Типи темпераменту і особливості їх прояву в молодшому шкільному віці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Типи темпераменту і особливості їх прояву в молодшому шкільному віці

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження типів темпераменту і особливостей їх прояву в молодшому шкільному віці

1.1 Поняття темпераменту

1.2 Вікові особливості та зміни темпераменту

1.3 Особливості прояву темпераменту у молодших школярів

Розділ 2. Емпіричне дослідження особливостей прояву типу темпераменту у молодшому шкільному віці

2.1 Методика та організація дослідження

2.2 Аналіз результатів дослідження

Висновки

Література

Вступ

Актуальність теми дослідження. На тлі загальнолюдських фізичних і психічних особливостей у кожної людини помітно виокремлюються індивідуальні особливості, які позначаються на її житті, поведінці, діяльності.

Фізичні індивідуальні особливості - це конституція організму, його фізіологічні процеси: гуморальні, ендокринні, нервові. У кожному окремому організмі ці процеси відбуваються своєрідно, хоча у них є багато спільного для всіх людей, що зумовлюється антропогенезом, тобто походженням і розвитком людини.

Психічні індивідуальні особливості виявляються в різній швидкості реакцій, порогах чутливості, у властивостях уваги, пам'яті, спостережливості, кмітливості, в інтересах. Особливо яскраво вирізняються люди за індивідуальними здібностями: музичними, образотворчими, спортивними, художньо-літературними.

Індивідуально-психологічні особливості - неповторна своєрідність психіки кожної людини. Природною передумовою індивідуальних особливостей людини є передусім спадкові та природжені біологічні особливості будови та функцій організму. Дитина народжується з властивими їй конкретними задатками, на ґрунті яких за життя залежно від умов виховання розвиваються й формуються притаманні певному індивіду будова та функції організму, особистісне психічне буття.

Індивідуальні особливості особистості найяскравіше виявляються в темпераменті, характері та здібностях, у пізнавальній, емоційно-вольовій діяльності, потребах та інтересах. Особливості їх прояву залежать від виховання дитини. Індивідуальні риси характеру, як свідчать дослідження, досить яскраво виявляються вже в дошкільному віці.

Темперамент (від лат. temperare - змішувати в належних співвідношеннях, підігрівати, охолоджувати, уповільнювати, керувати) характеризує динамічний бік психічних реакцій людини - їх темп, швидкість, ритм, інтенсивність.

На однакові за змістом і метою дії подразники кожна людина реагує по-своєму, індивідуально. Одні реагують активно, жваво, глибоко емоційно, довго переживають вплив подразника, а інші - спокійно, повільно, швидко забуваючи про те, що на них впливало. Деякі люди надто афективне реагують на події, на ставлення до них - спалахують гнівом, діють агресивно, а дехто в цьому разі виявляє боязкість, не чинить жодного опору там, де він потрібний. Отже, темперамент можна визначити як індивідуальну особливість людини, що виявляється в її збудливості, емоційній вразливості, врівноваженості та швидкості перебігу психічної діяльності.

Вплив цих індивідуальних особливостей на поведінку людини, особливо дітей, має велике значення.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи є індивідуальні особливості людини.

Предмет дослідження - типи темпераменту і особливості їх прояву в молодшому шкільному віці.

Метою курсової роботи є дослідження типів темпераменту і особливостей їх прояву в молодшому шкільному віці.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

проаналізувати психологічний зміст проблеми в науковій літературі.

здійснити емпіричне дослідження визначеної проблеми;

сформулювати висновки теоретико-емпіричного дослідження.

Практичне значення курсової роботи полягає у можливості наукового використання результатів дослідження. Використати дослідження можна при роботі психолога та соціального педагога.

Гіпотезу дослідження можна сформулювати наступним чином:

Навчальні досягнення дитини залежать від її індивідуальних особливостей, які великою мірою визначаються типом темпераменту.

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження типів темпераменту і особливостей їх прояву в молодшому шкільному віці

1.1 Поняття темпераменту

темперамент молодший шкільний поведінка

Розвиток поглядів на визначення темпераменту. Не можна знайти двох людей, однакових за своїми психічними властивостями і темпераментом. Кожна людина відрізняється від інших багатьма особливостями, єдність яких утворює її індивідуальність.

У психологічних відмінностях між людьми суттєве місце займають так звані динамічні особливості психіки. Як відомо, люди помітно відрізняються один від одного за силою відгуку на навколишні дії, за енергією, що проявляється ними, за темпом, швидкістю психічних процесів. Такого роду особливості суттєвим чином характеризують психічну активність індивіда, його моторику, емоційні прояви. Так, для однієї людини характерніша пасивність, для іншої - невпинна ініціативність, одному властива легкість пробудження відчуттів, а іншому - холоднокровність, одного відрізняють різкі жести, виразна міміка, іншого - стриманість рухів, дуже мала рухливість обличчя.

Зрозуміло, динамічні прояви людини можуть залежати від вимог ситуації, від вихованих установок і звичок і т.п. Але психічні відмінності, про які йде мова, виступають і за інших рівних умов: у одних і тих же обставинах, при відносній рівності мотивів поведінки. Ці індивідуальні особливості виявляються ще в роки дитинства, відрізняються особливою постійністю, виявляються в самих різних сферах поведінки і діяльності, тобто вони не є тільки чимось зовнішнім. Багатьма експериментальними дослідженнями доведено, що в основі такого роду динамічних проявів лежать індивідуально-природні, природжені властивості людини [5, 432].

Динамічні риси, властиві індивіду, внутрішньо зв'язані між собою, складають своєрідну структуру. Індивідуально своєрідна, природно-зумовлена сукупність динамічних проявів психіки і називається темпераментом людини.

