Особливості внутрішньоособистісних конфліктів школярів з неповних сімей

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

В умовах розбудови української державності надзвичайно актуальною є проблема формування особистості дитини, а особливо школярів, їх соціалізації, що зумовлено пошуком оптимальних шляхів підготовки їх до самостійного життя. На сьогодні в Україні спостерігаються негативні тенденції в усіх сферах життєдіяльності людини: високий рівень безробіття, деградація моральних цінностей, соціальна дезадаптація, низька правова захищеність дітей та їх сімей, що призводить до низького рівня соціальної компетентності дітей та розвитку в них внутрішньоособистісного конфлікту.

З огляду на те, що сім'я - основний осередок виховання та формування особистості дитини неможливо не враховувати її специфічні соціальні обставини. За останні роки спостерігається тенденція до зростання розлучень, позашлюбних народжень, смертності населення, що збільшує кількість неповних сімей. За даними Державної статистики про становище сімей в Україні, неповні сім'ї складають 24,8%, переважна більшість яких є материнськими.

Сім'я, будучи першим і найважливішим інститутом розвитку особистості та соціалізації дитини, впливає на характер протікання внутрішньоособистісних конфліктів.

Розгляду особливостей сімейних відносин і ролі сім'ї у формуванні особистості дитини присвячені роботи О.М. Волкової, І.В. Гребеннікова, С В. Ковальова, М.М. Обозова, І.В. Малярова, В.А. Сисенко, Е. Ейдеміллера, В. Юстицкого, В. Сатір, В. Мінушиної та ін.. Вони розглядають сімейні відносини як систему передачі установок, цінностей, способів поведінки від батьків до дитини, підкреслюючи важливість в цьому процесі таких факторів, як склад сім'ї, рівень благополуччя або неблагополуччя сімейних відносин, наявність сприятливого або несприятливого клімату в сім'ї, стилю взаємин батьків з дітьми.

Психологи Л.І. Божович, Л.С. Виготський, В.А. Гур'єва, І.С. Кон, В.А. Крутецький, А.Е. Личко, Е.В. Первишева, Е. Еріксон, зазначали що, розвиток особистості в шкільному віці обумовлено наявністю протиріч між зростаючими можливостями дитини і способами їх задоволення що виражається в особливостях протікання внутрішньоособистісних конфліктів. Зміст, поняття та механізми внутрішньоособистісних конфліктів розглядаються в роботах Б. Братуся, Ф. Василюка, Б. Зейгарник, В. Мерліна, Е. Фанталової, К. Хорні, З. Фрейда, К. Роджерса, Р. Левіна, як протиріччя між бажаним і дійсним, між "Я - реальним" і "Я - ідеальним", між цінністю та доступністю важливих життєвих сфер і т.д.

Виховання в неповній сім'ї є джерелом розвитку внутрішньоособистісних конфліктів у дітей, що можуть призвести до втрати впевненості в своїх силах, формуванню стійкого комплексу неповноцінності, а іноді й до втрати сенсу життя. Також внутрішньоособистісні конфлікти можуть бути причиною підвищеної агресивності, тривожності, дратівливості в спілкуванні. За таких умов визначення особливостей внутрішньо особистісного конфлікту дітей саме з неповних сімей є актуальною проблемою.

На сьогодні в наукових дослідженнях недостатньо уваги ще приділяється питанню визначення особливостей внутрішньоособистісних конфліктів дітей з неповних сімей. Актуальність проблеми, її недостатня теоретична розробленість, потреби практики обумовили вибір нами теми дослідження: "Особливості внутрішньоособистісних конфліктів школярів з неповних сімей".

Об'єктом нашого дослідження є: групова специфіка переживання внутрішньоособистісних конфліктів.

Предметом дослідження є: особливості внутрішньоособистісних конфліктів школярів, які виховуються в неповній сім'ї.

Мета: дослідити особливості внутрішньоособистісних конфліктів школярів з неповних сімей.

Гіпотеза: Ступінь вираженості внутрішньоособистісних конфліктів школяра залежить від складу і емоційного благополуччя сім'ї, в якій він виховується, тому рівень внутрішньоособистісних конфліктів дітей з неповної сім'ї буде вищим, ніж у дітей із повної сім'ї.

Для досягнення мети дослідження і перевірки висунутої гіпотези нами були поставлені наступні завдання:

Ш Теоретично обґрунтувати проблему особливостей внутрішньоособистісних конфліктів школярів з неповних сімей.

Ш Вивчити особливості внутрішньоособистісних конфліктів школярів з неповних сімей.

Ш Сформувати систему методик, спрямованих на вивчення внутрішньоособистісних конфліктів.

Ш Провести діагностику внутрішньоособистісних конфліктів у дітей шкільного віку, які проживають в неповних сім'ях.

Ш На основі емпіричного дослідження виявити особливості та динаміку внутрішньоособистісних конфліктів школярів з неповних сімей.

Ш Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань застосовувалися теоретичні та емпіричні методи дослідження.

Ш Теоретичні методи: аналіз, синтез, узагальнення.

Ш Емпіричні методи: добір і застосування психодіагностичних методик, придатних для розв'язання завдань дослідження, зокрема методика Е.Б.Фанталової "Рівень співвідношення "цінності" і "доступності" в різних життєвих сферах" спрямована, на виявлення домінуючих цінностей і конфліктів.

Ш Теоретичне значення роботи полягає в уточненні, узагальненні і подальшій розробці проблеми щодо психологічної природи внутрішньоособистісних конфліктів, розширення знань про джерела їх виникнення у шкільному віці; виділенні особливостей внутрішньоособистісних конфліктів на підставі суперечностей, що лежать в їх основі.

Ш Практичне значення Полягає у виявленні психологічних механізмів виникнення та функціонування внутрішньоособистісних конфліктів школярів, які виховуються в неповних сім'ях, що відкриває можливість створення системи методів і прийомів, використання яких дозволяє ефективно діагностувати внутрішньо особистісні конфлікти.

Ш Структура роботи: робота складається зі вступу, 3 розділів, висновків, списка літератури, додатків. Загальний обсяг роботи складає 74 сторінок.



Розділ 1. Теоретичні аспекти проблеми внутрішньоособистісних конфліктів

1.1 Загальна характеристика поняття внутрішньоособистісний конфлікт

Феномен існування і протистояння в людині суперечливих тенденцій і, відповідно, прагнення до внутрішньої гармонії цікавили науку з давніх часів. У психології ці питання пов'язані з поняттям внутрішньоособистісного конфлікту.

