Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• 1. Особистість та його структура
• 1.1 Загальне поняття про особистість
• 1.2 Основний принцип класифікації особистості
• 1.3 Визначення «характер» і «структура особистості»
• 2. Характер як частина особистості
• 2.1 Історія вчень про характер
• 2.2 Риси характеру
• 2.3 Класифікація типів характерів
• 3. Аналіз методів виявлення акцентуації характеру
• 3.1 Акцентуації характеру
• 3.2 Дослідження прояву акцентуації характеру
• Висновки
• Список використаної літератури

Вступ

Характер - якість особистості, що узагальнює найбільш виражені, тісно взаємозалежні і тому що чітко виявляються в різних видах діяльності властивості особистості. Характер - “каркас” і підструктура особистості, накладена на її основні підструктури.

Характерними можна вважати не всі особливості людини, а тільки істотні і стійкі. Характер містить якості, що визначають відношення людини до інших людей.

Об'єктом моєї курсової роботи вивчення характеру як якості особистості.

Предмет: виявлення типу акцентуації характеру особистості у підлітків.

Метою курсової роботи на тему „Характер та його місце у структурі особистості” є дослідження та визначення акцентуації характеру.

Щоб вивчити дану проблему я виділив кілька задач, рішення яких надасть можливість комплексно упорядкувати і оцінити проведену роботу.

Задача перша - вивчити теорії особистості та її структури.

Задача друга - визначити природу характеру та його місце в структурі особистості.

Задача третя - ознайомитися з методами вивчення акцентуації характеру, що надають можливість визначити певний напрям характеру, його акцентуацій.

1. Особистість та його структура

1.1 Загальне поняття про особистість

Кожне з визначень особистості, що є в науковій літературі, підкріплено експериментальними дослідженнями і теоретичними обґрунтуваннями і тому заслуговує: того, щоб його врахувати при розгляді поняття «особистість». Найчастіше під особистістю розуміють людину в сукупності його соціальних і життєво важливих якостей, придбаних нею у процесі соціального розвитку. Отже, до числа особистісних характеристик не прийнято відносити особливості людини, що зв'язані з генотипічною або фізіологічною організацією людини. До числа особистісних якостей також не прийнято відносити якості людини, що характеризують особливості розвитку його пізнавальних психічних процесів або індивідуальний стиль діяльності, за винятком тих, котрі виявляються у відносинах до людей і суспільства в цілому. Найчастіше в зміст поняття «особистість» включають стійкі властивості людини, що визначають значимі вчинки по відношенню до інших людей.

Таким чином, особистість -- це конкретна людина, узята в системі його стійких соціально обумовлених психологічних характеристик, що виявляються в суспільних зв'язках і відносинах, визначають його моральні вчинки і мають істотне значення для нього самого і навколишніх.

Варто зауважити, що в науковій літературі в зміст поняття «особистість» іноді включають усі рівні ієрархічної організації людини, у тому числі генетичний і фізіологічний. Ми ж при розгляді питань, що стосується особистості, будемо виходити з приведеного визначення. На чому ґрунтується наша думка?

Кожна людина як представник біологічного виду має визначені вроджені особливості, тобто будівля його тіла обумовлює можливість прямоходіння, структура мозку забезпечує розвиток інтелекту, будівля руки припускає можливість використання знарядь праці і т.д. Усіма цими рисами дитина людини відрізняється від дитинчати тварини. Приналежність конкретної людини до людського роду зафіксована в понятті індивід. Таким чином, поняття «індивід» характеризує людину як носія визначених біологічних властивостей.

З'являючись на світ як індивід, людина включається в систему суспільних взаємин і процесів, у результаті чого здобуває особливу соціальну якість -- вона стає особистістю. Це відбувається тому, що людина, включаючись в систему суспільних зв'язків, виступає в ролі суб'єкта -- носія свідомості, що формується і розвивається в процесі діяльності.

В свою чергу, особливості розвитку всіх цих трьох рівнів характеризують неповторність і своєрідність конкретної людини, визначають його індивідуальність. Таким чином, поняття «особистість» характеризує один з найбільш значимих рівнів організації людини, а саме особливості його розвитку як соціальної істоти. Слід зазначити, що у вітчизняній психологічній літературі можна знайти деяку розбіжність у поглядах на ієрархію організації людини. Таке протиріччя можна знайти у представників московської і санкт-петербурзької психологічних шкіл. Наприклад, представники московської школи, як правило, не виділяють рівень «суб'єкта», поєднуючи біологічні і психічні властивості людини в понятті «індивід». Однак, незважаючи на визначені розбіжності, поняття «особистість» у вітчизняній психології співвідноситься із соціальною організацією людини. При розгляді структури особистості в неї звичайно включають здатності, темперамент, характер, мотивацію і соціальні установки. Усі ці якості докладно будуть розглядатися в наступних главах, поки ж ми обмежимося лише їхніми загальними визначеннями.

Здібності -- це індивідуально стійкі властивості людини, що зумовлюють успіхи в різних видах діяльності. Темперамент -- це динамічна характеристика психічних процесів людини. Характер містить якості, що визначають відношення людини до інших людей. Мотивація -- це сукупність спонукань до діяльності, а соціальні установки -- це переконання людей.

Крім цього, деякі автори включають у структуру особистості такі поняття, як воля й емоції. Справа в тому, що в структурі психічних явищ прийнято виділяти психічні процеси, психічні стани і психічні властивості. У свою чергу, психічні процеси підрозділяються на пізнавальні, вольові і емоційні. У такий спосіб воля й емоції мають усі підстави для того, щоб бути розглянутими в рамках психічних процесів як самостійні явища.

1.2 Основний принцип класифікації особистості

Ідеальною класифікацією повинна вважатися така, що у кожному зі своїх типів давала б не тільки суб'єктивні особливості даної людини, але також його світогляд і соціальну фізіологію, оскільки вони знаходяться в взаємозв'язку з його характером.

В основу класифікації покладений принцип активного пристосування особистості до навколишнього середовища, при цьому поняття “середовище” вживається в самому широкому змісті цього слова, включаючи сюди, не тільки речі, природу, людей і людські взаємини, але також ідеї, духовні блага, естетичні, моральні і релігійні цінності і т.п. Послідовне застосування згаданого основного принципу до психології окремих людських індивідуумів приводить до установленню двох найважливіших підрозділів: за психічним рівнем - на три, що послідовно підвищуються, рівня і за психічним змістом - на цілий ряд різних типів і їхніх різновидів.4

Такий двоїстий розподіл випливає зі згаданого вище основного принципу, цілком відповідаючи способам росту і духовного розвитку кожної окремої людської особистості. Пристосування людини до навколишнього середовища може бути більш-менш повним, глибоким і всебічним, причому ступінь і обсяг цього пристосування визначаються з одного боку, сприятливими або несприятливими зовнішніми умовами, а з іншого (і це найважливіше) - тим природженим запасом фізичних і духовних сил, що у загальній сукупності зветься “ступенем обдарованості”. У той час як бідно обдаровані індивідууми звичайно цілком підкоряються впливам „середовища”, обмежуючись, у кращому випадку, чисто пасивним пристосуванням до її умов і вимог, натури багато обдаровані прагнуть, навпаки, активно впливати на навколишнє їхнє життя, пристосовуючи і переробляючи її згідно своїм вимогам і прагненням; починаючи, подібно більш примітивним натурам, з наслідування і пасивного пристосування, вони потім, у міру свого духовного росту, перетворюються поступово у творців і перетворювачів життя.

