Психологічні проблеми спілкування в підлітковому віці

Психолого-педагогічні проблеми формування особистості у підлітковому віці. Характеристика рівнів спілкування. Методи психологічного вивчення спілкування підлітків. Особливості сучасного спілкування підлітків з дорослими, однолітками й батьками.

Рубрика Психология
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 12.03.2012
Размер файла 1,3 M

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Кафедра загальної психології

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему:

Психологічні проблеми спілкування в підлітковому віці

Виконав:

Студент V курсу

історико-соціологічного

факультету групи ІП-51

Науковий керівник:

Кандидат педагогічних наук, професор

- 2004

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи дослідження психологічних проблем спілкування у підлітковому віці

1.1 Психолого-педагогічні проблеми формування особистості у підлітковому віці

1.2 Постановка проблеми спілкування у вітчизняній та зарубіжній психологічній науці

Розділ 2. Соціально-психологічні проблеми спілкування в підлітковому віці

2.1 Характеристика рівнів спілкування

2.2 Особливості спілкування підлітків з дорослими, однолітками й батьками

2.3 Психологічна характеристика підлітків з низьким рівнем адаптації до соціального середовища

Розділ 3. Експериментальне вивчення ролі спілкування в соціалізації підлітків.

3.1 Методи психологічного вивчення спілкування підлітків.

3.2 Організація,методика та процедура дослідження

3.3 Аналіз результатів дослідження основних труднощів спілкування з батьками

3.4 Аналіз результатів дослідження основних труднощів спілкування з однолітками

3.5 Аналіз результатів корекційної роботи з дезадаптованими підліками.

Висновки

Література

Додатки.

ВСТУП

Неможливо уявити собі розвиток людини, саме існування індивіда як особистості, його зв'язок з суспільством за межами спілкування з іншими людьми. Історичний досвід та повсякденна практика свідчать про те, що повна ізоляція людини від суспільства призводить до повної втрати людської особистості, її соціальних якостей і властивостей.

Спілкування включає в себе все різноманіття духовних і матеріальних форм життєдіяльності людини, ї є її насущною потребою. Необхідність спілкування обумовлюється в кінцевому результаті необхідністю спільної участі людей у виробництві матеріальних благ.

Інтерес до проблеми спілкування бере початок ще в далекому минулому. Спілкування, в процесі взаємодії між людьми, їх взаємовідносини, ті запитання, з якими зіштовхується людина, вступаючи в контакти з іншими, завжди привертали до себе увагу.

Може здаватись, що з поняттям „спілкування”, добре відомим кожному, особливих проблем не виникає. З ним пов'язуються звичні уявлення про контакти і відносини людей один з одним, про особисті відносини, що виникають на ґрунті професійних, творчих та інших інтересів.

Вступаючи в контакт з іншими людьми, далеко не завжди усвідомлюємо, що користуємося знаками - одиницями умовного коду, мови, що дійшла до нас з глибоких віків, що створювалась протягом тисячоліть великими колективами - народами і расами.

Активним діючим фактором інтенсифікації спілкування виступає вплив НТП на засоби реалізації міжособистісних контактів.

Обставина, яка робить більш значущим, якщо спілкування не саме по собі, а спілкування як проблему, полягає в ряді взаємовідносин. Джерелом проблеми є і наростаюча динамічність життя з її постійної ломкою стереотипів, включаючи і стереотипи, пов'язані з спілкуванням. Цей технічний прогрес, який, спрощуючи контакти, одноразово і ускладнює їх, посилаючи елементи опосередкованого спілкування, обмежуючи можливості, пов'язані з невербальними засобами комунікації, що робить його більш поверхневим.

Саме тому у сучасної людини зростає потреба у спілкуванні повноцінному, глибинному, потреба знайти відгук в іншій людині.

Сьогоднішній інтерес до проблеми спілкування, який проявляють представники всього спектру гуманітарних наук, пов'язаних з розуміння спілкування як основного механізму людського буття.

Підлітковий вік є найбільш проблемним з усіх вікових періодів життя людини. Проблематичність віку полягає в тому, що на цьому віковому етапі відбувається перехід від дитинства до дорослості. Підліток відчуває на собі дію двох могутніх психологічних факторів: біологічного і соціального.

Підлітковий вік традиційно вважається самим важким у виховному плані. Найбільша кількість дітей, які не вміють пристосовуватися до школи, до сім'ї, до ровесників випадає на середні класи.

Так, за даними В.В. Горохівського, якщо в молодших класах шкільна дезорганізація зустрічається в 5-8 % учнів, то у підлітків - в 18-20% (6).

багато підлітків під час індивідуальних бесід вказують на проблематичність у спілкуванні із сім'єю і однолітками. Але ж і сім'я, і група ровесників є важливими фактором соціалізації підростаючого покоління. Сімейні умови, враховуючи сімейний стан, вид заняття, матеріальний рівень і рівень освіти батьків, в значній мірі визначають життєвий шлях дитини. Крім свідомого, і цілеспрямованого сприйняття, яке дають батьки, на підлітка діє вся внутрішня атмосфера сім'ї, при чому ефекти цієї дії накопичуються із віком, переломлюючись в структурі атмосфери особистості. такий же великий вплив чинить на розвиток підлітка і спілкування із групою однолітків, не поступається по значимості і силі дії сімейної соціалізації.

Багато батьків, педагоги стверджують, що ці сфери конкурують в процесі соціалізації і тому вони взаємовиключають одне одного. Нам же імпонує та точка зору, згідно якій сім'я і група однолітків в рівній мірі важливі для соціалізації підлітка, роблячи якісно вище його почуття дорослості (6).

Особливо важливе завдання шкільного психолога - психологічно грамотно враховувати не тільки особливості статевого розвитку підлітка, але й значення сучасної соціалізації для підлітка.

Мета - теоретичне та експериментальне вивчення психологічних проблем спілкування підлітків в сім'ї та групах однолітків в сучасних соціальних умовах.

Завдання:

1. Провести теоретичне вивчення літератури з проблеми спілкування підлітків.

2. Розробити програму експериментального вивчення спілкування підлітків та підібрати відповідний психологічний інструментарій.

3. Провести експериментальне дослідження спілкування підлітків та якісну і кількісну обробку його результатів.

4. Розробити програму корекційної роботи з дезадаптованими підлітками та провести її з підлітками різних вікових груп.

5. Оформити текст дипломної роботи.

Об'єкт даного дослідження є підлітки.

