До глибоких порушень у стосунках з дітьми можуть призвести різні види жорстокості до дітей, а саме: фізичне, сексуальне, емоційне чи психічне насильство, байдужість до дитини, нехтування її потребами та інтересами.

Різні види порушень, спричинених неправильним вихованням, та шляхи їх вирішення розкриємо в наступному параграфі.

3.2 Розробка корекційної програми взаємовідносин між батьками та підлітками

Умовно психокорекційну роботу можна поділити на три етапи: ознайомче-діагностичний, основний (власне корекційний) та результативний. 1. Ознайомче-діагностичний етап (етап збирання інформації). Взагалі вважається, що процес психокорекції розпочинається з першого контакту психолога з будь-яким членом "проблемної сім'ї". Цим контактом не обов'язково має бути зустріч, досить часто це буває просто телефонний дзвінок до психолога, щоб домовитись про зустріч. Звичайно звертаючись за психологічною допомогою цей член сім'ї вже має певне уявлення про допомогу, яку б він хотів отримати. Цікавим є той факт, що у більшості випадків ця людина є тим, хто бере на себе більшу відповідальність за вирішення сімейних проблем. В ході першої розмови, частіше телефонної, психолог має отримати досить важливу інформацію щодо складу сім'ї, ставлення її членів до зазначеної проблеми і визначити, кого краще запросити на першу зустріч.

На першу зустріч можуть бути запрошені батьки як окремо, так і разом із дітьми. Можлива робота з окремими членами сім'ї, але участь дітей-підлітків і батьків одночасно вважається більш ефективною, причому бажаною є участь обох батьків [17]. Також за певних умов в психокорекційній роботі можуть брати участь і інші діти. Значною мірою це важливо ще й тому, що досить поширеною є спроба членів сім'ї пов'язувати власні проблеми з ким-небудь одним з них, часто - підлітком. Це дозволяє їм фокусувати всю свою увагу на конкретній проблемі, тим самим "локалізуючи" тривогу і підтримуючи баланс у взаємовідносинах. Хоча частіше за все не останню роль у виникненні проблеми відіграють інші члени сім'ї.

Визначають 4 основні групи проблем, з якими звертаються до психолога сім'ї з дітьми-підлітками [17]:

- особисті проблеми: наявність у підлітка тривоги, депресії, відчуття власної неповноцінності, що може непокоїти як його самого, так і його батьків;

- проблеми у взаємовідносинах батьків і дітей: хтось із батьків чи обидва можуть бути незадоволені своїми взаємовідносинами з дитиною чи декількома дітьми;

- проблеми, пов'язані безпосередньо з самим підлітком: у нього можуть бути складності у спілкуванні з однолітками, погана успішність, часті прояви агресії;

- проблеми взаємовідносин сиблінгів - вони постійно конфліктують і батьки ні чим не можуть на них вплинути.

Власне характер проблем і визначає, кого слід запрошувати на першу зустріч. Якщо звернувся підліток, який вважає, що основна проблема пов'язана лише з ним, і виказує побажання працювати індивідуально, то можна працювати індивідуально, принаймні перший час. Якщо ж в ході психокорекційної роботи з'являються зміни в поведінці цієї людини, що викликають негативні реакції з боку близьких, то виникає необхідність в залученні їх також. Якщо у дитини виникають проблеми в школі чи у взаємовідносинах з однолітками, то присутність батьків, а можливо й інших членів сім'ї, буде необхідною.

Практично завжди емоційні і поведінкові порушення дитини так чи інакше відображуються на її взаємовідносинах з близькими. Якщо проблема торкається передовсім взаємовідносин сиблінгів, майже з самого початку корекційної роботи участь всіх членів сім'ї є необхідною. Дуже часто конфлікт між сиблінгами певним чином пов'язаний з батьківськими взаємовідносинами. Тим більше, що для психолога може бути дуже важливим зустрітися з всією родиною, щоб отримати більш повне уявлення про взаємовідносини її членів.

Перша зустріч багато в чому визначає подальший хід психокорекції, адже саме тоді члени сім'ї вирішують, чи будуть вони продовжувати психокорекційну роботу. Часто більшість членів сім'ї на початку роботи не вважають, що зазначена проблема має відношення до всієї родини в цілому, пов'язуючи її з кимось одним. Готовність сім'ї продовжувати сумісну роботу значною мірою визначається тим, наскільки психологу вдалося заспокоїти членів сім'ї і допомогти позбутися відчуттів страху і тривоги. Для цього на початку роботи дуже важливо створити у членів сім'ї відчуття комфорту, безпеки і довіри до психолога. Важливо переконати клієнтів, що психокорекційний кабінет - це психологічно безпечне і надійне місце. Адже навряд чи варто очікувати від людей відвертості, коли вони чого-небудь бояться. Для цього психолог може пояснити, чому він запросив саме цих членів сім'ї, чи розпочати з простих запитань, наприклад, як краще звертатися до кожного з них, що їм розповіли про першу зустріч. Це дозволить ненав'язливо дізнатись про особливості комунікації членів сім'ї, а також розпочати структуровану частину інтерв'ю в ситуації психологічного комфорту, враховуючи думку кожного. Це сприятиме переходу до власне діагностичної частини психокорекції.

На початку роботи необхідно також чітко обговорити очікування та сподівання клієнтів по закінченню психокорекції, частоту зустрічей та оплату відповідних послуг, що дозволяє уникнути зайвих непорозумінь в майбутньому.

Одним з найбільш інформативних методів психодіагностики є бесіда (інтерв'ю), під час якої шляхом відповідних запитань до всіх членів сім'ї психолог має змогу дізнатись про особливості наявних проблем. При цьому особливу увагу слід звертати на наступні моменти:

- хто з членів сім'ї першим сформулював її основні проблеми;

- як члени сім'ї взаємодіють один з одним і як реагують на психолога;

- хто з них здатен описати психологу найбільш характерні особливості сім'ї.

В цей час, як і в подальшому, для психолога дуже важливо контролювати ситуацію, зокрема утримувати членів сім'ї від критики і звинувачень в адресу іншого, від прямого спілкування один з одним, сприяти тому, щоб кожен член сім'ї говорив за себе і намагався пояснити, чому з його точки зору він сьогодні присутній на зустрічі. При цьому може стати в нагоді "техніка перефразу", що полягає в перефразуванні скарги клієнта з метою зменшення її негативного звучання, додавання їй позитивного відтінку (наприклад, скаргу на неслухняність дитини можна трактувати як прояв самостійності дитини, що дуже важливо для її майбутнього життя). Якщо все це психолог робить досить успішно, члени сім'ї скоро можуть прийти до нового розуміння подальшої роботи. Важливим є те, що психолог дає зрозуміти непродуктивність звинувачень когось одного з членів сім'ї в усіх проблемах. Він показує, що всі проблеми так чи інакше пов'язані з кожним з них, а також доводить важливість тісної взаємодії всіх членів сім'ї.

