Особливості психологічних проблем спортсменів та методи їх вирішення

Безпосередній інтерес до самої спортивної діяльності, звичайно, зберігається i на цій стадії розвитку мотивів, але набуває нових якісних особливостей в порівнянні з безпосередньою зацікавленістю спортом взагалі на першій стадії. Спортсмена залучає в даному виді спорту багатство його технічного i тактичного вмісту (прагнення до високої досконалості техніки, ретельна підготовка до змагань, розробка тактичних комбінацій i тому подібне). Спортивна діяльність стає в цей період органічною потребою, що вимагає свого задоволення; велика фізична напруга при заняттях спортом перетворюється на своєрідну необхідність (мотивами занять спортом є вироблена звичка,, необхідність фізичного навантаження”).

Стадія спортивної майстерності. На цій стадії мотивами спортивної діяльності є:

а) прагнення підтримати свою спортивну майстерність на високому рiвнi i добитися ще більших успiхiв в спортивній боротьби, яка стає усе більш гострою i важкою;

б) прагнення служити своїм спортивними досягненнями, як прикладом для наслідування молодим спортсменам;

в) прагнення сприяти розвитку даного виду спорту, збагаченню i вдосконаленню його техніки i тактики, потреба передати свій досвід молодим спортсменам.

Мотиви спортивної діяльності на цій стадії характеризуються яскраво вираженою соціальною спрямованістю

3.1 Особа в спортивній діяльності

Виділяють З підходи до вивчення особи.

1) Заснований на припущенні, що основні структурні одиниці особи -- це її особливості, які є відносно стабільними i постійними. Знання характерних особливостей особи не завжди дозволяє прогнозувати її поведінку в певній ситуації.

2) Ситуаційний -- протилежний до першого підходу. Для довкілля i пiдкрiплення для посилення представляють модель поведінки.

З) Взаємозв'язаний пiдхiд -- згідно цьому, ситуація i людина це 2 зміни, яки спільно представляють поведінку людини. Аби зрозуміти поведінку людини, потрібно зрозуміти його характерні особливості i конкретну ситуацію.

3.2 Особливості характеристик самооцінки спортсмена

Довгий час в психології панувала точка зору, згідно якої, спортсмени мають високий показник рівня самооцінки. Останнім часом все частіше з'являються дані про те, що це не зовсім так. Наприклад, Г.В. Лозова відзначає, що особам, що займаються професійним спортом, властива досить висока самооцінка, але в процесі професійного самовизначення рівень її змінюється. Це виражається в тому, що спочатку висока самооцінка у абітурієнтів фізкультурного ВУЗу знижується особливо, до четвертого курсу, а потім, до моменту закінчення навчання, i під час професійної тренерської діяльності, рівень самооцінки помітно збільшується. При цьому вона впливає на показники професійного самовизначення, але цей вплив не істотний. Це узгоджується з даними, отриманими Р.В. Плашко, згідно яким рівень самооцінки спортсменів до четвертого курсу знижується, а потім підвищується. Таким чином, для самооцінки спортсменів характерна певна динаміка її рівня у зв'язку з самовизначенням особи у вибраний професії. Але, не дивлячись на таку динаміку, спортсмени в середньому мають вищу самооцінку, ніж люди, що не займаються спортом. Так, С.В. Жiлiн відзначає, що для самооцінки дітей-спортсменів, характерний вищий рівень i менша її варіативна в порівнянні з їх однолітками, що не займаються спортом. Проте, варіації показників самооцінки з віком, мабуть, змінюється, оскільки у тренерів були виявлені дуже високі коефіцієнти варіації. Крім того, є данні, що говорять про те, що рівень самооцінки пов'язаний з рівнем кваліфікації спортсмена. У висококвалiфiкованих спортсменів самооцінка достовірно вище.

Деякими дослідниками відмічена специфіка диференціації самооцінки спортсменів. Дана властивість самооцінки рідко згадується у вивченій літератури, тим більше, відносно спортсменів. Наявні ж дані показують, що самооцінка спортсменів менш диференційована, чим самооцінка не спортсменів. Це означає, що спортсмени не схильні давати рiзнi оцінки різним своїм проявам, їх приватні самооцінки не вiдрiзняються варіативною.

