Психологічний аналіз причин та шляхів корекції девіантної поведінки особи

Девіантна поведінка особистості як психологічна проблема та соціально-психологічний феномен. Фактори, які впливають на девіантну поведінку підлітків. Види психологічної корекції. Психологічна діагностика схильності особистості до девіантної поведінки.

Рубрика Психология
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 16.06.2010
Размер файла 161,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

2

План

  • Вступ
    • Розділ 1. Девіантна поведінка як психологічна проблема
    • 1.1 Стан досліджуваної проблеми в психологічній теорії та вихованій практиці
    • 1.2 Девіантна поведінка особистості як соціально-психологічний феномен
    • 1.3 Фактори, які впливають на девіантну поведінку підлітків
    • 1.4 Види психологічної корекції девіантної поведінки
    • Розділ 2. Методичні засади психологічної діагностики схильності особистості до девіантної поведінки
    • 2.1 Організація й методики дослідження проявів девіантної поведінки у старшокласників
    • 2.2 Аналіз і інтерпретація результатів
    • 2.3 Психологічні умови корекції девіантної поведінки
    • Висновки
    • Список використаної літератури:
    • Додатки

Вступ

Трансформація сучасного українського суспільства, зміна соціального устрою держави виявили недосконалість традиційної системи виховання. Директивна педагогіка, яка розглядає вплив за схемою ”вимога сприймання дія”, практично втратила свою ефективність, оскільки вона не розкриває суттєвих особливостей морального розвитку, не відображає всіх тонкощів способів реагування індивіда на поставлену вимогу, применшує активну роль особистості в засвоєнні норм, не враховує творчого оволодіння духовно-моральних цінностей. Як наслідок у дітей і у дорослих, вихованих за цією системою нерідко спостерігається недостатній рівень моральної культури.

Виникнення і розвиток девіантної поведінки особистості відбувається під впливом соціально-економічних, морально-психологічних та інших факторів. Серед них слід відзначити посилення соціального розшарування суспільства, непідготовленість соціальних інститутів до забезпечення успішної соціалізації особистості в умовах трансформації суспільства, дефіцит засобів і технологій розвитку соціальних служб, орієнтованих на створення умов для самореалізації кожної людини, недостатньо високий рівень психічної компетентності більшості населення, в тому числі тих фахівців, які покликані надавати допомогу особистостям з поведінковими девіаціями тощо

Проблема попередження і профілактики девіантної поведінки громадян була і залишається актуальною для будь-якого суспільства. Специфіка морального розвитку, виявлення причин та умов виникнення різних форм девіацій, видів асоціальної поведінки шляхів її корекції викликають стійкий інтерес дослідників. Науковці різних галузей знання приділяли їй достатньо уваги.

Вагомий внесок у дослідження психолого-педагогічних аспектів важковиховуваності, попередження правопорушень серед неповнолітніх зробили: К. Ушинський, П. Блонський, С. Шацький, А. Макаренко, В. Оржеховська, В. Сухомлинський.

Філософський аспект проблеми девіантної поведінки розкрито у працях С. Анісімова, О. Дробницького, А. Скрипника та ін.; психолого-педагогічні аспекти - в роботах М. Алемаскіна, Г. Бочкарьової, В. Демиденка, Л. Зюбіна, Б. Кобзаря, А. Ковальова, П. Лєcгафта, І. Невського, Т. Титаренко та ін.; правові - в дослідженнях Ю. Антоняна, К. Ігошева, М. Костицького, В. Кудрявцева, Г. Міньковського, О. Тузова та ін.; медичні у працях А. Селецького, С. Тарарухіна, О. Личко, Г. Фелінської. [19, 98]

Девіантна (ненормативна) поведінка є антиподом поведінки нормативної. Ми поділяємо точку зору, згідно з якою ненормативна поведінка - не обов'язково негативне (антисоціальне) явище, але у межах нашого дослідження йдеться про ненормативну поведінку лише у негативному контексті. Своєчасна, якомога більш рання психологічна діагностика схильності особи до ненормативної поведінки та розробка і застосування комплексу заходів щодо її психологічної корекції є особливо актуальною.

Девіантна поведінка найчастіше спричиняється складною взаємодією об'єктивних та суб'єктивних чинників, причому до об'єктивних належать як особливості мікросередовища (способу життя, найближчого оточення тощо), так і зміст та умови професійної діяльності. Останнє стосується переважно професій типу “людина - людина” і знаходиться в прямій залежності від їхньої психологічної напруженості.

З огляду на високий рівень девіантної поведінки як гколярів так і дорослих є всі підстави вважати, що вивчення причин та корекції девіантної поведінки, її діагностика, обґрунтування адекватних способів корекційного впливу є проблемою не тільки теоретичною, але і прикладною. Враховуючи це, нами обрана тема курсового дослідження "Психологічний аналіз причин та шляхів корекції девіантної поведінки особи".

Об'єкт дослідження - девіантна поведінка особистості.

Предмет дослідження - психологічні причини проявів девіацій, види, методи і засоби психодіагностики та корекції схильності особистості до девіантної поведінки.

Мета дослідження - розробка теоретичних засад і практичних науково обґрунтованих пропозицій щодо психодіагностики та корекції схильності особи до девіантної поведінки.

Означена мета, предмет та обєкт дослідження зумовили необхідність розв'язання таких завдань:

здійснити аналіз девіантної поведінки особистості як соціально-психологічного феномену;

надати характеристику психологічних причин та умов девіантної поведінки особи;

обґрунтувати основні напрями, процедуру і методики діагностики схильності особи до девіантної поведінки;

експериментально перевірити ефективність розробленої моделі корекції девіантної поведінки, дослідити особливості індивідуальних рис особистості девіантних старшокласників;

визначити можливості, розробити модель програми та методику психокорекційної роботи з особами схильними до девіантного повлдження.

Основними методами дослідження є аналіз психологічної, педагогічної і юридичної літератури з теми дослідження, який надав можливість визначення теоретичних передумов розробки моделі корекції девіантної поведінки; проведення тестування, бесід, анкетування, інтерв'ю для діагностування пізнавальної, емоційно-вольової та поведінкової активності особи.

Для встановлення можливостей та напрямів психокорекційної роботи, визначення методик психокорекційної роботи були використані методи аналізу наукової літератури, експертної оцінки, бесіди, спостереження, а також метод демонстрації практичних вправ та аналізу одержаних у процесі психокорекційної роботи результатів.

Емпіричну базу дослідження складають результати: опитування 17 осіб щодо розповсюдженості девіантних проявів у їхній поведінці; експериментально-психологічного дослідження.

Експериментальна база дослідження: психологічний експеримент, що як провідний метод дослідження, проводився на базі Рівненської загальноосвітньої школи № 3. У психологічному експерименті брали участь 17 осіб.

Дослідження проводилося в чотири етапи.