Якщо розподіл за психічними рівнями являє собою ступінь активності пристосування особистості до навколишнього середовища (або, на більш високих рівнях, ступінь пристосування середовища до власних запитів і прагнень особистості), то не слід забувати і того, що саме це пристосування може йти різними шляхами в залежності від чисто якісних розходжень між окремими людськими індивідуумами. Розходження ці обумовлюються, насамперед, тим, що жодної людини не можна зустріти з зовсім однаковим розвитком всіх окремих психічних функцій або здібностей.

В залежності від розходжень темпераменту і характеру вкрай різні будуть також і ті шляхи і способи, якими людина впливає на навколишнє життя, прагнучи так чи інакше пристосуватися до нього; і саме індивідуальні розходження в реакції індивідуума на навколишнє середовище і лежать в основі того, що називають розподілом особистостей за їх психічним змістом.

1.3 Визначення «характер» і «структура особистості»

Структура особистості - концепція особистості, що узагальнює процесуально ієрархічні підструктури особистості із субординацією нижчих підструктур вищим, що включає накладені на них підструктури здібностей і характеру.

У психології поняття «характер» (від греч. charakter -”печатка”, “карбування”), означає сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, що складаються і виявляються в діяльності і спілкуванні, обумовлюючи типу для неї способи поведінки.14

Характер - якість особистості, що узагальнює найбільш виражені, тісно взаємозалежні і тому що чітко виявляються в різних видах діяльності властивості особистості. Характер - “каркас” і підструктура особистості, накладена на її основні підструктури.

Характерними можна вважати не всі особливості людини, а тільки істотні і стійкі.

Виступаючи як прижиттєве утворення людини, характер визначається і формується протягом усього людини життя. Спосіб життя містить у собі напрям думок, почуттів, спонукань, дій у їхній єдності. Тому в міру того, як формується конкретний спосіб життя людини, формується „Я”, сама людина. Велику роль тут грають суспільні умови і конкретні життєві обставини, у яких проходить життєвий шлях людини, на основі його природних властивістю в результаті його діянь і вчинків. Однак безпосереднє формування характеру відбувається в різних за рівнем розвитку групах (родина, дружня компанія, клас, спортивна команда, трудовий колектив і ін.). В залежності від того, яка група є для особистості референтної і які цінності підтримує і культивує у своєму середовищі, що відповідають риси характеру будуть розвиватися у її членів. Риси характеру також будуть залежати від позиції індивіда в групі, від того, як він інтегрується в ній. У колективі як групі високого рівня розвитку створюються найбільш сприятливі можливості для становлення кращих рис характеру. Цей процес взаємний, і завдяки розвиткові особистості, розвивається і сам колектив,

Зміст характеру, що відбиває суспільні впливи, впливи, складає життєву спрямованість особистості, тобто її матеріальні і духовні потреби, інтереси, переконання, ідеали і т.д. Спрямованість особистості визначає цілі, життєвий план людини, ступінь його життєвої активності. Характер людини припускає наявність чогось значимого для нього у світі, у житті, щось, від чого залежать мотиви його вчинків, мети його дій, що він собі ставить.

Вирішальної для розуміння характеру є взаємовідносини між суспільно і особистісно значимим для людини, в кожному суспільстві дотримуються своєї найважливішої й істотні задачі. Саме на них формується і перевіряється характер людей. Тому поняття «характер» відноситься в більшості до відношення цих об'єктивно існуючих задач. Тому характер -- це не просто кожне, прояв твердості, завзятості і т.п. (формальна завзятість може бути просто упертістю), а спрямованість на суспільно значиму діяльність. Саме спрямованість особистості лежить в основі єдності, цілісності, сили характеру. Володіння цілями життя -- головна умова утворення характеру. Безхарактерній людині властиві відсутність або розкиданість цілей. Однак характер і спрямованість особистості -- це не одна також, добродушна і весела може бути як порядна, високоморальна людина, так і людина з низькими, нечистоплотними помислами. Спрямованість особистості накладає величезний відбиток на все поведінку людини. І хоча поведінка визначається не одним спонуканням, а цілісною системою відносин, у цієї системі завжди щось висувається на перший план, домінуючи в ній, додаючи характерові людини своєрідний колорит.

У характері, що сформувався, ведучим компонентом є система переконання. Переконаність визначає довгострокову спрямованість поведінку людини, його непохитність у досягненні поставлених цілей, впевненість у справедливості і важливості справи, що він виконує. Особливості характеру тісно зв'язані з інтересами людини при тім умові, що ці інтереси стійкі і глибокі. Глибина і змістовність інтересів свідчать про цілеспрямованість, наполегливість особистості. Подібність інтересів не припускає аналогічних особливостей характеру. Так, серед раціоналізаторів можна знайти людей веселих і смутних, скромних і нав'язливих, егоїстів і альтруїстів.

Показовими для розуміння характеру можуть бути також прихильності й інтереси людини, зв'язані з його дозвіллям. Вони розкривають нові особливості, грані характеру: наприклад, Л.Н. Толстой захоплювався грою в шахи, И.П. Павлов -- містечками, Д.И. Менделєєв -- читанням пригодницьких романів. Чи домінують у людини духовні і матеріальні потреби й інтереси, визначають не тільки помисли і почуття особистості, але і спрямованість його діяльності. Не менш важлива і відповідність дій людини поставленим цілям, тому що особистість характеризується не тільки тим, що вона робить, але і тим, як вона це робить. Характер можливо зрозуміти тільки як визначену єдність спрямованості й образу дій.

Люди з подібною спрямованістю можуть йти зовсім різними шляхами до досягнення цілей і використовуючи для цього свої, особливі, прийоми і способи. Ця відмінність визначає і специфіку характеру особистості. Риси характеру, володіючи визначеною силою, що спонукує, яскраво виявляються в ситуації вибору дій або способів поведінки. З такого погляду як рису характеру можна розглядати ступінь виразності в індивіда мотивації досягнення -- його, потреби в досягненні успіху. У залежності від цього для одних людей характерний вибір дій, що забезпечують успіх, у той час як для інших більш характерне прагнення просте уникати невдач.

