Дослідження девіантної поведінки в підлітковому віці

Психологічна діагностика схильності особи до ненормативної поведінки та розробка комплексу заходів щодо її психологічної корекції. Профілактика та подолання відхилень від норм поведінки в підлітковому віці. Педагогічні особливості девіантної поведінки.

Рубрика Психология
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 02.06.2019
Размер файла 139,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

14

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти девіантної поведінки особистості

1.1 Аналіз літератури з проблеми дослідження девіантної поведінки

1.2 Причини та механізми формування девіантної поведінки особистості в підлітковому віці

Розділ 2. Експериментальне дослідження девіантної поведінки та підходи до її корекції

2.1 Обґрунтування підбору діагностичних методики дослідження

2.2 Аналіз та інтерпретація результатів дослідження

2.3 Практичні рекомендації щодо профілактики та корекції девіантної поведінки в підлітковому віці

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Актуальність дослідження. Проблема девіантної поведінки є дуже актуальною, оскільки, практично життя будь-якого суспільства характеризується наявністю девіації. Соціальні відхилення є властивістю кожної соціальної системи. Проблеми соціальних відхилень вивчають: психологія, криміналістика, правова статистика, педагогіка. Кожна із цих наук відповідно висвітлюють проблему девіації.

У процесі вивчення особистості з відхиляючою поведінкою важливо визначити рівень її готовності до перевиховання. Досвід переконує, що одні з них каються в своїх провинах, гостро переживають своє становище, прагнуть виправитись. Інші також усвідомлюють свої недоліки, але не роблять нічого для того, щоб стати кращими, проявляють пасивність у своєму перевихованні.

Знаючи ставлення вихованця до самого себе, до негативних його вчинків, до педагогів і батьків, учнівського колективу і органів його самоврядування, можна правильно будувати процес перевиховання. Загальна соціально-економічна скрута, яку сьогодні переживає Україна, потребує зосередження зусиль державних органів у справах молоді, фахівців соціальних служб для молоді, інших соціальних інститутів для вирішення комплексу найгостріших проблем, пов'язаних з попередженням асоціальної поведінки дітей та підлітків [5, c. 36].

Серед неповнолітніх поширюється наркоманія, алкоголізм, венеричні захворювання тощо. Частішають випадки вагітності неповнолітніх. Помітно зростає дитяча бездоглядність, проституція, кількість самогубств. Проте найбільш актуальною проблемою сьогодення є злочинність неповнолітніх.

Пояснити причини, умови і фактори, що детермінують це соціальне явище, стала насущною задачею. Її розгляд припускає пошук відповідей на ряд фундаментальних питань, серед яких питання про сутність категорії «норма» (соціальна норма) і про відхилення від неї. У стабільно функціонуючому і суспільстві, яке стрімко розвивається, відповідь на це питання більш-менш ясне. Соціальна норма - це необхідний і відносно стійкий елемент соціальної практики, що виконує роль інструмента соціального регулювання і контролю. Девіантна поведінка є результатом взаємодії умов формування її особистості в сім'ї, школі, неформального спілкування з дорослими і однолітками та психічних рис, що знижують адаптивні можливості індивіда.

Головним мікросоціальним чинником дитини є сім'я. Сім'я виступає у ролі соціального інституту, що здійснює первинну соціалізацію особистості, в процесі якої відбувається засвоєння нею цінностей, установок і норм поведінки в соціумі. Розвиток і набуття різноманітних соціальних орієнтацій, установок, емоційної культури людини знаходяться у прямій залежності від характеру внутрішньо сімейного спілкування, від прояву у процесі спілкування установок, перш за все дорослих членів сім'ї, від морально-психологічної атмосфери в родині.

Отже, девіантна (ненормативна) поведінка є антиподом поведінки нормативної. Можна поділяти точку зору, згідно з якою ненормативна поведінка - не обов'язково негативне (антисоціальне) явище, але у межах нашого дослідження йдеться про ненормативну поведінку лише у негативному контексті. Своєчасна, якомога більш рання психологічна діагностика схильності особи до ненормативної поведінки та розробка і застосування комплексу заходів щодо її психологічної корекції є особливо актуальною.

Об'єкт дослідження - девіантна поведінка особистості.

Предмет дослідження - девіантна поведінка та особливості її корекції у підлітковому віці.

Мета - теоретично обґрунтувати та експериментально дослідити основні причини формування девіантної поведінки особистості та основні засоби її корекції.

Завдання дослідження:

1. Надати визначення поняття девіантна поведінка в психологічному аспекті;

2. Охарактеризувати особливості формування девіантної поведінки особистості;

3. Провести емпіричне дослідження особливостей формування девіантної поведінки в групі;

4. Виявити особливості корекційної та профілактичної роботи з девіантної поведінки у підлітків.

Методи дослідження: теоретичний аналіз стану досліджуваної проблеми на базі вітчизняних та зарубіжних джерел; спостереження; бесіда; аналіз анамнестичних даних, методи якісної та кількісної обробки даних.

Теоретичне значення полягає в уточненні, доповненні і систематизації

знань щодо факторів виникнення девіантної поведінки особистості та її корекції.

Практична значимість дослідження полягає в тому, що матеріали даного дослідження можуть бути використані практичними психологами, соціальними педагогами, вчителями і батьками при роботі з проблемою девіантної поведінки та її корекції зокрема в підлітковому віці.

Розділ 1. Теоретичні аспекти девіантної поведінки особистості

1.1 Аналіз літератури з проблеми дослідження девіантної поведінки

Девіантна поведінка являє собою систему вчинків особистості, що відхиляються від загальноприйнятої норми (норми психічного здоров'я, права, культури, моралі тощо). Девіації у поведінці можуть трактуватися як позитивні, так і негативні. У разі позитивних девіацій йдеться про нестандартну особистість, для якої характерними є оригінальні, творчі ідеї, що мають суспільну значущість і, загалом, свідчать про успішний процес соціалізації та відіграють позитивну роль у прогресивному розвитку суспільства [4, c. 62].

Негативні девіації поведінки пов'язані з тим, що особистість не засвоює позитивного соціального досвіду, не може адаптуватися до моральних цінностей і норм поведінки, які відповідають вимогам суспільства, хоча й може досить добре знати ці норми. У цьому випадку процес соціалізації особистості є порушеним, що проявляється у незбалансованих психічних процесах, неадаптованості, порушенні процесу самоактуалізації або у вигляді уникання морального і естетичного контролю за власною поведінкою, яка стає соціально дезадаптованою. У зв'язку з цим можна говорити про девіантність особистості - сукупність засвоєних особистістю асоціальних, аморальних поглядів на життя, які не відповідають соціальним очікуванням та за певний час стають її соціальною позицією, що перешкоджає самоактуалізації особистості, її особистісному зростанню, спричиняє девіантний спосіб життя [11, c. 89].

