Особливості взаємостосунків у підлітковому віці

Размещено на http://allbest.ru/

Размещено на http://allbest.ru/

Особливості взаємостосунків у підлітковому віці

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Психологічні особливості взаємостосунків

1.1 Загальна характеристика взаємостосунків у підлітків

1.2 Конфліктна взаємодія

Розділ ІІ. Особливості конфліктних ситуацій в старшокласників

2.1 Особливості особистісного конфлікту в підлітковому віці

2.2 Конфлікти між школярами

2.3 Основні типи педагогічних конфліктів та умови їх подолання

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Кожна людина обов'язково проходить через такий суспільний інститут як школа. І від того, який слід залишить школа в душі людини, багато чого залежить в її подальшій долі й діяльності.

Велику частину свого життя дитина проводить у школі. Тут вона не лише одержує основи знань, а й спілкується і взаємодіє з однокласниками і вчителями. І одним з основних чинників, що впливають на ставлення до навчання, є психологічна атмосфера у класі і школі. Якщо дитина відчуває увагу до себе з боку вчителів, зацікавленість у її успіхах, доброзичливість, то з радістю йде до школи і приділяє навчанню набагато більше уваги, що позначається на результатах навчальної діяльності. У протилежному випадку, у дитини формується байдуже, а то й негативне ставлення до школи, що відображається на якості навчальних знань, умінь і навичок.

Незважаючи на багаторічні зусилля (поради, рекомендації) психологів і педагогів, психологічному чинникові не завжди приділяється належна увага у школах. Деякі вчителі навіть не замислюються над тим, що з учнем можна спілкуватись якось інакше: як із рівнею, гідною уваги й поваги. Авторитарність школи ще часто зустрічається в нашому житті й викликає справедливі нарікання батьків та учнів. Про таку школу учні згадують з образою і болем, адже вчитель у ній -- це тільки урокодавець, а не партнер і друг.

На щастя, не все так погано і становище в багатьох школах значно поліпшилося. Сучасні ринкові умови дали можливість батькам і дітям вибирати школу, у якій вони хотіли б навчатися, а адміністрацію і вчителів шкіл змусили змінити своє ставлення до дітей і самого процесу навчання. Усе більше з'являється вчителів з абсолютно іншою психологією -- спрямованістю на дитину та її інтереси. І це зовсім не означає вседозволеності й підкорення примхам учня, це -- взаєморозуміння, співпраця і взаємодопомога.

Скільки позитивних емоцій можуть одержати вчителі й учні, якщо вони розуміють один одного, відчувають обопільну симпатію і довіру. 1 наскільки приємніше і легше стає сам процес навчання для обох сторін.

Відкриті, дружні стосунки -- джерело натхнення, стимул подолання труднощів, те, що дає почуття задоволення й розуміння того, що зусилля не були марними.

Взаєморозуміння й відкритість -- основа рівноправних, безконфліктних стосунків. Утім, процес становлення взаєморозуміння досить складний і тривалий. Щоб навчитися розуміти інших, потрібно багато чого знати про людину: те, як вона живе, що її хвилює, які радості і проблеми є в її житті. Але нам бракує часу, сил, а іноді й бажання придивитися до людини, прислухатися до неї і намагатися зрозуміти. І водночас вимагаємо розуміння і співчуття від людей, адже свої проблеми ми вважаємо найсерйознішими.

Дуже важливо не перетворити процес спілкування у взаємне невдоволення, причіпки, недомовки і конфлікти. Останні, хочемо ми цього чи ні, супроводжують нас усе життя. Вони вносять напруженість у стосунки, позбавляють нас спокою і радості, не дають можливості повноцінно працювати. А особливо прикро те, що конфлікти виникають найчастіше через дріб'язки, через наше невміння спілкуватися, небажання зважати на потреби інших людей.

Конфлікти супроводжуються нерозумінням, образами, зруйнованими взаєминами, стресами, почуттям невдоволеності. То чи потрібно витрачати частину свого життя на з'ясування стосунків? Чи, може, краще навчитися спілкуватися, не створюючи конфліктних ситуацій? Звісно, кожен має право вирішувати це самостійно. Але зрозуміло одне: конфлікт у школі не сприяє навчально-виховному процесові. І чим менше виникає конфліктів, тим краще розуміють один одного учні і вчителі, тим тепліші й довірливіші їхні стосунки.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсового дослідження: “Особливості взаємостосунків в підлітковому віці”.

Об'єкт дослідження - міжособистісна взаємодія старшокласників.

Предмет дослідження - особливості взаємостосунків старшокласників.

Мета дослідження - розглянути психологічні особливості взаємодії, а також особливості конфліктних ситуацій у старшокласників та шляхи їх вирішення.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) вивчити психологічні особливості взаємостосунків у підлітків;

2) розглянути особливості конфліктних ситуацій у старшокласників;

3) проаналізувати шляхи виходу з конфліктних ситуацій;

4) дослідити причини виникнення конфліктів і способи їх вирішення.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація, спостереження.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури.

РОЗДІЛ І. Психологічні особливості взаємостосунків

1.1 Загальна характеристика взаємостосунків у підлітків

Як відомо, у процесі діяльності люди обмінюються не тільки інформацією, а й різними діями. Ці дії забезпечують планування спільної діяльності, її координацію та розподіл функцій. Завдяки їм здійснюється взаємне стимулювання, взаємний контроль та взаємна допомога у розв'язанні спільного завдання.

Взаємодія завжди має мету. Це може бути вплив на іншого, щоб він виконав доручення чи зрозумів те, чого досі не розумів, спроба змінити переконання, наміри тощо. Міжособистісна взаємодія розглядається як реалізація взаємозв'язків і взаємовпливів у процесі спілкування та їх спільної діяльності.

Людина, взаємодіючи з іншими особами, одночасно вступає у певні конкретні зв'язки та відносини з ними, з різними соціальними групами, суспільством загалом. Тому в структурі інтеракції (взаємодії) можна виокремити дві сторони: внутрішню (змістовну) і зовнішню (формальну). Між ними є єдність. Внутрішньою (змістовою) стороною взаємодії є сукупність відносин особистості з соціальним оточенням, які можна розглядати у двох аспектах: широкому (соціальному) та вузькому (міжособистісному). Змістом взаємодії між людьми є реалізація специфічної для цілісної структури суспільства сукупності економічних, правових, політичних відносин.

