Дослідження та аналіз вольової саморегуляції

Визначення волі в психології. Вольове регулювання поведінки. Аналіз впливу біологічних факторів на розвиток особистісних якостей людини. Дослідження психологічного впливу вольової організації і саморегуляції на досягнення студентами успіхів у навчанні.

Рубрика Психология
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 22.11.2014
Размер файла 99,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

2. сильний, урівноважений, інертний тип («спокійний», по І. П. Павлову) - флегматичний темперамент;

3. сильний, неврівноважений, з перевагою збудження («нестримний» тип, по І. П. Павлову) - холеричний темперамент;

4. слабкий тип («слабкий», по І. П. Павлову) - меланхолійний темперамент.

Слабкий тип жодним чином не можна вважати інвалідним чи неповноцінним типом. Незважаючи на слабість нервових процесів, представник слабкого типу, виробляючи свій індивідуальний стиль, можуть домогтися великих досягнень у навчанні, праці і творчій діяльності, тим більше що слабка нервова система високочутлива нервова система.

Тип нервової системи - це природна, вроджена властивість нервової системи, що, однак, може трохи змінюватися під впливом умов життя і діяльності. Тип нервової системи додає своєрідності поведінці людини, накладає характерний відбиток на весь вигляд людини - визначає рухливість його психічних процесів, їхню стійкість, але не визначає ні поведінку,ні вчинки людини, ні її переконання, ні моральні підвалини.

Міркуючи про свій темперамент і темпераменти інших людей, варто брати до уваги дві важливі обставини. По-перше, вивчення типів темпераменту у великої кількості сучасних людей показало, що відповідні традиційним описам, так називані чисті, типи темпераменту зустрічаються в житті досить рідко. Подібні випадки складають від 25% до 30% всіх випадків. Найчастіше в людини сполучаються риси різних типів, хоча переважають властивості якогось одного. Більш того, здавалося, що близько 25% людей узагалі не можна віднести до визначеного типу темпераменту, тому що властивості, властиві різним типам темпераменту, у них перемішані. По-друге, не можна змішувати властивості темпераменту і риси характеру. Чесним, добрим, увічливим, дисциплінованим чи, навпаки, брехливим, злим, грубим можна бути при будь-якому темпераменті. Хоча виявлятися ці риси в людей з різними темпераментами будуть по-різному. Крім того, на базі визначених темпераментів одні риси виробляються легше, а інші сутужніше.

Кому, наприклад, легше виробити в себе дисциплінованість, послідовність у роботі, наполегливість - холерику чи флегматику? Звичайно, останньому. Знаючи свій темперамент, людина прагне обпертися на його позитивні особливості і перебороти негативні.

Як було сказано вище, І.П. Павлов відкрив три основні властивості нервової системи. Виявилося, що трьох властивостей недостатньо для того, щоб охарактеризувати всі особливості темпераменту. Російські психофізіологи Б.М. Теплов, В.Д. Небиліцин і В.М. Русалов довели, що нервова система людини має багато інших властивостей. Вони ж, у кінцевому рахунку, прийшли до висновку про те, що в нервовій системі людини мається не три, як припускав Павлов, а чотири пари основних властивостей і ще кілька пар додаткових властивостей. Було відкрито, наприклад, така властивість нервової системи, як лабільність, тобто швидке відгукування на стимули, а так само протилежна йому властивість, названа ригідністю - повільна відгукування нервової системи.

Крім того, дослідження, проведені цими вченими, довели, що різні частини нервової системи можуть мати різні набори властивостей. Є, наприклад, властивості, що відносяться до всієї нервової системи в цілому, властивості, що характеризують окремі, великі блоки нервової системи, і властивості, властивим невеликим її ділянкам чи частинам, наприклад окремим нервовим кліткам.

У зв'язку з цим картина про природні основи типів темпераментів людей (при збереженні переконаності в тім, що тип темпераменту залежить від індивідуального поєднання властивостей нервової системи) стала набагато більш складною і досить заплутаною. Поки що, до кінця прояснити ситуацію, на жаль, не вдалося, але сучасні вчені все-таки сходяться в наступному.

Насамперед, вони визнають, що тип темпераменту людини визначається не поєднанням трьох простих властивостей нервової системи, про які говорив Павлов, а безліччю різноманітних властивостей. Потім, ними допускається, що різні структури мозку людини, зокрема ті, котрі відповідають за спілкування даної людини з людьми і за його активність з неживими предметами, можуть мати різні набори властивостей. Звідси випливає, що та сама людина цілком може володіти і виявляти в роботі й у спілкуванні з людьми різні типи темпераменту.

Але і це уявлення про органічну основу темпераменту, ймовірно, зміниться в найближчі роки, що зв'язано з успіхами генетики людини.

За допомогою спадковості людині передаються визначені задатки здібностей. Задатки - уроджені анатомо-фізіологічні особливості організму. До них відносяться, насамперед, особливості будови головного мозку, органів відчуття і руху, властивості нервової системи, якими організм наділений від народження. Задатки являють собою лише можливості, і передумови розвитку здібностей, але ще не гарантують, не визначають появи і розвитку тих чи інших здібностей. Виникаючи на основі задатків, здібності розвиваються в процесі і під впливом діяльності, що потребує від людини визначених здібностей. Поза діяльністю ніякі здібності розвиватися не можуть. Жодна людина, якими б задатками вона не володіла, не може стати талановитим математиком, чи музикантом художником, не займаючись багато і завзято відповідною діяльністю. До цьому потрібно додати, що задатки багатозначні. На основі тих самих задатків можуть розвиватися неоднакові здібності, у залежності знов-таки від характеру і вимог діяльності, якою займається людина, а також від умов життя й особливо виховання.

Задатки і самі розвиваються, здобувають нові якості. Тому, грубо кажучи, анатомо-фізіологічною основою здібностей людини є не просто задатки, а розвиток задатків, тобто не просто природні особливості його організму (безумовні рефлекси), але і те, що придбано їм у процесі життя - системи умовних рефлексів. Задатки - це те, на основі чого в людини формуються ті чи інші здібності. Задатки - це також передумови до формування і розвитку здібностей, тобто те, що дано (чи задане - звідси назва «задатки») людині ще до того, як у нього будуть формуватися і розвиватися відповідні здібності.

Саме загальне, традиційне визначення задатків пов'язує їх з деякими вродженими властивостями, якими володіє організм людини. Мова йде про такі властивості, поява і розвиток яких у людини практично не залежить від її навчання і виховання, і які виникають і розвиваються за законами генетики, у процесі дозрівання організму.

Що ж таке здатність? Здатності можна визначити як стійкі індивідуально - психологічні особливості особистості, від яких залежать їхні успіхи в різних видах діяльності.