Термін "темперамент" сходить до переконань античної науки на природу індивідуально-психологічних відмінностей. Старогрецька медицина в особі найбільшого її представника Гіппократа (V ст. до н.е.) вважала, що стан організму залежить головним чином від кількісного співвідношення "соків" або рідин, наявних в організмі. Такими необхідними для життя "соками" вважалися кров, жовч, чорна жовч і слиз (флегма), і передбачалося, що для здоров'я необхідне їх оптимальне співвідношення. Римські лікарі, що працювали декількома сторіччями пізніше, для позначення "пропорції" в змішанні рідин стали використовувати слово temperamentum, що означає "належне співвідношення частин", від якого і відбувся термін "темперамент". Поступово в античній науці одержала визнання думка про те, що не тільки тілесні функції, але й психічні особливості людей є вираженням їх темпераменту, тобто залежать від пропорції, в якій змішані в організмі основні "соки". Римський анатом і лікар Клавдій Гален, що жив в ІІ ст. до н.е., вперше дав розгорнену класифікацію різних типів темпераменту. Згодом представниками античної медицини число типів темпераменту було зведено до 4-х. Кожний з них характеризувався переважанням якої-небудь однієї рідини [14].

Змішання рідин в організмі, що характеризується переважанням крові, було названо сангвінічним темпераментом (від латинського слова "сангвіс" - кров); змішання, при якому переважає лімфа - флегматичним темпераментом (від грецького слова "флегма" - слиз); змішання з переважанням жовтої жовчі - холеричним темпераментом (від грецького слова "холе" - жовч) і, нарешті, змішання з переважанням чорної жовчі - меланхолійним темпераментом (від грецьких слів "мелайна холе" - чорна жовч) [5, 433].

Ці назви темпераментів збереглися дотепер, але колишні уявлення про органічну основу психологічних відмінностей між людьми мають тепер переважно історичний інтерес.

Протягом багатьох століть, що пройшли з часів античної науки, висувалися різні нові гіпотези, що прагнули пояснити причину відмінностей динамічних проявів психіки. В історії вивчення цієї проблеми можна виділити три основні системи поглядів. Найстародавніша з них, як уже згадувалось, пов'язує причину індивідуальних відмінностей з роллю тих або інших рідких середовищ організму. До цих гуморальних теорій відносяться уявлення про особливе значення крові, що набули широкого поширення вже в новий час [16].

Так, німецький філософ І. Кант (кінець XVIII ст.), що вніс великий внесок в систематизацію психологічних уявлень про темпераменти, вважав, що природною основою темпераменту є індивідуальні особливості крові. Близька до такої точки зору ідея російського педагога, анатома і лікаря П.Ф. Лесгафта, що писав (в кінці XIX - початку XX ст.) про те, що в основі проявів темпераменту кінець-кінцем лежать властивості системи кровообігу, зокрема, товщина і пружність стінок кровоносних судин, діаметр їх просвіту, будова і форма серця і т.д., з чим пов'язані швидкість і сила кровотоку і як наслідок - міра збудливості організму і тривалість реакцій у відповідь на різні стимули. Давні уявлення про значення рідких середовищ організму одержали часткове підтвердження в сучасних ендокринологічних дослідженнях, які показали, що такі властивості психіки, як та або інша динаміка реактивності, чутливість, емоційна врівноваженість, в значній мірі залежать від індивідуальних відмінностей у функціонуванні гормональної системи [16].

На рубежі XIX - початку XX ст. сформувалася так звана соматична концепція, згідно з якою існує зв'язок між властивостями темпераменту і статурою. Широку популярність здобули праці німецького психіатра Е. Крешера (20-і роки ХХ століття), в яких обґрунтовуються уявлення про те, що відмінності в типах будови тіла (деякі особливості зростання, повноти, пропорцій частин тіла) вказують і на певні відмінності в темпераменті. Американський учений ст. Шелдон (40-і роки ХХ століття) також ставив у прямий зв'язок тілесні особливості, виступаючі в тому або іншому ступені розвитку різних тканин організму, і особливості темпераменту. Соматичні теорії не слід надмірно протиставляти гуморальним: як тип будови тіла, так і динамічні властивості психіки можуть бути наслідком однієї і тієї ж причини - результатом дії гормонів, що виділяються залозами внутрішньої секреції [5, 434].

Тільки на початку ХХ століття відбулися різкі зміни в інтерпретації біологічних основ темпераменту. У цьому величезну роль зіграли роботи Е. Кречмера [15], який спробував "угрузати" особливості темпераменту вже не з гуморальними системами, а з особливостями будови тіла людини. Він стверджував, що кожному типу статури відповідає певний психологічний склад темпераменту, або, згідно його термінології, характеру, а також певна схильність до того або іншого психічного захворювання. Астенікам властива замкнутість, емоційна ранима, швидка стомлюваність, пікніки - люди балакучі, товариські, любителі добре поїсти, легко заводять друзів. Атлети - агресивні, властолюбні.

Американські дослідники У. Шелдон і С. Стівенс зробили спробу також вивести з типу статури певний темперамент людини. Їх схема статури була набагато складніша, ніж у Кречмера. Вони оцінювали статуру по розвитку трьох основних тканин людини: екто-, мезо- і ендоморфії. Згідно Шелдону і Стівенсу, ектоморфи, тобто люди, у яких переважають ектоморфні тканини (шкіра, волосся, нервова система), характеризуються церебротонічним темпераментом, а саме: тягою до естетичної насолоди і холодністю в спілкуванні з людьми. Ендоморфи, люди з добре розвиненими внутрішніми органами, відрізняються жвавим, товариським темпераментом. Особам з добре розвиненою кістковою і м'язовою тканинами (мезоморфам) властива тяга до змагальності, агресивності.

У зарубіжних країнах теоретичні питання, що стосуються суті темпераменту, практично не ставилися. Для більшості західних психологів характерна емпірична спрямованість досліджень темпераменту, що знайшло своє яскраве вираження в так званому "факторному" підході до вивчення структури темпераменту.

Одна з перших спроб вивчення структури темпераменту належить англійському психологові С. Берту. У своєму дослідженні він використовував тільки емоційні характеристики темпераменту, а саме 11 емоцій: гнів, страх, ніжність, цікавість, відчуття безпеки, дружелюбність, задоволення, відчуття неприємності, статевий потяг, огида і покірність. На основі факторного аналізу він виділив три чинники темпераменту: загальну емоційність; стенічні емоції - астенічні емоції; позитивні емоції - негативні емоції.

Погляди Берта на структуру темпераменту не набули широкого поширення.

