Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Навчально-науковий інститут права і соціальних технологій

Факультет соціальної роботи

Кафедра організації соціально-психологічної допомоги населенню

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: «Соціальна психологія»

на тему

« Соціально-психологічні особливості спілкування в підлітковому віці»

Забутько Ірина Степанівна

Курс III Група СЗ-131

Науковий керівник

к. психол. н. доцент

Кальницька К. О.

Голова комісії: к. психол. н., доцент

Кальницька К. О.

Члени комісії: ст. викладач

Новик Л. М.

Чернігів, 2015

ВСТУП

Актуальність дослідження. Проблеми молоді завжди привертали увагу психологів, але особливо актуальними вони стали останнім часом. Підвищення рівня освіченості і матеріального стану членів нашого суспільства розширило можливості розвитку і задоволення духовних і матеріальних потреб підростаючого покоління, але зробило більш складним формування розумних бажань і потягів.

Підлітковий вік є першим перехідним періодом від дитинства до зрілості. Якісні зміни, що відбуваються в інтелектуальній та емоційних сферах особистості підлітка, породжують новий рівень його самосвідомості, потреби у самоствердженні, рівноправному і довірливому спілкуванні з ровесниками і дорослими.

В останній час в зв'язку з розвитком практики соціального навчання, соціально-психологічного тренінгу, підготовки особистості до різних видів діяльності, кількість питань, важливих для галузі спілкування, значно зросла.

Важливою обставиною, що діє на актуалізацію вивчення особливостей спілкування є те, що в умовах нестабільності суспільства виникає багато неблагополучних, конфліктних сімей, в яких підліток не може достатньо реалізувати свою потребу у спілкуванні, отримати відповіді на численні запитання, які його цікавлять. Унаслідок цього, він зневірюється у можливості існування дружніх і довірливих стосунків між людьми, передчасно розчаровується у людських взаєминах. Нереалізована потреба у спілкуванні спонукає підлітка до пошуку нових знайомих, які, як їм здається, у всьому зрозуміють, розрадять, допоможуть, але які, на жаль, не завжди є гідним зразком для наслідування.

Отже, вивчення специфіки й особливостей спілкування підлітків дуже важливе в сучасному суспільстві. Спілкування в підлітковому віці потерпає значний якісний перелом в порівнянні зі спілкуванням молодших школярів. На першому місці - спілкування з однолітками. Спілкуючись з друзями, підлітки активно освоюють норми , цілі, засоби соціальної поведінки, оцінюють себе та інших, активно, самостійно займаються самовихованням.

Проблема психологічних особливостей спілкування в підлітковому віці знайшла своє відображення у роботах психологів Я. Л. Коломінського «Психологія спілкування», А. А. Реан «Психологія підлітка», А. А. Бодальова «У світі підлітка», О. І. Бедлинського «Психологічні особливості провідної діяльності підлітків», С. А. Васюри «Психологія комунікативної активності», І. С. Кона « Підліткова сексуальність на межі XXI століття» та інших.

Незважаючи на велику кількість наукових досліджень, значення цієї теми не зменшилося,тому темою курсової роботи обрано «Соціально-психологічні особливості спілкування в підлітковому віці».

Мета курсової роботи - розкрити специфіку соціально-психологічних особливостей спілкування в підлітковому віці.

Об'єктом дослідження є процес спілкування в підлітковому віці як соціально-психологічне явище.

Предмет дослідження - соціально-психологічні особливості спілкування у підлітковому віці.

У відповідності з поставленою метою визначено такі завдання роботи:

1) з'ясувати сутність поняття спілкування як соціально-психологічного феномену;

2) розкрити особливості спілкування підлітків з ровесниками, дорослими та однолітками протилежної статі;

3) визначити чинники,що впливають на процес спілкування підлітків.

При написанні даної роботи були використані методи аналізу наукової літератури, метод індукції і дедукції, метод синтезу та узагальнення отриманої інформації.

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи 31 сторінка.

РОЗДІЛ 1 . ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ АСПЕКТІВ СПІЛКУВАННЯ В ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

1.1 Спілкування як соціально-психологічний феномен

У соціальній психології явище спілкування є одним з найважливіших, оскільки породжує такі феномени, як обмін інформацією, сприймання людьми один одного, керівництво та лідерство, згуртованість і конфліктність, симпатія і антипатія тощо.

Вітчизняна психологічна наука має давні традиції щодо дослідження категорії «спілкування» та виявлення її специфічно-психологічного аспекту. Перш принциповим є питання взаємозв'язку спілкування та діяльності.

Виходячи з ідеї єдності спілкування і діяльності (Б. Ананьєв, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн та ін.), під спілкуванням розуміється реальність людських відносин, яка передбачає будь-які форми спільної діяльності людей. До того ж люди не просто спілкуються в ході виконання ними певних функцій, а й спілкуються під час відповідної діяльності.

Г. Андрєєва вважає, що доцільним є найширше розуміння зв'язку діяльності і спілкування, коли спілкування розглядається і як аспект спільної діяльності (оскільки сама діяльність не лише праця, а й спілкування в процесі праці), і як її своєрідний дериват [18, с. 156 ].

Іншими словами, спілкування доцільно розглядати в двох аспектах: як спільної діяльності і як її продукт (В. Слободчиков, Є. Ісаєв). Разом з тим діяльність за допомогою спілкування не просто організовується, але й збагачується, в ній виникають нові зв'язки і відносини між людьми. На думку Г. Андреєвої, таке широке розуміння зв'язку спілкування і діяльності відповідає розумінню самого спілкування як важливої ??умови привласнення індивідом досягнень історичного розвитку людства, будь- то на мікрорівні, у безпосередньому оточенні, або на макрорівні, у всій системі соціальних зв'язків.

Щодо іншої позиції, коли категорія «спілкування» може розглядатися, як самостійна і зведена до діяльності (В. Знакова, А. Реан та ін.). Процес спілкування стає для людини не тільки засобом, а й метою. Таке розуміння спілкування дозволяє розглядати цю дефініцію як таку, що не обов'язково виникає внаслідок потреби в спільної діяльності; вона може виступати і в ролі самомотивованого процесу.

