Емпіричне дослідження міжособистісної значущості в системі "студент - студент"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ МІЖОСОБИСТІСНОЇ ЗНАЧУЩОСТІ В СИСТЕМІ «СТУДЕНТ-СТУДЕНТ»

1.1 Соціально - психологічна характеристика та структура студентської групи

1.2 Чинники та особливості прояву міжособистісних відносин в студентській групі

1.3 Відносини міжособистісної значущості в системі «студент - студент».

Висновки до першого розділу

РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ МІЖОСОБИСТІСНОЇ ЗНАЧУЩОСТІ В СИСТЕМІ «СТУДЕНТ-СТУДЕНТ»

2.1 Організація та методика дослідження міжособистісної значущості в системі «студент-студент»

2.2 Аналіз результатів дослідження міжособистісної значущості в системі «студент-студент»

2.3 Шляхи та напрями роботи соціального педагога щодо оптимізації відносин міжособистісної значущості в системі "студент-студент"

Висновки до другого розділу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ



ВСТУП

Актуальність проблеми психологічної особливості міжособистісної значущості в системі «студент-студент» пов'язана, по-перше, зі зростаючими вимогами до рівня психологічної включеності людини в її діяльність та ускладненням психічної життєдіяльності людей, постійним зростанням їх особистісних домагань. Проблема соціально-психологічного клімату в групах, в які об'єднані люди в процесі життєдіяльності, - найважливіше питання як науки, так і усього суспільства.

По-друге, студентська група - психологічний центр формування фахівця. Саме тут формуються високі моральні якості, відповідальне ставлення до навчання. Студентська група здатна істотно підвищити ефективність індивідуального процесу засвоєння знань. Механізмом формувального впливу групи на студента є психологічний клімат, а вірніше, соціально-психологічний клімат академічної групи.

По-третє, неможливо адекватно вивчити особистість, пояснити своєрідність складних її життєвих проявів поза тим соціальним і психологічним оточенням, в якому вона живе і розвивається. А таким оточенням або середовищем для студента є саме академічна група.

Саме тому темою нашого дослідження ми обрали «Психологічні особливості міжособистісної значущості в системі "студент-студент"»

Особливості міжособистісної взаємодії широко досліджувались як вітчизняними (О. О. Бодальовим, О. О. Леонтьєвим, Б. Ф. Ломовим, В. М. Мясищевим, С. Л. Рубінштейном та ін.), так і зарубіжними науковцями (Д. Брунером, Х. Келлі, Ч. Кулі, К. Левіном, А. Маслоу, А. Міллером, Г. Ньюкомом, З. Фрейдом, Е. Фромом, та ін.). Вченими було виявлено, що процес міжособистіс- ної взаємодії забезпечується функціонуванням низки психічних процесів, таких як емоції, мотивація, цінності, особистісні смисли тощо. Надзвичайно важливими у цьому переліку виступають емоційні процеси, які пронизують кожен етап міжособистісної взаємодії та визначають її якісні характеристики.

Об'єкт дослідження - міжособистісна значущість в системі "студент-студент".

Предмет дослідження - соціально-психологічні особливості міжособистісних відносин в студентській групі.

Мета дослідження - виявити та охарактеризувати психологічні особливості міжособистісної значущості в системі "студент-студент", та визначити шляхи і напрями покращення міжособистісних відносин в студентській групі.

Завдання дослідження:

1. Виявити соціально-психологічну структуру студентської групи, та визначити чинники і особливості прояву міжособистісних стосунків у студентській групі.

2. Зробити категоріальний аналіз відносин міжособистісної значущості та їх психологічних особливостей в системі «студент-студент».

3. Розробити рекомендації щодо шляхів та напрямів оптимізації міжособистісної значущості в системі «студент-студент».

При вивченні даної теми були застосовані такі методи дослідження: аналіз теоретичних джерел із психології, соціальної психології та педагогіки, підручників та посібників із соціальної психології; та емпіричні методи збору інформації - методику «Q-сортування» В. Стефансона та методику «Визначення індексу групової згуртованості» Сішора.

Структура курсової роботи складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, висновків, списку використаних джерел (з 25 позицій), двох додатків на 5 сторінках, містить 2 рисунка, повний обсяг роботи - 40 сторінок.



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ МІЖОСОБИСТІСНОЇ ЗНАЧУЩОСТІ В СИСТЕМІ «СТУДЕНТ-СТУДЕНТ»

1.1 Соціально-психологічна характеристика та структура студентської групи

На нашу думку, система «студент-студент» - це вид міжособистісних, специфічних відносин між студентами, як об'єктами навчання, самою студентською групою та окремою особистістю у цій групі, які характеризуються рівністю та значущістю для всіх сторін цих відносин. Тому, щоб краще виявити та проаналізувати чинники та особливості міжособистісного прояву в системі «студент - студент», нами було вирішено охарактеризувати студентство як особливий вид соціально - психологічних груп.

Студентська група - спільність автономна й самодостатня. Вона здатна сама вирішувати свої внутрішні проблеми, а її активність пов'язана з соціальним життям факультету, університету, розв'язанням соціальних питань (як приклад, участь у роботі органів студентського самоврядування тощо). Студентська група формально-логічно характеризується як первинна, реальна, мала група, офіційно створена (зовнішньо організована), яка може вміщувати в себе й неформальні мікрогрупи . Вона створюється у вищому навчальному закладі, що зумовлюється потребами педагогічного управління. Студент зазвичай входить до складу різних соціальних груп. Л.І. Марісова виокремлює вісім видів малих груп, в одній або в декількох із яких перебуває за період навчання студент, серед них [12]:

1) студентська академічна група, існування якої зумовлене специфікою організації навчального процесу у ВНЗ і яка спеціально створюється для успішного здійснення навчально-виховних функцій;

2) студентські наукові гуртки, науково-теоретичні семінари її проблемні групи, функціонування яких зумовлене необхідністю залучати всіх студентів сучасного ВНЗ до якогось виду науково-пошукової роботи;

3) студентські групи, існування яких зумовлене формою організації позанавчального виховною процесу та необхідністю розвитку соціальної й організаторської активності молоді, формування громадянської і політичної її свідомості;

4) трудові студентські групи, існування яких зумовлене необхідністю організації трудового виховання студентів і забезпечення їхньої потреби у праці;

5) групи художньої самодіяльності та спортивні команди, організація яких зумовлена необхідністю естетичного й фізичного виховання студентів, задоволення їхніх потреб в активній художній діяльності та фізичному розвитку;

6) родинно-побутові малі групи, які пов'язані з веденням домашніх справ, підтриманням родинних стосунків, проведенням культурного дозвілля в сім'ї, заняттям за інтересами і розвагами;

7) ситуативні, епізодичні або довготривалі групи, існування яких пов'язане з проведенням організованого спільного відпочинку та оздоровлення студентів, спільного проживання в гуртожитку;

8) студентські неформальні групи, які виникають не санкціоновано на основі особистих симпатій, приязні, взаємної привабливості.