Самооцінка спортсменів більш інтегрована, ніж у не спортсменів. Крім того, чим вище спортивний розряд, тим більше інтеграційною виявляється самооцінка спортсмена.

Деякі автори досліджували не самооцінку особи, а суб'єктивну оцінку спортсменами своїх досягнень або майстерності. Так, В.І. Палій стверджує, що самооцінка спортсменами своєї реальної майстерності більш диференційована. Самооцінка ж майбутньої майстерності носить більш узагальнений, інтегрований характер. Такий стан речей здається сповна зрозумілим, оскільки будь-яка людина, спортсмен у тому числі, даватиме детальнішу, різносторонню i критичну оцінку тим своїм якостям, яки він має «тут i зараз», чим тим, яки лише можуть бути в перспективі. До того ж, оцінка себе в майбутньому характеризує швидше така властивість особи, як рівень домагань.

Нарешті, є дані про зв'язок характеристик самооцінки спортсменів з їх віком i статтю. Так, рівень самооцінки вище у хлопців, а також її інтегрованість менше у спортсменів чоловічої статі.

Проте експериментальних робіт, в яких знайшли б віддзеркалення особливості адекватності самооцінки спортсменів в порівнянні з людьми, що не займаються спортом, немає. Але саме міра адекватності, як вже згадувалося вище, може свідчити про рівень адаптації. У особи, яка, у свою чергу виявляється в успiшностi i задоволеності людини своєю діяльністю. Тому, вiдповiдь на питання про існування специфіки адекватності самооцінки у спортсменів, проллє світло на проблему можливостей спорту в корекції самооцінки особи.

Отже, специфіка властивостей самооцінки спортсменів стосується в першу чергу її рівня, який в середньому виявляться досить високим. З цієї точки зору спорт робить позитивний вплив на самооцінку особи, що може виявитися кориснішим для успішної діяльності, як спортивної, так i учбової i взагалі повсякденної.

Спортивна діяльності розуміється як багатобічний процес активності людини, в який, разом з фізичними, розвиваються і вдосконалюються психічні властивості особи. Дійсно, факт єдності діяльності i свiдомостi (отже, i особи) у вітчизняний психології є аксіоматичним, що став одним із засадничих методологічних принципів. Самооцінка, як властивість особи дуже тісно пов'язана з різними характеристиками діяльності спортсмена. Так, Н.Б. Стамбулова відзначає, що одним з симптомів кризи спортивної кар'єри є зневаження самооцінки. Якими ж характеристиками, по яких вона може бути вивчена, володіє діяльності спортсмена? У вивченій літератури досить розгорнуто представлений аналіз особистостей змаганням i тренувальною діяльністю, рис спорту, як виду діяльності, найбільш характерних особистих особливостей спортсменів у зв'язку з їх діяльністю. Проте чітко сформульованої відповіді на питання про ти властивості діяльності спортсмена, по яких вона може бути оцінена, немає. Є лише розрiзненi, несистематизовані думки із цього приводу. Об'єднавши наявні дані, можна зробити вивід про те, що діяльності спортсмена характеризується по міри адаптованості до занять спортом, надійності i ефективності спортсмена, рівню його спортивного майстерства. Слід також відзначити, що як критерії адаптованості людини до діяльності часто розглядається його успішність i міра задоволеності. Оскільки успiшнiсть спортсмена багато в чому пов'язана з його надійністю, ефективністю i рівнем його спортивної кваліфікації, то можна казати про те, що головною характеристикою діяльності спортсмена i одночасно критерієм, по якому вона може бути оцінена, є міра адаптованості спортсмена, через успiшнiсть, що виявляється, i задоволеність.

Розглянемо роль самооцінки в прояві даних характеристик діяльності спортсмена. Вивчаючи спiввiдношення понять самооцінка i адаптованість, є підстава стверджувати, що незалежною зміною є самооцінка. За наявності кореляційних взаємозв'язків між цими показниками можна казати про вплив показників самооцінки на рівень адаптованості, а не навпаки.

