Стилі конфліктної поведінки в дорослому віці

Загальна характеристика дорослого віку. Основні способи конфліктної поведінки: конкуренція, ухилення, пристосування, співробітництво та компроміс. Методи дослідження особистісної агресивності та конфліктності, психологічні рекомендації їх профілактики.

Рубрика Психология
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 02.10.2013
Размер файла 1,8 M

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Академія муніципального управління

Факультет менеджменту

Кафедра психології

Стилі конфліктної поведінки в дорослому віці

Київ - 2013

План

Вступ

1. Теоретичне дослідження стилів конфліктної поведінки в дорослому віці

1.1 Визначення поняття "конфліктна поведінка"

1.2 Загальна характеристика дорослого віку

1.3 Стилі конфліктної поведінки в дорослому віці

1.3.1 Стиль конкуренції

1.3.2 Стиль ухилення

1.3.3 Стиль пристосування

1.3.4 Стиль співробітництва

1.3.5 Стиль компромісу

Висновки до 1 розділу

2. Програма та методи дослідження стилів конфліктної поведінки в дорослому віці

2.1 Програма дослідження

2.2 Методичний інструментарій дослідження

2.3 Аналіз вибіркової сукупності

Висновки до 2 розділу

3. Емпіричне дослідження стилів конфліктної поведінки в дорослому віці

3.1 Дослідження стилів конфліктної поведінки за тестом К.Томаса

3.2 Дослідження рівня конфліктності особистості

3.3 Дослідження особистісної агресивності і конфліктності

3.4 Психологічні рекомендації профілактики конфліктної поведінки

Висновки до 3 розділу

Загальні висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Актуальність теми. Проблема конфліктів та їх впливів є сьогодні одним з найбільш актуальних питань. Орієнтація на "безконфліктний" розвиток радянського суспільства робила проблематику конфліктів неперспективною. Це призвело не тільки до її фактичного вилучення зі сфери наукового дослідження, а й відсутності ґрунтовних соціально-психологічних напрацювань в Україні. Конфлікти як реальність сьогодення займають значну частину нашого життя, а отже, потрібно якомога раніше здобути знання про закони конфліктної взаємодії, навчитися керувати конфліктом, зробити його конструктивним, навчитися володіти своїми емоціями, які б перестали руйнувати наш внутрішній і зовнішній світ.

На відміну від конфлікту, конфліктні форми поведінки - це такий стиль поведінки людини (фізична, вербальна, непряма агресія, роздратування, негативізм, образа, підозрілість тощо), який детермінує виникнення конфліктів. Отже, між конфліктом і конфліктними формами поведінки існують причинно-мотиваційні зв'язки, які визначаються взаємодією суб'єктивних і об'єктивних чинників виникнення й розвитку конфліктних форм поведінки.

Проблемою конфлікту як психологічного феномену займалися та займаються відомі вчені минулого та сучасності: Андреєва Г.М., Бодалєв А.А., Гозман Л.Я., Левін К., Обозов М.М., Орбан-Лембрик Л.Е., Скотт Д. Г., Трофімов Ю.Л., Юсупов І.М., Пірен М. І. та інші.

Отже, важливого значення набуває питання про особистісний аспект конфліктної взаємодії, що і обумовило вибір теми даної дипломної роботи.

Об'єктом дослідження є конфліктна поведінка.

Предмет дослідження - стилі поведінки в конфліктних ситуаціях.

Мета роботи - виявити, до яких стилів поведінки схильні люди дорослого віку в конфліктних ситуаціях.

Для досягнення поставленої мети було визначено такі завдання дослідження:

· проаналізувати досвід в області теоретичних досліджень конфлікту;

· висвітлити основні стилі конфліктної поведінки;

· розкрити особливості виникнення, перебігу та ефективного вирішення конфліктних ситуацій, з'ясувати доцільність використання конкретних шляхів подолання конфліктів;

· провести експериментальне дослідження щодо вибору стилів поведінки в конфліктних ситуаціях людей дорослого віку.

Гіпотеза - стиль конфліктної поведінки залежить від віку та статі людини.

Теоретико-методологічні засади дипломної роботи полягають у поглибленні наукових знань психології людей дорослого віку при вивченні стилів конфліктної поведінки; визначення психологічних особливостей процесів формування стилів конфліктної поведінки та особистості людини.

Практичне значення полягає в тому, що результати експериментальних досліджень стилів конфліктної поведінки дозволяють розробити практичні рекомендації для більш конструктивного подолання конфліктних ситуацій серед людей дорослого віку з урахуванням їх індивідуально - поведінкових особливостей.

Методи та організація дослідження. Нами були застосовані такі методи дослідження:

1. Аналіз психолого - педагогічної літератури;

2. Психодіагностичні методи: опитувальник Кеннета Томаса "Визначення способів регулювання конфліктів", тест на оцінку рівня конфліктності особистості, Методика Є.П. Ільїна і П.А. Ковальова "Особистісна агресивність і конфліктність".

Дослідження проводилося на заводі "Арсенал" м. Василькова. В дослідженні брало участь 60 людей ( 30 чоловіків і 30 жінок), віком 25 - 55 р.

Структура дослідження:

Дипломна робота складається з плану, вступу, трьох розділів, в яких розкривається питання загальної характеристики стилів конфліктної поведінки в дорослому віці, програми та методів дослідження, емпіричного дослідження стилів конфліктної поведінки в дорослому віці, висновків, списку використаних джерел та додатків.

1. Теоретичне дослідження стилів конфліктної поведінки в дорослому віці

1.1 Визначення поняття "конфліктна поведінка"

Якщо визначати тимчасові рамки оформлення феномена конфлікту як щодо самостійної проблеми, то необхідно починати з роботи Георга Зіммеля "Конфлікт сучасної культури", в якій вперше зроблена спроба розглянути конфлікт як системне і необхідне явище культури в цілому, а не як предмет окремого наукового знання [1, с. 312].

Він вважав, що прихований сенс згаданої еволюції полягає в тому, що життєва стихія, неспокійна у своєму вічному русі, веде постійну боротьбу з продуктами власної діяльності, затверділими її залишками, які відсторонюються її натиску. Але так як її зовнішнє буття може здійснитися лише в певних формах, то весь цей процес представляється нашій свідомості як процес витіснення старих форм новими. Безперервна мінливість змісту окремих культурних явищ і навіть цілих культурних стилів є відчутним результатом нескінченної плодючості життя, але одночасно і маніфестацією того протиріччя, в якому незмінно вічне становлення з об'єктивною значимістю і самоствердженням форм. Життя рухається від смерті до життя і від буття до смерті [2, с.95].

