Характер людини та його визначення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема

Характер людини та його визначення

Зміст

Вступ

Розділ 1 Психолого-педагогічні основи характеру людини

1.1 Структура,природа та вияви характеру

1.2 Основні соціально-психологічні умови формування характеру

1.3 Вольові риси характеру, їх виховання

Розділ 2. Експериментальна перевірка з акцентуації характеру людини за тестами К. Леонгарда

2.1 Описання методики

2.2 Обробка результатів експерименту

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

В поняття характеру включають не всі істотні риси людини, а тільки ті, що характеризують властивий їй спосіб діяння, спосіб її поведінки в суспільстві. Коли говорять про характер людини, то мають на увазі такі її риси, як, наприклад, сумлінність чи несумлінність виконання нею своїх обов'язків, чуйне чи байдуже ставлення до людей, принципіальність, мужність, сміливість, скромність, чванливість та інші її особливості.

Характер не є просто сумою різних психічних властивостей людини. Він являє собою своєрідне поєднання індивідуальних рис людини, яке утворюється в процесі її розвитку під впливом життєвих умов і виявляється в її поведінці. Тому характер можна визначити як індивідуальну своєрідність психічного складу особистості, який виявляється в її поведінці, її ставленні до суспільства, до колективу, до інших людей і до себе самої. [3].

Характер не є просто сумою різних психічних властивостей людини. Він являє собою своєрідне поєднання індивідуальних рис людини, яке утворюється в процесі її розвитку під впливом життєвих умов і виявляється в її поведінці. Тому характер можна визначити як індивідуальну своєрідність психічного складу особистості, який виявляється в її поведінці, її ставленні до суспільства, до колективу, до інших людей і до себе самої.

Характер є не якоюсь надбудовою над інтелектуальними, емоціональними і вольовими рисами людини. Він являє собою своєрідний їх синтез, певну систему систем тимчасових нервових зв'язків, породжену ходом взаємин людини з зовнішнім світом протягом попередньої історії її життя.

В характері повніше, ніж у темпераменті, виявляється індивідуальність людини. Кожна особистість, оскільки вона є індивідуальністю, має свій особливий психічний склад, свою манеру поведінки, свій звичний спосіб діяння, тобто свій певний характер.

Характер особистості не тільки виявляється в її діях, вчинках, а й накладає на них свій відбиток. Від того, який характер у людини, залежить те, як вона діє при певних обставинах, як домагається реалізації своїх цілей, своїх ідейних прагнень. Звідси стає зрозумілим, якою важливою якістю людини є її цільний, сильний, виразний характер і наскільки актуальним є наукове вивчення характерів людей та шляхів їх формування [3].

Актуальність. У наш час типовою та гостро поставленою є проблема вивчення акцентуації характеру людини. Яка на даний момент передбачає визначення характеру за такими факторами - демонстраційний, педантичний, застревающий та збудливий, що є досить важливим елементом при вивченні характерологічних особистостей. Актуальним є вивчення характеру людини, що формується в процесі її індивідуального життя під провідним впливом його суспільних умов.

Об'єктом є характерологічні особливості студентів.

Предметом є вивчення особливостей характеру студентів та порівняти результати груп.

Метою є практичне виявлення та порівняння характерологічних особливостей у студентів 3 курсу, природничого факультету;

Завданнями досліджень є;

Ш Розглянути поняття про характер його структуру;

Ш Розглянути основні соціально-психологічні умови формування характеру;

Ш Вивчення особливостей характеру студентів 3 курсу.

Ш Перевірити та проаналізувати отримані результати експерименту.

Розділ 1 Психолого - педагогічні основи характеру людини

1.1 Структура природа та вияви характеру

Характер становить собою цілісне утворення. Проте це ціле складається з певних компонентів, які характеризують ті чи інші риси поведінки людини. Піддаючи різкій критиці гештальтистів, Павлов вказував на те, що визнання цілісності характеру не перешкоджає виділенню в ньому окремих рис, одні з яких висуваються, інші - маскуються, ледве - ледве виявляються, відступають на задній план і т. п., а, навпаки, потребує їх аналізу. Аналізуючи особистість, ми можемо за певними рисами, наприклад, характеризувати її як людину тиху, спокійну, дуже ніжну або ж суперечливу, неспокійну і т. д. Якщо взяти ці риси окремо, ми звичайно, не визначимо характеру людини; в своїй же сукупності, у взаємозв'язку вони дають нам цей характер.

Визначити структуру або будову характеру людини - значить виділити основні його компоненти або властивості в їх складному взаємовідношенні. Психічні властивості людини, динамічні стереотипи, що лежать в їх основі, активізуються і виявляються у відношеннях до її середовища. Тому, аналізуючи структуру характеру, треба виходити з цих відношень, розглядати поведінку людини в різних життєвих ситуаціях, зважити на ті вимоги, які ставить до людини її суспільне середовище.

В структурі характеру людини можна виділити передусім дві його сторони, невіддільні одна від одної, а саме: зміст і форму. « Особистість характеризується не тільки тим, що вона робить, а й тим, як вона це робить ». Те, що робить особистість, виявляється в її життєвій спрямованості. Воно й складає змістову сторону її характеру. Те, як вона реалізує свою життєву спрямованість, можна розглядати як його форму.

В зарубіжній психології є намагання виключити з поняття характеру його зміст і розглядати характер лише як форму поведінки. Таке розуміння характеру приводить до побудови формальних характерологічних схем, в яких ігноруються живі, конкретні люди з їх потребами, інтересами і прагненнями.

Разом з тим не слід ігнорувати і форму характеру, зводити в ньому все до змісту духовного життя особистості. Такий підхід приводить до того, що замість характерів розглядаються і класифікуються світогляди, переконання, потреби, інтереси людей, а не їх характери у власному розумінні слова, в яких зміст поєднується з певною формою. В цьому випадку також зникає конкретна людина, у якої спрямованість виявляється в індивідуально своєрідній формі її поведінки [4].

В структурі характеру провідною його стороною є життєва спрямованість особистості. Потреби, інтереси й переконання особистості, визначаючи напрям її життєвої активності, позначаються на її ставленні до інших людей і до себе самої.

