Індивідуально-психологічні особливості жіночої сексуальності

Проявом інфантильної сексуальності можуть бути різні за змістом перверзії та парафілії. З. Лев-Старович [91] класифікував сексуальні девіації за об'єктом сексуального потягу (фетишизм, педофілія, зоофілія та ін.), за способом досягнення сексуального задоволення (садомазохізм, ексгібіціонізм та ін.), а крім цього також виділяв складні сексуальні девіації, «нетипові сексуальні відхилення» (у число яких включалися, наприклад, гомосексуалізм, інцест та проституція) та «порушення статевої аутоідентифікації» (транссексуалізм). У свою чергу МКФ-10 класифікує парафілії таким чином:

· F65.0: фетишизм -- об'єктом статевого потягу є частина тіла, одяг або який-небудь інший предмет, який символізує сексуального партнера.

· F65.1: фетишистський трансвестизм -- статеве задоволення досягається при переодяганні в одяг іншої статі.

· F65.2: ексгібіціонізм -- статеве задоволення досягається при демонстрації іншим особам власного голого тіла (зазвичай сідниць або статевих органів) поза контекстом сексуальних стосунків.

· F65.3: вуайеризм -- потяг до підглядання за статевими актом голими або частково голими об'єктами сексуальних розваг.

· F65.4: педофілія -- статевий потяг до дітей препубертатного або раннього пубертатного віку.

· F65.5: садомазохізм -- бажання заподіяння болю, приниження, демонстрація підлеглого положення людини, на яку направлені дії, або бути об'єктом таких дій.

· F65.6: множинні розлади віддавання сексуальної переваги -- комбінація декількох парафілій, жодну з яких не можна визнати основною. Найчастіше комбінуються фетишизм, трансвестизм та садомазохізм.

· F65.7: інші розлади віддавання сексуальної переваги -- уся решта має медичне значення відхилення від сексуальної норми: фроттеризм, телефонне хуліганство з метою сексуального задоволення, статевий потяг до тварин, некрофілія, асфіксіофілія. Повніший перелік є у списку сексуальних відхилень.

З погляду психоаналітиків [154, 156, 163] можна виявити «узагальнене джерело» формування як сексуальних порушень, так і сексуальних перверзій. Розвиток поведінки, що відхиляється, в сексуальній області визначається як глибинними причинами, закладеними в області несвідомого або витисненими в цю область у зв'язку з психологічними травмами, так і проблемами виховання, що виникли в дитинстві та не були підкріпленими необхідними виховними заходами до становлення повноцінного сексуального потягу в пубертатний період, які могли б стримувати формування такої поведінки. Відсутність нормального функціонування Супер-Его, його слабкість, порушення сексуальної ідентифікації, фіксації на ранніх психосексуальних фазах розвитку - все це є благодатним ґрунтом для розвитку відхилень у сексуальній поведінці.

Гомосексуальність. Так само, варто відзначити роль інфантильних утворювань у порушенні психосексуальної орієнтації за статевим об'єктом (гомосексуалізм). Багато послідовників психоаналізу [154, 172] зв'язують походження гомосексуалізму у чоловіків з комплексом Едипа, що не вирішився, а у жінок - з комплексом Електри. Інші психоаналітики [203] вважають, що гомосексуалізм походить з підсвідомих тенденцій кровозмішення по відношенню до батька, або брата, та є замісною формою прояву інцестуозних потреб. На думку ряду дослідників та клініцистів, у багатьох гетеросексуальних індивідів сімейні констеляції ідентичні тим, що вважаються такими, що сприяють гомосексуалізму, а батьківське відношення до багатьох гомосексуалістів відповідає «середньоочікуваному». Соматичні чинники, особливо в пренатальному періоді, визначають анатомічну стать; тоді як вибір об'єкта, детермінований середовищем. Як постулювали психоаналітики, конфлікти стадії сепарації-індивідуації або едипової стадії можуть приводити до ідентифікації з тим з батьків, хто є протилежним за статтю та до гомосексуального вибору об'єкту. Але більшу увагу приділяють порушенням стосунків матері та дитини у доедиповій фазі процесу сепарації-індивідуації. Ці порушення можуть посилюватися, а статева ідентичність спотворюватися природженими дефектами, медичними процедурами, що повторюються, фізичною або емоційною відсутністю матері. Це призводить до фіксації та робить вірогіднішою регресію унаслідок едипового конфлікту.

Сексуальні комплекси. Ще одним проявом інфантильної сексуальності є сексуальні комплекси. На думку З. Лев-Старовича [91] комплексами є прояви пригнічених або пригнічуваних (усвідомлених та неусвідомлених) бажань, спогадів, дитячих травм, що впливають на подальшу сексуальну поведінку. З. Лев-Старович описав ряд культурних комплексів, що детермінують реалізацію сексуальної поведінки як у чоловіків, так і у жінок: комплекс Афіни Палади (ідентифікація себе з батьком, світом чоловіків), комплекс Аліси у країні чудес (жінка живе у світі фантазій), комплекс Титанії (пошук жінкою ідеального чоловіка), комплекс Лицаря та Розпусника (бажання мати мужнього, безпечного та одночасно грубого партнера), комплекс Мессаліни (бажання мати багато сексуальних партнерів, бути прийнятою чоловіком). Частина цих комплексів несе генезис недозволених інфантильних сексуальних травм. Так само в літературі [90] описані сексуальні комплекси чоловіків: комплекс Дон Кіхота (ідеалізація жінки, що, видно, пов'язано з порушенням діадних стосунків «мати-син»), комплекс Дон Жуана (завоювання жінок, їх приниження, домінування), комплекс Мадонни та Блудниці (розмежування чоловіками жінок-дружин та жінок-коханок). Особливості екстракоїтальної поведінки чоловіків, тобто такої, яка характеризує широкий життєвий (сценарний) аспект його активності за наявністю сексуальної дисфункції розглядається в монографії Г.С. Кочаряна [77].

Сексуальні сценарії. Однією з важливих сфер реалізації інфантильної сексуальності є сценарії. Багато авторів використовували сценарний підхід у дослідженні сексуальності (Е.Берн [16], Е.Гідденс [29], І.Кон [69], А.Тьомкіна [146], С.Голод [35], А.Бєжена [12], Е.Ейдеміллер [171], С.Нєкрасов та І.Возілкін [114], Дж. Геньон та У. Саймон [28] та інші). Метафора «сценарію» використовується для затвердження того, що впродовж всього життя людям потрібні зразки сексуальної поведінки, адекватні культурі, які адаптуються до конкретних контекстів. Проте інфантильна сексуальність може виявитися у вигляді повторення сімейних скриптів тих батьків, з якими не були вирішені едипальні травми [154, 167].