На першому етапі здійснювався теоретичний аналіз літературних джерел з проблеми дослідження, визначалися вихідні позиції дослідження: мета, завдання, гіпотеза, проводився констатуючий експеримент.

На другому етапі розроблялася програма формуючого експерименту, забезпечувалася дослідно-експериментальна робота в школах, удосконалювалася методика дослідження, уточнювалися психологічні способи подолання девіантної поведінки особистості.

На третьому етапі проводився формуючий експеримент.

На четвертому етапі дослідження було проаналізовано матеріали формуючого експерименту, систематизовано й узагальнено матеріали, зроблено висновки щодо реалізації завдань дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що

уточнено характеристику девіантної поведінки як психологічної діагностично-корекційної проблеми; перелік і змістовні ознаки причин та умов девіантної поведінки особистості;

узагальнено: існуючі підходи до надання психологічної допомоги особам зі схильністю та проявами девіантної поведінки.

Практичне значення одержаних результатів полягає у визначенні принципових підходів, обґрунтуванні форм і методів психодіагностики та психологічної корекції схильності до девіантності особистості; обґрунтуванні та апробації комплексу методик для діагностики схильності до девіантної поведінки; розробці та апробації програми психокорекційної роботи по нейтралізації девіантних проявів.

Матеріали дослідження можуть використовуватися при вивченні навчальних дисциплін "Психологія" "Конфліктологія", "Основи вікової психології"; а також при подальшому дослідженні даної проблематики, або суміжних тем.

Структура курсової роботи: Дослідження складається зі вступу, двох розділів, які містять 7 підрозділів, висновків, списку використаних літературних джерел, який містить 31 найменування та додатків.

Розділ 1. Девіантна поведінка як психологічна проблема

1.1 Стан досліджуваної проблеми в психологічній теорії та вихованій практиці

Психологічні традиції вивчення девіантної поведінки складалися в основному в соціологічних школах (статистичний аналіз аномальних проявів Ж. Кетле та Е. Дюркгейма; теорія аномії Р. Мертона; теорія стигматизації Ф. Танненбаума та І. Гофмана; теорія соціальної стратифікації П. Сорокіна та ін). Психологічні школи представлені теоріями соціальних детермінант колективної поведінки (Дж. Смелзер), деструктивного впливу соціального конфлікту на особистість (Д. Кретч, Р. Кратчфілд), фрустрації (Дж. Долард, Л. Беркович) та ін. Звичайно, що єдності у поясненні детермінант девіантної поведінки немає, і це цілком зрозуміло з огляду на надзвичайну складність самого феномену “особистість”. [19, 99]

Існує певний зв'язок між девіантною поведінкою і властивостями особистості. Серед останніх найбільш значимими є емоційно-вольові порушення (імпульсивність, дратівливість, конфліктність тощо), дефектність ціннісно-нормативної сфери (цілі і смисл життя), що, у свою чергу, ускладнює спілкування з оточуючими та призводить до виникнення емоціогенних зон із негативною забарвленістю (Максимова Н.Ю., Малкова Т.М. та ін). Отже, девіація як форма поведінки знаходиться в прямій залежності від комплексного особистісного утворення, що детермінує, направляє й забезпечує реалізацію девіантної поведінки (Казміренко Л.І., Максименко С.Д., Максимова Н.Ю., Рибалка В.В., Синьов В.М., Татенко В.О., Яковенко С.І. та ін). [17, 35]

Філософський аспект проблеми девіантної поведінки розкрито у працях С. Анісімова, О. Дробницького, А. Скрипника та ін.; психолого-педагогічні аспекти - в роботах М. Алемаскіна, Г. Бочкарьової, В. Демиденка, Л. Зюбіна, Б. Кобзаря, А. Ковальова, П. Лєcгафта, І. Невського, Т. Титаренко та ін.; правові - в дослідженнях Ю. Антоняна, К. Ігошева, М. Костицького, В. Кудрявцева, Г. Міньковського, О. Тузова та ін.; медичні у працях А. Селецького, С. Тарарухіна, О. Личко, Г. Фелінської. [19, 99]

Для розробки теоретичних основ профілактики протиправної поведінки мають значення фундаментальні дослідження загальних проблем виховання І. Беха, С. Бєлічевої, Б. Кобзаря, О. Киричука, І. Козубовської, В. Оржеховської, Г. Пустовіта, А. Сиротенка, М. Фіцули. [19, 99]

Важливе місце в дослідженні попередження девіантної поведінки займають наукові праці з проблем мотивації поведінки: М. Бобнєвої, Л. Божович, А. Бодалєва, В. Вілюнаса, В. Демиденка, Ю. Клейберга, В. Мерліна, Е. Натанзона, П. Якобсона та ін. [14], [15], [16]

Загальні проблеми поведінки особистості аналізуються у працях Л. Божович, Л. Виготського, М. Дубініна, Б. Ломова, Л. Славіної, С. Рубінштейна, В. Крижка, Є. Павлютенкова та ін.

Аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури свідчить про те, що поняття "поведінка" трактується досить широко. Представники різних течій психології (У. Джеймс, П. Жане, Дж. Дьюї, Е. Торндайк, Е. Толмен, Е. Фромм та ін) визначали поведінку за схемою ”стимул реакція" та зведенням поняття ”виховання” до маніпулювання людиною за допомогою різних зовнішніх подразників до більш глибокого розуміння людської поведінки, а саме: включали у її структуру внутрішню психічну складову, її регулювальною ланкою, розглядали потреби та мотиви людської поведінки, цілі, бажання, афективну та вольову сферу, вивчали їх з функціонального та динамічного боків. Таким чином був підготовлений грунт для психологічного вивчення переконань людини, її моральних цінностей, життєвої мети як особливого роду спонук поведінки. Ці положення знайшли подальший розвиток у працях Б. Ананьєва, М. Бахтіна, М. Басова, Л. Божович, Л. Виготського, О. Леонтьєва, В. М'ясищева.С. Рубінштейна та ін., які дійшли висновку, що конкретний акт поведінки включає в себе інтелектуальний та афективні компоненти, тоді як зовнішні впливи завжди діють лише опосередковано через внутрішні умови. [19, 100]

Сучасне розуміння поведінки (І. Бех, О. Змановська, Ю. Клейберг, В. Оржеховська, В. Ромінець) виходить далеко за межі трактування сукупності реакцій на зовнішні стимули, поведінка визначається як взаємодія з довкіллям, опосередкована зовнішньою та внутрішньою активністю індивіда. [16, 141]

