Вплив властивостей темпераменту на стилі спілкування

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ ТЕМПЕРАМЕНТУ

1.1 Вивчення темпераменту у вітчизняній психології

1.2 Загальна характеристика темпераменту

1.3 Особливості прояву темпераменту в мовленні

Висновок до розділу 1

РОЗДІЛ 2. ПСХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТА СТИЛІ СПІЛКУВАННЯ

2.1 Вивчення спілкування у вітчизняній психології

2.2 Загальна характеристика спілкування

2.3 Характеристика стилів спілкування

Висновок до розділу 2

РОЗДІЛ 3. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЯВІВ ОСОБЛИВОСТЕЙ ТЕМПЕРАМЕНТУ У СТАРШОКЛАСНИКІВ

3.1 Особливості організації та методики дослідження

3.2 Результати даних взаємозв'язку темпераменту і стилів спілкування

3.3 Рекоментації щодо поліпшення продуктивності спілкування в залежності від темпераменту

Висновок до розділу 3

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ

4.1 Аналіз особливостей охоронони праці на робочому місці психолога

4.2 Розробка рекомендацій щодо покращення умов праці та розрахунок їх ефективності

4.3 Висновки до розділу 4

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальнiсть тeми дoслiджeння

Вивчення психологічних властивостей темпераменту та стилів спілкування належать до числа актуальних напрямів досліджень у психології. Це зв'язано з неабияким впливом на людину багатомірного зростання числа різноманітних життєвих ситуацій, до яких можна віднести зміни соціального життя людства, взаємовідносин між людьми. Дуже часто ситуації, що протікають в різних умовах, вимагають підвищеної витрати ресурсів і висувають різні вимоги до динаміки прояву властивостей темпераменту, спілкування та їх взаємодії з навколишнім світом, оточуючими людьми.

Уміння правильно, коректно і продуктивно вести спілкування, зводячи до мінімуму негативні прояви темпераменту та їх вплив на взаємовідносини між людьми у будь-яких сферах життя - є вагомим і важливим умінням кожної людини. Для цього необхідні знання власних особливостей, вміння та бажання їх розвивати, удосконалювати, вміло і доцільно використовувати, оперувати ними для подолання різних труднощів, що виникли в процесі взаємодії.

Oб'єкт дoслiджeння: тeмпeрамeнт як чинник прoявiв iндивiдуальних oсoбливoстeй спiлкування.

Прeдмeт дoслiджeння: oсoбливoстi прoявiв тeмпeрамeнту у спiлкуваннi старшокласників.

Мeта дoслiджeння: Виявити oсoбливoстi прoявiв тeмпeрамeнту у старшокласників.

Гiпoтeза дoслiджeння: між стилем спілкування та властивостями темпераменту у старшокласників існує зв'язок.

Вiдпoвiднo дo мeти та гiпoтeзи дoслiджeння пoставлeнi такi завдання дoслiджeння:

1. Здійснити теоретичний аналіз літератури з проблем темпераменту і спілкування.

2. Зробити аналіз практичних методик, що визначають прояви темпераменту в спілкуванні.

3. Шляхом експерименту дослідити особливості темпераменту старшокласників , а також встановити зв'язок темпераменту зі стилем спілкування.

4.Обрати психокорекційні методи, що спрямовані на підвищення рівня ефективності спілкування залежно від темпераментальних особливостей учнів старших класів.

Мeтoди дoслiджeння: Для вирішення поставлених завдань були використані такі методи:

1. Емпіричні методи : психологічне тестування.

2. Теоретичні методи : аналіз і вивчення літератури з досліджуваної проблеми.

3. Кількісна обробка результатів із застосуванням математичних і статистичних методів.

Емпіричним підґрунтям дослідження для отримання діагностичних даних послужила репрезентативна вибірка з учнів 10 класу СЗШ № 158 (38 осіб різної статі).

Практична значущiсть рoбoти відображається в тoму, щo рeзультати дoслiджeння дoзвoляють рoзрoбити шляхи пiдвищeння прoдуктивнoстi i якoстi спiлкування старшокласників.

темперамент мовлення спілкування

РOЗДIЛ I. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ ТЕМПЕРАМЕНТУ

1.1 Вивчення темпераменту у вітчизняній психології

Темперамент виступає як дуже давнє поняття у термінологічно-понятійному апараті психології. В історії психології, стосовно знань про темперамент, було сформульовано, обгрунтовано і доведено дуже багато доцільних і вагомих точок зору. Один із провідних вітчизняних психологів радянського періоду В. С. Мерлін розпочав свій трактат «Нарис теорії темпераментів» наступним висловом : «Не дивлячись на те, що темперамент - один з найбільш древніх термінів, введених близько двох з половиною віків тому, відомий вчений Гіппократ виявив, що в психологічній науці немає усталеного поняття «Темперамент». В залежності від загальних особливостей психіки, різні психологи новітнього часу віднесли до темпераментальних особливостей різні якості особистості. Прикладом прояву темпераменту були «замкнутість» і «товариськість», про які говорив Кречмер у 1924 році. Також він висловлював любов до панування та насалоди владою, що було підтверджено Шелдоном у 1942 році. Розглядались також афектні нахили Меймана у 1924 році та індивідуальні особливості детермінуючих факторів і тенденцій Ach в 1910 році, реальному співвідношенні між опором волі і стійкістю емоцій у Klages в 1924, емоційних рис Страхова у 1947 і ще можна перераховувати не одну з яскравих тенденцій стосовно темпераменту, але зупинимось на основних.

Суперечливість різновидів ознак темпераментів у різних вчених і авторів така різноманітна і велика, що і ще Бен у 1866 році вважав темпераменти «непотрібною традицією старої безглуздої вигадки». А.Ф. Лазурський у 1917 році погодився з Беном почав стверджувати, що «вчення про темпераменти нині дійсно вже віджило свій вік». Незважаючи на категоричну критику і заяви авторитетних фахівців поняття темпераменту, як і раніше, продовжує дуже часто і широко використовуватись і нині. Головне завдання теорії про темперамент полягає у тому, щоб знайти систему показників, які інваріантні життєвим етапам людини і здатні охарактеризувати її психічний вигляд для досягнення контрасту. Коли є можливість знаходження такого роду параметрів, що вказують, окрім історії самої проблеми, яка демонструє той факт зусиль, що безперервно докладаються багатьма поколіннями різних дослідників, що знаходять ці параметри, на низку понять, що використовують для самого пояснення феномену життя.

