Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• Розділ І. Теоретичний аналіз впливу ідентичності особистості на вибір статево-рольової поведінки у сімейних відносинах
• 1.1 Ступінь розробленості проблеми гендерної ідентичності особистості в психологічних дослідженнях
• 1.2 Співвідношення маскулінності-фемінності в статево-рольовій ідентичності особистості
• 1.3 Сімейні конфлікти на основі гендерних відмінностей подружжя
• Розділ ІІ. Організація та методичне забезпечення емпіричного дослідження статево-рольової ідентичності молодого подружжя
• 2.1 Організація дослідження, обґрунтування вибору психодіагностичного інструментарію
• 2.2 Аналіз отриманих результатів
• Розділ ІІІ. Профілактика сімейних конфліктів з врахуванням особливостей гендерної ідентичності подружжя
• 3.1 План заходів профілактики статево-рольової поведінки у сімейних стосунках
• Висновки
• Використана література
• Додатки

Вступ

маскулінність фемінність сімейний конфлікт гендерний

На думку фахівців, що вивчають сім'ю, сумісність шлюбних партнерів досягається не завжди і звичайно не відразу (Ковальов С. В., Сисенко В. А.). Будь-який, навіть найприватніший аспект внутрішньої, глибинної несумісності неминуче виявиться на поверхні у вигляді поведінкових конфліктів.

Останнім часом все більшої актуальності набуває новий напрямок у психологічних дослідженнях - гендерна психологія, яка вивчає статус, статево-рольову ідентичність чоловіка і жінки в сучасному суспільстві і їхні взаємини, соціальні ролі участь у різних видах діяльності.

Криза ідентичності може виявлятися у осіб різного віку, статі, різного соціального статусу, професійного та життєвого досвіду. Означена проблема виходить за межі загальної психології, й вирішується на перетині вікової, педагогічної та диференційної психології. Саме тому особливого, значення набуває дослідження ідентичності у дорослих людей в період становлення шлюбних відносин, оскільки для сім'ї характерне загострення проблеми психологічної кризи, що виявляється в індивідуальних, соціально-особистісних виборах, ідентифікації, самовизначенні та в інших психологічних феноменах.

Криза визначення різнотипних моделей ідентичності висвітлені у дослідженнях М.Й.Боришевського, Е.Еріксона, С.Д.Максименко, Т.М.Титаренко та ін. Криза ідентичності найяскравіше виявляється в юності, хоча подальше визначення самоідентичності може відбуватись і в інші періоди життєвого онто- і соціогенезу. Чим успішніше особистість розв'язує перші кризи ідентичності у подружніх відносинах, тим легше їй згодом керувати подібними переживаннями упродовж індивідуального розвитку й становлення сім'ї.

Необхідну допомогу сім'ям у вирішенні їх проблем повинна надати сітка психологічної служби для молоді, центри психологічної реабілітації МНС та інші психологічні служби (О.О.Бодальов, С.Д.Максименко, В.Г.Панок, В.В.Столін). Для згаданих психологічних служб є актуальною проблема добору, модифікації та створення придатного для ефективного вирішення практичних завдань методичного інструментарію. Зокрема, і такого, який би використовувався практичними психологами у вирішенні проблем, що стосуються процесу сімейного спілкування, характеру взаємин між чоловіком та дружиною. Тому виникає нагальна необхідність у вивченні цих питань, розробці та удосконаленні методів діагностичної та корекційної роботи.

Об'єкт дослідження: гендерна ідентичність особистості в шлюбі

Предмет дослідження: форми, методи, напрямки діяльності практичного психолога щодо врегулювання статево-рольової поведінки подружжя

Мета дослідження: дослідити вплив гендерних стереотипів на статево-рольові відносини в сім'ї

Для досягнення мети у дослідженні поставлено такі завдання:

на основі аналізу сучасних теорій статі проаналізувати теоретичну модель формування та функціонування статеворольової ідентичності особистості як детермінанти її поведінки;

підібрати психодіагностичний інструментарій, спрямований на вивчення показників ідентичності, що супроводжуються маскулінною або фемінною поведінкою;

дослідити характеристики маскулінності та фемінності, як моделі поведінки у шлюбних відносинах;

визначення рівня соціального інтелекту як передумови успішності побудови статево-рольових відносин;

визначення рівня задоволеності шлюбом та рольових очікувань і домагань подружжя;

розробити програму спеціалізованого курсу профілактичних заходів по вирішенню сімейних конфліктів з урахуванням типу статево-рольової ідентичності подружжя.

В процесі дослідження використовувався комплекс теоретичних та експериментальних методів:

аналіз науково-теоретичних та методичних джерел;

інтерв'ю (збір інформації, отриманої у вигляді відповідей на запитання);

індивідуально-типологічний опитувальник (далі ІТО), спрямований на визначення базисних рис особистості, розроблений Собчик Л.М.;

діагностика соціального інтелекту. Тест Дж. Гілфорда і М. Саллівена (модифікований Михайловою О.С. (Альошина);

тест-опитувальник „Задоволеність шлюбом" (В.Столін, Т.Романова, Г. Бутейко) для визначення експрес-діагностики ступеня задоволеності шлюбом;

методика „Рольові очікування та домагання у шлюбі" (далі РОД) розроблений О.Волковою, Г.трапезніковою для визначення бажаного розподілу ролей між чоловіком та дружиною.

Експериментальне дослідження проводилось на базі центру соціальних служб для молоді Подільського району м. Києва. У експерименті приймали участь 12 сімейних пар віком від 23 до 31 року. Сімейний стаж подружжя від 2 до 7 років.

Розділ І. Теоретичний аналіз впливу ідентичності особистості на вибір статево-рольової поведінки у сімейних відносинах

1.1 Ступінь розробленості проблеми гендерної ідентичності особистості в психологічних дослідженнях

Феномен ідентичності виникає в рамках глобальної проблематики існування самого роду людського. Людина стає „повністю людиною", коли усвідомлює свою ідентичність. Ми знаємо, хто ми, усвідомлюємо свою ідентичність у світі людей, професій, націй тощо. На думку сучасних дослідників „поняття ідентичності як захисту особистого, відповідність образу Я, його життєвому втіленню, його приналежності певному надіндивідуальному цілому, що охоплює і суб'єктивний час, і особистісну діяльність, і національну культуру, стало однією з основних тем в суспільній думці ХХ ст." [21.]

