Соціально-психологічна характеристика спілкування в процесі спільної групової діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціально-психологічна характеристика спілкування в процесі спільної групової діяльності

РЕФЕРАТ

Текст - 44 с., табл. - 1, рис. - 3; джерел - 28, додатки - 3

У курсовій роботі проаналізовано основні етапи дослідження соціально-психологічних особливостей спілкування у вітчизняній та зарубіжній психологічній науці, надано загальну характеристику основним складовим спілкування в соціальній психології. Охарактеризовано вербальні та невербальні компоненти спілкування. Проведено констатуючий експеримент, спрямований на виявлення соціально-психологічних особливостей спілкування в процесі спільної групової діяльності. Розроблено практичні рекомендації щодо покращення здатності до взаємодії в процесі спільної групової діяльності.

Ключові слова: ВЗАЄМОДІЯ, ГРУПОВА ДІЯЛЬНІСТЬ, ІНТЕРАКЦІЯ, КОЛЕКТИВ, ОНТОГЕНЕЗ, ОСОБИСТІСТЬ, ПРИЙНЯТТЯ РІШЕННЯ, ПРОДУКТИВНІСТЬ, ПСИХОЛОГІЧНИЙ КЛІМАТ, РОЗВИТОК, СПІЛКУВАННЯ, ТРАНСАКТНИЙ АНАЛІЗ.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ СПІЛКУВАННЯ В СОЦІАЛЬНІЙ ПСИХОЛОГІЇ

1.1 Аналіз літератури за проблемою дослідження спілкування в роботах вітчизняних та зарубіжних психологів

1.2 Основні складові спілкування в соціальній психології

1.3 Вербальне та невербальне спілкування в структурі міжособистісних взаємин

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ ХАРАКТЕРИСТИК СПІЛКУВАННЯ В ПРОЦЕСІ СПІЛЬНОЇ ГРУПОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1 Роль спілкування у збільшенні ефективності спільної групової діяльності

2.2 Дослідження соціально-психологічних особливостей спілкування в процесі спільної групової діяльності

2.3 Психологічний та статистичний аналіз результатів констатуючого експерименту

2.4 Практичні рекомендації щодо покращення здатності до взаємодії в процесі спільної групової діяльності

Висновки до розділу 2

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність дослідження. Кожна людина має потребу у спілкуванні, налагодженні соціальних контактів. Постає вона як необхідність у нових враженнях, почуттях, знаннях, у бажанні поділитися з кимось своїми переживаннями й думками, обмінятися певною інформацією, налагодити стосунки. Спілкування є невід'ємним аспектом існування людини, важливою передумовою формування її як соціальної істоти, взаємодії з різноманітними спільнотами, а також необхідною умовою існування суспільства. У процесі спілкування відбувається інтелектуальна та емоційно-чуттєва взаємодія індивідів, досягається єдність і злагодженість їх дій, що зумовлює формування спільних настроїв і поглядів, взаєморозуміння, згуртованості й солідарності. Вони необхідні в колективній діяльності, оскільки становлять культурно-комунікативну основу соціального життя суспільства. У процесі розвитку індивіда потреба у спілкуванні має соціально-вибірковий характер.

Феномен спілкування виявляється в численних взаємозв'язках людей, в обміні діяльністю, інформацією, досвідом, уміннями й навичками, результатами праці тощо. Спілкування є й одним із виявів людської сутності, особистісною формою існування й функціонування суспільних відносин. Воно відображає об'єктивну потребу людей жити в соціумі, об'єднуватись і працювати один з одним. Спільна діяльність не може відбуватися без координації дій, узгодження цілей, обміну думками, формування внутрішнього світу людини, її свідомості, почуттів, знань. А це можливо лише завдяки спілкуванню.

Спілкування охоплює різноманітні взаємозв'язки, міжособистісні взаємини, здійснюється у різних формах і за допомогою різних засобів, які, будучи невід'ємним чинником культури, постійно вдосконалюються, збагачуються.

Розробка загальнопсихологічних теорій спілкування при груповій взаємодії надано у роботах вітчизняних вчених М.М. Бахтина, А.А. Бодальова, А.Б. Добровича, Г.А. Ковальова, М.С. Кагана, М.І. Лісіної, Н.П. Єрастова, Л.А. Петровської, В.В. Рижова, А.У. Хараша, Л.П. Якубинського та закордонних психологів (Е. Берн, Д. Джонджелілл, Т. Харріс, В. Зігерт, Л. Ланг, П. Міцич).

Об'єкт дослідження - проблема спілкування у соціальній психології.

Предмет дослідження - соціально-психологічна характеристика спілкування в процесі спільної групової діяльності

Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні та експериментальному дослідженні соціально-психологічних особливостей спілкування в процесі спільної групової діяльності та у розробці практичних рекомендацій щодо покращення здатності до взаємодії в процесі спільної групової діяльності.

Для досягнення мети дослідження необхідно розв'язати наступні завдання дослідження:

Проаналізувати основні теоретичні підходи до проблеми дослідження спілкування в роботах вітчизняних та зарубіжних психологів.

Охарактеризувати основні складові спілкування в соціальній психології.

Освітити роль спілкування у збільшенні ефективності спільної групової діяльності.

Провести експериментальне дослідження соціально-психологічних особливостей спілкування в процесі спільної групової діяльності.

На основі результатів констатуючого експерименту розробити практичні рекомендації щодо покращення здатності до взаємодії в процесі спільної групової діяльності.

Методологічну та теоретичну основу дослідження склали положення загальнопсихологічних теорій спілкування М.М. Бахтина, А.А. Бодальова, Г.А. Ковальова, М.С. Кагана, М.І. Лісіної, Н.П. Єрастова, Л.А. Петровської; теорія трансактного аналізу Е. Берна, Д. Джонджевілла, Т. Харріса; розробка практики ділового спілкування у роботах Г.В. Бороздіної.

Методи (методики) дослідження:

- аналіз наукової літератури з проблеми дослідження;

- спостереження;

- бесіди;

- психологічний констатуючий експеримент;

- тестування (методика «Діагностика комунікативного контролю» М. Шнайдера; методика «Діагностика потенціалу комунікативної імпульсивності» В.А. Лосенкова; методика «Виявлення інтегральних форм комунікативної агресивності» В.В. Бойко);

- методи обробки даних.

