Гендерні особливості міжособистісної взаємодії старшокласників

Вивчення поведінкових форм у міжособистісній взаємодії. Огляд основних параметрів міжособистісних відносин старшокласників. Поняття гендеру та гендерних відмінностей. Емпіричне дослідження гендерних особливостей міжособистісної взаємодії у ранній юності.

Рубрика Психология
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 23.11.2014
Размер файла 353,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичний аналіз проблеми гендерних особливостей міжособистісної взаємодії

1.1 Основні параметри міжособистісних відносин

1.2 Форми поведінки особистості у міжособистісній взаємодії

1.3 Поняття гендеру та гендерних відмінностей

1.4 Вікові особливості гендерної міжособистісній взаємодії

Розділ 2. Емпіричне дослідження гендерних особливостей міжособистісної взаємодії у ранній юності

2.1 Методики дослідження

2.2 Інтерпретація результатів дослідження

Висновки

Література

Додатки

Вступ

Поділ людей на чоловіків і жінок визначає сприйняття відмінностей, характерних для психіки і поведінки людини. Багато хто вважає, що ці відмінності пов'язані з генетичними, анатомічними і фізіологічними особливостями чоловічого і жіночого організму. Ідея протилежності чоловічого і жіночого начал зустрічається в міфах і традиціях усіх відомих товариств. Вона закріплена в різноманітних соціальних інститутах (таких як сім'я, армія, виховні установи, органи правосуддя). Але факт тілесного відмінності чоловіків і жінок ще не говорить про те, що саме звідси походять всі спостережувані особливості підлог. Адже крім конституціонального аспекту ці відмінності мають соціокультурний контекст: вони відображають те, що в даний час і в даному суспільстві вважається властивим чоловікові, а що - жінці. Крім того, існує точка зору, згідно з якою наше сприйняття біологічних відмінностей між статями теж визначається культурними факторами.

Сьогодні обґрунтованість твердого поділу людей тільки на два протилежних, не збігаються за своїми природними характеристиками статі ставиться біологами під сумнів. Вони виділяють кілька рівнів сексуальної організації людини:

— генетичний (певний набір генів);

— гонадний (залози внутрішньої секреції);

— морфологічний (зовнішні і внутрішні статеві органи);

— церебральний (диференціація мозку під впливом тестостерону).

Поєднання різних характеристик кожного рівня визначає різноманіття конструкційних особливостей даної людини, тоді як звичне розподіл людей на дві статі фактично спирається тільки на морфологічний критерій: наявність відповідного дітородного органу. У свідомості більшості людей присутня прихована установка, що змушує вважати основним критерієм і початковою точкою відліку при оцінці всіх складових біологічної статі саме геніталії. Тому характеристики генетичного, гонадного і церебрального рівнів при оцінці норми або відхилень у розвитку сексуальності людини структуруються в сприйнятті навколо геніталій.

У біології підлогу визначають як сукупність морфологічних і фізіологічних особливостей організму, що забезпечують статеве розмноження. Наявність двох статей передбачає відмінність у будові і функціонуванні організмів, що відносяться до кожного з них. Зовнішні і внутрішні відмінності чоловічого і жіночого організмів називають статевим диморфізму. Іншими словами, статевий диморфізм - це відмінності між статями, обумовлені біологічними факторами.

Останнім часом в науці прийнято чітко розмежовувати конституціональні та соціокультурні аспекти в розрізненні чоловічого і жіночого, пов'язуючи їх з поняттями статі та гендеру. Термін «стать» описує біологічні відмінності між людьми, що визначаються генетичними особливостями будови клітин, анатомо-фізіологічними характеристиками і дітородними функціями. Термін «гендер» вказує на соціальний статус і соціально-психологічні характеристики особистості, які пов'язані зі статтю і сексуальністю, але виникають у взаємодії з іншими людьми в контексті певної культури.

Вивчення гендеру почалося у середині 50-х років XX ст., коли американські соціологи Мак Кі та Шерріфс визначили типово чоловічий та типово жіночий образи. На їх думку, типово чоловічий образ -- це сукупність рис, пов'язана із соціально необмеженою поведінкою, компетентністю, раціональними здібностями, активністю і результативністю. Жіночий -- характеризують соціальні й комунікативні навички, теплота, емоційна підтримка. Стереотипи створюються суспільством штучно, формуючись упродовж багатьох років, важко піддаються коригуванню або ліквідації, обмежують свободу, можливості людини, прийняття рішень у різних сферах життєдіяльності. Тим більше, що, як відомо, не існує чисто «чоловічої» або чисто «жіночої» особистості; будь-яка особистість втілює у собі риси як фемінності, так і маскулінності. Аналізуючи трансформаційні процеси, що відбуваються в сучасному суспільстві загалом та їхній вплив на гендерну картину, варто зазначити, що гендерну картину сучасного суспільства важко визначити як однорідну та чітко структуровану, вона характеризується полярними гендерними стереотипами, появу і функціонування яких спричинили економічні, політичні, культурні зміни суспільств, що трансформуються.

Провідну роль у галузі досліджень гендеру відіграють зарубіжні психологи - С. Бем, Ш. Берн , Т. Маерс, Скінер, А. Шерріффс та ін.. Сучасний етап розвитку суспільства характеризується суттєвими змінами у системі гендерних відносин, внаслідок чого, з одного боку, відкриваються можливості для їх оптимізації, а з іншого -- виникає ризик порушень формування гендерної ідентичності у підростаючого покоління.

Проблема стосунків жінки і чоловіка в суспільстві прадавня. Сьогодні вона набула особливої гостроти оскільки в світі активізується боротьба за ствердження демократичних норм і принципів. У цьому контексті гендерне партнерство (рівні відносини статей), гендерна рівність набувають все більшої актуальності.

Якщо демократія взагалі - це форма державного правління, при якому джерелом влади визнається воля більшості громадян, котрі користуються усією повнотою політичних свобод, що є гарантією здійснення цієї влади, то гендерна демократія є системою волевиявлення у громадянському суспільстві двох статей - жінок і чоловіків - як рівних у можливостях і правах, що законодавчо закріплені й реально забезпечені у політико-правових принципах, діях, розбудові суспільних і державних структур, з урахуванням гендерних інтересів і потреб.

Вихід за межі стереотипів, патріархальних образів - нагальна потреба для гармонійного розвитку та найбільш повної реалізації людини - жінки чи чоловіка. Переосмислення ролей жінок та чоловіків у суспільстві лежить в основі гендерних досліджень. Власне, увага акцентується не на одній статі, а на обох. Сьогодні наголошується на необхідності створення рівних можливостей для реалізації їхньої людської сутності.

