Особливості внутрішньоособистісних конфліктів школярів з неповних сімей

Ціннісний тип переживання критичних ситуацій визнає наявність критичної ситуації, яка порушує перебіг і сенс життя, але відхиляє пасивне прийняття удару долі. Насправді будується новий зміст життя, досягається більш високе розуміння сенсу життя. Людина при цьому осмислює життя, розпізнає то, що дійсно значимо, набуває життєвої мудрості. Саме вона дає змогу людині зберегти вірність цінності всупереч абсурдності і безнадійності такої позиції. Прикладом ціннісного типу подолання критичних ситуацій може слугувати власні моральні принципи, а не зовнішні обставини, якими б жорсткими вони не були.

Іншим типом подолання є творчий, або поведінка вольової особистості, яка в критичних ситуаціях зберігає здатність свідомо і самостійно шукати вихід з критичної ситуації, завдяки соціальному досвіду. Результатами такої поведінки може бути відновлення перерваного кризою життя, її відродження, або переродження її в інше по суті життя. У будь-якому випадку це переродження власного дієвого життя, самобудування.

Усі описані типи подолання критичних ситуацій по суті є ідеальними, і в звичайному житті у чистому вигляді трапляються рідко. Реальний процес подолання найчастіше включає у себе декілька типів чи варіантів. При цьому ступінь збереження особистості залежить від того, який із них домінує. Таким чином, В.С.Василюк пов'язує подолання внутрішньоособистісних конфліктів із специфікою особистісного розвитку, ціннісними пріоритетами особистості і її можливостями. Воно може бути спрямоване як на ефективне вирішення, слугувати подальшому розвитку особистості, так і обмежуватися захисним характером, консервуванням внутрішніх проблем задля відновлення внутрішньої гармонії. Подолання у процесі переживання відбувається за рахунок ціннісно-мотиваційних перетворень, яка може означати як зміну ієрархії цінностей, так і зміну самої системи цінностей [8].

Ґрунтовний аналіз проблеми подолання внутрішніх конфліктів знаходимо у роботах К.Хорні. Автор наголошує на передумовах, які визначають ефективність даного процесу. До таких вона відносить:

§ усвідомлення об'єкту наших бажань і почуттів;

§ наявність власної, критично осмисленої системи цінностей;

§ здатність робити вибір і нести за нього відповідальність [43].

До умов подолання внутрішньособистісних конфліктів в психології відносять і високий рівень диференціації системи цінностей. В.Франкл з цього приводу пише, що система цінностей, яка має ієрархічну структуру дозволяє особистості уникати внутрішнього конфлікту вибору між, на перший погляд, суперечливими цінностям . Особливого значення у розвитку особистості, а отже подоланні внутрішніх конфліктів В.Франкл надає духовному (не обов'язково в релігійному значенні) виміру особистості, пов'язаному з такими аспектами як совість, любов, свобода і відповідальність. Відповідальність співвідноситься із свідомістю через совість. Бути людиною - значить бути свідомим і бути відповідальним. Також В.Франкл наголошує на відповідальності людини, щодо актуалізації цінностей, які утворюють стрижень сенсу життя. Адже одним із етапів що передує прийняттю правильного рішення є саме визначення суб'єктивної значущості інформації. По своїй суті цінності є "провідниками" сенсу, оскільки вони допомагають людині сенсово організувати своє життя. Сере трьох груп цінностей він виділяє цінності переживання, цінності творчості, які актуалізуються у процесі діяльності та цінності особистих життєвих установок або ставлення до себе, подій і життя [39].

Ф.В.Березін та ін. наголошують на розвитку рефлексивних навичок людини. Слабка розвиненість рефлексивних навичок, низький рівень інтроспекції і самопізнання позначається на розумінні того, що відбувається, усвідомленні причин внутрішньособистісних проблем [8]. Рефлексивні акти є основним інструментом розвитку і підтримання цілісності Я. Вони лежать в основі психічних процесів, які приймають участь у формуванні "Я": самопізнання - відображенні у свідомості суб'єкта його власних властивостей і якостей; самовідчуття - переживання свого існування; саморегуляції - контролю над своїми психічними і фізичними проявами [16].

До факторів, що заважають подоланню внутрішніх конфліктів відносять психічну ригідність, небажання змінювати щось у собі. Серед особистісних властивостей, що зумовлюють патологічний вплив внутрішніх конфліктів на здоров'я людини відносять відсутність навичок саморегуляції негативних емоційних станів і зняття психоемоційної напруги. Такі особливості особистості сприяють емоційному застряганню і процесу психосоматизації особистості [43].

Наявність знань, навичок, компетенцій у вирішенні внутрішньоособистісних проблем підкреслюють також А.І. Анцупов, М.Я. Дворецька .

Так, М.Я. Дворецька до умов вирішення внутрішніх конфліктів відносить:

§ навички саморегуляції негативних емоційних станів;

§ варіативність і розвиненість способів вирішення проблемних ситуацій, здатність вибирати ефективні способи досягнення цілей;

§ наявність реалістичної диференційованої часової перспективи;

§ здатність приймати нові цінності і установки;

§ гнучку і динамічну систему цінностей;

§ розвиненість особистісних якостей, необхідних для успішної соціальної адаптації і особистісного росту;

§ оптимістичну картина світу;

§ сформовану потребу в самореалізації;

§ розвинуті рефлексивні навички;

§ вміння ставити і корегувати цілі;

§ реалістичне сполучення екстернального й інтернального локусу контролю [11].

Отже, головним шляхом і умовою подолання внутрішньособистісних конфліктів є саморозвиток і самозміни особистості. Це і формування власної, критично осмисленої системи цінностей, і розуміння власних бажань і потреб, і підвищення самоефективності в різних сферах життєдіяльності, і досягнення впевненості, гнучкість і реалістичність мислення і рівня домагань, розвиток саморефлексії і навичок вирішення внутрішньо-зовнішніх проблем.

Таким чином, подолання внутрішньоособистісних конфліктів - дії, спрямовані на зниження гостроти суперечностей, відновлення узгодженості внутрішнього світу особистості, досягнення внутрішньої рівноваги і стабільності. Воно ініціюється в процесі переживання внутрішньоосбистісних конфліктів, яке є особливою формою внутрішньої активності особистості, спрямованої на вирішення суперечностей. Подолання внутрішньоособистісних конфліктів відбувається за рахунок ціннісно-мотиваційних перетворень і може проявлятися як в зміні ієрархії цінностей, так і зміні самої системи цінностей.



