Особливості психологічних проблем спортсменів та методи їх вирішення

ВСТУП

Постійне прагнення людини задовольняти свої потреби в русі, розвивати фізичні якості сприяло тому, що фізичні вправи поступово трансформувалися в сучасні види спорту. Таким чином, фізичні вправи відокремлюються в окремий вид людської діяльності в спортивну діяльність, яка відрізняється специфічними особливостями. Не секрет, що для різних видів спорту характерні різні психологічні навантаження. В даній роботі висвітлені загальні питання психології, які актуальні для будь-якої спортивної спеціалізації.

Так сучасне становлення й розвиток спорту припускає й характеризується ускладненням не тільки самої діяльності, що ми чітко спостерігаємо, порівнюючи сучасні досягнення й рекорди з рекордами двадцяти - тридцятирічної давнини й появою нових видів спорту, але й ускладненням як технологічного, так і психологічного процесу й супроводу спортивної діяльності. На спортивній арені, ми знаємо, сьогодні борються сучасні технології, новітні досягнення в галузі науки й техніки. Спорт завжди буде, і є дослідницьким і досвідченим полігоном науки, тому що основною характеристикою його є "без обмеженість" фізичних і психічних навантажень у виконанні спортивної дії. У складові змісти цих сучасних спортивних технологій, входить неодмінним компонентом випробувань і баталій - людини, і забувати про це ніяк не можна. І це одна з головних причин необхідності нового погляду на проблему психологічного супроводу спорту всіх рівнів. Юний або досвідчений спортсмен, і його тренер однаково мають потребу в професійній постійній психологічній підтримці й допомозі. Спортивна психологія один з найбільш прикладних напрямків сучасної психологічної науки.

Завдання психологічного супроводу спорту, які пред'являє спортивна діяльність, визначаються соціальною й особистісною значимістю для учасників у даному процесі:

- аналіз соціально-психологічних умов спортивної діяльності (проблеми соціалізації спортсмена й команди, вплив національних особливостей і традицій на розвиток спорту, міжособистісні відносини й психологічний клімат спортивних команд, професіоналізм у спорті);

- дослідження особливостей розвитку й формування особистості в умовах спортивної діяльності (вивчення механізмів формування й динаміки особистості, мотивів, рухових здатностей у спорті);

- вивчення психологічних основ формування рухових навичок й якостей (спеціалізовані сприйняття, психологічні особливості різних видів спорту й видів тренування, методи керування психічними станами);

- обґрунтування факторів діяльності, що забезпечують успішність змагань (динаміка психічних процесів у змагальної діяльності, психічна стійкість і надійність, психічні стани, прогнозування успішності);

- визначення основ психологічного забезпечення спортивної діяльності (психологічні типології видів спорту, методи керування психічними станами в спортивній діяльності, діагностика, консультування й психокорекція);

- вивчення й психологічне обґрунтування виховання особистості спортсмена (адекватна оцінка й цілеспрямований розвиток максимальних психічних можливостей спортсмена, розвиток спеціальних психомоторних здатностей); . - керування психічною працездатністю спортсмена під час підготовки й участі в змаганні (організація психологічно обґрунтованого відбору в спортивні команди й розвиток прогресивної динаміки командної діяльності;

- соціально - психологічне забезпечення підготовки спортсменів (рішення проблем міжособистісного спілкування, конфліктів й організація соціально - психологічних тренінгів);

- пошук засобів психічного відновлення й оптимізація форм відпочинку (організація та забезпечення умов стабілізації на різних рівнях спортивної підготовки).

У будь-якому виді спорту умови, в яких проходять змагання, відрізняються від умов тренувальних занять. Таким чином, метою цієї роботи є: розкриття і аналіз психологічних особливостей людини які проявляються у спортивній діяльності.

Тренерам і психологам необхідно готувати спортсменів не лише у фізичному і тактичному плані, але й домогтися у них протистоянню багатьом факторам, які виникають в період перед змаганнями та викликають неузгодженості у функціях організму.