Розуміння здібностей людини, що характерно для сучасної психології склалося не відразу. У різні історичні епохи і різні періоди розвитку психології під здібностями розуміли різні речі.

На самому початку накопичення психологічних знань, з найдавніших часів і до 17 століття, здібностями душі називалися всі можливі психологічні якості властиві людині. Це було найбільш широке і невизначене поняття здібностей, у якому не виділялася специфіка здібностей як таких на тлі інших психологічних властивостей людини.

Коли було доведено, що не всі здібності є вродженими, що їх розвиток залежить від навчання і виховання, здібностями стали називати лише такі психологічні властивості, які людина здобуває в процесі життя. Це відбулося в 18-19 вв. Остаточне сучасне уявлення про те, що таке здатності і чим вони відрізняються від інших психологічних властивостей людини, склалося лише в 20 столітті.

Поряд з поняттям «здатності» у науковий оборот увійшли такі поняття як обдарованість,талант і геніальність. Спробую відповісти на наступне запитання: у чому різниця між цими поняттями.

Обдарованість - це уроджена схильність до успішного освоєння певної людської діяльності. Обдарованою, відповідно, називають людину, що має гарні задатки по даному виду діяльності. Потрібно відзначити, що бути обдарованим - не означає бути здатним до виконання відповідної діяльності. Це лише означає, що людина легко може освоїти даний вид діяльності і домогтися в ньому значних успіхів.

Талант - це володіння вже розвинутими здібностями, а не тільки задатками. При визначенні поняття "талант" підкреслюється його вроджений характер. Талант визначається як дарування до чого-небудь, а дарування як здатність, дана богом. Іншими словами, талант - це вроджені здібності, дані богом, що забезпечують високі успіхи в діяльності. У словнику іноземних слів також підкреслюється, що талант (гр. talanton) - видатна вроджена якість,, особливі природні здібності. Обдарованість розглядається, як стан таланта, як ступінь виразності таланта.

Обдарованим може бути дитина, людина, що тільки приступає до освоєння відповідної діяльності, а талановитим - як правило, доросла людина, учений, письменник, художник і будь-хто інший, хто своєю працею довів свою талановитість на ділі.

Геніальний - це людина, що не тільки талановита, але вже досягнула у своїй області видатних і визнаних успіхів. Якщо обдарованих людей дуже багато (практично кожна людина може бути в чомусь обдарованою), здатних - теж не мало, але трохи менше, ніж обдарованих (далеко не усі з них у силу різних причин можуть цілком розвити свої задатки і перетворити їх у здатності), то талановитих досить мало, а геніальних - тільки одиниці.

У людини мається безліч різних здібностей, що поділяються на наступні основні групи: природно-обумовлені (іноді їх не зовсім вірно називають вродженими) і соціально-обумовлені здібності (іноді їх також і цілком справедливо називають надбаними), загальної і спеціальної здатності, предметні і комунікативні здібності.

Розглянемо природно-обумовлену групу здібностей. Це такі здібності, для яких, по-перше, необхідні уроджені природні задатки, по-друге, здатності, що в основному формуються і розвиваються на основі таких задатків. Навчання і виховання, безумовно, впливають і на формування цих здібностей, однак кінцевий результат, що може бути досягнуть у їхньому розвитку, істотно залежить від наявних у людини задатків. Наприклад, якщо людина має від народження високий зріст і непогані задатки до розвитку точних, координованих рухів, то за інших рівних умов вона зможе досягти великих успіхів у розвитку своїх спортивних здібностей, зв'язаних, наприклад, зі грою в баскетбол, чим та людина, що подібних задатків не має.

Здатності людини можуть знаходитися на різних рівнях розвитку, і в зв'язку з цим можна запропонувати ще одне, нетрадиційне визначення задатків як того, що фактично передує появі і розвитку в людини здібностей визначеного рівня. У цьому випадку як задатки чи передумови до розвитку здібностей більш високого рівня можуть розглядатися вже сформульовані в людини здатності більш низького рівня. При цьому здатності більш низького рівня розвитку не обов'язково є вродженими. Наприклад, знання елементарної математики, отримане в школі, може виступати як передумова, задатку до розвитку здібностей до вищої математики.

Питання про те, які органічні основи задатків, займає розуми вчених дуже давно, приблизно з XVII століття і дотепер привертає до себе підвищену увагу. Сама остання версія про можливу анатомо-фізіологічну основу задатків, що виникла до середини XX століття зв'язує задатки з генотипом людини, тобто з будовою генів. Ця ідея частково підтверджується стосовно фактів, що стосується уроджених порушень інтелектуальної діяльності людини. Дійсно, розумова недостатність часто має генетичну основу. Однак дотепер не вдалося знайти генетичну особливість позитивних здібностей, тобто задатків у їхньому позитивному розумінні.

До біологічних факторів відносяться вроджені особливості людини. Це такі особливості, що дитина одержує в процесі внутрішньоутробного розвитку, обумовлені поруч зовнішніх і внутрішніх причин.

Мати - це перший земний всесвіт дитини, тому все, через що вона проходить, випробує і плід. Емоції матері передаються йому, роблячи або позитивний, або негативний вплив на його психіку. Саме неправильне поводження матері, її зайві емоційні реакції та стреси, якими насичене наше важке і напружене життя, служать причиною величезного числа таких післяпологових ускладнень, як неврози, тривожні стани, відставання в розумовому розвитку і багато інших патологічних станів. Однак варто особливо підкреслити, що всі труднощі цілком переборні, якщо майбутня мати усвідомлює, що тільки вона служить дитині засобом абсолютного захисту, невичерпну енергію для якого дає її любов.

Зовсім немаловажна роль належить і батьку. Відношення до дружини, її вагітності і, звичайно, до очікуваної дитини - один з головних факторів, що формують у майбутньої дитини відчуття щастя і сили, що передаються їй через впевнену в собі і спокійну матір.

Після народження дитини процес її розвитку характеризується трьома послідовними етапами: всмоктування інформації, наслідування й особистий досвід. У період внутрішньоутробного розвитку досвід і наслідування відсутні. Що стосується усмоктування інформації, то воно максимальне, і протікає на клітинному рівні. Ні в один з моментів свого подальшого життя людина не розвивається настільки інтенсивно, як у пренатальному періоді, починаючи з клітини і перетворюючись усього через кілька місяців у істоту, що володіє дивними здібностями і невгасимим прагненням до знання.

Немовля вже прожило дев'ять місяців, що у значній мірі сформували базу для його подальшого розвитку.

Пренатальний розвиток несе у своїй основі думку про необхідність надання ембріону і потім плоду найкращих матеріалів і умов. Це повинно стати частиною природного процесу розвитку всього потенціалу, усіх здібностей, споконвічно закладених у яйцеклітині.