Розділ 2. Теоретичний аналіз проблеми неповної сім'ї та ї вплив на розвиток особистості дитини

2.1 Дослідження проблематики неповної сім'ї у психологічній науці

внутрішньоособистісний конфлікт неповний сім'я

Проблеми психологічного характеру у період з V тис. до р. х. до І ст. н.е. вирішували священнослужителі, які неухильно керувались жорсткими релігійними приписами щодо сімейних взаємин. Європейські мислителі доби середньовіччя також тлумачили феноменологію сім'ї на основі відповідних християнських канонів і догм. В епоху Відродження та Реформації (ХІV - ХVІ ст. ст.) починається поступовий перехід від таких загальних релігійно-настановчих трактувань до визначення конкретних психологічних проблем сім'ї та пошуку підходів до їх вирішення. У ХХ ст. утворилась відносно потужна система психологічної допомоги сім'ї, яка у розвинених країнах активно функціонує і прогресує [34].

Представники усіх потужних напрямів сучасної психології досліджують проблематику сім'ї з метою гармонізації сімейних взаємин, створення оптимальних умов соціалізації особистості, забезпечення належного рівня психологічного консультування та психотерапії сім'ї. На сьогоднішній день існує декілька фундаментальних підходів до психологічного консультування та психотерапії сім'ї: психоаналітичний напрям (З. Фройд, А. Фройд, Е. Еріксон та ін.), гуманістичний (Е. Фромм та ін.), транзактно-аналітичний (Е. Берн та ін.), індивідуально-терапевтичного (А. Адлер та ін.) [1, 41].

Серед українських вчених психологічну проблематику сім'ї глибоко досліджували: О. Балакірєва, В. Бочарова, О. Бондарчук, М. Голубенко, Т.Гончаренко, І. Гребеннікова, В. Заслуженюк, Л. Карамушка, З. Кісарчук, Т. Кравченко, О. Ліщинська, О. Максимович, Р. Овчарова, О. Петрунько, Л. Повалій, В. Постовий, В. Семиченко, С. Собкова, Т. Титаренко, Г. Федоришин, О. Федоренко та Д. Федоренко та ін. Розробки проблематики сім'ї вітчизняними вченими здебільшого базуються на досягненнях зарубіжних дослідників сімейних відносин і на порівняльному аналізі багатих сімейних традицій українського народу [15].

Овчарова Р. батьківство розглядає як складний, багатогранний, поліфункціональний феномен, який інтегрує переконання, погляди, налаштування, очікування подружніх партнерів щодо виховання дітей. Початкові етапи формування констеляцій батьківства у психіці особистості припадають на дошлюбний період, - тоді закладаються основи його когнітивної, емоційної та поведінкової складових. На наступному етапі цього процесу відбувається узгодження уявлень про батьківство обох подружніх партнерів та реалізація їхніх ролей на практиці [26].

Мати відіграє значну роль у формуванні здатності до емоційної прив'язаності та розвитку соціального інтересу дитини. Для дівчинки вона є зразком до статево-рольової ідентифікації - засвоєння паттернів, моделей поведінки жінки, дружини, матері; для хлопчика - прообразом його майбутньої дружини, створює модель рольової взаємодії в сім'ї.

Батько оптимізує когнітивний та соціально-практичний розвиток дітей, становлення їхньої емоційної незалежності. Для синів батько виступає зразком статево-рольової ідентифікації, ідеалом чоловічої мужності та поведінки, сприяє розвитку жіночності дочок.

Взаємини між батьком і матір'ю у сім'ї чинять суттєвий вплив на емоційний розвиток дітей, формування їх "життєвого сценарію", життєвої стратегії [1].

Проблематика психологічної допомоги сім'ї є об'єктом пильної уваги українських дослідників (О.І. Бондарчук, В.І. Брутман, А.Я. Варга, С.Н. Єніколопов, Т.С. Зелінська, А.Й. Капська, Т.І. Науменко, В.Г. Постовий, І.Ю. Хамітова та ін.). Активно досліджуються особливості змін у функціонуванні сімей в сучасному кризовому соціумі, розробці нових методів та методик психотерапевтичної і консультативної роботи з ними тощо. Створюються школи для молодих батьків, центри соціально-психологічної та психолого-педагогічної допомоги сім'ям, підготовки батьків до народження та виховання дитини і т. ін. [9].

2.2 Неповна сім'я та її основні психологічні характеристики

Неповною називається така сім'я, яка складається з одного з батьків з одним або декількома неповнолітніми дітьми [28].

Т.С. Зубкова вважає, що неповна сім'я - мала соціальна група, спільно мешкаючих одного з батьків і його дітей (дитини), що утворилася в результаті розлучення, смерті чоловіка або жінки, народження або всиновлення дитини поза шлюбом, у якій відповідальність за виховання й соціалізацію дітей несе, як правило, один з батьків.

Існування неповних сімей обумовлюється в основному наступними причинами:

а) смертю чоловіка або жінки;

б) відносно широко розповсюдженою позашлюбною народжуваністю;

в) розпадом шлюбів [14].

У зв'язку із цим розрізняють наступні різновиди неповних сімей: осиротіла, позашлюбна, розлучена, яка розпалася. Залежно від того, хто з батьків займається вихованням дитини, виділяють: материнські й батьківські неповні сім'ї. По кількості поколінь у сім'ї розрізняють: неповну просту - мати (батько) з дитиною або декількома дітьми й неповна розширену - мати (батько) з одним або декількома дітьми й іншими родичами. Останні становлять абсолютну більшість серед неповних сімей [14].

Осиротіла неповна сім'я - утвориться в результаті смерті одного з батьків. Незважаючи на те що втрата близької людини - це страшний удар для сім'ї, її члени, які залишилися здатні згуртуватися й підтримати цілісність сімейної групи. Родинні зв'язки в таких сім'ях не руйнуються: зберігаються взаємини з усіма родичами, які продовжують залишатися членами сім'ї.

Неповна розлучена сім'я - сім'я в якій батьки з якоїсь причини на захотіли або не змогли жити разом. Дитина, яка виросла в такій сім'ї, одержує психологічну травму, спричиняється появи почуття неповноцінності, страху, сорому. Тому природні бажання, особливо маленьких дітей, надія на возз'єднання, відновлення шлюбних відносин між батьком і матір'ю.

Позашлюбна сім'я (самотня мати) має свої особливості. У силу яких або обставин жінка приймає рішення мати дитину не одружуючись. Це може бути бажання скрасити самітність, прагнення задовольнити потребу в материнстві або залишити дитину як нагадування про людину, яку вона жагуче любила та інші причини.

Позашлюбна народжуваність займає більше значне місце в появі неповних сімей, вона підтримується ростом позашлюбних зв'язків серед молоді, чому сприяють культурологічні зміни, ослаблення контролю в міських умовах з боку батьківських родин і недоробки в області статевого виховання. [14]

І. Дементьєва вважає, що неповна сім'я, яка виникає в результаті розлучення, є найбільш уразливою з погляду її виховного потенціалу. Крім того, для багатьох дітей, які втратили рідного батька, перспектива придбання іншого в результаті повторного заміжжя матері виявляється досить незначною. Це пов'язане з тим, що лише невелика частина жінок, які мають дітей, вступають у повторні шлюби, а також з тим, що не завжди вітчим для дитини стає дійсним батьком [12].