Ми будемо переважно вести мову про студентську академічну групу, яка визначається як більш-менш постійна в межах навчального року сукупність студентів, що об'єднані завданням гуртової навчально-професійної діяльності та перебувають у безпосередньому контакті один з одним. Вона є одним з основних елементів навчально-виховної системи вищої школи.

Студентів у академічній групі поєднує [6]:

· загальна мета і завдання професійної підготовки;

· спільна навчально-професійна діяльність;

· зв'язки ділового та особистісного характеру (активна участь кожного студента в житті групи - хороша школа надбання належного досвіду жити й працювати в будь-якому виробничому колективі);

· однорідність складу групи за віком (пізня юність або рання дорослість);

· висока поінформованість один про одного (і про успіхи, і про особисте життя);

· активна взаємодія у процесі комунікації;

· високий рівень студентського самоврядування;

· обмежений терміном навчання у ВНЗ час існування групи.

Між студентами встановлюються, по-перше, функціональні зв'язки, які визначаються розподілом функцій між студентами як членами групи; по-друге, емоційні зв'язки, або міжособистісні комунікації, які виникають на основі симпатій, загальних інтересів. У зв'язку з цим у студентській групі може бути така структура [24]:

1. Офіційна підструктура, яка характеризується цільовим призначенням групи - професійна підготовка, сприяння становленню особистості майбутнього фахівця. Вона ґрунтується на авторитетності офіційного керівника - старости, який призначається деканатом, а також інших керівників, які здійснюють рольове управління групою, організовують ділові стосунки між членами групи (профорг, культорг та ін.) - це ділова сфера взаємин.

2. Неофіційна підструктура виникає тоді, коли відбувається поділ групи на мікрогрупи , які виникають на основі однакових інтересів, прояву емпатії , симпатії один до одного - це емоційна сфера взаємин. Мікрогрупи, які виникають на основі спільних інтересів, взаємної прихильності студентів, характеризуються такими ознаками: висока частота комунікативної взаємодії; спільні культурні пріоритети і переконання, загальні ціннісні орієнтації; взаємообмін і копіювання моделей поведінки членів групи, стилю взаємодії і спілкування (групові звички і ритуали, внутрішньогруповий сленг тощо); можлива диференціація соціальних ролей (наприклад, «лідер групи» і «підлеглий», «генератор ідей» і «організатор» тощо); взаємозалежність індивідуальних і спільних цілей; мікрогрупа може коригувати поведінку окремих своїх членів.

Підвищена емоційність юнацькою віку, яскравість переживань сприяє розгортанню емоційно-особистісних стосунків - дружби, кохання, емоційної прихильності, відданості, готовності підтримувати один одного. У членів групи розвивається почуття групової ідентичності: члени групи визначають себе словом «Ми», студенти готові підставити плече, прийти на допомогу один одному, вони емоційно залучені до справ своєї групи, радіють її успіхам, хвилюються за невдачі [23].

Студентська академічна група за період свого існування розвивається і проходить кілька стадій (від офіційно створеної групи деканатом, який на останньому курсі може розпастися знову на мікрогрупи), кожна з яких характеризується якісними особливостями таких параметрів: спрямованість поведінки та діяльності членів групи; організованість членів групи; комунікативність членів групи. [25].

За цими показниками визначають такі стадії розвитку студентської групи [11]:

1-а стадія - номінальна група, яка має лише зовнішнє, формальне об'єднання студентів за наказом ректора і списком деканату;

2-а стадія - асоціація - початкова міжособистісна інтеграція, первинне об'єднання студентів за загальними ознаками. Організатором життя групи на цій стадії є староста і куратор. Вони висувають вимоги щодо трудової дисципліни, виконання режиму, норм поведінки, які стосуються кожного студента і групи загалом. Взаємини опосередковуються переважно особистісно значущими цілями (група друзів, приятелів). Для студентів розпочинається період адаптації до студентського життя і вимог викладачів, відбувається засвоєння правил внутрішнього розпорядку ВНЗ, традицій факультету тощо.

3-я стадія - кооперація, на якій соціально-психологічна й дидактична адаптація студентів майже завершилася. Хоча у групі переважають ділові стосунки (спрямовані на досягнення бажаного результату при розв'язанні конкретного завдання в певному виді діяльності), але вже диференціюються і міжособистісні взаємини. Виявляються неофіційні організатори, авторитетні активісти групи. За ними закріплюються соціальні настанови та керівництво внутрішнім життям групи. Якраз актив регулює формальну структуру контактів між членами групи. У студентів виявляється та зростає інтерес до справ групи, є готовність проявляти активність щодо їх реалізації. Соціальні позиції кожного диференціюються, формується громадська думка, групова мораль. Студенти об'єднуються в малі групи (2-5 осіб), і в кожній з'являється лідер. Взаємодія в малих групах виникає на основі симпатій, спільних інтересів. Загальна вимога до групи на цій стадії така: виявляти чуйність до товаришів, взаємоповагу, допомагати один одному та ін. Лише за таких соціально-психологічних умов група досягне вищого рівня свого розвитку.

4-а стадія - студентська академічна група стає колективом.

Ознаки студентського колективу [5]:

1) Кожен член групи приймає на себе цілі та завдання спільної навчально-професійної діяльності, яка вже має високу ефективність.