Активність розглядається як психологічно напружена вільна внутрішня робота щодо розв'язання завдань із самовиховання (процес саморозвитку), за якої і можливі зміни, тобто свідоме привласнення нових особистісних цінностей. Внутрішній світ людини складається з сукупності психічних процесів, які є предметом відображення у свідомості особистості. Для здійснення процесу їх пізнання необхідно, щоб у суб'єкта сформувалося уявлення про власне ”Я", яке з'являється у зв'язку з певними відносинами, в які вступає об'єкт і від яких він залежить. Лише протиставляючи себе іншому, людина усвідомлює себе. Розвиток самоусвідомлення перебуває у прямій залежності від розвитку мовлення, за допомогою якого у сферу суб'єктів, які стають доступними для певного перетворення дитиною залучається і її внутрішній світ (М. Білоус, Л. Масол, Н. Пустовіт). [19, 100]

Враховуючи зазначене вище, доцільно розглядати поведінку як діяльність особистості за для привласнення нових особистісних цінностей відповідно до суспільно значущої особистісної програми та реалізації їх у певних соціальних і міжособистісних відносинах, в які особистість вступає і від яких вона залежить. Є два основні способи регулювання поведінки людей: зовнішнє регулювання, яке базується на моральних нормах відповідно до громадської думки і внутрішнє регулювання, яке базується на моральній свідомості, моральності мотивів, добровільній поведінці. Тому саме завдяки моральному вихованню перебудовується сама людська особистість відповідно до моральних цінностей, які віддзеркалюють суспільні відносини, правила та норми поведінки людей. Повноцінна моральність не може сформуватися у процесі навіювання чи наслідування, оскільки за умови застосування таких методів у людини виникає моральне утворення життєвого рівня ”поводитися, як усі”, в якому емоційний компонент домінує над інтелектуальним (В. Демиденко, Л. Деркач, С. Карпенчук, В. Сухомлинський, К. Чорна). [19, 100]

Спираючись на це твердження, можна зробити висновок, що немає підстав вважати індивідуально-вибіркові ставлення (особистісні властивості) такими, що належать до ядра особистості, оскільки, по-перше, їхні предмети (етичні норми) для людини не є достатньою мірою безпосередньо значущими, по-друге, самі вони слабко емоційно переживаються суб'єктом, тож внаслідок цього не фіксуються у його внутрішньому світі. Відтак у суб'єкта, який знаходиться на рівні розвитку цих ставлень, переважно не виникає необхідної стійкості щодо втілення їх у конкретні дії або вчинки так, як не відбулося усвідомлення самого себе, становлення змісту ”Я - образу", а також через те, що умови виховання не забезпечили утворення цього зв'язку (Л. Божович, Н. Непомняща, І. Кон, Ф. Хоппе). Враховуючи це, можна зробити висновок, що саме розвиток особистісних цінностей, а не розвиток суб'єктивно-оцінних ставлень може дати необхідний результат. У роботі показано, що цінності є стримуючими чинниками поведінки, чинниками, що закладають відповідні межі поведінки, регулюють її (С. Анісімов, Р. Бернс, Б. Братусь, А. Донцов). [19, 101]

1.2 Девіантна поведінка особистості як соціально-психологічний феномен

Узагальнення наявних у науковій літературі трактувань (Бобнєва М.І., Братусь Б.С., Крейдун Н.П., Клейберг Ю.А., Кудрявцев В.М. та ін) дозволило запропонувати наступне визначення: девіантна поведінка - система вчинків особистості, що виходять за загальноприйняте уявлення про нормальну (нормативну) поведінку у певній сфері суспільних відносин і носить деструктивний характер; вона є наслідком викривленого процесу соціалізації і перебудови ієрархії мотивів у напрямі її спрощення та, з часом, домінування одного з них, внаслідок чого останній набуває для особи надзвичайного значення. [8, 22]

Зазначене положення може бути проілюстровано на прикладі формування схильності до алкоголізації, коли відбувається порушення опосередкованості поведінки та редукція спілкування. Як наслідок - поведінка спрощується, примітивізується, зникають перспективні мотиви. Потреба в алкоголі не просто змінює ієрархію мотивів, вона створює і актуалізує нові мотиви, внаслідок чого виникає ніби інша особистість, з якісно новими потребами і мотивами та новою їх організацією. Таку схему можна розповсюдити на всі різновиди адиктивної поведінки, оскільки вона у всіх своїх різноманітних проявах в основному є засобом подолання тривожності, соціальної невизначеності і навіть самоствердження.

Девіантна поведінка - система дій і вчинків людей, що суперечать соціальним нормам. Соціальна норма - це явище групової свідомості у вигляді уявлень, що поділяє група, та найбільш частих суджень членів групи про вимоги до поведінки з урахуванням соціальних ролей, що створюють оптимальні умови буття. Виділяють такі норми:

правові;

моральні;

естетичні.

Моральні норми, носієм яких є сама людина, а також соціальні інститути, такі, як родина, релігійні конфесії, суспільні організації, - це насамперед загальнолюдські цінності, представлені у науковій думці та гуманітарній культурі.

Морально-етичні норми це очікування-приписи певної соціальної групи (реальної чи номінальної) щодо її членів. Етичні норми, як правило, є прямим наслідком моральних цінностей. У вихованні особистості мірилом унормованості поведінки є її відповідність соціальним нормам суспільства, до яких належить індивід. Звичайно, цивілізоване суспільство не завжди гармонійно поєднує загальнолюдські й національні моральні норми цінності, які й мусить свідомо привласнити людина. Норма - це процес послідовного і закономірного виникнення та функціонування якісних особливостей особистості, специфічних і необхідних для певного етапу розвитку. [5, 36]

Девіантна поведінка поділяється на п'ять типів:

1. Делінквентна поведінка (злочини, порушення дисципліни) 2. Адиктивна поведінка (тютюнопаління, токсикоманія, алкоголізм та ін) 3. Патохарактерологічна поведінка.

4. Проституція.

5. Суїцидальна поведінка.

Отже, можна запропонувати наступний механізм формування схильності до девіантної поведінки: певні особливості особистості - вплив оточуючого середовища (змісту та умов професійної діяльності) - трансформація ієрархії мотивів - девіантний розвиток особистості - професійна деформація.

З аналізу наукових робіт з питань девіантної поведінки випливає, що існують два види факторів регуляції поведінки зовнішні та внутрішні. До зовнішніх факторів відносяться соціальні, групові, індивідуальні норми та цінності, на основі яких відбувається оцінювання поведінки особистості. До внутрішніх факторів відносяться ціннісні орієнтації та установки, система особистісного смислу та мотивів, які лежать в основі культури поведінки особистості. У результаті взаємодії цих факторів і визначається поведінка людини, яка кваліфікується позитивно, якщо вона не суперечить загальноприйнятим еталонам вчинків (просоціальна), і негативно, якщо вона не збігається з суспільними нормами та правилами, порушує їх (девіантна). [5, 39]

Зазначимо, що більшість з досліджень було проведено в умовах стабільної соціально-економічної ситуації в суспільстві. Орієнтуючись на майбутнє, наприклад молодь має формувати свій життєвий потенціал уже стосовно до ринкових відносин, що складаються в нашій державі. Ситуація ускладнюється тим, що сьогодні в державі ще не набула стійкості нова ідеологія життя. Індивід самостійно визначає важливі для себе цілі, прагне їх досягти, причому не завжди суспільно схвальними методами. Все це негативно впливає і на сучасній стан закладів освіти. У таких умовах один зі шляхів вирішення досліджуваної проблеми полягає у створенні такої системи виховної роботи, яка б активізувала процеси зростання ініціативи у підлітків, старшокласників, молоді, давала б змогу вихованцям самим ставити цілі особистісного вдосконалення, визначати та зміцнювати свої позитивні якості, зміцнювати властиві їм ціннісні орієнтири.