Існування індивідуальних відмінностей і властивостей темпераменту в психологічній діяльності було виявлено дуже давно. Маючи підґрунтя на матеріалістичній філософії того часу, що виявила чотири вагомі й основні начала (воду, повітря, землю і вогонь) і пов'язала з ними чотири властивості (рідинний стан, твердість, холод і тепло), за аналогією стверджувала, що людське тіло складається з чотирьох елементів : крові ( тепла ), чорної жовчі (вологості), жовтої жовчі ( сухості ), слизу (холоду). Завдяки поєднанню цих елементів, можна пояснити всі особливості нашого організму.

Флегматичний тип, як вважав Гіпократ, обумовлений перевагою слизу. Для людей з таким типом властива заповільненість дій, важке переключення з одного типу діяльності на інший, зазвичай люди з таким типом емоційно невиразні [28 c. 19].

Перевагою жовтої жовчі визначається холеричний тип, йому властиві активність, висока енергійність, поривчастість у рухах і нестримність у діях.

Коли в людини домінує стихія крові дає змогу виявити сангвінічний тип, можна виявити за такими притаманними йому особливостями: висока активність та емоційність, виразна і багата міміка, колоритна мова, швидкі і жваві рухи, легка пристосованість до навколишнього світу та оточення.

Тип меланхолічний можна характеризувати переважанням чорної жовчі, йому властиві мала активність, швидка втомлюваність і уповільнений рух. Вчення Гіпократа розвинув давньогрецький лікар Гален ( II ст.) він, для позначення поняття «нервово-конституційний тип», застосував латинський термін «темперамент», що на той час означав узгодженість, устрій, правильне співвідношення частин. Виходячи з його тверджень, кожна людина належить до одного з тридцяти елементів. Гуморальна (рідинна) теорія стосовно темпераменту проіснувала доволі довгий час, але при цьому вона була не в змозі, дати доцільного і вірного пояснення фізіологічних особливостей.

Арістотель стверджував, що основа темпераменту буде залежати від якості крові людини (теплоти і густини). Ця теорія пізніше була підтримана в працях німецького психолога і психіатра Ернеста Кречмера ( 1888 - 1964 ) та багатьох інших дослідників [24 c. 10-14].

Цікаві і влучні думки що до природи темпераменту висунув німецький філософ Іммануїл Кант (1724 - 1804), який стверджував, що холеричний тип характеризується поривчастістю дій і вчинків, гарячкуватістю; меланхолічний - глибиною і тривалістю переживань; сангвінічний темперамент характеризується швидкою зміною емоцій за незначної глибини; флегматичний - повільністю і спокійністю.

Вільгельм Вундт говорив про темперамент як про систему індивідуальних схильностей до афектів. Меланхоликів і холериків він відносив до групи з сильними афетами, а в флегматиків і сангвініків відзначав слабкі афекти. Гуморальна теорія не змогла розкрити природу темпераменту, тому на зміну йому в 19-20ст. прийшли нові теорії, автори яких намагались віднайти фізіологічні основи темпераменту. У товщині нервових волокон - Володимир Бехтерев, в особливостях будови та структури організму і його конституції - Ернест Кречмер, Вільям Шелдон ( 1899 - 1977).

Подальший розвиток вчення про типи вищої нервової діяльності отримало в працях Б.М. Тєплова, В.Д. Нєбиліцина. Саме ними були відкриті властивості НС : лабільність і динамічність [15, с. 63]. Э. А. Голубєва показала, що психічна активність, як риса темпераменту, залежить від особливої властивості нервової системи - активуванні.

В.М. Русалов запропонував сучасніше трактування властивостей темпераменту по якій замість двох параметрів (активності і чутливості) розглядаються чотири компоненти: енергічність, витривалість, пластичність,емоційність (чутливість). Всі ці компоненти Русалов вважає генетично і біологічно обумовленими.

Учені не заперечують факту мінливості властивостей типу НС. На темперамент впливають умови життя (матеріальні, побутові), система виховання, мотиви і т.д. Відповідно до двох основних видів людської діяльності - предметною діяльності та спілкування - кожна з виділених властивостей темпераменту повинна розглядатися окремо, оскільки передбачається, що в діяльності і спілкуванні вони проявляються по-різному. Протягом усього життя, всі зміни та зрушення підпорядковані зовнішнім умовам, або відокремленим особливостям.

Темперамент краще за все визначати спостереженням, і тип ВНС визначається не змістом діяльності, а тим, як він це робить. У психологічній конституції зрілої людини, дуже важко прослідкувати зміну і розподіл таких двох понять як характер та темперамент. Темпераментальні властивості, проявляються лише у певних ситуаціях, але конкретного самостійного прояву не мають. Ця важлива особливість, під назвою темперамент, може створювати глобальний супротив на розвиток і закріплення характерологічних особливостей. Ні одна людина, не має чистого типу, лише можна спостерігати і говорити про те, що один із типів домінує більше.

Стосовно того, як проявляються типології темпераменту, можна зробити висновок, що майже до половини XVIII ст. усі хто досліджував фізіологічні і анатомічні особливості бази темпераменту виявили, що відповідають за будову і функції кровоносної системи. Згодом, один з видатних дослідників, німецький психіатр Ернст Кречмер, який аналізував темперамент і його особливості, зауважив, що існують чотири базово-основні риси, що змальовують темперамент, (настрій, чуттєвість до подразників, психомоторика та темп психічної діяльності) [8c.35].

Японський психолог Т. Фуракава зуважував, що основним методом діагностики особливостей темперамету є значення хімічної будови крові.

Паралельно з цими поглядами з середини XVIII ст. почала розвиватися теорія, основою якої стали якості НС. Відомий вчений Альбрехт Галлер, той хто започаткував експериментальну фізіологію, який став основоположником головних понять, як збудливість та чутливість. Він зауважував, що основоположним моментом, що впливає на відмінності темпера ментальних особливостей, є сила кровоносних судин, через які може проходити кров та збудливість. Цю ідею підхопив його учень Г. Врісберг, який зміг зв'язати типи проявів і поведінку з головними властивостями НС. Так, він вважав, що в людей холеро-сангвіністичного темпераменту великий мозок, «сильні та товсті нерви», висока збудливість органів чуття. А для меланхолічного і флегматичного типу притаманний маленький мозок, « тонкі нерви » і низьке збудження органів чуття. [34 c. 77].

