Психологічні складові гендерної ідентичності майбутніх менеджерів

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСТІВИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ

ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСІТЕТ ім. К.Д. Ушинського

Відділення перепідготовки кадрів зі спеціальності

«Психологія» факультету післядипломної освіти

та роботи з іноземними громадянами

КАФЕДРА ЗАГАЛЬНОЇ ТА ДИФЕРЕНЦІАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему:

«Психологічні складові гендерної ідентичності майбутніх менеджерів»

Виконав слухач ФПО «Психологія»

денного відділення

О.І. Іванова

Науковий Керівник:

А.В. Сергєєва

Одеса-2010

Зміст

Вступ

І. Розділ. Теоретічній аналіз проблеми гендерної ідентичності особистості менеджера

1.1 Зміст понять «ідентичність» і «гендерна ідентичність» в сучасній науковій думці

1.1.1 Поняття ідентичності і характеристика її типів в сучасній психології

1.1.2 Гендерна ідентичність як підструктура соціальної ідентичності

1.2 Основні підходи до вивчення феномена гендерної ідентичності

1.3 Психологічні складові гендерної ідентичності особистості

1.3.1 Статева ідентичність

1.3.2 Статево-ролева ідентичність

1.3.3 Сексуальна орієнтація

1.4 Особливості гендерної ідентичності у менеджерів різних спеціальностей

ІІ. Розділ. Організація і методи дослідження гендерної ідентичності

2.1 Методика С. БЕМ. Дослідження маскулінності-фемінінності особистості

2.2 Тест «Хто Я?» Тест двадцяти висловів. (М. Кун, Т. Макпартленд; модифікація Т.В. Румянцевої)

2.3 Напівструктуроване інтерв'ю для вимірювання статусів ідентичності Дж. Марсії та С. Арчер

2.4 Опитувальник «я - жінка/чоловік»

2.5 Дослідження показників ідентичності особистості за допомогою методики Дембо-Рубінштейн

ІІІ. Розділ. Емпіричне дослідження генерної ідентичності майбутніх менеджерів

3.1 Організація дослідження, обґрунтування вибірки

3.2 Аналіз кореляційних звязків

3.3 Аналіз отриманих даних за методиками дослідження

3.4 Визначення відмінностей змістовних складових гендерної ідентичності юнаків та діівчат (майбутніх менеджерів)

Висновки

Література

Додатки

Вступ

Актуальність дослідження пов'язана з підвищеною увагою до проблем гендерної ідентичності в сучасній науковій думці і пояснюється безліччю різних причин. До таких причин відносяться, наростаючі темпи емансипації, підвищення соціального статусу жінки, зміна сімейно-шлюбних норм і правил, переоцінка гендерних ролей. Ослаблення статевої поляризації гендерних ролей, що відбувається, викликає зміни в культурних стереотипах маськулінності і фемінності, що надалі істотно впливає на розвиток і становлення гендерної ідентичності особистості.

Саме на підставі еталонів маськулінності і фемінності формуються уявлення людини про свою гендерну ідентичність.

Введення поняття «гендерна ідентичність» в категоріальний апарат психології відноситься до сучасного етапу в розвитку проблематики статевих відмінностей (80-ті роки в зарубіжній психології, 90-ті роки у вітчизняній психології). Цьому сприяло визнання обмеженості найпоширенішого в психології статево-рольового підходу, що спирається на біологічний детермінізм статевих відмінностей.

Теоретичними основами вивчення гендерної ідентичності і механізмів її конструювання стали науково-практичні дослідження таких вчених як С. Бем, С. де Бовуар, К. Гилліган, Л. Ірігарей, Ю. Крістева, М. Мід, Р. Парсон, 3. Фрейд, К. Хорні, Н. Чодороу, Э. Еріксон і інші. У вітчизняній психології проблемою гендерної ідентичності і близькими до неї питаннями займалися B.C. Агєєв, Ю.Е. Алешина, Н.В. Антонова, О.В. Вороніна, Н.В. Дворянчиков, И.А. Жеребкина, О.В. Здравомислова, В.А. Каган, И.С. Клецина, Я.Л. Коломінській, И.С. Кон, B.C. Мухина, Л.В. Попова, Н.К. Радіна, Т.А. Ріпина, Л.Э. Семенова, Г.Г. Силласте, А.А. Темкина, Ю.А. Тюменева, Б.И. Хасан, Л.Б. Шнейдер та ін. Огляд існуючих підходів до ідентичності говорить про те, що, не дивлячись на великий інтерес до даної проблеми і зростання досліджень, пов'язаних з нею, до теперішнього часу не склалося єдиного уявлення про це явище, його структуру і зміст.

Так, рядом авторів, гендерна ідентичність розуміється як базова структура соціальної ідентичності, яка характеризує людину з погляду його приналежності до чоловічої або жіночої групи, при цьому найбільш значущо, як людина сам себе визначає. Іншими дослідниками, гендерна ідентичність розглядається як усвідомлення себе у зв'язку з культурними визначеннями мужності і жіночності, яка виникає у результаті взаємодії Я і інших, і виявляється як суб'єктивний досвід психологічної інтеріорізації чоловічих або жіночих рис.

Численні дослідження, що вивчали процес розвитку гендерної ідентичності, особливу увагу надавали проблемі впливу соціальних і культурних чинників на розвиток гендерної ідентичності. Але, майже немає робіт, присвячених аналізу ролі професійних чинників і функціям самої особистості в процесі розвитку її гендерної ідентичності.

Аналіз емпіричних досліджень, безпосередньо пов'язаних з вивченням гендерної ідентичності та її проявів в професійній сфері, показав, що практично недослідженою залишається проблема її розвитку також у сфері менеджменту. Звідси виникає проблема дослідження, що полягає в необхідності наукового аналізу і поглибленого вивчення психологічних особливостей гендерної ідентичності майбутніх менеджерів, в ситуації змін, що відбуваються, в сучасному професійному суспільстві.

Мета дослідження: теоретичне обгрунтування і емпіричне дослідження психологічних складових гендерної ідентичності майбутніх менеджерів.

Об'єкт дослідження: гендерна ідентичність майбутніх менеджерів юнаків та дівчат.

Предмет дослідження: психологічні складові гендерної ідентичності майбутніх менеджерів юнаків та дівчат.

