2.3.1 По врахуванню індивідуальних особливостей темпераменту

Реалізуючи індивідуальний підхід, учитель повинен особливу увагу приділити учням із слабкою та інертною нервовою системою. Ось, приклади навчальних ситуацій, що сприятливі для учнів зі слабкою нервовою системою.

1. Ситуації, які вимагають монотонної, але легкої роботи, наприклад, коли вимагається розв'язати велику кількість задач одного типу, чи виконати кілька подібних вправ з мови.

2. Такі учні легше діють за шаблоном, схемою.

3. Ситуації, які вимагають послідовної та планомірної роботи.

4. Виконання учнем роботи, яка вимагає попередньої підготовки, наприклад, попереднього складання плану.

5. Ситуації, де необхідне розуміння та знання предмета поза шкільною програмою. “Слабкі” схильні самостійно проникати у більш глибші зв'язки та відношення всередині навчального матеріалу. Вони також схильні до систематизації знань.

6. У ситуаціях, коли вчитель вимагає виконання наочного зображення. Тоді вони проявляють свою перевагу над сильними. Різноманітні види наочного зображення - графіки, схеми, малюнки, діаграми, таблиці - полегшують їх навчальну діяльність.

7. “Слабкі” схильні ретельно контролювати виконання навчального завдання та перевіряти одержані результати.

Одночасно у навчанні зустрічаються ситуації, в яких виникають труднощі для учнів із слабкою нервовою системою.

1. Довга напружена праця (як домашня так і на уроці) “Слабкий” швидко втомлюється, втрачає працездатність, починає помилятися, повільно засвоює матеріал.

2. Відповідальна самостійна, контрольна чи екзаменаційна робота, яка вимагає емоційного, нервово-психічного напруження, особливо тоді, коли її виконання обмежено часом.

3. Ситуація, коли вчитель у швидкому темпі задає запитання і вимагає негайної відповіді.

4. Вчитель ставить несподіване запитання і вимагає усної відповіді. Відтак, для «слабкого» сприятливіша ситуація письмової відповіді, а не усної.

5. Робота після невдалої відповіді, яку оцінили негативно.

6. Ситуації, коли є різноманітні відволікання, наприклад: репліки, фрази вчителя, відповіді іншого учня тощо.

7. Робота в ситуації, яка вимагає розподілу уваги або її переключення з одного виду діяльності на інший, наприклад, під час пояснення вчитель одночасно опитує учнів пройдений матеріал, використовує різноманітний дидактичний матеріал (карти, слайди, підручник), змушує робити записи у зошиті, слідкувати за підручником, знаходити по карті тощо.

8. Гамір, неспокійна обстановка в класі.

9. Робота після нетактовного зауваження вчителя чи суперечки з однокласником тощо.

10. Робота на уроці у запального, нестримного педагога.

11. Ситуація, коли на уроці треба засвоїти багато різноманітного за змістом матеріалу.

Особливої уваги потребують учні з інертною нервовою системою. Позитивні особливості діяльності учнів з інертною нервовою системою є наступні.

1 Вони можуть довго працювати, не відволікаючись на репліки вчителя, на роботу учня, який виконує завдання біля дошки.

2. Відзначаються високим рівнем самостійності при виконання завдань.

3. Хоч вони є повільні, але довго зберігається активність.

4. Вони схильні до одноманітної роботи, успішно виконують роботу протягом тривалого часу.

5. Інертні учні вміють до кінця вислухати пояснення вчителя, а потім почати виконувати завдання.

6. У вправах на кмітливість беруть участь лише в тому випадку, коли мають достатньо часу для роздумів.

7. Вони активні в роботі над вивченням матеріалу.

8. У них краще розвинута довготривала пам'ять, ніж короткочасна чи оперативна.

9. Такі школярі швидко виконують завдання, якщо мають можливість довільно організувати свою діяльність. Вони досягають швидкості за рахунок спеціальної організації діяльності, наприклад, коли не треба відволікатися на спілкування з учителем, сусідом по парті тощо.

10. Для них самостійна робота легша за фронтальне опитування.

Приклади навчальних ситуацій, в яких виникають труднощі в учнів з інертною нервовою системою.

1. Коли вчитель пропонує класу завдання, що різні за змістом та способами розв'язання.

2. Вчитель пояснює матеріал у досить швидкому темпі і їм не зрозуміла послідовність запитань.

3. Час роботи обмежений, а невчасне виконання її загрожує негативною оцінкою.

4. Коли потрібно часто відволікатися на репліки вчителя, контролювати відповідь на запитання іншого учня та одночасно виконувати інше завдання.

5. Вчитель ставить не послідовно запитання і вимагає швидкої відповіді.

6. Необхідно швидко переключати увагу з одного виду діяльності на інший.

7. Оцінюється якість засвоєння матеріалу відразу, на перших порах його заучування.

Психологи пропонують учням застосовувати компенсаційні прийоми учнів, що дозволяють долати труднощі навчання.

Для учнів із слабкою нервовою системою:

1. Швидку втомлюваність компенсують частими перервами для відпочинку, оптимальною організацією діяльності, режимом дня.

2. Недостатню зібраність і схильність до відволікання уваги - посиленим контролем і перевіркою роботи після виконання.

3. Повільний темп розумової роботи компенсують ретельно проведеною попередньою підготовкою до роботи, що дає можливість слабким на перших порах випереджати сильних.

4. Попередня підготовка, глибокий усесторонній аналіз і обдумування інформації, яка засвоюється, її систематизація, складання плану відповіді дозволяє слабким дещо зменшити нервово-психічне напруження, яке виникає в них у відповідальні моменти їх навчальної діяльності (контрольна робота, іспит).

Для учнів з інертною нервовою системою можна рекомендувати такі прийоми:

1. Спочатку давати неповну відповідь із доповненням після невеликої паузи. Така тактика дозволяє виділити деякий час для обдумування, коли вчитель швидко задає запитання і вимагає негайної відповіді.

2. Давати випереджуючі відповіді, коли вчитель у швидкому темпі дає завдання, послідовність яких зрозуміла, наприклад, завдання, записані на дошці, можуть збільшити швидкість роботи за рахунок виконання наступного завдання, пропускаючи попереднє.

Випереджаючі відповіді - це спеціальна організація діяльності, яка властива лише інертним, оскільки актуальна діяльність (розв'язання тільки тих завдань, які пропонують в даний момент), найчастіше виявляється для них безрезультатною.

3. Виконують превентивні дії у підготовці відповідей - перш, ніж відповісти на задане запитання, інертний попередньо підготується і відповідає тільки після того, як форма відповіді вже готова, бо підготовка відповіді під час виступу пов'язана для них з великими труднощами (20).

Темперамент як індивідуально-психологічна риса виконує регулятивну функцію в поведінці, зумовлює використання людиною своїх енергодинамічних можливостей, їх адаптацію до умов. Властивості темпераменту не визначають діяльність, а лише задають обмеження, оберігають організм від великого чи, навпаки, малого використання енергії.

«Вважається, що в діадній взаємодії, малих групах (в тому числі в сім'ї) найбільша сумісність досягається при поєднанні людей з протилежними темпераментами. Найбільш ефективна робота здійснюється в парах: холерик-сангвінік, сангвінік-меланхолік, меланхолік-флегматик» (1).

Психологи рекомендують розсаджувати за партами учнів, приймаючи до уваги тип темпераменту, наступним чином (за О. Костенко):

Флегматик - Сангвінік

Сангвінік - Меланхолік

Флегматик - Флегматик

Сангвінік - Холерик

Флегматик - Меланхолік

Сангвінік - Сангвінік

Рекомендації до роботи з учнями,

які мають різні типи темпераменту (18, с. 24) :

Сангвінік

Підтримка високого рівня працездатності за допомогою:

· Додаткових завдань:

· Надання допомоги слабшому;

· Завдання у формі змагань;

· Прихильність до творчої діяльності;

· Завдання з елементами пошуку і творчості;

· Шляхом генерації ідей (запропонувати і зафіксувати за короткий проміжок часу якомога більше ідей для вирішення складної задачі, ситуації);

· Постановка евристичних питань, які підштовхують до дослідницької діяльності;

· Залучення до конкурсів, вікторин;

· Чіткі критерії оцінки за кожен вид діяльності для попередження схильності до переоцінки своїх можливостей.

Холерик

Контроль над регуляцією, поступове формування наполегливості, старанності, послідовності через:

· Попередження перезбуджування (спокійний, врівноважений стиль взаємодії, відмова від різних видів змагань);

· Використання вправ на релаксацію, які сприяють закріпленню в нервовій системі процесів гальмування;

· Використання цікавих додаткових завдань, проте за умови якісного виконання основної роботи;

· Дозовані завдання, інструктаж, алгоритми для виконання завдань;

· Для звільнення зайвої енергії пропонувати на уроці додаткові завдання, які припускають елементарні фізичні дії: підготувати наочність, роздати посібники.

Флегматики

Терпиме ставлення до сповільненого темпу роботи, допомога у важких ситуаціях:

· Під час відповіді надання часу на роздуми; пропозиція питань і завдань наперед;

· Дозвіл виконати не всі завдання або збільшення часу на їх виконання;

· Відмова від порівняння з успішнішими однокласниками;

· Уникнення ситуацій несподіваного питання;

· Оцінка не тільки результату, але й старання;

· Допомога при виконанні складних вправ схемами-опорами або зразками, використання вправ, які розвивають мислення, уяву, фантазію;

· Залучення до нетривалих змагань;

· Пропозиція самостійних робіт частіша, ніж іншим;

· Допомога в організації робочого місця.

Меланхолік

Створення тепличних умов - ключова умова виховання:

· При спілкуванні вираз співпереживання і розуміння їх відчуттів, станів, сумнівів, страхів;

· Заохочення діяльності в різних формах;

· Привчання до планування діяльності, розумного розподілу часу і збалансованості тривалості роботи і відпочинку;

· Допомога у подоланні сором'язливості, знаходження способів знайти себе ( залучення до спільної діяльності з дорослими, виконання простих потокових доручень, наприклад, перевірка робочих місць);

· Пропозиція частіша, ніж іншим і в більшій кількості, навчальних завдань цікавого характеру (через схильність до апатії);

· Робота у повільному темпі.

2.3.2 Програма роботи по коректуванню проявів темпераменту

Програма роботи приводиться по А.С.Прутченкову (21, с.177-179), який на основі результатів, отриманих з допомогою методики визначення темпераменту методом самооцінки, пропонує систему розвивальних ігор для осіб з переважанням того чи іншого типу темпераменту.

Вправи для холериків

Вправа «Флегматик»

Навчіться на час перетворюватися в людину іншого темпераменту, наприклад, флегматика. Візьміть собі за правило деякий час бути флегматиком. Говоріть рівним і тихим голосом, повільно і спокійно, обдумуючи свої слова. Так само спокійно ведіть себе з іншими людьми. Розпочніть з десяти хвилин протягом дня і доведіть цей час до 3-4 год. Обов'язково проаналізуйте свої відчуття і почуття, які Ви відчули, спілкуючись з людьми в цій ролі.

Вправа «Попелюшка»

Як би Вам не було важко, під час дружньої вечірки або в дружній компанії цілу годину (краще дві, а ще краще три) постарайтеся сидіти в стороні, мовчки спостерігаючи за всім, що відбувається. При цьому Вас, звичайно, будуть просити прийняти саму активну участь в загальному дійстві, але зішліться на втрату «кришталевої туфельки» і залишіться в стороні.

При цьому постарайтеся поспостерігати за присутніми. Як вони себе ведуть? Що роблять? Як говорять? Чи не впізнаєте Ви себе в деяких з них? Якщо так, то, можливо, щось хочете змінити в собі?

Вправи для сангвініків

Вправа «Ведеться»

Під час ділової бесіди або простої розмови постарайтеся періодично передавати ініціативу Вашому співрозмовнику, наприклад, запитуйте його: «А як Ви вважаєте? Що Ви думаєте з цього питання?» Ще краще, якщо Ви будете говорити про те, що цікаво і що хвилює Вашого співрозмовника.

Не робіть жодних зауважень з приводу манери спілкування Вашого співрозмовника, навпаки, - похваліть його. Але зробити це слід без іронії, доброзичливо.

Вправа «Повний лад»

Візьміть собі за правило - періодично наводити лад з своїми книгами, підручниками, своїми записами. Для початку наведіть елементарний порядок у себе на столі. Визначте кожному предмету конкретне місце і в подальшому постарайтеся класти його саме туди.

«Навести лад» в своїх думках Ви зможете з допомогою щоденника або тижневика, в якому слід записувати свої основні справи на наступний день і ввечері перевіряти, чи все Ви виконали з того, що було намічено. Намагайтеся виконувати всі намічені справи.

Вправи для флегматиків

Вправа «блазень»

Свідомо грайте роль блазня в любій компаній, де Вам приходиться бувати. Розказуйте веселі історії (Вам їх прийдеться завчити або придумувати), вивчіть смішні пісні разом з друзями, розказуйте анекдоти (хоч це Вам, звичайно, дається важко).

При цьому Вам потрібно постаратися відчувати себе комфортно, хоч це спочатку важкувато. Але кожну нагоду Вам потрібно використовувати для того, щоб знову і знову грати роль блазня. Ця роль допоможе Вам побачити світ не таким похмурим, а людей не такими вже і поганими.

Вправи для меланхоліків

Вправа «Оратор»

Під час бесід і розмов з своїми друзями свідомо намагайтеся бути Оратором (саме з великої букви). Для цього Вам потрібно говорити голосно, чітко, використовуючи різні ораторські прийоми, щоб привабити увагу співрозмовника. Не забудьте, що ваша промова повинна бути зрозуміла співбесіднику (час від часу запитуйте у нього: «Ти розумієш, про що я говорю?»)

Вправа «Масовик»

В дружній компанії або на вечірці не сидіть збоку, а спробуйте зіграти роль масовика. Запропонуйте всім учасникам вечірки зіграти яку-небудь гру або іншу цікаву справу. Важливо не просто запропонувати цікаву гру, але і організувати її проведення.

2.3.3 По урахуванню індивідуальних особливостей характеру

Характер формується поступово завдяки систематичним послідовним вимогам, впливам, дотримання яких стає способом життя дитини.

Передумовами становлення характеру є особливості нервової системи, тип темпераменту, задатки, здоров'я тощо. Вирішальними умовами у становленні характеру є соціальні умови, насамперед, умови життя конкретної сім'ї ( цінності, матеріальне становище, стосунки), а також стиль сімейного виховання. Конкретними соціальними умовами виховання є також групи, у яких перебуває дитина (шкільний клас, референтна група, коло друзів). Основними психологічними механізмами виховання характеру є:

Психічне зараження, наслідування дорослих та ровесників, ідентифікація, емпатія чи здатність до співпереживання, рефлексія, інтериорізація-екстеріоризація зовнішніх вимог, оцінювання поведінки, підкріплення поведінки, самооцінювання та ін.

Стихійними чинниками становлення характеру виступають:

1) неконтрольоване спілкування дитини з старшими та ровесниками;

2) соціальне научіння як результат спостереження за поведінкою дорослих т ровесників, ідентифікація з ними;

3) засоби масової інформації.

Керованими (нестихійними) чинниками становлення характеру є цілеспрямоване виховання дитини з раннього віку, що полягає в:

1) Постановці вимог до поведінки та діяльності дитини, що постійно ускладнюється, створення умов для дотримання цих вимог, корекція поведінки, постійне підкріплення позитивної поведінки і після вироблення позитивної звички. Самі вимоги повинні бути систематичними, послідовними, що поступово стають складовими (звичками) способу життя дитини.

2) Особливе значення у формуванні характеру має фізична праця, виконання дитиною доручень, обов'язків, у процесі чого формуються вольові риси характеру, моральні риси (працьовитість, чесність, гуманізм). Діти, які не займаються фізичною працею, характеризуються неохайністю, схильністю підміняти виконання справи розмовою, не доводять справу до кінця. В організації діяльності необхідно створити умови для самореалізації, самоствердження та самовираження особистості.

3) В умовах навчання виховується самокритичність, наполегливість, відповідальність та інші якості.

4) Керування міжособистісними стосунками особистості: друзі, приятелі, товариські групи.

5) Організація самовиховання шляхом переведення контролю у самоконтроль, звертання на форму прояву власної поведінки (ефективність, повільність, імпульсивність тощо). Дитина повинна самостійно корегувати негативні прояви, уміти регулювати своєю поведінкою згідно правил і норм поведінки, виробляти у себе звички, манери, стиль поведінки, ставити себе й інших у відповідні умови, які б стимулювали й практикували потрібний стиль поведінки. Необхідно допомогти дитині у виборі ідеалу, складанні програми самовиховання та доборі способів її реалізації.

6) Вчасна корекція поведінки дитини у випадку відхилень від норм, ідеалів.

7) Попередження негативного впливу стихійних чинників (неформальне спілкування з дітьми, що мають відхилення у поведінці, попередження негативного впливу засобів масової інформації, соціального научіння на вулиці). Якщо в дитинстві було допущено навіть незначну помилку у вихованні, то згодом у житті людини виявляють себе такі риси характеру, які заводять її в тупик, заважають їй та її близьким жити

Характер - лише одна із сторін особистості, але не вся. Людина, яка поставлена в екстремальну ситуацію або просто в ситуацію вибору, здатна піднятися над обставинами, в тому числі і над власним характером. Тою мірою, якою людина здатна на це, в ній на перший план виступає не конкретно-характерне, а загальнолюдське начало. І тою мірою, в якій вона не здатна на це, особистість дійсно вичерпується своїм характером, типовими індивідуальними характеристиками. Людина, яка керується психологічними засадами добрих взаємин з іншими людьми, такими як приязність, уміння стати на місце іншого, ввічливість, тактовність, приємний зовнішній вигляд, гарні манери, сприяє тим самим створенню умов для покращення стосунків між членами свого колективу, для усунення суперечок і непорозумінь, встановленню в колективі нормальної трудової атмосфери. Інколи вистачить навіть і однієї такої людини для забезпечення нормального психологічного клімату в ньому. На завершення приведу цитату Марка Аврелія: «Жити щодня так, наче цей день останній, ніколи не метушитися, ніколи не бути байдужим, ніколи не приймати театральних поз - ось досконалість характеру.».

Список використаних джерел