Окрім бесіди з діагностичною метою часто використовують тестові та проективні методи: "проективний малюнок сім'ї", метод "незавершених речень" [41], опитувальник "аналіз сімейних взаємин", "карта сім'ї", методика вивчення психологічного здоров'я сім'ї та інші. Важливо дослідити різні аспекти життя підлітка (його становище в сім'ї, ставлення до батьків, братів і сестер, інших родичів, особливості виховання в сім'ї, застосування заохочення та покарання і реагування дитини на них, ставлення до школи й однолітків, педагогів і вихователів), виявити його інтереси і можливості [5].

Досить цікавим і зручним у застосуванні вважається проективний малюнковий тест "Сімейна соціограма" [17], який дозволяє виявити становище суб'єкта в системі міжособистісних відносин, і крім цього, визначити характер комунікацій в сім'ї - прямий чи опосередкований. Досліджуваним видається бланк з намальованим колом діаметром 110 мм. Зачитується інструкція: "Перед Вами на аркуші зображене коло. Намалюйте в ньому самого себе і членів сім'ї у вигляді кіл та підпишіть їх імена". Члени сім'ї виконують це завдання, не спілкуючись один з одним. Оцінка результатів тестування відбувається за наступними критеріями:

- кількість членів сім'ї, які потрапили в площину кола; при цьому можливо, що член сім'ї, з яким випробовуваний перебуває в конфліктних стосунках, буде "забутий", а хтось із сторонніх осіб (іноді тварин) може бути зображений як член сім'ї;

- розмір кружків, що свідчить про значущість членів сім'ї для піддослідного (що більший кружок, то вищий рівень значущості);

- розміщення кружків один щодо одного у площині тестового поля кола; при цьому найбільш значущих членів сім'ї піддослідний зображує у центрі чи верхній частині поля;

- відстань між кружками, що визначає психологічну відстань між членами сім'ї, причому перетин кружків або їх розміщення один у одному свідчить про недиференційованість "Я" у членів сім'ї, наявність симбіотичних зв'язків.

Використання тесту "Сімейна соціограма" дозволяє в лічені хвилини в ситуації "тут і тепер" наочно уявити собі взаємовідносини в сім'ї, а потім, порівнявши бланки всіх членів сім'ї, проаналізувати їх. Бажаним є використання даної методики як допоміжної для виявлення неусвідомленого контексту взаємовідносин між членами сім'ї.

Проективний малюнок є одним з найбільш зручних і швидких методів, який дозволяє клієнтам дати вихід своїм почуттям, бажанням і навіть таким думкам та оцінкам, згадування яких є болісним, неприємним. Тема малюнка вибирається у відповідності з особливостями проблемної ситуації та її учасників, дозволивши їм виразити графічно або малюнком їх почуття та думки, наприклад: "Звичайний день моєї сім'ї", "Я та діти", "Звичайна ситуація з життя моєї родини", Моя найголовніша проблема у спілкуванні з дітьми (батьками)" та ін. Цей метод дозволяє працювати з почуттями, які людина не усвідомлює через ті чи інші причини. В процесі малювання людина звичайно підсвідомо зображує своє сприйняття родинних взаємин і кожна дрібниця її малюнка має певне досить важливе значення для розуміння наявної ситуації. Часто малюнок набагато точніше відображає ситуацію. Ніж висловлювання клієнтів, і головне - відображає істинні переживання клієнтом проблемної ситуації. Малювання може відбуватися як окремо кожним членом родини, так і всіма разом на великому аркуші паперу.

У певних ситуаціях досить інформативною буде методика, що дозволяє психологу сформувати правильне уявлення про нормативні уявлення різних членів сім'ї. Ця методика є важливою ще й тому, що розбіжності в нормативних уявленнях батьків та дітей-підлітків часто виявляються однією з суттєвих причин виникнення чималої кількості конфліктів. Методика містить набір фактів з життя різних сімей, причому саме тих, які можуть характеризувати цю сім'ю негативно. Кожний такий факт надрукований на окремій картці. Члену сім'ї пропонується ознайомитися зо всіма картками і відповісти собі самому на запитання: "Якби Ви дізналися це про сім'ю знайомого, як змінилося би Ваше ставлення до нього?" Потім картки ранжуються від найбільш "позорного" факту до найменш "позорного". В іншому варіанті даної методики інструкція по ранжуванню карток виглядає інакше: "Прошу Вас згрупувати картки: в праву крайню групу покладіть факти, які дуже "позорні", в ліву - ті, що зовсім не "позорні", і якими можна пишатися; в серединку - "середні". Аналіз того, як члени сім'ї розклали картки також дає психологу загальне уявлення про те, які сторони сім'ї будуть більш всього викривлюватись при дослідженні :при описуванні членами сім'ї, при спостереженні за їх поведінкою).

При формуванні уявлення про сім'ю важливо правильно оцінювати фактори, що її викривлюють. Звичайно в період загального вивчення сім'ї (створення загального уявлення про неї) перед психологом виникає картина сімейного життя, в значній мірі откоректована членами сім'ї [17].

При діагностуванні батьківсько-дитячих відносин застосовують також чимало тестових методик - "Сімейно-обумовлений стан", "Аналіз сімейної тривоги", опитувальник "Конструктивно-деструктивна сім'я" та інші. Але їх використання вимагає чимало часу, наприклад "Аналіз сімейних взаємовідносин" - опитувальник для батьків підлітків віком від 11 до 21 року - містить 130 запитань.

Наприкінці діагностично-ознайомчого етапу психолог добре уявляє собі сім'ю та проблемну ситуацію. Мета (результат) етапу - відповісти на питання, які зміни в житті сім'ї можуть привести до змін (вирішення) проблемної ситуації. Провідним методом є "експериментування подумки" [17]. Психолог намагається отримати відповідь на наступні питання: за якого стану сімейних систем (уявлень про сім'ю, комунікації, емоційні ідентифікації, структурно-рольові відносини) можуть виникнути умови для успішного вирішення проблемної ситуації? Що може відбутися, наприклад, в даній сім'ї, якщо взаєморозуміння між подружжям стане краще? Чи збережеться проблемна ситуація? Завдання психолога на цьому етапі - грунтуючись на знанні сім'ї, на характеристиці її мисленнєвої моделі, вирішити, що відбудеться при корекції комунікації, взаємного уявлення, механізмів інтеграції, взаємного впливу. Успішність цього завдання в значній мірі залежить від того, наскільки повним було загальне знайомство з сім'єю і наскільки точним є знання проблемної ситуації. У відповідності з цим психолог встановлює найбільш бажаний напрямок корекції взаємин у сім'ї. Для цього він намагається зрозуміти, чим саме обумовлений незадовільний стан сімейної системи, яку необхідно піддати корекції. Якщо в результаті діагностичного дослідження виявилося, що бажаною є корекція системи міжособистісної комунікації, то необхідно відповісти на наступне питання: які бар'єри комунікації, фактори, що її ускладнюють, роблять її менш ефективною? Якщо є бажаною корекція системи сімейної інтеграції, виникає запитання: що їй заважає?