Що стосується прояву і розуміння психологічних і антропологічних експериментів, вплив і збагачення різних відмінностей між індивідами, передбачуваність і можливість здобути психічні захворювання, на підставі цього, можна було визначи концептуальну будову тіла і особливі відмінності темпераменту. Французький лікар Клод Сіро у XX роках XXст. створив типологію, за якою кожній системі організму відповідає певне зовнішнє середовище, що впливає на цю систему : повітря - джерело дихальних реакцій, їжа - джерело реакцій травлення, моторні реакції виникають у фізичному середовищі, соціальне середовище викликає різні мозкові реакції. Погляди Клода Сіро суттєво вплинули на так звані конституційні теорії темпераменту[9, c. 39].

Основною і суттєвою постаттю, хто висунув ідею щодо конституційної типологізації, можна назвати Ернста Кречмера, котрий у 1921 р. просунув у користування і попит своє видання, що має назву « Будова тіла та характер». Головною ідеєю данного дослідження є те, що особистості з різними темпераментами - носії психічних відмінностей і можуть хворіти різноманітними психічними захворюваннями. Стосовно плинності динамічного процесу, можна привести такі особливості як: ритм, темп, тривалість, інтенсивність психічних процесів, зокрема емоційних, а також деякі зовнішні особливості поводження людини - рухливість, активність, чи швидкість сповільненість реакцій і т.д. Властивості цього поняття можна характеризувати, як своєрідна особливість, яка має назву «динамічність», за допомогою неї, неможливо описати певні твердження, сформулювати погляди, переосмислити думки і цінності, утвердитись у переконаннях, закріпити погляди та інтереси.

Виділяють основні компоненти, що визначають темперамент [21 c. 14]:

1. Активність, яка підпорядкована поведінці людини, дає змогу виявити у різних ситуаціях прагнення активно діяти щаблях, досягати бажаної мети, Долати перешкоди і підкорювати світ. Даний етап, можна поділити такі аспекти: млявість, пасивний стан та інертність; з іншої сторони, проявляється активність, стрімкість у будь-якій діяльності, втрачається велика кількість енергії.

2. Активність, що включає в себе рухову і моторну складові, дає змогу показати стан, що виявляє активность мовнорухового і рухового апарату. Ця особливість може виражатися у рухливості, різкості, швидкості, інтенсивності, силі мовлення та балакучості.

3. Виявлення емоційної активності, проявляється у вразливості. Особливості темпераменту можуть проявлятися у діях та особливостях поведінки. Давньогрецький лікар Гіппократ, що жив у V столітті до н.е., пояснив і дав опис до кожного з чотирьох типів, які він назвав : сангвінік, флегматик, холерик, меланхолік. Необхідні знання, що були відсутні з приводу цього питання, не могли надати, на той період, справжню наукову базу научінню стосовно темпераменту.

Дослідження ВНД людей і тварин, які були підпорядковані та проведені І.П.Павловим, встановили той факт, що фізіологічна база темпераменту - це сполучення властивостей, які є основою нервових процесів [29-31 c. 19, 24-34].

1.2 Загальна характеристика темпераменту

Темперамент - вроджена ( біологічно зумовлена ) і незмінна властивість людської психіки, що визначає реакції людини на інших людей та на обставини. Термін введено в ужиток Клавдієм Галеном, у перекладі з латинської означає « належне співвідношення частин ».

Виділяють такі властивості темпераменту:

реактивність - властивість організму, що мимовільно допомагає реагувати і слідкувати за будь-якими змінами життєдіяльності на всі дії, що оточують нас у навколишньому середовищі. Це можуть бути образливі слова, критичні зауваження, несподіваний спалах яскравого світла гучні звуки і т.д. Своєрідний фізичний і психологічний вплив;

активність - це та властивість, котра допомагає виявити на скільки енергійно та інтенсивно людина може взаємодіяти з навколишнім середовищем і світом навколо неї. Виявляє те, на скільки особистість може протистояти і справлятись з перешкодами, те наскільки може бути наполегливою та цілеспрямованою.

чутливість або сенситивність ( від лат. Sensus - почуття ) - людська здатність відчувати,реагувати і розрізняти, своєрідна чутливість людини на зовнішні впливи . Ця властивість, виявляється у найменшій силі впливів, що йдуть із зовні, що дають змогу виникнути психічній реакції і її швидкості;

пластичність і регідність. Пластичнічть - особливість людини гнучко та легко адаптовуватись до впливів впливів, що надходять ззовні. Регідність - навпаки - поводження людини є косним та інертним ;

резистентність - це властивість прояву працездатністі, ступінь опору стомлення, опір несприятливим умовам ( відволікаючим чинникам, власному настрою, стресу і т.д. ) ;

екстраверсія та інтроверсія.

Екставерт - людина, поведінка якої спрямована на зовнішні впливи, прояви і на зовнішній світ, на діяльність у ньому, встановлення контактів, спілкування з оточуючими людьми.

Ітроверти - люди, поведінка котрих спрямована на свої емоції, враження, переживання, тобто на свій внутрішній світ.

Розрізняють чотири типи темпераменту :

· Холеричний;

· Флегматиний;

· Сангвінічний;

· Меланхолічний;

Сангвінічний темперамент. Сангвініки висвітлюються І.П. Павловим як « гарячий, дуже продуктивний діяч, але лише тоді, коли він має цікаву справу, тобто постійне збудження. Коли ж такої справи немає, він стає нудним, млявим». Я. Стреляу дає наступну характеристику : « Людина з підвищеною реактивністю, при чому активність і реактивність у неї врівноважені. Він збуджено відповідає на все, що привертає його увагу, має живу міміку та виразні рухи. З незначного приводу він сміється, а не суттєвий факт може його розгнівати. Він активно береться за нову справу і може довго працювати, не втомлюючись. Така людина досить швидко вміє зосереджуватись і досить дисциплінована.»

Холеричний темперамент характеризується І. П. Павловим як :

« дратівливий, запальний, бойовий тип. Коли він захоплюється певною справою, то він дуже сильно налягає на свої сили і засоби. І тоді він швидко випрацьовується, рветься, виснажується. Я. Стреляу висвітлює цей тип як : « відрізняється малою чутливістю, високою реактивністю й активністю. Коли стан реактивністі переважає над станом активності, то холерик стає надто нестерпний і нестримний. У нього надто різкі рухи та запальний і швидкий темп. Людина з таким типом, надто не пластична, на томість, у нього більше інертності, аніж у сангвініка.