Сучасна людина представлена сама собі і може розраховувати тільки на себе. „І кожен з нас знає, що наше „само" не так вже багато значить", бо сучасний світ подібний на „дезінтеграцію соціальних агрегатів в масі індивідуальних атомів, закинутих в абсурд броунівського руху". У такій ситуації важко пов'язати життєві цілі та щоденні вчинки, дії і їх значення.

Ідентичність - це складний феномен, „багатошарова" психічна реальність, що включає різні рівні свідомості, індивідуальні і колективні, онтогенетичні й соціогенетичні основи. Визначення проблеми ідентичності, її структури і генези, формулювання психологічних основ її розуміння, як це визначають Г.М. Андрєєва, Т. М. Буякас, П. Гуревич, М.В. Заковоротна, А.В. Кузьмін, А.В. Лук'янов, Д. Орлов, К.Н. Поливанова., є актуальними як у плані самоідентичності, особистісного росту, самопізнання і духовності, так і для реалізації евристичної мети наукового пошуку в умовах панування інформаційних технологій і засобів масової інформації, в умовах кризи існуючих суспільних систем [2; 3.; 11.; 47.;49.]

Проблема ідентичності вирішувалась у західній психології Е. Еріксоном, 3.Фройдом, К. Хорні, К. Юнгом, в радянській -, В.С. Мухіною, Л.М. Поповою І.С. Коном [62; 63; 65;67;25.].

Інтуїтивно кожна людина усвідомлює, що в неї повинно бути своє власне Я, свій власний шлях розвитку, свої ідеали, цілі, прагнення. Це особисте, властиве для людини повинно бути засвоєне самою людиною, а не нав'язане зовні і повинно відповідати внутрішнім усвідомленим й неусвідомленим потребам і прагненням. Психологи здебільшого сприймають ідентичність як вираження внутрішніх процесів. Для психолога це те, що існує всередині ідентичності, частина „персони". На відміну від філософських теорій, що претендують на розкриття суті „Я", психологія намагається розчленувати проблему на складові частини, які могли б бути предметом експериментальних досліджень: за предметом, за контекстом, за компонентами образу „Я" [6]

Можна сказати, що ідентичність є багатомірний процес, який може бути описаний за допомогою різних аспектів. Становлення ідентичності полягає в процесі складного вибору між легко набутим Я - запозиченим, скопійованим, вимушено набутим і Я, яке отримують власними зусиллями і прагненнями, в результаті пристосування внутрішнього до зовнішнього світу, в результаті вибору [22]

Становлення ідентичності пов'язане з формуванням розмаїття як результату людської діяльності з необхідністю ідентифікації внутрішнього світу релевантного зовнішньому.

Для З.Фройда ідентичність - це власний, внутрішній світ, емоційні сили людини. Любити й працювати - проста формула успішної ідентичності. У розвитку ідентичності вчений виділяв два рівнозначні процеси: а) біологічний - коли організм стає ієрархічною організацією серед живих органічних систем у життєвому циклі; б) соціальний - коли організми систематизуються в групи, що географічно, історично і культурно визначені. Збереження біолого - психічної рівноваги для Я - головна ціль людського буття. Тому ідентичність, як умова такої рівноваги важливіша й первинніша в порівнянні з ідентифікацією. Ідентифікація нівелює, цивілізує, а ідентичність рятує [63].

Послідовники З.Фройда уточнювали і розширювали поняття ідентичності: М. Клейн запропонувала поняття „проективної ідентичності", А. Фройд - „захисної ідентичності" [63]

Загальним для усіх представників фройдистського напрямку стало зведення ідентифікації до несвідомих структур, пряме перенесення якостей суб'єкта, обмеження процесу дитячим віком, відсутність чіткого розуміння, а часто ототожнення понять ідентифікація та ідентичність. Ідентичність та ідентифікація зовсім не пов'язані з історичним часом, оскільки не поясненими залишаються механізми впливу на них суспільства.

К.Юнг й А.Адлер вважали недостатнім й одностороннім таке тлумачення індивідуального розвитку. Замкнутість індивіда в собі не може служити фундаментальним джерелом становлення людського. Вчені підкреслювали необхідність дослідження соціального оточення - „Umwelt" - так його потім назве Е.Еріксон. К.Юнг наділяв людину прагненням до індивідуації, тобто процесу виділення психологічного індивіда, відмінного від спільноти, від колективної психології; А.Адлер - до досягнення досконалості [62].

К.Хорні постулює тезу про властиве від природи у людини прагнення до самореалізації, у невичерпній потребі розгортання внутрішніх потенцій. Людина прагне до саморозвитку, хоче ототожнювати себе з ідеальним „Я", подолати конфліктність, розщепленість, визначитися у житті, прийняти відповідальність за себе й за інших. Знання людини про себе не повинно носити характер інтелектуального снобізму, а повинно стати її власним емоційним переживанням. Важливо, щоб людина не тільки роздумувала про внутрішні сили, але й набула їх [65]. Іншої думки про природу ідентичності дотримується Г. Саллівен, який вважає, що система самості - захисний механізм особистості, який створює ілюзію особистісного існування в умовах втрати людиною її індивідуальності.

Е. Фромм звертався до проблеми ідентичності, аналізуючи діалектичний взаємозв'язок індивідуального і загального в людській природі. Учений активно обговорював проблему становлення цілісності особистості, використовуючи терміни „ідентичність" та „криза ідентичності". На відміну від своїх попередників він робив акцент на внутрішньому потенціалі людини, що дозволяє знайти себе в сучасному світі. „Мати ідентичність - бути, а не мати. Коли людина надає перевагу бути, а не мати, вона не відчуває тривоги і невпевненості, які породжуються страхом втратити те, що маєш. Якщо Я - це те, що я є, а не те, що я маю, ніхто не в силах мені загрожувати, позбавляти мене почуття ідентичності" [64]

