Взаємозв’язок пияцтва, як форми девіантної поведінки у підлітків, з акцентуаціями характеру

Девіації як соціально-психологічна проблема. Аналіз типів акцентуацій характеру і сп’яніння у підлітків. Сутність психологічної профілактики схильності підлітків до алкоголю. Діагностика і співвідношення рівня пияцтва та акцентуацій характеру у підлітків.

Рубрика Психология
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 22.08.2010
Размер файла 192,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

81

Міністерство освіти і науки України

Відкритий міжнародний університет розвитку людини „Україна”

Херсонська філія

Кафедра психології

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему: „Взаємозв'язок пияцтва, як форми девіантної поведінки у підлітків, з акцентуаціями характеру”

студентки спеціальності „Психологія”

освітньо-кваліфікаційного рівня „Спеціаліст”

денна форма навчання

Кабалюк Марини Валеріївни

Науковий керівник:

Ад'юнкт-професор психології Голєв С.В.

Робота допущена до захисту в ДЕК

протокол № ____ від „___”_______2008 р.

Завідувач кафедри „Психологія”

кандидат філософських наук, професор Бондаренко Л.В.

Робота захищена____________2008 р. з оцінкою „________________”

Херсон 2008

Зміст

Вступ

Розділ 1. Девіації як соціально-психологічна проблема

1.1 З історії наукових досліджень проблеми відхилення в поведінці

1.2 Пияцтво в підлітковому віці

Розділ 2. Характеристика типів акцентуацій характеру і сп'яніння у підлітків

2.1 Типологія акцентуацій характеру

2.2 Особливості сп'яніння при різних типах акцентуацій характеру у підлітків

2.3 Психологічна профілактика схильності до алкоголю і психокорекція роботи с підлітками

Розділ 3. Співвідношення типів акцентуації характеру і рівня пияцтва у підлітків

3.1 Цілі, завдання, об'єкт та предмет психодіагностичного дослідження

3.2 Діагностика рівня пияцтва та акцентуацій характеру у підлітків

3.3 Взаємозв'язок рівня пияцтва та акцентуацій характеру у деяких типів акцентуйованих підлітків

Висновки

Список використаних джерел

Додаток

Вступ

Актуальність теми. Багатоаспектна увага дослідників до вивчення проблеми психологічної профілактики наркоманії, токсикоманії та алкоголізму створила умови для визначення фундаментальних психологічних засад фахової діяльності вчителів, вихователів, соціальних педагогів і робітників, психологів, органів внутрішніх справ, викладачів та інших педагогічних і науково-педагогічних працівників у цьому напрямі досліджень.

Зокрема, Н.Ю.Максимовою [48,49] ґрунтовно розроблені основні форми, зміст, принципи і напрями превентивної освіти неповнолітніх і їх батьків, Т.І.Губіною і Н.М.Тищенко [49] проведено вивчення системи чинників формування здорового способу життя підлітків та юнаків, Д.І.Балагутою [5] - вивчений психологічний аспект асоціальної поведінки у старшому шкільному віці, П.П.Горностаєм [6] - психологічна проблема готовності особистості до самореалізації. Поряд з багатоаспектними підходами до розв'язання проблем психологічної профілактики та, особливо, умов, що детермінують неможливість появи наркоманії, токсикоманії та алкоголізму, питання динаміки психологічного благополуччя учнів в освітньому процесі ґрунтовно висвітлені О.Ю.Осадько [48], а профілактична робота зі студентською молоддю щодо здорового способу життя - І.Г.Цемрюк [76].

Дотичними і водночас значущими для цілісного охоплення проблеми психологічного обґрунтування заходів профілактичної роботи з метою профілактики наркоманії, токсикоманії й алкоголізму є роботи І.М.Бушай, Н.О.Видолоб [16], О.В.Дубчак, А.І.Коцюби, О.Р.Охременко, Л.О.Подкоритової, В.Д.Потапожн, A.M.Прищепи, К.В.Савченко, Н.В.Хансцької, Ї.Д.Щербан, О.Р.Щіпановської, Н.О.Яцюка [48-49]. Це, з одного боку, проблематика формування образу світу та української ментальності, визначення індивідуально-психологічних особливостей делінквентів, взаємозв'язків функціональних систем відображення з самооцінкою і рівнем домагань особистості, моральної рефлексії, а з іншого - психологічні компоненти підвищення кваліфікації педагогів, психотерапевтичні засоби впливу і взаємодії, проблеми піднесення рівня суб'єктності навчання, активного соціально-психологічного навчання.

В загальному обсязі сучасних психологічних досліджень згадана проблематика сягає 16% усіх опублікованих результатів дослідницької роботи в Україні, їх впровадження у формі монографій, навчально-методичних посібників, матеріалів досліджень, рекомендацій, збірників нормативно-правових документів психологічної служби освіти України, книжечок для підлітків і про підлітків як спроб психологічної підтримки у скрутних життєвих ситуаціях здійснюється як самими дослідниками, так і психологами-практиками, соціальними, педагогічними і науково-педагогічними працівниками (В.М.Нікітін, В.Г.Папок, Н.Ю.Максимова, А.Й.Капська, О.Г.Карпенко, Н.Л.Лук'янова, Н.Б.Підлісна, О.П.Коструб, О.В.Віпда, І.Г.Сомова, М.М.Галябарник, І.І.Цушко, С О.Повік, А.М.Шевченко, О.В.Самойлова, К.Г.Булгакова, Н.О.Єгонська, І.М.Кирилюк, С.Л.Мазан, Р.В.Гребсниченко, О.Д.Шинкаренко, Л.О.Литвинепко, О.О.Вовчик-Блакитна [48-49, 74].

Слід відмітити, що не досить вивчене питання співвідношення пияцтва у підлітків з особливостями їх акцентуацій характеру.

Актуальність проблеми зумовила вибір теми дослідження.

Мета роботи - обґрунтувати взаємозв'язок рівня пияцтва серед неповнолітніх, зокрема підлітків старшого віку, з їх акцентуаціями характеру, а також узагальнити досвід психологів в профілактиці зловживання алкоголем у дітей.

Завдання дипломної роботи.

1.Показати поступовий процес формування асоціальної поведінки підлітка, що згодом переходить в колективну асоціальну поведінку і, як правило, супроводжується зловживанням спиртними напоями.

2.Розкрити причини девіантної (аддиктивної) поведінки.

3. Виявити особливості акцентуації девіантного підлітка.

4. Розкрити зв'язок акцентуації з алкоголізацією та мотивами вживання алкоголю.

5. Розробити рекомендації щодо профілактики та корекційної роботи з підлітками, що зловживають алкоголем.

Об'єкт дослідження - пияцтво і акцентуації характеру у підлітків віком з 13-14 до 15-16 років.

Предмет дослідження - співвідношення пияцтва з акцентуаціями характеру у підлітків.