Взаємодію слід розглядати як форму організації діяльності людей. Специфіка спільної діяльності, в порівнянні з індивідуальною полягає, насамперед, у виникненні "сукупного" групового суб'єкта. Для спільної діяльності характерна структурованість дій окремих суб'єктів, спеціалізація. Вона виникає не стихійно, а під впливом управління та координації індивідуальних дій за логікою діяльності, конкретних умов [13, 98].

Варто відзначити, що в деяких різновидах діяльності використовуються засоби, характерні для спілкування. Сама діяльність відбувається за законами спілкування, наприклад, діяльність педагога, керівника, лектора. Предметно-практичні дії стають засобами спілкування, яке будується за законами діяльності (театральна, концертна вистава та ін.).

У соціальній психології виділено такі форми спільної діяльності:

1) «спільно-індивідуальна діяльність», коли кожен учасник робить свою частину спільної роботи;

2) «суспільно-послідовна діяльність», коли спільне завдання виконується послідовно кожним учасником;

3) «спільно-взаємодіюча діяльність», коли має місце одночасна взаємодія кожного учасника із усіма іншими.

У плані педагогічної практики вчителеві необхідно організовувати усі три моделі спільної діяльності школярів. Особливо це стосується другої та третьої форм.

Для спільної діяльності важливе значення має система міжособистісних стосунків, що складаються в ній: особливості поставлення мети, взаємного спонукання, взаємного оцінювання, контролювання та коректування. Так, наприклад, педагог повинен приділяти увагу початковому етапу організації спільної діяльності. Учні самі повинні ставити мету, організовувати діяльність, призначати керівників, виконавців окремих функцій та ролей.

У процесі самої діяльності вчитель опосередковано керує міжособистісними стосунками, взаємним оцінюванням та взаємним спонуканням школярів. Не менш важливе значення у виховному плані має етап завершення роботи, на якому повинні підбиватися підсумки.

Спільна діяльність і спілкування відбувається на основі соціального контролю, через механізм соціальних норм, прийнятих у суспільстві, та зразків поведінки, що регламентують взаємодію і стосунки людей. Норми можуть бути найрізноманітнішими. Це, наприклад, норми моралі, норми культурного етикету, професійні норми, норми міжстатевого спілкування чоловіка і жінки, хлопця і дівчини, а також міжвікового спілкування старшого і молодшого (повага, терпимість - у молодшого, розуміння, толерантність - у старшого) [13, 99].

Головними ознаками міжособистісної взаємодії є: 1) предметність, тобто наявність спільної конкретної мети, що зумовлює спільність дій суб'єктів для її досягнення; 2) ситуативність або її регаментованість конкретними обставинами, тривалістю, інтенсивністю, нормами та впливами взаємодії. Характер взаємодії змінюється залежно від умов, складу учасників, структури групи; 3) рефлексивність (рефлексивна багатозначність) - взаємодія може бути виявом як суб'єктивних намірів, так і наслідком спільної участі в груповій діяльності. 4) експлікованість, тобто можливість спостереження, реєстрації конкретних дій суб'єктів взаємодії.

Традиційно у соціальній психології усі різновиди взаємодії поділяють на дві групи. До першої відносять такі взаємодії, в основі яких є дії учасників, що сприяють організації спільної діяльності, забезпечують її інтеграцію, узгодженість та ефективність. Це кооперація, згода, пристосування, співробітництво тощо. До другої групи відносять конкуренцію, конфлікт, опозицію, тобто такі, в основі яких є дії суб'єктів, що призводять до неузгодженості спільної діяльності, зниження її ефективності.

В умовах міжособистісної взаємодії її зміст та характер може усвідомлюватись (не усвідомлюватись) одним чи обома учасниками. У зв'язку з цим у соціальній психології виокремлюють такі способи впливу: зараження, навіювання, наслідування. Часто в цьому ж плані розглядаються й такі специфічні явища, як мода і чутки.

Зараження - це неусвідомлена, мимовільна схильність індивіда до переживання певних психічних станів під впливом ситуації чи осіб. Воно здійснюється не через пасивне споглядання, а через безпосередню передавання психічного настрою, який має великий емоційний заряд, через загострення переживань і пристрастей. Ефект заразливості зовнішнього впливу визначається не тільки силою емоційного заряду останнього, а й самим фактом безпосереднього психічного контакту між тими, хто спілкується.

Навіювання або сугестія (від лат. suggestio - навчати, навіювати, радити) - це процес психічного впливу на людину чи групу при послабленому усвідомленому контролі, некритичній оцінці змісту повідомлень, які сприймаються. Воно передбачає однаковість переживання подібних (ідентичних) емоцій та уявлень індуктором (тим хто навіює) та об'єктом навіювання - реципієнтом (тим, кому навіюють).

Наслідування - це цілеспрямоване відтворення індивідом певних зовнішніх рис і зразків поведінки, манер, дій, учинків, які характеризують об'єкт пізнання (особа, яку наслідують). Для нього характерна різна емоційна і раціональна спрямованості. В історії соціальної психології відомі приклади різного тлумачення природи наслідування. Так, була спроба з'ясувати природу наслідування з позицій інстинктивної теорії (В.Вундт, В.Джеймс, Г.Тардт, У.Мак-Дугалл, З.Фройд). Наслідування, на їхню думку, властиве людині нарівні із тваринами і є інстинктом у повному розумінні цього слова.

Для встановлення позитивних стосунків має значення фізична привабливість партнера. Люди схильні вибирати друзів і, особливо, вступати в шлюб з тим, хто їм є рівним не тільки за інтелектуальним розвитком, але й за рівнем привабливості.

Привабливість передусім впливає на перше враження, вона не завжди здатна приховати інші людські якості. Немає однозначного зв'язку між зовнішньою привабливістю та моральністю характеру. Перші враження набувають все більшого значення у зв'язку, з тим, що суспільство стає більш рухливим і урбанізованим, я людські контакти стають все більше короткочасними.

1.2 Конфліктна взаємодія

Будь-яка група школярів складається з осіб, які значною мірою відрізняються один від одного за віком, цілями і завданнями, які вони перед собою ставлять, а також стратегіями і тактиками досягнення мети, функціями та цінностями, поглядами у процесі навчання. Взаємодія та спілкування не завжди проходять гладко, інколи виявляється антагонізм, позицій, що відображає наявність взаємно виключних цінностей, завдань і цілей. Це призводить до ворожості, до конфлікту.

