Психологічне дослідження особливостей спілкування з однолітками у підлітковому віці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Психологічне дослідження особливостей спілкування з однолітками у підлітковому віці



Вступ

спілкування психологічний підліток одноліток

Однією з центральних потреб підлітка є потреба в спілкуванні. Саме в підлітковому віці підліток націлений на пошук нових, продуктивних форм спілкування - зі своїми кумирами, з тими, кого любить і поважає. Підлітковий вік - це час становлення характеру і підліток шукає спілкування вже не з батьками, а з ровесниками. Актуальність даної роботи полягає в тому, що вивчення специфіки й особливостей спілкування підлітків дуже важливе в сучасному суспільстві. Зокрема поглиблене вивчення даної теми необхідно для того, щоб отримувати нові знання і знаходити нетрадиційні способи вирішення конфліктних ситуацій між підлітками і однолітками, а також між підлітками і дорослими, що в свою чергу сприятиме більш ефективному розвитку особистості підлітка та оптимізації його взаємовідносин в соціумі.

В психології різні аспекти спілкування підлітків активно вивчаються вченими. Такі дослідники як Л.С. Виготський, Л.І. Божович, І.С. Кон сходяться у визнанні величезного значення, яке має для підлітків спілкування з однолітками. Ці відносини знаходяться в центрі життя підлітка і визначають всі інші сторони його поведінки та діяльності. На думку Л.С. Виготського, підлітки прагнуть у всьому бути схожим на однолітків і намагаються виділитися в групі, хочуть заслужити повагу, вимагають вірності і міняють друзів. Крім Виготського спілкування підлітків з ровесниками вивчали такі психологи як В.С. Мухіна, Н.М. Аксаріна та інші. Ідеї про те, що спілкування відіграє важливу роль у формуванні особистості, отримали свій подальший розвиток в працях Б.Г. Ананьєва, О.О. Бодальова, О.М. Леонтьєва, О.Р. Лурії, В.М. М'ясищева, А.В. Петровського. Ступінь розробленості теми у вітчизняній психологічній науці можна простежити в працях Д.Б. Ельконіна, Т.В. Драгуновой, Л.І. Уманського, а також А.І. Захарова.

Мета даної роботи полягає в теоретичному аналізі та емпіричному дослідженні особливостей спілкування з однолітками у підлітковому віці.

Гіпотеза дослідження - оскільки спілкування з однолітками займає центральне місце в житті підлітків, то для них характерною є висока потреба в приналежності до групи однолітків і перебування в групі для них є пріоритетним. Це прагнення - є провідним мотивом поведінки у цьому віці й визначається критеріями власної оцінки та оцінки з боку однолітків.

Відповідно завданнями курсової роботи є:

Ш коротко розглянути спілкування як категорію психології;

Ш проаналізувати загальні особливості підліткового віку;

Ш проаналізувати вікову специфіку спілкування підлітків з однолітками;

Ш дібрати і описати методики дослідження особливостей спілкування підлітків;

Ш визначити та описати особливості спілкування підлітків з однолітками.

Об'єктом дослідження є спілкування у підлітковому віці.

Предмет - особливості спілкування підлітків з однолітками.

Методологічною основою роботи стали теоретичні психологічні положення про сутність, природу та функції спілкування; закономірності розвитку підлітків та ролі спілкування в ньому, що забезпечили розгляд загальних теоретичних питань з проблеми дослідження, а також емпіричні методи: методика «Діагностика оцінки самоконтролю в спілкуванні» М. Снайдера, методика «Діагностика емоційних бар'єрів в міжособистісному спілкуванні» (за В.В. Бойко) та методика «Діагностика міжособистісних відносин» Т. Лірі.

Емпірична база дослідження. Дослідження проводилося 23-24.12.2014 року на базі Пирогівської ЗОШ I-III ступенів Глобинського р-ну, Полтавської області; у дослідженні взяли участь 40 учнів із 7-11 класів; віковий діапазон досліджуваних - 12-16 років.

1. Загальна характеристика спілкування. специфіка спілкування підлітків з однолітками

У цьому розділі подана загальна характеристика спілкування як психологічної категорії, психологічна характеристика підліткового віку як важливого етапу розвитку особистості; проаналізовані особливості спілкування підлітків з однолітками, оскільки саме спілкування в цьому віці є важливою стороною життя, умовою особистісного становлення підлітка.

1.1 Загальна характеристика спілкування

Останніми десятиліттями інтерес до проблем спілкування надзвичайно посилився. Це пов'язано насамперед з розвитком соціальної психології й підсиленням її впливу на всю систему психологічних наук. Біля витоків дослідження проблеми спілкування не лише в нашій країні, а й у світовій психології стояв В.М. Бехтерєв. Він розробив емпіричні методи дослідження спілкування, а також теоретичні положення про вплив групи на особистість, про специфіку перебігу психічних процесів в умовах спілкування. Проблема спілкування посідає центральне місце в психологічній концепції Л.С. Виготського. Основні його положення щодо спілкування та його ролі в розвитку психіки можна сформулювати так: спілкування, взаємодія в ранньому онтогенезі змінюють структуру психічних процесів. Ці основоположні ідеї були засвоєні практично всіма психологічними школами - як вітчизняними, так і зарубіжними [24].

Що ж до визначення поняття «спілкування», то в психологічній літературі воно вживається в різних значеннях:

· як обмін думками, почуттями, переживаннями;

· як один з видів діяльності;

· як взаємодія, стосунки між суб'єктами, що мають діалогічний характер[8].

Узагальнюючи різні підходи до трактування поняття «спілкування», маємо таке його визначення: Спілкування - це складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що виникає на основі потреб і спільної діяльності та включає в себе обмін інформацією; сприймання та розуміння іншого; взаємодію суб'єктів через знакові засоби[18].

Фізіологічною основою спілкування у людини є домінування діяльності лівої півкулі мозку. Відомо, що в разі пошкодження саме цієї частини головного мозку виникають мовленнєві дефекти (афазія).

Спілкування - це універсальна потреба людського буття, яка виникає і функціонує в різних формах людських відносин[27].

В структурі спілкування можна виділити три взаємозалежні сторони: комунікативну, інтерактивну і перцептивну.