На початку 90-х років цивілізовані країни почали активно використовувати гендерний підхід до розв'язання суспільних проблем, аналізу політики. Про це свідчить і створення законодавчої бази. Закони про рівність жінок і чоловіків були прийняті у Польщі, Литві, Японії, Норвегії, Швеції, Франції, Фінляндії, Голландії тощо. Зокрема, країни Британської співдружності схвалили програму дій щодо гендеру і розвитку. У ній стратегічним напрямом був визнаний гендерний, що полягає у врахуванні гендерних перспектив на всіх етапах дослідження та реалізації державної політики, програм, законодавства.

В Україні, на жаль, ще й досі, гендерні дослідження не є актуальними. У національному дискурсі, як відмічають дослідники, поняття «гендер» вживається рідко і досить часто у розумінні «стать».

Складність проблеми полягає у необхідності одночасного функціонування особистості в системі гендерних настанов та поза нею. Це пов'язано з тим, що, з одного боку, статеворольові настановлення є необхідною умовою збереження людства (виконання ролей матері та батька), а, з іншого, суспільство диктує такі вимоги до особистості чоловіка та жінки, що моделі виключно маскулінності чи фемінності стають недостатніми для «виживання» в соціумі. Особливо актуальним це стає у ранньому юнацькому віці, який виявляється межовою ланкою у ланцюгу між дитинством та дорослістю. Конфліктність сучасного суспільства обумовлює не лише теоретичний, але й практичний інтерес до проблеми впливу статеворольової ідентичності особистості старшокласника на міжособистісні відносини; на вибір стратегії поведінки в міжособистісних конфліктах. Актуальним залишається питання розвитку у хлопчиків фемінних властивостей, а в дівчаток - маскулінних, адже розвинута андрогінія в людині, незалежно від її статі, передбачає багатий арсенал і гнучкість її рольової поведінки, високі соціально-адаптивні здібності і ін. Значущість і недостатня розробленість теоретичних та прикладних аспектів проблеми зумовили вибір теми дослідження: «Гендерні особливості міжособистісної взаємодії старшокласників». Об'єкт дослідження: соціальна інтеракція в ранньому юнацькому віці. Предмет дослідження: гендерні характеристики міжособистісних відносин у ранньому юнацькому віці.

Мета дослідження: визначити вплив гендерних характеристик на особливості міжособистісної взаємодії старшокласників.

Відповідно до предмета та мети дослідження було запропоновано таку гіпотезу: основними гендерними особливостями міжособистісних стосунків у ранній юності є відмінності у рівні розвитку соціальної креативності, перцептивно-інтерактивної компетентності та інтерактивній спрямованості особистості. Для перевірки гіпотези і досягнення мети дослідження поставлено такі завдання:

1) здійснити теоретичний аналіз підходів до розуміння проблеми гендерних особливостей соціальної інтеракції;

2) охарактеризувати вікові особливості міжособистісної взаємодії у ранній юності;

3) експериментально дослідити гендерні особливості міжособистісної інтеракції старшокласників;

4) описати і обґрунтувати гендерні особливості міжособистісної взаємодії у ранній юності;

У процесі дослідження для розв'язання поставлених завдань були застосовані теоретичні методи: теоретичний аналіз психологічної наукової літератури з проблеми дослідження, систематизація та узагальнення отриманої інформації; емпіричні методи: спостереження, анкетування, тестування; методи математичної та статистичної обробки даних. Ми дібрали комплекс психологічних методик, а саме: методика «Я - дівчина/юнак», методика М. Рожкова «Вивчення соціалізованості особистості», опитування С. Бем «Маскулінність-фемінність».

Розділ 1. Теоретичний аналіз проблеми гендерних особливостей міжособистісної взаємодії

1.1 Основні параметри міжособистісних відносин

Глибинний зміст людського «Я» виявляється в людських стосунках і яскравими, неповторними барвами вплітається в канву об'єктивних суспільних відносин. Це дає змогу виділити їхній особливий рівень - міжособистісні стосунки, які ґрунтуються на основі певних дій, почуттів людини, що виникають у неї з приводу інших людей, їхньої поведінки, діяльності, позиції у суспільстві.

В українській мові існує специфіка вживання термінів «відносини» і «стосунки». Термін відносини (зв'язки, взаємозв'язки - ділові, офіційні) вживають, коли йдеться про зв'язок між об'єктами чи явищами (міждержавні відносини, виробничі зв'язки тощо). Поняття стосунки (взаємини, взаємовідносини - між людьми) використовують тоді, коли мають на увазі зв'язок між суб'єктами (людьми) у процесі спілкування.

Термін відносини увів ще Аристотель для відображення певного способу буття людини та пізнання нею навколишнього світу. За позицією В.М. М'ясищева, відносини - це інтегральна система вибіркових свідомих зв'язків особистості з різними сторонами об'єктивної дійсності, яка виражається в діях, реакціях і переживаннях людини та відображає її основні потреби й інтереси. Система відносин індивіда зі світом (люди, речі, професійна діяльність тощо) утворюють внутрішній світ людини.

Відносини формуються у процесі взаємодії людини з зовнішнім світом, тобто «виростають» (за В М. М'ясищевим) з педагогічної, медичної та виробничої практики в процесі набуття людиною життєвого досвіду та встановлення міжособистісних стосунків.

Міжособистісні стосунки - це взаємозв'язки між окремими людьми (групами людей), які об'єктивно виявляються в характері та способах взаємних впливів людей один на одного в процесі різних видів спільної діяльності, зокрема спілкування, та суб'єктивно переживаються й оцінюються ними.

Відповідно, стосунки між людьми можуть мати кон'юнктивний (об'єднувальний), або диз'юнктивний (роз'єднувальний) характер. Переважання певного типу стосунків надає людському життю діаметрально протилежного сенсу, спрямованості.

Іншими словами, міжособистісні стосунки включають систему настанов, ціннісних орієнтацій, очікувань, стереотипів та інших диспозицій, через які люди сприймають і оцінюють один одного в процесі міжособистісної взаємодії. Система стосунків утворює відповідну соціально-психологічну і духовну атмосферу, в якій живе людина.

Міжособистісні стосунки зароджуються та розвиваються в суспільних відносинах. Складний багатоплановий процес встановлення контактів між людьми породжується потребами суспільної діяльності. Він включає в себе обмін інформацією, сприймання і розуміння людини людиною, вироблення спільної стратегії взаємодії.

Взаємодія - це процес безпосереднього чи опосередкованого впливу суб'єктів (об'єктів) один на одного, що породжує їхню взаємозумовленість і взаємозв'язок між ними.

Позитивний аспект взаємодії у процесі становлення і розвитку взаємин між людьми передбачає необхідність взаєморозуміння між ними.

Взаєморозуміння - це спосіб налагодження відносин між окремими людьми, соціальними групами, що передбачає обмін думками, цінностями, вивчення досвіду, при якому максимально враховується на практиці погляд чи позиція сторін, які спілкуються.

