Формування характеру в підлітковому віці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування характеру в підлітковому віці

Зміст

Вступ

Розділ I. Теоретичний аналіз проблеми формування характеру в підлітковому віці

1.1 Визначення сутності поняття характеру

1.2 Психологічні особливості розвитку особистості у підлітковому віці

1.3 Вивчення проблеми формування характеру в підлітковому віці

Розділ II. Експериментальне дослідження проблеми

2.1 Опис та процедури дослідження характеру в підлітковому віці

2.2 Аналіз та інтерпретація результатів дослідження

2.3 Рекомендації щодо впливу психолого-педагогічних умов на формування характеру у підлітків

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

характер підліток особистість психологічний

Вступ

У підлітковому віці відбуваються кардинальні зміни організму дитини на шляху до біологічної зрілості. Перебудова нейрогуморальних співвідношень стає основою загальної неврівноваженості підлітка, вразливості, роздратованості. Відбувається подальша соціалізація „Я" особистості: усвідомлення своїх прав і обов'язків, прагнення завоювати статус дорослого. Підліток залучається до життя дорослих, вступає в різні громадські організації.

Почуття дорослості стає центральним новоутворенням підліткового віку. Воно зв'язано з етичними нормами поведінки. З'являється моральний кодекс, який диктує підліткам стиль поведінки і взаємин з ровесниками. Моральний розвиток набуває суттєвих змін саме у підлітковому віці. Інтелектуальні зміни дозволяють розвиватися власній ієрархії цінностей, яка починає впливати на поведінку підлітка. Розвиток ціннісних орієнтацій підлітка характеризується їх ускладненням, збільшенням лібералізації, зростанням особистісної незалежності. Ціннісні орієнтації починають складатися в складну і стійку систему, яка визначає становлення активної життєвої позиції. Підлітковий період - сензитивний для розвитку потреб, спрямованості особистості, оформлення ідеалів. Тому особливо важливим є вивчення даного віку і вироблення заходів для допомоги в розвитку особистості; це підтверджує актуальність вибраної теми курсової роботи: "Формування характеру в підлітковому віці".

В вітчизняній та зарубіжній теорії та праці цю проблему висвітлювали такі науковці як Ананьєв Б.Г, Божович Л.І., Ковальов А.Г., М'ясищев В.Н., Левітов Н.Д., Леонтьєв А.Н., Лазурський А.Ф., Б. Теплов, О. Ковальов, Г. Костюк, В.О. Моляко, Ф. Гальтон, А.І. Доровской, Б.Г. Чижевський та ін.

Об'єктом дослідження є формування характеру в підлітковому віці.

Предметом дослідження є риси характеру сучасних підлітків.

Гіпотеза: на формування окремих рис характеру сучасних підлітків впливають психолого-педагогічні умови.

Мета роботи полягає у вивченні особливостей формування характеру в підлітковому віці, дослідженні рис характеру сучасних підлітків та передумов їх формування.

Завдання:

Вивчити літературу з питань психолого-педагогічних аспектів проблеми формування характеру в підлітковому віці.

Визначити основні фактори формування характеру у підлітків.

Проаналізувати методики та провести дослідження окремих рис характеру підлітків.

Підібрати рекомендації щодо впливу психолого-педагогічних умов на формування характеру у підлітків.

Методи дослідження:

1. Теоретико-методологічний аналіз відповідних науково-літературних джерел, який використовувався для теоретичного обґрунтування дослідження.

2. Основними методами дослідження виступили метод спостереження, бесіди, анкетування, тести "Чи ви розважливі?", "Чи агресивні ви?", "Чи гарний у вас характер?, методики "Вибір", "Характеристика", "Абетка рис характеру" та інше.

3. Основними методами обробки та інтерпретації отриманих даних виступили методи кількісної порівняльної оцінки і якісного аналізу результатів дослідження.

Дослідження проводились із підлітками ЗОШ І-ІІ ступенів. В дослідженні брали участь 7 учнів. Експериментальна робота проводилась протягом 2007 року.

Розділ I. Теоретичний аналіз проблеми формування характеру в підлітковому віці

1.1 Визначення сутності поняття характеру

Характер - це сукупність стійких властивостей людини, які виявляються в її діяльності та поведінці, у ставленні до інших людей, навколишньої дійсності та до самої себе.

У вираженні змісту внутрішнього світу людини основне значення має характер, в якому появляється її життєва позиція, саме в ньому сутність особистості знаходить своє яскраве і повне вираження.

Характер формується протягом всього життя людини і визначається певним образом мислення, складом певних рис, потреб, інтересів, переконань, дій людини.

Термін "характер" -- грецького походження, він означає "риса", "ознака", "відбиток". Введений він для визначення властивостей людини колегою Арістотеля Теофрастом. У "Характеристиках" він описав з погляду мораліста 31 тип людських характерів -- людей хвалькуватих, балакучих, нещирих, нудних, улесливих тощо. Пізніше філософи і психологи, пояснюючи і класифікуючи людські характери, головними чинниками їх формування вважали особливості будови тіла, функції людського організму, моральні засади людських стосунків або їх розумові здібності і досвід.

Кожній людині, крім динаміки дій, що виявляється в темпераменті, притаманні істотні особливості, які впливають на її діяльність та поведінку. Про одних кажуть, що вони працьовиті, дисципліновані, скромні, чесні, сміливі, колективісти, а про інших -- ліниві, хвалькуваті, неорганізовані, честолюбні, самовпевнені, нечесні, егоїсти, боягузи.

Ці й подібні риси виявляються настільки яскраво і постійно, що визначають собою типовий різновид особистості, індивідуальний стиль її соціальної поведінки.

Такі психологічні особливості особистості називають рисами характеру. Ці риси характеризують і мету, до якої прагне людина, і способи досягнення мети. Знати це важливо, оскільки особистість характеризується не тільки тим, що вона робить, а й тим, як вона це робить.

Сукупність постійних рис становить характер особистості.

Характер -- це сукупність постійних індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, ставленні до колективу, інших людей, праці, навколишньої дійсності та до самої себе.

Характер найбільш тісно пов'язаний з темпераментом, що, як відомо, визначає зовнішню, динамічну форму вираження сутності людини.

У структурі характеру потрібно виокремлювати зміст і форму. Зміст характеру особистості визначають суспільні умови життя та виховання. Вчинки людини завжди чимось мотивуються, на щось або на когось спрямовуються.