2) Група характеризується високим рівнем організованості та згуртованості - це команда однодумців. Згуртованість визначається єдністю ціннісних орієнтацій; збігаються погляди, оцінки, ставлення стосовно подій у групі загалом і кожного її члена. При зближенні оцінок зростає й емоційна прихильність студентів групи до її спільних справ. Структура формального і неформального спілкування збігається.

3) Багато членів групи мають статус неформального лідера або тих, кому віддають перевагу при вирішенні питань життя колективу.

4) В офіційних керівників групи виявляється демократичний стиль керівництва.

5) Група як колектив може бути взірцем і для інших студентських груп, впливати на них (наприклад, при вирішенні питань на факультетських зборах, в органах студентського самоврядування), виявляти інтергрупову активність, особливо з боку лідерів груп, які користуються авторитетом на факультеті.

6) У колективі існують визнані норми поведінки (кожен поводиться так, як прийнято у групі, навіть у манері одягатися). Якщо хтось порушує такі правила, товариші неодмінно роблять йому зауваження.

7) Колектив виявляє згуртованість. Якщо вирішуються важливі проблеми, то група працює злагодженіше й результативніше.

8) Ще одна важлива особливість колективу в тому, що в ньому мікрогрупи не протистоять одна одній, хоча існують як окремі утворення.

Офіційна і неофіційна підструктури доповнюють одна одну, що забезпечує в колективі позитивний мікроклімат. Ознаки позитивного морально-психологічного мікроклімату у студентському колективі [10] :

· достатня поінформованість кожного студента про загальну мету та завдання групи;

· довіра та висока вимогливість один до одного;

· відповідальність кожного за справи групи;

· доброзичлива, ділова критика, вільне висловлювання своїх думок щодо справ групи;

· кожен член колективу забезпечує свою потребу в самореалізації, самоствердженні у своїй групі;

· кожний студент задоволений міжособистісним спілкуванням у групі, тобто її морально-психологічним мікрокліматом.

За таких умов студентський колектив набуває статусу референтної (еталонної) групи, погляди, норми, цінності якої є взірцем для кожного, за ними кожен формує свої життєві цілі, ідеали й цінності, звіряє дії та вчинки. У референтній групі створюється атмосфера психологічного комфорту, яка сприяє особистісному зростанню і професійному становленню кожного майбутнього фахівця.

Отже, нами було зазначено поняття «студентська група», зазначено розподіл студентської групи на види. Охарактеризовано студентську академічну групу, яка визначається як більш-менш постійна в межах навчального року сукупність студентів, що об'єднані завданням гуртової навчально-професійної діяльності та перебувають у безпосередньому контакті один з одним. Було визначено структуру студентської групи та стадії її розвитку, які складаються з чотирьох етапів. Також, ми проаналізували ознаки студентського колективу, та визначили вплив позитивного мікроклімату студентської групи на створення в ній референтних груп.

1.2 Чинники та особливості прояву міжособистісних відносин в студентській групі

міжособистісний відносини студентській група

У кожній групі безперервно відбувається взаємообмін соціально-психологічною інформацією (цінності, норми, правила, вимоги тощо). Якщо вона передається офіційними представниками групи (активом), то це сприяє швидшому вирішенню проблемних питань, прийняттю ділового рішення. Має значення і децентралізована комунікація, в обговоренні якої беруть участь усі члени групи. Для прийняття групового рішення важлива наявність студентів-генераторів ідей, експертів, критиків, мотиваторів організаторів та ін. Актив повинен бути каталізатором позитивних ініціатив у групі, здорового способу життя студентів.

Студентський колектив як цілісність характеризується такими психологічними явищами, як [18]:

1. Суспільною думкою, яка складається не тільки з інтелектуальних, а й вольових та емоційних компонентів і виявляється в оцінних судженнях. Суспільна думка відображає спільне ставлення (схвалення чи осуд) групи до питань і подій, що пов'язані з життям та інтересами групи. Вона може стосуватися поведінки й окремих її членів. Дуже добре, якщо офіційна думка співпадає з кулуарною думкою окремих її членів. Кураторові важливо коректно, тактовно контролювати і навіть коригувати офіційну думку, щоб не виникало конфліктів.

2. Суспільний груповий настрій - це загальний емоційний стан, який панує, переважає в групі, створює емоційну атмосферу в ній. Він може як стимулювати, так і пригнічувати діяльність членів групи, а інколи навіть призводити до конфліктів. Груповий настрій може бути оптимістичний і песимістичний, мажорний і мінорний, нейтральний, задовільний і незадовільний. Сприятливий соціально-психологічний мікроклімат позитивно позначається на самопочутті членів колективу, забезпечує ситуацію успіху в груповій діяльності, дає змогу знайти оптимальне рішення тимчасових труднощів, підтримувати дружні стосунки в атмосфері взаємодопомоги та взаємопідтримки, налагоджувати взаємини викладачів і студентів.

3. Самоствердження. Кожен член колективу усвідомлює себе його часткою і намагається зайняти та втримати в ньому певну позицію (соціальний статус), завоювати визнання, довіру, підтримку, розуміння своїх товаришів («Бути корисним - мій обов'язок, бути популярним - щастя»).

4. Колективні традиції - це важливе психологічне явище, бо це звичаї, порядок, настанови, які складаються за час існування групи і в ставленні до себе, і до своїх обов'язків, і до товаришів. Це визначення «системи перспективних ліній: близької, середньої, віддаленої» (А. С. Макаренко). Колективними традиціями можуть бути, наприклад, посвята першокурсників у студенти, проведення Дня студента тощо.

5. Колективістське самовизначення. Кожен студент має певну свободу на індивідуальну думку в групі, яка вислуховується, до якої ставляться з повагою, на неї зважають. Водночас виробляється спільна думка, групова оцінка.

Колектив здатний розв'язувати й виховні завдання через психологічний вплив на кожного студента. Цей вплив відбувається за допомогою таких механізмів групового впливу [14]:

1. Групова ідентифікація - ототожнення кожним студентом свого «Я» зі своєю групою. Через це окремі вчинки набувають мотивовану силу («Я дію так, як схвалює група»), а ті якості, які виявляються та ще й привласнюються, стають часткою «Я» кожного студента. Саме ідентифікація є психологічною передумовою успішної взаємодії та взаєморозуміння студентів. Якщо студент ідентифікує себе з групою високого рівня розвитку - це позитивно відбивається на його розвиткові. Набувається соціальна ідентичність - аспект «Ми» в нашій «Я-концепції».