Ідея автономності та самоцінності спілкування (Я. Коломінський,

А. Реан, ) обгрунтовується, по-перше, теоретичною концепцією про структуру фундаментальних потреб людини (А. Маслоу), в якій спілкування є однією з основних потреб, по-друге, з позицій суб'єктного підходу до спілкування (якщо діяльність пов'язана з формулою «суб'єкт - об'єкт», то в спілкуванні нікого з партнерів не можна розглядати як об'єкт, адже кожен з них є активним суб'єктом цього процесу).

На думку вчених, суб'єктність спілкування не зводиться до спрощеного уявлення про цей процес, а до обов'язковості абсолютної рівності партнерів. Однак загальною і незмінною умовою розгляду будь-якої взаємодії як спілкування, є відмова від категорії об'єкта впливу. Саме тому маніпулятивне спілкування, яке будується за принципом «суб'єкт - об'єкт», спілкуванням як таким не може бути [14, с. 215].

Тому спілкування як самостійне і зведене до діяльності поняття може бути визначене в такий спосіб: це процес міжособистісної взаємодії, породжений широким спектром актуальних потреб партнерів, спрямований на задоволення цих потреб і опосередкований певними міжособистісними відносинами.

З усього вищевказаного неважко помітити, що поняття «спілкування» тлумачиться в психологічній літературі по-різному:

* як особливий вид діяльності;

* як специфічна соціальна форма інформаційного зв'язку;

* як форма взаємодії суб'єктів;

* як самостійна і зведена до діяльності категорія;

* як процес міжособистісної взаємодії;

* як обмін думками, почуттями і переживаннями;

* як суттєвий аспект людської діяльності;

* як реальність людських відносин, що припускає будь-які форми спільної діяльності людей;

Більшість дослідників схиляється до думки про те, що діяльність людини у всіх її модифікаціях, і спілкування індивіда з іншими людьми переплетені в його житті найтіснішим чином і фактично жодна з них неможлива без іншої. З цього випливає, що будь-який вид або форма людської діяльності (гра, керівництво, виховання) проявляється через спілкування і навпаки.

Отже, аналізуючи сучасну літературу, можна виділити наступні аспекти вивчення спілкування:

1) інформаційно-комунікативний - спілкування розглядається як вид особистісної комунікації, в процесі якої здійснюється обмін інформацією;

2) інтеракційний - спілкування аналізується як взаємодія індивідів у процесі кооперації;

3) гносеологічний - людина виступає як суб'єкт і об'єкт соціального пізнання;

4) аксеологічний - спілкування вивчається як процес обміну цінностями;

5) нормативний - виявляються місце і роль спілкування в процесі нормативного регулювання поведінки індивідів, а також процесі передачі і закріплення норм в повсякденній свідомості, реального функціонування стереотипів поведінки;

6) семіотичний - спілкування виступає як специфічна знакова система, з одного боку, і посередник у функціонуванні різних знакових систем - з іншого;

7) соціально-праксиологічний - процес спілкування розглядається як обмін діяльністю, здібностями, вміннями та навичками.

Спілкування є також соціальним явищем, природа якого проявляється в соціумі, в середовищі людей під час передачі соціального досвіду, норм поведінки, традицій та ін. Воно сприяє збагаченню знань, умінь і навичок учасників спільної діяльності, що задовольняє потребу в психологічному контакті, є механізмом відтворення подій, настроїв, координує зусилля людей, допомагає об'єктивному виявленню особливостей поведінки партнерів, їхніх манер, рис характеру, емоційно - вольової та мотиваційної сфери.

Отже, специфіка спілкування полягає в тому, що в процесі взаємодії суб'єктивний світ одного індивіда розкривається для іншого, відбувається взаємний обмін думками, інформацією, інтересами, почуттями, діяльністю.

У результаті спілкування відбуваються певні контакти, міжособистісні відносини, здійснюється об'єднання (або поділ) людей, виробляються правила і норми поведінки. Успішність будь-яких контактів залежить від налагодження взаєморозуміння між партнерами по спілкуванню.

У реальних міжособистісних контактах розкривається весь спектр якостей особистості, її комунікативний потенціал, соціальна значимість, виявляються людські симпатії і антипатії, любов і дружба, сумісність і несумісність, привабливість і ворожнеча.

У зв'язку з цим надзвичайно важливо знати ті взаємини, які склалися між членами контактної групи, адже від них, зрештою, залежить вся система спілкування окремої особистості, розвиток її комунікативного потенціалу, засоби, що використовуються в процесі взаємодії.

Потреба людини у спілкуванні зумовлена ??суспільним способом її життєдіяльності і необхідністю взаємодіяти з іншими людьми. Спостереження за дітьми, які перші роки свого життя провели серед тварин і не мали можливості спілкуватися із собі подібними, свідчать про численні порушення в їх розвитку як психічному і фізичному, так і соціальному.

Спілкування, таким чином, стає основною умовою виживання людини і забезпечує реалізацію функцій навчання, виховання та розвитку індивіда. Вивчаючи поведінку немовлят, американські дослідники К. Флейк-Хобсон, Б. Е. Робінсон і П. Скін відзначають, що в перші тижні життя діти можуть обмінюватися з дорослими тільки жестами, мімікою, численними звуками, що свідчить, мабуть, про генетичну «запрограмованість» на спілкування з оточенням. І хоча міміка і звукові «відповіді» рефлекторні і їх ще не можна назвати спілкуванням в повному розумінні цього слова, але вони надзвичайно важливі в процесі встановлення відносин між батьками і дитиною.

Дослідження Д. Ельконіна показали, що проявом справжньої потреби дитини в спілкуванні з дорослими є комплекс пожвавлення, який виникає в момент появи батьків і під час їхнього спілкування з дитиною. Коли дитина жваво рухає ручками та ніжками, посміхається дорослому, повертає голівку на голоси, які звучать поруч, все це свідчить про появу потреби в спілкуванні.

Протягом першого року життя діти все краще знайомляться з дорослими, які їх оточують, у них з'являються позитивне емоційне ставлення до дорослих, почуття довіри до них, задоволення від спілкування з ними, формується прихильність до дорослих. Щодо довіри (недовіри), то, за

Е. Еріксоном, беззахисні малюки в перший рік свого життя опиняються в ситуації конфлікту: довіра проти недовіри до навколишнього світу, успішне вирішення якої залежить від характеру взаємин дитини і дорослих.