Гіпотеза: Підлітки гіпертимного та істероїдного (демонстративного) типу акцентуації характеру мають високу схильність до пияцтва, а сенситивного (тривожного) і психастенічного (педантичного) типу - низьку.

Підтвердження гіпотези дозволить розробляти специфічні форми впливу на підлітка, опираючись на знання того, який тип акцентуації характеру у нього переважає. Психолог зможе визначити осіб схильних до швидкого формування високого рівня алкоголізації, знаючи тільки мотив чи акцентуації характеру.

Практична значимість. Отримані дані можуть бути використані при вивчені студентами-психологами курсів „Психологія девіантної поведінки” та „Юридична психологія.

Надійність і вірогідність одержаних результатів забезпечувалися: теоретичним аналізом проблеми, відповідністю методів цілям та завданням дослідження; використанням стандартизованих методик, валідність і надійність яких доведена; поєднанням кількісного та якісного аналізу результатів дослідження; математико-статистичною обробкою експериментальних даних.

Структура та обсяг роботи. Дипломна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, рекомендацій, списку використаної літератури та додатків. Основний зміст дипломної роботи викладено на 68 сторінках комп'ютерного набору тексту. Список використаних наукових та літературних джерел включає 80 найменувань. Робота містить таблиці, графіки, гістограми та діаграми.

Розділ 1. Девіації як соціально-психологічна проблема

1.1 З історії наукових досліджень проблеми відхилень в поведінці

Коли мова йде про важковиховуваність та відхилення в поведінці, причини яких не завжди бувають зрозумілими, на наш погляд, доцільно викласти суть питання в історичному плані, показати, як в процесі розвитку педагогіки, психології, фізіології, психоневрології, кримінології й інших галузей наукових знань, що вивчають розвиток особистості, складався погляд на відхилення від норм поведінки.

Будь-яка галузь наукових знань, та чи інша проблема науки має свою історію, ознайомлення з якою дозволяє розглянути й зрозуміти її в комплексі. Тому історичний аналіз важливий для правильного рішення теоретичних і практичних завдань не тільки психології, але й інших галузей наукових знань, що займаються пізнанням особистості.

Передова думка Росії давно виявила наукову зацікавленість до підростаючого покоління з аномаліями психологічного розвитку та відхиленнями в поведінці. З 50-60-х років XIX ст. починається період прогресивного суспільного руху, який мав прояв у критиці й протесті проти схоластики і муштри у вихованні дітей, у вимогах диференційованого підходу в навчанні та побудови психолого-педагогічних принципів, де враховувались би фізіологічні особливості.

Прогресивні представники того часу (М.О.Добролюбов, В.Г.Бєлінський, М.Г.Чернишевський, Д.І.Писарєв, М.І.Пирогов, К.Д.Ушинський, Л.М Толстой, І.М.Сєченов, О.С.Симонович, Є.І.Конраді, П.П.Малиновський, О.М.Острогорський, М.В.Ісаков та ін.) активно висловлювали ідеї з проблем виховання дітей, ратували за доступність навчання, охорону здоров'я дітей, в тому числі психічного.

Поряд з педагогами, біологи, фізіологи і медики також висвітлюють питання теорії і практики навчання дітей і підлітків. З 1857 року починає видаватися журнал «Виховання», «Російський педагогічний вісник», з 1860 року - «Учитель», з 1861 року - «Ясна поляна», з 1864 року - «Педагогічний збірник», який видавався Головним управлінням військово-навчальних закладів, з 1866 року - «Дитячий садок» та ін. У 1863 році виходить відома робота І.М.Сеченова «Рефлекси головного мозку», що поклала початок експериментальній розробці фізіологічних основ психічної діяльності людини.

К.Д.Ушинський дав яскравий опис типологічних особливостей школярів, їх темпераменту і характеру, аналізував поведінку «нервових і ледачих», дітей з «відхиленнями від нормального шляху розвитку», що має безпосереднє відношення до розглянутої нами проблеми. Будучи під впливом фізіологічних ідей І.М.Сєченова, К.Д.Ушинський писав про так звані «засвоєні рефлекси» і намагався фізіологічно обґрунтувати «переробку» аномальних рис характеру. У цьому відношенні він випередив деякі положення умовно-рефлекторної теорії І.П.Павлова.

Зусиллями І.П.Павлова та його найближчими однодумцями і послідовниками доведено, що у формуванні типу нервової діяльності велика роль належить зовнішньому середовищу, умовам виховання. Проблема важковиховуваного правопорушника складається не стільки в тому, що він народився від социально-занедбаних батьків, скільки в тому, що він змушений жити з ними.

Педагогічна діяльність К.Д.Ушинського, М.І.Пирогова дуже вплинула на клініко-фізіологічну спрямованість психіатрів і фізіологів, що працювали в той період в галузі шкільної гігієни та дитячої психоневрології і внесли своїми науковими пошуками значний внесок у розвиток як загальної, так і спеціальної педагогіки. До них варто віднести І.А.Сикорського, М,О..Ковалевського, Я.М.Дроздова, Н.МЛопова, І.В.Маляревського, СНЛанило, Б.М.Бехтерева, П.ФЛесгафта, О.С.Грибоедова, П.П.Кащенка, А.Б.Владимирського та ін. Вплив діяльності К.Д.Ушинського і М.І.Пирогова поширився і на наступні періоди. Відомий психіатр і педагог Г.Я.Трошин свою фундаментальну працю «Порівняльна психологія нормальних і ненормальних дітей» у 2-х томах (1915) супроводжує підзаголовком «Антропологічні основи виховання».

Діяльність представників вітчизняної педагогіки, психології і психопатології, які підкреслювали значення не тільки соціальних, але і біологічних факторів у вихованні підлітків і дітей, сприяла розгляду поведінки з відхиленнями у взаємозв'язку соціального і біологічного факторів.

В другій половині XIX ст. психологи і психіатри інтенсивно вивчають дитячу психіку. У Петербурзі В.М.Бехтерев організує спеціальну лабораторію з вивчення психіки дитини. Пізніше з'являються дослідження в цій галузі А.Ф.Лазурського, Г.І.Россолімо, Н.І.Поварина, М.М.Щелованова, О.С.Грибоєдова та ін., а також дослідження причин неуспішності, другорічництва, важковиховуваності. Перший вітчизняний психоневрологічний журнал відкрився в 1883 році статтею «Матеріали для психопатології юнацького віку». У 1904 році в петербурзькому Суспільстві психіатрів директор В'ятської виправної колонії П.Бекламішев робить доповідь про необхідність обстеження правопорушників. Створюється спеціальна комісія для розробки й апробації методів дослідження. Як бачимо, учені виявляють значну цікавість до дисгармонії розвитку підлітків і дітей, відхиленням у характері і поведінці. Саме 60-80-і роки XIX ст. є початком становлення вчення про причини відхилень в поведінці, емоційно-вольовій сфері, дисгармонії в становленні особистості.