Так, у буржуа провідним є прагнення до наживи. Воно й визначає зміст його почуттів, спрямованість волі і всю його індивідуалістичну поведінку. У міщанина на передній план виступає прагнення забезпечити власне благополуччя, а всі інші мотиви відсуваються на задній план. Для людини характерним є піклування про розвиток суспільного виробництва, яке забезпечує задоволення зростаючих матеріальних потреб всього суспільства і кожної людини зокрема. Зрозуміло, що така спрямованість знаходить свій вияв в колективістичних рисах її характеру.

В сформованому і морально стійкому характері людини провідним компонентом є її переконання. Вони дають їй змогу вірно усвідомлювати цілі соціалістичного суспільства, правильно орієнтуватися в громадських подіях, вірно співвідносити особисте й суспільне і визначити свою поведінку. Переконаність особистості виявляється в таких рисах характеру, як цілеспрямованість, принциповість, оптимізм, вимогливість до себе і до інших людей. Людина з твердим переконанням здатна в найтяжчі хвилини життя виявити максимум сил для досягнення важливих для суспільства цілей, а коли потрібно, то й віддати своє життя заради суспільної справи. Цього, звичайно, не можна ждати від людини безпринципної, від індивідуаліста і кар'єриста, який може тимчасово напружувати свої сили, виявляти активність лише для того, щоб показати себе, досягти особистої вигоди [9].

Розумові риси особистості становлять істотну сторону в структурі її характеру. Те, в якій мірі людина спостережлива, наскільки серйозно підходить вона до подій, до завдань, що покладаються на неї, розважлива чи нерозважлива вона в своїх висновках і рішеннях, позначається на її характері. Одні люди відзначаються розсудливістю, вони всебічно оцінюють обставини, враховують можливі наслідки своїх дій, інші - нерозсудливо беруться за все, діють під впливом першого імпульсу; одні виявляються гнучкість розуму, інші ж, навпаки, відзначаються деякою його інертністю, що теж може стати і стає характерологічною їх рисою.

Розум людини може виявлятися в холодній розсудливості або пристрасному захоплені яким - небудь питанням, напруженому шуканні істини. Тим самим не тільки розумові, а й емоціональні риси людини стають складовим моментом її характеру. Зміст, спрямованість почуттів людини позначаються на її характері. Так, одних особливостей він набуває у буржуа з його егоїстичними почуттями, породжуваними власним благополуччям чи неблагополуччям, турботами про можливе зниження або підвищення курсу акцій і т. п. Інші риси характеру виявляються у людини, що живе дійсно людськими почуттями, тісно поєднаними з її громадськими інтересами. Важливу роль в структурі характеру особистості відіграє рівень розвитку її морально - політичних, естетичних і інтелектуальних почуттів.

Прояви емоціональних сторін характеру людини залежить від розвитку у неї соціально - етичних гальм, вольової регуляції. Одна людина може бути від природи надзвичайно емоційно збудливою, але вміє стримувати себе, інша, навпаки, не така збудлива, але може проявляти нестриманість, ефективність у своїх відносинах до інших людей. Це вказує на роль волі в структурі характеру. Воля являє собою стрижень сформованого характеру. Людина з твердою волею свідомо, із знанням справи регулює свою діяльність,переборює перешкоди на шляху до своєї мети. Сильна воля є необхідним компонентом сильного характеру. Слабовольні люди є « безхарактерними» людьми. З розвитком волі людини зміцнюється і її характер.

Вольовий характер відзначається виразністю, постійністю і твердістю людини при досягненні певної мети. Людині з вольовим характером властиві мужність, здатність перебувати на висоті завдань у важких умовах життя, володіти своїми почуттями. Вольовий характер людини відзначається і такими її якостями, як рішучість, сміливість, наполегливість.

Цінним для суспільства є не всякий вольовий характер людини, а такий, що відзначається її ідейною спрямованістю. Мати ідейно - вольовий характер - значить бути цілеспрямованою і діяльною людиною. Передові люди натхнені великими ідеями, загартовані в боротьбі з труднощами, відзначаються такими рисами, як принциповість, твердість характеру, завдяки яким вони успішно переборюють всілякі перешкоди на шляху до суспільно значущих цілей.

Важливим компонентом характеру особистості є її звички. Особливість характеризується тим, наскільки свідомо засвоєні нею способи діяння стали для неї звичними, такими, що функціонують у неї в значній мірі автоматизовано, без зайвого роздумування і вагання. Наявність корисних звичок допомагає людині керуватися в своїй поведінці тими принципами, які вона поділяє, послідовно проводити їх у життя.

Різні компоненти психічного складу особистості так поєднані між собою, що в її поведінці не можна відділити їх один від одного. В залежності від конкретних життєвих завдань, які розв'язує людина, а також в залежності від стану її нервової системи можуть виявлятися і гальмуватися то одні, то другі властивості її характеру. Залишаючись самою собою, людина, однак, здатна змінювати тонус своїх дій, регулювати свої почуття, стримувати імпульси від органічних потреб і залишитися на рівні моральних вимог, які ставить до неї суспільство.

Структура характеру особистості є результатом її розвитку. Вона залежить від попереднього досвіду людини, від того, як склалося все її життя. В залежності від конкретних умов життя у неї можуть виявлятися різні якості характеру.

Спостереження за поведінкою школярів показують, наприклад, що одні з них сумлінно ставляться до навчання, мають відмінні успіхи, гордяться ними і в той же час зовсім байдужі до громадської роботи в колективі, ігнорують її. Інші, навпаки, є активними в громадській роботі, виявляють ентузіазм і ініціативу при виконанні доручень колективу, але байдуже ставляться до навчання, не виявляючи достатніх зусиль в цьому напрямі. Можна зустріти і таких школярів, які добре вчаться, беруть активну участь в громадській роботі, ввічливі в колективі, а дома не допомагають батькам, грубо ставляться до членів сім'ї нестримано реагують на їх зауваження. Подібні випадки непослідовної поведінки спостерігаються і в дорослих. Так, будучи ввічливими, привітними, лагідними в своїх відносинах із співробітниками на службі, деякі люди не виявляють цих рис у родинних взаєминах.