Конфлікти бувають дуже різноманітними - наприклад, дві студентки претендують на увагу одного й того ж студента. Конфлікт може мати конструктивні і деструктивні наслідки.

Конфлікт - це об'єктивно зумовлений і необхідний момент людського життя. У психологічній структурі конфлікту вичленовуються стратегічні і тактичні дії, що розрізняються за ступенем узагальненості. Якщо стратегія - це набір віддалених макроцілей, то тактика - це засоби їх досягнення.

Найбільш часто виділяються такі стратегії [5, 189]:

* суперництво - нав'язування іншій стороні бажаного для тебе розв'язку;

* співробітництво - кооперативний пошук розв'язку, який задовільнив би обидві сторони;

* поступливість - зниження однією з конфліктуючих сторін чи обома своїх прагнень, у результаті чого наслідок конфлікту стає менш прийнятими, ніж бажалось би;

* приниження - вихід переможеним із ситуації конфлікту;

* пристосування - тенденція залагоджувати суперечності, поступаючись власними інтересами;

* пасивність - перебування у ситуації конфлікту без здійснення будь-яких дій щодо його розв'язання.

Основними тактиками поведінки в конфлікті є:

- раціональне переконання - використання фактів і логіки для підтвердження своєї позиції та переконання опонента;

- використання стягнень та нагород;

Тактики можуть бути "м'якими" або "жорсткими", мати характер безпосереднього чи опосередкованого впливу, бути раціональними чи ірраціональними. Детермінантами вибору тактики виступають:

1) зорієнтованість учасників конфлікту на свої або чужі інтереси;

2) оцінка учасниками конфлікту успішності використання тактик для досягнення власних цілей та ціни цього;

3) оцінка тактики, яку вибирає опонент.

Одна й та ж тактика може бути використана в межах різних стратегій і, навпаки, одна й та ж стратегія може реалізовуватися різними тактиками.

Міжособистісний конфлікт виникає через антипатію, незбіг норм, ціннісних постанов, духовних потреб тощо. Він виникає за наявності як об'єктивних, так і суб'єктивних умов. До них належать:

- хвороблива самоповага, завищена самооцінка тощо;

- небажання попросити вибачення за вчинену несправедливість тощо;

- біль, гнів, образа тощо.

Міжособистісна конкуренція виникає в ситуаціях, коли виграш одного однозначно передбачає програш іншого (хочу бути старостою групи, і він хоче). Такі суперечності люди можуть ховати за предметно-діловими розбіжностями. Довготривалі предметно-ділові суперечності призводять до особистої неприязні.

Розходження особисто-прагматичних інтересів, що легко переходить у неприязнь і ворожість, має місце за відсутності загальної справи, переслідування вузькоегоїстичних цілей.

Конфлікти можуть бути між особистостями, між особистістю і групою, між групами і між організаціями. Причини виникнення конфлікту неоднозначні: психологічні особливості, конфліктні виробничі умови. Суб'єктивною причиною є невміння вести дискусію, сперечатись, сприймати ініціативу підлеглого.

Конфлікт між особою і групою - це найчастіше конфлікт між працівником і організацією, особливо під час зміни керівника. Так буває, коли колектив знаходиться на високому рівні розвитку, а керівник «не доріс» до цього рівня. Інший випадок - коли в колективі є лідер, а призначили керівником особу з іншої установи, сфери. Можливий випадок, коли стиль нового керівника різко відрізняється від стилю попереднього. Щоб попередити конфлікт, керівник повинен врахувати зміст і умови діяльності групи, розподіл у ній влади, особливості неформальних лідерів.

Конфлікт між групами виникає тоді, коли в одній групі є дві ворогуючі підгрупи. Цей конфлікт часто переростає в масовий конфлікт. При аналізі конфліктної ситуації керівник визначає свою позицію як позицію стороннього, експерта чи миротворця.

Часто причиною міжособистісних конфліктів є образа. Психологічно жаль і гнів - дві сторони однієї медалі. Якщо біль зовні не виражається - це не означає, що його немає. Він часто виявляється тоді у формі недоброзичливості або злоби. Є люди, які, перебуваючи в одному і тому ж життєвому просторі (квартира, робоче місце), не спілкуються один з одним по 20 і більше років. Кожен із них переповнений образою. Багатьом знайомий стан, коли носиш у собі старі образи, але мало хто знає, як від них можна звільнитись раз і назавжди. Образи нерідко виникають з почуття глибоко ображеного самолюбства. Важко втриматись від того, щоб не відповісти на це самовиправданням і невдоволенням. Цього можна уникнути шляхом позитивного самоствердження, розцінюючи вчинки інших Просто як помилкові, а не злісні.

Іноді людині буває важко погодитися з тим, що вона сама причетна до виникнення конфлікту, що також підливала масла у вогонь. Сама собою готовність розв'язати проблему зовсім не означає визнати, що ви не маєте рації. Це означає, що ви відмовились від спроб довести помилковість позиції іншої сторони, ви готові забути минуле і розпочати все спочатку.

У випадках, коли сприймаємо ситуацію як факт, ми спочатку стикаємось лише з труднощами вирішення самої ситуації. Якщо вона запалює нас, то необхідно зайнятись самоаналізом до того, як вирішимо внести конструктивні зміни в ситуацію.

Особливо корисно у таких випадках використовувати метод проекції. Проекція - це перенесення власних думок і спонукань на думки та поведінку інших людей. Ми витісняємо деяку інформацію з власного розуму, але бачимо її в інших людей. Проекція виражається у нашій готовності до розв'язання проблеми.

Причиною конфліктів може бути змістовий бар'єр (незбіг змісту вимог, прохань, наказів для партнерів у спілкуванні), що створює перешкоди у взаємодії. Так, учень частіше розуміє вимогу, але не приймає її. Педагог має знати і враховувати інтереси та переконання, вікові особливості, минулий досвід, рахуватися із перспективами і труднощами. Треба навчати дітей користуватися мовою дорослих і навчити дорослих розуміти мову дітей. Кожне слово, поняття, факт мають не тільки загально прийняте значення, але й особистісний зміст. Це також створює труднощі. Особистісний зміст, тобто особистісну значущість для людини має те, що пов'язує діяльність із мотивами її здійснення. Особистісні змісти можуть бути різними. Щоб діти зрозуміли об'єктивне значення-змісту, дорослий має проникнути в особистісні змісти дитини, іншого дорослого, ідентифікуватись із ними, поставити себе на місце того, з ким спілкується.

