Подолання конфліктів у підлітковому віці в діаді батьки та діти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський університет імені Бориса Грінченка

Інститут людини

Кафедра загальної, вікової та педагогічної психології

КУРСОВА РОБОТА

На тему: «Подолання конфліктів у підлітковому віці в діаді батьки та діти»

Роботу виконала

Афанасенко Катерина

КИЇВ - 2014

Зміст

Вступ

Розділ 1. Феноменологія конфлікту та конфлікти в підлітковому віці

1.1 Конфлікт: поняття та предмет вивчення

1.2 Види і причини конфліктів

1.3 Психологічні особливості підліткового віку та причини виникнення конфліктів у такому віці

Розділ 2. Подолання конфліктів підлітків та батьків

2.1 Психологічні особливості взаємин між батьками і підлітками

2.2 Методики визначення ситуації в сім'ї

2.3 Вирішення конфліктів в підлітковому віці в діаді батьки - діти

Загальні висновки

Список використаної література

Додаткові матеріали

Вступ

Конфлікт - зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що призводить до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями.

Конфлікти є частиною щоденного життя. Конфлікт у сфері як суперечка сторін, як розбіжність у інтересах і цілі природний і тому неминучий. Понад те, за словами відомого у сфері переговорів Р. Фішера, що більш різноманітним стає світ, про те великою кількістю суперечностей у інтересах вони зіштовхуються. Особливо це стосується підлітків.

Конфлікти у взаємодії батьків і дітей одні із самих розповсюджених конфліктів у повсякденному житті.

Вікові кризи дітей розглядаються як фактори їх підвищеної конфліктності. Вікова криза являє собою перехідний період від одного етапу дитячого розвитку до іншого. Одна з таких криз - криза підліткового віку.

Підлітковий вік - гострий перехід від дитинства до дорослості, коли відбувається переплітання суперечливих тенденцій.

В основному під час цього періоду різко погіршуються відносини з батьками. Людина в перехідному віці стає занадто агресивною та запальною. Занадто жорстке поводження батьків до підлітка призводить часом до втечі з дому або самогубства.

Дрібні і великі конфлікти, сварки підлітків з дорослими - постійні джерела напруги, стресу - і для тих, і для інших. У сім'ї накопичується напруга, воно посилюється, розкручується, «вихід» стає знайти все важче і важче. Відбувається те, що психологи називають хто "зачарованим психологічним колом". А це значить, що і батьки, і підлітки постійно напружені, роблять багато помилок, постійно зриваються. Виникає стрес дитячо-батьківських відносин і як наслідок його - хвороби, порушення.

Актуальність даної теми визначається саме цією проблемою, оскільки для підлітка в період кризи дуже важлива підтримка та допомога дорослих. Більшість батьків, часто навіть не здогадуються, які у підлітків проблеми, адже їхні діти воліють замовчувати про свої труднощі і не довіряють потаємні думки навіть близьким людям. Саме із-за цього виникають конфлікти в діаді батьки-діти.

Тема впливу дорослих на дітей, формування їх психічних функцій освітлена на роботах Л.С. Виготського.

Досліджували підлітковий вік, та конфлікти у підлітковому віці в діаді батьки та діти: Л.І. Божович, Д.I. Фельдштейн, Л.С. Виготський, Є.І. Савонько, Н.І. Гуткіна, Ж. Піаже, Б. Ельконін, Б.С. Волков, Г.С. Абрамов, Б.Г. Ананьєв, І.С. Кон та інші.

Відповідно до актуальності даної теми можна виокремити:

Об'єкт роботи - психологічні особливості підліткового віку.

Предмет роботи - конфлікти в підлітковому віці між підлітками та батьками.

Мета роботи - визначити причини конфліктів підлітків з батьками та їх подолання.

Відповідно до вищенаведеного, завдання полягає в тому, щоб розібратися з такими питаннями, як:

- Поняття конфлікту та їх причини;

- Психологічні особливості підліткового віку;

- Особливості взаємин підлітків з батьками;

- Шляхи подолання конфліктів підлітків з батьками.

Гіпотеза: чим ближчі стосунки батьків з підлітками, чим більше уваги приділяють батьки підліткам, тим менше конфліктів в родині в діаді батьки-діти.

Розділ 1. Феноменологія конфлікту та конфлікти в підлітковому віці

1.1 Конфлікт: поняття та предмет вивчення

Конфлікт - особливий вид взаємодії, в основі якого лежать протилежні і несумісні цілі, інтереси, типи поведінки людей та соціальних груп, які супроводжуються негативними психологічними проявами.

Конфлікт - це ситуація в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони. Це зіткнення або боротьба, ворожі стосунки.

У конфліктах беруть участь як окремі особи, так і групи людей. Учасників конфлікту називають опонентами, суперниками тощо.

Конфлікт також можна визначити як відсутність згоди між двома або декількома сторонами, які можуть бути конкретними особами або групами. Кожна сторона робить усе, щоб була прийнята її точка зору або ціль, і заважає іншій стороні робити те ж саме.

У науковій літературі є різні підходи до розуміння терміна "конфлікт". Найбільш поширене його розуміння крізь призму суперечності як більш загального поняття, і насамперед через соціальну суперечність.

Найбільш загальне визначення конфлікту - зіткнення протилежних інтересів, поглядів. [4]

Поряд із таким визначенням конфлікту постають також й інші наукові визначення, що більш точно передають зміст цього поняття. Один із можливих варіантів визначення конфлікту полягає в його філософському розумінні, у відповідності з яким він описується як "крайній випадок загострення протиріч". Тоді, наприклад, соціальний конфлікт може бути визначений як "крайній випадок загострення соціальних протиріч", що виражається у зіткненні різних соціальних спільнот -- класів, націй, держав, соціальних груп, соціальних інститутів. А.Г. Здравомислов, автор найбільш фундаментальної монографії з проблем соціології конфліктів, пише, що "конфлікт -- це найважливіша сторона взаємодії людей у суспільстві, своєрідна клітина соціального буття. Це форма відношень між потенційними й актуальними суб'єктами соціальної дії, мотивація яких обумовлена протилежними цінностями і нормами, інтересами і потребами".

У психології конфлікт визначається як "зіткнення протилежно спрямованих, несумісних одна з одною тенденцій, окремого епізоду у свідомості, в міжособистісних взаємодіях або міжособистісних відносинах індивідів або груп людей, пов'язане з негативними емоційними переживаннями".

Конфлікт взагалі за своєю суттю - це факт людського існування.