Отже, психокорекційна робота починається з ознайомче-діагностичного етапу, а точніше з першого контакту психолога з клієнтом, під час якого психолог формує перше враження про сім'ю. Від проведення першої зустрічі чимало залежить подальша доля психокорекційної роботи з сім'єю. На початку роботи дуже важливо створити ситуацію безпеки та комфорту для всіх членів сім'ї, які прийшли на першу зустріч, після чого можна розпочинати власне діагностику. Основними методами діагностики сімейних взаємостосунків є бесіда, спостереження, а також тестові та проективні методики. Причому останні відзначаються зручністю у застосуванні, а також виявляють приховані та неусвідомлені контексти у взаєминах між членами сім'ї. Спостереження звичайно проводиться протягом всієї психокорекційної роботи. В результаті психолог формує досить чітке уявлення про сім'ю та її проблемну ситуацію і встановлює найбільш оптимальний напрямок психокорекції, добираючи відповідні методи корекційної роботи. Частіше сім'ї з дітьми-підлітками звертаються до психолога через проблемами у взаєминах між батьками та дітьми, між сиблінгами, особистими проблемами, чи безпосередньо пов'язаними з підлітком. Наприкінці цього етапу психолог створює психокорекційну програму (див. додаток № 1).

2. Власне корекційний етап (етап перетворення сімейної системи)

На цьому етапі психолог допомагає сім'ї набути досвіду, що стане моделлю оптимального сімейного функціонування. Це досягається руйнуванням неконструктивних шаблонів спілкування, встановленням ефективного зворотнього зв'язку, показу можливих перспектив розвитку сімейних стосунків, конструюванням нових моделей стосунків членів сімї при використанні різноманітних психокорекційних методик. Наведемо лише деякі з них:

1) "Сімейна скульптура". Це метод виявлення місця індивіда в сімейній системі взаємовідносин, в реально існуючій ситуації чи уявній, ідеальній. Зміст даної методики полягає в тому, що розташування людей та об'єктів повинно фізично символізувати внутрішньосімейні стосунки на даний час, визначаючи те, яким сприймається місце кожного індивіда в сімейній системі. Кожен член сім'ї створює живий портрет сім'ї, розташовуючи найближчих родичів відповідно до власного бачення дистанції між ними. Таким чином, досвід кожного втілюється в живій картині і проектується на неї. Головною перевагою даної методики є її невербальний характер, який дозволяє зняти різноманітні захисти, проекції та звинувачення, що часто існують в сімейній системі [38]. Будування скульптури вимагає від кожного члена сім'ї узагальнення свого особистісного досвіду, осмислення його, а потім і інтерпретації. Для проведення методики необхідні члени сім'ї, меблі і предмети, що легко пересуваються і можуть бути використані в якості заміни відсутніх членів сім'ї. Скульптура може зображувати як теперішнє, так і минуле сім'ї і може містити будь яку кількість членів розширеної сім'ї. Перед початком виконання завдання психолог пояснює членам сім'ї, що ця методика дозволяє відчувати, що значить бути членом сім'ї. І це буває легше показати, ніж розказати. Тому кожний член сім'ї повинен по черзі показати своє розуміння внутрішньосімейних відносин, зображуючи їх у вигляді живої скульптури так, щоб пози і розміщення в просторі відображали дії та почуття членів сім'ї по відношенню один до одного. Психолог пропонує члену сім'ї, який виступає в ролі скульптора, ставитися до інших членів сім'ї так, наче вони зроблені з глини. Тобто він повинен поставити їх у таку позицію, яка могла б найповніше відобразити його відношення до даних членів сім'ї. Будування триває до того часу, коли скульптор не буде задоволений своїм результатом. Важливо, щоб інші члени сім'ї дозволили йому вільно поводитися з собою, як з матеріалом, знаючи. Що вони потім поміняються місцями. Кожний член сім'ї повинен створити свою реальну сімейну скульптуру, що буде відображати емоційний стан сім'ї на даний момент. Під час виконання завдання психолог на папері фіксує трикутники, альянси і конфлікти, що з'являються і наглядно та символічно зображуються скульптором. Після того, як кожен член сім'ї створив свою скульптуру, відбувається обговорення результатів. Причому обговорюється не лише вся скульптура в цілому, але й окремі її частини. Ставляться запитання як кожному члену сім'ї, так і сім'ї в цілому. Наприклад:

скульптору: "Придумайте назву вашому витвору";

кожному члену сім'ї: "Як ви почуваєте себе на цьому місці серед ваших родичів?";

всій родині: "Чи згідні ви з тим, що ваша сім'я функціонує саме так, як зображено в скульптурі?";

скульптору чи родині: "Які зміни в житті сім'ї ви хотіли би бачити?"

2) Варіантом цієї методики є методика "Сімейна хореографія". Вона спрямована на перебудову взаємовідносин в нуклеарній сім'ї; виявлення негативних зразків поведінки та припинення їх дії, послідовно зображаючи поведінкові акти, що призводять до посилення конфлікту. Об'єднання симптомів підлітків та зразків взаємин їх батьків забезпечує членів родини невербальними каналами комунікації, що дозволяють відкрито виказати свої почуття. Одного з членів сім'ї просять построїти всіх інших на сцені таким чином, щоб картина відображала внутрішні сімейні стосунки в контексті будь-якої події чи проблеми, а потім зіграти цю сценку. Кожного члена сім'ї просять так розташуватися у просторі, щоб це найкращим чином демонструвало проблему сім'ї. Потім члени сім'ї повинні показати сценку без слів, оживити її і програти. Потім членам сім'ї пропонується зобразити ідеальну ситуацію в стосунках, таку, якою вона бачиться в даний момент, і розіграти її. Для обговорення пропонується відповісти на питання: "Як вам перебування в такому становищі і сім'ї і які почуття виникають у даного члена сім'ї по відношенню до інших членів сім'ї?" Дана процедура є досить гнучкою і може бути змінена в залежності від конкретних зразків взаємодії, що існують в даній родині.