Предмет - психологічні проблеми спілкування підлітків в сім'ї і групі однолітків.

Гіпотеза: спілкування в сім'ї та групах однолітків здійснює різний вплив на соціалізацію підлітків, у різні вікові періоди, спричиняючи у них різний рівень тривожності.

Методологічну основу дослідження склали психологічні особливості спілкування соціалізації підлітків ( О.О. Бодалев, Л.І.Божович, Л.С. Виготський, М.С. Каган, І.С.Кон, А.В.Мудрик);

положення про психологічні особливості розвитку особистості у підлітковому віці (Г.В. Драгунова, Д.П. Ільконін, Д.І.Фельдштейн); положення загальної психометрики, психодіагностики та консультування (А.Анастазі, В.В.Бурлачук, В.В.Столін та ін.).

База дослідження: загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №10 м.Рівне. Дослідженням охоплено 73 школяра впродовж 2003-2004 н.р.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи дослідження психологічних проблем спілкування у підлітковому віці

1.1 Психолого-педагогічні проблеми формування особистості у підлітковому віці

Центральний психічний процес перехідного віку, важливий момент в розвитку особистості підлітка - формування в нього самосвідомості, потреби усвідомити себе як особистість. Вступ дитини в підлітковий період супроводжується якісними змінами в розвитку самосвідомості, відмічається чіткий напрямок свідомості на самого себе.

Біогенетична технологія пов'язувала формування самосвідомості та інтересу до власного Я у підлітків з процесами статевого дозрівання. Стрибки у рості, наростання фізичної сили, зміна зовнішніх контурів тіла і т. д. справді викликають у підлітка інтерес до себе і до свого віку, але це не викликало в нього потягу до самопізнання. В підлітковому ж віці це відбувається перед усім тому, що фізичне дозрівання є одночасно соціальним символом, знаком дорослішання, на який звертають увагу і за яким слідкують інші ровесники і дорослі. Зростаючий інтерес до себе викликається в першу чергу суперечливістю положення підлітка, зміною структури його соціальних ролей і рівня домагань. Перебудова самосвідомості пов'язана не стільки з розумовим розвитком підлітка, так як когнітивні передумови для неї вже створені раніше, скільки з появою в нього нових запитань про себе, нових точок зору, під якими він себе розглядає.

Головний психологічний здобуток підліткового віку -відкриття свого внутрішнього світу. У підлітка виникає інтерес до себе, до свого внутрішнього життя, якостей власної особистості, потреба в самооцінці, зіставлення себе з іншими людьми. Він починає вдивлятися в самого себе, прагне пізнати сильні і слабкі сторони своєї особистості. Для дитини до підліткового віку єдиною усвідомленою реальністю являється зовнішній світ. Вона цілком усвідомлює свої вчинки, але ще не усвідомлює власних психічних станів. Якщо дитина сердиться, то вона пояснює це тим, що хтось її образив, якщо радіє, то це пояснює також: якимись зовнішніми об'єктивними причинами.

Для підлітків зовнішній світ - це насамперед одне із джерел суб'єктивного досвіду, втіленням якого є вони самі. Ця особливість підтверджується експериментальними дослідженнями, коли психологи неодноразово в різних країнах і в різному соціальному середовищі пропонували дітям різного віку дописати незакінчене оповідання або скласти оповідання за малюнком. Результат був таким: діти молодшого віку, як правило, описують дії, вчинки, події, підлітки - переважно думки і почуття діючих осіб. Тобто підлітків більше хвилює психологічний зміст оповідання, ніж; опис зовнішніх подій.

У підлітка виникає потреба оцінити свої можливості ще і для того, щоб знати своє місце в колективі. Усвідомлення себе особистістю відбувається у підлітка в першу чергу в процесі спілкування із ровесниками. Тому багато психологів вважають спілкування в підлітковому віці одним із ведучих видів діяльності. Самопізнання , виділення і співставлення свого Я з іншими сприяють самовдосконаленню підлітка.

На ранньому етапі формування особистості в основі підлітка лежать судження про нього інших - дорослих (вчителів і батьків), колективу, товаришів. Тобто власні особливості дитина не розуміє, а її уявлення про себе і самооцінка базуються головним чином на оцінюючих судженнях дорослих. Молодший підліток ніби дивиться на себе очима оточуючих. З віком починає зростати тенденція самостійно аналізувати і оцінювати власну особистість. І саме виникнення потреби в знанні власних особливостей, інтересу до себе і роздумів про себе є характерною рисою підліткового віку. Підліток досить комунікабельний, контактний, для нього важлива висока оцінка і хороше відношення оточуючих. Для старших підлітків характерне прагнення оволодіти своїми афективними реакціями і поведінкою в цілому. З віком зростає прагнення організувати себе. Важливим компонентом розвитку особистості в підлітковому періоді є те, що предметом діяльності підлітка стає він сам. Але підліток ще не володіє достатнім вмінням правильно аналізувати власні особистісні прояви, і на цій основі інколи можливі конфлікти, які породжують протиріччя між: рівнем домагань підлітка, його думкою про себе, і його реальним положенням в колективі, відношенням до нього зі сторони дорослих і товаришів.

Відкриття підлітками свого внутрішнього світу - подія радісна і хвилююча, але вона викликає і багато тривожних і драматичних переживань. Разом з усвідомленням своєї унікальності, неповторності, несхожості на інших приходить почуття самотності. Самотність - одна з найсерйозніших проблем підліткового віку. Схильність до усамітнення супроводжується поняттями незрозумілості і смутку, які проявляються в афективних вибухах і тимчасовій замкнутості. Підлітки переживають почуття самотності по цілому ряду причин. Воно може викликатися внутрішньою конфліктністю підлітків, усвідомленням ними своєї особливості, несхожості на інших. Комусь важко розібратися, як слід поводитись з оточуючими, чи нормальна та чи інша поведінка, як реагувати на різноманітні ситуації, хто має занижене уявлення про себе і дуже болюче реагує на критику у свою адресу. Підлітки, боячись бути відштовхнутими, намагаються не робити нічого, що могло б поставити їх у незручне становище. Почуття пригнічення і тривоги, які схильні переживати підлітки, заважають їм встановити з ким-небудь близькі стосунки. Молоді люди починають звикати нікому не довіряти і не чекати від оточуючих нічого хорошого. Внаслідок цього такі підлітки уникають емоційних контактів і близькості, щоб ніхто не міг використовувати їх в своїх інтересах. Труднощі в налагодженні дружніх стосунків виникають у тих підлітків, які були позбавлені батьківської підтримки, а також: тоді, коли підліткам здається, що дружба несе в собі більше небезпеки, ніж: переваг. Самотність може мати місце навіть тоді, коли підліток оточений ровесниками, але йому тяжко з ними спілкуватися.