Функції самооцінки (орієнтована i регулятивна) служать для оптимізації процесу адаптації, яка, у свою чергу є базисною функцією всіх психічних явищ. С.В. Жiлiн, вслід за Н.Б. Стамбуловою видаляє наступні показники, що адаптовані до спортивної кар'єри: спортивні придбання; спортивні обмеження; відповідність цілей i результатів спортивної кар'єри; витрати, пов'язані з кар'єрою; успiшнiсть спортивної кар'єри; задоволеність спортивною кар'єрою. Частіше за інших у вивченій літератури зустрічаються дані про взаємозв'язок самооцінки з останніми двома.

За даними Г.В. Лозової, особова самооцінка тренерів пов'язана з різними аспектами їх професійної задоволеності опосередковано, через професійну самооцінку. Чим вище рівень останньої, тим вище задоволеність тренерів результатами, що досягаються, відношенням з колегами, керівництвом, вмістом своєї діяльності i діяльністю в цілому, своїм професійним статусом, підготовленістю i рівнем власного професiоналiзму. Ці дані доповнюються результатами, згідно яким самооцінка студентів АФК, магістрів i тренерів пов'язана із задоволеністю професійним вибором i інтегральним показником професійного самовизначення, а самооцінка комунікабельності i адаптації у юних спортсменів - iз задоволеністю спортивною кар'єрою. Це узгоджується з даними С.В. Жiлiна, що говорять про те, що для задоволених самореалiзацiєю в спорті спортсменів, характерні високі показники самооцiнок здоров'я, інтелекту, волі, комунікабельності i життєво важливих якостей, а також загальної самооцінки особи.

Багатьма дослідниками була вiдмiчена особлива роль самооцінки саме з точки зору успiшностi i надійності спортивної діяльності. Про ці показники діяльності спортсмена може свідчити рівень його спортивної майстерності. За даними різних досліджень самооцінка спортсменів пов'язана із спортивною кваліфікацією, а саме, чим більше кваліфікований спортсмен, тим вище рівень, інтегрованості i менше диференційована його самооцінка. В.І. Палій відзначає, що для представниць спортивної гімнастики, що мають звання майстер спорту або майстер спорту міжнародного класу, характерний високій рівень самооцінки, як реальних, так i майбутніх досягнень. Те, що спортсменки високо оцінюють свої майбутні досягнення може свідчити про високій рівень домагань - властивості, найтiснiшим чином пов'язаному з самооцінкою особи. Це узгоджується з думкою М.В. Прiставкиної, про те, що більш кваліфіковані спортсменки (у художній гімнастики) мають вищий рівень домагань, який побічно може свідчити про високій рівень самооцінки. Але при цьому показники рівня приватних само оцінок можуть знижуватись. Так, С.В. Жiлiн відзначає, що чим вище спортивний стаж, тим нижче оцінка спортсменами свого здоров'я. В цілому, багатьма авторами був виявлений той факт, що самооцінка спортсменів високої кваліфікації в різних видах спорту достовірно вище. Так, С.В. Жiлiн стверджує, що успiшнiсть діяльності залежить від враженості загальної самооцінки.

Проте як справедливо відзначає Г.В. Лозова, складно говорити, що тут є визначальний, а що залежним --висока самооцінка особи або висока кваліфікація спортсмена. Іншими словами, з одного боку задовільний високій рівень оцінювання себе допомагає спортсменові досягти високої майстерності, з іншої -- високе спортивне звання сприяє підвищенню рівня самооцінки. Тому, правильно буде визначити відношення між цими двома показниками, як взаємозв'язок або взаємовплив.

Адекватна, злегка завищена, більш менш стійка самооцінка найбільш сприятлива для успішної спортивної діяльності, найкращою адаптованістю до неї, i надiйностi спортсмена. Г.В. Лозова позитивною або оптимальною називає високу, адекватну, середньо диференційовану самооцінку, яка дозволяє досягти найбільших результатів. На пiдставi викладеного багатьма авторами висловлюються припущення, що при таких характеристиках самооцінки найповноцiнiше реалізується її функція регуляції діяльності. Проте дане твердження потребує додаткових доказів, яки можна отримати лише через результати експериментального дослідження.