Ці випадки свідчать про однобічний розвиток якостей характеру, який пояснюється тим, що в одних умовах постійні вимоги, підкріплювані практикою відносин до інших людей, стали вимогами особистості до себе самої, в інших же сферах її поведінки цих вимог не було, внаслідок чого і не сформувались у неї відповідні риси. Враховуючи ці недоліки в формуванні характеру і підносячи, наприклад, вимоги в сім'ї до рівня вимог школи чи іншого колективу людей, можна досягти вирівнювання поведінки людини, її характеру.

Повноцінний характер людини відзначається його повнотою, цільністю, визначеністю і силою. Повнота характеру виявляється у всебічності розвитку його якостей. Цілісність характеру полягає у внутрішній єдності психічного складу особистості, узгодженості різних відношень людини, що знаходять свій прояв у різноманітних життєвих ситуаціях, у відсутності протиріч між її словами і ділами. В житті зустрічаються люди з цільним характером і люди з роздвоєністю думок і почуттів, постійним розходженням між словом і ділом. Визначеність характеру виявляється в твердості і незламності, з якою людина відстоює свої переконання, в постійності її поведінки. Про людину з визначеним характером ми знаємо, чого можна від неї чекати, ми певні, як вона буде себе поводити в тій чи іншій ситуації, як вона поставиться до дорученої їй справи. Людина ж з невиразним характером сама часто не знає, як вона буде поводити себе завтра, вона є непевна людина, що пливе за течією подій.

Сила характеру проявляється в енергії, з якою людина прагне досягнути поставленої мети, це є її здатність до великого напруження, необхідного для переборення труднощів у виконанні тих завдань, що стояли перед нею. Одні люди відзначаються великою енергією, вони є ентузіастами своєї справи, інші ж все роблять помалу і тихо, пасують перед труднощами і перешкодами.

Ці складні якості характеру перебувають інколи в суперечливих відношеннях. Так, наприклад, можна зустріти людей з однобічним, але сильним характером. Спостерігаються випадки, коли характер відзначається повнотою, але недостатньою виразністю. Такі люди нестійкі в своїх інтересах, відносинах до інших людей і т. п. Повнота, цільність, визначеність і сила характеру особистості формуються в процесі її виховання, життєвих взаємовідносин з іншими людьми і в процесі праці [3].

Природа та вияви характеру

Виникнення характеру, його природа є предметом давніх дискусій психологів. Питання про природні основи характеру має велике значення для розуміння особливостей впливу природної організації людини на вияви її характеру.

У зарубіжній характерології природні основи характеру зазвичай розкриваються через уявлення про структуру особистості. З.Фройд представив особистість через тріаду “ Воно ”, “ Я ”, “ Над - Я”.

Представники вчення про психоаналіз( З.Фройд, К.Юнг, А. Адлер та їх послідовники) вважають, що пізнати людину, її характер можна тільки шляхом проникнення у сферу підсвідомого, у найглибшу частину її інтимного світу, де, на їхню думку, зосереджені особисті потреби та конфлікти індивіда, його невирішені проблеми, “гнійні осередки ”, які заражають його життя. У підсвідомості зберігається весь пережитий досвід, який не присутній у свідомості в цей час, але який стимулює аномальні форми поведінки, породжені нерозв'язаними конфліктами, що непокоять суб'єкта. Звідси, проникнути в підсвідомість можна лише за допомогою таких методів, як аналіз описок, обмовок, запам'ятовувань, фантазій та сновидінь людини, а також методу вільних асоціацій, проективних тестів тощо. Проте зводити вивчення характеру тільки до проникнення у сферу підсвідомого неправомірно, насамперед тому, що в такому разі вкрай обмежується його пізнання.

Ф. Лерш запропонував теорію накладання трьох страт:

Ш Елементарного шару, який виявляється через конституцію організму, що є основою темпераменту;

Ш Глибинного шару, пов'язаного з темпераментом, який є основою характеру;

Ш Вищого шару, який становить свідому вольову та раціональну психічну діяльність, що формує характер.

Уявлення Ф. Лерша про природні основи характеру співзвучні з уявленнями вітчизняних характерологів, котрі розв'язують це питання, виходячи з учення І.П. Павлова. згідно з ученням про вищу нервову діяльність темперамент виражає якості нервової системи і є виявом певного типу нервової діяльності в характері та поведінці людини.

Знання характеру - важлива умова спілкування людей. Цей шлях вирішення проблеми сумісності [1].

Арістотель і Платон пропонували визначити характер за рисами обличчя. Ця характерологія ґрунтувалася на дещо наївній гіпотезі. Пропонувалося відшукати в зовнішності людини риси схожості з якоюсь твариною, а потім ототожнювати її характер з характером цієї тварини. Так, за Арістотелем, товстий, як у бика, ніс свідчить про лінощі; широкий ніс з великими ніздрями, як у свині, - про обмеженість, нерозумність; ніс, як у лева, - про поважність; волосся жорстке, як у левів і кабанів, - про хоробрість.

Давню історію має хіромантія - визначення характеру людини та пророкування її долі за лініями на долоні [4].

У 18ст. набула поширення фізіономічна система І.Лафатера, котрий вважав, що голова людини є “дзеркалом душі ”, і вивчення її будови, конфігурації черепа, міміки - основний шлях для пізнання людського характеру. Про геніальність Гете, на думку І. Лафетера, найбільшою мірою свідчить про…ніс, який “знаменує продуктивність, смак і любов - інакше кажучи, поезію ”. ніякого наукового методу спостереження Лафтер запропонувати не міг, і його фізіономіка мала белетристичний характер.

Сучасні антропологія, анатомія, психологія не мають жодних вірогідних даних про те, що характер людини залежить від будови тіла, форми черепа, конфігурації обличчя, кольору волосся чи шкіри, довжини кінцівок тощо.

Ч. Дарвін у своїй книзі “Про вияви почуттів у людини і тварини ” писав, що “кожний індивід скорочує переважно тільки певні м'язи обличчя, за своїми особистими нахилами, ці м'язи можуть бути більш розвиненими, і тому лінії і зморшки обличчя, що утворюються в результаті звичайного скорочення, можуть стати більш глибокими і помітними ”. Ці ідеї Ч.Дарвіна стали поштовхом для досліджень багатьох психологів, котрі почали будувати свої фізіогнономічні вчення на описі й трактуванні виразу обличчя і стану його м'язових тканин. Склались своєрідні фізіогномічні довільники з психологічним тлумаченням міміки [6].

