Психологічний аналіз агресивної поведінки дітей підліткового віку

Крім згаданих вище соціальних причин агресивної поведінки підлітків слід вказати на окремі найбільш загальні психологічні причини агресивності дітей підліткового віку. Насамперед до вікових психологічних особливостей, притаманних підліткам, належать акцентуації, що загострюються в цей період [25]. Так, для групи школярів, які належать до так званого демонстративного типу особистості, характерними є потреби уваги до своєї особи, захоплення собою (що часто реалізується через негатив). У крайньому випадку вони віддають перевагу навіть обуренню або ненависті до себе з боку тих, хто їх оточує, аби тільки не було байдужості. Якщо у навчанні демонстративному підлітку не вдається виділитися, тоді він обирає інший спосіб привернення уваги до себе: хуліганські вчинки, агресивна поведінка тощо.

У підлітків-гіпертимів тривале перебування у доброму настрої часто затьмарюється спалахами агресії у доповідь на протидію тих, хто їх оточує. І чим більшим є прагнення останніх пригнітити бажання та наміри підлітка, підкорити його своїй волі, тим більшу силу матимуть ці агресивні спалахи.

Найбільш схильними до агресії є підлітки збудливого (епілептоїдного) типу. Головною їхньою рисою є схильність до дисфорії (занижений настрій з дратівливістю, розлюченість, похмурість), наслідком якої можуть бути афективні розлади. При незаперечному розвитку афекту можна спостерігати нестримну лють - погрози, цинічну лайку, жорстокі побої, байдужість до слабості і безпорадності супротивника та нездатність враховувати власні сили.

Таким чином, загострення згаданих типів підліткових акцентуацій може стати причиною формування та закріплення агресивних тенденцій поведінки школяра.

Крім акцентуацій слід також відзначити зумовлене віком прагнення до підвищення фізичної активності у підлітків, яка може проявлятися в забіякуватості, псуванні майна, руйнувальних діях та інших формах агресивної поведінки, що засуджуються суспільством.

Часто причиною агресії у підлітків є характерні для даного віку залицяння. В одних випадках агресивність може проявлятися з метою привернути до себе увагу інших, підкреслити свою фізичну або розумову перевагу; в інших - через невміння адекватно проявити свої почуття, через недостатню усвідомленість своїх почуттів.

Нерідко формуванню та посиленню агресивності сприяє характерна для даного віку потреба у самоствердженні. Якщо ця потреба превалює, то найбільш енергійні підлітки набувають підкреслено агресивного вигляду і прагнуть домінування. Боротьба за лідерство, у свою чергу, базується на жорсткому підкоренні одних та примушуванні інших. Лідер, як правило, утримує свій статус за допомогою насильства.

Потрібно відмітити, що для багатьох підлітків типове наслідування певним манерам як конкретних людей, так і їх стереотипів, які пропонуються різними засобами масової інформації. Звідси безліч „бойовиків”, „трилерів”, „детективів” тощо, які провокують агресивні форми поведінки підлітка, роблячи його дорослим і спонукаючи до демонстрації своєї значимості. Це виявляється і в бажанні зайняти певне місце в референтній групі, добитися самоствердження, усвідомлення себе людиною, яке не можна принижувати. При цьому референтними групами для частини підлітків стають різні компанії з асоціальною спрямованістю, де агресивність нерідко розглядається як „вияв мужності”.

Інтенсивний розвиток самосвідомості та критичного мислення приводить до того, що дитина в підлітковому віці знаходить протиріччя не тільки в оточуючому світі, але і у власному уявленні про себе, що є основою для зміни емоційно-ціннісного відношення до себе. Воно проявляється у незадоволенні собою і у поєднанні таких полярних якостей, як, наприклад, самовпевненість та нерішучість, черствість та підвищена чуттєвість, розв'язаність та сором'язливість.

Результати досліджень Т.Н.Курбатової та Е.Квятковської-Тохович [22] свідчать про те, що на першій стадії підліткового періоду онтогенезу (в 10-11 років) дитину характеризує досить критичне відношення до себе. Майже 34% хлопчиків та 26% дівчаток дають собі негативні характеристики, відмічаючи перевагу негативних рис та форм поведінки, у тому числі і грубість, жорстокість, агресивність.

Ситуативно негативне відношення до себе зберігається і на другій стадії підліткового віку (14-15 років), спостерігається співставлення підлітком своїх особистих особливостей, форм поведінки з певними нормами, прийнятими в референтних групах.

Кожна дитина - це неповторний світ. Визнаючи це положення, в педагогічній практиці багато років не враховувалися статеві розрізнення дітей. Хоч відомо, що статеві розрізнення не обмежуються власне статевими характеристиками та особливостями психосексуального розвитку дітей. За науковими даними, психосексуальний розвиток дівчаток розпочинається на два роки раніше, ніж у хлопчиків і протікає 3-4, а не 4-5 років.

Хлопчики, не дивлячись на те, що вони фізично сильніші за дівчат, володіють більшою емоційністю до дії як фізичних, так і психологічних факторів. Саме тому у хлопчиків частіше, ніж у дівчат зустрічаються психічні розлади.

Поряд з біологічними передумовами в розвитку статевих розрізнень важливу роль відіграють соціальні та культурні стереотипи, які пов'язані з уявленнями дорослих про поведінку дівчаток та хлопчиків, зумовлені стереотипами фемінності та маскулінності, прийняті в суспільстві.

Невипадково дані психологів свідчать про те, що агресивна поведінка частіше зустрічається у хлопчиків, ніж у дівчаток, а випадки антисуспільних вчинків знаходяться у відношенні 10:1. Справа в тому, що психічні розрізнення хлопчиків та дівчаток визначаються як статевим диморфізмом і загальними особливостями та закономірностями його розвитку, так і специфічними проявами типів мужності та жіночості, рівнем розвитку суспільства.

Як свідчать результати досліджень, фізична агресивність, наприклад, проявляється у 60-70 % хлопчиків, тоді як у дівчаток ця форма агресивності відмічається лише у 30-56%. В цей же час потрібно відзначити, що у хлопчиків з віком відбувається затухання фізичної агресивності з 70% у 10-11 років до 60% в 14-15 років, тоді як у дівчаток навпаки спостерігається ріст цієї форми агресивності: з 30% у 12-13 років до 56% в 14-15 років.

Вербальна агресивність зафіксована у 62-81% хлопчиків та 38-60% дівчат. При цьому у 12-13-річних хлопчиків має місце зниження рівня вербальної агресивності, тоді як у дівчат цей показник зростає: 38 % у 10-11 років; 49 % - у 12-13 років і 60 -у 14-15 років.

Негативізм значно сильніший у хлопчиків (68-82%), у дівчат цього віку - лише 36-60 % . при зниженні непрямої агресивності підлітків-хлопчиків іде її ріст у дівчаток - з 25 % в 10- 11 років до 59 % у 14-15 років [46, 48, ].