Особа здатна тверезо оцінити власні можливості, зважити свої сильні i слабкі сторони, відповідно до цього розробити план дій, направлених на конкретний результат, сформувати реалiстичнi домагання. Такий спортсмен емоційно стiйкiший i ефективнішій. Все це додає спортсменові здорової упевненості в собі, прагнення до успiхiв, i, безумовно, позитивно позначається на результативність спортивної діяльності i адаптованості особистості в спорті, так i у всіх останніх сферах життя. Спортсмен, володіє такою самооцінкою, краще оцінює не лише власний потенціал. Уміючи давати правильну оцінку собі, він здатний реально оцінити можливості суперника, що також позитивно позначається на результатах його спортивної діяльності.

Якщо спортсмен володіє неадекватною самооцінкою (заниженою або завищеною), знижуються його здібності до саморегуляції. У такій ситуації можливо зниження спортивних результатів, поразки, що повторюються, розлади саморегуляції, внутрішні i між особові конфлікти. Все це супроводжується негативними проявами особистих характеристик спортсмена. Збільшується особиста тривожність, рівень домагань перестає бути адекватним, розвивається розлад перспективного цiлеполягання, переважає мотивація уникнення невдач, емоційне переживання заважають реалізації мети.

У зв'язку з цим дуже поважно направляти формування самооцінки спортсмена, проводити заходи щодо профілактики або корекцi неадекватної самооцінки.

4. МЕТОДИ МЕНТАЛЬНОГО ТРЕНІНГУ В СПОРТІ

У сучасній теорії й практиці спорту ментальний тренінг (від англ. mеntal - розумовий, психічний) розглядається як цілісна система методів психологічної підготовки спортсменів до змагань, використовувана в процесі систематичного виховання й самовиховання спортсмена. зміст понять «психологічна підготовка» (ПП) і «ментальний тренінг» (МТ) у вітчизняній спортивній психології у відомому сенсі тотожно. Традиційно для радянської психології спорту система методів морально - вольової підготовки спортсменів у системі ментального тренінгу доповнюється аутогенною, ідеомоторною, сюжетно - рольової розумової підготовкою спортсменів, методами розумової репетиції змагань, а також різними методами ауто - і гетеронавіювань, методиками медитації й ін.

Ментальні методи психотренінгу (ММП) нині підкріплені використанням тренерами і спортсменами аудіовізуальної апаратури, комп'ютерних методів введення інформації у свідомість, підсвідомість і безпосередньо в мозок спортсменів, застосуванням електронних технічних засобів для організації біологічного зворотного зв'язку в процесі МТ.

Однак які не були високі успіхи електронної комп'ютерної техніки і створення відео і аудіо сеансів МТ, найголовнішим і основним інструментом психотренінгу залишається психіка і мозок спортсменів і їхніх тренерів. Психіка й мозок діючого спортсмена для вченого, що вивчає особистість спортсмена, - тотожні поняття.

Мозок людини є універсальним психобіокомпьютером, здатним миттєво обробляти величезні і масив інформації обсягом рівному числу Зірок у видимій частині Всесвіту. Відзначимо також й те, що за сучасними науковими даними мозок нормальної людини завантажений лише на 7-9% своїй природної енерго-інформаційної потужності, а в спортивної діяльності ще менш. Отже, методи ментального психотренінгу корисні для мобілізації схованих у мозку, в психіці, в організмі людини ще не реалізованих функціональних можливостей розвитку людини як вигляду, на що й спрямовано спорт. Нижче приводиться короткий огляд деяких методів ментального тренування (МТ), застосовуваних у сучасної загальної і спеціальної психологічної підготовці спортсменів до змагань.

Характеристика методів ментального тренінгу Аутогенне тренування (АТ). В основі існуючих методів АТ лежить механізм самонавіювання (психічного самовпливу), вперше вивчений у практичних цілях французьким аптекарем Э. Кує на початку ХХ століття, уперше застосований у лікарській практиці німецьким терапевтом І. Шульцем. Самонавіювання є умовою, підвищення активності процесів саморегуляції станів. Як критерій ефективності АТ звичайно береться рівень психом'язової релаксації, досягнутий суб'єктом у процесі вправ АТ. Таким чином, саморегуляція в АТ реалізується за допомогою аутокомунікації між «Я» суб'єкта й частинами його тіла, сприйманими суб'єктом як субособистості або елементи внутрішньоособистої сфери.