Окрім учасників конфлікту, двох протилежних сторін, існує ще й третя сторона, яка є зовнішньою стосовно конфлікту. Третя сторона - це індивід чи група, яка намагається допомогти у досягненні згоди. Вона зацікавлена в конструктивному розв'язанні конфлікту. Виділяються типи участі третьої сторони залежно від міри контролю за розвитком конфлікту: арбітр, посередник, помічник.

Конфлікт може перерости у торги, переговори. Психологічними умовами ходу переговорів є: присутність третьої сторони, підготовленість переговорів. Розв'язання конфлікту може бути у формі: а) повного примусу та припинення конфронтацій; б) знаходження компромісу як часткового задоволення домагань обох сторін; в) розв'язання конфлікту на діловій, принциповій основі.

Готовність до розв'язання конфлікту є одним із основних чинників, який визначає його закінчення. Вона приходить непросто і виявити її в іншої сторони також нелегко. Людям заважають бути готовими до вирішення конфлікту різноманітні причини. Виділяються такі причини уникнення конфлікту: а) усвідомлення недостатності сил, ресурсів для боротьби; б) зміна ставлення до предмета суперечки; в) тактичний прийом.

Багато ситуацій, особливо ті, які викликають у нас неприємні почуття, дають можливість спрямувати внутрішній погляд у бік власної тіні. Навіть просте розуміння того, що ми можемо бути жертвою власної реакції, інколи стимулює почуття готовності до розв'язання проблеми, в якій гнів став для нас однією з перешкод. На думку К.Юнга, незвичайний внутрішній конфлікт виливається на поверхню і сприймається нами тоді, як удар долі.

РОЗДІЛ ІІ. Особливості конфліктних ситуацій в старшокласників

2.1 Особливості особистісного конфлікту в підлітковому віці

Ж.-Ж.Руссо говорив, що період статевого дозрівання є другим народженням. І це друге народження -- найбільш критичний момент, який завершує все попереднє життя: створюється нова психічна організація, нова структура особистості, яка ґрунтується на глобально змінених стосунках з оточуючим світом, іншими людьми, самим собою.

Криза одинадцяти-тринадцяти років (для дівчаток вона настає раніше, для хлопчиків - пізніше, у великих містах, на відміну від малих населених пунктів початок кризи також більш ранній) -- не вік, коли виникають найбільші труднощі у виховному процесі: конфлікти з батьками, вчителями, втрата старих інтересів і авторитетів. З'являється негативізм до вимог дорослих: намагання продемонструвати свою незалежність, вирватись з-під опіки.

Поступово дорослі дозволяють переконати себе в тому, що дитина дійсно доросла до стану незалежності. Більшість батьків дітей-підлітків не замислюється над тим, що в глибині душі підліток ще дуже невпевнений у своїй готовності до такої незалежності. Те, що на поверхні здається щирим прагненням дитини до незалежності, може виявитись нерішучістю, коливанням між цим прагненням і бажанням залишитися дитиною, про яку турбуються батьки. І ці сумніви є також джерелом напруження в стосунках підлітка і дорослих [18, 11].

Більшість підлітків хоче справляти приємне враження, мати позитивні якості, які в цьому віці здаються ідеальними, наприклад, привабливість, ерудиція, досвід. Вони намагаються відповідати ідеалу, який створили у своїй уяві. Але й тут розчарування: зовнішність не відповідає суворим вимогам підлітка, труднощі, які в фантазіях долаються дуже легко, в реальності стають нездоланним бар'єром, до того ж додасться осмислення статевих відмінностей людей, у результаті якого більшість зазнає прикрощів і хвилювань. Тому конфлікти з оточуючими людьми часто виявляються поверхневими і неглибокими у порівняні з болісними і складними внутрішніми драмами.

Конфлікт -- зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, ставлень або поглядів опонентів або суб'єктів взаємодії. Якщо ми говоримо про особистісний конфлікт, то в даному випадку сторонами конфлікту можуть виступати дві або більше складових одної і тої ж особистості. Це можуть бути окремі риси, типи або інстанції. В даному випадку йдеться про конфліктогенне зіткнення особливостей особистості і поведінки людини.

До особистісного конфлікту в підлітковому віці веде накопичення якісних і кількісних змін в організмі дитини, її свідомості, психіці, стосунках з оточуючим світом дорослих і однолітків. Набуваються нові життєві і соціальні ролі. Розвиток особистості в цей період може мати нормальний і аномальний характер. Саме аномальний характер загрожує негативними наслідками в подальшому житті людини. Найбільш глибоким і травмуючим є почуття власної неповноцінності, до якого додаються слабо розвинені трудові навички, уникання складних завдань, ситуацій змагання з іншими людьми, гостре почуття приреченості на те, щоби все життя залишатись посередністю, відчуття тимчасового затишшя перед бурею або періодом статевої зрілості, конформність, рабська поведінка, почуття марності будь-яких зусиль при вирішенні різних задач. У подальшому це переходить у плутанину ролей, зміщення і змішування часових перспектив: думка не тільки про майбутнє, а й про минуле. Концентрування душевних сил на самопізнанні, надто виражене прагнення пізнати самого себе, що призводить до певних втрат у стосунках з зовнішнім світом. Статеворольова фіксація, втрата трудової активності, змішування форм статеворольової поведінки, ролей у першості, плутанина в моральних і світоглядних установках [18, 11].

Підлітку важко вийти з лабіринту внутрішніх протиріч. Цей шлях залежить від соціального середовища, індивідуальної історії життя, минулого досвіду вирішення життєвих проблем, стосунків з близькими дорослими. Саме клімат у сім'ї в більшості випадків є поштовхом до спроб самогубства у підлітків. Алкоголізм батьків, жорстокість, авторитарні методи виховання, приниження гідності, дріб'язкова опіка, нав'язування своєї думки про друзів підлітка і його захоплення, а також ігнорування його як особистості, лише «виконання своїх батьківських обов'язків», під яким розуміється забезпечення дитини необхідним мінімумом матеріальних благ -- це неповний перелік причин суїцидів, наркоманії, втечі з дому, злочинності. Шукаючи вихід з особистісного конфлікту, підліток змінює і свої зовнішні прояви. Спостерігається незрозуміла жорстокість, агресивність, аутичність, відчуженість, байдужість до навчання. Але це не означає, що підліток не зацікавлений у своєму соціальному статусі, рейтингу в референтній групі. Саме думка друзів, їхня оцінка стає вирішальною, тобто своєрідним стимулом. Тому надзвичайно важливо, хто є друзями підлітка, його референтною групою.

