Типи темпераменту і особливості їх прояву в молодшому шкільному віці

Розділ 2. Емпіричне дослідження особливостей прояву типу темпераменту у молодшому шкільному віці

2.1 Методика та організація дослідження

Прояви особливостей типу темпераменту досліджено на прикладі взаємозв'язку типу темпераменту з рівнем навчальної діяльності.

Дослідженням було охоплено 30 дітей молодшого шкільного віку, а саме: по 10 дітей з кожного 2-го класу молодшої школи. Для діагностики типу темпераменту було використано методику "Визначення домінуючого типу темпераменту" (О.Бєлов) (для дітей молодшого шкільного віку). Для проведення експерименту нами було використано пакет взаємодоповнювальних методик, а саме: методики дослідження творчого компонента (автор методики: П. Торренс), інтелектуального компонента (Методика визначення рівня розумового розвитку дітей молодшого шкільного віку), поведінково-результативного компонента (автор методики О.М. Д'яченко) пізнавальних здібностей та пізнавальної активності.

2.2 Аналіз результатів дослідження

Психодіагностична методика розроблена О. Бєловим. У контексті даного дослідження важливо визначити притаманні типи темпераменту дітям, які проявили високий, середній і відповідно помірний рівень пізнавальної активності, яка впливає на успішність навчання молодшого школяра.

Особи із чітко вираженими властивостями, що відносяться тільки до одного типу темпераменту, зустрічаються порівняно рідко. Набагато частіше людям властиві змішані типи темпераменту, що характеризуються наявністю властивостей, характерних для різних типів темпераменту з перевагою одного з них. Методика О. Бєлова служить для визначення домінуючого типу темпераменту і виявлення представленості в ньому властивостей інших типів. Випробуваному послідовно пред'являються чотири картки, на кожній з яких написано по 20 якостей, які характерні для представників кожного типу темпераменту.

Результати дослідження дітей молодшого шкільного віку за домінуючим типом темпераменту (О. Бєлов) виявили, типи темпераменту у чистому вигляді зустрічаються серед дітей молодшого шкільного віку нашої вибірки вкрай рідко. Загальна більшість виявлених типів темпераментів були змішаними - в них зустрічалися якості і холеричного, і меланхолійного, і флегматичного та сангвінічного типів. Але, так, як результати визначалися у процентному відношенні то згідно цих даних ми розподіли отримані типи темпераментів наступним чином:

Переважання якостей холеричного типу темпераменту - 4 дітей;

Переважання якостей меланхолічного типу темпераменту - 4 дітей;

Переважання якостей флегматичного типу темпераменту - 2 дитини;

Переважання якостей сангвінічного типу темпераменту - 10 дітей.

Чистий холеричний тип темпераменту - 2 дитини.

Чистий меланхолійний тип темпераменту - 1 дитина.

Чистий сангвінічний тип темпераменту - 5 дітей.

Чистий флегматичний тип темпераменту - 2 дитини.

Таким чином, виявилось, що найчисельнішою групою у досліджуваній вибірці є діти з переважанням сангвінічного типу темпераменту, стосовно інших трьох типів темпераменті, то вони знаходяться майже на одному рівні.

Таблиця 2.1

Розподіл молодших школярів відповідно до домінуючого типу темпераменту та рівня навчальної діяльності

Розглянемо результати дослідження рівня навчальної діяльності.

В результаті проведеного експерименту було визначено критерії оцінки рівня розвитку пізнавальної активності у дітей молодшого шкільного віку:

результативний (реальні результати як продукти - досягнення пізнавальної діяльності);

змістовний (комплекс операційних механізмів, які визначають цілі здійснення вирішення завдань);

процесуальний (характеристики вирішення завдань за такими показниками як темп, інтенсивність, термін досягнення результату тощо);

інтегрований (спосіб досягнення оптимального результату за допомогою комплексу "домінантних показників" пізнавальної активності).

