Вплив сімейних конфліктів на формування особистості підлітків

Характеристика сучасних сімейних стосунків. Психологія сімейного виховного впливу на розвиток особистості. Сутність конфліктів: їх причини, наслідки та вплив на характер і особливості розвитку дитини. Особливості корекції дитячо-батьківських відносин.

Рубрика Психология
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 19.10.2011
Размер файла 109,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Психолого-природничий факультет

Кафедра практичної психології та психотерапії

ДИПЛОМНА РОБОТА

ВПЛИВ СІМЕЙНИХ КОНФЛІКТІВ НА ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ПІДЛІТКІВ

2011

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. Теоретико-методологічні основи вивчення проблеми сімейних конфліктів

1.1 Характеристика сучасних сімейних стосунків

1.2 Психологія сімейного виховного впливу на розвиток особистості дитини

1.3 Сутність сімейних конфліктів, їх причини

1.4 Наслідки сімейних конфліктів, їх вплив на характер і особливості розвитку дитини

1.5 Запобігання і вирішення сімейних конфліктів

РОЗДІЛ ІІ. Експериментальне дослідження впливу сімейних конфліктів на формування особистості

2.1 Завдання та опис методик дослідження

2.2 Аналіз результатів діагностики сімейних відносин у конфліктних сім'ях

2.3 Психологічні особливості переживання підлітками конфлікту між батьками

РОЗДІЛ ІІІ. Психокорекційна робота сімейних взаємовідносин між батьками та дітьми-підлітками

3.1 Особливості корекції дитячо-батьківських відносин

3.2 Розробка корекційної програми взаємовідносин між батьками та підлітками

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

ДОДАТКИ

ВСТУП

Сім'я - одна з найвеличніших цінностей, що створені людством за період свого існування. Жодна нація, жодне історичне суспільство не обійшлося без сім'ї. В усі часи сім'я була консервативною малою групою, яка ніколи поспішно не реагувала на різноманітні впливи навколишнього середовища, а прагнула цілісно їх осмислити та прийняти виважене рішення, яке б відповідало її інтересам. Внутрішня організація сім'ї зумовлена домовленістю її засновників - подружжям, яке в сімейних відносинах має культивувати турботу одне про одного, піклування, зрештою, зберігати, продовжувати, формувати нові родинні традиції, тобто мета спільного проживання уже наперед визначається подружжям під впливом старших родичів, інших референтних осіб, а згодом - усіма членами сім'ї, зокрема дітьми [44, с.5]. Сім'я - це місце та умова постійної реалізації власного досвіду, знань, без яких неможлива наступність поколінь і, як наслідок, гармонійне існування й розвиток людської спільноти.

Сім'я розглядається, з одного боку, як специфічний соціальний інститут, що виконує ряд таких основних функцій як репродуктивна, виховна, господарсько-економічна, рекреативна, які важливі для суспільства і необхідні для життя кожної людини, і з іншого, як мала соціально-психологічна група, в якій з найбільшою природністю задовольняються чисельні найважливіші особистісні потреби людини [2, с.45]. Кожен з нас, мабуть, погодиться з тим, що саме в у своїй батьківській сім'ї він набув необхідних соціальних навичок, оволодів певними стереотипами поведінки і культурними нормами, проявляв емоційну прихильність, або, навпаки, відчував певні негативні емоції до близьких членів родини, отримував психологічну підтримку і захист, рятувався від стресів і перевантажень, які виникали із зовнішнім світом.

Сьогодні, в умовах становлення молодої держави, перехідного періоду, який завжди відзначався труднощами, актуальності набуває збереження гармонійних стосунків молодих людей, які створили сім'ю, які не застраховані від різного роду сімейних проблем, що є досить поширеними у вирі буденного життя. Дисгармонійні стосунки негативно впливають на самі подружні пари, а особливо на розвиток особистості їхніх же дітей. Особистість починає формуватися з народження в результаті спілкування з близькими дорослими. Ще до народження дитини між дорослими складається певний стиль відносин, який в майбутньому буде проектуватися і на відношення до дитини, і на тип виховання, що буде застосовуватися. Дуже важливо для розвитку майбутньої особистості дитини, щоб в сім'ї існувала повага, взаєморозуміння, співпереживання, взаємодопомога, підтримка і довіра [54, с.23].

Сьогодні родина переживає важкі часи, ідеологічна та професійна переорієнтація, пошуки нової роботи, визначення нових життєвих пріоритетів, а до того ще й нерозвиненість соціальних інститутів, які могли б вирішити деякі сімейні проблеми. Погіршилася соціальна робота з дітьми, а ті заклади, які функціонують, втратили державну підтримку, багато з них стали платними, тож далеко не кожна родина може скористатися їх послугами. Збільшилася кількість дітей, що тривалий час залишаються без догляду дорослих. Крім того, в родині, на жаль, втрачається авторитет батька і матері, на який спиралася традиційна педагогіка українців.

В цій складній обстановці можливо створити своєрідну сімейну базу хоча на психологічному рівні: бути доброзичливими і розуміючими, підтримувати одне одного, берегти атмосферу взаємної любові. Родина залишається тією цінністю, що створює для людини відносно незалежне від соціальних катаклізмів середовище, атмосферу психологічної захищеності [54, с.54]. Вона допомагає подолати життєві випробування, дає реальну підтримку, вселяє віру у власні сили і краще майбутнє. Проте зауважимо, що ці міркування слушні тільки для неконфліктних родин. Конфліктна сім'я може стати найбільшим нещастям в житті людини, завдати їй глибоких психічних травм, сформувати найгірші риси характеру і негативне ставлення до світу.

Нестабільна соціальна ситуація в нашій країні актуалізувала проблему конфлікту в сім'ї. Тема досліджуваної проблеми розкрита на даний час в науковій літературі недостатньо, але дуже важлива для вивчення.

Відомо, що існування та розвиток будь-якої організації, малої групи або великої, сім'ї, особистості пов'язане з постійним виникненням протиріч, рішенням одних протиріч і зміною їх на інші. Діалектика розвитку зазвичай приймає гострий характер та протікає в формі переходу протиріччя в конфлікт. До недавнього часу до конфлікту відносилися як до небажаного явища, а негативна оцінка його наслідків була панівною. Однак дослідження вітчизняних та зарубіжних психологів показали, що конфлікт, як правило несе в собі і позитивні функції. Конфлікт, будучи гострою формою прояву протиріч, здатний конструктивно діяти і на внутрігрупову (внутрісімейну) активність і на розвиток окремої особистості [11, с.102].

