Діти з девіантною поведінкою як об’єкт соціальної роботи (на прикладі м. Запоріжжя)

Размещено на http://www.allbest.ru

ВСТУП

Соціально-економічні зміни, що відбуваються в Україні в останні роки, характеризуються кризою в економіці, науці, культурі, в сферах соціального і духовного розвитку. Загострилися раніше приховувані бідність, інвалідність, національні та психологічні конфлікти, безробіття, алкоголізм і злочинність.

Під сумнів поставлено ідейні та моральні орієнтири попередньої епохи. Зростання соціальної напруженості та поглиблення економічної кризи торкнулися основи життя всього населення, в тому числі дітей та підлітків.

Однією з найбільш складних і болючих проблем сучасної України є проблема соціального сирітства, дитячої бездоглядності та безпритульності. Протягом останніх років постійно зростають його масштаби, все більша кількість дітей виявляються викинутими з нормального життя. Як наслідок, зростання числа правопорушень.

Зростає число неповнолітніх з девіантною поведінкою, що проявляється в асоціальних діях (наркоманія, алкоголізм, суїцид, порушення громадського порядку, хуліганство, вандалізм і ін.).У крайніх формах стали проявлятися жорстокість і агресивність. Різко зріс рівень злочинності серед молоді. Відбуваються зміни всієї соціальної структури суспільства, інтенсивних процесів розшарування населення за майновою ознакою, по відношенню до різних форм власності. Зростання агресивних тенденцій в підлітковому середовищі відображає одну з найгостріших соціальних проблем нашого суспільства, де за останні роки різко зросла молодіжна злочинність, особливо злочинність підлітків. При цьому турбує факт збільшення числа злочинів проти особи, що спричиняють за собою тяжкі тілесні ушкодження.

Через напруженості в економічній сфері батьки менше уваги приділяють своїм дітям. Збільшується кількість неповних сімей. У підсумку багато дітей і підлітки опинилися по суті в соціальному вакуумі, де вони нікому не потрібні. Знижується роль батьків у вихованні.

Професійний інтерес психологів, соціологів, соціальних працівників до різних видів і рівнів змін особистості дітей і їх характерологічних особливостей дуже високий і стійкий багато років. Про це свідчать спрямованість і кількість робіт, присвячених проблемі девіантної поведінки. У нашій країні вже накопичений чималий досвід по корекції і профілактиці девіантної поведінки. За останні роки було виконано психологами і соціологами ряд досліджень по вивченню, діагностиці і попередженню педагогічної занедбаності і правопорушень дітьми. Цьому присвячені роботи Абрамової Г.С., Алемаськіна М.А., Антонян Ю.М., Беличева С.А., Бехтерева В.М. Глоточкін А.Д., Дубровіної І.В., Знакова В.В., Іванова Є.Я., Ігошева К.Є., Ісаєва Д.Д., Ісаєва Д.Н., Ковальова А.Г., Кона І . С., Кондрашенко В.Т., Личко А.Є., Миньковского Г.М., Невського І.А., Пирожкова В.Ф., Платонова К.К., Потаніна Г.М., Фельдштейна Д.І . та ін

Аналіз цих робіт показує, що чинна практика профілактики не в повній мірі вирішує завдання з попередження девіантної поведінки дітей. У профілактиці девіантної поведінки дітей є ряд невідкладних завдань, що вимагають свого рішення. Зменшилася кількість людей, що працюють з дітьми. Скоротилося число дитячих клубів за місцем проживання, позашкільних установ, літніх таборів, практично відсутня база позаурочної роботи.

Розгляд даної проблеми у поєднанні з її актуальністю зумовило вибір теми дипломної роботи «Діти з девіантною поведінкою як об'єкт соціальної роботи (на прикладі м. Запоріжжя)».

Об'єкт дослідження - діти з девіантною поведінкою.

Предмет дослідження - форми і методи, використовувані для вирішення проблем дітей з девіантною поведінкою.

Метою дослідження є аналіз форм, видів, причин девіантної поведінки та профілактики агресії у дітей.

У зв'язку з поставленою метою були сформульовані наступні завдання:

визначити специфіку соціальних проблем дітей;

розглянути проблеми дітей з девіантною поведінкою та їх психологічні особливості.

узагальнити досвід роботи з профілактики девіантної поведінки у дітей м. Запоріжжя.

Виходячи з мети і завдань, об'єкта і предмета, було обрано методи дослідження такі, як аналіз нормативних документів, обробка даних (тестування, анкетування), узагальнення практичного досвіду, що найбільшою мірою підходять для реалізації поставленої мети.

Структура дипломної роботи включає вступ, три розділи, висновки, перелік посилань, додатки.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ПРОБЛЕМ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ

1.1 Сутність і види девіантної поведінки

Девіантна поведінка є одним із шляхів адаптації культури до соціальних змін. Немає такого сучасного суспільства, яке довгий час залишалося б статичним. Девіантна поведінка виражає конфлікт у різних його формах між індивідом і суспільством. При цьому далеко не завжди істинним може бути визнано те, що стверджується суспільством: все залежить від того, з позиції якої системи норм проводиться оцінка.

Проблема відхилень від соціальної норми почала турбувати людство дуже давно. В результаті аналізу сутності та причин девіантної поведінки утворилося кілька теорій, що з різних позицій підходять до пояснення цього явища.

Аналіз теорій соціальних відхилень доводить, що визначальними факторами відхилень від певних норм є: рівень свідомості, моральності, розвиненість у суспільстві системи соціальних регуляторів поведінки людини і сформоване відношення суспільства до людей, що порушують норми моралі та права.

Істотним показником девіантної поведінки виступає відхилення в ту чи іншу сторону з різною інтенсивністю і внаслідок різноманітних причин, від поведінки, яка визначається нормальною. Нормальна або гармонічна поведінка характеризується:

збалансованістю психічних процесів (на рівні властивостей темпераменту, типу вищої нервової діяльності);

адаптивністю та самоактуалізацією (на рівні характерологічних особливостей);

духовністю та самоактуалізацією (на особистісному рівні).

Так як норма поведінки базується на цих трьох основних характеристиках, так і аномалії та девіації засновані на змінах, відхиленнях і порушеннях цих характеристик. Для того, щоб оцінити типи девіантної поведінки, необхідно з'ясувати, від яких саме норм суспільства вони можуть відхилятися.

