Акцентуації характеру як причина важковиховуваності

Визначення основних типів акцентуацій характеру і їх впливу на поведінку дітей. Дослідження взаємозв’язку між акцентуаціями характеру і схильністю до важковиховуваності. "Важкі діти" та їх поведінка. Робота соціального педагога з важковиховуваними дітьми.

Рубрика Психология
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 04.05.2015
Размер файла 436,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ АКЦЕНТУАЦІЙ ХАРАКТЕРУ ТА ЇХ ВПЛИВУ НА ПОВЕДІНКУ ДИТИНИ

1.1 Поняття характеру і його структури

1.2 Акцентуації характеру та фактори, що впливають на їх формування

1.3 Типи акцентуацій характеру та їх вплив на поведінку дитини

РОЗДІЛ 2. ВАЖКОВИХОВУВАНІСТЬ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНЕ ЯВИЩЕ

2.1 Поняття «важковиховуваність» та причини його виникнення

2.2 «Важкі діти» та їх поведінка

2.3 Робота соціально педагога з важковиховуваними дітьми

РОЗДІЛ 3. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ АКЦЕНТУАЦІЙ ХАРАКТЕРУ ТА ЇХ ВПЛИВУ НА ВАЖКОВИХОВУВАНІСТЬ

3.1 Опис досліджуваної групи

3.2 Опис використаних методик

3.3 Опис та аналіз отриманих результатів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

У будь-якому соціальному суспільстві завжди існують соціальні норми, прийняті в даному суспільстві, тобто правила, за якими це суспільство живе. Відхилення або недотримання цих норм є соціальним відхиленням, що в багатьох випадках призводить до важковиховуваності. Антисоціальна поведінка є однією з найбільш важливих проблем будь-якого соціального суспільства. Вона завжди була, є і буде присутня в людському суспільстві. І як би ми не хотіли цього позбутися, завжди будуть існувати люди, які не можуть або не хочуть жити за правилами і нормам, прийнятим в тому суспільстві, в якому вони живуть.

Пояснити причини, умови та фактори, що детермінують це соціальне явище, стало нагальним завданням. В усі часи суспільство намагалося придушувати, усувати небажані форми людської життєдіяльності та їх носіїв.

І тому однією зі складних проблем сучасної школи є проблема антисоціальної поведінки дітей та підлітків. Педагогічна практика стверджує, що серед учнів все більше стає важковиховуваних. Таку категорію дітей класифікують як діти та підлітки з нестандартною антисоціальною поведінкою.

Відомий психолог і психіатр К. Леонгард, вважає, що творчі особистості, наприклад, вчителі, не можуть мати збалансованого характеру. Як правило, чим різкіше виражена індивідуальність, тим яскравіше стають і властиві їй акцентуйовані риси.

У підлітків збалансований характер зустрічається вкрай рідко. У більшості окремі риси вдачі надмірно посилені (психологи говорять про такі особливо посилені риси, услід за Леонгардом, як акцентуація характеру), з'являється виборча уразливість в одних ситуаціях і неймовірна стійкість в інших. Іншими словами, для людини, що має певну акцентуацію характеру, буває психологічно важко переносити деякі ситуації. Вона відчуває розгубленість, невпевненість, мучиться сумнівами, втрачає працездатність, тоді як в інших ситуаціях вона навпаки, відчуває себе адекватно або навіть відчуває прилив сил і бадьорості.

Спроби побудови типології характерів неодноразово робилися впродовж всієї історії психології. Однією з найбільш відомих і ранніх з них стала запропонована ще на початку нашого століття німецьким психіатром і психологом Е. Кречмером, а також і В. Бехтєрєвим. Дещо пізніше аналогічну спробу зробили психологи П. Ганнушкін, М. Фрамер, О. Кербіков, У. Шелдон, а в наші дні - Е. Фромм, К. Леонгард, Г. Ушаков, А. Личко і ряд інших учених [15, с. 289].

У віковій і педагогічній психології накопичений чималий досвід вивчення психології підлітків, у тому числі і важковиховуваних (М. Й. Боришевський, Л. С. Виготський, П. П. Блонський, В. М. Оржеховська, А. В. Петровський та ін) [4].

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи. Метою курсової роботи є дослідження взаємозв'язку між акцентуаціями характеру і схильністю до важковиховуваності.

Відповідно до мети можна окреслити наступні завдання дослідження:

- теоретично обґрунтувати поняття «характер», «акцентуації характеру», «важковиховуваність»;

- визначити основні типи акцентуацій характеру і їх вплив на поведінку дітей;

- визначити основні причини важковиховуваності;

- дослідити вплив акцентуацій характеру на формування важковиховуваності в дітей.

Об'єкт дослідження - важковиховуваність як соціально-педагогічне явище. Предмет дослідження - взаємозв'язок між акцентуаціями характеру та схильністю до важковиховуваності. Методи дослідження - теоретичні: обробка та аналіз психологічної і психолого-педагогічної літератури; емпіричні: психологічне тестування, бесіда, анкетування.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ АКЦЕНТУАЦІЙ ХАРАКТЕРУ ТА ЇХ ВПЛИВУ НА ПОВЕДІНКУ ДИТИНИ

1.1 Поняття характеру і його структури

Кожній людині крім динамічного боку дій, що виявляється в темпераменті, властиві істотні особливості, які позначаються на її діяльності та поведінці. Про одних говорять, що вони працьовиті, дисципліновані, скромні, чесні, сміливі, колективісти, а про інших - лінькуваті, хвалькуваті, неорганізовані, честолюбні, самовпевнені, нечесні, егоїсти, боягузи. Ці й подібні до них риси виявляються настільки виразно й постійно, що становлять собою типовий вид особистості, індивідуальний стиль її соціальної поведінки. Такі психологічні особливості особистості називаються рисами характеру. Сукупність таких стійких рис становить характер особистості.

Отже, характер - це сукупність стійких індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, у ставленні до колективу, до інших людей, праці, навколишньої дійсності та самої себе [9, с. 241].

Термін «характер» (від грецьк. сharacter) - «риса», «прикмета, «відбиток». Введений він для позначення властивостей людини другом Аристотеля Теофpастом.

Характер людини можна зрозуміти тільки в її суспільній діяльності, суспільних відносинах.

Про характер людини судять і за тим, як вона мислить і поводить себе в різних обставинах, якої думки вона про інших та про саму себе, які манери їй властиві [9, с. 241].

Визначити структуру характеру означає виокремити в ньому провідні компоненти, без яких цілісність характеру уявити не можна.

У структурі характеру виокремлюють такі його компоненти:

Спрямованість є провідною в структурі характеру особистості. Вона виявляється у вибірковому позитивному або негативному оцінному ставленні до вчинків і діяльності людей і самої себе.