Як гіпотеза дослідження висувається наступне припущення:

Зміст гендерної ідентичності майбутніх менеджерів юнаків та дівчат відрізняється своєрідністю по ряду її складових.

Відповідно до мети і гіпотези дослідження були визначені наступні задачі:

1.Проаналізувати основні зарубіжні і вітчизняні підходи до вивчення гендерної ідентичності особистості та розкрити змістовні складові гендерної ідентичності;

2.Вивчити психологічні складові гендерної ідентичності майбутніх менеджерів, що включають: самовизначення юнаків і дівчат в категоріях "маскулинность/фемінність" і уявлення юнаків та дівчат про статево-ролеву складову " Я- чоловік" і "Я- жінка";

3. Розробити комплекс психологічних методик для емпіричного вивчення складових гендерної ідентичності майбутніх менеджерів;

4. Провести порівняльний аналіз результатів емпіричного дослідження між вибірками юнаків та дівчат.

Методи дослідження. Відповідно до гіпотези і задач нашого дослідження був вибраний комплекс взаимодоповнюючих методів дослідження: опитувальник для визначення психологічної статі особистості С. Бем (BSRI); опитувальник "Хто Я?" М. Куна і Т. Макпартленда; Стандартізованє "Інтерв'ю для визначення статусів ідентичності" Д.Ж. Марсиа, С. Арчер; Методика Я-чоловік, Я-жінка; методика Дембо-Рубінштейн. Методи математико-статистичної обробки і інтерпретації даних - кореляційний аналіз (метод рангової кореляції Спірмена). Статистичний аналіз результатів дослідження проводився за допомогою програм Microsoft Excel 2000 і Statistic версія 6.0.

Емпірична база дослідження. У дослідженні взяло участь 80 чоловік студентської аудиторії, що навчаються в Політехнічному університеті за фахом «Менеджмент» у віці від 18 до 22 років.

Достовірність одержаних результатів забезпечувалася використовуванням валідного і надійного діагностичного інструментарію, репрезентативністю і достатньо великим об'ємом експериментальної вибірки, коректним застосуванням кількісного і якісного аналізу даних в поєднанні з математико-статистичною обробкою.

Робота включає в себе 3 розділи загальним обсягом: 65 сторінок, а також додатки.

І Розділ. Теоретічній аналіз проблеми гендерної ідентичності особистості менеджера

1.1 Зміст понять «ідентичність» і «гендерна ідентичність» в сучасній науковій думці

1.1.1 Поняття ідентичності і характеристика її типів в сучасній психології

Вивчення ідентичності і її аналіз у зв'язку з гендерними аспектами простежується в роботах таких відомих психологів як С. Бем, Ю. Крістевой, Дж. Міда, Ч. Кулі, Э. Еріксона, Н.В. Антонової, О.В. Вороніна, О.В. Здравомислової, И.С. Кона, И.С. Клециной, Я.Л. Коломінського, B.C. Мухиной, Н.К. Радіной, П.В. Румянцевой, Л.Н. Ожігової і іншими.

До недавніх пір, як відзначає ряд авторів, у вітчизняній психології поняття ідентичності практично не використовувалося, воно не було предметом ні теоретичного, ні емпіричного вивчення [10, с.187-189]. Воно не зустрічалося в монографіях, підручниках і журнальних публікаціях, цього поняття не знайти навіть в останніх виданнях психологічних словників. Тільки останніми роками воно починає з'являтися на сторінках психологічного друку, проте як і раніше для більшості дослідників залишається чужим, малозрозумілим і погано вписується в звичний категоріальний апарат. Разом з тим в зарубіжній психології дане поняття, починаючи з робіт Э. Еріксона, що вперше звернувся до нього, завойовує все велику популярність і сьогодні є невід'ємним атрибутом понятійного апарату.

Згідно Э. Еріксону, ідентичність це відчуття самототожності, власної істинності, повноцінності, причетності миру і іншим людям. Відчуття отримання, адекватності і стабільного володіння особою, власним Я незалежно від змін останнього і ситуації; здібність особистості до повноцінного рішення задач, що встають перед нею на кожному етапі розвитку [30, с. 123].

Огляд наукової літератури показав, що поняття «ідентичність» аналізується з позиції сприйняття і самовизначення особистості в термінах віднесення себе до двох підсистем: особистісна і соціальна ідентичність.

Так, особистісна ідентичність (іноді її називають особистою або персональною) трактується як набір рис або інших індивідуальних характеристик, відмінний певною постійністю або, принаймні, спадкоємністю в часі і просторі, дозволяючий диференціювати даного індивіда від інших людей. Іншими словами, під особистісною ідентичністю розуміють набір характеристик, який робить людину подібною самому собі і відмінним від інших [20, с. 68].

Соціальна ідентичність трактується в термінах групового членства, приналежності до більшої або меншої групи, включеності в яку-небудь соціальну категорію. У соціальній ідентичності виділяються як би два різні аспекти розгляду: з погляду інгруппового подібності (якщо ми члени однієї спільності, у нас одна і та ж соціальна ідентифікація і ми схожі) і з погляду аутгруппової або міжкатегоріальної диференціації (будучи схожі між собою, ми істотно відрізняємося від «них» -- тих, хто належить не до нашої, а до «чужої» групи). Ці два аспекти взаємозв'язані: чим сильніша ідентифікація з своєю групою, а значить, і інгруппова подібність, тим значиміш диференціація цієї групи від інших [20, с. 69].

Загальним моментом для більшості сучасних досліджень є зіставлення особистісної і соціальної ідентичності. Дійсно, якщо виходити з найпоширеніших уявлень про соціальну і особистісну ідентичність і спробувати співвіднести їх між собою, то стає очевидним, що соціальна ідентичність найтіснішим чином взаємозв'язана з інгрупповою подібністю і міжгруповою диференціацією. У той же час особистісна ідентичність взаємозв'язана з відмінністю від всіх інших людей і, що в даному контексті найбільш важливе, у тому числі і від членів своєї групи. Оскільки ж дуже важко представити, як можна в кожен даний момент, одночасно відчувати себе і подібним членам інгруппи (проявляючи соціальну ідентифікацію), і відмінним від них (в рамках особистісної ідентичності), та ця суперечність породила ідею про неминучість певного конфлікту між двома видами ідентичності, про їх несумісність і відповідно, про те, що в кожен даний момент часу тільки одна з них може бути актуалізована [62, с. 135-140].

