2.2 Класифікація видів гумору

З метою деталізації механізмів дії стресозахисної функції гумору розглянемо різноманіття його видів (форм і стилів виявлення), виокремлених науковцями. Існує декілька класифікацій гумору, проте ми зупинимось на найбільш поширених з них.

Класифікація видів гумору, запропонована О.Луком [27], була першою у вітчизняній психології. Критерієм їх розрізнення автор обрав об'єкт, який виступає джерелом гумористичного змісту. На думку автора, зовні існують взаємовідношення предметів, явищ та людей, що є нетиповими, а інколи навіть алогічними. Але тільки після сприйняття їх суб'єктом ці взаємовідношення набувають гумористичного забарвлення. На основі цього О.Лук виділяє:

1) гумор ситуації: характеристика певного стану речей, що викликає гумористичну реакцію;

2) гумор характеру: здатність людини помічати безглуздість ситуації.

Лук запропонував також класифікацію видів дотепності. Він розрізнив їх за критерієм активності або пасивності суб'єкта відносно створення гумористичного змісту на такі підвиди: дотепність сприйняття: вид розумової діяльності, спрямований на усвідомлення й оцінення жарту, та творчу дотепність - роботу мислення, спрямовану на створення гумористичного змісту.

Подібний критерій дає змогу прослідкувати адаптивну природу свідомого використання почуття гумору: обидва з виділених Луком видів дотепності за певних умов можуть бути спрямовані на подолання наслідків сприйняття ситуації - складної чи погрозливої - шляхом вже згаданого когнітивного переструктурування ситуації.

Критеріями розрізнення видів гумору є спрямованість гумористичного змісту та специфічна індивідуальна сприйнятливість гумору. На основі цього розрізняють такі види гумору.

Гумор, спрямований на себе: на думку автора, цей вид гумору є найсприятливішим для особистості, ніж інші, бо за його допомогою людина може подивитися на себе по-іншому і обрати більш правильну для даної ситуації поведінку. Крім того, автор відзначає, що в присутності людини, яка сміється над собою, оточуючі почувають себе безпечно, адже гумористичний зміст спрямований не на них. Цю ідею підтримують інші автори [30], стверджуючи, що ситуація, в якій людина жартує з приводу власних недоліків, дозволяє іншим відчути певну перевагу над автором дотепів і отримати задоволення, яке виявиться у вигляді сміху.

Проте зауважимо, що спрямований на себе гумор може мати й шкідливий ефект: подібний його вплив на особистість відбувається, коли суб'єкт навмисно кепкує над власними недоліками та принижує себе задля поліпшення міжособистісних стосунків. Результати цікавих досліджень на тему професіональної діяльності коміків, що наводяться в праці Г.Вільсона [26], підтверджують цю тезу і теж допомагають розкриттю стресозахисної ролі виявлення гумору. Автор відзначає, що, незважаючи на здатність коміків смішити інших, самі вони часто надзвичайно нещасливі люди - самотні, замкнені в собі й нездатні побачити комічну сторону такого стану речей. Г.Вільсон наводить результати дослідження, згідно з якими 85% групи коміків-чоловіків у той або інший період життя звертались за допомогою до психотерапевтів. Специфічними для цієї професії стресами автор вважає необхідність заробляти на життя шляхом експлуатації власних недоліків, крім того, їх професія слугує механізмом боротьби із власною депресією, а можливість смішити інших сприймається лише як другорядний позитивний момент; діяльність коміків може мотивуватися також пошуком соціального схвалення.

Ще одним видом гумору, що виокремлюється у класифікації S.Sultanoff, є гумор, спрямований на ситуацію. Такий вид гумору найбільше цінується оточенням - жартування над складними обставинами, в яких опинилась група людей, дає можливість переоцінити власне ставлення до неї, адже за допомогою гумористичного опрацювання змісту ситуації створюється ефект дистанціювання від загрозливої ситуації, і, як наслідок, напруга відносно неї зменшується.

Гумор, спрямований на інших: автор класифікації, яка розглядається, вважає його найшкідливішим порівняно з іншими. Такий гумористичний зміст часто вживається, щоб принизити або образити іншого. Результатом звернення до нього є зростання почуття ворожості між суб'єктом та об'єктом гумору.