Обурення дорослих викликає «стадне» поклоніння підлітків естрадним зіркам. Особливо це захоплення притаманне дівчаткам. Вони копіюють манеру одягатись, рухи, поведінку своїх кумирів. Створюють фан-клуби, годинами слухають своїх улюблених співачок, а частіше -- співаків. У такий спосіб реалізується і своє усвідомлення сексуальної приналежності, і підкреслюється незалежність від смаків і уподобань дорослих, проходить єднання з собі подібними. Молода людина по-справжньому знаходить себе в друзях, відчуває захоплення від того, що комусь подобаються ті ж самі актори, спортсмени, співаки. Єднати підлітків може і негативне ставлення до когось чи чогось. Вони ретельно, часто вороже, оберігають світ своїх ідеалів. Якщо ж дорослих ще й дратують їхні кумири, то вони вбачають у цьому відсталість «старих», а не свою зверхність.

Загальне зниження рівня культури суспільства, втрата ідеалів, заміна духовності неприхованим практицизмом є сьогодні тривожним симптомом. Поясненням цьому можуть бути важкі економічні і соціальні умови життя більшості населення. Але це може стати трагедією, якщо ціле покоління буде виховуватись на «духовних снікерсах» -- експансії західної культури, системи цінностей, які не притаманні українському менталітету. І саме свідомість підлітка, його психіка стає об'єктом впливу засобів масової інформації. Спостерігаючи за поведінкою учнів середніх класів, їхнім спілкуванням, можна відмітити пряме копіювання героїв чергового серіалу--одяг, зачіски, з'являються нові імена «для внутрішнього вжитку». Старші підлітки наслідують уже і моральні установки. Наслідок цього -- раннє статеве життя, орієнтація на матеріальні багатства як показник цінності людини взагалі, прагнення до зовнішнього блиску, престижу, але без аналізу, якою працею, духовними і фізичними витратами його можна досягти, позитивне ставлення до напівкримінальних елементів, які «вміють жити». Тому надзвичайно важливо спрямувати зусилля школи, сім'ї, психологічних служб, які вже набирають силу, на допомогу дітям у «важкому» періоді становлення особистості [23, 23].

Внаслідок певних психофізіологічних особливостей підліткового віку, несформованості світогляду, відсутності цілеспрямованості діти часто не здатні вийти самостійно і безболісно з кризової ситуації, вирішити внутрішній особистісний конфлікт. Багато з них на все життя виносить занижену самооцінку, «комплекс неповноцінності». Почуття страху, невпевненості, депресивний стан - показники безпорадності підлітка, невміння вирішувати особистісні проблеми, давати їм адекватну оцінку, робити аналіз. Тому відповідальність за наслідки цього вікового конфлікту лягає на дорослих -- батьків, учителів, психологів, лікарів. Шлях до очищення, катарсису -- в тісному інтимно-особистісному спілкуванні, співробітництві з дорослими й однолітками.

2.2 Конфлікти між школярами

Міжособистісні конфлікти в перехідний період від підліткового до юнацького віку мають специфічні особливості.

* своєрідність структури підліткових конфліктів характеризується часто відсутністю предмету -- спільного змісту активності конфліктуючих сторін;

* суперечки й зіткнення підлітків не завжди пов'язані з порушенням міжособистісних відносин, а є груповою нормою поведінки, що регулює особливості їх самоствердження в середовищі однолітків;

* в результаті підліткових конфліктів відбувається засвоєння соціально значущих цілей і способів самоутвердження, що є ознакою успішності соціалізації підлітків [9, 245].

Типи міжособистісних конфліктів у підлітковому віці за характером суперечностей мають різні функціональні наслідки для учасників та їх відносин.

Конфлікт поглядів, як правило, вирішується конструктивним шляхом і може розглядатися як адекватний засіб формування активної позиції особи. Регулювання конфліктів у разі зіткнення інтересів сторін залежить від переважаючих способів їх відстоювання підлітками. Схожість індивідуальних стратегій поведінки в конфлікті створює умови для вирішення проблем конструктивним шляхом.

Руйнівні психологічні наслідки для розвитку особистості у підлітковому віці несуть конфлікти цінностей, для яких характерна несумісність стратегій конфліктної поведінки. Практика невтручання в конфлікти цінностей у підлітковому віці може сприяти закріпленню в індивідуальному досвіді підлітка соціально неприйнятних способів самоутвердження, заснованих на авторитеті сили; зневажливого ставлення до оточуючих, розвитку і стабілізації стереотипів конфліктної поведінки в конфліктних ситуаціях, стабілізації психологічних захистів типу проекцій, заміщень.

Типовими і найбільш значущими за змістом причинами міжособистісних конфліктів у юнацькому віці є: обмеження з боку дорослого; зіткнення з питань еротики й сексу; шкільна неуспішність; вимоги дорослих щодо допомоги в господарських справах, організованості; ситуації, регламентовані шкільними правилами й розпорядком.

Конфлікти з ровесниками в юності найчастіше, за даними Х.Ремшмідта, пов'язані із суперництвом і боротьбою за лідерство [16, 128]. Так, конфлікти на ґрунті суперництва відбуваються як між хлопцями, так і між дівчатами. У ранній юності вони виникають і у тих, і у інших переважно з представниками своєї статі. Хлопці змагаються за лідерство в групі, за успіхи у фізичній та інтелектуальній сферах, за дружбу і прихильність. У дівчат навіть у ранній юності суперництво вкрай рідко пов'язано з успіхами в праці або спорті. Через більш раннє, порівняно з хлопцями, статеве дозрівання па перший план виступають відносини з представниками іншої статі. Конфлікти виникають переважно через суперництво за прихильність старших за віком хлопців.

Конфлікти між партнерами різної статі починаються на більш пізніх етапах юності. Відбуваються численні зіткнення між хлопцями і дівчатами, зв'язаними відносинами дружби. Вони торкаються питань утворення сім'ї, дошлюбних статевих відносин, вірності партнеру, перспектив спільного майбутнього, уявлень про норми відносин з батьками [9, 246].