Подолати проблему зіставлення особистісної і соціальної ідентичності і подальшої тіпологизациі особистісної ідентичності зробив американський дослідник Ж. Марсиа, який поклав в основу своєї типології критерій «загальної сформованості ідентичності» [20, с. 71].

Ці дослідження представлені в роботі, присвяченій аналізу психологічних новоутворень юнацького віку, де однією із задач була операционалізация теоретичних конструкцій Є. Еріксона і представлено ним опис чотирьох статусів (моделей, стадій) ідентичності.

Так, в своїх дослідженнях Ж. Марсиа виділяє реалізовану ідентичність, мораторій, дифузію і передрішення. Зупинимося на основних характеристиках даних типах ідентичності особистості.

Реалізована ідентичність, характеризуються тим, що підліток перейшов критичний період, відійшов від батьківських установок і оцінює свої майбутні вибори і рішення, виходячи з власних уявлень. Він емоційно включений в процеси професійного, ідеологічного і сексуального самовизначення, які Ж. Марсиа вважає основними «лініями» формування ідентичності.

На підставі ряду емпіричних досліджень Ж.Марсиа був виділений «мораторій» як найкритичніший період у формуванні підліткової ідентичності. Основним його змістом є активна конфронтація дорослішаючої людини з пропонованим йому суспільством спектром можливостей. Вимоги до життя у такого підлітка смутні і суперечливі, його, як мовиться, кидає з крайності в крайність, і це характерно не тільки для його соціальної поведінки, але і для його «Я» - уявлень.

Як третій тип підліткової ідентичності Ж.Марсиа виділяє «дифузію», що характеризується практичною відсутністю у підлітка переваги яких-небудь статевих, ідеологічних і професійних моделей поведінки. Проблеми вибору його ще не хвилюють, він ще не усвідомив себе як автора власної долі.

Нарешті, Ж.Марсиа описує такий варіант підліткової ідентичності як «передрішення». В цьому випадку підліток хоча і орієнтований на вибір у вказаних трьох сферах соціального самовизначення, проте керується в ньому виключно батьківськими установками, стаючи тим, ким хочуть бачити його оточуючі [50, р. 25].

Декілька інший підхід пропонує відомий дослідник особливостей «Я» - концепції Родрігес-Томе [40, с. 126]. Так, він виділяє в структурі ідентичності особистості три основних дихотомічно організованих вимірювання.

- Це, по-перше, визначення себе через «стан» або ж через «активність»: «Я такий-то або належу до такої-то групи» протиставляється при цьому позиції «Я люблю робити те-то».

-По-друге, в «Я» - характеристиках, що відображають ідентичність особистості, виділяється опозиція «офіційний соціальний статус -- особові риси».

-По-третє вимірювання ідентичності відображає представленность в «Я»-концепции того або іншого полюса дихотомії «соціально схвальовані» і «соціально несхвальовані» «Я» -характерістіки.

Таким чином, можна бачити, що для більшості дослідників питання про структуру ідентичності, по-перше, було похідним від питання про її розвиток, а по-друге, конкретні рішення його, по суті, не виходили за рамки еріксоновського розподілу ідентичності на персональну і соціальну. Звернемося тепер до досліджень соціальної ідентичності.

Соціальна ідентичність на відміну від особистісної піддається тіпологизациі, оскільки вона трактується в термінах групового членства, приналежності до більшої або меншої групи, включеності в яку-небудь соціальну категорію. Тому підставою для даної типології буде виділення ознак, які описують і визначають ту або іншу групу: етнічна ідентичність, політична ідентичність, професійна ідентичність, гендерна ідентичність і т.д. Розкриємо поняття соціальна ідентичність декілька ширше.

Ще на самому початку досліджень даної проблематики Є. Еріксон задав певний ракурс в розумінні природи соціальної ідентичності, стверджуючи, що суб'єктивне значення різних соціальних реакцій людини тим більше, чим сильніше вони включені в загальну модель розвитку, характерну для даної культури.

Є. Еріксон відзначає, що на кожній стадії розвитку у дитини повинно бути відчуття, що його особиста, персональна ідентичність, що відображає індивідуальний шлях в узагальненні життєвого досвіду, має і соціальне значення, значуща для даної культури, є достатньо ефективним варіантом і групової ідентичності. Таким чином, для Еріксона персональна і соціальна ідентичність виступають як деяка єдність, як дві нерозривні грані одного процесу -- процесу психосоціального розвитку дитини. На жаль, ця думка практично не одержала свого емпіричного втілення в подальших дослідженнях ідентичності [30, с. 143].

Вивчення процесів встановлення ідентифікації людини з групою проходило і в рамках когнітівістськіх орієнтованих концепцій, для яких була характерна декілька інша логіка. Початок їм поклали роботи європейських соціальних психологів М. Шеріфа і Р. Теджфела. Згодом цей підхід одержав назву теорії самокатегорізациі [62, р. 192].

Одним з основних понять цієї теорії є поняття соціальної категоризації. Процес соціальної категоризації або процес розподілу соціальних подій або об'єктів по групах необхідний людині для певної систематизації свого соціального досвіду і одночасно для орієнтації в своєму соціальному оточенні.

Звертаючись до питання про те, яке місце займає соціальна ідентичність в загальній психічній структурі, необхідно відзначити, що в більшості робіт дослідники, що працюють в даній парадигмі, указують на ідентичність як на частину «Я»-концепции. На їх думку, соціальна ідентичність є результат самоідентифікацій людини з різними соціальними категоріями (групами приналежності) і разом з особистісною ідентичністю є важливим регулятором соціальної поведінки. Основні положення своєї концепції, дані дослідники, сформулювали у вигляді ряду постулатів, яким згодом було знайдене емпіричне підтвердження в експериментах як самого Р. Теджфела. так і його численних послідовників.

Відповідно до теорії самокатегорізациі, процес становлення соціальної ідентичності містить в собі три послідовні когнітивні процеси.

По-перше, індивід самовизначається як член деякої соціальної категорії (так, в «Я»-концепцию кожного з нас входить уявлення про себе як про чоловіка або жінку певного соціального статусу, національності, віросповідання, відношення, що мають або не мають відношення до різних соціальних організацій та інше).