Але за формою наміри, прагнення реалізуються по-різному. Це залежить і від обставин, ситуацій, в яких перебуває людина, і від властивостей її характеру, особливо від темпераменту.

Людина - носій характеру. Риси її характеру впливають на діяльність, стосунки, способи дій у найширшому їх розумінні - в родині, трудовому колективі, в управлінні виробництвом, державою.

Типове та індивідуальне в характері існують в єдності. Типове створює фон для індивідуальних виявів рис характеру, і вияв невластивих більшості членів певної соціальної групи рис характеру викликає заперечення, осуд.

Особливості типового характеру виявляють позитивне або негативне ставлення: 1) до праці, 2) до інших людей, 3) до самої себе, 4) до предметів та явищ дійсності.

Ставлення до праці є однією з найістотніших рис характеру людини. Його виявляє повага до праці, працелюбність або ж зневага до праці та працівників. Важливі риси ставлення до праці -- акуратність, сумлінність, дисциплінованість, організованість.

Ставлення до інших людей виникає в контактах між особистостями і зумовлюється суспільними умовами життя, які складаються історично і виявляються в колективі. Рисам характеру, які виявляють ставлення особистості до інших людей, властиві значна варіативність змісту і форми, залежність від рівня культурного розвитку народу та духовного багатства особистості.

Ставлення до інших людей має оцінний характер, в якому інтелектуальне оцінювання залежить від емоційного ставлення до рис характеру, що виявляються в суспільних контактах. Оцінне ставлення до людей виражається в різному змісті рис характеру та різній формі їх вияву. Схвалення й осуд, підтримка і заперечення можуть бути висловлені у ввічливій, тактовній, доброзичливій формі або ж формально, улесливо, а то й брутально, грубо, іронічно, саркастично, образливо.

Ставлення до інших людей виявляється залежно від обставин і характеру оцінювання вчинків як в позитивних, так і в негативних рисах характеру. Серед позитивних рис характеру, притаманних культурній людині, є справедливість, дотримування слова, щедрість, доброзичливість, чесність, принциповість. В їх основі лежать гуманістичні моральні якості людей, ідейні переконання, прогресивні прагнення.

До негативних рис характеру належать відчуженість, замкнутість, заздрість, скупість, зневага до інших, хвалькуватість, гордість, схильність до безпідставного кепкування та глузування, прискіпливість, схильність до пустопорожніх суперечок, заперечення істини, дріб'язковість, мізантропія. Негативні риси характеру дуже шкодять позитивному спілкуванню людей, їхньому прагненню до спільної боротьби з несправедливістю, спілкуванню в праці. Так або інакше ставлячись до вчинків і поведінки інших, людина формує власні риси характеру за аналогією або протиставленням.

Ставлення до самої себе - позитивне або негативне - залежить від рівня розвитку самосвідомості, здатності оцінювати себе. Такі риси характеру, як скромність, почуття власної гідності, вимогливість до себе, відповідальність за справу, схильність віддавати всі свої сили колективу, державі, свідчать про високий рівень розвитку самосвідомості особистості.

Разом з тим деяким людям у ставленні до себе притаманні негативні риси -- нескромність, хвалькуватість, кар'єризм, гординя, самовпевненість, безпринципна покора, безпідставна зневага або знецінювання себе.

Серед рис характеру особливо помітні ті, які визначають ставлення людей до речей, до природи. Ощадливість, дбайливість, акуратність, бережливість, дбайливе ставлення до природи підносять особистість.

Акцентуація - це загострені риси характеру , які при певних умовах мають схильність перейти в патологічний стан.

АКЦЕНТУАЦІЇ	ХАРАКТЕРИСТИКА
Застрявання	В стані збудження людина проявляє впертість та недовірливість, нетерпимість до заперечень у дискусії, В спокійному стані такі люди виявляють відповідальність та розсудливість при розгляді справ.
Педантизм	Виявляється в крайньому нічим невиправданому формалізму при вирішенні справи дотримання "букви", хоча це і шкодить справі , міркування типу " чого б не трапилось".
Демонстративний	Виявляється амбіційність, хизування та зухвалість. В обставинах коли потрібно погодитися такі люди демонстративно заперечують очевидне "я цього не розумію", часто щоб поставити іншу людину в незручне становище
Екзальтовані особистості	Надмірне захоплення і вихваляння того, що на це не заслуговує, легко збуджуються в радощах або сумують аж до розпачу. Їх реакція на свої вчинки та вчинки інших людей може бути загострено емоційною.
Тривожні характери	В усьому чекають небезпеку, виявляють підвищену боязливість, сором'язливість, розгубленість.
Інтравертовані особистості	Замкнуті, свої думки і переживання спрямовують на самих себе, на свій внутрішній світ. Уникають контактів з іншими людьми, часто непристосовані до обставин.
Екстравертовані особистості	Прагнуть до спілкування, контактів з іншими людьми. Багато говорять про себе, хвалькуваті. Зосереджені переважно на тому, що відбувається ззовні, а не на собі. Схильні погоджуватися з усім, що пропонують інші.

1.2 Психологічні особливості розвитку особистості у підлітковому віці

В цей час проходить багаторівнева перебудова організму, завершується формування особистості. На гормональному рівні відбувається активація роботи гіпофізу, статевих залоз, щитовидної залози. Це приводить до значного збільшення росту й маси тіла, появи вторинних статевих ознак.

У цьому віці відбувається подальший розвиток пам'яті (особливо смислової) довільної уваги, моторики. Активно розвивається логічне й абстрактне мислення. Підліток уже цілком здатний сприймати математичні, фізичні та філософські поняття.

Відбуваються зміни й у мотиваційній сфері особистості -- замість навчальної мотивації на передній план починає виступати потреба в спілкуванні з однолітками, засвоєння цінностей і норм підліткового середовища. У ставленні до батьків проявляються ознаки реакції емансипації в діапазоні від відстоювання своєї точки зору з тих чи інших питань до втеч із дому. В цей період водночас із інтенсивним формуванням особистості загострюються особливості характеру.

Провідний вид діяльності - інтимно-особистісне спілкування.

Основні новоутворення: почуття дорослості, потреба в самореалізації та суспільному визнанні, прагнення до самоствердження, самосвідомість набуває морального характеру, вміння підпорядковуватись нормам колективного життя.