Еріксон розумів ідентичність як процес „організації життєвого досвіду в індивідуальне Я протягом всього життя людини". Основною функцією цієї особистісної структури є, на його думку, адаптація у найширшому розумінні цього слова: розвиток ідентичності „оберігає цілісність й індивідуальність досвіду людини, дає їй можливість передбачати як внутрішні, так і зовнішні загрози та співставляти свої здібності з соціальними можливостями". Ідентичність виконує і певну „організуючу" функцію на всіх стадіях психосоціального розвитку особистості. Ідентичність, на думку Еріксона, складне особистісне утворення, багаторівнева структура пов'язана з трьома рівнями аналізу людської природи ? індивідним, особистісним і соціальним [62]. На першому, індивідному рівні ідентичність визначається як результат усвідомлення людиною власної часової тривалості. Це уявлення про себе і деяку відносно незмінну даність людиною того чи іншого фізичного вигляду, темпераменту, задатків, якій властиве певне минуле і спрямованість у майбутнє. На другому, особистісному (персональному) рівні ідентичність визначається як відображення людиною власної неповторності, унікальності свого життєвого досвіду, що надають певні тотожності самій собі. Це результат прихованого его-синтезу, усвідомлений особистістю досвід власної здатності інтегрувати всі ідентифікації з потягами лібідо, з розумовими здібностями, набутими в діяльності, сприятливими можливостями, пропонованими соціальними ролями. На третьому рівні ідентичність, за Еріксоном, постає як особистісний конструкт, що відображає внутрішню солідарність соціальними, груповими ідеалами і стандартами, допомагає Я - категоризації: здійснення розподілу світу на подібних і неподібних до себе ? соціальна ідентичність [62]. Але соціальна ідентичність є феноменом, який цікавив Еріксона переживання індивідом себе як цілісності, „тривала внутрішня рівність з собою", „неперервність самопереживання індивіда" це і є ідентичність індивідуальна (особистісна, персональна).

Погоджуючись з В. С. Малаховим в тому, що використовуючи поняття "соціальна ідентичність" стосовно окремої людини, „мають на увазі особливий вимір індивіда, який в соціальній та індивідуальній психології, соціології позначають як „соціальне Я" [43].

Далі Е.Еріксон виділив такі типи ідентичності: а) его-ідентичність і більш широке поняття ідентичності; б) позитивну і негативну ідентичність [62].

Один найвідоміший послідовник Е.Еріксона, американський психолог Дж. Марсіа, вважав його теорію надто узагальненою і теоретичною, і тому спробував пов'язати її з життям. Для Дж. Марсіа ідентичність - це структура „его", внутрішньо самоспоглядальна, динамічна організація здібностей, переконань та індивідуальної історії. Проявляється структура „его" через вирішення проблем, через способи виходу з кризи. У працях цього дослідника виокремлені види ідентичності відповідно до загального рівня її сформованості: досягнена ідентичність; мораторій; дифузія; наслідування.

Криза ідентичності, як правило, не охоплює всього життя людини, але акцентується на обмеженому числі проблем визначених життєвих сфе р. Таким чином, у кожен момент життя людина має змішану модель ідентичності і віднесення до тієї чи іншої моделі умовне.

Теорію ідентичності в рамках американського варіанту психоаналізу розвивав А.Ватерман. Він намагався виділити ціннісні аспекти цього феномену. Ідентичність, за Ватерманом - наявність у людини головних її елементів: чіткого самовизначення, вибору, цілей, цінностей і переконань, яких вона дотримується у житті. Формування ідентичності невід'ємне від взаємодії з ціннісною ідентичністю, на яку індивід претендує. За Ватерманом, існує чотири сфери, найвагоміші для формування ідентичності: вибір професії, прийняття і переоцінка моральних, релігійних переконань, формування політичних поглядів, прийняття соціальних ролей .

В іншому методологічному руслі розглядається вивчення ідентичності у символічному інтеракціонізмі. Поняття ідентичності містить взаємопов'язані полюси: тотожність і відмінність, суб'єктивність і об'єктивність. В означеній течії головну увагу зосереджено на тому, як інші особи розглядають людину і як вона сама себе бачить. Виокремлюються компоненти ідентичності: самоідентичність, тобто, як людина сприймає свою соціальну позицію щодо інших осіб; публічна ідентичність - позиція інших людей на соціальну позицію особистості; соціальна ідентичність - оцінка людиною того, як інші особи бачать її позицію в соціальному просторі.

Погляд Ю.Л.Качанова щодо розуміння соціальної ідентичності базується на тому, як індивід сприймає, характеризує, оцінює і переживає сам себе в ролі своєрідного об'єкта - агента, тобто, діяча, носія суспільних відносин. Соціальна ідентичність раціональна й рефлексивна за своєю природою. Вона тісно пов'язана із соціальною ідентифікацією як механізмом становлення ідентичності й актом розпізнавання. Якщо особистість має соціальну ідентичність, це означає, що вона розміщена як агент у соціальному просторі, тобто її участь в соціальних стосунках визнана. Ідентичність індивіда встановлена, коли інші учасники соціальних стосунків кодифікують його як певного соціального агента шляхом приписування йому тих значень ідентичності, які він визнає для себе і презентує сам. Коли соціальна ідентичність як кодифікація і локалізація в ролі соціального агента й презентована ідентичність співпадає, вона "стає одночасно значенням і змістом "Я" [24].

Дж. Мід і Ч. Кулі не вживають поняття „ідентичність", а замість нього використовують термін „самість" (Self) [43].

Ведучи полеміку з біхевіористськими теоріями особистості, Мід доводив, що цілісність особистості, її „самість" не є апріорі людської поведінки, а складається з властивостей, що утворюються в результаті соціальної взаємодії. Ідентичність ? початково соціальне утворення; індивід формує себе таким яким його бачать інші. Іншими словами, індивід набуває здатності переживати свою ідентичність, коли він живе і діє в соціальному середовищі, як особистість. Це положення ми вважаємо методологічно важливим в розумінні сутності ідентичності.

Дж. Мід розрізняв два типи ідентичності: усвідомлена - людина сама роздумує над своєю поведінкою, вона не автономна, але вільна у думках про ціль і тактику поведінки; неусвідомлена - людина не рефлексивно приймає норми поведінки, звички, традиції. Він вважав, що при народженні людина не володіє ідентичністю, вона виникає як результат соціального досвіду взаємодії з іншими людьми. Розвиток ідентичності відбувається від неусвідомленої ідентичності до усвідомленої. Усвідомлена ідентичність передбачає наявність здатності до рефлексії. Аспекти „І" і "me" уособлюють для Дж. Міда співіснування принципів соціальної зміни і соціального контролю, соціальності й індивідуальності. З одного боку, суспільство визначає ідентичність індивіда, надавши йому норми і закони існування; з іншого боку, індивід створює власне оточення у виборі цілей, цінностей, потреб [43].