З. Фрейд дає досить просте визначення конфлікту: "Ми виводимо розщеплення психіки не від природженої недостатності синтезу душевного апарату, але пояснюємо це розщеплення динамічно, як конфлікт протилежно спрямованих душевних сил; в розщепленні ми бачимо результат активного прагнення двох психічних угрупувань одного проти іншого прагнення "Я" [3, с. 115]. Психоаналітичний конфлікт - це протилежність суперечливих вимог всередині суб'єкта. Конфлікт може бути явним (наприклад, конфлікт між бажанням і моральною вимогою або між двома суперечливими вимогами) або ж прихованим. В останньому випадку конфлікт спотворено виражається в явний конфлікт, насамперед у симптомах, порушення поведінки, в труднощах характеру та ін.

На думку К. Боулдінга, "Конфлікт - це ситуація, в якій сторони розуміють несумісність своїх позицій і прагнуть випередити супротивника своїми діями" [4, с. 123].

У вітчизняній літературі більшість визначень конфлікту носять соціальний характер, для прикладу наведемо декілька визначень конфлікту:

А.Г. Здравомислов зазначає, що конфлікт - це найважливіша сторона взаємодії людей в суспільстві, свого роду клітинка соціального буття. Це форма відносин між потенційними і актуальними суб'єктами соціальної дії, мотивація яких обумовлена протистояннями цінностей, нормами, інтересів та потреб [5, с. 317].

Ю.Г. Запрудський наголошує, що соціальний конфлікт - це явний або прихований стан протиборства, в якому об'єктивно розходяться інтереси, цілі і тенденції розвитку соціальних об'єктів, пряме або непряме зіткнення соціальних сил на ґрунті протидії існуючого громадського порядку, особлива форма історичного руху до нової соціальної єдності [6, с. 211].

На думку А. В. Дмитрієва, під соціальним конфліктом зазвичай розуміється той вид протистояння, при якому сторони прагнуть захопити територію або ресурси, загрожуючи опозиційним осібам або групам, їх власності або культурі таким чином, що боротьба приймає форму атаки або оборони [7, с. 193].

Як ми бачимо, кожен автор по-своєму розуміє поняття "конфлікт".

Отже, конфлікт -- це стосунки між суб'єктами соціальної взаємодії, які характеризуються протиборством за наявності протилежних мотивів (потреб, інтересів, цілей, ідеалів, переконань) чи суджень (думок, поглядів, оцінок).

Крім поняття "конфлікт", часто використовується і поняття "конфліктна ситуація" -- конкретне поняття стосовно конфлікту (рис. 1.1.). Конфліктна ситуація являє собою фрагмент конфлікту, цілісний епізод його розвитку, своєрідний "фотографічний знімок" конфлікту на певний момент часу. Тому структура конфлікту може розглядатися і як структура конфліктної ситуації.

Рис. 1.1. Структура конфлікту.

Під час аналізу конфлікту необхідно виділяти такий елемент, як умови, у яких знаходяться й діють учасники конфлікту, тобто мікро- й макросередовище, у яких виник конфлікт. Такий підхід дозволяє розглядати конфлікт не як ізольовану систему, а як соціальну ситуацію. Соціальне середовище -- найближче оточення особи, а також соціальні групи, представником яких є даний індивід. Урахування цього оточення на рівні мікро- та макросередовища дозволяє зрозуміти змістовий бік цілей, мотивів сторін, а також їх залежність від цього середовища [8, с. 415].

Надамо характеристику основних учасників конфлікту. У будь-якому соціальному конфлікті, чи то в міжособистісному чи міждержавному, основними дійовими особами є люди. Вони можуть вступати в конфлікти як приватні особи (наприклад, у сімейному конфлікті), як офіційні особи (конфлікт "за вертикаллю") чи як юридичні особи (представники чи засновники організацій). Крім того, вони можуть утворювати різні угруповання й соціальні групи аж до таких утворень, як держава.

Ступінь участі в конфлікті може бути різною: від безпосередньої протидії до опосередкованого впливу на перебіг конфлікту. Виходячи з цього виділяють: основних учасників конфлікту, групи підтримки, інших учасників.

Основних учасників конфлікту часто називають сторонами чи протиборчими силами. Це ті суб'єкти конфлікту, що безпосередньо роблять активні (наступальні чи захисні) дії один проти одного. Нагаєв В. М., Шумилін А. М. вводять таке поняття, як "опонент", що в перекладі з латинської мови означає "той, що заперечує, супротивник у суперечці.

Протиборчі сторони це ключова ланка будь-якого конфлікту. Коли одна зі сторін виходить із конфлікту, то він припиняється. Якщо в міжособистісному конфлікті одного з учасників замінює новий, то й конфлікт змінюється, власне, починається новий конфлікт. Це відбувається тому, що інтереси й цілі сторін у міжособистісному конфлікті є індивідуалізованими.

У міжгруповому чи міждержавному конфлікті вихід із конфлікту чи поява нового учасника не впливає на його перебіг. У такому конфлікті незамінність стосується не особи, а групи чи держави. У конфлікті можна виділити сторону, що першою почала конфліктні дії. Її називають ініціатором конфлікту.

Часто виділяють таку характеристику опонента, як його ранг. Ранг опонента -- це рівень можливостей опонента щодо реалізації його цілей у конфлікті, "сила", що виражається у складності та впливовості його структури та зв'язків, його фізичні, соціальні, матеріальні й інтелектуальні можливості, знання, навички та вміння, соціальний досвід його конфліктної взаємодії. Це ширина його соціальних зв'язків, масштаби суспільної та групової підтримки.

Ранги опонентів відрізняються також наявністю й величиною їхнього деструктивного потенціалу. У міжособистісних конфліктах це фізична сила, зброя, у війнах -- збройні сили, характер озброєння і т. п.

Практично завжди в будь-якому конфлікті за опонентами стоять сили, що можуть бути представленими окремими індивідами, групами тощо. Вони або активними діями, або тільки своєю присутністю, мовчазною підтримкою можуть докорінно змінювати розвиток конфлікту, його результат. Навіть якщо врахувати, що окремі інциденти в ході конфлікту можуть відбуватися без свідків, результат конфлікту багато в чому визначається їх існуванням.

До групи підтримки можуть належати друзі, суб'єкти, пов'язані з опонентами якимись зобов'язаннями, а також колеги (керівники чи підлеглі опонентів). У міжгрупових і міждержавних конфліктах -- це держави, різні міждержавні об'єднання, громадські організації, засоби масової інформації.

Іншими учасниками є суб'єкти, що впливають на перебіг і результати конфлікту. Це можуть бути підбурювачі й організатори. Підбурювач -- це особа, організація чи держава, що підштовхує іншого учасника до конфлікту. Сам підбурювач може потім у цьому конфлікті й не брати участі. Його завдання -- спровокувати, спричинити конфлікт і його розвиток. Організатор -- особа чи група, що планує конфлікт і його розвиток, передбачає різні шляхи забезпечення й охорони учасників та ін. Іноді до числа учасників конфлікту включають медіаторів (посередників, суддів тощо) [11, с. 316].

