Майже по всім причинам і приводам конфліктів юнаки лідирують, вони, можливо, завдають більше клопоту, ніж дівчата. Про те, що конфліктів майже не буває заявило всього 43,8 % юнаків, серед дівчат неконфліктуючих виявилось аж 86,7 %. Хлопці-старшокласники найбільш активно вступають в конфлікт з вчителями, але їм дістається від вчителів частіше.

В представленому наборі конфліктів спостерігаються значні кількісні розбіжності між юнаками та дівчатами, особливо в деяких пунктах. Хоча, майже однакова кількість дівчат та юнаків причиною конфліктів вважають свою успішність (юнаки -- 18,8%, дівчата -- 20%). Це ж стосується і таких причин, як "несучасні погляди вчителів" (юнаки -- 12,5%, дівчата -- 13,3%) та "мій характер" (юнаки -- 6,3%, дівчата -- 6,7%). Щодо несучасних поглядів вчителів, то можливо в школі викладає значна кількість вчителів, яким вже 40-50 років і тому відбувається такий збіг у виборі саме цієї причини в юнаків та дівчат.

Дівчата випередили своїх однолітків тільки в одному випадку -- "Мій зовнішній вигляд: зачіска, одяг" (6,3% - хлопчики, 13,3% - дівчата). Не виключено, що це більш "жіночий", ніж "чоловічий" привід для розбіжностей, хоча зовнішній вигляд багатьох хлопчиків також викликає цілком обґрунтований протест з боку старших людей.

Тепер докладніше проаналізуємо причини конфліктів учнів з вчителями по трьом групам.

1. Виконання-невиконання головної соціальної функції (ролі) учня.

Навколо успішності розгортається найбільша кількість конфліктних колізій. По рівню успішності оцінюється успішність виконання хлопцями і дівчатами їх соціальної ролі -- учня. Відмітка в шкільному атестаті може вплинути на подальшу долю молодої людини.

Аналіз типових конфліктних ситуацій, проведений професором Т.Н.Мальковської в 1988г., показав, що в їх основі, як правило, лежить незадовільне виконання підлітками їх головної соціальної функції, тобто невідповідність рівня успішності рольовим очікуванням оточуючих (вчителів, батьків) і порушення правил поведінки, що пред'являються до них як до учнів.[2]

Як бачимо, в нашому досліджені теж по першій групі причин велика кількість учнів вказують на свою успішність та поведінку. Зокрема в якості причини конфліктів з вчителями 25,0% хлопців і 13,3% дівчат назвали "Мою поведінку в школі". Подолання некоректного, а нерідко і що викликає поведінки учнів, їх незібраності, сучасної "розкутості", перехідної в самовпевненість і грубість по відношенню не тільки один до одного, але і до дорослих, - одне з важких завдань вчителя.

Низька успішність супроводжується поганою поведінкою, як пояснює Т.Н.Мальковська, тому що слабкі учні часто намагаються затвердити себе в середовищі товаришів протидією вчителю, грубістю, демонстративною зневагою до дотримання шкільної дисципліни.[2]

2. Ставлення до вчителів, до їхніх професійих дій та властивостей особистості.

Як видно з таблиці, дуже великий відсоток хлопців вважають причиною конфліктів саме несправедливо поставлені оцінки (37,5%). Дійсно, саме навколо оцінок і виникають конфлікти в багатьох учнів з вчителями. Також ми бачимо, що велика кількість дітей вважають перчиною своїх непорозумінь з вчителями "нецікаві та нудні уроки" -- це більш усього пов'язане з тим, що вчителі не можуть зацікавити учнів, а можливо учні вважають себе занадто дорослими і вже у своїх мріях десь працюють або навчаються для отримання професії.

Оскільки учням залишилося навчатися один рік, після чого вони збираються опанувати якусь професію, то більшість з них, а як видно з таблиці, особливо хлопці (25 %), вказують на таку причину конфліктів, як "мені не подобаються деякі предмети". В цьому випадку вчителям залишається тільки пояснювати важливість свого предмету, його необхідність для подальшого життя учнів.

Зацікавленість в пристойному "атестаті" виправдана. Відмітки, середній бал, медалі - вся ця атестаційна арифметика в ході. Учням важливо утвердитися в житті, і більшість усвідомлює, що без подальшого навчання успіху добитися важко. Тому потрібно постаратися завершити свій шкільний марафон з високими показниками.