Теоретичне значення дослідження полягає в узагальнені та розширенні знань щодо соціально-психологічних особливостей спілкування в процесі спільної групової діяльності; у теоретичному обґрунтуванні чинників, що впливають на ефективність міжособистісної взаємодії в процесі соціальної інтеракції.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що отримані результати можуть бути використані вчителями та педагогами для покращення взаємодії з учнями в процесі спілкування; учасниками різних соціальних груп для гармонізації взаємодії та взаємопорозуміння. Також отримані результати можуть використовуватися в процесі психодіагностичної роботи при надані психологічної допомоги.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ СПІЛКУВАННЯ В СОЦІАЛЬНІЙ ПСИХОЛОГІЇ

1.1 Аналіз літератури за проблемою дослідження спілкування в роботах вітчизняних та зарубіжних психологів

Проблема спілкування в процесі групової взаємодії розглядалася багатьма вітчизняними та зарубіжними вченими. Нижче будуть наведені найзначніші концепції, що мають відношення до досліджуваної теми.

М.С. Каган розглядає спілкування як один з видів людської діяльності, якому властиві відповідна структура і атрибути [9, с. 152].

Л.П. Буєва припускає, що “спілкування є безпосередньо спостерігаєма і переживана реальність і конкретизація суспільних відносин, їх персоніфікація, особова форма. Суспільні відносини при цьому складають зміст процесу (дії об'єктивних суспільних законів і відносин), а спілкування - його індивідуалізовані форми” [11, с. 48].

В.М. Соковкин (1974) аналізує людське спілкування як комунікацію, як діяльність, як відносини, як взаєморозуміння і взаємовплив.

З точки зору А.Н. Леонтьєва, спілкування слід розглядати як визначену сторону діяльності, тому що воно присутнє в будь-якій діяльності в якості її елемента. Саму ж діяльність можна розглядати як необхідну умову спілкування [16, с. 117]

Спробу інтегрувати в межах єдиної концепції різноманітні соціально-психологічні підходи до проблеми спілкування здійснила Г.М. Андреєва. Характеризуючи спілкування, вона виділила в ньому три взаємопов'язані сторони: комунікативну (обмін інформацією між тими, хто спілкується), інтерактивну (організація взаємодії тих хто спілкується) і перцептивну (процес сприйняття одне одного партнерами і встановлення на цій основі взаємопорозуміння). Аналіз досліджень психологів приводить до висновку про те, що незалежно від того, чи визнає це сам дослідник, чи ні, але фактично майже всі дослідження орієнтовані на один із вищеназваних теоретичних напрямків.

Поряд з вище переліченими авторами, значення спілкування і його вплив на розвиток особистості вивчали такі радянські психологи, як Б.Г. Ананьєв і В.М. М'ясищев. Дослідження Б.Г. Ананьєва націлені на глибоке і всебічне вивчення спілкування, велике значення має осмислення вже здійсненого в цій галузі в минулому, як в психології, так і в суміжних з нею науках [17, с. 123]. психологічний спілкування вербальний

Б.Г. Ананьєв підкреслює, що особливою і головною характеристикою спілкування як діяльності є те, що через нього людина будує свої відносини з іншими людьми. Він пише: “Поведінка людини виступає не тільки як складний комплекс видів його соціальної діяльності, за її допомогою приймає форму предметів оточуючий його світ, але і як спілкування, практична взаємодія з людьми в різноманітних соціальних структурах”.

Розглядаючи психологічне значення взаємодії, що здійснюється в формі спілкування, Б.Г. Ананьєв неодноразово підкреслює, що, будучи обов'язковим компонентом праці, навчання, гри і всіх інших видів діяльності, які передбачають взаємодію людей, вона є основою, без якої неможливе пізнання ними діяльності, формування у них емоційного відклику на цю дійсність і основаного на цьому пізнанні і емоційним відношенням поведінки в цій дійсності.

Спілкування, - пише він, - настільки ж соціальне, як і індивідуальне явище. Тому так нерозривно пов'язане соціальне і індивідуальне в найважливішому засобі спілкуванні - мові, індивідуальним проявом, механізмом якого є мова [15, с. 62].

Пантоміміка і жестикуляція, інакше кажучи, неречові форми спілкування, стають такими саме тоді, коли експресія поведінки виконує комунікативну функцію. Окрім речових і неречових засобів спілкування, Б.Г. Ананьєв виділяє і внутрішню сторону - пізнання учасниками спілкування одне одного, між особові відносини, саморегуляцію вчинків людини з урахуванням отриманого знання, перетворення внутрішнього світу людей, що приймають участь в спілкуванні [5, с. 82].

Б.Г. Ананьєв чітко показав значимість категорії спілкування для загальної, вікової і педагогічної психології, а також для психології індивідуальних різностей.

В.М. М'ясищев також вніс значний вклад в розробку комплексу питань, що стосуються психології спілкування. За думкою В.М. М'ясищева, зв'язок відбиття людьми одне одного в спілкуванні з їх взаємовідносинами очевидний. В спілкуванні відбиваються стосунки людей з їх різноманітною активністю, вибірковістю, позитивним або негативним характером. Засобом або формою спілкування і відносин є відносини людини з людиною.

Причини, які визначають наявність або відсутність відповідності між відношенням і звертанням учасників спілкування, В.М. М'ясищев бачив не лише в особливих властивостях кожного з тих хто спілкується, але і в обставинах спілкування, і, зокрема, в характері малої групи, яку утворюють люди, які спілкуються. Він вважав, що взаємовідносини відіграють значну роль в характері процесу взаємодії, і, в свою чергу, представляють результат взаємодії. Ті переживання, які виникають в процесі взаємодії, укріплюють, руйнують або реорганізують відносини.

Також В.М. М'ясищев відмічав, що спілкування може впливати на ті або інші характеристики психічних процесів, психічних станів і властивостей людини, істотно змінювати або перебудовувати [6, с. 115]. Роботи В.М. М'ясищева, в основному були в галузі загальної психології, але деякі його роботи були розроблені з точки зору медичної психології.

Особливостями ділового спілкування по визначенню А.С. Золотнякова є: партнер в діловому спілкуванні завжди виступає як особистість завжди значуща для суб'єкта; людей, що спілкуються, вирізняє велике взаєморозуміння в питаннях справи; головне завдання ділового спілкування - продуктивне співробітництво.

До психологічних механізмів сприйняття в міжгруповому спілкуванні по визначенню А.Л. Потєряхіна відносять процес соціальної стереотипізації. Сутність його в тому, що відображення однієї або іншої людини будується на основі одних або інших схем.