Важливими психологічними складовими конфліктної ситуації є прагнення сторін, стратегія й тактика їхньої поведінки, а також їхнє сприйняття конфліктної ситуації, тобто ті інформаційні моделі конфлікту, що є в кожної зі сторін і відповідно до яких опоненти організують свою поведінку в конфлікті.

У поясненні активності та спрямованості дій опонентів у конфлікті мова йде про мотиви, цілі, інтереси, цінності, потреби окремих осіб, соціальних груп.

Мотиви в конфлікті -- це спонукання до вступу в конфлікт, пов'язані із задоволенням потреб опонента, сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, що викликають конфліктну активність суб'єкта. У конфлікті часто складно виявити справжні мотиви опонентів, тому що вони в більшості випадків приховують їх, подаючи в позиціях і декларованих цілях мотивування участі в конфлікті, що відрізняється від первинних мотивів (рис.1.2.).

Основною причиною активності опонента в конфлікті є його потреби. Вони являють собою стан суб'єкта, обумовлений відсутністю опонента серед об'єктів, необхідних для його існування й розвитку (ресурсів, влади, духовних цінностей), що виступають джерелом його активності. Потреби в безпеці, визнанні, соціальній приналежності тощо притаманні як окремому індивідові, так і соціальним групам, цілим суспільствам і державам.

Рис. 1.2. Система спрямованостей опонентів у конфлікті.

Аналіз причин поведінки сторін у конфліктах показує, що вони зводяться до прагнення задовольнити свої інтереси. Інтереси опонента являють собою усвідомлені потреби, що забезпечують його спрямованість на об'єкт конфлікту і сприяють вияву його конфліктної поведінки. Близькими до інтересів опонентів є цінності, які вони можуть відстоювати в конфлікті. Це можуть бути загальнолюдські цінності (наприклад, істинність судження, ідеї, справедливість рішення), цінності, виражені в якомусь конкретному здобутку культури, а також особистісні цінності (почуття власної гідності, честь, самооцінка тощо).

Мотиви індивіда, групи не виникають самі по собі й часто визначаються ситуацією, умовами, у яких вони знаходяться. Найчастіше соціально дезорганізувальні процеси, що відбуваються в суспільстві, деформують суспільну свідомість, а вона реалізується й переломлюється через потреби, інтереси, а отже, через цілі, вчинки та дії конкретних людей і груп [13, с. 183].

Мотиви сторін протидії конкретизуються в їхніх цілях. Ціль -- це усвідомлений, передбачений образ результату, на досягнення якого спрямовано дії людини. Метою суб'єкта в конфлікті є його уявлення про кінцевий результат конфлікту, його передбачуваний корисний (із погляду особистої, суспільної чи групової важливості) результат. У конфлікті можна виділити стратегічні й тактичні цілі опонентів. Основна мета опонента -- оволодіння об'єктом конфлікту, їй підпорядковано тактичні цілі. Однак залежно від розвитку конфлікту основну мету може бути замінено на іншу (нанесення опонентові максимального збитку -- матеріального, морального, психологічного), яка на початку конфлікту виступала як мета-засіб.

Останнім елементом найбільш видимої частини прагнень людини, соціальної групи в конфлікті, що завжди аналізується і береться до уваги, є позиція. Це система відносин опонента до елементів конфліктної ситуації, яка виявляється у відповідній поведінці та вчинках. Це сукупність фактичних прав, обов'язків і можливостей опонента, що реалізуються в конкретній конфліктній ситуації за допомогою спілкування, поведінки й діяльності. Позиція характеризується, з одного боку динамічністю й гнучкістю, з іншого -- відносною стійкістю [14, с. 209].

Під образом конфліктної ситуації ми розуміємо суб'єктивну картину даної ситуації, що існує в психіці кожного учасника. Вона містить: уявлення опонентів про самих себе (свої цілі, мотиви, цінності, можливості тощо), сторону опонента (її цілі, мотиви, цінності, можливості тощо), кожного учасника про те, як інший сприймає його, про середовище, у якому складаються конкретні стосунки [15, с. 413].

Саме ідеальні картини конфлікту, а не реальність визначають поведінку сторін. Людина не просто реагує на ситуацію, але визначає її, поступово визначаючи себе в цій ситуації, і тим самим вона створює, конструює конфліктну ситуацію. Міра відповідності образу конфліктної ситуації реальності може бути різною. Виходячи з цього виділяють чотири випадки об'єктивної конфліктної ситуації:

· конфліктна ситуація об'єктивно існує, але не усвідомлюється, не сприймається учасниками. Конфлікту як соціально-психологічного явища не існує;

· об'єктивна конфліктна ситуація існує, а сторони сприймають ситуацію як конфліктну, однак із певними істотними відхиленнями від дійсності (випадок неадекватно сприйнятого конфлікту);

· об'єктивна конфліктна ситуація відсутня, але тим менше відносини сторін помилково сприймаються як конфліктні (випадок помилкового конфлікту);

· конфліктна ситуація об'єктивно існує і за ключовими характеристиками адекватно сприймається учасниками. Такий варіант може бути названо конфліктом, який адекватно сприймається.

Зазвичай конфліктна ситуація характеризується значним ступенем перекрученості, невизначеності. Тому саме невизначеність результату є необхідною умовою виникнення конфлікту, тому що тільки в цьому випадку в конфлікт можуть вступати ті його учасники, що із самого початку приречені на поразку.

У випадку нейтральної взаємодії ситуація спілкування сприймається, як правило, адекватно. Звичайно, відбувається певне перекручування та втрата інформації як у процесі комунікації, так і як результат специфіки соціальної концепції. Це цілком природно, тому що інформація знеособлена, але має особистісне значення. Однак у конфліктній ситуації сприйняття зазнає особливих змін -- зростає ступінь його суб'єктивності.

Ступінь перекручування конфліктної ситуації -- не постійна величина. Це можуть бути незначні відхилення, наприклад, у короткочасних конфліктах. Однак дослідження соціально-перцептивних процесів у важких ситуаціях взаємодії показують, що перекручування в сприйнятті ситуації здатні досягати значних масштабів [16, с. 313].

Отже, конфлікт -- це стосунки між суб'єктами соціальної взаємодії, які характеризуються протиборством за наявності протилежних мотивів (потреб, інтересів, цілей, ідеалів, переконань) чи суджень (думок, поглядів, оцінок). Він має певний набір характеристик основних його учасників. Важливими психологічними складовими конфліктної ситуації є прагнення сторін, стратегія й тактика їхньої поведінки, а також їхнє сприйняття конфліктної ситуації. Потреби є основною причиною активності людини в конфліктній ситуації. Вони являють собою стан суб'єкта, обумовлений відсутністю опонента серед об'єктів, необхідних для його існування й розвитку.