Комунікативна сторона спілкування - це обмін інформацією між індивідами, що спілкуються. Інтерактивна сторона полягає в організації взаємодії між індивідами, що спілкуються (обмін діями). Перцептивна сторона спілкування означає процес сприймання і пізнання один одного партнерами по спілкуванню та встановлення на цій основі взаєморозуміння. Усі три сторони спілкування тісно переплітаються між собою, органічно доповнюють одна одну і складають процес спілкування в цілому[1].

Для того, щоб спілкування як взаємодія проходило без проблем, воно повинно складатися з наступних етапів: встановлення контакту (знайомство); представлення себе іншій людині; орієнтування в ситуації спілкування; осмислення того, що відбувається; витримання паузи; обговорення проблеми, що цікавить; вирішення проблеми; завершення контакту[13].

Спілкування може виступати в двох основних варіантах - воно може бути предметно зорієнтованим та особистісно-зорієнтованим. З огляду на це виділяють такі види спілкування:

1. за критерієм просторового існування - безпосереднє та опосередковане;

2. за критерієм мотивації до спілкування - бажане та небажане спілкування;

3. за критерієм орієнтації на співрозмовника - міжособистісне та масове;

4. за критерієм часового обмеження - короткочасне та довготривале;

5. за критерієм кількості учасників - монологічне та діалогічне;

6. за критерієм результативності - конфліктне та маніпулятивне спілкування [27]. Безумовно, спілкування можливе лише за допомогою знакових систем. Розрізняють вербальні (усне і писемне мовлення) та невербальні засоби спілкування (жести, міміка, пантоміміка).

Не менш важливим у характеристиці спілкування як психологічної категорії є розгляд його функцій. Існують різні класифікації функцій спілкування. В даній роботі ми розглянемо класифікацію функцій спілкування, запропоновану Б.Ф. Ломовим, який виділяє три функції спілкування:

· інформаційно-комунікативну;

· регулятивно-комунікативну;

· афективно-комунікативну.

Інформаційно-комунікативна функція охоплює процеси формування, передавання та приймання інформації. Регулятивно-комунікативна функція полягає в коригуванні поведінки. Завдяки спілкуванню людина здійснює регуляцію не тільки власної поведінки, а й поведінки інших людей, реагує на їхні дії. Відбувається процес взаємного налагодження дій. Афективно-комунікативна функція характеризує емоційну сферу людини. Спілкування впливає на емоційні стани людини. В емоційній сфері виявляється ставлення людини до навколишнього середовища, у тому числі й соціального[12]. Однією з особливостей спілкування є формування міжособистісних стосунків.

Спілкування має величезне значення для формування людської психіки, її розвитку та становлення розумної, культурної поведінки. Через спілкування з психологічно розвиненими людьми, завдяки широким здібностям до научіння, людина набуває всі свої вищі психічні якості та здібності. Разом з тим необхідно також зазначити, що без спілкування не може відбуватися повноцінний розвиток людини і як особистості, і як суб'єкта діяльності, і як індивідуальності[2]. Якби з народження людина була позбавлена можливості спілкуватися, то вона ніколи б не стала цивілізованим, культурно і морально розвиненим громадянином, вона була б приречена до кінця життя залишатися напівтвариною, лише ззовні нагадуючи людину. Особливо велике значення для психічного розвитку дитини має її спілкування з дорослими на ранніх етапах онтогенезу. В цей час всі свої людські, психічні та поведінкові якості вона набуває виключно через спілкування тому, що аж до навчання в школі, а точніше - до настання підліткового віку, вона позбавлена здатності до самоосвіти та самовиховання[16].

Тому досить важливим є розгляд особливостей спілкування саме в підлітковому віці, оскільки спілкування з оточуючими, а зокрема з дорослими та однолітками, є найбільш важливою стороною життя підлітків, умовою їх особистісного становлення.

1.2 Загальна характеристика підліткового віку

Відомий американський психолог А. Гезел стверджує, що одним із найважливіших періодів у житті людини є підлітково-юнацький вік [5]. Для розвитку людини важливим є кожний етап. Але, все ж таки, підлітковий вік займає особливе місце в психології. Період, коли дитина-підліток - це найскладніший з усіх дитячих періодів, що являє собою період становлення особистості.

В академічному словникові російської мови 1983 року пояснюється, що підліток - це «хлопець або дівчина в перехідному від дитинства до юності віці від 12 до 16 років[9]. На сучасному етапі рамки підліткового віку приблизно співпадають з навчанням дітей в середніх класах - від 11-12 років до 15-16 років.

Сучасна психологічна наука визначає підлітковий вік як один із найскладніших періодів у житті людини. Він характеризується швидким, нерівномірним ростом і розвитком організму. Відбувається ствердіння скелета, вдосконалюється м'язова система. Однак нерівномірність розвитку серця і кровоносних судин, а також посилена діяльність залоз внутрішньої секреції часто спричинюють тимчасові розлади кровообігу, підвищення тиску, напруження серцевої діяльності, посилення збудливості дітей, що виражається у нервозності, швидкій втомі, запамороченнях і підвищеному серцебитті[21]. Характерні риси цього віку - чутливість, часта різка зміна настрою, острах глузувань, зниження самооцінки. Розлади бувають поведінкові й емоційні.

Основним лейтмотивом психічного розвитку в підлітковому віці є становлення нової, ще досить нестійкої самосвідомості, зміна Я-Концепції, спроби зрозуміти самого себе й свої можливості. Дуже важливе значення має виникаюче в підлітка почуття приналежності до особливої «підліткової» спільності, цінності якої є основою для власних моральних оцінок[10].

Провідна діяльність в підлітковому віці - це інтимно-особистісне спілкування з однолітками. Для підліткового віку характерні:

1) Почуття дорослості;

2) Формування «Ми» - концепції;

3) Формування референтних групп[5].