Завдяки якісним змінам в розвитку самосвідомості порушується попереднє відношення між дитиною і середовищем. Центральним і специфічним новоутворенням в особистості підлітка є виникнення в нього уявлення про те, що він вже не дитина, тобто почуття дорослості. Це почуття проявляється в прагненні бути і вважатися дорослим. Своєрідність цієї особливості полягає в тому, що підліток відкидає приналежність до дітей, але в нього ще немає почуття справжньої, впевненої дорослості, хоча є прагнення до неї і потреба у визнанні його дорослості оточуючими.

Дорослішання дитини - це становлення її готовності до життя в суспільстві дорослих людей як рівноправного учасника цього життя. Звичайно, підліткам ще далеко до справжньої дорослості, і фізично, і психологічно, і соціальне. Вони ще не можуть повністю включатися в доросле життя, але прагнуть до нього і претендують на рівні з дорослими права. Прагнення підлітків до дорослості проявляється по-різному, але найчастіше -у зовнішньому вигляді, манерах, способі життя. Часто зовнішній вигляд підлітка викликає непорозуміння і конфлікти у сімї, оскільки батьків не влаштовує молодіжна мода. А підліток, який вважає себе унікальною особистістю, разом з тим прагне зовнішньо нічим не відрізнятися від ровесників. Це явище, коли підліток бажає бути схожим на інших, нічим не виділятися, злитися з групою, розглядається як механізм психологічного захисту і називається соціальною мімікрією.

Одночасно із зовнішнім, об'єктивним проявом дорослості виникає і почуття, коли підліток ставиться до себе як до дорослого, усвідомлює себе в деякій мірі дорослою людиною.

Прагнення підлітка здаватися дорослим часто буває недоречним, комічним, а зразки для наслідування - не найкращими, але воно має велике значення. Підлітку корисно навчитися виконувати різноманітні ролі. А інколи зустрічаються і по-справжньому цінні зразки дорослості, сприятливі для особистісного розвитку підлітка і для оточуючих його людей. Це може бути включення в цілком дорослу інтелектуальну діяльність, коли підліток цікавиться наукою або мистецтвом і займається самоосвітою; або турбота про сім'ю. Але такого високого рівня моральної свідомості досягає лише невелика частина підлітків, тому що небагато з них здатні взяти на себе відповідальність за долю інших. В наш час частіше зустрічається соціальна інфантильність.

Часто почуття дорослості виникає в результаті усвідомлення і оцінки зрушень у фізичному розвитку і статевому дозріванні, які дуже відчутні для підлітка і роблять його більш дорослим у власному уявленні. Існуюча в теперішній час акселерація фізичного розвитку і статевого дозрівання створює умови для більш раннього виникнення уявлення дитини про власну дорослість. Але почуття дорослості не жорстко пов'язане з процесом статевого дозрівання, тобто статеве дозрівання не є основним і єдиним джерелом формування цього почуття. Можуть бути інші джерела, а саме - соціальні. Почуття дорослості може народжуватися в умовах, коли у стосунках з дорослими підліток не займає положення дитини, бере участь в праці, має серйозні обов'язки. Також: це почуття формується у підлітка і тоді, коли до нього ставляться як до рівного товариші,які є старшими від нього.Тому виникнення почуття дорослості можливе за довго до початку статевого дозрівання.

Почуття дорослості підлітка проявляється в бажанні, щоб і дорослі , і ровесники ставилися до нього не як до дитини, а як до дорослого. Він хоче бути рівноправним у відносинах зі старшими і, відстоюючи свою позицію, іде на конфлікти. Підліток прагне до самостійності, прагне захистити деякі сторони свого життя від втручання батьків. Це стосується питань зовнішності, відносин з ровесниками, інколи навчання. У підлітка з'являються власні смаки, погляди, оцінки, власна лінія поведінки, і він готовий відстоювати їх за будь-яких умов.

Існує зв'язок між: почуттями дорослості і тими етичними нормами, які дитина засвоює в цей час. У підлітків проявляється

певний моральний кодекс, який визначає їх поведінку у взаємостосунках з ровесниками. Цей моральний кодекс включає в себе взаємну підтримку, допомогу у випадку потреби, впевненість в другові і довіра до нього, захист друга в його відсутність, прийняття успіхів друга, емоційний комфорт в спілкуванні, збереження довірених таємниць, ненав'язливість, повага до внутрішнього світу друга.

Підліткова тенденція до дорослості - прагнення здаватися і вважатися дорослим посилюється, коли не знаходить відгуку в оточуючих. Але зустрічаються і такі підлітки, в яких прагнення до дорослості виражене слабо і проявляється епізодично, в окремих ситуаціях, коли обмежується їх свобода і самостійність.

Розвиток дорослості підлітків залежить від того, в якій сфері намагаються утвердитися - у відносинах з ровесниками, різних заняттях, домашніх справах. А також від того, чи потрібна підлітку формальна самостійність - зовнішня сторона дорослості, чи реальна, справжня дорослість. Велике значення тут має і середовище, в якому знаходиться підліток - ставлення до його дорослості батьків, вчителів, ровесників.

Отже, виникнення в підлітка уявлень про себе як про людину, яка вже вийшла за межі дитинства, визначає його профорієнтацію з одних норм і цінностей на інші - з дитячих на дорослі. Рівняння підлітка на дорослих проявляються в прагненні бути схожим на них зовні, приєднатися до деяких сторін їхнього життя, діяльності змістом психічного розвитку підлітка. Якщо ранньому етапі формування особистості, набути їхніх якостей, умінь,прав і привілеїв, причому насамперед тих, в яких найбільше зримо проявляються відмінності дорослих і їх переваги в порівнянні з дітьми. Почуття дорослості - це новоутворення, яке є стержневою особливістю особистості,її структурним центром,оскільки виражає нову життєву позицію підлітка по відношенню людей і до світу, визначає специфічний напрямок і зміст його соціальної активності, систему нових прагнень і переживань.