Комунікація за твердженням А.Л. Потєряхіна,буде ефективною лише тоді, коли одержувач повідомлення правильно виконає його розшифровування, інакше виникне непорозуміння. Він вважає, що більшість конфліктів виникає при невірному тлумаченні ставлення до партнера. Найчастіше сприймається не сутність справи, а ставлення до неї, тому реагують саме на це [14, с. 125]. Найголовніше для ділового спілкування вміння говорити та вміння вислухати. Вміння говорити передбачає вивірене формування своєї думки, зрозумілість мови подання матеріалу, орієнтація у спілкуванні на реакцію співрозмовника.

На думку А.Г. Ковальова, ділове спілкування - це перш за все комунікація, тобто обмін інформацією, вагомою для тих, хто спілкується, що передбачає визначення наступних питань: які за якістю засоби комунікації та яким чином вірно ними користуватись в процесі спілкування; яким чином долати комунікативні бар'єри непорозуміння та робити комунікацію успішною.

Дослідження В. Зігерта та Л. Ланга, свідчать що втрати при монологічному спілкуванні складають близько 50%, а в деяких випадках і 80% від обсягу поданої інформації. Найефективнішою формою спілкування є діалог. В його основі - вміння задавати питання собі та іншим, вільне володіння мовою [12, с. 52].

Розглядаючи структуру діалогового спілкування, П. Міцич виділяє п'ять його стадій: початок бесіди, передання інформації, аргументація, нейтралізація, прийняття рішень. Цим стадіям відповідають п'ять основних принципів ведення ділових бесід: звернути увагу співрозмовника, збудити у нього зацікавленість, детально обґрунтувати бесіду, виявити інтереси й усунути сумніви, втілити інтереси співрозмовника в остаточне рішення.

1.2 Основні складові спілкування в соціальній психології

Спілкування є невід'ємним аспектом існування людини, важливою передумовою формування її як соціальної істоти, взаємодії з різноманітними спільнотами, а також необхідною умовою існування суспільства. У процесі спілкування відбувається інтелектуальна та емоційно-чуттєва взаємодія індивідів, досягається єдність і злагодженість їх дій, що зумовлює формування спільних настроїв і поглядів, взаєморозуміння, згуртованості й солідарності. Вони необхідні в колективній діяльності, оскільки становлять культурно-комунікативну основу соціального життя суспільства. У процесі розвитку індивіда потреба у спілкуванні має соціально-вибірковий характер.

Феномен спілкування виявляється в численних взаємозв'язках людей, в обміні діяльністю, інформацією, досвідом, уміннями й навичками, результатами праці тощо. Спілкування є й одним із виявів людської сутності, особистісною формою існування й функціонування суспільних відносин. Воно відображає об'єктивну потребу людей жити в соціумі, об'єднуватись і працювати один з одним [18, с. 72].

Спілкування -- увесь спектр зв'язків і взаємодій людей у процесі духовного і матеріального виробництва, спосіб формування, розвитку, реалізації та регуляції соціальних відносин і психологічних особливостей окремої людини, що здійснюється через безпосередні чи опосередковані контакти, в які вступають особистості та групи.

Звужене тлумачення цього поняття пов'язане з міжособистісними стосунками людини.

Міжособистісне спілкування -- процес предметної та інформаційної взаємодії між людьми, в якому формуються, конкретизуються, уточнюються і реалізуються їх міжособистісні відносини (взаємовплив, сприйняття одне одного тощо) та виявляються психологічні особливості комунікативного потенціалу кожного індивіда [20, с. 132].

Міжособистісне спілкування є взаємодією людей, в якій кожен учасник реалізує певні цілі, водночас пізнаючи і змінюючи себе й співрозмовника.

Для соціальної психології принциповим є взаємозв'язок спілкування і діяльності. Маючи за основу ідею їх єдності, вона тлумачить спілкування як реальність людських взаємин, які охоплюють усі форми спільної діяльності людей. Це означає, що будь-які форми спілкування належать до специфічних форм спільної діяльності. Тобто люди завжди спілкуються у відповідній діяльності [5, с. 119-123]. Серед учених є немало прихильників якнайширшого погляду на зв'язок діяльності і спілкування, згідно з яким спілкування тлумачиться і як аспект спільної діяльності, і як її продукт, їх опоненти вважають спілкування самостійним, незведеним до діяльності феноменом, доводячи, що процес спілкування є для людини не тільки засобом, а й метою. Згідно з таким розумінням спілкування не обов'язково зумовлюється потребою у спільній діяльності, воно може реалізовуватися і як самомотивований процес.

Отже, спілкування в соціальній психології трактується як особливий вид діяльності; специфічна соціальна форма інформаційного зв'язку; форма взаємодії суб'єктів; самостійна і незведена до діяльності категорія; процес міжособистісної взаємодії; обмін думками, почуттями і переживаннями; суттєвий аспект людської діяльності; реальність людських взаємин, що передбачає будь-які форми спільної діяльності людей; універсальна реальність буття людини, яка породжується і підтримується різними формами людських відносин, та ін [18, с. 142]. Очевидним є те, що діяльність людини, її спілкування з іншими взаємопов'язані й відокремлено існувати не можуть. Будь-який різновид, форма людської діяльності (гра, керівництво, виховання тощо) реалізуються через спілкування, а спілкування -- через них. Навіть спілкування з собою відбувається так, що людина подумки продовжує розмову зі своїм партнером.

Спілкування є явищем соціальним, його природа виявляється в соціумі. Будучи актом передавання соціального досвіду, норм поведінки, традицій, воно сприяє збагаченню знань, умінь і навичок учасників спільної діяльності, задовольняє потребу в психологічному контакті, є механізмом відтворення подій, настроїв, координує зусилля людей, сприяє об'єктивному виявленню особливостей поведінки партнерів, їхніх манер, рис характеру, емоційно-вольової та мотиваційної сфер. Його соціально-психологічна специфіка полягає в тому, що у процесі взаємодії суб'єктивний світ одного індивіда розкривається для іншого, відбувається обмін думками, інтересами, почуттями, діяльністю, інформацією тощо. У результаті спілкування реалізуються певні контакти, міжособистісні відносини, здійснюється об'єднання (розмежування) людей, виробляються правила і норми поведінки. Успішність будь-яких контактів залежить від взаєморозуміння між партнерами по спілкуванню. У міжособистісних контактах розкривається увесь спектр якостей, комунікативний потенціал, соціальна значущість особистості, виявляються людські симпатії та антипатії, любов і дружба, сумісність і несумісність. Це свідчить про необхідність знати відносини між учасниками контактної групи, адже від них залежить система спілкування окремої особистості, розвиток її комунікативного потенціалу, засоби, що використовуються при взаємодії 18, с. 144].