Взаєморозуміння - найважливіший показник успішності соціально-психологічного спілкування, об'єктивною основою якого є спільність інтересів, поглядів, цілей тощо. Воно має винятково важливе значення для успішної спільної діяльності людей, їхньої міжособистісної взаємодії як певної форми життєдіяльності, способу передачі форм культури та суспільного досвіду У процесі такої взаємодії суб'єктивний світ однієї людини розкривається для іншої. Людина самовиражається і самостверджується, виявляючи свої індивідуальні властивості, реалізуючи цілу низку соціальних функцій, тобто міжособистісна взаємодія та спілкування - явища поліфункціональні.

Отже, міжособистісні стосунки - психологічний феномен, що неминуче виникає в процесі спілкування і стосується всіх сфер людського суспільства -політики, економіки, культури, побуту тощо.

Міжособистісні стосунки і життєдіяльність мають каузальний, тобто взаємозумовлений характер. Скажімо, дружні доброзичливі стосунки в шкільному класі допомагають ефективніше справлятися з завданнями навчально-виховного процесу, а це, в свою чергу, стимулює розвиток взаємин для ще більшої товариської групової згуртованості учнів.

В основі людських стосунків лежить ставлення особистості. Ставлення - це позиція особистості щодо оточення і до самої себе, що зумовлює певний характер її поведінки стосовно кого-небудь (чого-небудь). Вияви ставлення пов'язані з емоційними переживаннями.

Міжособистісні стосунки - це суб'єктивні зв'язки та ставлення, які існують між людьми в соціальних групах. Це певна система міжособистісних настанов, ціннісних орієнтацій, очікувань, які визначають зміст спільної життєдіяльності людей.

Оцінка міжособистісних стосунків передбачає проведення їхньої класифікації. Так, виділяються стосунки знайомства, приятелювання, дружби і т.д. Коли один із партнерів сприймає ці стосунки тільки як знайомство, а інший - як дружбу, то виникає непорозуміння. Тому міжособистісні стосунки можна визначити як взаємну готовність партнерів до певного типу почуттів, домагань, очікувань, поведінки.

М. Обозов пропонує таку класифікацію міжособистісних стосунків:

— знайомства

— приятелювання

— товариські

— дружні

— любовні

— подружні

— родинні

— деструктивні

Вона спирається на кілька критеріїв: глибину стосунків, вибірковість щодо партнерів, функції стосунків.

Головним критерієм розрізнення міжособистісних стосунків є рівень включення особистості в стосунки.

У структурі особистості виділяють такі рівні:

— загально-видові

— соціокультурні

— психологічні

— індивідуальні

Найбільше включення індивідуальних характеристик особистості відбувається у дружніх, подружніх стосунках. Стосунки знайомства, приятелювання обмежуються включенням у взаємодію переважно видових та соціокультурних особливостей особистості.

Другий критерій - вибірковість щодо партнерів - можна визначити як кількість ознак, що мають значення для встановлення та відтворення стосунків. Найбільшу вибірковість виявляють стосунки дружби, подружні, кохання, найменшу - знайомства. Середня кількість осіб, уведених у стосунки знайомства особистості - 150-500, приятелювання - 70-150, стосунки дружби охоплюють 2-3 особи.

Функції стосунків виявляються в розрізненні їх змісту, психологічного сенсу для партнерів. Додатковими критеріями розрізнення міжособистісних стосунків є дистанція між партнерами, тривалість та кількість контактів, норми стосунків, вимоги до умов контакту. Загальна залежність тут така - з поглибленням стосунків скорочується дистанція, збільшується частота контактів.

Реальне сучасне життя складається так, що в міжособистісних стосунках проявляється і деструктивність: агресія, ворожнеча, самотність.

Міжособистісні стосунки є найбільш значущими для особистості. Неофіційність, особиста значущість, емоційна насиченість становлять основу для впливу міжособистісних стосунків на особистість.

1.2 Форми поведінки особистості у міжособистісній взаємодії

міжособистісний гендерний старшокласник поведінковий

Серед різноманітних поведінкових форм у міжособистісній взаємодії найбільшу увагу соціальних психологів привертають деструктивні форми взаємодії, конфліктна взаємодія, взаємодія на основі дружби і любові, альтруїстична поведінка у взаємодії.

Деструктивні форми взаємодії. Такі контакти ускладнюють або руйнують взаємини, згубно позначаються на партнерах. Ними є маніпулятивне спілкування, агресивна взаємодія, авторитарний стиль спілкування. Навіть мовчання може бути деструктивним, особливо якщо воно приховує важливу інформацію чи використовується як засіб покарання партнера. Деструктивну взаємодію можуть спричинити особистісні риси людини (хитрість, схильність до наклепів, упередженість, стереотип мислення, мстивість, цинізм та ін.). Така людина не обов'язково переслідує якісь особисті вигоди, а діє, піддаючись неусвідомлюваним мотивам самоствердження, суперництва тощо.

До феноменів, які підсилюють деструктивну взаємодію, належать агресія, упередження, обман, егоїзм.

Агресія. Вона завдає фізичної, матеріальної чи моральної шкоди іншому, що супроводжується сильними емоційними переживаннями (гнів, досада, злорадство), експресивним оформленням (жести погрози, ворожість, нехтування, зневага).

Агресія (лат. aggredi -- нападати) -- індивідуальна чи групова форма деструктивних дій чи поведінки особистості, яка спрямована на використання сили, нанесення фізичної або психологічної шкоди людям і суперечить нормам існування у соціумі.

У міжособистісній взаємодії важливо врахувати чинники, що провокують соціальну агресію. Польові та лабораторні експерименти засвідчили зв'язок між переглядом телепередач, які показують агресивні дії і сцени насилля, з агресивною поведінкою. Серед інших чинників, які провокують агресивну поведінку, виокремлюють такі:

— норма відплати (вендети, кровні війни та ін.). У деяких культурах агресія, ворожість щодо іншого є нормою;

— ефект зброї. Якщо у людини є зброя, вона шукатиме можливостей її використати, тобто наявність зброї підвищує схильність до агресивної дії;

— страх покарання. Небезпека бути покараним знижує агресивність, проте на рецидивістів загроза покарання менше впливає;

— самоствердження. Вдаючись до агресивних вчинків, приниження іншого, людина стверджується сама.

Дослідники вважають, що мовчки стримувати агресію так само неефективно, як і зривати гнів на інших. Потрібно заохочувати і розвивати в собі кооперативність і неагресивну поведінку. Особистість стає менш агресивною, частіше вдається до неагресивних дій, якщо її агресивну поведінку ігнорувати.

Упередження. Зазвичай людина не усвідомлює чи не хоче усвідомлювати свого упередженого ставлення до партнера і розглядає його як наслідок об'єктивної оцінки конкретних фактів або вчинків.