Ці спостереження в певному розумінні відрізняються від фантастичних побудов Лафатера, Галля та ін. Очевидно, існує певна залежність між звичним виразом обличчя людини і складом її характеру. Наприклад, портрети великих майстрів живопису передають у виразі обличчя риси характеру людини. Проте ця залежність між звичним виразом обличчя людини і складом її характеру не є закономірною. Той чи інший вираз обличчя, зморшки можуть мати не одну, а багато причин виникнення.

Отже, зовнішній вигляд людини сам по собі не може бути джерелом вичерпних відомостей про її характер, проте для визначення характеру певну роль відіграє уважне вивчення зовнішності.

Форми вияву характеру різноманітні. Часто ми майже безпомилково здогадуємося про основні особливості характеру іншої людини з виразу обличчя й очей, з ходи, постави, з того, як вона сидить,пише, розмовляє, як і що робить. Наприклад, погляд буває зверхнім, з викликом, заздрісним, ревнивим, безжалісним, зляканим, крижаним, проникливим, лукавим, дурним, розумним, суворим, прилипливим, пильним, відкритим, добрим, лагідним, правдивим, щирим. Люди дивляться ліниво холодно, запитливо з цікавістю, пильно, спокійно, настирно тощо [9].

Здавна люди звертали увагу на почерк як на одну з можливих форм вияву характеру людини. Справді, вироблення навички письма потребує спеціального навчання та спеціальної системи вправ. Рухи руки, необхідні для письма, закріплюються, усталюються, набувають стійких індивідуальних особливостей, що й забезпечує утворення почерку. Вироблений почерк незмінний довічно, незалежно від того, в який час, де,чим і як ми пишемо. На цій основі графологи вважають, що товщина, нахил літер, натиск під час письма, просторове розташування літер, їх висота в кожному слові та сталість написання, зв'язок букв у слові та ряд інших особливостей письма - все це виражає ті чи інші риси характеру.

Важливим джерелом пізнання характеру є мовне спілкування людей. “Пізнаємо птаха за пір'ям, а людину за розмовами ”.- говорить прислів'я. наприклад, за тембром, інтонацією голосу можна судити про щирість людини, про її схильність до доброти, розсудливості тощо. Багато може сказати, наприклад, голос пишномовний, скрадливий, ласкавий, несміливий, злісний, схвильований, переможний, солодкуватий, ніжний.

Питання про форми вияву характеру цікаве та складне. На нього нелегко відповісти однозначно. Тому й сьогодні слушними залишаються слова відомого нейрофізіолога М.О.Бернштейна: “Немає ніякого сумніву, що в кожному живому організмі майже все пов'язане зі всім, і індивідуальні риси особистості людини не можуть не викарбовуватися в рисах її обличчя, в її почеркові, ході, тембрі та інтонаціях її голосу тощо. Але записані ці риси особистості такими кодами, яких сучасна наука поки ще не в змозі прочитати та декодувати ”.

Однак основною формою вияву та основним способом виміру характеру, безперечно є дії людини, її реальні вчинки та робочі операції [8].

Але слід пам'ятати, що природжений тип нервової системи з перших днів життя перебуває під впливом суспільних умов життя, виховання, які накладають відбиток на його функціонування.

Протягом життя в людини утворюються динамічні стереотипи, тобто системи нервових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку, які виникають під впливом різноманітних подразнень, що діють у певній послідовності та певній системі. Багаторазові повторення таких подразнень спричиняють утворення міцних нервових зв'язків, які потім виявляються дедалі легше та автоматичніше, без особливого нервового напруження

Утворення та перетворення динамічних стереотипів вимагають значної, часом важкої роботи нервової системи. Динамічні стереотипи утворюють фундамент звичних дій, рис характеру, які, як уже зазначалося, здебільшого виявляються мимоволі.

Отже, характер особистості є складним синтезом типу нервової діяльності та життєвих вражень, умов життя, виховання. “Жива істота, - писав І.П.Павлов, - від дня народження зазнає найрізноманітніших впливів навколишнього середовища, на які вона неминуче повинна відповідати певною діяльністю, що часто закріплюється на все життя і виявляється в певних рисах характеру ”. Отже, характер, вважав Павлов, “є сплав рис типу і змін, зумовлених середовищем ”.

Люди народжуються з різними особливостями функціонування головного мозку, що зумовлюється типом нервової системи, але ці фізіологічні відмінності людей є лише передумовою формування протягом різних морально - психологічних якостей і, зокрема, відмінностей характеру.

Те, що в одній родині за схожих умов виростають діти з різними рисами характеру, не може бути доказом природженості рис характеру адже однакових умов виховання дітей не буває [6].

Багатогранність спілкування, обставин, в які потрапляють діти, їхніх переживань створює надзвичайно різноманітні умови життя та виховання дітей. Саме це, відбиваючись у мозку дитини, зумовлює найрізноманітніші індивідуальні способи реагування, які поступово стають у кожної дитини своїми, властивими лише їй, звичними рисами характеру.

Саме те,що моральні норми життя і вимоги до дітей у процесі їх виховання здебільшого бувають типовими, найбільш зумовлює вияви типових рис характеру, спільних для багатьох людей [5].

1.2 Основні соціально - психологічні умови формування характеру

Характер людини не є природженою її властивістю. Він не визначається її фізичною організацією. Хибними і фаталістичними є спроби поставити характер людини в залежність від будови її тіла, довести, ніби він визначається її конституцією ( Кречмер та ін.). Характер людини формується в процесі її індивідуального життя під провідним впливом його суспільних умов.

Зрозуміти формування характеру можна лише виходячи з історії розвитку взаємодії особистості з її соціальним середовищем. В цій взаємодії ми повинні враховувати дві сторони: по - перше, характер впливу обставин життя на особистість, і по - друге, активність самої особистості, яка діє на обставини з метою підпорядкування їх своїм потребам і інтересам. Тут, за виразом Маркса і Енгельса, « обставини в такій же мірі творять людей, в якій люди творять обставини».