Особливості сучасної неповної сім'ї багато в чому обумовлені змінами в співвідношенні тих або інших функцій, їх перегрупуванням і визначаються своєрідністю укладу життя, відносин, властивій кожній конкретній сім'ї.

Так неповна сім'я має досить специфічні умови життєдіяльності, відрізняється своєрідними умовами виховання й соціалізації дітей. Під соціалізацією розуміється розвиток дитини у взаємодії з навколишнім середовищем у процесі її засвоєння й відтворення соціальних норм і культурних цінностей, а також розвиток і саморозвиток у тому суспільстві, до якого вона належить.

Провідна роль сім'ї в процесі соціалізації дитини незаперечна, тому що родина визначає фізичний, розумовий і емоційний розвиток особистості, відіграє визначальну роль у формуванні психологічної основи дитини, має велике значення в оволодінні людиною соціальними нормами й фундаментальними ціннісними орієнтаціями, виконує функцію соціально-психологічної підтримки й захисту своїх членів від негативного впливу навколишнього світу. [12]

А.Д. Андреєва вважає, що згідно даних вітчизняних дослідників, реалізація функцій родини в умовах виховання дітей у неповній сім'ї має наступні особливості:

а) утруднена економічна підтримка неповнолітніх членів сім'ї, тому що часто неповна сім'я - малозабезпечена або нужденна; середній щиросердечний доход у неповній сім'ї нижче, ніж у повні. Матеріальні утруднення можуть привести до порушення фізичного здоров'я дітей з неповної сім'ї в силу неповноцінного харчування, відсутності необхідного одягу й взуття й викликати труднощів у відновленні здоров'я дитини, її лікуванні;

б) зниження можливості реалізації репродуктивної функції, не задовольняється потреби батьків у дітях, дітей - у братах і сестрах;

в) зниження можливості в організації змістовного дозвілля й відпочинку в силу недоліку матеріальних засобів і зайнятості самотнього батька (матері);

г) "подвійна" відповідальність одного з батьків за матеріальне забезпечення й соціалізацію дитини часто зрушує орієнтири на матеріальне забезпечення, а не на духовні цінності, тобто можуть відбутися порушення в оволодінні дитиною соціальними нормами й правилами;

д) відсутність у неповній родині емоційно-психологічного тла, що створюють повноцінні подружні й батьківські відносини;

е) порушення емоційного зв'язку з відсутнім батьком, нереалізованість потреби в прихильності до нього;

ж) порушення процесу формування психологічної основи дитини в силу утруднення розвиток подань про культуру спілкування між поколіннями [2].

Неповна сім'я, є найбільш проблематичною й уразливою у виховному плані. Опираючись на велику кількість емпіричного матеріалу, В. Я. Титаренко робить висновок про те, що неповна сім'я більш ніж у два рази частіше виступає "постачальником" неповнолітніх правопорушників у порівнянні зі звичайної (повної) сім'єю. Причини цього явища криються в постійній зайнятості матері(батька), діти з неповних сімей частіше залишаються взагалі без усякого догляду, утома матері позначається на її відносинах з дітьми, збільшується дратівливість, неврівноваженість. Діти, які виховуються в неповній сім'ї, частіше засмучують батьків поганою успішністю в школі, брутальністю в спілкуванні, поганою поведінкою у школі, дружбою з поганими товаришами, занадто раннім інтересам до однолітків іншої статі. [34]

С.А. Корольова вважає, що у неповній сім'ї для майбутнього чоловіка й жінки відсутній головне - приклад шлюбних відносин. Тому відсутній для дітей - майбутнього чоловіка й жінки й батьків - певна можливість формування культури почуттів, відносин, характерних для взаємин чоловіка й дружини. Майбутні чоловіки, які виховуються без батька, нерідко засвоюють жіночий тип поведінки або ж у них формується перекручене подання про чоловічу поведінку як агресивну, різку, жорстоку. А в майбутніх дружин, які виросли без батька, гірше формуються подання про ідеал майбутнього чоловіка, у подружньому житті їм значно важче адекватно розуміти чоловіка й синів. Тому в таких сім'ях свідомо більше причин для конфліктів, розлучень [15].

Виховні можливості в неповній сім'ї обмежені: ускладнюється контроль і нагляд за дітьми, відсутність батька позбавляє дітей можливості знайомити з різними варіантами сімейних відносин і спричиняє однобічний характер психічного розвитку. Це пов'язане з відсутністю зразків сексуальної поведінки дорослої людини, яку можна було б наслідувати в майбутньому. Хлопчик, який одержав "охоронне" материнське виховання, нерідко позбавлений необхідних чоловічих рис: твердості характеру, дисциплінованості, самостійності, рішучості. Дівчинці спілкування з батьком допомагає формуванню образа чоловіка. Якщо батька в родині немає, то образ чоловіка виходить перекрученим - збідненим або, навпроти, ідеалізованим, що приводить згодом або до спрощеності в особистих відносинах із чоловіком, або до непереборних складностей. Опираючись на негативний досвід батьківської сім'ї, чоловік і жінка з неповних сімей легше йдуть на розрив і у власній сім'ї. [15]

І.В. Гребенніков вважає, що основне призначення сім'ї - задоволення суспільних, групових і індивідуальних потреб. Будучи соціальним осередком суспільства, сім'я задовольняє ряд його найважливіших потреб, у тому числі й у відтворенні населення. У той же час вона задовольняє особистісні потреби кожного свого члена, а також загальсімейні (групові) потреби. Із цього й випливають основні функції сім'ї: репродуктивна, економічна, виховна, комунікативна, організації дозвілля й відпочинку. Між ними існує тісний взаємозв'язок, взаємопроникнення й взаємодоповнюваність.

В неповній сім'ї дані функції виконуються на недостатньому рівні, що негативно впливає на формування особистості дитини [9].

Репродуктивна функція сім'ї складається у відтворенні життя, тобто в народженні дітей, продовженні людського роду. В неповній сім'ї дана функція відсутня, якщо мати не хоче другий раз виходити заміж, щоб не травмувати дитину. Діти в неповних сім'ях, часто не мають молодших братиків або ситечок, в них не формуються навички поведінки з молодшими дітьми.

З економічною функцією тісно зв'язана проблема керування сім'єю, тобто питання верховенства в сім'ї. В сім'ї, звичайно головним є батько йому належить необмежена влада. В неповній сім'ї головною є матір, тому дитина не переймає приклад поведінки батька та чоловіка в сім'ї.