Мова йде про те, що коли дитину люблять, розмовляють з нею, вона починає довіряти дорослим, якщо ж її потреби не задовольняються, особливо потреба в спілкуванні, вона виростає з почуттям недовіри до всього навколишнього світу.

У кінцевому рахунку можна стверджувати, що процес входження дитини в соціум, засвоєння його норм і цінностей охоплює потребу в спілкуванні, придбання, розширення, вдосконалення, збагачення і закріплення міжособистісних і соціальних зв'язків.

Взагалі, сучасні теоретичні та експериментальні розробки проблем спілкування в соціальній психології, вивчають особливості не тільки враховуючи те, яким чином спілкується суб'єкт (форма, способи взаємодії), але і з урахуванням змісту спілкування, тобто тим, з приводу чого людина вступає в міжособистісні відносини.

Як відомо, спілкування є надзвичайно складним феноменом у житті індивіда і людства в цілому, воно охоплює велику кількість взаємозв'язків, міжособистісних відносин, здійснюється в різних формах і за допомогою різних засобів, які є невід'ємним чинником культури й постійно удосконалюються і збагачуються.

Саме тому будь-яке визначення цієї дефініції має орієнтовний, звужений характер, адже звести в одне коротке формулювання всю сукупність смислових і змістовних аспектів соціальних зв'язків і міжособистісних відносин неможливо. Враховуючи сказане, зупинимося на такому визначенні цього поняття.

Спілкування - це весь спектр зв'язків і взаємодій людей у ??процесі духовного і матеріального виробництва, спосіб формування, розвитку, реалізації та регуляції соціальних відносин і психологічних особливостей окремої людини, яке здійснюється через безпосередні чи опосередковані контакти, в які вступають особистості та групи.

1.2 Соціальна ситуація розвитку особистості в підлітковому віці

Підлітковий вік характеризується виходом дитини на якісно нову соціальну позицію, пов'язану з пошуком свого місця в суспільстві: підліток починає інтенсивно рефлексу вати на себе, на інших, на суспільство, інакше розставляються акценти -сім'я, школа, однолітки набувають нових значень і смислів. Порівняння себе з дорослими і молодшими дітьми приводить підлітка до висновку, що він вже не дитина, а радше дорослий: він починає відчувати себе дорослим, прагне до визнання оточуючими його самостійності і значущості.

Соціальна ситуація в підлітковому віці відрізняється не стільки за зовнішніми обставинами, скільки за внутрішніми причинами. Підліток продовжує жити в сім'ї, учитися в школі, він оточений переважно тими ж однолітками. Однак сама соціальна ситуація трансформується в його свідомості в абсолютно нові ціннісні орієнтації. Для підлітка відбуваються зрушення в шкалі цінностей. Все освітлюється проекцією рефлексії, насамперед, найближчі: дім, сім'я. Підліток, як правило, живе разом зі своєю сім'єю. Але саме зараз наступає пора оцінок близьких.

Суть соціальної ситуації розвитку полягає в тому, що підліток включається до нової системи відносин і спілкування з однолітками і дорослими, при цьому безпосередній вплив на підлітка здійснює група однолітків.

Соціальна ситуація розвитку підлітка особливо залежить від сім'ї, стосунків з батьками. Якщо ці стосунки враховують його потреби і можливості, вибудовуються на засадах взаємоповаги та довіри, підліток легко долає труднощі у навчанні і спілкуванні, активно набуває соціальний досвід, утверджується в таких елементах соціуму, як шкільний клас, група ровесників та ін.

Основні психологічні потреби підлітка - прагнення до спілкування з однолітками, прагнення до самостійності і незалежності, до «емансипації» від дорослих, до визнання своїх прав з боку інших людей.

Підлітковий вік розглядається як особлива соціально-психологічна і демографічна група, що має свої настанови, специфічні норми поведінки, які утворюють особливу підліткову субкультуру.

Підлітковий вік характеризується різкими якісними змінами, які торкаються всіх сторін розвитку. Навіть за нормального перебігу підліткового віку властиві асинхронність, стрибкоподібність, дисгармонійність розвитку. Спостерігається інтеріндивідуальна нерівномірність (неспівпадання часу розвитку різних сторін психіки у підлітків одного хронологічного віку, часові відмінності у хлопчиків і дівчаток, акселерація і ретардація) й інтраіндивідуальна нерівномірність (наприклад, інтелектуальна сторона розвитку вже досягати високого рівня, а рівень довільності порівняно низький)[17, с. 32].

Перехідність психіки підлітка полягає в співіснуванні, одночасній присутності в ній дитячих і дорослих рис.

В підлітковому віці, як і в молодшому шкільному, підліток продовжує відвідувати школу. Однак, в підлітка змінюється внутрішня позиція стосовно школи та учіння. Так, якщо в молодших класах, дитина була психологічно захоплена самою навчальної діяльністю, то тепер підлітка більшою мірою цікавлять власне взаємостосунки з однолітками. Саме взаємостосунки стають основою внутрішнього інтересу в підлітковому віці. Підліток, не ігноруючи учіння, надає особливого значення спілкуванню. У спілкуванні з однолітками він розширює межі своїх знань, розвивається в розумовому плані, ділиться своїми знаннями і демонструє засвоєні способи розумової діяльності. Спілкуючись з однолітками, підліток опановує різні форми взаємодії людини з людиною, учиться рефлексії на можливі результати свого і чужого вчинку, висловлюванню, емоційному прояву.

Якщо в дитинстві соціальні стосунки дитина засвоює у грі, то в підлітковому віці такою діяльністю стає спілкування. Саме в цей період підліток вчиться осмислювати свої конформні і негативні реакції на пропоновані ситуації, відстоювати право на самостійний вибір можливої поведінки, вчиться пригнічувати імпульсивні дії (якими б вони не були: стереотипними, що склалися в сім'ї, чи як безпосередня емоційна реакція на несподівано нову для нього ситуацію) [10 с. 116].

В підлітковому віці відбувається надзвичайне розширення соціальних умов буття підлітка: і в просторовому плані, і в плані збільшення діапазону духовних спроб. Підліток прагне пройти через все, щоб потім знайти себе. Звичайно, це небезпечне прагнення для несформованої особистості. На цьому шляху без підтримки з боку дорослого пі;уііток може потрапити до асоціального простору, так і не піднявшись на висоти духовного життя.