Норма - це явище групової свідомості у вигляді уявлень, що розділяє група та найбільш частих суджень членів групи про вимоги до умови буття, з якими ці норми взаємодіють, та відображаючи, формують його. Виділяють наступні норми: правові; моральні; естетичні[23, 63].

Не кожна форма соціального відхилення (девіації) заслуговує лише негативної оцінки. Вона містить у собі вказівку щодо необхідності зміни застарілих норм та цінностей. Таким чином, цей тип соціальних відхилень має відповідний прогресивний зміст, зав'язок майбутніх суспільних змін.

Визначаючи сутність девіантної поведінки, необхідно зазначити, що вона поділяється на два типи. Девіантна поведінка може носити негативний і позитивний характер. До першого типу відносять, як правило, таку поведінку, що набуває несприятливих, навіть дуже небезпечних форм, внаслідок чого суспільство змушене застосовувати відповідні санкції. Соціальні наслідки цього типу девіантної поведінки полягають у підриві громадського порядку, посиленні ентропійних процесів, нівелюванні й розпаді особистості, зниженні якості роботи й рівня суспільних стандартів, наростанні соціальної апатії тощо.

До негативних форм прийнято відносити: пияцтво, вживання наркотиків, агресивність, протиправну поведінку. Вони утворюють єдиний блок, так що залучення в один вид девіантної поведінки підвищує ймовірність залучення і в іншій.

Рушійною силою цього типу девіантної поведінки є деформовані потреби і цінності, що спонукають особистість або соціальну групу діяти всупереч вимогам суспільства. Причинами такої поведінки можуть бути також дефекти правової й моральної свідомості людей, які часто пов'язані навіть із особливостями їхньої емоційно-вольової сфери, настроєм, сподіваннями.

Другий тип девіантної поведінки пов'язаний із процесом розвитку суспільства, застаріванням його соціальних норм, критеріїв та стандартів, які необхідно змінювати, оскільки вони гальмують процеси суспільного розвитку. Масштаби поширення різноманітних форм девіантної поведінки цього типу рухливі. Наприклад, вони можуть значно зростати в періоди соціальних змін, реформ, революційних перетворень, коли відбувається руйнування стереотипів і застарілих норм поведінки.

Позитивні форми девіації, як правило, пов'язані з творчою, новаторською діяльністю, яка нерозривно поєднується з подоланням і порушенням існуючих стандартів. Більшість суспільств підтримує і винагороджує девіації, що виявляються у формі екстраординарних досягнень і активності, спрямованої на розвиток загальноприйнятих цінностей культури.

Оцінка будь-якого типу поведінки завжди має на увазі його порівняння з якоюсь нормою. Девіації в поведінці людей настільки ж різноманітні, наскільки різноманітні й існуючі еталони поведінки -- норми, шаблони, стандарти тощо. Вчинок (дія) може не відповідати соціальній нормі з об'єктивних або суб'єктивних причин, цілями або мотивами, прямими або побічними наслідками. Він може бути новаторським або консервативним, типовим чи нетиповим, випадковим або закономірним, позитивним чи негативним. Однак межі й переходи між усіма такими оцінками досить відносні й мінливі. Найбільш стійкі й небезпечні для суспільства і особистості, найбільш важкоусувані соціальні відхилення в поведінці належать до явищ соціальної патології.

Девіантна поведінка - це система вчинків, що відхиляються від загальноприйнятої і мається на увазі норми, будь-то норми психічного здоров'я, права, культури чи моралі.

Девіантну поведінку часто розглядають як проблемну, таку що відхиляється від норми. Існує кілька підходів, що пояснюють природу такого явища, як девіантна поведінка [19, 89].

Біологічний підхід базується на твердженні, що існує зв'язок між злочинною поведінкою і біологічними особливостями людини, певними фізичними рисами людини. Людина кримінального типу є результат деградації до більш ранніх стадій людської еволюції. Найяскравішими представниками біологічного підходу є ЧезареЛамброзо, УільямШелдон.Біологічні теорії були популярні на початку XX ст., але поступово інші концепції витіснили їх.

Соціологічний підхід пояснює природу девіації через аномію. Аномія - це стан дезорганізації суспільства, коли цінності, норми, соціальні зв'язки відсутні. Девіація підтверджує роль норм, цінностей, дає більш повне уявлення про різноманіття норм. Реакція суспільства, соціальних груп на девіантну поведінку уточнює границі соціальних норм, зміцнює і забезпечує соціальну єдність. Еміль Дюркгейм першим дав розгорнуте визначення поняття девіація та заснував теорію аномії. Теорія аномії одержує подальший розвиток у працях Роберта Мертона.

Згідно культурологічного підходу, девіація виникає в результаті конфліктів між нормами культури. У суспільстві існують окремі групи, норми яких відрізняються від норм решти суспільства. Це обумовлено тим, що інтереси групи відповідають нормам більшості. Наприклад, в таких субкультурах, як вуличні банди або групи ув'язнених, поліція швидше асоціюється з каральною чи продажною організацією, ніж зі службою з охорони порядку і захисту приватної власності. Член такої групи засвоює її норми і, таким чином, стає нонконформістом з точки зору широких верств суспільства. До представників культурологічного підходу відносяться Вальтер Міллер, Говард Беккер та інші.

Конфліктологічний підхід до розгляду девіації відкидає всі теорії злочинності, що трактують її як порушення загальноприйнятих законів, створення законів і підпорядкування їм є частиною конфлікту, що відбувається в суспільстві між різними групами. Так, коли виникає конфлікт між владою та деякими категоріями громадян, влада зазвичай обирає варіант примусових заходів. До представників конфліктологічного підходу належать Остін Турк, УільмКвінні та інші.

Науковці виділяють багато форм і видів девіантної поведінки, що мають різновиди, які розглянуто та проаналізовано в дипломній роботі.

Найчастіше згадуваним видом девіантної поведінки є наркоманія.Наркоманія - це захворювання, яке виявляється у фізичної або психологічної залежності від наркотиків, непереборному потяг до них, що поступово приводить організм до фізичного і психологічного виснаження.