Підлітковий вік, як суперечливий вік, є часом досягнень і часом певних втрат. Підліткові досягнення пов'язані зі стрімким нарощуванням знань, умінь, становленням моральності і відкриттям «Я», опануванням нової соціальної позиції. Підліткові втрати корелюють зі зникненням дитячого світосприймання, безтурботливого і безвідповідального способу життя, що пов'язано з сумнівами у собі, у своїх здібностях, з пошуками правди у собі та в інших людях. Крім того, досягнувши періоду статевого дозрівання, підліток потрапляє в суперечливе становище: він вже не дитина, але ще не ствердився в культурі дорослих, і саме ця суперечність стає головною причиною виникнення кризи підліткового віку[23]. Підліток активно відкидає свою належність до світу дітей, але при цьому не почувається повноцінним дорослим. Він намагається бути подібним до дорослих зовні, прагне прилучитись до їхнього життя, придбати їхні якості і уміння, права і привілеї. Дитина включається в різні види суспільно корисної діяльності, що розширює сферу її соціального спілкування і сприяє накопиченню нового соціального досвіду[5]. У спілкуванні дітей досить швидко складаються відносини, у яких з'являються однолітки - лідери і однолітки - ізгої. Спілкування з однолітками - тверда школа соціальних відносин. Саме спілкування з однолітками вимагає високої емоційної напруги. «За радість спілкування» дитина-підліток витрачає багато енергії на почуття, пов'язані з успіхом ідентифікації й стражданнями відчуження.

1.3 Особливості спілкування підлітків з однолітками

Розвиток особистості, включеної в соціальні групи, відбувається відповідно до характеру, вимог та цілей соціуму. Однак мету цю задають лише загальний напрямок, загальний характер і рамки формування людини як представника соціуму. Необхідне спрацьовування складних соціально-психологічних механізмів, перехід соціальних і психологічних умов у соціально-психологічні фактори становлення особистості, розвитку його самосвідомості для того, щоб дві протилежні тенденції - соціалізація й індивідуалізація - рівноцінно брали участь у становленні індивідуальності підлітка[30].

Треба зазначити, що розвиток взаємовідносин виступає в ролі ведучої діяльності в віці немовляти, дошкільному і підлітковому віці. При цьому на різних етапах розвитку особистості вона має свої особливості: в віці немовляти - це безпосереднє емоційне спілкування[11], в дошкільному періоді - це ігрова діяльність, по мірі якої дитина засвоює відносини між людьми[28], в підлітковому віці - це подальше освоєння взаємовідносин між людьми, але вже на більш високому рівні у порівнянні з дошкільним віком[4].

Досвід соціальної взаємодії підліток здобуває в групі однолітків як своєрідної моделі суспільства. Підліток не просто адаптується до групи однолітків, до прийнятих в його середовищі соціальних норм поведінки, духовних цінностей, але й пропускає це через себе, виробляючи індивідуальний шлях реалізації власних соціальних цінностей[22]. Група однолітків, з якими спілкується дитина впливає на розвиток її особистості. Саме в умовах спілкування з однолітками дитина-підліток постійно зіштовхується з необхідністю застосовувати на практиці засвоювані норми поводження.

Спілкування з однолітками виконує певні психологічні функції. По-перше, спілкування з однолітками є дуже важливим і специфічним каналом інформації, за допомогою нього підлітки і юнаки дізнаються багато необхідних речей, про які дорослі їм не розповідають. По-друге, це особливий вид діяльності і міжособистісних відносин, що сприяє формуванню навичок соціальної взаємодії, вміння підкорюватись колективній дисципліні і в той же час відстоювати свої права, співвідносити особисті інтереси з суспільними. По-третє, це специфічний вид емоційного контакту. Усвідомлення групової приналежності, солідарності, товариської взаємодопомоги не лише полегшує підлітку автономізацію від світу дорослих, але й дарує йому почуття емоційної захищеності й стабільності [5].

Спілкування в групі однолітків істотно відображається на розвитку особистості підлітка. Від стилю спілкування, від положення серед однолітків залежить, наскільки дитина почуває себе спокійною, емоційно-комфортною, задоволено, якою мірою вона засвоює норми відносин з однолітками. Однолітки - значна фігура в житті підлітка. Для підліткового віку характерне створення власної думки на основі порівняння своєї думки з думками однолітків. Коштовним для підлітка є включеність у сам процес спілкування. Саме в ньому підліток реалізує себе як особистість, формує судження про себе й навколишній світ.

В підлітковому віці проявляється більш гостра необхідність у міжособистісному спілкуванні. Спілкування стає самоціллю.

Психологія спілкування в підлітковому віці будується на основі суперечливого переплетіння двох потреб: відокремлення (приватизації) і аффіліації, тобто потреби в приналежності, включеності в якусь групу чи спільність.

У перехідному віці міняються уявлення про зміст таких понять, як «самотність» і «самота». Молодші діти зазвичай трактують їх як деякий фізичний стан («немає нікого навколо»), підлітки ж наповнюють ці слова психологічним змістом, приписуючи їм не тільки негативну, але і позитивну цінність. Підлітки значно частіше людей старшого віку почувають себе самотніми і незрозумілими. Почуття самотності і неприкаяності, зв'язане з віковими труднощями становлення особистості, породжує у підлітків невтомну спрагу спілкування і групування з однолітками, у суспільстві яких вони знаходять, чи сподіваються знайти те, у чому їм відмовляють дорослі: спонтанність, емоційне тепло, порятунок від нудьги і визнання власної значущості[25]. Напружена потреба в спілкуванні й аффіліації перетворюється в багатьох дітей у непереможне стадне почуття: вони не можуть не тільки дня, але й години пробути поза своєю, а якщо своєї немає - якою завгодно компанією. Особливо сильна така потреба в хлопчиків[31].

Типова риса підліткових груп - надзвичайно висока конформність. Жагуче бажання бути «як усі» (а «усі» - це винятково «свої») поширюється і на одяг, і на естетичні смаки, і на стиль поводження. Таке протиріччя - коли індивідуальність затверджується через однаковість - може тривожити підлітків. Проте, ця однаковість ретельно підтримується, і тому, хто ризикує кинути їй виклик, приходиться витримувати нелегку боротьбу.

Слід зазначити, що комунікативні риси і стиль спілкування хлопчиків і дівчаток не зовсім однакові. Це стосується і рівня товариськості, і характеру аффіліації. Із самого раннього віку хлопці активніше дівчаток вступають у контакти з іншими дітьми, затівають спільні ігри і т.д. Почуття приналежності до групи однолітків і спілкування з ними для чоловіків у будь-якому віці значно важливіше, ніж для жінок. Однак розходження між статями в рівні товариськості не стільки кількісні, скільки якісні. Зміст спільної діяльності і власний успіх у ній значать для хлопчиків більше, ніж наявність індивідуальної симпатії до інших учасників гри. Чоловіче суспільство, як і весь стиль життя, скоріше предметні і інструментальні, ніж експресивні [20].