4.1 Ідеомоторне тренування

В основі ідеомоторного тренування лежить «загадковий ефект» зв'язку думки та руху. Уявлення про рух якимось чином тісно пов'язане з самим рухом. Образ руху (уявлення про рух) викликає саме рух, що проявляється в ідеомоторних актах - мікродіях м'язів, відповідальних за виконання даного руху в цілому. Ідеомоторні акти були відомі вченим ще в ХVІІ сторіччі, але експериментально стали вивчатися лише на при кінці ХІХ сторіччя. Чим яскравіше і повніше уявляє людина бажаний рух, тим легше і точніше вони утворюються в реальній спортивній діяльності. На основі (ІТ) в 1970-і роки виник новий метод ментального психотренінгу, що отримав назву «уявної репетиції» майбутнього змагання. Уявна репетиція (УР). Як пише В.П.Некрасов із співробітниками «оптимальний психічний стан не подарунком долі. Потрібна систематична робота над собою для того, щоб вміти керувати своїми емоціями й почуттями, знімати вплив психічного вантажу тимчасових невдач, боязнь майбутньої діяльності». Цієї мети найкраще всього відповідає метод уявної репетиції, широко використовуваний у практиці психологічної підготовки спортсменів високої кваліфікації. Прикладом ефективності цього методу може служити психологічна підготовка відомого німецького тенісиста Бориса Беккера, який, починаючи з 14-річного віку, годинами «прокручував» у уяві картини його майбутніх зустрічей із зірками світового тенісу в положенні лежачі після перегляду чергового відеозапису за участю зірок тенісу. Метод уявної репетиції успішно використається для адаптації психіки спортсменів до умов майбутнього змагання в поєднанні з ментальним відео тренінгом (перегляд відеозаписів змагань).

4.2 Ментальний імаготренінг

Метод імаготренінга (образ, зображення) заснований на функціях продуктивної (творчої) уяви, що дозволяє спортсмену створити у своєму розумі потрібну картин майбутніх дій, представити себе в бажаному образі, спроектувати цей образ у майбутнє, ужитися в нього. Для цього і існує імаготренінг і його групові варіанти психодрама й соціодрама, що допомагає зобразити й пережити себе тим, ким бажаєш, перевтілитись в образ. Дані методи широко практикуються в сценічній підготовці акторів. Існує велике число психотехнічних вправ для імаго тренінгу. Спортсмен багато в чому подібний до актора, що вочевидь для артистичних видів спорту, наприклад акробатики, футболу, гімнастики, гандболу синхронного плавання, фігурного катання та ін. Проте не талановитому, актору не допоможуть жодні закони творчості. Але ці закони допоможуть обдарованому акторові виявити талант і розвинути його. Відомо, наприклад, що світовий рекордсмен по спортивному плаванню Марко Спітц використовував в своєму імаготренуванні образ стрибаючого зі стартової тумбочки тигра, а інший плавець, рекордсмен миру австралієць Холландер (800,1500 м.) ототожнював себе э своєму ментальному тренуванні і на змаганнях з образом маленької рибки, що полохливо втікає від тієї, що бажає проковтнути її. Відомий спринтер Джесси Оуене, що мав призвістко «чорна куля», використовував образ кулі, що вилітає зі стартового пістолета. Уживаючись в уявний образ, спортсмен розгальмовував свої приховані функціональні можливості, демонструючи вищі спортивні результати. Прийнята «маска - образ» створює спортсменові ефект «психологічного захисту» і робить його недосяжним для суперників вже на старті.