Головним завданням даної роботи є аналіз впливу психологічних особливостей спортивної діяльності на психологічну сферу людини, та розглянути методи впливу на загальне внутрішнє самопочуття спортсмена в різні періоди його життєдіяльності.

1. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ ПСИХОЛОГІЇ СПОРТУ

1.1 Цілі і завдання психології спорту

Основні цілі психології спорту - вивчення психологічних закономірностей формування у спортсменів і команд спортивної майстерності і якостей необхідних для участі в змаганнях, а також розробка психологічно обґрунтованих методів тренування й підготовки до змагань (Мельников 1987).

Досягнення цих цілей припускає рішення наступних конкретних завдань:

1) Вивчення впливу спортивної діяльності на психіку спортсменів:

а) психологічний аналіз змагань (загальний і конкретний по окремим видам спорту);

б) виявлення характеру впливу змагань на спортсменів;

в) визначення вимог, пропонованих змаганнями до психіки спортсмена;

г) визначення (разом із представниками інших спортивних наук) сукупності моральних, вольових й інших психологічних якостей, необхідних спортсменам для успішного виступу на змаганнях;

д) психологічний аналіз розумів тренувальної діяльності та спортивного побуту.

2) Розробка психологічних умов для підвищення ефективності спортивних тренувань. Психологія спорту покликана розкрити механізми і закономірності вдосконалення спортивної майстерності, шляхи формування спеціальних знань, умінь і навичок, а також умови що забезпечують колективних дій спортсменів.

Все це вимагає від психологів:

а) психологічного обґрунтування існуючих методів і засобів спортивного тренування й пошуку нових;

б) визначення шляхів для максимального використання можливостей організму спортсмена, як за рахунок розвитку психічних функцій, так про за рахунок створення апаратурних методів тренування (наприклад, використання систем з біологічним зворотнім зв'язком;

в) розробки методів психологічного опису окремих видів спорту, методів психодіагностики спортивних здібностей соціальної структури й психологічного клімату команди;

г) розробки науково обґрунтованих методів моделювання змагальної обстановки в умовах тренувань.

3) Розробка психологічних основ перед змагальної підготовки спортсменів.

У сьогодення докорінно змінюються вміст і характер перед змагальної підготовки спортсменів. Для успішного виступу в змаганнях вже недостатньо високого рівня тільки фізичної і тактичної підготовленості. Разом з руховими сенсомоторними навичкам і вмінням набувають значимість інтелектуальні навички, а також навички колективних дій. Тому в перед змагальної підготовці велику роль починають грати різні психічні процеси і стани. Зростає значення психологічних чинників і, як наслідок, психологічної підготовки спортсменів до участі в змаганнях. Розробка методів і прийомів такої підготовки одна й з головних функцій психології спорту. Реалізація цієї функції передбачає:

а) вивчення закономірностей функціонування психіки в умовах змагань і розробка методів підвищення стійкості й надійності змагальної діяльності;

б) дослідження психічних станів, що розвиваються в перед змагальних і змагальних умовах;

в) розвиток психопрофілактики, формування прийомів, способів і шляхів психологічного загартування спортсменів, підвищення їхньої стійкості до психотравмуючим впливам.

4) Вивчення соціально-психологічних явищ у спортивному колективі. Психологія спорту вивчає особливості функціонування спортивних колективів і дає характеристику психологічним законам керуючим їхньою діяльністю. Рішення цього завдання припускає:

а) вивчення джерел і механізмів формування внутрішньогрупових. колективних феноменів (почуттів, установок, традицій і тому подібне), а також розробку методів керування ними з метою створення сприятливого психологічного клімату в спортивних командах;

б) вивчання психологічних аспектів і закономірностей міжособистісного спілкування в спортивних командах і розробку критеріїв психологічної сумісності спортсменів;

в) виявлення соціально-психологічних мотивів поводження і діяльності спортсменів;

г) вивчення впливу особистості тренера й стилю його керівництва на успішність діяльності і психологію спортивної команди.