Спілкування дівчат виглядає більш пасивним, зате більш дружнім і вибірковим. Дівчата вступають у контакт головним чином з тими, хто їм подобається, зміст спільної діяльності для них вторинний. З ранніх років хлопчики тяжіють до більш екстенсивного, а дівчатка - до інтенсивного спілкування; хлопчики частіше грають великими групами, а дівчатка - по дві чи по три.

Ще Ж. Піаже звернув увагу на те, що хлопчики і дівчата неоднаково відносяться до правил групової гри. Хлопчаки, з їх предметним і інструментальним мисленням, додають більше значення дотриманню загальних правил, порушення яких завжди викликає в хлоп'ячому середовищі конфлікт. Дівчатка в цьому відношенні більш терпимі, особисті відносини для них важливіші формальних правил; це відбивається й у структурі їхньої моральної свідомості: чоловічі міркування й оцінки виглядають більш безособовими і твердими, чим жіночі. За даними В.Н. Князєва (1981), для дівчаток-підлітків при оцінці людських якостей найбільш значимі властивості, що виявляються у відношенні до інших людей, а для хлопців - ділові якості, зв'язані з діяльністю[29].

У підлітковому віці участь дітей у спілкуванні визначається цілим рядом зовнішніх і внутрішніх факторів. З боку зовнішніх факторів, участь підлітка в спілкуванні визначається його статусом у колективі, бажанням колективу вступати з ним у взаємостосунки, умовами, які створюються дорослими стосовно дитини тощо; внутрішні фактори - це стани, відношення, якості особистості, коло умінь та навичок, необхідних для спілкування. Серед внутрішніх факторів велика роль належить тому, наскільки розвинені чи нерозвинені комунікативні якості особистості: комунікабельність, здатність зрозуміти іншого, швидко орієнтуватися в ситуації взаємодії з іншими людьми[7].

Сором'язливість - найпоширеніші комунікативні труднощі підлітків. Особливо важко переживають її хлопці, оскільки сором'язливість вважається «не чоловічою» якістю. Однак сором'язливість має різні причини і тісно пов'язана з іншими рисами особистості, що не завжди піддаються корекції і самі по собі не можуть розглядатися як негативні.

Характерна риса більшості вітчизняних психолого-педагогічних досліджень - наївний «школоцентризм», що звертає увагу лише на те, що знаходиться безпосередньо в полі зору вчителя. Однобічна концентрація уваги на офіційних інститутах і формах діяльності - прямий наслідок бюрократизації соціально-педагогічного мислення, для якого усе, що не піддається офіційній регламентації, як би не існує[14].

Учнівський колектив - явище двоїсте. Будь-який шкільний клас диференціюється на групи і підгрупи, причому по різним, не співпадаючим один з одним ознакам.

По-перше, існує соціальне розшарування, особливо помітне у великих містах і що виявляється як у нерівності матеріальних можливостей, так і в характері життєвих планів, рівні домагань і способів їхньої реалізації. Іноді ці групи практично не спілкуються один з одним.

По-друге, складається особлива внутрішньо-шкільна і внутрішньо-класна ієрархія, заснована на офіційному статусі учнів, їхній навчальній успішності чи приналежності до «активу».

По-третє, відбувається диференціація авторитетів, статусів і престижу на основі неофіційних цінностей, прийнятих у самому учнівському середовищі[14].

Критерії, що визначають соціометричний статус підлітка в класному колективі, різноманітні.

Ізольованість важкого підлітка в класі може бути не тільки причиною, але і наслідком того, що він осторонь від колективу, зневажає його цілями і нормами поводження тощо.

По типу лідерства підліткові групи можуть бути демократичними чи авторитарними. У шкільних класах офіційний лідер, що займає керівні посади, не завжди буває самою авторитетною людиною в колективі. У стихійних групах, яким би гострим не було в них внутрішнє суперництво, ватажком може бути лише той, хто має реальний авторитет [14].

Роль лідера дуже значна в малій групі, тому що він вирішує головні завдання, які поставлені перед групою у певній ситуації. На місці лідера не може бути будь-яка людина, а лише той, чия готовність діяти відповідає моменту. Прагнення до лідерства - є віковою особливістю дітей підліткового віку, формою прояву потреби в соціальному визнанні та особистісній персоналізації, а також способом творчої адаптації до нової соціальної ситуації розвитку. Мотивація лідерства в підлітків складається в залежності від ідентифікації з найбільш значущими людьми з їхнього найближчого оточення[14].

Підлітковий вік - період інтенсивного розвитку мотиваційної сфери, а ієрархічні відносини в потребово-мотиваційній сфері особистості підлітків складаються на користь мотивів самоствердження. Бути особистістю для підлітка означає відчувати свою значущість у підлітковому середовищі. Прагнення зайняти значне місце в групі ровесників і є першою спробою особистісної персоналізації в мікросередовищі, впливу на процеси, що відбуваються в ньому, саме тому більшість середніх підлітків не задовольняються гідним, але ординарним становищем, а прагнуть до більш високого соціального статусу, до перших ролей, визнання безумовної авторитетності. Потреба у спілкуванні підлітків у міру дорослішання перетворюєься на потребу в популярності. Саме ця динаміка зумовлює соціальну поведінку підлітків, нестабільність і постійні зміни структури міжособистісних стосунків у підліткових групах. Підліток діє, щоб показати і довести всім (насамперед ровесникам) власну значущість.

Підліткове спілкування спочатку неминуче екстенсивне, вимагає частої зміни ситуацій і досить широкого кола учасників, приналежність до компанії підвищує впевненість підлітка в собі і дає додаткові можливості для самоствердження, а у різностатевих відносинах формується спостережливість, увага до внутрішнього світу людини, проникливість, бажання бути кращим.