По-друге, людина не тільки включає в свій «Я»-образ загальні характеристики власних груп членства, але засвоює норми і стереотипи поведінки, властиві йому (процес соціального дорослішання і полягає, по суті, в апробації різних варіантів поведінки і з'ясування, які з них є специфічними для власної соціальної категорії).

Нарешті, по-третє, процес становлення соціальної ідентичності завершується тим, що людина приписує собі засвоєні норми і стереотипи своїх соціальних груп, вони стають внутрішніми регуляторами його соціальної поведінки (так, ми не тільки визначаємо себе в рамках тих або інших соціальних категорій, не тільки знаємо і поводимося відповідно ним, але і внутрішньо, емоційно ідентифікуємося з своїми групами приналежності) [62, 198]

Разом з тим необхідно відзначити, що будь-яке суспільство по-різному оцінює ті або інші соціальні групи (достатньо пригадати факти статевої, національної, релігійної дискримінації). Отже, раз членство в них пов'язане з позитивною або негативною соціальною оцінкою, то і сама соціальна ідентичність людини може бути позитивною або негативною. Проте будь-якій людині властиве прагнення до позитивного, «гарного», образу себе, і тоді, відповідно, однією з основних закономірностей в динаміці соціальної ідентичності буде прагнення людини до досягнення або збереження позитивної соціальної ідентичності [1, с. 78].

Н.Л. Іванова пропонує наступне визначення соціальної ідентичності, яке буде справедливе для всіх її форм (гендерної, релігійної, етнічної, професійної) - соціальна ідентичність це динамічна, прижиттєво формована в ході взаємодії і активної побудови соціальної реальності система соціальних конструктів особистості, яка робить вплив на її ціннісно-смислову сферу і поведінку [10, с. 145].

Визначаючи соціальну ідентичність у вказаному аспекті, надалі розглядатимемо гендерну ідентичність як одну з її форм або базових компонентів. Таким чином, гендерна ідентичність разом з етнічною, віковою, професійною, національною ідентичністю є компонетом соціальній ідентичності особистості.

1.1.2 Гендерна ідентичність як підструктура соціальної ідентичності

Гендерна ідентичність, на думку ряду психологів, є базовою структурою соціальної ідентичності, яка характеризує людину з погляду його приналежності до чоловічої або жіночої групи, при цьому найбільш значущо, як сама людина себе категоризує [19, с. 156]. Дане поняття позначає аспект самосвідомості особистості, що описує переживання людиною себе як представника статі, носія конкретних статевоспецифічних характеристик і особливостей поведінки, що співвідносяться з уявленнями про маскулинність/фемінність [13, с. 44-70].

Гендерна ідентичність є продуктом соціального конструювання і гендерної соціалізації. Вона починає формуватися з народження дитини, коли на підставі будови його зовнішніх статевих органів визначається його паспортна (цивільний, акушерська) стать. З цього починається процес гендерної соціалізації, в ході якої дитину цілеспрямовано виховують так, щоб вона відповідала прийнятим в даному суспільстві уявленням про «чоловіче» та «жіноче». Саме на підставі існуючих в суспільстві еталонів формуються уявлення дитини про власну гендерну ідентичність і роль, його поведінка, а також самооцінка [16, с. 79].

На думку І.С. Кона і інших психологів, первинне уявлення про власну статеву приналежність формується у дитини вже в 1.5 роки, причому саме це уявлення займає місце найстійкішого і стрижньового компоненту самосвідомості. З віком гендерна ідентичність розвивається, відбувається розширення її змісту і ускладнення структури. Двох літня дитина знає свою стать, але ще не може визначити причини свого вибору. Пізніше, вона вже здатна усвідомлено визначати стать навколишніх людей, але часто пов'язує його із зовнішніми, випадковими ознаками; крім того, статева приналежність вважається дітьми даного віку змінною характеристикою.

Безповоротність статевої приналежності усвідомлюється дітьми приблизно до 6-7 років, що супроводжується посиленням статевої диференціації поведінки і установок. Наступний найважливіший етап формування гендерної ідентичності пов'язаний з підлітковим віком. Підліткова гендерна ідентичність стає центральним компонентом самосвідомості.

Гендерна ідентичність дорослої людини є складною і структурованою освітою, що включає, крім усвідомлення власної статевої приналежності, сексуальну орієнтацію, «сексуальні сценарії», гендерні стереотипи і гендерні переваги [16, с. 125].

На думку И.С. Клециной, провідного фахівця у області гендерних досліджень, в структурі гендерної ідентичності можна виділити наступні компоненти:

1) когнітивний (пізнавальний) - усвідомлення приналежності до певної статі і опис себе з використанням категорій мужності/жіночності;

2) афектний (оцінний) - оцінка психологічних рис і особливостей ролевої поведінки на основі їх співвідношення з еталонними моделями маскулінности/фемінності;

3) конатівний (поведінковий) - самопрезентація себе як представника гендерної групи, а також способи розв'язання криз ідентичності на основі виборів варіантів поведінки відповідно до особистісно значущих цілей і цінностей [12, с. 127].

Узагальнюючи висловлені результати дослідження змістовних і структурних складових гендерної ідентичності, можна констатувати, що більшість сучасних вітчизняних психологів вважає, що гендерна ідентичності в індивідуальній інтерпретації особистості може бути ширше, ніж просте ототожнення себе з певною статю або нормативами мужності або жіночності (Бендас, Воронина, Малкина-Пых, Мухина, Ожигова).

Так, В.С.Мухина відзначає, що гендерна ідентичність - це результат складного процесу особистісної діяльності та самовиховання самої людини. Тут взаємодіють:

1) природно і генетично передані особливості сексуального потенціалу людини; способи реагування на сексуальний об'єкт і психічна сензітівность;

2) соціальне оточення з його різноманіттям зовнішніх впливів, з його охваченністью історічним часом Великого поля суспільної свідомості;

3) позиція самої людини відносно шляху власної ідентіфікациі- від зовнішніх образу і поведінки до ідеалів, які він вибирає для себе як зразок. Представлені теоретичні і практичні дослідження, дозволяють констатувати, що гендерна ідентичність - це результат складного процесу узгодження зовнішніх і внутрішніх чинників, який протікає в суб'єктивному, внутрішньому психологічному світі особистості.

1.2 Основні підходи до вивчення феномена гендерної ідентичності

Починаючи з 80-х років нашого сторіччя, в руслі теорії соціальної ідентичності Теджфела і Тернера гендерна ідентичність трактується як одна з підструктур соціальної ідентичності особистості (виділяють також етнічну, професійну, цивільну і інші структури соціальної ідентичності).