3) Ефективною в сімейній психокорекції вважається техніка "програвання ролей один одного". Вона складається з послідовних дій: психолог висуває пропозицію "спробувати зіграти що-небудь"; він пояснює, як це зробити, докладає зусилля, щоб переконати членів сім'ї у необхідності зробити це; члени сім'ї програють свої ролі; після чого психолог певним чином коментує їх. Сукупність дій, що входять до складу техніки, може бути досить суттєвою, але й може обмежуватись однією дією чи навіть навмисною бездією, наприклад, "мовчання" за Х. Пересом [17]. Вся сукупність дій, що входять до складу техніки, застосовується для вирішення певного завдання чи декількох різних завдань. "Програвання ролей" застосовується у випадку необхідності збільшити рівень емпатії членів родини. "Обмін ролями" між батьками та дітьми застосовується для покращення їх взаєморозуміння та співчуття.

4) Вказівки (директиви) - прямі та конкретні вказівки психолога на необхідність певних дій з боку всій сім'ї або окремих її членів для того, щоб вони досягли своїх цілей. Відомий сімейний психотерапевт Ф. Баркер запропонував просту класифікацію директив [17]: вказівка членам сім'ї робити щось; вказівка робити щось інакше, ніж до цього часу; вказівка не робити того, що вони робили до цього часу. Автор зауважує, що більше всього проблем виникає при необхідності застосування директив припинити робити щось.

5) Сімейна дискусія - один з методів, що найбільш часто застосовуються в сімейній психокорекції. Це, в першу чергу, дискусія в сімейних групах - обговорення членами сім'ї широкого кола проблем, що стосуються життя сім'ї, та способів вирішення різноманітих сімейних питань. Дискусія може переслідувати різноманітні цілі: корекція неправильних уявлень про різні аспекти сімейних взаємовідносин: про способи вирішення сімейних конфліктів, про планування та організацію сімейного життя, про розподіл обов'язків в сім'ї та інше. Особливо на початкових етапах сімейної психокорекції важливою є корекція неправильних уявлень про сім'ю методом участі у дискусії, в ході якої клієнт з дивуванням дізнається, що деякі речі, що здавались йому очевидними, для інших людей такими не є. Участь в груповій дискусії послаблює стійкі уявлення, змушує знову перевірити їх правильність. Сумнів в правильності своїх переконань, що зародився в ході сімейної дискусії, є дуже сприятливим фактором для подальшої психокорекції.

Навчання членів сім'ї методам дискусії. В ході обговорення сімейних проблем члени сім'ї звичайно обговорюють питання, що здаються їм найбільш важливими. При цьому вони застосовують ті методи обговорення, до яких звикли. Психолог використовує це для формування у членів сім'ї більш широкого погляду на різні сімейні питання та корекції шкідливих звичок, що ускладнюють виявлення істини в ході дискусії. Виділяють спеціальні правила ведення дискусії, котрі обговорюються з учасниками групи і які вони намагаються наслідувати. Наприклад: "Мета дискусії - не довести свою правоту, а спільно знайти істину","Перед тим, як заперечувати, подумай, в чому все ж таки правий той, кому ти збираєшся заперечувати, спробуй розвинути те, в чому він правий".

За власне сімейної дискусії особливо велике значення набуває навчання формуванню адекватного уявлення про той чи інший аспект сімейного життя, де важливу роль відіграє корекція тих особливостей взаємовідносин членів сім'ї, котрі перешкоджають цьому.

В практиці сімейної психокорекції нерідко доводиться спостерігати парадоксальне явище: при роздільній роботі з членами сім'ї всі вони з допомогою психолога приходять до спільної думки з певного питання. Але варто розпочати сумісне обговорення цього питання, як думки враз поляризуються і члени сім'ї знову займають діаметрально протилежні позиції. Ця поляризація відбувається у відповідності з особливими внутрішньосімейними ролями ("песиміст" - "оптиміст", "теоретик" - практик" та ін.).

Управління сімейною дискусією вимагає від психолога чималого мистецтва. Вартий уваги зазначений Х. Пересом опис основних прийомів, які використовують психотерапевти при веденні сімейної дискусії [17]: ефективне використання мовчання, вміння слухати, навчання за допомогою запитань, повторення, узагальнення, конфронтація з певною думкою члена сім'ї та інше.

6) Корисними є домашні завдання клієнтам (ведення щоденника самоспостереження; завдання, які передбачають бесіди на задані теми, що їх мають вести члени сім'ї протягом певного часу; завдання фіксувати за заданим планом позитивних і негативних реакцій на дії інших членів сім'ї; завдання застосовувати певний час ті форми спілкування, відсутність яких призвела до складної сімейної ситуації) допомагають їм закріпити позиції і навички, засвоєні під час консультування.

Чимало цікавого можна дізнатись в ході аудіо чи відеозапису (проведення якого обов'язково погоджується з клієнтами). Відеозапис звичайно здійснюється в ході сумісного виконання членами сім'ї певного завдання, яке їм дав психолог. Це може бути обговорення будь-якого питання чи певна сумісна діяльність. Важливо, щоб в завдання були залучені всі члени сім'ї, щоб від них вимагалась певна активність і увага. В цих умовах у взаємодії членів сім'ї один з одним активно проявлятимуться звичні для них зразки поведінки, комунікації, співпраці. Відеозапис створює широкі можливості вияву та вивчення цих звичних реакцій. Вже безпосередній перегляд отриманого матеріалу з членами сім'ї дозволяє не лише побачити себе з боку стороннього спостерігача, а й виявити джерела порушень комунікації та взаємодії. Часто побачене запам'ятовується яскравіше, ніж неодноразово сказане психологом, яким би цікавим і корисним воно не було. Наприклад, авторитарний батько після перегляду відеозапису зауважив: "Коли я побачив себе таким, то мені стало зрозуміло, що почував мій син і чому він весь час "випускає голки" переді мною. Мабуть вдома я ще гірше." Для більш детального аналізу відеоматеріалів розробляються спеціальні оцінкові шкали. Вони містять перелік того, що необхідно враховувати, спостерігаючи відеозапис сім'ї, яка виконує те чи інше завдання. В якості прикладу можна розглянути шкалу "відношення", створену з метою виявлення емоційного взаємовідношень між членами сім'ї, існуючі на невербальному рівні. Відомо, що навіть якщо словесно члени сім'ї виражають виключно позитивні емоції, то несловесно (поведінкою, жестами, інтонацією, дрібними особливостями звертання) можуть виражати емоції прямо протилежні. Відеозапис і спостереження за допомогою згаданої шкали надають унікальну можливість спостерігати цей бік сімейних взаємовідносин. У відповідності зі шкалою "відношення можна виявити наступне (наприклад, при дослідження відношення батьків до дітей):

Характер тілесних контактів: торкання, поглажування, дружні штовхання свідчать про наявність "прийняття;

Особливості контакту очима: про "прийняття" свідчать постійні контакти очима, що супроводжуються посмішкою;

Особливості інтонації: на "прийняття" вказує м'який тон, відсутність категоричності.