Основні протиріччя: прагнення бути дорослим і, разом з тим, відсутність соціального досвіду; відмінності між фізичною і соціальною зрілістю підлітка.

Підлітковий вік характеризується нерівномірністю фізичного і психічного дозрівання. Для кожного із перелічених вище вікових етапів розвитку дітей підліткового віку наявні спільні пункти - вплив однолітків на формування особистості підлітка. Отже, соціальне оточення підлітка є визначним в ході формування стилю поведінки, особистісних рис і якостей.

Головне завдання підліткового віку - знайти "свою власну особистість". Підлітки вчаться робити свій вибір, брати на себе зобов'язання, діяти відповідно до них, а також та ставати незалежними у світі.

У підлітковому віці продовжується інтелектуалізація всіх психічних процесів. Вчителі та батьки більше апелюють до розуму дитини, ніж до почуттів. Продовжує інтенсивно розвиватися теоретичне мислення. Підліток уже вміє оперувати гіпотезами, розвиваються такі мислительні операції, як класифікація, аналогія, узагальнення. Це дозволяє підлітку аналізувати абстрактні ідеї. Проявляється рефлексивний характер мислення. Саме завдяки інтенсивному інтелектуальному розвитку з'являється здатність до самоаналізу. Самостійність мислення проявляється в незалежності вибору способу поведінки, схильності до експериментування.

Активно засвоюються процеси запам'ятовування, оволодіння способами і прийомами учіння. Розвивається логічна пам'ять, у результаті чого вповільнюється розвиток механічної пам'яті. Процес запам'ятовування зводиться до встановлення логічних зв'язків усередині матеріалу.

Сприймання ускладнюється, інтенсивно формується на уроках геометрії та креслення. Розвивається післядовільна увага. Підліток здатний тривалий час утримувати увагу на певному об'єкті.

Зв'язок уяви з теоретичним мисленням сприяє розвитку творчості. Діти починають писати вірші, музику, створюють авіамоделі тощо. Уява в цей період обслуговує бурхливе емоційне життя підлітка. Активно розвивається читання, монологічне і писемне мовлення. Розвиваються комунікативні здібності учнів.

Сфера пізнавальних інтересів підлітків виходить за межі школи і перетворюється в сферу пізнавальної самодіяльності. Незадоволеність собою стає джерелом активності та самоосвіти.

Ставлення до вчителів диференціюються. В свою чергу ставлення до навчального предмета залежить від ставлення до вчителя. Головне для підлітка на уроці - спілкування. Зменшується зануреність у навчання. Зростають індивідуальні відмінності між дітьми.

Спілкування з однолітками є провідним видом діяльності в цьому віці. У процесі спілкування засвоюються норми моралі, соціальної поведінки, в ній створюються стосунки рівності всіх і поваги один до одного.

Для підлітка характерними є дві важливі протилежні потреби:

1) потреба бути самому, потреба територіальної автономії;

2) потреба приналежності до групи, бути в компанії, бути таким, як усі.

Основна особливість підліткового віку - перебудова взаємин з дорослим, яка пов'язана з появою почуття дорослості. Однією з основних потреб стає потреба у звільненні від контролю і опіки батьків, вчителів, старших. Це період емансипації дитини від батьків. Емансипація може бути емоційною, поведінковою, нормативною. Батьківський приклад вже не сприймається абсолютно і некритично, як у дитинстві.

Серед причин розбіжностей у поглядах між батьками і підлітками найбільш важливими є: різниця у досвіді дорослих і підлітків; відсутність чітких станів переходу від дитячої залежності до дорослої незалежності та певних правил, які сприяють послабленню батьківської влади, що зумовлюється потребами підлітків у автономії.

Такі ж проблеми виникають у взаєминах підлітків з учителями. В деяких школах через зовнішність підлітків виникає дуже багато конфліктних ситуацій з учителями. У підлітків з'являється усвідомлене бажання подобатися протилежній статі, поводитися відповідно до власних вимог. Якщо вчитель робить зауваження підлітку з приводу його зовнішності в присутності дітей, то це призводить до конфліктної ситуації.

Ще одна проблема у спілкуванні з дорослим - це змістовий бар'єр. Він характеризується тим, що дитина ніби не чує, що говорить їй дорослий. Втрачається виховне значення слова. Щоб запобігти утворенню змістового бар'єру не варто багаторазово повторювати одні й ті ж вимоги, на які підліток не реагує. Необхідно, щоб вимога відповідала внутрішній позиції учня. Підлітки виконують усі вимоги вчителя, які роблять їх у своїх очах більш самостійними.

Почуття дорослості стає центральним новоутворенням підліткового віку. Воно зв'язано з етичними нормами поведінки. З'являється моральний кодекс, який диктує підліткам стиль поведінки і взаємин з ровесниками. Моральний розвиток набуває суттєвих змін саме у підлітковому віці. Інтелектуальні зміни дозволяють розвиватися власній ієрархії цінностей, яка починає впливати на поведінку підлітка. Розвиток ціннісних орієнтацій підлітка характеризується їх ускладненням, збільшенням лібералізації, зростанням особистісної незалежності. Ціннісні орієнтації починають складатися в складну і стійку систему, яка визначає становлення активної життєвої позиції.

Підлітковий період - сензитивний для розвитку потреб, спрямованості особистості, оформлення ідеалів.

Основні потреби підліткового віку:

1) потреба у самовираженні;

2) потреба уміти щось робити;

3) потреба щось значити для інших;

4) потреба рівноправного спілкування з дорослими;

5) посилення статевої ідентифікації.

Підлітковий період - це період інтенсивного формування самооцінки, бурхливого розвитку самосвідомості як здатності спрямовувати свідомість на власні психічні процеси, включаючи і складний світ своїх переживань, потреби пізнати себе як особистість. На межі молодшого шкільного віку і підліткового відбувається криза самооцінки. Помічено різкий зріст незадоволеності собою. Було встановлено, що в підлітковий період формується уміння оцінювати себе не тільки через вимоги авторитетних дорослих, але і через власні вимоги.

До кінця підліткового періоду самооцінка може стати значним регулятором поведінки індивіда. Змінюється, порівняно з молодшим шкільним віком, значущість різних якостей особистості. У молодших підлітків ще зберігається орієнтація на якості, які проявляються в учбовій діяльності, але основним критерієм оцінки себе та іншого стають морально-психологічні особливості особистості, що проявляються у взаєминах з іншими. Основним критерієм оцінки себе стають морально-психологічні аспекти взаємовідносин. Зміст і характер уявлення про себе безпосередньо залежить від міри включеності школяра в різні види діяльності та від досвіду спілкування з ровесниками і дорослими.