1.3 Фактори, які впливають на девіантну поведінку підлітків

Тривожні моменти в поведінці частини підлітків, такі, як агресивність, жорстокість, підвищена тривожність, приймають сталий характер зазвичай в процесі стихійно-групового спілкування, яке відбувається в різного роду компаніях. Але це спілкування, ця система відносин, у тому числі й споруджуваних на ґрунті жорстоких законів асоціальних підліткових груп, є слідством не якоїсь генетичної схильності, споконвічної агресивності та ін., а виступає, у більшості випадків, лише як ситуація заміщення або неприйняття підлітка в світ соціально-значимих відносин дорослих, як ситуація спільного переживання того, що їх не розуміють.

Сформована в суспільстві система виховання дітей, прийняті до них вимоги, відношення дорослих до підростаючих не враховують особливостей їхнього особистісного становлення, приводячи до конфлікту з підлітками, у яких розвивається потреба до самостійності, самореалізації, втечі від опіки. [13, 56]

Підліток хоче не просто уваги, а розуміння й довіри дорослих. Він прагне грати певну соціальну роль не тільки серед однолітків, але й серед старших. У дорослому ж співтоваристві затвердилася позиція, що перешкоджає соціальної активності підлітка - він дитина і повинен слухатися. У результаті між дорослими й підлітками росте психологічний бар'єр, прагнучи перебороти який, багато підлітків прибігають до девіантних форм поведінки.

Найбільш повну картину сутності девіантної поведінки підлітків дає аналіз її мотивації. Помітну роль у цій мотивації грають почуття й емоції негативного характеру: гнів, страх, помста, ворожість і т.п.

Істотну роль біологічних умов у виникненні девіантної поведінки людини грає дисгармонічний розвиток. Деякі умови виховання також сприяють виникненню й закріпленню девіацій. І тут однією з найважливіших причин є авторитарний стиль виховання, при якому авторитет приписується дорослому в силу переваги його положення. Такий авторитет підкріплюється нагородами, покараннями, ляканнями. Дитина дуже скоро починає розуміти, що покарання не завжди пов'язане з її провиною, головна причина - втручання дорослого. Дитина вчиться уникати цього втручання, приховувати свої вчинки, брехати. [13, 59]

Сприяє формуванню девіантної поведінки відчуження батьків від дітей, конфліктні відносини між батьками, суперечливі вимоги батьків. Встановлено зв'язок між батьківськими покараннями й агресією в дітей.

У формуванні девіантної поведінки на першому місці по ступеню впливу стоїть реальне поводження батьків, потім знайомих дорослих, сімейне насильство, документальне кіно й художнє кіно.

Виділяють дві найбільш часті причини девіантності у дітей. По-перше, це острах бути травмованим, скривдженим, піддатися нападу, одержати ушкодження. Чим сильніше агресія або девіантні відхилення в поведінці, тим сильніше страх, який за ними стоїть. По-друге, це пережита образа або щиросердечна травма, або сам напад. Часто за девіантною поведінкою стоїть незадоволена потреба в увазі, бажання відчути себе сильним або відігратися за власні образи.

Басс указав на ряд факторів, від яких залежить сила девіантних проявів.

По-перше, це частота й інтенсивність випадків, у яких індивід був атакований, фрустрований, роздратований. Індивіди, які одержували багато гнівних стимулів, будуть більш імовірно реагувати агресивно, та з проявами девіантності у поведінці, чим ті, які одержували менше таких стимулів.

По-друге, це часте досягнення успіху шляхом девіантної поведінки, що, на думку Баса, приводить до сильних атакуючих звичок. Успіх може бути внутрішнім (різке ослаблення, зниження девіантної поведінки) і зовнішнім (усунення перешкод або досягнення винагороди). Тенденція, що виробилася, до атаки може унеможливлювати для індивіда розрізнення ситуацій, які провокують і не провокують у нього девіантну поведінку. [16, 149]

1.4 Види психологічної корекції девіантної поведінки

У вітчизняній та зарубіжній науці існує ряд концепцій, кожна з яких розглядає порушення особистісного розвитку як наслідок досить різноманітних причин. Аналізуючи педагогічну, психологічну, соціальну, юридичну, медичну літературу, ми зустрічаємо різні визначення суспільно несхвальної поведінки. Сучасні вчені стосовно неповнолітніх, які мають відхилення у розвитку, що накладають специфічний відбиток на поведінку, використовують такі терміни: ”важкий”, ”важковиховуваний", ”педагогічно занедбаний”, ”недисциплінований”, ”девіантний", ”деліквентний" (Б. Алмазов, А. Бєлкін, Т. Гура, Л. Зюбін, А. Краковський, Г. Медведєв, І. Невський В. Оржеховська). Усі ці терміни несуть однобічну інформацію. [11, 104]

Аналізуючи наведені визначення, ми знайшли спільну рису - така поведінка характеризується як ненормативна у всіх гуманітарних науках, тобто вона не сумісна з чинними нормами, а девіація в перекладі й означає ”відхилення".

Узагальнюючи здобутки попередників у дослідженні цієї проблеми, ми зупиняємося на наступному визначені девіантна поведінка характеризує особистість, яка не сприйняла суспільних моральних норм спільноти, й адаптувалася на стику двох чи кількох субкультур завдяки особистісним новоутворенням, сформованим під впливом соціальних факторів. Така поведінка відрізняється інфантильністю, порушеннями міжособистісних стосунків, нездатністю соціально адекватно реагувати на події, що відбуваються, і контролювати свою поведінку.