Теорія статево-рольової соціалізації є одним із загальноприйнятих підходів в аналізі процесу формування ідентичності хлопчиків і дівчаток, яка останніми роками підлягає різкій критиці [38, р. 305]. Так, Кехилл аналізує досвід дошкільників, використовуючи соціальну модель рекрутування в нормальну гендерну ідентичність. Спочатку категоризація здійснюється, виділяючи, з одного боку, дитину (йому потрібен контроль дорослих), з другого боку - компетентніших хлопчиків і дівчаток. В результаті вибір гендерної ідентичності здійснюється на користь приреченої анатомічно статевої ідентичності.

З погляду Л. Колберга, формування гендерного стереотипу в дошкільні роки залежить від загального інтелектуального розвитку дитини, і цей процес не є пасивним, виникаючим під впливом соціально підкріплюваних вправ, а пов'язаний з проявом самокатегорізациі. Дошкільник засвоює уявлення про те, що значить бути чоловіком або жінкою, потім визначає себе як хлопчика або дівчинку, після чого прагне погоджувати поведінку з уявленнями про свою гендерну ідентичність [16, с. 131].

Схожі теоретичні погляди простежуються в теоріях гендерної соціалізації, в результаті якої народжується гендерна ідентичність, і представляється як триступінчатий процес, пов'язаний з дозріванням особистості. Перша стадія характеризується ідентифікацією, що досягається до 3 років («усвідомлення статевої приналежності» або «гендерна ідентифікація»). Друга стадія відмічена формуванням компетентності в поведінці в 7-12 років («статева диференціація поведінки» або «соціалізація Я»). Третя стадія зв'язується із становленням первинної ідентісності, описаної Є. Еріксоном («переоцінка гендерної ідентичності» або «саморегуляція Я») [30, с. 231]. Основний висновок в рамках цього підходу, полягає у тому, що гендерна ідентичність розвивається впродовж всього життя, дозволяючи індивіду освоювати різні соціокультурні зміни відповідно до соціальних норм своєї гендерної групи і власних переваг.

Теорія соціального навчення, розглядаючи механізми формування гендерної ідентичності, модифікувала основний принцип біхевіорізма - принцип обумовлення. Оскільки дорослі заохочують хлопчиків за маськулінну і засуджують за фемінінну поведінку, а з дівчатками поступають навпаки, дитина спочатку вчиться розрізняти статево-діморфічні зразки поведінки, потім - виконувати відповідні правила і, нарешті, інтегрує цей досвід в своєму образі Я [15, с. 164]. Дослідження, присвячені Я-концепциі і гендерній ідентичності дорослих, показують, що гендерна ідентичність - незавершений результат. Протягом життя вона наповнюється різним змістом залежно від соціальних і культурних змін, а також від власної активності особистості.

До останнього часу в роботах вітчизняних дослідників, присвячених вивченню гендерної ідентичності, використовувалися терміни психологічна стать, статево-рольовая ідентичність, статево-рольові стереотипи, статево-рольові відносини (Агєєв В.С.; Кон І.С.; Ріпина Т.А.; Коломінській Я.Л., Мелтсас М.Х. та ін.). Проте навіть близькі, на перший погляд, поняття (як, наприклад, гендерна ідентичність і статево-рольова ідентичність) не є синонімами.

Гендерна ідентичність є ширшим поняттям, ніж статево-рольова ідентичність, оскільки гендер включає не тільки ролевий аспект, але і, наприклад, образ людини в цілому (від зачіски до особливостей туалету). Також поняття гендерна ідентичність не синонімічне поняттю сексуальна ідентичність (гендер - поняття не стільки біологічне, скільки культурне, соціальне). Сексуальна ідентичність може бути описана з погляду особливостей самоспрійняття і самопредставлення людини в контексті його сексуальної поведінки в структурі гендерної ідентичності.

Відсутність єдиного підходу у вивченні гендерної ідентичності у вітчизняній психології, привело до неоднозначності в розумінні вказаного феномена. З метою систематизації досліджень в цьому напрямі були розроблені інтерпретаційні схеми вивчення гендерної ідентичності. На сьогоднішньому етапі аналізу використовують культурно-історичний підхід (розуміння культурних обмежень змісту гендерної соціалізації і соціокультурної детерміації побудови гендерної ідентичності); суб'ектно-деятельностний підхід (акцент на ролі суб'ектності в трансформаціях привласнюваного змісту гендерної соціалізації і в побудові гендерної ідентичності); комплексний підхід Б.Г. Ананьева (міждисциплінарна інтеграція у вивченні різних вікових періодів гендерної соціалізації).

На наш погляд, якнайповніші вказаним вище принципам аналізу, відповідає теоретико-емпіричне дослідження Л.Н. Ожігової [19, с.106]. Автором розроблена теорія гендерної ідентичності особистості, включаюча характеристику її структурних і динамічних складових. Уточнено поняття «гендерна ідентичність особистості» як складного мультиполярного конструкта, проведений його теоретичний аналіз, запропонована схема опису, що включає характеристику структурно-динамічних складових гендерної ідентичності, детермінуючих чинників, стійкості в часі, узгодженості, психологічних умов адаптованності особистості. Запропоноване поняття гендерної ідентичності особистості дозволило провести системний психологічний аналіз гендерної соціалізації не як процесу соціального конструювання біологічних складових людини, а як складної взаємодії організмічних, соціальних і психологічних (власне особистісних) чинників, при якому у міру становлення і реалізації гендерної ідентичності посилюється регулююче і смислообразующєє значення самої особистості.

Відповідно до авторської структурно-динамічної теорії гендерної ідентичності особистості виділені підстави визначення варіантів гендерної ідентичності і проведений системний психологічний аналіз особливостей реалізації гендерної ідентичності особистості.

Введені поняття «об'єктивний гендерний простір» і «суб'єктивний гендерний простір» особистісної битійності, що співвідносяться з об'єктивними (середовище - організм - діяльність) і суб'єктивними (образ миру - мотівационно-потребова сфера - плани, способи і структури поведінки) просторами буття особистості. Сформульовані складові об'єктивного гендерного простору особистісної битійності: гендерні стереотипи і еталони, гендерна тілесність, гендерні ролі, які знаходять віддзеркалення в суб'єктивному просторі в дієвому і смисловому шарі у вигляді гендерних уявлень про себе (когнітивний компонент), гендерній самооцінці (афектний компонент), гендерних планах, способах і структурах поведінки (конатівний компонент). Розкритий зв'язок особового значення і значення життя як вершинного інтегратора і регулятора психічного життя особистості з гендерними просторами особистісної битійності.