Внутрішньоособистісний конфлікт один із найскладніших конфліктів, який відбувається безпосередньо у внутрішньому світі людини. Життя нормальної людини - це внутрішній конфлікт, від якого нікуди не дітися. Для психічно здорової людини внутрішньоконфліктна ситуація, яка не виходить за рамки норми вважається природною. Ситуація внутрішньої напруги і протиріч не тільки природна, але й необхідна для розвитку і самовдосконалення особистості. Будь-який розвиток особистості не може здійснюватися без внутрішніх протиріч, а там де є протиріччя, там є конфлікт. Якщо такий конфлікт в рамках норми, то він є дійсно необхідним, тому що незадоволення собою, критичне відношення до власного „Я", як важливий внутрішній двигун, заставляє людину йти по шляху самовдосконалення тим самим наповнюючи змістом не тільки своє власне життя, але й вдосконалюючи світ в цілому. Такі конфлікти умовно можна назвати як „конфлікти між тим, що є і тим, що хотілося б мати", або „між тим, що ви хочете і тим чого не хочете", „між тим, хто ви є і тим, ким хотіли би бути"[22] .

Внутрішньоособистісний конфлікт - це конфлікт всередині психологічного світу особистості, який представляє собою зіткнення її протилежно спрямованих мотивів (потреб, інтересів, цінностей, цілей, ідеалів) [3].

Е. Шостром визначає внутрішньоособистісний конфлікт як гостре негативне переживання, викликане боротьбою структур внутрішнього світу особистості, що відбиває суперечливі зв'язки із соціальним середовищем і затримує ухвалення рішень. [28]

Внутрішньоособистісний конфлікт досить специфічний, його специфічні особливості полягають в наступному:

- невідповідність структурі конфлікту (немає суб'єктів конфлікту в лиці окремих особистостей чи груп);

- специфічність форм протікання і прояву (протікає у формі тяжких переживань, супроводжується страхом, депресією, стресом, спричиняє невроз);

- латентність (його не завжди легко визначити, часто людина навіть сама не знає, що перебуває в стані конфлікту).

Вчені виділяють наступні характеристики внутрішньоособистісного конфлікту:

1. Внутрішньоособистісний конфлікт проявляється в результаті взаємодії елементів внутрішньої структури особистості;

2. Сторонами внутрішньоособистісного конфлікту виступають різнопланові інтереси, цілі, мотиви і бажання які одночасно існують в структурі особистості;

3. Внутрішньоособистісний конфлікт виникає тільки тоді, коли сили, які діють на особистість, є рівновеликі. В іншому випадку людина із двох бід вибере меншу, із двох благ - більше, надасть перевагу винагороді перед покаранням.

4. Будь-який внутрішній конфлікт супроводжується негативними емоціями [28].

У сучасній конфліктології виділяють три рівні розвитку внутрішнього психологічного протиріччя:

* психологічну рівновагу внутрішнього світу конкретної особистості;

* порушення рівноваги, ускладнення, утруднення основних видів здійснюваної діяльності, проекція внутрішнього психологічного дискомфорту на роботу, спілкування з оточуючими, зовнішній світ в цілому;

* неможливість реалізації власних планів і розроблених програм, розрив життя, неможливість виконувати свої життєві функції до тих пір, поки не вирішиться життєву кризу [10].

Поняття внутрішньоособистісного конфлікту визначається по-різному: як ситуації зіткнення в поведінці двох сильних, але протилежно спрямованих тенденцій; результат гострого незадоволення глибоких і актуальних мотивів та ставлень особистості; суперечності між уродженими потягами та поведінковими стандартами і моральними цінностями; суперечності між бажаними та наявними оцінками Я-образу; когнітивний дисонанс - суперечливість уявлень, думок, установок, ставлень в межах когнітивного поля тощо. Основу внутрішньоособистісної конфліктності утворює криза гармонізації особистості, яка є суперечністю у системі Я-реального і Я-ідеального, розугодженість ідеального і реального образів світу [4].

E.Ф.Василюк зазначає, якщо спробувати знайти дефініцію, яка би не суперечила жодному з наявних поглядів на конфлікт вона би звучала досить незмістовно - це зіткнення чогось із чимось. При цьому що саме вступає у конфліктні стосунки різні автори визначають по-різному [8].

Проте існує нечіткість щодо розуміння внутрішнього конфлікту як стану, ситуації, чи то результату суперечностей.

Так, одні вчені - В.С.Мерлін, наголошують на тому, що внутрішні конфлікти є станом внутрішньої структури особистості, яка характеризується загостренням внутрішніх суперечностей, інші - В.М.Мясищев, О.М. Леонтьєв - результатом зіткнення суперечностей. Ф.Є.Василюк, О.Л.Лурія, З. Фрейд, М.Д.Левітов визначають внутрішній конфлікт переважно як ситуацію зіткнення (протистояння, боротьби) суперечностей, К Левін - ситуацією, коли на індивіда одночасно впливають протилежно спрямовані сили [19; 20; 21].

Такі психологи як В.С.Мерлін, К.Роджерс, А.Маслоу, В.Франкл вважають внутрішньоособистісний конфлікт результатом гострого незадоволення глибоких і актуальних мотивів особистості. Деякі автори, зокрема О.Я.Анцупов, А.І. Шипілов інтерпретують внутрішньособистісний конфлікт, насамперед, як глибокі переживання, що викликані внутрішньоособистісними суперечностями [4].

Не існує однозначності і щодо характеру стосунків між конфліктними сторонами. Одні автори наголошують на тому, що вони протилежно спрямовані, інші акцентують увагу на їх несумісності, взаємовиключності. Єдине, з чим погоджуються майже всі дослідники це те, що суперечливі сторони повинні мати приблизно рівну силу і високу значущість [19; 43].

Щодо відображення сутності внутрішньооконфліктного протистояння у самосвідомості особистості вчені виділяють дві основні форми конфліктів.

Перша група пов'язана із розумінням конфлікту як зіткнення, опозиції між внутрішніми елементами особистості (конфлікти-опозиції). Такі конфлікти є варіантами фрустрації актуальних і значущих для особистості потреб і мотивів внутрішніми, особистісного характеру обставинами. Схематично їх можна представити як "Хочу (повинен) - Не здатен", або як розугодженість "Бажаного - Дійсного".

Інша група конфліктів стосується вибору між двома тенденціями. Такі конфлікти-ділеми виникають коли людина не може вибрати, наприклад, між двома однаковими за силою, але протилежно спрямованими бажаннями або визначитись у ставленні до чогось або когось. Яскравим прикладом таких конфліктів є мотиваційні конфлікти описані К.Левіним [19; 22].