Отже, для соціальної ситуації розвитку особистості підлітка характерні перехід до середньої школи, зміна стосунків з учителями, однолітками, батьками, розширення сфери соціальної активності.

1.3 Підліток як суб'єкт спілкування

В процесі свого розвитку людина стає суб'єктом спілкування, «це перетворення в суб'єкт є не що інше, як процес виховання, процес становлення особових якостей в даної людини, процес її залучення до інших людей і відособлення від інших, її соціалізації і самоутвердження». Основною сферою реалізації потреби в емоційному контакті є сфера міжособових відносин в які вступають підлітки з оточуючими їх людьми в сім`ї, в класі, в школі і т.д. Тут реалізація потреби має явний характер. В той же час типова є ситуація, коли реалізація потреби в емоційному контакті має прихований характер. Це відбувається тоді, коли вона реалізується підлітками в інших сферах життєдіяльності. Так, наприклад, прагнення до участі в різній спільній діяльності з однолітками нерідко є наслідком неусвідомлюваного прагнення до спілкування з ними. В той же час учбовий процес, спортивні захоплення і т.д., стають сферами реалізації підлітком і потреби в емоційних контактах. Можливості для реалізації потреби в емоційних контактах надає підліткам сумісна життєдіяльність з однолітками в класі, секції, літньому таборі.

На самоповагу підлітків впливають практично всі сфери спілкування. Особливо істотний вплив на самоповагу підлітка має спілкування з однолітками, бо особистісні якості найбільш цінуються ними в тих або інших умовах. На формування самоповаги впливає їх спілкування з дорослими: близькість відносин з батьками, вияв ними серйозного, поважного інтересу до всіх сфер життя підлітка, до його інтересів, захопленням, проблемам, їх уміння поважати думку підлітка з різних питань.

Близькі дружні відносини з батьками сприяють появі в підлітків відчуття упевненості в собі, в своїх силах. Висока самоповага вкрай важлива для всього процесу розвитку особистості підлітка. Рівень самоповаги підлітка впливає на те, як він реалізує себе як суб'єкт спілкування, визначає поведінку підлітка в процесі спілкування, вибір партнерів по спілкуванню, відношення до них.

Відношення до партнерів по спілкуванню багато в чому визначається соціальними установками підлітка. Залежно від них він може виявляти цікавість до всіх оточуючих або тільки до тих партнерів, які володіють певними соціальними, віковими, статевими або особистісними характеристиками. Він може сприймати потенційних або реальних партнерів по спілкуванню як явно цінних для себе або як неприємних і навіть небезпечних. Він може відноситися до оточуючих з тією або іншою мірою зацікавленості, щирості, може чекати від партнерів альтруїстської або егоїстичної поведінки по відношенню до себе. Все це багато в чому залежить від ступеня сформованості в підлітка установки на товариськість.[ 9 c. 314]

Важливою соціальною установкою підлітка по відношенню до партнерів по спілкуванню є готовність до емпатії, тобто до співпереживання і співчуття. Високий рівень готовності до емпатії пов'язаний з щедрістю, оптимістичністю, щирістю, емоційністю, виявом інтересу до інших людей. Людина з низьким рівнем емпатії виявляє непохитність, егоїстичність, вимогливість, зосередженість на самому собі.

На кожному віковому етапі життєдіяльність людини складається з багатьох сфер. Серед них можна виділити домінуючі, тобто ті, в яких людина певного віку має потребу і можливість реалізувати свою активність. Для підлітка такою є пізнання, наочно-практична діяльність, спілкування, спорт.

Спілкування підлітків - це обмін духовними цінностями, який відбувається у формі діалогу підлітка як з «іншими Я», так і в процесі взаємодії з оточуючими людьми. Цьому обміну властиві вікові особливості, і він надає як стихійний, так і до певної міри цілеспрямований вплив, що спрямовується, на ставлення і життєдіяльність груп, колективів і особистості підлітка. Спілкування не тільки самостійна сфера життєдіяльності підлітків, воно охоплює всі інші сфери його життя. Цим визначається та сама найважливіша роль, яку спілкування відіграє у процесі становлення і життєдіяльності особистості.

Можна виділити такі функції спілкування підлітків: нормативну (відображає освоєння підлітків норм соціально-типової поведінки тобто спілкування як нормативний процес), пізнавальну (відображає придбаннями індивідуального, соціального досвіду в процесі спілкування, тобто спілкування як пізнавальний процес), емоційну (відображає спілкування як ефектний процес), актуалізуючу (реалізацію, що відображає, в спілкуванні типових і індивідуальних сторін особи підлітка, тобто спілкування як спосіб і засіб соціального затвердження особистості).

Спілкування робить великий вплив на сприйняття інформації і засвоєння її підлітком. Це пов'язано з тим, що найближче оточення спілкування впливає на вибірковість сприйняття і засвоєння інформації підлітком. Ті групи, в яких спілкується підліток, сприймають, оцінюють і відбирають всю інформацію в межах своєї компетенції, з точки зору найбільш значущих для них норм і цінностей. В результаті навіть інформація, джерелами якої є учбово-виховний процес і засоби масової інформації, сприймається і засвоюється не в чистому вигляді, а в більшій або меншій мірі трансформованому, тобто спілкування в процесі життєдіяльності в різних колективах і групах доповнює, розширює, заглиблює або, навпаки, звужує цю інформацію,

Сфера спілкування займає в процесі соціального затвердження особистості підлітка самостійне і дуже важливе місце. Саме в ній виявляється його самостійність, заохочується прагнення до дорослості, приймаються або не приймаються погляди, знаходять підтримку настрою і переживання. В спілкуванні кожному підлітку хочеться обов'язково знайти свою індивідуальну позицію. Пошуки свого місця в навколишньому середовищі для нього репетиція і одночасно перший етап знаходження себе в житті взагалі. Прагнення знайти індивідуальність і зайняти адекватну їй позицію у жодному випадку не суперечить колективізму. Соціальний характер інтересів, цілей особистості не виключає індивідуальних шляхів їх задоволення і досягнення [ 8 c. 204].