Ідеї Дж. Міда згодом активно розвивав І.Гофман. Для аналізу взаємодії він ввів поняття знаку. Знак - це будь-яка властивість людини, що використовується нею в ситуації взаємодії для підкреслення деяких власних якостей відмінних від інших. Для розуміння процесу використовування знаку вводиться відмінність між актуальною та віртуальною соціальною ідентичністю. Актуальна соціальна ідентичність - типізація особистості на основі очевидних атрибутів. Віртуальна соціальна ідентичність - типізація особистості на основі уявних атрибутів [58].

За Х. Теджфелом досягнення ідентичності можливе як за допомогою розвитку особистістної ідентичності, так і через формування соціальної ідентичності. З метою пристосування до різноманітних ситуацій Я-концепція регулює поведінку людини, здійснюючи більш вираженим усвідомлення або соціальної, або особистісної ідентичності. Одна й та сама людина буде діяти як особистість при актуалізації в Я-концепції особистісної ідентичності, і як член соціальної групи - при актуалізації соціальної ідентичності. [48].

Ситуаційна соціальна ідентичність - це ідентичність, безпосередньо зумовлена ситуацією. Агент, який володіє ситуаційною соціальною ідентичністю, ще не є суб'єктом ідентичності. Відмінною рисою соціальної ідентичності є те, що їй властива відсутність "прийняття" особистістю інтеріоризованих норм і правил тактики, схем мислення, сприймання й оцінка, які присутні ідентифікованій соціальній позиції. В залежності від того, що агент не приймає "значення" позиції, ситуаційна соціальна ідентичність не інтегрується з особистісними смислами. Ситуаційна соціальна ідентичність нав'язується агенту ззовні: вона пояснюється "валентністю" і "конфігурацією" соціальної ситуації, її семантикою та ін.

Ситуаційні соціальні ідентичності виступають в якості "будівельного матеріалу" для надситуаційних - власне особистісних - соціальних ідентичностей. Для того, щоб ситуаційна ідентичність стала особистісною, необхідно, щоб вона генералізувалася до генетично вихідної для неї ситуації, поширилася на всі подібні для неї ситуації, стереотипізувалася в особистісних рисах. Крім того, для перетворення ситуаційної соціальної ідентичності в трансверсальну ("поперечну", "наскрізну"), вона повинна бути усвідомлена і прийнята особистістю. Особистість є суб'єктом свого внутрішнього світу ще й в тому сенсі, що вона здатна об'єктивувати свої соціальні ідентичності, вибирати їх, виходити за рамки ситуаційних соціальних ідентичностей. Виходячи із сформованого габітуса (в теорії П.Бурдьє, габітус - це всеохоплююча і протяжна в часі система диспозицій, особистісна схема перцепції оцінювання і дії), агент в процесі соціалізації починає певним чином ставитися до своїх ідентичностей, приймати чи не приймати їх. Це означає, що агент може об'єктивувати свої ідентичності, ставитися до них в якості суб'єкта. Власне особистісний рівень організації ідентичності людини формується внутрішнім прийняттям чи неприйняттям усвідомлених соціальних ідентичностей [48].

Для того, щоб індивідуальне значення соціальної позиції стало трансверсальне-крос - і надситуаційне - соціальною ідентичністю, тобто стійкою, розтягненою в часі соціальною ідентичністю на рівні особистісної організації, воно повинно бути "вписане" в габітус агента. Становлення трансверсальної соціальної ідентичності проходить низку етапів, які відрізняються рівнем інтеграції зі змістовою сферою особистості: виникнення емпатії; становлення ситуаційної соціальної ідентичності на основі емпатії; усвідомлення ситуаційної соціальної ідентичності і формування надситуаційної ідентичності; прийняття особистістю усвідомленої стійкої ідентичності в якості особистісної соціальної ідентичності.

Ці стадії являють собою етапи структурно-функціональної трансформації ситуаційних емоційно-смислових утворень людини в соціальну ідентичність на особистісному рівні організації. Вихідна якість соціальної ідентичності - це емоційне ототожнення з інтеріоризованим образом значущого іншого - персоніфікованою позицією в соціальному просторі, але ідентичність характеризується не лише своєю емоційною стороною. Неусвідомлена соціальна ідентичність не інтегрована зі смисловим ядром і системою диспозицій особистості й тому не виконує смислоутвоюючу функцію.

Відомим дослідником різних аспектів ідентичності є І.С. Кон. Складність й поліфункціональність „людського" визначається тим, що „людська психіка повинна постійно переробляти і координувати велику кількість інформації. Чим більш відмінне внутрішнє і зовнішнє, тим різноманітніша інформація, тим гостріше буде її індивідуальне самовідчуття і тим складніший і диференційованіший образ Я". Він виділив наступні типи ідентичності: психофізіологічна ідентичність - єдність фізіологічних і психічних процесів і структури організму; соціальна ідентичність - соціальна система властивостей, завдяки яким особа стає соціальним індивідом, членом спільноти, групи, і передбачає розподіл індивідів за соціально-класовою приналежністю, соціальним статусом і засвоєними нормами; особиста ідентичність - єдність життєдіяльності, цілей, мотивів, життєвих цінностей [29.].

Узагальнюючи весь спектр аналізованих теорій, слід відзначити, що вони мають одну спільну ознаку - ідентичність визначається надзвичайно важливим психологічним феноменом, який має характеристики, посідає й відіграє через складність і багатство змісту визначальне місце і роль у життєвому досвіді особистості.

1.2 Співвідношення маскулінності - фемінності в статево-рольової ідентичності особистості

Численні експериментальні та теоретичні дослідження свідчать про важливість категорії статі для розуміння психологічних особливостей та поведінки особистості. Оскільки нами розглядається стать не в біологічному сенсі, а у соціально-психологічному, то ми будемо використовувати поняття "гендер", що увійшло у вжиток з соціології і визначається, як складний соціокультурний конструкт, який відображає відмінності в ролях, поведінці, ментальних і емоційних характеристиках між чоловічим і жіночим

Категорія, яка конституює галузь статевої диференціальної та гендерної психології, і застосовуються в гендерних дослідженнях для визначення культурно-символічного змісту "жіночого" і "чоловічого" - це категорія "маскулінності/фемінності". Однією з категорій, що відноситься до феномену "маскулінності/фемінності" є - статев-орольова ідентичність. Під статево-рольовою ідентичністю в цій роботі ми розуміємо єдність самоусвідомлення і поведінки особистості, що відносить себе до тієї чи іншої статі і орієнтується на вимоги відповідної статевої ролі. Ще одне поняття, що використовується в гендерних дослідженнях - це статево-рольова поведінка, що визначається як статевоспецифічна поведінка в несексуальній сфері, пов'язана із засвоєнням типових для культури чоловічих та жіночих норм та цінностей; установки й диспозиції на відповідну поведінку та її внутрішньоособистісні регулятори. Розглядаючи основні психологічні теорії статі, необхідно відзначити наявність принципових розбіжностей в питанні щодо первинності елементу маскулінності або фемінності.