4.3 Методи гіпнозу

Дана група методів відноситься до спеціальних методів інтенсивної психологічної підготовки спортсменів до конкретних змагань. Гіпноз оперує станом трансу, у яке спортсмен уводиться за допомогою навіювання. Вживання цих методів у спорті обмежено, оскільки багато спортсменів і тренери не бажають піддавати психіку спортсменів гіпнотичному впливу, побоюючись, що останні втратять відчуття самодостатності й виникне підсвідома залежність спортсмена від хвиль гіпнотизера. Однак для мобілізації резервних можливостей в спорті методи гіпнозу, як показали експерименти зі спортсменами досить ефективні, але їх використання вимагає високої професійної підготовки психолога (гіпнотизера). Крім того, є, наприклад ефект звикання. Данні методи застосовуються тільки з відома спортсмена і тренера, що також обмежує їх вживання в спорті. Систематичне використання гіпнозу в ментальному тренуванні спортсменів в нашій країні почав в 1970-х роках психолог У.В.Кузьмін. В наслідку цим видом діяльності займалися і інші фахівці, але по сих пір немає методичних публікацій за результатами вживань цих методів, що ускладнює їх аналіз і подальше впровадження в спорт без побоювань пошкодити психіці спортсменів.

4.4 Медитативні методи

Ментальний психотренінг спортсменів за допомогою медитативних методів є новим i нетрадиційним для вітчизняного спорту в порівнянні з вищеописаними методами. Причиною непопулярності цієї групи методів є їх ірраціональність, орієнтація на релiгiйнi доктрини східних духовних учень і окультну практику їх вживання. Проте не можна заперечувати корисність цих методів, їх високу психологічну ефективність при правильному використанні. Медитативна техніка ментального тренінгу ще з давніх часів використовувалася в практичної йоги, в духовних практиках перших християн, в навчанні дзен- i чань-буддистів, i підготовки спортсменів до змагань у деяких видах східних єдиноборств. Останніми роками ці методи почали застосовуватися i в спортивній практиці при підготовки кваліфікованих спортсменів до відповідальних змагань (В. В. Шлахтер). Відомий американський спортсмен i психолог Р. М. Найдіффер в статті «Трансцендентальна медитація» (1988) відзначає, що за допомогою медитаційних методів спортсмен може швидко відновлювати свій біоенергетичний потенціал, легко управляти своєю увагою i психічним станом, досягати ясності мислення в критичних ситуаціях боротьби змагання i iн. У статті описується технiка медитаційних вправ для спортсменів.

4.5 Ментальний вiдеотренiнг та макетне моделювання дій

Це вельми популярна нині техніка ментальної психологічної підготовки спортсменів, здійснювана з використанням відеозаписів ігор i спортивних змагань. Перегляд вiдеозаписiв змагань дозволяє спортсменам своїми очима побачити власні помилки i промахи на змаганнях, краще вивчити своїх суперників, підвищити рівень власно саморегуляції станів. Психологічні ефекти психотренінгу досягаються в цьому методі шляхом групового перегляду і обговоренню в груповій дискусії з приводу тих або інших демонстрованих у фільмі дій або комунікативних актів спортсменів. Залучення до групової дискусії активує комунікативний потенціал спортсменів, заставляє коректувати аутокомунікативні процеси за допомогою візуальних картин i вистав, побачених у вiдеофiльмах. У практиці спорту бували випадки, коли правильний пiдбiр вiдеофiльмів i його перегляд напередодні змагань, забезпечував команді процесів i психічних сил спортсмена.

Даний метод (макетне моделювання дій) найбільш популярний в тактичній підготовки гравців, розігруючи рiзнi тактичні варіанти своїх можливих дій в майбутніх змаганнях на макеті реального ігрового поля, на якому кольоровими фішками представлені гравці своєї i чужої команди. Аналогічний тактико-психологічний тренінг здійснюють учасники в спортивному туризмі, використовуючи карту місцевості майбутніх змагань.

ВИСНОВКИ

У результаті психологічного висновку з різним рівнем і специфікою повсякденної рухової активності було виявлено, що з ростом кваліфікації й збільшенням стажу занять спортом спостерігається погіршення психосоматичного стану, до того ж серед спортсменів була відзначена тенденція до зниження стресостійкості. Варто виділити, що спосіб життя спортсменів, що характеризується чітким дотриманням режимних елементів, виявився менш стресогенним, ніж в осіб, що не займаються спортом.

В умовах м'язового спокою для спортсменів характерно більша перевага тонусу парасимпатичного відділу автономної нервової системи, що визначає більше ощадливе функціонування організму, що забезпечує відновлення пластичних й енергетичних ресурсів після інтенсивної м'язової діяльності.