Інші розділи шкали враховують швидкість мовлення, фізичну дистанцію, що витримується при спілкуванні. Застосування відеозапису створює можливість досконального вивчення багатьох сторін життя сім'ї, виявлення того, що не помітно при звичайному дослідженні.

Під час власне корекційного етапу психолог допомагає сім'ї вирішити наявні сімейні проблеми, а також навчитись вирішувати їх у майбутньому. З цією метою використовується ряд методик: "Сімейна скульптура", "Сімейна хореографія", "Програвання ролей один одного", "Вказівки", "Сімейна дискусія", "Домашні завдання" та інші. Чимало корисної інформації можна отримати під час відеозапису.

3. Закріплююче-результативний (заключний) етап зводиться до закріплення позитивних змін, які члени сім'ї виробили на попередніх стадіях. Він тісно зв'язаний з попередніми етапами. Якщо ознайомче-діагностичний і власне корекційний етапи психокорекції проходять успішно, процес переходить на заключний етап. Від того, наскільки успішно вирішені завдання попередніх етапів залежить і характер заключного етапу [16]. Психологу необхідно розуміти, що одним із головних завдань сімейної психокорекції є засвоєння членами сім'ї ефективних способів самостійного вирішення проблем. Вони починають роботу, сподіваючись отримати допомогу у вирішенні певних питань. Психокорекція не допоможе їм звільнитися від абсолютно всіх проблем і уникнути виникнення нових. Завдання полягає в тому, щоб "розвинути копінгові механізми членів сім'ї, розкрити сімейні ресурси і навчити членів сім'ї використовувати певні стратегії, що дозволяють вирішувати різноманітні проблеми самостійно. Найголовнішим є вміння членів сім'ї саме вирішувати проблеми, а не виключати їх з власного життя" [16, с.278-279].

Завершальна зустріч будується таким чином, щоб надати членам сім'ї можливість обмінятися досвідом участі в психокорекційній роботі. Дуже важливо, щоб вони оцінили успішне вирішення своїх старих проблем і зуміли підвищити свою здатність до вирішення нових.

В. Сатир зазначає [52], що найбільш бажаним результатом сімейної терапії є не просто набуття досвіду спілкування, який сім'я може використовувати для подальшого розвитку, а й розуміння цього досвіду і конкретних прийомів, які використовував терапевт і члени сім'ї для гармонізації сімейних стосунків. З цією метою терапевт робить послідовний і детальний огляд психотерапевтичного процесу, виокремлюючи важливі стадії сімейних змін, засоби і можливості, необхідні членам сім'ї для подальшого розвитку. На цій стадії формуються також практичні навички побудови конструктивних сімейних стосунків.

На заключному етапі необхідно також приділити увагу укріпленню особистої ідентичності членів сім'ї. У випадку виникнення в родині нових проблем, з якими вони не можуть справитися, психолог надає можливість ще однієї чи кількох зустрічей. При цьому йому слід відвести собі роль консультанта. Якщо члени сім'ї сприймають його в цій ролі, їм буде простіше звернутися до нього по допомогу в майбутньому. І навпаки, якщо у членів сім'ї складеться враження, що чергове звернення до спеціаліста сприйметься як свідчення їх некомпетентності, їм потрібно буде прикласти більше зусиль, щоб знову звернутися до нього. Психолог повинен дати зрозуміти, що таке звернення буде розцінено їм цілком нормально.

Отже, на закріплююче-результативному етапі психологу важливо враховувати наступні положення. По-перше, слід запропонувати присутнім поділитися позитивними і негативними враженнями від психокорекційної роботи. Це дозволяє дізнатись про те, які моменти були найбільш успішними, а які - найменш або навіть були пов'язані для членів сім'ї з розчаруваннями. При цьому є бажаним, щоб їх розповідь про свої враження була деталізована і дозволяла побачити реакції інших.

По-друге, варто спробувати оцінити зміни, що відбулися з кожним учасником психокорекції, і як це вплинуло на взаємини всіх членів сім'ї.

По-третє, на заключному етапі сімейної психокорекції слід визначити, наскільки ефективно сімя тепер справляється з своїми проблемами. І наприкінець, варто дати зрозуміти членам сім'ї, що вони мають можливість в майбутньому знову звернутися до психолога для того, щоб обговорити будь-які питання, що можуть виникнути в них після завершення психокорекційної роботи.

Психокорекційна програма

Мета: Покращення зваємовідносин в сім'ї.

Задачі: Позбавлення агресивних проявів поведінки підлітка, засвоєння членами сім'ї навичок ефективної комунікації, розвиток вміння відкрито обговорювати наявні питання та вільно висловлювати свої почуття.

Тактика проведення: Групова робота.

Позиція психолога: Партнерська.

Методики та техніки: Спостереження, бесіда, сімейна дискусія, рольова гра, тест Розенцвейга, домашні завдання, ведення щоденника та ін.

Загальний час: 1,5 місяця (6 зустрічей).

Частота зустрічей: 1 раз на тиждень.

Тривалість зустрічей: 1,5 години (90 хвилин).

Орієнтовний план 2-ї зустрічі:

1) Створення сприятливої, доброзичливої атмосфери - 10 хв.

2) Обмін враженнями від виконання домашнього завдання (висловлюється кожен). Дискусія про переваги та недоліки сімейного листування - 20 хв.

3) Програвання ситуацій вибору (довільний вибір теми типу "Наступні вихідні - театр чи "пікнік" у лісі?".

Обговорення основних моментів та аналіз помилок - 20 хв.

4) Програвання ситуацій вибору, виконуючи ряд положень (уважно слухаю інших, не перебиваю, повторюю своїми словами точку зору іншого і лише потім - доводжу свій погляд, уникаю підвищення голосу тощо). Обговорення: які зміни з'явилися в процесі дискусії? Чи легше було домовитись? Що на це вплинуло? Обмін враженнями - 20 хв.

5) Сумісне вироблення основних прийомів при обговорення будь-якого питання. Домашнє завдання - закріплення вироблених прийомів у повсякденному житті, про що звітувати в щоденниках - 10 хв.

6) Враження від проведеної зустрічі (зворотній зв'язок). Що сподобалось? Побажання на майбутнє - 10 хв.

Орієнтовний план 3-ї зустрічі:

1) Враження від виконання домашнього завдання. Розповісти про 3 найбільш цікаві ситуації останнього тижня. Акцент на позитивних досягненнях - 15 хв.

2) Індивідуальне (не спілкуючись між собою) проходження тестуРозенцвейга (вибірково 5-7 ситуацій). Зачитування результатів. Згадати 5-7 аналогічних ситуацій з сімейного життя і розіграти 2-3 з них. Обговорення - 25 хв.