Конфлікт можна використовувати як джерело життєвого досвіду, самовиховання і самонавчання. Конфлікти можуть бути використані в якості навчального матеріалу, якщо в подальшому знайдеться час на аналіз конфліктної ситуації, що дозволить дізнатися більше про самого себе, про залучених в конфлікт людей або обставини, що викликали конфлікт. Такі знання допоможуть прийняти правильне рішення в майбутньому і уникнути конфлікту. [6]

Конфлікти є частиною повсякденного життя. Конфлікт у соціальній сфері як суперечка сторін, як протиріччя в їх інтересах і цілях природний і тому неминучий. Більш того, за словами відомого фахівця в області переговорів Р. Фішера, чим більш різноманітним стає світ, з тим більшим числом протиріч в інтересах доводиться стикатися. Психологи також відзначають, що конфлікт дозволяє запобігти стагнацію суспільства, веде його до розвитку, стимулює пошук рішення проблем. Крім того, конфлікт малої інтенсивності, дозволений мирно, може запобігти більш серйозний конфлікт. Помічено, що в тих соціальних групах, де досить часті невеликі конфлікти, рідко справа доходить до великих протиріч. Питання полягає не в тому, щоб запобігти або не помітити конфлікт, а в тому, щоб запобігти конфліктну поведінку, пов'язане з деструктивними, насильницькими способами розв'язання суперечностей і направити учасників на пошук взаємоприйнятного рішення.

В історії психології, соціології природа та сутність конфлікту визначалися по-різному:

- Г. Спенсер розглядав конфлікт як необхідне явище в історії розвитку людства, стимул соціального розвитку;

- М. Вебер позначав його як боротьбу;

- Гумплович, Т. Веблен, К. Левін, Г. Зіммель та ін. визначали його як спір та форму соціалізації індивіда;

- Парк включав конфлікт до числа чотирьох основних видів соціальної взаємодії, поряд зі змаганням, пристосуванням та асиміляцією;

- американський соціолог Л. Козер розглядав конфлікт як ідеологічне явище, яке відбиває спрямованість та почуття соціальних груп або індивідів у боротьбі за об'єктивні цілі -- владу, зміну статусу, перерозподіл доходів, переоцінку цінностей тощо. Він вважав конфлікт важливим елементом соціальної взаємодії, який сприяє припиненню або укріпленню соціальних зв'язків;

- Р. Дарендорф власну соціологічну концепцію назвав "теорією конфліктів".

Сьогодні психологи не дійшли спільної думки щодо визначення поняття "конфлікт" та розуміння його сутності. "Психологічний словник" за редакцією В.В. Давидова, О.В. Запорожця, Б.Ф. Ломова та ін. (1983) визначає конфлікт як суперечність, яку важко розв'язати і яка пов'язана з гострими емоційними переживаннями, а як форми конфлікту називає внутрішньо особистісні, міжособистісні та між групові конфлікти. Якщо звернутися до психологічного словника за редакцією A.B. Петровського та М.Г. Ярошевського (1990), то у ньому конфлікт розглянуто як зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, думок чи поглядів опонентів чи суб'єктів взаємодії. Якщо звернутися до "Психологічного словника" за редакцією В.П. Зінченка та Б.Г. Мещерякова, то у ньому це поняття відсутнє. [10]

1.2 Види і причини конфліктів

Конфлікти між людьми - явище звичайне, а іноді вони навіть мають позитивне значення. Часом набагато корисніше розкрити підспудно назрілий конфлікт і вирішити його, ніж, боячись загострення, постійно «жити на вулкані» емоційної напруженості. Біда в тому, що ми часто не вирішуємо конфліктні ситуації, а тільки погіршуємо становище своєю поведінкою.

Залежно від сфери життедіяльності людей конфлікти поділяються на: виробничі, громадські, побутові, політичні.

За формою їх вияву (обсягом) розрізняють:

1. Внутріособистісні конфлікти. Це конфлікти всередині людини. Вони є наслідком неузгодженості вимог організації з особистісними потребами, цінностями співробітника, суперечливості вимог, а також різноманітних перевантажень. За таких обставин до конфлікту задіються одно рівневі компоненти духовної структури особистості (наприклад, зіткнення життєвих принципів). Внутріособистісний конфлікт можливий і при зіткненні різнорівневих компонентів. їх вивчали представники психоаналітичного напряму (3. Фрейд, К.Г. Юнг, К. Адлер, К. Хорні). Такі конфлікти є дуже важливою проблемою для життєдіяльності організації, вони, як правило, пов'язані з істотними відмінностями між інтересами справи (виражені в позиції керівника) і мотивами, ціннісними орієнтаціями, що реалізуються у повсякденному житті поза її межами. [13]

Види внутрішньособистісних конфліктів описав відомий американський психолог К. Левін:

* “наближення -- наближення” - ситуація, коли індивід змушений вибирати між двома однаково привабливими альтернативами, що вимагають протилежних дій;

* “наближення -- віддалення” - виникає, коли одна й та сама ціль є для індивіда однаково привабливою й непривабливою;

* “віддалення -- віддалення” - за таких обставин індивід вимушений вибирати між двома однаково непривабливими альтернативами, оскільки інших немає.

2. Міжособистісні конфлікти. У сфері управління та виробництва вони виникають у зв'язку з домаганнями на обмежені ресурси, капітал, робочу силу, використання устаткування, вакантну посаду, через відмінності характерів. Найпоширенішим їх типом є діадні конфлікти, в які втягнуті дві особи -- носії різних цінностей, інтересів, думок. Це емоційно запальні, напружені конфлікти, які мають відкриту форму перебігу. Однією з найпоширеніших причин їх виникнення в організаціях є порушення норм статусно-рольової поведінки (“конфлікт рольового очікування”). Найчастіше виникає на основі особистих симпатій-антипатій, які тісно переплітаються з діловими, кар'єрними та іншими інтересами. Інколи особиста антипатія неправомірно переноситься на ділові відносини, а виробничі суперечності розпалюють особистісні протистояння.

3. Конфлікти між особистістю і групою. Виявляються вони як протиріччя між очікуваннями, вимогами окремої особистості та сформованими в групі нормами поведінки й праці. Спричинюють їх неадекватність стилю керівництва рівню зрілості колективу, невідповідність компетентності керівника і компетентності фахівців колективу, неприйняття групою моральної позиції та характеру керівника.