1.2 Предмет спортивної психології

Предметом спортивної психології спорту є психологічні особливості спортивної діяльності в її різноманітних видах і психологічної особливості особистості спортсмена. Спорт займає велике місто в житті сучасного суспільства. Він не тільки забезпечує різносторонній фізичний розвиток людини, але і сприяє вихованню його морально-вольових якостей.

Види спорту різноманітні, але всі вони вимагають участь в спортивних змаганнях і систематичного тренування. Розробка ефективних методів спортивного тренування неможлива без вивчення, з одного боку, характерних особливостей і закономірностей спортивної діяльності, а з іншого боку - особистості спортсмена як суб'єкта цієї діяльності. Разом з іншими науками психологія спорту покликана дати аналіз важливих сторін спортивної діяльності й тим допомогти раціональному рішенню багатьох пов'язаних з нею практичних питань.

Високі вимоги до діяльності змагання спортсменів, довготривалий i творчий процес їх підготовки із залученням різних фахівців, все наростаюче напруження спортивної боротьби i екстремальність її умов породжують нові завдання і пов'язані з ними труднощі психологічної підготовки. Завоювання спортивних рекордів вимагає від спортсмена найвищої напруги фізичних i психічних сил.

Але саме ця вимога передбачає розвиток певних індивідуальних здібностей, яки, у свою чергу, залежать від певних структур особи, у тому числі від ідейних i етичних основ. Саме від змістовних характеристик особи спортсмена залежить успiшнiсть його виступів на змаганнях i рівень підготовки до них. Але вiдсутнiсть уявлення про роль особи в загальній професiйнiй «картині бачення» у фахівців наводить до того, що упор при пiдготовцi спортсменів робиться на ефективність функціонування соматичних проявів, а не на формування необхідних особових якостей. Цим, на нашу думку, i визначаються деколи зриви у виступах на змаганнях.

До теперішнього часу склалася спрощена думка, згідно який «техніка у поєднанні з тактикою э основою спортивної майстерності, а останні сторони підготовки покликані обслуговувати що результуючу діяльність». В той же час звичайними стали претензії тренерів i органiзаторiв спорту до психологічної підготовки. В той же час в тренуванні як такий немає об'єктивно вираженого «місця» дня психологічної підготовки i тим більше «психологічного тренування». Затверджується, що спортивне тренування є спеціалізованим процесом фізичного виховання, здійснюваним в єдності з етичним, розумовим i естетичним вихованням спортсмена. Це дійсно так, але кожного разу саме процес формування базових структур особи спортсмена відбувається стихійно, тобто некеровано i неорганізовано, оскільки спрямованість тренування пов'язана лише з умовами вдосконалення рухової діяльності. Таким чином відбувається розрив між призначенням (функціями) фізичного виховання i його реальним втіленням.

Iснуючi види підготовки (фізична, технічна i тактична) пронизали психологічним вмістом. Проте включенiсть цього вмісту в інші види підготовки наводить до того, що спеціальна психологічна підготовка практично не має власних засобів, хоча має свою мету i завдання. В рамках такого підходу втрачена якість психологічної підготовки, втрачений її об'єкт. Психологічна підготовка спрямована на окремі, «атомарні» структури психіки, свiдомостi або взагалі діяльності. Саме в рамках такого «атомарного» підходу були видiленi види психологічної підготовки: морально-вольова, інтелектуальна, а в прикладному аспекті загальна i спеціальна із збереженням «атомарного» бачення психологічного об'єкту аналізу. При цьому нечітке окреслення наочної області дослідження як в теоретичному плані, так i в прикладному аспекті наводить в подив деяких теоретиків фізичного виховання, а відповідно i до редукції психологічної підготовки до елементарних актів засвоєння, наприклад, функцій психічного.

