Вплив батьківського виховання на становлення самооцінки підлітка

Самооцінка як центральне утворення особистості. Становлення самосвідомості підлітка: почуття дорослості, самоствердження, самооцінка. Психологічна проблема батьківського сімейного виховання. Соціальна ситуація особистісного зростання сучасного підлітка.

Рубрика Психология
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 11.01.2016
Размер файла 62,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Тернопільський національний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка

Кафедра практичної психології

КУРСОВА РОБОТА

з теоретичної психології

на тему: «Вплив батьківського виховання на становлення самооцінки підлітка»

Студентки 3 курсу зПС-31 групи

напряму підготовки 6.030102 «Психологія»

Лобенок В.М.

Керівник: канд. псих. наук, доцент

Андрійчук І.П.

м. Тернопіль - 2013 рік

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Самооцінка як центральне утворення особистості

1.1 Становлення самосвідомості підлітка: почуття дорослості, самоствердження, самооцінка

1.2 Особливості Я-концепції підлітка

1.3 Зовнішність та самооцінка підлітка

Розділ 2. Проблема взаємовідносин підлітків з батьками

2.1 Сімейне виховання як психолого-педагогічна проблема

2.2 Статус у сім'ї та відносини з батьками

2.3 Соціальна ситуація особистісного зростання сучасного підлітка

Список використаних джерел

ВСТУП

Актуальність дослідження. Підлітковий вік - важлива пора становлення особистості. Для деяких дорослих підлітки - повна загадка: чому вони такі не відверті до нас? Чому сперечаються, коли отримують від нас зауваження або поради. Спілкування підлітків з дорослими - є безумовна проблема, і вона значно складніша ніж можна собі уявити. Як раз в цей період становлення особистості відбувається більш яскраво та бурхливо. Дуже важливо в підлітковому віці становлення самосвідомості підлітка: почуття дорослості, самоствердження, самооцінка та розвиток позитивної Я-концепції. Проблема як раз полягає в тому, що більшість батьків не розуміють і не підтримують підлітка в цей період. Батьки не розуміють, що їх діти стають дорослими і мають право на життя так, як і вони. Це стає глобальною проблемою, коли підліток заради свого самоствердження і визначення свого Я іде на будь-які проступки, аби довести всьому світу, насамперед собі і батькам, що вони таки мають право на існування в цьому світі. І це не завжди позитивні прояви такої поведінки. В сім'ї, де мешкає підліток постійно відбуваються сварки. У підлітка проблеми з вчителями, однолітками.

Також для підлітка в цей період важливе значення набуває формування його самооцінки. Як компонент самосвідомості, самооцінка включає в себе знання про себе, оцінку своїх характеристик, здібностей, моральних якостей та вчинків. Не дивлячись на численні дослідження самооцінки в дитячому віці, можна вважати її новоутворенням підліткового віку. Так як самооцінка є досить пізнішим новоутворенням, і початок її реальної дії нерідко датується лише підлітковим періодом. Особливостями самооцінки дітей цього віку, можна відзначити її ситуативність, нестійкість, залежність від зовнішніх впливів у молодшому підлітковому віці; більшу стійкість, багатогранність різних сфер життєдіяльності в старшому підлітковому віці. Самооцінка формується в процесі виховання з самого дитинства. Тому ж батьки в більшій мірі відповідальні за становлення адекватної самооцінки у своїх дітей. Але через помилки у вихованні, свою необізнаність, деякі батьки, нав'язуючи дітям своє бачення світу, не сприймають дитину, такою як вона є, тим самим перешкоджають формуванню адекватної самооцінки у своїх дітей.

Таке ставлення дорослих до підлітка провокує в нього девіантну поведінку, яка шкодить не тільки самій дитині, а й і оточуючим.

Не дивлячись на це, більшість підлітків відчувають потребу в більш довірливому спілкуванні із дорослими. Не з усіма, але тільки з тими, кого поважають. Це можуть бути і батьки, і вчителі, і знайомі сім'ї однолітків або просто знайомі дорослі.

Чому підлітки по-різному проявляють себе в соціумі? Чому одних називають важко вихованими, а іншими не можуть нахвалитися? Чому одні із них здобувають успіху, а інші проживають безцільне пусте життя?

Актуальністю цієї проблеми займалися багато вчених, таких як А.Леонтьєв, І.Кон, К.Роджерс, Б.Г.Ананьєв, У.Джеймс, А.Маслоу, Р.Бернс, А.А.Реан, Є.Шпрангер та інші.

Слід зазначити, що не дивлячись на значні досягнення в цьому напрямку, проблема відносин батьків і дітей існує до сіх пір і потребує свого вирішення. Особлива актуальність та необхідність впровадження новітніх методів профілактики як девіантної поведінки підлітків, узгоджених відносин в сім'ях, позитивного становлення самосвідомості, адекватної самооцінки та розвитку Я-концепції, зумовили вибір теми курсової роботи - «Вплив батьківського виховання на самооцінку підлітка».

Об'єктом дослідження є вплив батьківського виховання на становлення самооцінки підлітка.

Предмет дослідження:

Мета дослідження:

Завдання дослідження:

Гіпотеза

Методи та організація дослідження

РОЗДІЛ 1. САМООЦІНКА ЯК ЦЕНТРАЛЬНЕ УТВОРЕННЯ ОСОБИСТОСТІ

1.1 Становлення самосвідомості підлітка: почуття дорослості, самоствердження, самооцінка

Період становлення самосвідомості підлітка визначає певне соціальне зростання щодо визначення нової «внутрішньої позиції», в основі якої прагнення бути відповідальним за себе, за свої особистісні якості, погляди й здатність самостійно відстоювати власні переконання. Підліток чутливий до духовного зростання, а тому в нього починають інтенсивно розвиватися всі ланки самосвідомості. Самосвідомість у цьому віці вже включає в себе компоненти самосвідомості дорослої людини.

Зрілість характеризується пізнанням себе, самоствердженням, зміною самооцінки - усе це та багато інших явищ узагальнені в одному понятті: «самосвідомість».

В. Мерлін виділяє чотири етапи в становленні самосвідомості: виділення відчуттів, що виходять з власного тіла на відміну від відчуттів, викликаних іншими предметами; усвідомлення «Я» як активного начала; усвідомлення своїх особливостей; формування самооцінки.

І. Чеснокова стверджує, що самосвідомість починається з усвідомлення фізичного «Я» дитини в результаті маніпуляції й взаємин із дорослими. В сферу усвідомлення фізичного «Я» спочатку входять окремі ознаки почуттів і тіла. Окремі уявлення синтезуються, й у дитини виникає первинний образ власного тіла, з'являється здатність володіти ним у формі довільних рухів.

І.Кон, А.Леонтьєв вважають, що народження особистості, що себе усвідомлює, відбувається лише в підлітковому віці.