4. Внутрігрупові конфлікти. Характерна ознака їх -- втягнутість у конфлікт усієї групи, утворення мікрогруп, які починають діяти як суб'єкти. Внутрігрупові конфлікти нерідко є продовженням діадного міжособистісного конфлікту, в який поступово входить уся група, створюючи нестерпну психологічну атмосферу. Можуть вони бути і наслідком розходження принаймні двох поглядів з приводу вирішення ділового питання. За таких обставин конфлікт каталізує пошук нових ідей, рішень.

5. Міжгрупові конфлікти. До цієї категорії належать конфлікти у формальних групах колективу (наприклад, між адміністрацією і профспілками), у неформальних групах, між формальними і неформальними групами. Виникають як результат неефективного керівництва, коли функції двох і більше структурних підрозділів або істотно перетинаються, або розходяться за результатами, що неминуче зачіпає інтереси відділів. Співробітники, забуваючи про свої міжособистісні проблеми, об'єднуються у монолітну групу, яка відстоює свої потреби. Для керівника така ситуація є надзвичайно небезпечною, оскільки він змушений або обстоювати інтереси колективу перед вищим керівництвом і тим самим вступати з ним у конфлікт, або відмовитися репрезентувати інтереси колективу, ризикуючи бути підданим груповому неприйняттю та обструкції.

6. Міжорганізаційні конфлікти. Здебільшого розгортаються вони у формі конкуренції між організаціями, їх носіями та виразниками є власники, керівники вищої ланки, а рядові співробітники стають учасниками між організаційних конфліктів рідко.

Поширеною підставою для класифікації конфліктів може бути тривалість їх протікання й ступінь їхньої напруженості:

- Короткочасні гострі конфлікти відзначаються великою емоційною забарвленістю, крайніми виявами негативного відношення конфліктуючих. Іноді закінчуються важкими або навіть трагічними результатами. В основі таких конфліктів найчастіше лежить не стільки глибина, гострота суперечностей, скільки прояв особливостей характеру й темпераменту особистості. Тривалі гострі конфлікти характеризуються глибокими, стійкими суперечностями конфліктуючих сторін, які контролюють свої реакції й вчинки.

- Слабкі за проявом, "в'ялі" конфлікти, що наголошуються в суперечностях, мають негострий характер, найчастіше активна буває лише одна зі сторін; інша не прагне знайти свою позицію, уникає відкритої конфронтації. [6]

За ступенем впливу на колектив виокремлюють:

1. Конфлікти, що лихоманять організацію. Як правило, постають вони як дрібні зіткнення на основі психологічної несумісності осіб, які належать до організації.

2. Руйнівні конфлікти. В основі їх -- глибокі та принципові розбіжності у поглядах співробітників організації.

За впливом на життя і розвиток організації розрізняють:

1. Конфлікти, що спричинюють ускладнення. Симптомами цього є негативна поведінка, почуття невдоволення наслідками їх розв'язання. Здебільшого це стосується методів, процедур, які можуть посягати на достоїнство сторін, або результатів, які несправедливо фіксують після конфліктну ситуацію. Виникненню таких суперечностей можуть сприяти передчасне, неповне врегулювання конфлікту, незадоволеність інтересів, несанкціоновані чи непередбачені обставини, які можна було передбачити, переконання виконати завдання без узяття на себе зобов'язань тощо. Істотними є також психологічні й поведінкові чинники: прагнення знайти винного, знявши із себе провину; розрахунок на однобічну вигоду; недостатні можливості зберегти обличчя ”; відчуття тиску і примусу; зміна балансу сил між учасниками конфлікту.

2. Конфлікти, що не мають негативних наслідків. Передумовою цього є збереження балансу інтересів сторін, чіткі, коректні процедури їх розв'язання.

За джерелом виникнення бувають:

1. Об'єктивно зумовлені. Такими вважають конфлікти, породжені складними ситуаціями, в яких опиняються люди: незадовільні умови праці, нечіткий розподіл функцій і відповідальності. Саме такі проблеми є потенційно конфліктними, тобто такими, що спричинюють напружену обстановку, коли конфлікт переважно неминучий. Тільки змінивши ситуацію, можна погасити такі конфлікти. Об'єктивно зумовлені конфлікти виконують сигнальну функцію, вказуючи на неблагополуччя в життєдіяльності організації.

2. Суб'єктивно зумовлені конфлікти. Породжує їх дія особистісних особливостей конфліктуючих сторін, які гостро проявляють себе, наштовхуючись на перешкоди у задоволенні прагнень, бажань, інтересів. При цьому прийняте рішення здається помилковим, оцінка праці -- неправильною, поведінка колег -- неприйнятною.

За службово-комунікативними напрямами взаємодії між ієрархічними рівнями класифікують:

1. “Вертикальні” конфлікти. Виникають вони у взаєминах типу “працівник -- керівник” і “керівник -- працівник”, що залежить від статусу особи -- ініціатора конфлікту.

2. “Горизонтальні” конфлікти. Ситуація в таких конфліктах розгортається на лінії “працівник -- працівник”, а ініціатором його може бути хтось один або одночасно обидва працівники.

Це далеко не повний перелік класифікації конфліктів, оскільки їх багатогранність і психологічна складність дають змогу обирати різні критерії аналізу. [4]

Будь-який конфлікт починається з конфліктної ситуації, до складу якої входять учасники конфлікту (опоненти) і об'єкт конфлікту -- об'єктивна причина, через яку опоненти вступають у “боротьбу”. Початком конфлікту є інцидент -- дія, спрямована на виникнення конфлікту. Між об'єктом конфлікту та інцидентом існує такий зв'язок, як між причиною і приводом. Наприклад, причиною конфлікту може бути неправильний стиль керівництва колективом, а приводом -- інцидент, що виявився у нетактовності, грубості щодо працівника (працівників) або в різкій емоційній реакції на критику. Конфліктна ситуація та інцидент певною мірою незалежні: конфліктна ситуація може виникнути внаслідок дії об'єктивних обставин, а інцидент -- випадково; конфліктну ситуацію можуть провокувати, нагнітати спеціально, заради досягнення певних цілей, а інцидент не потребує цілеспрямованої підготовки, передумовою його є психологічна несумісність. Будь-яка конфліктна ситуація може поєднуватися і збігатися з будь-яким видом інциденту. Під час інциденту одна із сторін починає діяти всупереч інтересам іншої. Якщо їй відповідають тим самим, конфлікт із потенційного переростає в актуальний. Предметом конфлікту є та внутрішня причина (наприклад, особиста неприязнь), яка мотивує кожного опонента, що вступає в конфлікт.