Для підліткового періоду характерний пошук ідентичності, що означає усвідомлення підлітком самого себе, безперервності у часі власної особистості та виникнення, у зв'язку з цим, відчуття, що інші також це визнають. Підліток вперше прагне пізнати власну індивідуальність, зрозуміти, яким він є і яким він хотів би бути. Образи "Я" різноманітні, вони відображають різноманіття життя підлітка. Зрозуміти себе допомагають друзі. Після пошуків себе, особистісної нестабільності, у дитини до кінця підліткового віку уявлення про себе стабілізуються і утворюють цілісну систему внутрішньоузгоджених уявлень про себе - "Я - концепцію".

Цей етап соціалізації відрізняється не тільки найбільш вираженою індивідуалізацією, але і самодетермінацією, самоуправлінням особистості. Підлітковий період пов'язаний з виникненням самосвідомості як усвідомлення себе в системі суспільних відносин, розвитком соціальної активності і соціальної відповідальності. Важливою стороною самосвідомості виступає потреба у самовираженні, що виявляється в спрямованості його особистості на виділення і реалізацію своєї унікальності в системі соціальних зв'язків. Для цього періоду характерним є прагнення до самоствердження, самореалізації та самовиховання. Самовиховання стає можливим завдяки тому, що у підлітків розвивається саморегуляція.

Підліток - ще не цільна зріла особистість. Особистісна нестабільність проявляється у боротьбі протилежних рис, прагнень. Для підлітків характерні: реакція емансипації (тип поведінки, за допомогою якої підліток хоче вийти з під опіки дорослих), реакція захоплення (захоплення в цей період дуже різноманітні: інтелектуально-естетичні; тілесно-мануальні; накопичення; азартні; лідерські), реакція групування з ровесниками (бажання належати до певної групи), реакція відмови (пасивно-обороннй тип реакції опозиції).

1.3 Вивчення проблеми формування характеру в підлітковому віці

Характер формується в процесі виховання, спілкування та діяльності людини, в її вчинках і може виявлятися, як в цілях, які людина ставить перед собою, так і в засобах їх досягнення, як у тому, що вона робить, так і в тому як вона це робить.

Особливого значення набуває виховання характеру в підлітковому віці. Підліток уже не дитина, у нього гострий інтерес до навколишньої дійсності, дуже велика активність, прагнення до праці -- фізичної та розумової. Потрібно навчитися організовувати цю активність, навчити підлітків діяти дружно, займатися громадською роботою, працювати організовано.

Треба мати на увазі й те, що неврахування у вихованні вікових особливостей підлітків дуже часто зумовлює негативізм, браваду, неслухняність, нестриманість, невмотивовані вчинки. Разом з тим підлітки чутливі до думки колективу. Вони цінують оцінку колективом Їхньої трудової, навчальної та спортивної діяльності, керуються нею у своїй поведінці, і це має величезне значення для формування їхнього характеру.

Юнаки та дівчата старшого шкільного віку вже досягають фізичної зрілості і здатні виявляти в поведінці, праці та навчанні достатньо сформовані риси характеру: відповідальність, дисциплінованість, цілеспрямовану наполегливість, принциповість, самостійність.

Риси характеру - це індивідуальні звичні форми поведінки людини, в яких проявляється її відношення до дійсності.

Першу групу складають риси характеру, які складають спрямованість людини до оточуючої її дійсності.

Другу групу становлять вольові риси характеру, які визначають здатність втілювати в життя цілі та наміри.

- в залежності від їх розвитку визначають слабкий чи сильний в людини характер;

- слабовілля дає негативну оцінку характеру в цілому, навіть при позитивній направленості (бажання робити добро ближньому має незначне значення, якщо людина не робить його конкретним людям)

- в той же час сильний характер не має цінності, якщо присутнє бажання робити не добро, а зло.

Основними чинниками формування особистості учня є:

1. Суспільне буття і свідомість.

2. Специфічні особливості виробництва, побуту, культури, природи населеного пункту і географічного регіону, в якому живе особистість.

3. Сім'я.

4. Середовище неформального спілкування: сусіди, друзі тощо.

5. Громадське виховання в різних позашкільних закладах (станції юних техніків тощо.)

6. Школа.

Ці чинники здійснюють на учня свій вплив не прямо, а переломлюються через внутрішні умови самої особистості.

Самовиховання - це самостійна, цілеспрямована, систематична робота людини, спрямована на формування і розвиток своїх кращих, соціально цінних якостей і усунення недоліків, яка здійснюється з ціллю максимальної самореалізації. Це вищий тип виховання на основі розвитку вищих психічних функцій. До цих функцій можна віднести: свідомість, волю, увагу, мислення, уяву. Для процесу самовиховання важливими є всі властивості свідомості. Особливе значення має рефлексія як здатність виділити своє "Я" , критична оцінка своїх якостей.

Стадії розвитку особистісної рефлексії:

1 стадія - предметом рефлексивного очікування виступають окремі вчинки дітей.

2 стадія - головним стає аналіз рис свого характеру і особливостей взаємин з іншими людьми.

3 стадія - зростає критичне ставлення підлітків до себе.

Успіх самовиховання залежить від зосередження, стійкості, концентрації, розподілу і переключення уваги.

Структура самовиховання:

1. Джерело процесу самовиховання - адекватна самооцінка.

2. Потреба в самовихованні. Вона виникає на основі адекватної самооцінки.

3. Розвиток мотивації роботи над собою. Є такі мотиви самовиховання: особистісні (самовихованням потрібно зайнятися, щоб було за що себе поважати); вузькосоціальні (для отримання доброго ставлення оточуючих); широко соціальні (нести добро людям). Потрібно, щоб була сформована вся сукупність цих мотивів за домінування особистісних.

4. Визначення цілі.

5. Складання програми самовиховання, плану та правил. Це змістовна сторона роботи над собою, довгостроковий документ, який з часом коректується і уточнюється.

6. Прийняття рішення. Це практично завжди є вольовим актом.

7. Застосування методів самовпливу.

8. Мобілізація своєї моральної вихованості та емоційно-вольової активності. Мобілізувати свою волю і емоції важливо, щоб не перетворити самовиховання в нудну, монотонну роботу.