Виділені види гумору автор запропонував розмістити на своєрідному континуумі: від того, що сприяє психологічному благополуччю і здоров'ю суб'єкта, до того, що зашкоджує йому. На думку Sultanoff, гумор, спрямований на себе, розташований на його першому полюсі, а гумор, спрямований на інших, - на другому. Гумор, спрямований на ситуацію. міститься між двома полюсами. Цю думку підтверджують результати експерименту, описаного в праці Берона та Річардсона [22]: відповідно до останніх, пред'явлення гумористичного стимульного матеріалу посилює переживання агресії, якщо в гумористичних сюжетах простежується тема ворожості. Згідно з результатами іншого дослідження, жарти, які мають ганебний зміст, можуть викликати почуття та настрій, сумісні з агресією. І, навпаки, коли гумористичний стимульний матеріал не містить подібних тем, рівень агресії значно зменшується.

У класифікації, створеній Aннa Радомська [23], критерієм розрізнення видів гумору виступає емоційне залучення суб'єкта до ситуації. Автор виділяє наступні види гумору.

1. Когнітивний гумор базується на логічній несумісності як головній характеристиці стимулу, який сприймається як гумористичний. Подібна несумісність забезпечується одночасним уживанням елементів, що зазвичай не сполучаються.

2. Принизливий гумор має джерелом акцентування власних та чужих помилок. Тому він часто є ганебним у відношенні до об'єкта, на якого спрямований. Цей вид гумору завжди свідчить про негативні емоційні переживання з боку того, хто створює дотепу.

3. Відсутність гумору, нерозуміння жарту не дає можливості суб'єкту пережити почуття задоволення від дотепів.

З розглянутих вище видів гумору автор вважає принизливий гумор як менш адаптивний, ніж когнітивний, і називає його свідченням недостатньої зрілості суб'єкта. У цьому контексті доречно згадати погляд А.Маслоу [15], згідно з яким характеристикою людини, яка самоактуалізувалась, є саме її схильність до використання філософського гумору. Автор останньої класифікації Aннa Радомська підкреслює, що з віком уживання принизливого гумору порівняно з когнітивним значно зменшується. Молодші підлітки, за її даними, найбільш схильні до застосування принизливого гумору, що відбиває їх фрустрованість обмеженнями з боку дорослих у виявленні самостійності. По мірі дорослішання, вага принизливого гумору зменшується, а когнітивного - збільшується.

У класифікації, запропонованій Род Мартін [22], міститься більш детальний аналіз різних видів гумору. У рамках даної моделі критерієм розрізнення видів гумору обрана цільова спрямованість створеного або опрацьованого гумористичного змісту, а саме: використання гумору для вирішення внутрішньоособистісних проблем суб'єкта, або для поліпшення відносин з оточуючими (наприклад, для зменшення міжособистісної напруженності). У наведених тут чотирьох видах гумору напівжирним кеглем виділений той аспект, якому суб'єкт віддає перевагу при створенні або використанні опрацьованого гумористичного змісту. Так, у гуморі, що „стимулює себе" (1+2+), суб'єкт більш схильний звертатися до почуття гумору як засобу вирішення внутрішньоособистісних проблем.

На основі названих критерієв автор виділяє:

1) 1+ 2+ Гумор, що „стимулює себе": прагнення підтримувати гумористичний погляд на життя, а також використання гумору як стратегії психологічного подолання.

2) 1+ 2- Агресивний гумор: використання гумору з метою критики або маніпулювання іншими, акцентування на негативних рисах у людини;

3) 1+ 2+ Афіліативний гумор: тенденція шуткувати в толерантній манері з метою підвищення групової єдності.

4) 1- 2- Самопринизливий гумор: гумор, орієнтований на поліпшення міжособистісних взаємовідносин за власний рахунок, тобто з елементами приниження себе.

На основі функціонального критерію елементи наведених вище класифікацій були поєднані нами у сумарну класифікацію видів і стилів гумору, що буде додатково обговорена нами у підрозділі 2.2.

Адаптаційну природу почуття гумору можна прослідкувати, аналізуючи механізми й особливості його становлення та розвитку в онтогенезі. Як відзначають фахівці [88; 93], рефлекс сміху закладений у людині на генетичному рівні, проте він виявляється не відразу. Діти починають усміхатися, коли бачать обличчя близької людини, лише у віці трьох місяців. Немовля усміхається, тому що йому приємно бути сухим, ситим, слухати звернення до нього значущих близьких. Цілком виправдане припущення, що в немовлят відсутня категорія комічного та рефлексія з цього приводу [15].