Актуальність даного дослідження визначається сукупністю факторів, що обумовлені соціальною ситуацією, яка склалася і найважче відбивається на дітях, та на оцінці психології особистості, вивчення індивідуальних рис окремого члена сім'ї. На необхідність вивчення конфліктів в педагогічному процесі та сімейних конфліктів неодноразово вказували науковці В.М.Бехтєрєв, П.П.Блонський, А.Р.Лурія, В.М.Мясищев, С.Т.Шацький та інші, які попереджали, що міжособистісний конфлікт психологічно переноситься дітьми важко та болісно, особливо якщо вони були його безпосередніми учасниками. Автори відмічають, що конфлікти здійснюють різний вплив на особистість дитини. З однієї сторони, вони ускладнюють психологічне життя, сприяють переходу на нові, більш складні рівні його функціонування, з іншої сторони - можуть призвести до порушення гармонії взаємовідносин з оточуючими людьми, затримати процес соціалізації особистості [10с.18].

Вивчення причин сімейних конфліктів, а також способів їх вирішення - важлива психолого-педагогічна проблема. На даний час відсутній системний підхід до аналізу поведінки індивіда в конфліктних ситуаціях і до пошуків умов та методів їх вирішення. Актуальність і недостатній рівень теоретичної і практичної розробки проблеми впливу сімейних конфліктів на розвиток особистості дитини і визначили вибір теми дипломної роботи.

Об'єкт дослідження - проблеми сімейних конфліктів.

Предмет дослідження - сукупність внутрішньосімейних зв'язків, конфліктних ситуацій, які впливають на формування особистості підлітка.

Мета дослідження - виявити вплив конфліктних подружніх взаємин на характер і розвиток особистості, виникнення й особливості прояву тривожності і переживань підлітками конфлікту між батьками, а також можливості її попередження та корекції батьківсько-дитячих відносин.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати стан розробки проблеми сімейних конфліктів та їх вплив на розвиток особистості в науково-психологічній літературі.

2. Експериментально виявити причини, що зумовлюють появу сімейних конфліктів.

3. Розробити інструментарій діагностики сімейних конфліктів та їх вплив на розвиток особистості.

4. Дослідити зв'язок між рівнем конфліктності сім'ї та рівнем дисгармонійного розвитку особистості.

5. Розробити психокорекційну програму сімейних взаємовідносин між батьками та дітьми-підлітками і шляхи формування конфліктної компетентності в дітей.

Методологічну та теоретичну основу дослідження склали фундаментальні положення психологічної науки про закономірності психічного й особистісного розвитку (Г. С. Костюк, С. Д. Максименко, А.Маслоу, К. Роджерс), про вивчення місця й ролі психологічного консультування і психотерапії при розв'язанні сімейних конфліктів (Л.Ф.Бурлачук, Б. І. Хасан, Б. Г. Херсонський).

Методи дослідження. Теоретичні методи (аналіз, синтез, зіставлення, систематизація, узагальнення) дали можливість науково-теоретичного осмислення отриманих нами даних. На етапах емпіричного дослідження застосовувались наступні методики: шкала сімейного оточення (ШСО), адаптована С. Ю. Купріяновим; методика "Особистісна агресивність і конфліктність" (Є. П. Ільїн, П.А.Ковальов); тест "Характер взаємодії подружжя в конфліктних ситуаціях"; тест "Діагностика рівня конфліктності особистості" для виявлення типу взаємин у сім'ї, способу вирішення сімейних конфліктів, стилю поведінки конфліктуючих. Стадії емоційних порушень у дітей досліджувались за допомогою методики "Діагностика рівня емоційного "вигорання"" (В. В. Бойко), адаптованої для підлітків Кондрацькою Л. В. та методики "Діагностика "перешкод" у встановленні емоційних контактів В.В.Бойко". Психологічні причини порушень у взаєминах між батьками й дітьми та тип сімейного виховання вивчались за допомогою методики "Аналіз сімейного виховання" (АСВ). Статистичний аналіз здійснювався за допомогою пакету статистичних програм SPSS 10.0.

Надійність та вірогідність результатів дослідження забезпечувалися методологічним обґрунтуванням вихідних положень; відповідністю методів дослідження його меті та завданням; поєднанням якісного і кількісного аналізу емпіричних даних; репрезентативністю вибірки та застосуванням методів математичної статистики із залученням новітніх програм обробки.

Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягає в тому, що у ньому вперше виявлено залежність між сімейними конфліктами та дисгармонійним розвитком дітей, з'ясовано значущість ролі конфліктологічних знань у житті сім'ї та дитини.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що розроблено та експериментально перевірено комплекс методик діагностування особливостей сімейних конфліктів та їх наслідків, розроблена програма "Емоційна гармонія дитини", яка спрямована на вирішення завдання психологічної допомоги дітям. Окрім того, результати дослідження можуть бути використані у лекційних курсах з педагогічної психології; у процесі професійної підготовки і підвищення кваліфікації шкільних психологів.

РОЗДІЛ І. Теоретико-методологічні основи вивчення проблеми сімейних конфліктів

1.1 Характеристика сучасних сімейних стосунків

Сім'я - це модель групи, що являє собою біологічну цілісність, сумісність поведінкового, емоційного і когнітивного рівнів, яка регулює не лише стійкість шлюбу, але й визначає формування особистості і забезпечує задоволеність партнерів. Подружня гармонія складається із багатьох компонентів, серед яких головним є рівень культури і вихованості людини, індивідуально-типологічні якості, національні традиції і звичаї, соціальні установки і цінності та ін. [54, с.12]. Гармонія в сім'ї включає також всі сторони міжособистісних стосунків, сексуальну та поведінкову відповідність. Нормальні сексуальні взаємини є найважливішим фактором, який визначає успішність сімейного життя.

У наш складний час проблема конфліктних взаємовідносин набула особливо важливого значення. Та це і зрозуміло. Адже у всіх сферах суспільного життя - економічний, політичний, культурний і т.п. - постійно тримається висока напруга. Вона має об'єктивні причини, завдяки їм ми можемо спостерігати різноманітні суперечки і сутички в сім'ї. Грунтом, основою для виникнення конфлікту може бути навіть дрібниця, що стала останньою краплею і переповнила вінця терпіння людини.

У сімейних відносинах чітко почали простежуватися тенденції взаємної неповаги, жорстокості. Держава сьогодні (початок ХХІ ст.) у розв'язанні сімейних навчально-виховних проблем зайняла пасивну позицію, вона фактично знівелювала роль сім'ї як своєї основної первинної групи, де формуються не лише погляди підростаючої особистості, а й дорослих, оскільки їх усіх об'єднує спільний життєвий простір [44, с.6]. Стійкість сім'ї, що є духовним осередком, останнім часом, істотно зменшилася через зниження в молоді відповідального ставлення до функцій сім'янина, поширення новітніх особливостей суспільних трансформацій (виїзд батьків за кордон на заробітки, неконтрольована пропаганда насильства й агресії, матеріальна й статусна суспільна поляризація громадян тощо). Потенційні засновники сім'ї часто не тільки не претендують на глибоке пізнання навколишньої дійсності, але й ігронують саму можливість самопізнання як важливого чинника особистісного становлення, не мають елементарних соціальних орієнтацій у міжособистісних стосунках, наприклад, не можуть згадати дат народження найближчих членів родини тощо, нівелюють особливості жіночих і чоловічих соціальних ролей.