Таким чином, значення інфантильної сексуальності визначається не тільки своєю складною та уразливою природою, а також і силою впливу на доросле сексуальне життя. Важливо відзначити, що досягнення статевої зрілості не ідентичне сексуальній зрілості. Інфантильні травми є передумовами та генезисом утворення багатьох порушень та патологій.

1.3 Теоретичний аналіз поняття зрілої сексуальності

Із відкриттям інфантильної сексуальності теорія та практика психологічної науки ставить питання про значення, а головне - суть зрілої сексуальності. Слід зазначити, що даний феномен носить швидше феноменологічний характер та може зовсім не бути тотожнім до поняття «доросла сексуальність». У літературі не існує певного теоретичного напрямку, який би вивчав цей феномен. Певні дослідники підіймали питання зрілої сексуальності, тому треба відзначити існування деяких контекстів та наукових парадигм, що намагаються дати своє визначення проблемі, що вивчається.

Зріла сексуальність як прикінцева стадія психосексуального розвитку, яка вперше була запропонована З. Фрейдом [154]. Зріла сексуальність витікає зі стадій сексуального розвитку в дитинстві. Фрейд вважав генітальну стадію вершиною розвитку та зрілості. Її не можна легко відокремити від інших описаних ним стадій психосексуального розвитку на підставі анатомічної локалізації сексуального інстинкту. Остаточна сформованість статевої системи відбувається на генітальній стадії, тоді коли стають можливим оргазм, еяколяція та вагітність. Оргазм поєднується з еротичними задоволеннями прегенітальних стадій, даючи плоди повного дорослого виразу сексуального інстинкту. Хоча досягнення генітальної стадії без фіксації на нижчих стадіях розвитку не означає, що функціонування на цій стадії вільне від конфліктів та захистів. Мова йде про соціальні переконання особистості з приводу дозволених та табуйованих форм реалізації сексуального інстинкту.

А. Лоуен [98] так само бачив психосексуальний розвиток у межах певних стадій, які особистість проходить перш, ніж знайти сексуальну зрілість. Три періоди за Лоуеном (догенітальний, латентний та генітальний) відповідні до найважливіших біологічних змін, які властиві кожному з них. Кінець генітальної стадії обумовлений появою зрілої сексуальності. Цей феномен дуже складний та зачіпає не просто особливості психосексуального розвитку особистості. Сексуальність у першу чергу означає еротичний контакт, який мобілізує якнайглибші відчуття чоловіка та жінки саме у момент статевого акту, забезпечуючи повну оргаїстичну розрядку. Проте Лоуен також підкреслює важливість статеворольової ідентичності та позицій, які програють чоловік та жінка у своїй інтимно-особистісній сфері. Жінці та чоловікові властива дуалістичність: жінка виконує функції сексуальності та репродукції; чоловік ідентифікується зі своїм тілом та зі своїм статевим органом. Завдяки подвійному зв'язку зі світом та жінкою, чоловік з'єднує жінку із зовнішнім світом. Жінка ж поєднує чоловіка з майбутнім через дітей. Таким чином, шлях до зрілої сексуальності проходить далі знайденої оргаїстичної здатності тіла.

За даними Г.С. Васильченка [116] розділення психосексуального розвитку на етапи умовно. Усі етапи психосексуального розвитку - статева самосвідомість, статева роль та психосексуальні орієнтації, а також етапи формування сексуального потягу - стадія платонічного, еротичного та сексуального лібідо тісно пов'язані. Тільки при гармонійному поєднанні та функціонуванні кожного з рівнів лібідо можна свідчити про зрілість сексуальної сфери. Також, для становлення зрілої сексуальності актуальною є проблема сексуальної сумісності партнерів, яка багато в чому визначається статевою конституцією.

Зріла сексуальність як супровід об'єктних стосунків. Представники теорії об'єктних стосунків [67] вважають, що сексуальна зрілість, це не твердо встановлена властивість, яку індивід має змогу отримати на певній стадії свого розвитку.

Її слід розуміти як розвиток здібності досягати рівня сексуальної взаємодії, який відповідає кожному життєвому етапу. Д. Шарфф [167] представив загальну схему сексуальної зрілості. На його думку, специфічні труднощі в сексуальному житті є наслідком базових порушень внутрішніх об'єктних стосунків, що виявляються на тілесному рівні.

I. Найраніший рівень дозрівання пов'язаний з сексуальним інтересом, що зароджується як інтерес до власного тіла, що переживається у первинних стосунках із матір'ю. Власне задоволення - єдина міра успішності. Суб'єкт хоче, щоб об'єкт залишався таким, який злиться поруч з ним, щоб уникнути ризику втрати та відокремлення. Відхилення виникають, якщо цей рівень стає найвищою точкою задоволення від взаємодії, якої вдалося досягти індивідові.

II. Для цього рівня характерний сексуальний інтерес, походження якого зв'язане з цікавістю до матери як об'єкту сепарації. Мета сексуальної активності є близькість, яка спочатку направлена на отримання відчуття безпеки, надійності та благополуччя, не дивлячись на сепарацію. Сексуальне задоволення захищає надійну прихильність до матери, що приносить задоволення.

III. Сексуальний інтерес пов'язаний з едипальними стосунками, співпраця та взаємне сексуальне задоволення виявляються серед його основних цілей. Таким чином, той різновид сексуальної гри, яка асоціюється з «генітальною сексуальністю» та об'єднує догенітальну ніжність та тілесну генітальність.

IV. До цього моменту пара має основу для подальших сумісних досягнень, що походять з латентного періоду та підліткового розвитку, - сублімації енергії в дітях, роботі, творчості, співпраці та упевненості в своїх силах. Розвиток упевненості в своїх силах та повноцінній дорослій продуктивності ґрунтується на безпечній прихильності та здатності бути автономним, що виникає з неї.

У дорослому житті сексуальність потенційно здібна оживити зв'язок між фігурами із минулого та сім'єю, збираючи воєдино багато аспектів фізичного та емоційного розвитку, які привносяться у теперішні проблеми та втіху з минулих стосунків.