1.2 Загальна характеристика дорослого віку

Індивідуальний розвиток дорослої людини є продовженням онтогенезу із закладеною в ньому філогенетичною програмою. Дорослість -- неоднорідний віковий період, що починається після юності і триває до кінця життя. У цьому віці продовжується психічний та особистісний розвиток людини, пошук своєї ідентичності (на основі професії та способу життя), розширюються її можливості як суб'єкта діяльності, пізнання, спілкування. На дорослу людину покладається відповідальність не тільки за реалізацію власного життєвого покликання, а й за долю інших людей. Вона повинна вирішувати безліч складних соціальних завдань, долати професійні та особистісні випробування, переживати втрати, які часто загрожують психічному здоров'ю особистості [17, с. 67].

Потужним є прагнення дорослої людини до все більшої незалежності від батьків, інших дорослих у прийнятті рішень, навіть якщо це пов'язане з ризиком для власного благополуччя. Вона шукає близькості з партнером протилежної статі, усвідомлюючи, що інтимність вимагає взаємної довіри, підтримки, розпочинає сімейне життя [18, с. 153].

Досягнення соціальної зрілості є передумовою самостійності дорослої людини на роботі й у сім'ї, реалізації її здібностей і мрій. Вона здатна критично оцінити життя, приймаючи рішення про правильність обраного життєвого шляху чи шукаючи нову ідентичність.

Розвиток особистості дорослої людини відбувається за такими напрямами:

а) зростання самостійності людини, її свободи та відповідальності, розвиток індивідуальності (неповторності), творчого ставлення до дійсності та власного життєвого шляху;

б) посилення соціально-духовної інтегрованості людини, соціальної відповідальності, збагачення форм її життєдіяльності [19, с. 348].

Дорослість французьким психологом Отто Клапаредом розглядалася як стабільний період. Він характеризував зрілість (дорослість) як стан психічної "скам'янілості", коли припиняється процес розвитку [20, с. 421]. Такої ж думки дотримувалися багато інших авторів. Наприклад, американський психолог Вільям Джеймс стверджував, що після 25 років дорослі не можуть творити нові ідеї [21, с. 154]. Подібної позиції дотримувався Ж. Піаже, стверджуючи, що розвиток інтелекту людини зупиняється на порозі дорослості [22, с. 434]. Психологічні характеристики дорослої людини використовували як еталони і при виявленні інволюційних процесів (втрати чи спрощення функцій) у період старіння. З виникненням наприкінці XIX -- на початку XX ст. геронтології -- науки, що вивчає проблеми старіння людини, -- дані про молодих людей використовували для визначення величини зниження функцій або їх збереження в загальному інволюційному процесі [23, с. 121].

Психологія дорослих як самостійна галузь психології почала формуватися в 30-ті роки XX ст., однак активний її розвиток відбувається лише в останні роки. Тому концептуальна основа та практична база досліджень психіки дорослої людини перебувають на стадії формування.

Найґрунтовніше досліджено розвиток пізнавальної сфери та інтелекту дорослої людини. Проте, не з'ясованим залишається процес становлення особистості на різних етапах дорослості.

Враховуючи соціальні, психологічні і біологічні чинники, дослідники окреслюють межі дорослості по-різному. Наприклад, Е. Еріксон виокремлює ранню дорослість (20-- 45 років), середню дорослість (40--60 років) і пізню дорослість (понад 60 років) [24, с. 253]. Американський психолог Джон Бромлей вважав інакше. На його думку, дорослість складається з чотирьох стадій: ранньої (20--25 років), середньої (25--40 років), пізньої дорослості (40--55 років) і передпенсійного віку (55--65 років). Після неї настає старіння, в якому виокремлюють стадії "віддалення від справ", або "відставки" (65--70 років), старості (70 років і більше) і дряхлості, хворобливої старості і смерті [25, с. 532]. А ось за періодизацією російського психолога Бориса Ананьєва (1907--1972), середній вік (зрілість) складається із двох фаз (від 21--22 до 35 років і від 36 до 55--60 років), потім настає похилий вік (від 55--60 до 75 років), далі -- старість (75--90 років) і вік довгожителів [26, с. 426].

Загалом, дорослість є найтривалішим періодом життя людини, який складається з таких стадій:

1) рання дорослість (від 20 до 40 років);

2) зріла дорослість (від 40 до 60 років).

Та навіть і ця періодизація є умовною. Стверджувати, що конкретна людина перебуває на певній стадії дорослості, досить складно, оскільки суттєво впливають на її поведінку та розвиток особливості життєвого шляху, суб'єктивне уявлення про себе і свій вік. Тому часто щодо дорослої людини використовують поняття "віковий час" -- внутрішній часовий графік життя, спосіб встановлення, наскільки людина у своєму розвитку випереджає ключові соціальні події, що припадають на період дорослості, або відстає від них. Такими подіями є навчання у вищому навчальному закладі, одруження, народження дітей, досягнення певного соціального статусу, вихід на пенсію тощо[27, с. 223].

Для визначення віку людини використовують також поняття "біологічний вік", "соціальний вік" і "психологічний вік".

Психологічний вік вказує на рівень адаптованості людини до вимог навколишнього світу, характеризує розвиток її інтелекту, здатність до навчання, рухові навички, а також такі суб'єктивні фактори, як ідентичність, життєвий план, переживання, установки, мотиви тощо.

Соціальний вік визначають з огляду на відповідність становища людини існуючим у конкретному соціумі нормам.

Біологічний вік найчастіше вказує на відповідність стану організму та його функціональних систем певному моменту життя людини. Проте його межі чітко не окреслені, оскільки існують значні відмінності тривалості життя, стану здоров'я людей. Його беруть до уваги передусім під час розгляду закономірностей розвитку когнітивної сфери, зіставляючи її особливості з особливостями динаміки психофізіологічних функцій, які визначають закономірності дії пізнавальних процесів. Це зумовлено тим, що будь-яка психічна властивість формується як певне поєднання психофізіологічних функцій (сенсорної, мнемічної, моторної), дій з різними операціями (перцептивні, мнемічні, логічні та ін.) і мотивацій (потреби, настанови, інтереси і ціннісні орієнтації).

Ранній дорослий вік охоплює період від 20 до 40 років. Людина в цьому віці є статево зрілою, в неї розвинуті розумові здібності та інтереси, сформована система цінностей (світогляд, життєва позиція), цілісний Я-образ, готовність до самовдосконалення та професійні наміри. Він охоплює дві фази [28, с. 113].