Соціальна психологія вивчає не лише форму, способи спілкування, а й його зміст -- те, з приводу чого людина вступає в міжособистісні відносини.

Особистість у контексті спілкування реалізується на таких рівнях:

Спілкування -- взаємовплив. Становлення та розвиток особистості за таких умов є результатом психологічного впливу одного суб'єкта на іншого у процесі взаємодії, діалогу.

Спілкування -- діяльність. Йдеться про включення соціально-психологічного досвіду в практику спілкування, реалізацію діяльнісної сутності спілкування, в якому особистість є його учасником, унікальною і неповторною індивідуальністю, суб'єктом діяльності.

Спілкування -- обмін інформацією. Становлення особистості відбувається у процесі реалізації її комунікативних здібностей, якостей, умінь, комунікативної програми поведінки.

Спілкування -- сприймання людьми одне одного. На цьому рівні реалізуються перцептивно-рефлексивні, емоційно-емпатійні можливості особистості, виникає взаєморозуміння (непорозуміння) між учасниками спілкування.

Спілкування -- міжособистісні відносини. Йдеться про розвиток статусно-рольових та статево-рольових характеристик індивіда, прояв соціально-психологічних стереотипів його поведінки, складових певного соціально-психологічного типу [18, с. 147].

Соціальна психологія зважає й на такі рівні реалізації особистості, як спілкування -- обмін нормами, спілкування -- обмін цінностями, спілкування -- соціальна поведінка тощо.

Ця класифікація рівнів є дещо умовною, оскільки під час спілкування одночасно може відбуватися і обмін нормами, знаннями, цінностями, і взаємовплив, взаєморозуміння тощо.

До основних характеристик спілкування належать структура, функції, види, стратегії, тактики, стилі, засоби і форми.

Структура спілкування складається з наступних рівнів [13, с. 11].

-- Макрорівень. Спілкування як складна система взаємозв'язків індивіда з іншими людьми і соціальними групами, важливий аспект його способу життя.

-- Мезорівень. Спілкування як сукупність цілеспрямованих логічно завершених контактів чи ситуацій взаємодії людей у конкретний період свого життя.

-- Мікрорівень. Спілкування як взаємодія поведінкових актів.

Функції спілкування. Функціональні можливості спілкування реалізуються на різних рівнях, залежать від особливостей соціально-психологічного середовища, соціальної ситуації, змісту і мети взаємодії.

Існують наступні функції спілкування [27, с. 118]:

-- Інформаційно-комунікативна (обмін інформацією). Охоплює процеси формування, передавання та прийому інформації. Реалізація її має кілька рівнів. На першому здійснюється вирівнювання розбіжностей щодо інформованості людей, що вступають у психологічний контакт. Другий рівень передбачає передавання інформації та прийняття рішень (спілкування реалізує цілі інформування, навчання та ін.). Третій рівень пов'язаний із прагненням людини зрозуміти інших (спілкування спрямоване на формування оцінок досягнутих результатів).

-- Регуляційно-комунікативна (регуляція поведінки, спільної діяльності у процесі взаємодії). Завдяки спілкуванню людина регулює не тільки власну поведінку, а й поведінку інших людей і реагує на їхні дії.

-- Афективно-комунікативна (регуляція емоційної сфери людини). Вона характеризує емоційну сферу людини, в якій виявляється її ставлення до навколишнього середовища, в тому числі й соціального.

Види спілкування. За результативністю спільної взаємодії та досягнутим ефектом виокремлюють такі види спілкування [13, с. 129]:

-- Необхідне. Йдеться про міжособистісні контакти, без яких спільна діяльність стає неможливою.

-- Бажане. Передбачає міжособистісні контакти, що сприяють успішному розв'язанню виробничих, виховних та інших завдань.

-- Нейтральне. За таких обставин міжособистісні контакти не заважають, але й не сприяють розв'язанню завдань.

-- Небажане. Міжособистісні контакти, які ускладнюють досягнення завдань спільної взаємодії.

За безпосередністю контактів розрізняють міжособистісне та масове спілкування. Йдеться про те, що учасниками спілкування можуть бути як конкретні індивіди, так і опосередковані групи людей.

За типом зв'язків між учасниками взаємодії виокремлюють монологічне і діалогічне спілкування.

1.3 Вербальне та невербальне спілкування в структурі міжособистісних взаємин

Невербальна комунікація. Невербальне спілкування відбувається, як правило, неусвідомлено, мимовільно. Хоча люди певним чином контролюють своє мовлення, можна шляхом аналізу міміки, жестів, Інтонації оцінити правильність, щирість мовної Інформації. Для розуміння невербальних елементів спілкування необхідне, як правило, спеціальне навчання [20, с. 128].

Невербальні засоби передання інформації людина освоює раніше, ніж вербальні. Немовля починає розрізняти емоційні стани матері, реагує на інтонацію голосу, вираз обличчя, жести, дотики. У дорослих при контактах з незнайомими перше враження виникає саме завдяки засобам невербального спілкування (візуальний контакт, експресія, емпатія -- здатність до співпереживання).

Одним з важливих параметрів, що характеризують невербальну комунікацію, е міжособистісний простір -- дистанція, яка неусвідомлено встановлюється в процесі безпосереднього спілкування між людьми. Чим тісніші стосунки між людьми, тим менша просторова дистанція між ними в процесі спілкування. Ця дистанція залежить від національних еталонів поведінки, соціального статусу, віку, психологічних особливостей [5, с. 142]. Надто близька, як і віддалена, дистанція негативно відбивається па ефекті спілкування. «Найближче» спілкуються близькі знайомі, родичі. Збільшення міжособистісного простору може викликати неприємні почуття. Зацікавлені один в одному співрозмовники зменшують дистанцію спілкування, психічно тривожні намагаються збільшити відстань. Жінки схильні перебувати дещо ближче до співрозмовника, ніж чоловіки. Середньоєвропейські межі дистанції між співрозмовниками-друзями становлять 0,5--1,2 м (міжособистісний простір), для неформальних соціальних та ділових стосунків -- 1,2--3,7 м (соціальний простір); простір, більший ніж 3,7 м, дає можливість утриматися від спілкування або перевести його в площину формальних стосунків.