Теоретично обгрунтовано і емпірично виявлено, що гендерні уявлення, гендерна самооцінка і гендерні плани, способи і структури поведінки визначають варіант гендерної ідентичності особистості, а взаємодія виділених компонентів об'єктивного і суб'єктивного гендерних просторів особистості утворює смисловий механізм реалізації її гендерної ідентичності.

Встановлено, що досягнення внутрішньої узгодженості, самоактуалізация і зовнішнє підтвердження є смисловими механізмами реалізації гендерної ідентичності особистості і визначають напрям суб'ектності особистості. Одержані Л.Н.Ожігової теоретичні і емпіричні результати повинні послужити розвитку гендерної психології і визначити перспективи розвитку нового напряму вітчизняних досліджень - психології гендерної ідентичності особистості.

1.3 Психологічні складові гендерної ідентичності особистості

Традиційно, на думку відомих психологів, виділяють як складові гендерної ідентичності усвідомлення власної статевої приналежності (статеву ідентичність), статево-рольову ідентичність, і сексуальну орієнтацію, сексуальні сценарії, гендерні стереотипи і гендерні переваги.

У теорії психосексуального розвитку З.Фрейда відсутня концепція статевої ідентичності. Правда, всюди в його роботах можна знайти згадки про мужність і жіночність, проте його визначення цих концепцій засновані на інфантильній сексуальності і ніяк не враховують впливу розвитку об'єктних відносин, відчуття «я», Суперего і Его [26, с. 135]. Концепція статевої ідентичності, включаюча всі ці ідеї, з'явилася відносно недавно, коли були в більшій мірі усвідомлені різні чинники розвитку.

Столлер віддає перевагу не терміну «статева ідентичність», а більш багатозначному терміну «сексуальна ідентичність». Річ у тому, що якщо останній відноситься до біологічної характеристики мужності або жіночності, то перший позначає ширшу концепцію. Це психологічна система, яка сполучає і інтегрує особистісну ідентичність з біологічною статю і на яку робить значний вплив об'єктні відносини, ідеали Супер-его і чинники культури. Нарешті, поняття, пов'язані з корінням «секс», часто використовуються для позначення еротичних фантазій або поведінки, що швидше відноситься до психосексуальності, ніж до ідентичності.

Із статевими характеристиками пов'язаний широкий спектр відчуттів, думок, фантазій, переконань і дій, що складаються в манери залицяння, вступу до браку, виховань дітей [42, р. 41]. Унаслідок різноманітності елементів, що беруть участь, а також множинності форм психопатології, пов'язаних з тими або іншими з цих елементів, цілком доцільно розрізняти статеву ідентичність, статево-рольову ідентичність і сексуальну орієнтацію які об'єднуються ширшим терміном - гендерна ідентичність. Хоча і тє, і інше, і третє в глобальному значенні обумовлено статевим розвитком, кожне залежить від своїх чинників і своїх умов розвитку.

1.3.1 Статева ідентичність

Статева ідентичність -- це широка концепція, що включає всі якості індивідуальних поєднань чоловічих і жіночих рис, обумовлена великим масивом біологічних, психологічних, соціальних і культурних чинників [61, р. 76]. Столлер підкреслює, що в ході розвитку ефекти ідентифікацій з об'єктами як своєї, так і протилежної статі накладаються один на одного, тому остаточна статева ідентичність -- тобто особистісна ідентичність в з'єднанні з біологічною статю -- є поєднанням чоловічих і жіночих рис. Столлер говорить, що навіть саме визначення мужності або жіночності є особистісним: звичайно культурні чинники можуть накласти на нього відбиток, проте кожна людина розвиває складну систему уявлень про самого себе, зокрема сприйняття себе як чоловіки або жінки.

Статева ідентичність будується на підставі того, що Столлер називає ядром статевої ідентичності. Це найпримітивніше, частково усвідомлене і частково неусвідомлене відчуття приналежності одній біологічній статі, а не іншій. Він визначає його як базове «відчуття своєї статі -- чоловічого у чоловіків і жіночого у жінок. Воно є частина, але не еквівалент ширшого відчуття статевої ідентичності» [61, р. 68].

Серед багатьох чинників, що беруть участь у формуванні ядра статевої ідентичності: фізіологічні і біологічні сили, психологічні чинники, об'єктні відносини, функції Его і когнітивні здібності. Ці чинники формування статевої ідентичності детально обговорювалися в роботах Кольберга (1966, 1981), Столлера (1968, 1976), Ваб і Ерхардта (1972) і іншими.

Столлер припускає, що ядро статевої ідентичності зароджується ще у плода як біологічна сила; статеві гормони, що впливають на плід, вносять істотний внесок в цей процес. Анатомія і фізіології зовнішніх статевих органів також виконують важливу роль і формуванні ядра статевої ідентичності; звичайно по них відбувається віднесення до біологічної статі.

На ці біологічні і анатомічні чинники накладаються соціальні і психологічні умови. Визначення біологічної статі при народженні спонукає батьків до певного стилю поводження з малюком. Вони посилають йому безліч вербальних і невербальних повідомлень про те, що значить і в чому виражається в цій сім'ї мужність або жіночність; в них відображаються позиції батьків, братів і сестри по відношенню до дитини даної статі, а також різноманітні свідомі і несвідомі фантазії. Дійсно, з тих пір, як батьки взнають біологічну стать своєї дитини (до народження або одразу ж після), їх відношення до нього приймає певний зразок, залежний від того, хлопчик це або дівчинка. Вважається, що фантазії і очікування матері під час вагітності впливають на первинні її реакції по відношенню до дитини [46, р. 84].