Розглянемо першу фазу ранньої дорослості, яка триває приблизно від 20 до 30 років життя і збігається з молодістю людини. У цей період людина досягає піку у своєму фізичному розвитку, є здоровою, сильною, витривалою, енергійною, здатною до народження дітей. Активно збагачується її психологічний і соціальний досвід, вона включається в усі види соціальної активності, оволодіває багатьма соціальними ролями. Розвиток особистості людини зумовлюється передусім особливостями сімейного та професійного життя. Вона відходить від батьківської сім'ї, обирає супутника життя, приймає рішення про шлюб і створення сім'ї, народження дітей, займається їх вихованням. Одночасно зі створенням сім'ї людина спрямовує свої зусилля на професійне навчання, пошук постійного місця зайнятості, професійну адаптацію, досягнення професійного успіху, кар'єру.

Друга фаза ранньої дорослості охоплює період від 30 до 40 років. Особливості розвитку людини в цей час залежать від ступеня і продуктивності її соціальної активності, досягнутого статусу, перебігу попередніх стабільних і кризових періодів. Новий статус дорослого забезпечується його правами і обов'язками в різних сферах життя й діяльності, консолідацією соціальних і професійних ролей.

У другій фазі ранньої дорослості людині доводиться вирішувати такі завдання:

1) професійної кар'єри. Основною формою соціальної активності людини на цьому етапі її життя є професійна діяльність, нагромадження досвіду. Для одних людей задоволеність життям пов'язана з роботою, до інших приходить усвідомлення обмеженості можливостей власного зростання та неможливості здійснення задумів щодо кар'єри. Джерелом задоволення життям для них стає переважно сім'я та особисті інтереси.

2) виховання дітей. Із народженням дитини зусилля сім'ї спрямовуються на її виховання. Кожен період розвитку дитини вимагає переходу батьківства на якісно новий рівень.

У процесі розвитку дитини батькам не тільки доводиться вирішувати її проблеми, задовольняти запити, а й долати труднощі, які виникають у подружніх взаєминах. На кожній стадії батьки повинні розв'язувати свої внутрішні конфлікти на більш вищому рівні інтеграції. Тому основним завданням ранньої дорослості є вирішення суперечностей між власною ідентичністю та поєднанням соціальних ролей, між близькістю у стосунках з іншими людьми й ізоляцією від них.

Досягнення ідентичності забезпечує відчуття неперервності досвіду дорослого життя. У зв'язку з пошуками ідентичності людям постійно доводиться пізнавати, оцінювати себе, визначати та змінювати свої пріоритети, місце в соціальному оточенні.

Загалом, на етапі ранньої дорослості людина досягає піку у своєму фізичному розвитку, завдяки включенню у різні сфери соціального життя збагачується її досвід. Їй доводиться вирішувати важливі проблеми та завдання професійної кар'єри, виховання дітей, досягати ідентичності, розв'язувати суперечність між близькістю та ізоляцією у стосунках з людьми.

Зрілий дорослий вік є своєрідним проміжним етапом, що охоплює період життя людини приблизно від 40 до 60 років. Однак ці межі досить умовні, адже людина може зараховувати чи не зараховувати себе до цієї категорії залежно від особливостей свого життя: віку дітей, самопочуття, професійних досягнень тощо. Тому і тривалість зрілого дорослого віку у різних людей буває різною [29, с. 413].

Людина, яка досягла середини життя, усвідомлює свою відмежованість не тільки від молоді, а й від тих, хто дожив до старості. У цей час вона починає відчувати, що від стану здоров'я залежать професійні успіхи.

Психологічні ознаки зрілого дорослого віку пов'язані з проблемами наступності та зміни життя. На цьому етапі людина усвідомлює, що вона вже прийняла важливі рішення щодо своєї професійної кар'єри та сімейного життя, а тому необхідно сконцентруватися на їх реалізації. Майбутнє не таїть у собі безмежних можливостей для неї.

Настання зрілого дорослого віку людина фіксує тоді, коли діти починають залишати рідний дім. Воно може бути пов'язане і з професійною кар'єрою, тобто зайняттям вищої посади чи здобуттям певного статусу, або з усвідомленням нереалізованості життєвих планів.

Подолання вікових меж молодості індивіди переживають по-різному. Одні розглядають цей життєвий етап як нову можливість у реалізації свого потенціалу, інші відчувають незадоволеність, внутрішнє збентеження і депресію. Погляд людини на свою зрілу дорослість може бути зумовлений економічними умовами життя, соціальними обставинами та особливостями часу, в якому вона живе. Загалом, більшість дорослих без особливих проблем усвідомлюють, що вони вже немолоді, оскільки вважають, що перебувають у розквіті сил. А деяке зниження фізичної активності вони успішно компенсують набутими досвідом і знанням своїх можливостей, що забезпечує їм успіх у житті. Тому на етапі зрілої дорослості людина впевнена у своїх силах, легко приймає рішення. Очевидно, з огляду на це категорію людей 40--60 років називають поколінням керівників. Більшість осіб, відповідальних за прийняття рішень в уряді, промислових корпораціях, належать до цієї вікової категорії. Правда, немало їх ровесників починають відчувати, що їм важко розпорядитися власним життям, деякі після 40 років починають втрачати життєву енергію.

Внутрішній стан людини у зрілому дорослому віці може бути досить суперечливим. Радіючи з приводу сімейного благополуччя, кар'єри чи творчих здібностей, вона все частіше замислюється над проблемами смерті, швидкоплинності часу. Кожна значна подія -- смерть близьких, зміна роботи, розлучення -- змушує подивитись на своє життя під новим кутом зору, задуматися над його минущістю. Очевидно, тому серед психологів побутує думка, що перехід до середини життя є етапом помірної або навіть важкої кризи.

Криза середини життя -- психологічний феномен, що переживається людьми, які досягли 40--45 років, і полягає в критичній оцінці та переоцінці досягнутого в житті [30, с. 45].

Нерідко така переоцінка зумовлює усвідомлення того, що життя минуло безглуздо і час уже втрачено. Внаслідок цього в настрої людини починають домінувати депресивні стани, знижується її життєдіяльність. Але криза середини життя не є обов'язковою. У багатьох людей перехід до середнього віку відбувається непомітно і плавно. Вони об'єктивно оцінюють свої колишні плани й реальні можливості щодо їх втілення в життя, переосмислюють цілі, яких необхідно досягнути.

У зрілому дорослому віці перед людиною постає багато проблем, від вирішення яких залежить її розвиток. Основними з них є перехід до генеративності, захопленості собою, стагнація.

Генеративність (лат. generativus -- породжую) полягає в інтересі до наступного покоління, різноманітних аспектів його виховання. На цій стадії люди діють у прокреативній (породжують і задовольняють потреби наступного покоління), продуктивній (поєднують роботу із сімейним життям і вихованням нового покоління) і креативній (збільшують культурний потенціал) сферах. У жінок генеративність здебільшого виражається в просоціальних властивостях особистості (здатності допомагати іншим людям, дбати про інтереси групи, суспільства), у заглибленні в процес виховання дітей, турботі про близьких людей, відповідних настановах у своїй роботі.