2. Соціальні презентації - загальноприйняті переконання, ідеї і цінності, які підтримуються більшістю. Вони включають також і наші погляди та культурну ідеологію, що ми демонструємо іншим, розкриваючи перед ними своє «Я». Наші соціальні презентації допомагають пояснювати світ, налагоджувати міжособистісні стосунки на засадах взаєморозуміння.

3. Соціальна фасилітація - посилення енергії, підвищення активності, домінантних реакцій індивіда, полегшення його діяльності в присутності групи (разом краще!).

4. Соціальна інгібіція, навпаки, - утримання, пригнічування активності, гальмування поведінки і діяльності під впливом інших людей. Наприклад, працездатність у присутності окремих членів групи може знижуватися.

5. Соціальна лінь - тенденція людей докладати менше зусиль за тих обставин, коли вони об'єднують свої зусилля задля спільної мети, порівняно з випадком індивідуальної відповідальності.

6. Децентрація - відтворення уявлень своїх товаришів, погляд на себе очима інших, емпатія до інших.

7. Навіювання - аргументований вербальний вплив на члена групи, але одночасно передбачається некритичне сприйняття настанов групи (або окремих товаришів) і безумовне виконання настанов групи, її рішень і порад.

8. Переконування - логічне обґрунтування важливості мети і завдання, отримання певних результатів. Від людини очікується свідома згода на виконання пропозицій.

9. Соціальні очікування - ми сподіваємося..., а в кожного є намагання виправдати їх.

10. Соціальне порівняння - кожен віддзеркалює на себе ставлення до нього членів групи. Ми використовуємо інших людей як еталон для оцінки наших власних настанов (ставлень), емоцій і поведінки.

11. Наслідування - це не тільки функція соціалізації, але й складова творчості, групової активності, становлення індивідуального стилю діяльності.

12. Взаємний потяг один до одного (атракція, симпатія), фактором чого є частота соціальних контактів; фізична привабливість; приписування іншому позитивних особистісних якостей; схожість соціального походження, інтересів, поглядів (для встановлення взаємин); взаємодоповнення (при продовженні взаємин); компетентність у галузі, яка близька нашим інтересам.

Проте є і така думка: якщо в групі існує піддатливість груповому тиску, висока конформність (як всі, так і я), то це веде до некритичності, одноманітності думок. Члени групи (рядові) стають пасивними, байдужими.
Серед факторів, що впливають на рівень конформізму, у соціальній психології виділяються такі: характеристика людини; вік (в юності - максимальний щодо ровесників); стать (жінки більш конформні); професія (художники, наприклад, менш схильні до конформізму, ніж військові); упевненість у собі; характеристика самої проблеми (чим складніша проблема, тим вищий рівень конформізму); розмір групи (конформізм посилюється зі збільшенням групи до 5-7 осіб, якщо всі члени сприймаються як незалежні); ступінь згоди більшості; стосунки людини з групою та ставлення до неї (конформізм посилюється, якщо людина хоче бути прийнятою групою); статус людини в групі (при високому статусі конформізм зменшується, зростає самостійність і незалежність).

Серед причин конформізму можна назвати дві: по-перше, неможливість перевірити інформацію, коли людина змушена довіряти думці більшості; по-друге, людина підлягає впливу, прагне до встановлення позитивних зв'язків із групою, щоб уникнути конфлікту, і неприємностей [1].

Конформізм має як позитивне, так і негативне значення. З одного боку, конформізм є одним із механізмів згуртування людей у групи, передачі соціального досвіду, культури, традицій і норм поведінки; з іншого - конформізм може породжувати лицемірство, пристосуванство, «людину-флюгера» [2].

Ще одна важлива особливість колективу - в ньому, мікрогрупи не протистоять одна одній, хоча існують як окремі утворення. Стійкість, глибина та інтенсивність міжособистісних взаємин у мікрогрупах визначається [9]:

1. емоційним компонентом;

2. поведінковим компонентом, тобто залежить від самопрезентації студента, як він виявляє себе у взаєминах із товаришами.

Менше значення в міжособистісних стосунках надають якостям, від яких залежить успішність навчання, хоча в утворенні мікрогруп це важливий фактор. Проте завдання формування студентського колективу складніші, ніж для інших груп. Це пояснюється особливостями інтелектуальної діяльності, яка опосередковує навчальні взаємини.

Офіційна і неофіційна підструктури повинні доповнювати одна одну, тоді й створюється позитивний мікроклімат у колективі. Ознаки позитивного мікроклімату [3]:

1. достатня поінформованість кожного студента про мету та завдання групи;

2. довіра та висока вимогливість один до одного;

3. відповідальність кожного за справи групи;

4. доброзичлива, ділова критика, вільне висловлювання своїх думок щодо справ групи;

5. кожен студент задовольняє потребу в самореалізації, самоствердженні в групі;

6. кожен задоволений міжособистісним спілкуванням, мікрокліматом у групі.

Важливе значення з погляду виховних можливостей студентської академічної групи має те, чи набуває вона для студента статусу референтної групи. Референтна група (еталонна) - це реально існуюча чи уявна група, погляди, норми та цінності якої є взірцем для особистості, за якими вона формує свої життєві ідеали, звіряє дії та вчинки. За умови, якщо академічна група стає для студента референтною, створюється атмосфера психологічного комфорту, що позитивно позначається на розвитку особистості майбутнього фахівця в напрямку професійного становлення [3].

Отже, у цьому підрозділі нами було пояснено психологічні явища, які характеризують студентський колектив як цілісність. А саме: соціальна фасилітація, соціальна інгібіція, соціальна лінь, децентрація, навіювання, переконування, соціальні очікування, соціальне порівняння, наслідування, атракція та конформність. Також було визначено, що позитивний мікроклімат у студентській групі сприяю її переходу до референтної групи. Нами було вивчено та проаналізовано чинники та особливості прояву міжособистісних відносин у студентській групі.