Іншої точки зору щодо формування самосвідомості дотримується М.Лисіна, І.Авдєєва, М.Дмитров, А.Сільвестру. Особливістю цієї позиції є твердження про визначальну роль спілкування в розвитку образу самого себе. Образ самого себе, як пише І.Авдєєва, починає складатися в перший рік життя, причому первинною формою є самовідчуття - позитивне переживання своєї абсолютної цінності, що відображає ставлення до дитини близьких дорослих у процесі спілкування з ними. В подальшому образ себе починає диференціюватися й відображати предметну діяльність.

Підлітковий вік за Є.Шпрангером - це вік вростання в культуру: психічний розвиток - вростання індивідуальної психіки об'єктивний дух епохи. Обговорюючи питання про те, чи завжди підлітковий вік є періодом «бурі і натиску», Є.Шпрагнер описав три типи розвитку підлітка.

Перший тип характеризується різким, бурхливим, кризовим перебігом, коли підлітковий вік переживається як друге народження, у підсумку чого з'являється нове «Я».

Другий тип - плавний, повільний поступовий ріст, коли підліток залучається до дорослого життя без глибоких серйозних зрушень у власній особистості.

Третій тип - процес розвитку, характерний для людей із високим рівнем самоконтролю й свідомо формує і виховує себе, переборюючи зусиллями волі прояви внутрішньої кризи.

Головні новоутворення цього віку, за Є.Шпрангером - відкриття «Я», виникнення рефлексії, усвідомлення своєї індивідуальності.

За Л.Виготським визначальні для перехідного періоду два новоутворення - розвиток рефлексії й на її основі - самосвідомості. Фундаментальним досягненням особистості в перехідний період за Ж.Піаже є децентрація, тобто можливість розглядати свої погляди з точки зору того, що їх можна змінити.

Л.Божович надавала особливої значущості розвитку мотиваційної сфери. На її думку головним новоутворенням середнього шкільного віку є мотив досягнення певного положення (статусу) в групі однолітків.

Т.Драгунова, І.Кон виділяють почуття дорослості. Сучасні дослідники цього віку І.Дубровіна, А.Прихожан, Н.Толстих віддають перевагу найважливішій потребі особистості підлітка, що виступає як центральне новоутворення - потребі в неформальному інтимному спілкуванні.

Більшість українських психологів (Г.Костюк, М.Боришевський, О.Проскура, О.Кононко) схиляються до думки, що саме відчуття дорослості виступає специфічним новоутворенням самосвідомості підлітка і є стержневою особливістю його особистості, «її структурним центром». Серед багатьох особистісних утворень притаманних підлітку, особливої уваги заслуговує «відчуття дорослості» як особливої форми самосвідомості.

Відчуття дорослості виникає на основі розвитку особистісної рефлексії, підліток прагне:

1. осмислити й переосмислити свої домагання на визнання;

2. визначатися в соціальному просторі - осмислити свої права і обов'язки;

3. переосмислити для себе ретроспективу власного життєвого досвіду;

4. проаналізувати значущість реального «тут» і «тепер»;

5. заглянути в особисте майбутнє;

6. співвіднести притаманні йому особливості з проявами однолітків і дорослих.

Порівнюючи себе з дорослими, підліток приходить до висновку, що між ним і дорослим ніякої різниці не має. Він починає вимагати від навколишніх, щоб його більше не вважали маленьким, він усвідомлює свої права. Центральне новоутворення цього віку - виникнення уявлення про себе як «не про дитину»; підліток починає почуватися дорослим, він відкидає свою приналежність до дітей. У нього ще не має відчуття справжньої повнолітньої дорослості, зате є величезна потреба у визнанні його дорослості іншими.

Особливості проявів почуття дорослості залежить від того, в якій сфері й якого характеру набуває самостійність підлітка: у взаєминах з однолітками чи батьками, у використанні вільного часу, в організації домашніх справ чи цікавих розваг. Важливо й те, чи задовольняє його формальна самостійність, зовнішня сторона дорослості, чи він прагне до самостійності реальної, що відповідає внутрішньому, глибокому почуттю. Суттєво впливає на це почуття й система взаємин, в яку включений підліток - визнають чи ні його «дорослість» батьки, вчителі, однолітки.

Як особлива форма самосвідомості, відчуття дорослості в цілому відображає нову життєву позицію підлітка у ставленні до себе, людей, світу; визначає специфіку спрямованості й зміст його соціальної активності: систему нових прагнень, та емоційних реакцій. Специфічна соціальна активність виявляється у збільшенні спрямованості до засвоєння норм, цінностей і способів поведінки, які існують у світі дорослих.

Важливою стороною самосвідомості підлітка виступає також потреба в самоствердженні.

Самоствердження - це атрибут соціалізації підлітка, що виявляється в спрямованості його особистості на виділення й реалізацію своєї «самості» (унікальності) в системі соціальних зв'язків. Взаємодія з однолітками породжує в підлітка прагнення зайняти гідне місце. Потреба в самоствердженні настільки сильна, що заради визнання себе однолітками, підліток здатний на будь-які вчинки: він може поступитися своїми поглядами й переконаннями, може здійснити дії всупереч своїм моральним установкам.

Потребою в самоствердженні можна пояснити й трансформації естетичної сторони образу «Я». Залежності від історичного, покоління підлітків стверджується по-різному. Так, характерним є самоствердження за рахунок зовнішності: підлітки то відпускають довге волосся, то стрижуть його фасонно, то бриються наголо. В одязі віддають перевагу або дуже прилягаючому одягу, або, навпаки, носять «хламиди». В наш час з'явилася нова тенденція: розмальовувати обличчя різними смужками, зображеннями, захисними символами; наносити на тіло татуювання й символічні тексти.

Мотив самоствердження часто визначає психологічну залежність підлітка від однолітків. Разом із тим він ефективно може поєднувати егоцентричну позицію: «Я не такий як усі», «Я не типовий представник…», «Не плутайте мене з іншими» з позицією конформіста: «Я буду діяти як усі», «Ми всі так думаємо…».

Полярні позиції визначають суперечливість самоствердження підлітків: від глибинної ідентифікації з іншими до різкого відчуження від них; від альтруїзму до жорстокості; від страху смерті до невиправданого ризику; від захопленість життям до суїциду. Всі ці позиції можуть переломлюватися в самосвідомості підлітка й виступати як умови реалізації його домагань на визнання, як самоствердження.

Взагалі, сутність самоствердження підлітка пов'язана з відчуттям своєї «самості» й «відокремленості» від інших: з прагненням до рольового самовизначення;з потребою бути самоцінним, визнаним, незалежним; «показати» себе, стати предметом уваги інших; відстояти особистісну гідність; досягнути превагу; мати владу над собою та іншими; набути впевненості в собі.