Аналіз сучасної теорії й практики корекції девіантної поведінки (С. Бадмаєв, І. Козубовська, О. Карабанов, В. Оржеховська, Ю. Репецький, І. Підласий) свідчать про те, що психологічна корекція такої поведінки має ряд переваг, для неї характерні концептуальна визначеність та відносна простота методів, вона безпосередньо спрямована на поведінкові зміни і має лише практичний характер. Серед інших її переваг можна підкреслити значний спектр можливостей, наочну результативність методу. [26, 49]

Стратегічними цілями корекції девіантної поведінки можуть бути: формування конструктивної мотивації (позитивних цінностей; орієнтація на виконання соціальних вимог та самозбереження); інтеграція індивідуального досвіду; удосконалення саморегуляції; підвищення стійкості до стресів та розширення ресурсів особистості: виробка життєво важливих навичок та вмінь; усунення або зменшення проявів дезадаптивної поведінки; розширення соціальних зв'язків та позитивного соціального досвіду особистості; підвищення рівня соціальної адаптації. Більш конкретними завданнями корекції девіантної поведінки можуть бути: усунення дефіциту нормовідповідних поведінкових репертуарів; посилення адаптивної поведінки; послаблення або усунення неадекватної поведінки; розвиток здібності розслаблюватися; розвиток здібності самоствердження; розвиток ефективних соціальних навичок; розвиток здібностей до саморегулювання. Зважаючи на ці погляди, можна дійти до висновку, що корекція девіантної поведінки - це процеси морально-психологічної перебудови людини, які сприяють внутрішній переорієнтації системи духовних цінностей, формування почуттів відповідності і причетності до минулого, сучасного і майбутнього. Таким чином можливо вважати провідною метою корекції девіантної поведінки досягнення поведінкових змін. [30, 8-9]

Розділ 2. Методичні засади психологічної діагностики схильності особистості до девіантної поведінки

2.1 Організація й методики дослідження проявів девіантної поведінки у старшокласників

Метою нашого дослідження стало вивчення зв'язку девіантної поведінки й темпераменту підлітка. Підлітковий вік береться за основу, так як психологічний експеримент проводився на базі загальноосвітньої школи.

Гіпотезою психологічного експерименту стало припущення, що існує зв'язок між девіантною поведінкою і психофізіологічними особливостями особистості.

Відповідно до мети й висунутою гіпотезою в ході емпіричного дослідження вирішувалися наступні завдання:

Вивчити особливості девіантної поведінки старшокласників.

Досліджувати темперамент старшокласників.

Проаналізувати взаємозв'язок різних форм девіацій у поведінці і темпераменту.

Як методики дослідження ми використовували:

1. Тест-опитувальник Басса-Дарки. (текст у Додатку №1,2)

Ціль: Визначити рівень деструктивних тенденцій

Інструкція: Відповідайте "так" якщо ви згодні із затвердженням, і "ні" - якщо не згодні. Намагайтеся довго над питаннями не розмірковувати.

Обробка результатів: Індекси різних форм девіантних, агресивних і ворожих реакцій визначаються підсумовуванням отриманих відповідей:

Ключ до тесту

1.

Фізична агресія

1

-9

17

-25

-33

2.

Непряма агресія

-2

10

18

26

34

3.

Дратівливість

3

11

19

27

-35

4.

Негативізм

4

12

20

28

36

5.

Уразливість

5

13

-21

29

37

6.

Підозрілість

6

14

22

30

-38

7.

Вербальна агресія

7

15

-23

31

39

8.

Почуття провини

8

16

24

32

40

Фізична агресія, непряма агресія, роздратування й вербальна агресія разом утворюють сумарний індекс девіантних, агресивних реакцій, а образа й підозрілість - індекс ворожості; ворожість - загальна негативна, недовірлива позиція стосовно навколишніх; агресія - активні зовнішні реакції агресії стосовно конкретних осіб.

Опитувальник виділяє наступні форми девіантної поведінки, агресивних і ворожих реакцій:

Індекс ворожості містить у собі 5 і 6 шкали, а індекс агресивності (як прямої, так і мотиваційної) містить у собі шкали 1, 3,7.

Нормою девіантності є величина її індексу, яка дорівнює 21 плюс - мінус 4, а ворожості - 6,5-7 плюс - мінус 3. При цьому звертається увага на можливість досягнення певної величини, що показує ступінь прояву девіантності.

2. Опитувальник формально-динамічних властивостей індивідуальності (ОФДВІ) В.М. Русалова (текст у Додатку №3-4).

Ціль: Визначення й загальна характеристика типу темпераменту.

Інструкція: Вам пропонується відповісти на 150 питань, спрямованих на з'ясування Вашого звичайного способу поводження. Постарайтеся представити найтиповіші ситуації й дайте першу природну відповідь, що спаде Вам на думку. Відповідайте швидко й точно. Памятайте, що немає "поганих" і "гарних" відповідей. Поставте "хрестик" або "галочку" у тій графі, що відповідає твердженню, що найбільше правильно описує Вашу поведінку:

не характерно,

мало характерно,

досить характерно,

характерно.

Обробка результатів. Вказівки по обробці

Перед обробкою необхідно переконатися, що відповіді дані на всі питання. Для підрахунку балів по тій або іншій шкалі використовуються ключі. Спочатку необхідно перекодувати деякі відповіді, зазначені в ключі для даної шкали. Підрахунок балів провадиться шляхом підсумовування всіх балів по даній шкалі. При обстеженні великих випробуваних доцільно сполучити бланковий метод з комп'ютерною обробкою даних. Отримана сума балів для кожної шкали записується у відповідну графу на бланку. Крім того, у бланку обов'язково фіксується ПІП, стать, вік випробуваного, рід занять або навчання, а також дата проведення обстеження. Необхідно пам'ятати, що випробувані, що мають по контрольній шкалі 18 балів і більше, з подальшої обробки виключаються, як не здатні, у силу надмірної соціальної бажаності адекватно оцінювати свою поведінку.

Ключі до шкал ОФДСІ

ШКАЛИ

ПУНКТИ

Ергичність психомоторна (ЕРМ)

1, 4, 32, 58, 60*, 70*.75*, 84, 92, III*, 127, 132.

Ергичність інтелектуальна (ЕРІ)

3, 9, 17*, 36, 48, 54*, 82, 96*.120*, 133*, 139, 143.

Ергичність комунікативна (ЕРК)

7*, 33, 35, 63*, 68, 77, 94, 98*, 112, 114*.125, 129*.

Пластичність психомоторна (ПМ)

11, 13, 39, 40, 64, 66*, 76, 79, 99, 100, 115, 131*.

Пластичність інтелектуальна (ПІ)

2*, 8, 18, 41, 47, 59, 95, 97*, 107*, 130, 140*, 149.

Пластичність комунікативна (ПК)

15, 21, 43, 46, 51, 67, 80, 101, 113*, 116, 134, 135.

Швидкість психомоторна (СМ)

16, 19, 45, 49, 69, 83*, 93, 102,118*, 122, 128, 136*.

Швидкість інтелектуальна (ШІ)

5, 14, 23, 27*, 38*, 53, 62*, 65, 87, 119, 142*, 145.

Швидкість комунікативна (ШК)

20*, 50*.57, 71, 81*, 85, 88*.91*, 104, 117, 123, 137*.

Емоційність психомоторна (ЕМ)

22, 24, 52, 55, 73, 78, 89, 105, 108, 124, 141, 144.

