В психології термін “асертивність" означає висловлювати свою думку й безпосередньо показувати свої емоції та поведінку в межах, які не порушують прав і психічної території інших людей, а також власних. Цей термін означає відсутність агресивної поведінки, охорону власних прав у суспільних ситуаціях.

Поняття асертивності перегукується з таким достатньо розробленим у вітчизняній та зарубіжній психології феноменом, як впевненість. Вона передбачає наявність суб'єктивної установки на самого себе, соціальної готовності та здатності адекватно реалізовувати власні прагнення. Впевнена поведінка не означає придушення агресивних почуттів, вона сприяє редукції агресивної поведінки й зникненню приводів для агресії.

В цілому в роботах зарубіжних психологів асертивність, більшою мірою пов'язана з такими соціально психологічними категоріями, як успішність особистості, незалежність, самостійність, цілеспрямованість. Так, у працях зарубіжних авторів з формування асертивності основна увага приділяється розвитку поведінкових навичок, поведінкових моделей і стереотипів соціально-психологічних дій у соціально значущих ситуаціях. Низка зарубіжних (переважно американських) психологічних програм активного соціально психологічного навчання пропонує різного роду тренінги, спрямовані, насамперед, на навчання асертивної поведінки [37].

Асертивність - уміння особистості впевнено і гідно поводитись, наполегливо відстоювати свої права чи точку зору, не зневажаючи прав інших [46].

Асертивність - це особлива модель спілкування. Словник Дональда характеризує асертивність як форму поведінки, що основана на впевненому висловленню своєї думки [44].

Асертивність - це самоствердження через конструктивну діяльність, досягнення майстерності безконфліктного спілкування. Автори сходяться на тому, що асертивна поведінка є „золотою серединою" між агресивним та пасивним стилями поведінки (див. табл.1.1). Асертивна поведінка спрямована на те, щоб реалізація власних інтересів була умовою реалізації інтересів суб'єктів взаємодії [2].

Таблиця 1.1

Узагальнення підходів різних авторів щодо основних різновидів поведінки

Концепція асертивності сформулювалась в кінці 50-х на початку 60-х років ХХ століття американським психологом А. Солтером. Вона ввібрала себе ключові положення гуманістичної психології, в тому числі, протиставлення самореалізації маніпулюванню людьми.А. Солтер вважає,що особистість із розвинутим почуттям самоповаги в будь якій ситуації спроможна діяти асертивно, тобто відкрито, упевнено й рішуче. Автор методу визначав його сутність умінням стверджувати щось в чіткій формі, відповідати за свої слова. Враховуючи латинське походження терміну, тобто відношення його до дієслова "sero" - саджати, народити, вирощувати, ми, мабуть, найбільш близько підходимо до суті методу. Асертивні дії особистості розкриваються в такій поведінці, як: знання власних прав та обов'язків; адекватне оцінювання себе й оточуючих; усвідомлення особистих потреб та інтересів; розуміння власних цілей, намірів і шляхів подальших дій, при цьому здатність відкрито без страху й напруги про це заявляти; поважне ставлення до прав та інтересів інших людей; здатність досягати поставлених цілей, не маніпулюючи іншими; уміння переконувати, завойовувати прихильність, звертатися за порадою чи допомогою до людей; спроможність укладати компромісні рішення; встановлювати ділові контакти та партнерські відносин.

У лексиконі східноєвропейських психологів термін "асертивність" з'явився після публікації книжки чеських авторів В. Каппоні і Т. Новака [19] і зайняв міцні позиції. Під цим терміном у психологічній літературі стали розуміти певну особистісну автономію, незалежність від зовнішніх впливів та оцінок, здатність самостійно регулювати свою поведінку та вміння конструктивно знаходити вихід з проблемних ситуацій у спілкуванні.

С. Стаут наводить визначення асертивної особистості: "асертивна людина - та, що відповідає за власну поведінку, демонструє самоповагу і повагу до інших, позитивна, слухає, розуміє і намагається дійти до робочого компромісу". Основними складовими асертивності С. Стаут вважає наявність самоповаги та поваги до інших, а також здатність прийняти на себе відповідальність за свою поведінку. "За своєю суттю асертивність - це філософія особистісної відповідальності. Тобто ми відповідальні за власну поведінку й не маємо права винуватити інших людей за нашу реакцію на їхню поведінку" [45].

С. Бішоп, автор одного з тренінгів асертивності, пропонує розвивати такі асертивні навички вирішення конфліктних ситуацій, зокрема: вміння вести конструктивний діалог, а головне - вміння уважно вислухати опонента, завдяки чому проблемна ситуація може не перерости в конфлікт. Також С. Бішоп наголошує на вмінні дотримуватися власної позиції таким чином, щоб уникнути конфлікту [9].

На думку американського психолога М. Дойча, особистість, яка поважає і цінує себе, вирізняється високим рівнем асертивної поведінки. Автор сформулював "троїстий принцип", який полягає в тому, що в будь-якій ситуації асертивна особистість діє рішуче, чесно і дружелюбно [16].

Асертивність, згідно зі С. Стайном та Г. Буком, [26] складається з трьох основних компонентів: здатності адекватно висловлювати почуття, здатності відкрито висловлювати переконання і думки, здатність захищати свої особисті права. Асертивні люди здатні висловити свою позицію в конфліктній ситуації без агресії, не ображаючи опонента. Такі навички особливо важливі для вчителів старших класів середньої загальноосвітньої школи, адже вразлива і часто конфліктогенна психіка старшокласника потребує асеривної інтерпретації учителя і його вміння вийти з проблемної ситуації. Звісно, навички асертивності не з'являються без належної праці над ними.