Зрозумілим стає, що втрата цiлiсного бачення і акцентування функціональної сторони об'єкту дослідження наводить до методично некоректного вживання тих або інших процедур, в практиці. Соцiальнi запити практики, яка є комплексною, вимагають власне комплексних методик, адекватних цiлiсному баченню об'єкту. Але аналітична прикладної області (психологи спорту) спонукала дослідників, що ґрунтуються на «атомарному баченні» i функціональному пiдходi, застосовувати конгломерат всіляких методик, у тому числі некритично запозичені закордонні процедури психодіагностики. У цьому криється одна з причин недієвості практичних рекомендацій i принципової неможливості організації комплексного, мiждисциплiнарного дослідження в рамках фізичного виховання i спорту.

Під впливом запитів практики, в опорі на можливості досягнутого рівня розвитку психологи спорту закладаються основи теорії психологічної підготовки. На перший план висувається формування вольових властивостей i відчуття високої відповідальності перед суспільством, Виходячи з цього, радянськими психологами А.Ц. Пунi, П.А. Рудiком i іншими була запропонована концепція, яка ґрунтувалася перш за все на морально вольовій підготовки.

У 1960 р. на II Всесоюзний нараді по психології спорту Г. М. Гагаєва конкретизує що проблему відносно певного вигляду спорту i говорить про психологічну підготовку як про формування у спортсмена найбільшої готовності до максимальної напруги волі для подолання всіх труднощів, що виникли в процесі боротьби змагання, для повного використання всіх своїх сил i можливостей.

У ці ж роки відбувається виділення ще одного елементу психологічної підготовки. Стає ясним, що спортивний результат знаходиться не в лiнiйнiй залежності від мотивації i волі, а є результуючою i інших змінних, таких, як рівень домагань, вміст емоційної напруги i т.д.

Аналіз, проведений П.А. Рудіком, розкриває єство психологічної підготовки в рамках психології спорту. Він вважає, що до розробки проблеми психологічної підготовки спортсмена психологія спорту вивчала лише вплив систематичних занять тим або іншим видом спорту на розвиток різних психологічних функцій. На його думку, психологічна підготовка дає новий напрям, заснований на вивченні мери розвитку конкретних психічних функцій спортсмена з метою досягнення великих успiхiв в певному виді спорту, на вивченні психічних станів i особливостей особи спортсмена відповідно вимогам обраного виду спорту. Тому предметом психологічної підготовки для спортивних психологів стає цілеспрямовані вдосконалення психічних процесів, станів i особливостей особи спортсмена. Іншими словами, психологія спорту зробила певний крок вперед - вона переходить тим самим з емпіричного рівня дослідження на теоретичний, обмежуючи свою наукову область i заповнюючи її певним вмістом.

У зв'язку з цим характерне розуміння того факту, що вольова підготовка, що розглядається як цiлiсна реакція i як складова частина тренувального процесу, не охоплює всього різноманіття психічних функцій. Неповнота цієї реакції по своєму об'єму, її віднесеність педагогами до тренувального процесу, усвідомлення необхідності обліку всіляких компонентів психіки наводить до виділення психологічної підготовки як особливі освіти в рамках саме підготовки, а не тренувального процесу.

Тим часом психологічна підготовка здійснюється лише шляхом «вдосконалення» або шляхом «дії», направлених на забезпечення певного стану спортивної форми (або тренованості). Скралось таки положення, що в площині підготовки психологічна частина була представлена лише соціально - культурними заходами (кiнофiльми на етичні i інші теми, бесіди i зустрiчi з ветеранами i так далі), а в площині тренувального процесу вона була представлена лише системою фізичних вправ, де спеціалізованих по своїй спрямованості психологічних прийомів практично не існувало. При цьому відомо, що жодна психологічна освіта не виникає без руху, а точніше -- без дії, яка лише і передбачає сенс цієї дії (осмислений рух). Фізичні вправи (або рухи як важчі) проходять лише педагогічну обробку, психологічна ж частина як i раніше залишається стихійно формованою i нецілеспрямованою вона відбувається сама собою, через природний процес. Психологія спорту виявилася спроектованою на інші наукові області -- педагогіку i теорію фізичного виховання, трансформуючись в їх методи i засоби.