Міжособистісний простір впливає на візуальний контакт (контакт очима). Найінформативніший елемент зовнішнього вигляду людини -- обличчя. Тому візуальний контакт є надзвичайно важливим у невербальному спілкуванні. Фіксація погляду на іншому означає не тільки зацікавленість, а й зосередженість. Але пильний тривалий погляд на людину викликає в неї відчуття збентеженості й може сприйматися як ознака ворожості. Взаємний візуальний контакт легше підтримувати, обговорюючи приємні питання. З того, як люди дивляться один на одного, можна з'ясувати, які між ними стосунки. Ми схильні довше дивитися па тих, ким захоплюємося, уникаємо погляду в ситуації суперництва. Підтримання візуального контакту допомагає партнеру відчути ставлення до нього співрозмовника. Погляд може регулювати розмову. Коли один з учасників діалогу закінчує говорити, то він дивиться на співрозмовника, очікуючи на продовження бесіди [5, с. 148].

Під час спілкування інформативну функцію виконують експресивні реакції (від лат. expressio -- виразність). До них належать: міміка, пантоміміка, жести, інтонація голосу. Вони характеризують інтенсивність вияву переживань людини. Характерною ознакою міміки (експресивних рухів м'язів обличчя) є її універсальність та специфічність для вираження різних емоцій. Інтерпретація емоцій пов'язана з подвійною природою міміки. З одного боку, міміка зумовлена природженими факторами відображення універсальних емоцій на обличчі, таких як жах, радість, біль. Вони зрозумілі людям різних культур. З іншого -- міміка залежить від особливостей певної соціальної культури, конкретних норм, еталонів. Національні, етнічні, культурні стандарти відбиваються на мімічних реакціях, зумовлюють певну форму їх протікання. Посмішка означає позитивне ставлення до іншої людини, сльози є універсальною ознакою скорботи, одначе форма вияву цих реакцій -- коли, як, як довго слід посміхатися чи плакати -- залежить від національних, соціокультурних особливостей [16, с. 63]. Позитивні емоції досить рівномірно відбиваються на обох боках обличчя, негативні емоції -- чіткіше на лівому боці. Найбільш експресивними є губи людини, її брови, рухи м'язів у нижній частині обличчя.

Емоційні переживання людини можна визначити з її пантоміміки: жестів, пози, рухів. Жести, міміка, інтонація допомагають людині, яка говорить, зосередити увагу співрозмовника, виразити своє емоційне ставлення до інформації, яку вона передає [11, с. 84].

Вербальна комунікація. Комунікативна взаємодія людей відбувається переважно у вербальній (словесній) формі -- в процесі мовного спілкування. Його особливість полягає в тому, що воно за формою і за змістом спрямоване на іншу людину, включене в комунікативний процес, є фактом комунікації. Вербальна комунікація може бути спрямована на окрему людину, певну групу (чи навіть не мати конкретного адресата), але в будь-якому разі вона мас діалоговий характер і являє собою постійні комунікативні акти.

У процесі спілкування мовлення виконує також інформативну функцію. Виділяють інформацію інструментальну, що стосується безпосередньо засобів розв'язання певного завдання, та експресивну, що торкається оцінок, самооцінок, емоційних зв'язків між членами групи (тобто цей вид інформації мас соціально-емоційний характер). Інструментальна інформація більше пов'язана з регуляцією власне діяльності. З допомогою експресивної інформації активно регулюється взаємодія між членами групи. Між цими двома видами інформації важко провести чітке розмежування, може йтися скоріше про перевагу одного з цих видів, що визначається конкретними умовами діяльності та взаємодії [17, с. 52].

Мовлення с засобом емоційного впливу, який стимулює або гальмує дію певного члена групи. Емоційно-позитивний вплив (заохочення) та емоційно-негативний вплив (покарання) регулюють спільні дії партнерів. Це сприяє кращому розумінню ситуативних цілей, що поліпшує ефективність групової діяльності. Без застосування комунікативних категорій «схвалення» та «несхвалення» неможлива ніяка координація спільної діяльності.

Акт вербальної комунікації -- це діалог, що складається з промовляння та слухання. Вміння промовляти є давнім предметом дослідження. Існує спеціальна наука -- риторика, викладається спеціальна дисципліна - ораторське мистецтво [15, с. 32].

У діалозі нас частіше цікавить те, чи зрозумів нас інший, ніж те, чи зрозуміли ми його. Це деформує процес спілкування. Найкращий метод уникнути цього -- нерефлексивне слухання. Сутність його полягає у невтручанні в мову співрозмовника (умовно-пасивне слухання).

Рефлексивне слухання необхідне для ефективного спілкування у зв'язку з обмеженнями й труднощами, що виникають у процесі спілкування.

З'ясування -- це звернення до співрозмовника за уточненнями. Воно проводиться з допомогою «відкритих» і «закритих» запитань. «Закриті» запитання вимагають відповіді типу «так» чи «ні». «Відкриті» змушують дати розгорнуту або уточнюючу відповідь. Доцільніше користуватися переважно «відкритими» запитаннями, тому що «закриті» переключають співрозмовника з позиції пояснюючого на позицію власного захисту, а це може загострити конфліктну ситуацію.

Мета перефразування -- власне формулювання почутої інформації, особливо коли інформація здається нам зрозумілою. Власне формулювання почутого підсилює адекватність змісту бесіди [4, с. 77].

Відображення почуттів акцентує увагу на емоційному стані співрозмовника, його ставленні до змісту бесіди. Хоча різниця між почуттями та змістом повідомлення певною мірою відносна і її не завжди можна чітко визначити, але у випадках, коли співрозмовник побоюється негативної оцінки, він може приховувати своє ставлення до певних подій, фактів.

Резюмування є сенс застосовувати під час тривалих бесід, його функція -- підбити підсумки бесіди або поєднати окремі її фрагменти в єдиний змістовий контекст.

Розглядаючи структуру діалогового спілкування, П. Міцич виділяє п'ять його стадій: початок бесіди, передання інформації, аргументація, нейтралізація, прийняття рішень [5, с. 37-48].

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

Спілкування - це та сторона людської діяльності, яка передбачає зв'язок, взаємодію та взаємовплив людей у процесі матеріального та духовного виробництва. Це спосіб реалізації соціальних відносин, які відбуваються через безпосередні або опосередковані контакти, в які особистість або група вступають у процесі їх життєдіяльності.

Рівні спілкування - ритуальний (соціально-рольовий); діловий (спільна діяльність); інтимно-особистісний (задоволення потреб у співчутті, емпатії).

Афіліація - це потреба у спілкуванні, емоційному контакті, дружбі. Передумовою виникнення афіліації є атракція - позитивні відчуття по відношенню до іншого, потреба у дружбі з ним.

Функції спілкування: контактна, інформаційна, стимулююча, координаційна, розуміння партнера, емотивна, встановлення відносин, вплив на інших.