Крім того, висока відмітка -- особисто значуща подія, це непряма оцінка самої особи. Академік І.С.Кон відзначає, що оцінка успішності по предмету мимоволі розповсюджується на загальні здібності і якості учня, впливає на самоповагу.[2]

Ситуація оцінювання переживається, вона особисто значуща і емоційно навантажена. На жаль, педагоги при виставлянні низької оцінки часто проявляють нетактовність, а то і психологічну безграмотність. Погано оцінюючи діяльність вихованця на уроці, поширюють цю оцінку на нього як людину, деколи грубо засуджують його особисті якості. В.І.Журавльов в роботі "Основи педагогічної конфліктології" приводить алфавітний список з 65 принизливих "епітетів", якими нагороджують вчителя своїх підопічних. Ось деякі з них: Б - "бездара"; Д - "дурень"; Д - "дурка"; І - "ідіот"; К - "козел"; Л - "ледар"; Н - нецензурні вирази; О - "осел"; П - "придурок"; С - "сука"; Т - "тупиця" [2].

Привертають до себе увагу такі "претензії" до вчителів, як "Незрозуміло пояснюють матеріал" (на це вказали 31,3% хлопців та 6,7% дівчат) і "Нудні уроки" (на це вказали 31,3% хлопців і 20,0% дівчат). Що за цим стоїть? Швидше за все, недостатньо висока методична забезпеченість уроків, монотонність і монологічність викладання.

Претензії до педагогів з боку старшокласників не обмежуються докорами в несправедливості оцінок, в невмінні цікаво подати і доступно пояснити учбовий матеріал. Є ще одна -- "вічна тема" -- "несучасні погляди вчителів". Не дивлячись на те, що ця причина конфлікту зустрічається не часто (всього в 12-14 % випадків), до неї слід віднестися уважно.

Соціологія молоді розглядає цю проблему як соціальну, тісно пов'язує її з проблемою соціокультурної спадкоємності і конфлікту поколінь, а не тільки з психологією юнацького віку. Проблема "батьків і дітей", як її часто називають, входить в коло дослідницьких завдань соціології духовного життя.

Сьогодні ця проблема стає ще актуальнішою, оскільки в цілому темп історичного розвитку наростає, і чим він вище, тим "більше соціально значущих змін здійснюється в одиницю часу, тим помітніші відмінності між поколіннями, тим складніші механізми передачі культури від старших до молодших, і все більш вибіркове відношення молодших до своєї соціальної і культурної спадщини" [2].

Старші, як завжди, нарікають на те, що молодь недооцінює їх і переоцінює себе. Хлопці і дівчата, у свою чергу, часто скаржаться на несправедливість і нерозуміння з боку педагогів, батьків, інших дорослих людей. І навіть в тих випадках, коли ці уявлення помилкові або присутні лише в чиїйсь уяві, вони породжують цілком реальні конфлікти.

Зараз соціологи відзначають сильну деградацію школи як агента соціалізації [2]. Значною мірою це пов'язано з послабленням виховної функції школи, а також із зниженням соціального престижу і рівня матеріального положення учительства. Убогий вчитель вже не є авторитетом для багатьох школярів. Діти бачать, що висока освіченість, професіоналізм, чесність в нашому суспільстві не забезпечують гідне життя. Ідеалом у підлітків стають економічно процвітаючі "нові росіяни", навіть якщо при цьому вони поступають аморально, демонструють зразки антисоціальної поведінки. Все це лише підкреслює значущість проблем, пов'язаних з відношенням "батьків" та "дітей".

3. Поведінка учнів, обумовлена особливостями їх особистості(власним "Я"), захист кола друзів.

Академік І.С.Кон убачає головну перешкоду на шляху до взаєморозуміння вчителів і учнів в абсолютизації ролевих відносин. "Вчитель, стурбований, перш за все, учбовою успішністю, не бачить за відмітками індивідуальності учня". Ідеальний учень в його розумінні той, хто понад усе відповідає соціальній ролі учня -- дисциплінований, активний, допитливий, працелюбний, старанний [2].

Видно, одна з головних причин нерозуміння і виникнення конфліктів між вчителями і учнями полягає в тому, що відношення учня до вчителя більш особистісне, емоційне, тоді як у вчителів переважає "діяльнісний" підхід до учнів (оцінка за результати діяльності), тобто функціональне відношення.

Дослідження М.І.Станкіна підтверджують це: більшість викладачів оцінюють школяра не як цілісну особу, а, в першу чергу, як суб'єкта учбової діяльності. Школяр оцінюється, як правило, по наступних рисах: відношення до навчання, суспільної роботи, дисциплінованість, чесність, колективізм, працездатність, скромність, культура поведінки [2].