Таким чином, можна зробити висновок, що розвиток самосвідомості стає змістом психічного розвитку підлітка.Якщо на ранньому етапі формування особистості рівень відношень диктується головним чином дорослими, то в підлітковому віці визначаються розширенням громадських обов'язків,навчанням і ростом індивідуальної самосвідомості. В цей період значно змінюється соціальний статус підлітка, розширюється коло його обов'язків і спілкування. (5)

Підліток починає по-новому ставитися до оточуючої дійсності, усвідомлює себе особистістю, яка володіє, як і всі дорослі люди, правом на повагу, самостійність і довіру. Він інтенсивно засвоює з світу дорослих різні цінності, норми і способи поведінки, які складають новий зміст свідомості і створюються у вимоги до поведінки іншої людини і до власної, в критерії оцінки і самооцінки. За визначенням Виготського, за своїм змістом самосвідомість є соціальною самосвідомістю,перенесеною всередину. Питання формування самосвідомості у підлітків або Я-концепції, самооцінки та ідентичності впродовж багатьох років привертало до себе таку велику увагу, як жоден аспект психології підліткового віку. Ще в 1890 році Уільям Джеймс присвятив феномену Я цілий розділ своєї книги "Принципи психології", а в 1947 році Карл Роджерс виступав перед американською психологічною асоціацією з доповіддю про самооцінку.

В чому ж полягає зміст Я і Я-концепції. Я - це частина особистості, яка нею усвідомлюємся. Я-концепція - це система внутрішньо узгоджених уявлень про себе, образів Я. На початку підліткового віку виникає інтерес до свого внутрішнього світу, а потім самопізнання поступово поглиблюється і ускладнюється. Підліток хоче зрозуміти, який він є насправді і яким він хотів би бути. В реалізації цього бажання йому допомагають друзі, в яких він дивиться, як в дзеркало, з метою знайти подібність, а також дорослі. Потреба розібратися в самому собі викликає певну сповідальність спілкування з ровесниками, звідси і щоденники, які починають вести саме в цьому віці, вірші і фантазії.

Підлітки, вивчаючи себе, уявляють, що й інші люди також постійно спостерігають за ними, оцінюють їх. Це явище в західній психології називають "уявною аудиторією". Підліток постійно почуває себе в центрі уваги оточуючих, іноді навіть зовсім незнайомих перехожих на вулиці. Він почуває себе весь час відкритим для чужих поглядів, що робить його ще вразливішим. Часто вразливість підлітка поєднується з грубістю, що зумовлюється його суперечливістю.

Образи Я, які створює в своїй свідомості підліток різноманітні - вони відображають все багатство життя. У кожної людини можна виділити існування шести різних Я:

1. Реальне Я. Це великий пласт Я-концепції, який включає в себе фізичне Я, тобто уявлення про власну зовнішність, а також про свій розум, здібності в різних областях, про характер, комунікабельність, доброту та інші якості.

Реальне Я включає в себе когнітивний, оціночний і поведінковий компонент. Формування когнітивного компоненту відбувається шляхом пізнання себе, своїх якостей. Але для підлітка важливо не тільки знати, який він є насправді, але і наскільки значимі його індивідуальні особливості. Підлітки по-різному оцінюють себе. Оцінка своїх якостей залежить від системи цінностей, яка склалася завдяки впливу сім'ї і ровесників. Уявленню підлітка про себе повинен відповідати певний стиль поведінки - в цьому суть поведінкового компоненту реального Я.

2. Власне Я в уявленні самої людини.

3. Її Я в уявленні інших людей.

4. Уявлення людини про те, що про неї думають інші.

5. Уявлення людини про те, якою їй хотілося б стати.

6. Уявлення людини про те, якою її хотіли б бачити інші.

Крім того, Рут Стренг виділила чотири основних аспекти Я. По-перше, це загальна, основна Я-концепція, тобто уявлення підлітка про власну особистість, сприйняття своїх здібностей і статусу ролей у зовнішньому світі. По-друге, можуть бути індивідуальні часові або перехідні Я-концепції, які залежать від настрою, ситуації, від минулих або теперішніх переживань. По-третє, існує соціальне Я підлітка - це його уявлення про те, що про нього думають інші люди. І в свою чергу ці уявлення впливають на думку людини про себе. По-четверте, існує ідеальне Я, тобто те, яким підліток хотів би стати. Ці уявлення можуть бути реалістичними, заниженими або завищеними. Занижене ідеальне Я перешкоджає досягненням. Завищене ідеальне Я може викликати стан фрустрації і занижену самооцінку. В цьому випадку ідеальне Я надто сильно відрізняється від реального внаслідок наявності високого рівня домагань і недостатнього усвідомлення своїх можливостей. Такий розрив між: ідеальним образом і дійсним своїм положенням приводить до впевненості в собі, що зовні може виражатися в надмірній образливості, впертості, агресивності. Реалістичне ідеальне Я сприяє прийняттю самого себе, психічному здоров'ю і досягненню реалістичних цілей. Коли ідеальний образ уявляється досягненнями, він спонукає до самовиховання. Підлітки не тільки мріють про те, якими вони будуть в найближчому майбутньому, але і роблять все для того, щоб розвинути в собі бажані якості. Звичайно, далеко не всі здатні проявити наполегливість, силу волі і терпіння, щоб повільно наближатися до створеного ними самими ідеалу. У багатьох зберігається дитяча надія на чудо. Замість того, щоб діяти, підліток поринає в свої фантазії.

Підліток це ще не цілісна і не зріла особистість, поєднання його різних образів Я негармонійне. Нестійкість внутрішнього життя в підлітковому віці призводить до мінливості уявлень про себе. Інколи випадкове слово, комплімент або насмішка приводить до помітної зміни в самосвідомості підлітка.

Я-концепція включає в себе і почуття соціального статусу, тобто теперішнє або майбутнє положення в соціумі в уявленні індивіда. Наприклад, підліток, який належить до групи з низьким соціоекономічним статусом і не вважає себе приналежним до неї, а відносить себе до групи з більш високим соціоекономічним статусом, формує нову ідентичність на основі своїх більш високих прагнень.

Склавши уявлення про себе, підліток повинен оцінити отриманий результат, оцінити самого себе у власному сприйнятті. Якщо ця оцінка сприяє самоприйняттю і самоодобренню, появі почуття власної гідності, то така самооцінка достатня для того, щоб прийняти самого себе і жити з цим уявленням про себе. Людям необхідна самооцінка, тому повинен існувати зв'язок між Я-концепцією і ідеальним Я.

