Прояви акцентуацій характеру в поведінці молоді

3

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ АКЦЕНТУАЦІЙ ХАРАКТЕРУ

1.1 Сутність та класифікація акцентуацій характеру

1.2 Типи акцентуацій характеру та їх вплив на поведінку

РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ АКЦЕНТУАЦІЙ ХАРАКТЕРУ МОЛОДІ

2.1 Організація та методика дослідження

2.2 Результати дослідження та їх аналіз

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТОК

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Студенти з акцентуаціями характеру як правило педагогами зараховуються до розряду «важких».

У результаті можна назвати три істотні ознаки складових змісту поняття особистість з акцентуаціями характеру: досить часто характеризуються відхиленням від норми поведінки, порушення поведінки таких осіб важко піддаються виправленню, ця молодь особливо потребують індивідуального підходу з боку як педагогів так і психологів та уваги однолітків.

Акцентуація в основному проявляється у формі різного роду конфліктів особистості з його найближчим оточенням. Перші прояви спостерігаються у небажанні коритися педагогічному впливу, в емоційній неврівноваженості, відсутності витримки, грубості, афективних сплесках немотивованого гніву, що потім може трансформуватися за несприятливих умов у правопорушеннях. Водночас доводиться спостерігати, що особа з акцентуаціями характеру володіє підвищеною активністю, творчою енергією та іншими позитивними якостями, які через крайні варіанти норми не знаходять соціально корисної реалізації [1].

Таким чином, зовнішньо особистість з акцентуаціями характеру характеризується неповноцінним і викривленим ставленням до дійсності.

Акцентуації, будучи крайніми варіантами норми, стали предметом дослідження багатьох науковців (В. М. Бехтерев, П. Б. Ганнушкін, О. В. Кербіков, Е. Кречмер, К. Леонгард, А. Е. Лічко, Р. К. Ушаков,) і водночас латентним явищем для оточуючих, в тому числі для батьків, педагогів, психологів, соціальних працівників. Доведено, що загострені риси характеру виступають детермінуючим фактором багатьох поведінкових актів суб'єкта, в тому числі й агресії (Г. В. Ложкін, Н. І. Пов'якель).

Об`єкт дослідження - характер особистості.

Предмет дослідження - акцентуації характеру.

Мета дослідження - проаналізувати сутність та прояви акцентуацій характеру в поведінці молоді.

Предмет дослідження - акцентуації характеру.

Завдання дослідження:

1. проаналізувати феномен акцентуацій характеру у структурі особистості в різноманітних психологічних теоріях;

2. показати, які акцентуації характеру впливають на поведінку;

3. провести емпіричне дослідження акцентуацій характеру серед молоді.

Вибірка дослідження - молодь, яка навчається у вищому навчальному закладі у кількості 30 осіб.

Методи дослідження:

- аналіз літературних джерел по обраній проблемі,

- опитування.

Використана методика. В дослідженні ми використали характерологічний опитувальник К. Леонгарда.

Структура курсової роботи. Робота структурно складається зі вступу, двох розділів та підрозділів, загальних висновків, списку використаної літератури.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ АКЦЕНТУАЦІЙ ХАРАКТЕРУ

1.1 Сутність та класифікація акцентуацій характеру

Людей відрізняють один від одного не тільки природжені індивідуальні риси, але також і відмінності в розвитку, пов'язані з перебігом їх життя.

Поведінка людини залежить від того, в якій сім'ї вона виросла, в якій школі вчилася, хто вона за професією, в якому колі обертається. Дві людини схожі за рисами характеру у дитинстві можуть згодом мати дуже мало загального між собою, а, з другого боку, схожість життєвих обставин може виробити схожі риси і реакції у людей, відмінних між собою.

Так звані життєві типи, наприклад тип службовця, офіцера, комерсанта, вченого, вчителя, офіціанта, формуються завдяки тому, що певне положення або посада накладають відбиток на спосіб життя. Звичайно, цьому часто сприяє той факт, що закладена в людині природою тенденція взаємодіє з вибраною професією, більш того людина і певну професію часто обирає саме тому, що вона відповідає її індивідуальним уподобанням. Відбиток, про який йде мова, у дорослої людини не може серйозно відобразитися на діагностиці особистості, адже зовнішні форми поведінки в набагато більшому ступені визначаються сприятливими звичками, ніж проявом внутрішньої спрямованості. Так, наприклад, у вчителя відомі впевненість в собі, самовпевненість є природними, оскільки він звик грати важливу роль в дитячому колективі. Зовсім інше враження справляє людина, самовпевненість якої не обумовлена її професією [8, с. 95].

Цілком можливо, що враження дитячого віку наклали певний відбиток на особливості прояву цих рис у дорослого. Проте безперечне одне: і схильності, і спрямованість інтересів людини походять ззовні. В яку сторону направлені честолюбні помисли людини, залежить виключно від зовнішніх стимулів. Двоє однаково честолюбних людей можуть бути злими ворогами внаслідок того, що ставлять собі прямо протилежні цілі. По-різному може бути спрямоване і почуття обов'язку. Який саме напрям обирається людиною, багато в чому залежить від суспільства, в якому вона живе.

Люди відрізняються один від одного незалежно від того, яким чином така відмінність виникає. Точно так, як і по зовнішності одна людина завжди відрізняється від іншої, так і психіка кожної людини відмінна від психіки інших людей.

Риси, що визначають індивідуальність людини, можуть бути віднесені до різних психічних сфер.

Назвемо перш за все сферу, яку найправильніше було б позначити як сферу спрямованості інтересів і схильностей. Деякі інтереси і схильності носять характер егоїстичних, інші, навпаки, альтруїстичних. Так, одна людина може все підпорядковувати бажанню наживи або мати непомірну пихатість, інша -- чуйна, добра, у неї високо розвинене відчуття суспільної відповідальності. До цієї ж сфери відносяться і відчуття справедливості, боязнь або ненависть до людини. Якщо одна з цих властивостей психіки дуже яскраво виражена або, навпаки, мало розвинена, то цю яскраву вираженість описуваних індивідуальних рис ще не можна вважати основною причиною акцентуації осіб, які незмінно чимось виділяються на фоні людей середнього рівня [2].

Легко встановити, що відхилення в ту або іншу сторону у осіб неакцентуйованих завжди знаходяться в межах загальнолюдських норм. Ці риси, закладені в людині від природи, саме унаслідок своєї загальнолюдської значущості складають настільки міцний остов, що особливого індивідуального «різнобою» звичайно не спостерігається. Таким чином, на фоні варіацій у сфері спрямованості інтересів і схильностей, виникають різні індивідуальності, але їх ще не можна віднести до акцентуйованих осіб.