Дані цих експериментальних досліджень свідчать на користь того, що необхідно піддати більш скрупульозному вивченню гендерний аспект агресивності підлітків.

Узагальнюючи багаточисельні дані по цій проблемі можна виділити три основні фактори становлення агресивних форм поведінки.

1. Сім'я як фактор агресивної поведінки.

Свої перші знання про моделі агресивної поведінки діти отримали в сім'ї. Як відзначають Р.Берон та Д.Річардсон, сім'я може одночасно демонструвати моделі агресивної поведінки і забезпечувати його підкріплення. [6]

Саме в сім'ї дитина проходить свій перший етап соціалізації і саме там вона може засвоїти перший урок агресивної поведінки. По-перше, це характер сімейних взаємовідносин. Так, постійні сварки і скандали відмічаються в 39% сімей підлітків - правопорушників, бійки між батьками - в 24% сімей, постійна ворожнеча між подружжям - в 12%. На конфліктні відносини в сім'ї як джерело негативних переживань вказують - 56% хлопчиків і 78% дівчат з групи важких підлітків і - 47% хлопчиків і 18% дівчаток з групи благополучних. По-друге, це стиль сімейного управління. Практичний інтерес пред'являють дані про зв'язки агресивної поведінки з покараннями, які використовуються батьками. Часті і невиправдані жорстокі покарання, до речі, як і відсутність контролю та догляду за дітьми, провокують дітей до агресивної поведінки. Більше того, діти, які засвоїли агресивні форми поведінки в результаті покарань батьками, ставши дорослими , на стільки ж суворо карають своїх дітей. Іншим негативним слідством каральної політики батьків можуть стати активні чи пасивні форми опору дітей. Часті покарання, які збуджують та засмучують дітей, можуть привести до того, що вони забувають причину, яка викликала покарання. При цьому зникає “виховний ефект”, на який розраховують батьки. Нарешті, діти, навчені до частих і невиправданих покарань, стають нездатними до прийняття правил схваленої поведінки, оскільки покарання заставляють дитину приховувати зовнішні прояви небажаної поведінки, але не усунуть його причини.

Яким повинне бути покарання? По-перше, воно повинно бути пов'язано з поведінкою дитини, і тимчасовий розрив між провиною і покаранням повинен бути мінімальним. По-друге потрібно проявляти послідовність, коли за одне і теж порушення завжди призначається одна і таж санкція. Крім того, не потрібно погрожувати покараннями і не виконувати його. По-третє будь-яке покарання потребує роз'яснень та пропозицій альтернативних варіантів поведінки. Роз'яснення допомагають дитині зрозуміти, що в її поведінці не заохочуються і які запропоновані альтернативи не створюють бар'єри в поведінці дитини. [3]

2. Наступним значним фактором становлення агресивних форм поведінки є взаємовідношення з однолітками. Наприклад, діти, які протягом п'яти років регулярно відвідували дитячий садок, були оцінені вчителями як найбільш агресивні, ніж ті, що відвідували дитячий садок менш регулярно. Агресивна поведінка пов'язана із статусом дитини в колі своїх однолітків. Відчуження дитини іншими дітьми і низький соціальний статус в групі однолітків також провокує його до використання агресивних форм поведінки.

3. Третім фактором засвоєння дитиною моделей агресивної поведінки є ЗМІ і, перш за все, кіно та телебачення. Дані експертного вивчення впливу демонстрації картин насилля на схильність до агресивної поведінки, які наводять Р.Берон та Д.Річардсон, являються достатньо переконливими.

Під час регулярних переглядів телепередач дитина бачить, як їх герої вирішують стосунки за допомогою агресивної поведінки. Ототожнюючи себе з ними, дитина згадує агресивні дії, вибрані тими героями для вирішення своїх проблем. [6]

Ці сцени насилля стимулюють появу агресивних фантазій, допомагаючи запам'ятати дитині можливі агресивні дії. Якщо сімейні стосунки чи спілкування з однолітками підкріплюють цю агресію, вона стає звичкою. Звичка до агресивних форм поведінки стають бар'єром на шляху успішної соціалізації дитини, що стимулює фрустрацію і як наслідок цього посилення агресивних тенденцій. Коло замкнулося. Потрібно відмітити, що суперечка про вплив масмедіа на становлення агресивної поведінки дітей продовжується. Як відмічають Р.Берон та Д.Річардсон “після довготривалих досліджень з використанням різних методів ми все ще не з'ясували ступінь впливу ЗМІ на агресивну поведінку”. [36].

Становлення агресивної поведінки - складний і багатогранний процес, в якому діє ціла низка чинників.

Особистісні характеристики також відіграють важливу роль у формуванні агресивної поведінки. До них ми віднесемо підвищений рівень психопатизації, нестійкість емоційного стану, що виявляється в підвищеній збудливості, подразливості, а також репресивності, яка веде до підвищення рівня тривожності, скутості, невпевненості в собі.

Основними формами агресивної поведінки підлітків, за даними досліджень вчених, є: фізична агресія, тобто застосування фізичної сили проти іншої особи; негативізм, спрямований проти керівництва і встановлення правил; підозрілість, тобто недовіра до оточуючих людей, яка ґрунтується на переконанні, що вони мають намір зашкодити; вербальна агресія, тобто вираження своїх почуттів через чвари, образи приниження; ауто агресія - агресія спрямована на самого себе.

Агресивна поведінка підлітків постає як спосіб: задоволення потреби в спілкуванні; самовираження і самоствердження; реакції на неблагополучну обстановку в сім'ї і на жорстке ставлення з боку батьків; досягнення значущої мети.

Таким чином, у підлітковому віці агресивна поведінка являє собою своєрідний захисний механізм. .

Розділ 2. Експериментальне вивчення психологічних особливостей агресивності підлітків

2.1 Обґрунтування методик та процедура психодіагностичного обстеження

Як уже зазначалося вище, мета нашого дослідження - виявити психологічні особливості агресивної поведінки підлітків, фактори, що сприяють виникненню агресивних тенденцій підлітків на сучасному етапі розвитку суспільства.

Об'єктом дослідження були учні 6-7 класів ЗОШ № 1 м.Радехів Львівської області. Група обстежуваних складалася із 74 чоловік віком 11- 13 років, з них 36 хлопчиків та 38 дівчаток.

Для досягнення мети дослідження ми використовували такі методики: опитувальник Басса-Даркі, проективні тести „Неіснуюча тварина”, „Кінетичний малюнок сім'ї” [20, 33, 38].