Флегматичний темперамент. Даний тип виходячи із характеристики І. П. Павлова такий : « врівноважений, завжди прямолінійний і рівний, наполегливий, дуже працьовитий ». За Я.Стреляу : « він володіє високою активністю,яка значно переважає над малою реактивністю, характеризується малою чутливістю,емоційністю ». Таку людину дуже важко вивести зі сталого стану - розсмішити чи засмутити. Коли трапляються певні глобальні труднощі, або негаразди, то він завжди лишається стриманим і спокійним. Звичайно, люди даного типу, мають скуті, сповільнені рухи, невиразну міміку. Флегматики дуже мляві, вони дуже важко переключають увагу. Надто некмітливий, йому досить важко адаптуватись до обставин нового типу. Уповільнено проводить зміну та корекцію над своїми звичками та навичками. При всіх цих якостях, він енергійний і працездатний. Він відрізняється терпимістю, самоконтролем та витримкою. Зазвичай, дуже важко знаходити спільну мову з людьми, у нього слабкий зворотній зв'язок на зовнішні і внутрішні переживання, враження.»

Меланхолічний темперамент визначається І.П. Павловим [c.35] як « явно гальмівний тип нервової системи. Очевидно, кожне явище життя є гальмівним агентом, якщо людина не вірить ні в що і ні на що не сподівається, очікує завжди погане і небезпечне, бачить в усьому загрозу.» За описами і характеристикою Я.Стреляу [23 с. 55] меланхолічний тип описується так : « Людина, що має високу чутливість і малу реактивність. При прояві великої інертності, проявляється підвищена чутливість, яка може призвести до того, людина, що має такого роду темперамент, на підставі будь-якого незначного приводу може почати плакати з невизначених і невідомих нікому, а іноді й йому самому причин. Така людина,вкрай вразлива і дуже чутлива . Жести, міміка, рухи в такої людини невиразні, бідні, скуті, голос тихий. Зазвичай така людина невпевнена в собі, маленькі, незначні проблеми або труднощі, призводять до того, що він опускає руки. Людина з таким темпераментом не активна, не енергійна, мало працездатниа, зовсім не наполеглива, має дуже легку втомлюваність і важко адаптивна. Людині такого типу, властива нестійка, розсіяна увага, дуже повільний, неяскраво виражений темп усіх психічних процесів. Більшість людей меланхолічного типу зазвичай є інтровертами. Такі люди дуже сором'язливі, боязкі і нерішучі. Однак в звичному для нього спокійному оточенні, він може успішно справитись з поставленими перед ним життєвими задачами.

1.3 Особливості прояву темпераменту в мовленні

Головною особливістю, що виявляє силу чи слабкість нервової системи є мова людини. Люди, що мають сильну нервову систему, беручи до уваги свої емоції і переживання, зазвичай використовують фрази, що показують крайній результат. Наприклад : починаючи від «жахливо» і «дуже погано», до «чудово» і «дуже добре», або «краще всіх». Людина, котра є слабкою, може обрати порогові судження стосовно оцінки даного типу: «по-різному», «так собі», роблячи так, щоб униктути крайнощів. Чим менший вік у дитини, то вона зазвичай висловлюється поверховими, полярними фразами.

Для того, щоб не переплутати типологічні особливості і вікові, то слід порівнювати мовлення людей одного віку. Найкраще, щоб вони були однієї статі, тому що у дівчат і хлопців різні особливості які не можуть бути однаковими. Наприклад, коли запитуєш у дітей-школярів: «як справи?», то один кожен день піднесено вигукує : «Нормально!», другий зовсім в'яло і спокійно відповідає: «Нічого», а третій говорить радісно: «Окей! Клас!», а вже завтра, похмуро і тихо відповідає: «Гірше не буває». Така людина на щире привітання будь-кого: «Добрий день», може відповісти: «Нічого не має і не може бути доброго». Чим більша амплітуда і діапазон, коливань між мінусом і плюсом, то це означає, що чим стійкіша та виносливіша нервова система, тим більше вона дозволяє подібні коливання. Людина зі слабким типом НС, забігаючи наперед, страхує і оберігає себе і тому у відповідях інтонація і темп рівніші, вона не так стрімко і яскраво вислвлює радість, але і відчай до неї приходить не так швидко.

Можна дослідити цю інформацю у М.Г.Чернишевського: «Ті люди, яким їх старші, рідні і знайомі вселюють привичку тримати себе з гідністю, майже всі з ранніх років звикають до плавності рухів і мови. Навпаки, в тому оточенні, де вважаються потрібними різкість рухів і мовлення, майже всі з малечку звикають до сильної і швидкої жестикуляції, до проникливого і швидкого тону мови». - (дана цитата сідчить про виховання,тобто про характер, а не ро темперамент. )

Сангвінік - Людина такого типу, полюбляє, без злості посміятися над іншими, але не завжди може сприйняти критику і аналогічні насмішки в свою адресу. Доволі швидко забуває всі образи. Ситуації, котрі могли б розлагодити потрібну, робочу обстановку (суперечок, вияснювання відносин), зазвичай намагається уникнути. Дуже легко і невимушено створюють доброзичливі обставини, легко налагоджують контакти, надмірно доброзичливі, привітні. Люди з таким типом темпераменту приємні і дотепні співрозмовники, з ними завжди цікаво, невимушено, легко. Сагвініки відкладають на потім все те, що може їм не подобається чи до того потрібно докладати багато додаткових зусиль. Інструктор або викладач такого типу, спілкується з особистостями стосовно тілки робочих або учбових проблем. Цікавиться про життєвим шляхом, отримує задоволення коли існує підтвердження визнання колективом де він головує або викладає. У випадку, що передбачає директивні і формальні відносини, він намагається і робить спробу пожвавити обстановку, саме через це, зазвичай, стосовно представників інших типів, то він здається легковажним. Коли особистість з таким типом заслуговує догану, зауваження, що його справи і старання байдужі і марні, то він починає «в'яти», втрачаючи силу своєї дотепності і жвавості. Доклади, повідомлення, семінари, лекції не має звички читати з листочка або з конспекту, завжди вигадує, додаває, імпровізує. Інколи на виступах, промовах, його так би мовити «заносить», він починає відходити далеко від назначеного курсу інформації і програми, вдаючись до роздумів і обговорень на дуже загальні і абстрактні теми.

Коли робочий процес змушує робити щось не дуже притаманне і приємне йому, то він намагається швидко змініти своє місце місце роботи, але ніколи не обмежує свого бажання та потребу в різноманітності та дружньому.