Так, згідно теорії З.Фройда та К.Хорні, первинною психосексуальною функцією являється маскулінність. Ця функція первинна як у чоловіків так і у жінок. Первинність маскулінності у дівчат проявляється в тому, що об'єктом лібідо являється жінка-мати. Формування фемінності пов'язане з придушенням маскулінності та поступовою повною відмовою від неї.

В аналітичній психології К.Г.Юнга міститься протилежна ідея, що первинним елементом статеворольової ідентифікації є фемінна ідентичність, від якої слід звільнитися в ході розвитку. Маскулінність, на його думку, є лише відмовою від первинної фемінності, де фемінність - це незрілість, в усякому випадку для чоловіків. Подібної точки зору дотримуються представники теорії генезису маскулінності, створеної радянськими психологами. Згідно останньої первинною, вродженою є фемінність, а маскулінність є лише результатом "насильницького" виховання.

Схожа думка прослідковується і в трансперсональному підході, в еволюційній теорії статі та у перинатальному підході С.Грофа, однак пояснення такої точки зору інше. Людина відразу народжується маскулінною або фемінною, що зумовлено необхідністю існування світу через поділ на чоловіче та жіноче.

В даній роботі ми дотримуємося ідей останніх авторів про визнання обох форм ідентичності - маскулінної та фемінної, як первинних елементів, а не як таких, що походять одна від одної.

Наявність двох елементів (маскулінного та фемінного) в системі статевої ідентичності визначає необхідність розгляду питання про співіснування визначених елементів. Згідно різних теорій між маскулінністю та фемінністю може існувати або відносини конкуренції, або компліментарності.

За теорією З.Фройда між маскулінністю та фемінністю існує відносини конкуренції, боротьби, бо первинною, як вже зазначалося раніше, є маскулінність, а фемінність формується як придушення маскулінності та відмова від неї. Разом з тим, З.Фройд відмічав, що цей етап первинної прихильності до матері, або первинної маскулінності, важливий для нормального функціонування особистості жінки [63].

В своїй теорії К.Г.Юнг виходив з архетипічної ідеї гармонії, єдності протилежностей. Принцип полярностей означає, що кожній функції, установці, бажанню відповідає протилежність. Якщо чоловік свідомо проявляє виражену маскулінність, то його безсвідоме характеризують фемінні риси -- імпульсивність та емоційність, інакше говорячи, між маскулінністю та фемінністю існує відношення компенсації та боротьби. Як базову, К.Г.Юнг розглядає дихотомічну альтернативу "екстраверсія-інтроверсія". Ця дихотомічна пара імпліцитно містить конотації інших альтернативних пар: зрілість - інфантилізм, чоловіче - жіноче. Виходячи з цього, можна зробити висновок про існування між маскулінністю та фемінністю відносин протилежності, які можуть варіювати від конфронтації та боротьби і до гамонії [66].

К. Хорні стверджує, що жіночність виникає на шляху трансформації мужності; набуття рис маскулінності можливе тільки через відмову від фемінності, тобто одночасне існування маскулінності та фемінності неможливе. Інакше кажучи, між маскулінністю та фемінністю існують відносини конкуренції та боротьби [65].

Теорія зв'язків з об'єктом також описує існування відносин конкуренції та боротьби між маскулінністю та фемінністю, хоча не приділяє цьому питанню достатньо уваги.

Згідно трансперсональної теорії чоловіче та жіноче утворення - компліментарні. Жіноче не протистоїть чоловічому, але доповнює його до цілого. Жіноче та чоловіче утворюють єдине ціле. В трансперсональній теорії визначено як реалізується цілісність на рівні соціуму, але незрозуміло як чоловіче та жіноче співіснує в рамках однієї особистості в якості персональних утворень.

В еволюційній концепції В.А.Геодакяна також чоловіче і жіноче знаходиться в компліментарних відносинах. Автор вважав правильною ту соціальну концепцію статі, яка розуміє рівноправність статей через їх різну біологічну, психологічну та соціальну неоднаковість, компліментарність.

Теорія соціального научіння та когнітивного розвитку, а також нова психологія статі описує можливість виховання будь-якої форми статеворольової поведінки. Останнє розкриває, існування як відносин боротьби та конкуренції (у випадку, коли культура та суспільство негативно ставляться до наявності в особистості якостей протилежної статі), так і компліментарності (коли суспільство виховує андрогінну особистість) між маскулінністю та фемінністю.

Важливе місце в теоріях маскулінності-фемінності посідає питання про можливість співіснування цих елементів у однієї особистості. На наш погляд, з вирішенням цього питання та з визначенням взаємовідносин між маскулінним та фемінним елементами можливим стає остаточне розв'язання проблеми можливості існування андрогінного типу особистості, в якому пропорційно поєднуються обидва елементи.

Згідно теорії З.Фройда хлопчики залишаються на етапі маскулінності і лише змінюють їх лібідозний об'єкт, а дівчата переходять з етапу маскулінності до етапу фемінності шляхом повної відмови від попереднього етапу. Лише тоді, за З.Фройдом, формується нормальна жіночність. Тобто маскулінність та фемінність в нормі не можуть існувати в одній особистості. За З.Фройдом андрогінна модель поведінки в нормі не можлива. Подібна ідея простежується і у К.Хорні. Так в її теорії чітко окресленою є ідея, що наявність у чоловіка чи жінки рис протилежної статі - це результат відхилення від нормального розвитку. Наприклад, набуття чоловічих рис можливе лише за умови повної відмови від жіночих рис, і навпаки. Іншими словами, в теорії закладена ідея несумісності маскулінності та фемінності. Теорія зв'язків з об'єктом також утверджує неможливість співіснування маскулінності та фемінності. Похідною від цього ствердження є ідея про можливість існування маскулінності та фемінності лише в чистому вигляді. Андрогінія у перерахованих теоріях є патологічним шляхом розвитку статеворольової ідентичності.