Переконання - знання, ідеї, погляди, що є мотивами поведінки людини, стають рисами її характеру й визначають ставлення до дійсності, вчинки, поведінку. Переконання виявляються в принциповості, непідкупності та правдивості, вимогливості до себе.

Розумові риси характеру виявляються в розсудливості, спостережливості, поміркованості. Спостережливість і розсудливість сприяють швидкій орієнтації в обставинах. Розумова ж інертність, навпаки, виявляється в пасивності, байдужості, повільності у прийнятті рішень або у поверховому підході до справ без урахування їх важливості.

Емоції стають підґрунтям таких рис характеру, як гарячковість, запальність, надмірна або вдавана співчутливість, всепрощення або брутальність, грубість, нечутливість до страждань інших, нездатність співпереживати.

Воля в структурі характеру зумовлює його силу, твердість. Отже, воля, як вважають, є стрижневим компонентом сформованого характеру. Сильна воля робить характер самостійним, стійким, непохитним, мужнім, здатним досягати поставленої мети.

Темперамент у структурі характеру є динамічною формою його прояву. Особливості умов життя, навчання та виховання формують різноманітне за змістом індивідуальне ставлення до явищ навколишньої дійсності, але форма прояву цього ставлення, динаміка реакцій особистості визначаються її темпераментом.

Повнота характеру - це всебічний розвиток основних його структурних компонентів: розумових, моральних, емоційно-вольових. Розсудливість вчинків такої людини завжди узгоджена з емоційною врівноваженістю та самовладанням. Внутрішня єдність рис характеру визначає його цілісність. Вона виявляється в єдності слова та діла або в її відсутності у вчинках.

Особливо важливою в характері є його визначеність. Твердість і незалежність особистості в її прагненнях і переконаннях, у боротьбі за досягнення окреслених цілей свідчать про визначеність її характеру. Визначеність характеру у людини як суб'єкта діяльності позначається на принциповості та сумлінності дій незалежно від важливості доручення.

Сила характеру виявляється в енергійних діях, завзятті та активності в діяльності, боротьбі за доведення справи до кінця, незважаючи на жодні перешкоди. Такі люди не бояться труднощів, уміють їх долати. Це новатори в праці, ентузіасти, ініціатори.

Справжню людину - активного діяча, колективіста, патріота, інтернаціоналіста, гуманіста - характеризує єдність усіх компонентів її характеру. Проте єдність характеру не виключає того, що в різних ситуаціях у однієї й тієї самої людини по-різному виявляються зазначені компоненти та риси характеру. Одночасно людина може бути поблажливою та надмірно вимогливою, непохитною та поступливою, щедрою та скупою. При цьому єдність компонентів характеру залишається і саме у цьому виявляється [17].

Отже, знати характер людини дуже важливо. Це дає можливість передбачити, як людина буде поводити себе за певних умов, чого від неї можна чекати, як вона виконуватиме дані доручення. Художня література дає прекрасні описи поведінки людей з різними характерами. Історія знає багато політичних, громадських і військових діячів, які завдяки силі позитивних рис свого характеру сприяли прогресу суспільства, натомість особи з негативними рисами характеру або слабохарактерні спричинили його занепад.

акцентуація характер поведінка важковиховуваний

1.2 Акцентуації характеру та фактори, що впливають на їх формування

У психології характеру, поряд з поняттям «риси характеру», «особливості характеру», існує і поняття «акцентуація характеру». Акцентуація (від лат. accentus -- наголос), акцентуація характеру, акцентуація особистості -- особливість характеру людини, що знаходиться в межах клінічної норми, при якій окремі його риси надмірно посилені, унаслідок чого виявляється виборча уразливість у відношенні одних психогенних впливів при збереженні хорошої стійкості, адаптованості до інших [12, с. 89]. Акцентуації не є психічними розладами, але за певними своїми властивостями схожі з розладами особистості, що дозволяє робити припущення про наявність між ними зв'язок. Акцентуація - це яскраве вираження певного набору особистісних рис.

Поняття «акцентуація» близьке до поняття «розлад особистості». Основною відмінністю є те, що три основні характеристики розладу особистості (вплив на всі сфери життя людини, стабільність у часі, соціальна дезадаптація) ніколи не присутні в акцентуації одночасно.

Акцентуації можуть найбільш яскраво проявлятися тільки протягом певного періоду життя людини (наприклад підліткового періоду) і зазвичай згладжуються з часом, в той час як для розладів особистості характерна поява на ранніх періодах життя і стабільність чи посилення проявів протягом життя (стабільність у часі).

Акцентуації можуть не призводити до соціальної дезадаптації взагалі або приводити до неї лише на нетривалий час, в той же час, розлади особистості заважають такій адаптації постійно (соціальна дезадаптація) [12, с. 90]. А. Є. Личко розробляв свою концепцію і діагностичні методи виключно для роботи з підлітками, через що іноді можна зустріти твердження інших авторів, що поняття акцентуації застосовується лише до підліткового віку. Однак сам він ніде не обмежує область застосування цього поняття, і говорить тільки про області застосування своїх теоретичних і практичних розробок.

А. Є. Личко виділяє два ступені вираженості акцентуацій:

Явна акцентуація -- крайній варіант норми. Акцентуйовані риси характеру досить виражені протягом усього життя. Компенсації не відбувається навіть при відсутності психічних травм.

Прихована акцентуація -- звичайний варіант норми. Акцентуйовані риси характеру виявляються в основному при психічних травмах, але не призводять до хронічної дезадаптації [19].

Існують певні фактори, що впливають на формування акцентуацій в дітей, і зокрема, підлітків. Це в основному спадкові, психологічні і соціальні фактори, серед яких найважливішими є:

1. Умови виховання. Розвиток певної акцентуації характеру, негативних тенденцій у поведінці підлітка часто спричинюють безконтрольність або домінуюча над опіка дорослих, жорсткі стосунки, надмірність вимог і очікувань стосовно дитини, страх втратити її, дефіцит любові і спілкування з дитиною та ін.

2. Перешкоди в діяльності. Деякі ознаки акцентуацій характеру підлітків проявляються, коли їм доводиться долати перешкоди в діяльності, спрямованій на задоволення особисто значущих потреб. Авторитарний стиль спілкування в школі, домінування методів примусу в навчанні є недопустимими, оскільки можуть спровокувати конфліктні ситуації, найрізноманітніші форми дезадаптованої поведінки підлітків - нехтування чи незнання норм соціальної взаємодії. Школа має забезпечити максимальний простір для вільної і природної самореалізації особистості учня. Однак його свобода не має загрожувати безпеці й психологічному комфорту інших учнів, перешкоджати здобуттю ним повноцінної освіти.

3. Когнітивна криза. Розширення сфери діяльності і взаємодії з оточуючими значно випереджає його психологічну компетентність. Тому часто виникають зовнішні і внутрішні бар'єри в діяльності та спілкуванні, що спричиняє психологічні зриви. Важливим напрямом запобігання акцентуацій характеру підлітка є його психологічна освіта (психологія особистості, пізнавальних процесів, спілкування).