Реальну оцінку самих себе більшість підлітків проводить на початку періоду статевого дозрівання, порівнюючи свої зовнішні дані, фізичний розвиток, рухові навички,інтелектуальні здібності і соціальні уміння з аналогічними якостями своїх ровесників та ідеальних героїв. Ця критична самооцінка часто супроводжується сором'язливістю, підліток надзвичайно вразливий, легко знічується. Тому підлітки дуже стурбовані тим, щоб якось примирити власне Я з ідеальним Я. В старшому підлітковому віці їм, як правило, вдається розібратися в собі, визначити, що вони можуть робити з максимальною ефективністю, і з'єднати свої цілі з ідеальним Я.

Карл Роджерс був одним із найвидатніших вчених в галузі теоретичних і експериментальних досліджень структури ідеального Я. Він бачив кінцеву мету розвитку особистості в досягненні відповідності сфер явищ і життєвого досвіду концептуальній структурі Я. Досягнення такої відповідності призводить до звільнення від внутрішніх конфліктів і тривог. Уявлення про себе, Я у власному сприйнятті та ідеальне Я починають зливатися, тому індивід може безконфліктно прийняти самого себе. Його само сприйняття і стосунки з іншими людьми приводять до прийняття іншими Я у власному сприйнятті індивіда або ідеальному Я виникає розходження, то це призводить до психологічних проблем.

Надзвичайно важливий компонент самосвідомості -самоповага. Поняття самоповаги включає в себе і задоволеність собою, і прийняття себе, і почуття власної гідності, і позитивне відношення до себе, і узгодженість свого реального і ідеального Я. Самоповага вказує, в якій мірі індивід вважає себе здібним, значимим, успішним і гідним, вона виражається в установках індивіда стосовно самого себе. В залежності від того, чи йде мова про цілісну самооцінку себе як особистості, чи про якісь окремо виконані соціальні ролі, розрізняється загальна і часткова (наприклад, навчальна чи професійна) самоповага. Оскільки висока самоповага асоціюється з позитивними, а низька - з негативними емоціями, мотив самоповаги - це особиста потреба збільшити до максимуму переживання позитивних і звести до мінімуму переживання негативних установок по відношенню до себе. (28)

Висока самоповага зовсім не тотожна зазнайству, високомірності або несамокритичності. Людина з високою самоповагою вважає себе не гіршою від інших, вона вірить в себе, в свої сили і в те, що може перебороти свої недоліки. Низька ж самоповага викликає почуття неповноцінності і має негативний вплив на емоційне самопочуття і соціальну поведінку особистості.

Підлітки, які мають занижену самоповагу дуже вразливі і чутливі до всього, що якось зачіпає їх самооцінку. Вони болюче реагують на критику, насмішки зі сторони оточуючих, їх дуже хвилює погана думка інших людей. Вони дуже засмучуються, якщо в них щось не виходить в роботі або якщо вони виявляють в собі якийсь недолік. Підлітки з низькою самоповагою сором'язливі, схильні до психічної ізоляції, втечі від дійсності в свої мрії, причому ця втеча далеко не добровільна. Чим нижча самоповага особистості, тим ймовірніше, що вона страждає від самотності. Такі люди почувають себе незручно і в спілкуванні з іншими, вони наперед впевнені, що оточуючі про них поганої думки. Понижена самоповага і комунікативні труднощі знижують соціальну активність людей, вони беруть значно менше участі в громадському житті.

Люди з високою самоповагою володіють більшим почуттям впевненості в собі і лідирують в своїх групах. Такі люди більш

самостійні і менше потрапляють під вплив. Можна говорити про наявність зв'язку між самоповагою і відношенням до інших людей. Існують дані про те, що людина, яка позитивно ставиться до себе, тобто має високий рівень самоповаги, добре , сприймає оточуючих її людей, тоді як негативне відношення до себе, тобто низький рівень самоповаги, нерідко поєднується з негативним, недовірливим або недоброзичливим до інших людей.

Хоча незадоволеність собою і висока самокритичність не завжди є ознакою пониженої самоповаги. Адже неспівпадання реального чи ідеального Я - це цілком нормальний, природний наслідок росту самосвідомості і необхідна передумова самовиховання. В підлітковому віці самокритичність значно зростає. Розходження реального та ідеального Я залежить не лише від віку, але і від інтелекту підлітків. Неспівпадання між реальним та ідеальним Я, тобто між: тими властивостями, які індивід собі приписує, і тими, які він хотів би мати, у інтелектуально розвинених підлітків значно більше, ніж: у підлітків із середнім рівнем розвитку інтелекту.

Самоповагу називають "умовою виживання душі", вона придає людському існуванню почуття власної гідності. Самооцінка росте в процесі взаємодії, з людьми, коли Я виявляється для когось значним, вона росте за рахунок дрібних досягнень, похвал і успіхів. У індивідів з недостатнім розвитком самооцінки можуть виникати певні емоційні розлади, зокрема психосоматичні симптоми тривожності. Було також виявлено, що занижена самооцінка сприяє вживанню наркотиків і позашлюбній вагітності. Іноді позашлюбна вагітність являє собою спробу молодої жінки підвищити свою самооцінку.

Низька самооцінка може супроводжуватися розладом апетиту, такими хворобами, як анорексія і булімія. Вона також являється причиною виникнення підліткової депресії і тривожності. Іноді буває так, що підлітки з низькою самооцінкою створюють оманливий образ і показують оточуючим саме його. Тут спрацьовує компенсаційний механізм, завдання якого допомогти індивіду перебороти почуття власної малозначимості, переконавши інших в своїй важливості. Але таке прикидання веде до напруження. Зображати впевнену в собі, дружелюбну і веселу людину, переживаючи при цьому протилежні почуття, означає постійно боротися із собою. Людина переживає постійне напруження тому, що боїться зробити неправильний крок і скинути захисну маску. Підлітки з низькою самооцінкою сором'язливі і дуже вразливі до критики або проявів несприйняття. Це служить для них доказом їх неадекватності, некомпетентності і непридатності. Коли над ними сміються, в чому-небудь звинувачують або коли у інших людей складається про них погана думка, вони глибоко страждають. Чим більш вони вразливі, тим вищий рівень їх тривожності. В результаті вони соромляться, відчувають нерішучість в групі і всіма силами намагаються не знітитися.