3) "Як ще можна вчинити?" Вибір 1 запропонованих фруструючих ситуацій типу "Розбита чашка з довгоочікуваною кавою". Кожен окремо записує 10-15 різних варіантів поведінки в даній ситуації від імені кожної дієвої особи. Зачитування варіантів. Дискусія про найбільш оптимальний спосіб поведінки, а також "Чи варто вміти побачити декіька варіантів вирішення проблемної ситуації, діяти "не так, як завжди"?" - 20 хв.

4) Програвання конфліктних ситуацій від себе, а потім від імені інших членів сім'ї. Грають почергово дві людини, третя - "сторонній спостерігач" - відмічає та записує позитивні та негативні сторони, аналізує. Зміна ролей. Обмін враженнями (думки, почуття). Вміння подивитись на ситуацію очима іншої людини - 15 хв.

5) Сумісне вироблення основних принципів ефективного розв'язання конфліктних ситуацій на основі типових помилок з виконання минулого завдання. Домашнє завдання - втілення вироблених принципів в повсякденному житті, ведення щоденників - 10 хв.

6) Обмін враженнями про зустріч. Побажання на майбутнє - 5 хв.

План наступних зустрічей розробляється у відповідності з проходженням попередніх.

Після проведеної психокорекційної роботи нами було знову визначено рівень особистісної тривожності і результати були позитивні: Дітей з рівнем високої тривожності зменшилося з 77, 9 % (40 сіб) до 5% (2 дітей).

Таблиця 2. Рівні вираженості особистісної тривожності до і після формувального експерименту

№ з/п	Рівні тривожності	Кількість учнів	%
		До	Після	До	Після
1.	Низька тривожність	4	2	10	5
2.	Помірна тривожність	8	28	20	92,1
3.	Висока тривожність	2 0	2	77,9	5

Проведене в дипломній роботі теоретичне узагальнення і експериментальне дослідження показало залежність між сімейними конфліктами і особистісним розвитком дитини. Отримані в процесі дослідження теоретичні та емпіричні результати свідчать про досягнення мети дослідження, вирішення дослідницьких завдань і дає змогу сформувати наступні висновки.

сімейний психологія конфлікт дитина

Висновки

1. В теоретичній частині даної роботи зазначені особливості стилів сімейного виховання та причини основних порушень дитячо-батьківських відноcин. Виділяють гармонійний і дисгармонійний типи сімейних відносин. У гармонійній родині встановлюється рухлива рівновага, що виявляється в оформленні психологічних ролей кожного члена родини, формуванні сімейного "Ми", здатності членів родини розв'язувати протиріччя.

2. Дисгармонія родини - це негативний характер подружніх відносин, що виражається в конфліктній взаємодії подружжя. Рівень психологічної напруги в такій родині має тенденцію до наростання, яке приводить до невротичних реакцій її членів, виникненню почуття постійного занепокоєння, тривожності в дітей.

3. Сьогодні, в умовах становлення молодої держави, перехідного періоду, який завжди відзначався труднощами, актуальності набуває збереження гармонійних стосунків молодих людей, які створили сім'ю, які не застраховані від різного роду сімейних проблем, що є досить поширеними у вирі буденного життя.

4. Теоретичний аналіз наукової літератури показує, що дослідження сімейних конфліктів проводиться за такими напрямками: вивчення сучасної сім'ї в цілому; аналіз частоти сімейних конфліктів; конфліктність як чинник сімейного конфлікту; вплив сімейної взаємодії на виникнення конфлікту; типологія сімейних конфліктів. Але в них недостатнім виявляється визначення впливу сімейних конфліктів на розвиток особистості дитини, на що, зокрема спрямоване наше дослідження, на психотравмуючі наслідки сімейних конфліктів, на роль і місце психопрофілактики при розв'язанні сімейних конфліктів.

5. Експериментально доведено, що тривалі сімейні конфлікти ведуть до сильної психічної травматизації особистості дитини та є сприятливим джерелом для формування в неї таких особистісних рис, як тривожність, емоційна нестабільність, невпевненість у собі, низька самооцінка, байдужість до оточення, замкнутість, неспроможність до самопізнання, злість, агресивність.

6. Сімейні конфлікти негативно відобразяться на відношенні дитини до своєї майбутньої сім'ї. Батьки долають свою особистісну кризу, по суті, ціною розвитку неврозу у дитини. Мимоволі виміщуючи на ній свою нервову напругу, свої взаємні образи і невдоволення, батьки тим самим примушують її до виконання різноманітних, нерідко взаємовиключаючих одна одну ролей, котрі підвищують межу її адаптивних можливостей (А.І.Захаров).

7.Аналіз психологічної літератури та результати дослідно-експериментальної роботи свідчать про те, що дисгармонійний розвиток особистості, її емоційне вигорання - це відбиток пережитого нею стану фізичного, емоційного та психологічного виснаження, зумовленого тривалою включеністю в сімейні конфлікти. У дітей з конфліктних сімей відбуваються зміни у поведінці, зміни у мисленні, зміни у почутях, зміни у здоров'ї.

8. У ході формувального експерименту розглядаються основні види порушень, спричинених неправильним вихованням та їх вирішення в процесі психокорекції. Досить докладно розглянуті основні етапи психокорекційної роботи. На першому етапі значна увага приділяється важливості першої зустрічі психолога з сім'єю, під час якої психолог формує перше враження про сім'ю та роботу з нею. Зрозумівши особливості проблемної ситуації в сімї, психолог визначається з вибором корекційних методів, що найбільш відповідають вирішенню проблемної ситуації (це вказується в психокорекційній програмі), і розпочинається власне корекційний етап. На цьому етапі за допомогою використання різних методик ("Сімейна скульптура", "Сімейна дискусія", "Програвання ролей один одного", "Домашні завдання" та ін.) психолог допомагає сім'ї вирішити наявні сімейні проблеми, а також навчитись вирішувати їх у майбутньому шляхом засвоєння членами сімї ефективних способів самостійного вирішення проблем. Важливо, щоб наприкінці роботи члени сім'ї оцінили успішне вирішення своїх старих проблем і зуміли підвищити свою здатність до вирішення нових.

9. В першій частині психокорекційної роботи з зазначеною сім'єю були зроблені перші кроки щодо вироблення у членів сім'ї навичок ефективної комунікації, оволодіння методами ведення дискусії, оптимального розв'язання конфліктних ситуацій. Виявлено спрямованість членів сім'ї між собою на оптимальний емоційний контакт, зниження частоти конфліктів у родинах, зниження рівня особистісної та ситуативної тривоги та підвищення рівня самооцінки в більшості дітей з конфліктних сімей. Діти з родин, в яких відбулися зміни, стали більш відкритими, комунікабельними, емоційно піднесеними.