Підліток включається в різні види суспільно-корисної діяльності, що розширює сферу спілкування, можливості засвоєння соціальних цінностей, формуванню етичних якостей особистості. Хоча навчання і залишається головною справою підлітка, але основні новоутворення в його психіці обумовлені суспільно-корисною діяльністю. Це пов'язано з тим, що суспільно-корисна діяльність найбільшою мірою задовольняє домінуючі для цього віку потреби в спілкуванні з однолітками і потреба в самоствердженні. Задовольняючи ці потреби, підліток виробляє погляди на різні явища природи і суспільства, засвоює соціальні цінності, мораль, правила поведінки. Саме з суспільно-корисною діяльністю пов'язані резерви виховання підлітка як громадянина.

На психічний розвиток підлітка, його поведінку значний вплив має громадська думка товаришів. У всіх своїх діях і вчинках він орієнтується перш за все на цю думку. Соціальний розвиток йде від усвідомлення підлітком своїх соціальних можливостей, через становлення особистісних новоутворень, до прояву, зміцнення, якісної зміни соціальної позиції в результаті власної творчої діяльності.

Труднощі в роботі з підлітками обумовлені психологічними особливостями віку: підвищеною збудливістю, відносною нестійкістю нервової системи, швидкими змінами в організмі, завищеними домаганнями, які часто переходять в нахабство, переоцінкою можливостей, самовпевненістю і ін.

В міру дорослішання у підлітка змінюються характер і особливості виділення себе в суспільстві, розуміння суспільства, ієрархія суспільних зв'язків, змінюються його мотиви і міра їх адекватності суспільним потребам. Підлітком розв'язується не просто завдання заняття певного місця в суспільстві, але і проблема взаємостосунків, визначення себе в суспільстві і через суспільство, тобто розв'язується завдання особистого самовизначення, ухвалення активної позиції щодо соціокультурних цінностей і тим самим визначення сенсу свого існування.

Різноманіття завдань в різних видах діяльності веде до диференціації школярів, утворюючих в одному випадку просоціальні групи (як результат роботи в суспільних організаціях, турпоходах, спортивних секціях і т.д.), а в іншому - асоціальні групи, які гальмують, а іноді і спотворюють розвиток особистості підлітка.

спілкування підліток особистість дорослий

РОЗДІЛ 2 . ОСОБЛИВОСТІ СПІЛКУВАННЯ В ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

2.1 Специфіка спілкування підлітка з ровесниками

У підлітковому віці у дітей складаються дві різні за своїм значенням для психічного розвитку системи взаємин: одна з дорослими, інша з однолітками. Обидві вони продовжують формуватися в середніх класах школи. Виконуючи одну й ту ж загальну соціалізуючу роль, ці дві системи взаємин нерідко входять в суперечність одна з одною за змістом і за регулюючими їх нормам. Відносини з однолітками зазвичай будуються як рівнопартнерські і регулюються нормами рівноправ'я, тоді як стосунки з батьками та вчителями залишаються нерівноправними. Оскільки спілкування з товаришами починає приносити підліткові більше користі в задоволенні його актуальних інтересів і потреб, він віддаляється від школи і від сім'ї, починає більше часу проводити з однолітками.

Відносини підлітка з ровесниками, однокласниками складніше, різноманітніше і змістовніше, ніж у молодшого школяра. Спілкування з дорослими вже не вирішує всіх питань підлітка, а їх втручання викликає образу, протест.

Спілкування з товаришами набуває для підлітка велику цінність, причому нерідко навчання відсувається на другий план. З одного боку, у підлітка яскраво проявляється потреба спілкування, спільної діяльності, колективного життя, дружби, а з іншого - бажання бути прийнятим, шановним товаришами [ 5 c. 187].

У сфері спілкування відбуваються зміни. Якщо молодшого підлітка цікавили питання навчання, то старшого підлітка цікавлять питання особистісного спілкування, розвитку індивідуальності.

Спілкування з однолітками у підлітковому періоді реалізовує функції:

- обміну інформацією, самопізнання,

- вдосконалення навичок взаємодії з однолітками,

- збагачення емпатійних навичок, здатності розділяти з іншими спільні заняття, інтереси і почуття,

- налагодження контактів з протилежною статтю і засвоєння гендерних ролей,

- становлення автономності підлітка, його незалежності від дорослих,

- здобуття досвіду набуття прийнятного соціального статусу. Саме у групі однолітків створюється нова соціальна ситуація

- розвитку особистості підлітка, так як дорослішання, статеве дозрівання формує прагнення у здобутті емоційної незалежності від дорослих та активізує потребу у спілкуванні з ровесниками.

Спілкування з ровесниками стає значимою сферою також через дію механізму самооцінювання - порівняння себе з ровесниками. Взаємини підлітків з ровесниками виявляють нові поведінкові реакції: групування, пошуків друзів і компанії, хобі-реакції та реалізуються через налагодження дружніх взаємин і пошуки референтної групи та встановлення значимого статусу в ній.

У своєму середовищі, взаємодіючи один з одним, підлітки вчаться рефлексії на себе і однолітків. Взаємна зацікавленість, спільне розуміння навколишнього світу і один одного стає самоцінним. Спілкування виявляється настільки привабливим, що діти забувають про уроки і домашніх обов'язках. У відносинах з однолітками підліток прагне реалізувати свою особистість, визначити свої можливості у спілкуванні. Щоб здійснювати ці прагнення, йому потрібні особиста свобода і особиста відповідальність. І він відстоює цю особисту свободу як право на дорослість.

Відокремлені групи однолітків в підлітковому віці стають більш стійкими, відносини в них починають підкорятися більш суворим правилам. Подібність інтересів і проблем, які хвилюють підлітків, можливість відкрито їх обговорювати, не побоюючись бути осміяним і перебуваючи в рівних відносинах з товаришами, - ось що робить атмосферу в таких групах привабливішою для дітей, ніж спільноти дорослих людей. Поряд з безпосереднім інтересом один до одного у підлітків з'являються два інших види відносин: товариські (початок підліткового віку) і дружні (кінець підліткового віку). У старшому підлітковому віці у дітей зустрічаються вже три різних види взаємин, що відрізняються один від одного за ступенем близькості, змісту і тими функціями, які вони виконують в житті.