Психологічні традиції вивчення девіантної поведінки складалися в основному в соціологічних школах (статистичний аналіз аномальних проявів Ж. Кетле та Е. Дюркгейма; теорія аномії Р. Мертона; теорія стигматизації Ф. Танненбаума та І. Гофмана; теорія соціальної стратифікації П. Сорокіна та ін). Психологічні школи представлені теоріями соціальних детермінант колективної поведінки (Дж. Смелзер), деструктивного впливу соціального конфлікту на особистість (Д. Кретч, Р. Кратчфілд), фрустрації (Дж. Долард, Л. Беркович) та ін. Звичайно, що єдності у поясненні детермінант девіантної поведінки немає, і це цілком зрозуміло з огляду на надзвичайну складність самого феномену «особистість» [2,4, 11,16].

Існує певний зв'язок між девіантною поведінкою і властивостями особистості. Серед останніх найбільш значимими є емоційно-вольові порушення (імпульсивність, дратівливість, конфліктність тощо), дефектність ціннісно-нормативної сфери (цілі і смисл життя), що, у свою чергу, ускладнює спілкування з оточуючими та призводить до виникнення емоціогенних зон із негативною забарвленістю (Максимова Н.Ю., Малкова Т.М. та ін). Отже, девіація як форма поведінки знаходиться в прямій залежності від комплексного особистісного утворення, що детермінує, направляє й забезпечує реалізацію девіантної поведінки (Казміренко Л.І., Максименко С.Д., Максимова Н.Ю., Рибалка В.В., Синьов В.М., Татенко В.О., Яковенко С.І. та ін.).

Як зауважує І.С. Кон, девіантну поведінку особистості (в негативному розумінні цього поняття) можна поділити на дві великі категорії. По-перше, це поведінка, що відхиляється від норм психічного здоров'я, коли йдеться про наявність психопатології. По-друге, це поведінка, що порушує соціальні та культурні норми і особливо правові.

На думку В.Д. Менделевича, девіантну поведінку людини можна визначити як систему вчинків або окремі вчинки, що суперечать прийнятим в суспільстві нормам і які виявляються у вигляді незбалансованості психічних процесів, неадаптивності, порушенні процесу самоактуалізації або у вигляді ухилення від етичного і естетичного контролю за власною поведінкою [6, c. 90].

Тобто, звертаючи увагу на вище зазначене, можна сказати, що девіантна поведінка з одного боку, є перш за все, така поведінка, яка суперечить прийнятим в суспільстві нормам, цінностям, соціальним очікуванням та порушує правові та культурні норми; з іншого - поведінка, яка відхиляється від норми психічного здоров'я, проявляється у вигляді незбалансованості психічних процесів, порушення адаптації та процесу самоактуалізації.

Девіантна поведінка поділяється на п'ять типів [3, c. 22]:

1. Делінквентна поведінка (злочини, порушення дисципліни)

2. Адиктивна поведінка (тютюнопаління, токсикоманія, алкоголізм та ін.)

3. Патохарактерологічна поведінка.

4. Проституція.

5. Суїцидальна поведінка.

Отже, можна запропонувати наступний механізм формування схильності до девіантної поведінки: певні особливості особистості - вплив оточуючого середовища (змісту та умов професійної діяльності) - трансформація ієрархії мотивів - девіантний розвиток особистості - професійна деформація.

З аналізу наукових робіт з питань девіантної поведінки випливає, що існують два види факторів регуляції поведінки - зовнішні та внутрішні. До зовнішніх факторів відносяться соціальні, групові, індивідуальні норми та цінності, на основі яких відбувається оцінювання поведінки особистості. До внутрішніх факторів відносяться ціннісні орієнтації та установки, система особистісного смислу та мотивів, які лежать в основі культури поведінки особистості. У результаті взаємодії цих факторів і визначається поведінка людини, яка кваліфікується позитивно, якщо вона не суперечить загальноприйнятим еталонам вчинків (просоціальна), і негативно, якщо вона не збігається з суспільними нормами та правилами, порушує їх (девіантна).

Зазначимо, що більшість з досліджень було проведено в умовах стабільної соціально-економічної ситуації в суспільстві. Орієнтуючись на майбутнє, наприклад молодь має формувати свій життєвий потенціал уже стосовно до ринкових відносин, що складаються в нашій державі. Ситуація ускладнюється тим, що сьогодні в державі ще не набула стійкості нова ідеологія життя. Індивід самостійно визначає важливі для себе цілі, прагне їх досягти, причому не завжди суспільно схвальними методами. Все це негативно впливає і на сучасній стан закладів освіти. У таких умовах один зі шляхів вирішення досліджуваної проблеми полягає у створенні такої системи виховної роботи, яка б активізувала процеси зростання ініціативи у підлітків, старшокласників, молоді, давала б змогу вихованцям самим ставити цілі особистісного вдосконалення, визначати та зміцнювати свої позитивні якості, зміцнювати властиві їм ціннісні орієнтири [21, c. 134].

Соціологічне пояснення девіантної поведінки першим спробував дати Е. Дюркгейм. У суспільстві, що швидко змінюється, у якому немає єдиної, чіткої системи норм, багато норм і цінностей різних субкультур вступають у суперечність одна з одною. Наявність у буденному житті суперечливих норм, невизначеність можливої моделі поведінки, може спричиняти таке явище, як аномія (розбалансованість у суспільстві).

Людина втрачає соціальні орієнтири, надійність і стабільність у виборі лінії нормативної поведінки.

Сучасний соціолог Р. Мертон відзначає, що аномія виникає від неможливості для багатьох індивідів поводити себе відповідно до тих норм, які вони сприймають. Головна причина девіацій - дисгармонія між культурними цілями та легальними засобами здійснення цих цілей [17, c. 32].

Соціальні відхилення відіграють у суспільстві подвійну роль: вони загрожують стабільності суспільства - з одного боку, а з другого - підтримують цю стабільність, стимулюючи суспільство до адаптації культури відповідно до соціальних змін. Однак варто зазначити, що більшість соціальних відхилень мають деструктивний характер.

На сьогодні жодна із соціологічних теорій не може дати вичерпної відповіді на питання: чому виникають девіації?

Узагальнюючи їх, можна дійти висновків, що девіаціям сприяє неоднакове становище різних соціальних верств та груп у суспільстві, яке породжує нерівність у реалізації потреб [8, c. 65]:

- соціальну невлаштованість;

- суперечність між домінантною культурою та різними субкультурами;

- втрату особистістю морально-ціннісних орієнтирів;

- статусну неузгодженість;

- аномію.