Упередження -- установка, що перешкоджає адекватному сприйманню повідомлення чи дії.

Нерідко упередження використовується індивідом для виправдання своїх дій стосовно іншого індивіда. Упереджена людина може свідомо засуджувати іншу чи негативно до неї ставитися. Упередження і дискримінація взаємопов'язані: дискримінація підтримує упереджене ставлення, а упередження схвалює дискримінацію. Соціальним джерелом упереджень є міжособистісна взаємодія. Наприклад, основою упереджень в управлінській взаємодії є думки керівників, що їх колеги, підлеглі безвідповідальніші й лінивіші, ніж ті є насправді. Упереджена установка сильніша в осіб з невисоким соціальним статусом або чиє становище різко погіршилося. Боротися з упередженнями важко, вони не піддаються простим засобам профілактики. З метою протидії їм психологи радять орієнтуватися на ситуації співробітництва, зрівняння статусу; пропагувати соціокультурні моделі міжстатевої і міжрасової гармонії та ін.

Обман, неправда, егоїзм є особистісними рисами людини, що породжують деструктивну взаємодію, і формами такої взаємодії. Вони зумовлюють поведінку індивіда, спрямовану на отримання особистісної вигоди за рахунок інтересів інших осіб.

Обман. У взаємодії він проявляється як намагання приховати правду, переслідуючи корисні наміри.

Обман -- свідоме намагання людини створити у партнера хибне, неправдиве, удаване уявлення про предмет обговорення.

Егоїзм. Часто він є основою деструктивного спілкування. У міжособистісних взаєминах егоїстична людина висуває на передній план свої інтереси, мету взаємодії на шкоду інтересам співрозмовника.

Егоїзм (франц. egoisme, від лат. ego -- я) -- ціннісна орієнтація суб'єкта, яка зумовлює домінування в його взаємодії з іншими особистих інтересів і потреб безвідносно до інтересів партнера по спілкуванню.

Егоїзм не є нейтрально індиферентною особистісною властивістю, він має наступальний, агресивний, мстивий і винахідливий характер.

Конфліктна взаємодія. У процесі взаємодії між її учасниками можуть виникнути часткові суперечності, іноді й антагонізм позицій, що є наслідком розбіжностей їх цінностей, цілей, мотивів. Ускладнення та загострення суперечностей є свідченням міжособистісного конфлікту. Конфлікт (лат. conflictus -- зіткнення) -- зіткнення значущих, конкуруючих, несумісних чи протилежних поглядів, потреб, інтересів і дій індивідів та їх груп.

На психологічному рівні суперечність проявляється в сильних негативних переживаннях учасників щодо ситуації, опонентів і себе. Конфлікт може спричинити зміну системи відносин і цінностей. У конфліктній ситуації люди по-іншому сприймають реальність, вдаються до невластивих їм дій. У конфлікт переростає не будь-яка суперечність, а така, в якій сходяться найсуттєвіші потреби, прагнення, інтереси, цілі людей, соціальний статус, престиж особистості.

Отже, конфлікти створюють напружені взаємини між людьми, переключають їхню увагу з безпосередніх проблем на «з'ясування стосунків», важко позначаються на їх нервово-психічному стані. Водночас вони можуть мати і творчу силу, якщо їх подолання поліпшує взаємини, сприяє взаєморозумінню між людьми. Позитивна роль конфліктної взаємодії полягає у зростанні самосвідомості її учасників, особливо якщо конфлікт виникає з приводу соціально значущої мети. Часто конфлікт формує та утверджує цінності, єднає однодумців, є запобіжним клапаном безпечного, конструктивного вивільнення емоцій. Тому до нього не слід ставитися однозначно, а в процесі його аналізу враховувати як соціальну природу, так і психологічні наслідки.

Етап розв'язання міжособистісного конфлікту є найскладнішим для його учасників, вимагає вникнення в психологічну сутність суперечностей між конфліктуючими сторонами, не надаючи переваги жодному з опонентів. Вибір способів і методів подолання конфліктів залежить від об'єктивної ситуації, психічного стану конфліктуючих сторін, а також від спрямованості конфлікту. Аналізуючи спрямованість, роблять висновок, чи сприятиме конфлікт глибшому розумінню проблеми, а отже і розвитку елементів кооперативної взаємодії всередині конфлікту, чи поглибить неузгодженість взаємодії.

Взаємодія на рівні дружби і любові. На перших етапах взаємодії, під час первинного контакту (на рівні сприймання), між людьми можуть виникнути специфічні емоційні відносини, котрі визначають привабливість одного індивіда для іншого. Ці відносини називають атракцією.

Атракція (лат. attractio -- притягування, привернення) -- виникнення при сприйманні індивіда індивідом взаємної привабливості, розуміння і прийняття один одного у взаємодії, коли не тільки узгоджуються дії, а й встановлюються позитивні взаємини.

Атракція може вбирати в себе широку гаму почуттів, розгортаючись від простої симпатії до любові. Властиві їй близькість, прихильність виявляються як особлива установка на іншу особу, почуття дружби і любові.

Дружба. Дружня взаємодія вважається найвищим рівнем кооперації індивідів.

Дружба -- особлива форма міжособистісноі взаємодії, яка характеризується індивідуально-вибірковими стосунками, взаємною прихильністю учасників спілкування, посиленням процесів афіліації, високим рівнем задоволеності міжособистісними контактами, взаємними очікуваннями позитивних почуттів.

Суттєвим чинником дружби є безпечне спілкування з іншим на інтимній дистанції, щирість у стосунках, відкритість почуттів, взаємний інтерес до справ іншого, активна взаємодопомога, максимальна відвертість, демонстрація взаєморозуміння, задоволення від взаємин.

Любов. Найбільшої інтимності міжособистісна взаємодія набуває у любові.

Любов -- високий ступінь емоційно-позитивного ставлення до іншої людини, стан сильного потягу до єднання з нею.

Закохана людина виявляє стійкі почуття (за психологічною природою вони суттєво відрізняються від дружніх почуттів), які фізіологічно, емоційно і морально засвідчують її бажання всіма своїми особистісно-значущими рисами бути представленою в життєдіяльності іншого, спонукати його до відповідних реакцій і потреб. Любов, кохання як глибоко інтимні почуття супроводжуються емоціями ніжності, захоплення, ревнощів, які кожен індивід залежно від індивідуально-психологічних особливостей переживає по-своєму.