В той час у західноєвропейських країнах, а також в Росії до вивчення відхилень в поведінці підходили по закоренілій схемі «природжений бурлака» і «природжений злочинець». Цей підхід до проблеми приводив до того, що організовувалися «колонії малолітніх злочинців», де діяв метод «взаємного навчання» і відкіля вони виходили цілком «зрілими» злочинцями. Досить сказати, що в 1911 році в Росії офіційно нараховувалося близько 2,5 млн. безпритульних дітей і малолітніх злочинців [61-62].

Важливо підкреслити, що вже в той період, при недостатньому ще запасі фізіологічних і загальних психологічних знань, передові педагоги і психологи розуміли, що обмежуватися лише описовою стороною не можна, оскільки сутність «хворобливої уродженої нервовості», «стійкої моральної дефективності» залишається непізнаною, і без всебічного вивчення і розкриття цієї сутності обґрунтовано здійснювати педагогічні впливи неможливо. Вони виявляли цікавість до психопатологічної сторони важковиховуваності, до питань спадкоємного обтяження, перенесених захворювань, несприятливих біологічних і соціальних факторів у формуванні і розвитку особистості.

Згадані вище педагоги-дослідники і психіатри підкреслюють, що вихованцям шкіл з особливим режимом притаманні брутальність, ігнорування педагогів, перекрученість характеру, облудність, нестійкість емоцій, театральність і позерство, винахідливість і спритність у досягненні аномальних цілей.

На наш погляд, із усього викладеного випливає, що, власне кажучи, мова йде не про психіатричні, клінічні патології особистості досліджуваних дітей і підлітків. В наявності - психологічні відхилення в поведінці й педагогічна занедбаність. Причину таких відхилень автори обумовлювали переважно біологічними, спадкоємними факторами, однак робилися спроби пояснити їх і з соціальних позицій.

У 1918-1930 роках вчені (П.І.Люблинський, В.І.Куфаєв, А.Б.Залкінд, В.П.Кащенко, Д.С.Футер, Є.К.Краснушкін, М.С.Богуславський, Е.Лівшиць та ін.) підкреслювали насамперед несприятливі соціальні фактори як головні причини відхилень в поведінці й важковиховуваності. Більш того, багато психопатологічних розладів, що приводили до цих відхилень, вони найчастіше пояснювали соціальними причинами.

Багато успадкованих від народження чи придбаних відхилень, стверджували вони, не є раз і назавжди даними, незмінними. У залежності від зовнішнього і внутрішнього середовища ці відхилення можуть виявлятися в більшому чи меншому ступені. Особливо позначається вплив соціального середовища на виховання дітей і підлітків із психологічними відхиленнями в поведінці й розвитку.

Особливо слід зазначити внесок у роботу з неповнолітніми правопорушниками А.С. Макаренка, який на практиці довів можливість зміни поглядів, установок, прагнень, і, як результат, перевиховання молодої людини. Визнаючи значення біологічних передумов розвитку, він вважав, що вирішальна роль належить соціальному спілкуванню. Ним розроблена ціла система педагогічного впливу на особистість також в умовах сім'ї та колективу, що набула широкого застосування в психолого-педагогічній практиці.

Девіації та правопорушення - це результат взаємодії багатьох елементів (соціальних, психологічних і біологічних), що утворюють складний комплекс проявів особистості, її мотивів і потреб. Але в цій взаємодії треба розрізняти головні й другорядні, вирішальні і допоміжні причини й умови, що формують антигромадські мотиви. Головними й вирішальними у виникненні відхилень, правопорушень, злочинів є соціальні причини. Прояви середовища, різні процеси, що відбуваються в суспільстві, впливають на психологію особистості, її нервову діяльність, динаміку процесів збудження і гальмування, змінюють рухливість і урівноваженість нервових процесів, що і виявляється у відповідній поведінці людини.

Таким чином, соціологічний підхід до вивчення причин відхилень доповнюється психологічним. Більш пізні наукові дослідження показали, що відхилення в поведінці, в тому числі здійснення правопорушень і злочинів, є проявом порушення процесу соціалізації особистості. Це порушення відображує, з одного боку, несформованість або деформацію соціальних властивостей під впливом несприятливих умов життя (середовища й виховання), з другого - випадання особистості із сфери соціально корисних зв'язків і відносин, а нерідко й сфери суспільно корисної діяльності.

Всі вищерозглянуті наукові напрямки створили передумови для розробки певного механізму захисту особистості від виникнення відхилень. Тому закономірними були перші згадування про необхідність профілактики цих відхилень, які вже зустрічаються в психолого-педагогічній літературі 30-х років XX ст. Питання, пов'язані з її сутністю, організацією й ефективністю, досліджуються вченими різних наук дотепер.

Поняття девіації. Дітей, поведінка яких відхиляється від прийнятих у суспільстві правил, норм поведінки, називають важковиховуваними. Під важковиховуваністю розуміють опір педагогічним впливам. Це може бути обумовлено різними причинами, пов'язаними із засвоєнням певних соціальних знань, умінь, навичок, програм, вимог і норм у процесі цілеспрямованого навчання і виховання.

Важковиховуваність, не дотримання норм і правил, встановлених у суспільстві, в науці розглядається через явище, яке називають девіацією.

Девіація (відхилення) є однією із сторін явища мінливості, яке притаманне як людині, так навколишньому світу. Мінливість в соціальній сфері завжди пов'язана з діяльністю і виражається в поведінці людини, що представляється як її взаємодія з навколишнім середовищем, опосередкована зовнішньою і внутрішньою активністю людини. Як було сказано раніше, поведінка може бути нормальною (згідно з нормами і правилами суспільства) і з відхиленнями.

Нормальна поведінка припускає взаємодію людини з мікросоціумом, що адекватно відповідає потребам і можливостям її розвитку і соціалізації. Якщо оточення здатне вчасно й адекватно реагувати на ті чи інші особливості людини, то її поведінка завжди (чи майже завжди) буде нормальною.

Звідси відхилення в поведінці може бути охарактеризоване як взаємодія людини з мікросоціумом, що порушує її розвиток і соціалізацію внаслідок відсутності адекватного урахування особливостей її індивідуальності і виявляється в поведінковій протидії встановленим моральним і правовим суспільним нормам.

Відхилення в поведінці є одним із проявів соціальної дезадаптації.

Девіації включають девіантну, делінквентну і кримінальну поведінку.

Девіантна поведінка - це один із видів відхилень в поведінці, пов'язаний з порушенням відповідних віку соціальних норм і правил поведінки, характерних для мікросоціальних відносин (сімейних, шкільних) і малих соціальних груп. Типовими проявами девіантної поведінки є: ситуаційно обумовлені дитячі і підліткові поведінкові реакції, такі як демонстрація, агресія, виклик, систематичні відхилення в навчанні чи трудовій діяльності, втеча з дому і бродяжництво, алкоголізм, вживання наркотиків, антигромадські дії антисоціального характеру, спроби суїциду.