З середини 70-х рр. роль психологічного навантаження помітно починає усвідомлюватися всіма: стрес, фрустрації, мотивація руху, внутрішньогруповi конфлікти, емоцiйнi зриви ось неповний список труднощів, з якими зіткнулися всі «обслугуючи» спортивні змагання.

На першому плані виявилася проблема, пов'язана з емоційною нестiйкiстю, що привело до прагнення безпосередньо впливати на спортсмена за допомогою аутогенних i гетерогенних прийомів. Ці прийоми були запозичені з клініки i психотерапевтичної орієнтованої психології. Вживання тих прийомів відразу ж показало, що ефект їх впливу залежить від систематичного тренування i від контролю за об'єктивними показниками, відомими в психології.

В той же час продовжуються дослідження в області психофізіології спорту, яка за тривалий час розвитку накопила багатий емпіричний i експериментальний матеріал, намагаючись в даний час розвиватися у напрямі опису психологічних профілів, психологічних «моделей».

У зв'язку з успіхами i невдачами здійснюються спроби повернутися в теоретичному i прикладному аспектах до старих уявлень про психологічну підготовку, в рамках яких вона розглядалася «як складний умовно-рефлекторний процес». Така вистава хоча i виправдана, але в даний час розвитку психології вже є недостатнім, вказуючи лише на один шар в області підготовки i відповідно в системі особи спортсмена.

Виникає необхідність активізувати процес виконання особи, використовуючи при цьому не лише педагогічні засоби індивідуального i колективного виховання, але i всі засоби i методи сучасної психології. Необхідно узагальнити отриманий експериментальний i теоретичний матеріал i вже на цій основі будувати методологічно обґрунтовану наукову область психологічної підготовки. Теоретичні обґрунтування психологічної підготовки повинні охоплювати область таких проблем, як психологія спорту i загальна психологія взагалі, яки мають бути обмежені практичною значущістю для експериментального дослідження.

Центральною проблемою психології спорту є розробка основ психологічної підготовки i формування особи, при цьому вони тісно взаємозв'язані між собою. Перша складає мету всіх досліджень, а друга є власним вмістом першої. У цьому не лише діалектична їх взаємпов'язаність, але i найважливіша умова системного дослідження.

Розвиток психологічної підготовки дозволяє виділити певні етапи i сформулювати деякі положення, пов'язані з перспективою подальшого розвитку.

Умовно можна виділити такі етапи: емпіричний, усередині якого дозріває i формується функціональний, який замінюється структурним.

В цілому психологічна підготовка відносилася лише до окремих функцій психіки, свiдомостi або до окремих психічних процесів, але не до особи людини (спортсмена). Так, наприклад, при підготовки через формування вольових зусиль (регуляція емоційних станів, формування спрямованості особи i т. д.) захоплювався лише один рівень з системи особи. Інші або не враховувалися, або розроблялися в інших сферах діяльності, що знаходило віддзеркалення в порушені принципу комплексного виховання i інших негативних наслідках не лише для підготовки, але i для розвитку особи спортсмена. Аби уникнути ці труднощі i недоліки, психологічну підготовку формували як педагогічний процес (не діяльність) з акцентом на стан готовності спортсмена, причому лише окремих властивостей, але не особи в цілому.

Методологічний аналіз покликаний вiдповiсти на питання, що досліджувати, який визначить вiдповiдь i на інше питання як досліджувати, тобто головне це правильно визначати предмет дослідження.