Відносини між хлопчиками і дівчатками в підлітковому віці зазнають суттєвих змін. До кінця підліткового віку виникає інтерес до протилежної статі, прагнення подобатися. Спочатку інтерес до людини іншої статі набуває характерне для підлітків надзвичайне зовнішнє вираження. Хлопчики починають задирати дівчат, вони у свою чергу скаржаться на хлопчаків, самі доставляють їм неприємності, проте така підвищена взаємна «увага» з боку однолітків тим і іншим доставляє, мабуть, явне задоволення. Пізніше характер міжстатевих відносин змінюється, з'являється сором'язливість, скутість і боязкість, іноді - байдужість, презирливе ставлення до однолітка протилежної статі. Пізніше відносини ускладнюються. Зникає безпосередність у спілкуванні. Часто це виражається або в демонстрації байдужого ставлення до іншої статі, або в сором'язливості при спілкуванні. У той же час отроки відчувають почуття напруги від смутного почуття закоханості до представників протилежної статі. За визначенням Н.Н. Обозова, кохання - це найвищий ступінь емоційно-позитивного відношення людини до людини[26]. Прихильність до однолітка протилежної статі може бути інтенсивною і, як правило, їй надається дуже велике значення. Відсутність взаємності іноді стає причиною сильних негативних реакцій.

Інтерес юнака до однолітків іншої статі веде до збільшення можливості виділяти і оцінювати переживання і вчинки іншого, до розвитку рефлексії та здатності до ідентифікації. На основі таких взаємин у підлітків виникає бажання ставати краще, з'являється потреба у самовдосконаленні. У цьому віці більшість дітей починають займатися самовихованням. Романтичні відносини можуть виникати при спільному проведенні часу: на прогулянках, при відвідуванні театрів, музеїв, кіно і т.д. Прагнення подобатися стає одним зі значимих прагнень. Взаємні погляди та посмішки вже багато до чого зобов'язують. Особливої ціни набувають дотики. Руки стають провідниками внутрішньої напруженості, пов'язаної з фізичним і психічним набуттям тіла. Ці намагнічені дотики запам'ятовуються душею і тілом на все подальше життя. Романтичне відношення до представника протилежної статі спонукає до мрії, фантазії, де здійснюються найнеймовірніші задуми і збуваються надії. Підліток вчиться діяти у своїх фантазіях, але відпрацьовує свої дії і вчинки по-справжньому, переживаючи їх і рефлексуючи на всі можливі ситуації.

Перші почуття роблять на юну душу настільки сильний вплив, що багато людей вже в зрілі роки згадують саме ці почуття і предмет серцевої схильності, який давно розчинився в реальному житті протягом років[15].

Отже, під спілкуванням слід розуміти форму соціальної взаємодії людей, в якій здійснюється обмін думками і почуттями. Роль спілкування в психічному розвитку людини має величезне значення, оскільки це перший вид соціальної активності, що виникає в онтогенезі, і завдяки якому людина отримує необхідну для її індивідуального розвитку інформацію.

Досить важливим є розгляд особливостей спілкування саме в підлітковому віці, оскільки спілкування з оточуючими, а зокрема з дорослими та однолітками, є найбільш важливою стороною життя підлітків, умовою їх особистісного становлення.

Підлітковий вік в сучасній психологічній літературі оцінюється як один з критичних періодів розвитку. Він пов'язаний з кардинальними перетвореннями у сфері свідомості, діяльності, системі взаємостосунків індивіда. З одного боку, за рівнем та особливостями психічного розвитку підлітки ще не розпрощалися з дитинством; з іншого - вони вже стоять на порозі дорослого життя і в їх поведінці реально виражається спрямованість на дорослі форми взаємин та поведінки.

Проблема спілкування підлітків описана в працях багатьох педагогів і психологів, але в сучасній дійсності вона набуває новий контекст - стає об'єктом вивчення соціальної педагогіки, так як гармонійне спілкування підлітка зі світом обумовлює його сприятливе ставлення до самого себе і до світу, надає віру в себе, в суспільні цінності, у власну досконалість. Спілкування підлітків є складною соціально-психологічною системою, що складається з двох основних підсистем: спілкування підлітка з дорослими, головним чином з батьками і педагогом, і спілкування з однолітками. У підлітковому віці спілкування з однолітками активізується і поглиблюється, при цьому для хлопчиків особливо важлива групова належність, тоді як дівчатка дружать парами, цінуючи в подрузі, перш за все можливість ділитися своїми таємницями. Пізніше з'являється потреба в присутності близького друга протилежної статі, бажання подобатися один одному. Взаємна прихильність може бути дуже емоційною, займати велике місце в житті. У підлітковому віці відбувається перебудова спілкування підлітка з людьми. У процесі спілкування підлітка з дорослими та однолітками формується його особистість, відбувається становлення відносин підлітка до світу, тому головне завдання соціально-психологічної та соціально-педагогічної діяльності бачиться в тому, щоб домогтися оптимального рівня взаємин підлітка і соціуму.



2. Методичні засади дослідження особливостей спілкування з однолітками у підлітковому віці

У даному розділі описані варіанти методик, призначених для діагностики комунікативної сфери підлітка, а також обґрунтована актуальність їх використання у випадку дослідження міжособистісного спілкування підлітків.