Специфіка виду спорту обумовлює наявність певних особливостей, які заглиблюються в міру зайнять спортом. Особи, що розвивають швидкісно-силові якості, більш тривожні й менш стресостійки в порівнянні зі спортсменами, що розвивають якість витривалості. Зафіксована більша перевага тонусу парасимпатичної нервової системи, що є компенсаторним механізмом, що захищає організм від нервовопсихічних перевантажень.

Результати аналізу психологічних проблем показали, що спорт позитивно впливає на їхній внутрішньоособовий дозвіл. У процесі занять спортом надається багато можливостей реалізувати свій особистісний потенціал, а також існують умови для ефективного зняття наслідків стресових впливів повсякденного життя й тим самим; нейтралізації нервово-психічної напруги, що нагромадилося. У цьому змісті значення спорту важко переоцінити. Однак для спортсменів характерні деякі психологічні проблеми, які можна охарактеризувати як «тривожна непевність у своїх силах, породжена страхом нових невдач й страхом бути обійденим».

Специфіка тренувального процесу обумовлює наявність різних психологічних проблем: страх нових невдач, непевність у собі, фрустрированість, регресія поводження.

Таким чином, вплив зайнять спортом на стан здоров'я й особистісне благополуччя неоднозначно. З одного боку, спорт знижує стресогенність способу життя, допомагає переборювати особистісні проблеми й знімати психоемоційну напругу повсякденного життя. З іншого боку, з підвищенням кваліфікації й стажу занять спортом знижується стресостійкість, погіршується психосоматичний статус.

Психіка спортсмена в діяльності є складним об'єктом для наукового дослідження. Про світ переживань спортсмена, про те, що відбувається з ним у процесі навчання й тренування, ми довідаємося зі словесного звіту про його суб'єктивні переживання, що ускладнює процес вивчення психічних проявів і наступної їхньої корекції в необхідному напрямку. Кожне виконання вправи, пережитий стан і реалізована в рухах думка - необоротні: рух у новій ситуації будується заново, думка реалізується в іншому стані. І щораз при самозвітуванні спортсмен знаходить нові оцінювання добре освоєних дій або психічних станів.

Складність в організації розвитку психіки спортсмена на заняттях складається в неможливості ізольовано виділити із недостатньої рухової активності одну з її сторін - психіку - і розвивати її окремо. Тому в межах заняття поряд з іншими завданнями тренування треба вирішувати й це завдання, вибірково виділяти для розвитку ту або іншу сторону психіки спортсмена.

У процесі тренування необхідно спеціально організувати розвиток психіки спортсмена шляхом включення в її зміст завдань, що стосуються: технічної підготовки - підвищення майстерності, спритності, умілості в психічній регуляції рухів, дій і поводження; тактичної підготовки - підвищення швидкості мислення, прогнозування й антиципації ходу тактичної боротьби; фізичної підготовки - пізнання сутності фізичної сторони рухів і розвитку здатності до максимального прояву фізичних здатностей.

Вивчивши основні питання спортивної дiяльностi, ми повинні представити, яка її перспектива в найближчому майбутньому. Вони визначаються не стільки закономірностями розвитку досліджень, скільки закономірностями розвитку самого спорту.

Iнновацiйнi методи спілкування на різних вікових рівнях можуть допомогти тренерам у формуванні в молодого покоління сприятливого відношення до спорту, принципових переконань, до придбання соціально значимих моральних якостей, а також прийнятних моделей поведінки спортсменів.

Вирішення завдань психологічної підготовки в сучасній технології здійснюється в основному педагогічними засобами шляхом моделювання умов змагань в учбовотренувальному процесі. Оптимально високий рівень фізичного i технічного стану, а також турнірної витривалості значно знижує дію вбиваючих стрес-факторів на змаганнях i тренуваннях.

Розмови про те, чи є межа спортивним рекордам або його нема, востаннє затихають. Ясно, що десь є ця межа, також як i є межа фізичним можливостям людини. Але про межу психічних можливостей людини навіть не намагаються дискутувати. У цій сфері потенціал людства воістину необмежений. От же з упевненістю можна казати, що саме психологічна підготовка з часом стане важливішою підготовкою спортсменів високого класу i переможцем майбутніх змагань може стати лише той, хто краще за інших підготує свою психіку до боротьби з найсильнішими суперниками.