Наркоманія має соціально-негативні наслідки. Для злочинних елементів це легкий шлях добування грошей. Зловживання наркотиками веде до зростання смертності, особливо серед підлітків і розвитку соматичних і психічних захворювань.Однією з психологічних суб'єктивних причин наркоманії є незадоволеність життям у зв'язку з самими різними обставинами. Різновидом наркоманії є токсикоманія.

Живильним ґрунтом для наркоманії є мікросередовище. Велике значення відіграє сім'я, вуличне оточення. Поява хоча б одного наркомана у дворі, на вулиці, в школі на роботі, згубно впливає на оточуючих. Спочатку наркотики дають як частування, безкоштовно, потім в борг, потім вимагають гроші.

До девіантної поведінки відносяться пияцтво та алкоголізм.Між цими поняттями існують відмінності. Алкоголізм - патологічний потяг до спиртного з подальшою соціально-моральної деградацією особистості. Пияцтво - це непомірне вживання алкоголю, яке разом із загрозою здоров'ю особистості, порушує її соціальну адаптацію.

Розвитку алкоголізму у підлітків сприяє раннє залучення до спиртного і формування «алкогольного мислення». Для молоді алкоголь це засіб для розкріпачення і подолання сором'язливості, від якої страждають багато підлітків.

На формування алкоголізму впливає кілька факторів: спадкові чинники, характер, індивідуальні властивості особистості та особливості навколишнього середовища. До чинників що його алкоголізації можна віднести низький рівень матеріального становища та освіту.

Одним із видів девіантної поведінки є проституція. Термін «проституція», що походить від латинського слова prostitution, - осквернення, бесчестя. Причинами проституції так само як багатьох інших соціальних відхилень є соціально-економічні та морально-етичні фактори. Однак існують і специфічні причини. Так частина жінок володіє сильним лібідо і їх потреби вище середніх, звідси вихід на спортивний секс. Інша причина проституції в середовищі, що оточує повію - рекетири, сутенери, які встановлюють свої норми взаємин з повіями.

Переважна більшість експертів вважає, що проституція неминуча, оскільки потреба до розмноження - найсильніша фізіологічна потреба. Проституція - це така ж соціальна проблема, як злочинність, алкоголізм та інші форми девіантної поведінки.

Особливості підліткової проституції:

неусвідомленість власних вчинків. В переважній більшості у сексуальній поведінці підлітків домінують не матеріальні, а психологічні мотиви;

одержання плати за секс-послуги не лише в грошовому еквіваленті (їжа, одяг, косметика, наркотики, випивка тощо);

відсутність постійного місця для надання секс-послуг (найчастіше - це машини, під'їзди, чердаки, та місця на запрошення клієнта);

сексуальні контакти неповнолітніх в стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння;

шантаж та залякування підлітків розголошенням таємниці їх статевої поведінки;

правовий нігілізм підлітків (вони не пов'язують себе з злочинним світом);

підвищений рівень тривожності у неповнолітніх дівчат-повій.

Суспільство завжди шукали засоби протистояння проституції. В історії існували три основні форми політики ставлення до проституції: прогібіціонізм (заборона), регламентація (реєстрація і медичне обстеження), аболіціонізм (профілактична, роз'яснювально-виховна робота при відсутності заборон і реєстрації). Заборони в боротьбі з проституцією виявилися безсилими, репресії, в принципі, малоефективними. Як показав історичний досвід, ні правова, ні медична регламентація, спрямована проти представниць цієї древньої «професії», не дозволяє повністю вирішити проблему. Практика свідчить: комплекс соціально-орієнтованих заходів, спрямованих на духовне збагачення життя різних верст суспільства, здатний радикально змінити ситуацію.

Факторами, що стримують проституцію, могли б бути підвищення життєвого рівня населення, реалізація програми статевого виховання, згладжування соціальної нерівності, введення кримінальної відповідальності за діяльність сутенерів та інших осіб, які паразитують на проституції.

Суїцидальна поведінка, само руйнівна поведінка, є одним із видів девіантної поведінки. Суїцид - це свідоме позбавлення себе життя або спроба до самогубства. Суїцидальна поведінка у підлітків часто пояснюється відсутністю життєвого досвіду і невмінням визначити життєві орієнтири.

Для встановлення причин суїцидальної поведінки важливе значення мають мотиви, що дозволяють судити про конкретні обставини, які призводять до спроб суїциду. Встановити мотиви і причини не завжди вдається через нестачу інформації.

Девіантна поведінка на ґрунті сексуальних захворювань виділяє патологічні та інші відхилення в сексуальній поведінці особистості. Сексуальні девіації поділюяться на наступні основні групи: відхилення щодо об'єкта сексуального задоволення (зоофілія); відхилення в способах реалізації статевої пристрасті (садизм, мазохізм і пр.); нетипові відхилення у формі статевої пристрасті до осіб своєї статі або близьким родичам (гомосексуалізм, лізбіянство , кровозмішення); відхилення, пов'язані з порушенням статевої самосвідомості (трансексуалізм); відхилення, пов'язані із зміною стереотипу статевої поведінки (маскулінність).

Однією з форм девіантної поведінки, яка направленапроти інтересів суспільства в цілому чи особистих інтересів громадян, є правопорушення.

У юриспруденції розрізняють правомірне і неправомірне поведінку громадян. Неправомірні дії (правопорушення) - такі юридичні факти, які суперечать нормам права. Усі правопорушення діляться на злочини і проступки.

Злочин - це протиправне, карне, суспільно-небезпечне діяння, що посягає на суспільні відносини, що охороняються законом, і завдає їм шкоди. Провина-це те ж протиправне і карне діяння, але не несе великої суспільної небезпеки. Провини регулюються нормами адміністративного, цивільного, трудового та ін. галузями права. Правопорушення у формі проступку виявляються в підлітків у зухвалій манері поведінки, лихослів'ї, забіякуватості, дрібній крадіжці, пияцтво, бродяжництві [21, 145].

Дітям та юнакам віком 14-18 років властива як корислива, так і насильницька мотивація протиправної поведінки. Корисливі правопорушення носять незавершений дитячий характер, оскільки відбуваються через пустощі і цікавості, чи не мотивуватися агресії. На сьогоднішній день до підліткових правопорушень можна віднести викрадення автотранспорту, заволодіння предметами молодіжної моди. Насильницькі правопорушення викликаються потребами самоствердження, стадним почуттям, брехливо понятого боргу перед своєю компанією, недоліками виховання. Особливо в сім'ях, де нормою поведінки було пияцтво, грубість, жорстокість.