Існує наступна закономірність: усе, через що проходить матір, випробує і дитина. Мати - це перший всесвіт дитини, його «жива сировинна база» як з матеріальної, так і з психічної точок зору. Мати є також посередником між зовнішнім світом і дитиною. Людська істота, що формується, не сприймає цей світ прямо. Однак вона безупинно уловлює відчуття і почуття, що викликає в матері навколишній світ. Ця істота реєструє перші відомості, здатні певним чином розмалювати майбутню особистість, у тканинах кліток, в органічній пам'яті і на рівні психіки, що зароджується.

На особистість людини роблять вплив також кризи вікового розвитку. Переходячи з одного віку в іншій, більш старший, людина виявляється психологічно не цілком підготовленою до змушеної зміни потреб, цінностей, способу життя. Багато людей, ставши старше, болісно розстаються зі старими звичками і з працею відмовляються від можливостей, що вони мали будучи молодими. Вони не в змозі швидко психологічно пристосуватися до нового для себе положенню і способу життя. Людина, стаючи літнім, як правило, втрачає зовнішню привабливість, друзів молодості. Він уже не в змозі витримувати тривалі психологічні навантаження, що раніш були йому цілком під силу. Усе це починає впливати на характер людини, і вона як особистість поступово змінюється. У період вікових криз можуть відбуватися аномальні зміни особистості людини.

Стан здоров'я також є одним з компонентів біологічного формування особистості. Гарний стан здоров'я сприяє успішному розвитку. Незадовільне здоров'я гальмує процес розвитку. Важке хронічне захворювання позначається на психології людини як особистості. Хвора людина звичайно почуває себе неповноцінною, змушеною відмовлятися від того, що доступно здоровим людям і необхідно йому самому. У підсумку в людини можуть з'явитися різного роду комплекси, і вона як особистість поступово зміниться. Крім того, хвора людина фізично почуває себе не цілком благополучно, і від цього його настрій стає хронічно негативним. Мимоволі цей настрій починає позначатися на взаєминах з оточуючими людьми. Відносини з ними псуються, і це, у свою чергу, починає впливати на характер людини. Замічено, що при багатьох хронічних нервових і органічних захворюваннях згодом змінюється, причому не в кращу сторону, характер людини.

Своєрідність активності особистості втілюється у вольових якостях особистості. Вольові якості-- це відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморе гуляції поведінки, її влади над собою. Індивідуальні особливості волі властиві окремим людям. До позитивних якостей відносять такі якості, як наполегливість, цілеспрямованість, витримка тощо. Якості, що характеризують слабкість волі особистості, визначаються такими поняттями, як безпринципність, безініціативність, нестриманість, боязкість, упертість тощо.

Базальні вольові якості. Перелік позитивних і негативних вольових якостей дуже великий, тому розглянемо основні з них. Найчіткішу класифікацію вольових якостей зробив В.К. Калін. Такі вольові якості, як енергійність, терплячість, витримку та сміливість, відносять добазальних (первинних) якостей особистості, і Функціональні прояви цих якостей є односпрямованими регуляторними діями свідомості, що набирають форми вольового зусилля.

Під енергійністю розуміють здатність вольовим зусиллям швидко піднімати активність до необхідного рівня.

Терплячість визначають як уміння підтримувати шляхом допоміжного вольового зусилля інтенсивність роботи на заданому рівні за умов виникнення внутрішніх перешкод (наприклад, при втомі, поганому настрої, при незначних хворобливих проявах).

Витримка -- це здатність вольовим зусиллям швидко гальмувати (послаблювати, уповільнювати) дії, почуття та думки, що заважають здійсненню прийнятого рішення.

Сміливість -- це здатність при виникненні небезпеки (для життя, здоров'я чи престижу) зберегти стійкість організації психічних функцій і не знизити якість діяльності. Інакше кажучи, сміливість пов'язана з умінням протистояти страху і йти на виправданий ризик задля визначеної мети.

Системні вольові якості. Решта проявів вольової регуляції особистості складніші. Вони являють собою певні сполучення односпрямованих проявів свідомості. Системність вольових якостей пов'язана з широким спектром функціональних проявів різних сфер (вольової, емоційної, інтелектуальної). Такі вольові якості є вторинними, системними. Так, хоробрість включає в себе як складові сміливість, витримку, енергійність; рішучість -- витримку та сміливість.

Ціла низка вольових якостей особистості є системними --наполегливість, дисциплінованість, самостійність, цілеспрямованість, ініціативність, організованість. При цьому важливо знати, що базальні (первинні) вольові якості становлять підґрунтя системних (вторинних) якостей, їх ядро. Низький рівень якихось базальних якостей дуже ускладнює утворення більш складних, системних вольових якостей.

Цілеспрямованість полягає в умінні людини, керуватися в своїх діях і вчинках загальними і стійкими цілями, зумовленими її твердими переконаннями. Цілеспрямована особистість завжди спирається на загальну, часто віддалену мету і підпорядковує їй свою конкретну мету. Така особистість добре знає, чого хоче досягти і що їй робити. Ясність мети -- в цьому полягає її гідність.

Наполегливість-- це вміння постійно і тривало добиватися мети, не знижуючи енергії в боротьбі з труднощами.) Наполеглива особистість правильно оцінює обставини, знаходить у них те, що допомагає досягненню мети. (Така особистість здатна до тривалого і неослабного напруження енергії, неухильного руху до наміченої мети.

Протилежними наполегливості проявами є впертість і негативізм, які свідчать про недоліки волі. Вперта людина відстоює свої хибні позиції, незважаючи на розумні доводи.

Принциповість -- це вміння особистості керуватись у своїх вчинках стійкими принципами, переконаннями в доцільності певних моральних норм поведінки, які регулюють взаємини між людьми. Принциповість виявляється в стійкій дисциплінованості поведінки, в правдивих, чуйних вчинках. Протилежні до цих якості має людина безпринципна.

До вольових якостей, які найбільш характеризують силу волі особистості, належать самостійність та ініціативність.

Самостійність -- це вміння обходитись у своїх діях без чужої допомоги, а також уміння критично ставитися до чужих впливів, оцінюючи їх відповідно до своїх поглядів і переконань. Самостійність особистості виявляється в здатності за власним почином організовувати діяльність, ставити мету, в разі необхідності вносити в поведінку зміни. Самостійна особистість не чекає підказок, вказівок від інших людей, активно відстоює власні погляди, може бути організатором, повести за собою до реалізації мети.

Ініціативність -- це вміння знаходити нові, нешаблонні рішення і засоби їх здійснення. Протилежними якостями є безініціативність та залежність. Безініціативна людина легко піддається впливу інших людей, їх дій, вчинків, власні рішення ставить під сумнів, не впевнена в їх правильності та необхідності. Особливо виразно ці якості виступають у формі навіювання.