З огляду на те, що не існує загальноприйнятого визначення внутрішньоособистісного конфлікту, а також того, що цей термін часто ототожнюють з поняттями внутрішній, інтрапсихічний, психологічний конфлікт вчені дійшли висновку, що цей феномен може бути осмислений як в широкому так і вузькому значенні.

У широкому розумінні внутрішньоособистісний конфлікт є психічним (внутрішнім, інтрапсихічним) конфліктом, що характеризується безперервним зіткненням потягів, бажань, психічних систем і сфер особистості. Як форма переживання суперечностей внутрішньо-зовнішньої дійсності він є постійним елементом душевного життя людини. Такий конфлікт є суперечністю в ціннісно-мотиваційній сфері особистості, як протистояння альтернативних уявлень, ставлень і дій людини що до себе, інших людей, предметів і світу в цілому [31].

В усьому спектрі внутрішніх конфліктів ті з них, які відрізняються глибокою внутрішньоособистісною спрямованістю і характеризуються зіткненням альтернативних уявлень, ставлень і дій людини що до себе можна вважати внутрішньоособистісними конфліктами у вузькому розумінні. За таких конфліктів основною темою переживань стає власне Я особистості. У конфліктному полі перебувають Я-структурні елементи, які впливають на відчуття особистісної сили і цінності. Зазвичай вони відображаються проблемами самоставлення і самоцінності, а проявляються негативною чи суперечливою самооцінкою, невпевненістю у собі, різноманітними внутрішніми комплексами, зневірою, підвищеним рівнем тривоги, депресіями, відчуттям спустошеності тощо [31].

У таких конфліктах почуття самоцінності, самоповаги, сили Я може змінюватися на

§ Відчуття себе як поганого, негідного (переживання вини і самозвинувачення у ситуації моральних конфліктів);

§ Відчуття нікчемності (переживання неможливості існування без підтримки і любові інших, тривожного смутку і розчарування у конфліктах Я-залежності);

§ Відчуття безпорадності, безнадії, спустошеності, як крайній випадок втрати сенсу життя (переживання відсутності сил і ресурсів, як реакція на перенавантаження, виснаження в адаптаційних конфліктах);

§ Відчуття нікчемності, невідповідності бажаним досягненням (переживання сорому і самозвинувачень у конфліктах нарцистичного ураження) [10].

Науковцями виділені наступні показники внутрішньоособистісних конфліктів:

1. Когнітивна сфера: зниження самооцінки, усвідомлення свого стану як психологічного тупика, затримка прийняття рішення, глибокі сумніви в істинності принципів. Якими ви раніше керувалися;

2. Емоційна сфера: психоемоційне напруження, часті і значні негативні переживання;

3. Поведінкова сфера: зниження якості та інтенсивності діяльності, зниження задоволеності діяльністю, негативний емоційний фон спілкування;

4. Інтегральні показники: погіршення механізму адаптації, посилення стресу [3].

Внутрішньоособистісні конфлікти, як складні за структурою системні явища, часто пов'язані між собою. Так проблеми у сфері самоставлення можуть викликати амбівалентне ставлення до іншої людини і навпаки, хоча, в більшості випадків, саме внутрішньоособистісні конфлікти у вузькому розумінні цього поняття спричиняють або впливають на виникнення інших внутрішніх конфліктів [8].

Таким чином, внутрішні конфлікти є невід'ємним аспектом життєдіяльності людини і становлення її як особистості. Їх виникнення обумовлене об'єктивно наявними суперечностями між особистістю та суспільним світом.

У широкому розумінні внутрішньособистісний (внутрішній, інтрапсихічний) конфлікт є суперечністю в ціннісно-мотиваційній сфері особистості, як протистояння альтернативних уявлень, ставлень і дій людини що до себе, інших і світу в цілому. Вони можуть як усвідомлюватися особистістю (бути відкритим) так і не усвідомлюватися (мати прихований, глибинний характер); можуть виступати у вигляді конфліктів-опозицій (протистояння або несумісності ідей і поглядів), або конфліктів-ділем (ситуацій вибору між значущими альтернативами).

Аспект інтрапсихічного конфлікту, який відображає протистояння у системі уявлень, ставлень і дій людини щодо самої себе, може бути означений як безпосередньо внутрішньоособистісний конфлікт. Останній має глибоке особистісноорієнтоване спрямування, основною темою переживань стає власне Я особистості, відчуття самоцінності, самоставлення й внутрішньої сили.

1.2 Історичні підходи до вивчення внутрішньоособистісних конфліктів

Психологічні конфлікти внутрішнього світу людини досліджуються в рамках проблематики психології особистості. Внутрішньоособистісний конфлікт виникає на основі свідомості та самосвідомості, до структури якого входить протистояння двох або кількох рівносильних мотивацій, що сприймається і усвідомлюється як особистісна проблема, що вимагає необхідності свого вирішення та подолання.

Задовго до наукового пояснення внутрішньоособистісних конфліктів великий внесок у його опис і розуміння внесла філософська та художня літератури. Так, в роботах відомого російського письменника Ф.М. Достоєвського, герої розвиваються шляхом самоаналізу, розриваючись між різними сторонами своїх почуттів і свідомості, перебуваючи в тяжкій ситуації вибору стоїть перед ними. Письменник виокремлює яскраві картини вищого висловлювання внутрішньоособистісних конфлікту аж до роздвоєння особистості; конфлікту, який пожирає саму особу і прирікає її на нестерпні страждання [21].

Вітчизняні дослідники поділяють всі концепції, які описують механізм внутрішньоособистісних конфліктів за визначенням предмета зіткнення (або за критерієм зв'язку із зовнішнім середовищем):

1. Психоаналітична модель внутрішньоособистісних конфліктів, представниками якої є З. Фрейд, К.Г. Юнг, А. Адлер, Е. Фромм, К. Хорні.

2. Когнітивна модель внутрішньоособистісних конфліктів, представниками якої є Л. Фестінгер, А. Елліс.

3. Екзистенціайно-гуманістична модель внутрішньогоособистісних конфліктів, представниками якої є Р.Мей, І. Ялом, Ф. Перлз, К.Роджерс, А. Маслоу, В.Франкл.

4. Соціально-психологічна модель внутрішньогоособистісних конфліктів, представниками якої є А.Леонтьев, В. Мерлин, А. Сухарьов.

5. Мотиваційно-смислова и функціонально-динамічна моделі внутрішньогоособистісних конфліктів, представниками яких є В. Мерлін, В. Мясищев, Л. Виготський, С. Рубінштейн, Л. Божович [17].