Формування характеру особистості проходить довгий шлях. Воно зв'язане з формуванням її розуму, почуттів, волі та інших властивостей. Формування характеру особистості є процес відображення нею обставин життя. К. Маркс зазначав, що характер людини створюється обставинами. Він утворюється як своєрідне відбиття умов життя, як « сплав вражень», одержаних від навколишнього середовища. Характер змінюється внаслідок зміни суспільних умов життя людини. До цих умов належать насамперед відносини між людьми, зокрема, відносини між батьками і старшими в сім'ї, відносини в колективі, школі і т. п.,які опосередковують відношення особистості до предметів і явищ зовнішнього світу. В залежності від характеру пануючих у суспільстві й сім'ї відносин формується той чи інший спосіб поведінки особистості, її характер.

Характер вироблюється в процесі активної діяльності людини. З усіх видів діяльності людини вирішальне значення у формуванні характеру має її праця [3].

Праця людини є корінна умова самопізнання і пізнання інших людей. У процесі праці формується самостійність особистості, стійкість характеру, скромність, сумлінність, організованість і ініціативність, тобто всі ті якості, які забезпечують людині можливість подолання труднощів і перешкод на життєвому шляху і досягнення високих показників у виробничій, суспільно корисній праці. Можна з певністю сказати, що школа праці є вища школа формування характеру. Не менше значення у формуванні характеру має громадська діяльність. Енгельс вказував на пряму залежність сили і повноти характеру особистості від активної участі її в громадській діяльності, в боротьбі за краще майбутнє. Люди, кадри загартовуються в живій праці, в боротьбі з труднощами, в процесі подолання перешкод.

Залежність формування характеру від діяльності людини, її участі в праці і боротьбі за зміну умов життя підтверджує педагогічний досвід Макаренка. Успіх його педагогічної практики в формуванні бойового типу характеру пояснюється не лише тим, що він вводив підлітків, юнаків у нові умови і відношення, а й тим, що він максимально сприяв активності самих вихованців, їх діяльній участі в побудові нових умов життя.

Під впливом умов життя формуються системи тимчасових зв'язків, які забезпечують відповідний рівень стосунків індивіда з середовищем, певний спосіб його поведінки в різних обставинах життя. Під впливом цих умов формуються лише ті зв'язки, які підкріплюються вимогами життя, інші ж, в тому числі випадково утворені, - гальмуються. Закріплені тимчасові зв'язки стають основою для утворення нових. Нові зв'язки вплітаються в старі, відбувається сумація тимчасових зв'язків, яка приводить не лише до кількісного ускладнення системи, а й до якісних її змін. Сумація тимчасових зв'язків має своє місце тоді, коли нові враження легко зливаються з старими слідами, в силу подібності старих і нових подразнень, коли кожна нова життєва дія є прямим продовженням старих, попередніх дій. Нові дії, якщо вони де в чому суперечать старим враженням, можуть корегувати ці останні. Корегування тимчасових зв'язків має місце тоді, коли зовнішні умови потребують зміни існуючих відношень. При різкій зміні умов життя і цілком нових вимогах може мати місце і відміна старих тимчасових зв'язків, тобто певне їх гальмування цими новими впливами.

Таким чином, розвиток взаємовідношень особистості з її оточенням - це процес утворення, корегування і гальмування тимчасових зв'язків в залежності від динаміки обставин життя. В перших двох випадках ми маємо типовий процес постійного формування і розвитку характеру, а в третьому випадку - процес переробки окремих рис характеру. Цей процес переробки окремих рис характеру особистості може суб'єктивно переживати як тяжку внутрішню боротьбу. Гальмування старих зв'язків утруднюється, вони розгальмовуються, ново утворювальні зв'язки не закріплюються, їх доводиться постійно збуджувати і підтримувати на належному рівні. Це, звичайно, важкий нервовий труд, який потребує великого напруження.

Дуже давні зв'язки розгальмовуються тоді, коли суб'єкт зустрічається з старими відношеннями. Отже, це давній психологічний закон: якщо старе відношення було подавлене новими умовами, то при новому підкресленні старих відношень вони швидко дають себе знати ( Павлов). Сильна людина, а тим більше при наявності підтримки з боку інших людей, може з успіхом подавляти старі зв'язки, звички і закріплювати нові.

Важливу роль в цьому процесі відіграє друга сигнальна система, що є найвищим регулятором людської поведінки. Вона дає змогу особистості оцінити можливості діяння, врахувати всі обставини і гальмувати імпульси, що йдуть від першої сигнальної системи і від підкірки, спрямовувати свою поведінку відповідно до вимог всієї складності умов, а не окремих її агентів, відповідно до переконань і моральних принципів.

Характер формують всі зовнішні впливи на людину, які відзначаються певною життєвою значимістю. Вирішальну роль в цьому процесі відіграє виховання. Вміле виховання організовує обставини життя і спрямовує в потрібному напрямі життєві впливи, створює відповідні відношення до середовища у підростаючої особистості, підкріплює їх і забезпечує можливість їх практикування в житті. Разом з тим воно гальмує сліди від випадкових впливів. Отже, існує тісний зв'язок між вихованням і формуванням якостей характеру [2].

На певному етапі розвитку особистості вступає в силу самовиховання і саморегулювання процесу формування характеру. Сформовані в процесі виховання потреби, установки, інтереси особистості стають основою її вимог як до зовнішніх умов життя, так і до самої себе. Вона починає сама організовувати умови свого життя і разом з тим виховувати себе, керуючись при цьому як власними потребами й інтересами, так і вимогами авторитетних людей, колективу, суспільства в цілому, а також вимогами самої діяльності, яку виконує особистість. Так, вже в дошкільному віці дитина у зв'язку з засвоєнням перших понять про те, що можна робити, а що - ні, починає регулювати свої дії і вчинки. Однак на повну силу ця здатність виявляється тоді, коли підростаюча особистість набуває життєвого досвіду, пізнає об'єктивні закономірності зовнішнього світу і суб'єктивного життя, коли у неї формуються світогляд і ідеали, відповідно до яких вона починає свідомо планувати свою життєдіяльність.