Сексуальні потреби індивіда і любов як високе почуття, що створює закоханим оптимальні можливості максимально і вільно виявляти себе, нероздільні. Це стало однією з причин того, що різні філософські і психологічні напрями або абсолютизовували біологічне начало в коханні, зводячи любов до статевого інстинкту, або трактували любов лише як духовне почуття. Насправді повноцінна здатність кохати передбачає гармонію природних і духовних потреб людини, а результатом любові може бути і продовження роду, і розвиток інтелектуальних, творчих можливостей закоханих. Енергія кохання має сприяти спрямованості інтересів та активності індивідів на особистісне зростання, спільну творчу діяльність, продовження себе в нащадках. Нормальний розвиток кохання реалізується і як дії, зорієнтовані на іншу людину з метою злитися з нею в сексуально-емоційній єдності, і як високі емоційні переживання, що реалізуються у людській взаємодії. Кохання -- складний процес, який охоплює потребу кохати, бути коханим, здатність відповісти коханням на кохання.

Протилежним до почуттів дружби та любові є розлучення, яке має серйозні негативні наслідки. Встановлено, що фізичний і духовний стан розлучених значно гірший, ніж одружених. Гірший він навіть у тих людей, котрі втратили одного партнера чи не перебували у шлюбі взагалі. Розлучення переживається тим сильніше і болісніше, чим тривалішим був зв'язок. Альтруїстична поведінка у взаємодії. Альтруїзм особистості набуває смислу тільки в соціальній діяльності, оскільки лише широкий соціальний контекст забезпечує його правильну інтерпретацію.

Альтруїзм (лат. alter -- інший) -- надання допомоги, не пов'язане свідомо із власними егоїстичними інтересами; вчинки, спрямовані на благо іншої людини; допомога іншому, що здійснюється без винагороди, без свідків, ціною можливих власних втрат. Чистий (справжній, автентичний) альтруїзм не має свідків, не пов'язаний з винагородами, вдячністю. Великі гуманістичні вчення, класична література проповідують його як найвищу цінність людства, взірець. Але іноді альтруїстична поведінка виявляється лише на публіці, а вчинки зумовлені особистою вигодою.

Справжню природу альтруїзму неможливо з'ясувати без знання її мотивів.

Альтруїстичні дії пов'язані із соціальними нормами, які диктують відповідні їм поведінку, життєві зобов'язання. Доведено, що альтруїзм мотивують норми взаємності, справедливості, соціальної відповідальності. Норма взаємності є моральним кодом і передбачає, що люди швидше за все допоможуть, а не нашкодять тим, хто їм допоміг. Норма справедливості є критерієм перевірки блага чи його дефіциту, відсутності. Йдеться про те, що людині властива віра у справедливе існування, в те, що кожен отримує по заслузі. Вона особливо співчуває тим, чия доля видається їй несправедливо тяжкою, що є мотивом альтруїстичних вчинків стосовно них. Послаблюють альтруїстичний вчинок безвідповідальна поведінка, зовнішній вигляд жертви, гіпертрофоване розуміння внутрігрупової солідарності та ін. Норма соціальної відповідальності передбачає, що люди повинні надавати допомогу іншим, не розраховуючи на винагороду чи вигоду.

Еволюційна психологія виокремлює два типи альтруїзму -- захист роду, відданість йому і взаємна вигода. Представники її вважають, що людей потрібно вчити альтруїзму, оскільки гени егоїстичних індивідів виживають з більшою вірогідністю, ніж гени тих, хто собою жертвує.

Вважається, що альтруїзм може передаватися дітям як частина сімейного сценарію, звична модель поведінки через наслідування і через телевізійні просоціальні моделі впливу. Ефективнішим є навчання альтруїзму без залучення засобів зовнішньої стимуляції: заохочення і покарання, адже такі вчинки не підлягають матеріальним вимірам, їх здійснюють за велінням серця, совісті, честі. Знання умов, які сприяють альтруїстичній поведінці, причин, що гальмують вияви альтруїзму, допомагають людям стати уважнішими до оточення.

Правильна організація, повноцінне функціонування міжособистісних взаємовідносин - один із важливих умов гармонійного розвитку особистості.

1.3 Поняття гендеру та гендерних відмінностей

Серед великої кількості ролей, що їх засвоює людина, для нормальної соціалізації особистості велике значення мають статеві та гендерні ролі. Ці ролі тісно пов'язані з усвідомленням себе представником певної статі із нормативами поведінки, характерної для представників цієї статі. Гендерні ролі не виникають зразу з народженням дитини, вони розвиваються в залежності від багатьох умов і факторів протягом людського життя. Цей розвиток має свої закономірності, протиріччя. Від нього залежить характер життєвого сценарію людини, стиль життя і стратегії поведінки в різноманітних життєвих ситуаціях.

Гендер (англ. gender -- «стать», від лат. genus -- «рід») -- соціально-біологічна характеристика, через яку визначаються поняття «чоловік» і «жінка», психосоціальні, соціокультурні ролі чоловіка і жінки як особистостей, на відміну від статі, яка позначає біологічні відмінності, цілісна психічна репрезентація статі, сповнена неповторним динамічним глибинним, когнітивним та поведінковим поняттям жіночого та чоловічого, здобута індивідом у результаті набуття індивідуального гендерного досвіду. Тобто деякий соціальний конструктор, що визначає соціальну стать людини.

На відміну від біологічної статі, гендер виступає набором соціально рольових самоідентифікацій (самовизначень), які можуть збігатися з суто біологічними статево-рольовими стереотипами або суперечити їм.

До 1960-х рр. психічні або поведінкові властивості, котрі ймовірно відрізняють чоловіків від жінок, називали статевими властивостями або відмінностями. У сучасному розумінні термін гендер був уведений у науковий обіг американським психоаналітиком Робертом Столлером (Robert Stoller) наприкінці 60-х років XX ст. -- він запропонував використовувати для позначення соціальних і культурних аспектів статі поняття гендер (англійською gender -- рід), яке до того використовувалося тільки у біологічному та фізичному значенні для позначення роду, а після запропонованого відділилося до значення соціального та культурного.

Ми звикли вважати чоловіків і жінок абсолютно різними істотами. Найменшим відмінностей в будові головного мозку у представників різних статей вчені схильні приписувати набагато більше значення, ніж на те дають право об'єктивні дані. Зазвичай автори праць з психології, посилаються на чотири психологічних відмінності між статями: здатністю орієнтуватися в просторі, математичні здібності, мовні навички та агресивність.

Психологи почали вивчати гендерні відмінності ще в кінці 19 століття, але аж до 1970-х рр.. вони здебільшого займалися демонструванням відмінностей підлог і обґрунтовували цим різне ставлення до чоловіків і жінок. Необхідно пам'ятати, що виявлені відмінності відносно невеликі, зазвичай не більше 10%, а в більшості випадків розподіл чоловічої і жіночої вибірок на 90% збігаються.

Вивчаючи гендерні відмінності психологи зробили висновок, що емоції і почуття у чоловіків і жінок однакові, але в зв'язку з їх гендерними ролями вони висловлюють їх по-різному.