З позицій психології людина здійснює вольові дії (акти) і неусвідомлені, рефлекторні рухи та імпульсивні дії. Поведінка складається з низки вчинків, що знаходяться під контролем свідомості; діяльність - сукупність послідовно здійснюваних поведінкових актів, які спричиняють зміни в оточуючому середовищі та в самій особі. Діяльність можна розглядати дещо інакше - не як сукупність поведінкових актів, а з позиції їх значимості для людини, оточуючих, суспільства у цілому, їх соціальної цінності (правової, політичної, моральної, релігійної тощо). Саме при такому підході вживається термін «поведінка», тобто зовнішньо виражена форма діяльності, яка підлягає оцінці. Поведінка завжди пов'язана з системою тих соціальних зв'язків і відносин з іншими людьми, суспільством, державою у цілому у яких індивід проявляє себе як особистість. Саме тому вони є об'єктом правової і моральної оцінки та регуляції поведінки. Поведінка - ланка, що опосередковує взаємовідносини між свідомістю людини і зовнішнім світом. Питання про правові якості людини звичайно концентрується на співвіднесенні поведінки і правової свідомості індивіда, але при цьому слід вважати, що:

1) незнання закону не звільняє від відповідальності, а його знання часто не є перепоною для правопорушення;

2) законослухняна поведінка забезпечується, передусім, моральними нормами особистості та її найближчого середовища, соціоконтроль якого особа сприймає як стримуюче начало, а норми - як свої власні.

Психологічна структура злочинної поведінки має такі ж компоненти, як законослухняна, але зміст їх інший. У цілому вона характеризується як антисуспільна, тобто заборонена законом через підвищену суспільну небезпеку. Можна виділити три основних етапи механізму злочинної поведінки [4, c. 15]:

1) мотиваційний;

2) цілепокладаючий;

3) операціональний (виконавчий), кожен із яких виконує свої функції у взаємозв'язку з іншими.

Власне поведінкою є лише заключний етап, коли злочин реалізується зовні і набуває юридичної значимості. Оскільки нас цікавлять психологічні детермінанти злочинної поведінки, необхідно розглядати і попередні етапи, тим більше, що їх розподіл досить умовний: усі компоненти поведінського акту рухливі, міняються місцями, окремі з них можуть немов би випадати, ясно не визначаючись.

Виникнення мотиву звичайно опосередковується потребами особистості та необхідністю їх задоволення. Мотив не є потреба, а лише обґрунтування рішення діяти по її задоволенню на рівні свідомості, після чого - прагнення до цілі у вибраному напрямі; інакше кажучи, мотив - усвідомлене прагнення діяти для задоволення потреб, інтересів та інших спонукаючих стимулів. За соціальною значимістю потреби можна розподілити на нормальні (схвалювані мораллю і правом) та деформовані (засуджувані) і викривлені (аморальні). Кожна з названих груп може спонукати злочинну поведінку, але це не означає, що тільки задоволенням потреб все можна пояснити; наявні окремі факти вчинення злочину заради його самого, незалежно від результату, заради самого процесу здійснення злочинних дій і т. ін., зумовлені своєрідною мотивацією, незалежною від потреб у їх звичайному смислі. Як джерела виникнення мотивів виступають емоції, почуття, переконання, світогляд та інші психічні феномени.

Особлива роль належить тут інтересам, які реалізуються через свідомість індивіда, перетворюючись у прагнення до вчинення конкретного злочину. Інтерес є ланкою між спрямованістю і мотивами; сформувати інтерес - означає зробити дійовим мотив поведінки чи сформувати його заново.

Таким чином, девіантна поведінка обумовлена двома основними чинниками: 1) поведінка, що суперечить соціальним, культурним та правовим нормам (зовнішній фактор); 2) проявляється у вигляді порушення психічних процесів, адаптації та самоактуалізації індивіда (внутрішній фактор).

1.2 Причини та механізми формування девіантної поведінки особистості в підлітковому віці

Підлітковий вік - це найбільш важкий і складний з усіх дитячих вікових груп, що представляє собою період становлення особистості. Цей вік характеризується наявністю самих різноманітних психологічних проблем і труднощів, які найчастіше витісняються у зв'язку зі страхом усвідомлення. Тривожним симптомом є зростання числа підлітків з девіантною поведінкою, що проявляється в асоціальних, конфліктних та агресивних вчинках, деструктивних і ауто - деструктивних діях, відсутності інтересу до навчання, адиктивних тенденцій тощо. Проявами девіантної поведінки у підлітків цікавилось багато дослідників, чиї позиції збереглися й до сьогодні для подальших досліджень. Вони досліджували девіантну поведінку з різних позицій [35, c. 107].

Характерологічні підліткові реакції, такі як відмова, протест, групування, є як правило, наслідком емоційно залежних, дисгармонійних сімейних відносин. У разі несформованості системи етичних цінностей людини, сфера її інтересів починає приймати переважно корисливу, насильницьку, паразитичну або споживчу спрямованість. Для таких людей характерний інфантилізм, примітивність в думках, переважання розважальних інтересів.

Егоцентрична позиція з демонстрацією зневажливого відношення до існуючих норм і прав іншої людини приводить до «негативного лідерства», нав'язування фізично слабкішим одноліткам системи їх «поневолення», бравади кримінальною поведінкою, виправдання своїх дій зовнішніми обставинами, низької відповідальності за свою поведінку.

Загалом до внутрішніх психологічних проявів девіантної поведінки особистості відносять такі [2, c. 57]:

- психологічні бар'єри (неадекватна самооцінка, низький рівень механізмів саморегуляції, деформація моральних норм, некритичність мислення);

- духовні проблеми (відсутність або втрата сенсу життя, переживання внутрішньої порожнечі, блокування самореалізації духовного потенціалу тощо);

- порушення ціннісно-мотиваційної сфери - несформовані або редуковані моральні цінності (совість, відповідальність, чесність), переживання девіантних цінностей, ситуативно-егоцентричну орієнтацію, фрустрованість вищих потреб, внутрішні конфлікти, малопродуктивні механізми психологічного захисту;

- емоційні проблеми - тривога, депресія, переживання негативних емоцій, алекситімія (ускладнення в розумінні своїх переживань і невміння сформулювати їх словами), емоційне огрубіння (втрата здатності визначити доцільність, доречність тих чи інших емоційних реакцій, дозувати їх), афективність тощо;

- низький рівень адаптивних можливостей;

- викривлення у когнітивній сфері - стереотипність, ригідність мислення, неадекватні установки, обмеженість знань, наявність забобонів;

- негативний життєвий досвід - наявність шкідливих звичок, психічних травм, досвіду насильства, соціальну некомпетентність тощо.