Як стверджують дослідники [26], типові ситуації, в яких сміються маленькі діти, - це ті, коли вони переживають змішані почуття тривоги та безпеки (це стосується навіть таких прикладів, як гра у схованки, лоскотання та втеча від дорослого). О.Г.Козинцев [6] погоджується з даними спостереженнями, наводячи думку Дарвіна, згідно з якою дитячий сміх є відображенням радості, страху, а з часом, як і у мавп, - ігрової ворожості [3].

На другому році життя починається етап становлення активного гумору. У цей час мозок починає формувати перші абстрактні символи і діти отримують інтелектуальне задоволення від „неправильного" вживання осмислених ними образів (наприклад, „чищення зубів" олівцем або „розмови по телефону" за допомогою ложки як слухавки телефонного апарату) [8].

Приблизно на третьому році життя процес пізнання переходить на нову стадію, на якій діти пов'язують предмети не тільки із символами, але й з певними їх характеристиками. Тепер для них здається смішним навмисне перекручення реальності за допомогою наділення предметів нетиповими для них якостями (наприклад, малюк вимовляє „мяу-мяу", побачивши собаку). Можна припустити, що роблячи це, він „знижує" рівень страху, який виникає при зустрічі з великою твариною. Напевно, вже в цьому віці можна прослідкувати перші ознаки використання гумору як ресурсу подолання негативних емоцій та виходу зі складних ситуацій.

У шість років відбувається вдосконалювання гумору на мовленнєвому рівні [8]: діти отримують задоволення від перекручування слів, смішних загадок та рифм. Як зазначає Т.Б.Любимова [9], у цьому віці можна спостерігати, як дитина, яка навчається розуміти гумор і жарти, опановує світ змісту та вдосконалює процес прийняття рішень. Дитина робить перші споби сміятися над тим, що не містить ніякої радості. Такі спроби можна спостерігати, якщо вдивитися в обличчя дитини, яка сміється разом з дорослим над гуморескою - сміх дитини в даному разі є формальним. Саме в цьому віці відбувається перший протест дитини проти дорослих табу за допомогою гумору - жартів на тему статевих органів, „страшилок", „садистських куплетів".

Абстрактне мислення дитини розвивається до 12 років, і з його розвитком дитячі жарти стають все складнішими за змістовим наповненням. Як вважає І.Майєр-Лист [9], на цьому етапі формування почуття гумору можна вважати в цілому завершеним. Таким чином, шлях становлення почуття гумору в процесі онтогенезу демонструє роль почуття гумору як форми подолання негативних емоцій, що відчуває дитина.

У цьому контексті розглянемо також етапи розвитку дотепності, наведені Фрейдом [20]. Автор вважає, що з розвитком мовлення дитина опановує гру, що полягає в поєднанні слів та думок. Вона отримує задоволення від повторення подібного матеріалу, від знаходження вже відомого, що пояснюється як економія психічних витрат. Ці ефекти задоволення заохочують дитину до гри та продовження таких ефектів, незважаючи на значення слів та зв'язок речень. Тобто, за Фрейдом, перший ступінь розвитку дотепності - гра словами та думками, що мотивується певними ефектами задоволення від економії.

Посилення критичного ставлення до продукту своєї розумової та мовленнєвої активності призводить до відмовлення від гри як беззмістовної діяльності. Проте дитина не бажає відмовлятися від задоволення і тому шукає засобів, щоб знову пережити радісний настрій.

Починається другий ступінь розвитку дотепності: розвиток жарту. За допомогою жарту дитина прагне отримати задоволення, що дає гра, при цьому запобігти критиці. Жарт, що є типовим для другого ступеня розвитку, відрізняється від дотепу, який є характеристикою третього ступеня, тим, що в разі жарту задоволення отримується від здійснення того, що заборонено критикою. Дотеп, у свою чергу, здатний забезпечити задоволення, незважаючи на вплив критики, тобто за допомогою високорозвиненого вміння оперувати мовним матеріалом. Такий погляд на розвиток почуття гумору ще раз підкреслює переконання автора в наявності в ньому певного адаптивного потенціалу.

Розділ 3. Гендерні фізіологічні та психологічні відмінності

У останні десятиліття особливо гостро стоять питання, пов'язані з особливостями статі людини та її психологічними відмінностями.

Стать - це термін, який позначає ті анатомо-біологічні особливості людей, на основі яких люди визначаються як чоловіки або жінки. Його слід вживати відносно характеристик і поведінки, яка витікає безпосередньо з біологічних відмінностей між чоловіками та жінками.