Другу сферу можна позначити як сферу відчуттів і волі. Характер внутрішньої переробки явищ також визначає значні індивідуальні відмінності. В результаті виникають модифікації індивідуальності і характеру. Йдеться про самий процес протікання емоцій, про швидкість, з якою вони опановують людиною і потім слабшають, про глибину відчуття.

Сюди ж входять і види вольових реакцій, до яких ми відносимо не тільки слабкість або силу волі, але також і внутрішню вольову збудливість в плані холеричного або флегматичного темпераменту. Властивості цієї емоційно-вольової сфери також в тій чи іншій мірі обумовлюють різні варіації поведінки, наділяючи людей специфічними індивідуальними рисами. Проте і вони не визначають самі по собі особистість, яка виразно виділялася б на середньому фоні.

Третя сфера пов'язана з інтелектом, який звичайно не включають в поняття особистості. Існує, проте, область асоціативних відчуттів, в яких закладено початок таких рис особистості, як зацікавленість, прагнення до впорядкованості. Дана сфера може бути названа асоціативно-інтелектуальною, але вона також зовсім не повинна пов'язуватися з рисами акцентуації особистості.

Щоб зрозуміти сутність людини, необхідно пильно придивитися до властивих їй різних рис названих вище психічних сфер.

Акцентуація характеру - це надзвичайне підсилення окремих рис характеру, за якого наявні відхилення в психології і поведінці людини, що не виходять за межі нормативної поведінки, але межують з патологією.

Акцентованість рис характеру виявляється лише за певних умов. За інших умов люди з такими рисами діють спокійно, без напруження.

Акцентованість рис характеру виробляється за суспільних умов життя під впливом інтересів, специфіки контактів у колективі, проте, як свідчать дослідження, засадами стосовно них є своєрідні вроджені індивідуальні особливості, що й створюють ґрунт для виникнення акцентуації за відповідних соціальних умов [7, с. 38].

Таким чином , акцентуація характеру -- це крайні варіанти норми, при яких окремі риси характеру гіпертрофовані і виявляються у формі «слабких місць» в психіці індивіда - виборчої її уразливості відносно деяких впливів при хорошій і навіть підвищеній стійкості до інших впливів.

Типи акцентуйованих осіб ще не визначені остаточно. Вони описані К. Леонгардом і А. Личко [6, с. 19]. Проте ці автори дають різну і дуже детальну класифікацію акцентуацій. Загалом виділяють лише чотири типи акцентуацій особистості: збудливий, афектний, нестійкий, тривожний.

Окремі акцентуйовані риси вдачі звичайно бувають достатньо компенсовані. Проте у важких ситуаціях у людини з акцентуйованим характером може виникнути порушення поведінки. Акцентуація характеру, його «слабкі місця» можуть бути явними і прихованими, виявляються в екстремальних ситуаціях.

Люди з особистісними акцентуаціями більш піддатливі гострим впливам середовища, більш схильні до психічних травм. І якщо несприятлива подія чи ситуація завдає удару по «слабкому місцю», та вся поведінка таких осіб різко видозмінюється -- починають домінувати особливості акцентуації.

Проте на відміну від психопатій акцентуації характеру не викликають загальної соціальної дезадаптації особистості.

Інтенсивно виявляючись в підлітковому віці, акцентуація характеру з часом може компенсуватися, а за несприятливих умов - розвинутися і перетворитися в «краєві» психопатії. Акцентуація межує з різними видами психопатій, тому при її характеристиці, типологізації використовують психопатологічнісхеми і терміни.

Фахівці стверджують, що на зорі вчення про психопатії виникла проблема обмеження їх від крайніх варіантів норми, що особливо яскраво виявляються в підлітковому віці. В.М. Бехтєрєв (1886) писав про «перехідні стани між психопатією і нормальним станом». Відомий психіатр П.Б. Ганнушкін (1933) називав подібні стани як «латентну психопатію», О.В. Кербіков (1961) як передпсихопатію, Г.К. Ушаков (1973) як «крайні варіанти нормального характеру».

П.Б. Ганнушкін, наприклад, сформулював загальні, основні ознаки психопатій: подібні особливості характеру заважають пристосуванню людину до життя; визначають весь психічний склад її особистості; не піддаються різким змінам впродовж всього життя [8, с. 63].

Відмінності між акцентуацією характеру і психопатіями ґрунтуються на діагностичних критеріях П.Б. Ганнушкіна і О.В. Кербікова (1966). При акцентуації характеру може не бути жодної з цих ознак: ні відносної стабільності характеру впродовж життя, ні тотальності його проявів у всіх ситуаціях, ні соціальної дезадаптації як наслідки тяжкості аномалії характеру. Фахівці вважають, що ніколи не буває відповідності всім цим ознакам психопатії відразу.

Акцентуація звичайно розвивається в період становлення характеру і згладжується з дорослішанням. Особливості характеру при акцентуації можуть виявлятися не постійно, а лише в деяких ситуаціях, у певній обстановці, і майже не виявляються в звичайних умовах. Соціальна дезадаптація при акцентуації або зовсім відсутні, або буває нетривалою [4, 38].

Личко А.Є. доводить, що при психопатіях декомпенсації, гострі афектні і психопатичні реакції, соціальна дезадаптація виникають від будь-яких психічних травм, в найрізноманітніших важких ситуаціях, а саме: лише тоді, коли вони адресуються до місця найменшого опору, до «слабкої ланки» даного типу характеру. Інші труднощі і потрясіння, що не зачіпають цього місця, не приводять до порушень і переносяться стійко. При кожному типі акцентуації, вважає Личко А.Є., є властиві йому, відмінні від інших типів «слабкі місця». На підставі викладеного дослідник підліткової акцентуації А.Є. Личко дає її визначення: «Акцентуація характеру - це крайні варіанти, при яких окремі риси вдачі надмірно посилені, внаслідок чого виявляється виборча уразливість відносно певного роду психогенних дій при хорошій і навіть підвищеній стійкості до інших» [2].

Існують дві класифікації типів акцентуації характеру. Перша запропонована Карлом Леонгардом (1968) і друга - А.Є. Личко (1977). Наведемо зіставлення цих класифікацій, зроблене В. Юстицьким (1977).

Таблиця 1.1

Тип акцентуйованої особистості, за К. Леонгардом	Тип акцентуації характеру, за А.Є. Личко
Лабільний	Лабільний циклоїд
Надрухомий Емотивний	Лабільний
Демонстративний	Істероїдний
Надпунктуальний	Психастеничний
Ригідно-афектний Некерований	Епілептоїдний
Інтравертний	Шизоїдний
Боязливий	Сенситивний
Неконцентрований або неврастенічний	Астено-невротичний
Екстравертний	Конформний
Слабовільний	Нестійкий
-	Гіпертимний
-	Циклоїдний

Таким чином, акцентуації характеру є крайнім проявом норми. Це значить, що у кожної людини є певний набір рис, які за певних умов можуть акцентуватися (виділятися) і тим самим впливати на поведінку людини.