Психоаналітична модель внутрішньоособистісного конфлікту

Згідно трикомпонентної структури особистості (Ід, Его, Супер-Его), розробленої 3. Фрейдом, між інстанцією Ід як джерелом біологічних несвідомих мотивів, що підкоряються принципу задоволення (лібідо) і інстанцією Супер-Его, як інтерналізованих версії соціалізації особистості (засвоєнні суспільних норм, цінностей, стандартів поведінки), виникає непримиримий конфлікт, який має вирішити інстанція Его, контролююча психічну напругу. Конфлікт може виникати також між іншими структурами, наприклад, між Ід і Его. Внутрішній конфлікт знаходиться в сфері безсвідомого і тому погано піддається усвідомленню. Він супроводжується посиленням тривоги і активізацією механізмів психологічних захистів (витіснення, придушення, заперечення, регресія і т.д.). Відповідно до положень психоаналізу внутрішньоособистісний конфлікт інтерпретується як інтерперсональний, що виникає на ранніх стадіях дитячо-батьківських відносин [41].

У рамках психоаналізу теорію внутрішньоособистісних конфліктів розробляли також К. Юнг, К. Хорні та ін Якщо для 3. Фрейда джерело конфлікту, з якого витікає тривога - це протидіючі сили Ід, Его, Супер-Его, то для А. Адлера - це комплекс неповноцінності, що протистоїть прагненню до досконалості; для К. Юнга - непереборні протиріччя між інстинктом і духом; для Г. Саллівен - конфліктуючі вимоги складних міжособистісних зв'язків; для Е. Еріксона - психосоціальні кризи, що виникають у процесі формування ідентичності особистості [1;17].

У стадіальної концепції життєвого шляху соціально орієнтований психоаналітик Е. Еріксон робив акцент на розвиток Его-особистості, виділив вісім кризових стадій психосоціального розвитку особистості. Розширення сфери міжособистісних відносин в кризові періоди життя, на його думку, створює більш високу вразливість Его, основною функцією якого є психологічна адаптація в процесі життєдіяльності. В момент переходу від однієї стадії до іншої втрачається колишня ідентичність (тотожність самому собі) і виникає внутрішньоособистісний конфлікт, який може вирішитися в результаті самоусвідомлення і набуття нової ідентичності (появі почуття тотожності самому собі). Криза (втрата ідентичності) може вказувати, за Е. Еріксоном, як на недостатність адаптаційних можливостей, так і на потенційне джерело розвитку особистості [17].

Представник психоаналізу Е. Фромм у своїй соціально-орієнтованої концепції внутрішнього конфлікту, висловив думку, що для людини цивілізованого, ринкового світу існує конфлікт, який полягає у труднощі одночасного переживання двох мотиваційних тенденцій - свободи та безпеки: люди прагнуть до свободи та автономії , втрачаючи при цьому почуття власної безпеки, що, в кінцевому рахунку, призводить до відчуження від суспільства. Згідно Е. Фромму, пізнаючи своє "Я", люди з острахом біжать від свободи, втрачаючи свою індивидуальність, повністю підкоряючись вимогам культури, референтної соціальної групи. При цьому відбувається заміна почуття "бути" на почуття "мати", яка неминуче призводить до психологічного конфлікту і зниження адаптаційних ресурсів [42].

К. Хорні, вважала тривогу головною складовою внутрішнього конфлікту особистості. Тривога, на її думку, виникає внаслідок втрати почуття безпеки в міжособистісних відносинах; якщо це почуття не виникає в дитинстві, то фіксується "базальна тривога". Вона виділила стратегії компенсації базальної тривоги: орієнтація на людей (поступливий тип); орієнтація від людей (відокремлений тип); орієнтація проти людей (ворожий тип). Як у здорової, так і у невротичної особистості ці три стратегії перебувають у конфлікті між собою [43].

Великий внесок у вивчення проблеми внутрішньоособистісних конфліктів вніс німецький психолог Курт Левін, який визначив його як ситуацію, у якій на індивіда одночасно діють протилежно-спрямовані сили рівної величини. У зв'язку з цим він виділив три типи конфліктної ситуації.

1. Людина перебуває між двома позитивними силами приблизно рівної величини.

2. Людина перебуває між двома приблизно рівними негативними силами. Характерний приклад - ситуація покарання.

3. На людину одночасно діють дві різноспрямовані сили приблизно рівної величини і в одному і тому ж місці.

В кожному із зазначених видів конфліктів, особистісний вибір супроводжується появою почуттів тривоги і загрози, що і створює конфліктну ситуацію. Для аналізу психологічного конфлікту К. Левіним була введена класифікація внутрішніх бар'єрів, що заважають "вийти з ситуації": фізичні та соціально-психологічні. Причому останній, на думку дослідника, так само реальний, як і фізичний [19].

Спираючись на концепцію польового поведінки К. Левіна і поняття "градієнта цілі", Н. Міллер сформулював ряд положень, які описують динаміку внутрішнього конфлікту:

1. Тенденція прагнення тим сильніша, чим ближче мета;

2. Тенденція уникнення тим сильніша, чим ближче "відстань" до стимулу;

3. Градієнт уникнення зростає швидше, ніж градієнт прагнення;

4. При конфлікті між двома несумісними реакціями, перемагає більш сильна;

5. Висота градієнта прагнення або уникнення залежить від сили захоплення, на якому ґрунтується той і інший.

У "точці", де тенденції уникнення і прагнення (наближення) рівні, поведінка набуває коливальний характер і в структурі особистості виникає внутрішній конфлікт. Зміни співвідношень сил поля призводить до виходу з конфлікту [33].

Когнітивна модель внутрішньоособистісного конфлікту

Когнітивні теорії відображають визнання того, що когнітивна оцінка ситуації формує психологічну реальність: мотивацію, емоції, смисли. Когнітивні процеси забезпечують здатність предбачення (антиципації) загрозливих стимулів, що служить фактором виникнення внутрішньоособистісного конфлікту [17].

Один з представників когнітивно-орієнтованого напрямку в психології Л. Фестінгер, що запропонував концепцію когнітивного дисонансу, він вважав, що в основі внутрішнього конфлікту лежить зіткнення несумісних (взаємовиключних) уявлень, знань, поглядів, особистості. На його думку, людина завжди прагне до несуперечності, узгодження своєї внутрішньої системи переконань, цінностей, зменшення неприємного стану напруги, викликаного загрозою і відчуває фрустрацію, дискомфорт у разі виникаючих протиріч. Протиріччя являє собою когнітивний дисонанс, в результаті якого спрацьовують механізми психологічного захисту (раціоналізація, фільтрація зовнішньої інформації, самокорекція та ін.) Когнітивний дисонанс також може виникнути внаслідок прийнятого рішення, якщо людина відчуває невпевненість в його правильності [37].