Критеріальний та системний підходи дозволили визначити ряд психологічних показників пізнавальної активності дітей молодшого шкільного віку: в контексті

творчого компонента - продуктивність, гнучкість, оригінальність мислення, розробленість теми;

інтелектуального компонента - фіксування й зберігання образів реально існуючих об'єктів, продуктивне запам'ятовування матеріалу, який сприймається на слух (довільне, мимовільне відтворення смислових одиниць у певній послідовності), здатність діяти в плані образів, класифікація та узагальнення об'єктів, конструктивність мислення та орієнтування в просторі, соціальна поінформованість, поінформованість про колір і форму, виділення та відтворення ознак об'єкту, що сприймається за допомогою довільної уваги;

поведінково-результативного компонента - відношення до змістовної сторони діяльності, відношення до результату діяльності, динаміка емоційного стану, ступінь самостійності у пізнавальній діяльності, готовність до розумової напруги, ступінь повноти сприйняття та збереження завдання, самооцінка результату діяльності, поведінка при ускладненнях.

Рис. 2.1 Розподіл досліджуваних учнів по рівню творчого компоненту пізнавальної активності

Рис. 2.2 Розподіл досліджуваних школярів по рівню інтелектуального компоненту пізнавальної активності

Рис. 2.3 Розподіл досліджуваних школярів по рівню поведінково-результативного компонента пізнавальної активності

На підставі аналізу різних рівнів (високий, помірний, низький) компонентів пізнавальної активності було виявлено неоднакову тенденцію інтегрування розвитку кожного компонента та виділено чотири інтегрованих типи розвитку пізнавальної активності у досліджуваних дітей молодшого шкільного віку - "Обдарований", "Високий", "Помірний", "Помірно-знижений". Відповідно до отриманих кількісних даних ми зробили узагальнення:

До типу "Обдарований", з нашої вибірки відносяться троє учнів (10%).

До категорії "Високої" пізнавальної активності відносяться троє учнів (10%).

"Помірний" рівень пізнавальних здібностей та пізнавальної активності виявили 15 учнів (50%).

До "Помірно-зниженого" рівня пізнавальної активності відносяться 9 учнів нашої вибірки (30%). Графічно отримані дані можна зобразити наступним чином (див. рис. 2.4).

Рис. 2.4 Розподіл досліджуваних за різними інтегрованими типами розвитку пізнавальної активності

Таблиця 2.2

Зведена таблиця отриманих даних досліджуваних учнів за рівнем пізнавальної активності

Отже, за результатами дослідження рівня пізнавальної активності та пізнавальних здібностей у молодших школярів ми отримали чотири групи дітей.

"Обдарований" тип характеризується: когнітивною гнучкістю, високим ступенем самостійності дій та оцінки їх результатів, оригінальністю та здатністю до ризику у прийнятті рішення, стійкістю інтересу до змісту завдання, задоволеністю у зв'язку з виконанням завдання.

"Високий" тип характеризується: змішаним орієнтуванням у перцептивних діях, яке змінювалось від складності об'єкту (синкретичний тип орієнтування), зацікавленістю при відношенні до завдання, здатністю до об'єктивного оцінювання результатів.

"Помірний" тип характеризується: розв'язуванням завдань за допомогою засобу маніпулювання, відсутністю прагнення до влучності запам'ятовування і прояву вольових зусиль, оригінальністю у вербальних завданнях, ускладненням у невербальних завданнях, здатністю до об'єктивного оцінювання результатів.

"Помірно-знижений" тип характеризується: індиферентним відношенням до прийняття завдання та результату діяльності, проявом інтересу до формальної сторони діяльності, підвищеною схильністю до практичних спроб, неприйняттям допомоги дорослого, відмовою від діяльності при перешкодах, які з'являються.