Причини виникнення конфліктів можуть бути самими різними, як об'єктивними, так і суб'єктивним. Для вирішення об'єктивних конфліктів необхідно, перш за все, усунути викликають їх причини. Проте виникнення та розвиток об'єктивних і, особливо, суб'єктивних конфліктів в значній мірі залежать від стилю поведінки конфліктуючих сторін.

1.3 Психологічні особливості підліткового віку та причини виникнення конфліктів у такому віці

Підлітковий вік, або отроцтво, - період життя найвідповідальніший у розвитку людини і підготовки її до життя. Ще В.О. Сухомлинський вважав, що більшість найгостріших, найважчих проблем, які завжди хвилюють вчителів, батьків, пов'язані з вихованням підлітків. Підлітковий вік зазвичай характеризують як переломний, перехідний, кризовий, але частіше як вік статевого дозрівання.

Отже, підлітковий вік - вік між дитинством і дорослістю (від 11-12 до 16-18 років), який характеризується якісними змінами, пов'язаними зі статевим дозріванням і входженням у доросле життя. У цей період особа має підвищену збудливість, імпульсивність і часто неусвідомлений, статевий потяг. Провідна діяльність в підлітковому віці -- це інтимно-особистісне спілкування з однолітками. [2]

Підлітковий вік характеризується не тільки особливими змінами у фізичному розвитку дитини, але також має певні психологічні особливості.

Д.Б. Ельконін характеризує підлітковий період так:

1. Основною для цього періоду стає суспільно корисна діяльність.

2. З'являється прагнення до дорослості й самостійності; критичне ставлення до оточуючих; самовизначення; уміння підпорядковувати свої інтереси нормам колективного життя.

3. Діяльність (навчальна, організаційна, трудова, пізнавальна) спрямована на систему ставлень інших до неї.

Левін поставив отроцтво в контексті соціальної психології: підліток, який вийшов із світу дітей і не дійшовши до світу дорослих, знаходиться між соціальними групами “неприкаяним”, що породжує особливу підліткову субкультуру. Німецький філософ та психолог Е. Шпрангер, вважає, що психологічний розвиток є вростання індивідуальної психіки в об'єктивний і нормальний дух даної епохи. Бюлер визначає підлітковий вік, як період дозрівання, коли людина стає статево зрілою. Е. Штерн, розглядав цей період, як один з етапів формування особистості. Л.С. Виготський - центральним і специфічним новоутворенням вважав почуття дорослості - виникає уявлення про себе, як вже не дитини.

Підлітковий вік є важким для будь-якого підлітка, оскільки змінюється його емоційний стан і виникає почуття остраху, переживань і невпевненості. У цей період дітей, які дорослішають можуть робити багато помилок, які в будь-якому випадку, адаптують їх до нових умов життя. Кожен підліток прагне бути дорослим, незалежним і самостійно приймати всі рішення. [1]

Індивідуально-вікові особливості підлітків обумовлені: особливостями біологічного розвитку дитини; культурно-історичним середовищем, як сферою їхнього росту й розвитку; умовами навчання й виховання; резервами індивідуального розвитку. Ще Л.С. Виготський наголошував, що основна особливість підліткового віку полягає в неузгодженості процесів статевого дозрівання, загально органічного розвитку та соціального формування. В наш час це протиріччя, зумовлене випередженням статевим дозріванням двох інших процесів, носить особливо гострий характер.

Одна з головних особливостей підліткового віку - погіршення відносин з батьками. Людина в перехідному віці стає занадто агресивною та запальною. Занадто жорстке поводження батьків до підлітка призводить часом до втечі з дому або самогубства. Для нього своє особисте життя важливіше, ніж батьки. Тому батькам не подобається, як діти відмовляються виконувати їхні прохання. Підліток починає критикувати свою зовнішність і стає занадто вразливим. Самооцінка починає розхитуватися. Підліток відчуває себе комфортно лише в колі своїх друзів і (або) на самоті. Cаме поведінка підлітка регулюється його самооцінкою, а самооцінка формується в ході спілкування з оточуючими людьми

Оскільки підлітки хочуть скоріше стати дорослими, у них з'являється прагнення скоріше зайняти своє місце в їхньому суспільстві, частково прийнявши їхні ідеї, ідеали і спосіб самовираження. Поступово вони починають вважати себе рівними дорослим і судять їх тією ж міркою, що і своїх друзів. [3]

Однією з причин підліткової кризи і конфліктів з оточуючими в цьому віці - переоцінка своїх вірізших можливостей, яка визначається прагненням до відомої незалежності і самостійності, хворобливої самозакоханності і образливості. Підвищення критичності по відношенню до дорослих, гостра реакція на спробу оточуючих умолити їх гідність, принизити їхню дорослість, недооцінити іхні правові можливості, є причинами частих конфліктів в підлітковому віці.

Причинами конфлікту зі сторони підлітка є: криза перехідного віку, прагнення до самостійності і самовизначення (вимога більшої автономії, звичка до конфлікту, вихована поведінкою дорослих у сім'ї та інше). [4]

Причинами конфлікту зі сторони батьків є: небажання визнавати, що дитина стала дорослим, боязнь випустити дитину з гнізда, невіра в його сили, проектування поведінки дитини на себе в його віці, боротьба за власну владу і авторитетність, відсутність розуміння між дорослими у вихованні дитини, непідтвердження батьківських очікувань.

Конфлікт - це ситуація в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони. Це зіткнення або боротьба, ворожі стосунки. У конфліктах можуть брати участь як окремі особи, так і групи людей.

У психології конфлікт визначається як "зіткнення протилежно спрямованих, несумісних одна з одною тенденцій, окремого епізоду у свідомості, в міжособистісних взаємодіях або міжособистісних відносинах індивідів або груп людей, пов'язане з негативними емоційними переживаннями".

Будь-який конфлікт починається з конфліктної ситуації, до складу якої входять учасники конфлікту (опоненти) і об'єкт конфлікту -- об'єктивна причина, через яку опоненти вступають у “боротьбу”. Початком конфлікту є інцидент -- дія, спрямована на виникнення конфлікту.

Класифікувати конфлікти можна за тривалістю, сферою діяльності, за формою вияву (обсягу), за джерелом виникнення та інше.

Підлітковий вік - вік статевого дозрівання, зазвичай характеризують як переломний, перехідний, кризовий період.