Делінквентна поведінка, на відміну від девіантної, характеризується як повторювані асоціальні провини, що складаються у визначений стійкий стереотип дій, які порушують правові норми, але не тягнуть кримінальної відповідальності через їх обмежену суспільну небезпеку чи недосягнення підлітком віку, з якого починається кримінальна відповідальність.

Кримінальна поведінка визначається як протиправний вчинок, що по досягненню віку кримінальної відповідальності служить підставою для порушення кримінальної справи і кваліфікується за певними статтями кримінального кодексу. Кримінальній поведінці, як правило, передують різні форми девіантної і делінквентноі поведінки.

Негативні форми девіацій є соціальною патологією: пияцтво й алкоголізм, токсикоманія і наркоманія, проституція, суїцид, правопорушення і злочинність. Вони дезорганізують систему, підривають її основи і завдають значної шкоди, у першу чергу, особистості самого підлітка.

В залежності від типу норми, що порушується, девіантна поведінка класифікується за наступними характеристиками:

видами злочину (карні, адміністративні) і аморальних вчинків (пияцтво, проституція);

рівнем чи масштабністю відхилення (індивідуальне чи масове відхилення);

внутрішньою структурою відхилення, коли відхилення пов'язують із приналежністю до тієї чи іншої соціальної групи, статевими та віковими особливостями;

орієнтованостне відхилення на зовнішнє середовище (сімейні сварки, насильницькі злочини й ін.) чи на самого себе (суїцид, алкоголізм та ін.)

Причини девіантної поведінки молоді. Відхилення в поведінці має складну природу, обумовлену різними факторами, що знаходяться в складній системі взаємодії і взаємовпливу. Тут має місце взаємодія багатьох факторів: спадковість, середовище, виховання, власна практична діяльність людини.

Можна виділити основні фактори, що обумовлюють девіантну поведінку.

1. Біологічні фактори виражаються в існуванні несприятливих фізіологічних чи анатомічних особливостей організму людини, які ускладнюють її соціальну адаптацію. Мова йде не про спеціальні гени, що фатально обумовлюють девіантну поведінку, а лише про ті фактори, що поряд з соціально-педагогічною корекцією вимагають також і медичної. До них відносяться:

-генетичні, що передаються в спадщину. Це можуть бути порушення розумового розвитку, дефекти слуху і зору, тілесні пороки, ушкодження нервової системи. Дані поразки діти здобувають, як правило, ще під час вагітності матері в силу її неповноцінного і неправильного харчування, вживання алкогольних напоїв, паління; захворювань (фізичні і психічні травми під час вагітності, хронічні і соматичні інфекційні захворювання, черепно-мозкові і психічні травми, венеричні захворювання); впливу спадкоємних захворювань, а особливо спадковості, обтяженої алкоголізмом;

психофізіологічні, пов'язані з впливом на організм людини психофізіологічних навантажень, конфліктних ситуацій, хімічного складу навколишнього середовища, різних видів випромінювань, що призводять до різного роду соматичних, алергійних, токсичних захворювань;

фізіологічні, що включають в себе дефекти мови, зовнішню непривабливість, недоліки конституційно-соматичного складу людини, що у більшості випадків викликає негативне ставлення з боку навколишніх, як наслідок - перекручування системи міжособистісних відносин дитини в середовищі однолітків, колективі.

2. Психологічні фактори, до яких відносять: наявність у людини психопатології або акцентуації (надмірне посилення) певних рис характеру. Ці відхилення виражаються в нервово-психічних захворюваннях, психопатії, неврастенії, пограничних станах, що підвищують збудливість нервової системи й обумовлюють неадекватні реакції людини.

Діти з акцентуаціями певних рис характеру, що є крайнім варіантом психічної норми, надзвичайно уразливі для різних психологічних впливів і вимагають, як правило, соціально-медичної реабілітації та заходів виховного характеру.

У кожен період розвитку людини формуються певні психічні якості, риси характеру та якості особистості. У підлітка спостерігається два процеси розвитку психіки: або відчуження від того соціального середовища, де він живе, або прилучення. Якщо в родині дитина відчуває недолік батьківської ласки, любові, уваги, то захисним механізмом у цьому випадку буде відчуження. Проявом такого відчуження можуть бути: невротичні реакції, порушення спілкування з навколишніми, емоційна наполегливість і холодність, підвищена уразливість, обумовлені психічними захворюваннями вираженого чи пограничного характеру, відставанням чи затримкою психічного розвитку, різними психічними патрологіями.

Характерологічні підліткові реакції, такі як відмовлення, протест, групування, є, як правило, наслідком емоційно залежних, дисгармонійних сімейних відносин.

У випадку не сформованості системи моральних цінностей підлітка сфера його інтересів починає приймати переважно корисливу, насильницьку, паразитичну чи споживчу спрямованість. Для таких підлітків характерний інфантилізм, примітивність у судженнях, перевага розважальних інтересів.

Езопова позиція підлітка з демонстрацією зневажливого ставлення до існуючих норм і прав іншої людини приводить до «негативного лідерства», нав'язування фізично більш слабким одноліткам системи їх «поневолення», браваді кримінальною поведінкою. У таких підлітків низька відповідальність за свої вчинки. Свої дії вони виправдовують зовнішніми обставинами.

3. Соціально-педагогічні фактори виражаються в дефектах шкільного, сімейного чи суспільного виховання, в основі яких лежать статево-вікові й індивідуальні особливості розвитку дітей, що призводять до відхилень в ранній соціалізації дитини в період дитинства з нагромадженням негативного досвіду.

Жорстокому ставленню діти піддаються в сім'ї, на вулиці, у школі, дитячих будинках, лікарнях та інших дитячих закладах. Діти, що піддалися таким діям, позбавлені почуття безпеки, необхідного для їх нормального розвитку. Це приводить до усвідомлення дитиною того, що вона погана, непотрібна, нелюбима. Любий вид жорстокого звертання з дітьми веде до різних наслідків, але їх поєднує одне - збиток для здоров'я дитини чи небезпека для життя і соціальної адаптації.

Тип реакції дітей і підлітків на жорстоке ставлення залежить від віку дитини, рис особистості, соціального досвіду. Поряд із психічними реакціями (страх, порушення сну, апетиту та ін.), спостерігаються різні форми порушення поведінки: підвищення агресивності, битливість, жорстокість (або непевність у собі), боязкість, порушення спілкування з однолітками, зниження самооцінки. Для дітей і підлітків, що зазнали сексуального насильства (чи зазіхання), характерним є порушення сексуальної поведінки: порушення статево рольової ідентифікації, страх перед будь-якими видами прояву сексуальності та ін. Більшість дітей, що пережили в дитинстві жорстоке ставлення (насильство) з боку дорослих, схильні відтворювати його, але виступаючи вже в ролі ґвалтівника, мучителя.