Опитувальник Басса-Даркі широко використовується для діагностики агресії як у зарубіжній, так і вітчизняній психології. Переваги методики полягають у тому, що вона не завдає шкоди досліджуваним і не потребує використання складного обладнання. Запитання методики підібрані таким чином, щоб на відповіді досліджуваних впливали захисні механізми (небажання здатися агресивним або, навпаки, бажання продемонструвати якості, які схвалює суспільство).

Опитувальник Басса-Даркі виявляє п'ять видів агресії ( фізична, непряма, вербальна, роздратованість і негативізм ) та два види ворожнечі (образа і підозра):

Ю фізична агресія - застосування фізичної сили до іншої людини;

Ю непряма агресія - спрямована через іншу людину або групу людей;

Ю вербальна агресія - вираження негативних почуттів через крик, образи, приниження, погрози;

Ю роздратованість - схильність до грубості, запальності, різкості за найменшого збудження;

Ю негативізм - опозиційна манера в поведінці, як правило, спрямована проти керування і встановлення правил;

Ю образа - заздрість і ненависть до навколишніх за справжні або вигадані дії;

Ю підозрілість -недовіра і обережність до людей, яка ґрунтується на переконанні, що вони мають намір зашкодити.

З огляду на те, що агресивність як властивість особистості і агресію як акт поведінки можна зрозуміти лише в контексті мотиваційної сфери особистості, в дослідженні ми також використали проективні методики.

Ми запропонували підліткам намалювати неіснуючу тварину й дати їй назву. В інструкції пояснювалося, що забороняється малювати тварин, яких вони бачили в мультфільмах, художніх фільмах, про яких колись читали. В індивідуальних бесідах із підлітками ми ставили такі запитання: де мешкає тварина, що вона їсть, що полюбляє робити, чи є у неї друзі або вороги тощо. У малюнках підлітків нас особливо цікавило функціональне призначення окремих частин тіла (рогів, копит, хвостів, зубів). В аналізі малюнків ми враховували загальне враження від тварин, наявність або відсутність показників агресії, характер ліній, наявність на малюнку інших тварин або людей.

Процедура проведення тесту „Кінетичний малюнок сім'ї” була такою: досліджуваним запропонували на стандартному аркуші намалювати свою родину, так, щоб усі її члени щось робили. По закінченні тесту з ними проводили індивідуальні бесіди: з'ясовували, хто зображений на малюнку, що робить кожен член родини, як у сім'ї розподілені домашні обов'язки, який характер мають сімейні стосунки.

Унаслідок аналізу малюнків було виділено 5 симптомокомплексів:

1)сприятливі сімейні обставини;

2) тривожність;

3) конфліктність у сім'ї;

4) відчуття неповноцінності;

5) ворожнеча в сім'ї.

Дослідження проводилося за попередньо складеним планом у вересні 2003 року.

На початку експериментальної роботи було перевірено дієздатність піддослідних (стан здоров'я) та бажання брати участь у ньому. Після цього оптантам було роздано бланки методик та зачитано інструкцію для кожної з них. Експериментальне дослідження проводилося окремо у кожному класі і у різні дні.

Після завершення роботи отриману інформацію було оброблено, відсортовано та зведено до загальної таблиці (додаток 1).

2.2 Аналіз результатів психодіагностичного обстеження

Проаналізуємо результати, отримані в ході нашого експериментального дослідження.

Кількісні показники прояву різних форм агресивності отримані у нашому дослідження за методикою Басса-Даркі, наведені у таблиці 1.

Таблиця 1 Кількісні показники прояву різних форм агресивності

№ п/п	Форми агресії	Стать досліджуваних
		Хлопчики	Дівчатка
		Кількість	%	Кількість	%
1	Фізична	29	80	25	58
2	Непряма	8	22	12	35
3	Вербальна	20	60	24	65
4	Негативізм	16	48	14	38
5	Роздратованість	14	40	22	60

Як видно з таблиці, досліджуваних хлопчиків перше місце за рівнем виявленості посідає фізична агресія, друге - вербальна, третє - негативізм, четверте - роздратованість, п'яте - непряма агресія. У дівчаток перше місце посідає вербальна агресія, друге - роздратування, третє - фізична агресія, четверте - негативізм, п'яте - непряма агресія. У дівчаток порівняно з хлопчиками меншою мірою виявляються фізична агресія і негативізм, а більшою - непряма агресія та роздратованість.

У процесі дослідження форм ворожнечі було виявлено, що рівень підозрілості та образ у дівчаток значно вищий, ніж у їхніх однолітків-хлопчиків (діаграма 1).

Діаграма 1. Рівень підозрілості та образ у підлітків

Аналіз малюнків неіснуючої тварини дав такі результати: прямі символи агресії, про які йшлося вище, були виявлені у 72 % досліджуваних. У хлопчиків цей показник складає 85 %, у дівчаток - 59 %.

Звертає на себе увагу відмінність у назвах тварин. У підлітків з високим рівнем агресивності тварини мають яскраво виражений агресивний характер, їхні образи та назви дуже часто запозичені з фантастичних фільмів і фільмів-жахів: „монстр”, „динозавр”, „вампір” тощо. У 7,5 % підлітків-хлопчиків жертвами неіснуючої тварин є люди. Із 38 досліджуваних дівчаток лише одна написала, що неіснуюча тварина, яку вона назвала „інопланетянин”, „любить пити людську кров”.

40% опитаних виявили агресію захисного характеру. У хлопчиків цей показник складає 38 %, у дівчаток 32%.

Підлітки з помірним рівнем агресивності малюють тварин, схожих на птахів, риб, кошенят, мишей, і дають їм відповідні назви: ”мурзик”, „ластоноге”, „вухастик”, „”лапочка тощо.

Вербальна невідома агресія виявлена у 46 % досліджуваних. У хлопчиків цей показник складає 54 %, у дівчаток 48%.

Суттєві відмінності між опитуваними виявлені під час аналізу історій, які вони склали. У підлітків із високим рівнем агресивності „неіснуючі тварини”, як правило, самотні, не мають друзів, тоді як у підлітків з низьким рівнем агресивності такі тварини трапляються рідко.

Узагальнені результати аналізу „Кінетичного малюнку сім'ї” підлітків із високим рівнем агресивності порівняно з підлітками з помірним рівнем агресивності наведено у таблиці 2.

Таблиця 2. Результати проведення „Кінетичного малюнка сім'ї”

№ п/п	Симпотомокомплекси	Групи
		Підлітки з високим рівнем агресивності	Підлітки з помірним рівнем агресивності(%)
1	Сприятливі сімейні обставини	2,5	4,1
2	Тривожність	4,8	3,4
3	Конфліктність у сім'ї	6	3,3
4	Відчуття неповноцінності в сім'ї	2,6	1,8
5	Ворожнеча в сім'ї	3,5	1,5
Загальний показник несприятливості	16,9	10,5

Як видно з таблиці, для агресивних підлітків характерна несприятлива сімейна атмосфера. У малюнках агресивних підлітків значно частіше, ніж у їхніх однолітків, відсутній батько. Двоє учнів 8-го класу намалювали батька на іншому боці аркуша. На малюнку однієї з дівчаток батько залишає кімнату із сумкою в руках. В індивідуальній бесіді з дівчинкою ми виявили, що її батьки вже кілька років розлучені.