2.1 Огляд та обґрунтування вибору методик

Проблема спілкування в підлітковому віці займає важливе місце в системі засобів, які впливають на розвиток властивостей особистості. Підлітки характеризуються неврівноваженістю, домінуванням процесу збудження, безконтрольністю. Така форма поведінки може закріпитись і дати в подальшому негативні наслідки. Самоконтроль, як вольова риса особистості, характеризується досить високим рівнем розвитку самосвідомості і пов'язана з контролем не тільки своєї поведінки, але й емоцій, думок. Оскільки в підлітків самосвідомість ще сформована не в повній мірі, то і самоконтроль не завжди здійснюється тільки у внутрішньому плані, але і в зовнішній поведінці. Дослідження М.Й. Боришевського, О.Ф. Бондаренка, В.А. Іванникова, Г.С. Нікіфорова показують, що самоконтроль, як вольова риса особистості поступово самовдосконалюється в поведінці і діяльності при наявності адекватної самооцінки, низької тривожності, але підлітку необхідно допомогти сформувати в собі механізми самоконтролю, витримки[3]. Претензії підлітка на своє виняткове становище серед інших заважають розвиватись механізмам самоконтролю. Таким чином, для їх розвитку необхідно привести самооцінку підлітка в адекватне положення, знизити його особистісну тривожність і тим самим сприяти розвитку контрольних механізмів в поведінці і в діяльності, зокрема в процесах спілкування з іншими людьми. Тому досить актуальним є вияв особливостей самоконтролю підлітків в процесі різних видів спілкування, що в подальшому дає можливість допомогти їм сформувати механізми контролю своєї поведінки в процесі спілкування в різних ситуаціях діяльності. Для визначення рівня самоконтролю в спілкуванні в даному дослідженні застосовувалась методика «Діагностика оцінки самоконтролю в спілкуванні М. Снайдера» [19], за допомогою якої визначають рівні комунікативного контролю (високий, середній, низький). Також і емоційний стан підлітка може впливати на ефективність спілкування, оскільки, як зазначалося вище, для підлітків характерними є неврівноваженість, домінування збудження над гальмуванням, мінливість настрою та емоцій. Емоції ж, в свою чергу, служать одним з головних механізмів внутрішньої регуляції психічної діяльності та поведінки. Вони здатні різко посилити або послабити скутість, боязкість у спілкуванні. Тому досить актуальним є діагностика вміння керувати емоціями та визначення емоційних бар'єрів у міжособистісному спілкуванні підлітків. Для цього в даній роботі була використана методика «Діагностика емоційних бар'єрів у міжособистісному спілкуванні» (за В.В. Бойко) [17]. Для підлітка важливо не просто бути разом із ровесниками, а посідати серед них становище, що задовольнятиме його. Для деяких це намагання може виражатися через бажання посісти у групі позицію лідера, для інших - бути визнаним, улюбленим товаришем, ще для інших - непорушним авторитетом у якійсь справі, але у будь-якому випадку є головним мотивом поведінки підлітків, тому з метою визначення домінуючого типу відношення підлітків до людей (зокрема - однолітків), в дослідженні була використана методика «Діагностика міжособистісних відносин Т. Лірі» [6], за допомогою якої визначається домінуючий тип відношення до людей в самооцінці та взаємооцінці.



2.2 Методика «Діагностика оцінки самоконтролю в спілкуванні» М. Снайдера

Дана методика розроблена американським психологом Марком Снайдером і призначена для діагностики рівня комунікативного контролю.

За М. Снайдером, люди з високим комунікативним контролем постійно стежать за собою, добре обізнані, де і як себе вести, управляють своїми емоційними проявами. Разом з тим вони відчувають значні труднощі в спонтанності самовираження, не люблять непрогнозованих ситуацій. Люди з низьким комунікативним контролем безпосередні і відкриті, але можуть сприйматися оточуючими як надто прямолінійні і нав'язливі.

Тест має розподіл рівнів комунікативного контролю за такими градаціями: низький рівень комунікативного контролю - особистість характеризується високим рівнем імпульсивності у спілкуванні і взаємодії з оточуючими, низькою диференціацією поведінки, що викликає розкутість у взаємодії з партнерами по спілкуванню; середній рівень комунікативного контролю - особистість характеризується стриманістю і низькою емоційністю в спілкуванні, щирістю і безпосередністю при взаємодії з оточуючими; високий рівень комунікативного контролю - особистість характеризується досить високим рівнем емоційної стриманості і контролю своєї поведінки при взаємодії з оточуючими.

Процедура: досліджуваним пропонуються 10 речень, кожне з яких потрібно оцінити як вірне - «В» чи невірне - «Н» відносно себе.

Обробка даних: по 1 балу нараховується за відповідь «Н» на 1, 5 і 7 питання та за відповіді «В» на всі інші. Підраховується загальна сума балів, згідно якої візначать рівень комунікативного контролю[19] (див. Додаток 1).



2.3 Методика «Діагностика емоційних бар'єрів у міжособистісному спілкуванні» (за В.В. Бойко)

Дана методика призначена для діагностики рівня емоційних бар'єрів у міжособистісному спілкуванні та їх видів.

За її допомогою визначаються такі категорії емоційних перешкод, як:

невміння керувати Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

емоціями, дозувати їх;

неадекватний прояв емоцій;

негнучкість, нерозвиненість та невиразність емоцій;

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

домінування негативних емоцій;

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

небажання зближуватися з людьми на емоційній основі.

Процедура: Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

досліджуваним пропонуються 25 питань, на які потрібно відповісти «Так» або «Ні».

Обробка даних: нараховується один бал за кожний збіг відповіді з ключем. Потім підраховується загальна сума балів, яка може коливатися в межах від 0 до 25 балів. Чим більше балів, тим очевидніші емоційні бар'єри у міжособистісному спілкуванні досліджуваних.

2.4 Методика «Діагностика міжособистісних відносин» Т. Лірі

Методика створена Т. Лірі, Г. Лефоржем та Р. Сазеком у 1954 році і спрямована на дослідження уявлень суб'єкта про себе та ідеальне «Я», а також для вивчення взаємовідносин у малих групах. За допомогою даної методики виявляється переважаючий тип відносин до людей в самооцінці та взаємооцінці. При дослідженні міжособистісних відносин найчастіше виділяються два чинники: домінування-підпорядкування і дружелюбність-агресивність. Саме ці чинники визначають загальне враження про людину в процесах міжособистісного сприйняття. Для представлення основних соціальних орієнтацій Т. Лірі розробив умовну схему у вигляді кола, розділеного на сектори. У цьому колі по горизонтальній і вертикальній осях позначені чотири орієнтації: домінування-підпорядкування, дружелюбність-агресивність. У свою чергу ці сектори розділені на вісім. Для ще більш тонкого опису коло ділять на 16 секторів, але частіше використовуються октанти, певним чином орієнтовані щодо двох головних осей.

Схема Т. Лірі заснована на припущенні, що чим ближче виявляються результати випробовуваного до центру кола, тим більше взаємозв'язок цих двох змінних. Сума балів кожної орієнтації переводиться в індекс, де домінують вертикальна (домінування-підпорядкування) і горизонтальна (дружелюбність-агресивність) осі. Відстань отриманих показників від центру кола вказує на адаптивність або екстремальність інтерперсональної поведінки.