9. Підсумковий самоконтроль.

10. Формування нової адекватної самооцінки.

Відповідно, можна намітити такі етапи самовиховання:

1. Визначення в собі недоліку.

2. Створення ідеалу (образу), до якого варто прагнути.

3. Аналіз свого характеру, позитивних рис, що допоможуть усунути недолік.

4. Визначення задач самовиховання.

5. Складання програми самовиховання: розробка режиму, комплексу вправ.

6. Практична реалізація програми.

7. Оцінка здійсненої роботи, аналіз перемог і невдач.

Характер має велике значення як для самої людини, так і для суспільства. Загальновідомо, які складності виникають на підприємстві, в сім'ї (конфліктність, дезорганізація), коли збоку людина з "важким" характером. Звичайно, характер не є щось незмінне. Одні риси можуть бути більш стійкими, а інші більш змінними, пластичними, гнучкими.

Характер в підлітковому віці проявляється досить різноманітно. У підлітка можуть бути виражені доброзичливість і жорстокість, вимогливість і поступливість, принциповість та безпринципність, колективізм та індивідуалізм, відповідальність та безвідповідальність, скромність та самовпевненість і т.д., по суті, всі признаки, які мають місце і в дорослих.

Своєрідність характеру в підлітковому віці звичайно проявляється в його "загостренні", акцентуації, яка обумовлена соціальними факторами - ускладненням взаємовідносин з навколишніми і біологічними зрушеннями - нейроендокринною перебудовою, яка лежить в основі статевого дозрівання. Недостатнє врахування особливостей характеру в пубертатному періоді сприяє виникненню напружених, конфліктних відносин в сім'ї та школі.

Підлітковий вік - це вік допитливого розуму, жадібного прагнення до пізнанню, вік шукань, особливо, якщо це має суспільне значення вік кипучої діяльності, енергійних рухів. Ці якості часто знаходять свій прояв у вельми неорганізованій формі. Відповідних вказівок з боку дорослих і в школі і удома більш ніж достатньо. Разом з цим, при правильному і твердому керівництві колектив дітей цього віку вже здатний організовано і самостійно провести ряд суспільних заходів.

В підлітковому віці починають складатися і закріплюватися риси характеру. Зрозуміло, формування характеру не починається і не закінчується в цьому віці. Відомо, що характер формується і змінюється в перебігу життя людини. Проте, підлітковий вік у відмінності від дошкільного і молодшого шкільного віків - це вік, коли формування характеру набуває помітне місце в загальному процесі розвитку.

Корисне і добре, взагалі кажучи, прагнення до самостійності часто ускладнюється у підлітків через підвищену чутливість до оцінки їх особи і поведінки дорослими і може прийняти, якщо це дорослими не враховується негативні форми опору чужому впливу, невизнання авторитету дорослих, ігнорування що пред'являються до них вимог.

Як вже указувалося, певного і стійкого уявлення про себе підлітки часто ще не мають. Цим і пояснюється підвищена чутливість оцінці їх вчинків і результатів діяльності із сторони старших, до своїх успіхів і невдач. Вони схильні перебільшувати значення тимчасових невдач і випадкових успіхів, окремих похвал або негативних відгуків, розцінюючи їх як вагомі показники, свого роду "індикаторів" позитивних або негативних якостей своєї особи. Тому навіть окремі невдачі або негативних оцінки з боку оточуючих можуть викликати у підлітка невпевненість в своїх силах, боязкість і соромливість уявлення про власну неповноцінність.

Рівним чином і випадковий успіх, окремий успіх, похвала, схвалення позитивний відгук можуть привести до переоцінки своїх сил і можливостей сумніву і самовпевненості і навпаки.

Зрозуміло, велика збудливість, грубість, упертість, дратівливість не є неминучими супутниками підліткового віку. В добре організованих колективах, у тому числі в сімейних, з правильним режимом праці і відпочинку, доброзичливими відносинами і твердими вимогами період статевого дозрівання і пов'язаних з ним змін в організмі підлітків проходить безболісно. Неминуча внутрішня перебудова організму в цих умовах відбувається спокійніше, а її зовнішні зміни мало помітні і неістотні.

Розділ II. Експериментальне дослідження проблеми

2.1 Опис та процедури дослідження характеру в підлітковому віці

Після загальних даних про підлітка виявляються короткі біографічні відомості, в якій сім'ї він народився і як проходив психічний та фізичний розвиток в дошкільному періоді. Виявляються особливості виховання вдома, в дитсадку, інтернаті, дитячому будинку, особливості поведінки в колі ровесників, характер спогадів про дошкільний період. Виясняється, в якому віці пішов до школи і як давалося навчання, які предмети викликали зацікавленість, з яких предметів не встигав та по якій причині, як і були захоплення, як будувались відносини із ровесниками, батьками, вчителями, чи виконував громадські доручення. Оцінюються характерологічні особливості: відношення до себе, до інших людей (колективіст, егоїст, альтруїст і т.п.), до праці (працелюбний, лінивий та ін.), до шкільних та особистих речей; ініціативність, самокритичність, скромність, самостійність, самовпевненість, рішучість і т.д.; здібності та рівень їх розвитку; звички, в тому числі й шкідливі; перенесені фізичні та психічні травми та інші пошкодження.

Біографічні дані повинні звертатися в тісному зв'язку з тими соціально-побутовими умовами, в яких проходило реальне життя підлітка, з врахуванням складу, віку, занять членів сім'ї, матеріального стару та житлово-побутових умов.

Оцінюється характер і матеріально-культурний рівень батьків, взаємовідносини в сім'ї і особливо відношення до дітей, взаємовідносини сім'ї та школи.

Після ознайомлення із минулим життям підлітка та особливістю його мікросоціального середовища визначаються психічні властивості та якості, за якими можна скласти уявлення про особистість в цілому. При виявленні складу направленості особистості слід визначити домінуючий вид потреб; вияснити, в яких предметах та речах він відчуває нестаток; наскільки органічні, матеріальні потреби сприяють психічному і фізичному розвитку, формуванню особистості, чи вони вдовольняються нерозумно; визначити прояв пізнавальних та естетичних потреб та форми їх вдоволення, потреби в колективній спільній праці та реальні прояви їх. Оцінюється спрямованість інтересів і схильностей, їх стійкість, глибина, ідеал, до якого прагне підліток.