Флегматик - така людина, що швидше за все спокійна і нікуди не поспішає. Людина такого типу врівноважена, пряма і рівна у спілкуванні, не любить свій час витрачає на пусті і безглузді балачки. Будь - яка зміна обстановки, взаємодія з новими, і мало знайомими людьми, при цьому повністю проявляючи тягу до взаємодії або будь - яку ініціативу) такі дії створює флегматику додатковий дискомфорт.

Зовнішня байдужість, дії і вчинки флегматика спонукають людей, що його оточують, виставляти його об'єктом для самоствердження. Як правило на людині з таким темпераментом і характерними особливостями експериментують і відточують жарти, гострі і різкі репліки, його можуть дражнити, дорікати в лінощах, пассивному, інертному стані, байдужості. З часом може здаватися, що він зовсім не здатен ні на що реагувати. Однак, терпіння у нього виснажується, він починає робити незрозумілі дії, втрачаючи над собою самокнтроль. Коли флегматик злий або неврівновжений, тоді він зовсім перестає керувати ситуацією, втрачаючи будь-який контроль. Флегматик, якого несправедливо образили, стає розлюченим на всіх, злопам'ятним, це сідчить про те, що він не спроможний невимушено і легко, як сангвінік, міняти співрозмовника або так швидко і без зусиль забувати непорозумінн. Починаючи розмову з флегматиком, потрібно бути вкрай обережним, щоб не задіти його пріорітети і життєві цінності. У повному спокої і зовнішній незворушності він довго пам'ятатиме розбіжності, несхожість поглядів, образи і нетактовность в свою адресу. Такого роду ситуація відбуваеться тоді, коли поведінка оточуючих виходить за будь - які рамки його терпіння.

При взаємодії і співпраці з холериком і сангвініком, які являються більш жвавішими і динамічними типами, флегматик може звести з вірного шляху, збиваючи з думки своєю незворушливістю, яскраво виражено повільністю. Флегматик може бути вдалим партнером людині з меланхолічним типом, здобуваючи у ньому відчуття сили і впевненості для себе.

Холерик - це така людина, яка може повністю різнитись високою збудливістю і поривістістю. Всі дії холерика підпорядковані запальності та агресивній поведінці. Існують випадки коли настрій і бойовий дух холерика різко падає і змінюється, він стає роздратованим і не може терпіти жодних дорікань і зауважень в свою сторону. Варто, спілкуючись, зробити зауваження, у хвилини спаду, та підйому і такий тип буде спроможний, припусктися різкості, буде роздратованим і надмірно грубим. Холерик спроможний легко увійти у афективний стан - це трапляється зазвичай тоді, коли думки і дії оточуючих не сходяться з його власними. У будь - якій справі, навчанні, дорученні холерик може виконувати і братися за все, що йому кажуть та отримувати задоволення від цього, відчувати піднесеність, однак він не буде терпіти критики у свій бік, навіть у вигляді дружніх зауважень. Якщо трапляється така ситуація, то він спокійно може кинути, що розпочав, зробивши заяву такого типу: « не подобається, робіть самі». Трапляється, коли він може завестися і спалахнути з незначної і невідомої причини, наговоривши грубих речей, зухвалостей, нарікань.

Іноді починає каятися у скоєному, але, маючи неабияку гордість, пихатість і надмірне самолюбство, ніколи не зробить першого кроку і не знайде слів примирення. У подібній ситуації холерик вестиме себе виключно так само, ніби - то з собою і своєю поведінкою нічого вдіяти не може.

Особистість такого типу аж ніяк не може бути схильною до дипломатичної поведінки, він з початку говорить, а потім думає. Зазвичай, такого роду поведінка спричиняє непорозуміння між ним і оточуючими його людьми (коллегами,одногрупниками, в сім'ї тощо).

Люди, що мають меланхолічний темперамент у взаємодії з особистостями які носять холеричний - майже завжди зазнають поразки, натомість, він сам не підозрюючи, що щось трапилось, може не помічати ні свого нетактовного ставлення, ні будь-якої реакції того, з ким контактує. У людей з таким типом, позитивно налагоджується контакт взаємодії із сангвінічним типом, тому що вони, через свої темпераментальні особливості, можуть дуже поверхнево ставитися до того, що сталося та можуть бути схильні забувати та прощати будь-які образи. Коли встановлюється контакт з флегматиком, то холерик може дійти до дуже високого стресового потрясіння і при цьому, думаючи, що його дії, вчинки і слова навмисно такі мляві і повільні, які він робить з одним помислом - зробити щось погане, що сто відсотків не сподобалось би співрозмовникові. Таке ставлення і насмішки можуть призвести до виверження того, що «назбирав» у собі флегматик, у вигляді емоційного зриву та сильного душевного потрясіння.

Меланхолік - людина із тонкою, делікатною душевною структурою. Зазвичай людей такого типу легко розчулити. Особливостями цього темпераменту є: надмірна сором'язливість, боязкість. Сильна необхідність заводити контакти з новими більш розвиненими людьми, наприклад, вищими за професійним і соціальним статусом, буде приносити для меланхоліків дуже неприємні і болючі переживання. Критика і зауваження будь-якого характеру, може відбитися меланхоліком дуже болісно, агрессивно і загострено. Такі люди можуть дуже довго і тривало залишатися сам на сам, осмислюючи і доводячи до ладу думки і емоції з приводу зауваження. Меланхолік, як керівник або вчитель, при будь-якій невдачі, може перебільшувати значимість ситуації, наговорюючи і гноблячи себе за те, що не впорався з нею і винують у некомпетентності тільки себе, роблячи відповідні висновки і рішення з приводу того, що він обрав на своєму шляху не ту професійну спрямованість.

Коли трапляються на його шляху сприятливі обставини, наприклад: тиха та спокійно-врівноважена обстановка, цікаве і дружелюбне оточення, перспективна робота. Робоче місце, що цікавить, захоплює, дає змогу меланхоліку розкрити свої найцінніші особливості: тонку, вразливу душу, надмірно високу емоційну чутливість, сильне сприйняття, м'якість, не абиякий такт, стриманість і делікатність. Властивість дуже тонко сприймати, може дати можливість краще, яскравіше, доцільніше, відчути та зрозуміти всі барви оточуючого світу, будь-які відношення і почуття інших. Види взаємодії і діяльность, яка зв'язана з налагодженням дружніх контактів з широким колом людей, даються їм важко. Виконуючи педагогічну роботу, вони надзвичайно переживають з будь-якого приводу, отримують психосоматичні захворювання. Тому колеги з іншою типологією повинні делікатно відноситися до них, не експлуатувати їх готовність завжди прийти на допомогу, а в свою чергу, підстраховувати їх від стресових ситуацій».