Опитувальник містить 128 оціночних суджень, з яких у кожному з 8 типів відносин утворюються 16 пунктів, упорядкованих по висхідній інтенсивності. Методика побудована так, що судження, спрямовані на з'ясування того чи іншого типу відносин, розташовані не підряд, а особливим чином: вони групуються по 4 і повторюються через рівну кількість визначень. При обробці підраховується кількість відносин кожного типу.

Методика може бути представлена ??респонденту або у вигляді списку, або на окремих картках. Йому пропонується вказати ті твердження, які відповідають його уявленню про себе, відносяться до іншої людини або його ідеалу.

Максимальна оцінка рівня - 16 балів, але вона розділена на чотири ступені вираженості відношення:

0-4 бали - низька 5-8 балів - помірна	Адаптивна поведінка
9-12 балів - висока 13-16 балів - екстремальна	Екстремальна до патології поведінка

У результаті проводиться підрахунок балів по кожній з октант за допомогою спеціального «ключа» до опитувальника (див. Додаток 3). Отримані бали переносяться на діскограмму, при цьому відстань від центру кола відповідає числу балів по даній октанті (від 0 до 16). Кінці векторів з'єднуються і утворюють особистісний профіль[6].

Підлітковий вік являється одним із критичних періодів розвитку особистості. Він пов'язаний з кардинальними перетвореннями у сфері свідомості, діяльності, системі взаємостосунків індивіда. Особливе та велике значення в цьому має саме спілкування підлітка з ровесниками. Стосунки з товаришами перебувають у центрі життя підлітка, багато в чому визначаючи решту особливостей його поведінки і діяльності. Тому необхідне детальне вивчення різних типів і видів спілкування, особливо в підлітковому віці, та з'ясування їх функцій в розвитку особистості. Для цього в сучасній психолого-педагогічній літературі існує достатньо діагностичних методик, за допомогою яких визначають різні аспекти комунікативної сфери особистості, особливості міжособистісних відносин, сприймання інших тощо, і на основі результатів яких проводиться профілактична та психокорекційна робота у навчально-виховному процесі. Без цього скеровувати процес формування та розвитку особистості неможливо. У наступному розділі будуть описані результати експериментального дослідження, отримані за допомогою представлених вище методик.



3. Емпіричне дослідження особливостей спілкування з однолітками у підлітковому віці

В даному розділі представлені хід та результати психологічної діагностики особливостей спілкування підлітків з однолітками; приведений кількісний та якісний аналіз отриманих даних.

3.1 Організація емпіричного дослідження

Дане дослідження має емпірично-констатувальний характер та проводилося з метою визначення особливостей спілкування дітей підліткового віку з однолітками. В перелік досліджуваних особливостей входили: 1) рівень комунікативного контролю; 2) наявні емоційні бар'єри в міжособистісному спілкуванні та 3) домінуючий тип взаємовідносин в малих групах. Відповідно до мети, завданнями даного дослідження стало:

· визначення рівня комунікативного контролю в міжособистісному спілкуванні підлітків;

· визначення рівня емоційних бар'єрів та їх видів у спілкуванні підлітків з однолітками;

· визначення домінуючих типів відношення до оточуючих у підлітковому середовищі, оскільки тип відношення обумовлює специфіку спілкування.

Учасниками дослідження стали 40 учнів (обох статей) 7-11 класів Пирогівської ЗОШ, Глобинського р-ну, Полтавської області. Віковий діапазон досліджуваних - 12-16 років, тобто вибірка включала як молодших, так і старших підлітків, що дозволило виявити досліджувані аспекти спілкування у представників різних етапів підліткового періоду.

Дослідження проводилося в два етапи. На першому етапі - 23.12.2014 року - досліджуваним було запропоноване опитування за методиками М. Снайдера (додаток 1) та В. Бойко (додаток 2). На другому етапі - 24.12.2014 року - проводилася діагностика за методикою Т. Лірі (додаток 3).

Нижче будуть представлені результати, отримані в ході проведеного емпіричного дослідження.

3.2 Огляд результатів дослідження самоконтролю в спілкуванні підлітків з однолітками

Розглянемо дані, отримані за допомогою методики діагностики рівня комунікативного контролю (за М. Снайдером). Вони подані на рисунку 3.2.1.

Рисунок 3.2.1. Розподіл підлітків за рівнями комунікативного контролю (n=40, у%)

Загалом, як свідчать отримані дані, для більшості підлітків характерним є середній рівень комунікативного контролю. Підлітки із середнім рівнем комунікативного контролю відзначаються щирістю як у спілкуванні, так і в ставленні до інших (зокрема - однолітків), стриманістю в емоційних проявах, не менш характерним для них також є співвіднесення власних реакцій з поведінкою інших, що не є дивним, адже в цьому віці орієнтація на групу однолітків є визначальною і підлітки будують модель власної поведінки на основі зіставлення її з поведінкою ровесників.

Менш характерними для підлітків виявилися низький та високий рівні комунікативного контролю. В даному дослідженні їх частка становить лише 7,5% та 12, 5% відповідно. Діти із низьким рівнем самоконтролю в спілкуванні характеризуються імпульсивністю, відкритістю, розкутістю у спілкуванні, вони не завжди співвідносять свою поведінку з поведінкою інших і їх поведінка мало змінюється в залежності від ситуації спілкування, на основі чого можна говорити про обмеженість їхніх умінь щодо організації процесу спілкування та необхідність розвитку механізмів як комунікативного зокрема, так і самоконтролю взагалі. Підлітки із високим рівнем комунікативного контролю постійно слідкують за собою, обирають відповідну ситуації спілкування стратегію поведінки та контролюють прояви своїх емоцій. В контексті даного дослідження було помічено, що високий комунікативний контроль властивий саме старшим підліткам (15-16 років). Це можна пояснити вже більш сформованою, у порівнянні з молодшими підлітками, самосвідомістю та механізмами контролю, що дозволяють більш досконало адаптувати власну поведінку відповідно до комунікативної або будь-якої іншої ситуації взагалі.

3.3 Огляд результатів дослідження емоційних бар'єрів у міжособистісному спілкуванні підлітків

Далі розглянемо результати дослідження емоційних бар'єрів у міжособистісному спілкуванні підлітків. Вони подані на рисунку 3.3.1.