Зріла сексуальність як здібність до оргаїстічної розрядки представлена у тілесно-орієнтованій традиції. Так для В. Райха [128] це формування генітального характеру та рефлексу оргазму. На тілесному рівні досягнення рефлексу оргазму супроводжується спонтанними рухами тазу. Тому зріла сексуальність характеризується відкриттям зони геніталій, заздалегідь позбавившись від тілесних блоків. У підходах А. Лоуена [96] та Л. Бурбо [21] зріла особистість розглядається як вільна від характеру. Зріла сексуальність характеризується як інтеграція тілесних структур: грудей, діафрагми, живота, тазу, геніталій. Тобто до зрілої сексуальності відноситься не тільки здібність до спонтанних рухів тазу, а так само здібність до відповідального вибору, ухвалення партнеру та можливості реалізувати з ним інтимні переживання. А. Лоуен [97] так само вважав, що відокремлення сексу від почуття любові походить у тому випадку, коли через скутість людського тіла відбувається своєрідне відділення верхньої частини (серце) від нижньої (геніталії). В цьому випадку сексуальне збудження не охоплює усе тіло, та людина не може отримати повноцінного задоволення від сексуальних стосунків, що, у свою чергу, веде до ще більшої напруги.

Зріла сексуальність як компонент атракції. Такий контекст передбачає міжособистісні стосунки, які особа будує з оточуючими в процесі своєї соціалізації. П. Куттер [87] відзначає, що зріла сексуальність виключає перверзії. Для цього потрібне відповідне виховання, уміння контактувати з іншими людьми, впевненість у собі, диференційована чуттєвість. Тоді сексуальність може бути чимось більшим, ніж просто «інстинктивний прорив», може служити пожвавленню та збагаченню міжлюдських зв'язків та стосунків.

У свою чергу, В. Франкл [153] вважав, що сексуальність спочатку не є людською властивістю. Якщо З. Фрейд говорить, що статеве дозрівання - це досягнення пристрасті інтимних стосунків, залучаючи до них об'єкт пристрасті, то, на думку В. Франкла, зрілість досягається тільки тоді, коли одна людина розглядає іншу не як засіб досягнення мети, не як об'єкт, а як суб'єкта цих стосунків. На зрілому ступені партнерські стосунки супроводжуються збагненням один одного, підкріплюючи індивідуальність та неповторність кожного, тоді така спільність перетворюється на любов. Не піднявшись на цей ступінь зрілої сексуальності, а застрягши на недозрілості, людина не здатна побачити в своєму партнері особистість. Дезінтеграція сексуальності, викидання її з особистісних та міжособистісних транссексуальних стосунків означає регрес.

Зріла сексуальність як компонент любові. На думку Е.Фрома [158] любов розкладається на дві «нормальні» форми: любов, як взаємне сексуальне задоволення, «злагоджена робота» і як притулок від самоти. З цієї точки зору, зріла любов є єднанням партнерів при збереженні власної цілісності та індивідуальності. А. Лоуен [96] вніс своє бачення до розуміння любові та сексуальності. Він вважає, що секс є проявом любові, тоді як любов є проявом сексуальності. Сексуальність вимагає зрілого розуму та тіла. Сексуальна людина йде по дорозі генітальності, а не оральності. Домінування оральних засобів статевого функціонування - фелляціі та куніллінг - відображають сексуальну незрілість, яка видається за сексуальну досвідченість. Проте сфокусована тільки на генітальній розрядці, перекриваючи всі прояви чуттєвості, емоційності та тепла, також є ознакою незрілої сексуальності. Енергія, що йде від серця до геніталій - запорука сексуального задоволення та зрілості.

Сексуальність в контексті любові, також вивчав О. Кернберг [63]. Автор вважає, що потрібно багато років, щоб людина досягла фази зрілої сексуальної любові. Вивчаючи питання любові, Кернберг дійшов висновку, що цей феномен нерозривно пов'язаний з еротикою та сексуальністю. Сексуальна реакція представлена як суб'єктивне переживання, яке містить несвідомі фантазії, витоки яких лежать в інфантильній сексуальності. У своїй роботі автор приділяє увагу зрілій сексуальній любові, при якій еротичне бажання переростає у стосунки з конкретним об'єктом і має на увазі якісь угоди та зобов'язання в області сексу, емоцій, цінностей. По суті, зріла сексуальна любов є складною емоційною реакцією, що включає: 1) сексуальне збудження, що переходить в еротичне бажання стосовно іншої людини; 2) ніжність з переважанням любові над агресією та толерантністю до нормальної амбівалентності, що характеризує всі людські стосунки; 3) ідентифікацію з іншим, включаючи у відповідь генітальну ідентифікацію, та глибоку емпатію до статевої ідентичності партнера; 4) зрілу форму ідеалізації із зобов'язаннями по відношенню до партнера та до стосунків; 5) елемент пристрасті в усіх трьох аспектах: сексуальних стосунках, об'єктних стосунках та ролі Супер-его пари. Таким чином, інтеграція любові та ненависті, трансформації часткових об'єктних стосунків у цілісні - основні умови для здібності встановлення стабільних об'єктних стосунків та переходу до ідентифікації з улюбленим об'єктом.

На думку М. Балінта [10], зріла любов характеризується: відсутністю суперечливості, жадібності, бажання поглинути улюблений об'єкт, відсутністю страху перед статевими органами партнера та бажання хвалитися своїми. Справжня генітальна любов вимагає сильного Я, здатного балансувати інтереси обох партнерів, вирішуючи догенітальні та генітальні травми у гармонічній взаємодії.

Вказуючи на трансформації, що відбуваються у сфері інтимності у сучасних суспільствах Е. Гідденс [29] говорить про відділення романтичної любові від сексуальності. На думку автора соціум нівелює чисті стосунки, які розуміються як деякий ідеал, який може реалізовуватися як в любовних та сексуальних стосунках, так і у стосунках між батьками та дітьми, у дружбі тощо. Модель чистих стосунків у коханні втілюється як любов-злиття (confluent love). Взаємне відкриття себе іншому та відвертість майбутньому є суттєвими характеристиками любові-злиття та відрізняють її від проектування іншого та розвитку майбутніх подій у романтичній любові. Таким чином, збереження зв'язку між романтичною любов'ю та сексуальністю свідчить про зрілість цього феномену.