Психологічна підготовка спортсмена є складноорганiзованою цілою освітою. Вона має свою будову i диференціюється на ряд рівнів, кожен з яких має свої способи роботи, рухається за своїми законами, вимагає вживання власних засобів i методів дослідження i дії. Виходячи з вмісту розвитку підготовки i вживання засобу системного аналізу, можна виділити наступні рiвнi в психологічний пiдготовцi: психофізіологічний, власне психологічний i соціально - психологічний. Кожен з них має свої закони, яки в спорті знаходять власне заломлення i в той же час не повністю входять в спортивну діяльність зі своєю складною проблематикою i науковим апаратом. Важливе те, що вiдповiднi наукові дисципліни, «обслуговуючі» ці рiвнi, мають своє бачення, свою точку зору на спортивну діяльність. Так, соціально - психологічний рівень вказує на такий «об'єкт», як змагання, де відбувається протиборство двох тактик, технік i сил, але об'єктом для дослідження i дії для психолога тут є власне команда. Тому предметом виступають стосунки в команді, дії команди на розвиток особи, її формування, а також вплив особи i роль її в команді як колективі, становлення особи i спортивного колективу. Психологічний рівень вказує на стосунки людини до самого собі, розкриваючи пласт властивостей, якостей людини, що забезпечують його здатність здійснювати дiяльность. Тут предметом виступають не лише знання i уміння, навички i звички, не лише психічні процеси i функції, але i такі складові явища, як самосвiдомiсть, самооцінка, світогляд i свiдомiсть особи -- одним словом, відношення до себе як людській особі. Психофiзiологiчний рівень вказує на відношення людини до можливостей свого організму як анатома - фізіологічної даності. При такій диференціації психологічної підготовки можна здійснити не лише комплексність виховання, але i реалізувати системність в пiдготовцi, оскільки людина буде «охоплена» у всіх своїх проявах.

Психологічна підготовка «охоплює» три рiвнi: команди, особи i індивідуальних особливостей. Ці рiвнi пов'язані з особливостями організму. Але в центрі всієї проблематики залишається людина, незалежно від того, хто він: тренер, організатор, спортсмен i ін. Тому акцент сучасних досліджень зміщується у бік особи людини - спортсмена як вищої інстанції управління не лише психічними процесами, але i пихо - фізіологічними функціями. Зрозуміло, що процеси навчання, управління, організації i формування в рамках підготовки і тренувального циклу протікають ефективніше, якщо вони опосередкують особою спортсмена. Отже, розкриття структури особи, її конкретне експериментальне наповнення i практичне обмеження (спрямованість) повинні скласти основний вміст робіт.

Органiзацiю i проектування експерименту, а також заходів, пов'язаних з управлінням i формуванням особи, неможливо здійснити без певної теоретичної вистави, яка повинна знаходитися в певній логiчнiй (а отже, i практичній) відповідності з основним завданням, - о завданням підготовки. Аналіз існуючих уявлень про структуру особи дозволяє виділити три рiвнi, в яких особа себе здійснює. При цьому ми виключаємо рівень «біологічно обумовлений» (по термінології авторів) на тій пiдставi, що цей рівень відноситься до людини взагалі i складає лише умову, передумову для формування психічних структур особи. Таким чином, в особи, узятої як ціле, є також взаємозв'язані сторони (яки структурно вiдповiдають підготовці), свої рiвнi, що знаходяться в iєрархiчнiй взаємозалежності один від одного. Аби не ускладнювати термінологічно, позначимо їх також: психофізіологічний, психічний i соціально-психологічний. Перший з них складає «базис» (підстава формування особи) - це перцептивно-моторна сфера. Другий рівень включає окремі психічні процеси. До третього відносяться вищі прояви особи, такі, як світогляд i спрямованість.

1.3 Робота практичного психолога в спорті

До спортивного психолога високі професійні вимоги в області практичної психології. Його робота складається в психологічному забезпеченні підготовки спортсмена й спортивної діяльності. Ця робота містить у собі:

1) Психодіагностику;

2) Психолого-педагогічні й психогігієнічні рекомендації;

3) Психологічну підготовку;

4) Ситуативне керування станом і поведінкою спортсмена;

Психодіагностика в спорті - це використання методів психології для оцінки тих психічних процесів, станів й якостей спортсменів, від яких залежить успіх спортивної діяльності. Психодіагностика ставить за мету вивчення спортсмена і його можливості у певних умовах спортивної діяльності, зокрема:

1) Особливості прояву й розвитку психічних процесів;

2) Психічні стани (актуальні й домінуючи);

3) Властивості особистості:

4) Соціально-психологічні особливості діяльності.

