Індивідуально-психологічні особливості жіночої сексуальності

Размещено на http://www.allbest.ru/

220

189

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук

ІНДИВІДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЖІНОЧОЇ СЕКСУАЛЬНОСТІ

Харків - 2011

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ФЕНОМЕНУ СЕКСУАЛЬНОСТІ

1.1 Традиції концептуалізації сексуальності

1.2 Особливості інфантильної сексуальності

1.3 Теоретичний аналіз поняття зрілої сексуальності

1.4 Феномен жіночої сексуальності

1.4.1 Психологічні концепції жіночої сексуальності

1.4.2 Особливості психосексуального розвитку жінки

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Характеристика досліджуваної вибірки

2.2 Методи дослідження

Висновки до розділу 2

РОЗДІЛ 3. РОЗВИТОК ЖІНОЧОЇ СЕКСУАЛЬНОСТІ: ГЕНЕЗИС ТА СТРУКТУРА

3.1 Зв'язок інфантильної сексуальності та параметрів симптомокомплексу маскулінності/фемінінності

3.2 Типи сексуальності жінок

3.3 Структура жіночої сексуальності

3.4 Зв'язок тілесної ідентичності та сексуальності у жінок

3.5 Особистісні детермінанти функціювання сексуальності

3.5.1Зв'язок властивостей темпераменту та жіночої сексуальності

3.5.2 Зв'язок характерологічних особливостей особистості та жіночої сексуальності

3.5.3 Зв'язок емоційної сфери та жіночої сексуальності

3.6 Психосемантичні особливості сексуального простору жінки

3.7 Програма психологічної корекції «Шлях до жіночності»

3.7.1 Методологічні аспекти побудови групової роботи

3.7.2 Програма групової роботи

3.7.3 Ефективність програми

Висновки до розділу

ВИСНОВКИ

ДОДАТКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

тілесна ідентичність зріла сексуальність жінка

ВСТУП

Комунітарна парадигма усе більше реалізується як культура близькості, інтимності та тілесності [149], дефіцити яких відрефлексовано в різних концептуалізаціях: страх психологічної інтимності [200], симптомокомплекс емоційного холоду [8, 138], токсична [157, 194] та залежна любов [72, 82], самотність [137] тощо. Отже близькість та намагання розділити долю іншого становить собою важливий вектор вирішення проблем людського існування.

Довгий час любов та сексуальність були винесені за рамки психологічного аналізу. Проте С.Д. Максименко [104] сформулював тезу, що особистість може бути зрозумілою в стосунках любові, бо вона «починається з любові», в яку інтегровані власне кохання та сексуальність. Проблема сексуальності в останні роки є предметом інтересу психологів [32, 133, 206], що пов'язано з емансипацією репродуктивної функції жінки від сексуальності та відщепленням сексуальності від кохання [29, 123]. Тому сексуальність перетворюється, власне, на автономний феномен.

Зміни в сексуальній культурі зачіпають не тільки сфери моралі, норм та настанов, але й першочергово - інтимно-особистісний простір жінки. Це відбивається в пошуку нової гендерної ідентичності [72], в пріоритеті реалізації жінки в діловій сфері та відстроченні материнства [20], в збільшенні кількості абортів [118] та занепокоєності жінок своїм сексуальним здоров'ям і, як наслідок, у зростанні частоти звертань до сексопатологів.

Розгляд сексуальності в загальнопсихологічному, а не в медичному [108, 116] контексті спрямований на поглиблення та поширення поняття «функціонування особистості», важливим елементом якого є визволення раніше табуйованих й рестриктивних форм сексуальності та повернення їх до цілісного об'єму функціонування особистості. Сексуальність становить собою не тільки самореалізацію сексуальної функції, а включає багаточисельні психологічні репрезентанти: фантазії, потяги, мотивації, когніції, емоції тощо, які є сферою дослідження в психології. Тому актуальним стає визначення саме індивідуально-психологічних параметрів сексуальної реалізації в умовах гендерних трансформацій та зміни ролі й місця жінки в сучасному суспільстві

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Тема входить у коло наукових досліджень кафедри психологічного консультування і психотерапії Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна в рамках НДР «Гендерний простір особистості: сучасні проблеми формування ідентичності» (№ держреєстрації 0110U000586).

Мета і завдання дослідження. Мета роботи - на основі статеворольового підходу поглибити теоретичні уявлення про структурну організацію й функціонування жіночої сексуальності.

Відповідно до мети роботи були поставлено завдання дослідження:

1. Провести теоретичний аналіз феномену сексуальності та проблеми формування зрілої сексуальності.

2. Виявити зв'язок симптомокомплексу маскулінності/фемінінності на різних рівнях його функціонування (соціогенному, поведінковому, біогенному) та інфантильної сексуальності у жінок.

3. Визначити типи жіночої сексуальності та особливості їх функціонування.

4. Проаналізувати структурну організацію жіночої сексуальності.

5. Дослідити зв'язок особливостей тілесної ідентичності та сексуальності у жінок.

6. Визначити особистісні, психодинамічні та емоційні характеристики жіночої сексуальності.

7. Проаналізувати зміст психосемантичного простору сексуальності та реалізації себе як жінки.

8. Розробити програму психологічної корекції жіночої сексуальності.

Об'єкт дослідження - сексуальність жінки.

Предмет дослідження - психологічні структурно-функціональні характеристики жіночої сексуальності.

Методи дослідження. Для реалізації поставлених завдань було використано наступні методи: 1) для вивчення статеворольової сфери: АСL-шкала А.В. Heilbrun, 5-та шкала ММРI, показник виразності чоловічих та жіночих рис ПДО, шкала Dur-Moll в методиці L. Szondi; 2) для виявлення особливостей сексуальної сфери: проективна методика «Blacky Pictures» G.S. Blum, шкала сексуальності W.E. Snell, D.R. Papini, напівформалізована діагностична анкета для виявлення типів сексуальних сценаріїв, анкета для виявлення сексуальних фантазій; 3) для діагностики особливостей особистісної та емоційної сфер: шкала диференційованих емоцій К. Ізарда, стандартизований багатофакторний метод вивчення особистості (MMPI в адаптації Л. Собчік), опитувальник формально-динамічних властивостей індивідуальності (ОФДВІ) В.М. Русалова; 4) для вивчення психосемантичного простору особистості: метод семантичного диференціала; метод семантичного вибору; 5) для виявлення структури кохання: опитувальник тріади кохання Р.Стернберга.