Наступні спроби дослідження структури темпераменту належать Дж. Гілфорду. Він запропонував так звану 13-факторну структуру темпераменту. Проте надалі було показано, що виділені Гилфордом фактори не є незалежними один від одного, а утворюють деякі кластери. Його послідовниця К.Лоуелл, провівши факторний аналіз другого порядку, виділила основні чотири незалежні параметри темпераменту:

запальність - стриманість;

реалізм;

емоційність;

соціальну адаптованість.

Набагато більший успіх припав на долю факторної концепції темпераменту Айзенков. Відмітною характеристикою теорії Р. і М. Айзенков є її опора на величезний, більш ніж на тридцятирічний експериментальний матеріал, що підтвердив існування таких фундаментальних рис темпераменту (особи - по термінології Айзенков), як екстраверсія - інтроверсія, нейротизм (емоційна стійкість - емоційна нестійкість) і психотизм. На думку Айзенков, саме ці три фундаментальні виміри темпераменту є універсальними, властивими всім представникам Homo sapiens і можуть бути покладені в основу типології темпераменту.

Вирішальне зрушення в розумінні біологічних основ темпераменту відбулося на початку 30-х рр. ХХ століття завдяки роботам І.П. Павлова. Він вперше висловив думку про те, що в основі темпераменту лежать не властивості рідин або тілесних тканин, а особливості функціонування нервової системи.

Паралельно з уявленнями про гуморальні, а потім і соматичні джерела відмінностей по темпераменту розвивалися (починаючи з середини XVIII ст.) ідеї, що одержували все більш повне і доказове обґрунтування, про значення для динамічних особливостей психіки збудливості і чутливості нервів. Найважливішою віхою на цьому шляху стало звернення І.П. Павлова до вивчення властивостей головного мозку як органу психіки. Великим фізіологом було розроблене (у 20-30-і роки ХХ століття) вчення про типи нервової системи, або, що те ж саме, типи вищої нервової діяльності. І.П. Павлов виділив три основні властивості нервової системи: силу, врівноваженість і рухливість збудливого і гальмівного процесів [17].

Як довів І.П. Павлов, динаміка протікання психічної діяльності і індивідуальні особливості поведінки цілком залежать від індивідуальних відмінностей в діяльності нервової системи. Прояв і співвідношення властивостей двох основних нервових процесів - збудження і гальмування - є основою цих відмінностей в нервовій діяльності.

Разом зі своїми співробітниками він виявив три основні властивості нервової системи, з комбінації яких закладається той або інший тип темпераменту:

рухливість процесів збудження і гальмування;

баланс, або врівноваженість;

сила процесів збудження і гальмування.

Сила нервових процесів виражається в здатності нервових клітин переносити тривале або короткочасне, але дуже концентроване збудження і гальмування. Це визначає працездатність (витривалість) нервової системи.

Слабкість нервових процесів характеризується нездатністю витримувати тривале і концентроване збудження і гальмування. Нервові клітини швидко переходять в стан охоронного гальмування при дії вельми сильних подразників. Таким чином, в слабкій нервовій системі нервові клітини відрізняються низькою працездатністю, а енергія їх швидко виснажується. Та зате така нервова система володіє великою чутливістю: навіть на слабкі подразники вона дає відповідну реакцію.

Врівноваженість є важливою властивістю вищої нервової діяльності нервових процесів, тобто пропорційне співвідношення збудження і гальмування. У деяких людей ці два процеси взаємно врівноважуються, а у інших цієї рівноваги не спостерігається: переважає або процес гальмування або процес збудження.

Одна з основних властивостей вищої нервової діяльності - рухливість нервових процесів. Рухливість нервової системи характеризує швидкість змінюваності процесів збудження і гальмування, швидкість виникнення і припинення їх (коли цього вимагають умови життя), швидкість руху нервових процесів (іррадіації і концентрації), швидкість появи нервового процесу у відповідь на роздратування, швидкість утворення нових умовних зв'язків, вироблення і зміну динамічного стереотипу.

Комбінації вказаних властивостей нервових процесів збудження і гальмування були покладені в основу визначення типів вищої нервової діяльності. То або інше поєднання сили, рухливості і врівноваженості процесів збудження і гальмування складає тип нервової системи.

Тип вищої нервової діяльності відноситься до природних вищих даних, це природжена властивість нервової системи. На даній фізіологічній основі можуть утворитися різні системи умовних зв'язків, тобто в процесі життя ці умовні зв'язки будуть по-різному формуватися у різних людей: у цьому і виявлятиметься тип вищої нервової діяльності. Темперамент і є проявом типу нервової системи в діяльності, поведінці людини.

Сила нервової системи - найважливіший показник типу: від цієї властивості залежить працездатність клітин кори, їх витривалість. Важливе значення має і інший показник - рухливість нервових процесів: встановлено, що існують дуже великі індивідуальні відмінності в швидкості, з якою відбувається зміна одного нервового процесу іншим. Вельми значущий показник і врівноваженість нервової системи: відомо, наприклад, що нерідко гальмівний процес відстає по силі від збудливого, ступінь врівноваженості між ними буває різним. Те або інше поєднання вказаних властивостей і складає тип нервової системи.

Деякі з поєднань властивостей типу, які зустрічаються частіше за інших чи ж виступають найяскравіше, і можуть, згідно І.П. Павлову, служити поясненням тієї класифікації темпераментів, яка відома з глибокої старовини. А саме: сангвінічному темпераменту відповідає сильний урівноважений швидкий тип нервової системи, флегматичному темпераменту - сильний урівноважений повільний тип, холеричному темпераменту - сильний неврівноважений тип, меланхолійному темпераменту - слабкий тип нервової системи.

З часом в теорії Павлова виявилися багато слабких місць, що привело до серйозних її трансформацій.

Підхід до відмінностей в динамічній стороні психіки з боку властивостей типу нервової системи поклав початок новому етапу у вивченні фізіологічних основ темпераменту. У працях психологів Б.М. Теплова [32], В.Д. Небиліцина [17] (50-60-і роки) уточнювалися і збагачувалися уявлення про властивості типу вищої нервової діяльності людини. Були відкриті нові властивості нервової системи. Одна з них - лабільність (від цієї властивості залежить швидкість виникнення і припинення нервового процесу, на відміну від рухливості, що характеризує швидкість зміни одного процесу іншим). Саме у функціональних особливостях мозку, його кори і підкірки, у властивостях типів нервової діяльності (регулюючих накопичення і витрату енергії) бачить сучасна наука найближчі причини індивідуальних відмінностей по темпераменту (дослідження В.С. Мерліна [16], Я. Стреляу [31] та ін.). При цьому останніми роками набуває поширення точка зору, згідно якої в основі темпераменту лежить загальна конституція організму (що охоплює біологічні основи психіки різного рівня), в якій особливо значуще місце належить мозковим механізмам (В.М. Русалов [28]).