Захопленість собою виявляється в тому, що людина так перебудовує своє життя, внаслідок чого в її центрі опиняється власне Я. Вона не турбується про інших, а дбає про своє здоров'я, має хобі, подорожує, відпочиває на курортах, відвідує розважальні заходи, ходить у гості.

Стагнація полягає у відсутності життєвих перспектив, недостатньому орієнтуванні людини в часі, втраті сенсу життя. Своїм настроєм, поведінкою вона виражає втому від життя, пасивне очікування смерті.

Найвідчутнішими в житті дорослої людини є такі проблеми:

а) зниження життєвих сил, послаблення здоров'я, що змушує переключити енергію з фізичної на розумову діяльність. У свідомості людини визнання цінності фізичних сил змінюється визнанням цінності мудрості;

б) фізіологічні зміни, що спонукає людину до врівноваження соціального й сексуального аспектів у стосунках. Її спілкування з представником протилежної статі розгортається на товариських засадах, а не на сексуальній близькості чи конкуренції;

в) емоційне збіднення життєвих буднів, що потребує від особистості неабиякої емоційної гнучкості. Причиною цього можуть бути руйнування сім'ї, віддаленість від друзів, охолодження до того, що захоплювало на попередніх етапах життя;

г) розумова ригідність (негнучкість), тобто схильність надто вперто дотримуватися своїх життєвих правил, з недовірою ставитись до нових ідей.

Зумовлюють її попередній досвід, звички, усталений стиль розмірковувань. Усе це актуалізує проблему розумової гнучкості особистості.

У зрілому дорослому віці людина опиняється перед неминучістю вирішення таких завдань [32, с. 112]:

а) необхідність диференціації Я (Я-професіонал, Я-потенційний пенсіонер, Я-сім'янин, Я-керівник, Я-зріла особистість та ін.), уникнення надмірної захопленості своїми соціальними ролями. Якщо люди утверджують себе тільки в межах своєї роботи чи сім'ї, то вихід на пенсію, зміна роботи чи покидання дітьми батьківського дому зумовлюють такий наплив негативних емоцій, з якими дорослий може не впоратися;

б) уникнення надмірного зосередження на хворобах, болях, якими супроводжується старість;

в) трансцендентація Я (вихід за межі Я до вічного, космічного, божественного), яка приходить на зміну захопленості Я. Особливе значення вона має у старості, але і в ранньому дорослому віці багатьох людей навідують думки про старість і смерть. Важливо, щоб вони зустрічали старість без відчаю, долали страх від усвідомлення неминучості смерті зацікавленою участю в долі молодого покоління.

Ці проблеми набувають особливого значення наприкінці зрілого дорослого віку. Як свідчать дослідження, період від 50 до 60 років є сприятливим для корекцій стилю життя, головних цілей та інтересів.

У зрілому дорослому віці людина переглядає свої цілі, замислюється, наскільки реалізовані поставлені перед собою завдання, часто по-новому починає бачити свою роботу, усвідомлюючи, що професійний вибір уже зроблено. Окремі з них, розчарувавшись у своїй роботі, втративши її чи не досягнувши бажаного професійного статусу, відчувають гостре невдоволення собою і своїм життям. Інші, збагнувши, що надто багато часу було віддано професійним справам, зосереджуються на сім'ї, міжособистісних стосунках, духовному, моральному вдосконаленні.

Нерідко на цьому віковому етапі людину переслідують не тільки традиційні, а й специфічні проблеми (алкоголізм, самотність, безпритульність, хронічні захворювання, інвалідність тощо), для подолання яких необхідні додаткові психологічні, емоційні сили, специфічні способи соціальної поведінки. Отже, у зрілому дорослому віці людина веде розумний спосіб життя, відчуває соціальну відповідальність за рідних, допомагає їм. Цей період життя характеризується втратою відчуття молодості, зниженням професійної активності, посиленням інтимності у подружніх стосунках, усвідомленням незворотності фізіологічних змін і пристосуванням до них.

1.3 Стилі конфліктної поведінки в дорослому віці

Можливість виникнення конфлікту існує у всіх сферах. Конфлікти народжуються на грунті щоденних розбіжностей у поглядах, протиборстві різних суджень, потреб, бажань, стилей життя, надій, інтересів та особистісних особливостей. Конфлікт - це невід'ємна особливість будь - якого процесу соціального розвитку. Для всіх видів конфліктів характерним є:

· наявність не менше двох сторін, які контактують між собою;

· взаємонесумісність цінностей і намірів сторін;

· протиставлення дій одної сторони іншій і навпаки;

· поведінка, направлена на ліквідацію планів і руйнування намірів іншої сторони, щоб придбати, здобути щось за рахунок неї;

· застосування сили і примусу з метою вплинути на поведінку іншої сторони в бажаному напрямку;

· наявність емоційної напруги в стосунках між партнерами.

Існує п'ять основних стилів вірішення конфлікту. Вони описані і широко використовуються в програмах навчання управління справами, в основі яких лежить система, що називається методом Томаса-Кілмена [34, с. 56]. Система дозволяє створити для кожної людини свій власний стиль вирішення конфлікту. Основні стилі поведінки в конфліктній ситуації пов'язані з загальним джерелом будь-якого конфлікту - неспівпаданням інтересів двох чи більше сторін.

Стиль поведінки в конкретному конфлікті визначається тою мірою, якою людина хоче задовільнити власні інтереси (діючи пасивно чи активно) та інтереси іншої сторони (діючи сумісно чи індивідуально).

Якщо представити це у графічній формі, можна отримати сітку Томаса-Кілмена, що дозволяє визначити місце та назву для кожного з п'яти основних стилів вирішення конфлікту (рис. 1.3.).

Рис. 1.3. Сітка Томаса-Кілмена.

Якщо почати зі сторони, на якій відмічені активні та пасивні дії, то, якщо реакція пасивна, людина буде старатися вийти з конфлікту, якщо вона активна, то людина намагатиметься вирішити його.

Верхня частина сітки розкриває сумісні дії. Якщо людина надає перевагу сумісним діям, то вона буде намагатися вирішити конфлікт разом з іншою людиною чи групою людей, які в ньому задіяні. Якщо ж надає перевагу індивідуальним діям, то вона буде шукати свій шлях вирішення проблеми, чи шлях уникнення її вирішення.

Коли скласти разом ці дві частини сітки, вийде матриця з п'яти стилів.

1.3.1 Стиль конкуренції

Як показує сітка, людина, що використовує стиль конкуренції, досить активна і в переважній більшості йде до вирішення конфлікту своїм власним шляхом. Вона не дуже зацікавлена у співробітництві з іншими людьми, зате здатна на вольові рішення. Згідно опису динаміки процесу Томасом та Кілменом, людина намагається, в першу чергу, задовільнити власні інтереси, не враховуючи інтереси інших, спонукаючи їх приймати своє власне вирішення проблем. Для досягнення своєї мети, така людина використовує свої вольові якості, і якщо її воля досить сильна, то це їй вдається.