Емоційність інтелектуальна (ЕІ)

6, 10, 12, 25, 28, 31, 37, 44, 61, 103, 106, 147.

Емоційність комунікативна (ЕК)

26, 30, 56, 72, 74, 90, 109, 110, 126, 138, 146, 148.

Контрольна шкала (КШ)

29, 34, 42*, 86*, 121*, 150*

Примітка: зірочкою (*) відзначені пункти, що вимагають перекодування (1 = 4) (2 = 3) (3 = 2) (4 = 1).

Контрольна шкала (КШ)

Контрольна шкала варіює від 6 до 24 балів. При значеннях від 6 до 17 балів випробувані характеризуються більш-менш адекватним сприйняттям свого поводження. Випробувані з високими значеннями по даній шкалі (18-24 бала) з обробки виключаються, оскільки в них спостерігається явно неадекватна оцінка поводження. У своїх відповідях вони прагнуть виглядати краще, ніж є насправді.

Індекси і Типи

Для рішення ряду наукових і науково-практичних завдань необхідно враховувати не тільки значення тієї або іншої окремої формально-динамічної властивості, але й індекси й темпераментні типи, що відображають різний ступінь інтеграції формально-динамічних властивостей індивідуальності. Виходячи зі змісту кореляційних і факторних зв'язків між шкалами ОФДСІ, запропоновані наступні 6 найбільш важливих індексів формально-динамічних властивостей людини.

Індекси активності

Індекс психомоторної активності (ІПА) дорівнює сумі балів активносних шкал у психомоторній сфері. ІПА = ЕРМ + ПМ + ШМ. ІПА варіює від 36 до 144. Середнє значення (норма) дорівнює 90 +/-12, тобто від 78 до 102.

Індекс інтелектуальної активності (ІІА) дорівнює сумі балів активносних шкал в інтелектуальній сфері. ІІА = ЕРІ + ПІ + ШІ. ІІА варіює від 36 до 144. Середнє значення (норма) дорівнює 90 +/-12, тобто від 78 до 102.

Індекс комунікативної активності (ІКА) дорівнює сумі балів активносних шкал у комунікативній сфері. ІКА = ЕРК + ПК + ШК. ІКА варіює від 36 до 144. Середнє значення (норма) дорівнює 90 +/-12, тобто від 78 до 102.

Індекс загальної активності (ІЗА) дорівнює сумі балів всіх активносних шкал у всіх трьох сферах. ІЗА = ІПА + ІІА + ІКА. ІЗА варіює від 108 до 432. Середнє значення (норма) дорівнює 270+/-36, тобто від 234 до 306.

Індекс загальної емоційності.

Індекс загальної емоційності (ІЗЕ) дорівнює сумі всіх емоційних шкал у трьох сферах. ІЗЕ= ЕМ + ЕІ + ЕК. Середнє значення (норма) дорівнює 90 +/-12, тобто від 78 до 102.

Індекс загальної адаптивності

Індекс загальної адаптивності (ІЗАД) дорівнює різниці балів між індексом загальної активності й індексом загальної емоційності. ІЗАД = ІЗА - ІЗЕ. Індекс варіює в межах від - 36 до 432. Середнє значення (норма) дорівнює 180 +/-48.

На підставі вищенаведених індексів, У принципі, можна виділити досить велику кількість варіантів темпераменту. Класифікація цих типів - справа майбутніх наукових досліджень, однак уже зараз орієнтовно можна говорити про 9 найбільш типових варіантів (типів) формально-динамічних властивостей.

Диференціальні типи.

Для обчислення диференціального типу темпераменту в певній сфері поводження необхідно на осі ординат відкласти значення індексу активності в даній сфері, а на осі абсцис значення відповідної емоційної шкали.

Тип 1. Якщо значення по обох шкалах вище норми, тобто активність вище 102, а емоційність вище 34, даний випробуваний відноситься до категорії "холерик" у відповідній сфері.

Тип 2. Якщо значення по обох шкалах менше норми, тобто активність менше 70, а емоційність - менше 26, То даний випробуваний - "флегматик".

Тип 3. Якщо в даного випробуваного активність вище норми (тобто вище 102), а емоційність - нижче норми (тобто нижче 26), то цей випробуваний - "сангвінік".

Тип 4. Якщо активність менше норми (тобто менше 78), а емоційність більше норми, тобто (більше 34), то випробуваний - "меланхолік" у відповідній сфері.

Тип 5. Якщо випробуваний має "нормальне" значення по шкалі активності, а по шкалі емоційності його значення нижче норми (тобто менше 26), даний випробуваний належить до "змішаного низько емоційного" типу.

Тип 6. Якщо випробуваний має "нормальне" значення по шкалі активності, а по шкалі емоційності його значення вище норми (тобто більше 34), даний випробуваний належить до "змішаного високоемоційного" типу.

Тип 7. Якщо випробуваний по шкалі активності має значення вище норми (тобто вище 102), а по шкалі емоційності його значення перебувають у межах норми, то даний випробуваний належить до "змішаного високоактивного" типу.

Тип 8. Якщо випробуваний по шкалі активності має значення нижче норми, а по шкалі емоційності його значення перебувають у межах норми, то даний випробуваний належить до "змішаного низько-активного" типу.

Тип 9. Якщо значення й активності й емоційності перебувають у межах норми, то випробуваний належить до "невизначеного" типу.

Загальний тип темпераменту.

Обчислення загального типу проводяться аналогічно обчисленню диференціального типу. Для цього на осі ординат відкласти значення ІЗА (індексу загальної активності), а на осі абсцис значення індексу ІЗЕ (індексу загальної емоційності). Назви типів ті ж, що й у випадку диференціальних типів.

Якщо обидва значення вище норми - "холерик", якщо обидва значення менше норми - "флегматик". Якщо по шкалі загальної активності значення вище норми, а по шкалі загальної емоційності нижче норми - "сангвінік". Якщо загальна активність нижче норми, а загальна емоційність вище норми - "меланхолік". Якщо обидва значення в межах норми - "невизначений" тип. Якщо по активності значення в межах норми, а по загальній емоційності вище норми, то - "змішаний високоемоційний" тип. Якщо по активності значення в межах норми, а по загальній емоційності нижче норми, то - "змішаний низько емоційний" тип. Якщо по шкалі загальної активності значення вище норми, а по загальній емоційності в межах норми, то - "змішаний високоактивний" тип. Якщо по шкалі загальної активності значення нижче норми, а по загальній емоційності в межах норми, то - "змішаний низько-активний" тип.

Психомоторна сфера

Низькі значення (12-25 балів)

Середні значення (26-34 бала)

Високі значення (35-48)

Ергічність (ЕРМ).

Вузька сфера психомоторної діяльності, низький м'язовий тонус, небажання фізичної напруги, низька задіяність у процес діяльності, уникання роботи, рухова пасивність.