Подальші дослідження, проведені в школі Б.М. Теплова [32] і В.Д. Небиліцина [17], показали, що необхідний принципово інший підхід до вивчення біологічних основ темпераменту. На їх думку, перш за все, слід було б зосередитися не на вивченні типів, як припускав І.П. Павлов, а на дослідженні окремих властивостей нервової системи. Передбачалося, що, тільки знаючи властивості нервової системи, їх кількість і стійкі варіації, можна буде встановити можливу структурну організацію (тип) темпераменту.

Теплов [32] розвинув і багато в чому переосмислив вчення Павлова про властивості нервової системи. Під властивостями нервової системи він розуміє її природні, природжені особливості.

Згідно Теплову [32], можна намітити наступну структуру властивостей нервової системи:

сила (витривалість)

динамічність (легкість генерації нервового процесу)

рухливість (швидкість переробки знаків подразників)

лабільність (швидкість виникнення і припинення нервового процесу).

Кожна з цих властивостей може бути різним по відношенню до процесу збудження і до процесу гальмування: Отже, потрібно говорити про врівноваженість нервових процесів по кожній з цих властивостей. Небиліцин [17] продовжив напрям досліджень Теплова. Критичний аналіз результатів, що отримуються при використанні різних методів визначення властивостей нервової системи, дозволив Б.М. Теплову [32] і його співробітникам прийти до висновку про існування разом з традиційно виділеними ще декількох властивостей нервової системи, зокрема таких, як динамічність і лабільність. Перше з них відповідає за легкість генерації нервовою системою процесів збудження і гальмування, зокрема при формуванні тимчасових зв'язків. Друге - лабільність - є швидкісна характеристика діяльності нервової системи, що визначає в основному швидкість загасання післядії від імпульсу збудження.

Однією з сучасних і досить широко використовуваних концепцій темпераменту є теорія, розроблена під керівництвом В.М. Русалова [29] в лабораторії психології і психофізіології індивідуальності Інституту психології РАН.

Дослідниками сформульовані такі критерії темпераменту:

незалежність від змісту, мотиву і мети поведінки (стильовий аспект поведінки);

динамічний (енергетичний) аспект процесу взаємодії людини із зовнішнім і внутрішнім світом (предметним світом, іншими людьми, собою);

універсальність і консистентність прояву у всіх сферах діяльності і життєдіяльності;

ранній прояв у дитинстві;

стійкість протягом тривалого періоду життя людини;

висока кореляція із загальними властивостями нервової системи і властивостями інших біологічних підсистем (гуморальною, тілесною і т.д.);

успадкованість.

Показано, що темперамент випробовує безпосередній вплив з боку всієї біологічної організації людини в цілому. Для аналізу біологічної системи людини В.М. Русалов [28] висунув концепцію загальних і приватних конституцій організму людини. Згідно цієї концепції, в основі темпераменту лежать властивості загальної конституції людського організму, яка розглядається як сукупність всіх приватних конституцій, тобто всіх фізичних і фізіологічних властивостей індивіда, закріплених в його спадковому апараті.

Найбільш важливою відмінною рисою досліджень В.М.Русалова [28] і його колег є використання концепції П.К. Анохіна про інтеграційну діяльність мозку, яка розглядається як новітній етап в розвитку учення І.П. Павлова. Застосування цієї концепції дозволило не тільки розкрити структуру і організацію загальних властивостей нервової системи, але і вивести з неї кількість фундаментальних властивостей темпераменту.

Загальна активність і емоційність як сторони темпераменту. Центральне місце в характеристиці темпераменту займає загальна психічна активність. Мається на увазі не зміст активності, не її спрямованість, а саме її динамічні особливості, сам енергетичний рівень поведінки. Відмінності між людьми в цьому відношенні дуже великі. Ступінь активності розподіляється від млявості, інертності на одному полюсі до бурхливих проявів енергії - на другом.

Відмінності по активності, що відносяться до темпераменту, виступають головним чином в наступних формах: вираженість самої потреби, тяга бути діяльним (прагнення до продовження початої діяльності; сила натиску, енергійність вироблюваних дій; витривалість по відношенню до напруги, пов'язаної з активністю); різноманітність вироблюваних дій, схильність до їх варіювання; швидкісні характеристики реакцій і рухів (їх темп, його наростання і загасання, різкість і стрімкість чи ж сповільненість рухів).

Встановлено, що динамічні прояви активності певним чином обумовлені властивостями типу нервової системи. Так, інтенсивність і стійкість активності суттєво залежать від сили нервової системи, а мінливість активності і деякі її швидкісні характеристики - від рухливості і лабільності. У інших дослідженнях було показано, що психічна активність як риса темпераменту безпосередньо залежить і від особливої властивості нервової системи - активованості (дані Є.А. Голубєвої) [5, 436].

Дуже великий інтерес представляють результати досліджень, які показали, що слабкість типу нервової системи означає не тільки недолік сили, малу витривалість, але і підвищену чутливість, реактивність, тобто готовність реагувати на незначні подразники (слабкіша нервова система тому і швидше стомлюється, виснажується, що вона відносно легше збуджується). А реактивність - це теж один з видів активності. В цьому відношенні у осіб із слабкістю нервової системи - свої особливі передумови для проявів активності. На основі реактивності (в межах витривалості нервової системи) можуть одержати розвиток швидко виникаючі, винахідливі, такі, що тонко враховують обставини форми активності.

Слід звернути увагу на те, що риси загальної психічної активності помітно виступають в мовно-рухових особливостях, в почерку. Темп і ритм усної мови, рухи при письмі багато що можуть повідати про цю сторону темпераменту. Втім - як і про іншу його сторону - емоційність.