Математична обробка результатів проводилася за допомогою ряду методів математичної статистики (для обчислення яких використовувався програмний пакет Statistica 8.0) та математичних обчислювань за допомогою програми Matlab 7.0.1; методи перевірки значущості відмінностей незв'язаних вибірок: ц-критерій Фішера (критерій кутового перетворення); U-критерий Уілкоксона-Манна-Уітні; G-критерій знаків; методи багатовимірної статистики (кореляційний аналіз та факторний аналіз); метод класифікації даних за допомогою нейронних мереж (мережа Кохонена).

Методологічну і теоретичну основу дослідження становлять принципи генетичної психології (С.Д. Максименко [103]), загальні положення статеворольової (О.С. Кочарян [73]) та гендерної психології (Т.В. Говорун [32], О.Ф. Іванова [52]), сексологічні дослідження (У. Мастерс та В. Джонсон [108], Г.С. Васильченко [116], В.В. Кришталь [84], Г.С. Кочарян [78]); психоаналітичні теорії психосексуального розвитку (З. Фрейд [154], М. Кляйн [67]); основи глибинної психології (Т.С. Яценко [182]); дослідження сексуальних сценаріїв (А.А. Тьомкіна [145], О.В. Іоффе [57], А.В. Коцар [72], Г.О. Коцюба [82]), феномен тілесності (О. Ш. Тхостов [149], Д. Макдугалл [102], Н.М. Терещенко [147]); загальнопсихологічні положення психології сім'ї (А.Я. Варга [23], Е.Г. Ейдеміллер [171]).

Наукова новизна дослідження полягає в наступному:

· вперше визначено типи жіночої сексуальності (маскулінний, залежний та істеричний), які ґрунтуються на класифікації параметрів психосексуального розвитку;

· вперше визначено п'ять стилів сексуальних фантазій («гра», «шанування», «нав'язливість», «ефект новизни» та «поширення меж»), які пов'язані з характерологічними особливостями жінки.

· поглиблено теоретичні уявлення щодо структурної організації жіночої сексуальності, а саме визначено п'ять її компонентів: соціальна реалізація, інфантильна сексуальність, сексуальна амбівалентність, фемінінність, сексуальна емансипація;

· подальшого розвитку дістали теоретичні уявлення щодо статеворольового забезпечення інфантильної сексуальності, яка спочатку спирається лише на структури маскулінності, а з часом починає регулюватися структурами фемінінності;

· поширено теоретичні уявлення щодо походження інфантильної сексуальності жінок із ранніх об'єктних стосунків, а саме показано, що жоден із компонентів інфантильної сексуальності не пов'язаний з показником маскулінності/фемінінності біогенного рівня;

· подальшого розвитку дістали теоретичні уявлення стосовно специфіки психосемантичного простору сексуальних сценаріїв жінок, що регулюються сексуальним задоволенням та визначаються трьома структурами, а саме: знецінення сексуальності, розщеплення сексуальності та сексуальна зрілість;

· уточнено суб'єктивну психосемантичну структуру образу сексуальності, який найбільш пов'язаний з ідентичністю жінки та має ознаку інфантильності, а саме: фігура батька денотована жіночою сексуальністю.

Практичне значення. У роботі було запропоновано та проведено апробацію програми психологічної корекції «Шлях до жіночності», яка базуються на поглибленні теоретичних уявлень щодо структурних та функціональних аспектів сексуальності жінки. Програма націлена на актуалізацію (розкриття) жіночого потенціалу у когнітивній, емоційній, тілесній та сексуальній репрезентаціях.

Результати дослідження було використано у консультативній та психотерапевтичній практиці Харківської асоціації практичних психологів, Майстер школи клієнт-центрованої психотерапії (м. Харків), у педагогічному процесі підготовки психологів у Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна (у рамках курсів: «Основи сексології», «Основи психотерапії», «Методи психокорекції та психотерапії»).

Особистий внесок здобувача. В роботах, написаних у співавторстві, здобувачеві належить набір емпіричного матеріалу і його обробка, формулювання висновків, що становить 60% обсягу статей.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження доповідалися на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми практичної психології» (Херсон, 2007, 2008); на Міжнародному конгресі з психотерапії «Проблеми та тенденції у сучасній вітчизняній психотерапії» (м. Гурзуф, «Артек», 2008); на Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми девіантної поведінки у дітей та підлітків» (м. Євпаторія, 2008); на Міжнародній науково-практичній конференції «Практична психологія у міждисциплінарному аспекті: проблеми та перспективи» (м. Дніпропетровськ, 2008); на II Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми емпіричних досліджень у психології» (м. Київ, 2008); на молодіжній науково-практичній конференції «Вектори психології - 2009», (Харків, 2009); на XI Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми особистості в сучасній науці: результати та перспективи досліджень» (Київ, 2009); на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми практичної психології» (Херсон, 2009); на II Міжнародній науково-практичній конференції «Духовність у становленні та розвитку громадянської особистості» (м. Суми, 2009); на III Всеукраїнському науковому семінарі «Методологічні проблеми психології особистості» (Івано-Франківськ, 2009).

Публікації. Матеріали дисертації опубліковано в 11 статтях, 7 з яких розміщено у збірниках наукових праць, що входять до переліку ВАК України.

Структура і об'єм роботи. Дисертація викладена на 221 с. машинного друку (основний текст займає 186 с.) і складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку з 215 джерел (з них 36 - іноземною мовою), 6 додатків. Дисертація містить 24 таблиці та 26 малюнків.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ФЕНОМЕНУ СЕКСУАЛЬНОСТІ

1.1 Традиції концептуалізації сексуальності

З відкриттям публічного дискурсу спостерігається підвищення зацікавленості дослідників феноменом сексуальності, що пов'язано зі зростом сексопатологічних консультацій та сімейної психотерапевтичної практики. [12, 29, 57, 60, 70, 106, 144, 167 ]. Дослідження сексуальності проходить крізь біологічні, соціальні та психологічні наукові парадигми. Проте сутність феномену сексуальності залишається так само не розкритою. В ході еволюції інтеграції знань стосовно даного феномену були закладені та в подальшому доповнені різні підходи, які надають свого трактування та розуміння сексуальності.