4.Соціально-економічні фактори включають соціальну нерівність; розшарування суспільства на багатих і бідних; зубожіння значної маси населення; обмеження соціально прийнятних способів одержання гідного заробітку; безробіття; інфляцію і, як наслідок, соціальну напруженість.

5.Морально-етичні фактори виявляються, з одного боку, у низькому моральному рівні сучасного суспільства, руйнуванні цінностей, у першу чергу духовних, падіння моралі; з іншого боку - у нейтральному ставленні суспільства до девіантної поведінки.

Таким чином, девіантну поведінку можна розглядати як реакцію дитини на певні умови (соціальні чи мікро соціальні), в яких вона опинилась, і в той же час як мову спілкування із соціумом, коли інші соціально прийнятні способи спілкування вичерпали себе чи недоступні.

1.2 Пияцтво в підлітковому віці

Алкоголізм є сьогодні однією із серйозних соціально-психологічних проблем. Ця проблема має глибокі культурні, політичні і соціально-економічні корені, і для вживання ефективних заходів для її подолання необхідно знати історію цієї проблеми.

Вживання спиртних напоїв почалося понад вісім тисяч років тому. Відкриття арабським хіміком і лікарем Альбуказісом Коза етилового спирту спричинило поширення і вживання цієї речовини.

Винахід горілки відносять до VI ст., її винахїдцями вважають монахів-бенедиктинців, які поширили цей напій у всій системі існування монастирів.

На Русі вживання спиртних напоїв почалося з моменту державотворення і було розповсюджено серед усіх шарів населення: князів, бояр, духівництва, простого люду, але готування і продаж спиртних напоїв знаходились в руках князів і вищих станів.

Ні починання Іоанна Калити по попередженню народного пияцтва, ні затоплення шинкарів у Волхові Василем III, ні жорсткі постанови Стоглавого Собору при Іоанні Грозному і заборони на торгівлю спиртним Бориса Годунова, ні знищення шинків Катериною II, ні виникнення суспільств тверезості та антиалкогольний рух не привели ні до зникнення спиртних напоїв, ні до зникнення самої проблеми алкоголізації населення.

Цьому є ряд причин. По-перше, пияцтво як соціальне явище відволікає від існуючих у суспільстві проблем. По-друге, торгівля спиртним приносила і приносить значний прибуток державі. Виробництво алкоголю було і залишається однієї з провідних галузей промисловості й експорту будь-якої країни.

Виробництво і споживання алкоголю в нашій країні постійно росте. Так, за підрахунками статистиків, у 1980 р. у порівнянні з 1950 р. воно виросло в 11,4 рази. І це без обліку «домашніх вин», самогону та інших рідин, що містять алкоголь.

Існує кілька визначень алкоголізму. З медичної точки зору алкоголізм - це хронічне захворювання, що характеризується нескоримим потягом до спиртних напоїв. Із соціальних позицій алкоголізм - форма девіантної поведінки, яка характеризується патологічним потягом до спиртного і, як наслідок, наступною соціальною деградацією особистості.

Початкова стадія розвитку алкоголізму, яка відрізняється особливим хворобливим станом людини, що розвивається в результаті непомірного і систематичного вживання спиртних напоїв, називається пияцтвом.

Особливість пияцтва й алкоголізму як форми девіантної поведінки полягає в тому, що ці явища визначають взаємозалежні з ними інші соціальні відхилення: злочинність, правопорушення, соціальний паразитизм, аморальні вчинки, самогубства.

Особливості алкоголізму в підлітковому віці. Якщо перші ознаки алкоголізму виявляються у віці до 18 років, то говорять про підлітковий (дитячий) алкоголізм. У цьому віці алкоголізм має ряд характерних рис:

1. Швидке звикання до спиртних напоїв. Якщо у дорослої людини перехід від пияцтва до алкоголізму займає 5-10 років, то в підлітковому та юнацькому віці формування хронічного алкоголізму відбувається в 3-4 рази швидше. Це пояснюється анатомо-фізіологічними особливостями організму в цьому віці. Мозкова тканина в підлітків знаходиться в процесі формування і на відміну від дорослого більше містить води і бідніша на білок. У воді алкоголь добре розчиняється і засвоюється організмом, тільки 7% його виводиться легенями і нирками. Інші 93% діють як отрута, впливаючи на роботу всіх органів і систем, викликаючи швидке звикання організму до цієї отрути.

Злоякісний хід хвороби. Це пояснюється тим, що в цей період відбувається становлення організму і стійкість центральної нервової системи до дії алкоголю знижена, унаслідок чого відбуваються глибокі і необоротні процеси її руйнування.

Прийняття великих доз алкоголю. Це пов'язано з тим, що прийняття алкоголю не схвалюється суспільством, тому підлітки, як правило, п'ють тайкома, звичайно не закушуючи, приймаючи велику дозу одночасно.

Швидкий розвиток запійного пияцтва. Для підлітків стає нормою пити по будь-якому приводі, при цьому в стані легкого сп'яніння вони починають почувати себе невпевнено. Більш того, тверезість стає для них дивним станом. Тому характерно прагнення до повного сп'яніння - тільки в цьому випадку випивка розцінюється як удала, повноцінна.

Низька ефективність лікування. У широкого кола підлітків вживання алкоголю включається в структуру потреб, про що свідчить: високий рівень поширеності вживання спиртних напоїв серед неповнолітніх; висока активність (у тому числі і протиправна) у пошуках алкогольних напоїв чи засобів для їх придбання; широкий набір приводів для вживання алкоголю; систематичне вживання алкогольних напоїв.

Пияцтво серед неповнолітніх тісно зв'язано з їх поведінкою. В основі цього зв'язку лежить головна для підлітків небезпека алкоголізму - різке послаблення самоконтролю. Взаємозв'язок пияцтва і злочинності неповнолітніх з'являється в декількох напрямах:

більшість злочинів неповнолітніми скоюються в нетверезому стані;

пияцтво сприяє формуванню у неповнолітніх мотиву і наміру на здійснення багатьох злочинів (у кримінології навіть мається термін «п'яна» мотивація);

пияцтво сприяє створенню кримінальної ситуації;

пияцтво виступає як засіб прилучення неповнолітніх до групи однолітків з антигромадською поведінкою;

пияцтво є способом залучення неповнолітніх у злочинну діяльність, організаторами якої виступають дорослі.

Причини і наслідки алкоголізму. До проблеми алкоголізму зверталися різні вчені: медики, педагоги, психологи, що виділяли причини цього явища, а також його наслідки.

Про негативний вплив пияцтва батьків на потомство знали ще в давнині. Грецька міфологія розповідає, що богиня Гера родила від сп'янілого Зевса кульгавого бога Гефеста.