Динамічні відмінності по емоційності виявляються в ступені вразливості (неважко виявити, що у деяких людей досить самого незначного приводу, щоб викликати емоційну реакцію, тоді як у інших для цього буде потрібно посилена дія), в імпульсній (цим терміном позначають швидкість, з якою емоція стає спонукальною силою вчинків, без попереднього обдумування і ухвалення рішення їх виконати), в емоційній лабільності (мається на увазі швидкість, з якою припиняється емоційний стан або відбувається зміна одного переживання іншим).

Таким чином, в динамічних рисах психіки виявляються як особливості устремлінь, дій, так і переживань. Сфера проявів темпераменту - загальна психічна активність і емоційність.

Характеристика типів темпераменту. Психологічні особливості проявів темпераментів пов'язані з особливістю динаміки різноманітних психічних особливостей. При характеристиці типів темпераменту треба мати на увазі, що наведені типи темпераменту - лише теоретична модель, яка реально може і не зустрічатися у житті, адже реально не існують чисті типи темпераментів.

У кожної людини можна знайти прояви всіх типів темпераментів: 1) при переважанні одного з них; 2) декілька (2 - 3); 3) знаходяться у рівних пропорціях [24].

Холеричний темперамент. За Гіппократом в організмі людини переважає жовч. За І.П. Павловим такій людині властивий сильний неврівноважений тип вищої нервової діяльності. Холерики працьовиті, спроможні на швидкі реакції, їм важко себе стримувати, боротися з самим собою. Вони мають різкі рухи. У них легко виникають роздратування і агресивність. На події холерики реагують швидко, енергійно, пристрасно. Їм властива схильність до бурхливих емоцій. Холерики цілеспрямовані, наполегливі у досягненні поставленої мети. Мова холериків голосна, швидка, навіть покваплива, закінчення слів вони ніби ковтають, прагнуть швидше висловитися. Відсутність урівноваженості і рухомості при недостатньо ефективному вихованні може виявитися у нестриманості, запальності, нездатності контролювати власні емоційні реакції у емоційних ситуаціях [24].

Сангвінічний темперамент. За Гіппократом в організмі переважає кров.

За І.П. Павловим сангвінікам властивий сильний, урівноважений, рухомий тип вищої нервової діяльності. Сангвінік працездатний, витримує тривалу і напружену працю, у складних ситуаціях не виходить "із себе", зберігає спокій, не втрачає бадьорості, легко реагує на зміни ситуації і пристосовується до них, легко набуває нових навичок і легко переходить від одного до іншого виду діяльності. Нервово - психічна активність досить висока, міміка та рухи багатоманітні та виразні. Емоційні переживання неглибокі, а висока рухомість нервових процесів сприяє їх швидкій зміні. Мова сангвініка голосна, чітка, достатньо швидка, але слова вимовляються повністю (на відміну від холерика). При недостатньому вихованню рухомість нервових процесів виявляється у недостатній зосередженості, концентрації уваги на певній діяльності та недоведенні справи до логічного завершення.

Флегматичний темперамент. За Гіппократом в організмі переважає слиз.

За І.П. Павловим флегматикам властива сильна, урівноважена, малорухлива нервова система. Флегматики мають високу працездатність, внутрішньо стабільні, важко включаються у роботу і важко виходять з неї, емоції невиразні, але стабільні, вони не люблять міняти розклад життя, обставини, уподобання, важко пристосовуються до нових умов. Активність флегматиків досить низька, настрій спокійний і стійкий. Почуття стійкі, важко змінюються. Ось чому можна порадити одружуватися з флегматиками, бо подружні зміни практично виключаються. Дії розмірені. Зовнішнє виявлення емоцій і почуттів слабке. Переключення з одного виду діяльності на інший проблематичне. Мова флегматика чітка, достатньо голосна, малослівна. Про флегматика кажуть: "Сказав, як відрізав". І небагато говорить, а все зрозуміло. Недостатність виховної роботи з флегматиками може призвести до таких негативних рис: млявості, збідненості і слабкості емоцій, схильності до виконання звичних дій [24].

Меланхолічний темперамент. За Гіппократом у організмі переважає чорна жовч. За І.П. Павловим меланхолікам властивий слабкий тип вищої нервової діяльності і глибокі переживання. Нервово - психічна активність низького рівня, моторика уповільнена. Емоційна реактивність значної сили, але зовнішньо виражається слабко. Меланхоліки швидко втрачають працездатність, потребують відпочинку від праці. Вони надзвичайно залежні від зовнішніх несуттєвих впливів. Важко переносять довготривале напруження та сильні емоційні впливи. Вони лякливі, плаксиві, вразливі. Мова меланхоліків тиха, ледве чутна, повільна. Недостатнє виховання сприяє розвитку таких негативних рис, як хвороблива емоційна вразливість, замкненість, відчуженість, схильність до важких емоційних переживань.

Особливості темпераменту виявляються не тільки у зовнішній манері поведінки, але й у навчанні, у праці, розумовій сфері. При цьому слід мати на увазі три моменти.

Перший. Відмінності темпераментів виявляються не у рівні можливостей психіки до досягнень, а лише у своєрідності динамічних проявів.

Другий. Немає гарних чи поганих темпераментів. Кожен темперамент має як свої переваги, так і недоліки.

Третій. Умовно всі темпераменти поділяють на дві групи: сильні (холеричний та сангвінічний) та слабкі (флегматичний та меланхолічний).

1.2 Вікові особливості та зміни темпераменту

Властивості темпераменту - природжені, спадково обумовлені, як і ті властивості нервової системи, які складають їх найближчу фізіологічну основу.

Спадкова обумовленість ряду властивостей нервової системи була встановлена при застосуванні так званого "близнюкового методу". Сама по собі схожість психофізіологічних властивостей у близнят не може вважатися доказом спадкового походження цих властивостей - адже схожість між близнятами може пояснюватися подібністю умов розвитку. Але існує два типи близнят: однояйцеві (з абсолютно однаковою спадковістю) і різнояйцеві (спадковість яких розрізняється, як у звичайних братів і сестер).

Зрозуміло, що за тими ознаками, які саме спадково обумовлені, виявлятиметься більша схожість у однояйцевих близнят, ніж у різнояйцевих. Спеціальне зіставлення схожості властивостей типу нервової системи (усередині пар) у однояйцевих і різнояйцевих близнят і дозволило довести суттєву роль спадковості (дані І.В. Равич-Щербо).