2. Характер як частина особистості

2.1 Історія вчень про характер

Характерологія - галузь психології особистості (іноді розглядається як самостійна психологічна наука в стовбурі індивідуальної психології дерева психологічної науки, предмет якої характер

Вчення про характер -- характерологія, має тривалу історію свого розвитку. Найважливішими проблемами характерології протягом століть було встановлення типів характеру і їхнього визначення по його проявах з метою прогнозувати поведінку людини в різних ситуаціях. Тому що характер є прижиттєвим утворенням особистості, більшість існуючих його класифікацій виходять з основ, що є зовнішніми, опосередкованими факторами розвитку особистості.

Однією з найбільш древніх спроб прогнозування поведінку людини є пояснення його характеру датою народження. Різноманітні способи пророкування долі і характеру людини одержали назву - гороскопів. Практично, усі гороскопи складаються однаково: загальноприйнятий часовий період розбивається на визначені інтервали, кожному з яких привласнюється визначений знак, символ. Опис характеру людини дається через призму різних властивостей цього символу. Однак характери людей, що народилися в те саме час, по різних гороскопах виявляються різними. Так, наприклад, відповідно до гороскопа друїдів, що проводять зв'язок людських характерів з деревами, людина, що народилася в інтервалі з 22 грудня по 1 січня, є яблунею. Відповідно до гороскопа яблуня рідко буває високої, багато в ній симпатичного, багато чарівності, сердечності. Уселяє думка про любов, навіть коли сама про неї і не думає. По астрологічних знаках Зодіаку людина, що народилася в період з 22 грудня по 20 січня -- Козеріг. По даному гороскопі це припускає впертий характер, найбільш стійкий, витривалий, схований, таємно самолюбний. Живе реальною дійсністю, переборюючи неприємності і перешкоди. Східні гороскопи встановлюють 12-річні цикли, кожний з яких проходить під знаком якої-небудь тварини. Людина, породжена у визначеному році, одержує ряд уроджених властивостей, відповідно до яких і складається його характер. Однак порівняння характеристик аналогічних тварин у японському або, скажемо, китайському гороскопах також істотно розрізняється.14

Не менш популярні спроби зв'язати характер людини з його ім'ям. Останнім часом ця галузь характерології одержала новий імпульс розвитку. Теоретики даного напрямку вважають, що визначальний вплив імені людини на його характер викликано наступними факторами. З одного боку, максимальна швидкість росту м'язової тканини в дитини спостерігається в перші місяці життя, з іншого боку - у цей же час самою гамою звуків, що спостерігає дитина, є його власне ім'я. Дитина не наслідує почутих звуків, а наслідує озвученої міміки. У результаті в дитини рефлекторно збуджуються нервові імпульси саме в тих групах м'язів - мімічне, артикуляційне і дихальних, котрі беруть участь у проголошення імені. Обмін речовин у м'язах, де виникає імпульс, прискорюється на тлі і без того стрімкого зростання. Зрештою ці маленькі, але помітні у своєму впливу на будівлю м'язів особи мімічні м'язи виявляться акцентовано розвиненими. Саме тому люди з однаковими іменами схожі один на одного. Подібним чином формується і характер.

Значний вплив на розвиток характерології зробила фізіогноміка - вчення про зв'язок між зовнішнім виглядом людини і його приналежністю до визначеного типу особистості, завдяки чому по зовнішніх ознаках можуть бути встановлені психологічні характеристики цього типу. Вже Аристотель і Платон пропонували визначати характер людини, відшукуючи в його зовнішності риси схожості з якою-небудь твариною, а потім ототожнювали його характер, як у східному гороскопі, з характером цієї тварини. Так, по Аристотелю, товстий, як у бика, ніс означав лінь, широкий ніс з великими ніздрями, як у свині, - дурість, ніс, як у лева, - важливість, волосся тонке, як вовна в кіз, овець і зайців, боязкість, волосся тверде, як у левів і кабанів, - хоробрість.

При визначенні характеру людини фізіономісти використовували в якості визначальні всілякі ознаки. Так, крім носа, увага приділялася ротові людини. А.Делестр відзначав, що ступінь стискання губ прямо пропорційна твердості характеру; розслаблені губи - ознака володіння “жіночими” рисами характеру (м'якість, люб'язність), і чим більше - тим виразніше (у дурної людини, наприклад, рот узагалі відкритий). Це зумовлювалося тим, що навіть коли людина сміється, на його обличчі рефлекторно виникає певна маска, відповідним чином зв'язана з характером. Посмішка може бути самовдоволена, солодка, щаслива, світла, холодна, глузлива, лагідна, дурна та ін.5

Однак найважливішим показником характеру були очі людини. Аристотель указував, що великі добродушні, але опуклі очі є ознакою дурості. Л.Н.Толстой розрізняв, наприклад, хитрі очі, променисті, світлий погляд, смутний, холодний, безжиттєвий. Він писав: “Є люди, у яких очі сміються, - ці люди хитрі та егоїстичні. Є люди, у яких рот сміється без очей, - це люди слабкі, нерішучі.”

В даний час під ці чисто біллітричні факти намагаються підвести наукові докази американські психологи Дж. Глайв і Э. Клері після п'ятирічного вивчення рис характеру приблизно 10 тис. дітей довели, що діти з темними очима мають більше життя, ініціативою і більш неспокійним характером, ніж діти зі світлими очима.14. У дорослих можливі деякі відхилення. Автори стверджують, що люди з темно-блакитними очима досить наполегливі, але мають схильність до сентиментальності. Вони легко піддаються настроєві, довго пам'ятають образи, бувають примхливі, іноді їхні вчинки непередбачені. Люди з темно-сірим кольором очей - вперті і сміливі, вони наполегливі і домагаються свого, незважаючи на різні труднощі, бувають запальні і злопам'ятні. Ревниві, здебільшого однолюби. Ті, хто має темно карі очі, веселі, дотепні, запальні, але відхідливі. Вони влюбливі, але не дуже постійні. Як правило, товариські, люблять гумор, легко сходяться з людьми. Власники світло-карих очей соромливі, схильні до самоти, мрійливі, важко переносять нанесену їм образу. Працьовиті, старанні, на них можна покластися - вони не підведуть. Сині очі свідчать про романтичні схильності, але в теж час про егоїзм і зарозумілість. Синьоокі легко піддаються поривам, але швидко остигають. Їх безсумнівно позитивна риса - правдивість. Що ж стосується людей із зеленими і сіре зеленими очима, то, як стверджують Дж. Глайв і Э. Клери, у більшості випадків вони мають сильну волю, рішучі і неухильно йдуть до своєї мети. Вони відрізняються сталістю. Бувають твердими і незговірливими.

Як окремий напрямок характерології можна виділити визначення індивідуальних особливостей людини по його позі, положенню тіла. На думку деяких психологів, найбільше яскраво характер розкривається в позі людини: як він їсть, як йде, як сидить і навіть у якій позі засинає.

Однак у даний час ні антропологія, ні анатомія, ні психологія не мають у своєму розпорядженні ніякими скільки-небудь достовірні дані про те, що характер людини залежить від будови тіла, конфігурації обличчя, кольору очей і т.д. чи випливає з цього, що визначення характеру людини на підставі вивчення його зовнішності неможливо? Імовірно, слід згадати висловлення Чарльза Дарвіна про те, що “... кожен індивідуум скорочує переважно тільки визначені мускули обличчя, утворені звичайними скороченнями, можуть зробитися більш глибокими і видимими „.