Серед всіх зазначених, на думку більшості дослідників, у становленні та розвитку девіантної поведінки особливо велику роль відіграють особливості локусу контролю і рівень самоповаги особистості, які актуалізуються в підлітковому віці. Тобто низька самоповага переживається як психотравмуючий стан, якого підліток хоче позбутися. В результаті це спонукає його до вчинків, у яких він прагне підвищити рівень самоповаги, долаючи виявлені недоліки.

Однак, існують інші варіанти. Дуже часто підлітки мають негативне самосприйняття, що проявляється, по-перше, у стійкому переконанні у відсутності у неї особистісно-цінних якостей або можливості здійснювати особистісно і суспільно цінні вчинки; по-друге, в оцінюванні ставлення з боку значущих для неї особистостей як недоброзичливого або, взагалі, негативного; по-третє, відсутністю механізмів психологічного захисту, які дозволяють пом'якшити сприймання ситуації як негативної, або невмінням їх ефективного використання [1, c. 70].

У результаті підліток опиняється перед вибором: продовжувати переживати негативні емоції через невідповідність вимогам і нормам або діяти в напрямку підвищення самоповаги в поведінці, що спрямована проти цих норм. В останньому випадку бажання відповідати очікуванням суспільства зменшується, а прагнення ухилитися від них зростає. Нова, негативна соціальна ідентичність формує і нові критерії самооцінки: те, що було погано в системі загальноприйнятих норм, стає хорошим у системі антинорм. Таким чином, утворюється порочне коло: здійснюючи антинормативні вчинки, особистість тим самим привертає до себе увагу, інтерес, отже, у власних очах підвищує самоповагу.

Також, слід звернути увагу на зовнішні чинники формування девіантної поведінки підлітків. В багатьох наукових дослідженнях (Ф. Зімбарго, Д.І. Фельдштейн та ін.) встановлено, що асоціальна поведінка підлітків є результатом порушення взаємодії особистості з середовищем. Аналіз цих досліджень дозволив зробити такі висновки: 1) порушення взаємовідносин дитини з навколишніми людьми - наслідок певних умов життя; 2) саме порушення взаємовідносин впливає на формування девіантності у дитини [33, c. 28].

Н.Ю. Максимова вважає, що девіантна поведінка особистості часто пов'язана з її важковиховуваністю у дитинстві. Автор зазначає, що тривале незадоволення життєво важливих потреб особистості може призвести до активізації психологічних захистів, результатом чого є формування особистісних новоутворень, що викривлюють сприйняття довкілля на користь уявлень, які задовольняють суб'єкта. Поведінка в цьому випадку стає сурогатом тієї соціально цінної діяльності, яка б дійсно призвела до задоволення життєво важливих потреб. За результатами дослідження девіантної поведінки підлітків, Н.Ю. Максимова звернула увагу на те, що різні форми поведінки, яка відхиляється від норми, є наслідком недостатнього засвоєння індивідом позитивного соціального досвіду.

Слід відзначити, що на формування девіантності підлітків вливає два основних чинника [18, c. 103]:

1. Фактор, пов'язаний з педагогічною занедбаністю, коли батьки не приділяють уваги інтелектуальному, моральному розвитку дитини і вона виявляється інтелектуально-пасивною. Відсутність необхідних культурно-етичних уявлень та навичок заважає підлітку правильно орієнтуватися в спілкуванні з однолітками, веде до конфліктів, відчуження. Дитина стає «важкою» і для однолітків, і для вихователів.

2. Девіантність як відповідь на несприятливі зовнішні дії (грубі, образливі дії батьків, нетактовність вчителя, переживання несправедливості, образи, страху, пригноблення тощо, або проблеми, які виникають у зв'язку з особливостями перехідного періоду). Ці труднощі тимчасові, які зазвичай проходять та не призводять до серйозних негативних вчинків, якщо вони не фіксуються і не посилюються неправильними діями батьків, вчителів.

Також існує точка зору, відносно якої саме оточення однолітків - той фактор, який обумовлює вплив середовища на розвиток особистості: саме досвід перебування в дитячих та підліткових групах, а не досвід перебування у сім'ї, відображує, як середовище впливає на розвиток особистості. Емоційна депривація та неблагополучний психологічний клімат сім'ї посилюють відчуття особистісного дискомфорту. Шляхом вирішення цієї проблеми є переведення підлітка в групу, в якої його будуть поважати, де він знайде необхідну йому соціальну допомогу. Однак, нажаль, дуже часто в новій неформальній групі домінуючою є контр нормативна шкала цінностей.

Отже, можна прийти до висновку, що провідною причиною девіантної поведінки підлітка, є альтернативна поведінка його батьків та найближчого оточення, тобто умов його життєдіяльності. Реакції підлітка на таку ситуацію його розвитку досить різноманітні. Так, в молодшому підлітковому віці найбільш поширені шляхи компенсації незадоволеності власним станом в системі взаємовідносин зводяться до намагання знизити цінність бажаного, до сублімації, фантазії, фрустрації (у формі агресії або уходу). Для старших підлітків більш властиві такі форми негативного ставлення до дорослого, як реакція опозиції (демонстративні дії негативного характеру), реакція відмови (неприйняття до вимог), реакція ізоляції (намагання уникнути небажаних контактів) [9, c. 144].

Таким чином, дитина приймає свою дезадаптивність та сприймає її вже як норму життя, без ресурсів та умов виправити це становище. Викривлення уявлення особистості про ставлення до неї з боку оточуючих, закріплюючись, стає своєрідною позицією, що визначає весь її подальший розвиток. Це веде до невідповідності між усвідомленням особистістю свого ставлення до себе, до інших, до власної діяльності і є реальним змістом та проявом цих відносин, причиною виникнення неузгодженості ставлень або когнітивного дисонансу. Внаслідок цього вимоги суспільства можуть залишатися зовнішніми щодо такої особистості, тому вона не прийматиме їх. Оскільки з розвитком особистість дедалі стає незалежною від зовнішніх впливів, існує загроза, що її поведінка все помітніше відхилятиметься від соціально-прийнятих норм.