Структура спілкування (за Г.М. Андреєвою): комунікація (передача інформації); інтеракція (взаємодія, спільна діяльність між людьми); соціальна перцепція (сприйняття іншого).

У структурі інтеракції відокремлюють дві сторони - внутрішня (обмін почуттями, емоціями) та зовнішня (обмін вміннями, навиками, що є практичним аспектом спілкування).

Види інтеракції:

- співробітництво (дії, що сприяють спільній діяльності);

- суперництво (дії, що створюють перешкоди на шляху до взаємопорозуміння).

Серед форм міжособистісної взаємодії відокремлюють: деструктивні форми (агресія, обман, егоїзм, конфлікт) та конструктивні форми (дружба, любов, альтруїзм).

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ ХАРАКТЕРИСТИК СПІЛКУВАННЯ В ПРОЦЕСІ СПІЛЬНОЇ ГРУПОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1 Роль спілкування у збільшенні ефективності спільної групової діяльності

Вступаючи в спілкування, тобто звертаючись до кого-небудь із питанням, проханням, наказом, пояснюючи або описуючи щось, люди ставлять перед собою ціль вплинути на іншу людину.

Цілі спілкування відбивають потреби спільної діяльності людей. Це не виключає випадків порожньої балаканини, так званого фатичного спілкування (від лат. fatuus - дурний), беззмістовного використання комунікативних засобів з єдиною метою підтримки самого процесу спілкування [16, с. 142].

Спілкування має або припускає деякий результат - зміну поведінки й діяльності інших людей. Таке спілкування виступає як міжособистісна взаємодія, тобто сукупність зв'язків і взаємовпливів людей, що складаються в процесі їх спільної діяльності. Міжособистісна взаємодія являє собою послідовність розгорнутих у часі реакцій людей на дії один одного.

Спільна діяльність і спілкування протікають в умовах соціального контролю, здійснюваного на основі соціальних норм прийнятих у суспільстві зразків поведінки, що регламентують взаємодію й взаємини людей.

Суспільство виробляє як соціальні норми специфічну систему зразків поведінки, ним прийнятих, схвалюваних, культивуємих і очікуваних від кожного, хто перебуває у відповідній ситуації. Їхнє порушення включає механізми соціального контролю, що забезпечує корекцію поведінки, яка відхиляється від норми.

Діапазон соціальних норм надзвичайно широкий - від зразків поведінки, що відповідає вимогам трудової дисципліни, військового довга й патріотизму, до правил увічливості.

Соціальний контроль у процесах взаємодії здійснюється відповідно до репертуару ролей, використовуваних людьми, що спілкуються. Під роллю розуміється нормативно схвалюваний зразок поведінки, очікуваний навколишніми від кожного, хто займає дану соціальну позицію (за посадою, віковими або статевими характеристикам, положенням в родині тощо).

Та сама людина, як правило, виконує різні ролі, входячи в різні ситуації спілкування.

Взаємодія людей, що виконують різні ролі, регулюється рольовими очікуваннями. Прагне або не прагне людина, але навколишні очікують від нього поведінки, відповідної до певного зразка. Те або інше виконання ролі обов'язково одержує суспільну оцінку, і скільки-небудь значне відхилення від зразка засуджується [5, с. 147-155].

Отже, необхідною умовою успішності процесу спілкування є відповідність поведінки взаємодіючих людей очікуванням один одного.

Не можна уявляти собі процеси спілкування завжди й при всіх обставинах, що гладко протікають і позбавлені внутрішніх протиріч. У деяких ситуаціях виявляється антагонізм позицій, що відбиває наявність взаємовиключних цінностей, завдань і цілей, що іноді обертається взаємною ворожістю - виникає міжособистісний конфлікт. Соціальна значимість конфлікту різна й залежить від цінностей, які лежать в основі міжособистісних відносин [27, с. 138].

Причиною виникнення конфліктів є також неподоланні значеннєві бар'єри в спілкуванні, що перешкоджають налагодженню взаємодії людей, які спілкуються. Значеннєвий бар'єр у спілкуванні - це розбіжність змістів висловленої вимоги, прохання, наказу для партнерів, що створює перешкоду для їхнього взаєморозуміння й взаємодії.

Крім загальноприйнятої системи значень, слова, як і інші факти свідомості людини, мають деякий особистісний зміст, деяку особливу значимість, індивідуальну для кожного. Співвідношення значень і особистісного змісту було досліджено в працях О.М. Леонтьєва. Якщо зовнішня чуттєвість зв'язує у свідомості суб'єкта значення з реальністю об'єктивного світу, то особистісний зміст зв'язує їх з реальністю самого його життя в цьому світі, з її мотивами. Особистісний зміст і створює упередженість людської свідомості. Особистісний зміст, тобто особливу значимість для людини, здобуває те, що зв'язує цілі діяльності з мотивами її здійснення.

За взаємодією й комунікативною стороною спілкування виступає його перцептивний аспект - здійснюване в спілкуванні взаємне сприйняття його учасників.

Спілкування стає можливим тільки в тому випадку, якщо люди, що вступають у взаємодію, можуть оцінити рівень взаєморозуміння й усвідомити те, що являє собою партнер по спілкуванню. Учасники спілкування прагнуть реконструювати у свідомості внутрішній світ один одного, зрозуміти почуття, мотиви поведінки, відношення до значимих об'єктів.

Однак ця реконструкція внутрішнього світу іншої людини - завдання досить складне. Суб'єктові безпосередньо даний лише зовнішній вигляд інших людей, їх поведінка й учинки, використовувані ними комунікативні засоби, і йому доводиться проробити певну роботу для того, щоб, опираючись на ці дані, зрозуміти, що являють собою люди, з якими він вступив у спілкування, зробити висновок про їхні здатності, думки, наміри тощо.

Сам по собі окремий учинок однозначно не пов'язаний із внутрішнім психологічним планом, і ця обставина перетворює міжособистісне сприйняття в розв'язок психологічного завдання [26, с. 11]. Перцептивний аспект спілкування - це сприйняття, розуміння й оцінка людини людиною. Пізнаючи інших людей, індивід одержує можливість краще, більш надійно визначити перспективи спільної діяльності з ними. Від точності "прочитання" їх внутрішнього світу залежить успішність погоджених дій.

В актах взаємного пізнання повинен бути виділений ще один найважливіший механізм міжособистісного сприйняття - рефлексія.