Не останнє місце в наших дослідженнях зайняла і така причина конфліктів учнів з педагогами, як "Куріння і тому подібне". Значна кількість хлопців(12,5%) вказали причиною конфліктів куріння, а серед дівчат зовсім не знайшлося тих, хто вказав цю причину. Це пов'язане з тим, що паління більш поширене серед хлопців аніж серед дівчат, а у нашому випадку виявляється, що дівчата не палять, або у них не виникають через це конфлікти з педагогами. Деякі соціологи вважають, що куріння, вживання алкоголю і т.п. -- не що інше, як спроба грати роль дорослих [2].

"Несправедливість до моїх друзів" -- в цьому пункті, як бачимо дуже мало дітей вважають причиною конфліктів саме це. В класі мабуть кожен відповідає сам за себе і не намагається відстояти права своїх друзів.

2.3 Способи розв'язання конфліктів

В цілому, для вирішення конфлікту необхідно знайти приховані інтереси обох сторін. Задоволення цих інтересів допоможе вам добитися бажаного рішення. Є чотири ключові положення, яким необхідно слідувати при цьому:

- Визначення інтересів або страхів іншої людини, їх обговорення і задоволення іноді може бути достатнім для вирішення конфлікту.

- Розпізнавання потреб іншої людини і повідомлення їй про свої інтереси може дозволити вам розробити угоду, яка задовольнить вас обох.

- Іноді вам потрібно буде відвернутися від зовнішніх проявів і відшукати дійсні потреби і страхи, які привели до конфліктної ситуації.

- В деяких випадках для того, щоб задовольнити власні інтереси, вам буде необхідно віддати пріоритет інтересам іншої людини.

Як долати конфлікти за допомогою ключових елементів спілкування.[13]

Спілкування -- це кращий спосіб уникнути конфлікту або вирішити його, якщо він вже виник. Запам'ятайте наступні ключові елементи спілкування:

- Приділяйте увагу немовним свідоцтвам того, що слова того, хто говорить розходяться з його думками або відчуттями. Виносьте цю суперечність на відкрите обговорення.

- Стежте за тим, щоб у вас або у іншої людини не було прихованих помилкових припущень або установок.

Обговорюйте їх відкрито, так, щоб помилки можна було виправити.

- Прагніть робити спілкування відкритим. Дипломатично говоріть про те, що думаєте або відчуваєте, і спонукайте до цього іншу сторону.

- Уникайте неясностей. Якщо вам що-небудь не зрозуміло, то попросіть пояснити. Якщо щось не зрозуміло комусь іншому, дайте пояснення в свою чергу.

- Навчіться правильно слухати. Виявляйте при цьому зацікавленість і пошану до того, хто говорить. Проявляйте співчуття і дайте йому зрозуміти, що він почутий і його зрозуміли. Слухайте уважно, не перериваючи і не засуджуючи. Час від часу передавайте почуте своїми словами, щоб показати, що ви стежите за ходом викладу.

- Виражайте власні відчуття і бажання у ввічливій формі, використовуючи "Я-твердження". Уникайте "Ви-тверджень", які можуть викликати негативні емоції у опонента.

Вибір стилю поведінки, відповідної конфліктній ситуації.[13]

Коли ви знаходитеся в конфліктній ситуації, для ефективнішого вирішення проблеми необхідно вибрати певний стиль поведінки, враховуючи при цьому ваш власний стиль, стиль інших залучених в конфлікт людей, а також природу самого конфлікту. В першому розділі даної роботи детально описано, які саме існують стилі поведінки в конфлікті та як себе поводять люди певних стилів.

Загальні рекомендації до розв'язання конфліктної ситуації можуть бути зведені до наступного:

1. Визнати існування конфлікту, тобто визнати наявність протилежних цілей, методів у опонентів, визначити самих цих учасників. Практично ці питання не так просто вирішити, буває достатньо складно зізнатися і заявити вголос, що ти знаходишся в стані конфлікту із співробітником з якогось питання. Іноді конфлікт існує вже давно, люди страждають, а відкритого визнання його немає, кожен вибирає свою форму поведінки і дії на іншого, проте сумісного обговорення і виходу з ситуації, що створилася, не відбувається.

2. Визначити можливість переговорів. Після визнання наявності конфлікту і неможливості його вирішити "з ходу" доцільно домовитися про можливість проведення переговорів і уточнити, яких саме переговорів: з посередником або без нього і хто може бути посередником, який би однаково влаштовував обидві сторони.