Наскільки усвідомлює себе членом суспільства і своєю поведінкою відповідає його нормам, який степінь активності та життєві позиції, ціленаправленість; ставить мету в міру своїх сил чи ставить її вище (нижче) своїх можливостей.

Під час бесіди слід звернути увагу на зовнішній вигляд, особливості одягу підлітка, оцінити, чи легко він вступає в спілкування і в яких випадках ухиляється від відповідей на поставлене запитання, вияснити особливості мови, мислення, пам'яті та уваги.

Послідовність збору інформації про підлітка і чітка логічна структура логічного матеріалу повинні дозволити виявити "фонд особистості".

В спілкуванні, як відомо, встановлюється психологічний контакт і відбувається обмін інформацією, а також відбуваються взаємопереживання, взаємовплив, взаємодія. В залежності від того, як вчитель сприймає і розуміє підлітка (відповідно і підліток - вчителя) взагалі і в даний момент - зокрема, і виникає певне відображення одне одного. Воно може бути переважно інтуїтивним, конкретно - чуттєвим та абстрактно - логічним. Сприйняття і розуміння, орієнтовані на зовнішність, складаються в залежності від емоційного враження, прихильності чи за асоціацією з зовнішніми ознаками знайомих людей чи літературних героїв. Слід відмітити, що зовнішні прояви образу, який сприймають, не завжди відповідають його внутрішньому психологічному складу. Складність сприйняття і особливо оцінки сприйнятого вчителем заключається ще й в тому, що процес спілкування протікає, як правило, на очах в інших учнів. Тому судження вчителя про учня, його дії повинні бути обережними, тому що помилка стає видимою для всіх і на основі одержаної інформації формується відношення і звертання як до вчителя, так і до конкретного учня. Навіть очевидний прояв зовнішніх ознак поведінки учнів не повинен трактуватися прямолінійно, без розуміння психологічного вмісту, інакше можливі великі помилки.

Використовуємо методику "Вибір". Мета: виявити ставлення школярів до етичних норм і відповідних етичних якостей (відповідальності, самокритичності, принциповості, чуйності, справедливості). Хід експерименту: учню пропонується виконати наступне завдання. Інструкція: "Як ти поступиш в наступних ситуаціях? Вибери відповідь, яка відповідатиме твоєму вчинку, або допиши свою відповідь". (Додаток)

Обробка отриманих даних: вибір відповіді

а) свідчить про активне, стійко-позитивне відношення до відповідних етичних норм. Відповідь б) показує, що це відношення хоча і активне, але недостатньо стійке (можливі компроміси). Якщо учень вибрав в даній ситуації відповідь в), те його відношення -- пасивне і недостатньо стійке. Нарешті, вибір останньої відповіді -- свідоцтво негативного, нестійкого відношення дитини до етичних норм.

Вивчивши за допомогою описаних вище методик етичні відносини учнів, слід подивитися, як вони реалізуються в поведінці підлітків. Зробити це можна шляхом аналізу тих або інших конкретних вчинків, використовуючи спостереження, анкетування і різні види природного експерименту.

Пропонуємо учням ряд тестів на виявлення різноманітних рис характеру.

2.2 Аналіз та інтерпретація результатів дослідження

Результати психодіагностичних тестів, проведених у старших класів ЗОШ І-ІІ ступенів. У класі навчається 7 учнів. З них 4 - хлопців та 3 дівчат.

І. Методика "Характеристика".

Вивчивши оцінку підлітків свого характеру та оцінку їх батьків та друзів, проаналізувавши дані результати, ми прийшли до висновку, що всі діти достатньо комунікабельні, дружелюбні, але не завжди сприймають себе адекватно. Самооцінка дітей та оцінка батьків і друзів буває не співпадає.

ІІ. Тест "Чи гарний у вас характер?"

Всі учні набрали від 8 до 15 балів, що означає, діти не позбавлені недоліків, але з ними можливо ладити.

ІІІ. Методика "Абетка рис характеру?"

Після опрацювання даних ми визначили, що в класі, за самооцінкою учнів та оцінкою вчителів, учні мають і цінять наступні якості характеру:

· акуратність - 5

· ввічливість - 4

· доброта - 2

· легкодушність - 1

· життєрадісність - 2

· сміливість - 1

· цілеспрямованість - 3

· обережність - 1

· стриманість - 5

· веселість - 3

· привітність - 3

· організованість - 2

· самостійність - 1

· активність - 1

· колективізм - 1

· витривалість - 1

· м'якість -1

· обережність - 3

· чесність - 1

· довірливість - 2

· вірність - 1

· великодушність - 1

· образливість - 1

· гордість - 1

· наполегливість - 1

· нерішучість - 1

IV. Тест "Агресивні ви чи ні?"

Шестеро учнів цього класу мають певний заряд агресивності, який намагаються контролювати, але інколи, коли вони найменше того хочуть, їх агресивність призводить до вибуху. Треба вчити підлітків бути уважними. Лише одна дитина не агресивна. Навіть коли гнівається, вміє стримувати себе.

V. Тест "Чи ви розважливі?"

5 підлітків, можна сказати, втрапили в золоту серединку. У них прекрасне почуття міри. Вони точно знають свої можливості. І хоч у них є трохи безглуздя, однак це надає їм своєрідної чарівності.

Двоє розумні, з помірними потребами. Пропонується допомогти їм не боятися розчарувань та зробити життя трохи розмаїтнішим: більше спілкуватися, відкриватися іншим.

VІ. Використавши методику "Вибір", ми виявили ставлення школярів до етичних норм і відповідних етичних якостей.

Результати анкетування та бесіди з батьками, вчителями свідчать, що 3 підлітка мають активне, стійко-позитивне відношення до відповідних етичних норм; у одного підлітка це відношення хоча і активне, але недостатньо стійке (можливі компроміси); у одної дитини відношення -- пасивне і недостатньо стійке; та у двох -- свідоцтво негативного, нестійкого відношення дитини до етичних норм.

2.3 Рекомендації щодо впливу психолого-педагогічних умов на формування характеру у підлітків

Складності підліткового віку є серйозною педагогічною проблемою. Їх перша об'єктивна основа - в значній різниці між вимогами суспільства до дітей і дорослих, різниці в їх обов'язках і правах. Відомо, що "доросле" життя складніше, ніж життя дітей, і далеко не всі дорослі люди можуть підтримувати гармонійні відносини з навколишніми. Підліткам же приходиться у відносно короткий період освоїти цю сферу у всій її складності.