1.3 Відносини міжособистісної значущості в системі «студент - студент»

Людину із суспільством пов'язує розгалужена система зв'язків. Основними їх елементами є суб'єкти зв'язку, предмет зв'язку -- те, з приводу чого здійснюється зв'язок, і механізм свідомого регулювання взаємин між суб'єктами. Конкретний зв'язок відбувається у формі контакту і власне взаємодії, але контакт є першою сходинкою реальної взаємодії.

Взаємодія -- взаємозалежний обмін діями, організація людьми взаємних дій, спрямованих на реалізацію спільної діяльності. Під час взаємодії відбувається обмін діями, зароджуються спорідненість, координація дій обох суб'єктів, а також стійкість їх інтересів, планування спільної діяльності, розподіл функцій тощо. За допомогою дій відбуваються взаємне регулювання, взаємний контроль, взаємовплив, взаємодопомога. Це означає участь кожного учасника взаємодії у розв'язанні спільного завдання з відповідним коригуванням своїх дій, врахуванням попереднього досвіду, активізацією власних здібностей і можливостей партнера [16].

В.М. Мясищев дав класичне визначення відносин особистості: "Відносини - цілісна система індивідуальних, виборчих, свідомих зв'язків особистості з різними сторонами об'єктивної дійсності, що включає три взаємопов'язані компоненти: ставлення людини до людей, до себе, до предметів зовнішнього світу" [13].

Визначення "міжособистісні" вказує не тільки на те, що об'єктом відносини виступає інша людина, але і на взаємну спрямованість відносин. Поняття "міжособистісні відносини" акцентує увагу на емоційно-чуттєвому аспекті взаємодії між людьми і вводить фактор часу і аналіз спілкування, оскільки за умови міжособистісної зв'язку, шляхом безперервного обміну інформацією виникає залежність вступити в контакт людей один від одного, і взаємна відповідальність за сформовані відносини. Тому, на нашу думку, міжособистісні відносини - це соціально-психологічна система зв'язків між двома чи більше індивідами, або певною соціальною групою, з урахуванням емоційно-чуттєвого аспекту взаємодії між людьми, а також тих умов і факторів, які впливають на особистість та її відносини з іншими. В свою чергу, міжособистісна значущість - це соціально-психологічний феномен, що характеризується наявністю міжособистісних відносин, який є важливими для взаємодії та налагодження стосунків індивіда з іншими людьми, а також для взаємодії соціумі з окремим індивідом.

М.М. Обозів пропонує наступну класифікацію міжособистісних взаємин: відносини знайомства, приятельські, товариські, дружні, любовні, подружні, родинні та деструктивні. Дана класифікація заснована на декількох критеріях: глибину відносин, вибірковості та виборі партнерів, функції стосунків. Головним критерієм на його думку, є міра, глибина залучення особистості у відносини, а додаткові критерії - це дистанція між партнерами, тривалість і частота контактів, участь рольових кліше в актах спілкування, норми відносин, вимоги до умов контакту. За даними М.М. Обозова, різні види міжособистісних відносин припускають включення в спілкування тих чи інших рівнів характеристик особистості [15]

Студентська група, як і будь-яка інша соціальна група, характеризується різними видами міжособистісних відносин. Для кожного студента, який перебуває в академічній студентській групі ці відносини відіграють важливу роль у процесі соціалізації, адже перебуваючи більшу частину дня у вищому навчальному закладі разом із одногрупниками він здобуває нові знання, вміння та навички у міжособистісному спілкуванні та діяльності. Ця міжособистісна взаємодія між студентами виражається у суб'єктивному виборі кожного об'єкта навчання. Адже академічна група, на нашу думку, - це офіційно визначена керівництвом ВНЗ студентська група, об'єктом якої є певна кількість студентів, стосунки яких не поєднані особливими міжособистісними відносинами, а з розвитком та налагодженням стосунків між кожним об'єктом процесу навчання у академічній студентській групі, кожен студент може і починає самостійно обирати тих одногрупників, взаємодія та спілкування з якими йому необхідні чи приносять особисте задоволення. Тобто, кожен студент має можливість з огляду на власні, суб'єктивні інтереси та погляди обирати собі тих партнерів навчального процесу з якими бажає взаємодіяти, і зв'язок з якими несе велике значення у подальшому особистісному розвитку. Саме у розподілі певних поглядів та інтересів між членами студентської групи проявляється міжособистісна значущість в системі «студент-студент».

Для характеристики феномену міжособистісної значущості застосовуються поняття: «емоційна привабливість», «референтність» (авторитетність), «міжособистісна сумісність», «міжособистісне притягнення».

Атракція (від лат. attrahere - притягувати до себе; приваблювати, схиляти) - привабливість однієї людини для іншої; особлива форма дружелюбних взаємин, забарвлених лише позитивними емоціями, прояв взаємної симпатії [19].

Привабливість виникає як результат специфічного емоційного ставлення людини до іншого. Згідно з теорією рівноваги (балансу) Ф. Хайдера, соціальна атракція взаємна: якщо Ви помічаєте, що хтось Вам симпатизує, то це робить більш ймовірним, що і Ви будете йому симпатизувати. Дослідженнями встановлено, що причинами появи позитивного емоційного ставлення є також схожість характеристик суб'єкта і об'єкта сприймання, а також ситуації, в яких вони перебувають (наприклад, близькість партнерів по спілкуванню, частота їхніх зустрічей, віддаль між ними тощо). Важливими чинниками атракції є спільна діяльність людей та допомагаючи поведінка.

Референтність (від лат. referens - повідомляє) - якість особистості або групи, що складається в їхній здатності чинити визначальний вплив на формування думок, суджень, оцінок окремої людини, а також його поведінки. Референтними виступають ті особи чи соціальні групи, на чиї оцінки людина орієнтується при власному сприйнятті подій і явищ, а також самого себе; чия думка виступає для нього значущим при плануванні і здійсненні власних дій. Референтність - важливий фактор міжособистісних відносин, хоча вона і не пов'язана безпосередньо з емоційними уподобаннями: людина може бути зацікавлений у спілкуванні з деякими особами, але їх позиція може і не бути для нього досить значущою. І навпаки, референтним може виступати особа або коло осіб, спілкування з якими не приносить людині емоційного задоволення, але чиї судження, однак, сприймаються як значущі. Референтної може також виступати особистість чи група, з якими людина не пов'язаний узами безпосереднього спілкування, але чию позицію він розцінює як еталонну [17].