Комунікативна функція сім'ї, можна назвати наступні компоненти цієї функції: посередництво сім'ї в контакті своїх членів із засобами масової інформації (телебачення, радіо, періодична преса), літературою й мистецтвом; вплив сім'ї на різноманітні зв'язки своїх членів з навколишнім природним середовищем і на характер її сприйняття, організація внутрісімейного спілкування. В неповній сім'ї комунікативні функція не виконується в повною мірою. Активний вплив сім'я робить на розвиток духовної культури, на соціальну спрямованість особистості, мотиви поведінки. Будучи для дитини мікромоделлю суспільства, сім'я виявляється найважливішим фактором у виробленні системи соціальних установок і формування життєвих планів. Суспільні правила вперше усвідомлюються в сім'ї, культурні цінності суспільства споживаються через сім'ю, пізнавання інших людей починається з сім'ї. Діапазон впливу сім'я на виховання дітей настільки ж широкий, як і діапазон суспільного впливу. В неповній сім'ї виховна функція покладена на одну людину матір або батька, яка не в змозі виконувати її в повному обсязі. Функція організації дозвілля та відпочинку має велике значення для розвитку дитини, проведення часу з батьками зближує їх. В неповній сім'ї дана функція не виконується в повною мірою.

Таким чином, неповні сім'ї негативно впливають на формування особистості дитини. Батько грає величезну роль в формуванні особистості дитини, її гендерної ролі. У дівчинки батько формує образ чоловіка, яким він має бути, а для хлопчика, батько, являється прикладом для наслідування чоловічих рис характеру та поведінки.



2.3 Особливості психологічного розвитку особистості дитини у неповній сім'ї

На розвиток особистості дитини впливають багато факторів. Один з основних ? клімат у родині, атмосфера сімейних відносин, якими дихає дитина. У взаєминах з батьками вона знаходить досвід спілкування з людьми. Дитина сприймає сімейні цінності, намагається відповідати певним умовностям, вдачам і традиціям, що затвердилися в сім'ї її батьків.

Діти дуже чуйно й швидко вловлюють навіть найменші нюанси у відносинах батьків між собою. Взаємини матері й батька для дитини поступово стають зразком для наслідування. Якщо батьки між собою доброзичливі, дружні, допомагають один одному, то подібні відносини в них формуються й з дітьми, які у свою чергу так само будуть ставитися до всіх оточуючих їх людей. Якщо батьки ворогують, постійно сваряться за лідерство в сім'ї, то й діти, як правило, поводяться так само [7].

Коли батько владний і строгий, а мати лагідна й добра, то зразком для наслідування може стати "чоловічий ідеал". Особливо це відноситься до хлопчиків. Однак у наш час при рівноправності між статями і дівчата цілком можуть додержуватися чоловічого зразка поводження. Взаємини між членами родини ? це та підстава, на якій найчастіше базується в людини вибір її власного життєвого стилю. Найбільш загальні характерні риси дітей однієї сім'ї є відбиттям тієї атмосфери, що панувала в їхньому рідному домі. Хоча, діти однієї й тієї ж сім'ї зовсім не подібні один на одного. Найчастіше вони бувають зовсім різними. [7]

У дітей з неповних сімей, на відміну від дітей з повних сімей, дещо більш виражені такі якості, як збудливість, покірність, м'якосердність, чутливість, пригніченість, тривожність, вони менш безтурботні. Частенько вони демонструють більшу незадоволеність сімейною ситуацією. Самі себе вони вважають менш сміливими, радісними, спокійними.

Вчені відзначають зниження пізнавальних установок у дітей після розлучення, низьку успішність і слабку вираженість прагнення до досягнень.

Медико-біологічні дослідження показали, що у дітей без батьків частіше бувають затримки розвитку мови. Виявлено, що такі діти більш нестійкі психічно і більш вперті.

У неблагополучній неповній сім'ї дитина фактично безнаглядна і, отже, на неї впливають негативні приклади. Найчастіше в неповних сім'ях відсутня єдина тверда лінія виховання, це те, що зазвичай породжує слабохарактерність, розпещеність дитини. "Недостатня вимогливість до підлітка, застосування фізичних покарань - все це призводить до виникнення брехливості, боягузтва. Відсутність чіткого режиму дня в неповній сім'ї викликає у дітей безладність, неуважність, неакуратність " [44].

Переважна більшість психологічних та соціальних характеристик дітей, що переживають розлучення батьків, свідчить, на жаль, про негативний характер його наслідків на особистість дитини. Відзначається високий рівень тривожності, властивий дітям розлучення, тому що: - по-перше, тривожність дітей як реакція на об'єктивні труднощі функціонування неповної сім'ї і, по-друге, особисті проблеми дітей як наслідок сімейного неблагополуччя. Перший зріз включає наступні показники: тривога дитини через фінансові труднощі сім'ї, занепокоєння через здоров'я рідних, через конфліктні відносини між батькам [38].

Загострене занепокоєння дітей, які пережили розлучення родителів про здоров'я близьких порозумівається їхніми побоюваннями втратити єдиного з батьків, який залишився з ними. Це тривожне почуття формується в дітей розлучення вже на першому етапі розпаду сім'ї і супроводжує їх до знаходження повної соціальної і матеріальної самостійності. Логічно з'ясовано також наявність більш високої конфліктності відносин між батьками у повних сім'ях і загасання конфліктів між батьками в родині після розлучення. Звідси - ослаблення тривожності дітей розлучення з цього приводу і відносно високий рівень занепокоєння з цієї причини в дітей з повних сімей. Друга група причин тривожності дітей зв'язана з їхніми особистісними проблемами.

Дитячі страхи виявляються через переживання розбіжностей з батьками, а також через труднощі засвоєння шкільної програми. Розлучення у сім'ї значно підвищує частоту конфліктів дитини з батьками. Формується висока тривожність, зв'язана з необхідністю будувати відносини з кожним з батьків окремо, не вступати в конфлікт лояльності (тобто не демонструвати своїх переваг того чи іншого родителя). Розлучення родителів породжує в душі дитини ворожість до батька, який покинув його, а також і до матері, що дозволила батьку піти. Формується і виявляється в поводженні агресія стосовно обох батьків, особливо до матері, якій висувається обвинувачення за те що батько покинув сім'ю [26].

Тривога старшокласників із приводу не успіхів у навчанні зв'язана з перспективною ситуацією. Діти розлучення реально оцінюють обмежені можливості допомоги і підтримки з боку сім'ї і більш гостро відчувають занепокоєння за реалізацію своїх життєвих планів.