4. Дисгармонійність Я-образу. Суттю цього фактора є неадекватні та суперечливі уявлення про себе, а також неадекватні самооцінка і рівень домагань, комплекс неповноцінності.

5. Несформованість спонукальної сфери. Йдеться про відсутність стійких інтересів та цілей, не сформованість соціально цінних потреб і норм, невміння адекватно задовольнити актуальні потреби, одержувати справжнє задоволення тощо.

6. Спадкові ознаки. До цього фактора належить тип нервової системи, захворювання нервової системи, фізичні вади та хронічні хвороби.

Отже, за несприятливих соціально-психологічних умов виникають труднощі у розвитку особистості, зокрема формування акцентуацій характеру. Знання дорослими (батьками, педагогами) вікових та індивідуальних особливостей підлітка дає їм змогу ефективно керувати психічним та особистісним розвитком дітей, попереджувати і долати труднощі і проблеми [18].

1.3 Типи акцентуацій характеру та їх вплив на поведінку дитини

За час існування поняття «акцентуація» було розроблено декілька його типологій. Перша з них (1968 рік) належить автору концепції, К. Леонгарду. Наступна класифікація, отримавши більш широку популярність від 1977 року, була розроблена А. Личко і ґрунтувалася на класифікації психопатій П. Ганнушкина, виконаної в 1933 році. Класифікація Леонгарда

Карл Леонгард виділив дванадцять типів акцентуації. За своїм походженням вони мають різну локалізацію.

До темпераменту, як природного утворення, Леонгардом були віднесені наступні типи:

§ гіпертимний -- бажання діяльності, гонитва за переживаннями, оптимізм, орієнтованість на вдачі, авантюризм;

§ дістимічний -- загальмованість, підкреслення етичних сторін, переживання і побоювання, орієнтованість на невдачі;

§ афективно-лабільний -- взаємна компенсація рис, орієнтованість на різні еталони;

§ афективно-екзальтований -- наснага, піднесені почуття, зведення емоцій в культ;

§ тривожний -- боязкість, покірність;

§ емотивний -- м'якосердність, боязкість, співчуття.

До характеру, як соціально-зумовленого утворення, він відніс такі типи:

§ демонстративний -- самовпевненість, пихатість, хвастощі, брехня, лестощі, орієнтованість на власне Я як на еталон;

§ педантичний -- нерішучість, совісність, іпохондрія, боязнь невідповідності Я- ідеалам;

§ застрягаючий -- підозрілість, образливість, марнославство, перехід від підйому до розпачу;

§ збудливий -- запальність, педантизм, орієнтованість на інстинкти.

До особистісного рівню були віднесені 2 типи:

§ екстравертований;

§ інтровертований.

Екстраверт за Леонгардом -- це людина, що орієнтується на зовнішні, «об'єктивні» стимули, сприйнятливий до впливу середовища і зацікавлений у ньому, у той час як інтроверт -- орієнтований на свої «суб'єктивні» уявлення, мало схильний до зовнішнього впливу і не зацікавлений в ньому [12].

Класифікація Личко

Гіпертимний (надактивний) тип акцентуації виражається в постійному підвищеному настрої і життєвому тонусі, нестримній активності і жадобі спілкування, в тенденції розкидатися і не доводити почате до кінця. Люди з гіпертимною акцентуацією легко змінюють свої захоплення, люблять ризик.

При циклоїдному типі акцентуації характеру спостерігається наявність двох фаз - фази гіпертимності і фази субдепресії. Людина з циклоїдною акцентуацією переживає циклічні зміни настрою, коли пригніченість змінюється підвищеним настроєм.

Лабільний тип акцентуації має вкрай виражену мінливість настрою. Люди з лабільною акцентуацією мають багату чуттєву сферу. Слабка їх сторона проявляється при емоційному відкиданні з боку близьких людей, втраті близьких і розлуки з тими, до кого вони прив'язані.

Астено-невротичний тип характеризується підвищеною стомлюваністю і дратівливістю. В астено-невротичних людей можуть спостерігатися раптові афективні спалахи з незначного приводу, емоційний зрив в разі усвідомлення нездійсненності намічених планів. Вони акуратні і дисципліновані

Люди з сенситивним типом акцентуації дуже вразливі, характеризуються почуттям власної неповноцінності, боязкістю, сором'язливістю. Вони легко здатні виявляти доброту, спокій і взаємодопомогу. Їм важливе соціальне визнання.

Психастенічний тип визначає схильність до самоаналізу і рефлексії. Психастеніки часто коливаються при прийнятті рішень і не переносять високих вимог і тягарю відповідальності за себе й інших. Такі люди демонструють акуратність і розсудливість, характерною рисою для них є самокритичність і надійність. У них зазвичай рівний настрій без різких змін.

Шизоїдна акцентуація характеризується замкнутістю індивіда, його відгородженістю від інших людей. Шизоїдним людям важко встановлюють емоційні контакти. Мають стабільні та постійні інтереси. Внутрішній світ майже завжди закритий для інших і заповнений захопленнями і фантазіями.

Епілептоїдний тип акцентуації характеризується збудливістю, напруженістю і авторитарністю індивіда. Людина з даним видом акцентуації схильна до періодів злобно-тужливого настрою, роздратування з афективними вибухами, пошуку об'єктів для зняття злості. Для людей з таким типом акцентуації характерні дріб'язкова акуратність, допитливе дотримання всіх правил, педантичність. Втім, вони ретельні, уважні до свого здоров'я і пунктуальні. У людей з істероїдним типом яскраво виражений егоцентризм і жага бути в центрі уваги. Для них характерні завзятість, ініціативність, комунікативність та активна позиція. Вони вибирають найпопулярніші захоплення, які легко міняють на ходу. Нестійкий тип акцентуації характеру визначає лінь, небажання вести трудову чи навчальну діяльність. Дані люди мають яскраво виражену тягу до розваг, дозвільного проведення часу, неробства. Вони товариські, відкриті, послужливі. Але разом з тим, схильні до вживання алкоголю й наркотиків.