Окрему увагу слід звернути на проблему виховання дітей як основний індикатор змісту сімейних відносин, де типовими рисами підростаючих підлітків стають жорстокість, насильство внаслідок слабкого соціального імунітету в батьків стосовно негативних зовнішніх впливів (криза в суспільстві, вплив ЗМІ тощо), вживання алкоголю, наркотиків, неефективної дії окремих соціальних інституцій, наприклад, системи освіти, правоохоронних органів. Крім того самі батьки чи представники старших поколінь часто є їх активними носіями та пропагандистами. Дестабілізація психології сім'ї спричинила передусім у дітей шкільного віку несприятливі особистісні утворення: "мультикове" світосприймання, "доларизацію" свідомості тощо. Водночас у сім'ях з високим рівнем психологічної сумісності, які зуміли забезпечити достатній опір негативним соціальним впливам і поки що утримують обвал буденної навчально-виховної ситуації, проблема виховання дітей, як правило, не виокремлювалася, оскільки попередньо нейтралізувалася ситуація загальної сімейної зайнятості та взаємовідповідальності [ 44, с.7]. Велике значення має приклад дорослих. Дисгармонійні відносини і як наслідок маємо і суб'єктивні причини: незадоволення собою та іншими сприяє виникненню конфліктів, викликає негативні емоції, роздратування, нестриманість. Людина постійно знаходиться у стані переборювання труднощів, тобто внутрішнього конфлікту. Виникнення порушень у сімейних взаєминах, як правило, пояснюється наявністю значної дистанції між членами родини, пов'язаної з прагненням уникнути контакту, неприйняттям особистості партнера або надмірною емоційною зосередженістю на ньому, що виявляється в опіці, захисті, надмірній вимогливості та спробі будь-що підігнати його під уявлюваний образ чоловіка, дружини або дитини.

У взаєминах подружжя в період першої фази сімейного життя часто виникають негаразди, пов'язані з надмірною емоційною зосередженістю на партнерові, щільною опікою його і жорсткою вимогливістю щодо образу чоловіка чи дружини, Це саме простежується нерідко і в сім'ях з однією дитиною, на якій сфокусовані всі почуття й турботи батьків.

У пізніших фазах подружнього життя та в його кризові періоди джерелом сімейних чвар частіше виступає емоційна дистанція. Реалізація тих чи інших установок подружжя в сімейних взаєминах створює певну соціально-психологічну картину родинного життя, яка виявляється у специфічному її укладі. Усталилася думка, що кожна сім'я мас притаманний тільки їй одній індивідуальний стиль родинних стосунків (систему прийомів впливу один на одного та ін.). Дослідження стилю взаємин у сім'ї передбачає їх класифікацію для надання цілеспрямованої психологічної допомоги в налагодженні сімейних стосунків. Більшість існуючих типологій сімей розроблена на основі виявлених особливостей спілкування і міжособистісних стосунків у сім'ї, що зумовлюють певну взаємодію членів родинної групи і властиві тільки їй способи впливу подружжя один на одного і на дітей.

Визначивши тип сім'ї, психологу значно легше працювати з цією сім'єю. В умовах сьогодення дуже важко створити міцну неконфліктну сім'ю. Велику руйнівну роль відіграють такі чинники як незадовільний економічний стан сім'ї зокрема і держави в цілому, сексуальна революція, яка знецінила роль сім'ї як такої, натомість запропонувавши альтернативні її форми. Почастішали випадки розлучення, коли партнери розходились через те, що не задовольняли один одного в статевому відношенні, при чому цей критерій нерідко ставився вище, аніж, скажімо, матеріальне становище. Ще одним чинником є жіноча емансипація, з появою якої значно почастішали розлучення, оскільки жінки перестали залежати від чоловіків в економічному і соціальному відношенні [10, с.14].

Великий вплив на молоду сім'ю мають їх батьківські сім'ї. Навіть якщо молодята живуть окремо і батьки не можуть втручатись в їх справи, дається взнаки батьківське виховання. Насамперед тут йдеться про гіпер- або гіпоопіку. Ще одним чинником, що впливає на гармонійність сім'ї, є психологічна готовність до шлюбу i сімейного життя - багатоаспектна проблема, яка включає в себе питання формування психологічної статі особистості, її розвиток, оволодіння стереотипами чоловічої i жіночої поведінки. Благополуччя сім'ї залежить від специфіки засвоєних ролей чоловіка i дружини, батька i матері. Знання i уявлення про себе як людину певної статі iз специфічними для чоловіка i жінки потребами, ціннісними орієнтаціями, мотивами, інтересами i формами поведінки, а також уявленнями про сімейне життя служать психологічним фоном шлюбу i впливають на мiжособистiснi відносини подружжя.

Основні сімейні цінності, незважаючи на різні негаразди, залишаються незмінними. Це піклування про дітей, взаємодопомога, взаєморозуміння. Але, зазначимо, що криза духовності в Україні сьогодні спричинила втрату звичних моральних ідеалів, в тому числі і в сім'ї, члени якої стурбовані не проблемами духовного зростання. Тому, на жаль, формування деформованих уявлень про сімейні цінності зараз посилюється, що виявляється в прагненні подружжя, їх основного носія, уникати відповідальності за сімейні негаразди, звинувачувати в них будь-кого, лише не себе. Прикро, але примітивізм мислення й поведінки є тепер прогресуючою особистісною властивістю [13, с.132]. Спираючись на спостереження, можна зробити припущення, що вони притаманні більшості наших співвітчизників, до того ж не лише молоді. Сімейні проблеми залишаються такими, наче ними ніхто ніколи не цікавився і не думав займатися, а повсякденні уявлення людей про психологію сім'ї, які передаються з покоління в покоління, особливу про сімейну відповідальність, примітизувалися настільки, що деякі актуальні питання сімейного життя, зокрема захищеність дітей у сім'ї, набули загальнонаціональних масштабів. Це не випадково, оскільки сучасна сім'я перебуває в екстремальних соціальних умовах, які в системі міжособистісних стосунків характеризуються посиленням соціально-психологічної напруженості (недоброзичливість, озлобленість, меркантильність, "тотальний зиск" тощо), поширенням песимістичних настроїв, нестабільності в соціальних очікуваннях, що загострюються через кризовий стан суспільства; втратою або знеціненням життєвих орієнтирів, зниженням впливу ціннісно-мотиваційних чинників до праці, соціально-творчої діяльності, пропагування меркантильності, задоволення одномоментних інтересів [44, c.13].