10. На подальших зустрічах приділялася увага наступним моментам:

- вироблення вміння вільно та відверто обговорювати будь-яку тему, важливу як для підлітка, так і для його батьків;

- подолання міжособистісних бар'єрів в процесі взаємодії;

- вироблення уважного ставлення один до одного, прагнення зрозуміти;

- вміння помічати та заохочувати позитивні якості один одного, безумовне прийняття інших членів сім'ї;

- розвиток навичок сумісного вирішення важливих питань, вміння поступатись своєю позицією у разі необхідності чи знаходити компромісне рішення;

- підвищення зацікавленості батьків до психологічних особливостей підліткового віку, і як наслідок, - підвищення їх інформованості з приводу цього питання;

11. Експериментально доведено, що одним із шляхів запобігання появи дисгармонії (агресивних чи депресивних станів) в особистості дитини, емоційного вигорання є формування конфліктної компетентності: оволодіння психологічними прийомами і навичками безконфліктного спілкування; оволодіння навичками саморегуляції у конфліктних ситуаціях; уміння уникати конфліктогенів; позбавлення особистісної конфліктності та конфліктних форм і стереотипів поведінки; уміння обирати стиль поведінки відповідно конфлікту.

12. За умови досягнення запланованих завдань передбачається реальне покращення сімейних взаємовідносин в даній родині, вирішення наявних проблем та вироблення необхідних якостей для самостійного розв'язання проблемних ситуацій в майбутньому. Результати досліджень показали, що у дітей і їх батьків, які проходили навчання за розробленою програмою, сформувалась конфліктна компетентність.

13. Стосунки між людьми, особливо в родині - це компонент, найсуттєвіший для забезпечення так званої якості життя. Кожна людина прагне уникнути страждань, відчувати себе щасливою, ефективно, без психічних травм вирішувати проблеми, що виникають, відчувати повноту життя, реалізувати свої здібності, використавши свій життєвий шанс. А це неможливо без психологізації всіх людських контактів. Терпіння, любов, турбота, увага - найважливіші умови сімейного життя.

14. Отримані результати дослідження та запропоновані рекомендації можуть бути використані у лекційних курсах з педагогічної психології: у процесі професійної підготовки і підвищення кваліфікації шкільних психологів.

Література

1. Алєксєєнко Т. Ф. Тенденції розвитку і класифікація батьківсько-дитячих стосунків в умовах сучасної сім'ї. // Збірник наукових праць Української Академії державного Управління при Президентові України / За заг. ред. В.М.Князєва, М.І. Пірен. - К.: Вид-во УАДУ, 2001. Вип. 1"А". - 192 с.

2. Андреева Т.В. Психология современной семьи: Монографія.-СПб.2005.

3. Антология мудрости / Сост. В.Ю.Шойхер. - М., 2007.

4. Бех І.Д. Виховання особистості. У 2-х кн.- К.: Либідь, 2003

5. Бондарчук О.І. Психологія сім'ї: Курс лекцій / К.: МАУП, 2001.

6. Вікова та педагогічна психологія: Навч. посіб. / О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська, З. В. Огороднійчук та ін. - К.: Просвіта, 2001. - 416 с.

7. Власова О.І. Педагогічна психологія.- К.: Либідь, 2005.

8. Гиппенрейтер Ю.Б. Общаться с ребенком. Как?/ [3-е изд.]. - М.: ЧеРо, 2001. - 240 с.

9. Гозман Л. Я. Процессы межличностного восприятия в семье / Под ред. Г.М.Андреевой, А. И. Донцова // Межличностное восприятие в группе. - М.: Изд-во МГУ, 1981.

10. Головнева И.В. Изменение традиционных внутрисемейных ролей: новые модели поведение и конфликты // Практична психологія та соціальна робота. - 2006. - №4. - С.12-16.

11. Гришина Н.В. Психология конфликта. - СПб.: Питер, 2004. - 464 с. -("Мастера психологии").

12. Громова О.Н. Конфликтология: Курс лекций / Ассоциация авторов и издателей "ТАНДЕМ". - М.: ЭКМОС, 2000. - 319 с.

13. Дмитренко А.К., Мармазинська П.Є., Тарновська О.С. Психологія сімейного виховання. - Чернівці: Прут, 2001.

14. Довженко О. Щоденник. - К., 1995.

15. Дуткевич Т.В. Конфліктологія з основами психології управління: Навч. посіб. для студ. Вищ. Нав. Закладів. - Кам'янець-Подільський держ. ун-т. Ін-т соц. реалібітації та розвитку дитини. - К.: Центр навч. літ., 2005. - 455 с.

16. Эйдемиллер Э. Г., Юстицкис В. Психология и психотерапия семьи. - 3-е изд. - СПб.: Питер, 2001. - 656 с.

17. Эйдемиллер Э. Г., Юстицкис В. Семейная психотерапия. Л., 1990.

18. Этика и психология семейной жизни. Под ред. проф. Н. П. Юркевича. Минск "Народная асвета", 1989.

19. Емельянов С.М. Практикум по конфликтологии: Учебн. пособие для студ. высш учебн. заведений. - 2-е узд., доп. и перераб. - СПб.: Питер, 2004. - 400 с.

20. Захаров А. И. Психологические особенности диагностики и оптимизации взаимоотношений в конфликтной семье // Вопросы психологии. - 1981. - № 3. - С.58-68.

21. Кабанов М. М., Личко А. Е., Смирнов В. Н. Методы психологической диагностики и коррекции в клинике. - Л.: Медицина, 1983.

22. Кволс К. Радость воспитания: Как воспитывать детей без наказания. - СПб.: ВЕСЬ, 2002. - 288 с.

23. Кишко М.В. Смыслогенез межличностных конфликтов // Вестник Московского ун-та. Серия14. Психология. - 2004. - №2. - С.37-49.

24. Ковалев С.В. Психология современной семьи. - М., 1988.

25. Кондрацька Л. В. Вплив сімейних конфліктів на психічне здоров'я дитини/ Л. В. Кондрацька // Наука і освіта - Науково-практичний журнал Південного наукового Центру АПН України. - Одеса, 2006. - № 5-6. - С. 40-43.

26. Кондрацька Л. В. Особливості сімейних взаємин у сучасних подружніх парах / Л. В. Кондрацька, І. В. Ващенко // Наука і освіта - Науково-практичний журнал Південного наукового Центру АПН України. - Одеса, 2005. - № 3-4. - С. 13-17.

27. Кондурина Т. Как избежать семейных ссор // Воспитание школьников. - 2003. - №2. - С.48-50.

28. Косарєва О.І. Психолого-педагогічні особливості конфліктів дошкільників з батьками в сім'ї // Оновлення змісту, форм та методів навчання і виховання в закладах освіти. - Рівне: РДГУ, 2003. - Вип.25. - С.39-42.