Однією з важливих вольових якостей людини є її рішучість. Рішучість -- це вміння приймати обдумані рішення, послідовно втілювати їх у життя. Нерішучість є проявом слабкості волі. Нерішуча людина схильна або відкидати остаточне прийняття рішення, або без кінця його переглядати.

Воля особистості характеризується також її організованістю, яка полягає в умінні людини керуватись у своїй поведінці твердо наміченим планом. Ця якість вимагає вміння не тільки неухильно втілювати в життя свій план, а й виявляти необхідну гнучкість при зміні обставин дійсності.

Сила волі. Розлади складної вольової дії. Сукупність позитивних (базальних і системних) вольових якостей утворює силу воліособистості. Встановлено, що людям із сильною волею властивий високий рівень мотивації досягнення. Мотивація досягнення -- це наполегливість у досягненні своєї мети, прагнення до поліпшення результатів, незадоволеність досягнутим, намагання добитися свого за будь-яку ціну. Так, люди з висо кою потребою в досягненні завжди в пошуках ситуацій, де вони могли б перевірити свої можливості, впевнені в успішному завершенні справи, готові взяти на себе відповідальність, рішучі в екстремальних ситуаціях, не втрачають рівноваги в умовах змагання, виявляють велику наполегливість при подоланні зовнішніх чи внутрішніх перешкод.

Висвітлені негативні якості характеризують вольову слабкість людини. Крайній ступінь слабовілля людини перебуває за межами норм. До вагомих розладів складної вольової дії призводять абулія та апраксія.

Абулія пов'язана з нездатністю прийняти необхідне рішення, діяти. Причини полягають у порушенні динамічного співвідношення між корою великих півкуль і підкіркою. Нормальний вольовий акт передбачає оптимальну (не слабку і не сильну) імпульсивність. Якщо інтенсивність імпульсів низька, то вольовий акт неможливий. Так само і при завищеній імпульсивності, коли бажання дає миттєву розрядку в дію (як у стані афекту), тобто відсутні свідоме врахування наслідків, обмірковування мети, унеможливлюється врівноваження мотивів -- дія втрачає характер свідомої, вибіркової, вольової. Розуміючи необхідність виконувати розпорядження, хворий на абулію не може примусити себе це зробити. Для нього характерне підпорядкування в поведінці випадковим стимулам, що з'являються в полі його зору. Наприклад, така людина, побачивши клумбу квітів, починає їх зривати, хоча ніяких намірів щодо створення букета в неї не було і вона не знає,що робити з цими квітами.

Апраксія -- складне порушення цілеспрямованості дій, яке викликається локальними розладами лобних ділянок мозку. Вона виявляється в порушенні довільної регуляції рухів, дій і поведінки в цілому. Дії не підпорядковуються заданій програмі (програмі, яка йде від лікаря до хворого), хоч у звичній, конкретній ситуації такі дії можливі. Так, хворий міг висунути язика, щоб змочити губи, "коли вони в нього пересохли, але не міг виконати такої дії на прохання лікаря, інший хворий міг користуватися ложкою та склянкою під час їжі, але без конкретної ситуації він ці дії не здатний виконувати, не може заплющити очі на прохання лікаря, хоча коли йому пропонують лягти спати, він це робить. Усі дії хворих на апраксію прикуті до конкретних, безпосередньо даних ситуацій, з яких вони не в змозі звільнитися.

Воля, як і весь психічний світ, не є надприродною силою, а виникає і розвивається в процесі життя та виховання. Роз виток вольової регуляції поведінки нерозривно пов'язаний з розвитком спонукань. Для дітей характерні нестійкість спонукань, залежність їх від безпосередньої ситуації, чим зумовлюються імпульсивність і безсистемність дій. На наступ них вікових етапах ситуативні спонукання об'єднуються у більш стійкі утворення з поступовим переходом в єдину мотиваційну систему, що визначає спрямованість поведінки. .

Разом з тим відбувається розвиток свідомої вольової регуляції поведінки і в цілому активності особистості. Людина набуває здатності оцінювати себе, щоб керуватись у своїй поведінці не випадковими потягами, а системою засвоєних і прийнятих для себе правил і норм моральної поведінки.

Активність вольового самоствердження розпочинається в підлітковому віці. Для підлітків виховання сильної волі часто виступає як самоціль. Це період складного і суперечливого становлення вольових якостей особистості. Цілеспрямованість, самостійність, рішучість, з якими підліток долає труднощі на шляху до здійснення мети, свідчать, що він з об'єкта волі інших людей поступово перетворюється на суб'єкт власної волі. Але те, чи набере цей процес позитивних, форм або ж почнуть виникати збочення, залежить від виховання.

Для юнацького віку характерні подальший інтенсивний розвиток вольових якостей і відповідно відносна завершеність їх формування. Вольові якості стають компонентами й рисами характеру особистості. В поведінці старшокласників проявляється стійкість у розподілі вольових зусиль відповідно до домінуючих інтересів. Вольова активність уже відповідає суспільним вимогам. Але які вольові якості і на якій стадії завершеності включаються в структуру характеру особистості -- це залежить від багатьох обставин, зокрема й від перебігу процесу підліткового самоствердження, від соціального вибору та самовизначення в юності, від самовиховання кожної особистості.

Виховання волі -- це, власне, процес виховання особистості загалом, а не певної якості. Вихідними положеннями виховання волі підростаючого покоління є:

1) правильне поєднання свідомого переконування з вимогливістю до поведінки людини;

2) забезпечення реального впливу вимог на життєві взаємини особистості з оточуючими, а також на її ставлення до самої себе;

3) поєднання свідомого переконування з організацією практичного досвіду здійснення особистістю вольових дій і вчинків.

Позитивне значення для виховання волі мають цілеспрямовані вправи, пов'язані зі свідомим прагненням особистості навчитися володіти собою, опанувати вольовий спосіб поведінки. Важливою умовою розвитку волі є інтерес до самовиховання волі. Існує чимало способів виховання вольової регуляції поведінки особистості в ситуаціях повсякденного життя. Кожну дію можна перетворити у вправу, якщо здійснювати її свідомо, а не за звичкою чи з почуття обов'язку. Призначення волі полягає в тому, щоб спрямовувати, а не в тому, щоб примушувати до чогось. Наведемо деякі прийоми вправляння і виховання волі (за Р. Ассаджолі):

· Зробіть що-небудь, чого ніколи раніше не робили.

· Заплануйте що-небудь, а потім здійсніть свій план.

· Продовжуйте робити те, що робили, ще п'ять хвилин, навіть коли Ви стомилися і Вас почало приваблювати щось інше.

· Зробіть що-небудь досить повільно.

· Коли легше сказати "так", але правильніше сказати "ні", говоріть "ні".

· Робіть те, що, як Ви вважаєте, зараз найголовніше.