Конформний тип характеризується конформністю оточенню, такі люди прагнуть «думати, як усі». Вони не переносять крутих змін, позбавлення звичного оточення. Люди з таким типом акцентуації доброзичливі, дисципліновані і неконфліктні. Їх захоплення і сексуальне життя визначаються соціальним оточенням. Шкідливі звички залежать від ставлення до них у найближчому соціальному колі, на яке вони орієнтуються при формуванні своїх цінностей [20]. У людей, акцентуації яких відхиляються від середньої норми, іноді можуть виникати деякі проблеми і труднощі, а при певних обставинах - однотипні конфлікти і нервові зриви. Для запобігання неправильних вчинків, перевантажень та ускладнень на роботі, у навчанні та в побуті кожній людині потрібно знати слабкі місця свого характеру. Німецький учений К. Леонгард виділив чотири акцентуації рис характеру, які базуються на оцінці стилю спілкування людини з оточуючими:

1) демонстративний тип. Для осіб цього типу акцентуацій характерними є схильність до «витіснення» зі свідомості тих оцінок, які є неприємними для образу «Я»; прагнення за будь-яку ціну бути в центрі уваги; завищена самооцінка, намагання приймати «бажане за дійсне»;

2) педантичний тип. Цьому типу акцентуацій притаманні інертність психічних процесів, схильність «загрузати» у дрібницях, наявність проблеми складності прийняття рішень. У спілкуванні люди цього типу приваблюють рівним настроєм, надійністю у справах, сумлінність та охайністю;

3) застрягаючий тип. Основна риса цього типу акцентуації - значна стійкість афекту, «злопам'ятність», прагнення і в головному й у дрібницях відстоювати свою точку зору, не враховуючи позицію групи;

4) збудливий тип. Для таких осіб характерною є схильність до «вибуху» емоцій як засобу періодичної розрядки нервової системи.

Зазначені типи акцентуацій проявляються не завжди. Оскільки структура характеру є динамічною і змінюється протягом життя людини, акцентуації характеру можуть бути зменшені у процесі виховання, самовиховання чи психокорекції.

Вірджинія Сатір описує чотири типи прояву особистості, які визначаються основними потребами людини. Виходячи з її теорії, кожний з нас має певну провідну потребу: у владі, у визнанні, у безпеці або ж у досягненні результату. Для задоволення тієї чи іншої потреби людина буде вибирати певний спосіб взаємодії з оточуючим середовищем.

Той, хто має потребу у владі («агресивний»), буде всім своїм виглядом демонструвати свою домінантність.

Мова: жорстка,з нотками влади. Розмовляє або тихо, або голосно. Ставить багато запитань, наказів і вказівок навіть тоді, коли просить про допомогу.

Манера поведінки: рішуча. Цінністю є власна особа, авторитет, думка. Категоричний. Легко перекладає відповідальність.

У діловому спілкуванні: дотримується принципу «сказав - зробив», намагається тримати все під власним контролем, швидко переходить до маніпуляцій. Легко дратується, виходить із себе. Однак це таран на шляху до мети. Його варто мати в партнерах.

Позитивні характеристики: дуже хороший організатор, адміністратор, цілеспрямований, працездатний, вимогливий до себе та інших. Обов'язковий у виконанні домовленостей. При хороших стосунках легко підтримує особистий контакт, уміє цінувати значущих партнерів.

Негативні характеристики: конфліктність, агресивність, мстивість. Тяжко сприймає критику. Способи дії:

· якщо не впевнені у своїх силах, краще уникайте з ним контактів - дайте таку можливість іншим;

· не тисніть у спілкуванні на агресора;

· підтримуйте почуття значущості агресора, підсилюйте його важливість; використовуйте для цього не тільки компліменти, а й конкретний вимірний результат;

· не реагуйте на його конфліктність, напрацюйте тверду внутрішню позицію і твердий тон;

· чітко виконуйте свої зобов'язання; умійте слухати, погоджуватись, даючи агресору можливість «випустити пару»;

· сприймайте його як неординарну особистість, яскраву та обдаровану.

Той, хто має потребу у визнанні («демонстративний»), характеризується такими проявами:

Мова: інтонована, частіше голосна. Змістовна, деталізована, багато асоціацій, порівнянь, інколи далеко відходить від початкового предмета спілкування.

Манера поведінки: у цілому доброзичлива, відкрита. Особистість яскрава, без стереотипів, відкрита для нових ідей.

У діловому спілкуванні: він не відразу включається у розмову, схильний відводити її в подальшому в різні сторони.

Позитивні характеристики: відкритість, творчий потенціал.

Негативні характеристики: необов'язковість у виконанні обіцянок, повна неорганізованість. Способи дії:

· ініціюйте контакти з ним самі;

· відправляючи інформацію, перевіряйте її отримання;

· на заперечення не висловлюйте заперечень, а, навпаки, підкресліть важливість і значущість партнера в ідеях, над якими готові подумати.

Для людини з провідною потребою в безпеці («невпевнений») властиві:

Мова: розмовляє тихо, невпевнено. Інколи можна почути істеричні нотки (коли радіють чи незадоволені чимось).

Манера поведінки: стримана, тривожно-підозріла. Заперечень не висловлює, якщо співрозмовник надто активний - часто киває головою, демонструючи згоду, але в подальшому уникає контакту.

У діловому спілкуванні: ситуація новизни - екстремальна. Потрібен час для адаптації. Рідко прямує до розвитку, для нього важливіше не згубити те, що має, і фактор довіри. Не бере на себе відповідальності. Із прийняттям рішення виникають довготривалі ускладнення.

Позитивні характеристики: м'якість, доброзичливість, вірність.

Негативні характеристики: нерішучість, невизначеність намірів, нездатність прийняти рішення вимагає залучення фахівців для обговорення. Йому потрібно багато гарантій за формулою «а якщо не вдасться…».

Способи дії:

· бережливе ставлення;

· встановлення контакту, що ні до чого не зобов'язує: дзвінки час від часу, повідомлення новин, поздоровлення зі святами та ін.;

· не обіцяйте багато, розповідайте про практику дій у ситуаціях «виникнення проблем»;

Людина з провідною потребою в досягненні результату («раціональний») буде мати такі особливості:

Мова: моторна, структурована, впорядкована.

Манера поведінки: стримана. Підхід суто діловий. Чітке планування, контроль, пунктуальність.

У діловому спілкуванні: цінує час і зусилля, детально вивчає питання, шукає протиріччя.

Позитивні характеристики: ідеальний діловий партнер. Обов'язковий. Цінує аргументовані доводи, логіку. Рішення приймає на основі наявної інформації.

Негативні характеристики: мала здатність до співчуття. Тяжко вдаються особистісні контакти. Знаходиться в полоні своїх стереотипів.

Способи дії:

· не запізнюватись, виконувати точно та у строк власні обіцянки;

· не виправдовуйте власної поведінки, довіра до вас упаде, якщо будете переносити відповідальність на інших чи на обставини;

· слідкуйте за власною мовою. Не потрібні красномовні подробиці та невизначеність припущень - це викликає роздратування та відмову від співробітництва в гіршому варіанті;

· лестощі не сприймає. Для нього комплімент - це отриманий результат.

Наведені типології допомагають нам краще орієнтуватись не тільки в собі, а й в інших людях, але в той же час вони не можуть повністю описати багатогранності та унікальності кожної особистості [5].