Певний інтерес представляють добутки філософів і лікарів стародавності. Так, наприклад, основоположник античної медицини Гіппократ винуватцями ідіотизму й інших нервово-психічних захворювань вважав батьків, що вживають алкоголь у день зачаття. У Швейцарії на початку століття були обстежені більш 8 тисяч дітей-ідіотів, що містяться в спеціальних будинках-притулках. Виявилося, що усі вони зачаті батьками в період весіль, карнавалів і інших свят, що супроводжуються споживанням алкоголю.

Накопичені наукою дані показують, наскільки важкими є наслідки вживання спиртного вагітною жінкою, оскільки при ньому відбувається безпосередній контакт плоду, що розвивається, з алкоголем. Оскільки плід беззахисний перед алкоголем, алкоголь проникає в головний мозок, в результаті чого спостерігається його недорозвинення. Такі діти якщо не гинуть у ранньому віці, то на все життя залишаються розумово відсталими.

Другий період - дошкільний і молодший шкільний вік. В цей період найбільш суттєвими причинами є дві - педагогічна неграмотність батьків, що призводить до алкогольного отруєння дитячого організму, і сімейні традиції, що призводять до формування інтересу до спиртного.

Психолого-педагогічна неграмотність батьків виявляється в існуючих забобонах і оманах про цілющу дію алкоголю: алкоголь підсилює апетит, виліковує білокрів'я, поліпшує сон, полегшує прорізування зубів. Серед батьків існує уява, що вживання невеликих доз спиртного в ранньому дитинстві запобігає можливість пристрасті до алкоголю в зрілому віці. Розплачуються батьки за свою неграмотність алкогольним отруєнням дітей, що інколи призводить до смертельного результату.

Алкоголізації дітей і підлітків сприяє алкогольне оточення, яке складають питущі найближчі родичі, а також стійкі алкогольні традиції, зв'язані звичайно з урочистими, радісними або сумними подіями. В укоріненні алкогольної традиції фатальну роль грає виховання дітей в сім'ї в умовах систематичного вживання спиртних напоїв з частуванням дітей. Коли споживання алкоголю в сім'ї не вважається злом, прилучення до спиртного не викликає занепокоєння.

Біологічними дослідженнями доведено, що сам алкоголізм генетично не передається, передається тільки схильність до нього, що випливає з особливостей характеру, отриманого від батьків. В розвитку пияцтва у дітей вирішальну роль грають дурні приклади батьків, обстановка пияцтва в сім'ї.

Третій період - підлітковий і юнацький вік. Основними причинами є наступні: неблагополуччя сім'ї; позитивна реклама в засобах масової інформації; незайнятість вільного часу; відсутність знань про наслідки алкоголізму; відхід від проблем; психологічні особливості особистості; самоствердження. У цей період відбувається формування потягу до алкоголю, що переростає в звичку, призводячи в більшості випадків до алкогольної залежності.

Алкоголь як показник неблагополуччя сім'ї. Морально-емоційна сторона сімейних відносин - найважливіша умова морального розвитку дітей. Характер цих відносин виступає головною обставиною благополуччя чи неблагополуччя сім'ї, від якої залежить успіх чи неуспіх сімейного виховання.

Виділяють кілька типів сім'ї, у яких дитина починає вживати спиртні напої частіше, ніж в інших:

1. Конфліктні сім'ї, коли відносини між членами будуються по типу суперництва, ізоляції, невротичного доповнення. У таких сім'ях спотворюється сприйняття близьких. Члени сім'ї приписують один одному переважно негативні якості і наміри. Щоб домогтися яких-небудь поступок, діти починають зловживати спиртним. Реакція протесту може бути спрямована і на зло, і на добро. Протест буває активним або пасивним. При пасивному протесті, унаслідок несправедливого ставлення до дитини з боку батьків, вона замикається в собі. У випадку активного протесту діти можуть тікати з дому, красти речі, битися.

2. Десоціалізовані сім'ї, які ведуть аморальний, а в більшості випадків антисоціальний спосіб життя, з низьким матеріальним рівнем, санітарною занедбаністю, неорганізованим побутом. Така сім'я активно формує в дітей агресивне ставлення до зовнішнього світу, тому що увесь час знаходиться в постійному конфлікті з соціумом. У дитини формується потреба приховувати алкоголізм сім'ї, внутрішньо переживаючи свою неповноцінність. Діти в алкогольних сім'ях можуть стати жертвами сексуальної образи або насильства, відчуваючи сором, ненависть, пригніченість.

У дітей і підлітків з неблагополучних сімей, як правило, не розвинута (або відсутня) культура спілкування. Відсутність щиросердечної близькості з батьками і контактів з однолітками з благополучних сімей, некомунікабельність приводять до пошуку вуличної компанії, часто неоднорідної за віком, де підлітки мають реальні можливості для самоствердження і насамперед через прилучення до алкогольних традицій компанії.

Алкоголь як засіб самоствердження. Одна з причин пияцтва підлітків - бажання бути дорослим. Споживання алкоголю в підлітковому і юнацькому віці вважається символом мужності, сили, самостійності. Внутрішня духовна обмеженість, невміння проявити себе в шкільному колективі обумовлюють часте вживання алкоголю заради самоствердження у вуличній групі товаришів. Сама по собі потреба в самоствердженні в підлітковому віці звичайна і зрозуміла. Вся справа в засобах самоствердження. Відсутність у питущого підлітка навичок корисної діяльності й інтересу до неї призводить його до вживання спиртного як до форми самоствердження, що тягне за собою пагубні наслідки.

Алкоголь як реклама. Привабливість для підлітків спиртних напоїв збільшується популяризацією вживання алкоголю в кіно, телевізійних передачах, рекламних роликах і проспектах. Соціологи США вважають, що приклади питущих телегероїв, а в основному вони грають позитивні ролі, - найбільш діюча форма залучення підлітків у пияцтво. Також «користь» алкогольних напоїв підтримується деякими закордонними і вітчизняними творами літератури і кіно, де поетизується стан сп'яніння. Таким чином молоді нав'язується думка, що в житті дорослої людини п'яні застілля - справа повсякденна і нормальна.

Вживання алкоголю як форма проводження часу. У зв'язку з різким зменшенням числа позашкільних дитячих і юнацьких установ, падінням престижу діяльності громадських організацій, високою платою за всілякі додаткові освітні послуги (навчання музиці, танцям і т.д.) більшість підлітків має надлишок вільного часу. Об'єднані в компанії, не зайняті корисною діяльністю підлітки, як правило, починають вживати спиртні напої. Коло активного соціального життя обмежується проблемами й інтересами алкогольної компанії, в якій іноді можна зустріти осіб, раніше засуджених, що стоять на обліку в інспекції по справах неповнолітніх. Новий член такого мікроколективу майже приречений на проходження обов'язкової програми, що починається з хуліганських дій у стані сп'яніння, а закінчується серйозними правопорушеннями.