Типовими для агресивних підлітків є такі малюнки: батько читає газету або дивиться телевізор, матір готує їжу на кухні, діти - осторонь. На деяких малюнках кількість предметів меблів значно більша, ніж кількість членів сім'ї.

В індивідуальних бесідах підлітки з високим рівнем агресивності вказують на конфлікти в сім'ї, напружені стосунки з батьками. Підлітків не задовольняє те, що батьки ображають їх та один одного, мало цікавляться їхніми справами, не розуміють їхніх інтересів та захоплень.

Для дітей із низьким рівнем агресивності, навпаки, характерна сприятлива сімейна атмосфера. У їхніх сім'ях домінує атмосфера любові, довіри, взаєморозуміння, турботи.

Такі результати психодіагностичного обстеження допомогли нам виявити психологічні особливості агресивності дітей підліткового віку, які полягають у співвідношенні видів агресії. Провідне місце в агресивному поведінковому патерні посідає вербальна агресія, далі йде фізична. До основних факторів, що сприяють виникненню агресивних тенденцій підлітків на сучасному етапі розвитку суспільства можна віднести сімейні конфлікти, напружені стосунки з батьками, вчителями, взаємини з однолітками та, безперечно, засоби масової інформації.

2.3 Програма та процедура корекції агресивності підлітків

Тренінги проводилися в період з 13. 01. 04. по 27.01.04. Було створено 4 тренінгові групи, по 15 чоловік у кожній . Тренінг тривав 50 хвилин. В день було проведено тренінги з кожною підгрупою окремо.

Після проведених тренінгових занять на корекцію агресії були зібрані листки з враженнями учнів та написаним девізом в житті підлітка, та ефективності проведеного тренінгу. Також була проведена бесіда з вчителями. Вчителям були задані схожі запитання як і учням, а саме на результативність та змінність в поведінці учнів.

Зібравши інформацію, ми опрацювали кожний факт дослідження та зроблені відповідні висновки.

Наступним нашим завданням було проведення повторно методики Басса-Дарки. Зведені результати повторного дослідження подані у таблиці 2 (додаток 2).

Корекція агресивності підлітків

Програма корекційної роботи з агресивними дітьми включає в себе ряд відомих прийомів. Програма складається з трьох блоків: діагностичного, реконструктивно-формуючого і закріпляючого.

Завдання діагностичного блоку:

1. Зниження емоційної напруги дітей.

2. Засвоєння учасниками тренінгу правил групової взаємодії.

3. Емоційне усвідомлення дітьми своєї поведінки.

4. Формування в учнів навичок самоконтролю.

Під час першого етапу тренінгу відбувається адаптація дітей до умов роботи в групі, засвоєння її правил, зняття емоційної напруги і тривожності, створення атмосфери „захищеності” і безпеки в групі, а також діагностика характеру самооцінки, рівня адекватності домагань кожної дитини, характер та ієрархія взаємовідносин, бар'єри спілкування кожного учня.

Основними засобами досягнення задач цього блоку є рольове програвання ситуацій, етюди, рухливі ігри, образотворча діяльність, психогімнастика та ауторелаксація. [25]

Так, наприклад, на першому занятті діагностичного блоку пропонується кожній дитині обрати собі ім'я, яким би вона хотіла, щоб її називали інші. Ця процедура має діагностичний зміст, тому що виявляє бажаний об'єкт ідентифікації дитини. Після цього пропонується гра “Гості”, яка дає можливість дітям запам'ятати нові імена учасників групи.

Після того, як діти запам'ятали нові імена їм повідомляють мету і правила роботи групи (звичайно вигадується нейтральна, а не мотивуюча мета).

3. Вправа на самопізнання і самовиховання „Привіт, друже!”

Учні сідають у коло і по черзі вітаються з кожним учасником гри. При цьому обов'язково необхідно підкреслити індивідуальність партнера, називаються його найхарактерніші риси.

Четвертий прийом гра „Море хвилюється”. Діти обирають ведучого, який повертається спиною до присутніх і промовляє відомі слова: „Море хвилюється -- раз...” Після рахунку „три” діти завмирають у незвичайній, неймовірній позі. Ведучий підходить по черзі до кожної дитини і намагається згадати, кого і в якому емоційному стані вона зображає. Після цього дитина сама розповідає, що вона хотіла сказати своєю позою, Дуже часто діти зображають жахливих, агресивних чудовиськ, героїв мультфільмів (нінзі-черепашки, роботрони та ін„) або маленьких, переляканих тварин найчастіше дівчатка). Дитина підсвідомо передає свої психологічні проблеми, свій емоційний стан.

5. Вправа „ Візьми себе в руки "(на саморегуляцію).

Дітям пропонується згадати вправи, які допомагають стримувати свої негативні емоції.

Наступним кроком цього заняття є етюд „Шосте почуття”, який використовується як діагностичний метод вивчення єдності групи. Дітям пропонується відповідати на запитання, але не від себе, а ніби від усієї групи, тобто так, як, на їх думку, відповіла б більшість членів групи. Після цього кожна дитина одержує аркуш і олівець. Діти повинні були мовчки записувати відповіді і не вимовляти жодного слова, як би їм не хотілося це зробити. Ведучий запитує:

1) Який у групі улюблений день тижня?

2) Яка улюблена пора року?

3) Яке улюблене число: 2,5,7 чи 9?

4)Яку геометричну фігуру вибрала б група: ромб, квадрат, трикутник чи коло ?

5) Що хотіли б робити члени групи саме з цей момент?

Після закінчення знову повторюється запитання, а діти по черзі зачитують свої відповіді Найбільша кількість однакових відповідей на певне запитання вважається думкою групи, діти позначають це в своїх аркушах. Потім робиться висновок щодо ступеня розвитку в кожного учня “шостого” почуття - „почуття групи”.

Остання вправа цього заняття „Веселка” (ауторелаксація). Діти сідають у зручній позі, заплющують очі і протягом 1 -2 хвилин уявляють собі веселку, чудову гру її кольорів і себе у спокійному, приємному стані, розслабленими, на відпочинку. Після закінчення вправи обговорюється, які почуття виникали під час її виконання, хто „ бачив " ще щось незвичайне.

Заняття закінчується тим, що діти встають, прогинаються і рухами рук над головою зображають дугу веселки (водночас розминаючи м'язи).