Те, в якому ступені жінка здатна вирішити ранні конфлікти і інтегрувати ранні бажання і фантазії, надає глибокий ефект на її первинні реакції по відношенню до дитини і її поводження з нею. Наприклад, якщо немовля -- дівчинка, жінка може почати боятися повторення з нею власних конфліктних відносин з матір'ю. При якнайгіршому сценарії мати може ідентифікувати дочку з частиною свого «обчорнілого» образу. Механізми проекції приводять потім до відповідних інтерпретацій поведінки немовляти. З другого боку, жінка може віднестися до того, що у неї дівчинка, як до шансу наново пропрацювати материнсько--дочірні конфлікти, і спробувати відновити або відтворити присутні у фантазії втрачені симбіотичні відносини раннього дитинства, що ідеалізуються; у менш вдалому варіанті вона може прагнути повністю поглинути дитину, перешкодити її незалежності і самостійності, так що маленькій дівчинці нелегко буде вирватися з її обіймів. Якщо немовля -- хлопчик, на реакції матері по відношенню до нього і її поводження з ним можуть вплинути фантазії, пов'язані з отриманням жаданого пеніса, або фантазії, асоційовані з батьком або братом, або навіть розчарування від неможливості досягти відчуття єднання, яке, як вона вірить, могло б бути з дівчинкою.

Унаслідок безлічі недозволених конфліктів і патологічних фантазій для жінки іноді материнство і мазохізм -- примірно одне і теж самє, незалежно від статі немовляти [35, р. 176]. У таких випадках для жінки поява немовляти означає втрату самостійності і незалежності, що дає грунт для різних садомазохистких взаємодій. Позиція батька може прямо або побічно впливати на реакцію матері по відношенню до новонародженого. За деякими даними, підтримка чоловіка сприяє успішній адаптації жінки до вагітності [58, р. 197]. Відносини з чоловіком також можуть запобігати надмірній регресії матері.

Слід розглянути ще вплив батька на статеву ідентичність немовляти. Його пренатальні фантазії накладають відбиток на його подальше поводження з немовлям, так само, як і у матері. Якщо немовля -- хлопчик, батько може сподіватися на те, що син розділить його інтереси, або може фантазувати про повторення з сином тих значущих переживань, які він мав з власним батьком, або може сподіватися, що у нього з сином буде щось, чого йому бракувало у відносинах з власним батьком. Якщо немовля -- дівчинка, у батька можуть бути фантазії на тему її фізичної зовнішності. Він може сподіватися, що вона буде вродлива і приверне безліч прихильників, а також, що найважливіше, відповість на його любовні натяки (див. Burlingliam, 1973). Іноді у чоловіка буває занепокоєння про те, як він взаємодіятиме з дівчинкою, оскільки він не зможе повторити з нею свій досвід з власним батьком. Подібні тривоги часто виражаються, хоча і неусвідомлено, у виборі двозначного імені, яке, будучи жіночим, має чоловічу зменшувальну форму, так що, наприклад, вероніка стає Ронні, або Андреа -- Енді.

З перших митей життя немовлят батьки взаємодіють з ними інакше, ніж матері. І з синами, і з дочками вони звичайно більш активні і привносять більше стимуляції і збудження; Герцог [44, р. 172] виказує думку, що це кінець кінцем робить важливий вплив на здатність дитини модулювати агресивні імпульси. Ф. Тайсон додає, що і сексуальні імпульси теж, особливо якщо батько уміє не тільки привести дитину в збудження, але і допомогти йому перейти із збудженого стану в тихіший. Як менш «заряджений» об'єкт, батько може оптимально сприяти остаточному вирішенню конфлікту возз'єднання, допомагаючи ослабити надмірно сильний зв'язок з матір'ю і, таким чином, знижуючи шкідливий вплив конфлікту між анальностью і возз'єднанням на статевий розвиток. Синам батьки передають свій погляд на мужність, який ті звичайно приймають як ідеальний. Це впливає на відношення хлопчиків до мужності: то, наскільки вони можуть відповідати ідеалу, накладає відбиток на їх відношення до власної мужності. Тоді як мати може амбівалентно відноситися до зростаючої жіночності дочки, батько більше готовий випробовувати гордість [63, р. 146] і заохочувати жіночну ідентифікацію дівчинки з її матір'ю. Тоді як матері нерідко виявляють огиду і обурення у зв'язку з генітальними дослідженнями немовляти-дочки, батьки схильні бути менш оціночними на цю тему [45, р. 338].

За деякими даними, існує певний «критичний період» розвитку прихильності і інтересу батька до дитини. Батьки, що не мали контакту з своїми дітьми протягом перших декількох місяців їх життя, можуть згодом зазнавати труднощі в прояві теплоти по відношенню до них [41, р. 525]. Якщо, навпаки, батько стає основним батьком, що піклується, на нього прямують всі нормальні прихильності і конфлікти, звичайно випробовувані по відношенню до матері (див. Pruett, 1983, 1984, 1987).

Ядро статевої ідентичності, або первинна мужність і первинна жіночність, пов'язана також з відчуттям немовлям власного тіла. Немовля будує образ тіла шляхом включення різних оральних, анальних, уретральних і генітальних відчуттів, що виникають при годуванні, сповиванні, купанні, грі і інших інтимних афектних взаємодіях з матір'ю або іншою основною особою, що піклується. Перцептивне, моторне і когнітивне функціонування, зріліше при народженні, чим прийнято було думати, допомагає немовляті в розрізненні частин тіла, зокрема геніталій, і в інтеграції різного тілесного досвіду і відчуттів в «образ тіла», це раннє відчуття «я», засноване на образі тіла, що з'являється, робить важливий внесок в ядро статевої ідентичності.

Спостереження показують, що у міру того, як відчуття «я» починає набувати психічний вираз, у немовляти формується деяке усвідомлення оральної, уретральної, анальної і генітальної тілесних зон. Це здається настільки безперечним, що ми приходимо до висновку: базове або ядерне відчуття приналежності до чоловіків або жінок є інтегральною частиною свого образу із самого початку. Правда, Фаст (1978, 1979) висуває уявлення про наявність і найраніший період життя недіфференциронанной статевої матриці, проте більшість авторів визнають, що до п'ятнадцяти--вісімнадцяти місяців, коли з'являються ознаки відчуття «я», яке формується, з'являються і вказівки на те, що немовля починає усвідомлювати себе істотою чоловічої або жіночої статі, володіючу відповідно чоловічими або жіночими геніталіями. У віці між двома і трьома роками можна спостерігати вже чіткіші ознаки усвідомлення статі, оскільки в цьому віці хлопчики починають поводитися відповідно до характеристик мужності, а дівчинки -- жіночності. До цього часу ядро статевої ідентичності вже встановлюється так міцно, що вважається більшістю авторів незмінним.