Найпоширенішим видом девіантної поведінки у підлітків на сьогоднішній день є агресивна поведінка. Агресивність - поведінкова реакція людини на значущі протиріччя і дратівливі чинники, яка спрямована на заподіяння шкоди (фізичної, моральної, психічної) іншим індивідам. При цьому заподіяння шкоди не є самоціллю.Агресивність, пов'язана зі структурою особистості, притаманна їй (особистості) завжди і виявляється у всіх формах його життєдіяльності [21, 150].

До факторів, що сприяють виникненню девіантної поведінки, як найважливіший і постійно присутній, відносяться контроль і самоповагу. Найбільш серйозна спроба встановити між цими факторами причинний зв'язок була зроблена американським психологом Говардом Кепланом. Його теорія була перевірена на вивченні вживання наркотиків, протиправної поведінки і ряду психічних розладів.

Заниження самоповаги статистично пов'язано у підлітків практично з усіма видами девіантної поведінки. Це пояснюється тим, що девіантна поведінка сприяє зниженню самоповаги, тому що залучений до нього індивід мимоволі засвоює і розділяє негативне ставлення суспільства до своїх вчинків, а тим самим і до себе.

Низька самоповага сприяє зростанню антинормативної поведінки: беручи участь у антисоціальних групах та їх діях, дитина намагається тим самим підвищити свій психологічний статус у однолітків, знайти способи самоствердження, яких у нього не було в сім'ї і в школі. При деяких умовах, особливо при низькому початковому самоповагу, девіантна поведінка сприяє підвищенню самоповаги. Крім злочинності важливий вплив на самоповагу надають інші форми поведінки, значимість яких з віком змінюється.

В основі девіантної поведінки лежить насамперед соціальна нерівність. Це знаходить вираження в низькому, часом злидарському рівні життя більшої частини населення; у розшаруванні суспільства на багатих і бідним; у труднощах, що встають при спробі самореалізації й одержання суспільного визнання. Важко позначаються на життєвому рівні «гримаси ринкової економіки»: безробіття, інфляційний тиск, корупція й офіційна неправда «верхів» наростаюча соціальна напруженість «низів».

Морально-етичний фактор девіантної поведінки виражається в низькому моральному рівні суспільства, бездуховності, психологічної зацикленості на речах і відчуженні особистості. В умовах, коли економічне життя суспільства нагадує не ринок, а базар, де усе продається і купується, торгівля робочою силою, здібностями і навіть тілом стає рядовою подією.

Морально-етична деградація і падіння моралі знаходять вираження в масовій алкоголізації і бродяжництві, вибуху насильства і правопорушення.

Навколишнє середовище, що нейтрально чи прихильно відноситься до девіантної поведінки сприяє розквіту девіації серед дітей. Молоді девіанти - алкоголіки, наркомани, повії - у більшості вихідці з неблагополучних сімей. Діти, що живуть у деградуючих сім'ях, де батьки деруться, приймають алкоголь, наркотики, ведуть розпутне життя, звичайно заражаються цими недугами ще в дитинстві.

1.2 Особливості девіантної поведінки у дітей

При вивченні і вирішенні проблем девіантної поведінки дітей однією з головних задач є визначення характеру умов існування суб'єкта - дитини, з метою реалізації ефективної стратегії вивчення та вирішення причин.

Сучасні реалії українського суспільства вимагають від соціальних працівників і науковців необхідність вивчення і подальше вирішення проблем дітей з девіантною поведінкою в контексті широкого кола соціально-економічних процесів і явищ.

Стан психічного і фізичного здоров'я дітей багато в чому залежить від умов, у яких відбувається процес їх навчання і виховання. Шкільна неуспішність, соціальна дезадаптація по-різному впливають на стан психічного здоров'я дітей і можуть призвести до невротизації, астенії, психопатичних реакцій. Подібні стани розвиваються у дітей внаслідок розумового і фізичного перевантаження, порушення мікросоціальних контактів у колі ровесників, з дорослими, батьками, педагогами. Нерідкими є випадки цькування дітей з боку педагогів, навішування ярликів, необ'єктивного ставлення до їхньої особистості і поведінки. Причина цього - недостатня психолого-педагогічна підготовка вчителів, грубе і зневажливе ставлення до учнів.

B практиці навчально-виховної роботи педагоги частіше за все обмежуються загальноприйнятими заходами впливу - заохочуванням і покаранням. Тому стосунки, які встановлюються між дорослим і дитиною, вчителем і учнем, необхідно розглядати як недостатньо природні, оскільки дитина постійно має бути старанною і слухняною. На жаль, багато педагогів не замислюються над тим, що перебуваючи в нерівних умовах з дитиною, вони сприяють створенню психотравмуючих чинників, які викликають відхилення від нормального фізичного і психічного розвитку особистості дитини. Правильний підхід до виховання і навчання дитини в сім'ї і дитячих закладах безпосередньо включає в себе комплекс профілактичних і оздоровчих заходів з попередження девіантної поведінки. І починається вона вже на ранніх етапах розвитку особистості.

У роботі з дітьми необхідно передусім використовувати принципи індивідуального підходу до виховання. Але у практиці індивідуальний підхід розуміється у вузькому значенні, коли заходи навчально-виховного впливу спрямовані головним чином на тих дітей, які погано навчаються, порушують дисципліну.

У широкому значенні індивідуальний підхід має застосовуватися до всіх дітей, що передбачає знання особистості кожної дитини. Психічний розвиток дітей протікає нерівномірно, і необхідно своєчасно помітити відхилення у психічному розвитку дитини, вміти реагувати на зміни її потребнісно-мотиваційної і емоційно-вольової сфери. Лише слідуючи цим принципам, педагог зуміє обрати правильну тактику і визначити ті індивідуальні засоби впливу, які є найефективнішими щодо саме цієї дитини.