Завдання реконструктивно-формуючого блоку:

1. Самопізнання і самоусвідомлення дітьми свого „Я-образу”.

2. Формування вміння розуміти емоційний стан іншої людини і регулювати свій.

3. Ігрова корекція агресивної поведінки дітей, нейтралізація негативної емоційної енергії.

4. Набування дітьми конструктивних форм поведінки І нового досвіду спілкування.

5. Прищеплення учням навичок самоконтролю.

6. Формування моральних уявлень учнів.

На протязі другого етапу тренінгу діти вчаться усвідомлювати та перешкоджати негативні риси свого характеру, набувати та розвивати позитивні, співставляти свої домагання з можливостями їх досягнення, адекватно сприймати себе з допомогою позитивного та негативного зворотнього зв'язку, адекватно оцінювати свій емоційний стан та стан навколишніх, згідно з цим здійснювати самоконтроль своєї поведінки. На цьому етапі ними засвоюються і закріплюються конструктивні форми поведінки, долаються бар'єри в спілкуванні з ровесниками.

По ходу другого етапу тренінгу продовжується формування позитивних взаємовідносин учасників групи, що сприяють ствердженню адекватних самооцінок та посягань дітей, конструктивних навичок спілкування. Для вирішення поставлених задач необхідно активізувати участь у виконанні тренінгових завдань всіх дітей, стимулювати „мовчунів", коректувати велику активність „зірок" з тим, щоб дати можливість відкритися та висловитися кожному учаснику корекційної групи.

Цикл занять будується таким чином, щоб забезпечити поступове розгортання психокорекційної діяльності з тим, щоб сприяти все більшому розкриттю учасників. Так, якщо на перших заняттях цього блоку тренінгу основними формами роботи були рухливі ігри, рольове обігрування ситуацій, вправи на самопізнання, то на останніх -- рольове обігрування ситуацій з наступним обговоренням та формулюванням висновків, бесіди, вправи на самовиховання.

Вправи та ігри, спрямовані на звільнення негативної емоційної енергії та агресії використовуються на протязі всього тренінгу. Однак, якщо на перших заняттях на їх використанні не акцентується увага дітей, то до кінця другого блоку звертається увага на способи „розрядки”, „виплескування " агресивних імпульсів в безпечне русло.

Однією з задач даного тренінгового блоку є навчання учнів методам ауторелаксації та саморегуляції свого емоційного стану.

Так, на першому занятті доречно використовувати такі вправи:

1. Гра „Паравозик”.

Підлітки стають один за одним і кладуть руки на пояс тому, хто стоїть попереду. Це паровозик. Два учні стають у протилежних кутах кімнати і зображають семафори. Завдання дітей - „вагончики” полягає в тому, щоб їхати лише в тому напрямку, який показує „семафор". Як тільки „семафор” змінює напрямок руху, діти повертаються на місці й переставляють руки на пояс дитині, що стоїть попереду, і рухаються у протилежному напрямку.

Гра сприяє розвиткові уваги, навичок спільної діяльності, уміння чітко дотримуватися правил. Водночас учні мають можливість “розігрітися”, підготуватися до роботи в групі.

2. Рухлива гра „Злюка "

Один з учасників групи сідає на стілець. В руках у нього рушник. Всі останні бігають навколо нього і дражнять, намагаються розізлити: кривляються, доторкаються до нього, лоскочуть. „Злюка” терпить якомога довше, але коли йому докучить, він зривається та починає доганяти „образників”, намагаючись відлупцювати їх рушником по спині.

Гра дає можливість виходу агресії та розвиває витримку дітей. Найбільш агресивні діти терплять „дражнилки " довше за всіх,

3. Вправа „Уважність до інших”.

Один з учасників групи сідає спиною до інших. Він повинен детально описати зовнішність когось з членів групи. Інші допомагають тому, хто описує однокласника, звертаючи його увагу на те, у якому настрої зазвичай знаходиться дитина, яке вона складає враження на оточуючих своєю зовнішністю, які виникають думки та асоціації при спілкуванні з нею. Завдання виконується доки не буде описаний кожен учасник.

Вправа розвиває здатність бути уважним один до одного, слідкувати за своєю зовнішністю, вчить адекватно висловлювати свій настрій, емоційний стан та самоконтроль над емоціями.

4. Рольове програвання „ Привіт, друже!”

5. Вправа „Девіз”.

Розповідається про те, що в давнину був такий звичай зображати на воротах замку родовий герб та девіз, тобто короткий вислів, який відбиває ведучу ідею чи мету діяльності володаря. Після цього було пропонується дітям придумати девіз. Кожен учасник групи повинен сформулювати та записати в щоденнику свій девіз, який би відбивав його життєве кредо, відношення до світу.

6. Бесіда „Мій девіз”

При аналізі девізів необхідно звертати увагу на те, чи хтось з дітей при формулюванні свого девізу не говорив, що він буде когось ображати, бити та ін. Чому ж тоді в житті деяких з них іноді поводять себе жорстоко, агресивно, непорядно? До чого б дійшла людина, девізом якої б були бійки, розбій та ін? Як виглядає така людина зі сторони? Яке враження складає про себе в оточуючих? Чи хочеться спілкуватися, дружити з такою людиною?

Потім підкреслюються особливо цікаві, оригінальні девізи, придумані дітьми.

Мета другого заняття: ігрова корекція агресивності, формування адекватної самооцінки та здатності бути уважним до оточуючих, адекватно висловлювати свій емоційний стан, розвиток навичок самоконтролю емоційних проявів, навчання навичкам саморегуляції.

1.Малювання на тему „Мій герб ".

Після закінчення роботи над індивідуальними девізами пропонується дітям придумати та намалювати в щоденнику свій герб.

2. Етюд „Слухаємо себе".

3. Вправа „Гора з плеч” (на ауторелаксацію та саморегуляцію).

Учасникам групи пояснюється, що коли вони дуже зморились, їм важко, а треба ще щось зробити, можна виконати вправу " Гора з плеч ". Діти вставши, широко розставляли ноги, піднімають плечі, відводять їх назад. Після цього пропонується різко опустити плечі, “скинувши гору з плеч”.

4. Етюд “Посмішка по колу”.

5. Гра „Клубок”, під час якої учасники сідають навпочипки, утворюючи широке коло. Їм зав'язують очі. За сигналом всі починають рухатися, штовхатися натикалися один на одного, але руху не припиняли. Таким чином утворювався клубок. Після сигналу про закінчення гри учасники знімають пов'язки.

6. Гра „ Що це?” Кожний з учасників дістає з кишені будь-який предмет і кладе його так, щоб не бачили інші. Потім дістає по одному предмету і запитував: „Кому це належить?” Усі, крім власника, відгадують. Той, хто відгадує, пояснює, чому це йому вдалося.