Рефлексія входить до складу сприйняття іншої людини. Зрозуміти іншого означає, зокрема, усвідомити його відношення до себе як до суб'єкта сприйняття. Таким чином, сприйняття людини людиною можна вподібнити подвоєному дзеркальному відбиттю. Людина, відбиваючи іншого, відбиває й себе в дзеркалі сприйняття цього іншого.

У процесах спілкування ідентифікація й рефлексія виступають у єдності. Якби кожна людина завжди розташовувала повною, науково обґрунтованою інформацією про людей, з якими вона вступив у спілкування, то вона могла би будувати тактичні взаємодії з ними з безпомилковою точністю. Однак у повсякденному житті суб'єкт, як правило, не має подібної точної інформації, що змушує його приписувати іншим причини їх дій і вчинків. Причинне пояснення вчинків іншої людини шляхом приписування їй почуттів, намірів, думок і мотивів поведінки називається каузальною атрибуцією [8, с. 48].

Каузальна атрибуція здійснюється найчастіше неусвідомлено - або на основі ідентифікації з іншою людиною, тобто при приписуванні іншому тих мотивів або почуттів, які сам суб'єкт, як він уважає, виявив би в аналогічній ситуації, або шляхом віднесення партнера по спілкуванню до певної категорії осіб, у відношенні якої вироблені деякі стереотипні уявлення.

Людина утворює стереотип як образ людини, яким користується як штампом. Стереотипізація може створюватися як результат узагальнення особистого досвіду суб'єкта міжособистісного сприйняття, до якого приєднуються відомості, отримані із книг, кінофільмів тощо.

Проблеми комунікативної діяльності, міжособистісної взаємодії й сприйняття людини людиною досліджуються соціальною психологією і в наш час [27, с. 57].

2.2 Дослідження соціально-психологічних особливостей спілкування в процесі спільної групової діяльності

У курсовій роботі з метою дослідження соціально-психологічних особливостей спілкування в процесі спільної групової діяльності були застосовані наступні методики: методика «Діагностика комунікативного контролю» М. Шнайдера; методика «Діагностика потенціалу комунікативної імпульсивності» В.А. Лосенкова; методика «Виявлення інтегральних форм комунікативної агресивності» В.В. Бойко.

Діагностика комунікативного контролю М. Шнайдера (див. Додаток А).

Призначення. Методика призначена для вивчення рівня комунікативного контролю. Згідно з М. Шнайдером, люди з високим комунікативним контролем постійно стежать за собою, добре інформовані, де і як поводитися. Управляють своїми емоційними проявами. Разом з тим вони зазнають значних труднощів у спонтанності самовираження, не люблять непрогнозованих ситуацій. Люди з низьким комунікативним контролем безпосередні й відкриті, але можуть сприйматися навколишніми як зайво прямолінійні й нав'язливі.

Тест складається з десяти питань, на кожне потрібно відповісти, поставивши знак «+», якщо респондент згодний з висловлюванням, або «-», якщо не згодний [7, с. 64].

Питання до тесту див. у Додатку А.

Інструкція. Уважно прочитайте 10 висловлень, що відбивають реакції на деякі ситуації спілкування. Кожне з них оціните як вірне (+) або невірне (-) стосовно до себе, поставивши поруч із кожним пунктом відповідний знак.

Обробка й інтерпретація

По 1 балу нараховується на відповідь «-» на питання 1,5, 7 і за відповідь «+» на всі інші питання. Підраховується сума балів.

0-3 бала -- низький комунікативний контроль; висока імпульсивність у спілкуванні, відкритість, розкутість, поведінка мала піддається змінам залежно від ситуації спілкування й не завжди співвідноситься з поведінкою інших людей.

4-6 балів -- середній комунікативний контроль; у спілкуванні людина безпосередня, щиро ставиться до інших. Але стримана в емоційних проявах, співвідносить свої реакції з поведінкою оточуючих людей.

7-10 балів -- високий комунікативний контроль; постійно стежить за собою, управляє вираженням своїх емоцій.

Діагностика потенціалу комунікативної імпульсивності В.А. Лосенкова (див. Додаток Б).

Інструкція. Пропонований тест-опитувач містить 20 питань. До кожного з питань дана шкала відповідей. Уважно прочитайте кожне питання й обведіть кружечком номер обраної вами відповіді. У тесті немає «поганих» або «гарних» відповідей. Постарайтеся відчути себе вільно й відповідати щиро. Надавайте перевагу тій відповіді, яка першою приходить вам у голову.

Питання до тесту див. у Додатку Б.

Обробка результатів. У процесі обробки результатів підраховують величину показника імпульсивності ПІ. Він являє собою суму балів, набрану по шкалах усього тесту-опитувача [7, с. 44].

У даному тесті-опитувачі чотирибальна шкала відповідей.

Для питань 1, 2, 3, 5, 8, 9, 10, 13, 16 номер шкали відповідає кількості балів, тобто 1, 2, 3 або 4.

Для питань 4, 6, 7, 11, 12, 14, 15, 17, 18, 19, 20 бали підраховуються по шкалі у зворотному порядку, тобто шкалі 1 відповідають 4 бала; шкалі 2 -- 3 бала, шкалі 3 -- 2 бала й шкалі 1 -- 4 бала.

Таким чином, показник імпульсивності може варіювати в різних людей від 20 до 80 балів.

Аналіз результатів. Імпульсивність -- це риса, протилежна вольовим якостям: цілеспрямованості й наполегливості. Чим більше величина показника імпульсивності ПІ, тем вище імпульсивність.

Рівень імпульсивності може бути охарактеризований як високий, середній і низький.

Якщо величина ПІ перебуває в межах 66-80, то імпульсивність високого рівня, тобто виражена сильно; якщо величина ПІ від 35 до 65, то рівень середній, імпульсивність помірна, а якщо 34 і менш -- то імпульсивність низького рівня. Високий рівень імпульсивності характеризує людину з недостатнім самоконтролем у спілкуванні й діяльності. Імпульсивні люди часто мають невизначені життєві плани, у них немає стійких інтересів, захоплюються то одним, то іншим.

Люди з низьким рівнем імпульсивності, навпаки, цілеспрямовані, мають ясні ціннісні орієнтації, проявляють наполегливість у досягненні поставлених цілей, прагнуть доводити почату справа до кінця.

Якщо імпульсивність висока, то слід скласти програму самовиховання, спрямовану на її зниження й збільшення цілеспрямованості. При цьому слід урахувати особливості локусу суб'єктивного контролю.

Визначення інтегральних форм комунікативної агресивності В.В. Бойко (див. Додаток В).