Підліткова реакція групування ? потреба підлітка в приналежності до групи, що виражається через його прагнення перебувати в середовищі ровесників та взаємодіяти з ними.

На основі реакції групування підліток спочатку розширює коло спілкування з ровесниками, але цим взаєминам властива значна емоційність та конфліктність через егоцентризм підлітків у дружбі. Приблизно в 14-15 років відбувається відбір та диференціація підліткових взаємин на категорії знайомих, приятелів, друзів. Спочатку актуальними є дружні взаємини з представниками своєї статі, до кінця підліткового віку може розгорнутися дружба з протилежною статтю.

Динаміка дружніх взаємин у цьому віці передбачає спочатку встановлення приятельських стосунків на основі спільних інтересів, визначення змісту "Я", самопізнання, а згодом формування емоційної прив'язаності, закріплення навичок соціальної взаємодії.

В підлітковому віці з'являється "кодекс дружби"- набір значимих, цінних якостей, якими повинен володіти друг. Наприклад, це щирість, вірність, чесність, відданість тощо. Найважливіше та цікаве в дружбі підлітків - розмови, обговорення. Егоцентричність дружніх взаємин підлітків проявляється у надмірній критичності до друга та лояльності до себе.

Також, у підлітковому віці відбувається пошук референтної групи. Для підлітка дуже важливо мати референтну групу, цінності якої він приймає, на чиї норми поведінки і оцінку він орієнтується. Важливо, що підліток, який претендує на роль лідера, повинен мати високу або й завищену самооцінку.

Отже, спілкування у підлітковому віці є провідною діяльністю, без нього неможливий нормальний розвиток. Тільки в контакті з дорослими, однолітками підліток бачить себе збоку, порівнює свої можливості, випробовує різні соціальні ролі, формує та удосконалює себе.

2.2 Специфіка спілкування підлітків з дорослими

Важливість для підлітка його спілкування з ровесниками нерідко відсуває на задній план його стосунки з дорослими, передусім із батьками і вчителями. Причинами цього є нерозуміння дорослими внутрішнього світу підлітка, їхні хибні або примітивні уявлення про його переживання, мотиви тих чи інших вчинків, прагнень, цінностей.

Чим старшими стають підлітки, тим менше розуміння вони знаходять у дорослих. І батьки, і вчителі здебільшого не вміють побачити і врахувати у практиці виховання того швидкого, інтенсивного процесу дорослішання підлітка, усіляко намагаються зберегти «дитячі» форми контролю, спілкування з підлітками. Саме цей момент підлітки, починаючи з 6-го класу, називають головним чинником своїх прикростей у спілкуванні з батьками. Особливо гостро це виявляється у старших підліткових класах, учні яких мають велику потребу у спілкуванні з дорослими «на рівних», рідко маючи можливість її задовольнити. Наслідком цього, як правило, стає протиставлення себе, свого «Я» дорослим, потреба в автономії.

Потреба підлітків у тому, щоб дорослі, особливо батьки, визнали їх рівноправними партнерами у спілкуванні, породжує конфлікти. Цікаво, що винним у конфлікті завжди визначається підліток - так вважають, до речі, і самі підлітки. Подібну самозвинувачувальну позицію підлітків деякі автори називають «психологічним примиренням», пов'язуючи її з прийняттям формальних відносин «слухняності», що нав'язуються їм, ламання позиції «психологічного примирення» найчастіше призводить до «психологічного бунту». Коли виникає цей «психологічний бунт», дорослі починають бити на сполох, ідуть до психолога, шукають вихід, а «психологічне примирення», всіх влаштовує. [ 3 c. 156]

Батьки, які спостерігають дорослішання своїх дітей, найчастіше помічають у цьому процесі тільки його негативні сторони: підліток стає «неслухняним», «потайливим» тощо - і зовсім не помічають пагонів позитивного, нового. Одним із таких пагонів є розвиток у підлітковому віці прагнення допомогти дорослим, підтримати, розділити їхнє горе або радість. Дорослі готові, у кращому випадку, виявити співчуття до підлітка, але зовсім не здатні прийняти подібне ставлення з його боку. Зрозуміло, чому саме так виходить, - для того, щоб прийняти таке ставлення до підлітка, якраз і необхідно бути із ним «на рівних». Багато сучасних проблем пов'язаних із вихованням підлітків, виникають тому, що дорослі прагнуть тільки щось дати підлітку, не бажаючи, та й не вміючи нічого взяти. Але тільки через реальні вияви доброти, співчуття ці важливі й дуже дефіцитні особистісні якості можуть розвиватися.

Важливе значення для підлітка має спільна діяльність із дорослими, організована на основі єдності інтересів, захоплень. Зміст такої співпраці може бути різним. Підліток може допомагати батькам по господарству, навіть радити їм у певних справах, а дорослі мають дослухатися до його думки. Дорослі можуть залучити його до справ, якими вони зайняті. Така спільна діяльність породжує спільність переживань, почуттів, настроїв, намірів, полегшує контакт із підлітком, зумовлює емоційну та духовну близькість. У ній дитина пізнає складний внутрішній світ дорослих, глибину думок і переживань, вчиться турботливому ставленню до людей.

Якщо порівнювати між собою сфери спілкування підлітків із батьками з одного боку, і з вчителями - з іншого, то при всій напруженості першого, значно більше «запущеним», малопродуктивним з погляду розвитку особистості виявляється другий бік. Адже переживання, пов'язані у підлітків зі спілкуванням з учителями, посідають одне з останніх місць, а ще з учителями у підлітків пов'язані тільки негативні переживання.

Характер спілкування з учителями і суб'єктивне ставлення до них змінюється протягом усього підліткового віку. Якщо головним мотивом спілкування молодших підлітків є намагання заручитися підтримкою вчителя, заохочення до навчання, поведінки та шкільної праці, то у більш старшому віці - намагання до особистісного спілкування з ним (учителем). Починаючи з 7-го класу, підлітків усе більше хвилюють професійні й особистісні якості педагогів. Причому, якщо професійні якості педагогів підлітків загалом влаштовують, то особистісні - ні. Ця незадоволеність сприймається підлітками здебільшого як проблема «справедливості» вчителя. Однак, незважаючи на незадоволеність підлітків особистісними якостями вчителів, вони все одно прагнуть до спілкування з ними, чого, до речі, учителі частіше не помічають. Вони, як правило, вважають, що підлітки задоволені спілкуванням з ними, як і їхніми особистісними якостями. Таким чином, з віком у підлітків зростає потреба в особистісному спілкуванні з педагогами. Відповідно розширюється і зона конфліктів як зовнішніх, так і внутрішніх.