Феномен сексуальності привертає увагу дослідників ще з давніх часів. Експлікація сексуальності пройшла великий шлях від деяких згадок у міфах, легендах, наскальних малюнках до відкриття дискурсу та лібералізації сексуальності. У зв'язку з цим виділяють соціо-культурний підхід у вивченні сексуальності. Згідно К. Імелінського [56] виділяють чотири періоди розвитку знань про статеву поведінку особистості: 1) доісторичний (міфи, наскальні малюнки); 2) період спостереження та накопичення інформації; 3) період досексологічних знань (дослідження в межах медицини, біології, філософії); 4) період сексологічних знань. Проте Мішель Фуко стверджує, що сексуальність з'явилася нещодавно та була винаходом вікторіанської медицини, психології та психіатрії XIX століття. Таким чином, термін «сексуальність» вперше з'явився на початку XIX століття та зводився до комплексу біологічних інстинктів. На думку С.І. Голода [36] саме в цей період починають формуватися конкретно-наукові знання про сексуальність. Специфіка даного періоду полягає в тому, що вивчення сексуальності розвивалося як сексопатологія. «Нормальна» сексуальна поведінка ще не була усвідомлена як проблематична та не вимагала пояснень. До її розуміння підходили поступово, головним чином через дослідження аномалій [66]. Дослідники того періоду описували симптоматику «статевих збочень» (перверсій), вважаючи, що усі форми сексуальної поведінки, незв'язані з репродукцією є «протиприродними». У другий період (з першої чверті ХX ст. до нашого часу) переважали соціокультурні дослідження сексуальності.

Розширенню знань із сексуальності сприяв психоаналіз та етнографія. Дослідники - етнографи, соціологи, психіатри, історики (А. Кінзі, Б. Маліновський, М. Мід, М.М. Бахтін та ін.) збирали інформацію про сексуальні ритуали, звичаї різних народів. Вчені дійшли висновку, що сексуальне життя людини дуже різноманітне й те, що для одних культур вважається нормою, для інших є патологією. З. Лев-Cтарович [90] виділяє таки типи сексуальних культур: аполлонівські, ліберальні, «культура бідності», культура коханців, оргаїстичні культури, репресивні та пуританські. Виходячи зі ставлення різних культур та суспільств до сексуальності, ці типи розглядаються у категоріях репресивності та перміссивності. Дозвільне відношення до проявів сексуальності спостерігається у багатьох народів Полінезії, де відвертий еротизм (у тому числі прояв сексуальності у підлітків) не лише допускається, але й приймається з привітністю. У той же час середньовічна християнська мораль розцінювала сексуальність як прояв гріховної розбещеності, допускаючи сексуальне життя лише з метою продовження роду. Іудео-християнський етичний кодекс оцінював дошлюбні та позашлюбні сексуальні стосунки як негожі, аморальні.

На думку Фуко [159] історія сексуальності - не просто еволюція засобів соціального регулювання одного й того ж сексуального «потягу», «інстинкту» або «потреби», а процес постійного створення та переконструювання нових соціально-психологічних реальностей. Фуко виділив декілька особливостей в історії сексуальності, супроводжуючі дослідження цього феномену. До першої він відніс дискурсивну природу сексуальності. Кожна епоха, культура та соціальна група формулює своє розуміння засобів усвідомлення та символізації сексуальності. Проте зміна історичних епох супроводжується соціальним контролем за проявом сексуальності. Різні суспільства та час їх існування накладали своє відношення до сексуальності та формування перешкод суспільної рефлективності. Е. Гідденс [29] розділяє переконання М. Фуко про соціальне походження сексуальності, проте вважає, що сексуальний розвиток потрібно розглядати не тільки як дискурс, що вторгається у соціальну реальність, але й як інституційну рефлексивність, тобто як активну свідому діяльність людських суб'єктів, а значить - історії. Тільки відмовившись від надмірного акценту на дискурсі, на думку Е. Гідденса, можна зрозуміти, в чому коріння та причини тих змін в області сексуальності, які відбулися з часів вікторіанської моралі. М. Фуко обходить стороною зв'язок романтичної любові з сексуальністю, що впливає на зміни в сім'ї. Е. Гідденс у свою чергу, робить акцент на романтичній любові та пов'язує її розквіт з початком трансформацій сексуальності. Романтична любов стає надбанням мас, що приводить до значних змін для жінок - прояви сексуальності більше не зв'язуються з вагітністю та пологами, та як наслідок - відбувається зменшення розмірів сім'ї, з'являється феномен «материнство», легітимізація позашлюбних зв'язків та розповсюдження контрацепції, а також зростання чоловічої та жіночої гомосексуальності. Вказані тенденції привели до формування раціоналізації та демократизації сексуальності. У свою чергу, А. Бежен [12] вказує на процеси, за допомогою яких сексуальність раціоналізувалася: сексуальна активність характеризується ступенем отриманого задоволення; спостерігається прагнення до сексуального задоволення незалежно від емоцій, шлюбу, сім'ї та репродуктивної функції; технізація - коли задоволення є результатом усвідомлюваного бажання та контролю за процесом; виникнення експертів по сексуальній техніці; врахування сексуального задоволення. Історики, соціологи, культурологи, філософи підкреслюють роль культурно-історичного контексту в розповсюдженні маргінальної сексуальності та мінливості соціальних норм сексуальної поведінки для різних соціальних груп та епох [36, 69, 90].