Мета третього заняття -- обмінятися позитивною інформацією, провести тренування концентрації на собі та інших. Як матеріал використовуються пов'язки на очі, поліетиленовий пакет, картки з незакінченими реченнями. Заняття складається з таких вправ:

1. Вправа „Разом можна більше”. Кожен з учасників вибирає собі місце. Не відриваючи ніг від підлоги, роблять нахили в різних напрямках. Кожен перевіряє, як далеко він міг нахилитися, не впавши при цьому. Після цього учасники сідають в певному місці. Потім задаються запитання: „Ти можеш описати, що відчував, виконуючи цю вправу?” Після цього учасники поділяються на пари і намагаються повторити цю вправу, підбадьорюючи та підтримуючи один одного. Виконавши вправу діти обговорюють її. Їм ставлять запитання типу : „У цьому випадку тобі вдалося нахилитися далі?”, „Чому?”, „Що ти відчував, коли поруч був друг?”, „Чи можеш порівняти свої почуття після виконання першої і другої вправи?”, „Що ти хочеш сказати своєму партнерові?”(подякувати, оцінити його допомогу, тощо).

Після вправи -- невербальне інсценування. Учасники отримують від ведучого картки, на яких написано, що треба зобразити. Потім кожен показує свою пантоміму. Глядачи відгадують, про що йдеться в ній. Найчастіше пропонуються теми: “У мене болить зуб”, “ Мені сумно”, “Я загубив гроші”, “Як приємно мріяти .

2. Гра „Похвальна грамота”. Діти дістають картки за кількістю учасників заняття. На кожній записано два незакінчених речення : „Я ціню в тобі...”, „Мені подобається, як ти...” Учасники на свій розсуд закінчують речення і віддають їх адресату. У результаті робиться висновок, що кожна людина має позитивні риси, однак говорити про них значно важче, ніж критикувати і насміхатися. Також висловлюється надію, що учасники все-таки відшукають позитивні риси у своїх друзів і скажуть їм про це.

3. Гра „Хрестики - нулики”. Три стільці ставляться у три ряди. Ведучі показують навперемінно то хрестик, то нулик. Ті, кого називають, біжать до стільців, щоб зайняти місця, поки ведучий лічить до 5. Сідаючи, учасники показують на пальцях хрестик чи нулик.

4. Гра „Що люди відчувають”. На початку йдуть запитання: „Які переживання, відчуття бувають у людей?” Діти відповідають, а ведучий записує їхні відповіді в I особі однини, наприклад: я гніваюсь, я боюсь, я задоволений, чекаю з нетерпінням. Потім кожний учасник закінчує речення, обирає наступного і називає почуття, про яке він має говорити.

5. Вправа „Уявна подорож”. Учасники закривають очі. Їм пропонується сконцентрувати увагу на диханні, потім говориться: „Нехай твоя уява подорожує. Що ти бачиш? Скажи, якщо ти щось цікаве побачиш”.

6. Етюд „Посмішка по колу”.

Мета четвертого заняття -- усвідомлення емоційного життя, концентрація на собі, почуттєва сприйнятливість, ієрархізація звичайних ситуацій, що провокують агресію.

1. Гра „Що це означає”. Учасникам пропонуються таблиця, на якій написано назви почуттів. Пропонується пояснити, як діти розуміли слова, що позначають почуття. Потім вони зображають одне з почуттів за вибором у статичній позі чи в русі. Діти намагаються відгадати, яке почуття зображено.

2. Гра „Пересаджування”. Учасники сідають на стільцях у колі. Один з них сідає у центрі і намагається зайняти вільне місце. Завдання ускладнюється, тим що постійно переміщуються на одне місце вправо. Якщо хтось задумується -- розтяпа виходить у центр.

3. Гра „Угадай, що я зобразив”. Ведучий показує таблицю. Учасників діляться на дві групи -- „скульптора” і „модель” (натурщиків). Кожний скульптор вибирає собі почуття і ставить свою „модель” у відповідну позу. Після цього „скульптори” записують на папір назви своїх „творінь”. Аркуші роздають „власникам скульптур”, і ті разом з дітьми читають ці назви. Вибирають ту назву, що є найбільш адекватною. Якщо погляди не збігаються, партнери домовляються між собою, а учасники міняються ролями.

4. Гра „Як я часто відчуваю”. Учасники довільно розсаджуються і показують почуття. Ведучі намагаються визначити та ідентифікувати почуття. Потім пропонується спостерігати за своїми почуттями. Щоб полегшити завдання, їм пропонується носити в кишені кілька жетончиків і тоді, коли виникає будь-яке почуття перекласти жетончик у другу кишеню.

Увечері лічити кількість перекладених жетончиків і записували. Після цього проводиться „бесіда в колі”, яка починається так : „У житті кожної людини виникають ситуації, які її нервують. При цьому їй хочеться когось вилаяти, вдарити. Наприклад, мене більш за все обурює, коли...”, -- і наводиться свій приклад. Потім запитується чи трапляються у дітей такі ситуації. Пропонується обговорити їх, адже вони виникають в школі, вдома, у дворі. Кожне повідомлення приймається і обговорюється.

5. Гра „Прокурор”. Учасники сідають у коло. Ведучий грає роль прокурора, стає у центрі і звертається до одного з учасників: „З цього моменту тобі забороняється відповідати на мої запитання. На них відповідатиме твій сусід зліва. Ти не можеш піддакувати, заперечувати, посміхатися, спілкуватися зі мною й друзями. Не можна користуватися словами: „Так”, „Ні”. Прокурор ставить запитання у притаманному для нього стилі. Конвою для цих запитань стають коротенькі історії: „Ти був на вулиці, коли Сашко з 11 кл. повертався додому? А друзі були з тобою? Хто це був? та ін. Прокурор говорить у темпі. Учасники не встигають швидко орієнтуватися і таким чином виходять з гри. Тоді прокурор починає знову, ставлячи запитання певним особам.

6. Етюд „Посмішка по колу”.

Мета п'ятого заняття -- активізація чуттєвого сприйняття заборони. Передбачення наслідків агресивної поведінки. Відбувається тренування сприйняття норми, підготовка до ситуацій, що провокують агресію. Підготовка з аутоінструктуванням.

1. Інсценування „Суд”. Жеребкуванням визначають ролі в грі прокурора, захисника, присяжних, звинуваченого, потерпілих, експерта та ін. Ведучий грає роль судді, який ознайомлює дітей з принципами проведення суду. Засідання ведуть суддя, прокурор і захисник, який має право виступити з промовою. Для різноманітності учасники після проведення засідання міняються ролями.

Приводимо приклади сценаріїв пригод.

а) Миколці 12 років. Його постійно ображав однокласник, розповсюджував про нього плітки, обзивав. Миколка довго терпів образи. Але поступово гнів його зростав. Одного разу він прийшов у квартиру до свого кривдника, таємно вкрав його кота і кинув під машину.