На противагу цій думці К.Г.Юнг вважав, що маскулінність та фемінність можуть співіснувати в психіці людини, і в окремих випадках між ними може бути "гармонія".

Як зазначалося вище, теорія соціального научіння та когнітивного розвитку, нова психологія статі, а також концепція генезису маскулінності підкреслюють місце культурного обумовлення можливості співіснування маскулінності та фемінності в однієї особистості. В даній роботі ми виходимо з такої ж позиції.

Останнім важливим питанням, що по-різному висвітлюється в різних теоріях - це проблема наслідків дисбалансу маскулінності-фемінності. Розкриття даного питання демонструє роль статеворольової ідентичності особистості у функціонуванні особистості та у визначенні поведінкових реакцій особистості при різних варіантах відхилень, що дозволяє говорити про важливу роль статеворольової ідентичності у формуванні поведінки особистості.

Згідно З.Фройда в період переходу особистості від доедипової (материнської) фази до едипової (батьківської) фази, коли остаточно вирішується питання про формування маскулінності або фемінності, в нормі відбувається формування ідентифікації з батьком своєї статі. Однак, в результаті невирішення Едипового комплексу та комплексу Електри, або невідбування зміни лібідозного об'єкту можливі два результати: 1) придушення сексуальності та невроз; 2) формування у жінки комплексу мужності, який призводить до мужеподібності жінки та повної відмови від фемінних якостей, або формування у чоловіка комплексу фемінності - відмови від маскулінності.

Оскільки для К.Г.Юнга формуючим початком виступає архетип Аніми, то можливі дисбаланси в комплексі маскулінність-фемінність пов'язані саме з нею. За Юнгом психологія архетипу Аніми розкривається чи то в безмежному зачаруванні та переоцінці, чи то в женоненависності в усіх його проявах й варіантах. А ні перше, а ні друге неможливо пояснити реальною природою "об'єкту", а, в першу чергу, переносом материнського комплексу, асиміляцією Матері в доіснуючу фемінну половину архетипичної "чоловічо-жіночої" риси протилежностей, а по-друге, ненормальною затримкою у відмові від першообразу Матері.

К. Хорні пов'язує невротизм людини з неправильною ідентичністю і вважає, що невротик-чоловік ототожнює себе з матір'ю, в той час як невротик-жінка - з батьком; на її погляд вони однаковим чином відмовляються від своїх статевих ролей [65].

В теорії зв'язку з об'єктом, як і у підходах К.Хорні та З.Фройда, патогенною визначається ідентифікація з батьком протилежної статі, яка призводить до статеворольових трансформацій - маскулінізації жінки та фемінізації чоловіка. Але шлях до таких відхилень не є неможливістю редукції лібідозного напруження, а процесом інтеріоризації не тих об'єктів. Так при нездорових зв'язках з оточенням дитина інтроєцює значущі об'єкти, робить їх небезпечними в середині себе та встановлює з ними фіксовані зв'язки, при цьому людина не визнає зовнішніх об'єктів і неспроможна встановити зв'язки з ними. Така людина стає дезадаптованою до реальності.

Згідно теорії В.А.Геодякяна, дисбаланс розвитку маскулінності-фемінності є результатом "помилки природи", та може буде усунений шляхом природного відбору.

Теорії соціального научіння та когнітивного розвитку, а також нова психологія статі стверджують, що засвоєння неприйнятних суспільством форм статевої поведінки призводить до ізоляції суспільством такої особистості, її неприйняття. Останнє, на думку авторів, призводить до десоціалізації особистості.

1.3 Сімейні конфлікти на основі гендерних відмінностей подружжя

Рольові конфлікти завжди мали широке розповсюдження у всіх сферах життєдіяльності людини. В перехідний період багато ролей трансформувались, з'явились нові, нетрадиційні для нашого суспільства (наприклад, жінка-підприємець, чоловік-домогосподар). Посилення рольової неоднозначності неминуче веде до зросту протирічь і конфліктів між носіями цих ролей.

В сучасному суспільстві яскраво проявився конфлікт між статевими і соціальними ролями чоловіка і жінки. Останнім часом набуває драматизму конфлікт між реальними внутрісімейними ролями подружжя, традиційними гендерними стереотипами і соціальними очікуваннями, відносно цих ролей.

Сімейно-рольові конфлікти вносять вагомий вклад у закріплення негативної тенденції до росту розлучеь. Зміни, що відбуваються у соціумі, призвели до трансформації у тій сфері, котра довгий час вважалась стійкою - ролі чоловіка і жінки у сім'ї. У тих сім'ях, де рівень культури невисокий, риторичне питання „хто у домі хазяїн?" може проходити у сфері не тільки вербального конфлікту, але й з супроводом фізичної агресії.

Перехідний стан суспільства породжує багато стресів: втрата або вимушена зміна роботи, невирішеність житлової проблеми, ризики, перенапруга, у зв'язку з підприємницькою діяльністю, погіршення матеріального благополуччя або страх його втратити, неможливість повністю забезпечити потреби сім'ї. При цьому вирішення проблем, що виникають все менше відбуваються на макрорівні, через систему соціального захисту і державної політики підтримки сім'ї, і все більше переноситься на мікрорівень - рівень внутрісімейних відносин. Далеко не кожна сім'я здатна вирішити такі труднощі, що породжує базу для міжособистісної напруги і підвищення конфліктності.

В соціальній психології як складові елементи конфлікту виділяється об'єктивна конфліктна ситуація, з одного боку, і її образи у учасників розбіжностей -- з іншою. У зв'язку з цим американський психолог М. Дойч запропонував розглядати наступні типи конфліктів[c.54]

1. Справжній конфлікт, існуючий об'єктивно і сприйманий адекватно (дружина хоче використовувати вільну кімнату як комору, а чоловік -- як фотолабораторію).

2. Випадковий, або умовний, конфлікт, який легко може бути вирішений, хоча це і не усвідомлюється його учасниками (подружжя не помічає, що є ще площа).

3. Зміщений конфлікт -- коли за "явним конфліктом" ховається щось зовсім інше (сперечавшись через вільну кімнату, подружжя насправді конфліктує через уявлення про роль дружини в сім'ї).

4. Невірно приписаний конфлікт -- коли, наприклад, дружина лає чоловіка за те, що він зробив, виконуючи її ж розпорядження, про яке вона вже давно забула.

5. Латентний (прихований) конфлікт. Базується на неусвідомлюваному подружжям суперечності, яка проте об'єктивно існує.