Це говорить про те, що фахiвцi повною мірою опанували мистецтво фізичної пiдгоговки але проблеми психологічного забезпечення висококласних спортсменів поки що далекі від рішення. Але систематичне використання методів регуляції психічних станів, корекції динаміки утоми, зняття надлишкового психічного напруження, подолання стану фрустрації та релаксації, буде позитивно впливати на внутрішній стан спортсмена. А такі методи, як ідеомоторне тренування, ментальний імаго тренінг, ментальний відео тренінг та макетне моделювання дій, буде сприяти росту самовпевненості в своїх діях, направляти людину до свого самоствердження, змінювати внутрішнє розуміння спортивного життя та бачити нові горизонти в професійному спорті.

СПИСОК ВИКОРИСТОВУВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. И. А. Алешков. Опыт психологического анализа спортивной деятельности. -- В сб.: Психология спортивной деятельности. М., изд. ВНИИФК, 1978.

2. Ильин Е. П. Психология физического воспитания. -- М.: Просвещение, 1987. -- 287 с.

3. Немов Р. С. Психология: Учебное пособие для институтов и училищ -- М. : Просвещение, 1990. - 296 с.

4. Психология спорта высших достижений / Под ред. А.В. Родионова. -- М. : ФиС, 1979. -- 144 с.

5. Психология физического воспитания и спорта / Под ред. Т. Т. Джамгарова и А. Ц. Пунин. -- М. : ФиС, 1979. - 143 с.

6. Ханин Ю.Л. Психология общения в спорте. -- М., ФиС, 1980. - 208 с.

7. Хрестоматия по психологии/ Сост. В. В. Мироненко. Под ред. А. В. Петровского. -- М.: Просвещение, 1977. -- 436 с.

8. Чикова О.М. Психологические особенности спортивной деятельности и личности спортсмена: Учебное пособие для училищ Олимпийского резерва. -- Мн.: ИПП Госэкономплана РБ. 1993. -- 76 с.

9. Ильин Е.П. Психофизиология физического воспитания: Учеб. пос. - М.: Просвещение, 2001. - 223 с.

10. Бабушкин Г.Д. Специфика деятельности тренера. - Омск: ОГИФК, 1985. - 68 с.

11. Горбунов Г.Д. Психопедагогика спорта. - М.: ФиС, 2004. - 208 с.

12. Гогунов Е.Н., Мартьянов Б.И. Психология физического воспитания и спорта: Учеб. пос. - М.: ИЦ "Академия", 2005. - 288 с.

13. Горбань А.П. Профессионально-педагогическое мастерство тренера: Методическое пособие. - Малаховка: МОГИФК, 1988. - 33 с.

14. Кретти Б.Д. Психология в современном спорте. - М.: ФиС, 2000. - 224 с.

15. Меньшова В.Н. Формирование профессиональной команды. - Новосибирск: СибАГС, 2003.

16. Пономарев В.М. Требования к профессиональным способностям, подготовленности и мастерству преподавателя физической культуры / Психологические основы обучения и воспитания: Матер. 26-й науч. конф. / Под ред. А.Н. Николаева. - СПб.: СПб ГАФК им. П.Ф. Лесгафта, 2000, с. 43-46.

17. Разимов А.П. Психология команды. - М.: высшая школа, 2003. - 423 с.

18. Решетень И.Н., Кобер И.Х., Прохорова М.В. Основы педагогического мастерства тренера: Учеб. пос. - Малаховка: МОГИФК, 1986. - 55 с.

19. Родионов А.В. Психология физического воспитания и спорта. - М.: Академический Проект; Фонд "Мир", 2004. - 576 с.

20. Стамбулова Н.Б. Психология спортивной карьеры. - СПб.: Центр карьеры, 1999. - 368 с.

21. Тарас А.Е. Психология спорта. - М.: Харвест, 1995. - 352 с.

22. Шевандрин Н.И. Социальная психология в образовании: Учебное пособие, ч. 1 Концептуальные и прикладные основы социальной психологии - М.: Владос, 2002 - 554 с.