Нормальний м'язовий тонус, звичайна рухова активність; середньо-виражене прагнення до фізичної напруги, середня м'язова працездатність.

Висока потреба в русі, "широка" сфера психомоторної активності, спрага психомоторної діяльності, постійне прагнення до фізичної праці, надлишок фізичних сил, висока м'язова працездатність.

Пластичність (ПМ).

Підвищена схильність до монотонної фізичної роботи, острах, уникання різноманітних форм ручної праці, прагнення до шаблонових способів фізичної діяльності, в'язкість рухів.

Типова для людини гнучкість при перемиканні з однієї фізичної роботи на іншу, середньо-виражена схильність до різноманітних форм рухової активності й різних видів ручної праці.

Висока гнучкість при перемиканні з одних форм рухової активності на інші, високе прагнення до різноманітних способів фізичної діяльності, плавність рухів.

Швидкість (ШМ).

Загальмованість психомоторики, низька швидкість рухових операцій при виконанні ручної праці.

Загальмованість психомоторики, низька швидкість рухових операцій при виконанні ручної праці.

Високий темп психомоторного поводження, висока швидкість у різних видах рухової активності.

Емоційність (ЕМ).

Низька чутливість (байдужність) до розбіжності між задуманою моторною дією й реальним результатом цієї дії; відчуття спокою, впевненості в собі при виконанні фізичної роботи, відсутність занепокоєння у випадку невиконання або поганого виконання фізичної роботи.

Середньо-виражена чутливість до невдач у ручній праці, можливі розбіжності задуманої й реальної моторної дії; звичайна інтенсивність емоційного переживання у випадку невдач у фізичній роботі.

Висока чутливість

(сильне емоційне переживання) із приводу розбіжності між очікуваним і реальним результатом ручної праці, постійне відчуття неповноцінності продукту фізичної роботи.

Інтелектуальна сфера

Ергичність (ЕРІ).

Низький рівень інтелектуальних можливостей, небажання розумової напруги, низька залученість у процес, пов'язаний з розумовою діяльністю, вузьке коло інтелектуальних інтересів.

Середній рівень інтелектуальних можливостей, середньо-виражене прагнення до діяльності, пов'язаної з розумовою напругою.

Високий рівень інтелектуальних можливостей, високий рівень здатності до навчання, постійне прагнення до діяльності, пов'язаної з розумовою напругою, легкість розумового спонукання.

Пластичність (ПІ).

В'язкість мислення, стереотипний підхід до рішення проблем, ригідність у рішенні абстрактних завдань.

Нормальна гнучкість мислення, середня виразність прагнення до різноманітних форм

інтелектуальної діяльності.

Висока гнучкість мислення, легкий перехід з одних форм мислення на інші, постійне прагнення до розмаїтості форм інтелектуальної діяльності, творчий підхід до рішення проблем.

Швидкість (ШІ).

Низька швидкість розумових процесів, сповільненість виконання операцій при здійсненні інтелектуальної діяльності.

Середня швидкість розумових процесів при здійсненні інтелектуальної діяльності.

Висока швидкість розумових процесів при здійсненні інтелектуальної діяльності.

Емоційність (ЕІ).

Низька чутливість (байдужність) до розбіжності між очікуваним і реальним результатом дії при виконанні розумової роботи, слабке емоційне реагування при невдачах, пов'язаних з інтелектуальною діяльністю, спокій, упевненість у собі в процесі розумової діяльності.

Середня виразність емоційних переживань у випадку невдач у роботі, що вимагає розумової напруги.

Висока чутливість (сильне емоційне переживання) із приводу розбіжності між очікуваним і реальним результатом розумової роботи, сильне занепокоєння із приводу роботи, пов'язаної з розумовою напругою.

Комунікативна сфера

Ергичність (ЕРК).

Низька потреба в спілкуванні, соціальна пасивність, "вузьке" коло контактів, уникнення соціальних заходів, замкнутість.

Нормальна потреба в спілкуванні, "середнє" коло контактів, середньо-виражене прагнення до встановлення нових знайомств, середній ступінь товариськості.

Висока потреба в спілкуванні, широке коло контактів, тяга до людей, легкість у встановленні соціальних зв'язків, прагнення до лідерства.

Пластичність (ПК).

Низький рівень готовності до вступу в нові соціальні контакти, ретельне продумування своїх учинків у процесі соціальної взаємодії, прагнення до підтримування одноманітних контактів, обмежений набір комунікативних програм.

Нормальна готовність до спілкування, типове для середньої людини прагнення до нових соціальних контактів.

Легкість вступу в нові соціальні контакти, легкість перемикання в процесі спілкування, імпульсивність у спілкуванні, широкий набір комунікативних програм.

Швидкість (ШК).

Низька мовна активність, повільна вербалізація, мовна загальмованість.

Звичайна швидкість мовної активності й вербалізації.

Легка й плавна мова, швидка вербалізація, висока швидкість мовної активності!

Емоційність (ЕК).

Низька чутливість до невдач у спілкуванні, відчуття радості й упевненості в собі в процесі взаємодії з іншими людьми.

Середньо-інтенсивне емоційне переживання у випадку невдач у спілкуванні, типова для людини чутливість до відтінків міжособистісних відносин; середньо-виражена радість і впевненість у собі в процесі соціальної взаємодії.

Висока чутливість (ранимість) у випадку невдач у спілкуванні, відчуття постійного занепокоєння в процесі соціальної взаємодії; непевність, дратівливість у ситуації спілкування.

2.2 Аналіз і інтерпретація результатів

Як об'єкти виступили 17 підлітків - учні 9 "А" класу ЗОШ №3 міста Рівне, у віці 14 років; стать: 9 хлопчиків - 53%, 8 дівчаток - 47%; 92% - з повних родин; матеріальне становище - середнє; всі діти забезпечені окремою кімнатою; в 69% є брати/сестри, з них в 16% не проживають спільно. Особливості сімейного виховання: строгий контроль над поведінкою дитини - 32%, співробітництво - 80%, обмеження самостійності - 24%, велика самостійність дитини - 8%, співробітництво зі школою - 16%. Відносини в родині дружні й близькі - 85%, "нормативні" - 8%, відсутність взаєморозуміння - 8% Анкета, по якій збиралися відомості, представлена в Додатку №5. Дослідження проводилося 10 листопада 2008 року на підставі групового дослідження.

Дослідження девіантної поведінки в роботі проводилося за методикою Басса-Дарки. Результати представлені у зведеній таблиці в Додатку №6.