Важливою особливістю розуміння сексуальності є її зв'язок із соціальними розпорядженнями, що дозволяє виділити нормативний підхід. Статеве життя перестає мати вигляд інстинктивного, а моральні норми, що його регулюють перетворюються на «сексуальну культуру» суспільства або групи, варіативні можливості яких обмежені з одного боку, біологічною природою людини, а з іншого - внутрішньою послідовністю та логікою культури як цілого [69]. Нормативна культура визначає статеві заборони (інцест, шлюби між близькими родичами), формує припис дошлюбного, шлюбного та позашлюбного статевого життя, за допомогою яких суспільство уніфікує поведінку людей. Дотримання цих правил забезпечується, з одного боку, зовнішніми санкціями, а з іншого - внутрішніми психологічними установками, включаючи відчуття сорому, провини, естетичні відчуття. Культура не просто «забороняє» або «вирішує» ті чи інші прояви сексуальності, вона визначає їх соціальну, етичну та естетичну цінність. Чим складніше культура, тим складніші та різноманітніші її нормативні установки.

Одним з контекстів нормативного підходу є статеві відмінності, які також несуть посилання певних обмежень. Майже в усіх суспільствах існує так званий подвійний стандарт - різні норми сексуальної поведінки для чоловіків та для жінок, що передбачає найбільш суворі обмеження жіночої сексуальності (дошлюбні зв'язки, подружня вірність і т. п.), ніж чоловічої. В.В. Кришталь [84] виділяє критерії норми сексуальної активності у межах анатомо-фізіологічного, соціального, психологічного та соціально-психологічного контекстів. Закордонні дослідження [197, 211, 215] та велика кількість популярної сексологічної публіцистики, намагаються дати свої критерії сексуальної норми: межі дебюту сексуальної активності, кількості партнерів за життя у чоловіків та жінок, частоти статевих актів у подружжя, типів сексуальних практик, оргаїстичної функції тощо.

Важливим елементом сучасної сексуальної культури стає нормалізація гомосексуальності, пов'язаної із загальним зростанням соціальної толерантності та ослабленням гендерної біполярності. І.С. Кон [68] вважає, що гомофобія та дискримінація людей за ознакою їх сексуальної орієнтації в усьому світі залишається серйозною соціально-політичною проблемою. Проте останнім часом спостерігається помітне зростання терпимості до одностатевої любові, а також збільшення числа чоловіків та особливо жінок, які визнають, що відчували сексуально-еротичний потяг до осіб своєї статі. Нормалізація гомосексуальності - перший випадок соціального визнання індивідуально-групових особливостей, що не вкладаються у межі статевого диморфізму, гендерної біполярності та репродуктивної моделі сексуальності. На думку І.С. Кона [69] подібні трансформації можуть нести загрозу для суспільства не в тому, що порушується інститут сім'ї та можливість продовження роду, а лише в контексті форм реалізації, несумісної з безпекою оточуючих людей.

На сьогоднішній день одним із затребуваних підходів, що розвиваються, є клінічний (медичний), який нерозривно пов'язаний із вивченням сексуальності з точки зору фізіологічного вимірювання філогенезу, порушень та відхилень сексуальної поведінки. Сексуальність розглядається як одна із функцій організму. Витоки цього підходу походять з узагальнення знань про поведінку, що відхиляється, та сексуальних перверзій у творах Маркіза де Сада, а також пізніше описаних сексуальних аномалій в роботах Р. Крафт-Ебінга [35]. Сучасне розуміння сексуальної норми не тотожне поняттю сексуального здоров'я, але є його невід'ємною частиною. Окрім сексуальної норми, сексуальне здоров'я також включає стан сексуальної адаптації, обумовленої усіма рівнями взаємодії партнерів: анатомо-фізіологічним, соціальним, соціально-психологічним. Сексуальна норма визначається після закінчення розвитку організму (20-25 років). До патологічних проявів сексуальності відносять [6, 91]: порушення лібідо, перешкоди сексуальної реалізації, порушення статевих функцій, порушення оргазму, нетипову сексуальну поведінку, порушення статевої аутоідентифікації, сексуальні девіації (перверзії та парафілії).

Слід зазначити, що з моменту досліджень Кінзі, які дали широкий діапазон індивідуальних та соціальних варіацій сексуальної поведінки, а пізніше революційних висновків Мастерс та Джонсон [108], наука збагатилася знаннями про фази копулятивного циклу: 1) збудження; 2) плато; 3) оргазм; 4) вирішення. Заслуга вчених була не просто в об'єктивному формулюванні подібних фаз, а в описі копулятивного циклу як системи парної взаємодії, сексуальних фантазій а також більш повному опису фізіології жіночого оргазму. На сьогодні були розроблені Мастерсом та Джонсоном принципи парної сексотерапії, які полегшують взаємну адаптацію пари, що має величезне значення. На думку Кришталя сексуальну поведінку людей та типи сексуальної культури формує інтеграція наступних компонентів: сексуальні реакції, відчуття, лібідо, емоції, статева конституція, статева самосвідомість, статеворольова поведінка, сексуальна орієнтація, мотивація, сексуальні фантазії, а також сексуальна обізнаність [84]. На сьогоднішній день будування клінічного анамнезу неможливо без урахування показників статевої конституції окремо для жінок та чоловіків, запропонованої Г.С. Васильченко [116]. Вітчизняні клініцисти зробили величезний внесок у вивчення сексуальної поведінки людини. Роботи Г.С. Васильченко [116], А.М. Свядоща [136], Д.Н. Ісаєва та В.Є. Кагана [58], В.В. Кришталя [84] стали містком у перенесенні енциклопедичних знань до методологічної бази, яка дала поштовх розвитку сексології на пострадянському просторі.

Вагомий внесок до розуміння сексуальності було зроблено завдяки гендерному підходу. На думку Е. Здравомислової та А. Тьомкіної [48], виявляється недолік емпіричного знання про специфіку середовища, віку, поколінь та гендерних відмінностей в інтерпретаціях та дослідженнях сексуального життя. Сексуальність розглядається як компонент гендерного порядку. Гендерний порядок визначається як цивільний порядок, для якого характерний нерівний розподіл благ та привілеїв за ознакою статі [144]. R. Connell [187] виділяє наступні компоненти гендерного порядку: влада, розподіл праці за статевою ознакою, катексіс (емоції і сексуальність), а також символічні репрезентації. А. Тьомкіна визначає сексуальні стосунки як «базис» по відношенню до інших рівнів гендерного порядку, де постійно спостерігається створення гендерних відмінностей. Проте егалітарність, яка проповідується феміністками, у гендерному розподілі праці зберігає, а іноді і підсилює поляризацію норм сексуальної поведінки (наприклад - публічна сексуалізація жіночності). У зв'язку з цим слід зазначити, що одна з головних проблематик, які розглядаються в рамках гендерного підходу - це гендерно-стратифікована сексуальність [66, 192]. Її головний механізм -- законодавча регламентація дозволеної та недозволеної сексуальної поведінки. Поляризація ролей перестає бути нормою, чому сприяють економічні та інші зміни. Правила сексуальної поведінки соціально стратифіковані, в суспільстві відбувається подальша диференціація норм та практик залежно від приналежності до певної соціальної верстви, співтовариства, місця помешкання. За G. Rubin [192] не всі типи девіантної еротичної поведінки піддаються контролю з боку кримінального правосуддя як гомосексуалізм.