Тут ідеальне, що є відображенням об'єктивної реальності, стає силою, яка організовує і скеровує життєвий шлях особистості. Ідеальне перетворюється в реальне, стаючи регулятором її поведінки. « Думка про перетворення ідеального в реальне глибока: дуже важлива для історії. Але і в особистому житті людини видно, що тут багато правди».

Таким чином, у формуванні характеру особистості ми бачимо прояв одного з внутрішніх законів її розвитку, який можна назвати саморегулюванням. На вищій стадії свого розвитку особистість починає ставити вимоги до себе, до своєї поведінки, що відкриває нові можливості розвитку характеру. Вона стає тією системою, яка сама себе не тільки підтримує, а й удосконалює. Її характер є певним підсумком життєвих впливів, виховання і саморегулювання, яке формується внаслідок засвоєння нею вимог громадського життя і знання самої себе.

Матеріалістичне пояснення формування характеру в процесі активної взаємодії особистості і середовища переборює фаталістичні погляди в цьому питанні. Воно обґрунтовує можливості виховання характеру і успішної роботи особистості в справі його виправлення і вдосконалення [3].

Формування характеру у дітей. Формування характеру розпочинається з раннього дитинства. Вже в цьому віці в залежності від обставин життя в сім'ї, від стосунків між батьками, батьками і дітьми, від виховання починають складатися те чи інше звичне ставлення дитини до людей, певні способи її поведінки. Сімейні взаємини відбиваються на дитині безпосередньо, шляхом наслідування. Дитина так само ставиться до людей, предметів, як до них ставляться старші, батьки. Вона мимоволі від дорослих переймає їх манеру ходити, розмовляти, тримати себе тощо. Під впливом вимог батьків у дітей формуються, підкріплюються певні тимчасові зв'язки, гальмуються інші, випадково утворені, внаслідок чого у неї виникають стійкі відношення до середовища [2].

Поряд з безпосереднім відображенням середовища дитина дошкільного віку пізнає його і опосередковано, в процесі мовного спілкування з дорослими, батьками. Останні роз'яснюють дитині, як треба поводитись і ставитись до вимог інших, розкривають наслідки негативної її поведінки, використовують з цією метою оповідання, казки. Дитина засвоює певні правила поведінки, у неї формуються уявлення про те, що «добре» і що «погано», що «можна» і що «не можна», і вироблюються вміння керуватися ними. Підкріплюване вимогами дорослих усвідомлення цих правил починає визначати поведінку дитини, вибіркове її ставлення до явищ. Виникають перші зародки саморегулювання, яке виявляється в тому, що дитина починає в певних випадках стримувати себе.

Формування характеру дитини відбувається в процесі її діяльності. В діяльності розвиваються фізичні і розумові сили дитини, формуються необхідні для цього зв'язки між першою і другою сигнальними системами. В процесі діяльності дитина навчається усвідомлювати свої можливості керувати своїми рухами відповідно до вимог виконуваного нею завдання. В дошкільному віці особливо важливу роль у формуванні поведінки дітей відіграють ігри дітей, зокрема колективні, елементи трудової діяльності, виконання доступних доручень дорослих, а також початки навчальних занять з дітьми старшого віку. В процесі діяльності у дітей під впливом їх взаємин з дорослими та іншими дітьми закладаються основи таких позитивних рис майбутнього характеру, як сумлінне ставлення до виконання завдань, працьовитість, чуйне ставлення до інших, терплячість, витримка, акуратність, ввічливість, скромність, правдивість, колективізм та ін.

При невмілому підході до дітей, неправильному їх вихованні вже в цьому віці можуть виникати деякі негативні риси характеру, як - от: лінощі, неввічливість, нещирість, примхливість, нескромність, риси егоїзму та ін. одним з важливих завдань виховання дітей в цьому віці є запобігання виникненню таких явищ.

Вступаючи до школи, дитина входить в новий колектив, залишаючись в той же час і в сім'ї, включається в нові відносини і тим самим набуває нових форм поведінки. Шкільний колектив являє собою частину колективу суспільства з його відносинами співробітництва і взаємодопомоги, з його вимогами, громадською думкою і оцінкою. Він стає важливим фактором формування характеру школяра. Разом з розвитком колективу, його вимог і організованості формується характер членів цього колективу [7].

Стадії розвитку колективу в основному збігаються з стадіями розвитку особистості школяра. Так, на першій стадії під впливом вимог учителя в учнів створюється внутрішня готовність активно підтримувати ці вимоги. На другій стадії виділяється група учнів, яка не лише готова підтримувати вимоги вчителя, а й сама активно вимагає цього від інших, сприяючи, таким чином, успішному переходу колективу на третю стадію, коли вимагає весь колектив. Вимоги всього колективу підготовляють перехід до четвертої стадії, коли особистість починає дедалі більше цікавитись своєю поведінкою, стає вимогливішою і до себе ( Макаренко). Таким чином, шлях розвитку особистості в колективі йде від особистості, яку формують, до особистості, яка сама себе формує.

Важливим фактором формування характеру особистості в колективі є стиль високоморальних взаємовідносин між учнями: чуйність, ввічливість, уважність, готовність в будь - який час допомогти товаришеві, принциповість і вимогливість один до одного [3].

Формування характеру потребує організації особистого досвіду учня, що сприяє утворенню у нього стійких звичок поведінки і діяльності. Співжиття учнів в колективі повинно організовуватись так, щоб воно забезпечувало формування звичок моральної і культурної поведінки, звичок діловитості, акуратності й організованості.

Але не лише обставини життя учня в колективі школи формують його характер. Останній формується в процесі навчання, яке озброює учнів знаннями основ наук, вміннями і навичками, вироблює у них правильні погляди на природу і суспільство, закладає основи їх наукового світогляду, розвиває їх всебічно.

В зв'язку з формуванням поглядів, переконань школяр починає певним чином ставитися до людей, суспільних подій і своїх обов'язків. У нього формується певний ідеал людини, який стає критерієм оцінки поведінки інших людей і своєї власної, визначає напрям її саморегулювання. В процесі навчання в школяра формується його нові інтереси, накреслюються мета і план життя, з яким він узгоджує свою життєдіяльність. Так поступово юнак стає зрілою людиною, яка робить свою життєдіяльність об'єктом своєї волі і своєї свідомості.