Справляється таке враження, що історичний час зупинився, а численні наукові дослідження, що стосуються сімейних відносин, і були здійснені останнім часом, не знаходять безпосереднього відгуку в користувача інформації - сім'ї, незалежно від типу, віку її членів, періоду спільного проживання.

З метою посилення значущості сімейних цінностей необхідно хоча з молодшого шкільного віку популяризувати теоретичні знання про сім'ю як основу суспільства, протиставляти їх примітивізму мислення й поведінки дорослого оточення, на зразках яких, як правило, зростає ще більш примітивне покоління. Необхідно пропагувати особливу роль жінки в сім'ї, бо як зазначав О.П.Довженко, треба буде розплачуватися "… за нікчемне, погане виховання молоді, за хамську образу виховання дівчини, за нехтування жіночої природи, за неповагу до неї, за грубість… [14, 280]. Завдання важке, вимагає часу, але доступне для розв'язання, бо час - це найбільше багатство [3, 27], а сім'я також є ним, бо визначає майбутнє.

1.2 Психологія сімейного виховного впливу на розвиток особистості дитини

Не виникає сумнівів, що розвиток особистості дитини в сучасній сім'ї не втрачає гострої актуальності. Сім'я, на думку вчених, - єдиний соціальний інститут, який забезпечує (може й повинен це робити) ефективне виховання дітей; так само як і переконливим може бути підсумок історичного розвитку людства: дитина як суб'єкт соціалізації не лише сама змінюється під дією виховних впливів, а й змінює своїх вихователів. І тому проблеми, з якими доводиться стикатися батькам у ставленні до своїх дітей, є вічними, а сім'я, як своєрідний мікроколектив, відіграє істотну й довготривалу роль у процесі становлення особистості дитини [4, с.3]. Для з'ясування особливостей організації виховного процесу в сім'ї в сучасній психологічній науці прийнято виділяти такі напрямки її психологічного аналізу:

1. Склад сім'ї. За такою ознакою виділяють повні, неповні, формально повні сім'ї. Зрозуміло, що найсриятливіші психологічні умови для повноцінної сімейної соціалізації найбільш ймовірно очікувати від повних сімей. До цього інтуїтивно прагнуть і самі діти. Правильними є слова однієї дитини, що у неї дві руки для того, щоб однією триматися за руку батька, а другою - за руку матері. Однак, характеризуючи повну сім'ю, важливо враховувати типи взаємовідносин, що в ній складаються: чоловік - дружина; батьки - діти; діти - батьки; діти - діти.

2. Характеристика сім'ї, яка визначається за критеріями гармонійності або проблемності взаємовідносин. Повна сім'я, в якій наявні всі типи взаємовідносин, називається повноцінною і в педагогічній психології переважно характеризується як гармонійна. Внутрішньосімейні відносини у таких сім'ях відповідають принципові гуманності - формуванню й прояву ставлень до іншого, як до себе, і до себе, як до іншого, а також передбачають взаємну повагу і вимогливість, доброту і щедрість, щиросердність і відвертість. Це створює сприятливий соціально-психологічний клімат у сім'ї, де активні взаємостосунки між усіма її членами будуються на принципах позитивної взаємоприв'язаності, взаємозацікавленості тощо.За умов неповної чи формально повної сім'ї повноти таких відносин важко досягнути. Результати психологічних обстежень даних сімей засвідчують, що вони набагато частіше потрапляють до розряду проблемних (конфліктних, антипедагогічних, асоціальних) [7,с. 3].

3. Психологічному аналізу піддається також типовий стан (мікроклімат сім'ї), що у психології розуміють як спосіб самопочуття, найбільш характерний для всіх членів сім'ї, який визначає їхнє ставлення до неї. Тут розрізняють емоційно комфортні сім'ї (переважно діти переживають відчуття захищеності, емоційний комфорт); тривожні сім'ї (їх мікроклімат - найчастіше проекція відповідних особистісних характеристик батьків; у тривожних матерів часто виростають тривожні діти, що тривалий час позначатиметься на їх розвитку); сім'ї, яким притаманний емоційно-психологічний дискомфорт і нервово-психічне напруження. Такий мікроклімат, як правило, характерний для проблемних сімей, яким притаманне малоефективне, педагогічно неадекватне спілкування між членами родини. Поведінка значущих дорослих, їх бурхливі реакції на оточуючих чи повсякденні ситуації, що зазвичай виникають, - усе це дзеркально відтворюється на стилі спілкування їх дітей з іншими та формує у них подібний тип поведінки.

4. Напрямком психологічного аналізу є також стиль сімейного виховання, який у психології прийнято визначати як своєрідне поєднання батьками соціальних вимог (очікувань) і контролюючих санкцій у своїх ставленнях до дитини. Обраний стиль, як правило, визначає систему виховання, якій притаманне більш-менш цілеспрямоване застосування методів і прийомів виховання, врахування того, що по відношенню до дитини можна допускати, а чого не можна, хоча не завжди усвідомлюється об'єктивно існуюча мінлива множинність цілей і завдань виховної роботи з дітьми. Відповідно прийнято виділяти п'ять стилів (тактик) виховання в сім'ї:

- авторитарний виховний стиль (в основі - тактика диктату) означає пригнічування почуття гідності, ініціативи, самостійності одними членами сім'ї (найчастіше дорослими) у інших. Жорсткі накази, примус, свавілля батьків призводять до значних порушень у формуванні особистості дитини. Як свідчать дослідження, погрози, насильство, тиск викликають у відповідь грубість, спалахи агресивності, брехливість, лицемірство, навіть відверту ненависть. Якщо батькам, іншим значущим дорослим вдається зламати опір дитини, то водночас вони ламають і важливі якості особистості, на які, власне, немає запиту в даних умовах і розвиток яких стає неможливим: самостійність, віру у власні сили, почуття гідності, ініціативність тощо;

- демократичний стиль сімейних стосунків (тактика співробітництва) передбачає не лише батьківську підтримку й допомогу дітям в їх окремих справах, а й взаєморозуміння, взаємоповагу дітей і батьків, встановлення партнерських на паритетних основах взаємин, заснованих на співчутті, співпереживанні, відповідальності за наслідки власної активності;

- ліберальний стиль (тактика невтручання). Система міжособистісних відносин у сім'ї будується на визнанні (доцільності) незалежного існування дорослих і дітей. Батьки як вихователі, за даним типом взаємин, найчастіше ухиляються від активного позитивного втручання в життя дитини. Іх більше приваблює комфортне співіснування з дітьми, яке не потребує глибоких душевних переживань. За таких умов дитина стає емоційно байдужою до інших, яскраво проявляється егоцентризм, індивідуалізм, а сім'я для неї - лише необхідна формальність;

- потуральний виховний стиль (тактика опіки й безоглядної любові). Батьки власними зусиллями, працею намагаються задовольнити всі потреби дитини, відгороджуючи її від будь-яких турбот, складностей тощо. Відтак дитина, яка штучно позбавлена можливості проявляти себе в досягненні певних результатів, відповідати за наслідки своїх дій тощо, зростає інфантильною, безпорадною, безініціативною, уникає відповідальності за певні дії, рішення. Домінуючою характеристикою людини, що зростає в умовах потурального стилю, - егоцентризм. У ставленні до людей, які її оточують, діє установка: кожен, хто не ставить за мету задовольняти її потреби, - егоїст, людина небажана для подальшого спілкування, навіть ворожа.