РОЗДІЛ 2. ВАЖКОВИХОВУВАНІСТЬ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНЕ ЯВИЩЕ

2.1 Поняття «важковиховуваність» та причини появи важких дітей

Однією з складних проблем сучасної школи є проблема антисоціальної поведінки дітей та підлітків. Педагогічна практика стверджує, що серед учнів все більше стає важковиховуваних. Таку категорію дітей класифікують як діти та підлітки з нестандартною поведінкою.

Важковиховуваність - це несприйнятливість індивіда до засвоєння позитивного соціального досвіду людства, або різкі розходження між суспільними етичними нормами і поведінкою людини, її несприйнятливість до впливу інших людей, до тих чи інших виховних впливів [8, с. 1].

Категорію «важковиховуваність» багато науковців (Т. Гуляєва, І. Козубовська, Н. Максимова, В. Оржеховська, С. Яковенко) трактує як труднощі педагога під час організації та здійснення навчально-виховного процесу. Незважаючи на те, що термін «важковиховуваність» почали використовувати понад століття тому, нині немає його однозначного тлумачення, і тому необхідно провести докладний аналіз змісту цього поняття.

С. Яковенко, досліджуючи поняття «важковиховуваність», трактує його як вияв прихованого або явного опору виховному впливу. Порушення встановлених школою правил поведінки.

Цікавою і педагогічно цінною є думка С. Медвєдєва, який тлумачить важковиховуваність як одну з форм педагогічної занедбаності, коли відхилення в поведінці ще не закріпилися, не стали нормою. Виявляється важковиховуваність у нерозвинених інтересах, духовній бідності, у лінощах до навчання й самообслуговування [3, с. 76]. П. Блонський з поняттям «важковиховуваність» пов'язував розуміння «педагогічно важкої» дитини, як такої, що «важко навчити», «соціально занедбаної».

Визначаючи важковиховуваність, В. Кащенко і Г. Мурашов підкреслювали, що відсутність правильного виховання породжує певні відхилення в розвитку дитини [6, с.18-1].

Г. Фортунатов під важковиховуваністю розумів передусім порушення відносин дитини із середовищем виховання.

У свою чергу, В. М'ясищев виділив два види важковиховуваності:

1) важковиховуваність «соціально-педагогічного походження», що випливає з умов педагогічно несприятливого або асоціального середовища, яке створює соціально негативні установки, що виявляються в неорганізованості, недисциплінованості, хуліганстві, правопорушеннях і т. ін., у легких і важких асоціальних діях;

2) важковиховуваність спричинена різноманітними нервовими порушеннями [6, с. 18-2].

Н. Максимова виділяє типи важковиховуваності залежно від соціальної дезадаптації підлітків, які чинять опір педагогічним впливам:

1) несформованість особистісних структур, низький рівень моральних уявлень і соціально прийнятних навичок поведінки (педагогічно занедбані діти);

2) особливості розвитку вищої нервової діяльності (акцентуації характеру, емоційна нестійкість, імпульсивність тощо);

3) невмілі виховні впливи (помилкова або ситуативна важковиховуваність);

4) функціональні новоутворення особистості (власне важковиховуваність) [1, с. 2].

Виділяють такі основні причини появи важкої дитини:

1. Особливості сімейного виховання:

- низький педагогічний і культурний рівень батьків (порушення єдності вимог до дитини та їх послідовності; відсутність чіткої організації життя дитини; бездоглядність; відсутність належного статевого виховання; неправильне ставлення до дитини: придушення особистості, загрози, фізичні покарання, надмірна опіка);

- неблагополуччя сім'ї (конфліктність; аморальність; асоціальна поведінка батьків);

2. Особливості взаємодії педагога з дитиною:

- слабке знання педагогом дитини, умов життя в сім'ї;

- недостатня робота з батьками;

- неврахування індивідуальних особливостей дитини;

- негативне стимулювання поведінки дітей;

- недемократичний тип спілкування педагога;

- недостатнє керівництво міжособистісним спілкуванням та організацією навчально-виховного процесу.

3. Особливості особистості дитини:

- неадекватність самооцінки та рівня домагань;

- невміння спілкуватися;

- відсутність сенсу та чіткої мети в житті;

- відсутність суб'єкта турбот;

- відсутність інтелектуальних та естетичних інтересів;

- реакція на пережиту важку ситуацію;

- емоційна недорозвиненість;

- проблеми сфери мотивації та потреб;

- психологічний інфантилізм;

- відсутність дисциплінованості;

- безвідповідальна поведінка.

4. Негативні приклади поведінки дорослих та референтних груп (спілкування з правопорушниками та з людьми, які мають шкідливі звички).

5. Неблагополуччя психологічного клімату в учнівському колективі, конфлікти з ровесниками.

6. Вплив засобів масової інформації.

7. Негативний вплив алкоголю і наркотиків.

8. Відхилення в психічному і фізичному розвитку [8, с. 2].

Крім того, наш час породжує нові сучасні причини появи важких дітей, зокрема:

- погіршення соціально-економічних умов життя. У дітей відбуваються нашарування життєво важливих проблем: на їх плечі, крім власних вікових проблем, важким тягарем лягають дорослі проблеми (безробіття, невпевненість батьків у завтрашньому дні, нестабільність життя тощо);

- криза переорієнтації. Старі цінності відходять, нові приймаються нелегко, а вакуум - сприятливий ґрунт для розвитку негативного;

- інформаційний бум - цілий потік інформації різного ґатунку. Дітям важко зрозуміти, що є правдою, що ні. Як наслідок - депресія, падіння моральності;

- омолодження сексуальних стосунків, що призводить до росту венеричних захворювань, дітовбивства;

- тенденція погіршення здоров'я. Часто діти не знають, що таке здоров'я і тому не бережуть його. Багато дітей мають важку спадковість, родові травми, несприятливі санітарно-побутові умови життя. Причиною погіршення здоров'я може стати екологічне забруднення [13, с. 8].

Отже, як бачимо, на сьогодні є безліч варіантів тлумачення поняття «важковиховуваності», але ще немає однозначного і єдиного, а причини появи важких дітей різноманітні: від особливостей сімейного виховання до відхилень у фізичному і психічному розвитку дитини.

2.2 «Важкі діти» та їх поведінка

Особистість дитини є складною психофізіологічною системою. Оскільки вихованням дітей часто займаються непідготовлені люди, це призводить до помилок, навіть трагедій, у результаті чого з'являються «важкі», педагогічно занедбані, важковиховувані діти.

Важковиховувані - категорія осіб, в яких під впливом несприятливих для розвитку соціальних, психолого-педагогічних та медико-біологічних умов з'являється негативне ставлення до навчання, норм поведінки, відбувається зниження або втрата почуття відповідальності за свої вчинки [2, с. 215].