Одним із критеріїв соціальної стратифікації є приналежність до певного покоління. На підставі аналізу масиву автобіографій, присвячених сексуальності, А. Роткірх [144] виділяє декілька поколінь, що розрізняються досвідом сексуального життя. Перше радянське покоління пережило досвід більшовицьких експериментів у сфері побуту та моралі. Друге покоління - "покоління умовчання" для якого характерне поєднання репресивного регулювання інтимної сфери та соціальної пам'яті сексуальних свобод. Наступні покоління пережили досвід, відповідний двом фазам радянської "сексуальної революції". Перша фаза - "поведінкова" революція пізньорадянського часу, в процесі якої відбувається персоналізація інтересів, поширюються практики сексуальної свободи. При цьому офіційний дискурс про сексуальність в цілому залишається незмінним. Друга фаза - це період гласності чи артикуляції сексуальності, коли розвиваються публічний дискурс та нове інституціональне забезпечення, послабляється законодавче регулювання інтимної сфери. Більшість дослідників зв'язують зміни у сфері сексуальності із розвитком ринкових стосунків, стратифікацією суспільства, з однієї сторони, та демократизацією та плюралізацією форм життя - з іншої [29].

Більшість авторів, що працюють у межах гендерного підходу, досліджують інтерпретації досвіду сексуального життя та репрезентації сексуальності різних соціальних груп в конкретних історичних та політичних (владних) контекстах, дотримуючись соціально-конструкційних теоретико-методологічних принципів [146, 170]. На думку А. Тьомкіної [144] основним питанням дослідників стає не просто соціокультурна регуляція сексуальності, а відтворення значення та розуміння сексуального в різних культурах. Зміни у сфері сексуального життя знаходять вираження в різноманітті стратегій, що порушують існуючий гендерний порядок.

Сучасна наука, яка займається дослідженнями сексуальності неможлива поза психологічним підходом. Психоаналіз виявився однією з найбільш впливових психологічних концепцій ХХ століття, що намагалися подолати жорсткий біологічний детермінізм у розумінні сексуальності. В уявленні З. Фрейда [154] сексуальність є властивістю, незалежною від репродукції та такою, що не зводиться до генітальних переживань. На думку Фрейда сексуальність - це не приватний аспект життя людини, а її основа. Підхід до вивчення сексуальності не обмежується вивченням психіки, а враховується індивідуальний психічний розвиток та зв'язок індивідуального сексуального досвіду з культурними нормами, також дається розуміння сексуальному символізму, витоки важливіших сексуальних заборон і табу.

У межах психоаналізу був проведений найбільш революційний та глибинний аналіз сексуальності. З. Фрейд розглядав сексуальність не як функцію статі, що зводиться до репродуктивності, а як елемент психічної реальності особистості. Значний інтерес представляє положення його теорії про лібідо як єдине джерело всієї психічної енергії, яке вказує на органічний зв'язок сексуальних та несексуальних переживань та можливість переходу одного в інше. Тобто сексуальність не може розумітися поза цілісною особистістю, а особистість -- без урахування її сексуальних переживань. Під впливом соціально-психологічних чинників сексуальної соціалізації повинна бути взаємодія природного та соціального у розвитку сексуальності. Висновки Фрейда знайшли своє продовження у працях В. Райха [128]. В результаті своїх досліджень автор дійшов висновку про існування фундаментальної біосексуальної енергії, властивої всім живим організмам. Він назвав цю енергію «оргоном» та вважав, що вона лежить в основі сексуального потягу. Енергія оргона, по Райху, це Передвічна Космічна Енергія. Її існування носить повсюдний характер. Він вважав, що причиною багатьох захворювань, навіть таких як рак, є порушення вільного перебігу оргонної енергії в організмі. Також Фрейд постулював, що сексуальні потяги дитини залишаються активними з самого дитинства та виражаються в таких формах діяльності, як смоктання та ковтання. Згідно його теорії любов дитини до батьків обумовлена сексуальним потягом. Дитина розвиває сексуальний потяг до того з батьків, хто є протилежним за статтю та одночасно відчуває суперництво стосовно іншого. Фрейд називає це «Едиповим комплексом». Зростаючи, дитина вирішує свій едипів комплекс. Ідеї З. Фрейда зробили важливий внесок у розуміння сексуальності в контексті інфантильної сексуальності, її відхилень та виникнення неврозів, психозів та патологій характеру. Дослідження інфантильної сексуальності знайшли своє продовження в роботах А. Фрейд [156], М. Кляйн [67] та були поширені у сучасному психоаналізі. Особливо фрейдисти та послідовники М. Кляйн розцінюють «Едипів комплекс» наріжним каменем у розумінні сексуальності. Сучасний психоаналіз [87, 203] розглядає сексуальність як одну з форм зв'язку в інтимних стосунках.

Інші представники психоаналізу також приділяли увагу дослідженням сексуальності. У своїх працях К. Хорні [163, 164] відмовилася від традиційної фрейдистської ортодоксії унаслідок незгоди з поясненням її у межах жіночої сексуальності. Вона вважала, що З. Фрейд надавав дуже велике значення статевому інстинкту. Карен Хорні каже про залежність сексуальної задоволеності від ставлення до власної гендерної ролі. На думку автора, задоволеність шлюбом також визначається якістю сексуальних стосунків та внутрішньою установкою по відношенню до партнера. Мали також велике значення зауваження Альфреда Адлера [2, 173] про залежність розвитку та спрямованості сексуальності від особистості людини - його системи цінностей та стилю життя. На думку Адлера, не дивлячись на фізіологічну основу, сексуальні спонуки управляються і змінюються відповідно до способу життя особистості та її дійсних остаточних намірів, та можуть бути підготовлені у самих протилежних напрямах. Риси сексуальних мотивів формуються з раннього дитинства під впливом навколишньої культури та, як всі інші спонуки, пригнічуються або збуджуються досвідом, який набувається та не обмежений сферою сексуальності.