Порівнюючи результати двох етапів експерименту можна зробити висновок про те, що переважна більшість молодших школярів з нашої вибірки, які виявили обдарований або високий інтегрований тип розвитку пізнавальної активності мають переважання якостей сангвінічного типу характеру. Представники флегматичного, меланхолічного та холеричного типу характеру виявили помірний або помірно-знижений тип пізнавальної активності. Це може свідчити про те, що індивідуальні психологічні особливості істотно впливають на ефективну навчальну діяльність молодших школярів і потребує психолого-педагогічної корекції.

Висновки

Отже, у психологічних відмінностях між людьми суттєве місце займають так звані динамічні особливості психіки. Як відомо, люди помітно відрізняються один від одного за силою відгуку на навколишні дії, за енергією, що проявляється ними, за темпом, швидкістю психічних процесів. Такого роду особливості суттєвим чином характеризують психічну активність індивіда, його моторику, емоційні прояви. Так, для однієї людини характерніша пасивність, для іншої - невпинна ініціативність, одному властива легкість пробудження відчуттів, а іншому - холоднокровність, одного відрізняють різкі жести, виразна міміка, іншого - стриманість рухів, дуже мала рухливість обличчя.

Термін "темперамент" сходить до переконань античної науки на природу індивідуально-психологічних відмінностей. Старогрецька медицина в особі найбільшого її представника Гіппократа (V ст. до н.е.) вважала, що стан організму залежить головним чином від кількісного співвідношення "соків" або рідин, наявних в організмі. Такими необхідними для життя "соками" вважалися кров, жовч, чорна жовч і слиз (флегма), і передбачалося, що для здоров'я необхідне їх оптимальне співвідношення. Римські лікарі, що працювали декількома сторіччями пізніше, для позначення "пропорції" в змішанні рідин стали використовувати слово temperamentum, що означає "належне співвідношення частин", від якого і відбувся термін "темперамент". Поступово в античній науці одержала визнання думка про те, що не тільки тілесні функції, але й психічні особливості людей є вираженням їх темпераменту, тобто залежать від пропорції, в якій змішані в організмі основні "соки". Римський анатом і лікар Клавдій Гален, що жив в ІІ ст. до н.е., вперше дав розгорнену класифікацію різних типів темпераменту. Згодом представниками античної медицини число типів темпераменту було зведено до чотирьох. Кожний з них характеризувався переважанням якої-небудь однієї рідини.

Сила нервової системи - найважливіший показник типу: від цієї властивості залежить працездатність клітин кори, їх витривалість. Важливе значення має і інший показник - рухливість нервових процесів: встановлено, що існують дуже великі індивідуальні відмінності в швидкості, з якою відбувається зміна одного нервового процесу іншим. Вельми значущий показник і врівноваженість нервової системи: відомо, наприклад, що нерідко гальмівний процес відстає по силі від збудливого, ступінь врівноваженості між ними буває різним. Те або інше поєднання вказаних властивостей і складає тип нервової системи.

До теперішнього часу основними типами темпераменту вважаються ті ж чотири, які були виділені античною наукою: сангвінічний, холеричний, флегматичний і меланхолійний. Уявлення про те, який у людини темперамент, звичайно складається на підставі деяких характерних для даної особистості психологічних особливостей. Людина з помітною психічною активністю, що швидко відгукується на навколишні події, прагне до частої зміни вражень, порівняно легко переживає невдачі і неприємності, живу, жваву, з виразною мімікою і рухами називають сангвініком. Людину незворушну, із стійкими прагненнями і настроєм, з постійністю і глибиною відчуттів, з рівномірністю дій і мови, із слабким зовнішнім вираженням душевних станів називають флегматиком. Людину дуже енергійну, здатну віддаватися справі з особливою пристрасністю, швидку і поривчасту, схильну до бурхливих емоційних спалахів і різких змін настрою, із стрімкими рухами називають холериком. Людину вразливого, з глибокими переживаннями, легко раниму, але зовні слабо реагуючу на оточуюче, із стриманими рухами і приглушеною мовою називають меланхоліком. Кожному типу темпераменту властиве своє співвідношення психічних властивостей, перш за все різний ступінь активності і емоційності, а також тих або інших особливостей моторики. Певна структура динамічних проявів і характеризує тип темпераменту.