Вживання спиртного стає патологічно необхідним атрибутом проводження вільного часу, розширюється число приводів і мотивів пияцтва. Вживання алкоголю стає чи ледве не основним сенсом життя.

Алкоголь як компенсація психічних відхилень від норми. Психологічною передумовою розвитку алкоголізму у дітей часто стають відхилення від норм розвитку в психічному або фізичному плані, що ускладнює соціальну адаптацію особистості. Незалежно від причин появи дефекту (уроджена аномалія, захворювання психіки і т.д.) у дитини порушуються гармонічні відносини із соціумом, формується неадекватність самооцінки. Алкоголь в таких випадках є компенсуючим чинником, який начебто дозволяє згладити наявну дезадаптацію особистості дитини, забезпечити її безболісне входження в групу однолітків, перебороти скутість і боязкість, підвищити мовну активність, виявити приховані можливості [7,8,20,27,31,62,75].

У спеціальній літературі виділено 4 типи особистості дитини, найбільш схильних до алкоголізації:

Діти з завищеною самооцінкою, що перейняли у батьків переконання в своїй непогрішності, які знаходяться поза критикою.

Діти з завищеним почуттям жорстокості й агресивності.

Діти, не пристосовані до життя в силу підвищеної опіки з боку батьків.

Діти, схильні до депресії і параної.

Алкоголь як ілюзорна реальність. Деякі підлітки вживають спиртне, щоб зняти із себе напругу, звільнитися від неприємних переживань. Напружений, тривожний стан реально може виникнути в зв'язку з відчуженим ставленням у сім'ї чи в шкільному колективі. Складається такий стереотип поведінки, коли всі життєві проблеми вирішуються і породжуються вживанням спиртного.

У загальному вигляді наслідки вживання алкоголю можна розділити на чотири групи:

соціально-економічні (передчасне залишення навчання, різке зниження продуктивності праці, збільшення травматизму, витрати на різні протиалкогольні заходи і т.д.);

соціально-психологічні (розрив сімейних, шкільних, трудових чи інших соціально-позитивних зв'язків, духовна і моральна травма особистості, погіршення морально-психологічного клімату в мікросередовищі і т.д.);

кримінальні (скоєння злочинів, залучення до злочинної діяльності інших осіб, створення ситуацій, що сприяють криміналізації і віктимізації і т.д.);

фізичні (наноситься шкода не тільки здоров'ю конкретних людей, що зловживають алкоголем, але і здоров'ю майбутніх поколінь).

Рівні залучення дітей та молоді до вживання спиртних напоїв. Спираючись на дослідження вчених Науково-дослідного інституту фізіології дітей і підлітків НАН України, що провели обстеження 1700 підлітків, можна виділити рівні залучення старшокласників у процес алкоголізації. Можна виділити сім таких рівнів [45,48,49].

Нульовий рівень характеризує неповнолітніх, які ніколи не вживали алкоголю завдяки особистій установці на повну тверезість. Мотиви відмови від вживання спиртних напоїв: переконаність у негативному впливі спиртного на організм, самопочуття і поводження.

Початковий рівень характеризується одиничними чи дуже рідкими випадками вживання спиртних напоїв. Вживання алкоголю супроводжується комплексом неприємних відчуттів, переносність спиртних напоїв низька. Мотиви вживання алкоголю наступні: прилучитися до світу дорослих, поводитись, як усі. Ця стадія триває, як правило, 1-2 місяця.

Рівень епізодичного вживання алкоголю характеризується знайомством з різними напоями, що містять алкоголь. Невеликі дози спиртних напоїв викликають ейфорію. Мотиви вживання алкоголю: підвищити настрій, набути впевненості в собі, підвищити комунікабельність. Цей період триває 3-4 місяця.

Рівень високого ризику відрізняється тим, що підвищується число приводів для випивок, вони стають частішими, більш двох разів на місяць. Мотиви: підвищити свій тонус чи розслабитися, весело провести час у компанії. Тривалість цього періоду 4-12 місяців.

На цьому рівні виявляється активне прагнення до вживання алкоголю, усвідомлюється його збудлива дія. Під дією алкоголю у підлітків не тільки з'являється підвищений настрій, але і зростає активність, агресивність. Встановлюються контакти з підлітками, що випивають, як правило, старшими за віком. Підлітки навчаються приховувати стан сп'яніння від дорослих. Прийняття спиртного провокується компанією, доступністю спиртного в сім'ї, наявністю вільних грошей, надлишком незайнятого часу. На даному етапі виявляється схильність, але ще не залежність від алкоголю.

Рівень вираженої психічної залежності від алкоголю. Алкогольне сп'яніння перетворюється в найбільш бажаний психічний стан і використовується підлітками як регулятор поведінки і настрою. Мотиви: тимчасово піти від реальності, підвищити впевненість у собі. Психічна залежність формується протягом 1,5 років.

На цьому рівні формується психічна залежність від алкоголю, змінюється добовий ритм прийому спиртного. Потяг до алкоголю тепер не тільки у вечірні години, але і протягом усього дня, при цьому добова частка прийому зростає. При стримуванні від прийому спиртного підлітки стають дратівливими, збудливими, у них часто змінюється настрій убік погіршання, нерідко виявляється конфліктність і агресивність. Вони перетворюються в активних ініціаторів випивок, втягуючи в це молодших дітей.

Поряд з педагогічними і виховними впливами тут необхідні медичні заходи - звернення до нарколога і лікування у нього.

Рівень фізичної залежності від алкоголю. Формується підвищена переносність спиртного, з'являється синдром похмілля, не контролюється кількість вживання алкоголю. Мотиви: усунути погане самопочуття після попередньої випивки, відключитися від реальності, підвищити життєвий тонус. Фізична залежність формується протягом 3-5 років вживання спиртних напоїв.

На даному рівні відбувається одночасне посилення психічної залежності поряд з фізичною і зміна її змісту. На цьому етапі чітко виражений похмільний синдром. У період похмілля відзначається тривожний (іноді агресивний) настрій, уразливість, плаксивість, порушення фізіологічних функцій організму: підвищена пітливість, дрібне тремтіння в руках, прискорене серцебиття. На даному рівні дуже швидко формуються патологічні риси особистості, такі як дратівливість, запальність, злостивість, агресивність, брутальність. Сповільнюється інтелектуальний розвиток. На даному етапі необхідно термінове стаціонарне лікування.

Рівень алкогольного розпаду особистості характеризується розвитком завійного пияцтва, зниженням переносності спиртних напоїв, психічною залежністю від алкоголю, що підкріплюється важкою фізичною залежністю. Мотиви: прагнення усунути хворобливий стан.

У цьому випадку також необхідно термінове стаціонарне лікування.