Соціальний працівник повинен мати об'єктивний погляд на проблему девіації дітей, фіксувати в структурі проблеми тільки об'єктивні, зовнішні по відношенню до свідомості суб'єкта компоненти [44, 99]. При визначенні проблематики причин девіації у дітей на базі суб'єктивних уявлень, в неї включають лише внутрішні компоненти, що утворюють певні елементи змісту свідомості оточення. При інтегральному підході до визначення структури проблеми причин девіації у дітей підключаються як об'єктивні, так і суб'єктивні компоненти.

У сучасному інформаційному суспільстві прагнення дітей до статусу дорослого - мрія малодоступна. Тому діти знаходять не почуття дорослості, а почуття вікової неповноцінності. Діти психологічно попадають в залежність від предметного світу як цінності людського буття. Живучи в предметному світі з моменту появи на світ, змалку освоюючи його по функціональному призначенню і естетичної значимості, дитина починає фетишувати цей світ. Завдяки тому що він входить у співтовариства, що проявляють себе через властиві часу і віку знакові системи, до складу яких потрапляють і певні речі, діти перетворюються в споживача: споживання речей стає сенсом їх життя. Для дітей стає значимим володіння певним набором речей, щоб підтримувати своє почуття особистості [20, 15].

Якщо в дітей підсилюється роль споживача, виникають корисливі правопорушення, що носять незавершений «дитячий» характер. Оскільки скоюється через бешкетництво, цікавості, невмотивованої агресії. Це такі правопорушення як викрадення автотранспорту, заволодіння предметами молодіжної моди (модний одяг, гроші, насолоди, вино, тютюнові вироби). Одержуючи речі в особисте володіння, діти знаходить цінність у власних очах і в очах однолітків. Сьогодні, коли в Україні виявляється тенденція до перетворення в суспільство споживання, споживчі апетити дітей несказанно зростають.У сучасному світі речі можуть стати розбещувачем дітей з багатьох причин:

ставши основною цінністю, що спонукує мотивацію й уявлення про повноту життя;

ставши фетишем, що перетворює в раба речей;

поставивши в залежність від батьків і спонукуючи тим самим до заздрості й агресії

Конвенція ООН про права дитини, що є ратифікованою в Україні, називає дітьми усіх осіб від народження до 18 років. Конвенція ООН про права дитини набрала чинності в Україні 27 вересня 1991 року логічно і адекватно розвиває ці положення[14, 20]. Базуючись на ідеї першочерговості загальнолюдських цінностей, всебічного розвитку особистості, Конвенція визнає пріоритет інтересів дитини в суспільстві, наголошує на неприпустимості її дискримінації, будь-яких ознак чи мотивів і, насамперед, на необхідності піклування державою і суспільством, а також особливої турботи про соціально незахищених дітей: сиріт, інвалідів, біженців, правопорушників.Поява девіантів серед дітей в певній мірі пов'язана з емоційною нестійкістю, різкими коливаннями настрою, швидкими переходами від екзальтації до субдепресивного стану, бурхливими афективними реакціями, неадекватною поведінкою певної частини дітей. Пік емоційної нестійкості у хлопчиків - 11-13 років, у дівчаток - 13-15 років. До старшого підліткового віку фон настрою стає більш стійким, емоційні реакції більш диференційованими, афективні спалахи змінюються підкресленим зовнішнім спокоєм, з'являється схильність до самоаналізу і рефлексії. Але поява схильності до наркоманії зазвичай буває важко прогнозованою і залежить від багатьох соціальних і психологічних умов [23, 26].

У сучасних психологічних дослідженнях прийнято виділення чотирьох основних типів девіантної поведінки дітей: антидисциплінарна; антисоціальна (антигромадська); делінквентна (протиправна) і аутоагресивна. Різні соціально - психологічні умови життєдіяльності задають різноманітні особистісні конструкти, які можна моделювати, створюючи реальну виховну ситуацію, яка виступає в якості елементів психологічної підтримки, не абстрактної, а спрямованої на вирішення завдань профілактики девіантної поведінки, насамперед пов'язаної з наркоманією[9, 123].

Ідея діагностики та надання опосередкованої психологічної підтримки дітям, схильним до девіантної поведінки, опрацьовується на етапах вирішення дослідницьких завдань і вимагає апробування різного соціально - психологічного інструментарію, який був би дієвим для профілактики девіантної поведінки.

У зв'язку з цим, необхідно враховувати, що не тільки характер переходу від дитинства до дорослості, але і саме виникнення підліткових криз - це результат впливу конкретних соціальних обставин, що сприяють двом основним типам переходу від дитинства до дорослості: безперервному і дискретному, з наявністю розриву між тим, чому дитина навчається в дитинстві і тими способами і уявленнями, які необхідні для здійснення ролі дорослого. Перший тип переходу існує в умовах подібності найбільш значущих норм і вимог до дітей і дорослих. У цих випадках розвиток протікає плавно, так як дитина поступово вчиться способам дорослої поведінки. При другому типі переходу дитина виявляється непідготовленою до виконання ролі дорослого при досягненні формальної зрілості. Підлітковий вік може принести як суб'єктивні труднощі, викликані необхідністю швидкої переорієнтації на норми поведінки дорослого співтовариства, так і ускладнення для виховання дорослих. Батьки та педагоги бувають не готові до корекції агресивних і фруструючих проявів дітей. Виникають бар'єри нерозуміння, відчуженості, зайвого дидактизму, який часом робить ці прояви гіпертрофованими, пов'язаними з девіантною поведінкою, з вживанням наркотиків. Тим часом доведено, що підлітки цієї групи особливо потребують психологічної підтримки з боку близького оточення : батьків, вчителів, друзів.

Розумінню причин девіантної поведінки сприяє поняття про соціальні«ситуації розвитку», яке характеризується співвідношенням внутрішніх процесів розвитку і зовнішніх умов, в сукупності визначають якісно нові психічні утворення особистості. Дослідження Б.Г. Ананьєва, Л.С. Виготського, А.Н. Леонтьєва, Д.Б. Ельконіна дали переконливий матеріал про спрямованість практичної та пізнавальної діяльності дітей на засвоєння норм взаємовідносин і виникнення соціально - орієнтованих форм спілкування, які задають специфічну структуру потреб [16, 245].