Зв'язок між зовнішністю людини і складом його характеру чітко простежується як у літературних творах, так і в зображенні великих майстрів портрета. Однак наукова психологія виходить з положення, що залежність між звичним вираженням особи людини і складом його характеру не є однозначною. Те або інше вираження особи, складки, зморшки можуть мати самі різні причини виникнення. І тут не можна не погодитися з А.В.Петровским, що причиною злегка відкритого рота може бути не тільки дурість людини, але і глухота, і хвора носоглотка, і напружена увага.2

Найбільш яскраве, виразне представлення про характер людини можна одержати, пізнаючи специфіку його вчинків, поведінки, діяльності. Рухи і дії, виконання яких стає у конкретних умовах потребою, як відомо, називають звичками. Звичні дії людини, повторюючись, стають рисами характеру, складаючи його сутність, впливаючи на положення людини в суспільному житті і на відношення до нього з боку інших людей. На це ж вказували Андре і Гастон Дюрвиліі, на їхню думку, вираз - це жест, закріплений довгим повторенням, ідея і зовнішній образ тісно зв'язані між собою.

У цьому відношенні більш цінною у діагностичному відношенні, можна вважати графологію - науку, що розглядає почерк як різновид виразних рухів, що відбивають психологічні властивості пишучих. Графологічні зведення, що накопичуються століттями, установлювали зв'язок між рядами фактів - особливостями почерку і характером.14

2.2 Риси характеру

Найбільш об'єктивні і незаперечні дані про характер людини дають не його паспортні дані, не риси зовнішнього вигляду, не його мимовільні дії, а свідома поведінка. Характер людини досить багатогранний. Це видно вже в процесі діяльності: один робить все швидко, інший повільно і ґрунтовно, ретельно обмірковує, діючи напевно, а третій відразу ж хапається за роботу, не подумавши, і тільки через якийсь період часу, не вирішивши проблему знаскоку, оглядається і координує свої дії з урахуванням обставин. Ці особливості, виділені в поведінці людини, називають рисами, або сторонами, характеру. Будь-яка риса є деякий стійкий стереотип поведінки.

Однак риси характеру не можуть бути вирвані з типових ситуацій, у яких вони виявляються, у деяких ситуаціях навіть увічлива людина може бути грубою. Тому будь-яка риса характеру - це стійка форма поведінки в зв'язку з конкретними, типовими для даного виду поведінки ситуаціями.

На думку Ю.М. Орлова, поряд із ситуаціями, у яких виявляється певна риса людини, її істотною характеристикою є імовірність того, що даний вид поведінки в даній ситуації відбудеться.13 Про яку-небудь рису можна говорити як про стійку характеристику людини, якщо імовірність її прояву у визначеній ситуації досить велика. Однак імовірність означає, що ця риса виявляється не завжди, у противному випадку мова б йшла просто про механічну поведінку. Таке розуміння рис характеру дуже нагадує прояв звички людини: у певних умовах діяти певним чином. Риса характеру містить у собі визначений спосіб мислення, розуміння. У здійсненні характерного вчинку включені вольові механізми, задіяні почуття. Обумовлюючи поведінку людини, риса характеру в поведінці і формується. Формування рис характеру не може бути відірване від формування мотивів поведінки. Мотиви поведінки, реалізуючи в дії, закріплюючи в ньому, фіксуються в характері. Кожен діючий мотив, що здобуває стійкість, на думку С.Л. Рубінштейна, - це в потенції майбутня риса характеру в її походженні і розвиток, у мотивах риси характеру виступають уперше ще у виді тенденцій, дія приводить їхній потім у стійкі властивості. Шлях до формування риси характеру лежить тому через формування належних мотивів поведінки й організацію спрямованих на їхнє закріплення вчинків.14

Найбільш загальні властивості характеру розташовуються по осях: сила - слабість; твердість - м'якість; цілісність - суперечливість; широта - вузькість. Якщо під силою характеру розуміють ту енергію, з яким людина переслідує поставлені цілі, її здатність палко захопитися і розвивати велику напругу сил при зустрічі з труднощами, уміння переборювати їх, то слабість характеру зв'язують із проявом малодушності, нерішучості, “астенічності” у досягненнях цілей, нестійкості поглядів і т.д. Твердість характеру означає тверду послідовність, завзятість у досягненні цілей, відстоюванні поглядів і т.д., у той час як м'якість характеру виявляється в гнучкому пристосуванні до умов, що змінюються, досягнення мети за рахунок деяких поступок, пробуванні розумних компромісів. Цілісність або суперечливість характеру визначається ступенем сполучення ведучих і другорядних рис характеру. Якщо ведучі і другорядні гармоніюють, якщо відсутні протиріччя в прагненнях і інтересах, то такий характер називають цілісним, якщо ж вони різко контрастують - суперечливим.

При цьому єдність, багатогранність характеру не виключає того, що в різних ситуаціях у тієї самої людини проявляються різні і навіть протилежні властивості. Людина може бути одночасно і дуже ніжною і дуже вимогливою, м'якою, поступливою і одночасно твердою. І єдність його характеру може не тільки зберігається, незважаючи на це, але саме в цьому і виявляється.

Велике значення для характерологічних проявів мають взаємовідносини інтелектуальних рис особистості. Глибина і гострота думки, незвичайність постановки питання і його рішення. Інтелектуальна ініціатива, впевненість і самостійність мислення - усе це складає оригінальність розуму як одну зі сторін характеру. Однак те, як людина використовує свої розумові здібності, буде істотно залежати від характеру. Нерідко зустрічаються люди, що мають високо інтелектуальні дані, але не дають нічого цінного саме в силу своїх характерологічних особливостей.

Реальні досягнення людини залежать не від одних абстрактно узятих розумових можливостей, а від специфічного сполучення його особливостей і характерологічних властивостей.

Однак більшість індивідуальних проявів, що утворюють характер людини, є комплексними і практично не піддаються класифікації по окремих властивостях і станах (так, наприклад, підозрілість, щедрість і ін.). У той же час окремі якості вольової (рішучість, самостійність і т.д.) і інтелектуальної (глибина розуму, критичність і т.д.) сфер можуть бути розглянуті як складові особливості характеру людини і використані для його аналізу. Усі риси характеру мають між собою закономірну залежність.

У самому загальному виді риси характеру можна розділити на основні, ведучі, що задають загальну спрямованість розвиткові всього комплексу його проявів, і другорядні, обумовлені основними.

Знання ведучих рис дозволяє відбити основну суть характеру, показати його основні прояви.

Хоча всяка риса характеру відображає один із проявів відносини людини до дійсності, це не означає, що усяке відношення буде рисою характеру. Лише деякі відносини в залежності від умов стають рисами характеру.