Шкільна робота дає школяреві багато нагод для «практикування» утворюваних систем тимчасових зв'язків. Вона ставить щораз збільшувані вимоги до його інтелектуальних і вольових сил. Навчання і праця вимагають від учнів не тільки уважності, наполегливості, посидющості, терпеливості, а й організованості, дедалі більш самостійного мислення і творчого ставлення до засвоєння знань та вмінь. При правильній організації і керівництві з боку вчителя навчальна і трудова діяльність школярів спричинюється до вироблення у них таких важливих якостей характеру, як відповідальне, сумлінне ставлення до справи, самостійність і критичність при підході до питань науки і практики, наполегливість, завзятість у роботі.

Нові можливості формування характеру школяра відкриває поєднання навчання з виробничою працею. Воно забезпечує формування цільного активного характеру школяра, в якого слово не розходиться з ділом і, як висловлювався І.П. Павлов, голова поєднана з руками.

Дослідні дані переконливо показують, що там, де навчання поєднуються з виробничою працею, самостійність учнів формується значно успішніше, ніж у школярів, які не включаються у трудову діяльність. Праця учнів, поєднана з навчанням основ знань, забезпечує найшвидший темп становлення, громадянського дозрівання особистості.

В процесі навчальної діяльності школярів, поєднуваної з роботою піонерської, комсомольської організації, з громадською їх активністю, в них формується свідомість обов'язку перед колективом і Батьківщиною, любов до неї, вміння підпорядковувати особистості інтереси інтересами колективу, формуються відносини товариського співробітництва і взаємодопомоги, товариськість, колективізм, вимогливість до себе, самостійність, ініціативність та інші цінні риси характеру [2].

1.3 Вольові риси характеру, їх виховання

Основні риси характеру зв'язані з особливостями волі людини. Волю інколи називають хребтом характеру, оскільки саме в вольових діях, які направлені на подолання труднощів, і проявляються головні особливості психічного складу особистості.

Якості волі стають рисами характеру, якщо вони набувають стійкості і постійно проявляються в різних діях людини.

Ціленаправленість. Вона виражається в ідейній цілеспрямованість поведінки людини, в тому, що мотиви які спонукають її до діяльності, витікають із головних, керуючих ідей, які стають основною ціллю її життя. Цілеспрямованість завжди допускає наявність у людини твердих принципів поведінки і непохитне проведення в життя своїх переконань.

Принципи, якими керується в своїй поведінці ціле направлена людина, носять характер і силу особистих переконань. Це не зовсім ідеальне, хороші принципи, розказані колись великими людьми, а «його» принципи, в справедливості яких впевнений і за які саме він готовий боротися до кінця.

Ідейну ціле направленість можна виховати за допомогою:

1). правильно організованого розумового виховання, заснованого на глибокому вивченні природи та суспільства;

2). використання в цілях виховання яскравих позитивних прикладів виконання людьми великого боргу служінню суспільству і своїй країні;

3). прилучення вихованців в неопосередковану практичну трудову і суспільну діяльність, зв'язану з проведенням в життя цих високих принципів.

Один із головних питань виховання ідейної ціле направленості - це виробітка в учащихся стійкої системи цілей як керуючої основи їх поведінки. Звичайно, в процесі життя ці цілі можуть розвиватися в подальшому, удосконалюватися і ускладнюватися. Однак спільна лінія їх розвитку, зберігаюча свою комуністичну направленість, повинна бути закладена вже в школі. Значення правильно поставленого розумового виховання в розвитку в людей які вивчають світогляди і в вихованні у них стійких високих моральних принципів поведінки дуже великі.

Суспільно корисна діяльність органічно входить в учбово - виховну роботу з формування ідейної ціле направленості навчаючих. Високі ідеали можуть заподіяти сильну дію на розвиток комуністичного світогляду, коли вони зв'язуються з активною суспільною діяльністю самих учнів.

Ініціативність. Це здатність людини до самостійного вольового проявлення, виражене в самостійній постановці цілей і організацій дій, направлених на їх досягнення.

Ініціативність як риса характеру відрізняється великою складністю. Для виявлення ініціативи необхідно:

1). зрозуміти як склалися обставини, в якій приходиться діяти (наприклад у грі - правильно орієнтуватися в даній обстановці і вміти її оцінити);

2). продумати, що потрібно зробити для того, щоб найкращим способом добитися поставленої мети, тобто розробити план дій;

3). зважитися на самостійні дії, тобто на те щоб виконати його і взяти на себе відповідальність за нього.

Виховання ініціативності можливо тільки в процесі самостійного рішення завдань, доступних, наприклад, учням на тому чи на другому етапі формування їх характеру. Дія за наказом, чи командою мало впливають на розвиток ініціативності, оскільки вони в більшій мірі обмежені вузькими завданнями і короткочасними діями, котрі направлені на їх рішення. Дитина, яка справляється з роботою, коли їй говорять: «склади обережно книги», «замети кімнату», « прибери зі столу», одержує мало досвіду, необхідного для розвитку ініціативності. Для виховання ініціативності потрібні доручення загального характеру, які вимагали б від дітей планування своїх дій на довготривалий період, наприклад: « Тобі прийдеться взяти на себе відповідальність слідкувати за чистотою в кімнаті. Подумай про це і зроби так, щоб підлога, стіл, підручники та інші речі були у тебе завжди в порядку». Важливим засобом розвитку ініціативності являється розподіл між навчаючими різних суспільних обов'язків: одному доручають дивитися за порядком у класі, іншому - розвиток куточка живої природи в біологічному кабінеті, третій займається організацією і проведенням різних заходів, четвертий відповідає за стінну газету, п'ятий організовує фізкультурний кружок і т. д.

Велике значення в розвитку ініціативності навчаючих має фізична культура та спорт. Особливо важливі в цьому відношенні рухливі та спортивні ігри, туризм, що дає необмежені можливості для проявлення ініціативи та самодіяльності.