Дослідження особистості дітей з девіантною поведінкою, схильних до вживання наркотиків, показало, що вони характеризуються різним ступенем деформації системи внутрішньої і поведінкової регуляції - установок, ціннісно-нормативних уявлень, референтних орієнтацій. Багато з них перебувають у стані психологічної ізоляції, їм властиві низький рівень соціалізації, відставання в розвитку, різні спотворення емоційної. Діти, що мають тенденцію до девіантної активності, пов'язаною зі схильністю до наркоманії, характеризуються рядом особливостей розвитку самосвідомості: недиференційованістю і разінтегрованістю образу «Я», розбіжністю внутрішньої і демонстрованої самооцінок; неузгодженістю когнітивного, афективного і поведінкового компонентів.

Діти з девіантною поведінкою, пов'язаною з вживанням наркотиків, характеризуються, як правило, негативним ставленням до дійсності, до праці, до навчання, а також до батьків, вчителів, однолітків.

Як найбільш значимий фактор у розвитку відхилень поведінки, пов'язаних з вживанням наркотиків, виділяються несприятливі сімейні умови, що грають головну роль у процесі соціалізації в дошкільному і молодшому шкільному віці. Тим часом, як зазначає Д.І. Фельдштейн, в сімейних відносинах дитина черпає перші зразки людських відносин і культури спілкування, вони, в більш пізньому віці, є тим моральним ідеалом, за яким звіряють свої вчинки підлітки. Несприятливі сімейні відносини, недоліки шкільного виховання, призводять до низької успішності, до формування негативного ставлення до навчальної діяльності і праці, до порушення системи відносин з оточуючими і, накладаючись на біологічні передумови, сприяють появі акцентуації характеру і відхилень у поведінці.

Як показують психологічні дослідження, в сімейних відносинах, що негативно впливають на особистість дітей, насамперед виділяються: авторитарне лідерство старших на всіх етапах формування особистості (умови жорстких взаємин); гіпоопека; відчуження старших (емоційне відкидання); потураючагіперпротекція; домінуюча гіперпротекція.

Ґрунтуючись на розумінні особистісних порушень дітей з девіантною поведінкою, пов'язаних з вживанням наркотиків, можливе виділення різних підходів у корекційній роботі пов'язаній з раціональною організацією виховання, з використанням психологічних та психотерапевтичних методів сучасних психолого-педагогічних технологій, розвитку позитивних відносин можуть сприяти і популярні серед дітей види спорту. Вибір видів спорту може бути обумовлений не тільки їх популярністю, а й тим, що вони сприяють розвитку психічних і моральних якостей дітей.

Таким чином, як показує аналіз, девіантна поведінка в підлітковому віці, особливо пов'язана зі схильністю до наркоманії, пояснюється не тільки «перехідністю», маргінальністю віку, але в основному, є наслідком причин соціального характеру, що призводить до різних особистісним порушень (неадекватна самооцінка, низький рівень соціалізації, негативні міжособистісні і суб'єктивні відносини). Проблема корекції такого виду девіантної поведінки зберігає актуальність, що обумовлює важливість подальшої розробки питань про включення педагогічно запущених підлітків, схильних до вживання наркотиків, в систему психокорекційних заходів, створення мотивації до самовдосконалення, самовиховання.

1.3 Соціальна робота з дітьми з девіантною поведінкою

Соціальна робота, зокрема соціальна робота з дітьми, є діяльністю, що базується на міжгалузевому знанні. За останнє сторіччя значно розширилися і збагатилися знання про природу, радикально змінилися уявлення про техніку, суспільство і людину. Сучасне пізнання в третьому тисячолітті характеризується інтеграційними процесами, поверненням до цілісності уявлень про світ, але вже на новій науковій основі - комплексному і міждисциплінарному знанні. Предметно-об'єктна інтеграція наук супроводжується процесами їх проблемного синтезу Прагнення до цілісного бачення світу вимагає комплексного вивчення природи і суспільства в їх взаємозв'язку. Це викликає появу наук, які об'єднують знання різних дисциплін, спрямованих на вирішення конкретних проблем, що постають перед людством. Прикладом синтетичних наук є екологія, що вивчає проблеми співіснування живих організмів у навколишньому середовищі, а також геронтологія, що досліджує проблеми старіння живих організмів в їх соціальному взаємозв'язку [18, 73].

До наук даного типу відноситься соціальна робота. Виникнувши в кінці XIX століття, як практична діяльність, соціальна робота в спробах пояснити отримані практичні результати стала застосовувати у своїй діяльності знання психології, педагогіки, соціології, розвиваючи власний теоретичний апарат. Пізніше, становлення і розвиток соціальної роботи як специфічної діяльності та наукової дисципліни зажадало використання методів і технологій інших сфер діяльності, таких, як економіка, демографія, кримінологія, психіатрія та ін. Крім того, діяльність соціального працівника зобов'язує його досконало володіти навичками молодіжної центрації, менеджменту, технологіями зв'язку з громадськістю і багатьма іншими знаннями. Поєднуючи в собі риси різних професій, соціальна робота має інтегральний характер, будучи результатом міждисциплінарних досліджень.

Соціальна робота як комплексне міждисциплінарне знання широко використовує не лише власні методи і технології, а й методи, процедури та технології інших сфер знання і практичної діяльності. У свою чергу, методи і технології, запозичені в інших сфер діяльності, застосовуються в рамках соціальної роботи, спільно з її власними технологіями, можуть змінюватися, ставати іншими, комплексними технологіями.

Сучасна криза, що охопила все світове співтовариство, характеризується такими спільними для різних країн рисами, як посилення соціального відчуження серед молоді, зростаюче поширення в дитячому середовищі саморуйнівної поведінки, що зумовлює зростання злочинності, проституції, наркоманії, алкоголізму та інших негативних явищ. Першочерговим завданням стає оптимізація процесу соціалізації дітей, їх адаптації до різних суспільних, освітніх та виховних інститутів. Така ситуація вимагає від суспільства, конкретної соціальної служби, соціальних педагогів пошуку і впровадження ефективних форм, методів, технологій роботи з дезадаптованими дітьми, дитиними і молоддю.

Найбільш поширеними технологіями в практиці соціального педагога є профілактична та реабілітаційна діяльність. Профілактична та реабілітаційна діяльність в соціальній роботі спрямована на виявлення, діагностику і корекцію дітей групи ризику з різними формами психічної і соціальної дезадаптації, яка виражається у поведінці, неадекватній до норм і вимог найближчого оточення, а також на виявлення функціонально не спроможних сімей і оздоровлення сімейного виховання [31, 95].