Можливості старшокласників у подоланні конфліктів значно зростають. Як зауважує М.І.Алексєєва, у юнаків формується ієрархія моральних цінностей, на основі якої особистість здійснює самостійний моральний вибір у конфліктній ситуації. Здійснення морального вибору -- головний шлях вирішення конфліктів між старшокласниками.

конфліктний старшокласник психологія педагогічний

2.3 Основні типи педагогічних конфліктів та умови їх подолання

У школі педагогічний конфлікт розгортається між вчителем та учнем (учнями). У навчально-виховному процесі виникає ряд ситуацій, що вимагають від вчителя додаткових зусиль, при відсутності яких виникають педагогічні конфлікти. Основні з них наступні: недостатня навчально-пізнавальна мотивація учня; недоліки в організації навчально-виховного процесу; порушення норм міжособистісних відносин як з боку учня, так і з боку вчителя; запровадження психолого-педагогічних інновацій внаслідок пов'язаних із ними нових вимог.

Міжособистісні конфлікти, що відбуваються в умовах підліткової кризи, відзначаються вибухом неслухняності, негативізму, критиканства, грубості, жорстокості у поведінці учнів. Конфлікти є одним із засобів самоутвердження особи, формування її активної позиції у взаємодії з навколишнім світом. Ускладнення кризи пояснюється здійсненням неадекватних виховних впливів дорослих, як реакція підлітка на зверхню, силову, наказову позицію дорослих. Збільшується кількість складних педагогічних ситуацій, які набувають конфліктного характеру. Типовими педагогічними прорахунками при цьому є наступні:

* орієнтація на мораль слухняності у відносинах з підлітком. Повинна діяти мораль рівноправності;

* гіперконтроль та гіперопіка;

* обмеження сфери самостійності підлітка;

* наказова форма вимог педагога.

Виділимо типові педагогічні конфлікти (за М.М.Рибаковою) [9, 248].

1. Конфлікти під час уроків становлять основну групу педагогічних конфліктів. їх психологічна основа полягає у неузгодженості суб'єктивних оцінок учбової діяльності, з одного боку, підлітків, а з другого -- дорослих. Підлітки прагнуть до самостійної індивідуальної діяльності, до виявлення своїх знань, навчальних умінь і навичок, а дорослі оцінюють їх за тим, як учень виконує задане, запрограмоване. Підліток намагається бути творцем, а вчителі, переважно, цінують його як виконавця. Звичайно, при оцінці роботи підлітка дорослий, який називає негативні характеристики, достатньо об'єктивний. Тобто робота підлітка, а особливо перші самостійні кроки і справді дуже недосконалі, з багатьма недоліками. Педагог повинен розуміти, що головною його задачею є допомогти, підтримати, дати імпульс розвитку підлітка, а не скрупульозно констатувати всі його помилки і досягнення. Тому нескінченні зауваження на уроці, як правило, неефективні і призводять до зворотнього ефекту. У вихованні повинні переважати опосередковані педагогічні впливи. Наприклад, на уроці повідомлення нового матеріалу на тему "Закони Ньютона" учні були занадто збуджені, перемовлялись, не могли уважно сприймати інформацію. Вчитель вирішив перенести пояснення законів Ньютона на наступний урок, а учням запропонував розв'язування задач. На наступному уроці була чудова дисципліна. Своєчасна зміна учбової роботи попередила конфлікт.

2. Конфлікт "З ким сидіти". Вчитель наполягає на власному варіанті, що викликає протест підлітків. Це сприймається як втручання у важливу для підлітка сферу міжособистісних відносин.

3. Конфлікти через бешкетування на уроках мають складні причини (втома учнів, їх потреба урізноманітнити шкільне життя, напруга від страху перед оцінкою чи покаранням). Адекватна реакція вчителя попереджує конфлікт.

4. Конфлікти з учителями фізкультури. Підлітки часто не бажають відвідувати уроки фізкультури через нетактовні оцінки вчителем їх зовнішності, фігури, рухових якостей, спритності. Дівчата соромляться занадто відкритого одягу (шорти, купальник). Хлопці бояться виявитись "не на висоті" при виконанні вправ, у змаганнях тощо.

5. Важкі (конфліктні) діти в класі, для яких характерні неврівноваженість, вразливість поряд із грубістю, зухвалістю, агресивністю. Нездатність вчителя знайти індивідуальний підхід до таких дітей виявляється як їхня неслухняність і погана керованість. Для педагога можливі неконструктивні (посилити диктат -- змусити робити так, як належить), або конструктивні (проявити терплячість, розуміння, підтримати, заспокоїти, пояснити) варіанти ставлення до важких підлітків. У першому випадку виникає глибокий конфлікт, у результаті якого дитина часто опиняється у спеціальній школі, виправних закладах.

6. Конфлікти поза стінами школи. В екскурсіях, походах відкривається нова сторона міжособистісних відносин учнів і педагога. Наприклад, два учня після обіду не з'явились на прибирання картоплі. Наступного разу класний керівник доручив їм ділянку в 2 рази більшу, ніж звичайна. Через день учні взагалі не прийшли. Потім пояснили: набридло дивитись, як класний керівник 3 дні ходить по полю, не виймаючи руки з кишень, кричить на учнів.

7. Конфлікт статусів. Як правило, прихований і довготривалий. Наприклад, у клас Юра повернувся із санаторного інтернату. Він здібний, працьовитий, добрий, справедливий. Сім'я без особливого достатку. До цього часу Костя був лідером класу -- він з добре забезпеченої родини, сильний, розумний, ерудований. Але Юра поступово ставав лідером, через що з Костею виникали сварки. Батьки Кості звинуватили учнів і вчителів у несправедливості. Це посилило конфлікт.

8. Конфлікт "Діти вчителів". Іноді учні вважають, що через них всі секрети будуть відомі вчителям. Вчителі підкреслюють, що вони повинні бути зразком, або справді надають їм привілеї.

9. Конфлікт "Лідерство дівчат". Дівчата часто беруть на себе лідерство у громадських справах, а хлопчики протестують, відмовляючись брати участь у заходах, які організовують дівчата.

Виділяють наступні типи конфліктних особистостей:

1. Демонстративна особистість. Якості демонстративної особистості дуже часто виявляються в підлітків, а особливо в тих, що не можуть або не хочуть виявити себе в навчанні або громадському житті. Чим більше виражений демонстративний компонент у поведінці особистості, тим вищий рівень її конфліктності.