2.3 Специфіка спілкування підлітків з однолітками протилежної статі

Почуття дорослості, що виникає у підлітковому віці штовхає його до того, щоб освоїти для себе «дорослі» види взаємодій. Цьому сприяє бурхливий тілесне розвиток і ідентифікація підлітка з дорослими.

До кінця підліткового віку виникає інтерес до протилежної статі, прагнення подобатися, і як наслідок цього з'являється підвищена увага до своєї зовнішності, одягу, манері поведінки. Особливе значення в цьому зв'язку надається особистій привабливості - це має першочергове значення в очах однолітків.

Спочатку інтерес до людини іншої статі набуває характерне для підлітків надзвичайне зовнішнє вираження. Хлопчики починають приставати до дівчат, а вони у свою чергу скаржаться на хлопчаків, доставляючи їм неприємності, проте така підвищена взаємна «увага» з боку однолітків тим і іншим очевидно приносить задоволення. Пізніше характер міжстатевих відносин змінюється, з'являється сором'язливість, скутість, іноді супроводжувані збереженням «дивної зовнішності» атрибутики в поведінці: байдужість, презирливе ставлення до однолітка протилежної статі і т.п. Всі ці симптоми характерні для підлітків, що навчаються в 5 - 6 класах. У цей час дівчаток, які в підлітковому віці починають прискорено фізично розвиватися, вже хвилює, хто і кому подобатися, хто на кого і як дивиться, хто з ким дружить [ 2 c. 98].

Виникаючий інтерес до іншої статі у молодших підлітків проявляється спочатку в неадекватних формах. Так, для хлопчиків характерні такі форми звертання на себе уваги, як чіпляння, приставання. Дівчатка зазвичай усвідомлюють причини таких дій і серйозно не ображаються, у свою чергу, демонструючи, що не помічають, ігнорують хлопчиків. В цілому хлопчики також з інтуїтивною увагою ставляться до цих проявів дівчаток.

Пізніше відносини ускладнюються. Зникає безпосередність у спілкуванні. Часто це виражається або в демонстрації байдужого ставлення до іншої статі, або в сором'язливості при спілкуванні. У той же час підлітки відчувають почуття напруги від почуття закоханості до представників протилежної статі.

Настає етап, коли інтерес до іншої статі ще більше посилюється, однак зовні у взаєминах хлопчиків і дівчаток виникає велика ізольованість. На цьому тлі проявляється інтерес до вже встановлених відносин, до того, хто кому подобається. У дівчаток цей інтерес зазвичай виникає раніше, ніж у хлопчиків: таємно про власні симпатії повідомляється єдиній подрузі, але часто і групі ровесниць. Навіть при взаємних симпатіях відкриті дружні відносини проявляються рідко, тому що для цього підліткам необхідно не тільки подолати власну скутість, а й бути готовим протистояти глузуванням з боку однолітків.

У старших підлітків спілкування між хлопчиками і дівчатками стає більш відкритим: у коло спілкування включаються підлітки обох статей. Прихильність до однолітка іншої статі може бути інтенсивною, як правило, їй надається дуже велике значення. Відсутність взаємності іноді стає причиною сильних негативних реакцій.

Інтерес підлітка до однолітків іншої статі веде до збільшення можливості виділяти і оцінювати переживання і вчинки іншого, до розвитку рефлексії та здатності до ідентифікації. Початковий інтерес до іншого, прагнення до розуміння однолітка дають початок розвитку сприйняття людей взагалі. Збільшення виділяючих в інших особистісних якостей і переживань, здатність до їх оцінки підвищують можливість оцінити самого себе. Безпосередньою причиною для оцінки своїх переживань може бути спілкування з привабливим для себе однолітком іншої статі.

У 7-8 класах між хлопчиками і дівчатками з'являються більш романтичні стосунки, вони починають писати один одному записки, призначають побачення. На основі таких взаємин у підлітків виникає бажання ставати краще, з'являється потреба до самовдосконалення. У цьому віці більшість дітей починають займатися самовихованням.

Романтичні відносини можуть виникати при спільному проведенні часу: на прогулянках, при відвідуванні театрів, музеїв, кіно і т.д. Підлітки нерідко ототожнюють себе з популярними персонажами і прагнуть відповідати зовнішнім формам їхньої поведінки.

Прагнення подобатися стає одним із значущих прагнень. Взаємні погляд і посмішка вже багато до чого зобов'язують. Особливу ціну набувають дотику. Руки стають провідниками внутрішньої напруженості, пов'язаної з фізичним і психічним набуттям тіла. Романтичне ставлення до представника протилежної статі спонукають до мрій, фантазій, де здійснюються найнеймовірніші задуми і здійснюються надії. Мрії і фантазії розвивають рефлексію і сміливість у вирішенні вигаданих або реальних ілюзій. Підліток вчиться діяти у своїх фантазіях, але відпрацьовує свої дії і вчинки по-справжньому, переживаючи їх і рефлексуючи на всі можливі ситуації.

Перші почуття чинять на молоду душу настільки сильний вплив, що багато людей вже в зрілі роки згадують саме ці почуття, які вже давно розчинились в реальному житті протягом років.

ВИСНОВКИ

Підлітковий вік - це період переходу від дитинства до дорослості, усвідомлення себе як дорослої особи, переосмислення цінностей. Поява почуття дорослості, як специфічного новоутворення самосвідомості, є структурним центром особистості підлітка, тією якістю, в якій відображається нова життєва позиція у ставленні до себе, людей і світу загалом. Саме воно визначає спрямованість і зміст активності підлітка, його основні прагнення, бажання, переживання. Підлітки відкриті для спілкування з людьми - однолітками й дорослими, а замкнутість зумовлена відчуттям, що їх не розуміють, переживанням несправедливості чи неповаги до себе.

У цьому віці особливо яскраво виражена залежність від думки чи ставлення оточуючих. Підлітки намагаються демонструвати свої кращі риси, заслужити схвальні відгуки - особливо від тих, чия думка для них важлива.