Особливо гостро акцентуації характеру проявляються у підлітковому та юнацькому віці через нестабільність і вразливість нервової системи, становлення їх характеру і переоцінці та становленню власних поглядів на життя, вибірковості та чутливості у стосунках з оточуючими, батьками, друзями, знайомими. Тому питання щодо корекції акцентуйованих рис характеру стає актуальним саме у підлітковому та юнацькому періоді.

1.2 Типи акцентуацій характеру та їх вплив на поведінку

Розрізняють явну і приховану акцентуацію характеру (Личко А.Є., Александров А.А., 1973).

Явна акцентуація. Цей ступінь акцентуації відноситься до крайніх варіантів норми. Вона відрізняється наявністю досить постійних рис певного типу характеру. Ретельно зібраний анамнез, відомості від близьких, нетривале спостереження, особливо в середовищі однолітків, а також результати експериментально-патохарактерологічної оцінки за допомогою діагностичного опитувальника (Личко А.Є., Іванов Н.Я., 1977) дозволяють розпізнати цей тип. Проте вираженість рис певного типу не перешкоджає можливості задовільної соціальної адаптації. Займане положення звичайно відповідає здібностям і можливостям. У підлітковому віці особливості характеру часто загострюються, а при дії психогенних чинників, що адресуються до «місця найменшого опору», можуть наступати тимчасові порушення адаптації, відхилення в поведінці. При дорослішанні особливості характеру стають достатньо вираженими, але компенсуються і звичайно не заважають адаптації.

Прихована акцентуація. Цей ступінь мабуть повинен бути віднесений не до крайніх, а до звичайних норм. У буденних, звичайних умовах, риси певного типу характеру виражені слабо або не виявляються зовсім. Навіть при тривалому спостереженні, різносторонніх контактах і детальному знайомстві з біографією важко буває скласти чітке уявлення про певний тип характеру.

Проте риси цього типу можуть яскраво, часом несподівано, виявитися під впливом тих ситуацій і психічних травм, які пред'являють підвищені вимоги до «місця найменшого опору». Психогенні чинники іншого роду, навіть важкі, не тільки не викликають психічних розладів, але можуть навіть не виявити типу характеру. Якщо ж такі риси і виявляються, це, як правило, не приводить до помітної соціальної дезадаптації [4, с. 46].

Часто говорять, що виховання необхідно індивідуалізувати. А як це зробити конкретно? Вивчення акцентуації дозволило підказати, які форми виховання для яких дітей неприйнятні. Підлітки з явною акцентуацією хоч і пристосовуються до оточуючого середовища, але в звичайних ситуаціях звертають на себе увагу жорсткостями, нерівностями характеру. Хто не бачив галасливих, товариських, пустотливих, невгомонних людей? Вони люблять командувати, не бояться перед незнайомими людьми, але їм явно бракує відчуття міри, такту в спілкуванні із старшими. Жвавий розум і хороші здібності дозволяють їм добре вчитися. Але вчаться вони нерівно. А все із-за тієї ж невгамовності, непосидючості і, як наслідок, недисциплінованості.

У них переважає піднесений настрій, вони енергійні, але, зустрівши перешкоду, можуть дати спалах дратівливості, а то і гніву. Таку акцентуацію називають гіпертимною (у цьому термінові підкреслюється піднесений настрій і підвищена активність). Такі особистості прагнуть до лідерства, легко змінюють захоплення, люблять хвастнути, переоцінюють свої можливості і здібності. Схоплюють все на льоту, але не завжди цього достатньо для успішного життя.

Гіпертимні особистості бурхливо реагують на дріб'язковий контроль і жорстку дисципліну, тому легко дають реакції емансипації. Вони тяготяться самотністю, монотонною діяльністю, ненадійні там, де потрібна копітка, ретельна робота, не відрізняються акуратністю в обіцянках. Легковажно відносяться до правил і заборон, непомітно для себе можуть переступити грань допустимого, нерозбірливі в знайомствах і можуть опинитися в сумнівній компанії. У пошуках нових відчуттів схильні до ранньої алкоголізації і вживання токсичних речовин.

Є у них і достоїнства. У важких випадках вони не розгублюються, здатні проявити винахідливість. Але достоїнства ці можуть обернутися недоліками: вони легко починають хитрувати і вивертатися. Не виправдовують себе авторитарний стиль взаємостосунків з ними. Але якщо з повагою відноситися до їх думки, заохочувати корисну діяльність, доручати організацію серйозних справ, то можна направити їх енергію на соціально прийнятні вчинки. Можна спиратися на прагнення до лідерства. Із-за суперництва у таких осіб можливі конфлікти з товаришами та колегами. Залишати їх без нагляду не можна, але при цьому необхідно підкреслювати поважну увагу до них, а не дріб'язковий контроль і недовір'я. До порушень їх поведінки можуть привести як бездоглядність, так і неприкрито жорсткий контроль.

Потуральна гіперпротекція їм приємна, але може прищепити їм істеричні риси вдачі, прагнення бути в центрі уваги, викликати захоплення, а ради цього вони будуть готові здійснювати сумнівні вчинки [4, с. 50].

Циклоїдний тип акцентуації виявляється чергуванням підвищеного і пониженого настрою, що виникають без зовнішніх причин. На тлі підвищеного настрою такі люди нічим не відрізняються від гіпертимної акцентуації. Тривале пониження настрою вперше виникає в пубертатному періоді на тлі рівного або піднесеного настрою.

Людина нерідко скаржиться на млявість, занепад сил. Те, що раніше давалося легко, тепер вимагає неймовірних зусиль, все валиться з рук. Обтяжує товариство, і раніше жваві стають смутними домосідами. Знижується апетит, улюблена їжа не приносить задоволення. Порушується сон (безсоння або сонливість), порушене засипання, вранці спостерігається несвіжість, млявість. Зауваження, докори, звинувачення рідних заглиблюють депресивний стан. З'являються думки про власну неповноцінність, нікчемність, даремність, можуть виникати думки про самогубство.

Коли субдепресивна форма змінюється гіпертимною, то люди знову стають товариськими, прагнуть до компанії, знову з'являються колишні або нові захоплення, кипуча діяльність.

Підвищення настрою або занепад його можуть бути такими значними, що роблять неможливою звичну діяльність. У цих випадках доводиться мати на увазі не патологічну поведінкову реакцію, а прояв хвороби. Деякі психічні захворювання можуть виявлятися маніакальними і депресивними фазами. При вчасному звертанні до лікаря вдається досягти хорошого лікувального ефекту.

Лабільний (рухомий) тип відрізняється крайньою мінливістю настрою. Якщо при гіпертимній і циклоїдній акцентуації емоційні зрушення відносно стійкі, то у осіб лабільного типу настрій міняється протягом дня і від нікчемних причин. Всі люди в якійсь мірі наділені емоційною рухливістю, але у лабільних це виходить за межі звичайних коливань настрою. Не завжди можна уловити причину їх мінливості, але вона є і криється в зовнішніх приводах: непривітний погляд, неприємна інтонація, невтішне слово, пляма на костюмі, несподіваний дощ - все може занурити в смутний і похмурий настрій.

І навпаки, швидкоплинний комплімент, цікава новина, приємна бесіда, мало реальні, але принадні перспективи можуть швидко підняти настрій. Характерний миттєвий перехід від гірких сліз до радісної усмішки.

Хвилинний настрій позначається і на самопочутті. Міняється сон, апетит, працездатність. При поганому настрої такі люди прагнуть до самоти, при хорошому - люблять галасливе товариство. Залежно від настрою майбутнє представляється то безрадісним і смутним, то розцвітає яскравими фарбами. Одні і ті ж люди при поганому настрої сприймаються як непривабливі, нудні, погані, при хорошому - як привабливі, цікаві, милі. При всій мінливості настрою до тих, хто їх любить і проявляє турботу, вони переживають глибоке почуття прихильності, що, втім, не заважає виникненню частих, але швидкоплинних образ, сварок. І в хвилини смутку вони шукають дружбу з тими, хто здатний утішити, підбадьорити, відвернути від похмурих думок. Лабільно чутливо реагують на похвалу, схвалення, знаки уваги - все це щиро радує їх. Реакція групування залежить від настрою. При теплому відношенні в сім'ї реакції емансипації не виникає [3].

Коли у лабільних осіб виникають хворобливі реакції? У ситуації емоційної холодності, коли їх відкидають, проявляють до них байдужість, грубість, не говорячи вже про жорстокість. У цих випадках у них легко виникають афектні невротичні реакції, і вони потребують допомоги психолога або психіатра.

Якщо при акцентуації гіпертимного, циклоїдного, лабільного типів поведінка визначається емоційним фоном, то у нестійкого типу вразлива вольова сфера: таких людей можна назвати безвільними. Вольова слабкість виявляється в навчанні, праці - скрізь, де потрібно докласти зусилля, проявити цілеспрямованість. Навіть у пошуку розваг вони пливуть за течією і примикають до активніших товаришів. Їх підвищена тяга до розваг і задоволень не первинна, а, швидше, наслідок прагнення до неробства. Вони охоче втікають з лекцій або роботи в кіно, безцільно гуляють по вулицях, годинами стирчать в місцях звичайних зборищ молоді. Їх тягне до поганого, якщо воно не вимагає вольових зусиль.

У більш ранньому дитинстві вони відрізняються непосидючістю і неслухняністю, але бояться покарань, що їх стримує. Жорсткий контроль дозволяє упорядкувати їх поведінку, але при першій нагоді вони ухиляються від справи, наслідують ті форми поведінки, які обіцяють негайне задоволення. З бажання розважитися охоче йдуть на асоціальні вчинки, рано починають палити і вживати алкоголь або інші дурманні засоби, із захватом розповідають про свої переживання в сп'янінні, схильні до дрібних крадіжок.

У таких людей немає щирої теплоти у відносинах з рідними. Дивляться на них як на джерело засобів для задоволень. При відмові дають реакції емансипації. Не здатні вони ні на романтичну закоханість, ні на відданість в дружбі. Для них переважна компанія для розваги. Про майбутнє не замислюються, живуть одним днем. Боязкі і безініціативні, вони прагнуть до групування і стають слухняним знаряддям активніших однолітків, ними зневажають, примушують «тягати каштани з вогню» для інших [4, с. 55].

Їх захоплення поверхневі. Люблять годинами базікати із знайомими, з радістю вдаються до азартних ігор. Спорт не люблять, але скажена їзда на мотоциклах для них принадна. Серед правопорушень цієї групи переважають угон автомашин і мотоциклів.

Для таких людей найбільш небезпечна бездоглядність. В умовах постійного жорсткого контролю, коли їм не дозволяють ухилятися від навчання або праці, коли всі навколо працюють, вони на якийсь час упокорюються. Але як тільки контроль слабшає, вони спрямовуються в найближчу асоціальну компанію у пошуках задоволень, що не вимагають зусиль. Все, що вимагає наполегливої праці, їх не приваблює. Вони не здатні до тривалого напруження, але не тому, що не витривалі, а через безвілля.

Близько примикає до нестійкого, але не співпадає з ним конформний тип акцентуації («погоджувальний»). Під конформністю розуміють схильність до підпорядкування думці групи за відсутності проявів незалежності, самостійності. У різних випадках багато людей проявляють той або інший ступінь конформності. Але для конформної акцентуації це найбільш стійка риса вдачі, що визначає весь стиль поведінки. Вони начисто позбавлені індивідуальності у вчинках і думках: від одягу і манери поведінки до поглядів і переконань - все повинно бути у них, як у всіх. Ні у чому не відстати, але й не забігти вперед. Вони не люблять нового, але, якщо середовище освоїло нове, вони безповоротно цьому підкоряються.

Вони - повністю продукт свого середовища. Тому, якщо оточити їх хорошими людьми, якщо вони бачать навколо себе лише позитивні приклади, то вони успішно вчаться, здобувають вищу освіту, стають виконавчими працівниками. Важливо, щоб робота не вимагала від них особистої ініціативи. Це природжені виконавці. Вони не люблять змін, важко освоюють нову ситуацію, нові умови роботи, але можуть витримати і напружений ритм, якщо він чітко регламентований. Зміна місця роботи або навчання, нове місце проживання - великий струс для них. При виборі учбового закладу вони слідують за більшістю. Захоплення неспроможні, визначаються модою або групою. Часом можуть справляти враження «зразкових людей», оскільки беззаперечно виконують вимоги старших і сильніших. Але радіти тут нічому. За слухняністю і поступливістю ховається обмеженість бажань і спонук, байдужість, відсутність самостійності, всеїдність.

Для такого типу акцентуації найбільш небезпечна бездоглядність, оскільки тоді вони легко можуть опинитися в асоціальній групі. У поганому середовищі вони легко засвоюють її звичаї і звички, як би це не було згубно для них самих. Вони легко спиваються або втягуються в групові правопорушення. Якщо їх відривають від звичної групи або не дозволяють поступати, «як всі», тоді вони дають реакцію емансипації.

При істероїдній акцентуації головна риса - це невгамована потреба уваги, потреба викликати захоплення, здивування, шанування, співчуття. Якщо такі люди непомітні для інших, то страждають, обурюються, ненавидять. Зовні вони справляють враження дуже емоційних. Проте їх почуття поверхневі, демонстративні, переживання театрально награні. Все це не більше ніж поза рисування. Глибокі почуття до інших у них відсутні, але себе вони люблять щиро.

Вже в дитинстві вони не виносять, коли при них хвалять інших дітей, приділяють увагу іншим. Якщо ними захоплюються, то вони охоче співають, танцюють, декламують вірші. Якщо їм бракує здібностей, наполегливості, то ради привернення уваги порушують дисципліну, прогулюють, ухиляються від навчання і роботи. Можуть зухвало поводитися в громадських місцях, але важких правопорушень уникають. «Сіре» життя їх не влаштовує. Ради привернення уваги брешуть і фантазують, готові перебільшити свою алкоголізацію, хвастнути кількістю і якістю випитого, видати себе за наркомана. Якщо заплутуються в неймовірній історії, то демонструють бажання і спроби самогубства, приписують собі вдавані хвороби [4, с. 57].

Поширена думка, що істеричні особистості навіювані. Це вірно лише наполовину. Навіюваність їх одностороння, доти, поки це підіграє їх самолюбності. Крізь всі їх вчинки просвічує бажання привернути до себе або повернути втрачену увагу. Натхнені увагою і захопленням, вони можуть проявити тимчасову відвагу, але перед труднощами пасують. Ненадійні в дружбі, легко зраджують товаришів, люблять пустити пил в очі. Вони чуйно уловлюють настрій, бажання, прагнення оточуючих і, потураючи їм, стають на годину ватажками, виразниками мас. У групі надовго не затримуються. Вичерпавши запас уваги до себе, прямують в нову. Захоплення у них обов'язково модні і такі, що не вимагають наполегливої праці. Їх приваблює зовнішня незвичність: гімнастика йогів, екзотичні колекції. Можуть афішувати неіснуючі сексуальні зв'язки, розігрувати серед скромниць роль розпусників і насолоджуватися приголомшливим враженням. У них необґрунтовані претензії і надії на блискуче майбутнє.

Найуразливішим для них є удар по самолюбству, нездатність зайняти видне місце і положення, крах надій на успіх, втрата уваги впливових осіб, осміяння, викриття їх вигадок. Свою досаду зганяють на рідних, які вже не в силах, як це бувало в дитинстві, захистити їх від труднощів і невдач. На подив батьків, на турботу і ласку відповідають холодністю, грубістю, озлобленням. Якщо все вдається, якщо оточуючі потурають їм і йдуть на поступки, то такі підлітки достатньо компенсовані, хоча театральність поведінки залишається помітною. При невдачах спостерігаються демонстративні невротичні реакції, відхід в хворобу, іпохондричний розвиток. Реакції емансипації носять лише гучний характер. Справжньої свободи не шукають, зовсім не жадають залишитися без опіки і турботи.

Істерична акцентуація - часто плід виховання по типу «кумир сім'ї» (потуральна гіперпротекція).

Сенситивний тип акцентуації прямо протилежний істеричному. Центральна риса - знижена самооцінка, відчуття неповноцінності в поєднанні з надмірною вразливістю. Вже в дитинстві вони відрізняються боязкістю, боязливістю [1].

Вони прагнуть подолати свої слабкості. Так, хлопці прямують у силові види спорту, дівчата сподіваються в громадській роботі подолати свою боязкість і соромливість. Захоплюються музикою, співочими птахами, розведенням рибок, квітів. Свої успіхи зменшують, але в роботі добросовісні.

Дуже хворобливо такі люди переживають недоброзичливе ставлення оточуючих, насмішки, підозри в непристойних вчинках, несправедливі звинувачення. У сприятливій обстановці знаходять спокій і упевненість. Якщо в більш старшому віці не склалося особисте життя або ділові відносини, то сенситивні риси загострюються. Посилюється ранимість, образливість, слізність, песимістична оцінка сьогодення і майбутнього.

До сенситивного типу близький психастенічний. Це нерішучі, тривожні, недовірливі люди. Вони люблять займатися самоаналізом, який переходить в самокопання. Виникаючі неприємності турбують менше, ніж очікування невдач в майбутньому. У дитинстві відрізняються не за віком «інтелектуальними» інтересами. Люблять багато читати, міркувати. Відрізняються руховою не вмілістю, тому не люблять рухомих ігор. Слабо розвинені фізично, особливо руки, але в бігу, лижах, велосипедному спорті (акцент на рух ніг) можуть досягати непоганих результатів, що підвищує їх упевненість.

Нерішучість у них виявляється при необхідності зробити вибір. Ухваливши рішення, поспішають виконати його, щоб не передумати. Вони не люблять змін обстановки, нових предметів, побоюються незнайомих людей. Схильні до інтелектуальних або естетичних захоплень. Намагаються додати собі упевненість придуманими прикметами і ритуалами. Вважають, що якщо наперед все передбачити, то нічого поганого не трапиться. Тому в роботі педантичні і від інших вимагають дотримання дрібних формальностей.

Для них важкі ситуації з відчуттям підвищеної відповідальності. Непосильний вантаж для них - великі надії батьків на їх успіхи. Безперервні нагадування про відповідальність, обережність, залякування неприємностями і знегодами перенапружує їх, приводять до невротичних зривів або загострює небажані риси [5, с. 49].

При астеноневротичній акцентуації на перший план виступають: підвищена стомлюваність, дратівливість, слабкість, схильність до іпохондрії. Ця підлітки часто скаржаться на фізичне нездужання, охоче лягають в ліжко, лікуються і обстежуються. Проте помірне фізичне навантаження переносять задовільно, більше втомлюються при розумових заняттях і емоційному напруженні. При стомленні вибухають з нікчемного приводу, але обурення завершується розкаянням і сльозами. Тягнуться до однолітків, але від компаній втомлюються. При захворюваннях близьких посилюється іпохондричність, шукають у себе хвороби. Вразливе місце - напружене розумове і емоційне навантаження [3].

Шизоїдний тип акцентуації - теж крайній варіант нормального характеру і не має прямого відношення до шизофренії як хвороби. Шизоїдні особи відрізняються замкнутістю і відгородженістю, живуть у світі своїх незвичайних захоплень і інтересів. Можуть захоплюватися китайськими ієрогліфами, генеалогією царів, складанням конституцій для держав, колекціонуванням неприємних комах, залізних болтів і ін., колекції можуть бути і унікальними, і абсолютно даремними. Все це робиться не напоказ, не для демонстрації незвичності, а лише для себе. Захоплення приховують, побоюючись насмішки. Їм вдаються тонкі ручні роботи, гра на музичних інструментах. У спорті віддають перевагу індивідуальним заняттям.

Зовнішній малюнок поведінки суперечливий: вони то апатичні і бездіяльні, але напористі і цілеспрямовані, то нетовариські, то настирливі, то соромливі, то нетактовні. Зовнішня холодність поєднується у них з витонченою чутливістю. З малих років вони грають наодинці, не тягнуться до однолітків, не за віком стримані, не проявляють теплоти і безпосередності. Біда шизоїдних людей в недостатності емоційної сфери. У них відсутній емоційна відгукуваність: вони не уловлюють ставлення оточуючих до себе, не можуть уловити момент, коли треба піти або припинити розмову. Через це з ними важко спілкуватися. Вони самі страждають від цього і ще більш замикаються в собі. Тому їх поведінка може сприйматися як нетактовна і настирлива, а їх замкнутість розцінюється як холодність. Між ними і оточуючими як би лежить стіна емоційної глухоти. Важко сказати, пов'язано це з природженою слабкістю емоційних нервових центрів чи з дефіцитом емоційного спілкування в ранні роки і навіть місяці життя [1].

Коли у цих людей виникають хворобливі реакції? При настирній спробі проникнути в їх внутрішній світ, викликати на відвертість. Незадоволення своїм життям схиляє їх до відходу в світ фантазій, і це є для них формою психологічного захисту, самовтіхою. Природно, що спроба позбавити їх цього притулку викликає протест. До буденного життя вони не пристосовані, оскільки живуть в придуманому, а не реальному світі. Найскрутніше для них спілкування з оточуючими. Ділові контакти з ними цілком задовільні. Але там, де потрібне встановлення неформальних міжособових відносин, покладатися на них не можна. Якщо надати їм можливість роботи, що не вимагає колективних зусиль, то вони можуть досягти значних і навіть видатних результатів, стати неабиякими вченими, музикантами, шахістами.

Епілептоїдний тип акцентуації виявляється в схильності до тужливо-злобного настрою (дисфорії). Такі стани розвиваються поступово під впливом дрібних незначних моментів, тривають годинами і днями, і можуть розрядитися на кому завгодно. При цьому можливі важкі правопорушення, пов'язані з нестримною люттю, жорстокістю, цинічною лайкою, байдужістю до безпорадністю жертви. Деякі особливості їх поведінки повинні насторожувати вже з малих років: вони люблять мучити тварин, дратувати і ображати малюків, кривдити слабких і немічних, безглуздо ламати іграшки і псувати речі (іноді діти псують іграшки з допитливості: їм хочеться дізнатися, що там всередині пищить або примушує рухатися. Цій допитливості можна сприяти, купуючи розбірні іграшки). У такої дитини спостерігається недитяча ощадливість відносно свого: одяг, іграшок - і злобна реакція, якщо роблять замах на її власність. Вже в школі спостерігається педантична (дріб'язкова) акуратність в поводженні з книгами і зошитами. Такі діти люблять раз і назавжди встановлений порядок для них важливіше за саму справу.

Для їх поведінки характерні повільність, тугорухливість у всіх сферах психіки (емоційність, мислення, рухова активність), із захоплень віддають перевагу силовим видам спорту, але можуть займатися і копіткою роботою, особливо якщо це веде до вигоди. У них взагалі рано виявляється пристрасть до збагачення.

При реакції групування прагнуть до лідерства. В умовах строгої дисципліни виявляється полюсність поведінки: вміють підлещуватися до керівників, щоб дістати деяку владу над однолітками і використовувати її до своєї вигоди.

Реакції емансипації важкі - від всіх вимагають не тільки свободи і прав, але й матеріальних благ і турботи про них.

Зриви дають, якщо ущемляються їх інтереси: матеріальні або моральні (прагнення до лідерства). При нагоді проявляють деспотичну владу і при цьому не знають міри. Не переносять непокору і утиск своїх інтересів. Будь-який афект у них стає нестримним і може привести до кримінальних наслідків. Не приборкано ревниві. Алкогольне сп'яніння з перших випивок виявляється люттю і бійками. Нс знають міри у алкоголі, тяжіють до важких ступенів сп'яніння [8, с. 101].

За класифікацією А.Є. Личко існують ще й змішані типи, які складають майже половину випадків явної акцентуації. Їх особливості неважко описати на підставі наданих характеристик. Поєднання, що зустрічаються, не випадкові: риси одних типів з'єднуються один з одним досить часто, інші ж не поєднуються майже ніколи. Фахівцями пропонуються два типи поєднань [3].

Проміжні типи. Вони обумовлені ендогенними закономірностями, перш за все генетичними чинниками, а також особливостями розвитку в ранньому дитинстві. До них відносяться лабільно-циклоїдний і конформно-гіпертимні типи, а також поєднання лабільного типу з астено-невротичним і сенситивним, астено-невротичного з сенситивним і психастенічним. Сюди ж можуть бути віднесені також проміжні типи - шизоїдно-сенситивний, шизоїдно-психастенічний, шизоїдно-епілептоїдний, шизоїдно-істероїдний, істероїдно-епілептоїдний. Можлива трансформація гіпертимного типу в циклоїдний через різні ендогенні закономірності.

Амальгамові типи. Вони формуються як наслідок нашарування рис одного типу на ендогенне ядро іншого через неправильне виховання або інші хронічно діючі психогенні чинники. Тут також можливі лише деякі нашарування одного типу на іншій. Гіпертимно-нестійкий і гіпертимно-істероїдний типи є приєднанням нестійких або істероїдних рис гіпертимній основі [2].

Лабільно-істероїдний тип звичайно буває наслідком нашарування істероїдності на емоційну лабільність. А шизоїдно-нестійкий і епілептоїдно-нестійкий - нестійкості на шизоїдну або епілептоїдну основу. Останнє поєднання відрізняється підвищеною криміногенною небезпекою.

Конфліктно-нестійкий тип виникає як наслідок виховання конформного особистості в асоціальному оточенні.

Розвиток епілептоїдних рис на основі конформності можливе в тому випадку, коли людина зростає в умовах жорстоких репресивних взаємостосунків.

У дослідженні київських авторів (Ю.С. Гільбух, С.І. Підмазин і ін.) вказується, що акцентуйованість серед підлітків та молоді - явище вельми серйозне, і, природно, воно не може не відображатися педагогічною свідомістю.

Авторами пропонується система діагностики і коректувальної роботи з акцентуйованою молоддю в аспекті цілісного учбово-виховного процесу в ВНЗ. Автори пропонують основні принципи коректувальної роботи, які втілені в конкретних формах діяльності психолога, педагога, соціальних працівників.

Корекція акцентуйованості характерів передбачає вивчення ієрархічної структури смислових установок суб'єкта і можливість її трансформації в ході психопрофілактики і психокорекції, що дозволить передбачити, спрогнозувати як конкретну поведінку підлітка, так і динаміку розвитку характеру. Важливим в цьому дослідженні є те, що діагностичний інструментарій не складний, а форми роботи по корекції і вихованню достатньо широко відомі педагогам (МПДО, метод незавершених речень, колірний тест Люшера та ін.).

Розроблена вказаними авторами система діагностики і коректувальної роботи з акцентуйованими особами в контексті цілісного учбово-виховного процесу допоможе об'єднати зусилля психологів, соціальних педагогів, батьків по відношенню до девіантної молоді.

РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ АКЦЕНТУАЦІЙ ХАРАКТЕРУ МОЛОДІ

2.1 Організація та методика дослідження

Вибірка дослідження - молодь, яка навчається у вищому навчальному закладі у кількості 30 осіб.

Предмет дослідження - акцентуації характеру.

Використана методика. В дослідженні ми використали характерологічний опитувальник К. Леонгарда.

Цей тест призначений для виявлення типу акцентуації характеру. Питальник включає в себе 88 запитань, 10 шкал, які відповідають певним типам акцентуації характеру. Перша шкала характеризує особистість з високою життєвою активністю, друга шкала показує збудливу акцентуацію. Третя шкала говорить про глибину емоційного життя досліджуваного. Четверта шкала показує схильність до педантизму. П'ята шкала виявляє збільшену тривожність, шоста - схильність до перепадів настрою, сьома шкала говорить про демонстративність поведінки досліджуваного, восьма - про неврівноваженість поведінки. Дев'ята шкала показує степінь стомлюваності, десята - силу і вираженість емоційного реагування.

Можливе застосування опитувальника як індивідуально, так і в групі. Найбільш вдалий варіант застосування опитувальника в групі, але кожен випробовуваний повинен мати перед собою текст опитувальника і аркуш для відповідей. Опитувальник застосовується як для психологічної консультації, так і з метою профдобору і профорієнтації.

Максимальний показник по кожному виду акцентуації рівний 24 балам. Ознакою акцентуації, тобто сильною виразністю даної властивості, вважається показник, що перевищує 12 балів. Якщо жодна властивість не перевищує показника 12 балів, можна підрахувати середній показник по всіх властивостях і звернути увагу на ті властивості, показники яких вище цього середнього.

Перед проведенням піддослідні були ознайомлені з інструкцією оптувальника, і кожному був розданий бланк відповідей, який вони мали заповнити. Час, на протязі якого тривав «експеримент» був необмежений.

На основі зібраного матеріалу була підрахована сума балів з кожного типу акцентуації, і виведені певні результати.

2.2 Результати дослідження та їх аналіз

акцентуація характер молодь

Використання характерологічного опитувальника Леонгарда дозволила визначити типи акцентуацій характеру:

переважають такі акцентуації характеру як гіпертимні, збудливі, циклотимні;

більшість досліджуваних не мають яскраво виражених акцентуацій характеру;

тип «Гіпертимний» переважає у дівчат (62,5% і 50%), слід відмітити, що у середовищі досліджуваної групи переважають особи з гіпертимними акцентуаціями характеру, цей показник становить 56,7%;

тип «Збудливий» також переважає серед дівчат (50,0% і 46,7%), серед досліджуваних переважають незбудливі особи;

кількість емотивних в групі становить 40%, серед них 28,6% хлопців і 50% дівчат, тобто і за цим типом переважають дівчата;

яскраво виражених педантичних у відсотковому співвідношенні більше серед хлопців, але у кількісному ці показники рівні (4 і 4 особи), оскільки дівчат серед опитаних більше;

показник тривожних загалом низький (яскраво виражених - 30,0%), більшість серед яких знову становлять дівчата (31,3%);

яскраво виражений показник циклотимних - 53,3%, серед хлопців і дівчат кількісні значення розподілились порівно (8 і 8 осіб);

яскраво виражений показник демонстративних спостерігається у 30% випадків, більшість становлять хлопці - 42,9%;

серед неврівноважених більше дівчат - 56,3%, загальний показник - 46,7%;

дистимні становлять 33,3%, більшість серед них хлопці - 42,9%;

показник екзальтованих досить низький і становить 23,3%, серед цієї кількості переважають дівчата - 25,0%.

Таблиця 2.1

Результати дослідження рівня акцентуації характеру за опитувальником Леонгарда

№№ п/п	Ім'я	Стать	Гіпертимні	Збудливі	Емотивні	Педантичні	Тривожні	Циклотимні	Демонстративні	Неврівноважені	Дистимні	Екзальтовані
1	Андрій К.	чол	15	14	7	2	8	14	11	8	11	5
2	Андрій С.	чол	10	10	15	16	11	3	15	7	8	4
3	Андрій Л.	чол	7	12	4	5	7	18	16	4	10	9
4	Борис Ф.	чол	2	13	14	11	11	14	5	12	6	4
5	Валентин Г.	чол	4	17	5	6	9	7	4	2	2	2
6	Володимир З.	чол	17	15	6	11	13	17	5	9	15	17
7	Володимир Б	чол	17	4	13	13	3	13	11	8	14	15
8	Володимир С.	чол	3	11	10	6	4	18	13	3	12	5
9	Євген Ц.	чол	13	9	14	17	13	4	13	17	16	11
10	Ілля Д.	чол	13	9	9	16	13	17	2	8	12	15
11	Ігор Н.	чол	4	9	11	3	15	8	12	16	10	6
12	Максим У.	чол	16	7	3	11	2	13	17	8	5	11
13	Руслан Ш.	чол	12	18	11	2	9	2	9	17	18	4
14	Анастасія Т.	жін.	2	3	8	7	9	11	3	18	4	5
15	Вікторія Ш.	жін.	18	5	14	7	1	18	18	15	7	16
16	Валентина Р.	жін.	15	13	2	3	3	7	8	12	14	14
17	Вікторія З.	жін.	14	2	5	18	11	7	10	17	10	6
18	Лариса Р.	жін.	18	9	4	17	12	6	6	10	17	2
19	Людмила П.	жін.	17	15	8	8	14	6	8	15	2	2
20	Людмила Т.	жін.	18	15	14	9	8	17	12	15	8	4
21	Леся К.	жін.	14	14	16	9	1	11	8	6	6	9
22	Марія П.	жін.	5	13	5	7	2	2	6	3	8	16
23	Марія О.	жін.	8	5	14	8	6	12	4	13	3	2
24	Олександра В.	жін.	7	5	2	17	3	12	10	8	3	4
25	Оксана Г.	жін.	2	15	13	11	17	16	4	9	4	1
26	Оксана Д.	жін.	15	9	14	3	3	15	9	13	12	7
27	Олена К.	жін.	12	17	14	11	13	17	11	6	2	4
28	Соломія Х.	жін.	14	4	11	13	5	14	6	15	14	7
29	Софія В.	жін.	2	15	7	2	14	3	9	14	8	3
30	Христина М.	жін.	6	2	15	9	8	4	14	2	10	13

Таблиця 2.2

Кількісний розподіл вибірки дослідження рівня акцентуації характеру за опитувальником Леонгарда

Параметр	Гіпертимні	Збудливі	Емотивні	Педантичні	Тривожні
	<12	>12	<12	>12	<12	>12	<12	>12	<12	>12
А	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10
Всього	13	17	16	14	18	12	22	8	21	9
%	43,3	56,7	53,3	46,7	60,0	40,0	73,3	26,7	70,0	30,0
Хлопці	7	7	8	6	10	4	10	4	10	4
%	50,0	50,0	57,1	42,9	71,4	28,6	71,4	28,6	71,4	28,6
Дівчата	6	10	8	8	8	8	12	4	11	5
%	37,5	62,5	50,0	50,0	50,0	50,0	75,0	25,0	68,8	31,3
А	11	12	3	14	15	16	17	18	19	20
Всього	14	16	21	9	16	14	20	10	23	7
%	46,7	53,3	70,0	30,0	53,3	46,7	66,7	33,3	76,7	23,3
Хлопці	6	8	8	6	9	5	8	6	11	3
%	42,9	57,1	57,1	42,9	64,3	35,7	57,1	42,9	78,6	21,4
Дівчата	8	8	13	3	7	9	12	4	12	4
%	50,0	50,0	81,3	18,8	43,8	56,3	75,0	25,0	75,0	25,0

Як бачимо, за результатами навединими в таблиці 2.1, в більшості випадків виявляється не просто один тип (або один змішаний тип), а декілька типів акцентуації характеру:

- одна акцентуація характеру зустрічається у 13,3% досліджуваних;

поєднання двох видів у 10% досліджуваних;

поєднання трьох типів у 33,3% досліджуваних;

поєднання чотирьох типів виявлено у 19,6% досліджуваних;

поєднання п'ятьох типів у 19,9% досліджуваних.

Це зумовлено генетичними чинниками, вихованням, а також особливостями розвитку в ранньому дитинстві.

За результатами дослідження можна сказати, що показники яскраво виражених акцентуацій характеру досліджуваних невисокі, жоден з них не наближається до максимального - 24 бали.

ВИСНОВКИ

В процесі написання роботи ми прийшли до наступних висновків:

Вивчивши поняття «характер» і психологічні ознаки характеру, також вивчивши поняття «акцентуація характеру», можна зробити вивід, що хоча в цілому питання про динаміку акцентуації розроблене ще недостатньо, вже зараз можна ясно говорити про загострення рис характеру в підлітковому та юнацькому віці. Надалі, очевидно, відбувається їх згладжування або компенсація, а також перехід явної акцентуації в прихованих.

У найбільш лаконічному вигляді акцентуацію можна визначити як дисгармонійний розвиток характеру, гіпертрофовану окремих його меж, що обумовлює підвищену уразливість особистості відносно певного роду дій і утрудняє її адаптацію в деяких специфічних ситуаціях.

Труднощі з адаптацією особистості в деяких специфічних ситуаціях (зв'язані з даною акцентуацією) можуть поєднуватися з хорошими і навіть підвищеними здібностями до соціальної адаптації в інших ситуаціях. При цьому ці «інші» ситуації самі по собі можуть бути об'єктивно складнішими, але не зв'язаними з даною акцентуацією. Не дивлячись на ранні дослідження акцентуації більш в області психіатрії, сьогодні психологами встановлено, що особистість не синонімічна патологічною. Інакше нормою слід було б вважати лише середню посередність, а будь-яке відхилення від неї розглядати як патологію. Поширеність акцентуації в суспільстві сильно варіюється і залежить від багатьох факторів, таких як соціокультурні особливості середовища, статеві і вікові відмінності і інше.

Розглянувши і вивчивши типи акцентуації особистості, можна зробити вивід що, навіть збігле порівняння акцентуації особистості і характеру говорить про схожість їх по багатьом позиціям, легко провести паралель між типами характеру і типом особистості.

У практичній частині дослідження, було проведене дослідження акцентуації характеру серед студентів вищого навчального закладу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Домрачева Е.Н. Исследование влияния акцентуации характера на развитие личности / Интернет-журнал «Эйдос» [Элекронный ресурс]. - Режим доступа: www.eidos.ru

Жилина Е.В. Проявление типов акцентуацій характера у юношей и девушек // Журнал научных публикаций аспирантов и докторантов Элекронный ресурс]. - Режим доступа: www.jurnal.org

Леонгард К. Акцентуированные личности // Научный центр психического здоровья РАМН [Элекронный ресурс]. - Режим доступа: www.psychiatry.ru

Немов Р.С. Психология: Учеб. пособие для учащихся пед. уч-щ, студентов пед. ин-тов и работников системы подготовки, повышения квалификации и переподготовки пед. кадров. -- М.: Просвещение, 1990. -- 301 с.

Основы профессионального психофизиологического отбора/ Н.В. Макаренко, Б.А. Пухов, Н.В. Кольченко и др. -- Киев: Наукова думка, 1987. -- 244 с.

Практикум по общей психологии: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов / А.И. Абраменко, А.А. Алексеев, В.В. Богословский и др.; Под ред. А.И. Щербакова. -- 2-е изд., перераб. и доп. -- М.: Просвещение, 1990. -- 288 с.

Психологическая диагностика: Учебник для вузов/ Под. Ред. М.К. Акимовой, К.М. Гуревича. - СПб.: Питер, 2005. - 652 с.

Робер М. - А., Тильман Ф. Психология индивида и группы: Пер. с фр./ Предисл. А.В. Толстых. -- М.: Прогресс, 1988. -- 256 с.

ДОДАТОК

Характерологічний опитувальник Леонгарда

Цей тест призначений для виявлення типу акцентуації характеру, тобто певного напряму характеру. Акцентуація розглядається як крайній варіант норми, в чому полягає їх головна відмінність від психопатій - патологічних розладів особи.

Опитувальник включає 88 питань, 10 шкал, відповідних певній акцентуації характеру. Перша шкала характеризує особу з високою життєвою активністю, друга шкала показує збудливу акцентуацію. Третя шкала говорить про глибину емоційного життя випробовуваного. Четверта шкала показує схильність до педантизму. П'ята шкала виявляє підвищену тривожність, шоста - схильність до перепадів настрою, сьома шкала говорить про демонстративність поведінки випробовуваного, восьма - про неврівноваженість поведінки. Дев'ята шкала показує ступінь стомлюваності, десятий, - силу і вираженість емоційного реагування.

Перед проведенням опиту дається інструкція. Час відповідей не обмежується.

Інструкція: «Вам будуть запропоновані твердження, що стосуються Вашого характеру. Якщо Ви згодні з твердженням, поряд з його номером поставте знак «+» (так), якщо ні - знак «-« (ні). Над питаннями довго не думайте, правильних і неправильних відповідей немає». 

Під час підрахунку балів на кожній шкалі опитувальника Леонгарда для стандартизації результатів значення кожної шкали множиться на певне число. Це вказано в ключі до методики. Акцентуйовані особи не є патологічними. Вони характеризуються виділенням яскравих рис характеру.