3. Узгодити процедуру переговорів. Визначити, де, коли і як почнуться переговори, тобто обговорення термінів проведення, місця, процедури ведення переговорів, часу початку спільній діяльності.

4. Виявити коло питань, що становлять предмет конфлікту. Основна проблема полягає в тому, щоб визначити в спільно використовуваних термінах, що є предметом конфлікту, а що ні. Вже на цьому етапі виробляються сумісні підходи до проблеми, виявляються позиції сторін, визначаються точки найбільшої розбіжності і точки можливого зближення позицій.

5. Розробити варіанти розв'язків. Сторони при спільній роботі пропонують декілька варіантів рішень з розрахунком витрат по кожному з них, з урахуванням можливих наслідків.

6. Ухвалити узгоджене рішення. Після розгляду ряду можливих варіантів, при взаємному обговоренні і за умови, що сторони приходять до угоди, доцільно це загальне рішення представити письмово: комюніке, резолюції, договорі про співпрацю і т.д. У особливо складних або відповідальних випадках письмові документи складаються після кожного етапу переговорів.

7. Реалізувати ухвалене рішення на практиці. Якщо процес сумісних дій закінчується тільки ухваленням опрацьованого і узгодженого рішення, а далі нічого не відбувається і не міняється, то таке положення може стати детонатором інших, сильніших і триваліших конфліктів. Причини, що викликали перший конфлікт, не зникли, а тільки посилилися невиконаними обіцянками. Повторні переговори проводити буде набагато складніше.

Висновки до розділу ІІ

Отже, провівши дослідження, та проаналізувавши отримані данні, можна зробити такий висновок, що конфлікти виникатимуть між вчителем та учнем завжди, залишається тільки розробляти певні методики по подоланню цих конфліктів, усуненню їх негативних наслідків. Як бачимо, існує вічна проблема "батьків" та "дітей", розв'язання якої потребує великих зусиль. Також більшість конфліктів виникає через несправедливо поставлену оцінку, незрозуміло поданий матеріал, нудні, нецікаві уроки.

Висновки

В професійній діяльності педагога проблема конфлікту набуває особливої складності, тому що розвиток дитини відбувається через подолання об'єктивних (не нами і ними створених) суперечностей. Педагогічний конфлікт не повинен вносити додаткових, суб'єктивно обумовлених труднощів в процес розвитку особи. Здатність не тільки безболісно вирішувати, але і попереджати виникнення конфліктів -- одна з найважливіших професійних і людських здібностей педагога. Як багато це означає для школи, сім'ї, дитини і для самого педагога.

По результатам проведеної роботи ми бачимо, що існує дуже багато літератури з даної теми -- це свідчить про значущість конфліктів в житті людей. Але проблема конфліктів повністю не розв'язана і тому дослідження в цій області проводяться і зараз. Також вченими було віднайдено багато шляхів подолання конфлікту, усунення його негативних наслідків.

Список використаних джерел

1. Анцупов А. Я., Шипилов А.И. Конфликтология.- М., 2000.

2. Борисова Л. Г. Учитель-ученик: конфликт или сотрудничество? //Управление качеством образования. 2003. № 1.

3. Великий тлумачний словник сучасної української мови. - Київ: Перун, 2005.

4. Гришина Н. В. Я и другие: общение в трудовом коллективе.- М., 1990.

5. Ершов А.А. Личность и коллектив: межличностные конфликты в коллективе и их разрешение.- Л., 1976.

6. Зайцев А. К. Социальный конфликт.- М., 2001.

7. Кайдалов Д. П., Суименко Е. И. Единоначалие и коллегиальность.- М., 1979.

8. Конфликтология. Серия "Учебники и учебные пособия"./ Коллектив авторов - Ростов-н/Д: "Феникс", 2000. - 320 с.

9. Корякин Н. М., Бородкин Ф. М. Внимание: конфликт!.- М., 1996.

10. Петровская Л. А. О понятийной схеме социально-психологического аспекта конфликта. // Теоретические и методологические проблемы социальной психологии. М., 1977. С. 131-142.

11. Рыбакова М.Н. Конфликт и взаимодействие в педагогическом процессе.- М., 1991.

12. Скот Д. Г. Конфликты. Пути их преодоления.- Киев, 1991.

13. Скотт Дж. Г. Способы разрешения конфликтов.- САНКТ-ПЕТЕРБУРГ: ВИС, 1994.

14. Смирнов Г. С. Советский человек.- М., 1973.

15. Сперанский В. И. Основные виды конфликтов: проблемы классификации. // социально-политический журнал. 1995. № 4. С. 164-175.