В раціонально-емотивній концепції А. Елліса внутрішньоособистісні конфлікти розглядалися через призму наявних у особистості ключових ірраціональних ідей, переконань, установок. В якості таких ідей, він виділив установки повинності, максималістські вимоги до себе та іншим. Ці особистісні установки, очевидно, служать фактором, який впливає на дезадаптивні процеси [33].

Екзистенційно - гуманістична модель внутрішньо особистісного конфлікту

Один з представників даного напрямку Р. Мей вважає, що втрата вітальної цінності і сенсу життя призводить до виникнення екзистенцій тривоги. Ця тривога є реакцією особистості на загрозу існування цінностей, ідентифікованим з усією життям в цілому, і розглядається в якості ключового феномена внутрішнього конфлікту особистості.

Екзистенційні конфлікти, на думку іншого представника даного підходу І. Ялома, виникають завдяки неминучій конфронтації людей з даностями буття: смерть, свобода, відповідальність, ізоляція, безглуздість. Він вважає страх перед ними важливою ознакою внутрішньоособистісних конфліктів. Екзистенціальна тривога суттєво підриває віру людини в себе, знижуючи особистісні можливості (потенціал) з подоланням життєвих труднощів [17].

Одним з різновидів екзистенціальної консультативної психології є концепція гештальттерапії, розроблена Ф. Перлзом. Згідно даної концепції, внутрішній конфлікт представлений у свідомості людини як проблема втрати безперервного усвідомлення своїх глибинних думок і переживань справжнього "Я". Ф. Перлз бачить прояв конфлікту в суб'єктивному переживанні почуття "глухого кута", коли активність особистості паралізована. При цьому людина може бути зовні спокійною, а внутрішньо - розірваною на частини протилежними силами. Порушення внутрішнього діалогу між суперечливими тенденціями особистості є значною ознакою внутрішнього конфлікту [31].

Карл Роджерс, один із засновників гуманістичної психології, фундаментальним компонентом структури особистості вважав "Я-концепцію". "Я-концепція" - уявлення особистості про саму себе, образ власного "Я", що формується в процесі взаємодії особистості з навколишнім середовищем. На основі "Я-концепції" відбувається саморегуляція поведінки людини. Але "Я-концепція" часто не збігається з уявленням про ідеальне "Я". Між ними може відбуватися неузгодженість. Цей дисонанс між "Я-концепцією", з одного боку, і ідеальним "Я" - з іншого, і виступає як внутрішньоособистісний конфлікт, який може призвести до важкого психічного захворювання [30].

Широку популярність здобула концепція внутрішньоособистісних конфліктів одного з провідних представників гуманістичної психології американського психолога Абрахама Маслоу. Згідно Маслоу, мотиваційну структуру особистості утворює ряд ієрархічно організованих потреб:

1) фізіологічні потреби;

2) потреба в безпеці;

3) потреба в любові;

4) потреба в повазі;

5) потреба в самоактуалізації.

Сама вища - потреба в самоактуалізації, тобто в реалізації потенцій, здібностей і талантів людини. Вона виражається в тому, що людина прагне бути тим, ким він може стати. Але це йому не завжди вдається. Самоактуалізація як здатність може бути присутнім у більшості людей, але лише у меншості вона є доконаний, реалізованою. Цей розрив між прагненням до самоактуалізації і реальним результатом і лежить в основі внутрішньоособистісних конфліктів [23].

Відповідно до концепції австрійського психолога і психіатра Віктора Франкла, головною рушійною силою життя кожної людини є пошук їм сенсу життя і боротьба за нього. Але знайти сенс життя вдається лише небагатьом. Відсутність же його породжує у людини стан, який він називає екзистенціальним вакуумом, або почуттям безцільності і порожнечі. Саме екзистенційний вакуум і породжує в широких масштабах внутрішньоособистісні конфлікти, що виражаються з найбільшою силою в "ноогенних (смислових) неврозах".

На думку Франкла, внутрішньоособистісний конфлікт у вигляді ноогенного неврозу виникає через духовних проблем і пов'язаний з розладом "духовного ядра особистості", в якому локалізовані смисли і цінності людського існування, що грають визначальну роль у поведінці особистості. Таким чином, ноогенного невроз - це розлад внутрішньої структури особистості, викликане екзистенціальним вакуумом, відсутністю у людини сенсу життя [40].

Соціально - психологічна модель внутрішньоособистісного конфлікту

Соціально-психологічний підхід передбачає розгляд особистісного зв'язку з соціальними групами. Вступаючи у взаємодію з іншими людьми, людина виконує певні ролі, має певний статус. Одна і тож людина може виконувати одночасно кілька ролей. Оточуючі люди очікують від осіб з певною роллю тих чи інших дій, тобто мають рольові очікування (експектації). Індівідні особливості особистості виявляються у своєрідності рольової поведінки, які в соціальній психології розглядається як функція двох основних змінних: соціальної ролі та Я. Успішність інтеріоризації вимог до соціальної ролі залежить від Я-концепції особистості] Однак, А.Н. Леонтьєв вважає, що зводити особистість тільки до сукупності ролей неприпустимо.

Відповідно до поглядів А.Н. Леонтьєва, зміст і сутність внутрішньоособистісних конфліктів обумовлені характером структури самої особистості. Ця структура у свою чергу детермінована об'єктивно суперечливими відносинами, в які вступає людина, здійснюючи різноманітні види своєї діяльності [18]. Одна з найважливіших характеристик внутрішньої структури особистості полягає в тому, що будь-яка людина, що навіть має провідний мотив поведінки та основну мету в житті, не може жити тільки однією будь-якою метою або мотивом. Мотиваційна сфера людини, на думку О.М. Леонтьєва, навіть у найвищому її розвитку ніколи не нагадує застиглу піраміду.

У різні періоди життя, у різних сферах людського буття і в різних ситуаціях у особистості виникає безліч інших, крім ведучого, мотивів, що утворюють мотиваційну сферу або мотиваційний полі.

Леонтьєв вважав, що "спрямованість особистості" неповно описується тому, що навіть при наявності у людини виразною провідною лінії життя вона не може залишатися єдиною. Служіння обраної мети, ідеалу зовсім не виключає і не поглинає інших життєвих відносин людини, які, у свою чергу, формують змістотворних мотиви. Образно кажучи, мотиваційна сфера особистості завжди є многовершінной. Суперечливе взаємодія цих "вершин" мотиваційної сфери, різних мотивів особистості і утворює внутрішньоособистісний конфлікт [18].