б) Вітя із 7 кл. приїздив до школи на велосипеді, який залишав у гардеробі. Хтось продірявив йому камеру. Друзі сказали, що це зробив Петро. Вітя побив його.

2. Гра „Хто почав”. Один з учасників виходить з кімнати і за сигналом ведучого робить певний рух, наприклад, махає руками, а решта -- його копіюють, трохи змінивши початковий рух. Діти в той час удають, що вони на нього не дивляться. Той, хто виходить з кімнати, має здогадатися, хто почав. На закінченні утворюється коло, і повідомляється про те, що всі концентрують увагу на певному принципі поведінки, що його можна висловити у вигляді прислівя: „Не рий яму іншому, сам у неї потрапиш”. Діти згадують подібні прислівя і записували їх.

3. Імпровізація прислівїв. Нагадати дітям розмову про прислівя і запропонувати імпровізовану виставу підготовлених учасниками прислівїв. Їх зображають у вигляді пантоміми за допомогою слів чи малюнків. Інші -- відгадують, що мається на меті. Наприклад, прислівя: „Не роби іншому, чого не бажаєш собі”, „Хто підняв меч, від нього і загине”.

4. Гра „Стонога”. Учасники сідають у коло у вигляді вагончиків. Праве плече кожного повернуто в центр. Кожний руками за талію тримає того, хто стоїть попереду. Усі одночасно згинають коліна, коли відчувають, що опираються на коліна сусіда. Тоді виходить, що вся група підтримує себе. Ведучій починає бесіду. Повертається до розповіді, яка є канвою у грі „Суд”. У ході розмови допомагають розрізняти й називати емоційні переживання персонажів розповідей (злості, гніву, співчуття, заздрості, суму, жаху тощо). Ведучій фіксує на папері емоції поряд з відповідним персонажем. Потім пропонується назвати мотиви поведінки, наприклад, бажання відплатити, покарати тощо.

5. Гра „Робот хоче пити”. У грі бере участь двоє. Один „робот, який хоче пити”, але не знає, як це зробити, бо його на це не запрограмували. Другий -- „конструктор”, завдання якого є програмування дії робота за допомогою визначення чергових операцій, що дає йому можливість випити воду зі склянки. Наприклад, встань, ліву ногу в сторону, пристав праву, витягни руку вперед, поверни трохи вправо і т. п. Робот реагує на команди конструктора й точно виконує їх.

6. Етюд „Посмішка по колу”.

На шостому занятті - проводиться вироблення особистісних стандартів, здатність розрізняти субєкт поведінки, емоційних отримань і намірів: я чи він відчуває, я чи він зробив, я чи він хоче. А також формування особистісної проблеми. Складання контракту.

1. Гра „Сітка безпечності”. Група стає в чергу. Два учасники ставали навпроти черги -- виконували роль сітки. Почергово хлопчики, які стоять у ряду, швидко чи повільно йдуть із закритими очима у бік сітки. Завдання сітки перехоплювати того, хто наближається доти, поки не зштовхнеться зі стінкою.

2. Складання сюжету. Усі розподіляються на 4 групи, кожна отримує аркушик з темою складеної розповіді, але з протилежними завданнями. Тема сюжету: Миколка побив товариша після контрольної роботи з математики. Завдання для першої групи : скласти сюжет до підтеми „Що зробив Миколка після контрольної роботи?” Друга тема : „Що зробив товариш під час контрольної роботи та після неї?” Третя : „Що Миколка хотів від свого товариша?” Четверта: „Що Миколка відчував?”

Після закінчення роботи в групах зачитуються в голос складені сюжети, і готуються інсценування: вибирають акторів, режисера, оповідача. Автори описують події і показують відповідну поведінку. Оповідач розповідає про емоції героїв, коли, наприклад, один з них говорить, що хоче списати.

Після цього відбувається обговорення, оцінювання поведінки Миколи, його товариша й загальновизнаних норм.

3. Гра „Баланс”. Нагадується про випадок, який розглядався на одному з останніх занять. Пропонується підрахувати баланс позитивного і негативного у такій поведінці та записати на папері, поділеному на дві частини. Потім відбувається обговорення.

4. Гра „Тінь”. Один з учнів стає тінню іншого. Тінь точно відтворює рухи партнера. Потім міняються ролями, розмовляють на тему набутого досвіду, особливих відмінностей у сприйманні почуттів “Тіні” й активно діючої особи.

5. Інсценована імпровізація. Учасники розподіляються на дві команди, кожна з яких отримує тему імпровізації : „Чипляння на вулиці”, „Сварка”. Завданням для учнів -- імпровізація ситуації на певну тему.

Наприклад, речення : „Я дуже швидко втрачаю терпіння”, „Цікаво, чи зможу я володіти собою”, „Чи хочу повестися розсудливо”, „Замислююсь, що ж вчинити?” Дається час для складання фабули. Групи дають свої оцінки. Обговорюється інсценування. Раунд: „Моя проблема -- це...”

Під час обговорювання враховують попередні контакти, намагаючись, щоб учасники під час бесіди могли формулювати свою проблему, а після цього -- висловлювали бажання змінити свою поведінку. Наприклад : “З ваших розмов ми зрозуміли, що у вас достатньо часто виникають ситуації, коли ви поводитеся агресивно щодо своїх друзів, батьків, вчителів”.

6. Етюд „Посмішка по колу”.

Сьоме заняття проводиться з метою розробки набору аутовисновків.

1. Складання контракту. Ведучий нагадує попередню розмову: „З попередньої розмови ми зрозуміли, що ваша проблема полягає у тому, що вам складно чинити за власною волею. У мене є пропозиція. Хто з вас хотів би скласти зі мною угоду? Пропоную текст: „Я... хочу змінити свою поведінку відносно інших людей. Не хочу своєю поведінкою чинити зло чи спричиняти страждання. Даю слово самому собі почати працювати над собою”. Текст угоди підписував автор і свідок, якого він сам обирає.

2. Гра „Дзеркало”. Пропонується двом хлопчикам вийти з кімнати, а решті пояснюються правила гри. Коли один входить в кімнату, будь-хто з тих хто залишається в кімнаті, намагається повністю наслідувати його рухи. Ведучий мав розібратися в усьому, що відбувається: якщо він відповідає правильно, то займає місце у колі. Гра продовжується за принципом: той, хто вгадав, сідає у коло, а інший -- виходить за двері. Потім учасники сідають у коло і їм пропонується відтворити ситуації в уяві.