Головною особливістю, що пов'язано з дистанцією є голос людини, що дає змогу виявити і змалювати для себе більш доцільне і загальне сприйняття та враження про неї. Дослідення, котрі були проведені не раз, виявили від 60 % до 90% адекватних і вірних суджень стосовно величини, повноти, рухливості тіла людини, її внутрішнього стану і віку, будуть базуватися на манері говорити і самому голосі. А.Штангль виявляє наступні особливості і характеристики людського голосу [11, c. 78 - 96]:

«Швидкість мови: особливо прискорена, піднесена манера вести розмову і висловлюватись. Стосовно темпераменту мовлення, то він виявляється у імпульсивності та пожвавленні того з ким ведеться розмова, манера з якою він підносить себе, може вказувати на змістовну ґрунтовність, незворушливий та розсудливий стан; у деякій мірі, можуть виявлятися певні коливання і зміна швидкості того, як вона розмовляє. Такі особливості зазвичай висвітлюють в деякій мірі певну недостачу впевненості і урівноваженості, помітна незначна збудливість.

Голосність: висока, насичена, зазвичай притаманна самолюбству, висвітлює істинність життєвої позиції; невисока або мала голосність визначається неабиякою тактовністю, сором'язливістю. Дуже помітна тактовність, чи нестача сильної життєвої позиції, або слабкість духу. Будь-які глобальні зміни у тембрі голосу, можуть показати і засвідчити те, що людина моє дуже сильну емоційність та переживання за співрозмовника.

Артикуляція: в голосі, тембрі і поданні інформації, існує ясність та чіткість. Вимова стає частішою і прискореною. Проглядається загострення у навколишньому та внутрішньому світі. Прослідковується неабияка дисципліна, загострюється проблема у потребі ясності та інтенсивності висловлювань; проявляється схильність до поступливості та розмита і нечітка і манера розмовляти. В такому випадку можна помітити сильну невпевненість, вольову слабкість та м'якість.

Висота голосу: фальцет притаманний особистості, у якої мовлення і мислення тісно пов'язані з інтелектом; грудний голос - людина мислить, говорить при цьому з'являється вплив емоцій, зазвичай природних, але не помічених і не свідомо утворених; пронизливість і висота голосу - ознака, що проявляється коли людина хвилюється чи боїться, при цьому низький тембр голосу - характеризує розслабленість, рівновагу, спокій та гідність.

Режим або плинність мови. Присутнє прискорене у швидкому ритмі мовлення, рівна плинність мови з легкими періодичними коливаннями - люди, яким притаманне таке мовлення, зазвичай, дуже чуттєві і врівноважені, завжди у піднесеному настрої. Людям, які мають циклічно подібне, правильне і строге говоріння - притаманна багата і сильна свідомість, холод почуттів, вони дуже дисципліновані, зазвичай педанти. Окрім цього, у людей з такими особливостями, цікаве, сповнене сенсом, емоційно-глибоке життя; притаманний приривистий стиль розмови, мають тверде, стабільне, а головне цілеспрямоване мислення. [ 32, с. 88-97].

Таблиця1

Холерик	Сангвінік	Флегматик	Меланхолік
Мова у нього голосна і нерівномірна, швидка і пристрасна з дуже нерівномірними інтонаціями. Відкрита і виразна міміка.	Мова голосна і плавна, жива та швидка, супроводжується жестами і виразною мімікою.	Мова монотонна і повільна, спокійна й врівноважена, немає яскраво виражених емоційних проявів.	Мова тиха, з затиханням, іноді може понижуватись до шепотіння, приглушеність і стриманість моторики мови
Таким людям характерна мінливість (то не зупиниш,то слова не витягнеш).	Люблять жартувати, дотепні	Мова спокійна, без емоцій	Голос тихий, мова уповільнена
	Мова виразна, з правильними наголосами, супроводжується емоційними проявами.

Виcнoвки дo poздiлy 1

Тeopeтичнo бyлo poзглянyтo пpoблeму вивчeння темпераменту в зapyбiжнiй тa вiтчизнянiй пcиxoлoгiї.

Поняття темпераменту в психологію ввів Клавдій Гален для виявлення у людей реакції на різні ситуації і один на одного. Згодом, цей термін почали використовувати для того, щоб дати доцільне пояснення різним станам і реакціям у різних ситуаціях, які підпорядковані фізіологічному і поведінковому рівням.

Сучасна наука виділяє 4 типи темпераменту, назви яких походять ще з античності. Мова йде про класифікацію чотирьох рівнів психічного реагування на ті, чи інші події та ситуації у поєднанні з біохімічними та психічними реакціями особистості на ситуації різного роду.

У наш час виділяють процеси збудження і гальмування НС. Також висвітлюється співвідношення «низького» і «високого» рівня для кожного з двох параметрів, що не залежать від обставин, але тісно пов'язані одне з одним. Це дає змогу індивідуально характеризувати людину, і тому існує формальне і логічне визначення і пояснення кожного з темпераментів.

Хочу звернути увагу на той факт, що чисті типи темпераменту зустрічаються дуже рідко. Частіше темперамент особистості носить змішаний характер.

РOЗДIЛ 2. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТА СТИЛІ СПІЛКУВАННЯ

2.1 Вивчення спілкування у вітчизняній психології

Вітчизняна психологія виходить із судження про те,що для того, щоб було ефективним і продуктивним спілкування, потрібно врахувати взаємозв'язок аспектів спілкування і діяльності людини. Мовлення і спілкування є спеціальними проявами і формами дій людей: вони в змозі не просто вести розмову або «спілкуватися» під час того, коли будуть виконувати різні доручення, соціальні і суспільні справи. Спілкування тпк чи інакше присутнє прогресує не залежно від того, в якому руслі люди взаємодіють, навіть якщо буде проявлятися стан «недіяння». В такому випадку, при спілкуванні буде завжди проявлятися людина, що діє: при цьому її вчинки, дії, робота, діяльність буде перетинатись з іншими.

Термін «спілкування» в психологічній науці вживається частіше за все тоді, коли йдеться про міжособистісні контакти та взаємодію.

Спілкування - це своєрідний взаємозв'язок двох або більше людей, які знаходяться у спільній діяльності при безпосередньому обміні інформацією або при виконанні практичної, спільної діяльності.

Л. Фейєрбах з філософської точки зору виявив,що значення спілкування трактується так: «Спілкування ушляхетнює і прославляє, в товаристві чоловік мимоволі, без жодного удавання тримає себе інакше, ніж наодинці» [ 21, c. 43 - 59 ].