З-поміж факторів соціалізації, якщо розглядати їх поодинці й аналізувати міру впливу на можливість формування девіантної поведінки, одним з найголовніших і вагомих є сім'я, вплив якої дитина відчуває раніше за інші, коли вона ще майже некритично сприймає усі зовнішні впливи. Умови сім'ї - соціальне становище, рід занять, матеріальний рівень і рівень освіти батьків - значною мірою зумовлюють життєвий шлях дитини. Окрім свідомого, цілеспрямованого виховання, якого надають їй батьки, на дитину впливає вся внутрішньородинна атмосфера, тим більше, що ефект цього впливу нагромаджується з віком, заломлюючись у структурі особистості. Практично немає жодного соціального чи психологічного аспекту поведінки людини, який не мав би коренів в умовах родинного життя в сучасному чи минулому [25, c. 71].

Проаналізуємо три загальних стилі взаємин: авторитарний, демократичний та ліберальний. Вважають, що найкращі взаємини з батьками складаються лише тоді, коли вони підтримують демократичний стиль виховання. Цей стиль найбільш сприяє вихованню самостійності, активності, ініціативи, соціальної відповідальності. Поведінка дитини спрямовується в цьому разі послідовно і водночас гнучко й раціонально:

- батьки завжди роз'яснюють мотиви своїх вимог та заохочують їх обговорення з дитиною;

- батьківська влада використовується лише в разі настійної потреби (наприклад, коли дії дитини загрожують її житло, а часу на пояснення немає);

- в дитині цінується як слухняність, так і незалежність;

- батьки встановлюють правила і послідовно перетворюють їх у життя, але не вважають себе непогрішимими;

- вони прислуховуються до думок дитини, хоча й не стають рабами її бажань.

Крайні стилі відносин - і авторитарний, і ліберальний - найчастіше призводять до негативних наслідків. Авторитарний стиль викликає в дітей відчуження від батьків, формує почуття власної незначущості та небажаності в сім'ї. Вимоги батьків, якщо їх вважають необґрунтованими, викликають або протест та агресію і провокують виникнення девіантних форм поведінки, які спрямовані проти усього світу, або викликають перманентну апатію й пасивність, наслідком якої може бути девіантна поведінка у вигляді аутоагресії. Водночас і ліберальна вседозволеність має свої хиби. Батьки сприймаються як пасивні та незацікавлені, у підлітка формується відчуття, що він не входить у коло їхніх інтересів. А раз так, то і сам він спрямовує увагу на інших. Прикладом для ідентифікації та наслідування стають зразки зовнішнього світу - вулиці, різних молодіжних субкультур, засобів масової комунікації. І за контрастом із батьками обирають ідеали стенічні, активні, нерідко асоціальні, в яких вбачають виклик та енергію [25, c. 119].

У більшості випадків батьки реалізують відносно себе принцип самовиправдання, а стосовно дітей - принцип: «нащадки повинні бути кращі за попередні покоління». Батьківський максималізм рідко коли буває задоволений реальним станом речей, а вихід із цього становища вони вбачають у підвищенні зовнішнього контролю, тобто вчащається використання елементів авторитарного стилю. Цей процес пов'язаний і з дією зовнішніх для окремої сім'ї чинників, які провокують нарощення авторитаризму:

- по-перше, це традиції; у дорослому стані батьки відтворюють стиль відносин, який домінував в їхньому дитинстві;

- по-друге, характер взаємин в сім'ї відтворює характер відносин, які домінують у суспільстві іноді підсвідомо, а інколи і свідомо - як необхідність формування готовності до життя в жорстокому, бездушному світі;

- по-третє, батьки досить часто підсвідомо зганяють на дітях зло з приводу службових неприємностей, матеріальної незабезпеченості, роздратування, непевності у власному майбутньому;

- по-четверте, формування наказу завжди суб'єктивно легше за співрозуміння, яке потребує достатню високого рівня педагогічної та загальнолюдської культури.

Шкільна дезадаптація молодої людини значною мірою виступає передумовою її асоціальної поведінки, а в деяких випадках саме шкільне середовище можна розглядати як середовище виникнення девіантності. У ньому немає того розуміння та прощення як у сім'ї, особистість уведена в конкретні межі норм і обов'язків, постійно стикається з жорстокістю, що властива класним колективам, украй завантажені вчителі постійно намагаються і практично ніколи не встигають використовувати індивідуальний підхід, а тому вимушені сприяти уніфікації учнів, придушувати відхилення від шкільної норми. Існують два загальних підходи до з'ясування причин шкільної дезадаптації і як наслідку - формування девіантного стилю поведінки та життєдіяльності [4, c. 99].

Перший підхід за основу аналізу бере індивідуальні особливості особистості, які заважають нормальному входженню до шкільного середовища і провокують девіантність. У межах цього підходу першочергове значення надається успішності навчальної діяльності як провідної у цьому віці, і тому вважають, що низька культура дошкільного виховання в сім'ї, недостатня підготовка дитини до праці у школі, сімейна занедбаність створюють передумови для того, щоб забезпечити такому учню позицію «вигнанця» у класному колективі. Як супутні фактори, що можуть посилювати ризик навчальної непридатності, розглядають соматичну слабість дитини, порушення у формуванні шкільних навичок - дислексію, діскалькулію, емоційні порушення. Водночас до індивідуальних особливостей, що можуть інтенсифікувати процес формування девіантної поведінки, відносять гіперздібності, хоча вони й мають «позитивний» знак - феноменальну пам'ять, слух, зір, розумові здібності, випереджаючу інтелектуальність, досить часто призводять до непорозумінь і конфліктів з учнівським колективом та викладачами. Індивідуальні особливості учнів можуть компенсуватися чи, навпаки, посилюватись внаслідок дій зовнішніх умов. І другий підхід переважно аналізує зовнішні фактори навчання, що створюють передумови для недостатнього засвоєння навчального матеріалу і можуть спровокувати виникнення девіантних вчинків [13, c. 77].

Окремі асоціальні вчинки в умовах школи особливо швидко переростають у стійку девіантну поведінку. Це пов'язано з тим, що в школі особистість девіантного підлітка характеризується примусовими мотивами стосовно навчального процесу, постійними конфліктами з більшістю викладачів, негативними реакціями на педагогічний вплив з виправданням у цих ситуаціях себе та порушенням позитивних контактів з учнівським колективом. На особистість впливає багато зовнішніх факторів (розшарування суспільства, зміни в економічному та соціальному становищі родин, відсутність нормативної сталості в суспільстві, де майже кожен громадянин перебуває в процесі пошуку своєї національної, суспільної ідентичності тощо), але на двох факторах хотілося б зупинитись докладніше.

Один з них - це мікро- і макроміграційні процеси в учнівському середовищі. Перші пов'язані зі зміною шкіл і класів у межах одного населеного пункту і відображають зміни в матеріальному становищі батьків. Другі - зміни місця проживання (які останнім часом спрямовані переважно з міста до села) - прийнято розглядати як реакцію на зміни в економічному становищі держави [20, c. 13].