Розглянемо деякі біологічні відмінності між чоловіком і жінкою - так звані ознаки статевого диморфізму, що приводяться Бендас Т.В. [38, с.46].

Зріст. Сучасні дані про статеві відмінності по показнику зростання демонструють перевагу хлопчиків, починаючи з народження, раніше дозріван-ня дівчаток і, як наслідок, раніше настання і першого і другого ростового зрушення і неспівпадання періодів максимальних стрибків в зростанні у різної статі.

Вага. Дівчатка і жінки більше додають у вазі, чим хлопчики і чоловіки. Враховуючи, що відносно зростання спостерігається протилежна тенденція, то можна, образно кажучи, укласти, що чоловіки стають все довшими, а жінки -- все кругліше.

Моторика. У дослідженнях Гейманса Р. наголошується, що хлопчиків вважають рухомішими ("насилу можуть сидіти смирно") і такими, що відда-ють перевагу активним іграм. У свою чергу, дівчатка-гімназистки характеризувалися спокійною поведінкою (є на увазі характеристика саме моторики, а не емоційності). Дорослі ж жінки, на думку випробовуваних, рухомі і діяльні більш, ніж чоловіки, часто жестикулюють, схоплюються з місця, ходять по кімнаті.

Будова мозку. У чоловіків виразніше виражена асиметрія півкуль і оперативні системи кора і ліва півкуля, а у жінок консервативні системи підкірка і права півкуля, що обумовлює переважання у чоловіків аналітичного мислення, а у жінок інтуїтивного, образного і чуттєвого пізнання. [37, с.57]

У багатьох розвинених країнах різниця в тривалості життя жінок і чоловіків -- 6-7 років (на користь пер-ших). Там, де жінок порівняно мало, вони і живуть не набагато більше чоло-віків (це східні країни з дуже великим населенням -- Індія, Китай) -- 1 рік і 3 року різниці. Виділяються Росія, Україна, Казахстан і Франція, де жінки живуть значно довше за чоловіків (на 12, 11, 11 і 8 років відповідно). Але у Франції достатньо довго живуть і чоловіки (73 року), а жінки -- ще більше (82), що свідчить про благополуччя ситуації в цій країні для обох статей.

У огляді психологічних досліджень статевих відмінностей Г. Гейманс виділяє наступне:

* У жінок виявлений менший об'єм свідомості. Оскільки істерія частіше зустрічається у жінок, а для неї характерна звужена свідомість, то об'єм свідомості у жінок менший, ніж у чоловіків.

* Навіюваність не пов'язана зі статтю. Більш вселяються і піддаються чужому впливу емоційні жінки і емоційні чоловіки в порівнянні з неемоційними представниками обох полови.

* Емоційність у жінок -- їх головна відмінність від чоловіків. У жінок є вищий рівень тривожності, велика значущість зв'язку емоцій з міжособовими відносинами, велика чутливість до негативних життєвих подій друзів і близьких, частіше спостерігаються депресії, повідомлення про свої негативні емоції, наголошується велика яскравість позитивних емоцій, відсутність соромливості при демонстрації емоційних реакцій, більша відповідність невербальній експресії емоційному стану і велика точність декодування емоційних невербальних сигналів інших. Для хлопчиків і чоловіків характерне прагнення приховувати свої емоції, особливо негативні, емоційна стриманість. Можна говорити про існування гендерних типових "чоловічих" і "жіночих" емоцій: для чоловіків це гнів, а для жінок -- сум та страх.

* Жінки краще сприймають, але гірше спостерігають, що пояснюється їх меншим інтересом до деяких завдань. Жінки демонструють тонку спостережливість тільки в тому, що їх цікавить. В цілому одні речі краще сприймають жінки, інші -- чоловіки. Для жінок характерний строгіший відбір матеріалу при одночасному пред'явленні.

* Увага. Наголошується перевага жінок у вибірковості, стійкості і об'ємі уваги, орієнтація дівчаток і жінок на швидкість, а хлопчиків і чоловіків -- на точність роботи (за показниками об'єму, стійкості і розподілу уваги), перевага чоловіків в роботі з новими, а жінок -- із старими, шаблонними стимулами, а також перевага жінок в "комунікативній увазі" (до думок і відчуттів партне-ра).