Таким особам властиві:

· неправильно сформовані потреби: матеріальні переважають над духовними; більшість матеріальних потреб мають аморальний характер; для їх задоволення важковиховувані особи використовують засоби, які не завжди відповідають нормам моралі (вживання алкоголю, наркотиків, крадіжки), що призводить до деградації особистості;

· нерозвиненість соціально-політичних потреб;

· прагнення до спілкування з подібними до себе, перебування поза зв'язками з постійними учнівськими колективами;

· нерозвинута потреба пізнання навколишнього світу;

· незадовільне навчання, ігнорування методів пізнавальної діяльності;

· нерозвинута, засмічена вульгаризмами, жаргонною лексикою мова;

· непослідовність, суперечливість у поглядах і переконаннях;

· брак уявлень про норми поведінки, обмежені почуття відповідальності за свої вчинки;

· обмежені інтелектуальні інтереси; немає перспективи розвитку, інтелектуального і морального вдосконалення;

· приховування своїх вчинків від батьків, учителів та однокласників [2]. Важка дитина - це така дитина, яка потребує особливого ставлення, підвищеної уваги сім'ї, вихователя. Поняття «важкі діти» завдячує своїм походженням педагогічній практиці та спочатку включало в себе всі випадки відхилень у розвитку дитини. Це поняття фіксує в собі максимально наближений до норми рівень відхилень у поведінці учнів [16, с. 45].

Л. С. Виготський в 1929 р. дав першу класифікацію важких: важкі діти в масовій школі, важковиховувані у вузькому розумінні цього слова (безпритульні, правопорушники, педагогічно запущені), психопати, розумово відсталі, сліпі, глухонімі, логопати, психічно і фізично хворі.

Хевітт і Дженкінс виділяє 2 категорії важких дітей:

1. Діти з соціалізованими формами антисуспільної поведінки, для яких не характерні емоційні розлади і які легко пристосовуються до соціальних норм всередині тих антисуспільних груп, до яких належать.

2. Діти з не соціалізованою антисуспільною агресивною поведінкою, які знаходяться у поганих стосунках з іншими дітьми і своєю сім'єю та мають значні емоційні розлади. П. Скотт уточнив цю класифікацію і відніс до категорії соціалізованих підлітків 2 групи дітей: тих, які не засвоїли ніякої системи норм поведінки і тих, що засвоїли антисуспільні норми [13, с. 9].

О. Є. Лічко виділяє категорії важких дітей на основі різних категорій акцентуацій характеру. Наприклад, гіпертимний тип, циклоїдний, лабільний, сензитивний, конформний тощо.

В. І. Абраменко і О. І. Селецький подають таку класифікацію важких підлітків:

1) неорганізовані підлітки;

2) передправопорушники (відсталі, розбещені, понурі, емоційно тупі, волоцюги, бешкетники);

3) психічно неповноцінні (органічні, істеричні, збудливі, афективно нестійкі, психопати, гіперсексуальні).

У шкільній практиці виділяють такі групи важких дітей:

1. Учні, що потребують медичної допомоги.

2. Педагогічно запущені учні (соціально дезадаптовані; учні зі злочинною поведінкою; діти, що прогулюють заняття; «ізольовані» діти).

3. Невстигаючі діти (з недоліками мотиваційної сфери, з недоліками пізнавальної діяльності, з несформованими прийомами учбової діяльності, з недоліками розвитку психічних процесів, діти, що неадекватно використовують свої індивідуально-типологічні особливості) [15, с. 249 ].

Отже, проблеми важковиховуваних дітей криються передусім у соціальній сфері. Ще англійський соціаліст-утопіст Роберт Оуен стверджував, що асоціальна, злочинна поведінка індивіда залежить не від нього, а від системи, в якій він виховувався: «Знищіть обставини, які сприяють створенню злочинних характерів, і злочинців більше не буде; замініть їх обставинами, які розраховані на формування звичок порядку, регулярності, стриманості, праці, - і людина буде володіти цими якостями» [11, с. 5].

2.3 Робота соціального педагога з важковиховуваними дітьми

Важливу роль в усуненні важковиховуваності відіграє професійно організована взаємодія між соціальним педагогом і вихованцями, що призводить до встановлення взаємоприйнятних, довірливих стосунків.

У різноманітних наукових виданнях представлено прийоми актуалізації, активізації й організації педагогічної взаємодії (А. Капська, В. Киричук, О. Мороз та ін.), розроблено спеціальні прийоми й засоби, спрямовані на подолання психологічних бар'єрів під час взаємодії соціально педагога з девіантним підлітком.

Адекватні способи взаємодії допомагають фахівцю визначити причини відхилення від норми, налагодити нормальні стосунки дорослого і дитини, а в кінцевому результаті - повернути підлітка до соціально прийнятних форм поведінки.

Соціальному педагогу необхідно отримати загальну інформацію про вихованця та середовище його найближчого оточення, мати об'єктивні уявлення про вимоги і претензії з боку школи, представників громадськості, якщо такі є. Таким чином, необхідно спочатку послідовно здійснити діагностику за допомогою взаємодії, потім саму взаємодію й, нарешті, програмування найбільш раціональних якостей особистості.

Діагностику особистості важкого вихованця можна проводити за такою схемою:

1. З'ясування міжособистісних стосунків дитини (з ким найчастіше зустрічається, з ким переважно спілкується, з ким не бажає спілкуватися).

2. З'ясування стосунків з батьками, учителями, ставлення до сімейного майна, шкільного інвентарю, особистих речей.

3. Визначення захоплень, інтересів у навчальній діяльності, у виконанні громадських доручень.

4. З'ясування уявлень про світ, про необхідність освіти, про рівень правосвідомості, систему очікувань з боку оточення, знання прав та обов'язків, усвідомлення свого місця в навколишньому світі.

5. Вивчення пояснень дитиною власної поведінки, мотивів, залежності від обставин, логіки послідовності дій, особливостей звинувачень інших у причинах власної девіантної поведінки.

6. Дослідження позитивних і негативних мотивів вчинків, обставин, які сприяли їм, способів здійснення вчинку й особливостей прийняття рішень.

7. Аналіз особливостей самооцінки власного «Я».

8. Збирання відомостей про особливості застосування вихованцем засобів впливу на інших і способи самозахисту.

9. Пошук інтересів вихованців, які могли би бути в центрі уваги підлітка.

10. Діагностика рівнів агресивності підлітка («Опитувальник Басса-Дарки», «Теси схильності до ризику»).

11. Аналіз планів на майбутнє, які пропонує підліток, обговорення індивідуальних проблем (сподівання, що не справдилися; приводи для конфліктів; прагнення зробити щось важливе та шляхи отримання допомоги в цьому) [6].

Крім того, не менш важливими напрямами роботи соціального педагога з важковиховуваними дітьми є профілактика, тобто попередження девіацій у підлітків, і корекція, тобто їх подолання.