Вікові зміни темпераменту, поза сумнівом, знаходяться в прямій залежності від ходу дозрівання і розвитку організму дитини, перш за все мозкових основ психіки, властивостей нервової системи.

Дітей відрізняють (і чим молодше дитина, тим більшою мірою) деякі ознаки слабкості типу нервової системи, що означає, як вже наголошувалося, не тільки малу витривалість, але і вищу чутливість. Саме вікова слабкість нервової системи може зумовлювати в ранні роки особливу яскравість сприйняття, дитячу вразливість і такі риси, як легкість переходу до збудження, імпульсивність.

Характерні для дитячих літ також інтенсивність емоційних переживань і їх нестійкість. Вельми звичайні, наприклад, стрімкі переходи від сумних сліз до усмішки, веселості. Слабкість нервової системи дивовижним чином поєднується в роки дитинства з швидким відновленням енергії. Про цю своєрідність працездатності дитини К.Д. Ушинський писав: "Примусьте дитину сидіти, вона дуже скоро втомиться, лежати - те ж саме; йти вона довго не може, не може довго ні говорити, ні співати, ні читати, і найменше довго думати; але вона пустує і рухається цілий день, переміняє і перемішує всі ці діяльності і не втомлюється ні на хвилину; а міцного дитячого сну достатньо, щоб відновити дитячі сили" [18].

Не можна не враховувати, що існують вікові особливості темпераменту: у кожному дитячому віці - своя специфіка активності, емоційності і моторики.

Так, в молодшому шкільному віці характерні риси активності - це легкість пробудження інтересу і недостатня тривалість стану зосередженості, пов'язані з тією ж слабкістю нервової системи. І емоційність у цю пору життя, і моторика, звичайно ж, інші, чим в подальших шкільних роках. З роками відбувається як збільшення можливостей нервової системи, так і обмеження, втрата її цінних дитячих властивостей.

На фоні вікових особливостей вже з перших років життя виявляються у дитини і такі динамічні риси, які вказують на приналежність її до того або іншого типу темпераменту. Відмінності в цьому відношенні цілком безумовно виступають, наприклад, коли діти вже оволоділи усною мовою. Так, якщо у дитини гучна, швидка, виразна мова, з правильними інтонаціями, супроводжуваними живими жестами, виразною мімікою, це може означати ознаки сангвінічного темпераменту. Коли мова повільніша, ніж у інших, спокійна, рівномірна, іноді із зупинками, без різко виражених емоцій, жестикуляції і міміки, це може свідчити про прояв особливостей флегматичного темпераменту.

На ознаки холеричного темпераменту указує мова квапливо-напружена, поривчаста, що як би захлинається. Нарешті, до ознак меланхолійного темпераменту може бути віднесена мова пригальмована, тиха, така, що іноді знижується до шепоту. Зрозуміло, впевненіше про тип темпераменту можна судити, якщо будуть також враховуватися особливості рухової і загальної активності дитини [5, 442].

У роки дитинства далеко не просто відрізнити, що в спостережуваних у дитини динамічних рисах йде від своєрідності його нервової системи і що від вікового етапу дозрівання. Потрібно мати на увазі, що в динамічних властивостях дитячої психіки одночасно виявляються як ознаки вже того або іншого типу темпераменту, так і вікові особливості темпераменту.

Темперамент подібно до всіх властивостей організму, схильний до вікових змін, перш за все пов'язаних з процесом дозрівання або із змінами поведінки, витікаючими головним чином з анатомічного і фізіологічного розвитку нервової системи і інших систем організму.

Вивчення типів нервової системи у дітей різного віку підтверджує існування вікових змін темпераменту (властивостей нервової системи), обумовлених перш за все дозріванням центральної нервової системи і ендокринного апарату. Такі спостереження проводили ще в 30-х роках ХХ сторіччя, і в даний час дають приблизно такі ж результати. Найбільш систематично вони викладені в роботах психологів: В.Е. Чудновського, Н.С. Лейтеса і Е.І. Маствіліскер. З них виводяться деякі закономірності. Розглянемо деякі із закономірностей вікових змін темпераменту, акцентуючи увагу на молодшому шкільному віці [18].

На ранньому етапі свого розвитку діти володіють слабкою нервовою системою; це в рівній мірі відноситься до процесів збудження і гальмування. Слабкість процесу збудження виявляється перш за все в малій витривалості нервової системи, швидкому стомленні і легкому виникненні охоронного гальмування. Показником слабкості є також сильно розвинене індуктивне (зовнішнє) гальмування, яке виражається в загальмовуванні дій під впливом побічних подразників.

Про те, що таке гальмування виявляється ще в молодшому шкільному віці, чудово знають вчителі: адже їм часто доводиться спостерігати, як найдрібніша зміна обстановки в класі відволікає увагу учнів від шкільних занять. Зниженій працездатності (витривалості) супроводить підвищена збудливість і чутливість індивіда, що, зокрема, виражається в моторних і емоційних реакціях, неадекватних силі подразників. Крім того, що ці реакції дуже сильні, вони мають короткий латентний період. Багато досліджень показують, що сила процесу збудження, ще мала в дошкільному віці, досягає відповідного даному індивідові максимального рівня приблизно до 7-8-го року життя. Починаючи з цього віку, великих відмінностей в працездатності нервової системи між дітьми і дорослими вже не спостерігається.