І в першому, і в другому випадку підліток повинен досить швидко орієнтуватись у неписаних законах, за якими живе новий колектив, вміти знаходити спільну мову з вчителями та новими товаришами, у межах самопрояву пропонувати закріпити за ним ту соціальну роль, яку він вважає найпринадливішою для себе. Але ці дії можливі лише за умов позитивного ставлення до шкільного середовища, орієнтації на навчальну діяльність і тому вимагають великої підготовчої роботи з боку батьків і вчителів, в ході якої учня орієнтують «почати все спочатку». За іншого разу девіантність підлітка тільки зростає, бо він втрачає відомі орієнтири пристосувальної поведінки, одержує підкріплення позиції «всі проти мене», нагромаджує злість і агресивність.

Другий з суто шкільних особливостей міжособистісної комунікації є несприйняття окремих індивідів внаслідок дефектів зовнішності або наявності хронічних захворювань, що перешкоджають участі в усіх колективних справах. За цих випадків негативні оцінки оточення накладаються на хибну самооцінку і практично ніколи не викликають навіть спроб активного самоствердження. Таким чином, асоціальна поведінка неповнолітнього зумовлена впливом факторів насамперед зовнішнього соціального середовища (особливо мікросередовища), а також індивідуальними особливостями особистості підлітка, які зумовлюють його чутливішу реакцію на різні "життєві невдачі". Наведені фактори стають на заваді самореалізації підлітка у шкільному колективі і, внаслідок цього, спрямовують його активність на пошуки інших соціальних структур, де він міг би отримати позитивну емоційну оцінку і знайти можливість для самоствердження та реалізації потреби в співчутті, безпеці [16, c. 80].

Ставши членом такої структури, підліток засвоює її субкультуру, а у разі асоціальної спрямованості групи - і стереотипи девіантної поведінки, Головним мотивом перших девіантних вчинків чи правопорушень у таких випадках є завоювання авторитету в очах більш дорослих членів групи та самоствердження у новій соціальній ролі. Пізніше, у міру набуття асоціального досвіду, девіантні дії набувають стереотипного характеру.

З огляду на те, що агресивність школярів звичайно супроводжують неадекватна самооцінка (занижена або - частіше, навпаки, - завищена), неадекватний рівень домагань, що не відповідає можливостям підлітка, підвищена емоційна напруженість і тривожність, різний ступінь неадекватності уявлень дитини про своє місце у класному колективі, про ставлення до них однолітків, низький рівень сформованості комунікативних навичок тощо, головними напрямами виховної роботи з агресивними підлітками вважають такі [36, 122]:

1. Навчання учнів конструктивних форм поведінки та розуміння засад комунікації.

2. Розвиток здібності адекватного сприйняття і вироблення системи критеріїв в оцінці себе та інших людей.

3. Усунення надмірного напруження і тривожності школярів. Викорінювання бар'єрів, що заважають продуктивним конструктивним і комунікативним діям підлітків.

4. Регуляція соціальних відносин в учнівському колективі, подолання станів відчуження як проявів таких життєвих відносин суб'єкта зі світом, за яких деякі продукти його діяльності, він сам, а також інші індивіди й соціальні групи, що є носіями визначених настанов і цінностей, усвідомлюються ним як протилежні йому самому (від відсутності схожості до неприйняття та ворожості).

Кінцевим етапом виховної діяльності можна вважати формування «Я-концепції» підлітка на соціально позитивних засадах і підкріплення її в самооцінці. Можна вважати доведеним, що «Я-концепція» особистості, самооцінка, навчальна діяльність та відхилення у поведінці взаємопов'язані. Позитивні відмітки, отримані від прихильного вчителя, підвищують самооцінку та формують соціальні критерії в її структурі. Негативні ж впливи не тільки знижують самооцінку, а й «виводять за дужки» усі соціально прийняті критерії. Коли у структурі самооцінки лишаються тільки асоціальні мірки, зрозуміло, що підвищувати свою самоповагу підліток зможе лише в девіантному напрямку.

Отже, на підставі наведеного приходимо до наступних висновків. До психологічних причин девіантної поведінки підлітків відносяться:

1. Внутрішні фактори: психологічні бар'єри, духовні проблеми, порушення ціннісно-мотиваційної сфери, емоційні проблеми, низький рівень адаптивних можливостей, негативний життєвий досвід та відсутність позитивного життєвого досвіду, особливості локусу контролю та рівень самоповаги тощо.

2. Зовнішні фактори, які розглядаються як зовнішні умови, які впливають на особистість, але відображаються в психіці та поведінки дитини, тому відносяться до психологічних. Вони включають: порушення взаємовідносин з оточенням; недостатня соціальна захищеність та невиконання виховних функцій сім'ї (сімейна занедбаність), що призводить до порушення адаптації підлітка; недостатність уваги з боку суспільства (соціальна занедбаність); ігнорування або неадекватні методи впливу та відсутність допомоги з боку вихователів (педагогічна занедбаність), що призводять до прогресування дезадаптивної поведінки підлітка; негативний вплив неформальної групи однолітків тощо. В результаті чого формується чітка позиція «девіантна», яка сприймається підлітком вже як норма поведінки.

Таким чином, проблема девіантної поведінки вивчається давно, але незважаючи на це, в сучасному світі вона не стає менш актуальною. Річ у тому, що девіантна поведінка, як правило, закладається в підлітковому віці, адже впродовж цього періоду відбувається своєрідний перехід від дитинства до дорослості, від незрілості до зрілості, який пронизує всі сторони розвитку підлітка: анатомо-фізіологічна перебудова інтелектуальний, етичний розвиток, а також різноманітні види діяльності. Крім того, загальновідомо, що підлітки у наш час як і в будь-який інший, є однією з найменш захищених верств населення. Отже, якщо не займатися виявленням і профілактикою девіантної поведінки в підлітковому віці, то ця проблема не зникне, незважаючи на велику кількість розробок наукових підходів.

Розділ 2. Експериментальне дослідження девіантної поведінки та підходи до її корекції

2.1 Обґрунтування підбору діагностичних методик дослідження

Організація даного дослідження проходила на базі загальноосвітньої школи. В експериментальному дослідженні взяли участь 30 підлітків учнів 7-8 класу (віком 13-14 років), серед яких 12 дівчаток і 18 хлопчиків. Діагностичним інструментарієм в рамках дослідження виступили такі методики:

- Методика діагностики рівня агресивності (Басса-Дарки);

- Методика діагностики міжособистісних відносин (Т. Лірі);

- Методика діагностики схильності до девіантної поведінки (А. Н. Орел).