Ось приклади тих випадків, коли варто використовувати цей стиль:

ь кінцевий результат є дуже важливим для людини, і вона робить велику ставку на своє вирішення проблеми;

ь людина має достатньо авторитету для прийняття рішення і очевидним є те, що запропоноване їй вирішення - найкраще;

ь рішення необхідно прийняти швидко, і людина має достатньо влади для цього;

ь коли людина відчуває, що в неї немає іншого вибору і їй нема що втрачати.

Негативними наслідками цієї стратегії є те, що людина, не враховуючи інтереси інших, може прийти до програшу конфлікту, а також втратити свій авторитет.

1.3.2 Стиль ухилень

Другий з п'яти основних підходів до вирішення конфліктної ситуації реалізується тоді, коли людина не відстоює свої права, не співпрацює ні з ким для знаходження рішення проблеми чи просто ухиляється від вирішення конфлікту. Цей стиль можна використовувати, коли проблема, якої торкаються, не дуже важлива для людини, коли вона не хоче тратити сили на її вирішення, чи коли вона відчуває, що, знаходиться в безнадійному положенні.

Нище наведені найбільш типові ситуації, в яких рекомендується використовувати стиль ухилення:

ь напруга дуже велика, і людина відчуває необхідність послаблення напруги;

ь людина знає, що не може або навіть не хоче вирішувати конфлікт на свою користь;

ь людина хоче виграти час, можливо, для того, щоб отримати додаткову інформацію;

ь ситуація дуже складна і людина відчуває, що вирішення конфлікту вимагає набто багадо від неї;

ь намагатися вирішити проблему негайно - небезпечно, оскільки відкриття та обговорення конфлікту може тільки ускладнити ситуацію.

Якщо проблема важлива для людини, то вона не повинна використовувати цю стратегію, інакше перемога відійде в іншу сторону. Це є негативним наслідком даної стратегії.

В дійсності, відхід або відстрочка від вирішення конфлікту може бути досить вдалою та конструктивною реакцією на конфліктну ситуацію.

1.3.3 Стиль пристосування

Третім стилем є стиль пристосування. Він означає те, що людина діє спільно з іншою, не намагаючись відстоювати власні інтереси. Томас і Кілмен говорять, що людина діє у такому стилі, коли "жертвує" своїми інтерсами на користь іншої людини, поступаючись їй чи жаліючи її.

Оскільки, використовуючи цей підхід, людина відсуває свої інтереси в сторону, то краще так чинити тоді, коли вклад в даному випадку не дуже великий, чи коли ставка на позитивне рішення проблеми не дуже велика.

Стиль пристосування може нагадувати ухилення. Однак, основна відмінність в тому, що людина діє разом з іншою, приймає участь в ситуації та погоджується робити те, чого хоче інша людина.

Ось найбільш характерні ситуації, в яких рекомендується стиль пристосування:

ь людину не особливо хвилює те, що сталося;

ь людина хоче зберегти мир та добрі відносини з іншими людьми;

ь людина розуміє, що кінцевий результат набагато важливіший для іншої людини;

ь людина вважає, що інша людина може отримати з цієї ситуації корисний урок, якщо вона поступиться своїм бажанням.

Поступаючись, погоджуючись чи "жертвуючи" своїми інтересами на користь іншої людини, можна пом'якшити конфліктну ситуацію та встановити гармонію.

Негативною стороною є те, що жертвуючи своїми інтересами, людина пригнічує саму себе і показує іншій людині, що нею можна маніпулювати. В свою чергу протилежна сторона може скористатися цим.

1.3.4 Стиль співробітництва

Четвертним є стиль співробітництва. Використовуючи цей стиль, людина бере активну участь у вирішенні конфлікту та відстоює свої інтереси, але при цьому намагається спіпрацювати з іншою людиною. Цей стиль потребує більш довгої роботи в порівнянні з іншими підходами до конфлікту, оскільки людина з початку "викладає на стіл" потреби та інтереси обох сторін, а потім обговорює їх. Цей стиль особливо ефективний, коли сторони мають різні приховані потреби. В таких випадках буває важко визначити джерело незадоволення.

Для успішного використання стилю співробітництва необхідно затратити деякий час на пошук прихованих інтересів та потреб, для розробки способу задоволення справжніх бажань з обох сторін.

Такий підхід рекомендується використовувати в описаних нижче ситуаціях:

ь вирішення проблеми дуже важливе для обох сторін, і ніхто не хоче повністю відмежуватись;

ь є час попрацювати над проблемою, що виникла;

ь опоненти хочуть поставити на обговорення деякі ідеї та попрацювати над їх вирішенням;

ь обидві сторони мають однакову владу та не помічають різницю в положенні, щоб "на рівних" шукати вирішення проблеми.

Співробітництво є дружнім, мудрим підходом до вирішення завдання визначення та задоволення інтересів обох сторін. Однак, це потребує певних зусиль. Обидві сторони повинні затратити на це деякий час, вони повинні зуміти пояснити свої бажання, виразити свої потреби, вислухати одне одного, а потім напрацювати альтернативні варіанти вирішення проблеми.

Негативним в цій стратегії є те, що на вирішення конфлікту потрібно багато часу, адже ніхто не захоче відмежовуватися від проблеми.

1.3.5 Стиль компромісу

В середині сітки знаходиться стиль компромісу. Людина дещо поступається своїми інтересами, щоб задовільнити їх частково, і інша сторона робить те саме. Іншими словами, людина погоджується на часткове задоволення свого бажання і часткове виконання бажання іншої людини. Компроміс досягається на більш поверхневому рівні в порівнянні з співробитництвом.

Нище перечисленні типові випадки, в яких стиль компромісу найбільш ефективний:

ь обидві сторони мають однакову владу і мають взаємовиключні інтереси;

ь інші підходи до вирішення проблеми виявилися неефективними;

ь задоволення бажання має для людини не дуже велике значення, і вона може дещо змінити поставлену на початку мету;

Компроміс дозволить зберегти взаємовідносини та отримати хоча б щось, ніж все втратити. Компроміс часто є вдалим відступом чи навіть останньою можливістю прийти до будь-якого вирішення.

Негативною стороною є те, що людина при цій стратегії частково жертвує своїми бажаннями.

Отже, людина може використовувати свій власний стиль вирішення конфлікту. Кожен стиль несе за собою як позитивні так і негативні наслідки, але, важливо зрозуміти, що кожен з них ефективний тільки в певних умовах і ні один не може бути виділений як найкращий.