Г. Ейдеміллер та В. Юстицький виділяють три основні завдання, які соціальний педагог повинен виконати в ході психокорекційної роботи з акцентуйованими підлітками:

· сприяти розпізнаванню підлітком важких для нього ситуацій;

· навчити аналізувати їх;

· виробити алгоритми поведінки людини у критичних для неї ситуаціях.

Мета психокорекційної роботи з дітьми: перетворення соціальних норм поведінки, формування почуття відповідальності, вимогливості до себе, адекватної оцінки своєї поведінки та поведінки інших людей, тобто критеріїв оцінної діяльності.

Найчастіше для корекції важковиховуваності використовують психологічні тренінги, а особливо - тренінги на вироблення комунікативних навичок, емпатійних здібностей тощо. Такі тренінги ґрунтуються на творчій співпраці соціального педагога і дітей. Для різних вікових груп можна використовувати різноманітні методики, психотехніки та вправи, апробовані варіанти практичних занять, що їх пропонують професійна періодика, методичні посібники. Психологічним результатом корекційної роботи є поліпшення поведінки дітей не тільки за умов контролю, а й тоді, коли він відсутній, тобто коли «працюють» навички самоконтролю [10, с.17].

Профілактику адитивної поведінки (поведінки, обтяженої залежністю - зловживанням алкоголю, тютюнопалінням та ін.) необхідно починати з молодших класів. Такі методи, як бесіда, рольова гра, анкетне опитування, вправи на розвиток емпатійних здібностей, адекватного оцінного ставлення до героїв повчальних історій та орієнтації на здоровий спосіб життя закріплюють навички позитивної соціальної адаптації дитини.

Дуже важливим є запобігти закріпленню дезадаптивних форм поведінки дитини шляхом психокорекційної та консультативної роботи не тільки з дітьми, а й з батьками. Форми просвітницької, профілактичної, корекційної роботи з батьками учнів різноманітні. Це лекції, рольові ігри, практикуми, тести, а також тренінги батьківської ефективності, які дають змогу розв'язати психологічні завдання з метою уникнення сімейних конфліктів та засвоїти алгоритми адекватних поведінкових реакцій на вчинки дітей, поліпшують атмосферу сімейного спілкування. Найважливіше, чого може досягти соціальний педагог у роботі з батькам, - розуміння й усвідомлення ними власних недоліків і зацікавленості в їх подоланні [14, с. 6].

Робота соціального педагога має бути відповідно оформлена і зафіксована. І тому пропонується такий перелік ділової документації для роботи соціального педагога з важковиховуваними дітьми:

1. Загальний план роботи соціального педагога з важковиховуваними дітьми.

2. Список важковиховуваних дітей і учнів «групи ризику, затверджений директором школи.

3. Індивідуальна картка важковиховуваного учня/індивідуальна картка соціально-педагогічного супроводу.

4. Індивідуальний план роботи з важковиховуваним учнем.

5. Результати індивідуальної психодіагностики з важковиховуваним (№ з/п, дата проведення, назва методики, результат, висновки та рекомендації), бланк, який заповнює дитина.

6. Облік проведеної роботи з важковиховуваним учнем (№ з/п, дата, зміст, результат, висновки та рекомендації).

7. Записи про проведену роботу з важковиховуваними учнями мають бути також відображені в журналах:щоденного обліку роботи, корекційно- відновлювальної і розвивальної роботи, протоколах індивідуальних і групових консультацій (для батьків, учнів та вчителів).

8. Папка з психодіагностичними, корекційно-відновлювальними та розвивальними матеріалами, яка постійно поповнюється.

9. Просвітницькі матеріали.

10. Акт обстеження матеріально-побутових умов проживання дитини, соціальний паспорт класу, соціальний паспорт навчального закладу, облікова картка сім'ї дитини, щодо якої здійснюють соціальний супровід.

Таким чином, ефективність роботи соціального педагога з важковиховуваними дітьми полягає в налагодженні з дитиною, батьками, учителем позитивної, емоційно насиченої атмосфери взаємин, яка давала б можливість дитині підвищувати її самоповагу, сприяла відчуттю нею радості власних можливостей та досягнень. Обов'язково потрібно пам'ятати аксіому соціально-психологічного супроводу: індивідуальне життя людини самоцінне, унікальне, повинно бути позбавлене насильства. Кожну дитину необхідно знати, розуміти, допомагати їй, сприяти й радіти її успіхові, а дитини, в якої є проблеми, це стосується в першу чергу [1].

РОЗДІЛ 3. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ АКЦЕНТУАЦІЙ ХАРАКТЕРУ ТА ЇХ ВПЛИВУ НА ВАЖКОВИХОВУВАНІСТЬ

3.1 Опис досліджуваної групи

Дослідження проводилось в ССЗШ № 46 імені В. Чорновола м. Львова з поглибленим вивченням англійської мови. Загальна кількість дітей в школі - 1247 учнів. З допомогою соціального педагога школи для дослідження за певними критеріями було вибрано два класи: 8-В і 8-Б, тобто експериментальну і контрольну групи. Загальна кількість учнів у групах - по 19 чоловік. Експериментальна група являє собою учнів, серед яких є такі, що мають проблеми з успішністю у навчанні, для них характерними є прогулювання уроків, вживання нецензурної лексики, часті конфлікти з педагогами та іншими учнями класу. Тобто для учнів експериментальної групи характерні прояви важковиховуваності.

Досліджувані контрольної групи є середньостатистичними учнями з досить високою успішністю у навчанні і позитивними міжособистісними стосунками як між учнями, так і з вчителями.

Для проведення дослідження було опитано 19 чоловік, які становлять експериментальну групу, з яких 11 - хлопці і 8 - дівчата і 19 чоловік контрольної групи, з яких 10 - хлопці і 9 - дівчата. Середній вік досліджуваних - 13-14 років.

Дослідження пройшло успішно. Учні намагалися відповідати чесно, були активними, давали додаткові уточнюючі запитання.

3.2 Опис використаних методик

Для проведення дослідження було використано:

· бесіду з соціальним педагогом школи, в якій проводилось дослідження.

· методику «Характерологічний опитувальник Леонгарда» (як для експериментальної, так і для контрольної груп).

· анкету під назвою «Важковиховуваність», яка була складена самостійно (тільки для експериментальної групи).

Для визначення і вибору експериментальної групи досліджуваних, тобто класу, в якому є достатня кількість учнів з проявами важковиховуваності і девіантної поведінки, було використано емпіричний метод дослідження - бесіда із соціальним педагогом школи, в якій проводилось дослідження (основні запитання бесіди містяться в Додатку А).

Згідно з результатами бесіди, тобто з відповідей соціального педагога на запропоновані йому запитання, ми змогли вибрати для подальшого дослідження 8-В клас, більшість учнів якого вважаються важковиховуваними і дослідити акцентуації характеру як причини виникнення в них важковиховуваності.