29. Кроник А. А., Кроник Е. А. Психология человеческих отношений. - Дубна: Когито-Центр, 1998.

30. Кузин Ф.А. Как избегать конфликтогенов // Соционика, психология и межличностные отношения: человек, коллектив, общество. - 2005. - №6. - С.32-35.

31. Коннор Д. Агрессия и антисоциальное поведение у детей и подростков.- С-Пб, 2005.

32. Лютова С.Н. Архетипический аналіз семейных конфликтов: терапевтические фрески // Журнал практического психолога. - 2006. - №1. - С.107-123.

33. Минияров В.М. Психология семейного воспитания / Рос.акад. образования. - М.: Воронеж: Изд-во НПО "МОДЕК", 2000.

34. Морокина Е. Супружеские конфликты и дети // Воспитание школьников. - 2003. - №4. - С.48-49.

35. Нагаєв В.М. Конфліктологія: Курс лекцій (модульний варіант): Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів. - К.: Центр навч. літ. , 2004.-198 с.

36. Общая психодиагностика / Под ред. А. А. Бодалёва, В. В. Столина. - М.: Изд-во МГУ, 1987.

37. Осипова А. А. Общая психокоррекция: Учебное пособие для студентов вузов. - М.: ТЦ "Сфера", 2001. - 512 с.

38. Основы психодиагностики / Под ред. А. Г. Шмелёва. - Ростов-н/Д: Феникс, 1996.

39. Павленко О. Урок - ситуативная беседа по теме "Семейные конфликты"// Воспитание школьников. - 2007. - №9. - С.18-21.

40. Пезешкиан Н. Позитивная семейная психотерапия: семья как терапевт. - М.: Семья, 1993.

41. Психологические тесты / Под ред. А. А. Карелина: В 2 т. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. - Т. 1. - 312 с.

42. Психологические тесты / Под ред. А.А.Карелина:В 2 т. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2003. - Т.2. - 248 с.

43. Психологічна допомога сім'ї: Навч. посіб. у 3 книгах. - З.І.Кісарчук, О.І. Єрмусевич. - К.: Главник, 2006.

44. Психологія сім'ї / Поліщук В.М., Ільїна Н.М., Поліщук С.А. та ін.; За заг. ред.В.М.Поліщука. - Суми: ВТД "Університетська книга", 2008.

45. Психология семьи: Сборник статей / Сост. Т.П.Гаврилова. - М.: ООО "Вопросы психологии", 2002. - 165 с.

46. Психопрофілактика / Упоряд. Т.Гончаренко. - К.: Ред. загальнопед. газет, 2003. - 112 с.

47. Райгородский Д. Я. Психология семьи: Учебное пособие для факультетов психологии, социологии, экономики и журналистики. - Самара: Изд. Дом "БАХРАХ-М", 2002. - 752 с.

48. Райс Психология подросткового и юношеского возраста: Учебн. пособие для студ. и аспирантов психологических ф-тов. - 8-е международ. изд. - СПб: ПИТЕР, 2000. - 656 с.

49. Рогов Е.И. Психология общения. - М.: ВЛАДОС, 2002. - 335 с.

50. Родинно-сімейна енциклопедія: Метод. посіб. для вузів та загальноосвітніх шкіл / Ф.С. Арват, В.М.Благінін, Н.І.Бєлкіна та ін.- К.: Богдан, 1996. - 438 с.

51. Сатир Вирджиния. Вы и ваша семья. Руководство по личностному росту: Пер. с англ - М.: Эксмо-Пресс, 2000.

52. Сатир Вирджиния. Психотерапия семьи. - "Ювента", СПб., 1999, 284 с.

53. Семейная психотерапия / Сост. Э. Г. Эйдемиллер, Н.В. Александрова. - СПб: Питер, 2000.

54. Семиченко В.А., Заслуженюк В.С. Мистецтво взаєморозуміння: Психологія та педагогіка сімейного спілкування: Навч. посібник. - К.: Веселка, 1998.- 214 с.

55. Семья в психологической консультации / Под ред. А. А. Бодалёва, В. В. Столина. - М.: Педагогика, 1989.

56. Семья: Справочник / В.И.Зацепин и др. - К., 1989.

57. Соболева М.В. Влияние семейного конфликта на психомоторное развитие ребенка первых полутора лет жизни // Вопросы психологии. - 2004. - №5. - С.11-19.

58. Степанко М. Шкільний конфлікт і шляхи його попередження //Історія в школі. - 2006. - №2. -С.1-9.

59. Столин В. В., Шмелёв А. Г. Семейные трудности: какие и почему? Задание для самоанализа // Семья и школа. - 1985. - № 3. - С. 18-21.

60. Сулимова Т.С. Социальная работа и конструктивное разрешение конфликтов / Акад. пед. и соц. наук. Моск. психолого-соц. Ин-тут. - М.: Ин-т практ психологии, 1996. - 171 с.

61. Фримен Д. Техники семейной психотерапии. -СПб.: Питер, 2001 -284 с.

62. Чернышов А.С. Практикум по решению конфликтных педагогических ситуаций / Пед. общество Россия. - М., 1999. - 186 с. (Проф. культура педагога).

63. Хаймовская Н.А. Конфликт - психология выбора и ответственности // Обазование в современной школе. - 2003. - №1. - С.51-58.

64. Хеллингер Б. Порядки любви Разрешение симейно-системных конфликтов и противоречий. - М.: Изд-во ин-та психотерапии, 2001. - 400 с.

65. Целуйко В.М. Семейный конфликт и дети // Психолог в детском саду. - 2008. - №1. - С.54-67.

66. Шлагина В.М. Вся "гамма": конфликты, кризисы, переоценка ценностей // Соционика, ментология и психология личности. - 2004. - №4. - С. 26-35.

Додаток 1

Критичні періоди сімейних відносин і рекомендації щодо їх подолання

Якщо в родині почастішали сварки, а взаєморозуміння кудись зникло, можливо, розпочався критичний період. Нелегкі часи може переживати навіть найблагополучніша сім'я.

Психологи за аналогією з кризами дитячого віку виділяють кілька критичних періодів, коли ймовірність розлучення особливо велика.

Криза першого року. Зазвичай ця криза починається за півроку після весілля. Романтику змінюють будні, з'являються побутові проблеми, деякі звички другої половини починають дратувати. Молоді не хочуть іти на поступки й починають будувати сімейні відносини за прикладом своїх батьків.

Щоб пережити цей нелегкий період, потрібно в першу чергу навчитися поважати думку свого чоловіка й приборкати власний егоїзм. Кожен з вас має право на власну думку, на спілкування з друзями, на втому. Отже, навчіться поступатися одне одному.