Самооцінка залежить і від успіхів в навчанні. Хороші учні частіше переживають почуття власної значимості і дещо краще відносяться до самих себе. Цей зв'язок являється двостороннім. Учні з високою самооцінкою мають вишу успішність в навчанні, і навпаки - ті, хто добре вчиться, має більш високу самооцінку. Звідси можна зробити висновок, що чим вищий середній бал учня, тим вірогідніше, що цей учень має високий рівень самоприйняття. Однією з причин цієї взаємозалежності можна назвати те, що у впевнених в собі учнів існує мотивація підтвердити те, що вони про себе думають, і вони володіють сміливістю, щоб спробувати це зробити. Учні з низькою самооцінкою обмежують свої досягнення. Вони вважають, що "ніяк не можуть цього зробити", або що вони "недостатньо здібні". Також; за допомогою інших досліджень було виявлено залежність рівня самооцінки від участі в позакласній діяльності. Незрозуміле, чи пояснюється участь у позакласній роботі високою самооцінкою, чи, навпаки, самооцінка зростає, коли підліток втягнутий в подібні заходи, але так чи інакше між: цими двома факторами існує певний зв'язок. Крім того, активність в позакласній діяльності пов'язана з більш високим середнім балом і меншою кількістю пропусків.

Характер самооцінки підлітка - важливий момент для розвитку відносин з товаришами. Сприйняття інших людей та індивіда іншими людьми, особливо близькими, друзями, пов'язане з рівнем самооцінки. Найвищий рівень сприйняття спостерігається в групах з помірною самооцінкою, а найнижчий - в групах з низькою самооцінкою. Між: сприйняттям себе, інших та іншими існує тісний взаємозв'язок. Отже, самосприйняття і соціальна адаптація тісно взаємопов'язані.

В підлітковому віці, в порівнянні з молодшим шкільним, збільшуються дві крайні групи дітей: популярні та ізольовані, зростає стабільність положення дитини в колективі. Погана соціальна адаптація, яка пов'язана з негативною Я-концепцією і низькою самооцінкою, може проявлятися по-різному. Оточуючі часто відштовхують підлітків з низькою самооцінкою, хоча нерідко причиною неблагополуччя у відносинах буває і завищена самооцінка підлітка, яка робить його несприйнятливим до критики і вимог товаришів. Підлітки з низькою самооцінкою мають тенденцію до повної непомітності в групі, їх не "бачать" і не вибирають в лідери, вони рідко беруть участь в шкільній, позашкільній і суспільній діяльності. Вони не вміють постояти за себе і не висловлюють свої думки щодо хвилюючих їх питань. У таких підлітків частіше розвиваються почуття ізоляції і самотності, в них проявляється нездатність дружити або знайомитися з новими людьми, вони несміливі, сором'язливі, тривожні, відчувають труднощі в спілкуванні і більше всього страждають від неприязні з боку ровесників, в групі вони відчувають незручність і напруження. Однак підліткам з низькою самооцінкою, як і всім іншим, притаманне бажання подобатися іншим. Тому на них легше здійснювати вплив і управляти ними; вони нерідко дозволяють іншим приймати за них рішення, оскільки їм не вистачає впевненості в собі, в своїх силах. Для того, щоб сподобатися іншим, такі підлітки йдуть на будь-які жертви. Якщо ж підліток глибоко зневажає і ненавидить, він буде ненавидіти інших, але якщо він почуває до себе повагу і довіру, то буде так само довіряти іншим і поважати їх.

Отже, підліток у розвитку свого Я іде "від наївного знання відносно самого себе до все більше поглибленого самопізнання, яке з'єднується потім з самооцінкою, яка більш визначена і рідко коливається. В процесі цього розвитку самосвідомості центр тяжіння для підлітка все більше переноситься від зовнішньої сторони особистості до її внутрішньої сторони, від відображення більш-менш випадкових рис до характеру в цілому"(48). Самоаналіз приводить до пізнання власних психологічних особливостей, відношення ж до них фіксується в тій чи іншій самооцінці. Самооцінка в якості механізму саморегуляції більш-менш адекватно організовує поведінку підлітка і його взаємовідносини з іншими людьми. (28). Воно носить складний характер оцінки своїх власних якостей і можливостей.

Таким чином, від усвідомлення власних дій через зовнішню оцінку підліток іде до самооцінки. З віком відбувається зміна критеріїв в оцінці своєї особистості, як реальної, так і бажаної. Для молодших школярів таким критерієм виступають якості, необхідні для успішного здійснення навчальної діяльності, а для підлітків - морально-психологічні риси, пов'язані з взаємовідносинами з іншими людьми. Якщо в молодшому шкільному віці самооцінка ще важко відокремлюється від оцінок дорослих і взаємооцінок товаришів, то в підлітка вже існує відокремлення себе від оцінок інших. У нього виникають різні образи самого себе, які являються ні чим іншим, як перетвореними образами інших людей, на яких підліток хотів би бути схожим. В цьому віці Я містить систему оціночних уявлень про себе, яка пов'язана з життєвими планами і спогадами про минуле, з рівнем домагань і рівнем психічного розвитку. Вона змінюється в зв'язку із зміною характеру діяльності, яка стає все більш відповідальною, самостійною.

Самооцінка підлітка - це не тільки усвідомлення свого індивідуального Я, але і усвідомлення свого відношення до цього Я. Орієнтація на самооцінку збільшується з віком. Сформувавшись в підлітковому віці, самооцінка потім впливає на всі аспекти відносин людини з дійсністю. Стійка самооцінка веде до виникнення потреби відповідати їй. Вона визначає життєву позицію. Самокритичність і самооцінка е невід”ємними компонентами пізнання людиною себе,своїх взаємовідносин з іншими людьми і з оточуючою дійсністю.

1.2 Постановка проблеми спілкування у вітчизняній та зарубіжній психологічній науці

Проблема спілкування -- одна з базових категорій психологічної науки, так само,як і категорії "відображення" та "діяльність". Дані категорії взаємопов'язані та взаемообумовлені. Вони опосередковуються психічними, тобто пізнавальними процесами (відчуття, сприймання, увага, пам'ять, мислення, уява, мова). В ході спілкування здійснюється взаємний обмін видами діяльності, їх способами та результатами, ідеями, установками, інтересами, почуттями тощо. Результат спілкування -- відносини, що складаються з іншими людьми. Таким чином спілкування виступає як специфічна форма взаємодії людини з іншими людьми, як взаємодія суб'єктів. Не просто дія, не просто вплив на іншого суб'єкта, а саме взаємодія.

Для спілкування необхідно, принаймні, дві людини, кожна з яких виступає саме суб'єктом спілкування. У діалогічному спілкуванні зходиться два поняття, дві точки зору, два рівноцінних голоси. Діалогічне спілкування передбачає рівність позицій партнерів спілкування.