Поняття «референтна група» було введено в 30-х роках XX ст. американським психологом Р. Хайменом, який встановив, що цінності особистості визначаються не стільки стандартами тих груп, членом яких особистість реально виступає, скільки стандартами груп, до яких вона відчуває себе належить або прагне належати.

В процесі становлення особистості референтність різних людей і соціальних груп зазнає зміни. Спочатку головними референтними особами для дитини виступають батьки, чиї оцінки йому необхідно орієнтуватися в освоєнні людського досвіду і форм поведінки. Згодом референтність батьків знижується, а в підлітковому і юнацькому віці іноді повністю втрачається через загострене прагнення зростаючого людини до незалежності. Однак така незалежність ніколи не буває абсолютною. В якості референтної групи у міру дорослішання все більшу роль набуває група однолітків, в яку дитина реально включений або в яку він прагне увійти. У міру становлення особистості також відбувається формування здатності до більш незалежним самостійним судженням та оцінкам. Зрілість особистості частково і полягає у здатності опиратися на власні моральні позиції. При цьому стандарти референтних осіб і груп служать для зіставлення та аналізу, але не грають виключної визначальної ролі [22].

Міжособистісна сумісність - складний психологічний ефект поєднання, взаємодії людей, що спілкуються. Розрізняють структурну і функціонально-рольову сумісність.

Під структурною мається на увазі сумісність темпераменту, характеру й особистісних якостей партнерів. Причому, якщо в щодо двох перших підтверджується гіпотеза про комплементарності, взаємодоповнюваності якостей партнерів, то щодо особистісних властивостей знайшла експериментальне підтвердження протилежна ідея - подібності та близькості. Тобто сумісність партнерів висока при володінні ними взаємодоповнюючими властивостями темпераменту і характеру (сангвінік - меланхолік, холерик - флегматик) і подібними особистісними орієнтаціями та особливостями (товариськість, тривожність, мрійливість та ін).

Функціонально-рольова сумісність - це відповідність уявлень партнерів про тих міжособистісних ролях, які вони будуть реалізовувати самі і чекати від іншого в процесі спілкування і взаємодії. Якщо рольові уявлення і очікування учасників збігаються, у них багато шансів досягти гармонійних відносин, побудованих на міжособистісної привабливості [20].

Міжособистісне притягнення - це складна психологічна властивість особистості, яка немов «притягує до себе» партнера по спілкуванню й мимоволі викликає у нього почуття симпатії. Для більш конкретного пізнання міжособистісних відносин у колективі необхідно знати про "ефект притягнення". Люди, які володіють цим ефектом, незвичайні, зверхність їх ділових та особистих якостей визнається групою або всім колективом. Вони мають яскраво виражену здатність до спілкування, встановлення міжособистісних контактів, уміють повести за собою людей [7].

Саме за цими критеріями кожен студент має можливість визначати тих членів студентської академічної групи стосунки з якими є значущими для його подальшого розвитку та соціалізації.

Отже, у сучасній студентській групі, заради особистого розвитку, неможливо обійтися без соціальних контактів та зв'язків. Які, у свою чергу, неможливі без міжособистісних відносин та міжособистісної значущості. Тому ми запропонували власні визначення міжособистісних відносин та міжособистісної значущості. Міжособистісні відносини - це соціально-психологічна система зв'язків між двома чи більше індивідами, або певною соціальною групою, з урахуванням емоційно-чуттєвого аспекту взаємодії між людьми, а також тих умов і факторів, які впливають на особистість та її відносини з іншими. Міжособистісна значущість - це соціально-психологічний феномен, що характеризується наявністю міжособистісних відносин, який є важливими для взаємодії та налагодження стосунків індивіда з іншими людьми, а також для взаємодії соціумі з окремим індивідом. Також, нами було проаналізовано поняття, що впливають на вибір студента, щодо тих членів студентської групи, взаємодія з якими є важливою та характеризують відносини міжособистісної значущості в системі «студент-студент».

Висновки до першого розділу

У першому розділі ми дали соціально-психологічну характеристику студентської групи, та визначили і пояснили її структуру. Закцентували увагу на один із видів студентської групи - академічна студентська група. Визначили психологічні явища, що характеризують структуру студентської групи, та визначили фактори переходу студентської групи до референтної групи. Нами було вивчено та проаналізовано чинники та особливості прояву міжособистісних відносин у студентській групі. Ми проаналізували та охарактеризували теоретичні і методологічні проблеми дослідження міжособистісної значущості в системі «студент-студент». Також нами було проаналізовано поняття, що характеризують відносини міжособистісної значущості. Ми зробили категоріальний аналіз відносин міжособистісної значущості. Дали визначення поняттям «міжособистісні відносини» та «міжособистісна значущість».

З огляду на поданий теоретичний матеріал, щодо проблеми дослідження міжособистісної значущості в системі «студент-студент», його аналіз та структуризацію, ми проведемо емпіричні дослідження міжособистісної значущості в системі «студент-студент». Результати цього дослідження ми проаналізуємо, та визначимо шляхи та напрями роботи соціального педагога щодо покращення міжособистісної значущості в системі «студент-студент».



РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ МІЖОСОБИСТІСНОЇ ЗНАЧУЩОСТІ В СИСТЕМІ «СТУДЕНТ-СТУДЕНТ»

2.1 Організація та методика дослідження міжособистісної значущості в системі «студент-студент»

Під час проведення нами дослідження у вивченні міжособистісної значущості в системі «студент-студент», ми використали методику «Q-сортування» В. Стефансона та методику «Визначення індексу групової згуртованості» Сішора.

Обстежуваними були студенти третього курсу, спеціальності - «соціальна педагогіка», Інституту соціальної роботи та управління, НПУ ім. М. П. Драгоманова. Соціально-психологічна характеристика опитуваних:

· кількість опитуваних: 30 людей

· вік: 19 - 22 роки;

· гендерні ознаки: 87% - 26-дівчат, 13% - 4-хлопця.

· соціальний статус: студенти.