Центральне місце в житті підлітка займає спілкування з ровесниками. Якщо основою для об'єднань раніше виступала спільна діяльність, то тепер: привабливість тих чи інших занять визначається передусім їхніми можливостями для спілкування з однолітками. Таке спілкування дедалі більше виходить за межі шкільного життя, охоплюючи нові інтереси, види діяльності, стосунки, виділяються в окрему, самостійну і надзвичайно важливу для підлітка сферу життя. Це пояснює, з одногу боку, підвищений конформізм підлітків щодо компаній однолітків, а, з іншого, їх недисциплінованість і навіть правопорушення через невміння досягати бажаного становища у таких компаніях. Спілкування з товаришами в цьому віці набуває такої цінності, що нерідко витісняє на задній план і навчання, і навіть стосунки з рідними. Навчання привертає увагу не стільки своїм змістом, скільки можливостями спілкування з однолітками.

Відношення до сім'ї в ході дорослішання змінюється. В процесі соціалізації група ровесників в значній мірі заміщає батьків. Перенесення центру соціалізації з сім'ї в групу ровесників приводить до ослаблення емоційних зв'язків з батьками. Необхідно помітити, що зауваження щодо «знецінення» батьків в підлітковому і юнацькому віці є дуже поширеними і навіть, можна сказати, стали загальним місцем.

Стосунки підлітка з товаришами, однолітками, однокласниками складні, є різноманітні і змістовні. Спілкування з дорослими для підлітка не вирішує всіх запитань, а їх втручання нерідко викликає образу і протест. Спілкування з товаришами складає для підлітка більшу цінність, причому рідко навчання відходить на другий план. З одного боку, у підлітка яскраво проявляється проблема спілкування, спільної діяльності, колективного життя, дружби, а з іншого - бажання бути прийнятним, визнаним, шанованим товаришами.

У змісті спілкування теж відбуваються зміни. Якщо молодшого підлітка цікавили питання навчання і поведінки, то старшого більше цікавлять проблеми особистого спілкування, розвитку індивідуальності.

Поведінка підлітка знаходиться в залежності від поведінки дорослого. На зауваження, образи, погрози підліток переважно відповідає грубістю. Для того, щоб не допускати таких проявів поведінки, дорослий повинен бути разом з ним, а не «над» ним, допомагати будувати власний шлях, а не вести за собою. Якщо у спілкуванні з дорослими підліток засвоює суспільно значущі критерії оцінок, цілі та мотиви поведінки, способи аналізу дійсності і способи дій, то спілкування з ровесниками є своєрідними випробуванням себе у сфері особистісної, зокрема специфічної моральної, проблематики. У спілкуванні з дорослим підліток завжди перебуває у позиції молодшого, певною мірою підкореного. І лише у стосунках з ровесниками він рівноправний, виконуючи ролі організатора та виконавця, приятеля і суперника, друга, що зберігає чиюсь таємницю і довіряє свою іншим.

CПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Александрова Ю. В. Возрастная психология. Характеристика психологических особенностей подростков и юношей / Ю. В. Александрова. М. : Современный гуманитарный университет, ? 1999. ? 66 с.

2. Бедлинський О. І. Психологічні особливості провідної діяльності підлітків Навч. посіб. для студ. Вузів / О. І. Бедлинський. ? Суми: Вид-во СумДПУ ім. А. С. Макаренка, ? 2011. ? 136 с.

3. Белопольская Н. Л. Самосознание проблемных подростков / Н. Л. Белопольская. - М. : Институт психологии РАН, 2007. ? 332 с.

4. Бовть О. В. Соціально-психологічні причини агресивної поведінки підлітків / О. В.Бовть // Рідна школа. - 1999. - № 2 . - С. 17-20

5. Волков Б. С. Психология юности и молодости: Учебное пособие / Б.С. Волков. ? М. : Академический Проект : Трикса, ?2006. ? 256 с.

6. Горянина В. А. Психология общения : Учебник для вузов / В. А. Горянина. М. : Академия, 2002. - 416 с.

7. Касьянова О. В. Особливості формування комунікативної компетентності у молодших підлітків / О.В. Касьянова // Освіта на Луганщині. ? 2008. ? № 1. - С. 79-84.

8. Літяга І. В. Деякі аспекти проблеми спілкування у підлітковому віці / І. В. Літяга // Вісн. Житомир. держ. пед. ун-ту. ? 2002. ? № 9. ? С. 203-205.

9. Мухина В. С. Возрастная психология: феноменология развития, детство, отрочество: Учебник для вузов / Р. В. Мухина М. : Академия, ?2012. ? 456 с.

10. Павелків Р. В. Вікова психологія : підруч. для студ. вищ. навч. Закл / Р. В. Паверлів. ? К. : Кондор, 2011. ? 468 с.

11. Поливанова К. Н. Психология возрастных кризисов : Учеб. пособие для студ. высш. пед. Заведений / К. Н. Поливанова. ? М. : Издат. центр, ? 2000. ? 184 с.

12. Размахнина Д. Ю. Решение задач развития в подростковом возрасте как условие формирования идентичности / Д. Ю. Размахнина // Психология и школа. - 2006. - № 1. - С. 42-51.

13. Ремшмидт Х. М. Подростковый и юношеский возраст: проблемы становления личности: Навч. Посібник / Х. М.Ремшмидт. - М. : Мир, ? 1994. 320 с.

14. Скрипченко О.В. Вікова та педагогічна психологія: Навч. Посібник / О. В. Скрипченко. - К. : Просвіта, ? 2004. - 413 с.

15. Тарабакина Л. В. Эмоциональное развитие подростков : Навч. Посібник / Л. В. Тарабакина. ? М. : Прометей, ?2011. - 250 с.

16. Туревская Р. А. К вопросу о смысловой организации переживаний в подростковом и раннем юношеском возрасте / Р. А. Туревская // Психология. 2005. - № 4. С.57?64

17. Фельдштейн Ф. И. Психология личностного развития подростка / Ф. И. Фельдштейн // Советская педагогика. - 1991. - № 4. - С. 31-38.

18. Філоненко М. М. Психологія спілкування : Навчальний посібник / М. М. Філоненко. ? К. : Центр учбової літератури, ? 2008. ? 224 c.