Підлітковий вік є важким для будь-якого підлітка, оскільки змінюється його емоційний стан і виникає почуття остраху, переживань і невпевненості. У цей період дітей, які дорослішають можуть робити багато помилок, які в будь-якому випадку, адаптують їх до нових умов життя.

Одна з головних особливостей підліткового віку - погіршення відносин з батьками.

Підвищення критичності по відношенню до дорослих, гостра реакція на спробу оточуючих умолити їх гідність, принизити їхню дорослість, недооцінити іхні правові можливості, є причинами частих конфліктів в підлітковому віці.

Розділ 2. Подолання конфліктів підлітків та батьків

2.1 Психологічні особливості взаємин між батьками і підлітками

Вступ у життя дорослих підліток розуміє, насамперед, як нові права у відносинах з дорослим. Внаслідок цього у підлітка загострюється почуття власної гідності, прагнення до рівноправних стосунків без обмежень самостійності. Підліток добивається, щоб дорослий визнав його і поважав.

Характер спілкування з дорослими істотно впливає на особливості самооцінки підлітків. Так, лише у 8,3% підлітків, які могли довірливо спілкуватися з батьками, відзначається неадекватна самооцінка (так чи інакше вони недооцінюють себе). При домінуванні ж регламентованого спілкування неадекватна самооцінка мала місце у 87,9 % випадків. Стійка самооцінка формується у 79,1 % підлітків, якщо у них є можливості для довірливого спілкування, і лише у 25 % при регламентованому спілкуванні. [1]

Перехід до нового типу взаємин складний, як для підлітка, так і для дорослого. Його гальмують такі моменти:

- підліток, як і раніше, залишається учнем;

- цілковита його матеріальна залежність;

- звичка дорослих контролювати поведінку дитини і страх перед самостійністю підлітка;

- прояви у підлітка дитячих рис, відсутність справжньої самостійності.

Основною причиною міжособистісних конфліктів за участю підлітка є суперечність між ставленням дорослого до підлітка як до дитини і уявленням підлітка про міру власної дорослості. Протест дитини виникає у формі неслухняності, грубості, впертості, агресивності. Ці ж прояви були присутні й у попередніх вікових кризах. Проте у підлітковому віці вони мають особливо яскравий, глибокий характер, оскільки можливості підлітка в діяльності й поведінці розширюються. При неадекватному реагуванні дорослих на конфлікт з підлітком він стає відчуженим, безконтрольним, некерованим, відмовляється від спілкування.

В залежності від батьківських уявлень і очікувань щодо власної дитини процес автономності і самостійності може бути прискорений або загальмований. Так, не існує конфліктів у взаємовідносинах там, де батьки вважають дитину здатною до автономії і сприймають її як сильну, здатну "стояти на власних ногах". Навпаки, батьки, які вважають дитину дуже несамостійною і залежною, приписують їй нездатність створювати нові взаємини, успішно знаходити друзів і всіляко перешкоджають її самостійності. [11]

Серед причин розбіжностей, за яких виникають конфлікти між батьками і підлітками найбільш важливими виступають:

- різниця у досвіді дорослих і підлітків;

- відсутність чітких етапів переходу від дитячої залежності до дорослої незалежності;

- відсутність певних правил, які структурують послаблення батьківської влади у фазі переходу від дитинства до підлітковості;

- соціальні відмінності, що пов'язані із зіткненням контролюючої ролі дорослих з потребами підлітків у автономії.

Незважаючи на зовнішні і внутрішні протиріччя, які існують в міжособистісних взаєминах між дорослими (батьками, вчителями) та підлітками, останні відчувають потребу в спілкуванні з дорослими.

Результати сучасних досліджень показують, що існують три основних типи взаємин, які певним чином впливають на мотиви, форми і зміни у спілкуванні дорослих і підлітків. По-перше, це взаємини, які спираються на офіційно зафіксовані права і обов'язки дорослих і дітей (регламентоване спілкування). По-друге, взаємини, які будуються на потребі розуміти один одного, на прагненні до емоційного контакту і допомоги іншому (нерегламентоване або "довірливе" спілкування). По-третє, взаємини, які виникають при відсутності прихильності один до одного або байдужості (неорганізоване, випадкове спілкування).

Підлітки, в більшості випадків, прагнуть до довірливого, нерегламентованого типу взаємовідносин з дорослими. Це створює сприятливі можливості для реалізації такої потреби спілкування як вирішення характерної для цього періоду проблеми пізнання самого себе, своїх можливостей і свого місця у житті. Переважання в реальності регламентованого типу взаємин перешкоджає розвитку потреби у спілкуванні з дорослими, що спонукає підлітків до пошуку відповідей на виникаючі питання в колі однолітків. Останні, не володіючи достатнім соціальним досвідом та необхідними знаннями, дають суперечливу або неадекватну інформацію і на свій розсуд інтерпретують будь-які факти.

Якщо підліток у взаємовідносинах відчуває, що від нього багато чого очікують, він може намагатися ухилитися від виконання обов'язків, приховуючись за досить "доброго" дорослого. [8]

Спілкування підлітків багато у чому зумовлюється їх настроєм, який протягом невеликого проміжку часу може змінюватися прямо на протилежний. Лабільність настрою та амбівалентність почуттів можуть призводити до поверхового, неорганізованого спілкування. За таких умов спостерігаються невміння протистояти тиску з боку дорослих, обмеженість словникового запасу та мовленнєвої культури порівняно зі старшим поколінням.

Основні труднощі взаємодій з підлітками можуть бути зумовлені позиціями і стилями спілкування дорослих. На основі узагальнених суджень підлітків психолог М. Кле представив сім видів батьківської влади у спілкуванні:

- автократичний -- підліток не може ні висловити свою особисту точку зору, ні бути учасником рішень, які його стосуються;

- авторитарний -- підліток може бути учасником в обговоренні Проблем, але батьки приймають остаточне рішення, враховуючи тільки власні думки;

- демократичний -- підліток робить свій внесок в обговорення проблеми і може сам приймати будь-яке рішення, однак він повинен повідомити про це батьків, від яких залежить остаточне рішення;

- егалітарний -- ролі практично не диференційовані, батьки і діти "на рівних" є учасниками в прийнятті рішень;

- дозволяючий -- підліток займає більш активну і впливову позицію у формуванні рішень;

- попускний -- підліток має вибір: інформувати чи ні батьків про свої рішення;

- ігноруючий -- батьки не знають про рішення, які прийняв підліток, і він не інформує їх про це.