Зріла сексуальність як компонент парних стосунків. Взаємодія партнерів є найліпшим показником у розумінні сексуальності та її реалізації. У роботах Лівея та Кегла [167] висловлюється думка, що поступове просування до сексуальної зрілості проходить три рівні, що виділяються авторами на підставі того, чого досягає індивід, що знаходиться на тому або іншому рівні: 1) задоволення, 2) близькості, або 3) співпраці. На кожному з цих рівнів сексуальний розвиток може порушитися. Труднощі задоволення, що виникають на кожному з рівнів, пов'язані з нездатністю особистості з якої-небудь причини отримувати задоволення. Проблеми з переживанням близькості мають місце, коли індивід не може отримувати задоволення разом з іншим. Порушенням на рівні співпраці є нездатність разом докладати зусилля, щоб випробовувати сексуальне задоволення, - і при цьому виникає радість, коли все виходить. Симптом може виявитися на будь-якому з цих рівнів. Наприклад, деякі жінки не здібні до оргазму, просто не знають як насолоджуватися сексом, проте здатні відчувати близькість та об'єднувати зусилля з партнером. Р.Дж. Стернберг [206] також виділяє три конструкта, які дають певне розуміння сексуальності у парних стосунках: інтимність, пристрасть та відданість. Поєднання цих конструктів відповідають певним типам кохання, та зрілим вважається той, який місить у собі усі три конструкти. Д. Ісаєв [58] також вважає, що важливим критерієм зрілої сексуальності є здатність встановлювати стабільні партнерські стосунки, засновані на емоційній та психологічній близькості.

Таким чином, зріла сексуальність нерозривно пов'язана з успішним проходженням стадій психосексуального розвитку, подоланням інфантильних травм та відчуттям свободи від впливу якості внутрішніх об'єктних стосунків. Успішне об'єднання догенітальних та генітальних структур психосексуального розвитку передбачає реалізацію сексуальності як зрілої властивості. Якість формування даного феномену нерозривно пов'язана зі змогою побудови зрілих емоційних зв'язків з особами протилежної статі, міжособистісною атракцією та соціальною реалізацію.

1.4 Феномен жіночої сексуальності

1.4.1 Психологічні концепції жіночої сексуальності

Сексуальна революція другої половини XX століття на Заході була, перш за все, жіночою революцією [115, 144, 162, 207, 208]. Зрушення в сексуальній культурі нерозривно пов'язані зі змінами в системі гендерного порядку. Трансформації жіночої сексуальності пов'язані із розкріпаченням біологічної потенції, еротичної відвертості, розкутості та емансипації гедоністичних властивостей сексуальності від репродукції. У зв'язку зі збільшенням жіночих теорій щодо особливостей її життєдіяльності можна виділити підходи, напрямки та контексти, що демонструють поліпараметричну природу жіночої сексуальності, до складу якої входять: архетипи, анатомо-фізіологічні властивості, статеворольова ідентичність, особливості психосексуального розвитку, сексуальні сценарії, гендерні стереотипи та ролі.

До недавнього часу, сексуальність розглядалася в контексті репродуктивності. На думку І.С. Кона [69] спочатку сексуальне задоволення у філогенезі, ймовірно, дійсно виникло як стимул та винагорода за складну та енергоємну поведінку, що забезпечує розмноження різностатевих організмів. Проте в процесі еволюції, сексуальна функція та пов'язана з нею мотивація (пошук задоволення), відокремилася від репродуктивної та стала самоцінною. Проте Е. Гідденс [29] наполягає на тому, що емансипація сексуальності є продуктом та результатом соціальних трансформацій. Автор пов'язує розділення сексуальності на дві автономні функції з наступним: обмеження або заперечення жіночої сексуальної відповідальності та визнання чоловічої сексуальності як безпроблемної. Дослідники ранньої сексології вважали біологічно та культурно «нормальними» тільки такі сексуальні дії, які сприяли, або могли потенційно привести до зачаття. Усі інші сексуальні дії та мотиви вважалися надмірностями, розглядалися як щось другорядне, як підготовка або завершення статевого акту, або навіть як шкідливі та небезпечні «сексуальні збочення». З ухваленням факту самоцінності сексуальності західним суспільством Всесвітня організація охорони здоров'я (ВОЗ), починаючи з 1975 року, розмежовує поняття репродуктивного та сексуального здоров'я. Репродуктивне здоров'я охоплює медичні проблеми, що відносяться до зачаття, вагітності, пологів та догляд немовляти, а сексуальне здоров'я встановлює норми та контроль над гедоністичною функцією [69].

Спроби вивчати жіночу сексуальність у фізіологічному вимірі актуалізувалися лише наприкінці минулого сторіччя, коли у різних країнах світу почали активно вивчати стан сексуального здоров'я жінок як самостійно, так і в нерозривному зв'язку з показниками гінекологічного статусу. На сьогоднішній день сексологами [50, 62, 84, 116, 136] досліджується багато проблем, пов'язаних із анатомією та сексуальним здоров'ям жінки. Такий підхід зумовив фізіологічний (гінекологічний) напрямок у вивченні жіночої сексуальності.

Загальнопсихологічні, особистісні чинники вирішальним чином впливають на природу жіночого оргазму. У минулому столітті жіноча сексуальна холодність вважалася не тільки біологічно нормальною, але й високо етичною, та ця настанова діяла як прогноз, що самореалізується. Пізніше аноргазмію виводили із загальних законів еволюційної біології або з органічних, конституціональних рис. Практичним результатом цих теорій було: відсутність оргазму - справа випадку, успіху, долі. Але хоча ні загальні закони біології, ні жіночі конституціональні типи не змінилися, відсоток жінок, що регулярно отримують оргазм, в останні десятиліття значно виріс та продовжує зростати. Більш того, за винятком деяких особливих випадків, аноргазмію сьогодні успішно виліковують. Одними з головних відкриттів у жіночій сексуальності відносять до результатів Мастерс та Джонсон [108] про жіночий оргазм. До появи робіт цих дослідників теоретики сперечалися, чи відрізняються «вагінальні оргазми» від тих, які досягаються за допомогою стимуляції клітора. З. Фрейд [154] стверджував, що «кліторальний оргазм» - це «незріла» форма жіночої реакції, оскільки клітор в організмі жінки можна порівняти із пенісом. Мастерс та Джонсон зруйнували фрейдистський міф, показавши, що фізична реакція при оргазмі однакова, незалежно від того, чим він викликаний. Фактично, відчуття під час коїтусу виникають від стимуляції клітора та інших зовнішніх областей.