Важливий поворот у психоаналітичному трактуванні сексуальності, що не зводиться до фізіологічних стосунків, пов'язаний з Жаком Лаканом. Французький психоаналітик розглядає сексуальність як символічний феномен - як «трансцендентальне значуще», представлене на рівні свідомості у «значеннях» та на рівні несвідомого у феноменах «бажання». На думку Фрейда, тіло є одночасно джерелом природності та пасивним реципієнтом сенсу, що приписується йому. З. Фрейд вважає, що сексуальне збудження закладене в людині природою; соціальний світ реагує на нього та надає йому якусь форму, але не є його джерелом. У його трактуванні символічне поняття сексуальності не відповідає біологічним критеріям сексуальності. Тобто сексуальність є не просто задоволенням тієї, або іншої фізіологічної потреби або реалізацією інстинкту, а конструює образ іншого та сценарій стосунків з ним, що і дає основу Ж. Лакану зробити свій парадоксальний, але по суті вірний висновок: сексуальних стосунків не існує, незважаючи на наявність статевого акту. Структура реального статевого акту є незводимою фантазматичною: «реальне» тіло іншого є усього лише підтримкою нашої фантазматичної проекції та бажання, яке завжди інтенсивніше та більше, ніж реальний партнер [28].

Багато дослідників [63, 96, 107, 158] розглядають сексуальність у контексті любові. Е. Фромм не згоден із З. Фрейдом, що сексуальне бажання - і є прояв потреби в любові. Сексуальне бажання, на думку Фрейда, є результат хімічних процесів, унаслідок чого в тілі виникає хвороблива напруга, що шукає виходу. Е. Фромм [158] говорить про те, що Фрейд ігнорує психо-біологічний аспект сексуальності, чоловічу та жіночу полярності та природну потребу її подолання шляхом злиття. Автор робить акцент на необхідності подальшого розвитку системи оцінки міжособистісних стосунків, її поглибленні та перенесенні психологічного вимірювання - у біологічне та екзистенціальне.

Психологічний підхід також містить і соціально-психологічні напрями у вивченні сексуальності. У вітчизняних дослідженнях проблема сексуальності підіймалася у межах сімейної психології. Досліджувалися питання задоволеності подружнім життям [3, 33], подружньої невірності [27], подружніх конфліктів [4]. Табуювання теми сексуальності як наукового дискурсу призвело до того, що даний феномен розглядався в категоріях «сумісність», «шлюбний чинник», «психофізіологічне спілкування». Пізніше у межах сімейної психотерапії [80, 141] дослідники почнуть звертатися до сексуальності в контексті сексуальних дисгармоній подружжя та засобів їх вирішення.

Також феномен сексуальності висвітлений завдяки сценарному підходу. На думку А. Тьомкіної [146] сексуальні сценарії характеризують ту сексуальну культуру, яка засвоєна індивідом та стала частиною його особистості і тому управляє його поведінкою «зсередини», являючись частиною його диспозицій. Сексуальні сценарії включають те, що в культурі вважається сексуальністю та те, що особистості вважають сферою сексуального. Сценарні елементи виявляються у багатьох аспектах сексуального життя індивіда. Сценарії приймають участь в осмисленні внутрішніх станів, формуванні послідовності сексуальних дій, встановленні допустимих меж сексуальних реакцій та пов'язують несексуальні аспекти життя з певними сексуальними переживаннями [28, 57].

Таким чином, переломним етапом у дослідженнях проблематики сексуальності та головним підсумком зміни парадигми з'явилося переміщення поняття сексуальності з природного світу у соціальний та визнання того, що сексуальність здійснюється через взаємодії та інтерпретації [146].

Сексуальність охоплює більш широкий спектр життєдіяльності людини, ніж ті процеси та дії, які відносяться до репродукції. Прояв сексуальності та весь спектр відчуттів не обмежуються лише областю геніталій. Біологічна суть індивіда стикається з культурними нормами та приписами. Різні епохи та соціальні трансформації накладають свій відбиток на розуміння сексуальності та контекстів її дослідження.

1.2 Особливості інфантильної сексуальності

Більшість теорій психологічного підходу надають велику роль дослідженням інфантильної сексуальності [142, 154, 156, 172, 203]. Революційні висновки про існування дитячої сексуальності стали відправною точкою у розумінні механізмів формування та функціонування сексуальної поведінки дорослих людей.

Важливо, що дослідники, займаючись поясненням властивостей та реакцій дорослого індивіда, переоцінювали спадковість більше, ніж індивідуальний розвиток та досвід особистості та довгий час були впевнені, що сексуальний потяг актуалізується у юнацькому віці. Тобто не існувало чіткого уявлення про закономірності сексуального імпульсу в дитинстві. Слід зазначити, що найбільший внесок у розуміння інфантильної сексуальності зробили теорія З. Фрейда [142] про психосексуальний розвиток та теорія об'єктних стосунків [14, 67], що дозволяє об'єднати процес ідентифікації та компліментарності ролей у єдину модель розвитку.

З. Фрейд запропонував першу психоаналітичну теорію розвитку та описав послідовні стадії сексуального розвитку. У цій теорії він вказував не тільки на існування та розвиток дитячої сексуальності, але й на існування взаємодії між конституцією (внутрішньою послідовністю дозрівання) та досвідом. Згодом і Фрейд, і його послідовники розширили цю теорію так, що вона почала включати багато із зовнішнього досвіду, та стала відома як теорія "психосексуального розвитку".