Прагнення бути в центрі уваги може виявлятись у неадекватній поведінці на уроці або перерві, у брутальності, різкості й нестриманості стосовно інших людей, маніпулюванні становищем і можливостями батьків, перебільшенні своїх фізичних можливостей і спроб тиску силою тощо. Природно, що подібні дії викликають опір з боку навколишніх і створюють конфліктну ситуацію. Серйозні конфлікти виникають між учителем і учнем, коли учні намагаються тиснути на вчителя матеріальними або іншими можливостями своїх батьків, виявляючи при цьому зневажливе ставлення до школи, учителів, предметів і знань загалом.

2. Ригідна особистість. Важкі у спілкуванні і часто є причиною конфліктів і ригідні особистості. «Ригідний» -- значить непластичний, що не вміє перебудовуватися, тобто враховувати у своїй поведінці зміни ситуації й обставин. А ще ригідний -- це шанолюбна людина, яка має потребу в постійному підтвердженні своєї значущості, із завищеним самооцінюванням. Подібні якості ведуть до того, що в ситуації конфлікту ригідна особистість виявляє хворобливу уразливість, підозріливість, підвищену чутливість до несправедливості.

Ригідний учитель -- це людина, що не допускає навіть думки про те, що є ще чиясь думка, крім її власної. Вона ігнорує бажання інших людей, заперечує прогресивні нововведення, не бере до уваги ніяких пояснень і причин. Переконати таку людину практично неможливо. Невміння або небажання зрозуміти учня призводить до постійних і серйозних проблем і конфліктів. Також складний у спілкуванні і ригідний підліток. Це дитина, яку неможливо переконати. Для неї не важливі докази, не існують авторитети. Вона зарозуміла і впевнена у своїй правоті й непогрішності.

Конфлікти, що виникають із такими людьми, важкі й затяжні. Вони рідко вичерпуються, а частіше перетікають з одного в інший. І, мабуть, єдиний спосіб уникнути конфліктів із такими людьми -- це не вплутуватися в полеміку з ними, а надати можливість кожному залишитися при своїй думці.

3. Некерована особистість. Некерованість підлітків також може бути причиною конфліктів. Відсутність самоконтролю й непродуманість учинків -- досить серйозний привід для виникнення непорозумінь і проблем, що виникають як під час уроків, так і в позаурочний час. Непередбачуваність та імпульсивність підлітків у поведінці змушують учителя постійно бути дуже уважним і не випускати учня з поля зору, щоб запобігти різним можливим неприємностям або небезпечним ситуаціям. Це призводить до перенапруження нервової системи вчителя, нервового зриву й конфлікту.

4. Надточна особистість. Надточність і педантизм учителя можуть призвести до бурхливих збурювань і невдоволення підлітків, коли за, здавалося б, незначну помилку або неточність при виконанні роботи помітно знижується бал. Підлітки зазвичай у цьому випадкові вважають, що бал занижено необґрунтовано і вчитель прискіпується, а вчитель пред'являє занадто високі вимоги до учня, забуваючи при цьому, що всі ми можемо помилятися. Та й учимося ми найчастіше не на чужих, а на своїх помилках.

5. Раціональна особистість. Якщо більшість людей намагається уникнути конфліктів, то раціоналісти готові вступити в конфлікт у будь-який момент, аби він допоміг у досягненні їхніх намірів. Це люди, що «підуть по трупах», не зважатимуть ні на вік, ні на заслуги. Вони готові втягти в конфлікт усіх навколо себе, аби одержати те, чого їм хочеться.

6. Безвладна особистість. Не менше невдоволення й конфліктів викликають безвладні люди. Безвладний учитель -- це не вчитель. На уроках у такої людини немає ні дисципліни, ні навчання. Діти не звертають уваги на такого вчителя, маніпулюють ним у плані балів, відмовляються працювати. І піддатливість учителя зовсім не викликає в підлітків схвалення. Нагулявшись досхочу, учні починають розуміти, що їм, зрештою, потрібно вчитися, виникає невдоволення і піднімається питання про заміну вчителя.

Безвладні учні -- також часта причина конфліктів у школі. Скільки сил і нервів доводиться витрачати вчителям і класному керівникові для того, щоб навчити підлітків жити своїм розумом. Утім, дуже часто бувають ситуації, коли у класі є сильний лідер або група дітей, що ведуть клас не завжди у правильному напрямку. Так можуть зриватися і прогулюватись уроки, не виконуватися домашні завдання учнями -- і ніхто у класі при цьому не обурюється й не намагається що-небудь змінити. Спрацьовує так зване «стадне почуття», що позбавляє можливості підлітків думати, аналізувати свої вчинки і вчинки інших. І навіть якщо дії однокласників і оцінюються реально, то бракує сили волі або бажання все це припинити. Ніхто з підлітків не хоче брати на себе відповідальність і що-небудь змінювати, щоб не стати чужим і відторгнутим у своєму колі. І, на жаль, подібні ситуації характерні для підліткового середовища.

Причиною конфліктів може бути і міжособистісна несумісність людей. Міжособистісна сумісність - взаємне прийняття партнерів по спілкуванню і спільній діяльності. Міжособистісна несумісність -- взаємне неприйняття (антипатія) партнерів, засноване на розбіжності (протистоянні) соціальних настанов, ціннісних орієнтацій, інтересів, мотивів, характерів, темпераментів, психофізичних реакцій, індивідуально-психологічних характеристик суб'єктів. Вона може стати причиною емоційних конфліктів, що є найскладнішою формою міжособистісного протиборства (психологічний антагонізм).

Бар'єри характеру і різні темпераменти також бувають причинами конфліктів. Темперамент -- це ті вроджені особливості людини, що обумовлені інтенсивністю й динамічністю психічних процесів: ступінь урівноваженості, емоційності, загальної і мімічної рухливості. Характер -- сполучення найбільш стійких, суттєвих особливостей особистості, що виявляються у поведінці людини, у ставленні до довкілля і до самого себе. Виявляється він у: ставленні до інших людей і до суспільства в цілому; ставленні до праці; самооцінюванні; вольових якостях.