Треба зазначити, що вітчизняні дослідження сексуальності були обмежені через закритість дискурсу та заборону на вивчення цього феномену. Однак значний внесок у розвиток жіночої сексології був зроблений В.І. Здравомисловим [49] та А.М. Свядощем [136], які займалися вивченням питань як фізіології, так і патології статевого життя. Так, певним кроком стосовно цього була формула «сексуальної потенції» жінки, яка була запропонована ним. «Х» в знаменнику вказує на кількісну інтенсивність статевого життя (загальне число статевих актів за місяць), а «Y» в чисельнику - на число статевих актів, завершених оргазмом. Таким чином, у цій формулі оцінювалася якісна особливість сексуальності жінки.

Але найбільш плідною вітчизняною концепцією жіночої сексуальності є погляди на статеву конституцію, запропоновану Г.С. Васильченком [116]. Виділяють три типи статевої конституції: слабкий, середній, сильний. Усі вони є варіантами нормальної сексуальності. Г.С. Васильченко разом з І.Л. Болтнєвою розробили ти апробували шкалу векторного визначення статевої конституції для жінок та основні її критерії: початок регулярних менструацій, раннє пробудження статевого потягу, часті мастурбації, перший оргазм, терміни настання вагітності, оцінка протікання вагітності, інформація про сексуальні розлади, визначення типу оволосіння, пробудження еротичного лібідо, трохантерний індекс (співвідношення зросту жінки до довжини її ніг).У жінок з сильною статевою конституцією оргаїстична функція зазвичай після початку регулярного статевого життя швидко стає стабільною, вони мають виражений статевий потяг та пов'язану з цим високу потребу у сексуальних контактах. Жінки зі слабкою статевою конституцією, зазвичай, мають невисокі сексуальні бажання, потребують особливої сексуальної уваги з боку партнера, та більш тривалих та інтенсивних пестощів.

Вивчення жіночої сексуальності нерозривно пов'язане з культурною спадщиною та міфологією. Міфи містять у собі ранні уявлення про особливості жіночності, що дозволило виділити архетипічний підхід у вивченні сексуальності. Р. Джонсон [42], досліджуючи грецький міф про Ероса та Психею, вважав, що це - універсальне та найвідповідніше оповідання для вивчення жіночої психології. У міфі мова йде зокрема про присутність у жінки двох внутрішніх світів та про прояв фемінінності (Психея) та маскулінності у жінки (Афродіта, мати Ероса). Психея - втілення людської душі, це чарівна та неземна істота, вона безпорочна та невинна, приречена на постійну самотність та не може знайти собі чоловіка. Архетип Афродіти з одного боку, має енергію, яка сприяє розвитку особистості та стимулює до зростання, а з іншого, спосіб життя, відображений в природі Афродіти, регресивний. Він тягне жінку назад, у несвідоме, одночасно примушуючи її йти до нового життя, при цьому завжди з великим ризиком. Таким чином, природа жінки конфліктна, так як це пов'язано з протистоянням її двох внутрішніх сутей - Афродіти та Психеї.

Інша дихотомія жіночності, два образи, що стосуються двох протилежних фантазій - про повну необмежену свободу та про прихильність до чоловіка. О.Н. Павлова [117] порівняла їх з двома першими жінками на землі - Євою та Ліліт. Єва - символ залежності від чоловіка, вона підпорядкована йому, оскільки народжена з його ребра. Фактично праобраз нарцисичного продовження. У апокрифічній літературі Ліліт зветься першою дружиною Адама, створеною Богом ще до Єви. Створена так само, як і Адам, з глини (в інших текстах - з вогню), вона вважала себе рівною йому та чинила опір. Ліліт - спокусниця, яку чоловіки завжди бажатимуть та при цьому - завжди боятимуться. Трактуючи психоаналітичну легенду про Ліліт, можна сказати, що вона символізує собою зворотну сторону жіночності. Єва та Ліліт існують одночасно разом та знаходяться у безперервній боротьбі. Від перемоги однієї з них (або встановлення задовільної рівноваги) залежить доля жінки. Це - варіант онтогеністичної динаміки внутрішньо-психічного світу жінки під загальною назвою жіночність. Таким чином, на міфологічних прикладах розглянуті основні архетипічні несвідомі фантазії, якими обумовлена суперечливість жіночої психології, що приводить до порушення її взаємин з чоловіками і статевої ідентичності, - та, відповідно - до сексуальних розладів та відхилень.

На різних етапах життя у психіці жінки переважають різні архетипи. Багато архетипів пов'язані між собою та реалізуються практично так само, як прописана їх суть в літературі. К. Юнг [176] розділив жінок на чотири основні категорії: мати Марія, спокусниця Єва, героїня Олена та інтелектуалка Софія. Аналогічну класифікацію пропонує Едвард Уїтмонт. Автор стверджує, що всі жінки ототожнюють себе з Матір'ю, Гетерою (або Куртизанкою), Амазонкою або Медіумом. Ш. Болен [18] представила своє розуміння жіночих архетипів, що містять праобрази описаної вище класифікації таким чином: Деметра, Афродіта, Артеміда та Афіна та ін. Сексуальна енергія розкривається лише у двох іпостасях: «дружина» або «мати». Черрі Гілхрайст [30] виділила дев'ять фемінінних архетипів: Королева Краси, Мати-ткаля, Владичиця світла, Цариця ночі, Велика мати, Владичиця вогнища, Цариця Землі, просто Мати та Владичиця танцю. Авторка дала повний опис кожного з типів, розкривши сутність архетипічних ролей, що виконуються жінкою. Не дивлячись на велике розмаїття архетипів, висвітлені різними авторами, усі вони несуть дихотомічну природу сексуальної реалізації жінки: з одного боку, вона є цілком сексуальною та пов'язана з потребою віддатися чоловікові та встановити з ним міцні статеві стосунки; з іншого боку, вона пов'язана з таким аспектом життя жінки, як продовження роду. З. Фрейд [172] стверджував, що між цими двома функціями існує взаємозв'язок та що успішне здійснення першої зазвичай поєднується з успішним материнством.