З усієї сукупності відносин особистості до навколишньої реальності варто виділити характеростворюючі форми відносин є вирішальне, першорядне і загальне життєве значення тих об'єктів, до яких відноситься людина. Ці відносини одночасно виступають підставою класифікації найважливіших рис характеру. Характер людини виявляється в системі відносин.

По-перше, по відношенню до інших людей (при цьому можна виділити такі риси характеру, як товариськість - замкнутість, правдивість - облудність, тактовність - брутальність і т.д.)

По-друге, по відношенню до справи (відповідальність - несумлінність, працьовитість - лінощі і т.д.).

По-третє, по відношенню до себе (скромність - самозакоханість, самокритичність - самовпевненість і т.д.) та по відношенню до власності (щедрість - жадібність, ощадливість - марнотратність. акуратність - неохайність і т.д.). Слід зазначити визначену умовність даної класифікації і тісний взаємозв'язок, взаємопроникнення зазначених аспектів відносин.2

Незважаючи на те, що зазначені відносини виступають найважливішими з погляду формування характеру, вони не одночасно і не відразу стають рисами характеру. Існує відома послідовність у переході цих відносин у властивості характеру, і в цьому смислі не можна поставити в один ряд, відношення до інших людей і відношення до власності, тому що сам їхній зміст виконує різну роль у реальному бутті людини. Визначальну роль у формуванні характеру грає відношення людини до суспільства, до людей. Характер людини не може бути розкритий і зрозумілий поза колективом, без обліку його прихильностей у формі товариства, дружби, любові і т.д.

Взаємини людини з іншими людьми виступають визначальними у відношенні до діяльності, породжуючи підвищену активність, напругу, раціоналізаторство або, навпроти, заспокоєність, безініціативність. Відношення до інших людей і до діяльності у свою чергу обумовлює відношення людини до власної особистості, до самого себе. Правильне, оцінне відношення до іншої людини, є основною умовою самооцінки.7

Відношення до інших людей не тільки виступає важливою частиною характеру, але і складає основу формування свідомості особистості, обов'язково включаючи і відношення до себе як діячеві, що залежить насамперед від самої форми діяльності. При зміні діяльності міняється не тільки предмет, методи й операції цієї діяльності, відбувається разом з тим і перебудова відносини до себе як діячеві.3

2.3 Класифікація типів характерів

У цілому не може бути абсолютної або універсальної класифікації характерів, розподілу їх на типи. Підстави для типізації, як правило вводяться дослідником або зацікавленою особою для того, щоб відповідно до наявної задачі роздягнути людей на групи по переважних якостях. Так подібні характери можуть спостерігатися в людей що мають домінуючі вольові або емоційні якості. Відповідно поділяють характери на типи: вольовий (активний, цілеспрямований, діяльний); емоційний (діючий під впливом пориву, переживань) ; розумовий (оцінюючи все з погляду розумності).

К. Юнг запропонував класифікувати характери в залежності від приналежності до экстравертированному і інтравертированному типу.

Экстравертированный тип. Характеризується спрямованістю особистості на навколишній світ, об'єкти якого подібно магнітові, притягають до себе інтереси, життєву енергію суб'єкта, у відомому смислі веде до приниження особистісної значимості явищ його суб'єктивного світу. Йому властиві імпульсивність, ініціативність, гнучкість поведінки, товариськість.

Інтравертированний тип. Для нього характерна фіксація інтересів особистості на явищах власного внутрішнього світу, яким вона надає вищу цінність, нетовариськість, замкнутість, схильність до самоаналізу, ускладнена адаптація.

Можлива також класифікація на комфорний і самостійний; домінуючий і залежний; нормативний і анархічний та інші типи.

Рис характеру надзвичайно багато, кожна з рис має різний якісний ступінь виразності.

Надмірну виразність окремих рис характеру і їхніх сполучень, що представляє крайні варіанти норми, називають акцентуацією характеру. Практична акцентуація - це гранична величина, крайній варіант прояву норми. Акцентуації характеру властива підвищена уразливість лише до визначеного роду психотравматичним впливам, адресованим до так названого “місця найменшого опору” даного типу характеру при збереженні стійкості до інших. Це слабка ланка в характері людини виявляється тільки в ситуаціях, що пред'являють підвищені вимоги до функціонування саме цієї ланки, у всіх інших ситуаціях, що не торкаються уразливих точок характеру, індивід поводиться без зривів не доставляючи неприємностей ні навколишнім, ні собі.

В залежності від ступеню виразності розрізняють явні і сховані (латентні) акцентуації характеру. Явні, або виражені, акцентуації відносять до крайньої границі норми і відрізняються постійними рисами визначеного типу характеру. Схована акцентуація являє собою звичайний варіант норми, виражений слабко або не виражений зовсім. Такі акцентуації можуть виявлятися зненацька під впливом ситуацій і травм, що представляють вимоги до місця найменшого опору, у той час як психогенні фактори іншого роду, навіть важкі, не тільки не викликають психічних розладів, але можуть навіть не виявити типу характеру. Обидва типи акцентуації можуть переходити друг у друга під впливом різних факторів, серед яких важливу роль грають особливості сімейного виховання, соціального оточення, професійної діяльності і т.д. 6

3. Аналіз методів виявлення акцентуації характеру

3.1 Акцентуації характеру

Оскільки акцентуації характеру межують з відповідними видами психопатичних розладів, їхня типологія базується на детально розробленій класифікації подібних розладів у психіатрії, відображуючи, проте і властивість характеру психічно здорової людини, у зв'язку з тим, що більшість акцентуацій характеру формується до підліткового віку і нерідко найбільше яскраво виявляється і саме в ньому, доцільно розглянути класифікацію акцентуацією на прикладі підлітків. 2

Гіпертимний тип. Підлітки цього типу відрізняються рухливістю, товариськістю, схильністю до бешкетництва. У події, що відбуваються вони завжди вносять багато шуму, люблять неспокійні компанії однолітків, при гарних загальних здібностях вони виявляють непосидючість, недостатню дисциплінованість, учаться нерівно. Настрій у них завжди гарний, піднятий. З дорослими, батьками, педагогами у них нерідко виникають конфлікти. Такі підлітки мають багато різноманітних захоплень, але ці захоплення, як правило, поверхневі і швидко проходять. Підлітки гіпертимного типу найчастіше переоцінюють свої здібності, бувають занадто самовпевненими, прагнуть показати себе, по хизуватися, зробити на навколишніх враження.

Циклоїдний тип. Він характеризується підвищеною дратівливістю і схильністю до апатії. Підлітки даного типу воліють знаходитися будинку одні замість того, щоб десь бути зі своїми однолітками. Вони важко переживають навіть незначні неприємності, на зауваження реагують украй дратівливо. Настрій у них періодично міняється від піднятого до подавленого (звідси назва даного типу) з періодами приблизно в два-три тижня.

