Психологічні проблеми спілкування в підлітковому віці

Психолого-педагогічні проблеми формування особистості у підлітковому віці. Характеристика рівнів спілкування. Методи психологічного вивчення спілкування підлітків. Особливості сучасного спілкування підлітків з дорослими, однолітками й батьками.

Рубрика Психология
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 12.03.2012
Размер файла 1,3 M

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Уявимо собі сцену-- учителька залишила учня в класі для розмови віч-на-віч і бачить: той у масці. Це, наприклад, маска байдужості й одночасно зухвалої неприступності. «Хоч кіл на голові теши!» -- злиться про себе вчителька. Але досади своєї не видає і, непомітно спостерігаючи за підопічним, шукає «ходи» для зняття з його маски. Вони можуть бути самими різними; головне, створивши в партнера визначені чекання, не підтвердити них. Скажемо, учителька спокійно і холодно перелічує факти порушень дисципліни цим учнем і, здається, йде до якогось крутого висновку (маска на його особі усе більше кам'яніє). Зненацька перемінивши тон, вона запитує, де його носову хустку. І по-материнському гарчачи, витирає хусткою неіснуючу ляпку на його чолі (маска раптово здригнулося, хоча б на мить спала). А далі: «Ну добре, повернемося до твого поводження. Що ти сам про це думаєш?»

Інший варіант. Розмова починається вчителькою по-гарному, хоча вона відмінно бачить, що учень не вірить їй і усе більш уперто замикається в собі. Очевидно, він чекає, що справа закінчиться закликами до його совісті, доброті і т.п. Йому вже здається, що він от-от прибудується до співрозмовника «зверху» у своїй нерозумній опозиції до старшого і до усьому, що вони говорять. Але раптом учителька змінює тон і глумливо відзивається про яке-небудь захоплення підопічного або про його компанії. Маска падає, учень протестує, заперечує. Тепер його треба вислухати не перебиваючи. Далі вчителька заявляє, що вона залишається при своїй думці, або, навпаки, виражає готовність обміркувати і переглянути ця думка. Як би те ні було, ситуація формального спілкування почасти переборена.

Усе це зовні нагадує маніпуляції (учителька намагається зняти маску з учня, подібно тому як це любить робити маніпулятор зі своїми партнерами). Однак подібність чисто зовнішнє: у вчительки на відміну від маніпулятора немає корисливої мети контакту. Вона щиро стурбована тим, що відбувається з її підопічним, вона думає про його користь, і тільки розумово відсталий або патологічний упертюх не відчує цього в бесіді. Тому її «ходи» варто віднести не до маніпулятивного, а до ігрового рівня спілкування, про яке мова перед.

ІГРОВИЙ РІВЕНЬ

У фазу спрямованості на партнера тут не просто убудована турбота про те, щоб він мав принципову можливість прибудови «поруч». Тут заздалегідь є жвавий інтерес до особистих особливостей співрозмовника, до його «рольового віяла», причому інтерес не своєкорисливий, а перейнятий симпатією до людини. Цей особливий нюанс контакту -- інтерес до іншого -- привносить у майбутнє спілкування дух святкової піднесеності.

У фазі відображення партнера це почуття забезпечує нам загострене сприйняття його «рольового віяла» з особливою чутливістю до його індивідуальних ролей. Що стосується схоплювання власної актуальної ролі його очима, те тут нам властиво приписувати співрозмовникові інтерес і доброзичливість, властиві в такому контакті нам самим. До речі, зацікавленість -- наша власна і приписувана партнерові -- цілком законна.

Здається, от отчого: бракує симпатії до людей, бракує віри в їхню симпатію до нас. І можна розумом визнавати: так, людина, узагалі, не менш складна і цікавий, чим, скажемо, атом; а от у серце ніщо не ворушиться, і світ людей «сіріє» на очах... Зате скільки радості, коли на цьому «сірому тлі» виникає хтось, що викликає симпатію, що будить у нас участь, інтерес! Найкраще розкрити специфіку ігрового рівня спілкування, звернувшись до психології закоханості. Маються на увазі не обов'язково відносини статей; це поняття ширше. Можна бути закоханим у викладача, у живучого по сусідству самотнього старого, у чужу дитину, у кіноактора, знайомого тільки по екрані...

У третій фазі контакту -- фазі інформування партнера, або взаімоінформування, -- «ігровий» рівень спілкування цілком підтверджує свою назву. Суб'єктові хочеться бути цікавим для свого партнера, і він мимоволі «грає», щоб «цікаво виглядати». Тут не обов'язково відразу сподобатися партнерові: головне -- зацікавити, заінтригувати його, а для цього треба надзвичайно чуйно уловлювати його реакції в бесіді, стежити за його «рольовим віялом» і контролювати власний, щоб не зіпсувати гру безтактністю, поспішністю, неповороткістю або зайвим напором.

«Грають» у цьому змісті по-різному. Можна радісно розділяти судження співрозмовника: наполовину від душі, наполовину з потреби утримувати, не зруйнувати приємний контакт. Така конгруенція на цьому рівні спілкування.

Можна піти і на конфронтацію з партнером: піддягти його, змусити здивуватися, розлютитися, сконфузитися -- усе це для того, щоб ледве більше розкрилося його «рольове віяло»; при цьому ви самі тимчасово намагаєтеся сховатися за масками або акторськими ролями. Це зовні схоже на маніпуляцію, але випробовувані вами почуття до партнера істотно змінюють справу. Адже маніпулятор байдужий або недружелюбний до інших, виграш і самоствердження для нього самоціль, засмучення партнера його тільки радує. Тут же усе будується на небайдужості до партнера, і він, інтуїтивно це почуваючи, готовий простити вам інші «уколи»..

Партнер ігрового спілкування відкрито дає вам зрозуміти, що для вас обох можливі і бажані будь-якого типу прибудови друг до друга. Пристроюючи «зверху» у якомусь епізоді діалогу, він не викликає у вас почуття приниженості -- це скоріше почуття азарту, ігрового суперництва. Інакше і бути не може: адже ви не байдужні партнерові і ваше приниження щиро засмутило б його самого. Він не прагне до самоствердження за ваш рахунок, а кличе до гри -- до зіткнення сил, що розрізняються натур, смаків, думок, почуттів. Він хоче, щоб ви, скинувши апатію, недовіру і боязкість, виявили себе яскраво, у всій вроді, із усіма слабостями (які в цьому контексті спілкування свідомо пробачні), але і з усіма своїми достоїнствами. Тому тут доречні і зле пародіювання, і влучне глузування, і висловлення, що ставлять інший у тупик,-- словом усе, що на більш низьких рівнях спілкування привело б просто до сварки. Конфронтація на ігровому рівні спілкування порівнянна зі сваркою закоханих, що відмінно почувають один одного.

Після сказаного стає зрозуміліше незвичайна думка Ф. Шиллера в одному з його «Листів про эстетическом виховання»:

«Людина тільки там грає, де вона людина повною мірою, і тільки там вона людина повною мірою, де вона грає».