Умови проведення емпіричного дослідження: опитування проводилися в аудиторіях інституту, кожному опитуваному видавалися бланки для самостійного заповнення, опитування проводилося після 14:00 дня, 03 грудня 2015 року.

Методика «Q-сортування» В. Стефансона дозволяє визначити шість основних тенденцій поведінки людини в реальній групі: залежність, незалежність, товариськість, нетовариськість, прийняття «боротьби» і «уникнення боротьби». Тенденція до залежності визначена як внутрішнє прагнення індивіда до прийняття групових стандартів і цінностей: соціальних і морально-етичних. Тенденція до товариськості свідчить про контактності, прагненні утворити емоційні зв'язки як у своїй групі, так і за її межами. Тенденція до «боротьби» - активне прагнення особистості брати участь в груповому житті, домагатися більш високого статусу в системі міжособистісних взаємин; на противагу цій тенденції уникання «боротьби» показує прагнення піти від взаємодії, зберегти нейтралітет у групових суперечках і конфліктах, схильність до компромісних рішень. Кожна з цих тенденцій має, на наш погляд, внутрішню і зовнішню характеристику, тобто залежність, товариськість і «боротьба» можуть бути істинними, внутрішньо притаманними особистості, а можуть бути зовнішніми, своєрідною «маскою», що приховує справжнє обличчя людини.

Порядок дослідження. Текст методики складається з 60 висловлювань і може бути пред'явлений у вигляді списку або на окремих картках. Досліджуваному пропонується ознайомитися з твердженням і відповісти «так», якщо воно відповідає його поданням про себе, або «ні», якщо воно суперечить його поданням. У виняткових випадках дозволяється відповісти «сумніваюся». Відповіді фіксуються в реєстраційному бланку.

Обробка даних та інтерпретація результатів:

1. Залежність 3, 9, 15, 21, 27, 33, 39, 45, 51, 54

2. Незалежність 6, 12, 18, 24, 30, 36, 42, 48, 57, 60

3. Товариськість 5, 7, 13, 19, 25, 31, 37, 43, 49, 52

4. Недружелюбність 4, 10, 16, 22, 28, 34, 40, 46, 55, 58

5. Прийняття «боротьби» 1, 11, 17, 23, 29, 35, 41, 47, 56, 59

6. Уникнення «боротьби» 2, 8, 14, 20, 26, 32, 38, 44, 50, 53

Відповіді досліджуваного, згідно ключу, розподіляються по 6-ти тенденціям. Підраховується частота прояву кожної з тенденцій. Причому кількість відповідей «так» за однією з тенденцій сумується з кількістю відповідей «ні» по полярній тенденції, в парі. Наприклад, кількість позитивних відповідей за шкалою «залежність» складається з кількістю негативних відповідей за шкалою «незалежність». Якщо отримане число, про який говорилося вище, наближається до 20-ти, то можна говорити про справжню перевагу тієї чи іншої стійкої тенденції, притаманної індивіду і виявляється не тільки в певній групі, але й за її межами. У випадку, якщо кількість відповідей «так» однієї тенденції виявляється рівним кількістю позитивних відповідей по протилежній тенденції (наприклад, залежність - незалежність), то таке положення може говорити про наявність внутрішнього конфлікту особистості, яка знаходиться у владі однаково виражених протилежних тенденцій [4] Детальний текст методики поданий в додатках (див. Додаток А)

Методика «Визначення індексу групової згуртованості» Сішора, дозволяє визначити рівень групової згуртованість, як один із найважливіших параметрів, який вказує на ступінь інтеграції групи, її згуртованість у єдине ціле. Методика складається з 5 питань, на кожен з яких є кілька варіантів відповіді. Кожен варіант має певний бал. Максимальна сума балів - 19, мінімальна - 5. Обробка результатів проводиться за допомогою «ключів». Відповіді кодуються в балах згідно з наведеними у дужках значенням [4].

Інтерпретація результатів: рівні групової згуртованості:

- 16,1 балів і вище - висока;

- 11,6 - 15 бали - вище середньої;

- 7 - 11,5 - середня;

- 4 - 6,9 - нижче середньої;

- 5 і нижче - низька.

Ми обрали саме ці методики дослідження, тому що вони дозволяють дослідити міжособистісну значущість в системі «студент-студент», вивчаючи поведінку та власний погляд окремої особистості на уявлення про себе у сталій групі, та взаємозв'язок цієї поведінки із рівнем групової згуртованості у студентській групі. Детальний текст методики поданий в додатках (див. Додаток Б).

2.2 Аналіз результатів дослідження міжособистісної значущості в системі «студент-студент»

За аналізом результатів емпіричного дослідження, за методикою «Q-сортування» В. Стефансона, щодо визначення основних тенденцій поведінки особистості в групі, можна сказати, що поведінка окремої особистості в групі є важливим показником поведінки цієї особистості і поза її межами. Ця методика допомагає визначити, якою бачить себе певна особа в групі, як вона почуває себе у цій групі та яке місце в ній посідає.

Проаналізувавши відповіді опитуваних студентів за методикою «Q-сортування» В. Стефансона, ми визначили такі наявні тенденції поведінки студентів у студентській групі (див. Рисунок 2.1.):

· Тенденція до залежності. У 60% опитуваних наявна тенденція до залежності, тобто в їхній поведінці присутнє внутрішнє прагнення індивіда до прийняття групових стандартів і цінностей: соціальних і морально-етичних. У 20% опитуваних прослідковується тенденція до незалежності, тобто ці студенти не визнають стандарти і цінності, які наявні у студентській групі. Є студенти, які знаходяться у стані внутрішнього конфлікту, вагаються у визнанні себе залежними або незалежними від прийнятих групових норм та стандартів, відповідно - 20%.

· Тенденція до товариськості. У 80% опитуваних студентів наявна тенденція до товариськості, яка свідчить про їхню контактність, прагнення утворити емоційні зв'язки як у своїй групі, так і за її межами. У 10% студентів наявна тенденція до нетовариськості, і у такої ж кількості студентів є сумніви, щодо товариської поведінки у студентській групі. Переважання тенденції до товариськості в групі свідчить про те, що учасникам цієї групи присвійні не лідерські якості, а ліберальні, що відображається в їхньому ставленні до конфліктних ситуацій, а саме, у байдужості до вирішення проблем та пониженому прагненні до розвитку взаємостосунків у групі.