6. Помилковий конфлікт, існуючий тільки через сприйняття подружжя, без об'єктивних причин.

Справжні причини конфлікту важко знайти через різні психологічні моменти. По-перше, в будь-якому конфлікті раціональний початок, як правило, прихований за емоціями. По-друге, справжні причини конфлікту можуть бути надійно приховані і психологічно захищені в глибині підсвідомості і виявлятися на поверхні тільки у вигляді прийнятних для Я-концепції мотивувань. По-третє, причини конфліктів можуть бути невловимими через так званий закон кругової каузальної (причинності) сімейних відносин, який виявляється і в подружніх конфліктах.

Існує три аспекти міжособових відносин:

* когнітивний (як ми їх бачимо і розуміємо);

* афектний (як ми до них відносимося);

* поведінковий (як ми в них поводимося).

Згідно закону багаторівневої кругової каузальності, пусковим моментом конфлікту можуть бути будь-які ланки замкнутого ланцюга "знання -- емоції -- поведінка", від чого рівень, на якому виникли розбіжності, і, відповідно, їх причини, визначити виявляється не так вже і просто, бо всі вищеперелічені аспекти міжособових відносин прагнуть узгодження.

Г. Навайтіс відзначає, що в молодих сім'ях звичайно до криз призводить сукупність руйнуючих чинників. Побутові труднощі, розбіжності з найближчими родичами, незадоволеність інтимними відносинами, розподілом сімейних ролей у і т.п. окремо можуть бути прийняті, але їх сукупність перевищує можливості подружжя чинити опір стресу. Тому, вирішуючи схожі проблеми, актуально не стільки регулювати розбіжності, скільки навчити умінню чинити опір психічній напруженості, умінню організувати загальний сімейний відпочинок і постійні позитивні переживання (Навайтіс Р., 1999)[с.241]

Може бути і так, що взаєморозуміння і цілком коректна поведінка починають сполучатися з емоційним неприйняттям (розлюбила). Признатися собі в цьому деколи неможливо, зате не так складно несвідомо спровокувати іншу людину на поведінку, яку можна буде раціонально засудити ("Я не просто його не люблю, а тому що він такий і такий"). Таким чином, на поведінковому рівні емоційні і когнітивні аспекти відносин прийдуть в повну відповідність, але при цьому у дуже конфліктну.

Нарешті, буває і так, що чисто когнітивний, по своїй суті, конфлікт уявлень про характер виконання сімейних функцій виявиться дуже неприємними емоціями, для ліквідації яких ми вдаємося до прямих поведінкових акцій, знову-таки добиваючись узгодженості між трьома рівнями міжособових взаємостосунків.

Саме через дію принципу "багаторівневої кругової каузальності" навіть досвідченим психологам буває досить важко визначити, де (на якому рівні) і через що саме почався конфлікт. Це можливо при тривалому, уважному і неупередженому самоспостереженні і відповідному спостереженні за діями іншого.

П.П.Горностай, узагальнивши, дослідження про структуру рольової взаємодії і типу рольових конфліктів. Зробив висновки, що конфлікти виникають із протиріч між трьома групами факторів:

· Організаційними (рольові або соціально визначені позиції);

· Міжособистісні (стиль взаємодії, взаємні рольові очікування);

· Особистісні (мотивами, цінностями, „Я-концепцією" людини) [c.44-51]

Сімейн-рольові конфлікти є тими, в яких проявляються протиріччя між всіма групами факторів: організаційними (так як ролі чоловіка і дружини, батьків і дітей є, багато в чому, соціально визначеними рольовими позиціями); між особистісними (взаємні рольові очікування стали особливо протилежними); особистісні (що також стало зоною зіткнення між ідентифікацією себе з традиційними маскулінним/фемінним образом і реальними особливостями особистої особистості).

З приводу першої причини слід зазначити, що головною в розподілі сімейних обов'язків є саме їх узгодженість, васлідок чого і традиційна, і елітарна моделі сім'ї можуть виявитися цілком прийнятними для сімейного благополуччя, якщо вони задовольняють обидва подружжя. Пошуки цієї узгодженості можуть бути зв'язані з конфліктами. Чоловік і дружина можуть чекати від шлюбу дуже різного і по-різному представляти своє сімейне життя. При цьому більш ніж ці уявлення не співпадають, тим менш міцною є сім'я і тим більше в ній виникає небезпечних для неї ситуацій. В подібному випадку можна говорити про неспівпадання рольових очікувань, рольовий конфлікт, або більш широко, про конфлікт уявлень.

Якщо члени сім'ї по-різному розуміють свої ролі і пред'являють один одному неузгоджено, відкидані іншими, очікування і відповідні їм вимоги, сім'я є явно мало сумісною і конфліктною. Поведінка кожного, що відповідає його індивідуальним уявленням про свою сімейну роль, розглядатиметься їм як єдино правильна, а поведінка іншого партнера, що не відповідає цим уявленням, як невірна і навіть зловмисна.

З цими очікуваннями і уявленнями тісно пов'язані потреби, які подружжя хотіло б задовольнити в шлюбі. Якщо уявлення не співпадають, то і потреби знаходяться у взаємному розузгоджені: ми прагнемо задовольнити зовсім не ті потреби, які є актуальними для іншого, і відповідно, чекаємо від нього задоволення тих наших потреб, які він якраз задовольняти не збирається. Таке розузгодження переходить спочатку в прихований, а потім і у відкритий поведінковий конфлікт, коли один з подружжя з його очікуваннями і потребами стає перешкодою для задоволення бажань, намірів і інтересів іншого.

Відомо, що сімейно-шлюбні потреби чоловіків і жінок сильно відрізняються (Харлі У, 1994). Знайдені також і вікові відмінності сімейно-шлюбних потреб: якщо у молодому віці (20--30 років) для жінок найбільш важлива емоційна, сексуальна, душевна сторона відносин (щирість і відвертість в спілкуванні), то на відрізку 30-40 і 40-50 років разом з комунікативною стороною все більш значущої стає роль чоловіка в сім'ї (виконання чоловіком батьківських обов'язків по відношенню до дітей), а після 50 років -- фінансова підтримка з боку чоловіка і допомога по дому(Андрєєва Т. В., Пітенко Т. Ю., 1999, 2000)[с. 74]

В психологічній літературі виділяються три основні причини неспівпадання сімейно-шлюбних уявлень молоді (Ковальов С. В., 1988). Перша з них пов'язана з тим, що наші уявлення про шлюб і сім'ю дедалі більше уточнюються, насичуються подробицями, оскільки сім'я все менше відповідає схемі функціонування, що склалася в століттях.