Запропонована схема розвитку була надалі змінена та доповнена К. Абрахамом [1] та Е. Еріксоном [174]. Сексуальний розвиток починається з первинного нарцисизму та проходить послідовно психосексуальні фази - оральну (перший рік життя), анальну (1,5 - 3 роки), фалічну (3 - 6 років), латентну (6 - 12 років) та генітальну (дорослу), в яких дитина стурбована отриманням задоволення та реалізацією сексуальних імпульсів через ерогенні зони. Фрейд характеризував дитячу сексуальність як "поліморфну перверзію", у якій, так само, як і в дорослих перверзіях, кожен варіант збудження у будь-якій ерогенній зоні потенційно в змозі стати максимальним джерелом задоволення.

Класичні едипальні конфлікти припадають на фалічну стадію. У цьому віці починає формуватися «супер-его» та закладатися статеворольові переваги. Оскільки дитина має сексуальні відчуття до кожного з батьків, то Едипів комплекс традиційно обговорювався у межах позитивної та інвертованої, або негативної форм. Дитячі едипальні бажання суперництва породжують величезний конфлікт через сильне змагання любові та ненависті, заздрості та ворожості, які тільки посилюються при ідентифікації з кожним з батьків та бажанням любові кожного з них. Отже, дитина вимушена або знайти якийсь компроміс, або відмовитися від конфліктних бажань та почуттів, що можуть заподіяти біль. Наступні два-три роки присвячені контролю та частковому вирішенню Едипова комплекса.

Латентний період характеризується зниженням сексуальних імпульсів та зміцненням «его», здатному надалі контролювати дії драйву та доречної його сублімації. Через свою конфліктну природу, ранні сексуальні потяги та фантазії, у більшій частині, недоступні свідомим спогадам та стають проявами дитячої амнезії. Актуалізація сексуальності відбувається у юності, коли біологічні зміни співпадають з пошуком гендерної ідентичності, вивченням своєї сексуальності, конфліктами з батьками, конкурентоспроможністю та досягненнями. Ерік Еріксон [174] доповнив стадії розвитку та докладно їх пояснив, починаючи з психосоціального мораторію у юності, слідуючи до зрілого віку та старості, де остання стадія характеризується наявністю конфлікту між цілісністю, з одного боку, та відчуттям відчаю, з іншого.

Прихильність до біологізму та класична теорія лібідо змінилася та набула значного поширення у теорії об'єктних стосунків, яка розвивалася в роботах М. Кляйн [67] та Д. Віннікот [25]. Основна ідея вказує на співвідношення між хорошими та поганими аспектами материнської та інших значущих фігур, та подальшу терапію сформованих стосунків з об'єктами у внутрішньому світі особистості, на відміну від експресії інстинктів. М. Кляйн [67] стверджує, що функції «его», несвідома фантазія, здатність формувати об'єктні стосунки, переживання тривожності, застосування захисних механізмів - все це доступне для дитини з самого народження. Вона розглядає фантазію як ментальну репрезентацію інстинкту. Таким чином, виходить, що будь-який інстинктивний імпульс має відповідну йому фантазію. Це означає, що будь-які інстинктивні імпульси переживаються тільки через фантазію, і, функція фантазії полягає в обслуговуванні інстинктивних імпульсів.

З погляду теорії об'єктних стосунків, внутрішній об'єкт ділиться на три складові: який задовольняє потреби (або ідеальний); той, що фруструє потреби, (або антілібідальний); який збуджує потребу (або лібідальний). Самовозвеличування має відповідні частини - центральне «его», антілібідальне «его» та лібідальне «его». Ці шість структур самовозвеличування об'єкту можна вважати психологічно активними в сексуальному житті індивіда. Це може виявлятися в сексуальній ситуації, коли має місце взаємодія з іншими як частиною значущої фігури з минулого. Успіхи та збої дорослого сексуального життя засновані на взаємодії немовляти та матері, дитини та сім'ї. Пов'язані з батьками дитячі переживання, як правило, групуються навколо спогадів та несвідомих інтерналізацій подій, що несуть характерні особливості зв'язку з ними [167]. Ці переживання можна розділити на дві категорії: 1) доедипальний розвиток, що включає найперший зв'язок немовляти з матір'ю; 2) едипальний розвиток, що по-різному відбувається у дівчаток та хлопчиків, включає як позитивний, так і негативний варіанти. Позитивна картина едипального розвитку характеризується ідентифікацією з батьківською фігурою своєї статі (у хлопчика - з батьком, у дівчинки - з матір'ю) та сексуалізованим потягом до того з батьків, хто є протилежним за статтю. Негативна ж картина едипального розвитку характеризується сексуалізованим зв'язком з батьківською фігурою своєї статі.

Фрейд звітував, що специфічні характеристики та симптоми ряду дорослих емоційних розладів схожі з певними типами поведінки у дитинстві. У межах психосексуального розвитку головне зрушення у підлітковому віці відбувається до примату генітальної зони. Принципове завдання пубертату - дійти згоди з сексуальністю, включаючи сексуальне зріле тіло, та досягти нової рівноваги між драйвами, Его, Суперего, об'єктами занепокоєнь у минулому, теперішньому та в сьогоденні. З цієї точки зору, Д. Шарфф [168] надає символічне значення сексуальній реалізації (враховуючи основні акценти об'єктних стосунків), таким чином:

1) секс символізує боротьбу за збереження спогадів про люблячого батька або матір, утримання цього образу всередині себе, можливість піклуватися про неї/нього та отримувати турботу;

2) в той же час він символізує боротьбу за подолання образу батька, що відкидає - батька, який не проявляє турботи. Секс включає можливість терпіти та прощати навіть цю батьківську фігуру, оскільки у ній парадоксальним чином закладено можливість зближення;

3) нарешті, найважливіше полягає в спробі об'єднати ці два образи, знайти цілісне відчуття любові з боку іншого у відповідь на власну любов - у контексті подолання холодності та постійно присутньої загрози руйнування близькості.

Таким чином, рудименти інфантильної сексуальності знаходять свою реалізацію у дорослому сексуальному житті та можуть виявлятися як характерологічні структури, комплекси, порушення статевої орієнтації, сексуальні сценарії, перверзії та перверситети. Розглянемо кожні прояви більш детально.