Діяльність по профілактиці алкоголізму підлітків та молоді. Соціально-психологічна та педагогічна діяльність - це діяльність, яка спрямована на взаємодію з конкретною людиною з метою вирішення її індивідуальних проблем через вивчення її особистості та оточуючого соціуму; пошук адекватних засобів спілкування; виявлення засобів, які допоможуть людині самостійно вирішити свою проблему.

Метою соціально-педагогічної та психологічна діяльності з молоддю, яка схильна до алкоголізму, є усунення негативних факторів, що сприяють алкоголізації дітей.

Індивідуально-психічний фактор включає: деформацію особистісних якостей, мотиваційної сфери, несформованість навичок спілкування, педагогічну занедбаність, затримку психічного розвитку.

Індивідуально-соматичний фактор передбачає наявність спадкоємних соматичних захворювань, що призводить до відставання у фізичному розвитку.

Соціальний позашкільний фактор включає порушення прав дитини з боку дорослих, втягнення дитини в протиправні дії, низький соціальний статус родини, неадекватні стосунки в родині.

Соціальний шкільний фактор включає такі компоненти: негативно впливаючий соціально-психологічний клімат учбової групи (класу), низький соціальний статус групи.

Це основні фактори, що впливають на особистість та призводять до формування алкогольної залежності.

Можна виділити основні напрямки в діяльності по профілактиці алкоголізму [65,66]:

Діяльність по підвищенню рівня соціальної адаптації людини, схильної до вживання спиртних напоїв через її особистісний розвиток.

Діяльність по профілактиці алкоголізму, яка включає антиалкогольне навчання та виховання дітей с метою формування у них негативного ставлення до його вживання.

Діяльність щодо просвіти батьків з метою оздоровлення сім'ї, її побуту та культури відносин між членами родини.

Соціальна та психологічна реабілітація дитини, яка має алкогольну психічну або фізичну залежність.

Посередницька діяльність між молодою людиною та соціумом щодо подолання явиш дезадаптації.

Отже, проблема алкоголізму підлітків та молоді - проблема комплексна, тому профілактика алкоголізму може дати позитивні результати тільки за умови, що її реалізація буде здійснюватись зусиллями всіх соціальних інститутів: сім'єю, навчальними, закладами, суспільними та молодіжними організаціями, органами внутрішніх справ.

Розділ 2. Характеристика типів акцентуацій характеру і сп'яніння у підлітків

2.1 Типологія акцентуацій характеру

Особливості характеру, виходячи за межі, так званої "норми", але не досягаючи ступеня психопатії, давно привертали увагу психіатрів. В.М. Бехтерєв(1886) писав про „перехідні стани між психопатією й нормальним станом", II.Б. Ганушкін (1933) - про "Латентні психопатії", Г.К. Ушаков (1975) - про "крайні варіанти нормального характеру". Leonhard (1968) - про "акцентуйованих осіб", А.Е. Личко (1977) - про "акцентуації характеру" [41-45].

В книзі "Акцентуйовані особистості" Leonhard (1976) неодноразово підкреслює, що особи, визначені ним як акцентуйовані, не являються патологічними і провести чітку межу між рисами формуючими акцентуйовану особу, й рисами "визначаючими варіації індивідуальності середньої, нормальної людини", не завжди легко [41].

А.Е. Личко (1977) вважає, що в випадках, описаних Leonhard, правильно говорити не про "акцентуації особистості", а про "акцентуації характеру", так як поняття "особа" крім характеру включає в себе інтелект, здібності, світогляд і т. ін. [43-45].

Під акцентуаціями характеру А.Е. Личко (1985) розуміє "крайні варіанти норми, при яких окремі риси характеру надмірно посилені, внаслідок чого виявляється виборча уразливість в відношенні визначеного роду психологічних впливів при хорошій і навіть підвищеній стійкості до інших” [44].

Диференціація акцентуації характеру в підлітковому віці часто дуже утруднена, так як на фоні акцентуацій можуть виникати такі порушення поведінки, які справляють враження психопатичних. На думку А.Е. Личко (1983) акцентуації характеру відрізняються від психопатії тим, що: 1)проявляються не завжди й не всюди, а лише в тих випадках, коли важкі життєві ситуації пред'являють підвищені вимоги до „місця найменшого спротиву" в характері даної особи; 2)не перешкоджають задовільній соціальній адаптації особи чи порушення адаптації носять тимчасовий, скороминучій характер; 3)в визначених життєвих ситуаціях можуть навіть сприяти соціальній адаптації особистості (шизоїдні підлітки краще переносять самітність: гіпертивні - обставини, вимагаючи підвищеної активності й швидкості реакції, істероїдні - добре відчувають себе на сцені і т. ін.[45].


Подобные документы

  • Особливості підліткового віку і передумови їх девіантної поведінки. Науково-теоретичні підходи до визначення поняття "характер". Акцентуації як тимчасові зміни характеру в підлітків. Загальні характеристики акцентуацій характерних для сучасних підлітків.

    курсовая работа [216,9 K], добавлен 04.02.2015

  • Характерологічні типи дітей підліткового віку. Проблема формування шкідливих звичок у підлітків у контексті акцентуйованих рис характеру особистості. Дослідження взаємозалежності впливу акцентуацій характеру підлітків на формуванням шкідливих звичок.

    курсовая работа [598,0 K], добавлен 16.06.2010

  • Розкриття особливостей підліткового віку, поняття характеру, а також передумов розвитку акцентуацій. Визначення головних факторів виникнення порушень поведінки неповнолітніх. Аналіз ознак основних акцентуацій з урахуванням їх впливу на особистість.

    статья [22,5 K], добавлен 07.02.2018

  • Теоретичні підходи дослідження взаємозв’язку між акцентуаціями характеру і схильністю до девіантної поведінки. Основні риси, природа та особливості характеру підлітків, поняття акцентуації. Типи та роль акцентуації характеру молоді на її поводження.

    курсовая работа [86,1 K], добавлен 25.02.2010

  • Аналіз феномену акцентуацій характеру у структурі особистості в різноманітних психологічних теоріях. Акцентуації характеру, що впливають на поведінку. Використання характерологічного опитувальника Леонгарда для визначення типів акцентуацій характеру.

    курсовая работа [61,7 K], добавлен 14.07.2016

  • Специфіка формування характеру в підлітковому вiцi, вiдмiнностi мiж нормальним i патологiчним характером. Дослідження особливостей характеру у підлітків з інтелектуальною недостатністю. Способи корекції порушень характеру у розумово відсталих підлітків.

    дипломная работа [153,7 K], добавлен 13.03.2012

  • Девіантна поведінка особистості як психологічна проблема та соціально-психологічний феномен. Фактори, які впливають на девіантну поведінку підлітків. Види психологічної корекції. Психологічна діагностика схильності особистості до девіантної поведінки.

    курсовая работа [161,5 K], добавлен 16.06.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.