Висновки до 1 розділу

1. Людина в ранньому дорослому віці є статево дозрілою, в неї розвинуті розумові здібності та інтереси, сформовані система цінностей (світогляд, життєва позиція), цілісний Я-образ, готовність до самовдосконалення та професійні наміри.

2. Досягнення соціальної зрілості є передумовою самостійності дорослої людини на роботі й у сім'ї, реалізації її здібностей і мрій. Вона здатна критично оцінити життя, приймаючи рішення про правильність обраного життєвого шляху чи шукаючи нову ідентичність.

3. У зрілому дорослому віці людина переглядає свої цілі, задумується, наскільки реалізовані поставлені перед собою завдання, часто по-новому починає бачити свою роботу, усвідомлюючи, що професійний вибір уже зроблено.

4. У зрілому дорослому віці людина веде розумний спосіб життя, відчуває соціальну відповідальність за рідних, допомагає їм. Цей період життя характеризується втратою відчуття молодості, зниженням професійної активності, посиленням інтимності у подружніх стосунках, усвідомленням незворотності фізіологічних змін і пристосуванням до них.

5. Конфлікт -- це стосунки між суб'єктами соціальної взаємодії, які характеризуються протиборством за наявності протилежних мотивів (потреб, інтересів, цілей, ідеалів, переконань) чи суджень (думок, поглядів, оцінок і т. п.).

6. У будь-якому соціальному конфлікті, чи то в міжособистісному чи міждержавному, основними дійовими особами є люди.

7. Важливими психологічними складовими конфліктної ситуації є прагнення сторін, стратегія й тактика їхньої поведінки, а також їхнє сприйняття конфліктної ситуації, тобто ті інформаційні моделі конфлікту, що є в кожної зі сторін і відповідно до яких опоненти організують свою поведінку в конфлікті.

8. Основні стилі поведінки в конфліктній ситуації пов'язані з загальним джерелом будь-якого конфлікту - неспівпаданням інтересів двох чи більше сторін.

9. Стиль поведінки в конкретному конфлікті визначається тою мірою, якою людина хоче задовільнити власні інтереси (діючи пасивно чи активно) та інтереси іншої сторони (діючи сумісно чи індивідуально).

10. Важливо зрозуміти, що кожен з 5 стилів ефективний тільки в певних умовах і ні один з них не може бути виділений як найкращий.

2. Програма та методи дослідження стилів конфліктної поведінки в дорослому віці

2.1 Програма дослідження

Спираючись на мету та завдання, дослідження стилів конфліктної поведінки в дорослому віці проводилося в декілька етапів, а саме:

1. Формування вибіркової сукупності.

Для дослідження стилів конфліктної поведінки були обрані працівники заводу "Арсенал" м. Василькова віком 25 - 55 років. Дана вікова категорія була обрана тому, що, по - перше, саме в дорослих людей вже сформована певна конфліктна поведінка, по - друге, для порівняння ранньої дорослості із зрілою дорослістю.

За спостереженнями досліджені активні, зосереджені на роботі, не всі мають повну вищу освіту. В досліджуванні брали участь 60 чоловік: 30 чоловіків, 15 з яких 25 - 40 років та 15 від 41 до 55 років та 30 жінок, 15 з яких 25 - 40 років та 15 від 41 до 55 років.

Як було вже зазначено вище, в дорослому віці вже більш - менш сформована певна конфліктна поведінка. Деякі люди прагнуть відстояти свої інтереси за рахунок інших, а деякі, навпаки, відмовляються від власних цілей.

2.Вибір методів дослідження.

Методичний інструментарій дослідження склали методики: опитувальник Кенета Томаса "Визначення способів регулювання конфліктів", тест на оцінку рівня конфліктної особистості та методика "Особистісна агресивність і конфліктність". На нашу думку, вони найкраще відображають мету і розкривають завдання дослідження, надаючи інформацію про конфліктну поведінку в дорослому віці. Опитувальник Кенета Томаса є найвідомішим для діагностики поведінки особистості в конфліктній ситуації (точніше, в конфлікті інтересів) [35, с. 153].

Тест на оцінку рівня конфліктної особистості дає чітке уявлення про рівень конфліктності кожної людини. Методика "Особистісна агресивність і конфліктність" дає можливість виявити, чи схильний суб'єкт до конфліктів та агресії як особистісних характеристик [36, с. 36].

Методики прості для сприйняття, їх проведення зайняло приблизно декілька годин.

На нашу думку, подібні методики необхідно регулярно проводити для того, щоб виявити конфліктну поведінку в дорослому віці, рівень конфліктності і мати можливість зарадити їм, допомогти, адже конфлікти руйнують взаємовідносини людей і мають негативні наслідки.


Подобные документы

  • Соціальні та психологічні відмінності поведінки людей різного віку у конфліктних ситуаціях. Корекція конфліктної поведінки серед молоді та оптимізація міжособистісних стосунків. Рекомендації щодо мінімізації негативних наслідків під час конфліктів.

    статья [22,6 K], добавлен 17.08.2017

  • Психологічна характеристика конфлікту і конфліктної взаємодії в малій групі. Характеристика юнацького віку, особливості його конфліктної поведінки у школі та у відносинах з батьками. Емпіричне дослідження стратегій поведінки в конфліктних ситуаціях.

    дипломная работа [637,0 K], добавлен 12.03.2010

  • Психологічні детермінанти конфліктної поведінки підлітків та агресивний компонент в діях неповнолітніх. Емпіричні дослідження сварок та сутичок дітей: методи, процедури та аналіз результатів. Роль негативних почуттів школярів у стосунках з оточуючими.

    курсовая работа [95,5 K], добавлен 09.01.2011

  • Особливості конфліктної поведінки. Проблема агресивності та гендера, їх рішення в психологічній науці. Гендерні особливості прояву агресивності і конфліктності в поведінці працівника органів внутрішніх справ, комунікативні аспекти даного процесу.

    дипломная работа [103,1 K], добавлен 26.12.2012

  • Психологічні особливості підліткового віку. Причини виникнення і форми прояву агресивної поведінки. Розвиток самооцінки в підлітковому віці. Коригуюча програма по зменшенню агресії та підвищенню рівня самооцінки. Методика діагностуючого експерименту.

    дипломная работа [351,4 K], добавлен 12.05.2010

  • Загальнотеоретичні основи дослідження конфліктного поводження в сучасній психології. Психологічний аналіз особистісних чинників та методів вирішення конфлікту. Емпіричне дослідження особистісних чинників, що лежать в основі конфліктної поведінки людини.

    курсовая работа [90,4 K], добавлен 06.02.2012

  • Дослідження сутності та особливостей прояву конфліктної ситуації, сучасного стану проблем конфлікту. Характеристика основних стилів поведінки на основі яких базуються стратегії переговорів: суперництва, співпраці, компромісу, уникнення, пристосування.

    курсовая работа [183,9 K], добавлен 08.06.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.