· У найнезначніших ситуаціях вибору робіть його без вагань.

· Чиніть усупереч усім очікуванням.

· Утримуйтеся говорити те, що Вас підштовхують сказати.

· Відкладіть те, виконанню чого Ви віддаєте перевагу саме зараз.

· Спочатку виконайте те, що Ви хотіли відкласти.

Виконуйте кожного дня; одну вправу впродовж місяця, навіть якщо це видається Вам невигідним.

Висновки до розділу

Одже, За висловленням академіка І.П. Павлова, людина - це система, яка сама себе регулює, виправляє і навіть удосконалює. У своїй роботі я не прагнула охарактеризувати всі біологічні фактори формування особистості, а тільки проаналізувати вплив деяких з них на розвиток особистісних якостей людини.

У ході теоретичного аналізу педагогічної і психологічної літератури по темі даної роботи я зрозуміла, що особистість є щось унікальне, що зв'язано, по-перше, з її спадковими особливостями і, по-друге, з неповторними умовами мікросередовища в якому вона виховується. У кожної народженої дитини є мозок, голосовий апарат, але навчитися мислити і розмовляти вона може лише в суспільстві. Звичайно ж, безупинна єдність біологічних і соціальних якостей показує, що людина істота біологічна і соціальна. Розвиваючись поза людським суспільством, істота, що володіє людським мозком, ніколи не стане навіть подобою особистості.

Якщо людське дитя навіть із самими “кращими” структурними особливостями мозку попадає в умови ізоляції від людського суспільства, то розвиток його як особистості припиняється. Це багаторазово підтверджено у випадках, коли діти раннього віку попадали в зграї диких тварин чи піддавалися штучної ізоляції. Психічний розвиток дитини як людської особистості можливий лише в оточенні інших людей при активному і пасивному навчанні поведінковим навичкам.

Таким чином, у результаті розвитку йде становлення людини як біологічного виду і соціальної істоти. У першу чергу, біологічний розвиток, так і розвиток у цілому обумовлює фактор спадковості. Спадковість виявляється в тім, що дитині передаються основні біологічні ознаки людини. За допомогою спадковості людині передаються від батьків анатомо-фізіологічна будова, тип нервової діяльності, характер обміну речовин, ряд рефлексів. Не передаються в спадщину надбані протягом життя навички і властивості, наукою не виявлено так само особливих генів обдарованості, однак кожна народжена дитина має величезний арсенал задатків, ранній розвиток і формування яких залежить від соціальної структури суспільства, від умов виховання і навчання, турбот і зусиль батьків і бажання самої маленької людини.

До біологічних факторів відносяться уроджені особливості людини. Уроджені особливості - це особливості, що дитина одержує в процесі внутрішньоутробного розвитку, обумовлені поруч зовнішніх і внутрішніх причин.

На особистість людини роблять вплив кризи вікового розвитку. Зміна особистості людини, що відбуваються в період вікових криз, можуть виявитися аномальними, чи негативними.

Біологічним фактором, що робить вплив на становлення людини як особистості, відноситься стан здоров'я. Гарний стан здоров'я сприяє успішному розвитку. Незадовільне здоров'я гальмує процес розвитку, позначається на психології людини як особистості.

Психічна саморегуляція здійснюється у поєднанні її енергетичних, динамічних і соціально-змістових аспектів. Людина не автоматично переключається з однієї діяльності на іншу, а свідомо, з урахуванням соціальної ситуації, важливості виконуваних операцій, можливих результатів своїх вчинків тощо. Вона має можливість вибору, і в цьому полягає її свобода волі. Як свідомий індивід, особистість несе відповідальність за наслідки здійснених виборів і скоєних дій.

Аналіз загальних закономірностей саморегуляції індивіда дозволив встановити, що вони залежать також від особливостей нервової діяльності, від особистісних якостей та від його звичок в організації дій, сформованих у процесі виховання.

Особистість як самокерована система може здійснювати:

* контроль за діяльністю за допомогою порівняння наміченої програми та виконаних дій;

* узгодження спонукань, переключення психічної активності, координацію дій;

* санкціонування - виклик або затримку процесів (дій, вчинків);

* посилення або послаблення активності (прискорення або уповільнення психічної діяльності).

Чим складніша здійснювана психічна діяльність, тім більше перепон на шляху до цілі, тим більше вольове зусилля потрібне людині, особливо якщо вона втомлена, відчуває внутрішню слабість. Таким чином, зусилля виступає як важливий прояв вольової саморегуляції особистості.

У центрі проявів саморегуляції особистості - система «Я», що формується під впливом життєвих вражень і виховання як центр самосвідомості. Будучи елементом психологічної структури особистості, «Я» виступає як установка щодо самого себе і включає такі компоненти:

* когнітивний - уявлення про «Я» реальне та «Я» ідеальне;

* емоційний - самоповага (самоприниження) тощо;

* оцінно-вольовий - прагнення підвищити самооцінку, завоювати авторитет, повагу.

Самоуправління особистості може бути оперативним (повсякденним) і перспективним, зумовленим віддаленою метою.

Залежно від цілей, що їх ставить перед собою особистість, моральних якостей і особливостей вольової саморегуляції, виділяють чотири типи самоуправління: морально-вольовий, аморально-вольовий, абулічний (слабкий), імпульсивний. Природно, що найбільшу цінність для суспільства становить морально-вольовий тип, вольова саморегуляція якого спрямована на досягнення суспільно значущих цілей, що відповідають високим моральним нормам.

воля особистість саморегуляція

Розділ 2. Органiзацiя роботи та обгрунтування методик дослiдження

2.1 Характеристика та структура проведенного дослiдження

Органiзацiйно дослідження виконувалось у 3 етапи.

На першому етапi було проведено науково-теоритичний аналiз та узагальнення науково-лiтературних джерел з визначеної проблематики, вивченi особливостi вольової саморегуляції студентів вищого навчального закладу та обгрунтоване використання методик дослiдження вольової організації особистості і рівень розвитку рольової саморегуляції.

На другому етапi було проведено експериментальне дослiдження індивідуально-психологічних особливостей студентів вищого навчального закладу, зокрема, для розв'язання поставлених завдань було використано багаторівневий опитувальник вольової організації , який надає можливість отримати дані за шкалами: У загальному вигляді під рівнем вольової саморегуляції мають на увазі міру володіння власною поведінкою у різних ситуаціях, здатність свідомо управляти своїми діями, станами та спонуканнями.

Рівень розвитку вольової саморегуляції може бути охарактеризований в цілому й окремо за такими властивостями характеру як настирливість і самоконтроль.