Дані методики дозволяють комплексно підійти до проблеми формування причин девіантної поведінки, особливостей взаємодії в шкільному колективі і сім'ї; аспекти агресивної поведінки тощо.

Далі розглянемо кожну з методик більш докладно.

Методика діагностики міжособистісних відносин (Т. Лірі)

Методика створена Т. Лірі, Г. Лефоржем, Р. Сазеком в 1954 р. і призначена для дослідження уявлень суб'єкта про своє «Я» та «ідеальне-Я», а також для вивчення взаємин у малих групах. За допомогою даної методики виявляється переважаючий тип відносин до людей, самооцінки та спільної діяльності [16, c. 255].

При дослідженні міжособистісних відносин найбільш часто виділяються два чинники: домінування-підпорядкування і дружелюбність-агресивність. Саме ці фактори визначають загальне враження про людину в процесах міжособистісного сприйняття. Опитувальник містить 128 оціночних судження, з яких у кожному з 8 типів відносин утворюються 16 пунктів, упорядкованих по висхідній інтенсивності. Методика побудована так, що судження, спрямовані на з'ясування будь-якого типу відносин, розташовані не підряд, а особливим чином: вони групуються по 4 і повторюються через рівну кількість визначень. При обробці підраховується кількість відносин кожного типу.

I октант. Владно-лідируючий тип міжособистісної поведінки у відносинах з оточуючими. Помірні показники (до 8 балів включно) виявляють впевненість у собі, вміння бути гарним наставником і організатором, властивості керівника. При більш високих балах (до 12 балів) - нетерпимість до критики, переоцінка власних можливостей, при балах вище 12 - дидактичний стиль висловлювань, імперативна потреба командувати іншими, риси деспотизму. Позитивно корелює зі шкалою екстраверсії індивідуально-типологічного опитувальника (ІТО).

II октант. Незалежно-домінуючий. Виявляє стиль міжособистісних відносин від впевненої, незалежної, яка коливається (при помірних показниках в межах 8 балів) до самовдоволеного, нарцисичної, з вираженим почуттям власної переваги над оточуючими (9-12 балів), з тенденцією мати особливу думку, відмінну від думки більшості, і займати відокремлену позицію у групі - при балах вище 12. Позитивно корелює зі шкалою спонтанності ІТО.

III октант. Прямолінійно-агресивний. Залежно від ступеня вираженості показників цей октант виявляє щирість, безпосередність, прямолінійність, наполегливість у досягненні мети (помірні бали) або надмірне завзятість, недружелюбність, нестриманість і запальність (високі бали). Висока кореляція зі шкалою агресивності ІТО.

IV октант. Недовірливо-скептичний стиль міжособистісного поведінки. Для нього характерна реалістичність бази суджень і вчинків, скептицизм і неконформні (до 8 балів), які переростають у вкрай образливий і недовірливий модус ставлення до оточуючих з вираженою схильністю до критицизму, з невдоволенням іншими і підозрілістю (при показниках 12-16 балів). Позитивна кореляція зі шкалою ригідності ІТО.

V октант. Покірно-соромливий. Відбиває такі особливості міжособистісних відносин, як скромність, сором'язливість, схильність брати на себе чужі обов'язки. При високих балах - повна покірність, підвищене почуття провини, самоприниження. Висока кореляція зі шкалою інтроверсії ІТО.

VI октант. Залежно-слухняний. При помірних балах - потреба в допомозі й довірі з боку оточуючих, у їх визнання. При високих показниках - суперконформність, повна залежність від думки оточуючих. Корелює зі шкалою сензитивності ІТО.

VII октант. Співробітницько-конвенціальний стиль міжособистісних відносин, властивий особам, що прагнуть до тісної співпраці з референтною групою, до доброзичливим відносинам з оточуючими. Надмірність ступеня вираженості даного стилю проявляється компромісною поведінкою, нестриманістю в виливи свого дружелюбності по відношенню до оточуючих, прагненням підкреслити свою причетність до інтересів більшості.

VIII октант. Відповідально-великодушний варіант міжособистісної поведінки. Проявляється вираженою готовністю допомагати оточуючим, розвиненим почуттям відповідальності (до 8 балів).

Методика діагностики рівня агресивності (Басса-Дарки).

Агресивна реакція - це один із способів, за допомогою яких людина вирішує які стоять перед ним проблеми. Як правило, вона виникає у важких і складних обставинах, в яких індивід відчуває психологічну напруженість. Агресивна поведінка може бути направлено безпосередньо на ціль або виражатися за допомогою агресивних дій.

Методика Басса-Дарки була розроблена для того, щоб досліджувати рівень прояву основних симптомів агресії і ворожості. У тест включені ситуації, які відбуваються з індивідом у взаємодії з членами сім'ї, під час навчання або ж на роботі. Тест досліджує основні деструктивні тенденції, взаємини, негативні переживання, а також оцінки подій.

В даний час методика Басса-Дарки широко застосовується як у вітчизняній психологічній практиці, так і за кордоном. Даний тест має особливу цінність ще й тому, що прояв агресії має бути пов'язане з її мотивацією, внутрішніми намірами агресора. Так вважає більшість дослідників. Мотивація агресії Вчені погоджуються і в тому, що необов'язково заподіяння шкоди є основною метою агресивної поведінки. Нападаючий може керуватися і іншими мотивами - контролювати ситуацію, домінувати над особистістю або ж формувати в жертві ту ідентичність, яка буде більш сприятлива для них. Результати методики Басса-Дарки дозволяють судити і про вираженість окремо взятого симптому ворожого поведінки, і про мотивацію індивіда. Звичайно, не можна заперечувати, що в деяких випадках поведінка може визначатися одночасною дією різних типів мотивації. Агресор може прагнути до утвердження своєї влади будь-якими способами.

Складаючи опитувальник, вчені спиралися на такі принципи: Одне питання має відношення тільки до однієї частини агресивної поведінки. Питання складаються так, щоб якомога більше послабити вплив на відповідь випробуваного можливого схвалення або несхвалення суспільства. Останнє в методиці агресії Басса-Дарки досягається за допомогою таких способів. По-перше, в кожному з відповідей вже є припущення про те, що незадоволений соціумом стан (наприклад, обурення або злість) вже настало, і випробовуваний повинен дати відповідь тільки щодо способів його вираження. Таким чином, індивіду не потрібно оцінювати причини цього стану і тільки лише описувати його.

У методиці вимірюються наступні види реакцій:

- Фізична агресія - використання фізичної сили проти іншої особи.

- Непряма агресія - обхідним шляхом спрямована на іншу особу або ні на кого не спрямована.