Ускладнення соціального буття підлітків проходить в період швидкої фізіологічної перебудови організму. Підлітки стають емоційно нестійкими, вразливими. При несприятливих обставинах такого роду реакції легко фіксують і навіть набувають патологічної форми.

Таким чином, другою об'єктивною основою складності підліткового віку є виключно швидкий темп змін, які відбуваються в цей період: у фізичному і психічному стані підлітка, в характері реакції на зовнішні подразнення і т.п. Можна сказати, що підлітки і дорослі живуть в різному масштабі часу, а звідси виникають відмінності в оцінках одних і тих самих подій, явищ. При цьому в підлітках для дорослого багато чого є несподіваним, незрозумілим, тим більше, що несподіваним і незрозумілим воно є часто і для самого підлітка. Дійсно, з підлітком починають відбуватися зміни, смисл, а головне, необхідність яких для нього не завжди зрозумілі. Стараючись об'єктивно глянути на себе збоку, він не може себе впізнати; у деяких підлітків виникає відчуття ніби насильності змін, які відбуваються. Підлітки, особливо схильні до самоаналізу, не можуть зразу прийняти себе в новій якості, соромляться свого нового вигляду.

Підлітки стають дуже чутливими до заміток щодо їх зовнішності. Слід підкреслити також і значення великих відмінностей в індивідуальних темпах розвитку підлітків: відмінності в степені зрілості між окремими школярами, учнями одного і того ж класу можуть досягати 3-4 років.

Третьою об'єктивною основою складності підліткового віку є накопичення до цього віку дефектів виховання, які раніше виразно не проявлялися внаслідок недостатньої самостійності дитини і відносно неширокої сфери її діяльності та спілкування. Адже багато з того, що робить дитина, вона робить по бажанню дорослих; система внутрішніх побажань формується в ній поступово. Підліток ж все в більшій мірі повинен діяти, виходячи із своїх внутрішніх побажань, а діяльність його оцінюється навколишніми строгіше, ніж діяльність дитини. Тут-то і виявляються різноманітні дефекти виховання, дефекти розвитку особистості.

В першу чергу це порушення розвитку емоціональної сфери. Дефектом розвитку емоціональної сфери є поверховість почуттів, їх швидке згасання, а також бідність емоціонального життя: вузькість кола явищ, подій навколишнього, які можуть викликати емоціональних відгук.

Другим дефектом виховання є безвідповідальність - це невміння чи небажання людини передбачити чи врахувати наслідки своїх вчинків. Така людина не може уявити себе і навколишнє в період часу, який іде за скоєнням ним даної дії, а звідси він не може в певній мірі і врахувати результати цієї дії, і оцінити їх значення. Все це породжує і небажання зробити зусилля для того, щоб постаратися уявити в майбутньому результати своєї діяльності.

Наступний важливий дефект виховання, який чітко проявляється в підлітковому віці, - недостатня впевненість в собі, підвищена тривожність. В їх основі лежить перш за все вузькість соціальних зв'язків і недостатнє їх пізнання. Недостатність уваги, підтримки, заохочення навколишніх веде до формування у дитини таких рис особистості, як невпевненість і тривожність, відсутність відчуття безпеки, захищеності.

Особливості соматичного і статевого дозрівання підлітків мають не тільки безпосереднє відношення до здоров'я і працездатності в наступні роки, але і в значній мірі визначають повноцінність соціального розвитку. В підлітковому віці багато в чому вирішуються питання, в якому степені людина зможе відповідати вимогам, які суспільство буде підносити їй на протязі всього життя.

Для того, щоб по можливості не допускати помилок у відносинах з підлітками, дорослі, і в першу чергу вчитель, повинні добре знати природу фізіологічних процесів, які відбуваються в цей період, можливості організму дітей і виявляти посильні вимоги, уникаючи як перевантаження, так і недовантаження в навчальних завданнях, забезпечити достатню рухову активність в розпорядку дня, участь в суспільно корисній праці, широко притягувати до масових видів фізичної культури у позакласний час.

Школа здійснює вплив за допомогою виховання. Вчитель, приступаючи до виховного процесу, повинен враховувати всі його компоненти, зокрема:

1. Знати психологічну основу особистості учня: чого хоче дитина (потреби, мотиви); що вона може (здібності); хто вона є (характер). Для цього вчитель має скласти індивідуальну карту учня, яка може включати:

- особливості сім'ї школяра;

- фізичний розвиток і здоров'я;

- особливості темпераменту і характеру;

- розвиток психічних процесів;

- самооцінка і рівень домагань;

- інтереси і нахили, професійна спрямованість;

- особливості поведінки;

- ставлення до товаришів;

- ставлення до навчання, успіхи в навчанні;

- інші особливості учня.

2. Усвідомити, що вчитель хоче виховати (чітко поставити ціль, знати зразок, критерії вихованості).

3. Розуміти механізми виховання та володіти його методами (відібрати для учня конкретні методи виховання).

Ефективність виховної роботи залежатиме від дотримування таких психологічних рекомендацій:

1. Основою виховної роботи повинно бути формування в учнів потрібної мотивації. Існують такі шляхи формування у учнів потрібної мотивації:

Перший шлях ("знизу вверх"). Він полягає в створенні таких об'єктивних умов, такої організації діяльності учнів, які ведуть до формування потрібної мотивації. Цей шлях означає, що вчитель, спираючись на потреби, які вже є в учня, так організовує певну діяльність, щоб вона викликала у нього позитивні емоції задоволення і радості.

Другий шлях - засвоєння вихованцем, запропонованих йому в готовій формі, спонукань, цілей, ідеалів. Цей шлях пов'язаний з методами переконання, пояснення, навіювання, інформування, прикладу.

2. Формування в учнів позитивних звичок поведінки і боротьба проти негативних звичок, які у них є. Основний шлях формування звичок - багаторазове повторення дій упродовж тривалого часу. Важливо створити в класі правильну громадську думку і ставлення до звичок учнів. Чинниками, які впливають на формування звичок є: власна діяльність дітей, їх прагнення, бажання виробити в себе корисні звички. Вчителю варто частіше використовувати позитивне підкріплення: похвалу, заохочення, схвалення. Велику роль відіграє власний приклад вчителя.