Спілкування -- складний багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що породжується потребами спільної діяльності і включає в себе обмін інформацією, розробку єдиної стратегії взаємодії, сприйняття та розуміння іншої людини.

З даного визначення можна зробити висновок, що спілкування має три сторони свого прояву: перцептивну, інтерактивну, комунікативну.

Перцептивна сторона спілкування (перцепція -- сприйняття) проявляється через сприйняття та оцінку людьми соціальних об'єктів (інших людей, самих себе, груп та соціальних спільнот).

Комунікативна сторона виявляється через дії особистості, свідомо оріснтовані на смислове їх сприйняття іншими людьми. Як зазначає О.М.Лєонтьєв, спілкування є однією з основних сфер соціалізації особистості, поряд з діяльністю та самосвідомістю (29).

Діти та підлітки постійно перебувають у спілкуванні один з одним, завжди залучені в систему міжособистісних відносин, повсякденну взаємодію, опосередковану їх діяльністю. Будучи важливим фактором у дитячих та підліткових групах, як і в будь-якої іншої спільноти, спільна діяльність -- це здатність спільно жити і працювати. Л.С.Виготський підкреслював роль спільної діяльності для розвитку психіки людини, зазначав, що внутрішні психічні процеси є перетвореними формами зовнішньої колективної діяльності людей, результатом співробітництва (15). Культурно-історичний підхід до аналізу психічних явищ виявив необхідність звернення до історії розвитку людського суспільства, до вивчення різних культур, які відображають певний рівень суспільно-економічних формацій.

Сфери соціалізації особистості обумовлюють нерозривний зв'язок між діяльністю та спілкуванням. Г.М.Андрєєва відмічає, що "спілкується завжди діяльнісна людина: її діяльність обов'язково пересікається з діяльністю інших людей" [6,с.79]. Таким чином діяльність за допомогою спілкування не просто організується, а й збагачується, в результаті чого формуються нові зв'язки та взаємовідносини між людьми.

У вітчизняній психології прийнята концепція про єдність спілкування та діяльності. Це відображено в розробці принципу зв'язку та органічної єдності спілкування та діяльності (Г.М.Андрєєва, Б.Г.Ананьєв, О.О.Бодальов, О.М.Лєонтьєв, Б.Ф.Ломов, В.М.Мясіщев та інші).

У вітчизняній психології визнання органічної єдності, яка існує між спілкуванням та діяльністю, не знімає гострої дискусії з приводу характеру даного зв'язку. Зміст дискусії стосується в значній мірі достатньо загальних запитань: чи породжує діяльність спілкування, чи вони є рівноправними формами індивідуального буття людини, чи спілкування саме по собі є діяльністю і тому подібне. Можливо, дещо парадоксальним є той факт, що незавершеність даної дискусії (а вона дійсно не завершена, оскільки взаємовиключаючі точки зору до сих пір співіснують у літературі) не перешкоджає рішенню більш конкретних запитань, принаймні, у соціальній психології (наприклад, питання про основні напрямки впливу спілкування на спільну діяльність).

У західній психології існують наступні теорії, які описують спілкування як міжособистісну взаємодію (взаємодія -- інтеракція -- це аспект спілкування, який виявляється в організації людьми взаємних дій, спрямованих на регуляцію спільної діяльності для досягнення певної спільної мети):

1. Теорія обміну.

2. Символічний інтеракціонізм.

3. Теорія управління враженнями.

Згідно до теорії обміну (Дж.Хоманс) кожен учасник взаємодії, вступаючи у контакти з іншими, намагається врівноважити винагороди та затрати,щоб зробити взаємодію стійкою та приємною. Поведінка людини визначається тим,як винагороджувались її вчинки в минулому. Теорія спирається на наступні принципи:

а) чим більше винагороджується певний тип поведінки, тим частіше він буде повторюватись;

б) якщо винагорода за певний тип поведінки залежить від якихось умов, то людина намагається їх відтворювати;

в) якщо винагорода велика, то людина ладна затратити більше заради її отримання;

г) коли потреби людини близькі до задоволення, то вона меншою мірою готова витрачати зусилля для її задоволення.

Згідно Дж.Хоменса можуть бути описані різні складні види взаємодій, таких як: відносини влади, переговорний процес, лідерства тощо. Він розглядав соціальну взаємодію в цілому як складну систему обмінів, зумовлених способами врівноваження, винагород та затрат, заснованих на основі власного досвіду,

Найбільш повно інтерактивний бік спілкування досліджувався в рамках символічного Інтеракціонізму (Дж.Мід, Г.Блумер). Мід розглядав вчинки людини як соціальну поведінку, засновану на обміні інформацією. Так ми розгадуємо думки інших, аналізуючи їх вчинки та враховуючи власний минулий досвід у подібних ситуаціях.

З дитинства нас вчать надавати значення певним предметам, діям, подіям. Коли чомусь приписують значення, то це перетворюється на символ, тобто поняття "дію" та "предмет", що виражає смисл іншого поняття дії чи предмета.

Центральною є ідея про те, що особистість формується у взаємодії з іншими особистостями. Взаємодія між людьми розглядається як неперервний реагують на них.

Інтерпретація стимула здійснюється у проміжку часу між дією самого стимула та відповідною реакцією на нього. Тоді стимул пов'язується з певним символом, на основі якого виникає конкретна реакція. Таке спілкування обумовлене тим, що люди вчаться однаково інтерпретувати значення певних символів.

Теорія управління враженнями у соціальній взаємодії була розроблена Е.Гофманом. Це також концепція соціальної драматургії. На думку Гофмана всі соціальні ситуації слід розглядати як драматичні спектаклі у мініатюрі, адже люди поводяться подібно до акторів на сцені, використовуючи оточуючу обстановку та певні "декорації" для створення певного враження про себе.

Згідно з психоаналітичною теорією у процесі взаємодії людей відтворюється їх набутий у дитинстві досвід.

Однією з теорій даного напрямку є транзактний аналіз Е.Берна (аналіз взаємодії), розроблений в 1955 році в США.

Транзакція -- дія (акція), спрямована на іншого; взаємодія окремих позицій партнерів у спілкуванні.

Під транзакцією розуміють не слова та реакції, а в першу чергу наміри до дії, котрі відбивають розуміння людиною ситуації спілкування.