Необхідно також звертати особливу увагу на підвищену уразливість хлопчиків у неповній сім'ї і наявність у них додаткових причин для тривожності. У зв'язку з відсутністю в неповній сім'ї чоловічого еталона ідентифікації, самотня мати намагається компенсувати сину цей недолік зміною своєї батьківської ролі. Однак ця зміна стратегії відносин із сином приводить до драматичних результатів: жінка не в змозі сполучати материнську функцію любові, терпимості і теплоти з батьківською, заснованою на чоловічій строгості, вимогливості й авторитарності. У результаті хлопчик позбавляється не тільки батька, але і частково матері. Емоційний стан хлопчиків у неповній сім'ї більш низький, ніж дівчат, і пов'язаний з відчуттям особистісної ізоляції. Хлопчики в неповній сім'ї частіше відчувають почуття самітності і труднощі в спілкуванні, ніж дівчата або діти з повних сімей.

Атмосфера в неповній сім'ї істотно впливає на формування особистості дитини. Напружена атмосфера всередині та навколо сім'ї в зв'язку із загостренням стосунків між батьками, сварками, взаємними звинуваченнями, а також у зв'язку з проявом безтактної допитливості з боку оточуючих, їх безпосередніми репліками сприяють дезорганізації, соціальній деформації дитини, послаблюють авторитет батьків, формують у неї відчуття неповноцінності, озлобленості, заздрість до інших тощо. Відсутність одного з батьків порушує гармонійність розвитку дитини, робить її потенційно більш вразливою для розвитку різного роду девіацій, психологічних комплексів та проблем. Хоч, інколи, наявність повної родини ще не гарантує гармонійний розвиток особистості, проте створює кращі передумови для цього [6].

Дослідження засвідчують, що хлопці, що виросли без батька, є більш агресивними, менш контактними, несхильні визнавати авторитет жінки, раніше починають статеве життя, схильні до частої зміни партнерів в силу нездатності до стійких стосунків з особами протилежної статі, мають труднощі із статевою ідентифікацією та пошуком власної ідентичності. Дівчата, що виросли без батька, мають викривлені уявлення про шлюб, сімейні відносини та чоловіків, мають проблеми із встановленням контактів з представниками протилежної статі, схильні до раннього статевого життя та нерозбірливі у виборі статевого і шлюбного партнерів [6]. Батьківська любов сприяє формуванню відчуття жіночності у дівчинки. За висловом відомої російської феміністки М. Арбатової, "впевненою в собі дівчину роблять люблячі очі батька". Дівчинка, яка недоотримала батьківської ласки та тепла, буде завжди їх шукати у чужих чоловіків. Жінки, які в дитинстві недоотримали ласки та турботи батьків, зокрема, від матері, в свою чергу, схильні використовувати каральні засоби виховання та зривати свій гнів на дітях. Діти, що виросли без батька, мають знижений рівень домагань, підвищену тривожність, мають занижену самооцінку та невротичні прояви. Хоча, можливо, ці особливості пов'язані із втратою, а не з вихованням у неповній сім'ї [15].

Дж.Буолбі зазначає, що відсутність матері, а саме материнської турботи майже завжди призводить до затримки психосоціального та інтелектуального розвитку дитини, а також до появи симптомів фізичних та психічних захворювань. Великий вплив на формування ціннісних орієнтацій підлітка відіграє рівень освіченості матері [31].

М.І. Лисина простежила розвиток самосвідомості дітей в залежності від особливостей сімейного виховання. Діти з точним уявленням про себе виховуються в сім'ях, де батьки приділяють їм досить багато часу; позитивно оцінюють їх фізичні та розумові дані, але не вважають рівень їх розвитку вище, ніж у більшості однолітків; прогнозують гарну успішність у школі. Цих дітей часто заохочують, але не подарунками; карають, в основному, відмова від спілкування. Діти із заниженим уявленням про себе ростуть у сім'ях, в яких із ними не займаються, але вимагають послуху; низько оцінюють, часто дорікають, карають, іноді - при сторонніх; не очікують від них успіхів у школі і значних досягнень у подальшому житті. Стиль ставлення дорослих до дитини впливає не тільки на становлення тенденції до певного стилю дитячого поводження, але і на психічне здоров'я дітей; так, невпевненість дитини у позитивному ставленні до себе дорослого чи, навпаки, впевненість саме в неактивній оцінці її як особистості провокує подавлену агресивність, якщо дитина сприймає відношення дорослого до себе як негативне, то спроби дорослого спонукати дитину до спілкування викликають у нього стану збентеження і тривоги. Тривалий дефіцит емоційного співзвучного спілкування навіть між одним з дорослих і дитиною породжує непевність останнього в позитивному ставленні до нього дорослих взагалі, викликає почуття тривоги і відчуття емоційного неблагополуччя. Під впливом досвіду спілкування з дорослими в дитини не тільки формуються критерії оцінки себе та інших, але і зароджується дуже важлива здатність - співчувати іншим людям, переживати чужі прикрощі та радості як власні. У спілкуванні з дорослими і однолітками він вперше усвідомлює, що потрібно враховувати не тільки свою, але і чужу точку зору. Саме з налагодженої системи взаємин дитини з дорослим і починається орієнтація дитини на інших, тим більше що він також потребує визнання оточуючих людей [36].

"Зрушення в установках батьків по відношенню до дитини залежно від статі" - нерідко таке ставлення батьків до підлітка обумовлюється не реальними якостями дитини, а тими, які батько приписує його статі - "взагалі чоловікам" або "взагалі жінкам". Тоді при наявності переваги, наприклад, жіночих якостей спостерігається неусвідомлене неприйняття дитини чоловічої статі, і навпаки. Це неприйняття відчувається дитиною і може вести до порушень статеворольової ідентифікації, використанню неадекватних захисних механізмів, невротичних реакцій [45].

Американські вчені Б. Артур і М. Кеммі відзначають у дітей, які втратили одного з батьків емоційні труднощі. Серед емоційних проблем відзначаються різні розлади і реакції: фобії, порушення сну і сни з важкими сновидіннями, ознаки вираженої печалі після події. Внутрішній світ таких дітей - почуття самотності, втрати та емоційної порожнечі [45].