Отже, зазначені стилі спілкування і виховання, які використовуються дорослими, дають можливість уявити варіанти умов, що створюються для підлітків батьками. Саме різноманітність стилей спілкування, яку отримує підліток у повсякденних взаємовідносинах з дорослими, навчають його стратегіям спілкування у реальних взаємодіях між людьми.

2.2 Методики визначення ситуації в сімї

Сім'я - мала соціальна група, заснована на шлюбі, кровній спорідненості або індивідуальних потребах людей в союзі один з одним. Її відрізняють єдина економічна основа, спільність побуту, взаємозалежний спосіб життя її старших і молодших членів, певна структура ролей і норм взаємодії, емоційно-етичні зв'язки, відносини допомоги, підтримки і захисту.

Діагностика сім'ї - постійно присутній елемент діяльності психолога та соціального педагога. Враховуючи складність проблем, необхідна система періодичного збору, узагальнення і аналізу інформації про процеси, що протікають у сім'ї, ухвалення на цій основі стратегічних і тактичних рішень. [12]

Основне призначення діагностики і моніторингу (як системної форми) - складання висновку про стан конкретної сім'ї і тенденції, властиві сім'ям. Діагностичні методики, що використовуються, традиційні: спостереження, анкетування, опитування, тестування тощо. На основі одержаної інформації здійснюється диференціація сімей, що дозволяє розробити стратегію і тактику роботи відносно конкретної сім'ї і з сім'ями загалом, забезпечити адресність і результативність соціально-педагогічної підтримки і допомоги.

Можливість надання психологічної допомоги сім'ї залежить насамперед від правильного виявлення її проблеми на основі психодіагностичних даних.

Існують такі психологічні методи вивчення сім'ї:

- науково-дослідні, спрямовані на теоретичне узагальнення даних, що розширюють професійний кругозір психолога-практика;

- діагностичні, за допомогою яких отримують конкретні дані, необхідні для роботи з певною сім'єю;

- корекційно-діагностичні, або психотерапевтичні, спрямовані на визначення форми і змісту корекційної роботи з сім'єю.

Особливе значення як об'єкт психодіагностики сімейних стосунків має сім'я з дитиною особливо з підлітком, оскільки найчастіше саме у проблемах дитини відбиваються проблеми сім'ї загалом. [7]

Зовнішнім проявом проблем дитини є конфлікти з оточуючими. У цьому зв'язку О. Бодальов і В. Столін пропонують таку схему психодіагностики дитини без аномалій психічного розвитку:

- Виявлення зони конфлікту в бесіді з батьками і підлітком, а також за допомогою тестових методик («незавершених речень», «малюнка сім'ї» та інших проективних методик). У цьому разі важливо дослідити різні аспекти життя дитини (її становище в сім'ї, ставлення до батьків, братів і сестер, інших родичів, особливості виховання в сім'ї, застосування заохочення та покарання і реагування дитини на них, ставлення до школи й однолітків, педагогів і вихователів), виявлення конфліктів з батьками.

- З'ясування змісту конфлікту під час бесіди з дитиною, а також за допомогою психодіагностичних методик, спрямованих на виявлення індивідуальних особливостей дитини, її психічного, і насамперед емоційного, стану (настрій, рівень тривожності, страхи тощо), характеру взаємодії з оточуючими. На практиці використовують такі методики, як тест Люшера, шкалу самооцінки рівня тривожності Спілбергера -- Ханіна, САН, шкалу депресії, методику вивчення самооцінки Будассі чи Дембо -- Рубінштейн, шкалу рівня суб'єктивного контролю, тест “Будинок -- дерево -- людина", тест “Неіснуюча тварина", малюнок сім'ї та ін.

- Визначення особливостей поводження дитини в конфлікті на основі безпосереднього спостереження за нею, а також на підставі даних при застосуванні тесту Томаса, проективних методик (наприклад, малюнкового тесту Розенцвейга), бесіди з дитиною про її проблеми. [12]

Отримані данні є основою для подальшої роботи психолога з дитиною і сім'єю.

2.3 Вирішення конфліктів в підлітковому віці в діаді батьки - діти

Конфлікт виникає тоді, коли є зона розбіжностей - предмет спору, факт або питання (один або декілька), що викликав розбіжності. При цьому кожен учасник конфлікту має власне уявлення про ситуацію. Ці уявлення найчастіше не збігаються. Конфліктанти реагують по-різному і найчастіше не знають, як бачить цю ситуацію опонент. У дослідженнях каузальної атрибуції продемонстровано існування так званої фундаментальної помилки атрибуції, що полягає в наступному: при поясненні вчинків інших людей (але не своїх власних) люди явно переоцінюють роль чужих особистісних якостей і недооцінюють роль ситуативні обставини.

Вирішення конфлікту може бути повним або частковим:

- повне вирішення на обґєктивному рівні через перетворення обґєктивної конфліктної ситуації. Наприклад, просторове або соціальне розведення сторін, надання ним дефіцитних ресурсів, відсутність яких привела до конфлікту;

- часткове вирішення на обґєктивному рівні внаслідок зміни обґєктивної конфліктної ситуації у звґязку з втратою зацікавленості у конфліктних діях;

- повне вирішення на субґєктивному рівні завдяки кардинальній зміні образу конфліктної ситуації;

- часткове вирішення на субґєктивному рівні через обмежену, але достатню (для тимчасового припинення суперечності) зміну образу конфліктної ситуації.

Інколи для повного вирішення конфліктів необхідна участь третьої сторони з метою пошуку рішення, яке задовольнить обидві сторони. Третя сторона (родичі, психологи, вчителі) -- індивід або група, зовнішня по відношенню до конфлікту. [9]

Незважаючи на перелічені труднощі, саме дорослий повинен стати ініціатором змін у відносинах з підлітком. При відсутності таких змін дитина або залишиться непідготовленою до дорослого життя і страждатиме у майбутньому інфантилізмом, або виникатимуть бурхливі міжособистісні конфлікти дорослих і підлітка.

Психологу працюючи з батьками необхідно звертати увагу на складність перебігу вікових криз. У підлітковому віці вона часто ускладнюється стилем взаємодії в сім'ї, проявами індивідуальності дитини, її здоров'ям та опосередковується соціальною ситуацією (статусом у школі, взаєминами з друзями, системою оцінювання вчителів тощо). В процесі консультації потрібно налаштовувати батьків на позицію співробітництва, спільного вирішення сімейних проблем, а підлітків -- на довіру, врахування досвіду батьків, безоцінне ставлення до позиції, що відрізняється від їх власної, вчити аналізувати власні і чужі вчинки, зменшуючи категоричність суджень. [9]

Подолання конфлікту лежить через знаходження тієї міри самостійності підлітка, яка відповідала б його можливостям, суспільним вимогам до нього і дозволяла б дорослому впливати на нього. Рекомендується організація змістовної співпраці дорослого і підлітка з властивими для неї взаєморозумінням, взаємоповагою, взаємодопомогою.