У вітчизняній психології основний акцент при розгляді даної проблеми розвитку і формування асертивності приділяється роботі з мотиваційною і ціннісно смисловою сферою особистості. У наукових працях вітчизняних психологів поняття асертивності частіше можна побачити в контексті таких визначень, як відповідальність, особистісна позиція, етична переконаність, уміння протистояти груповому тиску. Відповідно, у першому випадку асертивність переважно виступає за семантикою як поведінковий компонент особистості, в другому - як смисловий і, отже, внутрішньо психологічний. [37].

Вітчизняні автори, що пишуть про розвиток сили волі, рішучість, упевненість, відповідальність підкреслюють, що при розвитку, наприклад, і вольових якостей, слід враховувати їх полісемантичну, варіативну, багатокомпонентну структуру. Згідно такої методологічної стратегії, асертивність також важливо розглядати як інтегральну або інтеграційну психологічну освіту [42].

В. Семиченко стверджує, що асертивність є системоутворювальним ядром почуття поваги та власної гідності. Асертивність дослідниця розглядає як індивідуально-цілісну якість, яка проявляється в активних діях особистості, зокрема у вмінні зберігати власну "автономність", уникаючи тиску та маніпуляції з боку оточуючих. [41].

Науковець С. Герасіна у своїй роботі приходить до висновку, що рівень асертивності найбільш глибинно характеризує індивідуальний стиль поведінки особистості щодо себе та оточуючих. На її думку, асертивність - це якість, що відображає адекватний рівень мотивації досягнень, почуття впевненості в собі, емоційно-ціннісні установки, які, інтегруючись, трансформуються в почуття власної гідності та самоповагу. [14].

До поняття асертивності як особистісного утворення в працях вітчизняних авторів, у контексті діяльнісного підходу відносять наступне [37]:

1. Уміти конкретизувати завдання, цілі і перспективи діяльності.

2. Зменшувати і знижувати невизначеність мети і ситуації, збільшити і регулювати ступінь мобілізованості і старанності, підвищувати ступінь працездатності в конкретному виді діяльності за рахунок внутрішніх резервів і потенціалів особистості.

3. Цілеспрямованість. Асертивність підтримується досягненням поетапних цілей. У зв'язку з цим для розвитку вольової сфери особистості необхідно пред'являти переборні труднощі. Б.Ф. Скіннер вважав, що “…рівень труднощів завжди має бути достатньо низьким, щоб забезпечити безперервність отримання підкріплюючих стимулів, тобто досягнення успіху” [Цит. по 49, 324]. Більшість вчених, проте, висловлюються за оптимальну складність завдань, яка змусить прикладати певні асертивні якості, в яких провідну роль гратимуть вольові зусилля. Дуже легке завдання неефективне для підтримки цілеспрямованості і виховання наполегливості. Проте і надмірно важке завдання може викликати відчуття розчарування, втрату віри в свої сили. Оптимальна ж трудність, що знаходиться поблизу верхньої області трудності, підштовхує до більшої мобілізації можливостей, кидає виклик самолюбності і стимулює саме ту активність, спрямовану на подолання трудності, яку часто називають асертивністю.

5. У певні моменти трудового процесу для підтримки цілеспрямованості і підвищення наполегливості використовують ефект суперництва, актуалізація якого, якраз і сприяє “виведенню назовні" багатокомпонентної асертивності. Найбільш простим способом її швидкої актуалізації досягнення був, наприклад, принцип змагання в структурі міжособистісних стосунків у колективі, що використовувався в радянській ідеологічно поведінковій психології у колишніх республіках СРСР. У трудових колективах повідомляли, наприклад, співробітникам, що інша робоча група успішно справляється із запропонованим завданням, або пропонували подивитися, яка з групп успішніше справиться з ним. Посилення мотиву такими способами підвищувало наполегливість, створюючи новий специфічний емоційний заряд для підтримки саме досліджуваної нами якості асертивності цілеспрямованості. Як відзначає ряд авторів [7; 13; 33], часто виникає конфлікт між довгостроковою домінантою, що відображає цілеспрямованість, і ситуативними інтересами, бажаннями, потребами, що знижують його активність. У зв'язку з цим необхідно знати основні шляхи підтримки цілеспрямованості.

6. При недостатньому розвитку у людини відчуття відповідальності асертивність може не виражатися повною мірою. Її прояв можливий при егоїстичних спрямуваннях (користолюбстві, надмірному честолюбстві), проте така цілеспрямованість і такий прояв наполегливості, як відзначають вітчизняні методологи і фахівці в області психотехніки, психології праці, промислової і військової, в інженерній і космічній психології, недовговічні й малопродуктивні. Усвідомлення людиною своєї міри відповідальності за розвиток і реалізацію свого таланту свідчить про те, що у неї є всі передумови для саморозвитку асертивності.

Як відзначають деякі дослідники [5; 7; 23; 36], якщо у людини є яскраво виражене прагнення подолати всі труднощі, вона може компенсувати деякі недостатньо виражені у неї здібності і досягти поставленої мети, саме ця полікомпонентна якість багатьма сучасними психологами визначається як асертивність.