Виділяють також нестійкий стиль виховання, для якого характерний непрогнозований перехід батьків від одного до іншого стилю ставлення до дитини. Такі „перепади" народжують у неї недовіру до батьків, відчуженість, формують установки реагувати не на зміст звертань, вимог, а на форму. Для задоволення своїх індивідуалістичних потреб діти зазвичай намагаються використати ситуативно сприятливий емоційних фон стосунків з батьком або матір'ю.

5. Напрямком психологічного аналізу виховання дитини в сім'ї є також порушення сімейного виховання (у психології розглядають як стійке поєднання певних рис виховання, яке призводить до негативних наслідків у розвитку особистості дитини). Відповідно виділяється низка критеріїв: рівень протекції (гіпер- або гіпопротекція як сила і час, витрачена батьками на виховання дитини); ступінь задоволення потреб (матеріально-побутових і духовних: потурання, ігнорування потреб дитини); рівень вимогливості до дитини (як визначення кола обов'язків, покарання, заборони: надмірність або недостатність вимог-обов'язків, надмірність або недостатність вимог-заборон, надмірність або мінімальність санкцій на порушення поведінки дитини). Поєднуючись, такі риси утворюють певний тип порушень сімейного виховання. Зокрема, потуральна гіперпротекція (характерна для потурального стилю); домінуюча гіперпротекція (авторитарний і ліберальний стилі); підвищена моральна вимогливість (авторитарний стиль); гіпопротекція (ліберальний стиль) [7, с.3].

Отже, важливо зазначити, що дорослі по відношенню до дитини займають неефективну виховну позицію, не враховуючи навіть особливостей порушень взаємодії у системі „батьки-діти", які в свою чергу провокують певні ускладнення й аномалії процесу виховання дитини в сім'ї. Відповідно наслідком є сімейні конфлікти та деформований особистісний розвиток дитини. Сімейні конфлікти негативно впливають на формування особистості дитини. Виникають конфлікти через брак у взаємовідносинах між подружжям взаєморозуміння, взаємодопомоги, щирості, морально-емоційної вихованості, невміння спілкуватися, через помилки у вихованні.

Серед причин, що зумовлюють конфлікти, виділяють особистісні особливості кожного з батьків. Це консервативний спосіб мислення, прихильність застарілим правилам поведінки, шкідливі звички, авторитарність суджень, ортодоксальність переконань. Серед особистісних особливостей дітей виділяють такі як низька успішність, порушення правил поведінки, ігнорування рекомендацій батьків, а також неслухняність, упертість, егоїзм, егоцентризм, самовпевненість, лінощі та ін.

Частими причинами аномалій у вихованні дітей стають порушення подружжям етики взаємин, а також неоднозначність розуміння подружжям сімейних ролей: чоловіка, дружини, господаря, господині, голови сім'ї, вимог, які подружжя ставить один до одного. Але найбільш істотний фактор, який негативно впливає на виховання дітей, на особистісне їх формування, - несумісність моральних позицій подружжя, розбіжність їх точок зору на честь, мораль, совість, обов'язки перед сім'єю, міру відповідальності за стан справи у сім'ї тощо. За даними досліджень повних (висококонфліктних) і неповних (розлучених) сімей подружні конфлікти підвищують ризик виникнення й закріплення антисоціальної поведінки у дітей. Зокрема ризик зародження дитячої агресії й антисоціальної поведінки в розлучених сім'ях в основному опосередковується батьківськими конфліктами, а не фактором розірвання шлюбу. Фізична агресія й насилля у відносинах подружжя, як особливо тяжкі форми подружнього конфлікту, стають сильним фактором ризику розвитку в їх дітей нетерпимості до інших, виникнення необґрунтованих агресивних спалахів чи стійкої агресивності по відношенню до оточення, в цілому закріплення антисоціальної поведінки як власного морального кодексу [13].

Отже, формування особистості дитини в сучасному суспільстві ставить нові вимоги до системи виховання й освіти підростаючої особистості, а також врахування особливостей функціонування й розвитку сучасної сім'ї як мікрогрупи суспільства, її формуючо-виховної спроможності на рівні теоретичного й практичного забезпечення вирішення актуальних проблем в даній галузі [4,с.3].

1.3 Сутність сімейних конфліктів, їх причини

У залежності від суб'єктів взаємодії сімейні конфлікти підрозділяються на конфлікти між подружжям, батьками і дітьми, подружжям та батьками, бабусями (дідусями) і онуками.

Ключову роль у сімейних стосунках відіграють подружні конфлікти. Особливості рольових і міжособистісних стосунків членів сім'ї, їх взаємодії відбиваються на емоційному рівні та відносно стійкому психічному стані (настрої) сім'ї, тобто на її психологічному кліматі. Психологічний клімат, у свою чергу, впливає на міжособистісні стосунків її членів, їх світовідчуття, самооцінку, саморегуляцію себе як особистості, на життєдіяльність кожного з членів сім'ї і сімейного колективу загалом. Розрізняють сім'ї зі сприятливим і несприятливим психологічним кліматом.

Сім'ї зі сприятливим психологічним кліматом характеризується згуртованістю, доброзичливістю і водночас високою вимогливістю подружжя одне до одного, відповідальністю, почуттям захищеності й емоційної задоволеності в сім'ї. Важливий показник сприятливого сімейного психологічного клімату - прагнення до спільного розв'язання сімейних проблем, проведення дозвілля і одночасна відкритість сім'ї, її широкі контакти.

Сім'ї з несприятливим психологічним кліматом характеризуються насамперед напруженістю чи навіть конфліктністю міжособистісних стосунків, коли члени сім'ї негативно ставляться одне до одного, їм властиве почуття незахищеності, емоційного дискомфорту від перебування в сім'ї.