3. Гра „Чортеня”. Перед дітьми кладеться аркуш паперу, поділений на дві частини. Одна має заголовок „Мій ангел-хранитель”, друга -- „Чортеня”. Ведучий намагається надати певної спрямованості здоровій уяві: “Згадай ситуацію, коли ти останній раз сердився, втратив контроль над собою, заподіяв зло кому-небудь. Дозволь своїй памяті відновити цю ситуацію... Згадай, будь-ласка, що ти подумки собі тоді говорив; що тобі говорило твоє „чортеня”. Адже в кожному із нас сидить таке чортеня, яке вмовляє скоїти нас щось погане, пережити щось неприємне. Згадай, на що він тебе підбурював, що казав тобі. Ти б зміг написати на папері ці слова?”

4. Гра „Ангел-хранитель”. Знову пропонується подумки повернутися до тієї ситуації: „Намагайтеся згадати, що тобі говорив твій ангел-хранитель, чи умовляв тебе, чи закликав до чогось. Якщо ні, то уяви собі, що саме він міг говорити тобі, як міг умовляти. Мабуть, він намагався охороняти тебе, може щось казав. Якщо памятаєш, то віднови це в памяті, якщо ж нічого не чув, то подумай, що він міг тобі сказати”.

Настав час заняття з презентації зразків аутовисновку: „Було помічено, що люди можуть собі допомогти, розмовляючи із самим собою. Вони таким чином полегшують собі страждання. Такий прийом застосував один наш товариш. Він старший за вас, йому 17 років. Часто сварився через дрібниці, бився з друзями, сестрою, братом. Справа навіть дійшла до суду. За хлопцем закріпили шефа. Сам він вирішив попрацювати над собою. Ось як Павло про це говорить: „Мене звинуватили, що я побив одного... Мене часто охоплює злість, я сварився, лаявся. І ось що трапилось: коли я залишився, то подумав, якщо так буде і далі, то життя в мене буде кепське. Я вирішив попрацювати над собою. Не сам. Хтось мені допоміг. Тільки-но я починаю сердитись, я подумки кажу собі: Ага, ось уже почалось. Це попередження, увімкни сигнал, дихай глибоко, почекай, нічого не роби... Я зробив так кілька разів, я роблю так кожного разу. Здається є результати. Уже не так часто я серджуся. Звичайно, це було не легко, але це допомагає зупинитися. Як тільки рука підіймалася, я відразу говорив собі: це сигнал, зупинись -- і рука сама зупинялась. Коли мені вдається оволодіти собою, а це трапляється все частіше, я задоволений собою і кажу: Усе вийшло, і виходить з кожним разом усе краще”.

5. Етюд „Посмішка по колу”.

Мета восьмого заняття - вироблення інструкції неагресивної поведінки й аутоінструктажу.

1. Жести по колу.

2. Гра „Хрестики-нулики”. Ведучий кидає м'яч у бік одного з учасників і вимовляє перше слово обраної аутоінструкції. Той, хто хапає м'яч повинен завершити аутоінструкцію, кинути м'яч іншому учасникові й вимовити перше слово вибраного ним аутовисновку.

3. Вправа „Я в своїй уяві”. Дітям пропонується прислухатися до власного дихання, а потім уявити себе в ситуації, що була приємною, а потім знову прислухатися до свого дихання. Наступною такою темою в уяві може бути найстандартніша ситуація, що спричиняє агресивну поведінку. Ведучий керує поведінкою: “Уяви собі, що ти в …(опис подій й обставин типової ситуації: ти втратив витримку, злість, гнів, тобі „допекли до живого”. Прислухайся до своїх думок і почуттів, адже це сигнал, щоб ти сказав собі: „Маленька наука”. І далі - Уяви, що ти глибоко дихаєш і говориш собі…(відповідний аутовисновок, наприклад, „ Ого! Я розлючений ”). Уяви тепер, що твоє напруження падає, і ти говориш собі (аутовисновок, наприклад: „Думай про те, що зробити, і не думай про те, що ти злий”). “Подумай, зараз твоя проблема в тому, що робити. Дихай глибше, сконцентруйся, настав час вирішити це питання. Уяви, як ти поведешся у цій ситуації. Скажи, що ти вважаєш за потрібне, можеш навіть похвалити себе”.

4. Інсценування „Театр тіней”. За бажанням один з учасників стає режисером театру, який розігрує подію, що справді має місце в його житті і завершилась агресивною поведінкою. Він розподіляє ролі серед інших учасників, у тому числі ролі „думки” і „почуттів”. Друга акторська група - „тіні” --одночасно розігрується такий самий інцидент, але в постулативній формі з відповідною модифікацією поведінки героя (його думки, реакції ) під керівництвом того самого режисера.

5. Вправа на уяву „Я режисер власного життя”. Учасники закривають очі, уявляють найбільш вірогідну ситуацію, що спричиняє агресивну поведінку. Однак зараз вони вже самі режисери свого життя, можуть запроектувати свої думки, поведінку в той момент, коли вони гніваються. Те, що відбувається в даній ситуації, залежить від них самих. Після завершення гри пропонується, щоб діти розповіли один одному про свою поведінку.

6. Етюд „Посмішка по колу”.

Дев'яте заняття ставить за мету тренування в аутоінструктажі й неагресивних способах розв'язання інтерперсональних проблем. Обговорення на тему: „Образа”

1. Гра „Пункт прокату ідей”. Пропонується згадати ситуацію, коли вони поводились агресивно, але й досі не уявляють собі, як можна було поводитися інакше. Зараз у них з'явилася можливість позичити ідею розв'язання цього питання. Особа, яка хоче позичити ідею, розповідає про цей випадок, потім сідає перед обраним товаришем і говорить йому: “Не знаю, як можна було б зробити інакше в цій ситуації. Можна я позичу в тебе ідею? З таким проханням він звертається до інших товаришів, поки не вирішить запозичити ідею.

2. Гра „Карта мого життя “. Завдання полягає в тому, щоб накреслити карту доріг свого життя“. На ній має бути: головний шлях, роздоріжжя, другорядні дороги, окружні, асфальтовані, вибоїсті, з перешкодами, зі стоянками, чудовими краєвидами тощо. Потім діти креслять трасу свого майбутнього життя. Порівнюються малюнки.

3. Вправа „Дитячі образи”. Пропонується згадати випадок із дитинства, коли відчував сильну образу. Згадуючи свої приживання, малюють чи описують їх в будь-якій формі. Бажаючі розповідають, що вони згадали, і показують малюнки, зачитують описи.

4. Вправа „Як виразити образу і незадоволення”. Із „чарівної скриньки” всі по черзі витягують половинки листівок. На них записано: а) роль того, хто ображає (в чому полягає його образа); б) роль ображеного (як він реагує на образу, як поводіть себе: упевнено, невпевнено, брутально). Діти з'єднують частини листівок в ціле (знаходять свою половину) і розігрують сценку для всіх. Після кожного виступу обговорюються „вдалі “ і „невдалі “ способи.