Концепція була створена у відповідь на необхідність надання психологічної допомоги людям, які мають проблеми у спілкуванні та стосунках з іншими. Спостереження показали, що індивід у кожен даний момент часу перебуває у певному стані (его-стані). Его-стан визначає те, яким чином індивід думає, відчуває та поводить себе в даний момент. Три его-стани утворюють структуру особистості. Кожен его-стан виконує певні функції, а тому є життєво необхідним. Дисгармонія, порушення спілкування пов'язані або з гальмуванням одного з Я-станів, або, навпаки, з надмірним його виявом у тих ситуаціях, які йому не підконтрольні.

індивіду добре орієнтуватись у стандартних ситуаціях, включаючи стереотипи поведінки, таким чином звільнюючи свідомість від завантаження звичними житейськими завданнями. Крім того, батьківське "Я" забезпечує кращий успіх поведінки в ситуаціях дефіциту часу на роздуми. Его-стан "батько" -- це наші переконання, вірування, забобони, цінності та установки, багато з яких ми приймаємо за свої власні, тоді як насправді вони привнесені із-зовні значимими для нас людьми. Тому "батько" -- це перш за все наш внутрішній коментатор, контролер, редактор.

Дорослий его-стан сприймає та переробляє інформацію, приймає рішення, переважно обдумано, без емоцій, раціонально, перевіряючи їх реалістичність. Доросле "Я", на відміну від батьківського, сприяє адаптації в ситуаціях нестандартних, які потребують роздумів, відповідальності за прийняте рішення, усвідомлення результатів. Функція даного его-стану -- у перевірці того, що закладено у нашому батьківському та дитячому "Я", та зіставлення і перевірка з реальністю.

Дитина -- Я-стан, який відбиває життєвий принцип почуттів: так, на поведінку впливає те, які почуття ми виносимо з дитинства. Дитяче "Я" відповідає за творчість, оригінальність, розряд напруги, одержання "гострих" вражень. Цей стан може домінувати, коли людина не відчуває достатньо сил для самостійного розв'язання проблеми, не здатна подолати труднощі або протистояти тиску іншої людини.

Транзактний аналіз досліджує одну із головних потреб людини -- потребу у структуруванні часу, тобто пошук заняття. Виділяють шість способів структурування часу:

1) відсутність або уникання, замкненість -- це стан, коли людина фізично присутня але психологічно відсутня: моменти, коли один із співрозмовників відволікається, думає про своє, не слідкує за тим, що відбувається; мають або майже не мають ніякого смислового навантаження, мети, крім, власне, ритуалів (наприклад, ритуал привітання);

2) діяльність -- спосіб впорядкування часу з допомогою цілеспрямованих дій над об'єктами зовнішнього світу. Це цілеспрямована взаємодія: спільна робота, врегулювання проблем, розв'язання спільних завдань;

3) розваги -- за Берном, це напівритуальні обміни транзакціями, вільні від прихованого підтексту (розмови у гостях, плітки). Мета цих розмов

— приємне, дещо інформативне, а, відповідно, корисне проведення часу. Теми даних розмов -- політика, спорт, їжа тощо;

5) гра -- послідовність взаємодоповнюваних транзакцій, які містять приховані компоненти з передбачуваного кінцівкою. В іграх кожна сторона несвідомо намагається досягти переваги над іншою; кожен з партнерів має приховану лінію, яка має привести його до переваги над іншим;

6) близькість -- відмова від п'яти способів проведення часу, вільне від ігор спілкування, що передбачає тепле, зацікавлене ставлення до іншого.

Цей тип спілкування поєднується з гарним ставленням до партнера, яке виключає наявність прихованих мотивів, маніпулювання партнером.

До теорій, пов'язаних з таким аспектом спілкування як перцептивна сторона, можна віднести дослідження каузальної атрибуції (Г.Келлі, Е.Джонс, Л.Стрікленд). Каузальна атрибуція -- своєрідна інтерпретація та оцінка людиною причин та мотивів поведінки іншої людини на ґрунті буденного, житейського досвіду.

Теорії каузальної атрибуції виходять переважно з біхевіористичних або когнітивістських схем, що призводить до ряду методологічних обмежень. Однак експериментальне дослідження процесу представляє певний інтерес. Так, наприклад, в експериментах Коллінса (1956) було показано, що область приписуваних характеристик визначається особливостями суб'єкта сприйняття: одні люди схильні в процесі міжособистісного сприймання в більшій мірі фіксувати фізичні риси, і тоді "сфера" приписування значно скорочується,інші--сприймають переважно психологічні характеристики інших людей, і в цьому випадку з'являється певний "простір" для приписування. Виявлена також залежність приписуваних характеристик від попередньої оцінки об'єктів сприйняття. В експерименті Цилліха реєструвались оцінки двох груп дітей, які давались їм суб'єктом сприйняття. Одна група була складена з "улюблених", а інша -- з "неулюблених" дітей. Хоча "улюблені" (вданому випадку більш гарні) діти спеціально робили помилки у виконанні завдання, а "неулюблені" виконували його коректно, суб'єкт, який сприймав, приписував позитивні оцінки "улюбленим", а негативні -- "неулюбленим".

Одним з перших психологів, який запропонував ідею приписування, був Ф.Хайдер, який свідомо ввів у соціальну психологію правомірність посилань на "наївну" психологію "людини з вулиці", тобто на міркування здорового глузду. Згідно Хайдеру, людям взагалі властиво розмірковувати наступним чином: "погана людина володіє поганими рисами, хороша людина володіє хорошими рисами" і тому подібне. Тому і приписування причин поведінки і характеристик здійснюється за цією ж моделлю: "поганим" людям завжди приписуються "погані" вчинки, а "хорошим" -- "хороші". Таке пояснення доводить крайню суб'єктивність процесу атрибуції.

У теоріях каузальної атрибуції багато уваги приділяється ідеї контрастних уявлень: коли "поганій" людині приписуються негативні риси, а сприймаючий суб'єкт оцінює себе по контрасту як носія самих позитивних рис. На більш операційному рівні ця ідея представлена у експериментах Г.Келлі, коли визначалась відмінність у змісті приписування причин успіху та неуспіху для позиції учасника подій і спостерігача. Виявилось, зокрема, що неуспіх у взаємодії по-різному оцінюється учасником і спостерігачем: учасник дії "звинувачує" у неуспіху переважно об'єктивні обставини (середовище), в той час як людина у позиції спостерігача "звинувачує" за неуспіх самого виконавця.


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.