Особливо сприятливими бувають ситуації довірливого, нерегламентованого спілкування, коли дорослий виступає в якості друга. З ним легко проводити час, знаходити теми для розмов, а також займатися спільною діяльністю. Такий тип взаємин допомагає підлітку по-новому подивитися на світ дорослих і, завдяки йому, набути самостверджуючих позицій для власного життя. В результаті цього створюються глибокі емоційні і духовні контакти з дорослими, які підтримують підлітка в складних чи критичних життєвих ситуаціях.

Основним змістом спілкування підлітків з дорослими стають питання соціальних проблем, взаємовідносин між людьми, моральних оцінок подій і вчинків оточуючих, особистісних взаємин між юнаками і дівчатами та проблема вибору ціннісних орієнтацій і самоствердження себе як особистості.

Виходячи з цього, психологи пропонують основні напрямки для профілактики конфліктів у сім'ях:

- підвищення психолого-педагогічної культури батьків, що дозволяє враховувати вікові, психологічні особливості дітей, їхній емоційний стан;

- організація родини на колективістських засадах: конкретні трудові обов'язки, традиції взаємодопомоги, спільні захоплення;

- підкріплення словесних вимог обставинами виховного процесу;

- інтерес до внутрішнього світу дітей, їхніх турбот і захоплень.

Насправді, підлітки і батьки не такі вже різні. Просто їм потрібно знайти в собі сили і постаратися подивитися на ситуацію очима «другої сторони», навчитися довіряти один одному, і тоді їм вдасться разом подолати цей складний період, званий перехідним віком.

Сім'я - мала соціальна група, заснована на шлюбі, кровній спорідненості або індивідуальних потребах людей в союзі один з одним.

Дорослішання підліток розуміє, насамперед, як нові права у відносинах з дорослим. Внаслідок цього у підлітка загострюється почуття власної гідності, прагнення до рівноправних стосунків без обмежень самостійності. Підліток добивається, щоб дорослий визнав його і поважав. Саме це викликає конфлікти з батьками.

Інколи для повного вирішення конфліктів необхідна участь третьої сторони з метою пошуку рішення, яке задовольнить обидві сторони. Допомогти в подоланні цих конфліктів можуть психологи, соціальні педагоги, вчителі, родичі та іншу. Але можливість надання допомоги сім'ї залежить насамперед від правильного виявлення її проблеми на основі психодіагностичних даних. Для цього проводять діагностику сімейних стосунків.

Подолання конфлікту лежить через знаходження тієї міри самостійності підлітка, яка відповідала б його можливостям, суспільним вимогам до нього і дозволяла б дорослому впливати на нього. Рекомендується організація змістовної співпраці дорослого і підлітка з властивими для неї взаєморозумінням, взаємоповагою, взаємодопомогою.

Особливо сприятливими бувають ситуації довірливого, нерегламентованого спілкування, коли дорослий виступає в якості друга. З ним легко проводити час, знаходити теми для розмов, а також займатися спільною діяльністю.

В результаті цього створюються глибокі емоційні і духовні контакти з дорослими, які підтримують підлітка в складних чи критичних життєвих ситуаціях.

Загальні висновки

Підлітковий вік в сучасній психологічній літературі оцінюється як один з критичних періодів розвитку. Він пов'язаний з кардинальними перетвореннями у сфері свідомості, діяльності, системі взаємостосунків індивіда. Протест і непокора підлітка є засобом, за допомогою якого він хоче досягти зміни типу стосунків з дорослими. Почуття дорослості, претензії підлітка на нові права поширюються на всю сферу стосунків з дорослими, що чітко проявляється в причинах конфліктів з ними.

Конфлікти є частиною щоденного життя. Конфлікт у сфері як суперечка сторін, як розбіжність у інтересах і цілі природний і тому неминучий. Конфлікти у взаємодії батьків і дітей одні із самих розповсюджених конфліктів у повсякденному житті.

Суперечність між само ставленням підлітка та ставленням дорослого часто є джерелом тривалих конфліктів та відчуження. Практичні дії, спрямовані на корекцію відчуження підлітка, в першу чергу від його батьків, передбачають як індивідуальну, так і групову роботу, спрямовану на підвищення рівня саморегуляції підлітків, навчання їх способам конструктивного розв'язання проблем, підвищення стресостійкості, зниження тривожності та агресивності, поліпшення соціалізації в суспільстві.

Вирішення психолого-педагогічних проблем дітей підліткового віку має також цілий ряд особливостей. До типових конфліктів між батьками і підлітками можна віднести: неадекватне соціальне поводження підлітків, небажання підлітка спілкуватися зі своїми батьками, ділитися з ними своїми думками і переживаннями, розповідати про те, що з ними відбувається: зниження навчальної активності, погіршання результатів навчання в школі, неадекватність самооцінки тощо.

Подолання конфлікту лежить через знаходження тієї міри самостійності підлітка, яка відповідала б його можливостям, суспільним вимогам до нього і дозволяла б дорослому впливати на нього. Рекомендується організація змістовної співпраці дорослого і підлітка з властивими для неї взаєморозумінням, взаємоповагою, взаємодопомогою.

Насправді, підлітки і батьки не такі вже різні. Просто їм потрібно знайти в собі сили і постаратися подивитися на ситуацію очима «другої сторони», навчитися довіряти один одному, і тоді їм вдасться разом подолати цей складний період, званий перехідним віком.

Список використаної літератури

1. Абрамова Г.С. Возрастная психология. - М., 1997.

2. Выготский Л.С. Педология подростка // Собр. соч. в 6 т. - М., 1984.

3. Выготский Л.С. Проблемы развития психики: Собр. соч. в 6 т. - Т. 3. - М.: Педагогика, 1983. - 366 с.

4. Герасимова И.А. Структура семьи. М., 1976.

5. Гришина Н.В. Психология конфликта. - СПб.: Питер, 2005. - 464 с.

6. Джелалі В.О. Психологія вирішення конфліктів: Навчальний посібник. - Харків-Київ: Р.И. Ф., 2006. - 320 с.

7. Дмитриев А.В. Конфликтология.- М.: Гардарика, 2000.