Лабільний тип. Цей тип украй мінливий у настрою, причому воно найчастіше непередбачливе. Приводи для несподіваної зміни настрою можуть бути найнікчемніші, наприклад, кимсь випадково загублене образливе слово, чийсь непривітний погляд. Усі вони “здатні зануритися в зневіру і похмурий настрій при відсутності яких-небудь серйозних неприємностей і невдач”. Від одно миттєвого настрою цих підлітків залежить багато чого в їхній психології і поведінці. Відповідно до цього настроєві сьогодення і майбутнє для них може розцвічуватися то райдужними, то темними фарбами. Такі підлітки, коли вони знаходяться в подавленому настрої, украй потребують допомоги і підтримки з боку тих, хто міг би їхній настрій поправити, здатний їх відвернути, підбадьорити і розважити.

Астено-невротичний тип. Цей тип характеризується підвищеною помисливістю і примхливістю, стомлюваністю і дратівливістю. Особливо часто стомлюваність виявляється при виконанні важкої задачі. Схильність до іпохондрії є особливо типовою рисою.

Сенситивний тип. Йому властива підвищена чутливість до усього: до того, що радує, і до того, що засмучує або лякає. Ці підлітки не люблять великих компаній, занадто азартних, рухливих, бешкетних ігор. Вони звичайно соромливі і боязкі при сторонніх людях і тому часто роблять ефект замкнутості. Відкриті і товариські вони бувають тільки з тими, хто їм добре знайомий, спілкуванню з однолітками віддають перевагу спілкуванню з малятами і дорослими. Вони відрізняються слухняністю і виявляють велику прихильність до батьків. У юнацькому віці в таких підлітків можуть виникати труднощі адаптації до кола однолітків, а також “комплекс неповноцінності”. Разом з тим у цих же підлітків досить рано формується почуття долгу, виявляються високі моральні вимоги до себе і навколишніх людей. Недоліки у своїх здібностях вони часто компенсують вибором складних видів діяльності і підвищеною ретельністю. Ці підлітки розбірливі в виборі для себе друзів і приятелів, виявляють велику прихильність у дружбі, обожнюють друзів, що старші їх за віком.

Психастенічний тип. Ці підлітки характеризуються раннім інтелектуальним розвитком, схильністю до міркувань і міркувань, до самоаналізу й оцінок поведінки інших людей. Такі підлітки, однак, нерідко бувають більше сильні на словах, чим у справі. Самовпевненість у них сполучиться з нерішучістю, а безапеляційність суджень - зі поспішними діями, що починаються саме в ті моменти, коли потрібна обережність і обачність.

Шизоїдний тип. Його найбільш істотною рисою є замкнутість, Ці підлітки не дуже тягнуться до однолітків, воліють бути одні, знаходитися в компанії дорослих. “Щиросердечна самітність навіть не обтяжує шизоїдного підлітка, що живе у своєму світі, своїми незвичайними для дітей цього віку інтересами”. Такі підлітки нерідко демонструють зовнішню байдужність до інших людей, відсутність до них інтересу. Вони погано розуміють стани інших людей, їхнього переживання, не вміють співчувати. Їхній внутрішній світ найчастіше наповнений різними фантазіями, особливими захопленнями. В зовнішньому прояві своїх почуттів вони досить стримані, не завжди зрозумілі навколишнім, насамперед для своїх однолітків, що їх, як правило, не дуже люблять.

Эпілептоїдний тип. Ці підлітки часто плачуть, особливо в раннім дитинстві. “Такі діти, - люблять мучити тварин, бити і дражнити молодших і слабких, знущатися з безпомічними і нездатними дати відсіч. У дитячої компанії вони претендують не просто на лідерство, а на роль владаря. У групі дітей, якими вони керують, такі підлітки установлюють свої тверді, майже терористичні порядки, причому їхня особиста влада в таких групах тримається в основному на добровільній покірності інших дітей або на страху. В умовах твердого дисциплінарного режиму вони почувають себе нерідко на висоті, “уміють догодити начальству, домогтися визначених переваг, заволодіти... посадами, що дають у руки... владу, установити диктат над іншим”.

Істероїдний тип. Головна риса цього типу - егоцентризм, спрага постійної уваги до своєї особи. У підлітків даного типу виражена схильність до театральності, позерству. Такі діти важко виносять, коли в їхній присутності хвалять їхнього товариша, коли іншим приділяють більше уваги, чим їм самим. “Бажання притягувати до себе погляди, слухати захвати і похвали стає для них насущною потребою”. Для таких підлітків характерні претензії на надзвичайний стан серед однолітків, і щоб вплинути на навколишніх, притягнути до себе увагу, вони часто виступають у групах у ролі призвідника і „заводила”. Разом з тим, будучи нездатними виступити як дійсні лідери й організатори справи, завоювати собі неформальний авторитет, вони часто і швидко переживають фіаско.

Нестійкий тип. Його іноді невірно характеризують як слабовільний, пливучий за течією. Підлітки даного типу виявляють підвищену схильність і тягу до розваг, причому не перебираючи, а також до неробства і ледарства. У них відсутні які-небудь серйозні, у тому числі професійні інтереси, вони майже не думають про своє майбутнє.

Конформний тип. Даний тип демонструє бездумне, некритичне, а часто кон'юнктурне підпорядкування будь-яким авторитетам, більшості в групі. Такі підлітки звичайно схильні до моралізування і консерватизму, а їх головне життєве кредо - “бути, як усі”. Це тип пристосованця, що заради своїх власних інтересів готовий зрадити товариша, залишити його у важку хвилину, але, що б він не зробив, він завжди знайде виправдання своєму вчинкові, причому нерідко не одне.11

3.2 Дослідження прояву акцентуації характеру

„Характерологічний опитник” призначений для виявлення акцентуації особистості. Теоретичною основою тесту є концепція «акцентуації особистостей» К. Леонгарда, який вважає, що властиві особистості риси можуть бути розділені на основні і додаткові. У випадку яскравої виразності основні риси характеру стають акцентуаціями характеру. Містить 10 шкал, відповідно до 10 виділеного Леонгардом типами акцентованих особистостей, і складається з 88 питань, на які треба відповісти «так» або «ні». Перша шкала характеризує особистість з високою життєвою активністю, друга - відображає збудну акцентуацію. Третя - розповідає про глибину емоційного життя респондента. Четверта - показує схильність респондента до педантизму. П'ята виявляє високу тривожність, шоста - схильність до перепадів настрою, сьома шкала розповідає про демонстративність поведінки респондента, восьма - про неврівноваженість поведінки. Дев'ята шкала показує ступінь втомленості, десята - силу та вираженість емоційної реакції.

Питання:

1. Чи є ваш настрій взагалі веселим і безтурботним?

2. Чи сприйнятливі ви до образ?

3. Чи траплялося вам іноді швидко розплакатися?

4. Чи завжди ви вважаєте себе правим у тій справі, що робите, і ви не заспокоїтеся, поки не переконаєтеся в цьому?

5. Чи вважаєте ви себе більш сміливим, чим у дитячому віці?