Конфлікти частіше виникають через незадоволення потреб подружжя. Виходячи з цього виділяють основні причини подружніх конфліктів:

* психосексуальну несумісність подружжя;

* незадоволення потреби в значимості свого "Я", неповага почуття гідності з боку партнера;

* незадоволення потреби в позитивних емоціях: відсутність ласки, турботи, уваги і розуміння;

* пристрасть одного з подружжя до надмірного задоволення своїх потреб (алкоголь, наркотики, фінансові витрати тільки на себе і т.д.);

* незадоволення потреби у взаємодопомозі і взаєморозумінні з питань ведення домашнього господарства, виховання дітей, у стосунках з батьками;

* розбіжності в потребах по проведенню дозвілля, захопленнях.

Крім того, виділяють фактори, що впливають на конфліктність подружніх відносин. До них відносять кризові періоди в розвитку родини.

Перший рік подружнього життя характеризується конфліктами адаптації один до одного, коли два "Я" стають одним "Ми". Відбувається еволюція почуттів, закоханість зникає і подружжя з'являються один перед одним такими, які вони є. Відомо, що в перший рік життя родини імовірність розлучень велика, до 30% загального числа шлюбів .

Другий кризовий період зв'язаний з появою дітей. Ще незміцніла система "Ми" піддається серйозному випробуванню. Що ж лежить в основі конфліктів у цей період?

* Погіршуються можливості професійного росту подружжя.

* У них стає менше можливостей для вільної реалізації в особисто-привабливій діяльності (захоплення, хоббі).

* Можливі зіткнення поглядів подружжя і їхніх батьків із проблем виховання дитини.

Третій кризовий період збігається із середнім подружнім віком, що характеризується конфліктами одноманітності. У результаті багаторазового повторення тих самих вражень у подружжя настає період насичення один одним. Цей стан називають голодом почуттів, коли настає "ситість" від старих вражень і "голод" за новими .

Четвертий період конфліктності стосунків подружжя настає після 18--24 років спільного життя. Його виникнення часто збігається з наближенням періоду інволюції, виникненням почуття самітності, зв'язаного з відокремленням дітей, що підсилюється емоційною залежністю подружжя, їх переживаннями з приводу можливого прагнення одного з партнерів до сексуального виявлення себе на стороні, "поки не пізно".

Значний вплив на імовірність виникнення подружніх конфліктів роблять зовнішні фактори: погіршення матеріального становища багатьох родин; надмірна зайнятість одного з подружжя (чи обох) на роботі; неможливість нормального працевлаштування одного з подружжя; тривала відсутність свого житла; відсутність можливості влаштувати дітей у дитячу установу й ін.

Перелік факторів конфліктності родини був би неповним, якщо не назвати макрофактори, тобто зміни, що відбуваються в сучасному суспільстві, а саме: ріст соціального відчуження; орієнтація на культ споживання; девальвація моральних цінностей, у тому числі традиційних норм сексуальної поведінки; зміна традиційного статусу жінки в родині (протилежними полюсами цієї зміни є повна економічна самостійність жінки і синдром домогосподарки); кризовий стан економіки, фінансів, соціальної сфери держави.

Дослідження психологів показують, що в 80--85% родин є конфлікти. Що залишилися 15--20% фіксують наявність "сварок" з різних приводів .У залежності від частоти, глибини і гостроти конфліктів виділяють кризові, конфліктні, проблемні і невротичні родини .

Кризова родина. Протистояння інтересів і потреб подружжя носить гострий характер і захоплює важливі сфери життєдіяльності родини. Подружжя займає непримиренні і навіть ворожі позиції по відношенню одне до одного, не погоджуючись ні на які компроміси. До кризових шлюбних союзів можна віднести всі ті, котрі чи розпадаються, чи знаходяться на грані розпаду.

Конфліктна родина. Між подружжям існують постійні сфери, де їхні інтереси зіштовхуються, породжуючи сильні і тривалі негативні емоційні стани. Однак шлюб може зберігатися завдяки іншим факторам, а також компромісним рішенням конфліктів.

Проблемна родина. Для неї характерно тривале існування труднощів, здатних завдати відчутного удару стабільності шлюбу. Наприклад, відсутність житла, тривала хвороба одного з подружжя, відсутність засобів на утримання родини, осуд на тривалий термін за злочин і ряд інших проблем. У таких родинах ймовірне загострення взаємин, поява психічних розладів в одного чи обох партнерів.

Невротична родина. Тут основну роль грають не спадкові порушення в психіці партнерів, а нагромадження впливу психологічних труднощів, з якими зустрічається родина на своєму життєвому шляху. У партнерів відзначається підвищена тривожність, розлад сну, емоції з будь-якого приводу, підвищена агресивність і т.д.

Конфліктна поведінка партнерів може виявлятися в схованій і відкритій формах. Показниками схованого конфлікту є: демонстративне мовчання; різкий жест чи погляд, що говорить про незгоду; бойкот взаємодії в якійсь сфері сімейного життя; підкреслена холодність у стосунках. Відкритий конфлікт виявляється частіше через відкриту розмову в підкреслено коректній формі; взаємні словесні образи; демонстративні дії (ляскіт дверима, биття посуду, грюкотіння кулаком по столі), образа фізичними діями й ін.

Конфлікти в родині можуть створювати психотравматичну обстановку для подружжя, їхніх дітей, батьків, у результаті чого вони здобувають ряд негативних властивостей особистості. У конфліктній родині закріплюється негативний досвід спілкування, губиться віра в можливість існування дружніх і ніжних взаємин між людьми, накопичуються негативні емоції, з'являються психотравми. Психотравми частіше виявляються у виді переживань, що в силу виразності, чи тривалості повторення сильно впливають на особистість. Виділяють такі психотравмуючі переживання, як стан повної сімейної незадоволеності, "сімейна тривога", нервово-психічна напруга і стан провини.

Стан повної сімейної незадоволеності виникає в результаті конфліктних ситуацій, у яких виявляється помітна розбіжність між чеканнями індивіда стосовно родини і її дійсним життям. Виражається в нудьзі, безбарвності життя, відсутності радості, ностальгічних спогадах про час до шлюбу, скаргах навколишнім на труднощі сімейного життя. Накопичуючись від конфлікту до конфлікту, така незадоволеність виражається в емоційних вибухах і істериках.

Сімейна тривога частіше виявляється після великого сімейного конфлікту. Ознаками тривоги є сумніви, страхи, побоювання, що стосуються насамперед дій інших членів родини.

Нервово-психічна напруга -- одне з основних психотравмуючих переживань. Воно виникає в результаті:

* створення для подружжя ситуацій постійного психологічного тиску, важкого чи навіть безвихідного положення;

* створення для подружжя перешкод для прояву важливих для нього почуттів, задоволення потреб;

* створення ситуації постійного внутрішнього конфлікту в подружжі.

Виявляється в дратівливості, поганому настрої, порушеннях сну, приступах люті.

Стан провини залежить від особистісних особливостей подружжя. Людина почуває себе перешкодою для навколишніх, винуватцем будь-якого конфлікту, сварок і невдач, схильна сприймати відносини інших членів родини до себе як обвинувачення, незважаючи на те, що в дійсності вони такими не є.

1.4 Наслідки сімейних конфліктів, їх вплив на характер і особливості розвитку дитини

Останнім часом спостерігаються досить часті й тривалі конфлікти в сім'ях. Наявність сімейних конфліктів створює психотравмуючу обстановку не лише для кожного члена сім'ї (подружжя, дітей, батьків), але й негативно відбивається на властивостях особистості в цілому. У конфліктній сім'ї закріплюється негативний досвід спілкування, накопичуються негативні емоції, з'являються психотравми, розвивається негативна самооцінка, втрата розуміння й співчуття. Неспокійна, емоційно напружена атмосфера у сім'ї створює вимоги, які постійно переважають над ресурсами, у людини порушується стан рівноваги. Зокрема, порушенню рівноваги, яка призводить до емоційного вигорання приділяють увагу О. Видай, Л.М. Карамушка, І.П. Кущ, Г. В. Ложкін, В.Є. Семеніхіна, Ф. Дж. Сторлі.

Аналіз стану теоретичної та експериментальної розробки досліджуваної проблеми дозволив виокремити певні напрямки, за якими здійснюються дослідження сімейних конфліктів в психології. Функції сім'ї та їх вплив на сімейну взаємодію розглянуто в дослідженнях А. І. Антонова, І.В.Гребенікова, Е. І. Ейдеміллера, В. М. Медкова, А. Г. Харчева, В.В.Юстіцкіса. Аналіз літератури свідчить, що окремі аспекти типології сімейних конфліктів відображено в працях І. В. Ващенко, С. М. Ємельянова, С. Л. Маркова, В. О. Сисоєнко, С. Г. Шумана. Чимало досліджень присвячено висвітленню психотравмуючих наслідків сімейних конфліктів та ролі психологічного консультування і психотерапії при розв'язанні сімейних конфліктів (Л. Ф. Бурлачук, М. Пезешкіан, Б. І. Хасан, Б. Г. Херсонський та ін.). У вивченні проблеми емоційного вигорання теж можна виокремити декілька підходів: 1) як стан фізичного, психічного й емоційного виснаження, зумовленого довготривалим перебуванням в емоційно перевантажених ситуаціях спілкування, тобто "вигорання" як синдром "хронічної втоми" (К. Маслач, В. Е. Орел, М. М. Скугаревська, Х. Фреденбергер); 2) як двовимірна модель, що складається, по-перше, з емоційного виснаження та, по-друге, - з деперсоналізації, тобто погіршення ставлення до інших, а іноді й до себе (М. Лейтер, В. Шафуелі); 3) як трьохкомпонентна система, котра складається з емоційного виснаження, деперсоналізації та редукції власних особистісних досягнень (В. В. Бойко, Л.М. Карамушка, Т. В. Форманюк).

В останні роки науковий інтерес до проблеми конфлікту значно збільшується, що пояснюється підвищенням загального рівня конфліктності сучасного суспільства. Характерні для кожної людини способи поведінки в конфліктних ситуаціях починають закладатися на ранніх етапах становлення особистості, в процесі активного засвоєння дитиною навколишньої дійсності, її включенням в широку систему соціальних відносин, усвідомлення себе і свого місця в ній.

В умовах сучасного суспільства відбувається поступовий перехід до такої форми сім'ї, яка інтегрує інтереси окремої особистості та суспільства вцілому та заснована на любові та взаєморозумінні подружжя, батьків та дітей. Цей процес відбувається небезболісно, тому що його зміст визначається протиріччями між суспільними та індивідуальними потребами та функціями [10, с.23].

У вихованні батьків та дітей існує складна та парадоксальна проблема. Складність її в прихованому, інтимному характері людських відносин. А парадоксальність в тому, що батьки зазвичай її не помічають. Духовні контакти в сім'ї не можуть виникнути в результаті лише одних платонічних бажань та прагнень батьків. Для цього потрібно створити психолого-педагогічні передумови. Перша та найголовніша з них - розумна організація сім'ї. Інші передумови - загальні перспективи сім'ї, спільна діяльність, певні трудові обов'язки, традиції взаємодопомоги. Спільні рішення, загальні інтереси створюють основу для розвитку внутрішніх взаємовідносин батьків та дітей.

В колективному житті сім'ї можна найбільш успішно створювати обставини виховного процесу, що підкріплюють словесні вимоги. Діти очікують від батьків глибинного інтересу до їх внутрішнього світу, врахування їх вікових та індивідуальних особливостей. Типи відносин виникають поступово. Батьки ж звертаються до психолога, як правило, з приводу виникнення вчора, тиждень тому тривожної конфліктної ситуації. Тобто му вони бачили не процес розвитку відносин, не їх послідовність та логіку, а як їм здається, раптовий випадок, що не має пояснень. Конфлікт у відносинах виникає випадково дуже рідко та раптово. Сама природа потурбувалася про взаємну прив'язаність батьків та дітей, видавши їм своєрідний аванс в почутті любові, потреби один в одному. Але як розпоряджаються сім'ї цим подарунком, в цьому і полягає проблема їх спілкування та відносин.

Міжособистісне спілкування в сім'ї є ключовим моментом її життєдіяльності, визначає ефективність її функціонування і ресурси росту і розвитку. Особливістю сімейної комунікації є висока емоційна насиченість та інтенсивність спілкування. На відміну від ділових і соціальних контактів, які зазвичай пов'язані з певною регламентацією відносин, сімейне спілкування не обмежується ніякими соціальними рамками і жорсткими правилами.

Порушення міжособистісного спілкування - одна з найбільш актуальних проблем сімейного функціонування. Тому труднощі спілкування і порушення міжособистісної комунікації в сім'ї виділяються психотерапевтами в якості причин подружніх конфліктів.

Труднощі у спілкуванні часто виникають через низьку комунікативну компетенцію подружжя і використання ним висловлювань типу комунікативних бар'єрів, які утруднюють процес ефективного спілкування. Типи неефективних висловлювань включають накази, пряме інструктування, застереження, погрози, нотації, моралізаторство, поради і пояснення, логічну аргументацію, пряму негативну оцінку, висміювання, навішування ярликів, інтерпретацію поведінки, розслідування, допит тощо.