Випробувані за рівнем проявів девіантної поведінки розділилися:

підлітки з низьким рівнем девіантності - 12%;

підлітки із середнім рівнем девіантності - 70%;

підлітки з високим рівнем девіантності - 18%;

Результати дослідження міжстатевих розходжень девіантності представлені на рис.1

Рис.1

Міжстатеві розходження у проявах девіантної поведінки у представників 9 "А" класу

У старшокласників, схильних до девіантної поведінки було виявлено різні типи негативних емоційних переживань. (рис.2)

Рис.2. Емоційні переживання підлітків зі схильністю до девіантної поведінки

На діаграмі видно, що в хлопчиків явно переважає фізична агресія, а в дівчаток - почуття провини, якого в хлопчиків майже немає. У дівчаток же менше підозрілості, ніж у хлопців. Високі в хлопчиків і дівчаток негативізм і образа. Але, втім, це властиво їхньому віку.

Дослідження темпераменту проводилося по Опитувальнику формально-динамічних властивостей індивідуальності (ОФДВІ) В.М. Русалова. Результати представлені у зведеній таблиці в Додатку №7.

Два хлопчики відразу вийшли з досліджуваної групи, тому що набрали занадто велику кількість балів по контрольній шкалі. Їхні результати при підрахунку враховуватися не будуть.

Результати дослідження міжстатевих розходжень загального типу темпераменту представлені на рис.3.

Рис.3

Міжстатеві розходження загального типу темпераменту

На підставі рисунків 1-3 можна зробити наступні висновки:

1, 2, 3, 4, 8-й типи темпераментів у нашій групі випробуваних не зустрічається.

5-й тип, "змішаний низько-емоційний", зустрічається тільки в хлопчиків (через низьку емоційність у комунікативній сфері). Один з них відноситься до категорії середнього рівня агресивності, інший - до високого рівня. Отже, чіткої закономірності, що підтверджує гіпотезу, тут не спостерігається.

7-й тип, "змішаний високоактивний", у нашій групі характерний тільки для дівчаток. Двоє з них відносяться до середньої категорії проявів агресивності та девіантної поведінки, а одна - до низкої. Знову ж чіткої закономірності немає.

6-й тип, "змішаний високоемоційний", є як у групі хлопчиків, так і дівчат. Але для нашої групи він все-таки рідкість, тому що зустрічається тільки в одного хлопчика й однієї дівчинки. Обоє вони відносяться до категорії проявів девіантної поведінки середнього рівня. Вони обоє люблять спілкуватися й рухатися. Можна припустити, що їхня негативна енергія гаситься за допомогою спорту й активного спілкування із друзями. Будемо вважати це закономірністю.

9-й тип, "невизначений", - останній, що зустрічається в нашій групі. Двоє із трьох хлопців з підвищеною схильністю до девіантної поведінки й один із двох зі зниженою відносяться до цього типу. Крім них ще п'ять чоловік із середнім рівнем проявів девіантності у поведінці також мають цей тип темпераменту. Виходить, закономірність знову не знайдена.

2.3 Психологічні умови корекції девіантної поведінки

У якості робочого визначенням поняття “психокорекція” вживається наступне: система заходів, спрямованих на виправлення вад особистості та її поведінки за допомогою спеціальних засобів психологічного впливу. Основна відмінність психокорекції від інших впливів, спрямованих на психологічний розвиток людини, полягає в тому, що психокорекція має справу з уже сформованими якостями особистості чи видами поведінки і спрямована на їхню трансформацію; основне завдання розвитку - при відсутності чи недостатньому розвитку сформувати в людини потрібні психологічні якості. На нашу думку, наведене вище розрізнення є принциповим, тому що в нашій роботі ми окреслюємо коло осіб, з якими проводяться психокорекційні заходи, лише тими особистостями, у яких виникли проблеми психологічного чи поведінкового характеру. Вони не здатні самостійно їх вирішити і тому потребують сторонньої допомоги. [24, 153]

Психокорекційні заходи повинні бути:

спеціальними (нормалізація окремих властивостей особистості, а саме: агресивності, ригідності, тривожності, підозрілості, зверхності);

програмованими (на відміну від імпровізованих);

симптоматичними (корекція симптомів) із наступним переходом до особистісно-орієнтованих;

спрямованими на корекцію особистості та її поведінкових особливостей;

груповими. Індивідуальну психокорекцію проводити у нашому випадку недоцільно: по-перше, вона більш “затратна" у часі та за сукупністю зусиль, по-друге, девіантна поведінка - той випадок, що потребує інтенсивного та різнопланового зворотного зв'язку, групової динаміки, спільного переживання емоційно насичених подій в групі.

З урахуванням зазначеного, була створена програма психологічної корекції схильності до девіантної поведінки, основна частина якої представлена комплексом спеціальних вправ. Психокорекційна робота повинна поєднувати модулі тренінгу креативності та соціально-психологічного тренінгу (рольового, комунікативного). Таке поєднання надає можливість:


Подобные документы

  • Психологічна діагностика схильності особи до ненормативної поведінки та розробка комплексу заходів щодо її психологічної корекції. Профілактика та подолання відхилень від норм поведінки в підлітковому віці. Педагогічні особливості девіантної поведінки.

    дипломная работа [139,9 K], добавлен 02.06.2019

  • Методологічні підходи дослідження проблем девіантної поведінки. Основні причини, що приводять підлітків до девіантної поведінки. Девіація як процес. Основні вияви девіантної поведінки. Передумови формування девіантної поведінки у родині та у школі.

    курсовая работа [42,7 K], добавлен 13.10.2012

  • Оцінка поведінкової норми. Види та суб'єкти девіантної поведінки. Клінічні прояви відхилень від норми. Соціальна дезадаптація як причина протиправної поведінки неповнолітніх. Способи надання психологічної допомоги підліткам з девіантною поведінкою.

    реферат [22,3 K], добавлен 15.06.2009

  • Психологія девіантної поведінки як міждисциплінарна галузь наукового знання. Поняття поведінкової норми, патології та девіації. Специфіка формування асоціальної поведінки особистості. Патохарактерологічний варіант розвитку девіантної поведінки.

    курс лекций [136,8 K], добавлен 11.03.2011

  • Девіації як соціально-психологічна проблема. Аналіз типів акцентуацій характеру і сп’яніння у підлітків. Сутність психологічної профілактики схильності підлітків до алкоголю. Діагностика і співвідношення рівня пияцтва та акцентуацій характеру у підлітків.

    дипломная работа [192,0 K], добавлен 22.08.2010

  • Соціальна норма як правило та вимога суспільства до особистості. Особливості та ознаки правових норм, їх вплив на поведінку людини. Сучасні види нормативних систем: право, мораль, звичаї і традиції. Психологічні аспекти правової та девіантної поведінки.

    реферат [29,3 K], добавлен 03.11.2014

  • Суіцид як соціальна проблема. Особливості суіцидальної поведінки у різні вікові періоди. Методи оцінки схильності особистості до суіцидальної поведінки. Види соціально-психологічної допомоги особистості у випадках суіцидально-оріентованої поведінки.

    курсовая работа [55,2 K], добавлен 16.11.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.