· Тенденція до «боротьби». Оскільки у 80% опитуваних визначений високий рівень товариськості, то, відповідно, це впливає на зниження конфліктної поведінки особистості в групі, власне ми це спостерігаємо, адже лише у 20% опитуваних наявна тенденція до «боротьби», у 33% студентів присутня тенденція уникання «боротьби», яка показує прагнення піти від взаємодії, зберегти нейтралітет у групових суперечках і конфліктах, схильність до компромісних рішень. В групі наявні також студенти, що не визначилися, як будуть чинити у конфліктній ситуації - 47% опитуваних, що у свою чергу свідчить про домінування ліберальної моделі організації групи та стосунків у ній, а також зниження рівня розвитку взаємостосунків у студентській групі.

Рисунок 2.1.Тенденції поведінки особистості у студентській групі 3 курсу спеціальності «соціальна-педагогіка».

Проаналізувавши результати емпіричного дослідження за методикою «Визначення індексу групової згуртованості» Сішора, яка дозволяє визначити рівень групової згуртованість, що є одним із найважливіших параметрів, який вказує на ступінь інтеграції групи, її згуртованість у єдине ціле, нами було визначено, що рівень групової згуртованості серед студентів третього курсу, спеціальності «соціальна педагогіка» - високий, це можна підтвердити опираючись на дані, визначені нами в дослідженні: серед 30 опитуваних оброблені результати більшості, а саме 20 осіб (67%), вказують на високий рівень групової згуртованості. Обробляючи дані 7 інших осіб (23%), ми визначили рівень групової згуртованості як вище середнього. За обробленими даними 3 інших осіб (10%), рівень групової згуртованості - середній. Рівні «нижче середнього» та «низький» в ході аналізу дослідження не були виявлені (див. Рисунок 2.2.).

Рисунок 2.2. Рівні групової згуртованості, визначені за методикою Сішора сере студентів 3 курсу, спеціальності «соціальна педагогіка».

Отже, аналізуючи результати дослідження міжособистісної значущості в системі «студент-студент» за методикою «Q-сортування» В. Стефансона та методикою «Визначення індексу групової згуртованості» Сішора, нами було визначено такі особливості міжособистісної значущості в системі «студент-студент» у студентських групах 3 курсу: високий рівень атракції між студентами, оскільки взаємини між студентами характеризуються дружністю, спільною навчальною діяльністю, високою частотою їхніх зустрічей та рівнем згуртованості; високий рівень референтності, адже у 60% опитуваних наявна тенденція до залежності, тобто в їхній поведінці присутнє внутрішнє прагнення індивіда до прийняття групових стандартів і цінностей: соціальних і морально-етичних. Однак низький рівень «тенденції до боротьби», свідчить про малу кількість студентів з властивістю міжособистісного притягнення, що в свою чергу, свідчить про незначну кількість осіб із лідерськими якостями у досліджуваному нами колективі. Тому нам потрібно визначити шляхи оптимізації рівня розвитку відносин міжособистісної значущості в системі "студент-студент".

2.3 Шляхи та напрями роботи соціального педагога щодо оптимізації відносин міжособистісної значущості в системі "студент-студент"

Проаналізувавши дані емпіричного дослідження у досліджуваних нами студентських групах, ми визначили, що одним із пріоритетних напрямів поліпшення рівня міжособистісних відносин у даному студентському колективі - є підвищення рівня ініціативності та внутрішньогрупової активності студентської групи.

Дієвим засобом розвитку особистості окремих студентів, а також академічних груп в цілому виступає студентське самоврядування. Дійсно, в умовах самоврядування цілі діяльності й особистості, й групи, виходячи за їхні межі, роблять їх відкритими системами, забезпечуючи тим самим їхній розвиток. Спільна діяльність, спрямована на розв'язання протиріч між особистістю (академічною групою) і адміністрацією вузу (громадськими організаціями) приводить до формування нових властивостей і якостей особистості майбутнього фахівця. Так, відносини відповідальної залежності, що складаються між членами студентського колективу в умовах самоорганізації, сприяють становленню таких особистісних якостей, як почуття обов'язку, відповідальність за доручену справу, наполегливість у досягненні поставленої мети. У процесі самостійної постановки та вирішення життєво важливих завдань у членів студентського колективу формуються ініціативність і самостійність, розвиваються творчі й інтелектуальні здібності. Розширення ділових контактів із представниками адміністрації вищого навчального закладу і громадських організацій сприятливо відбивається на формуванні навичок ділового спілкування й організаторської діяльності. При цьому в колективі створюється особливий соціально-психологічний клімат, що стимулює активність особистості в емоційній й інтелектуальній саморегуляції [21].

Розвитку ініціативи, фантазії, активності студента сприяють режисерські ігри. Взагалі у розвитку соціальної активності студента велику роль відіграють ділові ігри. Ділові ігри як інноваційна технологія навчання є дієвим механізмом, здатним одночасно вирішити не тільки завдання виховання, але і дидактичні завдання навчального предмета. А саме: формування пізнавальних і професійних мотивів та інтересів фахівців; соціальної активності та компетентності; виховання системності і стратегічності мислення; відповідального ставлення до вирішення навчальних і професійних проблем; володіння методами моделювання.

Ділові ігри, в широкому сенсі цього поняття, є засобом моделювання різноманітних умов професійної діяльності методом пошуку нових способів її виконання. Ділові ігри імітують різні аспекти активності людини і його соціальної взаємодії. Ігри є методом ефективного навчання у вузі, оскільки знімають суперечності між абстрактним характером будь-якого навчального предмета і реальним характером майбутньої професійної діяльності учнів [8].

Тому ми можемо запропонувати ряд науково-практичних рекомендацій для соціального педагога, щодо підвищення ефективності процесу розвитку активності та ініціативності студентської групи:

· Розвиток активності та ініціативності студентської групи необхідно здійснювати в цілісній виховній системі професійної підготовки вузу.

· У виховний процес необхідно включати навчальні завдання моральної та естетичної орієнтованості.