Рівні вольової саморегуляції визначаються у зіставленні з середніми значеннями кожної шкали. Якщо вони становлять більшу половину максимально можливої суми збігів, то цей показник відображає високий рівень розвитку загальної саморегуляції, настирливості або самоконтролю. Для шкали «В» ця величина дорівнює 12, для шкали «Н» -- 8, для шкали «С» -- 6.

Високий бал за шкалою «В» притаманний особам емоційно зрілим, активним, незалежним, самостійним. Для них характерний спокій, впевненість у собі, стійкість намірів, реалістичність поглядів, розвинене почуття власного обов'язку. Як правило, вони добре рефлексують особисті мотиви, планомірно реалізують наміри, вміють розподіляти зусилля і здатні контролювати свої вчинки; їм властива виражена соціально-позитивна спрямованість. Іноді можливе зростання внутрішньої напруженості, пов'язаної із прагненням проконтролювати кожен нюанс власної поведінки і тривогою з приводу її спонтанності.

Низький бал спостерігається у людей чуттєвих, емоційно нестійких, ранимих, невпевнених у собі. Рефлексивність у них невисока, а загальний фон активності, як правило, знижений, їм властива імпульсивність і нестійкість намірів. Це може бути пов'язано як із незрілістю, так і з вираженою витонченістю натури, яка не підкріплена здатністю до рефлексії і самоконтролю.

Субшкала «настирливість» характеризує силу намірів людини -- її прагнення до завершення розпочатої справи. На позитивному полюсі -- діяльні, працездатні люди, які активно прагнуть виконати заплановане, їх мобілізують перепони на шляху до мети, але відволікають альтернативи та спокуси, головна їх цінність -- розпочата справа. Таким людям притаманні повага до соціальних норм, прагнення повністю підпорядкувати їм власну поведінку. У крайньому разі можлива втрата гнучкості поведінки, поява маніакальних тенденцій. Низькі значення за цією шкалою свідчать про підвищену лабільність, невпевненість, імпульсивність, які можуть призводити до непослідовності і навіть хаотичної поведінки. Знижений фон активності і працездатності, як правило, компенсується у таких осіб підвищеною чутливістю, гнучкістю, винахідливістю, а також тенденцією до вільної трактовки соціальних норм.

Субшкала «самоконтроль» відображає рівень вільного контролю емоційних реакцій і станів. Високий бал за субшкалою набирають люди емоційно стійкі, які добре володіють собою у різних ситуаціях. Для них притаманний внутрішній спокій, впевненість у собі, які звільняють від страху перед невідомим, підвищують готовність до сприйняття нового, неочікуваного і, як правило, поєднуються зі свободою вчинків, тенденцій до новаторства і радикалізму. Прагнення до постійного самоконтролю, надмірне свідоме обмеження спонтанності може призвести до підвищення внутрішньої напруженості, переваги постійного занепокоєння і втоми.

На іншому полюсі цієї субшкали -- спонтанність і імпульсивність, поєднані з образливістю і наданням переваги традиційним поглядам, відгорожують людину від інтенсивних переживань та внутрішніх конфліктів, сприяють незворушному фону настрою.

Соціальна бажаність високих показників за шкалою неоднозначна. Високі рівні розвитку вольової саморегуляції можуть бути пов'язані з проблемами в організації життєдіяльності і відносинах із людьми. Часто вони відображають появу дезадаптивних рис і форм поведінки. Низькі рівні настирливості та самоконтролю у багатьох випадках виконують компенсаторні функції, проте також свідчать про порушення у розвитку властивостей особистості, її вміння будувати свої відносини з іншими людьми й адекватно реагувати на різноманітні ситуації.

На третьому етапi, на пiдставi порiвняльного аналiзу визначались особливості вольової саморегуляції, студентів та розробленi практичнi рекомендацiї щодо оптимізації рівня розвитку рольової саморегуляції, ціннісно-смислової організації особистості організації діяльності; рішучості, наполегливісті, самостійністі, показники неправди, щирості; загальний показник (воля), який характеризує вольову організацію особистості в цілому.

До проведення дослідження залучались 20 студентів (середній вік 20 роки) та 20 студентів(середній вік 20 роки). Термін навчання студентів вищого навчального закладу, після вступу в університет, складав півтора року. Заплановане дослiдження, було проведено в університеті КНТЕУ

Вік дослiджуваних коливався в межах вiд 19 до 23 рокiв і, всі належали до однієї вибірки студенти 1 групи 2 курсу ФФБС. Рiвень освiти у дослiджуваних в основному був приблизно однаковий (загальна середня освiта), деякi мали певний професiйний досвід (практика роботи на фірмах).

Тестування проводилось як у навчальній аудиторії де знаходились достатня кількість навчальних місць, в умовах природнього освітлення. Кожний випускник, який брав участь у тестуванні був розміщений для роботи за окремим столом, що сприяло можливості отримання найбільш достовірної інформації при проведення опитування. Також тестування проводилося через інтернет.

При проведенi дослiдження за методикою „А.В. Звєрькова і Е.В. Ейдмана Дослідження вольової саморегуляції» дослiджуваним були виданi бланки та iнструкцiї, де вказувалося: “Зараз Вам буде запропоновано відповісти на ряд запитань, на які Ви повинні відповісти тільки ”так”(+) або ”ні”(-) поставивши у бланку-відповідей відповідний знак. Питання торкаються безпосередньо Вашого самопочуття, поведінки і характеру. ”Правильних” або ”неправильних” відповідей тут бути не може, тому не намагайтесь довго їх обдумувати або радитись з товаришами - відповідайте виходячи з того, що більше відповідає Вашому стану або уявленню про себе. Якщо у кого-небудь виникнуть питання - підніміть руку.

При проведенi дослiдження за методикою „Дослідження вольової організації» - Вважається, що здатність особистості до вибору професії пов'язана зі здатністю до прийняття рішення, з усвідомленням професійної мети та способів її досягнення через професійне самовизначення, тому вибір професії - це вольовий акт.

56 твердження -- вислови про людину, про образ життя, думки, стилi поведiнки, їх можливо порiвняти з нашим образом життя. Перед початком опитування до опитуємих була доведена інструкція, де вказувалось: ” Тобі потрібно дати відповіді на питання, які записані в «Бланку тверджень» і спрямовані на з'ясування деяких особливостей твого характеру. Уважно читай кожне твердження і у „Бланку відповідей” постав знак „+” проти вибраного тобою варіанту відповіді: „Безумовно так”, „Швидше так, ніж ні”, „Швидше ні, ніж так”, „Безумовно ні”.

Щирі відповіді дозволяють отримати про себе правильне уявлення та в майбутньому враховувати як свої слабкі, так і сильні сторони характеру. І навпаки, бажання видаватися кращим, ніж ти є насправді, обернеться марною витратою часу або отриманням відомостей, які не відповідають дійсності.