А.Л. Свенцицький вважає, що будь-яка роль існує окремо від особистості, яка виконує її. Інтереси і установки особистості вносять відповідні зміни в рольову поведінку. Проблема співвідношення психічних властивостей особистості та її рольової поведінки (як особистість впливає на роль і як і роль впливає на особистість) складна і мало вивчена.

Н.В. Гришина та А.Л. Свенцицький розрізняють на особистісному рівні два види рольових конфліктів:

- Конфлікт "Я - роль" (в рамках однієї ролі): мають місце протиріччя між вимогами ролі та можливостями, потребами особистості. Такий вид конфлікту називають особистісно-рольові;

- Міжрольовий конфлікт, коли у однієї і тієї ж особи є протиріччя, зіткнення кількох взаємовиключних рольових пoзицій [35].

Інтеракціоніська школа в особі Т. Шибутані розглядає внутрішній конфлікт "Я - роль", як результат неузгодженості експектації і рольових можливостей особистості. У свідомості особистості представлені, з одного боку, вимоги та очікування інших щодо її рольової поведінки, а з іншого - функціональні можливості особистості для виконання даної ролі. Неузгодженість їх у свідомості приводить до виникнення внутрішнього конфлікту [17].

Внутрішні конфлікти досліджуються також у зв'язку з проблемою соціалізації. Так, соціалізація в одній референтній групі не означає соціалізацію в інший і якщо цінності, прийняті в цих групах, не узгоджені, це може приводити до психологічних конфліктів.

Розглядаючи проблему самосвідомості, У. Джеймс висунув ідею, що в рольову структуру Я-концепції включається приналежність до всіх соціальних груп. На підставі цього Г. Теджфел і Дж. Тернер вважали, що приналежність до групи, будучи частиною самосвідомості, може підвищувати або знижувати самооцінку. Ідентифікація з групою, низький статус в групі, призводить до внутрішньоособистісних конфліктів [17].

Мотиваційно - смислова і функціонально - динамічна моделі внутрішньоособистісного конфлікту

У вітчизняній психології послідовна система поглядів на психологічні конфлікти представлена ??в роботах B.C. Мерліна. В концепції інтегральної індивідуальності він розглядав внутрішньоособистісній конфлікт як стан більш-менш тривалої дезінтеграцї особистості, який виражається в загостренні протиріч, які існували раніше, чи у виникненні нових протиріч між різними сторонами, властивостями, відносинами і діями особистості [24].

Внутрішній особистісний конфлікт виникає за певних умов. Зовнішні умови повинні бути такі, що "задоволення глибоких і активних мотивів і відношень особистості стає зовсім неможливим чи ставиться під погрозу [24]. Виникнення цих зовнішніх умов конфлікту є неминучим внаслідок обмежень, які диктуються громадським життям, а також у силу того, що на основі задоволення одних мотивів виникають інші, незадоволені, і т.д. Однак внутрішній особистісній конфлікт виникає, якщо ці зовнішні умови породжують певні внутрішні умови, що являють собою протиріччя між різними мотивами і відносинами особистості чи між її можливостями і прагненнями. Саме тому, підкреслює В.С. Мерлін, ці конфлікти можливі тільки в людини. Ще одна необхідна, умова психологічного конфлікту -- це суб'єктивна нерозв'язність ситуації [24].

В.Н. Мясищев розглядав внутрішні конфлікти як джерело патогенезу невротичних захворювань. Переживання особистості, згідно з його поглядами, являють собою похідну від особливостей його особистості. Внутрішні конфлікти являють собою невідповідність між потребами і можливостями їх безпосереднього задоволення, і можуть служити як джерело розвитку особистості так і фактором патогенезу. Важливою ознакою невротичного внутрішнього конфлікту вчений також вважав суб'єктивну невирішеність ситуації: у особистості відсутні здібності та вміння знайти раціональний вихід; суб'єкт не може, ні підкоритися дійсності, ні підпорядкувати дійсність своїм вимогам, ні відмовитися від того й іншого.

В.Н. Мясищев виділив три типи невротичних конфліктів:

- істеричний - перевищення вимог до оточуючих над вимогливістю до себе;

- обсесивно - психастенічний - боротьба між бажанням і обов'язком, моральними принципами;

- невростенічний - протиріччя між своїми можливостями і домаганнями.

Функціонально - динамічний підхід, заснований школою С.Л. Ру-бінштейна, передбачає вивчення і дослідження функціонування особистості, як суб'єкта життєдіяльності. Безсуб'єктність особистості, низька вольова регуляція - є джерело і головна ознака внутрішнього конфлікту, який проявляється у відході від активного життєвої позиції, від розширення соціального досвіду і зв'язків. Внутрішньоособистісні конфлікти вивчаються, як структури індивідуальної свідомості, в якому цінності представлені в різній усвідомлюваній і неусвідомлюваній якості [33].

Внутрішні конфлікти розглядаються в роботах Л.В. Виготського у зв'язку з кризами вікового розвитку. Конфлікт між "хочу" і "треба" ставить особистість перед необхідністю вибору, що створює амбівалентні стану (неадекватну соціальну поведінку, дратівливість, примхливість, міжособистісну конфліктність) [17].

Таким чином, внутрішньоособистісний конфлікт, іманентно властивий внутрішній структурі особистості, - нормальне явище. У цілому ж, всі концепції, що описують механізми та чинники виникнення внутрішньоособистісного конфлікту. Незважаючи на методологічні розбіжності, всі перераховані вище концепції об'єднує розуміння внутрішньоособистісних конфліктів як гострого негативного переживання, викликаного боротьбою різних структур внутрішнього світу особистості, що відображає суперечливі зв'язку з соціальним середовищем і затримує ухвалення рішень

1.3 Види, причини та наслідки внутрішньоособистісних конфліктів

У більшості теоретичних концепцій поданий один чи декілька видів внутрішньоособистісних конфліктів. У психоаналізі центральне місце займають конфлікти між потребами особистості, а також між потребами і соціальними нормами. У інтеракціонізмі аналізу піддаються рольові конфлікти. Однак у реальному житті відбувається велика кількість інших внутрішньоособистісних конфліктів. Для того щоб побудувати їхню єдину типологію, необхідна підстава, відповідно до якої можна об'єднати цю різноманітність внутрішніх конфліктів у систему. Такою основою є ціннісно-мотиваційна сфера особистості. З цією найважливішою сферою психіки людини пов'язана її внутрішня конфліктність, тому що саме вона відображає різноманітні зв'язки і відносини особистості з навколишнім світом.