Спілкування можна трактувати і пояснювати так: це не тільки контакт між людьми, які можуть впливати і взаємодіяти один з одним, бути спроможними до обміну інформацією, регулювати відносини і взаємодію між собою і з оточуючим світом. Відбувається своєрідне пізнання один одного. Ця умова буде головною для співпраці, взаємодії, способу існування та розвитку людей. Велика кількість дослідників висловлює щодо цього питання таку точку зору: «Чим більш різноманітно і гармонійно розвинена людина, тим більше готова вона до щастя. Для неї весь світ є барвистий, цікавий, а найголовніше - доброзичливий і відкритий. Він має схожість на будівлю, в якій є друзі : що забажаєш -отримаєш, що ставитимеш за цінність - віддай. Для особистості, що вузько , світ є обмеженим, є своєрідним незнайомим куточок у чужій країні. Усі провулки відчинені, але присутній страх куди йти, тому що далі - невідомо - що, і неясно - куди вони можуть завести. І щоб запитати хоча б щось у когось - необізнаний у мові.

Людина, що гармонійна, - не визнає складнощів у спілкуванні: вона не буде шукати привід, щоб заговорити.

«А спілкування - це наше, якщо так можна виразитися, соціальне дихання»

Л. Жуховицький.

«Є тільки одна справжня цінність - це зв'язок людини з людиною».

А. де Сент-Екзюпері.

«Дитина у момент народження - лише кандидат в людину, але вона не може нею стати в ізоляції: їй потрібно навчитися стати людиною в спілкуванні з людьми» А. П'єрон.

«Той, хто думає, що може обійтися без інших, сильно помиляється; але той, хто думає, що інші не можуть обійтися без нього, помиляється щебільше»

Ф. де Ларошфуко.

Соціальний психолог Г. М. Андрєєва таким чином дає відповідь з приводу цього питання: спілкування виступає базовою підтримкою і початком організації і розвитку діяльності. Картина плану, взаємодії і суспільної спільної діяльності виставляє до кожного учасника цього контакту такі умови: обговорення, прийняття і розуміння цілей діяльності, правильна постановка і виконання висунутих завдань, розкриття і постановка специфіки об'єкту, вирішення і обговорення особливостей і властивостей кожного, хто братиме участь у взаємодії.

У соціальній психології досліджується реальне здійснення і відтворення процесів. В історії психологічної науки було виявлено, що спілкування у своїй природі занадто складний, цікавий і багатогранний процес. Для цього достатньо виділити окремі компоненти, щоб описати його структуру. Для того, щоб вдало охарактеризувати структуру спілкування, потрібно висвітлити три основних і важливі компоненти на яких і базується поняття спілкування: комунікативну, інтерактивну і перцептивну. Дані складові спілкування висвітлюють його функції. Функція, що має назву комунікативна (комунікація) завжди полягає в зворотньому обміні знаннями, емоціями, інформацією між особистостями, що взаємодіють. Друга, не менш важлива сторона спілкування, має назву перцептивна, - вона допомагає зрозуміти процес порозуміння і сприйняття партнерами один одного, даючи змогу встановити правильний, продуктивний контакт і взаємодію. Третьою, завершальною стороною спілкування є інтерактивна, - вона пов'язана з процесом ії організації, взаєморозумінням між людьми, які підтримують контакт спілкування, що прагнуть обміну не тільки поверховою інформацією, а й знаннями, діями та ідеями. Стосовно реальної дійсності, кожна з сторін, задіяних , не може бути ізольованою одна від іншої. Такого роду відокремлення може виступати тільки тоді, коли починають їх аналізувати. Всі співрозмовники і «ланки» переговорного процесу можуть спокійно організуватися, самовизначитись та проявити себе, особливо коли існують умови безпосередньої взаємодії один з одним.

На теренах психологічної науки немає визначення спілкування, що є загальноприйнятим. Зазвичай, використовують різні поверхово-описові визначення, що вказують на сутність цього поняття. На думку Б. Д. Паригіна, визначення вказує і пояснює головні функції спілкування. Спілкування - це «складний і багатогранний процес, який може виступати в один і той же час і як процес взаємодії індивідів, і як інформаційний процес, і як ставлення людей один до одного, і як процес їх взаємовпливу один на одного, і як процес співпереживання і взаємного розуміння один одного » [7 , c. 84-91].

Спілкування займає один з перших щаблів і відіграє одну з найважливіших ролей у життєдіяльності і життєвому шляху кожної людини. За допомогою спілкування можуть створюватись групи і компанії людей, у яких згодом, стають тісніші зв'язки і будується взаємодія, яка може створити норм поведінки, що називають соціальними. Якщо в людини відібрати можливість спілкуватися, то вона перестане нормально, розмірено і повноцінно жити, взаємодіяти. ЇЇ розвиток уповільниться і навіть може зупинитися.

Протягом життя, кожна людина взаємодіє, контактує і спілкується з різними людьми, що зовсім не схожі один на одного. Людське бажання і постійна потреба спілкуватися, підкріплена бажанням того, щоб досягти повної взаємодії в учбовій діяльності, спільному вирішенні будь-яких проблем, спірних і повсякденних питань. Історія людства є своєрідною історією спільної діяльності людей.

Велика кількість всіляких негараздів в житті, особливо в сім'ї та за шкільною партою, випливає з того, що особистість не має мати здібностей до спілкування, при цьому не знає ні його механізмів, ні законів.

За останній період часу, зацікавленість питанням спілкування дуже зросла. Цей інтерес пов'язаний зі становленням галузі психології, яка має назву соціальна, і посилено впливає на всі галузі наук, що пов'язані із психологією. Питання щодо спілкування має неабияку ширину свого значення. До психологічних наук належать такі галузі, як: психологія праці, інженерна, медична, педагогічна, юридична психологія тощо. Спілкування є предметом активних досліджень посилених розробок в останні роки, і є одним з основних проблематичних питань. Дослідження спілкування починають від таких учених як : В.М. Бехтерєв, В.М. Мясишев, Б.Г. Ананьєв, Г.М. Андреєва, О.О. Бодальов, П.П. Петровська, Т.С. Яценко, котрі внесли неабиякий вклад у вивчення і дослідження даного питання. В.М. Бехтерєв робив акцент на питаннях емпіричних досліджень спілкування, приділяючи увагу впливу групи на становлення особистості та процесам пов'язаним з психікою і умовам перебігу і становлення контактів і взаємодій. Дані дослідження стали головним поштовхом у розробці питань пов'язаних зі спілкуванням. Згодом такого роду питання стали висвітлюватись у працях В.М. Мясищева.