- Роздратування - готовність до прояву негативних почуттів при найменшому порушенні (запальність, грубість).

- Негативізм - опозиційна манера поведінки від пасивного опору до активної боротьби проти сталих звичаях і законах.

- Образа - заздрість і ненависть до оточуючих за дійсні і вигадані дії.

- Підозрілість - в діапазоні від недовіри і обережності по відношенню до людей до переконання в тому, що інші люди планують і приносять шкоду.

- Вербальна агресія - вираз негативних почуттів як через форму (крик, вереск), так і через зміст словесних відповідей (прокляття, погрози).

- Почуття провини - висловлює можливе переконання суб'єкта в тому, що він є поганою людиною, що надходить зло, а також відчуваються їм докори сумління.

Опитувальник складається з 75 тверджень, на які випробувані відповідає «так» або «ні».

Методика широко поширена в зарубіжних дослідженнях, в яких підтверджуються його високі валідність і надійність.

Агресивна поведінка розглядається як протилежне адаптивному.

Високий рівень агресивності особистості впливає на соціальну поведінку, сприяє прояву суперництва, конфронтації у відносинах і конфліктів з оточуючими людьми, перешкоджає успішності діяльності.

Агресивні прояви можна розділити на два основних типи:

- мотиваційна агресія, або агресія як самоцінність;

- інструментальна агресія, як засіб.

При цьому мають на увазі, що обидва види агресії можуть виявлятися як під контролем свідомості, так і поза ним і пов'язані з емоційними переживаннями - гнівом, ворожістю.

Практичних психологів більшою мірою повинна цікавити мотиваційна агресія як прямий прояв реалізації властивих особистості деструктивних тенденцій.

Визначивши рівень таких деструктивних тенденцій, можна з більшим ступенем імовірності прогнозувати можливість прояву відкритої мотиваційної агресії.

Методика діагностики схильності до девіантної поведінки (А. Н. Орел).

Запропонована методика діагностики схильності до девіантної поведінки (СОП) є стандартизованим тест-опитувальником, призначеним для вимірювання готовності (схильності) підлітків до реалізації різних форм поведінки, що відхиляється. Опитувальник представляє собою набір спеціалізованих психодіагностичних шкал, спрямованих на вимірювання готовності до реалізації окремих форм поведінки, що відхиляється.

Методика передбачає урахування і корекцію установки на соціально бажані відповіді досліджуваних.

Шкали опитувальника діляться на змістові та службову. Змістові шкали спрямовані на вимірювання психологічного змісту комплексу пов'язаних між собою форм девіантної поведінки, тобто соціальних та особистісних установок, що стоять за цими поведінковими проявами.

Службова шкала призначена для вимірювання схильності досліджуваного давати про себе соціально-бажану інформацію, оцінки достовірності результатів опитувальника в цілому, а також для корекції результатів по змістовним шкалами в залежності від вираженості установки випробуваного на соціально-бажані відповіді.

Опитувальник складається з 98 неповторювальних пунктів-тверджень. Методика містить 7 шкал: шкала схильності до соціальної бажаності, до подолання норм і правил, до аддиктивної поведінки, до саморуйнівної поведінки, до агресії та насильства, до делінквентної поведінки, шкала вольового контролю емоційних реакцій.

Шкала схильності до соціальної бажаності (службова шкала) - шкала призначена для вимірювання готовності досліджуваного презентувати себе в найбільш сприятливому світлі з точки зору соціальної бажаності.

Схильність до аддиктивної поведінки - схильність до відходу від реальності за допомогою зміни свого психічного стану, що проявляється у вживанні алкоголю, палінні та вживанні наркотичних речовин.

Схильність до агресії та насилля - свідчать про агресивну спрямованість особистості у взаємовідносинах з іншими людьми, про схильність вирішувати проблеми за допомогою насильства, про тенденції використовувати приниження партнера по спілкуванню як засіб стабілізації самооцінки, про наявність садистичні тенденцій.

Схильність до подолання норм і правил-схильність особи до подолання будь-яких норм, схильність до заперечення загальноприйнятих норм і цінностей, зразків поведінки.

Схильність до делінквентної поведінки - схильність до антисуспільної протиправної поведінки індивіда.

Схильність до саморуйнівної поведінки - різні форми поведінки людини, направлені (свідомо чи несвідомо) на заподіяння собі шкоди у фізичній і психічній сферах, що ведуть до соціальної, психологічної та фізичної дезадаптації, деградації особистості.


Подобные документы

  • Девіантна поведінка особистості як психологічна проблема та соціально-психологічний феномен. Фактори, які впливають на девіантну поведінку підлітків. Види психологічної корекції. Психологічна діагностика схильності особистості до девіантної поведінки.

    курсовая работа [161,5 K], добавлен 16.06.2010

  • Методологічні підходи дослідження проблем девіантної поведінки. Основні причини, що приводять підлітків до девіантної поведінки. Девіація як процес. Основні вияви девіантної поведінки. Передумови формування девіантної поведінки у родині та у школі.

    курсовая работа [42,7 K], добавлен 13.10.2012

  • Поняття "норми" і його зв'язок з девіантною поведінкою. Аддіктивні форми поведінки. Особливості прояву схильності до девіантної поведінки у чоловіків та жінок, працівників органів внутрішніх справ. Проблема девіантної поведінки в сучасних умовах.

    дипломная работа [94,6 K], добавлен 26.12.2012

  • Аналіз понять агресії та агресивності, трактування їх природи та детермінації різними психологічними школами, причина виникнення в підлітковому віці. Психологічна діагностика агресивної поведінки підлітків та розробка методики з її корекції та усунення.

    курсовая работа [115,2 K], добавлен 22.06.2009

  • Психологічні особливості підліткового віку. Причини виникнення і форми прояву агресивної поведінки. Розвиток самооцінки в підлітковому віці. Коригуюча програма по зменшенню агресії та підвищенню рівня самооцінки. Методика діагностуючого експерименту.

    дипломная работа [351,4 K], добавлен 12.05.2010

  • Проблема схильності дітей до девіантної поведінки. Засоби роботи з дітьми для профілактики і запобігання проявів у них девіантної поведінки. Вплив біологічних та соціально-психологічних факторів на формування неадекватної поведінки дітей дошкільного віку.

    статья [18,6 K], добавлен 22.04.2015

  • Вивчення проблеми трудоголізму як форми девіантної поведінки. Ознаки трудоголізму, причини його виникнення. Класифікація та психологічні особливості трудоголіків. Методичні основи виявлення, психологічної діагностики та профілактики трудоголізму.

    курсовая работа [96,1 K], добавлен 17.06.2015

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.