1.4 Вікові особливості гендерної міжособистісній взаємодії

Численні дані про відмінності у формуванні внутрішнього психологічного світу хлопчиків і дівчаток наведено у праці Т.М.Титаренко.

У немовлячому віці хлопчики більш рухливі, активні в пізнанні оточення, нетерпимі до недоїдання, мокрих пелюшок , спраги, на відміну від дівчаток. Вони чутливі до зміни подразників, у тому числі фізичних умов існування, гостро реагують на больові подразники, вимагають активізації їхньої уваги різними зовнішніми стимулами. Хлопчики жваві, всюдисущі, наполегливі щодо задоволення їхніх бажань.

Дівчатка у немовлячому віці, емоційно активні, уважні до змін в оточенні, добре переносять фізичний дискомфорт, легко адаптуються до зміни умов існування. Вони чутливі, добре диференціюють запахи, смакові властивості, звукові та кольорові відтінки, терплячі до болю, спраги, мокрих пелюшок, недоїдання.

У дошкільному віці хлопчики характеризуються непосидючістю, активністю у пізнанні нового: придумують нові ігри, освоюють іграшки, ламаючи та реконструюючи їх. Вони не бояться нових територій , виявляють допитливість у незнайомому середовищі, виявляють настирливість, агресивність (вербальну та фізичну). Хлопчики імпульсивні, емоційно - нестримані, грубі в руках, запальні в іграх, швидкі в діях та ході, активні в розподілі ігрових ролей, встановленні нових контактів, залученні до спільних ігор інших, часто міняють партнерів по грі. Вони пізніше, ніж дівчатка, опановують навички управляти своїм організмом.

Дівчата в дошкільному віці боязкі в контактуванні з незнайомим світом та людьми, нерішучі у встановленні контактів, віддають перевагу спокійним іграм, м'які в руках, жестах, чутливі до характеру стосунків у грі. Вони полюбляють ігри з сюжетами опіки, піклування, лікування, навчання, вибіркові в установленні нових знайомств, віддають перевагу постійним партнерам по грі (зміст ігор часто імітує характер взаємин). Дівчатка виявляють схильність до різних видів мистецтв, інтерес до прикрас, оформлення деталей одягу, побутових речей. Вони краще за хлопчиків у цьому віці оволодівають вмінням добре контролювати сечовиділення, схильні дотримуватись гігієни.

Школярі-хлопчики люблять рухливі ігри зі швидкою зміною сюжетів, елементами змагань, ризику. Вони виявляють пізнавальні інтереси до механізмів, будови технічного обладнання, функціонування різноманітних пристроїв, машин ( автомобілів, кораблів, літаків тощо ), орієнтуються на конкретні результати взаємодії ( змагання, боротьбу, досягнення мети). У спілкуванні хлопці критикують, переконують, аргументують правоту чи доводять перевагу, спираючись на факти, розмовляють про події, боротьбу, поєдинки, відкриття нового. Характер їхнього мовлення дублює емоції, що супроводжують діяльність. Хлопчики оперують порівняннями, аргументами, кількісними параметрами успіхів та невдач. При виконанні діяльності хлопці орієнтовані на швидкість виконання завдань, на кількісні показники досягнень, на подолання перешкод. Вони мають схильність до лідерства, виявляють прагнення до вміння пропонувати нові ідеї, організовувати, керувати, відстоювати. Вони не чутливі до морально-етичних оцінних суджень про себе та інших. Дружба базується на спільних заняттях. У разі фрустрації потреб схильні виявляти войовничість, агресивність, жорстокість, егоїзм. У шкільному віці хлопці наполегливі у досягненні мети, виявляють брак емоційності, співпереживання, схильні приймати рішення самостійно, рідко звертатися за порадою, здатні на нерозважливі вчинки та дії. Хлопці схильні до переоцінки своєї особистості та потенційних можливостей, недостатньо самокритичні, надмірно самовпевнені. Вони схильні до інтровертованості, замкнутості, відособленості, захоплюються науковою технікою, історичною літературою, пригодами, фантастикою, люблять відвідувати змагання, захоплюються спортом, мають спортивних кумирів.

Дівчата у шкільному віці виявляють інтерес до видів активності, що передбачають опікування, облаштування, прикрашання, обслуговування, надання допомоги. Вони завжди акуратні в діях, мають розвинену здатність до розуміння емоційних станів у вербальній та невербальній комунікаціях, орієнтовані на характер взаємин, зміст спілкування, спільність емоційних переживань, схожість оцінних ставлень до подій чи людей. Спілкуючись, дівчата люблять ділитися враженнями, почуттями, радять, надають емоційну підтримку та діяльну допомогу, здатні до образного мислення, осмислення дій та вчинків. Вони вразливі до тону, морально-етичних нюансів взаємин, емоційні щодо дій та вчинків. Дівчатка відповідальні, старанні, ретельні при виконанні доручень, орієнтовані на схвалення. Світ захоплень та інтересів дівчат орієнтований на моральні засади взаємин та характер їх розвитку. В процесі групової взаємодії займають очікувальну позицію, віддають перевагу малим, з постійним складом групам. Дівчата гнучкі в адаптації до соціальних норм та вимог середовища, орієнтуються на компроміс, порозуміння, домовленості. Критичні, щодо власного Я, схильні до саморефлексії, самоїдства, заниженої самооцінки. Орієнтовані на передачу оцінного ставлення, емоційну підтримку у радості й горі. У дівчат дружба базується на спільності емоційних ставлень, довірі, вірності, щирості. Захоплюються романтичною сентиментальною літературою, мають кумирів серед кіноакторів, музикантів, співаків. Відомо, що дівчатка менше виявляють тривогу і страх, вони менш агресивні, чутливіші до похвали і осуду з боку старших, беруть батьківські оцінки ближче до серця. У дівчаток статева самосвідомість зароджується та формується дещо раніше, ніж у хлопчиків Вони тонше і глибше уявляють власне «Я». Дівчатка уважніші до міжособистісних стосунків, що складаються в сім'ї, змінюють власну діяльність, залежно від мікроклімату, від схвалення чи з боку членів сім'ї.

Оцінюючи дітей з огляду на відповідність їхньої поведінки статево - рольовим нормам, слід брати до уваги, що критерії мужності - жіночості в дітей жорстокіші, ніж у дорослих, особливо у хлопчиків. Хлопчики всіляко підкреслюють свої відмінності від дівчаток. У центр їхньої уваги потрапляють вольові риси характеру, інтелект, які забезпечують життєвий успіх. Виходить, що у хлопчиків раніше виникає еталон «справжнього мужчини», ніж у дівчаток «справжньої жінки».