3. Виховання якостей особистості можливе лише в процесі її власної діяльності.

4. Учитель повинен адресувати виховні впливи не тільки до розуму учнів, але і до їх почуттів.

5. Виховання має відбуватися через колектив, з опорою на потреби дитини.

6. Вихователь повинен відповідати таким вимогам:

а) моральна досконалість;

б) бачення перспективи розвитку дитини;

в) збереження прихованої позицію;

г) здійснення безперервного виховання через бачення всього життя дитини.

7. Важливою психологічною вимогою до організації виховного процесу школярів є виховання в учнів адекватної самооцінки особистості.

Прагнення - недостатньо усвідомлені потреби - розглядаються в психології не як вроджені фактори поведінки, а як етап у формуванні мотиву. Позиви (харчові, статеві і т.д.) можуть згасати чи усвідомлюватись і трансформуватися в бажання, а бажання, при активності волі, - в прагнення як мотив діяльності.

Прагнення може проявлятися в намірі, мрії, ідеалі. Тому важлива знати, який ідеал формується у підлітка, до якого зразка він прагне - до зразка моральної вихованості чи до образу ведучого пристосуванця. Ідеал у підлітка викликає бажання трудитись, наблизитись до нього, але може виражатись в пасивно-спостережливому відношенні до зразка. У формуванні ідеалу підлітка багато можуть зробити вчителі, що може передбачити подальший шлях підлітка.

Виховання в широкому плані можна розглядати як формування потреб. Форми прояву потреб можуть бути представлені в мотивах інтересів, ідеалу, світосприйняття, переконаності та ін. Як відомо, потреби в людини можуть бути спадковими, у вигляді органічних позивів: голод, спрага, статеві позиви, позиви до активності і т. д.; матеріальними, духовними та суспільними. Від того, які потреби будуть переважати в життєдіяльності підлітка, будуть залежати і особливості формування особистості. Тому виховання потреб у підлітка вимагає невпинного піклування дорослих.

Програма виховання повинна враховувати не тільки стан підлітка в колективі класу, але й те, яка група для нього є референтною. Важливим також є знання неофіційного лідера (ватажка) мікрогрупи (в класі, поза школою), в яку входить підліток. Необхідно знати, яка спрямованість групи: соціально позитивна, соціально негативна чи невизначена, чи співпадають цілі неофіційних лідерів з цілями офіційних організаторів (старости, заступника), так як в одній і тій же особі не завжди співпадають неофіційний лідер та організатор. Якщо є різноголосся між цілями організаторів та неофіційних лідерів мікрогруп класу, то учнівський колектив не буде тісним. Також слід враховувати, що постійне призначення та вибір офіційних організаторів на довший час можуть сприяти формуванню негативних рис характеру (надмірність і т.д.)

Треба знати інтереси, традиції групи, щоб використовувати соціально-психологічні закономірності (механізми співчуття, співпереживання і т.д.) в досягненні навчально-виховних цілей.

Висновки

У даній роботі ми намагалися показати як психолого-педагогічні умови впливають на формування рис характеру в підлітковому віці.

Протягом підліткового віку особистість досягає високого рівня розвитку та здібностей, збагачує ментальний досвід, уперше масштабно роздивляється свій внутрішній світ, свою індивідуальність, формує цілісний Я - образ, самовизначається у життєвих і професійних планах, осмислено спрямовує свій погляд у майбутнє.

Вивчення особистих рис характеру дає можливість підліткам з'ясовувати причини власної неуспішності, нереалізованості під час навчання, спілкування. Аналізуючи дані психодіагностики учні поступово вчаться працювати над собою, самовдосконалюватись.

Найціннішим результатом є те, що бажання кожного учня стати кращим веде його до самоствердження, самовдосконалення, самоповаги, до "творіння самого себе", а тому і до серйозних рішень.

Метою даної роботи було вивчення особливостей формування характеру в підлітковому віці, дослідження рис характеру сучасних підлітків та передумов їх формування.

Під час написання даної роботи було:

1. Вивчено літературу з питань психолого-педагогічних аспектів проблеми формування характеру в підлітковому віці.

2. Визначено основні фактори формування характеру у підлітків.

3. Проаналізовано методики та проведено дослідження окремих рис характеру підлітків.

4. Підібрано рекомендації щодо впливу психолого-педагогічних умов на формування характеру у підлітків.

Одержані дані дозволяють поглибити знання про особливості формування рис характеру сучасних підлітків, сприяти реалізації в учнях кращих якостей, виявляти їх на ранньому етапі і допомагати розкритися, реалізуватися; визначити основні психолого-педагогічні умов, які найкраще впливають на формування позитивних рис характеру сучасних підлітків.

Для аналізу цих питань було проведене експериментальне дослідження учнів старших класів ЗОШ І-ІІІ ступенів.

Результати роботи дозволяють зробити наступні висновки:

1. Психолого-педагогічні умови впливають на формування рис характеру сучасних підлітків.

2. Ефективність виховної роботи залежить від дотримування подібних психологічних рекомендацій:

Ш Основою виховної роботи повинно бути формування в учнів потрібної мотивації, позитивних звичок поведінки.

Ш Вчителю варто частіше використовувати позитивне підкріплення: похвалу, заохочення, схвалення. Велику роль відіграє власний приклад вчителя.

Ш Виховання якостей особистості можливе лише в процесі її власної діяльності.

Ш Учитель повинен адресувати виховні впливи не тільки до розуму учнів, але і до їх почуттів.

Ш Виховання має відбуватися через колектив, з опорою на потреби дитини.

Ш Вихователь повинен відповідати таким вимогам:

а) моральна досконалість;

б) бачення перспективи розвитку дитини;

в) збереження прихованої позицію;

г) здійснення безперервного виховання через бачення всього життя дитини.

Ш Важливою психологічною вимогою до організації виховного процесу школярів є виховання в учнів адекватної самооцінки особистості.

Список використаних джерел

1. Личко А.Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков. - 2-е изд., доп. и перераб. - Л., 1983. - 225 с.

2. Ранняя профилактика отклоняющегося поведения учащихся. // Под ред. В.А. Татенко, Т.М. Титаренко. - К.: Радянська школа, 1989. - 128 с.

3. Кутішенко В.П. Вікова та педагогічна психологія (курс лекцій): Навчальний посібник. - Київ: центр навчальної літератури, 2005. - 128 с.