Вибраний Вами варiант вiдповiдi вiдмiтьте в бланку для вiдповiдей в мiсцi, яке вiдповiдає порядковому номеру ствердження [35].

При проведеннi анкетування нами були поставленi наступнi умови:

Кожному досліджуємому надається опитувальник-шкала для самостійного вивчення і надання відповідей на запитання.

Дослiджуванi ознайомлюються з питаннями i вибирають згiдно шкали оцiнок вiд 1 до 7 цифровий показник, який вiдповiдає на поставлене питання.

При проведенi дослiдження за допомогою методики дослідження вольової саморегуляції були вивчений рівень розвитку рольової саморегуляції Перед початком проведення опитування до досліджуємих була доведена інструкція, в якій було вказано: «Вам пропонується тест, який містить ЗО тверджень. Уважно прочитайте кожне і вирішіть, правильне чи неправильне це твердження щодо Вас.

2.2 Обгрунтування методик дослiдження вольової саморегуляції студентів вищого навчального закладу

Для дослідження були обрані наступні методи і методики: тест-опитувальник А.В. Звєрькова і Е.В. Ейдмана для того щоб визначити рівень розвитку рольової саморегуляції в студентів вищого навчального закладу.

За допомогою багаторівневого опитувальника А.В. Звєрькова і Е.В. Ейдмана, ми вивчали вольову саморегуляцію на основі оцінки деяких психофізіологічних характеристик особистості, які висвітлюють інтегральні особливості їх психічного і соціального розвитку.

Теоретичною основою тесту є розуміння про саморегуляцією в структурі самосвідомості у вузькому смислі мається на увазі така форма саморегуляції поведінки, яка передбачає момент включеності в неї результатів самопізнання і емоційно-ціннісного ставлення до себе, причому ця включеність актуалізована на всіх етапах здійснення поведінкового акту, починаючи від мотивуючих компонентів і закінчуючи власною оцінкою досягнутого ефекту поведінки.

Феномен “саморегуляція” став предметом пильної уваги багатьох дослідників, серед них - О.А. Конопкін. Завдяки його дослідженням на прикладі сенсомоторної діяльності були виділені індивідуально-типологічні особливості регуляторних процесів планування (ставлення мети), моделювання ситуацій досягнення, програмування дій, оцінювання результатів та корекції, тобто процесів, які реалізують основні компоненти системи саморегуляції активності і діяльності особистості.

Дослідження вольової саморегуляції за допомогою тесту-опитувальника проводиться або з одним досліджуваним, або з групою. Щоб забезпечити незалежні відповіді, кожен отримує текст опитувальника, бланк для відповідей, на якому надруковані номери питань і поряд із ними графа для відповідей.

Тест містить ЗО тверджень. Уважно читають кожне і вирішають, правильне чи неправильне це твердження щодо них. Якщо правильне, то на аркуші для відповідей проти номера цього твердження поставлять знак "плюс" (+), а якщо неправильне -- "мінус" (-).

Рівні вольової саморегуляції визначаються у зіставленні з середніми значеннями кожної шкали Для шкали «В» ця величина дорівнює 12, для шкали «Н» -- 8, для шкали «С» -- 6.

Методика включає в себе 30 запитань. На кожне запитання тесту досліджуваний може відповідати або ”так” або ”ні”. Тому при опрацюванні результатів враховується кількість відповідей, які відповідають ”ключу”.

Мета обробки результатів -- визначення величин індексів вольової саморегуляції за пунктами загальної шкали (В) й індексів за субшкалами «настирливість» (Н) і «самоконтроль» (С).

Кожен індекс -- це сума балів, отримана при підрахунку збігів відповідей досліджуваного з ключем загальної шкали або субшкали.

В опитувальнику шість маскувальних тверджень, тому загальний сумарний бал за шкалою «В» має перебувати у діапазоні від 0 до 24, за субшкалою «настирливість» -- від 0 до 16 і за субшкалою «самоконтроль» -- від 0 до 13.

Таблиця 2.1 Ключ для підрахунку індексів вольової саморегуляції

Загальна шкала

1-, 2+, 3+, 4+, 5+,б-, 13- 14- 16-, 17+, 22-, 24+, 25-, 27+,

7+, 9+, 10-, 11+, 18+, 20+, 21-, 28-, 29-, 30-

«Настирливість»

1-, 2+, 5+, б-, 9+, 10 17+, 18+, 20+, 22-,

-, 11+, 13- 16-24+, 25- 27+

«Самоконтроль»

3+, 4+, 5+, 7+, 13-, 24+, 27+, 28-,

14-, 16-, 21-, 29-, ЗО-

Здатність особистості до вибору професії ми досліджуємо за допомогою методики « дослідження вольової організації особистості».

розроблена в лабораторії психології Регіонального центру профорієнтації Західного Сибіру (м. Кемерово) к.п.н. А.А. Хохловим і модернізована к.п.н., проф. М.С. Янцуром (Янцур М.С. Професійна психодіагностика: практикум. - К.: МПУ ДЦЗ, МОУ РДПІ, 1995)

Вважається, що здатність особистості до вибору професії пов'язана зі здатністю до прийняття рішення, з усвідомленням професійної мети та способів її досягнення через професійне самовизначення, тому вибір професії - це вольовий акт. Тому я вибрала саме цю методику.

За допомогою цієї методики можна визначити ціннісно-смислова організація особистості; організація діяльності; рішучість; наполегливість; самостійність; показник неправди, щирості; загальний показник , який характеризує вольову організацію особистості вцілому.

Висновки до розділу

1. Підібраний нами інструментарій відповідає дослідницьким та інтерпретаційним завданням дослідження. Визначені методи та методики нададуть можливість дослідити особливості вольової саморегуляції студентів, волова організація, наскільки адекватно вони висвітлюють особливості своєї особистості і своїх станів; визначити переважаючий тип поведінки студентів, рівень розвитку рольової саморегуляції,

2. Отримавши інформацію про усвідомлювані особливості саморегуляції, можна розробити програму вдосконалення, зазначивши ті риси, які насамперед потребують розвитку або корекції.

За результатами виконання цієї методики можна зробити висновок стосовно рівня розвитку вольових якостей. Співставівши вольові якості з тими, які висуває обраною професією. Ті вольові якості, які недостатньо розвинуті, потрібно систематично виховувати в себе.

У загальному вигляді під рівнем вольової саморегуляції мають на увазі міру володіння власною поведінкою у різних ситуаціях, здатність свідомо управляти своїми діями, станами та спонуканнями.

Рівень розвитку вольової саморегуляції може бути охарактеризований в цілому й окремо за такими властивостями характеру як настирливість і самоконтроль.

Рівні вольової саморегуляції визначаються у зіставленні з середніми значеннями кожної шкали. Якщо вони становлять більшу половину максимально можливої суми збігів, то цей показник відображає високий рівень розвитку загальної саморегуляції, настирливості або самоконтролю.

Розділ 3. Емпіричний аналіз вольової саморегуляції студентів

3.1 Статистична обробка результатiв дослiдження

Для статистичної обробки масиву даних використовувались наступні положення математичної статистики.

Однією з найбільш важливих характеристик що отримані з набору кількісних даних є міри розподілу -- середні величини, що вказують, де знаходиться "центр даних". Для цієї мети слугують: полусума крайніх значень, медіана, мода, середнє арифметичне, середнє геометричне, середнє гармонічне. При обробці даних дослідження використовувались поняття [12,46,52]:

Середнє арифметичне () -- це величина, що отримана з поділу суми однорідних величини варіативного ряду на число варіант.

(3.1),

де - сума усіх значений варіативного ряду

n -- обсяг сукупності цього ряду.

Міри розсіювання (дисперсії).

Часто мір розташування не достатньо для аналізу даних. В зв'язку з цим вводиться міра розсіювання даних, яка ще зветься „варіацією”. Найбільш простий метод оцінки міри дисперсії потребує обрахування середнього відхилення: середньої різниці між варіантом /х/ та середнім арифметичним варіативного ряду (M) результат віднімання /х/ та береться в абсолютних величинах.

(3.2),

З дисперсією пов'язано встановлення можливих меж, тобто меж в яких знаходиться середнє арифметичне генеральної сукупності. Встановлено, що на відрізку 1 ? укладається 0.683 всієї сукупності, а на відрізку 2 ? -- 0.954 або 95.4% усіх одиниць сукупності. 0.997 або 99.7% одиниць знаходяться в границях 3 ?. Таким чином, величина в межі трьох сигм відноситься до даного ряду, а то, що за межами цього значення вірогідно до нього не відноситься.

Міри зв'язку

Будь-яка складна система ніколи не реагує на зовнішні подразники зміною якийсь однієї ознаки. При цьому взаємозв'язки змін двох або більшої кількості випадків (ознак) є самими різними, часто дуже складними. Так причиною зміни двох ознак може бути як вплив однієї ознаки на іншу, так и вплив якогось третього, неврахованого нами зовнішнього фактору або ознаки. Можливі й інші форми взаємодії характеристик.

Кореляція. Статистичний зв'язок двох або декількох перемінних, кожна з яких може бути представлена у вигляді точки з координатами (X, Y). Для кожного інтервалу значень Х можна підрахувати середнє арифметичне відповідних йому величин Yср,: кожному значенню Y відповідає середнє арифметичне Хср. Можна підрахувати величини цих відхилень y= Yі- Yср , а ?х2 характеризує розходження значень Yі в інтервалі Xі.

*Взаємовідповідність варіації однорідних ознак зветься кореляцією.

Із збільшенням однієї ознаки збільшується друга -- позитивний зв'язок або пряма кореляція. Якщо із зростанням одного показника спостерігається зменшення іншого, то в цьому випадку ми маємо справу з негативною або зворотною кореляцією. За формою взаємозв'язку розрізняють прямолінійну або криволінійну кореляцію. За числом взаємодіючих ознак розрізняють просту /парну/ та множину кореляцію. Якщо зв'язок перемінних є лінійним, то кореляційне співвідношення отримало назву коефіцієнта кореляції та вираховується по формулі:

(3.3),

де а- відхилення показників від середніх значень. Кореляція є відносним показником зв'язку в певній вибірці осіб з характерними для неї варіаціями змінних. В психодіагностиці кореляція найчастіше є не мірою причинної залежності змінних, а мірою їхньої подібності. Дана закономірність важлива, бо відсутність кореляції не завжди свідчить про відсутність залежності між змінними. Таким чином, при інтерпретації кореляційних зв'язків завжди потрібно оцінювати, в якій мірі її величина обмежена варіацією змінних. Це стосується випадків, коли досліджується кореляції показників у осіб, які пройшли відбір. Коефіцієнт кореляції вказує лише на ступінь зв'язку , але ми не маємо змоги судити про форму зв'язку, тобто про те, як змінюється одна величина при змінах іншої. Після проведення формуючого експерименту використовувався Q - критерій Розенбаума, який використовувався для оцінки відмінностей між двома вибірками за рівнем будь - якої ознаки ,що могла бути кількісно виміряною. При цьому встановлено, що на етапі до експерименту розбіжності в групах не можна вважати достовірними , р> 0,05 (отже можна вважати ймовірним висновок про правильність добору груп). Після експерименту, кількісний показник різниць між групами за результатами тестувань на рівні значущості р < 0,05 свідчить про суттєві розбіжності [45].


Подобные документы

  • Механізм та структура вольової дії. Розвиток волі у дошкільному віці. Формування довільності, як важливий фактор психологічної готовності до шкільного навчання. Експериментальне дослідження особливостей розвиненості довільної поведінки у дошкільників.

    курсовая работа [431,3 K], добавлен 14.12.2014

  • Дослідження впливу психологічних казок та арт-терапевтичних вправ до них на розвиток вольової регуляції поведінки молодших школярів. Розгляд фрагментів авторських методичних розробок, що можуть зацікавити спеціалістів, які працюють у даній сфері.

    статья [25,6 K], добавлен 11.10.2017

  • Загальнотеоретичні основи дослідження конфліктного поводження в сучасній психології. Психологічний аналіз особистісних чинників та методів вирішення конфлікту. Емпіричне дослідження особистісних чинників, що лежать в основі конфліктної поведінки людини.

    курсовая работа [90,4 K], добавлен 06.02.2012

  • Місце конструкта професійної мобільності в стильовій організації саморегуляції поведінки. Діагностування та обґрунтування в медичних сестер переважання середнього рівня професійної мобільності. Розвиток стилів саморегуляції поведінки з його наростанням.

    статья [118,7 K], добавлен 11.10.2017

  • Теоретичний аналіз проблеми впливу стилю батьківського виховання на розвиток просоціальної поведінки молодших школярів. Організація експериментального дослідження впливу сім’ї на формування психології та поведінки дітей молодшого шкільного віку.

    дипломная работа [161,2 K], добавлен 16.05.2014

  • Дослідження конкретних об'єктів і явищ в соціальній психології. Вплив меншостей і поляризація установок. Функція соціального впливу: зберігання й зміцнення соціального контролю. Аналіз процесів групового впливу як проявів конформності, однобічного впливу.

    реферат [22,2 K], добавлен 18.10.2010

  • Значення волі в діяльності та спілкування людини. Методологія дослідження вольових якостей особистості. Ключові категорії волі як психологічного феномену. Огляд методик експериментального дослідження. Рекомендації щодо формування сили волі особистості.

    курсовая работа [58,9 K], добавлен 04.06.2015

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.