Профілактична робота соціального педагога з дітьми девіантної поведінки являє собою науково обґрунтовані та своєчасно вжиті дії, спрямовані на попередження можливих фізичних, психологічних чи соціокультурних відхилень у окремих індивідів групи ризику, збереження, підтримку і захист нормального рівня життя і здоров'я людей, сприяння їм у досягненні поставлених цілей і розкритті внутрішніх потенціалів.

Профілактична діяльність, яка здійснюється на рівні держави через систему заходів підвищення якості життя, створення умов для реалізації принципу соціальної справедливості, називається соціальною профілактикою. Соціальна профілактика створює той необхідний фон, на якому більш успішно реалізуються інші види профілактики: психологічна, педагогічна, медична та соціально-педагогічна.

У залежності від різних причин і обставин, які можуть викликати соціальні відхилення, виділяють декілька типів профілактичних заходів:

нейтралізуючі,

компенсуючі,

запобігаючі виникненню обставин, що сприяють соціальним відхиленням,

контролюючі здійснювану профілактичну роботу та її результати [44, 63].

Ефективність профілактичних заходів визначається наявністю таких умов:

спрямованість на викорінення джерел дискомфорту як в самій дитині, так і в соціальному й природному середовищі та одночасно на створення умов для набуття неповнолітньою дитиною необхідного досвіду для розв'язання проблем, які постійно виникають;

озброєння дитини новими навичками, які допомагають досягти поставлених цілей чи зберегти здоров'я;

розв'язання ще не виниклих проблем, запобігання їх виникненню.

З концептуальних позицій у профілактичних технологіях виділяють інформаційний, соціально-профілактичний, медико-біологічний, соціально-педагогічний підходи [44, 70].

Інформаційний підхід базується на тому, що відхилення у поведінці підлітків від соціальних норм відбуваються тому, що неповнолітні їх просто не знають. Тому основним напрямом роботи повинно стати інформування неповнолітніх про їх права й обов'язки, про вимоги, які висуває суспільство й держава до виконання встановлених для певної вікової групи соціальних норм. Це здійснюється через засоби масової інформації, кіно, театр, літературу, а також через систему соціального навчання з метою формування правосвідомості дитини, підвищення його освіченості, засвоєння ним морально-правових норм поведінки в суспільстві.

В основі соціально-профілактичного підходу є виявлення, усунення і нейтралізація причин і умов, які створюють різного роду негативні явища. Суть цього підходу - в системі соціально-економічних, правових і виховних заходів, які проводяться державою, суспільством, конкретними соціально-педагогічними закладами, соціальним педагогом для усунення чи мінімізації причин девіантної поведінки.

Попередження можливих відхилень від соціальних норм цілеспрямованими заходами лікувально-профілактичного характеру по відношенню до осіб, яка страждають різними психічними аномаліями, тобто патологією на біологічному рівні, лежить в основі медико-біологічного підходу.

Соціально-педагогічний підхід передбачає відновлення чи корекцію якостей особистості дитини з девіантною поведінкою, особливо його моральних і вольових якостей особистості.

Реабілітаційні соціально-педагогічні технології роботи з девіантними дітьми, тобто реабілітація - це комплексна, багаторівнева, етапна і динамічна система взаємопов'язаних дій, спрямованих на відновлення дитини і правах, статусі, здоров'ї, дієздатності у власних очах і перед оточуючими.

Розрізняють різні види реабілітації: медична, психологічна, педагогічна, соціально-економічна, професійна, побутова [31, 200].

Соціально-педагогічна реабілітація - це система заходів виховного характеру, спрямованих на формування особистісних якостей, значимих для життєдіяльності дитини, активної життєвої позиції дитини, які сприяють інтеграції її в суспільство; на оволодіння необхідними уміннями і навиками самообслуговування, позитивними соціальними ролями, правилами поведінки в суспільстві; на отримання необхідної освіти.

Основними принципами реабілітації є: врахування регіональних особливостей, соціокультурної й економічної ситуації в регіоні; різносторонність реабілітаційних заходів; єдність біологічних, психосоціальних і педагогічних методів; ступеневість; індивідуально-особистісний, гуманістичний підхід.

Соціально-педагогічна реабілітація підлітків з девіантною поведінкою реалізується, як правило, в спеціалізованих закладах - реабілітаційних центрах, які реалізовують такі завдання:

профілактика безпритульності, бездоглядності девіантних дітей і підлітків;

медико-психологічна допомога дітям, які з вини батьків або через екстремальну ситуацію попали в складну життєву ситуацію;

формування позитивного досвіду соціальної поведінки, навичок спілкування і взаємодії з оточуючими;

виконання попечительських функцій по відношенню до тих, хто залишився без опіки батьків чи засобів до існування;

психологічна і педагогічна підтримка, яка сприяє ліквідації кризових станів особистості;

сприяння поверненню у сім'ю;

забезпечення можливості отримувати освіту, нормально розвиватися;

турбота про подальше професійне і побутове влаштування.

Реабілітація в таких закладах проходить у три етапи:

діагностика: соціально-педагогічне дослідження, спрямоване на визначення рівня розвитку емоційно-пізнавальної сфери неповнолітнього, сформованості якостей особистості, соціальних ролей, професійних інтересів;

створення і реалізація реабілітаційної програми: створюється індивідуально для дитини й містить мету, завдання, методи, форми, засоби, етапи діяльності. Основна мета програми - формування і корекція моральних цінностей особистості, допомога дітям у набутті навичок коммолодіжнийцентративного спілкування;

постреабілітаційний захист дитини: допомога дитині після її виходу з реабілітаційного центру у відновленні гармонійних відносин з сім'єю, друзями, шкільним колективом шляхом регулярного патронажу та корекції конфліктів, які виникають [31, 156].

При побудові соціально-педагогічної реабілітаційної програми роботи з дітьми девіантної поведінки базові такі положення:

опора на позитивні якості неповнолітнього;

формування майбутніх життєвих устремлінь (професійне самовизначення);

включення в особистісно значиму для важкого дитини суспільно-корисну діяльність, а не моралізаторство;

глибока довіра і повага у взаємовідносинах з підлітком, терпіння і витримка.

У процесі реабілітаційної соціально-педагогічної діяльності спеціаліст виконує відновлювальну, компенсуючу, стимулюючу функції.

У соціально-педагогічній діяльності з дітьми девіантної поведінки виділяють три напрями.

В основі першого напряму - врахування при побудові реабілітаційних програм стану, в якому знаходиться дитина:

передкризовий стан (соціальна занедбаність унаслідок конфліктів у сім'ї чи з ровесниками, втечі з дому, невідвідування навчальних закладів).Основними видами діяльності з такою категорією дітей є: індивідуальне консультування; включення підлітків у тренінгові групи з метою корекції негативних емоційно значущих ситуацій; індивідуальна робота з системою цінностей дитини; озброєння соціальними навичками, способами ефективного спілкування, конструктивній поведінці в конфліктних ситуаціях.

кризовий стан підлітків, зумовлений агресивною поведінкою дитини. Використовується екстренна діагностика емоційного стану; виявлення причин даної проблеми; навчання навичкам вирішення виникаючих проблем, умінням керувати своїми емоціями; робота над формування позитивної Я-концепції.

Другий напрям соціально-педагогічної діяльності стосується безпритульних, робота з якими полягає у створенні умов для виживання таких дітей (організація харчування, нічліг, надання медичної допомоги); звільнення від негативного досвіду минулого життя через зміцнення віри в себе, в своє майбутнє.

Третій напрям пов'язаний із дитиними, які експериментують з психоактивними речовинами. Основний метод роботи - патронаж, основна форма - організація соціально-психологічного тренінгу, спрямованого на формування позитивної Я-концепції.

До чинників, які детермінують виникнення девіантної поведінки, відносяться:

процеси, що відбуваються в суспільстві;

стан родини, атмосфера в ній;

виявлення факторів ризику, обумовлених організацією внутрішньо - шкільного життя.

Крім негативних зовнішніх чинників на дитину впливають внутрішні фактори ризику, які слід розрізняти. До них належать: відчуття власної незначимості й непотрібності, низька самооцінка, невпевненість у собі, недостатній самоконтроль і самодисципліна, незнання або неприйняття соціальних норм і цінностей, невміння критично мислити й приймати адекватні рішення в різних ситуаціях, невміння виражати свої почуття й реакції на себе самих та інших людей.

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ПРОФІЛАКТИЧНОЇ РОБОТИ З ПОДОЛАННЯ ДЕВІАЦІЇ ДІТЕЙ

2.1 Профілактика девіантної поведінки у дітей

Профілактична діяльність закладів соціального обслуговування населення, органів влади та громадських об'єднань повинна стати всеохоплюючої і носити комплексний характер, відповідати сучасному рівню пропонованих до неї вимог. Важлива роль у профілактичній роботі належить молодіжним організаціям і формуванням.

Соціальний контроль виражається в прагненні інших (зазвичай більшості) попередити девіантну поведінку, покарати девіантів або «повернути їх у суспільство».

Органи влади м. Запоріжжя шукають нові методи і підходи у вирішенні проблем бездоглядності. За останні роки, у зв'язку зі збільшенням статистики правопорушень серед неповнолітніх, були прийняті свої закони спрямовані на роботу з поліпшення становища в області.

На території Запорізької області діють норми, що регулюють роботу з молоддю і ґрунтуються на положеннях законів України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» від 24.01.1995 (зі змінами від 7.02.2007), «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» від 21.06.2001, «Про охорону дитинства» від 26.04.2001, «Про попередження насильства в сім'ї» від 15.11.2001, указів Президента України «Про питання щодо забезпечення реалізації прав дітей в Україні» від 9.12.2011, «Про Національну стратегію профілактики соціального сирітства на період до 2020 року» від 22.10.2012, «Про Концепцію розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні» від 24.05.2011та інші. А також розпорядження Запорізької обласної державної адміністрації«Про затвердження Комплексного плану заходів щодо профілактики правопорушень у Запорізькій області на 2011 - 2015 роки» від 13.04.2001, «Комплексна програма щодо запобігання злочинності в Запорізькій області на 2011-2015 роки» та інші.

Оскільки метою соціальної роботи є запобігання девіації дітей, то діяльність базується на принципах відповідно цільовим програмам: «Державна програма запобігання дитячої бездоглядності», державна цільова соціальна програма «Молодь України на 2009-2015 роки», «Репродуктивне здоров'я нації на період до 2015 року», «Комплексна програма щодо запобігання злочинності в Запорізькій області на 2011-2015 роки».

Також треба відзначити, що розробляються і нові концепції щодо соціально-педагогічної роботи з девіантними дітьми. Розроблено регіональну комплексну програму «Молодь», нова парадигма корекційно-виховної роботи з девіантними та технологія конструктивної зміни поведінки дозволяють вирішувати питання, пов'язані з діагностикою, прогнозом, корекцією і розвитком особистості, а також будувати інноваційні програми і проекти, спрямовані на дозвіл проблем адаптації, соціалізації, ресоціалізації та виховання, з одного боку, та розробки авторських програм та педагогічної технології підготовки психологів та соціальних працівників, з іншого.

Головною метою є створення оптимальних умов для підготовки неповнолітніх до складних життєвих ситуацій, підготовку їх до самостійного життя в сучасному суспільстві, їх безболісну адаптацію до соціального середовища.

Основними завданнями є:

створення нових моделей спеціалізованих установ (служб), покликаних об'єднати зусилля різновідомчих органів, що вирішують превентивно-профілактичні, соціально-психологічні, корекційно-реабілітаційні, медико-правові завдання різноманітними засобами; локалізація і мінімізація катастрофічного зростання криміногенності неповнолітніх у регіоні;

створення умов щодо попередження соціального сирітства, бродяжництва та формування системи диференційованої допомоги сім'ї та дітям, які потребують додаткової соціальної підтримки, що включає створення соціально-реабілітаційних та адаптаційних центрів, мережі притулків, підліткових клубів та інших спеціалізованих установ;

вдосконалення системи соціалізації дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, розвиток сімейних форм влаштування цих дітей, а також мережі раціональних психолого-медико-педагогічних консультацій, створення підліткової «Біржі праці»;

вдосконалення системи підбору кадрів до установ для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, поліпшення підготовки фахівців для роботи в цих установах;