8. Кон И. С. Социология личности. --М., 1967.

9. Конфліктологія: Підручник / Л.М. Герасіна, М.І. Панов, Н.П. Осіпова та ін. - Харків: Право, 2002. - 256 с.

10. Левин К. Разрешение социальных конфликтов. -- СПб., 2000.

11. Люблінська Г.О. Дитяча психологія. - К.: Вища школа, 1974.

12. Москаленко В.В. Соціальна психологія: Підручник. - К.: Центр навч. літератури, 2005. - 624 с.

13. Мясищев В.Н. Психология отношений. -- М., 1995

14. Павелків Р.В., Цигипало О.П. Дитяча психологія: Навч. по-сіб. - К.: Академ-видав, 2008. - 432 с.

15. Психологія: Підручник / За ред. Ю.Л. Трофімова. - К.: Либідь, 2001. - 560 с.

16. Психология: Словарь / Под общ. ред А.В. Петровского, М.Г.Ярошевского. 2-е изд., испр. и доп. М., 1990.

17. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. - СПб.: ПИТЕР, 1999. - 712 с.

18. Смехов А.В. Опыт психологической диагностики и коррекции конфликтного общения в семье // Вопр. психологии. -- 1985. -- № 1. -- С. 83-92.

19. Смирнова Е.О. Психология ребенка от рождения до 7 лет. -М.: Школа-Пресс, 1997.

20. Уткин Э.А. Конфликтология. Теория и практика. - М.: Эксмо, 1998.

21. Цюрупа М. В. Основи конфліктології та теорії переговорів: Навчальний посібник. - К.: Кондор, 2004. - 182 с.

22. Фридман Л.М., Кулагина И.Ю. Психологический справочник учителя. М., 1991.

23. Эйдемиллер Э.Г. Методы семейной диагностики и психотерапии. -- М.; СПб.: Фолиум, 1996.

Додаток 1

Розглянемо одну із методик.

Методика «Незакінчені речення» застосовується в експериментально-психологічній практиці давно. Існує багато її варіантів. Пропонується варіант цієї методики розроблений Саксом і Леві. Він включає 60 незакінчених речень, які можуть бути поділені на 15 груп, що характеризують ставлення досліджуваного до сім'ї, до представників своєї чи протилежної статі, до сексуальних взаємин, до керівників та підлеглих. Деякі групи речень мають відношення до страхів і побоювань, до наявності почуття усвідомлення власної провини, ставлення до минулого і майбутнього, до взаємин з батьками і друзями, власних життєвих цілей. Тестування займає (без обробки) від 20 хв. до кількох годин залежно від особистості досліджуваного.

Опрацювання результатів.

Для кожної групи речень виводиться характеристика, що визначає дану систему взаємин як позитивну, негативну чи нейтральну (оцінки +2, +1, 0, -1, -2).

психологічний підліток конфлікт сім'я

Ключ

№ з/п	Групи речень	Номери завдань
1.	Ставлення до батька	1, 16, 31, 46
2.	Ставлення до себе	2, 17, 32, 47
3.	Нереалізовані можливості	3, 18, 33, 48
4.	Ставлення до підлеглих	4, 19, 34, 49
5.	Відношення до майбутнього	5, 20, 35, 50
6.	Відношення до керівників	6, 21, 36, 51
7.	Страхи і побоювання	7, 22, 37, 52
8.	Відношення до друзів	8, 23, 38, 53
9.	Відношення до свого минулого	9, 24, 39, 54
10.	Відношення до осіб протилежної статі	10, 25, 40, 55
11.	Сексуальні взаємини	11, 26, 41, 56
12.	Ставлення до родини	12, 27, 42, 57
13.	Ставлення до співробітників	13, 28, 43, 58
14.	Ставлення до матері	14, 29, 44, 59
15.	Почуття провини	15, 30, 45, 60

Інструкція. На бланку тесту необхідно закінчити речення одним чи декількома словами.

Бланк тесту

1. Думаю, що мій батько рідко _________________________________

2. Якщо всі проти мене, то ____________________________________

3. Я завжди хотів ____________________________________________

4. Якщо б я займав керівну посаду _____________________________

5. Майбутнє здається мені ____________________________________

6. Мої керівники ____________________________________________

7. Знаю, що дурниця, але боюся ________________________________

8. Думаю, що справжній друг _________________________________

9. Коли я був дитиною ________________________________________

10. Ідеалом жінки (чоловіка) для мене є _________________________

11. Коли я бачу жінку поряд з чоловіком _________________________

12. Порівняно з більшістю інших сімей, моя сім'я__________________

13. Краще за все мені працюється із _____________________________

14. Моя мати і я ______________________________________________

15. Зробив би все, щоб забути __________________________________

16. Якщо б мій батько тільки захотів ___________________________

17. Думаю, що я достатньо здібний, щоб _________________________

18. Я міг би бути дуже щасливим, якщо б ________________________

19. Якщо хто-небудь працює під моїм керівництвом ______________

20. Надіюсь на _______________________________________________

21. В школі мої вчителі ________________________________________

22. Більшість моїх друзів не знають, що я боюсь ________________

23. Не люблю людей, які _______________________________________

24. Колись __________________________________________________

25. Вважаю, що більшість хлопців (дівчат)_______________________

26. Подружнє життя здається мені______________________________

27. Моя сім'я поводиться зі мною, як з __________________________

28. Люди, з якими я працюю __________________________________

29. Моя мати________________________________________________

30. Моєю найбільшою помилкою було __________________________

31. Я хотів би, щоб мій батько __________________________________

32. Моя найбільша слабкість полягає в тому ______________________

33. Моїм прихованим бажанням в житті _______________________

34. Мої підлеглі _____________________________________________

35. Настане той день, коли____________________________________

36. Коли до мене наближається мій керівник_____________________

37. Хотілось би мені перестати боятись__________________________

38. Найбільше я люблю тих людей, які __________________________

39. Якщо б я знову став молодим_____________________________

40. Вважаю, що більшість жінок (чоловіків)_______________________

41. Якщо б у мене було нормальне статеве життя__________________

42. Більшість відомих мені сімей ______________________________

43. Люблю працювати з людьми, які____________________________

44. Вважаю, що більшість матерів_______________________________

45. Коли я був молодим, то почував себе винним, якщо ____________

46. Думаю, що мій батько ______________________________________

47. Коли мені не щастить, я __________________________________

48. Найбільше я хотів би в житті______________________________

49. Коли я даю іншим доручення ______________________________