Достатньо показною та змістовною парадигмою у вивченні жіночої сексуальності є порівняльний розгляд варіантів норм сексуальної поведінки у сім'ї та поза нею для представниць різних соціальних страт, визнання мінливості цих моделей, наявність владного компоненту - як в сімейних стосунках, так і в сексуальних взаємодіях. Таким чином, потрібно відлити соціально-детермінистський підхід у вивченні жіночої сексуальності, який визнає соціокультурне походження норм соціальної (зокрема сексуальної) поведінки і дозволяє перемістити сексуальність з природного та фізіологічного світу в світ культури та суспільства [212]. У межах цього підходу існує ланка досліджень, які вивчають вплив різних епох, культур, що впливають на формування жіночої сексуальності.

Так М. Фуко [159] звертає увагу на страх перед жіночою сексуальністю, який був одним з чинників середньовічної інквізиції та звався «полювання» на відьом. Духівництво характеризувало жінок-відьом як збочені анатомією, пристрастями, слабкою волею, плотськими жаданнями, брехливістю, завдяки чому більшою мірою піддавалися диявольським спокусам. Являючись класичним символом безладу, жінка-відьма була найкращою мішенню для тих, хто намагався укріпити чіткі структури влади у політичній, релігійній та професійній сферах.

Вивчення російської жіночої історії та сексуальності у межах послідовної зміни стійких статево-гендерних порядків, систем та устроїв у різні епохи описано в роботах Н.Л. Пушкарьової [126]. Автор виділяє шість етапів інтеграції знань та розуміння жіночої сексуальності: перший етап- народження православного гендерного порядку та його вплив на норми сексуальної поведінки у Стародавній та Середньовічній Русі (Х-XV ст.); другий етап - утвердження та розвиток православного гендерного порядку у Росії раннього Нового часу (кінець XV-XVII ст.); третій етап - вестернізація способу життя та умонастроїв дворян у православній Росії; перед індустріальний період (XVIII - перша половина XIХ ст.).; четвертий етап - патріархатний гендерний порядок індустріальної Росії другої половини XIX - початку XX століття; громадські обговорення «статевого питання» та «відкриття» жіночої сексуальності; п'ятий етап - радянський етакратичний гендерний порядок та «забуття» жіночої сексуальності у радянському офіційному дискурсі; шостий етап - ерозія радянського етакратичного гендерного порядку та артикуляція питання про жіночу сексуальність у суспільному дискурсі. Н.Л. Пушкарьова вважає, що на сьогоднішній день соціальна стратифікація веде до великих розбіжностей у сексуальних практиках верств суспільства. Так, чим більше жінки належать до благополучної верстви суспільства, тим більш насичена та не обмежена її сексуальність.

Жіноча сексуальність, що репрезентується у російській літературі та у літературних біографіях другої половини XIX століття, є предметом культурологічного дослідження І. Жерьобкіної [48]. Як показує авторка, в літературному дискурсі сексуальність російської жінки маргіналізована: любов-пристрасть приводить до істерії. Реконструкція біографій жінок, що «чинять опір», демонструє, що пристрасть та творчість є засобами самореалізації як суб'єкт бажання. Гендерна структура пристрасті асиметрична: на дискурсивному рівні чоловіча пристрасть-гра «бере перемогу» над жіночою любов'ю-пристрастю. Суб'єктність жінки амбівалентна: вона повинна або підкорятися патріархальному визначенню жіночності, або загинути в протистоянні. Жінка володіє єдиним засобом сексуальної суб'єктивації - через тілесні дії («симптоми говорять замість неї»). Істерія таким чином символізує протест жінки проти її об'єктивації.

У сучасному суспільстві жінку переслідує подвійний стандарт, який ставить перед жіночою особистістю проблему розщеплення на дві протилежні функції: сексуального об'єкту та матері. Таке розуміння жіночої сексуальності формує рольовий підхід у вивченні.

Шкода, яку наносить жінці подвійний стандарт, розповсюджується далеко за границі обмеження її сексуальної активності [192]. Впродовж довгих років він діяв, викликаючи розщеплення її єдиної природи на дві взаємовиключні суті: як сексуальний об'єкт, вона була нижчою істотою, а як дбайлива та жертовна мати - вищою істотою. З часом дані цінності мінялися місцями, а зараз жінка прагне одночасно бути сексуальним об'єктом та матір'ю, куртизанкою та домогосподинею [96, 105]. Наслідуючи ідею тріумфу природного материнського інстинкту над статевим, Ч. Ломброзо тим самим розділяє розуміння жіночої сексуальності. На його думку, жіночі органи, служать цілям материнської любові і тільки згодом стають статевими, а любов та сексуальний потяг до чоловіка - результат підпорядкування та відданості, тобто соціально обумовлені. Автор вважає, що жінка, швидше мати, ніж жінка як сексуальний об'єкт. Це панування материнського почуття над іншими в жінці знаходиться у зв'язку з тією важливою роллю, яку воно грає в її житті, ослабляє і навіть зовсім пригнічує сексуальність і тілесну насолоду. У результаті жіноча реалізація стає однобокою, що дозволяє О. Вейнінгеру [24] стверджувати, що жінка може буті або повією, або домогосподаркою.

А. Лоуен [96] виділяє чотири жіночі ролі з погляду стосунків, що виникають з представниками протилежної статі: сексуального об'єкту, сестри, романтичного ідеалу та матері. Жінка, при всьому різноманітті її функцій, виступає як Велика Мати, поєднуючи в собі усі властиві їй ролі. З появою "Его" та відмиранням матріархального устрою життя, єдність жіночої особистості розпадається на протилежні за своєю суттю категорії: сексуальний об'єкт та мати. До цього функції Великої Матері поєднували обидві ці ролі. Материнство - не мета, а остаточний ступінь завершеності жіночності. Черговий етап розвитку зростає з попереднього. Жінка не може грати роль сестри, якщо вона не виконала роль дочки. Якщо в її розвитку трапляються відхилення, які зупиняють її на якійсь попередній стадії, то поведінка дорослої жінки відображатиме їх, і певна грань особистості домінуватиме. Н.В. Хамітов дає свою інтерпретацію ролям «матері» та «сексуальний партнер» , а саме: «самка» та «повія» [147]. Автор вважає, що прагнення жінки до продовження роду виявляється сильніше еротичних та сексуальних проявів, а ставлення до дітей придушує стосунки з чоловіками, тому автор використовує термін не «мати», а термін «самка». Знецінення материнської ролі, демонструє обмеженість якості стосунків з чоловіком, який потрібен лише для зачаття дитини та забезпечення її виживання. До типу «повія» автор відносить жінок, які обирають волю та незалежність домінуючими прагненнями. Така поведінка перешкоджає шлях до продовження роду і навіть до сексуальності. Чоловік розглядається такою жінкою як засіб досягнення незалежності: матеріальної та духовної.