Хоча ядро статевої ідентичності встановлюється в перші декілька років життя, статева ідентичність в широкому значенні у міру подальшого розвитку продовжує ускладнюватися, розроблятися, деталізувати. На різних стадіях розвитку накладаються ефекти виборчих ідентифікацій з кожним з батьків. Крім того, мають місце певні спроби разотонення, які діють як стимул розвитку. Ранні ідентифікації допрацьовуються пізнішими. Остаточний результат цих процесів -- статева ідентичність, що включає безліч елементів з багатьох стадій розвитку.

1.3.2 Статево-ролева ідентичність

Статево-ролева ідентичність виникає на базі ядра статевої ідентичності, але не тотожна їй: це обумовлені статю патерни свідомих і несвідомих взаємодій з іншими людьми. Цей аспект свого образу формується на основі тонких взаємодій між батьками і дитиною з самого народження, які залежать від позицій батьків по відношенню до біологічної статі дитини, а також від того, як вони відчувають себе чоловіком або жінкою і від стилю взаємодій кожного з них з іншими. У немовляти разом з найранішими уявленнями про себе і об'єктах виникають уявлення про взаємодії, відносини і діалоги з іншими. Уявлення про «ролеві відносини» з'єднуються з іншими аспектами статевої свідомості, і у результаті образ у собі містить елементи статевої ідентичності разом з роллю або звичним способом взаємодії, що приймається для відносин з іншими людьми у зв'язку з власною мужністю або жіночністю.

Не слід змішувати статево-ролеву ідентичність, як ми її тут розуміємо, з соціально обумовленими вивченими ролями: на відміну від останніх, вона є внутрішньопсихічним представленням взаємодій. Поки дитина росте, його ідентифікації з об'єктами його статі і його внутрішньопсихічні представлення ролевих відносин дійсно випробовують вплив культурних і соціальних чинників, і, кінець кінцем, статево-ролева ідентичність вбирає в себе багато що з поведінки, обумовленої культурним середовищем. У цьому плані велике значення мають когнітивні здібності. Сприйняття дитиною фізичних і поведінкових відмінностей у братів і сестер свеї та протилежної статі, однолітків і батьків спонукає його віднести себе самого до певної категорії. Категоризація себе як чоловіки або жінки організовує статевий досвід і керує пошуком «подібних собі об'єктів» як ролеві моделі, з якими можна було б ідентифікуватися.

1.3.3 Сексуальна орієнтація

Грін (1975) виділив сексуальну орієнтацію серед інших аспектів статевої ідентичності. Вона виражає перевагу об'єктів любові певної статі. Сексуальна орієнтація бере початок рано, в доедіпових або едіпових об'єктних відносинах, хоча може не встановитися остаточно і не бути джерелом конфлікту до настання юнацького віку, поки не досягнута сексуальна зрілість і ранні об'єктні відносини не перероблені в підлітковому віці.

Саме у зв'язку з сексуальною орієнтацією звичайно виникає тема бісексуальності і бісексуального конфлікту. Фрейд розглядав бісексуальність як нормальну межу психологічного пристрою людини, яка особливо яскраво виявляється у зв'язку з позитивним і негативним Едіповим комплексом. Оскільки слово «бісексуальність» використовується для позначення як сексуальних устремлінь, направлених на обі статі, так і ідентифікацій, здійснюваних з кожним з батьків в процесі розвитку, цей термін розмиває межу між статевою ідентичністю в широкому значенні і сексуальною орієнтацією. Тому він і сам стає «змазаний». Корисно розмежовувати характеристики вибору об'єкту і якості ідентифікацій, що беруть участь у формуванні статевої ідентичності.

1.4 Особливості гендерної ідентичності у менеджерів різних спеціальностей

гендерний ідентичність соціальний статевий

На даний момент не існує теоретичних і експериментальних досліджень присвячених конкретному вивченню гендерної ідентичності менеджерів і її структурним складовим в управлінській діяльності. Нагадаємо, що до основних структурних складових гендерної ідентичності відносяться: когнітивний компонент (гендерні уявлень про себе); афектний компонент (гендерна самооцінка) і конатівний компонент (гендерні способи і структури поведінки, гендерні плани).

Деякі аспекти цієї проблеми розробляються в рамках сучасних напрямів, в яких вивчається «гендерний» стиль управління (Заславськая Т.І., Серегина І.І., Чирікова А.Е.), гендерної психології лідерства (Уайт, Харвел), а також в рамках концепції гендерного потоку, теорії гендерного відбору лідерів і менеджерів ( Дж.Боумэе, С.Суттон) і в дослідженнях по соціології праці і його гендерних аспектів (Балабанова Е.С.).

Багато дослідників приходять до висновку, що можна виділити специфічно «жіночий» стиль управління, володіючий особливими рисами, але не меншою ефективністю, ніж стиль «чоловічий» (Заславская, Серегина, Чирикова). У цих роботах зачіпається питання про роль маськулінності або фемінінності (структурні складові гендерної ідентичності) в діяльності менеджерів.

За даними Т.І.Заславської, «чоловіче управління бізнесом носить більш стратегічний і інноваційний характер, відрізняється готовністю до серйозного ризику і особистої відповідальності, жорсткістю здійснення ухвалених рішень [8, с. 14-19.]. За даними Е.С.Балабанової, жінки не можуть добитися успіху в тих сферах і в ті періоди, які пов'язані з конфліктністю і психологічними перевантаженнями. Тому жінки були неуспішні в керівництві бізнесом в 90-е роки, в період симбіозу бізнесу і кримінальних структур, де була ефективна мова сили і загроз [3, с. 32].

Конатівная структура гендерної ідентичності представлена в роботах, де вивчаються переваги жіночого керівництва підприємствами і фірмами. Одержані результати описують стилі управління жінок менеджерів, які відрізняються меншою дистанцією влади (лідер або координатор - у протилежність господарю або начальнику), уміння організовувати командну роботу, уважно слухати, мотивувати і підтримувати командну роботу, використовувати технології «знаків уваги». Крім того, жінкам властива менша амбітність і велика передбаченість поведінки, відмова від дуже ризикованих стратегій, уміння вибудовувати обережніші відносини з партнерами [8, с. 17].