Імовірно, тому на ігровому рівні четверта фаза контакту -- фаза взаємовиключення -- не вимагає обопільного виконання прощальних ритуалів; можна обійтися без них, «відпустивши» один одного поглядом, невловимим жестом, дотиком... Партнерам усі ясно без слів; якщо і виповнюється ритуал прощання, то робиться це в іронічному ключі, з підтекстом: «Ми-те обоє знаємо, що, розкланюючись або потискуючи один одному руки, небагато валяємо дурня, театралізуємо наше прощання».

Володіння ігровим рівнем контакту вимагає чималого артистизму, духовної витонченості. У цьому, може бути, укладена старовинна загадка того, що називають чарівністю людини.

«...Бути художником свого уроку, тобто сценаристом, режисером, виконавцем і, звичайно ж, вимогливим критиком...»

ДІЛОВИЙ РІВЕНЬ

Ще один рівень діалогу, що розташовується вище конвенціонального,-- ділове спілкування. Маються на увазі не просто «ділові контакти»-категорія людських занять. Реальні ділові контакти зовсім не обов'язково протікають на «діловому рівні», про яке зараз піде мова; вони нерідко виглядають як спілкування на маніпулятивном або стандартизованому рівні. Особливості власне ділового спілкування розкриваються знов-таки при аналізі змісту фаз контакту.

У першій фазі (спрямованість на партнера) співрозмовникові, звичайно, заздалегідь забезпечується можливість прибудови «поруч». Але, крім цього, партнер викликає особливий інтерес як учасник колективної діяльності, як людина, що може допомогти, або той, кому необхідна ваша допомога в інтересах загальної справи. Це відразу створює особливий рід близькості, знайомий кожному, хто мав випадок оцінити радості спільної роботи або співтворчості.

В другій фазі (взаимоотражение) партнери досить зіркі і чуйні друг до друга, але це якісно інша загостреність сприйняття, чим на ігровому рівні. Тут наша увага залучає не стільки «рольове віяло» співрозмовника (і власний «рольове віяло» його очима), скільки ступінь його розумової і ділової активності, його включення в нашу загальну задачу. Тому в такому контакті люди часом перестають думати про те, як вони виглядають і які свої індивідуальні ролі розкривають перед партнером: це не настільки важливо; на першому місці -- справа. Те ж відбувається в третій фазі (взаимоинформирование).

Спілкуючись на-діловому рівні, люди виносять з контактів не тільки визначені зримі «плоди» спільної діяльності, але також винятково стійкі почуття взаємної прихильності, довіри і теплоти. Або, навпроти, майже непереборні антипатії друг до друга! Адже в справі людин розкривається найбільше повно і з найбільш істотних сторін. Артистизм, чарівність-- усе це чудово, але в це можна і зіграти, а справа -- воно відмете гру і виставить у людині всі, чим він є в дійсності. Смішні його сторони (закидывание голови, фальцет) або риси малоприємні (брутальність, запальність) перестають здаватися першорядними, якщо з цією людиною випробуєш сьогодення «почуття ліктя». Його невміння красиве говорити викупається, як ми переконуємося, працюючи разом, здатністю тонко почувати, щиро співчувати.

Якщо спілкування на ігровому рівні святково, то на діловому воно багато буднічніше, зате глибше, серйозніше. Є люди, що не навчилися «грати», зате що вміють працювати, співробітничати, так, що замилуєшся непомітної, що ховається в тінь красою їхнього серця, міццю розуму.

Особливі, звичайно неявні зв'язки, що поєднують людей у їхній спільній роботі, визначають і характер четвертої фази контакту -- фази взаємовідключення. Тут не місце ні церемонності, ні пишності у вираженні почуттів, але за зовнішньою сухуватістю прощань (як, утім, і зустрічей) почувається теплота. Ця атмосфера міжособистісних відносин непогано передана в одній з популярних пісень:

Ідеш -- «Щасливо!» Приходиш -- «Привіт!»

Діловий рівень спілкування ідеально підходить для колективу, і цей ідеал повсякденно втілюється в життя трудовими колективами нашої країни -- від виробничих бригад до комісій, рад, комітетів найвищого рангу. Дух справжнього колективізму виявляється серед іншого в тім, що люди нетерпимі до примітивного і маніпулятивного спілкування, прагнуть усунути бездушний «контакт масок», цінують друг у другу здатність до ігрового спілкування (коли воно доречно), а найбільшою мірою культивують контакти на діловому рівні спілкування. Цим і визначається культура взаємин у колективі, саме цим, а не освіченістю людей або їхнім умінням розмовляти на теми мистецтва, літератури, моральності, філософії і на будь-які інші «високі» теми.

ДУХОВНИЙ РІВЕНЬ

Вищий рівень людського спілкування -- духовний -- настільки ж важко укласти в точні визначення, як важко дати «науковий» відповідь на питання, що таке любов. Ми рахуємо свою задачу виконаної, якщо намітимо хоча б деякі зовнішні контури цього явища; сутність же його неможливо передати поза самим контактом на духовному рівні. Точно так само не можна «передати» сутність поеми або сонати, розповідаючи про них, а не читаючи або виконуючи добуток.

Вступаючи в духовний контакт із літнім співрозмовником Ікс, ми, звичайно, усвідомлюємо тім, що він не більш ніж людина; одні особливості, що угадуються, його особистості і біографії викликають повага, інші залишають нас байдужими, треті, може бути, насторожують або рішуче не подобаються. Але є в Іксі, у його вигляді і словах щось таке, що спонукує нас бачити в ньому більше, ніж одиничної людини: він з'являється перед нами як утілення роду людського, і його доля «читається» як доля Людини взагалі, а особливо -- Людини визначеної епохи. Ми почуваємо: він мудрий, і ця мудрість незвичайно значима для нас, тому що його совість і розум билися над проблемами, що коштують перед кожною людиною (і перед нами теж). Він не вирішив багатьох проблем, але, принаймні, відокремив для себе щирі від мнимих і незвичайно, дуже по-своєму формулює ці щирі проблеми. Він багато пережив і передумав -- верб ньому приваблива мудрість досвіду. Він старий -- верб ньому нас торкає мудрість старості. Ми благоговіємо саме перед цими початками в ньому, а не перед ним самим як конкретною особою (у цьому плані з нас досить поваги і чуйності). Благоговіння перед конкретною особою -- підданого перед монархом, що вірує перед єпископом, меломана перед знаменитим піаністом -- аж ніяк не доводить «духовності» що благоговіє. Утім, люди, до благоговіння взагалі не здатні, майже завжди бездуховні.

Можна вступити в контакт на духовному рівні з маленькою дитиною, коли його займають не цукерки й іграшки, а загадки світорозуміння, проблеми добра і зла, таємниці мови, поетичні або музичні образи. Контакти на духовному рівні нерідкі між підлітками і між юними людьми однієї статі,-- адже в них вік особистого, цивільного і духовного самовизначення, вік постановки задач і надзадач дорослого життя, що починається. Духовне спілкування між жінкою і чоловіком, що лежить в основі щирої любові між ними, оспівується поетами від найдавніших часів до нинішніх. Дружба, побудована на духовному контакті, нерідко зберігається на все життя.

Фаза взаімонаправленності партнерів на духовному рівні спілкування перейнята не просто інтересом і симпатією до співрозмовника і не тільки передчуттям розмови, що захоплює. Вдобавок до цього тут є віра в можливість наблизитися в бесіді до збагнення найвищих цінностей людства. Співрозмовника любимо нами вже за те, що з ним можна відірватися від повсякденної роботи своєї свідомості. І ця любов набудовує нас на свого роду прибудову «знизу». Але духовне спілкування не може бути однобічним: або його нема, або в ньому задіяні оба партнера. І тому що обоє заздалегідь готові до прибудови «знизу», це створює особливу доверительно-воодушевленную, можна сказати, трепетну атмосферу контакту.

Фаза взаємовідключення партнерів буває на духовному рівні спілкування досить утруднена. Стільки хочеться ще сказати один одному, що розстатися, здається, неможливо. І от люди, не тільки молоді, але і старі, готові протягом цілої ночі проводжати один іншого додому («Тепер я вас проводжу...» «А тепер -- я вас...»), щоб тільки всмак і остаточно обом виговоритися. Але духовно активна людина ніколи не може виговоритися «остаточно», і контакт звичайно переривається через обопільну утому або під напором невідкладних життєвих зобов'язань кожного. При цьому люди вдячні один одному і за взаєморозуміння, і за розбіжності. Якщо вони небагато сентиментальні, то не викладаються виразити цю подяку. Якщо суворі, вона все рівно почувається в погляді, рукостисканні, особливому дотику...

Як бачимо, духовне спілкування з'єднує в собі самі привабливі риси ігровий і ділового (жвавий інтерес до особистості партнера, взаємне спонукання до спонтанності, спільний пошук істини, шляхетне прагнення до єдності і згоди). Але до цього воно додає ще щось своє, надзвичайно сильне, що робить контакт незабутнім. Дозволимо собі ледве перефразувати слова, що приводилися, Ф. Шиллера: людині тільки там людина повною мірою, де він духовний... Але Шиллер зовсім не має потреби в «виправленнях»: поняття «грати» у контексті його міркувань зливається з поняттям «бути духовним»!

Духовність має різні ступіні, причому «сходи» вибудовується воістину нескінченна. Краще навіть сказати, що тут безліч сход: адже це не спорт, де одна людина може зайняти сходинку вище, чим інший... (Безглуздо запитувати, наприклад, «хто вище» -- Пушкін або Лермонтов, Бах або Гендель; відповідь буде «дитячим»: «Обоє вище!») Висоти духу невимірні, у яких би сходів ми ні стояли. Але, огрубляя реальність, можна усе-таки вказати на два «сорти» духовності: незрілу і зрілу. Про це є рідке по глибині висловлення в листах видатного російського фізіолога А. А. Ухтомского:

«Поки людина не звільнилася ще від свого Двійника, він, власне, не має ще Співрозмовника, а говорить і марить сам із собою; і лише тоді, коли він проб'є шкарлупу і поставить центр тяжіння на особі іншого, вона одержує вперше Співрозмовника. Двійник имирает, щоб дати місце Співрозмовникові» (Шляхи в незнане.--М., 1973.--З. 385).

Справді, наснага духовних контактів підлітковості харчується, у першу чергу, спрагою знайти «друге Я» у світі (Двійника). І яка ж радість молодих людей, коли вони довідаються себе в іншому,-- довідаються до дріб'язків і до самих тонких щиросердечних рухів! У ці миті душу «виговорюється», а виходить, уперше живе повним життям. Адже особистість, узагалі, знаходить себе у всій повноті тільки тоді, коли вона знаходиться в діалозі з іншою особистістю. Точно сказано про це в чудового радянського літературознавця М. М. Бахтина: «Справжнє життя особистості доступна тільки діалогічному проникненню в неї, якому вона сама відповідає і вільно розкриває себе».

Поширено думку, що духовний рівень контакту обов'язково зв'язаний з відомим добором «високих предметів» для розмови. Якщо ми ведемо мову, наприклад, про літературу, то це «духовне спілкування», а якщо про покупку одягу, те немає... У противагу цьому помітимо: розмова про літературу може бути бездуховним, а про покупку одягу духовним. Духовність забезпечується не добором тим, а глибиною «діалогічного проникнення» людей друг у друга. Бесіда на саму побутову і навіть низинну тему може перейти на духовний рівень, якщо тільки тема послужила приводом для «провалювання» співрозмовників у глибини власної душі і душі іншого. Момент такого «провалювання» є вихід із щоденності життя -- і людина раптом усвідомлює себе «двічі живим»: він існує в даному середовищі, у даному конкретному вигляді н у пут своєї долі, у недовгому біологічно відпущеному часі, але також у сліпучій сфері духу, в епосі, у нескінченній історії, у боротьбі і розвитку ідей, сподівань, образів...

2.2 Особливості спілкування підлітків з дорослими, батьками й однолітками

Одна із особливостей підліткового віку - зміна , референтних особливостей і перебудова взаємовідносин із дорослими. Вітчизняні психологи, починаючи з Л. С. Виготського, одностайно вважають основним новоутворенням підліткового віку почуття ,дорослості, а також розвиток самосвідомості та самооцінки, інтересу до себе як до особистості, до своїх можливостей та здібностей (4).

Однак орієнтація на дорослі цінності і порівняння себе з дорослими найчастіше заставляють підлітка знову бачити себе відносно маленьким, несамостійним. При цьому, на відміну від дитини, він вже не вважає такий стан нормальним і хоче його здолати. Звідси і протирічні відчуття дорослості -підліток прагне бути дорослим і в той же час знає, що рівень його претензій далеко не у всьому підтверджується і справджується.

Однією із найважливіших потреб перехідного віку постає потреба в звільненні з-під контролю і опіки батьків, вчителів, дорослих взагалі, а також від встановлених ними правил і порядків. Із факторів соціалізації самим важливим і впливовим фактором була і залишається батьківська сім'я. Сімейні умови, враховуючи сімейний стан, вид занять, матеріальний рівень і рівень освіти батьків, в значній мірі визначають життєвий шлях дитини. Крім цілеспрямованого виховання, на підлітка діє внутрішньосімейна атмосфера, при чому ефекти цієї дії накопичуються з віком, видозмінюються в структурі особистості.

Не має практично ні одного соціального чи психологічного аспекту поведінки підлітка, який не залежав би від сімейних умов в сьогоденні чи в минулому.

Правда, змінюється характер цієї залежності. Так, якщо в минулому шкільна успішність дитини і тривалість її навчання мало залежали від матеріального рівня сім'ї, то тепер цей фактор має трохи більший вплив. Але меншу роль відіграє рівень освіти батьків.

Крім освітнього рівня батьків, сильно впливає на долю підлітка склад сім'ї і характер взаємовідносин між її членами. "Несприятливі сімейні умови характерні для більшості так званих важких підлітків", - пише В. А. Татенко (31).

Значний вплив на особистість підлітка дає стиль його взаємовідносин з батьками. Г.Олдер в своїх працях визначив міркування дітей про різні методи поведінки і визначив наступні моделі батьківської влади на поведінку:

1. Автократичний - підліток може брати участь в обговоренні проблеми, але батьки приймають заключне рішення самі, виходячи зі свого міркування.

2. Демократичний - підліток вносить свій вклад в обговорення проблеми і може сам прийняти необхідне рішення, але повинен повідомити про нього батьків, від яких залежить вирішальне ствердження рішення.

3. Егалітарний - ролі практично не диференційовані, батьки і підлітки фактично на рівних приймають участь в вирішенні проблеми.

4. Вирішальний - підліток займає більш впливову і активну позицію в формуванні рішень.

5. Ліберальний - підліток має вибір : ігнорувати батьків в своїх рішеннях чині.

6. Ігноруючий - батьки не знають про ті рішення, які прийняв підліток, і вірі не інформує їх.

За усіма типами відносин стоїть не тільки розподіл влади, але і різні напрямки внутрішньосімейної комунікації: в одних випадках комунікація спрямована переважно чи виключно від батьків до дитини. Маються на увазі методи прийняття рішення , які в більшості сімей змінюються в залежності від предмета: в одних питаннях підліток отримує майже повну самостійність, в інших (наприклад, фінансових) - право вирішувати залишається за батьками. Крім того, батьки не завжди практикують один і той самий стиль дисципліни: батько, як правило, сприймається підлітками, і насправді бувають більш жорсткими і авторитарними, ніж матері, так що загальний сімейний стиль свідомо компенсований. Батько і мати можуть взаємодоповнювати, а можуть і заважати впливу одного на іншого. Від батька автократичний стиль підлітком сприймається легше, ніж від матері.

Яка модель у підлітка зустрічає найбільшу згоду? "Найкращий варіант взаємовідносин із батьками складається взагалі тоді, коли батьки притримуються демократичного стилю виховання", - вважає Кон Т. С. (9). Цей стиль в найбільшій мірі сприяє вихованню самостійності, активності, ініціативи і соціальної відповідальності. Поведінка підлітка спрямовується в цьому випадку поступово і разом з тим гнучко і раціонально.

Батьки завжди пояснюють мотиви своїх вимог і зацікавлюють їх обговорення із підлітком. Влада використовується тільки в міру необхідності. В дитині цінується як слухняність, так і незалежність. Батьки встановлюють правила і твердо впроваджують їх в життя, а не вважають себе неперевершеними.

Вони прислуховуються до думки дитини, а не виходять тільки із її бажань чи власної волі.

Екстремальні типи відхилень дають погані результати. Авторитарний стиль викликає у дітей відчуження від батьків, відчуття своєї незначимості і небажаності в сім'ї. Батьківські вимоги, якщо вони здаються необгрунтованими, викликають чи протест, чи агресію, чи звичну апатію і пасивність. Відхилення в бік всетерпіння викликає у підлітка відчуття, що батькам до нього не має діла. Крім того, пасивні, незацікавлені батьки не можуть бути предметом повторення і ідентифікації.

В нашій країні існують різні стилі сімейного виховання, які в багатьох випадках залежать від національних традицій, так і від індивідуальних особливостей. Однак в цілому наші відносини із дітьми є значно більш авторитарними і жорсткими, ніж ми схильні це визнавати.

"Живучість" авторитарних методів полягає в наступних причинах: така традиція. Ставши дорослими, люди часто віддзеркалюють те, що з ними самими робили батьки, навіть якщо вони пам'ятають, як важко було їм самим.

1. Характер самого виховання дуже тісно пов'язаний із стилем суспільних відносин, відхилень взагалі. Сімейний авторитаризм відображає і підкреслює командно-адміністративний стиль, вкорінений виробництвом та суспільним життям.

2. Люди підсвідоме "відіграються" на дітях за свої службові неприємності, роздратування, яке виникає в чергах, переповненому транспорті.

3. Низький рівень педагогічної культури, впевненість в тому, що кращий спосіб вирішення будь-яких конфліктних ситуацій - сила. Якщо й молодшими дітьми авторитарність ще "проходить", то у підлітків викликає конфлікт.

Перехідний вік - період емансипації від батьків. Цей процес складний і багатосторонній. Емансипація може бути емоційною і вказує, наскільки важливим для підлітка є емоційний контакт з батьками в порівнянні з прив'язаностями до інших людей. Цс залежить від того, наскільки жорстко батьки регулюють поведінку сина чи доньки, чи орієнтований підліток на ті ж норми і цінності, що і його батьки.

Кожний з цих аспектів емансипації має свою логіку. Підліток не може подорослішати, не розірвавши "пуповину" емоційної залежності від батьків, не включивши свої відносини із ними в нову, більш прихильну систему емоційних прав, центром виявляються не батьки, а пін сам. І звичайно, після того, як критичний період проходить, емоційний контакт із батьками, якщо вони його не зіпсували, відновлюється, але вже на більш високому і свідомому рівні.

Ріст самостійності обмежує і функції батьківської влади. До старших класів автономія поведінки, як правило, вже достатньо велика. Правда, в сім'ях з більш-менш авторитарним укладом ця автономізація деколи викликає гострі конфлікти.

Ступінь ідентифікації із батьками вже менша, між в дитинстві. Зрозуміло, що хороші батьки залишаються для підлітків важливим еталоном поведінки. Однак батьківський приклад вже не сприймається так абсолютно і некритично, як в дитинстві. І тут особливо важко доводиться батькові. По рівню душевного саморозкриття чоловіки суттєво поступаються жінкам, і це гостро проявляється в сім'ях і в стосунках з дітьми. Але важливі взаємостосунки підлітків із батьками часто обтяжені конфліктами, і їх взаєморозуміння бажає залишатись кращим. Більш за все підліткам хотілося б бачити батьків друзями і порадниками. Сім'я залишається тим місцем, де підліток відчуває себе найбільш повно і впевнено. І тут загальна закономірність полягає в тому, що чим гірші стосунки підлітка із дорослими, тим менша залежність від ровесників і тим автономніше буде це спілкування із дорослими. Одна із головних тенденцій перехідного віку - переорієнтація спілкування (з батьків, вчителів і взагалі старших - на ровесників, більш-менш рівних по положенню).

Така переорієнтація може проходити поступово і повільно чи бурхливо, хвилеподібне, вона по-різному виявлена в різних сферах діяльності, в яких престиж старших і ровесників не рівні, але виникає вона обов'язково. Потреба в спілкуванні із ровесниками, яких не можуть замінити батьки, виникає у дітей дуже рано і з віком посилюється. Вже на дошкільнят впливають ровесники і формують комунікативні здібності і свідомість, і поведінка підлітків по своїй суп групова.

По-перше, спілкування з ровесниками - важливий специфічний канал інформації, підлітки пізнають багато необхідний речей, які не повідомляли з різних причинам батьки. Наприклад, велику частину інформації з питань статі підліток одержує від ровесників, тому їх відсутність затримує психосексуальний розвиток.

По-друге - це специфічний вік міжособистіспих відносин. Групова гра та інші види спільної діяльності виробляють необхідні навички соціальної взаємодії, вміння прислухатись до колективної дисципліни і в той же час відстоювати свої права, співставлюючи особисті інтереси з суспільними. Поза суспільством ровесників, де стосунки будуються на принципово рівних початках і статус потрібно заслужити і вміти підтримувати, підліток не може виробити необхідних дорослому комунікативних якостей. Знання групових взаємовідносин, яких немає в стосунках з батьками, також стають життєвою школою.

По-третє, це специфічний вид емоційного контакту. Свідомість групової належності, солідарності, дружньої взаємодопомоги не тільки полегшує підлітку автономізацію від дорослих, але й надає йому надзвичайно важливе почуття емоційного благополуччя і стійкості. Чи зумів підліток заслужити любов рівних друзів, має для самоповаги велике значення.

Обособлення частіше всього проявляється в емансипації від контролю старших. Однак воно діє і в стосунках із ровесниками. Посилюється потреба не тільки в соціальній, але і в просторовій, територіальній автономії, недоторканості свого особистого простору, відмічає І. С. Кон (9). В перехідному віці міняється уява про зміст таких розумінь, як "самостійність", "усамітнення".

Підліток наповнює ці слова психологічним змістом, знаходячи не тільки негативну, але й позитивну цінність.

При спокійному, примиреному усамітненні підліток отримує можливість орієнтуватись на себе, своє внутрішнє життя, і в нього формуються свої критерії оцінки самого себе.

Крім такого усамітнення існує виснажлива і напружена самотність -нудьга, суб'єктивний стан духової і душевної ізоляції, нерозуміння, почуття незадоволеної потреби в спілкуванні, людській близькості. Це почуття самотності і неприкаяності пов'язане з віковими труднощами, становленням особистості в суспільстві, яких вони знаходять чи сподіваються знайти те, в чому їм відказують дорослі, і спонтанність, емоційне тепло, захист від нудьги і признання особистої вагомості.

При однакових зовнішніх контурах соціальної поведінки глибинних мотивів, приховуються за підлітковою потребою в афіліації індивідуальні і багатосторонні, вважає М. Фельдштейн (32).

Один шукає в спілці ровесників підкріплення самоповаги, признання своєї людської цінності. Другому важливе почуття емоційної співучасті, злиття із групою. Третій отримує нестриману інформацію і комунікативні навички. Четвертий задовольняє потребу керувати іншими. Більшою частиною ці потреби переплітаються і не усвідомлюються.

Типова риса підліткової групи - надзвичайно висока конформність. Сліпо відстоюючи свою незалежність від дорослих, підлітки дуже часто абсолютно некритично ставляться до думки власної групи та її лідерів. Велике бажання бути "як всі" (а "всі" - це виключно "свої") розповсюджується на одяг, на естетичні смаки і на стиль поведінки.

Слід відмітити, що комунікативність і стиль спілкування для підлітків різної статі не зовсім однакові. Це стосується і рівня спілкування, і характеру афіліації.

На перший погляд, хлопці в усіх вікових групах спілкуються краще, ніж дівчата.

Почуття належності до групи ровесників і спілкування з ними для чоловіків будь-якого віку значно важливіші, ніж для жінок. Але різниця у рівні спілкування міжстатева, па рівні спілкування не стільки кількісна, як якісна. Зміст спільної діяльності і особистий успіх в ній для хлопців важливіший більше, ніж існування індивідуальної симпатії до інших учасників гри. Хлопці граються великими групами, а дівчата - по дві чи по три. До того ж групи дівчаток є більш закритими для сторонніх, ніж хлопчачі компанії, але в той же час більш тісно пов'язані із батьківською порадою, родиною. Зате хлопчачі компанії мають більш суворий і стійкий ієрархічний, порядок, систему лідерства, більш автономні від дорослих, нерідко поведінка їхня антисоціальна, що відмічено і досліджено А, В. Толстих. (ЗО).

Різні методи соціалізації хлопців і дівчат існують у всіх людських суспільствах, з одного боку відображають, з другого боку - створюють психологічну статеву різницю. При чому мова йде не просто про кількісну різницю в мірі спілкування хлопців і дівчат, але і в якісній різниці в структурі, в змісті їх спілкування (хлопців і дівчат) і життєдіяльності.

Жінки в середньому емоційно чутливіші і сприйнятливіші за чоловіків, у всіх вікових аспектах і перевершують чоловіків по потребі до саморозкриття, передачі іншим інтимної і особисто важливої інформації про себе і свій внутрішній світ. У дівчаток для оцінки людських якостей найбільш вагомими виявились властивості, виявлені до інших людей, а для юнаків - ділові якості, пов'язані з спільною діяльністю. Розвиток структури групи ровесників виникає, по Дафні, в п'яти стадіях.

І. В молодшому шкільному віці характеризується співіснування двох Ізольованих одностатевих груп.

II. Починаючи з перших спроб гетеросексуального контакту, мова йде про поверхневу і часто антогоністичну взаємодію під захистом власної групи.

III. В 13-14 років з'являються перші гстсроссксуальні міжособистісні відносини найбільш високостатусних в своїх групах хлопців і дівчат.

IV. Відмічений розпад початкових груп і створення нових підгруп на цей раз відіфито гетеросексуальних.

V. Відповідно поступовою дезінтеграцією початкового широкого кола на користь малих груп, які складаються з тривало існуючих пар.

І оскільки стосунки з партнерами своєї і протилежної статі складають прототип дорослих відносин, реалізованих в соціальному, професійному і сексуальному житті, то логічно випливає, що група ровесників грає переважаючу роль в процесі соціалізації. Група виконує центральну функцію в процесі становлення незалежних своїх членів, об'єднаних спільними турботами по звільненню від батьківської влади, пошуку статусу і статевої ідентифікації. Відносини з батьками в цьому віці найчастіше такі конфліктні, що підлітки просто не здатні розділити з ними свої хвилювання.

А група ровесників дає великі можливості побудови статевих відносин і з подібними, і з іншими, допомагає підлітку зрозуміти себе, своє призначення, дозволити відчути почуття ризику і випробувати сили в ситуації змагання.

Заслуговує уваги і роль однолітків у процесі розвитку підлітків. При ньому можна прослідкувати зміни кількісних і якісних параметрі їх спілкування. Уже в чотирнадцятилітньому віці, а за деякими даними і раніше, у них виникає потреба у спілкуванні з однолітками, яку не можуть замінити батьки. На цьому, якісно новому рубежі спілкування підлітки отримують важливий специфічний канал інформації і ті відомості, які за різними причинами їм не повідомляють батьки (питання статі, психофізіологічні особливості людини тощо). Поповнення цієї інформації з боку однолітків часто має негативні наслідки через її перекручення, а відсутність вірної інформації може затримати гармонійний розвиток особистості, надати їй нездоровий характер.

Нова якість спілкування пов'язана і з груповою грою та іншими видами спільної діяльності, які розвивають такі здібності, як соціальна взаємодія, вміння співставляти індивідуальні та колективні інтереси, комунікабельність. Це не лише сприяє "автономізації від дорослих", але й створює фон емоційного благополуччя та стійкості. Оцінка однолітків, цінності та норми, прийняті у їхньому колі, стають інколи більш значимими, ніж ті, що існують у старших і нав'язуються ними.

Спілкування підлітків з однолітками поступово виходить за межі учбової діяльності та школи, захоплює нові інтереси, області відносин і виділяється в самостійну важливу сферу життя. Спілкування з товаришами набуває великої цінності, що іноді, навіть, відсуває на другий план навчання, зменшує привабливість спілкування з рідними. Відносини з однолітками виділяються у сферу особистісних, власних відносин, в яких підліток діє самостійно. У підлітків з'являється прагнення жити груповим життям. Це характерна риса дітей саме підліткового віку, причому вона проявляється в них залежно від ступеню розвиненості спеціальної потреби у спілкуванні -- аффіліативної потреби. Для того, щоб завоювати друзів, привернути до себе увагу, підліток .намагається зробити все можливе, інколи заради цього він іде на порушення укладених соціальних норм, на відкритий конфлікт з дорослим.

У підлітка дуже яскраво проявляється прагнення, з одного боку, до спілкування і спільної діяльності, бажання жити колективним життям, мати близьких друзів, товариша, а з другого -- не менш сильне бажання бути прийнятим, визнаним оточуючими, а також зрозумілим. Це стає найважливішою потребою. Зацікавленість підлітка в повозі та визнанні робить його чутливим до думки оточуючих, їх оцінок. Зауваження, незадоволення і образи змушують його замислитись про причини цього, звертають увагу на себе, допомагають побачити і усвідомити власні недоліки, а потреба в хорошому ставленні та поважному місці викликає бажання виправити недоліки. В підлітковому віці розвивається важлива для спілкування властивість -- вміння орієнтуватись на вимоги партнера, враховувати їх.

Інтерес до однолітків протилежної статі має велике значення для розвитку особистості підлітка. Посилена увага до об'єкту симпатії проявляється у розвитку вибірковості спостережливості: з'являється схильність помічати тонкі зміни у поведінці симпатичного однолітка, його вчинках, реакціях, настроях, переживаннях, що вказує на поступове вдосконалення якості спілкування; з'являється увага і до власних психічних станів, що виникають в результаті спілкування з представниками іншої статі. Романтична симпатія мобілізує можливості особистості, викликає прагнення бути кращим, зробити приємне, допомогти. Цей інтерес стає одним із мотивів самовдосконалення.

В контексті спілкування виникають нові вимоги до партнерів -- вимоги взаєморозуміння, чуйності, співпереживання, вміння розуміти партнера, прагнення бачити ситуацію спілкування та організовувати її тощо.

Отже, не можна не погодитись з думкою А.В.Петровського, що спілкування підлітка має характер особливої діяльності, предметом якої є Інша людина, а змістом -- побудова взаємовідносин та діяльність в них. В середині цієї діяльності відбувається пізнання іншої людини і самого себе (37).

Таким чином, в підлітковому віці спілкування з товаришами здійснює вагомий, а інколи і визначний вплив на формування особистості підлітка. Тому в основу педагогічної діяльності повинні входити не лише ділові взаємовідносини підлітка і дорослого, а й відносини з близькими товаришами, друзями, а сама педагогічна виховна діяльність спиратись на основи формування та вдосконалення розвитку спілкування, компетентності у спілкуванні.

Таким чином, дефіцит спілкування в якісному виразі розглядається у двох аспектах: у вкрай обмеженому спілкуванні та в надмірному, але нераціональному спілкуванні.

Спілкування в сім'ї формує колективні та моральні начала, які необхідні Іитині та підлітку при вступі у життя, в навчанні та суспільній діяльності. Саме дефіцитом істинного сімейного спілкування пояснюються результати одного з досліджень, в ході якого ставилось запитання : "Кого ти покличеш на допомогу,"коли потрапиш в біду?" Більшість дітей відповіла, що товариша; рідні,особливо батьки, виявились у явній меншості.

Невід'ємні якості сімейного спілкування -- культура, взаєморозуміння, психологічна сумісність, увага, тепло. Спеціалісти переконані, що складні діти-- це перш за все нелюбимі діти.

Спілкування також пов язане з Індивідуальним-гумовими та Інтелектуальними відмінностями людей, а також такими їх загальними рисами, які в значній мірі визначають стан спілкування в тій чи іншій групі, його кількісно-якісний зміст.

Відповідно до стадій розвитку інтелекту прослідковуються і стадії
розвитку спілкування підлітків, його якість. Відомо, що всі підлітки, навіть з середніми мислительними здібностями, володіють гіпотетично-дедуктивним мисленням, але далеко не всі однаково використовують дану здібність. Це
виражається в їх індивідуальних та колективних вчинках та діях, а також в
рішеннях, які приймаються в ході спільного спілкування. В процесі
колективного спілкування проявляються індивідуальний потенціал особистості, ЇЇ соціальні властивості, виявляється коло інтересів та здібностей.

Відомо, що підлітки з низьким рівнем емоційної реактивності (з звільненою або неадекватною емоційною реакцією на оточення) менш комунікабельні. Вони більш тривожні, дратівливі, емоційно нестійкі, нерішучі у своїх вчинках та діях, аніж їхні високореактивні однолітки. Некомунікабельність зберігається і в більш зрілому віці та доповнюється тяжким пристосуванням до колективу, проявом невротичних симптомів тощо.

Виникаюче підліткове "Я", ще дифузне, розпливчасте, нерідко переживається як смутна тривога або відчуття внутрішньої пустоти, яку необхідно чимось заповнити. Результатом цього стає зростання потреби у спілкуванні і разом з тим підвищення його вибірковості, зміна попередньої якості.

Відомо, що інколи неформальне спілкування на вулиці, в стихійно виникаючих групах, не дивлячись на їх тимчасовий характер, здійснює більш сильний вплив на підлітка, аніж в офіційно оформленій групі -- класі, шкільному колективі тощо.

Антисоціальним групам характерне спілкування, засноване на спільних розвагах, але їх діяльність має антисуспільну спрямованість (правопорушення, хуліганство, пияцтво). Здорова підліткова потреба до колективного спілкування переростає у некритичне відношення до групи та її лідера, у невміння та небажання свідомо оцінювати групові норми та цінності.

Як вже зазначалось, можна виділити і міру. спілкування.'"Для зрілої особистості почуття міри -- це психологічна та емоційна збалансованість дій та вчинків. Почуття міри -- своєрідний індикатор пропорційності каналу почуттів і реальної ситуації, складності поставленої задачі. При цьому людина проявляє здатність контролювати свої почуття, керувати своїми емоціями відповідно з задачами, які необхідно вирішити.

Прості приклади відходження від "міри" ми дуже часто зустрічаємо у побуті. Перебільшений інтерес до здоров'я знайомого, що переростає в допитливість, або, навпаки, надмірна увага до власних хвороб, детальне, нав'язливе інформування співрозмовників про нього тощо зустрічається нерідко.

2.3 Психологічна характеристика підлітків з низьким рівнем адаптації до соціального середовища

Які не є різні форми девіантної поведінки, вони взаємопов'язані. Пиятство, вживання наркотиків, агресивність і супротивна поведінка створюють єдиний блок, так що втягнення в один вид девіантних дій підвищує ймовірність його втягнення також і в іншій. Протиправна поведінка, в свою чергу, хоч не стільки жорстоко пов'язана з порушенням норм психічного здоров'я. В деякій мірі, як вже зазначалось, співпадають і сприяють девіантній поведінці соціальні фактори (шкільні перешкоди, травматичні життєві події, вплив девіантної субкультури чи групи). Що стосується індивідуально-особистісних факторів, то самим важливим і постійно присутнім, безперечно, є фокус контролю і рівень самоповаги. Найбільш важливою спробою встановити між цими факторами не просто статистичну кореляцію, а причинний зв'язок, є теорія девіантної .поведінки американського психолога Говарда Кеплана, перевірена на вивченні вживання наркотиків, девіантної поведінки і ряду психічних розладів, в тому і лонгітюдним методом. (8).

Кеплан розпочав з вивчення взаємозв'язку між девіантною поведінкою і заниженою самоповагою. Оскільки кожна людина прагне до позитивного образу "Я", низька самоповага переживається як неприємний стан, а сприйняття себе асоціюється з травматичного переживання. Це спонукає людей чинити так, щоб зменшити суб'єктивну вірогідність самовідречення і підвищити суб'єктивну ймовірність сприйняття себе.

Люди сильніше за інших страждають від самовідречення, відчувають велику потребу в тому, щоб своєю поведінкою "зменшують" своє соціальне становище. Тому людей, які в цілому приймають себе, завжди значно більше, аніж тих, які відштовхують себе, які схильні до самовідречення. Знижена самоповага синтетична із усіма видами девіантної поведінки - нечесністю, належністю до злочинних груп, здійснення правопорушення, вживанням наркотиків, п'янством, агресивною поведінкою, суіцідальною поведінкою і різними психічними порушеннями. Чим пояснити цей зв'язок? В науковій літературі із цього приводу існують чотири поширені гіпотези:

1. Девіантна поведінка сприяє зниженню самоповаги, тому що залучений в нього індивід мимовільно засвоює і розділяє негативне ставлення суспільства до своїх вчинків, а тим самим і до себе.

2. Низька самоповага сприяє зростанню антиморальної поведінки і участі в антисоціальних групах і їх дійсності і дії, підліток намагається тим самим підвищити свій психологічний статус у ровесників, знайти такі способи самоствердження, яких в нього не було в сім'ї і в школі.

3. При деяких умовах, особливо при низькому початковому самоствердженні, девіантна поведінка сприяє підвищенню самоповаги.

4. Важливий вплив на самоповагу мають інші форми поведінки, значення яких з віком змінюється.

Порівнюючи довгострокову динаміку самоповаги підлітків, починаючи із дванадцятирічного віку, з їх участю чи не участю в девіантній поведінці, Кеплан знайшов переконливі свідчення на користь другої та третьої гіпотез (8).

Виявилось, що у переважної більшості підлітків позитивні самооцінки переважають над негативними, до речі, ця тенденція з віком посилюється -самокритика, невдоволеність собою допомагають подолати помічені недоліки і тим самим зависити самоповагу. Однак у деяких підлітків це не відбувається, і вони постійно відчувають себе невдахами, їх негативне самосприйнятга складається з трьох різних, але взаємопов'язаних видів досвіду.

По-перше, вони вважають, що не мають особисто-цінних якостей чи не можуть здійснювати особисто-цінні дії, і навпаки, володіють негативними рисами і здійснюють негативні дії.

По-друге, вони вважають, що вагомі для них друзі не відносяться до них позитивно, чи відносяться негативно.

По-третє, вони не володіють, чи не вміють ефективно використовувати механізми психологічного захисту, дозволяють зняти чи пом'якшити наслідки перших двох елементів стажу.

Потреба в самоповазі в таких підлітків особлива сильна, але оскільки вона не задовольняється соціальне допустимим методом, то вони звертаються до девіантних форм поведінки. Кеготан порівняв рівень самоповаги у дванадцятирічних підлітків з їх наступною (на протязі року чи трьох) участю в двадцяти восьми різних формах девіантної поведінки. В двадцяти шести випадках кореляції виявились статистичне вагомими, тобто низьку самоповагу позитивно пов'язано із формами девіантної поведінки (дрібні крадіжки, виключення із школи, загрози самовбивства, пошкодження речей, емоційні вибух і інше). Чому це виникає? Почуття самовідречення, своє неспівпадання Представленим вимогам ставить перед вибором, чи на користь вимог і Продовження виснажливих хвилювань самовідречення в користь підвищення самоповаги в поведінці, направленого проти цих вимог. Вибирається як правило друге. Тому бажання відповідати очікуванням колективу, суспільства зменшується, а спрямування відхиляється від них, напроти виростає. В результаті і установки, і референтні групи, і поведінка підлітка стає все більш антинормативним, штовхаючи його все дальше по шляху девіації. Чи досягнута при цьому ціль - підвищити самоповагу? При визначених умовах - так. П'яниця, наприклад, в стані сп'яніння не усвідомлює своєї збитковості і може навіть гордитись собою. Належність до злочинної шайки дає соціальне збитковому індивіду нові критерії і методи самоствердження, дозволяючи бачити себе в благоприємному світлі не за рахунок соціальне негативних рис і дій. Нова, негативна соціальна тотожність уявляє і нові критерії самооцінки,- найчастіше прямо пропорційні попереднім, так що минулий мінус стає плюсом. Зрозуміло, девіація - не кращий і не єдиний метод позбавлення відчуття самовідречення. Висока самоповага порушника, нерідко проблематична, в ній багато невідомого, демонстративного, в глибині душі він не може виміряти себе суспільними масштабами, і, рано чи пізно, це проявиться. Тим більше девіантна поведінка, як засіб підвищення самоповаги і психологічного самозахисту достатньо ефективна.

Компенсаційні механізми, завдяки яким підліток "відновлює" підірвану самоповагу, не зовсім однакові для одного чи іншого боку свого "Я". Відчуття своєї недостатньої маскулинності може провокувати підлітка почати пити і палити, що підвищує самоповагу як "міцного хлопця". Ні, ці відхилення не обов'язково поширюються на інші складові Я-концепції. Крім того, підліткове самовідречення займається підлітковою девіантною поведінкою лише стільки, скільки така поведінка прийнята в співпадаючій субкультурі, в випадку заміни, субкультури воно втрачає свій зміст. Девіантна поведінка спочатку завжди буває немотивована. Підліток, як правило, хоче відповідати вимогам суспільства, але, з якихось причин (конституціональні фактори, соціальні вимоги, невміння правильно визначити свої соціальні і ідентичні ролі, Протирічні очікування значущості інших, недостатність матеріальних ресурсів, погане володіння нормальними методами соціальної адаптації і подолання перешкод) він не може цього зробити. Це відображається в його самосвідомості і штовхає на пошук інших напрямків.

Важливий фактор такого розвитку - девіантні ровесники. На це наголосили Т. Кеплан, Р. Джонсон, К. Біллі. Належність до девіантної групи:

а) Полегшує здійснення девіантних дій, якщо особистість до них внутрішньо готова;

б) Забезпечує психологічну підтримку і заохочення до участі в таких діях;

с) Зменшує ефективність особистих і соціальних контрольних механізмів, які могли би загальмувати прояву девіантних схильностей.

При цьому утворюється порочне коло. Девіантні дії збільшують привабливість здійснюючого їх підлітка для інших, які прийняли такий стиль поведінки, здійснюючи антинормативні дії, підліток привертає до себе увагу, цікавість і інше.

Разом із тим девіантні дії посилюють потребу підлітка в соціальному схваленні групи, особливо якщо він виріс в нормальному середовищі, де такі дії засуджуються. Нарешті, девіантні дії викликають негативне відношення до санкції збоку "нормальних" других, навіть до виключення девіантного підлітка із спілкування із ним. Це соціальне відторгнення сприяє активізації спілкування підлітка із девіантним середовищем, сприяє активізації зменшених можливостей соціального контролю і сприяє подальшому посиленню девіантної поведінки і схильність до неї. Характерно формування зворотньої залежності. В результаті девіантних дій із немотивованих стають мотивованими.

Становлення людини не проходить без ускладнень і протиріч. Чим багатша і різнобічніша особистість, тим важчий шлях її розвитку. В пошуках себе, сумліннях і помилках, в здоланні того, що ще вчора марилось досяжним, а сьогодні вже потребує корекції, в умінні конструктивно виходити із нового кризового стану і заключається нормальний шлях психічного розвитку людини.

Окремі вікові і індивідуальні особливості дисгармонійного розвитку підлітка нерідко виявляється причиною важкого виховання. Необхідно в процесі становлення індивідуальності вчасно здолати виникаючі психологічні проблеми, знайти правильний підхід до кожної дитини, прибирати фактори, які негативно впливають на нього і його розвиток, враховуючи стать, вік, індивідуально-типологічні особливості розуміти протиріччя, які він сам не в силах вирішити.

Перш за все слід звернути увагу на динаміку вікових змін психічного розвитку школяра, як на причини порушень. Шкільне дитинство розпочинається з критичного, іноді переломного періоду, який називають кризою семи рогів. Вперше виникає боротьба хвилювань. З'являються такі складні утворення, як оцінка самого себе, відношенням до себе і оцінками навколишніх, дорослих, однолітків. Вперше виникає боротьба хвилювань. З'являються такі складні утворення, як оцінка самого себе, нові протиріччя між сприйняттям себе, відношенням до себе і оцінками навколишніх, дорослих, ровесників. Вперше виникає систематична напружена праця, розширюється коло важливих для підлітка людей, кожний із них несе в собі несхожі на другого погляди, оцінки очікування.. Якщо розвиток особистості протікає цілком благополучно, молодший підліток відходить від проблем в багатий, цікавий світ відкриття в собі неочікуваних задатків і здібностей, необхідних для навчальної діяльності. Групові норми, колективна думка стають менш важливими, ніж думка вчителя чи батьків. Якщо цього не станеться і дитині важко налагодити контакти із однолітками, то з'являється грунт для порушення поведінки. Порушення поведінки школяра в значній мірі визначається зовнішніми обставинами, випадковими подіями, тимчасовими враженнями. Особисто вагомою реальністю виявляється не тільки сім'я, своя вулиця, сусіди, школа, але і місто,країна історичне минуле, подорожування і пригоди, відкриття і винаходи. Він поступово підходить до періоду максимального важкого виховання.


Подобные документы

  • Сутність поняття спілкування як соціально-психологічного феномену. Соціальна ситуація розвитку особистості в підлітковому віці. Специфіка соціально-психологічних особливостей спілкування підлітків з ровесниками, дорослими та однолітками протилежної статі.

    курсовая работа [74,5 K], добавлен 28.04.2016

  • Загальна характеристика та особливості спілкування дітей у підлітковому віці, його психологічне та соціологічне обґрунтування. Причини проявлення та аналіз показників сором'язливості. Характер спілкування підлітків з батьками та вчителями, ровесниками.

    дипломная работа [164,8 K], добавлен 13.11.2009

  • Загальна характеристика спілкування. Психологічні особливості та етапи особистісного формування підлітків. Способи та методи емпіричного дослідження особливостей спілкування з однолітками та емоційних бар’єрів, аналіз та оцінка отриманих результатів.

    курсовая работа [537,8 K], добавлен 13.04.2016

  • Сутність спілкування як психологічної категорії. Аналіз особливостей підліткового спілкування з однолітками, а також їхнього самоконтролю в процесі різних видів спілкування. Специфіка, мотиви та можливості психологічного прогнозу спілкування підлітків.

    курсовая работа [701,6 K], добавлен 12.11.2010

  • Особливості комунікативного процесу в підлітковому віці. Загальна психологічна характеристика підліткового віку, особливості спілкування учнів. Дослідження міжособистісних комунікацій в підлітковому колективі, домінуюча стратегія психологічного захисту.

    курсовая работа [80,4 K], добавлен 27.07.2014

  • Теоретико-методологічні основи вивчення і діагностичне дослідження міжособистісного спілкування у підлітків. Психофізіологічні особливості підліткового віку, розвиток самосвідомості у конфліктах з дорослими і однолітками, стратегії поведінки в конфлікті.

    курсовая работа [75,6 K], добавлен 27.11.2010

  • Загальне поняття про спілкування, його сутність. Психологічні особливості спілкування підлітків та старшокласників. Особливості ділового спілкування. Розробка тренінгу на тематику особливості спілкування між учнями-підлітками та учням-старшокласниками.

    курсовая работа [51,2 K], добавлен 28.12.2013

  • Поняття про спілкування та його функції. Теоретичне обґрунтування психологічних особливостей процесу спілкування та експериментальне вивчення його впливу на розвиток особистості у юнацькому віці. Методи організації дослідження комунікативної активності.

    курсовая работа [158,9 K], добавлен 10.09.2011

  • Теоретичні засади психологічних особливостей та поняття культури спілкування, його структурні компоненти. Психологічні особливості підліткового віку, особливості міжособистісного спілкування. Визначення рівнів сформованості міжособистісної культури.

    курсовая работа [436,2 K], добавлен 16.06.2010

  • Соціальна ситуація розвитку підлітка. Спілкування його з однолітками протилежної статі. Сексуальність в підлітковому віці. Дослідження діагностики стану агресії (опросник "Басса-Дарки") та спрямованості особистості Б. Басса. Дослідження діагностики.

    курсовая работа [930,7 K], добавлен 17.06.2015

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.