Вікові зміни темпераменту, поза сумнівом, знаходяться в прямій залежності від ходу дозрівання і розвитку організму дитини, перш за все мозкових основ психіки, властивостей нервової системи.

Вивчення типів нервової системи у дітей різного віку підтверджує існування вікових змін темпераменту (властивостей нервової системи), обумовлених перш за все дозріванням центральної нервової системи і ендокринного апарату.

Кожна дитина має свої індивідуально-типологічні особливості, які особливо яскраво виявляються саме в молодшому шкільному віці.

Своєрідність молодшого шкільного віку полягає в тому, що конституційні особливості дитини вже сформовані, а достатнього життєвого досвіду для даної (учбової) діяльності ще немає. Саме це дає змогу простежити зародження індивідуального стилю учбової діяльності (і діяльності в цілому), визначити такі завдання, в яких виявилися б найбільш характерні реакції, пов'язані з типом вищої нервової діяльності й темпераменту, змоделювати умови, потрібні для нагромадження знань, умінь та навичок, що необхідні для розв'язання певних завдань.

Роль темпераменту в діяльності полягає в тому, що від нього залежить ступінь та характер впливу на діяльність як зовнішніх умов, так і внутрішніх - тобто індивідуально-психологічних властивостей людини. Тому одним з шляхів пристосування темпераменту до вимог діяльності є формування індивідуального стилю діяльності.

Темперамент характеризує психічну індивідуальність дитини насамперед з боку властивої їй динаміки нервово-психічних процесів і станів, їхньої інтенсивності, швидкості, ритму, тривалості, перебігу.

Порівнюючи результати двох етапів експерименту можна зробити висновок про те, що переважна більшість молодших школярів з нашої вибірки, які виявили обдарований або високий інтегрований тип розвитку пізнавальної активності мають переважання якостей сангвінічного типу характеру. Представники флегматичного, меланхолічного та холеричного типу характеру виявили помірний або помірно-знижений тип пізнавальної активності. Це може свідчити про те, що індивідуальні психологічні особливості істотно впливають на ефективну навчальну діяльність молодших школярів і потребує психолого-педагогічної корекції.

Література

1. Андреева Г.М. Социальная психология. - М.: Издательство Московского Университета, 1980. - 195 с.

2. Васецька Т.М. Врахування особливостей темпераменту у навчанні та вихованні дітей молодшого шкільного віку: На допомогу вчителям початкових класів, вихователям, батькам. - Кіровоград: "Імекс ЛТД", 1998, - 54 с.

3. Васецька Т.М. Особливості впливу темпераменту на індивідуально-психологічний стиль учбової діяльності // Психологія. Збірник наукових праць: НПУ імені М.П. Драгоманова, вип. №1(8),К., 2000. - С. 189-195.

4. Васецька Т.М. Темперамент в індивідуальному стилі діяльності молодших школярів // Початкова школа. К., 1999. - №6. - С. 7-9.

5. Введение в психологию / Под общ. ред. проф. А.В. Петровского. - Москва: Издательский центр "Академия", 1996. - 496 с.

6. Гамезо, М.В. Возрастная и педагогическая психология: Учебное пособие для студентов пединститутов по специальности Педагогика и методика начального обучения / М.В. Гамезо. - М.: Просвещение, 1984. - 256 с.

7. Гиппенрейтер Ю.Б. Введение в общую психологию. - М., 1996.

8. Гільбух Ю.З. Темперамент і пізнавальні здібності школяра. - К.: ІЗІМН. - 1992. - С. 194-210.

9. Григорович, Л.А. Педагогическая психология: Учебное пособие / Л.А. Григорович. - М.: Гардарики, 2003. - 314с.