Активність - це складна риса характеру, яка проявляється в цікавості людини до праці. Активність допускає постійність зусиль, направлених до одної цілі, витримка в роботі, планомірний та систематичний характер дій, обов'язково добитися даного результату. Необхідно відрізняти активність від поспішної діяльності, яка завжди має лихоманний характер, який проявляється в швидких замінюючи один одного діях часто не маючи між собою внутрішнього зв'язку.

Найбільш досконало активність людини розвивається в труді, який допомагає виробити такі риси характеру, як силу волі, здатність довго утримувати увагу на тому чи іншому об'єкті. Активність може розвиватися в самих різновид них видах діяльності. Наприклад, розумова робота школярів, зв'язана з виконанням своїх навчальних обов'язків, розглядається як діяльність, що впливає на виховання їх активності.

При організації заходів з виховання активності важливо дотримуватися загальних правил:

1. Праця повинна застосовуватись як система. Випадкова, несистематична праця, виконання трудових завдань від випадковості до випадковості не може сприяти виробці активності як стійкої риси характеру.

2. В організації праці необхідно постійно звертати увагу на результат і ціль, потрібно уникати перетворення праці в механічну роботу.

3. За своїм змістом і об'ємом праця як виховні заходи повинні відповідати віковим особливостям.

4. Необхідно притримуватись строгої регламентації процесу праці: він повинен проводитися в відповідний час, з відповідною витратою зусиль.

5. Різна робота, якщо вона почата, повинна бути завершена, якою б вона не була малою і незначною. Недоведені роботи до успішного результату визиває глибокий вплив на характер, приводячи до безвідповідальності, послабленню сили волі, та пониження активності і. т д.

Дисциплінованість - це свідоме відношення до своєї поведінки і своїх обов'язків по відношенню до суспільства. Дисциплінованість як рису характеру завжди зв'язують з виробкою відповідних навиків дисциплінованої поведінки.

Велике значення в вихованні дисциплінованості має самодисципліна. Про самодисципліну говорять тоді, коли людина направляє свою діяльність на подолання схильностей низького порядку (наприклад схильність до лінощів), які ведуть в сторону від виконання тих чи інших обов'язків. Слідуючи цим схильностям розвивається слабка сила волі, її в'ялість.

Для виховання дисциплінованості велике значення має дотримання поставленого режиму, закріплення вироблених на протязі життя звичок і навиків дисциплінованої поведінки і підкорення відповідним правилам.

Режим. Для нього суттєвим є чітке розподілення часу та різних в ньому видів діяльності. Наявність режиму вносить відому систему і порядок в діяльність людини, а його відсутність призводить до розкидання і випадковості вольових зусиль. Неорганізованість робочого часу, невпорядкована робота в таких умовах потрібно знову пристосовуватись до роботи.

Правила поведінки. Правила та норми поведінки розкривають або цілі поведінки («роби це», «не роби того»), або секрети для здобуття цих цілей (« поводься так», «від таких дій бережися»). І в тому і в іншому випадку вони досягають своєї цілі тільки тоді, коли відомі і зрозумілі, легко розуміються і закріплюються в пам'яті . Правила полегшують виконання потрібної діяльності, роблять її відповідною і точною. Якби у нас не було таких правил і ми були б змушені, проявляючи дисциплінованість, кожного разу звертатися до складного комплексу переживань, який змушує нас діяти так, а не інакше, наші вольові проявлення були б дуже важкими.

Правила, направлені на виховання дисциплінованості, повинні:

1) безпосередньо зв'язуватися з тими або іншими відповідними видами діяльності;

2) бути короткими, ясно і точно сформованими і не допускаючи ми різномовних пояснень;

3) суворо дотримуватися, інакше вони втрачають самі свої якості - якості імперативу, якому повинен підкорюватися вихованець в своїй поведінці.

Рішучість. Вона виражається в здібностях людини приймати самостійні рішення і неухильно проводить їх в дії, зв'язані з трудностями або небезпекою.

Рішучість допускає твердість, впевненість, сміливість, послідовність. Людина, яка не відчуває прийнятих нею рішень, не володіє рішучістю. Не можна розвити рішучість у дитини, якщо вона постійно відгороджує себе від всіляких труднощів, і якщо дорослі забирають з його шляху найменші труднощі.

Щоб розвити рішучість, необхідно:

1) як можна частіше самостійно приймати рішення і вибирати засоби для їх виконання;

2) використати для цього сильні, але досить складні завдання, створюючи умови для проявлення самостійності і подолання всілякого роду сумнівів;

3) неодноразово повторювати завдання, допомагаючи їх розвитку, і здобути необхідний досвід в даній дії;

4) виробити стійкий навик подолання особистих коливань і невпевненості при виконанні складних дій:

5) використати успіх прийнятої дії, почувати впевненість у своїх силах.

Одним з кращих засобів розвитку рішучості являються систематичні вправи фізичними вправами і спортом, потребуючі і самостійних дій, і самостійного вибору засобів в боротьбі з подолання важких, а інколи й дуже складних перешкод. Фізичні вправи при цьому мають подвійне значення: а) з них допомогою оволодівають здібністю рухатися в самих різновидних його проявах і пізнають свої можливості в цьому відношенні; б) в процесі цих вправ навчаються діяти спокійно та впевнено.

Крім цього, фізичні вправи допомагають розвитку рішучості як загальної риси характеру. Вони дають можливість неодноразово відчувати рішучість, відчувати перемогу над своїми коливаннями, сумнівами, подолання яких потребує інколи дуже великих вольових зусиль. Одержуючи таким способом досвід і допомагає у вихованні рішучості як риси характеру.

Стійкість. Ця риса характеру виражається в наполегливості, для того щоб не сталося досягнути поставленої цілі. Стійкість проявляється в особливо складних обставинах, в боротьбі з незвичайними труднощами. В цих умовах людина, володіюча стійкістю, не зупиняється перед запоруками, не відступає назад. Стійкість як одне із проявлень сильного характеру включає слідуючі особливості:

а). відсутність страху перед перешкодами. Стійка людина дивиться на перешкоди так що їх так чи інакше потрібно вирішувати, проявляти хоробрість, відвагу, готовність йти до кінця не дивлячись на труднощі;

б). самообладнання. Людина, яка володіє стійкістю, не розгублюється в хвилини небезпеки, не піддається паніці, зберігає ясність розуму;