Характерологічний опитувальник Леонгарда призначений для виявлення акцентуації характеру, тобто певного напряму характеру. Опитувальник включає 88 питань, 10 шкал, які відповідають певній акцентуації характеру. Перша шкала характеризує особистість з високою життєвою активністю, друга шкала показує збудливу акцентуацію. Третя шкала говорить про глибину емоційного життя випробовуваного. Четверта шкала показує схильність до педантизму. П'ята шкала виявляє підвищену тривожність, шоста - схильність до перепадів настрою, сьома шкала говорить про демонстративність поведінки випробовуваного, восьма - про неврівноваженість поведінки. Дев'ята шкала показує ступінь стомлюваності, десята - силу і вираженість емоційного реагування.

Перед проведенням опитування дається інструкція. Час відповідей не обмежується.

Можливе застосування опитувальника як індивідуально, так і в групі. Найбільш вдалий варіант застосування опитувальника в групі, але кожен випробовуваний повинен мати перед собою текст опитувальника і аркуш для відповідей. Опитувальник застосовується як для психологічної консультації, так і з метою профдобору і профорієнтації.

Акцентуації, які можна виявити в результаті проведення методики:

1. Гіпертимна - підвищений фон настрою у поєднанні із спрагою діяльності, високою активністю, заповзятливістю.

2. Збудлива - підвищена імпульсна, послаблення контролю над спонуканнями і потягами.

3. Емотивна - чутливість, вразливість, глибина переживань в області тонких емоцій в духовному житті.

4. Педантична - ригідність, інертність, довге переживання травмуючих подій.

5. Тривожна - високий рівень тривожності, схильність до страхів, підвищена боязкість і лякливість.

6. Циклотимна - періодична зміна гіпертимічних (підвищений настрій, активність) і дистимічних (понижений настрій, загальмованість) фаз.

7. Демонстративна - демонстративна, театральна поведінка, егоцентризм, жадання постійної уваги до своєї персони.

8. Неврівноважена - слабовілля, непосидючість, схильність до неробства і розваг, боязкість, безініціативність.

9. Дистимна - понижений фон настрою, фіксація на похмурих сторонах життя, ідеомоторна загальмованість.

10. Екзальтована - великий діапазон емоційних станів, схильність легко приходити в захват від одних подій і в повний відчай від інших.

При підрахунку балів за кожною шкалою підсумовувати відповіді на пункти в рядках «+» зі своїм знаком і на пункти в рядках «?» із зворотним знаком, потім суму помножте на відповідне даній шкалі число.

Максимальний показник з кожного виду акцентуації рівний 24 балам. Ознакою акцентуації, тобто сильною виразністю даної властивості, вважається показник, що перевищує 12 балів. Якщо жодна властивість не перевищує показника 12 балів, можна підрахувати середній показник по всіх властивостях і звернути увагу на ті властивості, показники яких вище цього середнього [7]. Анкета «Важковиховуваність» була складена самостійно відповідно до вимог. Основна мета анкети - виявити причини виникнення «важких дітей» та особливості їх поведінки, а також ставлення учнів до проявів важковиховуваності в себе. Анкета складається із вступу, основної частини, в якій містяться 13 запитань відкритого і закритого характеру, а також закінчення або демографічної частини, в якій вказуються вік, стать досліджуваних і клас, в якому вони навчаються (текст анкети міститься в Додатку В).

3.3 Опис та аналіз отриманих результатів

Емпіричне дослідження складається з трьох етапів:

1. Бесіда з соціальним педагогом.

2. Тестування за допомогою методики «Характерологічний опитувальник Леонгарда».

3. Анкетування за допомогою анкети «Важковиховуваність».

Згідно з отриманими результатами тесту на дослідження рівня акцентуації характеру за опитувальником К. Леонгарда в експериментальній групі (див. Додаток Д) можна сказати наступне:

1) переважають такі акцентуації характеру: гіпертимна, збудлива і демонстративна.

· параметр «Гіпертимна» переважає у дівчат (87,5% і 81,8% у хлопців), слід зазначити, що серед досліджуваного класу переважають діти з гіпертимними акцентуаціями характеру, цей показник становить 84,2%;

· параметр «Збудлива» яскраво виражений (78,9%), але у дівчат домінує (100% і 63,6% у хлопців);

· яскраво виражений показник демонстративних особистостей спостерігається у 73,7% випадків, у хлопців і дівчат відсоткові показники майже рівні (72,7% і 75,0%);

2) найменш виражені акцентуації: тривожна, дистимна та екзальтована.

· показник тривожних не дуже виражений (47,4 %), більшість серед яких становлять хлопці (63,6 %), а серед дівчат тривожних 25,0 %;


Подобные документы

  • Теоретичні підходи дослідження взаємозв’язку між акцентуаціями характеру і схильністю до девіантної поведінки. Основні риси, природа та особливості характеру підлітків, поняття акцентуації. Типи та роль акцентуації характеру молоді на її поводження.

    курсовая работа [86,1 K], добавлен 25.02.2010

  • Аналіз феномену акцентуацій характеру у структурі особистості в різноманітних психологічних теоріях. Акцентуації характеру, що впливають на поведінку. Використання характерологічного опитувальника Леонгарда для визначення типів акцентуацій характеру.

    курсовая работа [61,7 K], добавлен 14.07.2016

  • Розкриття особливостей підліткового віку, поняття характеру, а також передумов розвитку акцентуацій. Визначення головних факторів виникнення порушень поведінки неповнолітніх. Аналіз ознак основних акцентуацій з урахуванням їх впливу на особистість.

    статья [22,5 K], добавлен 07.02.2018

  • Перевірка гіпотези про існування взаємозв'язків вроджених інстинктів з акцентуаціями характеру у підлітковому віці, визначення їх характеру. Психологічні особливості підліткового віку. Підходи до теорії акцентуації характеру (К. Леонгард, А.Є. Личко).

    курсовая работа [630,7 K], добавлен 11.01.2013

  • Девіації як соціально-психологічна проблема. Аналіз типів акцентуацій характеру і сп’яніння у підлітків. Сутність психологічної профілактики схильності підлітків до алкоголю. Діагностика і співвідношення рівня пияцтва та акцентуацій характеру у підлітків.

    дипломная работа [192,0 K], добавлен 22.08.2010

  • Основні дослідники типології характеру, характеристика досліджень. Сутність і критерії типології характеру. Практичне дослідження, пов'язане з методиками визначення акцентуації характеру. Рекомендації респондентам щодо застосування отриманої інформації.

    курсовая работа [160,2 K], добавлен 10.11.2010

  • Характерологічні типи дітей підліткового віку. Проблема формування шкідливих звичок у підлітків у контексті акцентуйованих рис характеру особистості. Дослідження взаємозалежності впливу акцентуацій характеру підлітків на формуванням шкідливих звичок.

    курсовая работа [598,0 K], добавлен 16.06.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.