Рисунок 3.3.1. Розподіл підлітків за наявністю емоційних бар'єрів у міжособистісному спілкуванні (n=40, у%)

Як видно з наведених вище даних лише 7,5% досліджуваних підлітків не мають емоційних проблем у міжособистісному спілкуванні. Такі підлітки легко контролюють власні емоційні прояви у спілкуванні, що в цілому позитивно впливає на взаємодію з однолітками. Зокрема було помічено, що це підлітки із високим комунікативним контролем. Трохи більшою виявилася частка підлітків (17,5%), у яких є деякі емоційні проблеми у міжособистісному спілкуванні. Вони не справляють руйнуючий вплив на процеси міжособистісного спілкування підлітків, а скоріше пов'язані з особистісними властивостями підлітків, такими, як підвищена тривожність, сором'язливість, скутість і які, в свою чергу, створюють певні перешкоди на шляху встановлення емоційних контактів в процесі спілкування. Найбільшою виявилася частка підлітків, яким емоції певною мірою ускладнюють взаємодію з ровесниками. Вони становлять 75% усіх досліджуваних. І це не дивно, адже для підлітків характерною є висока емоційна лабільність (збудливість, імпульсивність, мінливість настрою тощо), яка найчастіше проявляється саме в спілкуванні з однолітками, оскільки воно займає центральне місце в житті кожного підлітка.

Конкретні емоційні бар'єри були виявлені загалом у 85% (34 особи із 40) досліджуваних підлітків. Дані подані у таблиці 3.3.2.



Таблиця 3.3.2

Емоційний бар'єр	Кількість підлітків (n)	Кількість підлітків (у%)
Невміння керувати емоціями, дозувати їх	15	37,5
Неадекватний прояв емоцій	5	12,5
Негнучкість, нерозвиненість та невиразність емоцій	2	5
Домінування негативних емоцій	1	2,5
Небажання зближатися з людьми на емоційній основі	11	27,5
	Загалом - 34	Загалом - 85%

Для наочності розглянемо їх на прикладі діаграми ( рисунок 3.3.3).

Рисунок 3.3.3. Розподіл підлітків за наявністю конкретних емоційних бар'єрів у міжособистісному спілкуванні (n=34 із 40, у%)

Як видно із наведених вище даних найбільш типовим для дітей підліткового віку є невміння керувати та дозувати емоції. В цілому це є звичним для підлітків, оскільки емоційна сфера в цьому віці є досить хиткою, механізми самоконтролю не досконалими, процеси збудження у підлітків переважають гальмування, вони збудливі, імпульсивні, чутливі, а тому і досить часто не контролюють власні емоційні прояви, що може відбиватися на якості спілкування та призводити до виникнення конфліктів у підлітковому середовищі. Також як один з варіантів емоційних бар'єрів, які можуть виникати у підлітків в процесі спілкування з однолітками, було виявлено небажання зближатися з людьми на емоційній основі. Таке явище може бути обумовлене особистісними властивостями досліджуваних, такими, як інтровертованість, сором'язливість, занижена самооцінка, підвищена тривожність та агресивність; інтереси та цінності, які не співпадають з інтересами групи однолітків. Неадекватний прояв емоцій був виявлений у 12,5% підлітків із 85% тих, у яких наявні конкретні емоційні бар'єри. Такі підлітки зазвичай гостро реагують навіть на незначні «подразники», приймають все близько до серця і тому не завжди можуть адекватно оцінити ситуацію, тому і їх емоційні реакції в таких випадках спостерігаються не зовсім відповідні комунікативній ситуації, а тому досить часто є незрозумілими та навіть дратівливими для оточуючих ровесників, які в свою чергу також схильні до афективного реагування, обумовленого специфікою підліткового періоду. Негнучкість, нерозвиненість, невиразність емоцій та домінування негативних емоцій як емоційні «перешкоди» у міжособистісному спілкуванні підлітків в даному дослідженні були виявлені в незначній кількості (відповідно 5% та 2,5%). Але їх наявність говорить про те, що підлітки, яким властиві дані емоційні бар'єри не володіють репертуаром емоційних реакцій на належному рівні, і тому не завжди можуть виразити свої емоції в необхідній кількості та якості. І хоч ці «перешкоди» виявлені в найменшій кількості, але все ж таки заслуговують на увагу, оскільки є присутніми у сфері спілкування підлітків один з одним, а тому й впливають на його ефективність.

3.4 Результати діагностики типів міжособистісних відносин підлітків

Як вже згадувалося у попередніх розділах роботи специфіку спілкування підлітків як з ровесниками, так і взагалі обумовлює загальний домінуючий тип відношення до інших. Для визначення типу взаємовідносин підлітків в даному дослідженні була використана методика діагностики міжособистісних відносин Т. Лірі, яка дозволяє визначити не тільки загальні тенденції «домінування/підпорядкування» у групових відносинах підлітків, а й конкретні типи взаємовідношення.

Проаналізуємо дані діагностики міжособистісних відносин підлітків, отриманих за допомогою методики Т. Лірі. Вони представлені на рисунку3.4.1.

Рисунок 3.4.1. Розподіл підлітків за домінуючими тенденціями у взаємовідносинах з однолітками (n=40, у%)

Як бачимо, у групових відносинах підлітків домінуючим є фактор дружелюбності. Тобто у спілкуванні один з одним більшість підлітків прагнуть підтримувати теплі та дружні відносини, вони схильні до співпраці, кооперації, компромісних рішень проблем, прагнуть бути в згоді з думкою оточуючих, слідують умовностям, правилам і принципам «хорошого тону» у відносинах з однолітками. Вони довірливі, ввічливі, відповідальні по відношенню до учасників своєї підліткової спільноти. В цілому це підтверджує висунуту гіпотезу про те, що перебування в групі однолітків для підлітків є пріоритетним і обумовлює їх поведінку взагалі, так як тільки однолітки задовольняють провідні потреби підлітків в спілкуванні та аффіліації, а саме тому вони й прагнуть підтримувати позитивні, дружні взаємовідносини з ровесниками, інколи, навіть, ціною власної незалежності, оскільки, як вже згадувалося, характерною рисою підліткових груп є висока конформність їх учасників.

Меншою за чисельністю виявилася кількість підлітків, у яких переважає тенденція до домінування. Це переважно хлопці (27,5% із 42,5%).