На початку XX ст. В.М. Мясищев під керівництвом В.М. Бехтерєва та О.Ф. Лазурського брав безпосередню участь у першому проведенні робіт експериментального характеру, щоб вивчити вплив спілкування на різні умови діяльності в колективі. В.М. Мясищевим була створена і обгрунтована теорія, що складається з трьох компонентів, які складають структуру діяльності, що пов'язана з комунікацією. В основі цієї теорії покладені дослідження пізнання та спілкування у міжособистісній взаємодії. Б.Г. Ананьєв звертає свій погляд на роздуми з приводу спілкування та на розвиток особистості, звертає увагу становлення людини як, особистості та розглядає питання щодо виховання в ній індивідуальності. Значущою, цілісною і головною умовою для опису спілкування, як діяльності, на думку Б.Г. Ананьєва, є те, що людина за допомою спілкування будує взаємодію з іншими. Вчений вивчає різні засоби спілкування, особливо приділяючи увагу допоміжним і мовленнєвим, вирізняючи при цьому внутрішню картину пізнання у взаємодії людини один з одним.

Поняття «спілкування» вживається у психологічній літературі в різних значеннях:

* як обмін думками, почуттями, переживаннями

(Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн);

* як один із різновидів людської діяльності

(Б.Г. Ананьєв, М.С. Коган, І.С. Кон, О.О. Леонтьев);

* як специфічна, соціальна форма інформаційного зв'язку

(О.Д. Урсун, Л.О. Рєзніков);

* як взаємодія, стосунки між суб'єктами, які мають діалогічний характер (Г.М. Андреєва, В.С. Соковнін, К.К. Платонов). При цьому поняття «спілкування» розмежовується з поняттям «комунікація». Останню тлумачать як передачу інформації в межах взаємодії різних систем, яка може мати однобічний характер.

У «Психологічному словнику» спілкування визначається як «взаємодія двох чи більше людей, яка полягає в обміні між ними інформацією пізнавального чи афективно-оцінного характеру» [10, c. 21].

Спілкування - це соціальне явище, яке виникає в процесі суспільно-трудової діяльності як потреба людей сказати щось одне одному. Суспільна сутність спілкування виявляється в його змісті, функціях, видах, формах, способах і мотивах. Філософи розглядають спілкування в діалектичній єдності матеріального та ідеального. «Саме спілкування, - пише Б.Ф. Ломов [ 15, c. 40] - це об'єктивний матеріальний процес, але він виступає в ролі «носія ідеального».

Первинним у спілкуванні є матеріальне: довкілля, а також світ живих людей, умови діяльності, в які включене спілкування, ситуація і засоби спілкування. Матеріальне у спілкуванні визначає ідеальне (психічне): мету, мотиви, плани, програми, а також думки, почуття, засоби, прагнення, психічний стан учасників спілкування. Психологічні сторони спілкування можна зрозуміти лише на підставі аналізу конкретних проявів матеріальної сторони спілкування.

Спілкування, як правило, включене в практичну взаємодію людей (спільна праця, навчання, колективна гра) і забезпечує планування, здійснення і контроль їхньої діяльності. Разом з тим спілкування задовольняє особливу потребу людини в контакті з іншими людьми і пов'язане з виникненням почуття радості. Прагнення до спілкування нерідко посідає значне, а то й провідне місце серед мотивів спільної практичної діяльності.

Змістом спілкування є наукові та побутові знання, навички та уміння, сама людина (її зовнішній вигляд, особливості характеру, манера поведінки тощо) або ж колективне розв'язування якогось завдання, діяльність. Ставлення та стосунки, які наповнюють спілкування, надають йому своєрідності, певного емоційного забарвлення, диктують засоби, манеру спілкування. Від того, як складаються стосунки, залежить уся система спілкування особистості. Конкретних тем для спілкування в кожного безліч, і чим різноманітніші вони, чим ширше коло спілкування людини, тим багатша і змістовніша сама особистість. Проте факт мовчання людини не є «неспілкуванням», оскільки її мовчання для оточуючих є красномовним, комунікативним сигналом. Окрім того, в цей час людина мислить, а це вже контакт з уявним співрозмовником.

Зарубіжні психологи про проблему спілкування

Спілкування - це багатоплановий процес розвитку контактів між людьми, що породжується потребами спільної діяльності. Воно виступає як процес взаємодії між людьми, в ході якого відбувається обмін інформацією пізнавального і емоційно-оцінного характеру.

Спілкування у психології досліджувалося великою кількістю зарубіжних вчених, зокрема Ф. Хайдером, Е. Джонсом, К. Девісом, Г. Келлі, Л. Стріклендом та ін.

Загальна схема, яка розкриває структуру каузальної атрибуції, запропонована Е. Джонсом і К. Девісом. Значний вклад в розробку цієї проблеми внесли праці Г. Келлі, Л. Стрікленда, та ін. [40,с. 36].

2.2 Загальна характеристика спілкування

У 1969 році американський психолог Д. Делс нарахував 96 визначень поняття «спілкування». Річ у тому, що в залежності від наукової школи, вивчаються та досліджуються ті феномени спілкування, що співвідносяться із відповідною науковою концепцією. При цьому одні автори вважають, що спілкування та діяльність - дві рівнозначні категорії людського буття, другі - що спілкування є однією із сторін діяльності, і, нарешті, треті - що спілкування є особливим видом діяльності.

Спілкування - складний, багатоплановий процес встановлення й розвитку контактів між людьми, що породжується потребою спільної діяльності і містить у собі обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприймання і розуміння іншої людини.

Людина - «істота соціальна». Це означає, що вона живе серед людей і здійснює свою життєдіяльність (досягає цілей, задовольняє потреби, трудиться) не інакше як через взаємодію, спілкування з іншими людьми - спілкування контактне, опосередковане або уявне.

У спілкуванні відбувається обмін інформацією та її інтерпретація, взаєморозуміння, взаємооцінка, співпереживання, формування симпатій або антипатій, характеру взаємовідносин, переконань, поглядів, психологічний вплив, розв'язання суперечностей, здійснення спільної діяльності.

Таким чином, кожен з нас у своєму житті, взаємодіючи з іншими людьми, формує практичні навички та вміння у сфері спілкування.

Спілкування - це своєрідна дія, точніше сказати взаємодія: яка може проявлятись між тими хто контактує, тими хто прагне через активність донести певну інформацію.