6. Чи може ваш настрій мінятися від глибокої радості до глибокого суму?

7. Чи знаходитеся ви в компанії в центрі уваги?

8. Чи бувають у вас дні, коли ви без достатніх причин знаходитеся в похмурому і дратівливому настрої і ні з ким не хочете розмовляти?

9. Чи серйозна ви людина?

10. Чи можете ви сильно надихнутися?

11. Чи заповзятливі ви?

12. Чи швидко забуваєте, якщо хтось вас скривдить?

13. Чи м'якосерда ви людина?

14. Чи намагаєтеся ви перевірити після того, як опустили лист у шухляду, чи не залишилося він висіти в прорізі?

15. Чи завжди ви намагаєтеся бути сумлінним у роботі?

16. Чи відчували ви в дитинстві страх перед грозою або собаками?

17. Чи вважаєте ви інших людей недостатньо вимогливими один до одного?

18. Чи сильно залежить ваш настрій від життєвих подій і переживань?

19. Чи завжди ви відверті зі своїми знайомими?

20. Чи часто ваш настрій буває подавленим?

21. Чи був у вас раніш істеричний припадок або виснаження нервової системи?

22. Чи схильні ви до станів внутрішнього занепокоєння або жагучого прагнення?

23. Чи важко вам тривалий час просидіти на стільці?

24. Чи боретеся ви за свої інтереси, якщо хтось поступає з вами несправедливо?

25. Змогли б ви убити людину?

26. Чи сильно вам заважає косо висяча гардина або нерівно настелена скатертина, настільки, що вам хочеться усунути ці недоліки?

27. Чи відчували ви в дитинстві страх, коли залишалися одні будинку?

28. Чи часто у вас без причини замінюється настрій?

29. Чи завжди старанно ви відноситеся до своєї діяльності?

30. Чи можете ви швидко розгніватися?

31. Чи можете ви бути безшабашно веселим?

32. Чи можете ви іноді цілком перейнятися почуттям радості?

33. Чи підходите ви для проведення розважальних заходів?

34. Чи висловлюєте ви звичайно людям свою відверту думку по тому або іншому питанню?

35. Чи діє на вас вид крові?

36. Чи охоче ви займаєтеся діяльністю, зв'язаною з великою відповідальністю?

37. Чи схильні ви заступитися за людину, з яким поступили несправедливо?

38. Чи важко вам входити в темний підвал?

39. Чи виконуєте ви кропітку чорну роботу так само повільно і ретельно, як і улюблену справу?

40. Чи є ви товариською людиною?

41. Чи охоче ви декламували вірші в школі?

42. Чи тікали ви дитиною з будинку?

43. Чи важко ви сприймаєте життя?

44. Чи бували у вас конфлікти і неприємності, що так вимотували нерви, що ви не виходили на роботу?

45. Чи можна сказати, що ви при невдачах не втрачаєте почуття гумору?

46. Чи зробите ви першим крок до примирення, якщо хтось вас образить?

47. Чи любите ви тварин?

48. Чи підете ви з будинку або з роботи, якщо у вас там щось не в порядку?

49. Чи мучать вас неясні думки, що з вами або з вашими родичами случиться яке-небудь нещастя?

50. Чи вважаєте ви, що настрій залежить від погоди?

51. Чи затрудняє вас виступати на сцені перед великою кількістю народу?

52. Можете вийти із себе і дати волю рукам, якщо вас хтось навмисне грубо розсердить?

53. Чи багато ви спілкуєтеся?

54. Якщо ви будете чим-небудь розчаровані, чи прийдете ви в розпач?

55. Чи подобається вам робота організаторського характеру?

56. Чи завзято ви прагнете до своєї мети, навіть якщо на шляху зустрічається багато перешкод?

57. Чи може вас так захопити кінофільм, що сльози виступлять на очах?

58. Чи важко вам буде заснути, якщо ви цілий день міркували над своїм майбутнім або якою-небудь проблемою?

59. Чи приходилося вам у шкільні роки користуватися підказками або списувати в товаришів домашнє завдання?

60. Чи важко вам піти вночі на цвинтар?

61. Чи стежите ви з великою увагою, щоб кожна річ у будинку лежала на своєму місці?

62. Чи приходилося вам лягти спати в гарному настрої,, а прокинутися в обтяженому і кілька годин залишатися в ньому?

63. Чи можете ви з легкістю пристосуватися до нової ситуації?

64. Є чи у вас схильність до головного болю?

65. Чи часто ви смієтеся?

a. Чи можете ви бути привітними з людьми, не відкриваючи свого щирого відношення до них?

66. Чи можна вас назвати оживленою і жвавою людиною?

67. Чи сильно ви страждаєте через несправедливість?

68. Чи можна вас назвати палким аматором природи?

69. Чи є у вас звичка перевіряти перед сном або перед тим, як піти, чи виключені газ і світло, чи закрите двері?

70. Чи полохливі ви?

71. Чи буває, що ви почуваєте себе на сьомому небі, хоча об'єктивних причин для цього немає?

72. Чи охоче ви брали участь у юності в кружках худ. самодіяльності, у театральному кружку?

73. Чи тягне вас іноді дивитися вдалину?

74. Чи дивитеся ви на майбутнє песимістично?

75. Чи може ваш настрій змінитися від найвищої радості до глибокої туги за короткий період часу?

76. Чи легко піднімається ваш настрій у дружній компанії?

77. Чи тримаєте ви злість тривалий час?

78. Чи сильно ви переживаєте, якщо горе случилося в іншої людини?

79. Чи була у вас у школі звичка переписувати лист у зошиті, якщо ви поставили на нього ляпку?

80. Чи можна сказати, що ви більш недовірливі й обережні, ніж довірливі?

81. Чи часто ви бачите страшні сни?

82. Чи виникала у вас думка проти волі кинутися з вікна під потяг, що наближається?

83. Чи стаєте ви радісним у веселому оточенні?

84. Чи легко ви можете відвернутися від обтяжних питань і не думати про них?

85. Чи важко вам стримати себе, якщо ви розлютилися?

86. Чи бажаєте ви мовчати (так), або ви балакучі (ні)?

87. Могли б ви, якщо довелося б брати участь у театральному представленні, з повним проникненням і перевтіленням увійти в роль і забути про себе?

Ключ

Демонстративний тип:

+: 7, 19, 22, 29, 41, 44, 63, 66, 73, 85, 88.

-: 51.

Суму відповідей помножити на 2.

Тип, що застряє:

+: 2, 15, 24, 34, 37, 56, 68, 78, 81.

-: 12, 46, 59.

Суму відповідей помножити на 2.

Педантичний тип:

+: 4, 14, 17, 26, 39, 48, 58, 61, 70, 80, 83.

-: 36.

Суму відповідей помножити на 2.

Збудливий тип:

+: 8, 20, 30, 42, 52, 64, 74, 81.

Суму відповідей помножити на 3.