У підлітковому віці під впливом ровесників і часто всупереч сімейним установкам посилюється прагнення до традиційних стереотипів серед хлопців. У дівчат переважає прагнення до стереотипів сучасних, які передбачають більшу рівність і подібність статей. Оскільки чоловічі якості мають у підлітків більший престиж, дівчата болісніше реагують на підкреслення їхньої статевої належності, а уявлення дівчат про їхню статеву роль суперечливіші. Встановлено, що дорослі по-різному будують характер розмови з виконавцями в залежності від статі дитини. Це стосується не лише батьків, а й вчителів. Функціональне призначення іграшок та ігор для хлопчиків та дівчаток переважно різне за характером, а то й зовсім протилежне: хлопчиків орієнтують на предметно-інструментальні навички, дівчаток - на емоційно-регулюючу діяльність. Хлопчиків заохочують до самостійного пошуку, змагань, перемог, конкуренцій, орієнтують на кар'єру, вагомі соціальні ролі в професійній, громадсько-політичній сфері. Рольові експептації дівчаток у більшості обмежуються створенням сім'ї, майбутніми побутовими обов'язками, зокрема господарчими та виховними. Перспективи професійних ролей дівчаток вбачаються здебільшого в освіті, культурі, сфері обслуговування, хлопчиків - у виконанні соціальних ролей.

Розділ 2. Емпіричне дослідження гендерних особливостей міжособистісної взаємодії у ранній юності

2.1 Методи, методики та процедура дослідження

Для дослідження гендерних особливостей міжособистісної взаємодії старшокласників нами був використаний комплекс методик. В експерименті приймало участь 20 учнів (9 дівчат і 11 хлопців) 11- В класу Ладанської гімназії.

Емпіричне дослідження проводилось у декілька етапів:

1. Спочатку було проведено методику «Я - дівчина/юнак». На виконання завдання виділялося приблизно 10 хв..

2. Потім було проведено методику Рожкова «Вивчення соціалізованості особистості». На виконання завдання виділялося 25-30 хв..

3. В завершення було проведено методику С. Бем «Маскулінність-фемінність». На виконання завдання виділялося 20-25 хв..

Перша проведена методика «Я - дівчина/юнак». За ціль вона має виявити існуючі гендерні стереотипи в нормативному відношенні, а також порівняти поведінкову модель старшокласників із їх гендерними уявленнями. Дослідження розпочинається з того, що юнакам та дівчатам роздають бланки, на яких надруковані початки речень. Досліджувані повинні самостійно вибрати з переліку кінцівок (різні для хлопців та дівчат) ту, яка їм найбільше підходить. Результати проведення методики представлені в діаграмах.

Наступною була проведена методика М. Рожкова «Вивчення соціалізованості особистості» з метою виявлення рівня соціальної адаптованості, активності, автономності та моральної вихованості юнаків та дівчат. Дослідження проводилося так: учням пропонували прослухати ряд суджень, і на бланках, що попередньо були роздані, оцінити ступінь своєї згоди з їхнім змістом за шкалою. Результати проведення методики представлені в діаграмах.

В завершення була проведена методика С. Бем «Маскулінність-фемінність». Дослідження проводилося у формі опитувальника з метою діагностики психологічної підлоги та визначення ступеня андрогенності, маскулінності та фемінності особистості. Методика проводилася так: учням роздавали листки, де були надруковані 60 якостей особистості, і пропонувалося оцінити наявність чи відсутність у себе цих рис. Опитування проводилося в анонімному порядку, потрібно було вказати лише стать. Результати проведення методики представлені в діаграмах.

2.2 Результати дослідження

Методики, які були використані нами під час дослідження дали такі результати:

1. Для обробки результатів методики «Я - дівчина/юнак» для кожного речення виводиться бал, який показує, наскільки дане речення характеризує досліджуваного: 2 бали -- піддається впливу гендерного стереотипу, 0 балів -- не піддається впливу гендерного стереотипу, 1 бал -- нейтральний вплив. У цьому випадку індивідуальна оцінка ступеня стереотипності/не стереотипності носить суб'єктивний характер, тобто сам досліджуваний визначає для себе характеристики гендерного стереотипу. Отримані по всіх реченнях результати підсумовуються. Набрана кількість балів від 19 до 27 свідчить про те, що особистість характеризує себе як підвладну гендерному стереотипу; кількість балів від 10 до 18 -- про те, що особистістю погано усвідомлюються або «витісняються» власні гендерні характеристики; кількість балів від 0 до 9 свідчить про те, що особистість характеризує себе як не підвладну гендерному стереотипу.

За результатами проведення цієї методики виявилося, що 67% (6 дівчат) характеризують себе як підвладних гендерним стереотипам, 22% (2 особи) - погано усвідомлюють власні гендерні характеристики і 11% (1 дівчина) характеризують себе як взагалі не підвладних гендерним стереотипам. У хлопців ситуація така: 82% (9 осіб) - підвладні гендерним стереотипам, а 18% (2 хлопці) - не підвладні гендерним стереотипам. Юнаків, що погано усвідомлюють або «витісняють» власні гендерні характеристики у досліджуваній групі не виявилося.

2. Наступною була проведена методика М. Рожкова «Вивчення соціалізованості особистості». Отримані дані обробляли так: середню оцінку адаптованості учнів одержали при додаванні всіх оцінок першого рядка та поділенні цієї суми на п'ять. Оцінка автономності вираховувалася на основі аналогічних операцій з другим рядком. Оцінка соціальної активності - з третім рядком. Оцінка прийняття юнаками та дівчатами гуманістичних норм життєдіяльності (моральності) - з четвертим рядком. Якщо коефіцієнт більше трьох, то можна констатувати високий рівень соціалізованості дитини; якщо ж він більше двох, але менше трьох, то це свідчить про середній ступінь розвитку соціальних якостей. Якщо коефіцієнт виявиться менше двох балів, то можна припустити, що досліджуваний має низький рівень соціальної адаптованості.

За результатами проведення цієї методики виявилося, що 88% (8 дівчат) із досліджуваної групи мають високий рівень соціалізованості, а 12% (1 особа) - мають середній ступінь розвитку соціальних якостей. У чоловічої половини досліджуваної групи результати такі: 55% (6 хлопців) - мають високий рівень розвитку соціальних якостей, 27% (3 юнаки) - середній рівень соціалізованості і 18% (2 хлопці) показали низький рівень соціальної адаптованості, тоді як у дівчат такого рівня не виявлено.

3. Останньою було проведено опитування С. Бем «Маскулінність-фемінність». Для обробки та інтерпретації результатів користувалися ключем: Шкала маскулінності (відповідь «так»): 1, 4, 7, 10, 13, 16, 19, 22, 25, 28, 31, 34, 37, 40, 43, 46, 49, 52, 55, 58 (додавали бали з питань). Суму ділили на 20. Здобутий результат -- показник маскулінності.