Характерологічні структури. У розумінні Фрейда, недозволене задоволення сексуальних імпульсів сприяє фіксації лібідо на певних стадіях психосексуального розвитку, що у свою чергу, приводить до стійких особистісних утворень, які надалі формують характер. Так, на оральній стадії - формується орально-пасивний тип особистості (залежний від матері, любові, тепла), а пізніше наступає орально-садистична фаза (песимізм, саркастичність, цинізм); на анальній стадії - формується анально-утримуючий тип особистості (упертість, скупість, методичність, педантизм) або анально-виштовхуючий тип (схильність до руйнування, неспокій, імпульсивність та навіть садистична жорстокість); на фалічній стадії - формується фалічний тип у чоловіків (прагнення довести свою мужність та статеву зрілість, зухвалий, хвалькуватий, невпевнений), а у жінок фалічний тип характеризується істеричністю (зваблювання, флірт у поєднанні з невинністю та незрілістю у статевій реалізації), або маскулінізацією (наполегливість, завзятість, прагнення командувати над чоловіками). Усі перераховані варіанти фіксацій та інфантильних травм відносяться до меж догенітальної сексуальності, тоді як, минувши латентність, індивід повинен прийти до своєї генітальності: обрати сексуальний об'єкт протилежної статі та відкрити у собі здібності генітальної розрядки, тим самим прийти до зрілості.

У межах психоаналізу було багато спроб визначити механізми формування характеру, проте не всі вони брали за основу особливості психосексуального розвитку [2, 43, 158, 177, 186]. Однією з найповніших та розгорнутих класифікацій є висновки Н. Мак-Вільямс [100]. Суть структури характеру автор визначає на основі використання двох вимірювань: 1) оцінки рівня розвитку особистісної організації (фіксації, по Фрейду), яка відображає рівень індивідуації особистості або ступінь патології. Мак-Вільямс розглядає розвиток на чотирьох рівнях: психотичному, пограничному, невротичному та нормальному; 2) діагностики захисного стилю особистості або типу характеру (параноїдний, шизоїдний, депресивний, мазохістичний, нарцистичний, істероїдний, обсессивно-компульсивний, психопатичний). Н. Мак-Вільямс стверджує, що психотичний, пограничний та невротичний - це рівні розвитку особистості, які співвідносяться зі стадіями розвитку по Е. Еріксону [174]. Так, психотики - це люди, що мають проблеми першої стадії розвитку по Еріксону, тобто проблему довіри або недовіри; пограничні особистості фіксовані на проблемі сепарації/індивідуації, а невротики - на глибших рівнях ідентифікації, пов'язаних з переживанням відчуття провини або ініціативи. Термін "невротик" застосовується до відносно здорових людей, які мають деякі труднощі, пов'язані з емоційними порушеннями. На перших стадіях розвитку - оральній та анальній не спостерігається ніяких серйозних порушень характеру. Проте на едиповій стадії (3-6 років) виникають проблеми, які приводять до організації невротичної структури. Згідно Ж. Бержере [15], залежно від того, наскільки проблемним буде розвиток на підлітковій стадії, є ризик утворення неврозу, або психозу.

У межах тілесно-орієнтованої психотерапії [95, 96, 97, 98, 101, 135, 152] питання сексуальності також розглядаються в контексті травматичного досвіду особистості. Виділяють наступні рівні психосексуального розвитку: догенітальний, проміжний, генітальний. Таким чином фіксації на якому-небудь з цих рівнів можуть бути розглянуті як варіанти незрілих характерологічних структур та представлені як аспекти інфантильної сексуальності. А. Лоуен [98] виділяє п'ять основних характерологічних утворень: шизоїдний, оральний, психопатичний, мазохістичний та ригідний. Ригідний характер, у свою чергу включає фалічно-нарцисичного чоловіка, чия увага зосереджена на потенції, та вікторіанський тип істеричної жінки, яка використовує секс як захист проти сексуальності.

Перверзії. Інфантильна сексуальність так само знаходить свою реалізацію і на поведінковому рівні. Мова йде про порушення психосексуальних орієнтацій [91, 118, 146]. Такими порушеннями є спотворення спрямованості статевого потягу та форм його реалізації, які відомі під назвою статеві збочення (сексуальні перверзії, парафилії). Очевидно, парафилії формуються унаслідок гіпертрофії та закріплення окремих проявів психосексуального розвитку, властивих його раннім етапам. Це не просто реліктові, а зміни в процесі онтогенезу, що зазнали незрілі форми поведінки дитячого та підліткового віку, що включилися в статевий потяг. Фоном, що сприяє становленню перверзій, та тим, що визначає їх враженість, а у ряді випадків і клінічну картину, служать різні варіанти психосексуального дизонтогенезу, які полягають у порушеннях термінів та темпів становлення сексуальності і в спотвореннях статеворольової поведінки.

За спостереженнями Фрейда, перверзні тенденції або випадкові перверзні акти зустрічаються, принаймні у фантазіях, у кожного індивіда, будь то нормальний або невротик. Згідно з психоаналізом, невротичними симптомами є завуальовані перверзні акти. На думку R. Stoller [142] при перверзіях зріла сексуальність заміщається інфантильною сексуальністю. Щось відштовхуюче повинне бути у дорослій сексуальності та специфічно привабливе у інфантильній. Існують патологічні стани, які є всього лише «регресіями до інфантильної сексуальності». Але вони не є типовими перверзіями. Перверзні дії таких індивідів поліморфні, головна особливість їх сексуального життя полягає у зміщенні на задоволення, передуючі сексуальному акту, а це утруднює спостереження, де закінчується стимуляція та де починається задоволення. Індивіди цього типу інфантильні і в несексуальних стосунках. Проте інфантильна сексуальність може бути виявлена і в патологічній формі переверзій.

На думку Г.С. Васильченко [116] залежно від фону можна виділити декілька груп перверзій: 1) транзиторні, замісні парафілії (неможливість адекватно реалізувати статевий потяг, гіперсексуальність); 2) перверзії, що формуються на фоні затримки психосексуального розвитку; 3) перверзії, що формуються на фоні передчасного психосексуального розвитку. На думку Васильченка на формування перверзій впливає порушення статеворольової поведінки, що у свою чергу визначає виникнення садизму та мазохізму.