Діти з неповних сімей замкнуті, сором'язливі, менш емоційні, вони не впевнені у своїх силах, а деякі навіть не вірять у свої можливості. Вони дуже часто перебувають на самоті, і їх це влаштовує. Діти з неповних сімей раніше стають самостійними. У перший час після відходу одного з батьків у дітей найчастіше спостерігається сильний страх розлуки з дорослими, у них можуть бути проблеми зі сном, агресивність, дратівливість або інший тип деструктивної поведінки, що привертає до себе увагу, замкнутість і прагнення до ізоляції, смуток, туга , почуття втрати, болісні спогади і фантазії. Емоційний фон діяльності і спілкування у дітей з неповних сімей знижений у порівнянні з дітьми із повних сімей. Дітям з неповної сім'ї важче адаптуватися до життя, але вони прагнуть до встановлення теплих емоційно насичених відносин з однолітками. У дітей з неповних сімей складається особливе ставлення до матері, внаслідок відсутності батька. При цьому вивчення материнського ставлення до дітей з даного типу сімей не виявило значущих відмінностей з батьками з повних сімей. Тобто всі батьки люблять своїх дітей і намагаються забезпечити гарну сімейну атмосферу в сім'ї, але діти з неповних сімей вимагають особливих відносин з матір'ю, братами і сестрами. Також вони самі ставляться до своїх близьких більш трепетно, боячись їх втратити, втратити їх любов, ласку, турботу, втратити можливість любити їх [5].

Психологічний дискомфорт дітей з неповних сімей виявляється: по-перше, в тривожності дітей (тривожність як реакція на об'єктивні труднощі функціонування неповної сім'ї) і, по-друге, в особистих проблемах дітей як наслідок сімейного неблагополуччя. Для дітей з неповних сімей характерно загострене турбота про здоров'я близьких, яке пояснюється їх побоюваннями втратити єдиного, що залишився з ними батька. Це тривожне почуття формується у дітей розлучення вже на першому етапі розпаду сім'ї і супроводжує їх до здобуття повної соціальної та матеріальної самостійності. Логічно пояснити також наявність більш високої конфліктності стосунків подружжя у повних сім'ях і затухання конфліктів між батьками в сім'ї що розлучилася. Друга група причин тривожності дітей пов'язана з їх особистісними проблемами. Дитячі страхи виявляються через переживання розбіжностей з батьками, а також через труднощі засвоєння шкільної програми [7].

Діти розлучення реально оцінюють обмежені можливості допомоги і підтримки з боку сім'ї та більш гостро відчувають занепокоєння за реалізацію своїх життєвих планів [38].

Отже, відсутність одного з батьків призводить до порушення гармонійного розвитку особистості і, відповідно, до ускладнення механізмів формування соціально компетентної особистості. Притаманними для дітей, що зростають в неповній родині, серед несприятливих характеристик стають: постійне відчуття себе нещасливими, невпевненість у майбутньому, підвищена роздратованість. Такий хронічний стрес може призводити до кризових станів, що мають прояв у відчутті безвихіддя, апатії.



Розділ 3. Емпіричне дослідження особливостей внутрішньоособистісних конфліктів школярів з неповних сімей

3.1 Аналіз методів дослідження та їх загальна характеристика

Метою нашого дослідження є дослідження особливостей внутрішньоособистісних конфліктів школярів з неповних сімей.

Виходячи з мети дослідження, ми висунули гіпотезу: ступінь вираженості внутрішньоособистісних конфліктів школяра залежить від складу і емоційного благополуччя сім'ї, в якій він виховується, тому рівень внутрішньоособистісних конфліктів дітей з неповної сім'ї буде вищим, ніж у дітей із повної сім'ї.

Для перевірки цього припущення нами були поставлені наступні завдання:

1) Підбір методик для вивчення особливостей внутрішньоособистісних конфліктів у школярів;

2) Діагностичне дослідження і аналіз особливостей внутрішньоособистісних конфліктів школярів в повних та неповних сім'ях.

Дослідження було проведено на базі навчально-виховного комплексу с. Дорогінка та гімназії ім. С. Васильченка м. Ічня.

Всього в експерименті взяли участь 50 школярів, віком 13-15 років. Нами була сформована експериментальна (25 дітей, що виховуються в неповній сім'ї) та контрольна групи експерименту (25 дітей, що виховуються в повній сім'ї) .

Дослідження проходило у чотири етапи:

Ш На першому етапі було здійснено теоретичний аналіз проблеми особливостей внутрішньоособистісних конфліктів школярів з неповних сімей.

Ш На другому етапі було сформовано дві вибірки. До першої вибірки увійшли школярі, які проживають в неповних сім'ях, у другій - знаходились школярі, які проживають в повній сім'ї.

Ш На третьому етапі була розроблена і здійснена програма емпіричного дослідження.

Ш На четвертому етапі проводилася обробка та інтерпретація отриманих даних, підведення підсумків дослідження.

В досліджуванні нами використовувалася методика: "Рівень співвідношення"цінності" і "доступності" в різних життєвих сферах" (Є. Б. Фанталової) [35].

Методика "Рівень співвідношення" цінності "і" доступності "в різних життєвих сферах" (Є. Б. Фанталової)

Дана методика спрямована на діагностику неузгодженості, дезінтеграції у мотиваційно-особистісній сфері, ступеня незадоволеності поточної життєвою ситуацією, внутрішньої конфліктності, блокади основних потреб, а також рівня самореалізації, інтегрованості, гармонії.

Дана методика розглядає 12 основних загальнолюдських цінностей і виявляє співвідношення таких психологічних параметрів, як "Цінність" (Ц) і "Доступність" (Д) для людини кожної з цих цінностей. Для будь-який життєво важливої ??сфери можна виділити кілька типових варіантів взаємозв'язку Ц і Д, а саме:

1) Ц і Д повністю збігаються;

2) Ц і Д значною мірою збігаються;

3) Ц і Д значною мірою розходяться, і така розбіжність має два варіанти: Ц перевищує Д (Ц> Д), Д перевищує Ц (Д> Ц);

4) Ц і Д повністю розходяться.

Таким чином, основний психометрической характеристикою даного тесту є показник "Цінність-Доступність" (Ц-Д), що відображає ступінь неузгодженості, дезінтеграції в мотиваційно - особистісної сфері. Остання, у свою чергу, свідчить про ступінь незадоволеності поточної життєвою ситуацією, внутрішньої конфліктності, блокади основних потреб з одного боку, а також про рівень самореалізації, інтегрованості, гармонії з іншого боку.

R =? ¦Ц i - Д i ¦

ІНДЕКС РОЗБІЖНОСТІ ЦІННІСТЬ - ДОСТУПНІСТЬ

При n = 12 теоретичні кордону індексу розбіжності "Ц-Д" будуть знаходитися в межах 0 - 72, де 0 - означає повний збіг "Цінності" і "Доступності" і вказує на однозначність того й іншого для особистості. 72 - максимальна розбіжність "цінності" і "доступності" згідно верхній межі методики. Воно вказує на повне неспівпадіння "бажаного" і "реального" у поточній життєвій ситуації. Суб'єктивні формули, тобто оцінки того, що відбувається "зсередини", для 0 і 72 будуть наступні: 0 - "Цінна" - одне і теж для мене, що "доступне", і, навпаки, "доступне" - одне і теж, що "цінне".

72 - Того, що для мене цінне, немає, а те, що є, мені не потрібно.

Об'єктивно, виходячи зі змісту, теоретико-методологічного понятійного апарату психології, індекс розбіжності "Ц - Д" (R) - це показник неузгодженості, дезінтеграції в мотиваційно - особистісної сфері, свідчить про ступінь незадоволеності поточної життєвою ситуацією, блокади основних потреб, внутрішнього дискомфорту, внутрішньої конфліктності, а також - про рівень самореалізації, внутрішньої ідентичності, інтегрованості, гармонії.

Є такі показники індексу розбіжності "Ц - Д" (R) у нормі: (М ? m)

Чоловіки 33,07 + - 1,7 (n = 43 особи)

Жінки 37,02 + - 1,6 (n = 46 осіб)

За величиною індексу "Ц - Д" можна виділити три рівні дезінтеграції у мотиваційно-особистісній сфері:

Від 0 до НОРМИ (33 у чоловіків, 37 у жінок) - низький рівень дезінтеграції у мотиваційно-особистісній сфері.

Від НОРМИ до 50 - середній рівень дезінтеграції у мотиваційно-особистісній сфері.

50 - 72 - високий рівень дезінтеграції у мотиваційно-особистісній сфері.

ВК - внутрішній конфлікт (ступінь розбіжності між тим, що "є", і тим, що "має бути", між "хочу" і "маю", а також між "хочу" і "можу").

ВВ - внутрішній вакуум (внутрішньої спустошеність, зниження мотивів).

НЗ - нейтральна зона-це вся сукупність показників, де немає помітних "внутрішніх конфліктів" і "внутрішніх вакуумів".

Зразок опитувальника (див. додаток А)

2.2 Аналіз отриманих результатів

В ході проведеної нами методики "Рівень співвідношення „цінності" та „доступності" в різних життєвих сферах" Є.Б. Фанталової нами були виявлені ступінь незадоволеності поточної життєвою ситуацією, а також внутрішню конфліктність у дітей, що виховуються у повних та неповних сім'ях.

Зокрема, ми встановили, що діти з неповних сімей мають середній рівень дезінтеграції в мотиваційно-особистісній сфері, а діти, що виховуються в повних сім'ях мають низький рівень дезінтеграції в мотиваційно-особистісній сфері. Це в свою чергу свідчить про те, що підлітки, які виховуються в неповній сім'ї в більшій мірі незадоволені своєю поточною життєвою ситуацією, відчувають внутрішній дискомфорт та внутрішню конфліктність (кількісні показники розміщені в табл. № 1 та малюнку 1, 2).



Табл. № 1 Рівень співвідношення "цінності - доступності" дітей з повних та неповних сімей.

Групи досліджуваних	Індекс розбіжності цінність-доступність (R)
А	40
Б	27

Мал.1 Показники рівня співвідношення "цінності-доступності" індексу дезінтеграції дітей з неповних сімей.

Мал.2 Показники рівня співвідношення "цінності-доступності"індексу дезінтеграції дітей з повних сімей.

Аналіз отриманих результатів свідчить про наявність внутрішньоособистісних конфліктів у дітей, що виховуються у повних та неповних сім'ях в різних сферах життєдіяльності. За загальними показниками внутрішніх конфліктів виявлено, що для підлітків з неповних сімей порівняно з підлітками, що проживають в повних сім'ях є характерним підвищений показник внутрішнього конфлікту і знижений показник нейтральної зони (сфери, де потреби бажаного і можливості їх задоволення співпадають). Це свідчить, що дітям з неповної сім'ї порівняно з дітьми з повної сім'ї більшою мірою притаманний стан "розриву" між цінностями та їх наявністю (між тим, що є, і тим, що повинно бути, між "хочу" і "маю").

Виявлено, що найчастіше життєвими сферами, де локалізуються внутрішньоособистісні конфлікти, є любов, наявність друзів, впевненість в собі, щасливе сімейне життя. Були отримані наступні дані, які розміщені в табл. № 2.

Табл. №2 Відсоткові частки школярів, з повних та неповних сімей, які мають внутрішньо особистісні конфлікти в різних життєвих сферах.

Життєві сфери	Групи досліджуваних
	А	Б
1.Активне діяльнісне життя	16%	12%
2.Здоров'я	20%	12%
3.Цікава робота	20%	12%
4.Краса природи та мистецтва	8%	8%
5.Любов	64%	4%
6.Матеріально-забезпечене життя	56%	40%
7.Наявність хороших і вірних друзів	20%	8%
8.Впевненість в собі	32%	0%
9.Пізнання	12%	0%
10.Свобода як незалежність у вчинках та діях	52%	28%
11.Щасливе сімейне життя	80%	4%
12.Творчість	8%	12%

В першій групі досліджуваних підлітків з неповних сімей, які відчувають внутрішньоособистісний конфлікт, найбільш значимими виступають наступні цінності: щасливе сімейне життя, любов, матеріально забезпечене життя, свобода як незалежність у вчинках та діях, впевненість в собі. До найменш значимих життєвих сфер вони віднесли: активне діяльнісне життя, пізнання, творчість, краса природи та мистецтва. При цьому найбільш доступними сферами в середовищі дітей даної групи являються: пізнання, творчість, здоров'я, активне діяльнісне життя. Менш доступні: щасливе сімейне життя, любов, матеріальна забезпеченість, свобода. Для групи підлітків з повних сімей значимими виступають такі сфери життя, в яких спостерігається внутрішньоособистісний конфлікт як матеріально-забезпечене життя, свобода , творчість , активне діяльнісне життя. До менш значимих життєвих сфер можна віднести: щасливе сімейне життя, любов, впевненість в собі, пізнання. Найбільш доступними сферами є любов, щасливе сімейне життя, впевненість в собі. Таким чином, ми бачимо, що в групі де досліджуваними були діти з неповних сімей, спостерігається розбіжність між цінностями, які є важливими для них і ступінню їх досягнення. Цим і пояснюється наявність у них переживання внутрішньо особистісного конфлікту. Наочно дані представлені на мал. 3

Отримані нами результати свідчать про те, що гендерні відмінності між дітьми позначаються на їх внутрішньоособистісній конфліктності. Так ми виявили, що група дівчат з неповної сімї має вищі показники внутрішнього конфлікту ніж хлопці з цієї ж групи. Також, аналіз результатів, дає підстави стверджувати, що даний вид конфліктів має значно вищі показники у підлітків, що виховуються у неповній сімї, а ніж у тих підлітків, що зростають у повній сімї. А саме у дівчаток з неповних сімей найвищий відсоток внутрішньоособистісних конфліктів прослідковується у таких життєвих сферах як щасливе сімейне життя (24%), любов(24%), впевненість в собі (16%), в той час як у дівчаток з повних сімей найвищі результати, що свідчать про внутрішню конфліктність, отримані у сферах матеріально забезпечене життя (16%), творчість ( 12%), свобода (12%). При цьому у дівчаток першої групи даний конфлікт є відсутнім у сфері творчість, а у дівчаток другої групи у сферах любов, впевненість в собі та краса природи та мистецтва. Детальні дані розміщені в табл.№ 3 та малюнку 4.



Мал. 3 Відсоткові частки школярів, з повних та неповних сімей, які мають внутрішньоособистісні конфлікти в різних життєвих сферах.

Мал.4 Відсоткові частки внутрішньоособистісних конфліктів у дівчат підліткового віку з повних та неповних сімей, визначені в різних життєвих сферах.



Табл. № 3 Відсоткові частки внутрішньоособистісних конфліктів у дівчат підліткового віку з повних та неповних сімей, визначені в різних життєвих сферах.

Життєві сфери	Групи досліджуваних
	А	Б
1.Активне діяльнісне життя	8%	12%
2.Здоров'я	12%	8%
3.Цікава робота	8%	4%
4.Краса природи та мистецтва	8%	0%
5.Любов	40%	0%
6.Матеріально-забезпечене життя	32%	16%
7.Наявність хороших і вірних друзів	16%	8%
8.Впевненість в собі	16%	0%
9.Пізнання	12%	0%
10.Свобода як незалежність у вчинках та діях	36%	12%
11.Щасливе сімейне життя	56%	4%
12.Творчість	0%	12%

У хлопчиків з неповної сімї найбільше значення внутрішнього конфлікту ми виявили в наступних сферах: любов (24%), матеріально забезпечене життя (24%), щасливе сімейне життя (24%) та свобода (16%). Відсутність даного виду конфлікту ми бачимо у сферах краса природи та мистецтва, а також пізнання. Хлопчики з повної сімї мають найвищі показники конфліктності у життєвих сферах, таких як матеріально-забезпечене життя (16%), творчість (12%), свобода (12%). При цьому у сферах любов, впевненість в собі, пізнання, активне діяльнісне життя та краса природи та мистецтва внутрішній конфлікт відсутній. Детальні дані розміщені в табл.№ 4 та мал. 5.



Мал.5 Відсоткові частки внутрішньоособистісних конфліктів у хлопців підліткового віку з повних та неповних сімей, визначені в різних життєвих сферах.

Табл. № 4 Відсоткові частки внутрішньоособистісних конфліктів у хлопців підліткового віку з повних та неповних сімей, визначені в різних життєвих сферах.

Життєві сфери	Групи досліджуваних
	А	Б
1.Активне діяльнісне життя	8%	0%
2.Здоров'я	8%	8%
3.Цікава робота	12%	4%
4.Краса природи та мистецтва	0%	0
5.Любов	24%	0
6.Матеріально-забезпечене життя	24%	16%
7.Наявність хороших і вірних друзів	4%	8%
8.Впевненість в собі	16%	0
9.Пізнання	0%	0
10.Свобода як незалежність у вчинках та діях	16%	12%
11.Щасливе сімейне життя	24%	4%
12.Творчість	8%	12%

Порівнявши середні значення внутрішньоособистісних конфліктів в різних життєвих сферах дітей експериментальної та контрольної групах, ми виявили, що даний вид конфліктів є характерним для дітей обох груп і це дає нам підстави стверджувати, що внутрішньоособистісні конфлікти є нормальним явищем в розвитку особистості і важливим способом її розвитку. Зокрема в даних досліджуваних групах внутрішньоособистісні конфлікти найбільш яскраво виражені в таких життєвих сферах: щасливе сімейне життя, впевненість в собі, свобода, любов, матеріально забезпечене життя. В таких сферах як активне, діяльне життя, наявність хороших і вірних друзів, пізнання внутрішньоособистісні конфлікти виражені в меншій мірі. Проте в експериментальній групі, до якої належали діти, які виховуються в неповних сім'ях, показники внутрішньоособистісних конфліктів в різних життєвих сферах є вищими за показники дітей з повної сімї, які належали до контрольної групи. Це свідчить про те, що склад сім'ї впливає на внутрішній особистісний стан дитини і загострює у неї ступінь вираженості внутрішньоособистісних конфліктів. Більш детально кількісні результати представлені в таблиці №5 .

Табл. №5 Середні значення кількісних індикаторів внутрішньоособистісних конфліктів в різних сферах життєдіяльності дітей з повних та неповних сімей.

Життєві сфери Групи досліджуваних	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12
А	4,3	4,8	4,5	4,7	5,3	5,6	4,6	5,2	4	5,5	5,8	4
Б	4,7	4,7	4,3	4	4	4,7	4	0	0	4,2	4	4



Наочно дані представлені на малюнку № 6.

Мал. № 6 Показники середніх вибіркових значень кількісного вираження внутрішньоособистісних конфлікту в різних сферах життєдіяльності дітей з повних та неповних сімей.

Ми також порівняли середні значення внутрішньоособистісного конфлікту в різних життєвих сферах життєдіяльності за гендерними відмінностями в обох групах. Нами було виявлено, те, що дівчата в експериментальній і контрольній групі мають вищі показники внутрішньоособистісного конфлікту ніж хлопці в даних групах. Також отримані результати свідчать про те, що хлопці з неповної сім'ї мають досить високі показники внутрішньоособистісних конфліктів в різних життєвих сферах, в той час як показники внутрішньоособистісних конфліктів хлопців з повних сімей є значно нижчими. Це в свою чергу свідчить про те, що емоційний стан хлопчиків у неповній сім'ї більш низький ніж у хлопчиків з повної сім'ї, тому, хлопчики, що виховуються в неповній родині частіше відчувають почуття самотності і труднощі у спілкуванні. Кількісні показники представлені в табл. №6 і №7 та графічно зображені на мал. № 7 і мал.№8.



Табл. № 6 Середні значення внутрішньоособистісних конфліктів в різних сферах життєдіяльності дівчат з повних та неповних сімей.

Життєві сфери Групи досліджуваних	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12
А	4,5	4,7	4,5	5	5,4	5,5	4,3	6	4	5,3	6	0
Б	4	4	4,5	4	4	5,5	0	0	0	4,3	0	0

Примітки: В таблиці арабськими цифрами позначено наступні життєві сфери: 1 - активне, діяльне життя; 2 - здоров'я; 3 - цікава робота; 4 - краса природи і мистецтва; 5 - любов; 6 - матеріально забезпечене життя; 7 - наявність хороших і вірних друзів; 8 - впевненість в собі; 9 - пізнання; 10 - свобода як незалежність у вчинках і діях; 11 - щасливе сімейне життя; 12 - творчість. А - група дівчат з неповних сімей; Б - група дівчат з повних сімей;