Загальноприйнята думка, що сила процесу гальмування, яка виражається перш за все в здатності до освіти і стійкості різних умовних гальмівних реакцій, досягає свого максимального рівня пізніше, ніж сила процесу збудження. Проте щодо віку, в якому ця властивість виявляється вже в зрілій формі, немає єдиної думки. Є дані, отримані, правда, в основному в дослідах з тваринами, з яких виходить, що сила процесу гальмування більшою мірою, чим сила процесу збудження, схильна до впливу тренувань, особливо в ранньому онтогенезі. Слабкість процесу гальмування в перші роки життя дитини виявляється головним чином в зниженій здатності стримувати різні реакції, в схильності до порушення заборон, в передчасних реакціях і т.п. [4]

Вікова характеристика врівноваженості нервових процесів витікає, власне, із специфіки збудження і гальмування у відповідних періодах життя. Зважаючи на триваліший процес дозрівання сили гальмування в нервовій системі, в первинний період розвитку спостерігається неврівноваженість при переважанні сили збудження. Дитина дошкільного і молодшого шкільного віку своєю поведінкою у відомому сенсі нагадує холерика. Потім ця неврівноваженість, викликана більшою слабкістю гальмування порівняно із збудженням, поступово зменшується, і у віці близько 12 років дитина в цьому відношенні вже помітно не відрізняється від дорослого. Переважання збудження над гальмуванням виявляється перш за все в імпульсному і вибуховому характері поведінки дитини. Для нього типовий знижений контроль за ситуативний обумовленою поведінкою (тобто стимулами, що діють в даний момент). Проте, аналогічна поведінка може бути викликана не тільки недостатньо зрілою здатністю до гальмування і, отже, переважанням збудження, але і слабкістю збудження при одночасній слабкості гальмування. Слабкість процесу збудження є чинником, що викликає такі форми поведінки, які нагадують неврівноважених індивідів. Це пояснюється неадекватністю сили реакції силі подразників або в більш загальному випадку - значенню ситуації, на яку реагує індивід [5].

Що стосується рухливості нервових процесів, то залежно від того, які показники цієї властивості беруться до уваги, його вікова динаміка може виглядати по-різному. Це свідчить про давно вже відмічену неоднорідність цієї властивості нервової системи. У ранньому онтогенезі спостерігається велика нестійкість і мінливість реакцій, що виражається в утрудненнях при виконанні завдань, в змінах реакцій під впливом змін в обстановці, в нестійкості умовно-рефлекторної діяльності і т.п. З віком поведінка стає все більш стабільною, завдяки чому воно в меншій мірі залежить від безпосередніх стимулів. Якщо враховувати класичні показники рухливості, особливо здібність до переробки сигнального значення пари подразників і легкість утворення динамічних стереотипів, то можна сказати, що в ранньому онтогенезі рухливість порівняно невелика і зростає з розвитком індивіда. Це виявляється, зокрема, в тому, що діти шкільного віку легше і швидше пристосовуються до умов, що змінюються, у них краще протікає процес перенавчання або переробки різних навиків, чим у дітей дошкільного віку. Рухливість, що так розуміється, знову явно знижується в літньому віці, для якого типова та, що знижена адаптується до змін обстановки, значна ригідність форм поведінки [2].

Отже, чим молодше дитина, тим більше її відрізняють деякі ознаки слабкості типу нервової системи. Це не тільки маленька витривалість, але і підвищена чутливість, яскравість сприйняття, дитяча вразливість і такі риси, як легкість переходу до збудження, імпульсна. Характерні також інтенсивність емоційних переживань і їх нестійкість (стрімкі переходи від сліз до усмішки). Слабкість нервової системи дивовижним чином поєднується з швидким відновленням енергії. На фоні вікових особливостей у дитини виявляються і такі риси, які говорять про приналежність її до того або іншого типу темпераменту.

Очевидно, що незалежно від вікової специфіки існують індивідуальні відмінності у властивостях нервової системи, які можуть бути частково замасковані їх віковими змінами. Тому встановлюється діагноз окремих властивостей нервової системи (темпераменту), потрібно користуватися такими показниками поведінки і, отже, прийомами вимірювання, які враховували б період розвитку досліджуваної дитини.

У дитячі роки далеко не просто відрізнити, що в спостережуваних динамічних рисах йде від своєрідності нервової системи і що від вікового етапу. І ті, й інші ознаки одночасно виявляються в динамічних властивостях дитячої психіки.

Таким чином, темперамент є динамічною характеристикою психічної активності і пов'язаний з такими характеристиками, як темп, швидкість, інтенсивність, сила та ін. В результаті спостереженням за динамічними проявами людей сформувалися описи чотирьох типів темпераменту: холерик, сангвінік, флегматик і меланхолік. Кожен з цих типів адекватніший тій або іншій ситуації, так що не можна їх оцінювати з погляду "поганий - хороший".

Темперамент заснований на особливостях фізіології людини і в цьому сенсі він належить до вроджених характеристик людини. В даний час не існує єдиної думки про фізіологічну основу темпераменту [3].

Темперамент тісно пов'язаний з іншими особовими проявами людини (характером, здібностями і т.д.), виступаючи як їх динамічна основа.

На основі аналізу основних результатів, отриманих в різних школах, можна зробити висновок про те, що в більшості випадків до складу темпераментальних властивостей дослідники включають динамічні, стильові і енергетичні характеристики поведінки.

Ніхто, окрім В.М. Русалова [28] зі співавторами, з розглянутих вище авторів не ставить питання про теоретичну модель темпераменту, засновану на сучасних уявленнях про біологічну організацію людини, і перш за все - роботі нервової системи, з якої можна було б вивести задану кількість основних шкал (чинників) темпераменту.

Більшість властивостей темпераменту, що вивчаються, носять, як правило, описовий характер. Кількість властивостей витікає не з певної теоретичної моделі, а детерміновано особливостями факторної обробки початкових характеристик темпераменту.

1.3 Особливості прояву темпераменту у молодших школярів

Кожна дитина має свої індивідуально-типологічні особливості, які особливо яскраво виявляються саме в молодшому шкільному віці. Розглянемо характеристику типів темпераменту молодших школярів [4].

1) Сильний, урівноважений (процес збудження врівноважується процесом гальмування), рухливий тип - сангвінік. Його нервова система відрізняється великою силою нервових процесів, їх рівновагою і значною рухливістю.

Тому сангвінік - людина швидка, легко пристосовується до мінливих умов життя. Її характеризує висока опірність труднощам життя.

Характерна швидкість і жвавість рухів, різноманітність і багатство міміки, швидкий темп мови. Висока психічна активність виявляється в жвавості розуму, винахідливості і прагненню до частої зміни вражень, чуйності на навколишні події.