Будь-яка сім'я в процесі своєї життєдіяльності стикається з проблемними ситуаціями, вирішення яких здійснюється в умовах суперечностей індивідуальних потреб, мотивів та інтересів її членів. Ці суперечності нерідко вирішуються у формі конфлікту. Подружні конфлікти можна визначити як негативний психічний стан подружжя, який характеризується ворожістю, відчуженістю, негативізмом у відносинах, що викликане несумісністю їх поглядів, інтересів або потреб. Перша особливість такого стану - можливість його швидкого переходу в стрес, в афект, у вибух почуттів, який викривлює психіку людини; він робить вчинки, які б в нормальних умовах ніколи не мали місця. Друга особливість - загострення негативних емоцій, переживань, їх саморозвиток. При конфлікті виявляються такі негативні сторони особистості, які були сховані за зовнішніми позитивними формами поведінки (почуття озлобленості). Третя особливість - виростаючи, конфлікт завжди тягне за собою спустошеність, стан, при якому все, крім зіткнення, здається мілким, незначним [32, с.107].

При виникненні конфлікту в сім'ї більш за всіх страдають діти, які мимоволі втягуються в конфліктні взаємовідносини батьків.

Негативний вплив сімейної конфліктності на особистість дитини проявляється в двох планах. З одного боку, дитина з раннього дитинства стає постійним свідком сімейних сварок і суперечок. З другого боку, вона може стати об'єктом емоційної розрядки конфліктуючих батьків, які свої проблеми заганяють все глибше, а роздратування з приводу невдоволеності один одним виплескуються на дитину. Крім того, дитина може стати своєрідним знаряддям вирішення батьківських суперечок, коли кожен намагається зміцнити власні позиції шляхом перетягування дитини на свій бік.

Батькам потрібно пам'ятати, що психіка дитини, її душевний склад, сприйняття і відношення до навколишнього світу, інших людей і до себе самої формується з самого дитинства в батьківській сім'ї під впливом тієї атмосфери, яка панує в батьківському домі. Емоційний настрій, пануючий у взаємовідносинах чоловіка і жінки, має велике значення. Іноді батьки абсолютно не дають собі звіт у тому, що їхнє невміння вирішувати власні проблеми важким тягарем лягає на дитячі плечі, що призводять до появи в психіці осередку патологічних переживань. Сила і глибина реакції залежить від віку, досвіду, отриманого до цього в сім'ї і в житті, від характеру, темпераменту, виховання і чутливості. Слід пам'ятати, що незміцнена психіка малюків, підлітків і навіть юнаків підвладна стресам.

Дітям важливо відчувати себе захищеним в сім'ї. свою захищеність вони пов'язують зі стабільністю у відносинах з дорослими. До чого ж може призвести ситуація, коли дитина в самі найперші роки свого життя нічого не бачить навколо себе, крім нескінчених спроб то одного, то іншого з батьків взяти верх над іншим, нав'язати своє індивідуальне сприйняття світу. Конфлікти, сварки, навіть просто дуже часте вираження невдоволеності лишають її почуття безпеки. Для дитини поведінка дорослих повинна бути передбачуваною. Відчуття зовнішньої нестабільності, відчуття незахищеності серед близьких людей - фактор, який неблагоприємно відображається на формуванні дитячої психіки. Він призводить до патологічних страхів, вічного напруження, важких, навіть кошмарних снів, замкнутості в собі, невміння спілкуватися з однолітками і до інших негативних наслідків, що в кінцевому результаті може зробити з дитини "духовного інваліда", людину, яка боїться зробити хоч який-небудь самостійний вчинок. Діти молодшого віку бувають так захоплені емоціями жаху, страху, страждань, що виявляються не в змозі протиставити їм хоча б слабкі бар'єри розуму. Навіть, якщо діти дуже маленькі, вони все одно відчувають конфліктний стан в батьківських відносинах, реагують на сварки між батьками і тонко їх відчувають.

У конфліктних сім'ях, як правило, застосовуються заборона на виявлення будь-яких негативних почуттів у дітей, що не узгоджується з природною дитячою щирістю. Дитина боїться висловити свою думку з приводу будь-якого питання, знаючи, що може не зустріти належного розуміння, але викликати батьківське роздратування, гнів. Виникає непосильне завдання - приховати сильні емоції, що є неприродно в дитячому віці. Часто діти не витримують подібної ситуації і "ламаються". Однак, на жаль, прояви цієї "ломки" іноді не помічаються батьками і замість бажання розібратися в тому, що відбувається з дитиною, її поведінка викликає в них неадекватну реакцію роздратування і невдоволення. Батькам, наприклад, незрозуміло, чому син або дочка безутішно плаче від явної, на їх погляд, дрібниці, зауваження, зробленого не тим тоном, або через неотримання очікуваної похвали.


Подобные документы

  • Психологічна діагностика агресивної поведінки підлітків. Зниження рівня стресу за допомогою методів корекції. Методика діагностики спрямованості особистості Б. Басса. Особливості розвитку дитячо-батьківських відносин. Корекція сімейних взаємовідносин.

    отчет по практике [94,0 K], добавлен 18.07.2011

  • Характеристика сучасних сімейних стосунків як соціально-педагогічне явище. Вплив мотивів утворення шлюбу на сімейні стосунки. Подружні стосунки у молодій сім’ї як різновид сімейних стосунків. Особливості подружніх стосунків і конфліктів молодої сім’ї.

    курсовая работа [67,1 K], добавлен 05.04.2008

  • Теоретичний підхід до корекції сімейних відносин. Особливості корекції дитячо-батьківських відносин. Автономність членів сім’ї і сприйняття одне одного такими, якими вони є. Проблеми у взаємовідносинах батьків і дітей. Показники батьківської поведінки.

    курсовая работа [47,2 K], добавлен 15.03.2009

  • Фактори, що впливають на психічне здоров’я дитини. Стилі та типи батьківського виховання. Характеристика особливостей психічного розвитку підлітка залежно від сімейного виховання. Аналіз взаємовідносин між батьками і їх вплив на емоційний стан дитини.

    курсовая работа [245,9 K], добавлен 05.12.2014

  • Основи розвитку і подолання тривожності у дітей в системі батьківських відносин. Аналіз експериментального дослідження впливу батьківських відносин на рівень тривожності у дітей молодшого шкільного віку. Програма занять з корекції сімейних взаємовідносин.

    дипломная работа [244,6 K], добавлен 13.01.2010

  • Аналіз основних підходів у вивченні психології родинних стосунків. Психологічні особливості готовності молоді до подружніх стосунків. Особливості вибору шлюбного партнера, психологічна сумісність та її рівні. Міжособистісні причини сімейних конфліктів.

    дипломная работа [133,3 K], добавлен 20.05.2011

  • Чинники міжособистісних конфліктів за В. Лінкольном. Причини та наслідки міжособистісних конфліктів. Управління конфліктами в організації. Групи конфліктів в суспільстві. Кризові періоди в розвитку родини. Попередження і вирішення сімейних конфліктів.

    презентация [2,5 M], добавлен 04.12.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.