З огляду на це, Н. Грішина виділяє наступні основні структури внутрішнього світу особистості, що вступають у конфлікт.

1. Мотиви, які відображають прагнення особистості різного рівня (потреби, інтереси, бажання, потяги і т.п.). Вони можуть бути виражені поняттям "хочу" ("Я хочу").

2. Цінності, які втілюють у собі суспільні норми і виступають завдяки цьому як еталони належного. Мається на увазі особистісні цінності, тобто прийняті особистістю, а також ті, які не приймаються нею, але через їх суспільну чи іншу важливість особистість змушена наслідувати їх. Тому вони позначаються як "треба" ("Я повинна").

3. Самооцінка, обумовлена як самоцінність себе для себе, оцінка особистістю своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. Будучи вираженням рівня домагання особистості, самооцінка виступає своєрідним збудником її активності, поведінки. Виражається як "можу" чи "не можу" ("Я є") [10 ].

Класифікація внутрішньоособистісних конфліктів подана в роботах А. Анцупова та А. Шипилова, які запропонували взяти за основу класифікації ціннісно-мотиваційну сферу особистості. В залежності від того, які сторони внутрішнього світу особи вступають в конфлікт, вони виділяють наступні види конфліктів:

1) Мотиваційний конфлікт. Один з часто досліджуваних видів внутрішньоособистісного конфлікту, зокрема, у психоаналітичному напрямку. Виділяють конфлікти між несвідомими прагненнями (3. Фрейд), між прагненнями до володіння і до безпеки (К. Хорні), між двома позитивними тенденціями - класична дилема "буріданового осла" - віслюк, який знаходиться між двома рівними копицями сіна і помирає з голоду (К. Левін), чи як зіткнення різних мотивів [41].

2) Моральний конфлікт. В етичних вченнях його часто називають моральним чи нормативним конфліктом. Розглядається як конфлікт між бажанням і боргом, між моральними принципами й особистими прихильностями (В. М'ясищев). А. Співаковська виділяє конфлікт між прагненням діяти відповідно до бажання і вимог дорослих чи суспільства. Іноді розглядається як конфлікт між боргом і сумнівом у необхідності наслідувати його [25].

3) Конфлікт нереалізованого бажання, або комплексу неповноцінності. Це конфлікт між бажаннями особистості і дійсністю, яка блокує їх задоволення. Інколи його називають як конфлікт між „хочу бути таким, як вони" і неможливістю це бажання реалізувати. Він може виникнути в результаті фізичної неможливості людини здійснити своє бажання. Це конфлікти, які виникають через незадоволеність своєю зовнішністю, фізичними даними і здібностями. До даного виду відносяться і внутрішньоособистісні конфлікти, в основі яких лежать сексуальні патології [13].

4) Рольовий конфлікт. Рольовий конфлікт виражається в переживаннях, пов'язаних із неможливістю одночасно реалізувати кілька ролей (міжрольовий внутрішньоособистісний конфлікт), а також у зв'язку з різним розумінням вимог, пропонованих самою особистістю до виконання однієї ролі (внутрішньорольовий конфлікт). До цього виду відносяться внутрішньоособистісні конфлікти між двома цінностями, стратегіями чи сенсами життя. Прикладом між рольового внутрішньоособистісного конфлікту може бути такий: як працівник співробітник повинен виконувати свою роботу добре і тому затримується на роботі допізна, а як батько має виконувати його роль і тому повинен приходити до дому вчасно [13].

5) Адаптаційний конфлікт. В широкому розумінні - це конфлікт, який виник на основі порушення рівноваги між суб'єктом і оточуючим середовищем, в вузькому - як такий, що виникає при порушенні процесу соціальної чи професійної адаптації. Це конфлікт між вимогами, які висувають до особи дійсність і можливостями самої людини (професійними, фізичними, психологічними) [4].

6) Конфлікт неадекватної самооцінки. Адекватність самооцінки особистості залежить від її критичності, вимогливості до себе, відношення до успіхів і невдач. Розбіжність між претензіями і оцінкою своїх можливостей веде до того, що в людини виникають підвищена тривожність, емоційні зриви та ін (А. Петровський, М. Ярошевський). Серед конфліктів неадекватної самооцінки виділяють конфлікти між завищеною самооцінкою і прагненням реально оцінювати свої можливості (Т. Юферова), між заниженою самооцінкою і усвідомленням об'єктивних досягнень людини, а також між прагненням підвищити домагання, щоб здобути максимальний успіх і знизити домагання, щоб уникнути невдачі (Д . Хекхаузен) [4].

7) Невротичний конфлікт. Це результат внутрішньоособистісного конфлікту, який тривалий проміжок часу проходить в середині психічного світу особистості. Його характеризує висока напруга, протистояння внутрішніх сил і мотивів [4].

Подібно до того, як існує багато класифікацій конфліктів, є різні підходи до класифікації видів внутрішньоособистісних конфліктів. М.Робер та Ф.Тильман у книзі „Психологія індивіда і групи" виділяють три типи:

1) конфлікт потреб. Його сутність полягає у тому, що особистісні потреби протистояти один одному і спонукати їх до різних дій, а інколи ми хочемо одночасно притирічливих речей і тому не можемо діяти.

2) конфлікт між потребою і соціальною нормою. Дуже сильна потреба може зіткнутися в середині нас з соціальним табу. Незалежно від того, чи поступимося ми цій потребі чи ні, ситуація стає конфліктною. Приклади таких конфліктів полягають у протиріччях між Воно і Супер-Его (за Фрейдом). Тобто, коли Воно як поєднання сліпих інстинктів (сексуальних, агресивних), які необхідно реалізувати вже зараз, проте Супер-Его включає моральні норми, заборони, які особистість вже засвоїла.

3) конфлікт соціальних норм. Його суть полягає у тому, що людина відчуває тиск двох протилежних соціальних норм. Конфліктна ситуація для віруючого дворянина ХХ ст. полягала у тому, що дуелі суворо заборонялися церквою, але в суспільстві існував єдиний признаний спосіб відновити свою честь - за допомогою дуелі [10].

Названі види конфліктів не вичерпують повністю їх класифікацію. Існують ще деякі класифікації конфліктів. Зокрема:

1) конфлікт між мораллю і совістю, між потрібним і необхідним, між моральним ідеалом і дійсністю (Ф.Достоєвський);

2) конфлікт, зумовлений необхідністю вибору між силами рівної величини, які діють на особу (К. Левін);

3) конфлікт між „Я-концепцією" і ідеальним Я (К. Роджерс);

4) конфлікт між прагненням до самореалізації і реальним результатом (А. Маслоу);

5) конфлікт між елементами внутрішньої структури особистості, між її мотивами (А.Леонтьєв) [19; 20].