Найбільш повним у соціальному вимірі розуміння жіночої сексуальності є сценарний підхід [28, 57, 82, 146]. На основі біографічного матеріалу жінок А. Тьомкіна [146] виділяє шість основних сценаріїв, або смислових меж, що організують розповіді про сексуальне життя респондентів. Сценарії різних поколінь розрізняються: у світі лібералізації сексуальності засоби її інтерпретації зміщуються від сімейно-романтичної моделі до комунікативно-гедоністичної. Незалежно від конкретного сценарію в основі розповідей жінок лежить уявлення про сексуальну затребуваність. А. Тьомкіна виділила шість типів сценаріїв жіночої сексуальності:

1) пронатальний - характеризується табуюванням сексуальної сфери, сексуальне задоволення відсутнє, єдиним партнером є чоловік. Секс описується як одноманітний, рутинний, такий, що не приносить радості. Секс - це додаток до шлюбу, який самостійної цінності не має;

2) романтичний - характеризується тим, що описується в категоріях «любові». Поняття любові організує зв'язний нарратив самозвеличення. Секс виправданий тільки в любові, а сексуальне задоволення зв'язується з силою відчуттів. Секс - це наслідок, інструмент відчуття любові;

3) комунікативний - характеризується тим, що в сексуальних стосунках важлива «духовна близькість». Сексуальні відносини описуються як серія паралельних або послідовних стосунків, де одні мають стабільний характер, а інші - короткочасний. Головне - це розмови. Сексуальне задоволення є предметом обговорення партнерів. У словнику сексу центральне місце займають категорії: «розуміння», «розмови», «людські стосунки»;

4) гедоністичний - характеризується автономізацією сексуальної сфери від шлюбу та навіть від любові. Сексуальне задоволення обов'язковий елемент сексуальних стосунків. У описах сексуального досвіду є акцент на тілесність, на відчуття, на техніку. Разом з тим, в цьому сценарії можливі різні варіанти: а) відщеплення сексуальності від шлюбу та любові; б) сексуальний гедонізм може реалізуватися тільки в шлюбі з коханим. На думку А.Тьомкіної дані сценарії не вичерпують усіх можливостей інтерпретацій сексу;

5)у межах досягницького сценарію сексуальна взаємодія для жінки може бути пов'язана із задоволенням, яке знаходиться за межами тілесності та романтичних відчуттів. Це задоволення "морального" характеру, воно виникає від факту сексуальних стосунків. "Моральне" задоволення породжене тим, щоб подобатися, привертати увагу, викликати сексуальне бажання. У описі партнера акцент ставиться не стільки на його компетентність та відповідальність, скільки на наявність та прояв сексуального бажання з його боку;

6) ринковий сценарій, пов'язаний з реалізацією сексуальності як предмету обміну благами. У такій ситуації жінка знецінює сексуальність до рівня бартеру і тим самим нівелює самоцінність сексуального задоволення та зрілих стосунків з партнером.

Аналіз сексуальності на рівні індивідуального досвіду показує, що жіноча ідентичність залишається когерентною тільки за наявності в ній якостей об'єктності - описуваних в термінах пасивності, залежності, безвідповідальності, некомпетентності та ін. Засоби сексуальної ідентифікації жінки формуються залежно від "погляду" та оцінки значущого іншого (чоловіка).

Однак найбільш суперечливим та повним з точки зору особистісних властивостей феномен жіночої сексуальності було висвітлено у межах психоаналітичного підходу. Питаннями розвитку жіночої сексуальності, несвідомими фантазіями, специфікою аналітичної терапії жіночих сексуальних розладів та перверзій займалися відомі психоаналітики [1, 102, 118, 170, 169, 172, 202, 203]. Н. Шайнесс [172] стверджує, що сексологічні дослідження настільки сильно вплинули на зміну психоаналітичної установки на сексуальність, що психосексуальним розвитком, в лібідозному контексті просто почали нехтувати. Ґрунтуючись на роботах Мастерса та Джонсон [108], багато психоаналітиків почали замість психологічних чинників приділяти основну увагу фізіологічним. Однак завдяки ортодоксальним висновкам стосовно жіночої сексуальності, в науці продовжують сперечатися відносно основних контекстів, які допомагають зрозуміти феномен, що вивчається, а саме: комплекс кастрації, генітальна тривога та комплекс маскулінності.

Перші психоаналітичні уявлення щодо жіночого комплекса кастрації було запропоновано З. Фрейдом [154] та К. Абрахамом [1], центральною ідеєю стало виняткове значення існування у дівчаток заздрості до пенісу. Тобто як аксіома приймався факт того, що жінка відчуває себе ушкодженою саме через свої статеві органи. К. Хорні [163] вважала, що такого трактування було звичайно недостатньо для пояснення комплексу кастрації. Згідно авторки, існують два можливі шляхи подолання комплексу заздрості до пенісу без несприятливих наслідків для дівчинки. Через аутоеротичне нарцисичне бажання пеніса вона може прийти або до жіночої установки прагнення чоловіка (батька) ототожнюючи себе з матір'ю, або до материнської установки бажання мати дитину (від батька). Страх, що виявиться кастрованість, яка представляється як наслідок забороненої активності, часто обмежує сексуальні прояви дівчаток

Тому К. Хорні вважала, що більшість жінок мають генітальну тривогу та порівнює її із комплексом кастрації для хлопчиків, що супроводжується відчуттям провини та затяжним характером. Джерелами цієї тривоги К. Хорні називає три причини: по-перше, тривожність з приводу травматичних наслідків вагінальної мастурбації у формі страху, що вона нанесла собі непоправне каліцтво; по-друге, спостереження маленькою дівчинкою менструацій, викиднів та пологів; по-третє едипові фантазії про сексуальні стосунки з батьком. Під впливом генітальної тривожності дівчинка відмовляється не тільки від батька як сексуального об'єкту, але і при цьому ще і каструє себе - втрачає чутливість своєї піхви, що у подальшому може привести її до фригідності та аноргазмії. Також погляд на жіночу сексуальність вкладений у контекст комплексу маскулінності як наслідок фіксації або ототожнення з батьком та відмови від жіночої ролі. На думку К. Хорні, можливий результат, що виражається у відмові дівчинки від своєї ролі, - комплекс маскулінності, який формується завдяки підсвідомим бажанням стати чоловіком та тим самим уникнути лібідозних бажань та фантазій, пов'язаних з батьком. Фантазія, що вона чоловік, дозволяє дівчинці піти від жіночої ролі, дуже переобтяженою провиною та тривогою. Дівчинка стикається з відчуттям, що вона ніколи не зможе повністю відповідати чоловічій ролі і це приносить їй відчуття неповноцінності.