Емоції швидко виникають і легко змінюються. Легко переходить від сліз до радості і навпаки, хоча зазвичай переважає гарний настрій, оскільки дитина порівняно безболісно і швидко переживає невдачі, не може перебувати в смутку. Емоційні переживання, як правило, неглибокі. Дитина активна, спритна, достатньо витривала і невтомна в тому занятті, яке її захоплює. Рухливість нерідко обертається відсутністю належної зосередженості, поспішністю, а іноді і поверховістю. Швидко схоплює інформацію, працездатна і ініціативна, сфера інтересів широка. Висока товариськість поєднується з прагненням до лідерства. Яскраво виявляється емоційна стійкість і впевненість в собі [4].

Діти сангвінічного темпераменту діяльні, товариські, легко пристосовуються до змін умов. Особливості дітей цього типу вищої нервової діяльності виразно виявляються при спілкуванні: вони життєрадісні, відразу ж знаходять собі товаришів, вникають у всі сторони життя класу, з великим інтересом і активно беруть участь в заняттях, в іграх, але в процесі гри схильні постійно змінювати свою роль.

2) Сильний, урівноважений, інертний тип - флегматик. Його нервова система також характеризується значною силою і рівновагою нервових процесів разом з малою рухливістю. Будучи з погляду рухливості протилежністю сангвініка, флегматик реагує спокійно і повільно, не схильний до зміни свого оточення; подібно до сангвініка, добре чинить опір сильним і тривалим подразникам.

Обережна і спокійна дитина. Їй властиві рівний емоційний стан, наполегливість і завзятість в своїх прагненнях, стійкість до стресів, мала збудливість і невисока чутливість. Повільні рухи. Дитині важко приступити до заняття, але, почавши його, важко перемкнутися. Вважає за краще одноманітні, монотонні ігри і заняття. Акуратна і педантична. Часто грає одна, іграшки потім акуратно прибирає. Консервативна в пристрастях, зокрема до певної їжі, до "своєї" чашки і ложки та ін. Малюк всьому вчиться із запізненням. Їсть повільно, зосереджено. У діяльності дотримується порядку і традиціям, що склалися, порушення яких викликає роздратування, а іноді лють.

Діти-флегматики спокійні, терплячі, почату справу доводять до кінця, рівно відносяться до оточуючих. Недоліком флегматика є його інертність, його малорухливість, він не може відразу зосередитися, направити увагу. В цілому такі діти не заподіюють клопоту [4].

Звичайно, такі риси як стриманість, розсудливість, є позитивними, але їх можна сплутати з байдужістю, апатією, безініціативністю, лінню. Потрібно дуже уважно вивчати ці особливості дитини в різних ситуаціях, в різних видах діяльності, не проявляти поспішності в своїх висновках, перевіряти і зіставляти результати своїх спостережень зі спостереженнями колег і членів сім'ї дитини.

3) Сильний, неврівноважений тип з переважанням збудження - холерик. Його нервова система характеризується, крім великої сили, переважанням збудження над гальмуванням. Відрізняється великою життєвою енергією, але йому не вистачає самовладання; він запальний і нестриманий.

Діти-холерики люблять масові ігри і змагання, часто самі організовують їх, беручи в них активну участь. Вони активні на уроці, легко включаються в роботу. Активно включається в нову справу, але захоплення і ентузіазм швидко згасає, якщо робота не цікава. В той же час, якщо діяльність приваблива, працює енергійно і довго.

Сильне збудження і менш сильне гальмування. Нестабільний, активний. Неспокійний, імпульсний і мінливий. У діяльності і спілкуванні збудливий, знервований, запальний, поривчастий, схильний до різких змін настроїв, схильний до емоційних зривів, іноді буває агресивний. Рухи швидкі і енергійні. Мова гучна, часта, швидка. Енергійний і активний, але не завжди уважний, особливо коли збуджений. Погано переносить монотонну роботу. Рішення самостійні, але часто не обмірковані. Рано встає, їсть і спить небагато [4].

Для дитини холеричного темпераменту характерною є підвищена збудливість, активність. За всі справи вона приймається із захопленням.

Не порівнюючи свої сили, часто втрачає інтерес до початої справи, не доводить її до кінця. Це може привести до легковажності, незлагідності.

4) Слабкий тип - меланхолік. Люди, що відносяться до цього типу, погано чинять опір дії сильних позитивних і гальмівних стимулів. Тому меланхоліки часто пасивні, загальмовані. Для них дія сильних подразників може стати джерелом різних порушень поведінки.

Характеризується слабкістю як збудження, так і гальмування при підвищеній гальмованості або малій рухливості. Відрізняється високою чутливістю, глибиною і стійкістю емоцій при слабкому їх зовнішньому вираженні. Схильний до недовірливості і образливості. Нерідко розвиваються підвищена ранима, замкнутість, відчуженість. Здається полохливим. Не відразу входить в загальну гру, частіше спостерігає збоку. В той же час цілком віддається грі, любить мріяти, фантазувати, дуже хороший актор. У його діях багато незрозумілого, що зумовлено багатством внутрішнього світу. Зазвичай дитина сумує, дуже розсудлива і часто поводиться як маленький дорослий. Дуже причеплива і чуйна на ласку, щиросерда і товариська, але лише з тими, кого любить. Із сторонніми потайна, ранима і замкнута, ображається з будь-якого приводу. Коло спілкування вузьке, зв'язки не численні, але глибокі і щирі. Здається не упевненою, замкнутою і обережною. Довго не може заснути. Чутлива до страждань інших. У грі самотня із-за недовірливості і страху запропонувати своє товариство іншим, боїться несподіванки [4].

Діти меланхолійного темпераменту нетовариські, замкнуті, дуже вразливі і образливі. Під час вступу до школи довго не можуть звикнути до нової обстановки, колективу дітей, сумують. В деяких випадках переживання відгукуються навіть на фізичному стані дитини: вона втрачає вагу, у неї порушується апетит і сон. Не тільки педагоги, але й медичний персонал і сім'я повинні приділяти таким дітям особливу увагу, піклуватися про створення умов, що викликають у них можливі більше позитивних емоцій.

Властивість нервової системи кожної людини не вкладаються в якийсь один "чистий" тип вищої нервової діяльності. Як правило, індивідуальна психіка відображає змішування типів або виявляється як проміжний тип (наприклад, між сангвініком і флегматиком, між меланхоліком і флегматиком, між холериком і меланхоліком).