«Підлітковий вік» - це період «проростання» з дитинства в новий стан, переживання початку становлення своєї особистості. В цей період відбувається інтенсивний розвиток особистості у двох напрямках:

прагнення до освоєння й оволодіння діапазоном соціального простору(від підліткових груп до життя в країні та за її межами);

прагнення до особистісної рефлексії свого внутрішнього, інтимного світу (через автономію від близьких).

Важливо зауважити, що в підлітковому віці намічається ще більший, ніж у дитинстві розрив у тому, які різні підлітки проходять шлях від природної інфантильності дитинства до поглибленої рефлексії й вираженої індивідуальності. Одні підлітки, незалежно від хронологічного віку, схожі на «малих дітей», а інші - на інтелектуально, морально й соціально відповідальних людей. Це типовий для нашого часу й для нашої культури розподіл діапазону вікового спектру на два рівні, де на нижньому - інфантильні діти, а на верхньому ті, хто своїми психологічними досягненнями символізує потенційні можливості цього віку. Самі такі підлітки демонструють здатність не бути покинутими суспільством і можуть входити в нього з викликом, підлітковим запалом. Такі підлітки достатньо успішно зорієнтовані в цінностях життя, мають розвинуту рефлексію, здійснюють свідомий пошук рішень будь-яких особистісно чи соціально значущих проблемних ситуацій.

Тенденція до особистісного зростання починає проявлятися саме в підлітковому віці, коли людина, відкриваючи себе, докладає зусиль до становлення своєї індивідуальності.

Як один із компонентів самосвідомості ми розглядаємо самооцінку, яка є центральним утворенням особистості.

Самооцінка - компонент самосвідомості, який включає в себе знання про себе, оцінку своїх характеристик, здібностей, моральних якостей та вчинків. Не дивлячись на численні дослідження самооцінки в дитячому віці, деякі дослідники схильні вважати її новоутворенням підліткового віку. Вони стверджують, що самооцінка є досить пізнішим новоутворенням, і початок її реальної дії нерідко датується лише підлітковим періодом. Дослідники, описуючи особливостями самооцінки дітей цього віку, відзначають її ситуативність, нестійкість, залежність від зовнішніх впливів у молодшому підлітковому віці; більшу стійкість, багатогранність різних сфер життєдіяльності в старшому підлітковому віці.

У процесі розвитку самосвідомості центр уваги підлітків все більше переноситься від зовнішньої сторони особистості до її внутрішньої сторони, від більш чи менш випадкових рис - до характеру в цілому. З цим пов'язане усвідомлення - іноді перебільшене - цього новоутворення й перехід до духовних, ідеологічних масштабів самооцінки. В результаті людина самовизначається як особистість на більш високому рівні.

Самооцінка значною мірою визначає соціальну адаптацію особистості, є регулятором її поведінки та діяльності. Формування самооцінки відбувається в процесі діяльності й міжособистісної взаємодії. Ставлення людини до самої себе є найбільш пізним новоутворенням у системі ставлення людини до світу. Але не дивлячись на це (а можливо, саме завдяки цьому), в структурі відношень особистості самооцінка посідає особливе місце.

Багато дослідників зауважують поступове збільшення адекватності самооцінки в підлітковому віці. Р.Берне пояснює це тим, що підлітки оцінюють себе нижче за тими показниками, які є для них важливими. Це зниження вказує на їх більший реалізм, а дітям властиво завищувати самооцінку особистих якостей.

В.Кваде, В.Трусов запропонували дані стосовно індикаторів різних типів самооцінки підлітків. Так, адекватній самооцінці, на їх думку, сприяє досить сильна орієнтація підлітка на майбутню професію, висока оцінка вчителів, виконання норм моральної поведінки. Завищену самооцінку спричиняє низька оцінка його поведінки однолітками, занижену самооцінку - низька психологічна стійкість.

Найбільш очевидні зміни в змістовній стороні самооцінці підлітків. Це пояснюється тим, що саме в цей період, досить короткий за тривалістю, спостерігається різкий перехід від фрагментарного й досить чіткого бачення себе у відносно повній Я-концепції. Так старший підліток усвідомлює в два рази більше своїх якостей, ніж молодший школяр. Старшокласники, оцінюючи себе, вже здатні охопити майже всі сторони власної особистості - їх самооцінка стає все більш усуспільненою. Крім того, вдосконалюються також їх судження стосовно власних недоліків.

Судження підлітків про себе передають світлий фон їх настрою, відчуття радості. Підлітки розкривають себе в категоріях, що відображають їх навчальну діяльність, улюблені заняття, інтереси, захоплення. Вони зорієнтовані на ідеальну самооцінку, але розрив між їх реальною й ідеальною самооцінкою для багатьох із них є травмуючим чинником.

Так найбільш вагомими й добре усвідомленими якостями свого «Я» для хлопця старшокласника виступають комунікативні, вольові й інтелектуальні якості, що дозволяють розглядати їх на підвалини ціннісного відношення підлітка до себе. В такому випадку пізнання себе, формування самооцінки, самоповаги здійснюється у нього насамперед під впливом тих людей із кола ближнього спілкування, які сприймаються ним як носії саме цих якостей, розвинутих на еталонному рівні. Зміст самооцінки у дівчат більше стосується усвідомленням і оцінкою їх взаємин із іншими людьми.

Динаміка оціночних суджень від підліткового до юнацького віку складається з того, що оціночні судження підлітка, які визначаються очікуваною оцінкою зі сторони однолітків, спрямовані насамперед на знаходження відповіді на запитання, який він серед інших, наскільки він схожий на них.

Характер самооцінки підлітків визначає формування тих чи інших рис особистості. Наприклад, адекватний рівень сприяє формуванню в підлітка впевненості в собі, самокритичності, наполегливості чи зайвій самовпевненості, некритичності. Виявляється також визначений зв'язок характеру самооцінки з навчальною й суспільною активністю. Підлітки з адекватною самооцінкою мають високий рівень успішності, в них не має різних перепадів успішності, спостерігається більш високий суспільний особистісний статус. У таких підлітків більше коло інтересів, активність спрямована на різні види діяльності та на міжособистісні контакти - помірні й доцільні, спрямовані на пізнання інших і себе в процесі спілкування.

Підлітки з тенденцією до дуже завищеної самооцінки виявляють обмеженість у видах діяльності й велику спрямованість на спілкування, причому малозмістовне.

Агресивні підлітки характеризуються низькою самооцінкою (чи максимально позитивною, чи максимально негативною), тривожністю, страхом перед широкими соціальними контактами, егоцентризмом, невмінням знаходити вихід із складних ситуацій. Чисельні дослідження показують, що підлітки з низькою самооцінкою схильні до депресивних тенденцій.

Часто самооцінка підлітка виявляється внутрішньо суперечливою: свідомо підліток сприймає себе як особистість вагому, навіть виняткову, вірить у себе, в свої здібності, вважає себе кращим за інших. Проте він сумнівається й намагається не допускати невпевненості в свою несвідомість. Ця неусвідомлена невпевненість дає про себе знати хвилюванням, поганим настроєм, низькою активністю. До того ж цих станів підліток сам не розуміє, але ж вони знаходять свій вияву його образливості, частих конфліктах із дорослими.

Отже, у підлітковому віці домінуючими є новоутворення: усвідомлення своєї дорослості й на основі - самосвідомості, що реалізується через досягнення певного положення (статусу) в групі однолітків. У процесі розвитку самосвідомості центр уваги підлітків все більше переноситься від зовнішнього до внутрішнього прояву, від випадкових рис - до характеру в цілому.

1.2 Я - Особливості Я-Концепції підлітка

Найбільш важливою ознакою, яка відрізняє підлітковий вік, є фундаментальні зміни його свідомості, які мають кардинальне значення для всього наступного розвитку і становлення підлітка як особистості. Саме в цей період, за думкою такого вченого як Б.Г.Ананьєв, свідомість, коли проходе через багато об'єктів відносин, сама стає об'єктом самосвідомості, і, коли завершує структуру характеру, забезпечує його цілісність, сприяє утворенню і стабілізації особистості. (Ананьєв Б.Г., 1948)

У підлітковому віці в молодих людей активно формується самосвідомість, виробляється власна незалежна система еталонів самооцінювання і самовідношення, все більш розвиваються здібності проникнення в свій особистий світ.

В цьому віці підліток починає визнавати свою особливість та неповторність, в його свідомості відбувається переорієнтація з зовнішніх оцінок (більш батьківських) на внутрішні. Таким чином, поступово у підлітка формується своя Я-концепція, яка сприяє подальшій, свідомій і несвідомій поведінці молодої людини.

Я-концепція - узагальнене уявлення людини про самого себе, система йога установок щодо власної особистості. (Реан А.А., 1999. С47).

Я-концепцію можна визначити як сукупність всіх уявлень про себе, отриманих в результаті критичного погляду на себе, свої вчинки, спосіб життя тощо. Описову складову Я-концепції часто називають образом Я, складову ж, пов'язану зі ставленням до себе або окремим своїм якостям, прийнято називати самооцінкою.

Термін «Я-концепція» можна розшифрувати таким чином: "Я", за визначенням Д.А. Леонтьєва (1999. С.40), - це форма переживання людиною своєї особистості, в якій особистість відкривається сама собі. Концепція (від лат. conceps) може означати: розуміння, система, трактування яких-небудь явищ, керівна ідея для освітлення.

Поняття Я-концепції було введено американським психологом і філософом У.Джеймсом на прикінці 19 століття. Подальший теоретичний розвиток і прикладне застосування цього поняття набуло завдяки творчості видатних психологів-гуманістів А. Маслоу, К. Роджерса і гуманіста неопсіхоаналітичної епохи Е. Еріксона. Найбільш повно поняття Я-концепції описано в книзі Р.Бернса "Розвиток Я-концепції і виховання".

У російській психології проблемами Я-концепції та близькими їм по наукових напрямках займалися: Б.Г.Ананьєв, И.С.Кон, Д.А.Леонтьев, А.Б.Орлов, В.В.Столина, А.А.Реан та ін.

Теоретично з цим поняттям зв'язані такі психологічні терміни, як самосвідомість, самоактуалізація, хоча вони мають змістовну самостійність.

В Я-концепції мається констатуючий реальний образ «Я» в теперешньому часі, а також «Я»-перспективне, тобто те, на що «Я»-реальне орієнтоване.

Також одним із основних завдань пубертатного розвитку є необхідність реконструкціїї тілесного образа Я, побудова чоловічої та жіночої «родової» ідентичності і поступовий перехід до дорослої генітальної сексуальності.

Цими завданнями і визначаються розвиток Я-концепції підлітків, і зокрема їх самооцінка.

В цей віковий преіод інша людина починає займати в житті підлітка особливе місце. З цим пов'язана специфіка сприйняття підлітками фізичного образу інших людей. І вже за допомогою сприйняття і розуміння іншого підлітка приходить до розуміння себе. При цьому зберігається та ж послідовність, що і в пізнанні якостей іншого, тобто на початку виділяються суто зовнішні, фізичні характеристики, потім якості, пов'язані з виконанням будь-яких видів діяльності, і, нарешті, особисті якості, більш приховані властивості внутрішнього світу.

Експериментально доведено, що сприйняття фізичного образу іншої людини в свідомості підлітка потім переноситься і на сприйняття підлітком самого себе. Так, саме в цей період, коли відбуваються найважливіші перетворення в організмі, коли зовнішній вигляд підлітка і його фізичні риси починають сильно хвилювати підлітка, тоді відповідність фізичного розвитку дитини стандартам, прийнятим в групі його однолітків, стає визначальним чинником у його соціальному визнанні, положенні в групі.

Усвідомлення особливостей своєї зовнішності також впливає на формування у підлітка багатьох важливих якостей особистості (наприклад, впевненості в собі, життєрадісності, замкнутості, індивідуалізму).

Підлітка хвилює те, що красиво і некрасиво у зовнішньому вигляді оточуючих. У тому, що стосується його власного тіла, можна відзначити, що ступінь задоволеності або незадоволеності собою у підлітка багато в чому залежить від того, як він виглядає, і в значній мірі впливає на його самооцінку.

Класичні дослідження Кречмера і Шелдона переконливо продемонстрували залежність між типом особистості і статурою. Спрощений варіант впроваджених ними класифікацій зводиться до виділення трьох основних типів статури у відповідності з трьома типами особистісних особливостей. Це ендоморфний, мезоморфний і ектоморфний тип статури.

Ендоморфний (пікнічний) тип статури - схильний до повноти індивід, асоціюється з вісцератонічним типом особистості, основними характеристиками якого є товариськість, любов до комфорту і гарної їжі, часта зміна настроїв.

Мезоморфний (атлетичний) тип статури - стрункий, сильний, м'язистий індивід, асоціюється з соматотонічним типом особистості, для якого характерні високий життєвий тонус, любов до пригод і ризику.

Ектоморфний (астенічний) тип статури - високий, худий, тендітний індивід, асоціюється з церебротонічним типом особистості, характерними рисами є замкнутість, стриманість, ощадливість, помірність, пасивність.

Багаточисельні експериментальні дослідження свідчать про те, що тип статури тіла людини викликає як і у дорослих, так і у дітей подібні припущення про властиві цій людині особливості особистості і поведінки. Наприклад, мезоморфна статура сприймається в основному сприятливо, а ендоморфна найменш сприятливо.

Таким чином самооцінка являє собою центральне утворення особистості. Вона в значній мірі визначає соціальну адаптацію особистості, є регулятором її поведінки і діяльності. Хоча, звичайно, слід віддавати собі звіт в тому, що самооцінка не є щось дане спочатку властиве особистості. Саме формування самооцінки відбувається в процесі діяльності міжособистісної взаємодії. Соціум у значній мірі впливає на формування самооцінки особистості. Ставлення людини до самої себе є найбільш пізнім утворенням у системі відносин людини до світу. Але незважаючи на це (а може бути, саме завдяки цьому), у структурі відносин особистості самооцінці належить особливе місце.

Структура самооцінки представлена двома компонентами - когнітивним та емоціональним. Перший відображає знання людини про себе, другий - його відношення до себе. В процесі самооцінювання ці компоненти функціонують у нерозривній єдності: не той ні інший не може бути представлений у чистому вигляді. знання про себе людина набуває через спілкування з іншими людьми. Ці знання неминуче обростають емоціями, сила і напруженість яких залежить від того, наскільки значущою для особистості отримана інформація.

Якісна своєрідність когнітивного та емоційного компонентів надає їх єдності внутрішньо діференціальний характер, який визначає особливості розвитку кожного з них.

Дослідниками було виділено три рівня сформованності когнітивного та емоційного компонента самооцінки:

Найбільш високий рівень характеризується реалістичною самооцінкою: переважною орієнтацією підлітків при обгрунтуванні самооцінки на знанні своїх особливостей; наявністю здатності до узагальнення сітуацій, в яких реалізуються оцінювані якості; каузальною атрибуцією за рахунок внутрішніх умов; глибоким і різнобічним змістом самооцінюючих суджень; вживанням їх переважно в проблематичних формах.

Середньому рівню властива непослідовність проявів реалістичних самооцінок: орієнтація підлітків при обгрунтуванні самооцінок в основному на думці оточуючих, на аналіз конкретних фактів та ситуацій самооцінювання, каузальна атрибуція за рахунок зовнішніх умов; наявність самооціночних суджень порівняно вузького змісту; їх реалізація як в проблематичних, так і в категоричних формах.

Низький рівень відрізняється переважною неадекватністю самооцінок: обгрунтуванням самооцінки емоціональними вподобаннями, відсутність піттвердження самооцінки аналізом реальних фактів, каузальною атрибуцією за рахунок суб'єктивно некерованих умов, неглибоким змістом самооцінюючих суджень і вживанням їх переважно в категоричних формах.

Адекватна самооцінка - оцінка людиною самого себе, своїх здібностей, моральних якостей і вчинків. Адекватна самооцінка дозволяє суб'єкту поставитися до себе критично, правильно співвіднести свої сили із завданнями різної труднощі і з вимогою оточуючих.

Багато дослідників відзначають поступове збільшення адекватності самооцінки в підлітковому віці. Р.Бернс пояснює це тим, що підлітки оцінюють себе нижче за тими показниками, які уявляются їм самими важливими, і це зниження вказує на їх великий реалізм, в той час як дітям властиво завищувати оцінку власних якостей.

Також можна добавити, що у підлітковому віці перетинаються сприйняття минулого, сьогодення і майбутнього, а сприйняття власного психологічного часу стає вельми напруженим, і це багато в чому визначається розвитком Я-концепції підлітка.

Оптимальний варіант особистісного розвитку припускає відносну спадкоємність минулого, сьогодення і майбутнього Я. Позитивна динаміка особистісного зростання є не просто рух під час життя, а підйомом до нових досягнень. При цьому показником розвитку стає дозвіл підлітками ціннісно-смислових протиріч. У тих випадках, коли процес дорослішання протікає в кризових формах, розвиток Я-концепції приймає негармонійну форму. Старші підлітки можуть переживати перехід від минулого до сьогодення як зміна до гіршого, як особистісний регрес. Минуле сприймається як найкращий час, так як в ньому залишилися привабливі для підлітка цінності. Ідеальний Я-образ в цих випадках співвідноситься з минулим, так як в даний момент здається втраченим те, що становило значимі цінності.

В інших варіантах розвитку сьогодення і минуле тісно взаємопов'язані і протівоставляться майбутньому, що зумовлює протиставлення реальності і майбутнього Я. У цих випадках має місце незадоволення собою, прагнення стати іншим, але відсутнє уявлення про те, як це може статися.

Зустрічається й такий варіант, коли три Я-образу, пов'язані з співвіднесенням в часі, ізольовані один від одного: сьогодення не є похідним минулого, а майбутнє не є продовженням сьогодення. У такій Я-концепції дитячий Я-образ протиставиться Я-образу дорослого, а реальний Я-образ справжнього існує ізольовано від двох інших.

Існують теорії про типології розвитку і варіантах дорослішання, звязанних с особливостями особистості в підлітковому і ранньому юнацькому віці.

Так, Д.Блок за цим принципом виділив 5 чоловічих і 6 жіночих типів розвитку. Наприклад, чоловіки, що володіють гнучким Я, будучи підлітками, відрізнялися від однолітків надійністю, результативністю, честолюбством і хорошими здібностями, широтою інтересів, самовладанням, прямотою, дружелюбністю і задоволеністю собою. Ці властивості вони зберегли і до 45 років, втративши лише частину колишнього емоційного тепла і чуйності.

Для неврівноважених чоловіків зі слабким самоконтролем характерні такі особистісні особливості, як імпульсивність і непостійність. У підлітковому віці їм були властиві бунтарство, балакучість, любов до ризикованих вчинків, прагнення порушувати прийняті норми, дратівливість, негативізм, агресивність. Заниження самоконтороля і схильність драматизувати свої життєві ситуації характерні для них і в дорослому віці, вони частіше за інших змінюють роботу.

Дорослі чоловіки з гіпертрофованим контролем в підлітковому віці відрізнялися емоційною чутливістю, самозаглибленістю, при цьому вони погано почувалися у невизначених ситуаціях, їх рольова поведінка не була гнучкою, вони були залежні й недовірливі.У зрілому віці вони також були схильні уникати потенційних фрустрацій, відчували жалість до себе, залишалися напруженими і залежними, і серед них найвищий відсоток неодружених.

Серед жінок високою постійністю властивостей володіють представниці "втіленої фемінності" - врівноважені, товариські, теплі, привабливі, залежні і доброзичливі. Ранимі жінки - власниці слабкого самоконтролю і в юності були імпульсивні.

Велике значення розвитку Я -концепції підлітка впливає на професійне його самовизначення.

Ідеальна Я-концепція підлітка виражається в його моделі свого майбутнього, і однією із значимих характеристик ідеального Я-образу є Я-професійне - ідеальне уявлення підлітка про себе як про професіонала, як про особистість, що має певну соціальну роль і суспільний статус. Для формування такого Я-образу необхідний досить зрілий рівень самоусвідомлення, що дозволяє підлітку визначитися щодо своїх здібностей і можливостей в конкретній професії.

На професійний Я-образ підлітка впливає соціум, створює рейтинг престижності професії в зв'язку із соціальною ситуацією та пріоритетами суспільства. Ще більшою мірою професійний Я-образ пов'язаний з впливом батьків і осіб найближчого оточення.

У вітчизняній психології велика увага приділялася проблемі професійного самовизначення молоді. Це, наприклад, стали класичними дослідження в галузі професійної орієнтації та профконсультування Е.А.Климова.

Сутністю професійного самовизначення є самостійне та усвідомлене знаходження смислів виконуваної роботи і всієї життєдіяльності в конкретній історичній (соціально-економічній) ситуації. З точки зору Н.С. Пряжникова, головною метою професійного самовизначення є поступове формування у школяра внутрішньої готовності до усвідомленої і самостійної побудови, коригування та реалізації своїх перспектив свого розвитку (професійного, життєвого і особистісного), самостійного пошуку значимих смислів для особистості в конкретній професійній діяльності.

Їм виділяються наступні специфічні завдання професійного самовизначення:

поступове формування загальної готовності до професійного самовизначення (без здійснення конкретних виборів) і підготовка до майбутнього трудового життя в широкому плані;

психолого-педагогічна допомога в конкретних професійних виборах (професійного навчального закладу, професії та спеціальності, місця роботи і конкретного трудового посту.

психолого-педагогічна допомога в освоєнні вже обраної професії (у відповідному навчальному закладі або на роботі);

вдосконалення у рамках виконуваної трудової діяльності в ході спеціально організованого підвищення кваліфікації та освіти;

Освоєння суміжних видів професійної праці, необхідних для більш якісного виконання даної роботи.

Крім того, Н.С. Пряжников виділяє типи самовизначення за критерієм потенційної можливості для свободи самореалізації:

- самовизначення в конкретної трудової функції, операції;

- самовизначення

- самовизначення в спеціальності;

- самовизначення в професії (в групі споріднених спеціальностей).

По кожному з представлених типів самовизначення цим автором умовно виділяється 5 рівнів самореалізації людини (критерієм виділення рівнів є внутрішнє прийняття людиною даної діяльності і ступеня творчого ставлення до неї):

- агресивне неприйняття виконуваної діяльності (деструктивний рівень);

- прагнення мирно уникнути даної діяльності;

- виконання даної діяльності за зразком, за інструкцією (пасивний рівень);

- прагнення удосконалити, зробити по-своєму окремі елементи своєї роботи;

- прагнення збагатити, удосконалити виконувану діяльність в цілому (творчий рівень).

Професійно самовизначення починається вже у дитячій грі, в якій дитина "приміряє" елементи професійної поведінки.

Підліток баче себе в мріях представником тієї чи іншої професії, сортуючи і оцінюючи різні види діяльності з точки зору своїх інтересів, здібностей, ситеми цінностей.

Вибір професії передбачає наявність інформації як про світ професії в цілому, про можливості і вимогах кожної з них, так і про себе самого, своїх здібностях та інтересах. Саме такої інформації підліткам часто і не вистачає. Їхнє ставлення до професії залежить від відомостей, отриманих від батьків, знайомих, друзів, однолітків, з книг, кінофільмів, телепередач.

Дуже багато уваги приділяється самоусвідомленню в підлітковому віці та підлітковому егоцентризму.

Я-образ у свідомості підлітків висвічується увагою інших, "уявної аудіторіі", причому йому здається, що ці інші його постійно критично оценінюють. Цим пояснюється поведінка підлітка, що реагує на увагу "уявної аудиторії" агресією або сором'язливістю.

Образ Я підлітка, оформлений його почуттями, а самооцінка фіксована на своїй унікальності, включаючи такі емоційно значимі характеристики, як любов, ненависть, чуттєвість і жорстокість.

Аутоуява про себе народжує особистий міф підлітка (Д.Елкінд, 1981) - історію, яку він розповідає про себе ж самому, але яка не є правдою. На думку Д.Елкінда, "особистий міф становить компонент егоцентризму в підлітковому віці".

З поглядами Д.Елкінда узгоджується думка Р.Енрайт (1979,1980) про те, що підліток "сфокусований на самому собі", на своїх думках і почуттях.

У процесі дорослішання уявна аудиторія "зближується" з реальним оточенням молодої людини і самооцінка все в більшій мірі коректується реальними думками і реакціями оточуючих, а не складовими "особистісного міфу". Це перетворення в більшій мірі пов'язане з розвитком здібностей встановлювати і підтримувати міжособистісні відносини.

Феноменологія підліткового егоцентризму стала предметом вивчення та обговорення різними авторами після появи роботи Е. Еріксона (1996) про періодизації особистісного розвитку.

У світлі ідеї цього автора випливає, що досягнення его-ідентичності в підлітковому і ранньому юнацькому віці означає подолання егоцентричних фіксацій.

Отже, "Я-концепція" -- це оцінно-пізнавальна система, що переживається і більш-менш усвідомлюється індивідом. На її основі складається ставлення індивіда до себе та до інших, що спирається на особистісну самооцінку своїх можливостей, здібностей, характеру. Е. Фромм наголошує: "Моє власне "Я" повинно бути таким самим об'єктом моєї любові, як й інша людина. Ствердження власного життя, щастя, розвитку свободи укорінено в моїй здатності любити, тобто в турботі, повазі, відповідальності й знаннях. Якщо індивід здатний любити творчо, він любить і себе; якщо він любить лише інших, він загалом не може любити". Отже, образ "Я" постає як регулятор взаємин, міжособистісних стосунків людини.

1.3 Зовнішність і самооцінка підлітка

Американський психолог Джон Клозе вважає, що тілесні властивості можуть впливати на поведінку психіку підлітка за трьома лініями.

По-перше, відносна зрілість, зріст і статура безпосередньо впливають на відповідні фізичні здібності: маючи переваги в рості, вазі і силі, хлопчик-акселерат протягом ряду років може без особливої ??праці перевершувати своїх ровесників-ретардантів в спорті і інших фізичних заняттях.

По-друге, зрілість і зовнішність мають певну соціальну цінність, викликаючи в оточуючих людей відповідні почуття та сподівання.

По-третє, образ Я, в якому заломлюються власні здібності та їх сприйняття та оцінка оточуючими. Індивідуальні здібності не завжди відповідають очікуванням, заснованим на зовнішності. Особливо велика різниця між акселератами і ретардантами в ступені "показної" ??поведінки та стриманості спостерігається в 11-13 років, коли акселеріровані хлопчики вступають в період стрибка у зростанні.

Фізіологічні зміни, що відбуваються в організмі підлітків, лежать в основі підліткових криз, з якими асоціюється стан більш-менш вираженою конфліктності. Підлітковий і юнацький вік завжди трактується як перехідний, критичний.

Великий вплив на поведінку підлітків надають специфічні недоліки зовнішності, обумовлених статевим дозріванням. Зовнішність є важливою стороною життя школярів, особливо - підлітків. Старшокласники, які проводять довгі години перед дзеркалом або приділяють непропорційно багато уваги нарядам, роблять це в більшості випадків не з самовдоволення, а з почуття тривоги. Важливою проблемою є ожиріння, надлишкова вага. Юнацькі стереотипи краси в цьому відношенні не відрізняються від дорослих. Напередодні статевого дозрівання у багатьох підлітків утворюються жирові накопичення, складові свого роду енергетичний резерв організму. Повноту, навіть тимчасову, болісно переживають і дівчатка, і хлопчики.

Багато неприємностей доставляє хлопцям шкіра. Загострення хронічного шкірного процесу, обумовлене статевим дозріванням, є важким психічним стресом у 62% випадків. На формування комплексу неповноцінності в підлітків у значній мірі впливають характерні для цього віку множинні вугрові висипання, жирне волосся, новоутворення на видних ділянках шкіри, навколонігтьові бородавки, лупа на одязі. Це заважає повноцінному спілкуванню підлітка з однолітками, знижують його самооцінку. Підлітки з нечистою ("вугруватої") шкірою уникають компаній, особливо якщо там є однолітки протилежної статі. Навіть при легкому ступені тяжкості вугрової хвороби у підлітків може сформуватися невпевненість в собі, а при тяжкому перебігу вугрової хвороби значно знижується індекс якості життя, присутній неспокій і дратівливість. Це суттєво зменшує соціальну активність підлітків, а також рівень їх опірності в боротьбі з життєвими труднощами. Дерматологи підтведжують зв'язок дерматозів і психічних розладів різного ступеня тяжкості: при вугрової хвороби - 30-35%, рецидивуючому герпесі - 50%, псоріазі - до 58%. Хронічні дерматози у підлітків, пов'язані зі зниженням зовнішньої привабливості, можуть сприяти появі астено-депресивних станів, частіше - на тілі індивідуальних аномальних особливостей психіки.

Особливо гостро переживають недоліки шкіри дівчатка-підлітки. У 14-15 років вони набагато більше хлопчиків стурбовані тим, що про них думають інші, значно більш вразливі, чутливі до критики, глузуванням. Самосвідомість і самооцінка юнаків і дівчат сильно залежать від стереотипних уявлень про те, якими мають бути чоловіки і жінки.

Американський психолог Джеффрі Янг, автор поширеного тесту самотності і методу психотерапії депресивних станів, розрізняє 12 синдромів, кожний з яких має свої характерні емоціональние, когнітивні та поведінкові ознаки. Серед них:

Низька самоповага, що виражаються в заниженій самооцінці ("мене не люблять", "я нудний" і т.п.), яке спонукає людину уникати контактів з оточуючими.

Соціальна тривожність, невпевненість у спілкуванні, сором'язливість, постійне очікування насмішок або засудження з боку оточуючих, так що єдиним порятунком здається відхід у себе.

Страх бути відкинутим, пов'язаний зі зниженим самоповагою і невдалим минулим досвідом, боязнь нових розчарувань, що ускладнюється підсвідомим почуттям провини і усвідомленням своєї малоцінності.

Сексуальна тривожність, свідомість (часто помилкова) своєї зовнішньої непривабливості або безпорадності, яка посилюється соромом і нерідко утрудняє всі інші, несексуальні відносини.

Таким чином, зовнішність стає емоційно значущим чинником в житті підлітків. Незадоволеність власною зовнішністю мучить їх постійно, думки про свою непривабливість не дають підлітку спокою, стають нав'язливими. Переживання ці для підлітка важкі й дуже інтимні, поділитися ними з батьками. Підліток відмовчується, сумує або злиться, зривається на кожне слово. Будь-яке судження про його зовнішність ранить підлітка.

Як правило, незадоволений собою, підліток докладає масу питаннях зусиль, щоб зробити непомітними недоліки своєї зовнішності, проявляє при цьому велику винахідливість і відмінну впертість. Підліток самотній у такій боротьбі. Війна підлітка з власною зовнішністю часто не обходиться без втрат. Недостатня увага до цих проблем з боку дорослих може привести підлітка не тільки до асоціальної поведінки, але й до психічного захворювання, зокрема до синдрому дисморфомании.

Синдром дисморфомании зустрічається в підлітковому віці найчастіше у дівчат. Проявляється у вигляді хворобливого переконання в наявності у себе якогось уявного або пероцінюючого утріруємого фізичного дефекту зовнішності або функції. Іноді в найбільш важких випадках може супроводжуватися зниженням настрою і ідеями про самогубство. Хворим з ідеями фізичної вади надзвичайно властиве прагнення до "виправлення", "корекції" тим чи іншим шляхом свого уявного або різкого пероцінюючого фізичного недоліка.

Псіхологічні реакції, пов'язані з підвищеною увагою до своєї зовнішності, на думку М.В.Коркіной, відрізняються від патологічних насамперед тим, що у здорової людини думки про свою зовнішність, не займають домінуючого положення в ієрархії цінностей; не визначають всієї поведінки, його життєвий уклад, не заважають достатньо гарної соціальної адаптації. При дисморфофобії, відсутній нав'язливий страх (фобії). Підлітки не усвідомлюють свої переживання, пов'язані із зовнішністю, як безглузді. Порушення поведінки, пов'язані з турботою про свою зовнішність, більш виражені. Дісморфореакціі на відміну від дисморфофобії психогенного (реактивного) походження носять більш виражений характер і при зміні життєвої ситуації зникають. Дісморфореакціі найчастіше характерні для сензитивного, псіхоастеніческого і истероїдного типів характеру.

Таким чином, неадекватна оцінка вікових змін зовнішності надає значимий вплив на соціальну адаптацію підлітків, якість їхнього життя. Підлітки більшу частину часу в цей період проводять в школі, тут в основному зосереджений їх коло інтересів, контактів. Закомплексовані підлітки можуть створювати напруженість у класі, конфліктні ситуації, серьозно ускладнювати навчально-виховний процес. Тому є необхідність при організації виховної роботи в школі приділяти необхідну увагу профілактиці підліткових комплексів, пов'язаних зі статевим дозріванням, зі змінами зовнішності, в тому числі негативними і болючими.

Оскільки допомога у вирішенні виникаючих в учнів проблем - одна з функцій класного керівника, він повинен мати детальне уявлення про підліткові проблеми. Знання психофізіологічних особливостей школярів та методів можливої ??ефективної корекції проблем, пов'язаних із зовнішністю, дозволить їм зайняти значуще місце в системі соціально-психологічної реабілітації своїх учнів. Такі знання вони можуть отримати на спеціалізованих семінарах.

РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМА ВЗАЄМОВІДНОСИН ПІДЛІТКІВ З БАТЬКАМИ

2.1 Сімейне виховання як психолого-педагогічна проблема

батьківське виховання самооцінка підліток

Підлітковий вік (13-15років) для сімейної педагогіки є трудним періодом. В цьому віці, як ніколи відображається закон нерівномірності індивідуального розвитку. І всі підлітки так чи інакше стикаються з одними і тими ж проблемами, які повинні бути і зрозумілі батькам. Про ці чи інші проблеми піде мова в цій главі - положення підлітка в сім'ї і відносинах його з батьками.

Можна виділити ряд моделей виховання, розроблених в різних наукових школах такими дослідниками як А.Адлер, Е.Берн, Б.Скіннер, Т.Гордон тощо.

Адлеровська модель (А.Адлер). Ця концепція грунтується на свідомомій і цілеспрямованій зміні поведінки батьків, яке визначає провідним принципом взаємоповаги членів сім'ї. За теорією А.Адлера, сімейна атмосфера, установки, цінності і взаємини в родині є головним чинником розвитку особистості. Діти учаться норм співжиття і сприймають культуру через своїх батьків. Тому сім'я і є та первинна група, в якій дитина формує свої ідеали, цілі життя, систему ціностей і вчиться жити. Основними поняттями адлеровского виховання батьків є "рівність", "співпраця" і "природні результати". З ними пов'язані і провідні принципи виховання: відмова від боротьби за владу і врахування потреб дитини. За даної моделі допомога батькам повинна носити виховний характер. Потрібно навчити їх поважати унікальність, індивідуальність і недоторканність особистості дитини з самого раннього дитинства. Необхідно допомогти кожному з батьків зрозуміти дітей, увійти в їхній спосіб мислення, навчитися розбиратися в мотивах їх вчинків, розвивати свої методи виховання та розвитку особистості. Природні логічні міркування, використовувані в ході виховання, дозволяють дитині на практиці усвідомити свою поведінку або відчути на ділі результати своїх дій. Це сприяє гармонізації стосунків у родині й швидкому усвідомленню дитиною недоліків власної поведінки.

Навчально-теоретична модель (Б.Скиннер). В основі моделі лежать результати експериментальних досліджень, за допомогою яких була зроблена спроба визначити, яким чином установки на поведінку батьків впливають на дитину. Це напрямок заснований на загальній теорії біхевіоризму. У розглянутій моделі підкреслюється, що поведінка батьків та їх дітей можна змінити методом переучування або научення. Виховання батьків складається в їх навчанні швидким технікам поведінки. Поведінка батьків змінюється в міру осмислення ними своїх та дитячих вчинків, їх мотивів. Вони поступово оволодівають уміннями регулювання поведінки.

Способами формування поведінки є позитивне підкріплення (заохочення), негативне підкріплення (покарання) і відсутності підкріплення (нульова увага). Батьки відіграють роль "агентів" соціального оточення, які регулюють поведінку дитини за допомогою зазначених вище засобів. У ході навчання батьки забезпечуються науковими відомостями про регуляцію поведінки, знайомляться зі спеціальною термінологією, яка допомагає описувати ці процеси. Батьків навчають розбиратися в реакціях дитини і формувати їх подразники. Навички діагностики поведінки входять у всі програми навчально-теоритического напрямку. Метою програм даного напряму є навчання батьків спостереженню і виміру поведінки і практичне застосування принципів теорії соціального навчання в зміні поведінки в домашніх умовах.

Модель чуттєвої комунікації (Т.Гордон). Модель базується на феноменологічній теорії особистості Карла Роджерса і практиці кліентоцентрованої терапії, метою якої є створення умов для самовираження особистості. Це досягається згладжуванням різниці між "Я-ідеальним" і "Я-реальним" за певних психологічних обставин. Якщо кожній людині властиві дві головні потреби: позитивного ставлення інших і самоповаги, то умовою здорового розвитку дитини є відсутність протиріччя між уявленням про те, як до нього ставляться інші - "Я-ідеальним", і дійсним рівнем любові - "Я-реальним". Змінити поведінку людини можна, лише зрозумівши і прийнявши його почуття. Тим самим псіхотрепевт допомагає клієнту звільнити свої почуття, усвідомити свою поведінку і зробити конкретні кроки щодо його зміни.


Подобные документы

  • Фактори, що впливають на психічне здоров’я дитини. Стилі та типи батьківського виховання. Характеристика особливостей психічного розвитку підлітка залежно від сімейного виховання. Аналіз взаємовідносин між батьками і їх вплив на емоційний стан дитини.

    курсовая работа [245,9 K], добавлен 05.12.2014

  • Психологічна сутність сім'ї як чинника становлення особистості підлітків. Особливості професійного самовизначення та ціннісні орієнтації сучасного підлітка. Міжособистісна взаємодія дітей і дорослих та її вплив на професійну орієнтацію підлітка в сім'ї.

    курсовая работа [81,4 K], добавлен 15.10.2012

  • Розробка психолого-педагогічні рекомендації вчителям та батькам щодо формування адекватної самооцінки підлітка. Методика визначення рівня самооцінки за Дембо-Рубінштейн у модифікації А.М. Прихожан та методика загальної самооцінки Г.Н. Казанцевої.

    курсовая работа [373,1 K], добавлен 24.02.2015

  • Аналіз поглядів на сутність, природу, генезис самооцінки особистості. Невпевненість, низька і позитивна самооцінка. Пояснення норм поведінки. Контроль за звичками. Механізм становлення самосвідомості. Метод позитивного підкріплення. Формування "образу-Я".

    курсовая работа [28,1 K], добавлен 04.01.2014

  • Роль самооцінки у життєдіяльності людини. "Пізнай самого себе" - метод самоаналізу, неупереджений контроль своєї поведінки. Невпевненість і низька самооцінка, сумнів у власних здібностях. Механізм становлення самосвідомості та формування самооцінки.

    реферат [26,1 K], добавлен 08.02.2010

  • Сутність дослідження рівня домагань у сучасній психології. Самооцінка. Механізми формування самооцінки в молодшому підлітковому віці. Характеристика основних методик психологічної діагностики рівня домагань та його зв'язку з самооцінкою особистості.

    курсовая работа [162,7 K], добавлен 04.02.2015

  • Просоціальна поведінка особистості як психолого-педагогічна проблема. Cтиль батьківського виховання як чинник розвитку цієї поведінки молодших школярів. Встановлення зв’язку нещасного випадку з виробництвом. Працездатність та функціональні стани.

    дипломная работа [184,8 K], добавлен 19.08.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.