Гіпертимний тип:

+: 1, 11, 23, 33, 45, 55, 67, 77.

Суму відповідей помножити на 3.

Дистимічний тип:

+: 9, 21, 43, 75, 87.

Суму відповідей помножити на 3.

Тривожно-боязкий тип:

+: 16, 27, 38, 49, 60, 71, 82.

-: 5.

Суму відповідей помножити на 3.

Еффективно-экзальтованний тип:

+: 10, 32, 54, 76.

Суму відповідей помножити на 6.

Емотивний тип:

+: 3, 13, 35, 47, 57, 69, 79.

-: 25.

Суму відповідей помножити на 3.

Циклотимний тип:

+: 6, 18, 28, 40, 50, 62, 72, 84.

Суму відповідей помножити на 3.

Максимальна сума балів після множення - 24. По деяких джерелах, ознакою акцентуації вважається величина, що перевершує 12 балів. Інші ж на підставі практичного застосування тесту вважають, що сума балів у діапазоні від 15 до 19 говорить лише про тенденції до того або іншого типу акцентуації. І лише у випадку перевищення 19 балів риса характеру є акцентованою.

Виділені Леонгардом 10 типів акцентованих особистостей розділені на 2 групи: акцентуації характеру (демонстративний, педантичний, застріваючий, збудливий) і акцентуації темпераменту (гіпертимний, дистимічний, тривожно - боязкий, циклотимний, афективний).

Для вивчення акцентуації характеру проведемо дослідження за допомогою характерологічного опитника.

Респонденська група складалась 3-ох опитаних підлітків (хлопців) віком 18 років (таблиця 3.1).

Таблиця 3.1. Лист відповідей опитаних респондентів

1 респондент	2 респондент	3 респондент
-	30) +	+	-	+	-	-	+	+
+	+	-	+	+	+	+	-	+
+	+	+	+	+	-	+	-	-
-	-	+	-	+	-	-	-	-
+	-	-	+	+	+	-	-	+
+	+	+	+	+	-	+	+	-
-	-	+	-	-	+	-	-	+
-	+	-	+	+	-	+	+	-
+	+	-	+	-	+	+	+	+
+	-	+	+	+	-	-	+	-
-	-	-	+	-	-	-	-	+
+	-	+	-	-	-	+	-	+
+	-	+	+	+	-	+	-	-
+	-	-	-	+	-	-	+	+
+	-	+	+	+	+	+	-	+
+	+	-	+	-	+	-	-	+
+	-	+	+	-	+	+	-	+
+	+	+	+	+	+	+	+	+
-	-	-	-	-	+	-	-	-
+	-	-	+	+	+	+	+	+
-	-	-	+	+	-	-	-	+
-	+	+	+	+	-	+	+	+
-	-	-	+	-	+	23) +	-	+
+	-	-	+	+	-	24) -	-	-
-	-	+	+	+	+	25) -	-	-
-	-	-	+	+	-	26) +	+	+
-	+	+	-	+	+	27) +	-	-
28) +	+	-	-	+	+	28) +	+	+
29) +	+	-	-	+	-	29) +	+	-
	+			-			+

Після обробки результатів виявляється наступний розподіл балів по типах характеру:

Таблиця 3.2 Протокол результатів дослідження акцентуації характеру

1	2	3	4	5
№ п/п	Тип характеру	1 опр. респондент	2 опр. респондент	3 опр. респондент
1	Демонстративний	4	6	10
2	Застріваючий

Подобные документы

• Прояви акцентуацій характеру в поведінці молоді

  Аналіз феномену акцентуацій характеру у структурі особистості в різноманітних психологічних теоріях. Акцентуації характеру, що впливають на поведінку. Використання характерологічного опитувальника Леонгарда для визначення типів акцентуацій характеру.
  
  курсовая работа [61,7 K], добавлен 14.07.2016
  

• Акцентуації характеру та їх вплив на поведінку підлітків

  Розкриття особливостей підліткового віку, поняття характеру, а також передумов розвитку акцентуацій. Визначення головних факторів виникнення порушень поведінки неповнолітніх. Аналіз ознак основних акцентуацій з урахуванням їх впливу на особистість.
  
  статья [22,5 K], добавлен 07.02.2018
  

• Функції і місце ціннісних орієнтацій в структурі особистості

  Визначення місця і загальних функцій ціннісних орієнтацій в цілісній структурі людини. Вивчення процесів, які детермінують поведінку. Екзистенціальні вибори в процесі становлення людини. Місце ціннісних орієнтацій в психологічній структурі особистості.
  
  реферат [35,2 K], добавлен 07.04.2011
  

• Акцентуації характеру в підлітковому віці

  Особливості підліткового віку і передумови їх девіантної поведінки. Науково-теоретичні підходи до визначення поняття "характер". Акцентуації як тимчасові зміни характеру в підлітків. Загальні характеристики акцентуацій характерних для сучасних підлітків.
  
  курсовая работа [216,9 K], добавлен 04.02.2015
  

• Психологія особистості

  Основні види темпераменту, їх психологічна характеристика. Поняття характеру - сукупності придбаних індивідуально-психологічних стійких властивостей особистості. Моральна оцінка характеру, його емоційні та вольові риси, природні й соціальні передумови.
  
  презентация [535,3 K], добавлен 24.09.2015
  

• Акцентуація рис характеру. Класифікація типології особистості

  Властивості характеру людини: вольові (рішучість, дисциплінованість), інтелектуальні (допитливість, винахідливість) та емоціональні (пристрасть, веселість, байдужість). Акцентуація та типи особистості, діагностика та характеристика типів акцентуації.
  
  реферат [20,0 K], добавлен 14.10.2009
  

• Формування характеру в підлітковому віці

  Визначення сутності поняття характеру. Психологічні особливості розвитку особистості у підлітковому віці. Опис процедури дослідження характеру в підлітків, аналіз результатів. Рекомендації щодо впливу психолого-педагогічних умов на формування характеру.
  
  курсовая работа [111,1 K], добавлен 17.04.2015
  

• Характер людини та його визначення

  Структура, природа та вияви характеру. Основні соціально-психологічні умови його формування. Експериментальна перевірка з акцентуації характеру людини за тестами К. Леонгарда. Порівняння характерологічних особливостей у студентів третього курсу.
  
  курсовая работа [68,1 K], добавлен 20.06.2012
  

• Акцентуації характеру

  Основні дослідники типології характеру, характеристика досліджень. Сутність і критерії типології характеру. Практичне дослідження, пов'язане з методиками визначення акцентуації характеру. Рекомендації респондентам щодо застосування отриманої інформації.
  
  курсовая работа [160,2 K], добавлен 10.11.2010
  

• Природа характеру

  Поняття, сутність, структура, природа та особливості формування характеру як однієї з істотних особливостей психічного складу особистості. Аналіз місця волі в характері людини. Загальна характеристика та значення виховання характеру в підлітковому віці.
  
  реферат [26,4 K], добавлен 23.11.2010
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам