Вплив засобів масової інформації на соціальне виховання особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

На сьогодні вивчення проблем впливу телебачення на психічну сферу дитини має надзвичайно важливе значення. Педагоги, психологи, вчителі, батьки, учні, дорослі та самі діти повинні знати про особливі психологічні "стосунки", які встановлюються між глядачем і телевізором, який у наш час став не просто джерелом різноманітної інформації, а часто править за співрозмовника, є сурогатом живого спілкування, технічним засобом, який претендує на роль головного вихователя людини. Пам'ять, увага, мислення, фантазія дітей перебувають під впливом цього засобу масової інформації. Тому, здавалось би, така невинна для дітей розвага в школі, як перегляд мультфільмів або телефільмів під час перерви або після уроків у очікуванні батьків, яким учнів нібито винагороджують за гарну поведінку і який переходить у звичку, може мати, хоча й латентні на перших порах, але досить вагомі, не завжди однозначні наслідки.

Сучасне телебачення є найбільш розповсюдженим і популярним засобом масової інформації. Експерти питань з теорії засобів масової інформації (далі - ЗМІ), осмислюючи величезний їхній вплив на суспільне життя взагалі та на життя окремої людини, виокремлюють значущість і силу впливу електронних засобів комунікації, блискавичний порівняно з видавничою справою та пресою розвиток.

Телебачення є найлегшим у сприйманні людиною інформації засобом масової комунікації, воно найшвидше та найоперативніше інформує про події у світі, легко та комфортно може перенести людину у будь-який куточок світу.Телебачення імітує трьохвимірний простір на екрані, одночасно використовує зорові і слухові образи, створює справжнє видовище, яке приносить відчутну насолоду людині.Нерідко стає чи не єдиним співрозмовником для самотніх, спустошеними соціальними проблемами школярів.

Великий вплив має телевізійне насильство на поведінку дитини, якщо воно винагороджується, якщо агресивну поведінку демонструє в цілому позитивний герой або ж якщо естетика фільму та його прийоми були "на висоті".

Актуальність даної роботи полягає у обмеженому обсязі знань учнів щодо впливу засобів масової інформації на їхню психіку.

Вік комп'ютера, незважаючи на ряд переваг, що він надає, породжує негативний вплив на психологічний, емоційний та фізичний розвиток дітей. Проведення дітьми значної частини свого дозвілля вдома, біля телевізора веде за собою погіршення стану здоров'я, зниження інтересу до читання, спорту, до активних форм використання вільного часу, що призводить до формування пасивності, байдужості тощо.

Мета - вивчення впливу засобів масової інформації на соціальне виховання дитини, на її внутрішній світ та поведінку, розглянути явище та симптоми Інтернет-залежності у підлітків, проаналізувати її вплив на виховання молоді.

Об'єкт дослідження - специфіка впливу ЗМІ на формування особистості та її характеру, Інтернет-залежність та причини її виникнення.

Предметом дослідження є особливості системи соціально-педагогічних заходів спрямованих на становлення та реалізацію духовного потенціалу дитини під впливом ЗМІ, вплив Інтернету до свідомість молоді.

Методи дослідження: опрацювання наукових літературних джерел, бесіда, спостереження, анкетування, опитування.

Завдання:

· ознайомитися з процесом розвитку системи масової комунікації та суть функції ЗМІ у суспільстві;

· вивчення впливу ЗМІ на формування агресивності та насильства;

· проаналізувати психологічні причини виникнення Інтернет-залежності;

· шляхи вирішення проблеми вільного доступу підлітків до мережі та обмеження дитини в користування Інтернетом.

Експериментальною базою дослідження була Плотицька ЗОШ І-ІІ ступенів Тернопільського району. У ході експерименту, який проходив у березні-квітні 2015 року, були задіяні учні 8-9 класів, батьківський та педагогічний колективи.



Розділ 1. Засоби масової інформації в системі соціального формування особистості

1.1 Соціальне виховання як проблема людського існування

Виховання є головним методом соціального прогресу та соціальних реформ. Все соціальне оточення дитини впливає на неї, допомагає її вихованню або ускладнює його. (Дж. Дьюї)

Доведено, що особистість формується в процесі соціалізації, тобто в результаті засвоєння суспільного досвіду через включення її в широку систему оточуючого соціального середовища. Враховуючи, що сучасне покоління живе в епоху зростання ролі особи як творця соціального світу і творця самої себе, прагнення людини бути активно причетною до своєї історичної і особистісної долі, до самореалізації зумовлено не тільки ускладненням світу і значним підвищенням його динамізму, але й зростанням потреб сучасної людини, яка піднялася на якісно вищий ступінь свого соціокультурного розвитку, ніж попередні покоління. А це висуває проблему створення такої системи освіти та виховання, яка була б спроможною забезпечити формування у індивідів високих особистісних якостей, головні з яких - психологічна та організаційна готовність до орієнтації на власні сили у виконанні життєвих завдань, високий рівень мотивації до досягнення життєвого успіху, здатність до нагромадження, відновлення та раціонального використання життєвої енергії.

Однак система соціального становлення особистості - допомога дітям, підліткам, молоді, в умовах сьогодення ще недостатньо вивчена і розроблена. Розв'язання даної проблеми активізувало багатьох вчених і практиків до виявлення шляхів їх вирішення, які можуть допомогти особистості навчитися жити, розвиватися, утверджуватися серед людей. У зв'язку з цим формування громадянина як інтегрованої особистості, яка характеризує її взаємовідносини із суспільством, державою і яка спонукає по-новому подивитися на зміст структурно-функціональної моделі соціальної служби, змушує водночас проаналізувати можливість оптимізації соціально-педагогічного процесу.

Актуальністю нашого дослідження є те, що в педагогічній науці все більше і більше приділяють уваги саме вихованню соціально-активної людини, котра вміє застосовувати отримані нею знання в суспільному житті.

На даний момент соціальне виховання (поряд із соціальним навчанням) розглядається як метод соціальної роботи, націлений на зміну та формування особистості учня. Нині поняття "соціальне виховання" та "соціальне навчання" розмежовують, але зберігаються й такі позиції вчених, де ці поняття розглядають як ідентичні. У недалекому минулому у термін "соціальне виховання" вкладалося різне розуміння. Іноді воно ототожнювалося із соціальною педагогікою як соціальний аспект будь-якого виховання. Воно розумілося і в значенні соціальної етики як наслідок мети морального виховання і соціальної поведінки в дусі громадянської зрілості.

Відомий дослідник проблем соціальної педагогіки А.В.Мудрик вважає, що «... в найзагальнішому вигляді філософію виховання можна розглядати як галузь знання, що розробляється на стику філософії, соціології і педагогіки, в якій, спираючись на певне розуміння образу людини, дається трактовка сутності виховання, його завдань і цілей; розробляються загальні підходи до проблем співвідношення розвитку, соціалізації і виховання людини; визначаються цінності та принципи виховання і т.д.

1.2 Розвиток системи масової інформації

В сучасному суспільстві людина з раннього дитинства опиняється в оточенні сфери технологій, вагомою частиною якої являються засоби масової інформації (далі - ЗМІ), що відіграють важливу роль в формуванні дитячої психіки. При чому, на перші місця вийшли так звані електронні засоби.

Сучасні ЗМІ, особливо телебачення набувають планетарного характеру, звертаються до багатомільйонної аудиторії, створюють новий тип культури - аудіовізуальний.

Особливу роль в активізації людини мають такі функції спілкування, як організація та удосконалення суспільного життя й діяльності, формування і розвиток міжособистісних відносин. Основна проблема в усвідомленні ролі і форми спілкування ЗМІ та дитини полягає в тому, щоб точно визначити специфічну властивість, котру мають підготувати його учасники, і ту роль та ролеві стосунки, котрі це спілкування установлює унаслідок своєї природи. Саме завдяки своїй природі спілкування завжди має конкретно-ситуаційний характер і відбувається відповідно до того, як складаються відносини між його учасниками. Типові відносини між людьми (суб'єкт - об'єктивні відносини) передбачають процеси комунікації як у формі живого індивідуального спілкування, так і смисловими інтерпретаціями текстів, що повідомляються ЗМІ.

Аналізуючи матеріали наукових статей дійшли висновку що, зміна людини в процесі соціалізації під впливом ЗМІ йде в різних аспектах і має як позитивний, так і негативний характер. Особливо слід зазначити в зв'язку з цим те, що останнім часом набирає силу тенденція перетворення ЗМІ у сферу самореалізації школяра. До давно існуючого переписування читачів з газетами і журналами додалися передачі радіо і телебачення з прямою участю слухачів і глядачів. Розвиток електронних систем породило зовсім новий вид комунікації і самореалізації -взаємодія людини з визначеними його по тим чи іншим причинам партнерами, що дозволяє йому знайти однодумців і виразити себе в спілкуванні з ними. Так, наприклад, уже сьогодні до мережі Інтернет через комп'ютер або мобільний телефон підключені мільйони абонентів - серед яких є і більшість учнів.

Крім того, у дитини, що знаходиться в комп'ютерній віртуальній реальності, створюється враження, що вона безпосередньо бере участь у створених нею подіях, в яких вона є головним учасником. Це створює зовсім нові можливості для самореалізації і самоствердження, може вести до тих чи інших самозмін у дітей, підлітків, юнаків.

психіка дитина інтернет залежність

1.2 Соціально-педагогічні проблеми впливу ЗМІ на дітей та молодь

Сучасне суспільство як ніколи насичене новітньою мікропроцесорною технікою. Радіо - і телеприймачами користуються у найвіддаленіших куточках нашої планети. Зараз навряд чи знайдеться сім'я, в якій не було б телевізора. Так, за даними опитування (Діаграма 1), яке проводилося в нашому селі, в кожній сім'ї є телевізор, у кожній четвертій по два телевізори, а у кожній шостій - вже по три телевізори.

Але що таке стаціонарний телевізор поряд із можливістю переглядати програми телепередач за допомогою сучасних мобільних телефонів та засобів GPSзв'язку, які дозволяють сеанси будь-де та будь-коли.

Проведенні нами дослідження, з метою вивчення ступеня “споживання” дітьми телепередач, показали, що перші контакти з телебаченням діти мають уже у віці двох років. У віковій групі трирічних вже 60 відсотків дивляться телепередачі більш або менш регулярно. Як свідчать вчені, занадто великою є участь у регулярному перегляді телепередач дітей у віці від трьох до шести років.

Нажаль сьогодення продовжує спрямовувати засоби масової інформації на формування у молоді соціальної, політичної і духовної адаптації, пасивності, примітивних смаків, інтересів і потреб, зневажливого ставлення до справжньої культури, до історії, сучасних досягнень людської цивілізації, що призводить до відчуження молоді від книги.

Так, в Україні, за даними соціологічних опитувань останніх років, у бюджеті вільного часу молоді книга займає лише п'яте місце, переважають сучасна музика, спілкування, телебачення, заняття за інтересами. У загальному обсязі читання старшокласників класична література займає лише 4,5 відсотка.

Відчуження молоді від книги - це тривожний симптом. За словами французького просвітителя Дені Дідро, “коли люди перестають читати, вони перестають міркувати”.

Дослідження даного питання у нашій школі показали, що читачами художньої літератури серед учасників опитування є учні початкових класів. Учні 5-9 класів читають «за потребою» навчальні підручники та літературу передбачену шкільними програмами. Головними джерелами інформації вбачають Internet, телебачення.

Звичайно, найбільше нарікань отримує школа за те, що вона погано вчить, не розвиває інтересу до книги, до серйозного читання. В цьому зв'язку не можна не пригадати слова видатного педагога В. О. Сухомлинського, який писав, що дитині необхідно прививати любов до книги з дитинства. Якщо читання не стає для неї духовною потребою, то у роки дозрівання душа підлітка буде порожньою і беззмістовною.

Проблема “дитина - телевізор” ще не вивчена достатньою мірою. У комплексі мір важливе значення має особистісний приклад батьків, їх ставлення до проблеми “споживання” телепередач, посилення виховного впливу сім'ї в цьому плані. Як зауважив керівник американського товариства “За телебачення для дітей” Пеггі Чарен, якщо у ваших дітей буде достатньо знань та інтересів, то вам не доведеться турбуватися про те, що вони дивляться по телевізору. Нажаль зайнятість батьків у зв'язку із забезпеченням дітей матеріальними цінностями домінує перед спілкуванням та навчанням своїх нащадків. Ці факти породжують велику проблему деградації молоді, до зміни в учасників соціуму життєвих цінностей, заради яких вони відмовляються від спілкування з друзями та родичами, від участі в суспільному житті, прогулянок, занять спортом.

1.3 Вплив телебачення на формування особистості дитини

Життя сучасної людини не можна уявити без телебачення. Більшість дітей нині починають регулярно дивитися телевізор у віці до 3 років, а до 15 років просиджують за телеекраном більшу частину вільного часу.

Зацікавившись даним питанням я провела тест «Чи телеман я?» (додаток 1) з метою дослідження впливу переглянутого на свідомість і формування стереотипів.

Результати тестування показали (Діаграма 3), що діти не ставляться до телебачення настільки критично, як дорослі. І якщо доросла людина зазнає змін під впливом того, що вона переглядає, то яким чином дитина може уникнути таких впливів? Звісно, і дитяча особистість зазнає змін. От тільки постає питання: чи на краще вони? Тому, можна сказати, що поряд з впливом сім'ї, школи на свідомість дитини слід поставити вплив ЗМІ.



Уже в 3-5 років діти найбільше люблять «переглядати мультфільми» або «грати на комп'ютері». Для батьків добре: дитина зайнята «своєю» справою, а що відбувається з дитиною, коли вона годинами дивиться телевізор?

Дитина, сидячи перед екраном, не має змоги діяти активно-тому після такого сидіння відбувається агресивний та неупорядкований вибух накопиченої, невитраченої активності.

Надмірне захоплення телевізором породжує ряд проблем, серед яких: нерозвинута мова, не може читати, не може самостійно писати; не може сконцентрувати увагу - дитина пасивна, байдужа та бездіяльна.

Необхідно зауважити, що потік як зорової, так і звукової телевізійної інформації формує в дитини «базу даних», підсвідомі настановлення, які впливатимуть на все її подальше життя. Агресивність, негативне ставлення до оточуючого світу, розчарування в житті-безпосередні наслідки отриманих у дитинстві настановлень.

Широко розповсюджена телевізійна реклама алкогольних напоїв, впливає на формування моделі поведінки підлітків. З одного боку, широко розповсюдженими стають різноманітні залежності-від алкоголю, наркотиків, Інтернету, ігрових автоматів, а з іншого-моделі насильницької поведінки щодо своїх близьких. Як результат-підвищена агресивність підлітків, розповсюдженість вживання алкоголю, наркотиків, ризикованої сексуальної поведінки дітей та підлітків.

Підсумовуючи поради психологів виокремлюю певні правила «відносин» дитина-телебачення:

Ш до 4 років - повна заборона телебачення;

Ш після 6 років « спілкування» з телевізором не повинно бути більше години на тиждень;

Ш після 10 років-2-3 години на тиждень;

Ш після 16 років обмеження можна знімати-дитина стала дорослою.

Психологам та педагогам необхідно вчасно привернути увагу батьків до проблеми впливу ЗМІ на формування особистості дитини, адже завжди легше боротися з причинами, ніж із наслідками.

Необхідно відзначити той факт, що повністю уникнути впливу телебачення не може навіть доросла людина, тому що для багатьох воно є не тільки джерелом інформації, а й засобом проведення вільного часу.

Не варто забувати і про те, що нерідко дитина просиджує перед телевізором довгі години тільки тому, що йому важко знайти собі інше заняття: батьки на роботі, бабуся і дідусь зайняті на дачі або десь ще. «Блакитний екран» - це єдина розвага, яке залишається малюку.

З метою уникнення проблем такого типу ми розробили поради батькам(Додаток 2) щодо планування спільного часу «батьки-діти-телебачення». Таким чином, пам'ятаючи про значну роль ЗМІ у житті кожної людини, ми повинні пам'ятати про ту відповідальність, що покладена на дорослих: зробити все можливе, щоб не допустити негативного впливу інформаційного потоку на психіку дитини.



1.4 Медіа-освіта у сучасних школах

Медіа-освіта - частина освітнього процесу, спрямована на формування в суспільстві медіа-культури, підготовку особистості до безпечної та ефективної взаємодії із сучасною системою мас-медіа, включаючи як традиційні (друковані видання, радіо, кіно, телебачення), так і новітні (комп'ютерно опосередковане спілкування, Інтернет, мобільна телефонія) медіа з урахуванням розвитку інформаційно-комунікаційних технологій.

Тобто медіа-освіта має на меті виховання медіа-грамотності.

Однією з основних категорій медіа-психології є «творчість в процесі комунікування». Воно відбиває, з одного боку, здатність людини до спонтанного мислення і самовираження в умовах масової комунікації. З іншої, - фіксує специфічні особливості діяльності, що породжує, на рівні колективних процесів.

Масова комунікація - це процес розповсюдження масової соціальної інформації за допомогою технічних засобів (друк, радіо, телебачення, кіно, відеотехніка), це особливий вид соціального спілкування, що здійснюється в масштабах суспільства і є важливою передмовою суспільного розвитку та організації.

Людина ХХI століття існує у медіатизованому просторі - просторі радіо, телебачення, комп'ютерів, мобільного зв'язку, за допомогою яких вона пізнає світ, спілкується з іншими людьми. Медіа стійко увійшли у повсякденність, стали невід'ємною частиною усіх сфер нашого буття та задають останньому нові життєві умови та стандарти.

Проте сучасні ЗМІ - це сила, яка потужно й суперечливо впливає на думки, почуття та свідомість людини, перетворившись на головне джерело неформальної освіти громадян, провідний чинник соціалізації молодого покоління, його стихійного соціального навчання. Дедалі стає все більш зрозумілим, що ЗМІ - це не лише прогрес у комунікативній сфері, а й небезпека, що полягає у надмірному психологічному тиску, вираженій тенденції до маніпуляцій. До того ж, медіа-простір сьогодення перенасичено найрізноманітнішою «брудною» інформацією, так званими месиджами з елементами жорстокості та агресії, насильства та цинізму. Тому існування людини в подібному медіа-середовищі, яке є потенційно деструктивним, стає шкідливим, і в першу чергу для тих, чий індивідуальний розвиток лише починається або ще триває, тих, хто через свої природні вікові особливості дуже легко засвоює цінності пропоновані медіа, у тому числі й хибні, стереотипи мислення й поведінки, із задоволенням і довірою занурюється у віртуальний світ «дорослих» проблем і розваг. Саме ми, діти, опиняємося, під загрозою негативних впливів медіа-соціалізації, яка сьогодні дуже часто стає вимушеною та відбувається без належної участі та підтримки дорослих, поза їхньою увагою та контролем.

Тож осмислення проблеми деструктивного впливу ЗМІ на формування особистості є необхідним, а ще більше актуалізується на сучасному етапі, коли дедалі небезпечними стають ризики соціалізації дітей в умовах агресивного медіа-середовища, існування якого вже, безперечно, стало характерною рисою сьогодення.

Можливість розв'язання вищезазначеної проблеми, звичайно, не в заборонних заходах, а в тотальній відповідальності дорослих - політичних, державних та громадських діячів, але, перш за все, батьків і педагогів. Задача останніх - формувати у дітей інформаційну компетентність, навички грамотного поводження з медіа, критичного, виваженого до них ставлення. Починати цей процес потрібно якомога раніше, і в школі, у якій необхідно готувати нове покоління до життя в умовах інформаційного буму, навчити людину сприймати та розуміти різноманітну інформацію, ефективно користуватися нею, і, звичайно ж, у колі сім'ї, яка повинна лишатися провідним соціальним інститутом, природним середовищем первинної соціалізації дитини.

Протидіяти негативному впливові телебачення належну увагу можна й потрібно в колі сім'ї. Звичайно, батьки не мають змоги весь час контролювати зміст та якість передач, які дивляться їхні діти, тому буде ефективнішим сформувати у дитини критичне, креативне, вдумливе ставлення до телебачення.

Певну частину телепередач, мультфільмів, кіно батьки зобов'язані дивитись разом з дітьми. З тим, щоб після спільного перегляду провести дискусію щодо побаченого на екрані, обговорити те, що тільки-но переглянули, висловити ставлення до того, що відбувається, реагувати відповідним чином на продукт, який насаджує не властиві для конкретно взятої родини цінності.

А ось буде чи ні телевізійна та взагалі медійна продукція корисною або шкідливою для дитини, залежить від того, яким буде її вживання - «стихійним» або навпаки - чітким та цілеспрямованим, коли педагоги разом з батьками знайдуть та приведуть у дію механізм, що забезпечить гармонійний розвиток особистості у взаємозв'язку з культурою медіа. Для втілення в життя цієї умови педагогам і батькам у своїй взаємодії необхідно мати довгострокову перспективу з використання медіа, зокрема телебачення, у виховному процесі; постійно поширювати свої знання з питань медіаосвіти та медіакультури; мати практичну можливість регулювати контакти молоді, наприклад, з екранним мистецтвом; володіти методом визначення рівня виховного, естетичного, морального, пізнавального тощо впливів з боку медіа на особистість із тим, щоб мати можливість цей рівень контролювати.

1.5 Перевірка життєвої позиції школярів щодо засобів масової комунікації через призму діагностичного дослідження

Багато людей, як молодих, так і літніх, присвячує перегляду телепрограм значну частину свого часу. Опитування показують, що до 18 років американський підліток проводить біля телевізора в середньому 15 000 годин! І це тільки телевізор! А ще -- робота за комп'ютером, в Інтернеті. І те, що це справжнісінька пристрасть, стає очевидним, коли затяті телемани намагаються її позбутися.

Дане питання мене зацікавило, тому я вирішив провести анкетування «Ти, телебачення та персональний комп'ютер» (Додаток 3) у нашій школі методоманонімного діагностування учасників навчально-виховного процесу для перевірки їхньої життєвої позиції щодо засобів масової комунікації, самоаналіз.

Інтерпретація даного анкетування показала, що учні надають перевагу Інтернету, телебаченню, як засобам масової інформації. За переглядом телепрограм, у робочий день, однолітки проводять в середньому 3-6 годин, у вихідний - від 7 годин. Найбільш популярними телепередачами є музичні та розважальні програми, спортивні трансляції, художні фільми, серед яких домінують зарубіжні бойовики, трилери, комедії, містика. Аналізуючи частину опитувальника про ПК, робимо висновок, що ПК в основному «розважальний комплекс» з музикою, іграми та мережею INTERNET.



Розділ ІІ. Вплив засобів масової інформації на формування агресивності та насильства на психіку дітей різних вікових періодів.

2.1 Фільми жахів як осучаснена казка

У триваючих нині дискусіях з приводу необхідності охорони суспільної моралі найактуальнішим виглядає питання про можливі наслідки споживання населенням телевізійної інформації з елементами насильства й жахів. Відповідні фільми -- бойовики, трилери, фільми жахів -- упевнено кваліфікуються громадською думкою як "соціально небезпечні", такі, що чинять на психіку й поведінку глядачів виключно деструктивний вплив. При цьому особливий наголос робиться на негативних наслідках впливу згаданих фільмів на дітей та підлітків, чия психіка перебуває у стані формування і є, як прийнято вважати, вкрай чутливою до втручань з боку телебачення, яке називають "жорстоким", "агресивними" і "бездуховним". У зв'язку з цим все частіше йдеться про необхідність медіаосвіти населення і озвучується думка про те, що якщо не вдається переробити медіа, то треба змінити їхню аудиторію, прищепити їй "психологічний імунітет" до патогенного впливу ЗМІ, пов'язаний з надміром екранного насильства.

Постійне нагадування про ймовірність причинного зв'язку між переглядом фільмів жахів та деструктивною, асоціальною поведінкою глядачів, підтримує існуючі в свідомості людей сумніви й недовіру до цих фільмів, переконання щодо величезної шкоди, яку вони несуть дітям. З мого погляду, тут має місце однобічне, безальтернативне і через це певною мірою патогенне програмування громадської думки. Закономірним результатом цього програмування є те, що, незважаючи на відсутність будь-яких аргументованих доказів, переважна більшість (понад 65%) опитаних мною дорослих виступають категорично проти перегляду фільмів жахів дітьми. Однак, ми гадаємо, що громадськість негативно налаштована на ці фільми не стільки тому, що має конкретні підтвердження шкідливого їх впливу, скільки через те, що переконання щодо такого впливу насаджене їй тими ж мас-медіа.

Фільми жахів розглядаються переважно як такі, що становлять одну класифікаційну групу з іншими фільмами, де також присутні сцени насильства, передусім з трилерами та бойовиками. На відміну від дітей, які досить точно виділяють фільми жахів серед інших, дорослі сприймають і кваліфікують ці фільми як однорідні з бойовиками й трилерами і позначають усі їх разом, використовуючи типові емоційні кліше -- "жахливі (аморальні, бездуховні, соціально небезпечні і т.ін.) фільми", "суцільні жахи й розпуста", "фільми, що пропагують культ насильства" тощо. Такі узагальнення є вкрай некоректними, оскільки всі згадані вище фільми належать до принципово різних жанрових напрямів кіно. Під час перегляду трилера, бойовика чи фільму жахів у свідомості глядачів актуалізуються неоднакові психологічні механізми сприймання і, отже, вони здатні чинити на глядацьку аудиторію неоднаковий вплив.

З огляду на це, я хотів би, щоб кожен дорослий переглядаючи фільми жахів відповів собі на ряд запитань: «Чому діти, незважаючи на пережитий емоційний дискомфорт, люблять дивитися фільми жахів, або яке місце посідають ці фільми в житті сучасної дитини?». Відповівши на ці запитання, я вважаю, що дорослі зробили б свій певний внесок у вирішення даної проблеми.

2.2 Вплив мультфільмів на психіку дитини

Для початку зазирнемо в недалеке радянське минуле, а точніше у згадані 70-80 роки. Тоді мультики відзначалися не лише своєю рідкістю і недовготривалістю, але і своєю спокійною динамікою (винятком мабуть є «Ну, погоди!»). Дитяча психіка не страждала від занадто жвавих рухів персонажів, частої зміни сцен і прискореної або різкої музики. Згоден, майже в усіх мультиках були присутні динамічні моменти, коли персонажі співають, танцюють, когось наздоганяють і т.п. Але цього було дуже й дуже в міру.

Згадаємо тепер про поведінку персонажів, про їхню мову. Позитивні персонажі поводяться гідно на відміну від персонажів негативних, яким притаманні не дуже культурні манери, ламані, некрасиві жести. А мова персонажів взагалі заслуговує на окрему увагу. Хороші, добрі герої говорять красиво, ввічливо, інтелігентно, навіть між близькими друзями не допускається фамільярність (мені часто згадується, як крокодил Гена вітається з Чебурашкою, кажучи йому «Здрастуй», замість сьогоднішнього звичного «Привіт»). Цікаво, що негативні персонажі теж говорять літературною мовою, в їх висловлюваннях не почуєш нецензурної лексики, лайки.

Переважна більшість сучасних західних мультиків б'ють по психіці дітей своєю надмірною динамікою. Чим менша дитина, тим більше страждає вона від майже безперервної біганини персонажів, стає нервовою, неспокійною, у неї порушується сон.

Через мультики насаджується зовсім інша модель поведінки, не притаманна раніше нашому суспільству. На обличчі персонажів часто можна побачити зневажливий вираз (мені все байдуже, а з вами я взагалі рахуватись не збираюсь), їх рухи надміру розкуті, манери брутальні. Мова персонажів часто-густо пересипана різними жаргонними словечками.

Якщо узагальнити вищесказане, то стає очевидним, що вічні цінності у подібних мультиках просто паплюжаться. Ніхто не карає цих «героїв» за підступність, вбивство, не висміює їхні манери, не засуджує їхню зневагу до інших… Такі мультики виховують у дітях жорстокість і агресію, байдужість та зневагу до слабшого. Вони не змушують дітей роздумувати, переживати, співчувати. А якщо врахувати, що душі не дуже хочеться трудитися (така вже наша людська природа), то немає нічого дивного, що західні мультики з великою кількістю біганини або стрілянини здаються дітям набагато цікавішими за давніші - помірковані й інтелектуальні.

І все ж таки є серед західних мультиків такі, про які можна сказати добре слово. На мій погляд, це діснеєвська класика: «Попелюшка», «Білосніжка», «Піноккіо», «Анастасія», «Пітер Пен», «Спляча красуня», «Бембі», «Книга джунглів» і багато інших.

Ці мультики красиві, із мелодійною музикою, повчальні. Якби тільки не їх надмірна динаміка, від якої навіть у дорослого (я маю на увазі себе - підлітка) паморочиться в голові - ці мультики можна було б поставити врівень з радянськими.

Давайте розглянемо декілька поведінкових відхилень. Почнімо з агресії. Згадаймо «Покемонів». До чого там зводиться основна дія? Ці істоти одна одну вражають, прагнуть знищити. А що переживає дитина, дивлячись мультфільм? Вона ідентифікує себе з його героями. Такі закони сприйняття художнього твору. А ідентифікуючи себе з істотою, що успішно нищить інших істот, дитина поступово засвоює агресивні моделі поведінки, що винагороджуються почуттям перемоги. У її психіці виробляється своєрідна канавка агресивності. Торована колія, по якій рухаються її почуття.

Як же захистити душу і психіку дитини від негативного впливу багатьох сучасних мультиків? Перш за все - до трьох років взагалі не треба садити малюка перед телевізором. В цьому віці дитина все одно не спроможна зрозуміти жодного мультика, для неї це просто миготіння картинок, яке тільки збуджує її. Після трьох років треба починати знайомити дитину зі спокійними радянськими мультиками. По можливості можна створити власний фонд хороших мультиків.

2.3 Дослідження актів насилля, демонстрованих глядачеві телебачення

Необхідність поглиблення наукових досліджень проблем використання засобів масової інформації для запобігання негативного впливу серед неповнолітніх набуває актуальності також у зв'язку з розширенням технічних можливостей інформаційного забезпечення суспільства.

Я вважаю, що, показуючи дітям по телевізору величезну кількість сцен насильства, дорослі привчають їх до думки, що агресія - загальноприйнятний вихід із ситуацій. Деякі, навпаки, стверджують, що насильство, яке діти спостерігають на телеекрані, може слугувати заміщенням реальної агресії, в результаті якої агресивність дітей знижується, а не зростає.

Насильство, яке допомагає добру здобути перемогу над злом, більшості дітей не завдає шкоди. Але у свідомості деяких дітей щоденні приклади агресивної поведінки на телеекрані можуть поєднуватися з реальним життям, у якому багато ролей - батьків, братів і сестер, друзів - виконуються за допомогою агресивних і антисоціальних моделей. Це, в свою чергу, примножує прояв агресії в поведінці дитини, особливо з визначеними рисами чи особистості з емоційними проблемами.

Діти приділяють увагу тим сценам насильства, що характеризуються яскравістю і динамічністю; вони реагують на сцени насильства під впливом не змістових, а формальних, зовнішніх показників; діти погано розмежовують „реальність” і „нереальність” подій, які відбуваються на екрані; багато дітей дошкільного віку відчувають страх перед телевізійними сценами насильства.

Період від 6 до 11 років є критичним для розуміння впливу телебачення на агресивність. У цьому віці в дітей розвиваються когнітивні здібності, що дозволяють стежити за сюжетом, здатність робити висновки по змісту і розпізнавати мотивацію і наслідки дій героя. Крім цього, вони витрачають все менше і менше зусиль, щоб зосередити увагу на екранному зображенні.

Діти демонструють більше фізичної агресії й інших форм антисоціальної поведінки в результаті перегляду сцен насильства на телебаченні, ніж діти більш старшого віку. У підлітковому віці кількість випадків такої поведінки зростає в хлопчиків і сильно знижується у дівчаток. У вирішенні цієї проблеми слід враховувати індивідуальні розбіжності дітей, зміст телепередач, спосіб переробки інформації, значення, що вони додають переглянутому матеріалу, особистісний досвід дітей.

У початковій школі діти більше бояться телевізійних сюжетів, якщо змальовані в них події здаються можливими і особливо якщо вони відбуваються в умовах, схожих на умови життя самої дитини. Для захисту себе від страху дитина може ідентифікуватися з героєм. Ідентифікація з агресивним героєм серйозно впливає на збільшення рівня агресії.

Підлітки дивляться телевізор менше, ніж діти молодшого шкільного віку, тому що більше часу проводять поза будинком, віддаючи перевагу спілкуванню з друзями. Для багатьох підлітків ця зміна пріоритетів у джерелах інформації і означає перехід від дитинства до юності. Підлітки дивляться телевізор в основному в колі своєї родини.

Підлітки більш критичніші до змісту телепередач, ніж молодші діти, і набагато рідше будуть ідентифікувати себе з телевізійними героями. Ті, хто продовжує вірити в реальність того, що показують на екрані, й ідентифікуватися з жорстокими героями, будуть більш агресивними, особливо при наявності фантазій на агресивно-героїчні теми. Хоча наслідувальний характер насильства найчастіше приписується дошкільникам через недостатність їхнього життєвого досвіду і їхньої віри в реальність того, що показують на екрані, такі насильницькі дії, скопійовані з екрана телевізора, відтворюються підлітками.

Спостереження жорстоких сцен сприяє тому, що підлітки сприймають навколишню дійсність як жалюгідну і незначну, вони досить рідко дивляться телевізор, вважають себе менш захищеними перед злочинцями. Однак підлітки, які вважають насильство на екрані не реалістичним, не оцінюють навколишній їхній світ як надмірно жорстокий і страшний і не перебільшують почуття власної вразливості перед злочинністю. Крім того, підлітки, які самі були жертвами злочину, мають тенденцію не покладатися на телебачення як джерело достовірної інформації. Фільми жахів стають актуальними в контексті підліткових занепокоєнь із приводу питань сексуальності та статеворольової ідентифікації. Дівчата - підлітки позитивно реагують на сцени, де жінка виступала в ролі жертви, рідше, ніж хлопці.

Молоді люди більше насолоджуються фільмами жахів, якщо поруч з ними знаходиться злякана дівчина того ж віку. Разом з тим дівчата насолоджуються фільмами жахів більше, коли вона знаходяться в компанії молодого юнака, який не переляканий.

Таким чином виділяємо основні ефекти впливу телевізійного насильства на дітей:

Ш вони можуть ставати менш чуттєвими до болю і страждань інших;

Ш діти з великою часткою імовірності можуть поводитися агресивно і завдавати болю іншим людям;

Ш діти можуть відчувати більше страху перед навколишнім світом.

Сцени насильства на телебаченні відіграють важливу роль, тому що вони передають досвід поведінки в соціумі і призводять до того, що світ сприймається як поганий і небезпечний.

Даний розділ створенийстимулювати молодь до усвідомленого перегляду телепрограм та адекватно дивитися на показ різноманітних форм насилля.

Постежите за насильством на телебаченні у телесеріалах, художніх фільмах, мультфільмах можна за схемою (див. таблицю 1).

Мета: стимулювати молодь до усвідомленого перегляду телепрограм та адекватно дивитися на показ різноманітних форм насилля.

Таблиця 1

Схема аналізу телевізійного насильства (за Е. Пайном та К. Маслачом)

Кількість актів насильства	Дата	Дата	Дата
Жертва відчуває біль
Жертва помирає
Насильство скоює «хороший хлопець»
Насильство скоює «поганий хлопець»
Насильство не покаране
Насильство покаране
Програми, які дивляться підлітки, молодь	Назва програми	Назва програми	Назва програми

Помічено, що телевізор гіпнотично впливає не тільки на дітей, але й на дорослих. Люди поступово звикають до телевізора як до паління або пияцтва, і без нього вже не можуть жити. Телевізор поступово відбиває бажання читати, думати, робити щось корисне. Тому мають рацію ті люди (батьки), які відмовляються від підключення до кабельного, супутникова телебачення або строго контролюють час, який діти (самі) проводять біля телевізора. Більшість сучасних телепередач містять, крім брудних сексуальних сцен, ще й різноманітні форми насилля, які «розжовують» режисери та які дозволяє комітет зі ЗМІ.



Розділ ІІІ. Інтернет залежність та її вплив на виховання підлітків та юнацтва

3.1 Сутність явища Інтернет-залежності та її симптоми

Термін «інтернет-залежність» вперше був запропонований американським лікарем Голдбергом, кілька років тому. Під цим поняттям він розумів непереборний потяг до Інтернету, що характеризується «згубною дією на побутову, навчальну, соціальну, робочу, сімейну, фінансову сфери діяльності». За ступенем відходу від реальності інтернет-залежність дуже нагадує потяг до наркотиків, алкоголю, азартних ігор.

На першій стадії це більш-менш легкий розлад. Через захоплення «новою іграшкою», людина перестає займатися усім іншим. Поступово людина віддаляється від родичів і друзів, залишаючи пріоритет за «усесвітньою павутиною». Як правило, користувач приховує від рідних (або співробітників в офісі), скільки часу він проводить на сайтах.

На другій стадії симптоми наростають як сніжний ком. Якщо людину силою відлучити від мережі, вона переживатиме почуття, схожі на муки наркомана, якому не дали чергову дозу. У користувача порушується увага, знижується працездатність, з`являються нав`язливі думки, безсоння, аж до повного відмовлення від сну, різко зростає потяг до стимуляторів - кави, сигарет, спиртних напоїв, наркотиків, причому деколи "на голку" сідають і ті, хто ніколи в житті наркотиків не пробував.

Третя стадія - соціальна дезадаптація. Користувач, вже не одержуючи задоволення від спілкування через Інтернет, все-таки постійно «висить» на сайтах. Стан депресії призводить до серйозних конфліктів на роботі і в сім`ї.

В даний час психологи зосереджені на першому критерії, намагаючись визначити сукупність симптомів, що складають комп'ютерну чи Інтернет-залежність. Так КімберліЯнг діагностує Інтернет-адикцію на підставі п'яти і більше позитивних відповідей, що характеризують поведінку людини за останній рік (додаток 2).

Людина вважається Інтернет-залежним у випадку п'яти чи більше позитивних відповідей на ці питання.

КімберліЯнг називає чотири ознаки Інтернет-залежності:

· нав'язливе бажання перевірити e-mail;

· постійне чекання наступного виходу в Інтернет;

· скарги навколишніх на те, що людина проводить занадто багато часу в Інтернет;

· скарги навколишніх на те, що людина витрачає занадто багато грошей на Інтернет.

Психологи вважають, що залежність може розвиватися в проміжку від декількох днів до місяця. Такий стан може виражатися емоційним і руховим порушенням, тривогою, нав'язливими міркування про те, що зараз відбувається в Інтернеті, фантазіями і мріями про Інтернет, довільними чи мимовільними рухами пальців, що нагадують друкування на клавіатурі.

3.2 Психологічні причини Інтернет-залежності

Всесвітня мережа сьогодні більше нагадує чарівну казку, у якій "користувач" володіє надприродними можливостями, на відміну від реального життя. Не дивно, що Інтернет найбільше відповідає міфологічному мисленню маленької дитини. Таке мислення ніколи не зникає повністю, а тільки витісняється зі свідомості з віком, воно зберігається в несвідомому дорослої людини, породжуючи віру в прикмети і магічні ритуали. Отже, Інтернет є ідеальним середовищем для актуалізації багатьох психічних процесів несвідомого, архетипного характеру. Для багатьох людей, у психологічному сенсі, Всесвітня мережа стала дверима в той чарівний казковий світ, який людина змушена була покинути в дорослому віці, під тиском об'єктивних умов реального світу.

За проявами залежності від Інтернету нерідко ховаються інші патологічні залежності або психічні відхилення. Страждання людей, які мають межові психологічні стани, може, зокрема, проявитися в ненормальній пристрасті до Інтернету, до онлайнових систем спілкування тощо. Вони просиджують весь час за комп'ютером, забуваючи про їжу, сон, цілком захоплені мерехтінням екранних сторінок. Але не варто думати, що ці ж люди до появи Інтернету були цілком здорові. Якби не було на світі ні Інтернету, ні комп'ютерів - вони з тією ж маніакальною завзятістю дивились би телевізор, слухали радіо, читали газети, обмінювалися поштовими марками або збирали модель залізниці. Депресивні хворі, які більше від інших відчувають страх відчуження, використовують Інтернет, щоб перебороти труднощі міжособистісної взаємодії в реальному житті. Схильність людини до повного «відключення», до втрати соціальної адаптації - це симптом щиросердечного страждання, джерело якого варто шукати в психіці хворого, а не в Інтернеті.

Серед факторів, що сприяють зануренню людини в Мережу, можемо виділити наступні:

Ш нестача спілкування в реальному світі: велика частина Інтернет-залежних «сидить» у Мережі заради спілкування, оскільки віртуальне спілкування має переваги в порівнянні зі спілкуванням реальним;

Ш Можливість піти від реальності: на сьогоднішній день можна стверджувати, що Інтернет став одним з видів «буферної» реальності, що охороняє особистість від прямого зіткнення з реальним світом, реальним людським спілкуванням;

Ш Внутрішні психологічні конфлікти, викликані, наприклад, проблемами в особистому і сімейному житті. Занурюючись у віртуальну реальність, людина як би захищає себе від якихось проблем, тривоги, комплексів;

Ш Психотравмуюча ситуація (втрата близької людини, роботи, родини і т.д.).



3.3 Вплив Інтернет-залежності на виховання школярів

Комп`ютерна залежність розвивається швидше, ніж алкоголізм. Достатньо півтора року. Скільки дітей в Україні вже догралося до стану «ігроголіка», ніхто не підраховував. Але що їх багато - вже факт.

Діти, які ночують у приміщенні комп`ютерних залів, - реальність сьогоднішнього дня. Наслідки для молодого організму регулярного багатогодинного сидіння у приміщенні, перенасиченому випромінюваннями від комп`ютерів, «довгограючі» і виявляються пізніше. Наприклад, у безплідді - і жіночому, і чоловічому. А ще втрата зору, дратівливість, підвищена збудливість і стомлюваність, порушення сну або, навпаки, сонливість.

Діти найбільш уразлива категорія користувачів Інтернету. Явище, коли дванадцятирічна дитина вже має шестилітній “стаж” гравця, тепер мало кого здивує, але занепокоїть. До того ж, на сполох слід бити ще й тому, що комп'ютер з усіма його можливостями вже стає не просто надмірним захопленням, а залежністю.

Якщо довго сидіти за комп'ютером, втрачається живий контакт з людьми, будь-які відчуття, людина просто заглиблюється у себе. Особливо це стосується дітей, у яких ще не відпрацьовані зв'язки з людьми. Батькам слід контролювати цей процес і не йти на поводу у дітей, адже від цього залежить те, як їхні діти зможуть у подальшому спілкуватися з людьми, взаємодіяти і домовлятися з ними. Рідним треба прагнути розвинути зацікавленість дитини до того чи іншого виду діяльності, щоб не бути для неї нянькою у майбутньому, вчити практичному спілкуванню вже сьогодні. У цій справі багато що залежить й від авторитету батьків, які повинні показувати приклад. І якщо вони кажуть, що можна сидіти за комп'ютером не більше години, то так повинні робити й самі.

Часто діти сидять за комп'ютером до пізньої ночі, що призводить до неадекватної емоційної реакції, підвищеної функції кори головного мозку, органів зору й слуху, емоційної сфери, до порушення надходження крові. Якщо ми не приділяємо достатню увагу нашим дітям, то дитина боїться засинати в темряві, вставати вночі, тому що їй здається, що хтось або щось вилізе з-за рогу. Потім дитина втрачає сон. Намагається спати при включеному світлі, а якщо не включає, то їй сняться кошмари, і вона прокидається з криком. І такі психоемоційні моменти поступово накопичуються. До того ж, через те, що людина сидить годинами за комп'ютером, порушуються функції імунної й серцево-судинної систем. Починаються ішемічні розлади, порушення постачання кори головного мозку, зокрема, лобової частини. Діти, які довго сидять за комп'ютером, не хочуть рухатися. Вони говорять, що в них болять ноги. І це дійсно так. Оскільки сидячий спосіб життя - це невеликі фізичні навантаження, не в повному обсязі працюють судини, порушується функція роботи м'язів.

На сьогоднішній день Інтернет-залежність не визнається особливим захворюванням. Не існує психологічного чи психіатричного діагнозу: «Інтернет-залежність». У порівнянні із залежностями від алкоголю і наркотиків, залежність від Інтернету в меншій мірі шкодить здоров'ю людини, не руйнує його мозок, і, здавалося б, достатнтьо безпечна.

Просто так вирвати інтернет-залежного з віртуального світу неможливо: ефективних соціальних і психіатричних програм поки що немає. При цьому психіатри стверджують, що за хворою дитиною часто проглядає хвора родина. Нерідко підлітки тікають у віртуальний світ через непорозуміння з близькими, ігнорування їхніх проблем.

Контролювати діяльність дітей в Інтернеті можуть допомогти новітні програми, які теж не зайвим буде придбати. За їх допомогою можна побачити, які саме сайти самостійно споглядала ваша дитина. Якщо дитина хоче листуватися зі своїми знайомими, то бажано мати сімейний мейл, а не окремі скриньки. Це допоможе батькам зберегти контроль над ситуацією. Відповідно, найкращим способом є довірливе спілкування щодо Інтернету між старшим поколінням та їх технічно підкованими нащадками.

Висновок

В даній роботі був проведений теоретичний аналіз джерел досліджень вітчизняних та зарубіжних психологів з даної проблеми. Інтерес до цієї проблеми зумовлений тим, що ЗМІ є однією із невід'ємних частин буденного життя всього людства, що має як позитивний так і негативний вплив на психіку учасників соціуму в загальному, та на психіку дитини зокрема. Вивчення цієї теми дає змогу ознайомитись з основними впливами у сфері психології на психіку та поведінку дитини.

В процесі написання наукової роботи, мною були реалізовані такі завдання: проаналізувати теоретичні джерела досліджень вітчизняних та зарубіжних психологів з даної проблеми, описати вплив засобів масової інформації на психологічний та фізичний розвиток школярів, дослідити та проаналізувати вплив засобів масової інформації на соціальне виховання дитини, на її внутрішній світ та поведінку, розглянути явища та симптоми Інтернет-залежності у підлітків, проаналізувати її вплив на виховання молоді.

Дані, отримані при діагностуванні засвідчують актуальність та важливість вивчення проблеми впливу ЗМІ, а саме тому, що багато хто із нас вважає що сучасні електроні «посібники» є корисними для школярів і несуть лише позитивні зміни на їхню психіку та поведінку.

Саме тому в науковій роботі дана проблема розглянута різнопланово, звернено увагу на попередження проблем, розроблено поради батькам щодо уникнення негативного впливу ЗМІ на психіку дітей. В науковій роботі запропоновано схему аналізу телевізійного насильства для стимулювання молоді до усвідомленого перегляду телепрограм та адекватно дивитися на показ різноманітних форм насилля.

Чи стане дитина як споживач продукції масової комунікації активним споживачем культури та її цінностей - залежить від багатьох умов, і в першу чергу - від особистого життєвого досвіду, якості інформації тощо.

Проведені дослідження дають матеріал для подальшого більш детального вивчення даної проблеми. Тема, яка була висвітлена у даній роботі є актуальною в сучасному світі і потребує подальшого розгляду.



Список використаних джерел

1. Мартынова О.С. Критерии оценки Интернет-зависимости // Психотерапия и консультирование. - М., 2002. - №3. - С. 27 - 30.

2. Церковний А. Аспекти формування Інтернет-залежності // Соціальна психологія. - 2004. - № 5 (7). - C.149-154.

3. Чорна Л. Сучасне телебачення та його вплив на внутрішній світ і поведінку людини // Психолог. - 2005. - № 46. - С. 18 - 22.

4. Шелестова Л. «Молоко» й «Екстрім». Про сучасні ЗМІ для підлітків // Шкільний світ. - 2004. - № 12. - С. 1 - 2.

5. Наукові методи досліджень ефектів, зумовлених засобами інформації: американський досвід // Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. - Журналістика. - 2002. - № 11. - С. 38 - 42.

6. Бугера О.І. Засоби масової інформації як один з чинників впливу на протиправну поведінку неповнолітніх // Матеріали V Міжнародної наукової конференції студентів та молодих учених „Політ 2005”. - Київ: Національний авіаційний університет, 2005. - С. 532.

7. Вплив інформаційного простору на внутрішній світ і поведінку дитини // Психолог. Спецвипуск. - 2007. - № 16(256). - 32 с.

8. Петрунько О. Діти і медіа: соціалізація в агресивному медіа середовищі: Монографія. - Полтава: ТОВ НВП «Укрпромторгсервіс», 2010. - 480 с.



Додаток 1

Тест «Чи телеман я?»

Мета: дослідження впливу переглянутого на свідомість і формування стереотипів.

1. Телебачення для вас це -- ...

а) елемент сучасного життя;

б) стиль вашого життя;

в) все, і навіть більше.

2. Приходячи додому, ви:

а) одразу ж вмикаєте телевізор;

б) навіть не згадуєте про його існування;

в) починаєте займатися хатніми справами, але потім згадуєте, що йде ваша улюблена телепередача;

г) вмикаєте музику.

3. Скільки часу на день ви дивитесь телевізор?

а) До 1 години;

б) близько 2 годин;

в) від 3 до 6 годин;

г) від 7 год і більше.

4. Після того, як ви подивилися улюблені телепередачі, ви:

а) вимикаєте телевізор;

б) перемикаєте канали, шукаєте, що подивитися ще;

в) займаєтеся своїми справами, а телевізор залишається не вимкненим.

5. Ви купуєте телепрограму щотижня?

а) Так;

б) ні;

в) купую тільки, коли на канікулах (у відпустці);

г) за мене це робить хтось із рідних.

6. Гортаючи телепрограму, ви:

а) дивитеся анонс на улюблених каналах;

б) шукаєте очима улюблені передачі;

в) дивитесь, що позначили у телепрограмі ваші рідні;

г) позначаєте те, що хочете подивитися впродовж тижня.

7. Очікуючи на улюблену телепрограму, для вас 1 хвилина триває, як...

а) 10 хвилин;

б) декілька секунд;

в) 1 хвилина.

8. Перебуваючи у гостях, ви помічаєте, що вже почалася ваша улюблена телепередача. Ваші дії?

а) Легко її пропустите;

б) попросите увімкнути телевізор;

в) почнете нервуватися;

г) у гарній компанії мене телевізор не цікавить.

9. Ви доглядаєте за телевізором?