10. Дичковская Л.Н., Кухарчук А.М., Кучинский Г.М. Изучение личности школьника и составление на него психолого-педагогической характеристики. - Мн. БГУ им. В. И. Ленина, 1983.

11. Ересь Е.П. Темперамент и его воспитание у школьников. - Минск, 1960.

12. Заброцький М.М. Основи вікової психології: Навч. посібник. - Тернопіль: Богдан, 2001. - С. 57-71.

13. Истратова, О.Н. Справочник психолога начальной школы / О.Н. Истратова. - Ростов-на-Дону: Феникс, 2006. - 374 с.

14. Ковалев А.Г. Психология личности. - М.: Просвещение, 1970.

15. Кречмер Э. Теория темпераментов // Психология индивидуальных различий. Хрестоматия. - М., 2000. - С. 343-351.

16. Мерлин В.С. Очерк теории темперамента - М., 1964.

17. Небылицин, В.Д. Темперамент: Психофизиологические исследования индивидуальных различий / В.Д. Небылицин. - М.: Наука, 1976. - 268с.

18. Немов, Р.С. Психология: Учебник для студентов высших пед. учебных заведений: в 3 кн.: Кн. 1: Общие основы психологии / Р.С. Немов. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001. - 688 с.

19. Немов, Р.С. Психология: Учебник для студентов высших пед. учебных заведений: в 3 кн.: Кн. 3: Экспериментальная педагогическая психология и психодиагностика / Р.С. Немов. - М.: Просвещение: ВЛАДОС, 1995. - 512 с.

20. Овчарова, Р.В. Практическая психология в начальной школе / Р.В. Овчарова. - М.: Сфера, 2005. - 240с.

21. Першина, Л.А. Возрастная психология: Учебное пособие для вузов / Л.А. Першина. - М.: Альма-матер, 2005. - 256с.

22. Петровский В.А., Виноградова А.М., Кларина Л.М. и др. Учимся общаться с ребенком. - М., 1993.

23. Психология индивидуальных различий / Под ред. Ю.Б. Гиппенрейдера, В.Я. Романова - М. изд-во МГУ, 1982.

24. Психологія: навчальний посібник / Т.В. Іванова, О.А. Кривопишина, Сахно П.І. та ін.; за заг. ред. Л.М. Кудояра. - Суми: Сумський державний університет, 2011. - 331 с.

25. Райгородский Д.Я. (редактор-составитель). Практическая психодиагностика. Методики и тесты. Учебное пособие. - Самара: Издательский Дом "БАХРАХ-М", 2000 - 672 с.

26. Рогов, Е.И. Настольная книга практического психолога в образовании / Е.И. Рогов. - М., 1995. - 354 с.

27. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. Т. II - М., 1989.

28. Русалов В.М. Биологические основы индивидуально-психологических различий. - М., 1979.

29. Русалов В.М. О природе темперамента и его места в структуре индивидуальных свойств человека // Вопросы психологии. - №1, 1985

30. Симонов П.В., Ершов П.М. Темперамент. Характер. Личность. - М.: Наука, 1984.

31. Стреляу Я. Роль темперамента в психическом развитии / Я. Стреляу. - М.: Прогресс, 1982. - 234 с.

32. Теплов Б.М., Небылицын В.Д. Изучение основ свойств высшей нервной системы и их значение для психологии индивидуальных различий. // Вопросы психологии. - 1963. - № 5. - С. 38-47.

33. Урунтаева, Г.А. Детская психология: Учебное пособие для учащихся средних педагогических учебных заведений / Г.А. Урунтаева. - М.: Академия, 1996. - 336 с.

34. Учбова діяльність молодшого школяра: діагностика і корекція неблагополучностей / В.П. Гапонов, В.А. Георгієвська та ін. - К.: ВІПОЛ, 1994. - 88 с.

35. Файнберг С. У каждого ребенка свой темперамент и характер / С. Файнберг // Дошкольное воспитание. - 1965. - №2. - С.57-62.

Размещено на Allbest.ru