Основні причини внутрішньоособистісних конфліктів.

Всі причини, які сприяють виникненню конфлікту всередині особистості можна поділяють на три види:

1. Внутрішні причини, які спричинені самою особистістю.

2. Зовнішні причини, які обумовлені положенням особистості в соціальній групі.

3. Зовнішні причини, які зумовлені положенням особистості в суспільстві.

Серед основних внутрішніх протиріч науковці виділяють наступні:

- протиріччя між потребою і соціальною нормою;

- протиріччя мотивів, інтересів і потреб (і на дискотеку хочеться і до семінарів треба підготуватися);

- протиріччя соціальних ролей;

- протиріччя соціальних цінностей і норм [27].

Для того, щоб виник внутрішній конфлікт необхідно, щоб вказані протиріччя набули глибокого особистісного змісту, якщо цього не буде, то людина просто не придасть їм суттєвого значення.

Зовнішні причини внутрішньоособистісного конфлікту, які зумовлені положенням особистості в групі можуть бути різними. Існує чотири види ситуацій, які викликають конфлікт:

1) фізичні перешкоди, які не дають можливості задовольнити основні потреби;

2) відсутність об'єкту, який необхідний для задоволення потреби;

3) біологічні обмеження;

4) соціальні умови [35].

Коли потреби людини в повазі не зустрічають розуміння, коли немає свободи, або властиве почуття чужих у певній компанії через відносини до неї інших - вона знаходимося в стані фрустрації - переживання невдачі, блокування цілеспрямованої поведінки.

На рівні організації зовнішні причини, які викликають конфлікт представлені такими видами протиріч:

1) протиріччя між високою відповідальністю і недостатніми правами для її реалізації;

2) протиріччя між жорсткими вимогами по строкам і якості виконання завдання і поганими умовами праці;

3) протиріччя між виробничими вимогами, нормами і традиціями в організації з однієї сторони і особистісними цінностями з іншої;

4) протиріччя між прагненнями до творчості, кар'єри, самоствердження і можливостями реалізації цього в рамках організації;

5) протиріччя між прагненням до отримання прибутків і моральними нормами [10].

Зовнішні причини внутрішньоособистісного конфлікту, що обумовлені положенням особистості в суспільстві пов'язані із макросистемою і коріняться в характері суспільного устрою, соціальної структури суспільства, його політичного, економічного життя. Зокрема:

1) протиріччя між стимулюванням наших потреб і фактичними перепонами на шляху до їх задоволення;

2) протиріччя між проголошеною свободою людини і всіма її фактичними обмеженнями [13]

Наслідки внутрішньоособистісних конфліктів.

Внутрішньоособистісний конфлікт може бути по своїм наслідкам як конструктивним (функціональним, продуктивним), так і деструктивним (дисфункціональних, непродуктивним). Перший має своїм результатом позитивні наслідки, а другий негативні.

Негативні наслідки, які стосуються самої особистості:

- призупинка розвитку особистості, початок її деградації;

- психічна і фізіологічна дезорганізація особистості;

- зниження активності і ефективності діяльності;

- стан сумніву, психічної подавленості, тривожності, залежності людини від інших людей і обставин, загальна депресія;

- прояв агресії чи навпаки покірливості в поведінці людини;

- поява невпевненості в своїх силах, почуття неповноцінності і нікчемності;

- руйнування життєвих цінностей і втрата самого смислу життя.

Негативні наслідки, які стосуються взаємодії особистості з іншими людьми в групі:

- деструкція існуючих міжособистісних відносин;

- відчуження особистості в групі, мовчання відсутність захоплення;

- підвищена чутливість до критики;

- сварливість, демонстрація своїх переваг;

- девіантна поведінка і неадекватні реакції на поведінку інших;

- жорсткий формалізм, буквоїдство, слідкування за іншими;

- пошук винних [4]

Якщо внутрішній конфлікт вчасно не буде розв'язаним, то він може призвести до більш тяжких наслідків, а саме: стресу, фрустрації, неврозу.

Позитивні наслідки внутрішньоособистісних конфліктів полягають у тому, що вони є досить важливим способом розвитку особистості. Таким чином відбувається становлення характеру, волі і всього психічного життя особистості. Основні позитивні наслідки конфлікту всередині особистості є такими:

1) сприяють мобілізації ресурсів особистості з метою подолання існуючих перепон її розвитку;

2) допомагають самопізнанню особистості і вироблення адекватної самооцінки;

3) закаляє волю і укріпляє психіку людини;

4) це засіб і спосіб саморозвитку і самоактуалізації особистості;

5) подолання конфліктів дають особистості відчуття повноти життя, роблять її внутрішньо багатшою, та повноціннішою.

У цьому плані конфлікти в середині власної особистості дають можливість насолодитися перемогою над самим собою, тоді, коли особа своє реальне „Я" хоча б трішки наблизила до свого ідеального „Я" [10].

1.4 Психологічні умови подолання внутрішніх особистісних конфліктів

Подолання означає переборювання різних труднощів. Подолання внутрішньоособистісних конфліктів - дії, спрямовані на зниження гостроти суперечностей, відновлення узгодженості внутрішнього світу особистості, досягнення внутрішньої рівноваги і стабільності [33].

Серед робіт присвячених питанням подолання внутрішньоосбистісних конфліктів достатньо вагомими є роботи В.С.Василюка, в яких подолання конфлікту пов'язується із процесом його переживання. Саме у переживанні внутрішньоособистісного конфлікту, як специфічній формі активності, усвідомлюються суперечності і йде процес їх вирішення на суб'єктивному рівні. В.С.Василюк виділяє декілька напрямів діяльності людини у подоланні внутрішньоособистісного конфлікту [8].

У гедоністичному типі ігноруються факти наявності критичної ситуації. Людина внутрішньо викривлює і заперечує її. В подальшому людина формує і підтримує ілюзію благополуччя і збереження порушеної сутності життя. За суттю - це захисна реакція інфантильної свідомості.

Реалістичне переживання, або реалістичний тип подолання базується на принципі реальності. В його основі лежить механізм терпіння, тверезого ставлення до того, що відбувається. Людина в кінцевому рахунку приймає реальність того, що трапилось, пристосовує свої потреби і інтереси до нового сенсу життя. При цьому попередній зміст життя, яке стало неможливим, відкидається. Людина в такому випадку має минуле, але втрачає історію.