Раніше діюча схема передачі сімейного досвіду та статевих ролей від батьків до дітей стала все частіше давати збої. Так, за даними опитування, проведеного в Естонії ще в середині 1970-х років, тільки 12% молодого подружжя мали намір повністю слідувати в своїх взаєминах прикладу батьків, близько 60% збираються робити це частково, а інші бачать свою сім'ю зовсім іншою, ніж сім'ю батьків ( Ковальов С. В., 1988)[с.177]

Друга причина полягаєв тому, що сімейно-шлюбні уявлення в даний час дуже далекі від ідеалу. Дослідження, проведені у Вільнюсі, показали, що ці уявлення часто обмежені якою-небудь однією стороною життя, переважно господарчо-побутовою або сексуальною. Виявилося, що в більшості випадків більш детально обговорювалися обов'язки не тієї статі, до якої належав опитуваний, а протилежної. Найбільша розбіжність між молодими чоловіками і жінками виявилася в уявленнях про те, яким чином можна підтримувати добрі відносини в сім'ї. Представники сильної статі свою основну задачу бачили в її матеріальному забезпеченні, забуваючи про моральну і емоційну підтримку, яку чоловік зобов'язаний надавати дружині.

На відміну від них, представниці слабкої статі підкреслювали значення цієї підтримки і детально її обговорювали.

Третя причина полягає в тому, що конфлікт уявлень молодого подружжя може загострюватися і поглиблюватись через дуже слабе знання уявлень один одного. Це відбувається, по-перше, тому що в період передшлюбного залицяння вони вважають за краще обговорювати будь-які теми, окрім тих, які безпосередньо відносяться до сімейних відносин. По-друге, з'ясувати представлення один одного їм заважає дуже коротка тривалість передшлюбного залицяння.

Американські дослідники В. Метьюз і К. Міханович виділяють 10 найважливіших відмінностей між щасливими і нещасливими сімейними союзами.

Виявилося, що в нещасливих сім'ях подружжя:

1) не думають однаково з багатьох питань і проблем;

2) погано розуміють відчуття іншого;

3) говорять слова, які дратують іншого;

4) часто відчувають себе некоханими;

5) не звертають уваги на іншого;

6) випробовують незадоволену потребу в довір'ї;

7) відчувають потребу в людині, якій можна довіритися;

8) рідко роблять компліменти один одному;

9) вимушені часто поступатися думці іншого;

10) бажають більшої любові.

В. А. Сисенко (1989) розділяє всі відносно неблагополучні сім'ї на три типи: конфліктні, кризові і проблемні.

До конфліктних подружніх союзів відносяться такі, в яких між подружжям є сфери, де їх інтереси, потреби, наміри і бажання постійно приходять в зіткнення, породжуючи особливо сильні і тривалі негативні емоції.

До кризових -- такі, де протистояння інтересів і потреб подружжя носить особливо різкий характер і захоплює важливі сфери життєдіяльності сім'ї.

Проблемні подружні союзи -- такі, які зіткнулися з особливо важкими життєвими ситуаціями, здатними завдати відчутного удару стабільності шлюбу: відсутністю житла і тривалою хворобою одного з подружжя, засудженням на тривалий термін і т.п. Проте об'єктивні обставини життєдіяльності сім'ї впливають на її благополуччя тільки через їх суб'єктивну оцінку подружжям.

Сприйняття конфліктних ситуацій в подружньому житті, перш за все, залежить від відмінних якостей кожного з подружжя. Труднощі контролю власної поведінки виникають і в ситуаціях постійної перевтоми. Так, у заміжніх працюючих жінок в домашньому середовищі виникають неадекватні реакції, коли вони гостро реагують на звичайні витівки або провину дітей, заняття чоловіка і т.д.

Багато конфліктів можуть бути хронічними. Звичайно хронічні конфлікти пов'язані з соціально-психологічними ідентичністю особи, що складається протягом всього життя. Це може бути принципове несхвалення якихось особливостей способу життя і поведінки чоловіка або дружини. За хронічними конфліктами стоять незадоволені потреби і принципова несумісність характерів, соціально-психологічних установок, поглядів, життєвих позицій. Їм властива глибина і постійність. Найчастіше, з погляду подружжя, хронічні конфлікти практично нерозв'язні і майже завжди представляють для шлюбу небезпечну ситуацію (Сисенко В. А., 1989). У разі хронічних конфліктів бажана допомога сімейного консультанта або психотерапевта.

Багато авторів зв'язують конфліктність-успішність відносин з моделями поведінки в сім'ї батьків. Так, С. Кратохвіл помічає, що індивідуум научається чоловічій або жіночій ролі значною мірою від своїх батьків і має тенденцію неусвідомлено використовувати в своїй сім'ї модель відносин батьків незалежно від того, подобаються вони йому чи ні (1991). Конфлікти в молодих сім'ях пов'язані з відмінністю тих правил, які кожний з подружжя виніс з своєї батьківської сім'ї. Так, в деяких сім'ях конфлікти прийнято вирішувати негайно і емоційно, тоді як в інших -- раціонально і холоднокровно, заздалегідь відсторонившись і заспокоївшись. В результаті люди засвоюють різні способи вирішення конфліктів в прасім'ях і в своїй сім'ї поводяться також, при цьому кожний вважає, що вирішує конфлікт правильно, а інша сторона -- ні. Кожний вважає, що інший порушує правила. Те ж торкається правил щодо ведення господарства, фінансових витрат (накопичувати гроші або витрачати негайно), виховання дітей і багатьох побутових дрібниць (В Річардсон Р. У., 1994). Це також відноситься і до прийнятим в батьківських сім'ях поглядів щодо пріоритетів господарсько-побутових справ (ідеальний порядок, затишок, приготування їжі) або виховання дітей, їх розвитку, занять з дітьми, їх освіти. Багато авторів відзначали велику стабільність і безконфліктність в сім'ях, сформованих партнерами з схожих по розподілу влади, обов'язків і в цілому по устрою і цінностям сімей (Кратохвіл С., 1991). Цим же частково можна пояснити і помічену багатьма авторами велику стабільність сімей, сформованих "вихідцями" з села: по багатьох аспектах повсякденного життя (хто і що повинен робити, як вести господарство, що головне, а що -- ні).