Так, холерик і сангвінік через свою рухливість швидко починають стомлювати і дратувати меланхоліків і флегматиків, викликаючи їхнє дорікання через незакінчені справи і невиконані зобов'язання. Меланхоліки і флегматики дратують холериків і сангвініків своєю повільністю, схильністю до довгих роздумів і смутку. Зіткнення з людьми в холерика проходять за типом миттєвої емоційної розрядки. Попередніх думок про сварку немає, її провокує те, що обурило або не влаштовує холерика в розмові зі співбесідником. І як наслідок -- спалах обурення. Меланхоліки довго обмірковують і переживають ситуацію, вибудовують ланцюг доказів, довго не наважуючись висунути претензії опонентові, виношуючи їх у собі.

Способи вирішення конфлікту у людей з різними індивідуально-типологічними характеристиками відмінні. Холерик вирішує все зопалу, віддаючи перевагу краще поразці, ніж невизначеності. Меланхолік довго обмірковує, не наважуючись щось робити. Він сумнівається, шукає виправдання, будує нескінченні системи доказів і контрдоказів. Однак такий болісний процес зовсім не виключає можливість активно, докорінно змінити сформовану ситуацію. Більшість підлітків можна віднести до холериків і сангвініків, не виключаючи, звичайно, наявності серед них флегматиків і меланхоліків (але в набагато меншій кількості). Учителі ж, пройшовши певний життєвий шлях, належать переважно до флегматиків і меланхоліків. Тому підлітки не завжди витримують розмірений темп уроку, утомлюються від монотонної роботи і починають відволікатися. Учителеві, щоб виключити проблеми з поведінкою на уроці і підвищити ступінь засвоєння матеріалу, доводиться чергувати різні види робіт. При цьому урок має бути насиченим, але не втомливим і нудним. Складні завдання чергуються з досить простими, усні з письмовими. Але вся складність полягає у тому, що у класі обов'язково є кілька учнів меланхоліків або флегматиків, що не можуть устигнути за занадто швидким темпом роботи класу і відстають. І тому вчителеві необхідно враховувати ці індивідуальні особливості підлітків і намагатися не випустити учнів з поля зору під час уроку, коригувати темп і характер завдань під час уроку. Якщо вчитель не враховує особливості темпераменту учнів на уроці, холерики й сангвініки, виконавши завдання (швидко, але не завжди якісно), починають гратись і заважати іншим учням. Це викликає невдоволення вчителя й зауваження на адресу учнів. Меланхоліки і флегматики, не встигаючи за всім класом, обурюються швидким темпом і великою кількістю завдань або просто перестають працювати на уроці. Тому, при плануванні і проведенні уроку, повинні враховуватись індивідуальні особливості учнів класу. На думку психологів, внутрішньоособистісні конфлікти можуть призвести до невпевненості, нестійкості поведінки людини, нездатності домагатися поставлених цілей. З іншого боку -- внутрішні конфлікти ускладнюють психічне життя [26, 159].

Реакцію, що має в людини повсякчас розвиватися, удосконалюватись і зміцнюватися, можна назвати реакцією подолання труднощів (слово «конфлікт» походить від латинського дієслова, що означає «протистояти», «протиборствувати»).

Внутрішньоособистісні конфлікти -- це найчастіше конфлікти самосвідомості людини, що є не чим іншим, як привласненим ставленням до неї інших людей.

Внутрішньоособистісні конфлікти -- це конфлікти, розв'язання яких насамперед залежить від самої людини, її здатності жити в гармонії із самою собою і довкіллям. їх умовно можна позначити як конфлікти «між тим, що є і тим, що хотілося б мати»; «між тим. чого ви хочете і тим, чого не хочете»; «між тим, хто ви с і тим, ким хотіли б бути» тощо. Це боротьба двох позитивних або негативних тенденцій, або позитивної і негативної тенденцій у психіці однієї людини.

У реальному житті людині постійно доводиться робити вибір на користь якось варіанта, відкидаючи інші. Доводиться постійно переборювати внутрішній сумнів свого «Я» і зовнішній опір середовища. І якщо через певні причини мета недоступна, людина потрапляє в ситуацію фрустрації (психічного розладу, переживання невдачі) і конфлікту.

Ядром конфліктної поведінки виявляється незадоволена потреба в самоствердженні, відсутність упевненості в тому, що наше «Я» гідне любові й поваги. Саме невпевнені в собі люди більше від інших мають потребу в нескінченному підкріпленні свого «високого» само-оцінювання. Таким людям важко уступити в конфлікті, визнати свою помилку.

Але ще більше проблем і конфліктних ситуацій створює наявність завищеного самооцінювання в підлітка або вчителя. Людина, що вважає себе набагато розумнішою від інших і тим більше навмисне це підкреслює, неминуче викликає роздратування навколишніх. Завищене самооцінювання дає можливість краще розібратися в такій рисі характеру, як надмірна вразливість. Це почуття виникає у відповідь на несправедливе до себе ставлення з боку інших. «Несправедливе» -- це чиясь думка про людину нижче її власної думки про себе. Звідси нетерпимість до найменших зауважень. Учитель із завищеним самооцінюванням зважає тільки на свої думки і бажання, не терпить сперечання й незгоди, бурхливо реагує на найменшу спробу критики або сумніву у своїй правоті. Учень із завищеним самооцінюванням -- дитина, що постійно висловлює сумнів у компетентності і правоті інших, критикує будь-які висловлювання і рішення, намагається показати неспроможність вчителя або товариша, ставлячи запитання з підступом. Такий учень вважає, що він знає все і йому немає чого вчитися. А якщо з навчанням виникнуть проблеми, то їх можна пояснити тільки упередженим ставленням учителя. Змінити таку позицію дитини дуже складно, а іноді -- неможливо.

Причиною виникнення конфліктів можуть бути і помилкові дії керівника (як директора школи, так і окремого вчителя). Помилкові дії найчастіше відбуваються за напрямами: порушення службової етики та трудового законодавства, а також несправедливе оцінювання керівником підлеглих і результатів їхньої роботи.

Найскладнішою і найконфліктогеннішою є ситуація порушення службової етики, до якої можна віднести: вияв брутальності, зарозумілості, неповажне ставлення до підлеглих; невиконання обіцянок; нетерпимість до думок, відмінних од власних; обмеження прав підлеглих; зловживання службовим становищем; критика, що принижує гідність людини; свідоме провокування конфліктів між підлеглими.

Умови розв'язання педагогічних конфліктів [23, 25]

* Аналітичний підхід -- педагог повинен глибоко проаналізувати причини конфлікту та можливості оптимального виходу з нього.