Вивчення жіночої сексуальності нерозривно пов'язане з історією становлення жіночої психології та гендерних трансформацій, які впливали на зміщення предмету дослідження різних наукових підходів, що вивчали сексуальність. Важливість відкриття жіночої сексуальності як самостійного феномена, дає чітке розуміння масштабів трансформацій не тільки на рівні індивідуального життя жінки, але й на рівні загальносоціального значення.

1.4.2 Особливості психосексуального розвитку жінки

Сексуальність як властивість особистості формується у безперервній єдності із психічним розвитком і це є визначальним у дорослій сексуальній реалізації. Під психосексуальним розвитком розуміють формування статевої самосвідомості, статевої ролі та сексуальної орієнтації. З одного боку психосексуальність -- певний аспект онтогенезу, тісно пов'язаний із загальним біологічним розвитком організму, а з іншого -- результат статевої/гендерної соціалізації, в ході якої індивід засвоює певну статеву роль та правила сексуальної поведінки [69]. Відомо, що різні вікові періоди несуть різні кризи психосексуального розвитку та шляхи їх подолання. Тому дуже важливо розкрити зміст основних механізмів формування жіночої сексуальності.

Представники психоаналітичних теорій розвитку розмежовують ядерну статеву ідентичність, статеворольову ідентичність та сексуальну орієнтацію як складові компоненти та три лінії психосексуального розвитку. Дослідниками [142] прийнято вважати, що психосексуальний розвиток у дівчаток набагато складніший, ніж у хлопчиків. Питання формування жіночої сексуальності, несвідомих фантазій, особливостей аналітичної терапії жіночих сексуальних розладів та перверзій булі висвітлені у багатьох закордонних дослідженнях [1, 42, 98, 102, 118, 129, 164, 172, 202, 203]. Недостатній розвиток психології статі у вітчизняній науці, пов'язаний з малозначними дослідженнями та висновками про особливості психосексуального розвитку жінки [73].

На думку вітчизняних сексопатологів психосексуальний розвиток людини починається з перших місяців життя. Г.С. Васильченко, В.М. Маслов, І.Л. Болтнєва виділяють три етапи формування психосексуального розвитку: статева самосвідомість (1-7років), статева роль (7-13 років) та психосексуальні орієнтації (12-26 років). У процесі розвитку дитини відбувається перехід від задоволення біологічних потреб (у їжі, сні) та примітивних емоцій задоволення та незадоволення до вищих емоцій, формуються суспільні уявлення та соціальна свідомість, правильна оцінка своїх здібностей. Ця закономірність характерна і для психосексуального розвитку. У процесі становлення сексуальності на статеву роль жінки, як біологічно детермінованої, завдають впливу соціальні чинники, а гормональний фон визначає інтенсивність проявів сексуальності. У свою чергу, порушення темпів психосексуального розвитку позначаються на подальшому розвитку жінки. Якщо ранні етапи нормального психосексуального розвитку відсутні або порушуються, то виникають грубі порушення і деформація сексуальності, які зачіпають ядро особистості [116].

У психоаналітичній традиції [154, 156, 173] умовно виділяють три основні періоди формування сексуальності: догенітальний, латентний та генітальний. Однак Д. Мані та інші сексологи схильні вважати, що процес психосексуального розвитку починається з моменту зачаття. Онтогенезу передує пренатальний період розвиток сексуальності, в процесі якого відбувається формування статі (на генетичному, гонадному та морфологічному рівнях) та структур мозку, що відповідають за сексуальну поведінку. Згідно цього погляду С. Гроф [38] вказує на роль перинатальної динаміки у формуванні статеворольової ідентичності. Автор пропонує концепцію базових перинатальних матриць (БМП), які можуть нести різні контексти (безпека або родова травма: сприйняття материнської піхви як такої, що несе загрозу для життя немовляти) та в подальшому значно впливати на (сприйняття) ухвалення жінкою своєї ролі.

На думку L. Rotter [131] жінки, які хочуть неодмінно народити хлопчика вже закладають основи психосексуального розвитку своєї дитини. Такі жінки найчастіше навіть не намагаються приховувати свого розчарування та образи, коли народжується дівчинка та згодом під час виховання.

З.Фрейд відзначав, що існує мало висновків стосовно догенітального періоду (а саме оральної та анальної фази) щодо формування жіночого або чоловічого початків. Проте за спостереженнями Столлера [142] жіночі манери, жести і способи взаємодії виявляються у дівчинки ще до того, як вона починає ходити. Це не тільки вказує на раннє формування первинного відчуття жіночності, але і є раннім початком жіночої статеворольової ідентифікації. Складовою ядерної статевої ідентичності є усвідомлення дівчинкою свого тіла, а усвідомлення свого самозвеличання йде нерозривно з усвідомленням своїх статевих органів (спочатку - тактильне), що приводить до первинної жіночності. Психоаналітики акцентують увагу на існуванні вагінального усвідомлення дівчинки [193]. Навіть, якщо рання самосвідомість незв'язна та фрагментарна, коли у дівчинки в дитинстві виникає уявлення про себе, воно включає якесь примітивне відчуття себе жінкою з жіночими геніталіями. У той же час, Мелані Кляйн [67] з колегами вдалося знайти достовірні докази тому, що у дівчаток виявляються вагінальні відчуття та імпульси задовго до фалічного періоду, що вже на стадії вигодовування у дівчаток спостерігаються вагінальні реакції різної інтенсивності, та є не менш обширні свідоцтва того, що і немовлята-хлопчики під час вигодовування випробовують генітальне збудження. Спостереження показали, що як хлопчики у момент годування випробовують ерекцію або мастурбують, так і дівчатка виявляють абсолютно певні ознаки статевого збудження, що супроводжуються типовими онанічними рухами, саме на цій найранішій стадії розвитку.