Шкала фемінності (відповідь «так»): 2, 5, 8, 11, 14, 17, 20, 23, 26, 29, 32, 35, 38, 41, 44, 47, 50, 53, 56, 59 (додавали бали з питань). Суму ділили на 20. Здобутий результат -- показник фемінності. Шкала андрогінії. Якщо показник маскулінності більший за 4,9 (середня величина маскулінності дорівнює 4,9), то досліджуваний має андрогенні риси. Шкала статево-нейтральних рис (відповідь «так») 3, 6, 9, 12, 15, 18, 21, 24, 27, 30, 33, 36, 39, 42, 45, 48, 51, 54, 57, 60 (додавали бали з питань). Суму ділили на 20. Якщо здобутий результат дорівнює 4,9, а показник фемінності та маскулінності менший 4,9, то досліджуваного можна зарахувати до недиференційного типу статево-рольової поведінки. За результатами проведення цієї методики виявилося, що 55% (5 дівчат) належать до традиційної моделі фемінності, 22,5% (2 особи) - мають показник маскулінності більший за показник фемінності, а 22,5% (2 дівчини) мають андрогенні риси. У хлопців 91% (10 осіб) - мають маскулінні риси і лише 9% (1 особа) - має фемінні риси. До недиференційного типу статево-рольової поведінки нікого із досліджуваних, за отриманими даними, віднести не можна.

Висновки

Суспільство вже 2000 років не може досягти свого ідеалу, з тієї причини, що чоловік і жінка не знайшли належну гармонію та єднання. Тенденція у розвитку гендерних досліджень має бути у розгляді та вивченні чоловіка й жінки як єдиного об'єкта суспільства, гармонійно взаємодіючого, доповнюючого, який збагачує та розвиває один одного, тобто в єдності як дві «половинки» єдиного цілого.

Чоловік і жінка бачать сенс свого існування в щасливому житті. І хоча кожна культура, кожна історична епоха породжує різні ідеали щастя та стереотипи уявлення про нього, але тим не менше спостерігається певна спільність і єдність - щасливе життя без любові, без свого обранця (обраниці) на самоті неможливе.

Усі чоловіки і жінки прагнуть до гармонії у своєму житті, хочуть одного й того ж: не бути «самотнім засохлим деревом на краю скелі Північно - Льодовитого океану», а бути «квітучим деревцем у чиємусь улюбленому фруктовому саду», тобто люди хочуть відчувати свою потрібність один в одному, поважати себе і викликати повагу протилежної статі, любити і бути коханими, знайти повне щастя і гармонію в родині зі своїм єдиним і неповторним супутником життя.

Сучасне суспільство характеризується динамікою соціальних процесів, що призводить до підвищення кількості міжособистісних контактів людей. Сприймання іншої особистості, побудова її образу є невід'ємним компонентом процесу міжособистісної взаємодії. Очевидно, що адекватність відображення об'єкта перцепції, точність виділення його найбільш суттєвих деталей визначають специфіку переживань і ставлень, успішність спільної діяльності суб'єктів взаємодій.

З метою реалізації завдань дослідження нами була проаналізована література вітчизняних та зарубіжних дослідників щодо проблем гендеру. Був розроблений комплекс діагностичних методик, який, в поєднанні з теоретичним підґрунтям, дав можливість прослідкувати та виявити гендерні особливості міжособистісної взаємодії старшокласників. Діагностичний комплекс методик складався з: методики «Я - дівчина/юнак», методики М. Рожкова «Вивчення соціалізованості особистості» та опитування С. Бем «Маскулінність-фемінність».

Після аналізу літератури та обробки результатів проведених методик ми дійшли висновку, що рання юність - пора важливих інтелектуальних, емоційних, моральних та вольових змін. Міжособистісна взаємодія у цьому віці набуває особливої значущості, оскільки одним з провідних його потреб стає прагнення до близьких особистісних контактів. У цей період юнаки та дівчата глибше осмислюють свої переживання, а також більш адекватно сприймають й оцінюють свої якості. Таке рефлексування відбувається на основі знань про інших людей та взаємодії з ними.

Старшокласники переживають інтенсивний розвиток оцінних здібностей, у них виокремлюється здатність розуміти внутрішній емоційний стан людини. У своїх оцінках старші учні намагаються орієнтуватись на сформовані еталони. Діапазон суджень про об'єкт сприймання визначає внутрішньо прийнятний зразок, який виступає в ролі ідеалізованого образу, і саме на нього свідомо чи несвідомо орієнтуються юнаки та дівчата, оцінюючи партнерів по взаємодії.


Подобные документы

  • Чинники та особливості прояву міжособистісних відносин в студентській групі. Відносини міжособистісної значущості в системі "студент - студент". Шляхи та напрями роботи соціального педагога щодо оптимізації відносин міжособистісної значущості студентів.

    курсовая работа [286,5 K], добавлен 20.12.2015

  • Комплексна і послідовна робота з учнями старших класів. Активізація рефлексії учнів старшого шкільного віку. Допомога в розвитку навичок міжособистісної взаємодії та особистісного самовираження й самоствердження. Утвердження позитивної "Я-концепції".

    разработка урока [34,4 K], добавлен 25.02.2011

  • Психологічна характеристика конфлікту і конфліктної взаємодії в малій групі. Характеристика юнацького віку, особливості його конфліктної поведінки у школі та у відносинах з батьками. Емпіричне дослідження стратегій поведінки в конфліктних ситуаціях.

    дипломная работа [637,0 K], добавлен 12.03.2010

  • Вивчення особливостей конфліктних ситуацій у старшокласників. Аналіз причин виникнення конфліктів і способів їх вирішення. Види педагогічних конфліктів та умови їх подолання. Типи розуміння вчителем психології учня та їх прояви у педагогічній взаємодії.

    курсовая работа [47,1 K], добавлен 06.10.2012

  • Розгляд фаз протікання конфлікту. Встановлення причин виникнення конфліктних ситуацій у подружньому житті. Дослідження психологічних особливостей взаємодії людини в конфліктних ситуаціях. Визначення основних шляхів попередження сімейних конфліктів.

    статья [22,4 K], добавлен 07.11.2017

  • Спілкування як категорія в психології. Роль спілкування в розвитку особистості старшокласників. Культура спілкування як основа взаємодії між людьми. Дослідження взаємозв’язку соціометричного статусу і культури спілкування у дітей старшого шкільного віку.

    курсовая работа [62,2 K], добавлен 30.01.2010

  • Поняття та погляди вчених до вивчення взаємодії, як сутності спілкування. Характеристика комунікативної взаємодії особистості та групи. Розробка методичного комплексу для емпіричного дослідження впливу комунікативної взаємодії учасників групи на групу.

    курсовая работа [73,6 K], добавлен 22.04.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.