* Краща пам'ять -- у жінок. Але слід враховувати ступінь розвитку пам'яті. Вищий відсоток виняткової пам'яті відмічений у чоловіків, а хорошої і поганої -- у жінок. Відсутність інтересу знижує пам'ять жінок.

* Уявлення і уява. У жінок -- живіша фантазія зважаючи на їх більшу емоційність. Вони володіють виразнішими і барвистішими образами. Жінки краще за чоловіків уявляють майбутні розмови і спори із співбесідником -- у всіх подробицях.

* Мислення. Чоловіки сприймають події, речі розчленовано і послідовно, мислення і відчуття відокремлені один від одного. Жінки ж сприймають те, що оточує злито, смутно, мислення і відчуття нерозривно зв'язані і існують у формі "генід" (чогось смутного, невловимого і невизначеного, як ранні дитячі спогади або думка, що вислизнула, під час розмови).

* Інтелект. По загальному інтелекту найчастіше спостерігається відсутність статевих відмінностей. Облік діяльності випробовуваних виявляє відмінності: загальний інтелект чоловіків має чітко виражену структуру, з домінуванням невербального компоненту, тоді як інтелект жінок слабо інтегрований. [38, с.89].

У 1974 р. Сандра Бем сформулювала свою гіпотезу про існування 3 типів людей з різною гендерною ідентичністю: з переважанням фемінінних характеристик, з переважанням маскулінних характеристик, і з переважанням андрогінних, тобто тих, у кого спостерігається баланс маскулінних і фемінінних характеристик. При цьому найпривабливішим їй здавався третій тип: на її думку, андрогінні особи володіють адаптивністю і гнучкістю поведінки, відрізняються творчими схильностями і найбільш психологічно благополучні. Перші ж два типи зображалися негнучкими, обмеженими, такими, що демонструють в своїй поведінці гендерні стереотипи, що існують в суспільст-ві.

У 1975 р. Джудіт Спенс піддала критиці операціональне визначення андрогінії, зроблене Бем, і запропонувала інший показник: андрогінність -- це поєднання високої маскулінності і високої фемінінності. Це абсолютно інше розуміння андрогінії.

Пізніше Сандра Бем відмовилася від ідеї андрогінії, оскільки в суспільстві, в якому дуже популярне чітке розділення на "чоловіче-жіноче" виховувати дітей у дусі невизначеної і не дуже зрозумілої андрогінності -- означає ставити їх в складні умови.

Американські дослідники Мелірі Тейлор і Джудіт Холл провели метааналіз робіт, присвячених андрогінії. Використовувалися традиційна (фрей-дівська) модель психологічного благополуччя (уявлення, що чоловіки повинні бути маскулінними, а жінки -- фемінінними), андрогінна модель (поєд-нання помірне виражених маскулінності і фемінінності), фемінінна модель (володіння фемінінними рисами забезпечує індивідові благополуччя в суспільстві) і маскулінна модель (психологічне благополуччя пов'язане з переважанням маскулінних рис).

Метааналіз показав, що психологічне благополуччя забезпечувалося тільки четвертою моделлю -- маскулінною. [38, с.69]

Психологія останніх років орієнтується на змішані моделі статево-рольової поведінки. Виділяють 8 типів статево-рольової поведінки:

- маскулінні чоловіки нечутливі, енергійні, честолюбні і вільні;

- маскулінні жінки володіють сильною волею, схильні змагатися з чоловіками і претендувати на їх місце в професії, соціумі, сексі;

- фемінінні чоловіки чутливі, цінують людські відносини і досягнення духу, нерідко належать до світу мистецтва;

- фемінінні жінки це вже архаїчний тип абсолютно терплячої жінки, що охоче погоджується бути "фоном" в житті близьких людей, витримкою, що відрізняється вірністю і відсутністю егоїзму;

- андрогінні чоловіки поєднують в собі продуктивність і чутливість, нерідко вибираючи гуманні професії лікаря, педагога і т.д.

- андрогінні жінки здатні здійснювати цілком чоловічі завдання, використовуючи жіночі засоби (гнучкість, комунікабельність). Андрогінність скоріше ознака високої життєстійкості їх володарів, які нерідко успішно са-мореалізуються і в сім'ї, і в роботі.

- недиференційовані чоловіки і жінки характеризуються скоріше недоліком лібідо в широкому сенсі слова і страждають від браку життєвих сил. [37, с.108]

Розділ 4. Емпіричне дослідження гендерних особливостей сприйняття гумору