Призначення. Відмінністю даної методики є не тільки доступність, але й широта й інтегральність діагностичного діапазону. Вона дозволяє визначити крім тонких форм проявів агресивності й потребу в ній, і ступінь агресивного зараження, і здатність до гальмування, і способи перемикання агресивності.

Інструкція. У бланку для відповідей проставте свої відповіді -- «так» або «ні» поруч із номером судження [7, с. 138].

Питання до методики див. у Додатку В.

Обробка даних. Опитувач дозволяє вивести «індекс агресії» в діапазоні від 0 до 55 балів. За кожну відповідь, що відповідає «ключу», нараховується один бал; чим вище оцінка, тим більше проявляється вимірюваний показник агресивності [7, с. 140].

Інтерпретація даних. Низький рівень агресії ( від 0 до 8 балів) звичайно свідчить про нещирість відповідей респондента, про його прагнення відповідати соціальній нормі. Такі показники зустрічаються в людей зі зниженою самокритичністю й завищеними домаганнями.

Невисокий рівень агресії (9-20 балів) відзначається в більшості опитуваних. Він звичайно буває обумовлений спонтанною агресією й сполучений з невмінням перемикати агресію на діяльність і неживі об'єкти (у цьому, можливо, немає необхідності).

Середній рівень агресії (21-30 балів) звичайно виражається в спонтанності, деякій анонімності й слабкій здатності до гальмування.

Підвищений рівень агресії ( від 31 до 40 балів). До атрибутів, характерних для її середнього рівня, звичайно додаються показники розплати, провокації.

Високий рівень агресії (41 і більш балів) пов'язаний з одержанням задоволення від агресії, перейняттям агресії юрби, провокуванням агресії в навколишніх [7, с. 145].

2.3 Психологічний та статистичний аналіз результатів констатуючого експерименту

У курсовій роботі з метою дослідження соціально-психологічних особливостей спілкування в процесі спільної групової діяльності були застосовані наступні методики: методика «Діагностика комунікативного контролю» М. Шнайдера; методика «Діагностика потенціалу комунікативної імпульсивності» В.А. Лосенкова; методика «Виявлення інтегральних форм комунікативної агресивності» В.В. Бойко.

Дослідження було проведено на вибірці з 13 студентів третього курсу. Вік випробуваних - 20 - 21 р.

За результатами першої методики «Діагностика комунікативного контролю» М. Шнайдера (див. рис. 2.1), низький показник комунікативного контролю мають п'ять випробуваних; середній показник мають шість випробуваних; високий показник комунікативного контролю мають два випробувані.

Рисунок 2.1 Результати проведення методики «Діагностика комунікативного контролю» М. Шнайдера

Тобто, більшість випробуваних мають середній показник комунікативного контролю. Інші випробувані мають, здебільшого, низький показник.

Зведену таблицю за результатами першої методики див. у Додатку А, табл. А.1.

За результатами другої методики - «Діагностика потенціалу комунікативної імпульсивності» В.А. Лосенкова (див. рис. 2.2), низьку комунікативну імпульсивність мають шість випробуваних; середню комунікативну імпульсивність мають чотири випробувані; високу комунікативну імпульсивність мають три випробувані.

Тобто, більшість випробуваних мають низьку комунікативну імпульсивність.

Рисунок 2.2 Результати проведення методики «Діагностика потенціалу комунікативної імпульсивності» В.А. Лосенкова

Зведену таблицю за результатами другої методики див. у Додатку Б, табл. Б.1.

За результатами третьої методики - «Виявлення інтегральних форм комунікативної агресивності» В.В. Бойко (див. рис. 2.3), низьку комунікативну агресивність мають два випробувані; невисоку комунікативну агресивність мають три випробувані; середню комунікативну агресивність має один випробуваний; підвищену комунікативну агресивність мають чотири випробуваних; високу комунікативну агресивність мають три випробувані.

Тобто, більшість випробуваних мають підвищену або високу комунікативну агресивність.

Зведену таблицю за результатами третьої методики див. у Додатку В, табл. В.1.

Висновки за трьома методиками. Якщо порівняти результати всіх трьох методик (див. табл. 2.1), можна помітити наступні тенденції.

Більшість випробуваних, які мають низьку здатність до комунікативного контролю за результатами першої методики, за результатами другої методики мають високу комунікативну імпульсивність та за результатами третьої методики - високу або підвищену комунікативну агресивність.

Рисунок 2.3 Результати проведення методики «Виявлення інтегральних форм комунікативної агресивності» В.В. Бойко

Ті випробувані, які мають високу здатність до комунікативного контролю, проявляють низьку або середню комунікативну імпульсивність та низьку або невисоку комунікативну агресивність.

Ті випробувані, які мають середню здатність до комунікативного контролю, демонструють середню комунікативну імпульсивність та підвищену комунікативну агресивність.

Серед випробуваних було тільки два чоловіки, за результатами другої та третьої методики вони мають низькі або невисокі результати, тобто не здатні до прояву імпульсивності та агресивності при міжособистісному спілкуванні.

Таблиця 2.1 Результати проведення трьох методик

ПІБ	Результат за першою методикою	Результат за другою методикою	Результат за третьою методикою
	низький к.к.	низька імп.	висока агр.
	середній к.к.	низька імп.	невисока агр.
	низький к.к.	висока імп.	висока агр.
	середній к.к.	висока імп.	підвищена агр.
	низький к.к.	низька імп.	висока агр.
	середній к.к.	низька імп.	підвищена агр.
	середній к.к.	середня імп.	середня агр.
	високий к.к.	середня імп.	низька агр.
	низький к.к.	висока імп.	підвищена агр.
	низький к.к.	низька імп.	низька агр.
	середній к.к.	середня імп.	невисока агр.
	середній к.к.	середня імп.	підвищена агр.
	високий к.к.	низька імп.	невисока агр.

2.4 Практичні рекомендації щодо покращення здатності до взаємодії в процесі спільної групової діяльності

Із ціллю покращення здатності до взаємодії в процесі спільної групової діяльності, особливо для учнівських груп, можна використовувати наведені нижче вправи, що одночасно є іграми. Мета цих вправ - покращити здатність до спілкування, зменшити емоційні бар'єри, підвищити згуртованість колективу. У курсовій роботі надаються приклади деяких вправ, які можна використовувати в процесі роботи з групою як шкільною, так і студентською. При виконанні описаних вправ покращується здатність не тільки до вербального, а й до невербального спілкування, що є передумовою формування емпатійної здатності, зниження упередженого відношення до інших [11, с. 68].