Психодіагностика здійснюється з метою спортивного відбору, у тренувальному процесі і під час змагань. Проводиться вона для того, щоб в подальшому сформулювати психолого-педагогічні й психогігієнічні рекомендації, спланувати й більш ефективно здійснити систему впливу на спортсмена.

Як відзначає Г.Д. Горбнов, у ході психодіагностики виявляться дія на спортсмена. Це необхідно врахувати і використати.

Щоб повідомити спортсмена з отриманих даних, коли й у який формі? Не можна забувати, що невірно або погано організована психодіагностика може впливати на досліджуваного. Нерідко тільки виділення спортсмена з групи для якогось тестування може мимоволі викликати непотрібний хід думок і зміна його станів. Тим більше рекомендації повинні базуватися на знаннях умов діяльності, загальних закономірностях прояву психіки в цих умовах й індивідуально-психологічних особливостях спортсменів.

Психолого-педагогічні й психогігієнічні рекомендації можуть бути адресовані тренерові, спортсменові, керівникам, масажисту, лікареві, родині, товаришам, та всім тим, хто вступає у контакт зі спортсменом і своїми словами і діями може впливати на його психічний стан. Психолого-педагогічні й психогігієнічні рекомендації можуть ставитися до відбору учнів для заняття певним видом спорту, певному тренувальному заняттю або циклу, змаганням або певному змаганню й спортивному режиму.

Виділяють психологічну підготовку тренера й спортсмена. У свою чергу, в психологічній підготовці спортсмена розрізняють чотири її види:

1) Психологічна підготовка до тривалого тренувального процесу (навантаження);

2) Загальна психологічна підготовка до змагань;

3) Спеціальна психологічна підготовка до конкретного змагання;

4) Корекція психічних станів на завершальному етапі підготовки до відповідальних змагань.

Ситуативне керування станом і поводженням спортсмена здійснюється в тих випадках, коли виявлені недоліки в психологічній підготовці і потрібний терміновий вплив на психічний стан спортсмена. Керування може здійснюватися за день до змагань або в день змагань, безпосередньо перед початком змагань, у перервах, або в ході самого процесу змагань, а також після цього процесу. Аналогічно в тренуванні: перед заняттям, при виконанні окремих вправ, після заняття або певному тренувальному циклі.

Само по собі поняття «психологічне забезпечення» передбачає широке коло науково-дослідних, науково-практичних й організаційних питань, де переплітаються завдання психології, педагогіки й суміжних дисциплін.

На думку Г.Д. Горбунова. психолог в спорті повинен бути не тільки фахівцем з діагностиці, але й педагогом-психологом. Сучасні поняття про професіоналізм психолога жадають від його не тільки глибини теоретичних знань і володіння методами вивчення людини, але й уміння тактично й вчасно видавати спортсменові, тренерові ефективно впливаючи, корисну інформацію. Для цього психолог-практик зобов'язаний володіти методами впливу так само якісно, як він володіє методами дослідження. Спорту потрібний психолог, що може, тривало перебуваючи на учбово-тренувальних зборах, зжитися з спортсменами, організувати колектив і настрій у ньому. Він повинен виховувати значимих для спорту властивості особистості, створювати потрібні психічні стани, знімати наслідки моногонії, проводити сеанси гіпнозу, гетеро тренінгу, групового психотренінгу. Він може навчати спортсменів прийомам саморегуляції; не нав'язуючи проводити зі спортсменами бесіди про тренування і змагання (а також про навчання, роботу, любов, музику, кіно, театр, особистих інтересах і т.д.). Він повинен бути здатний залагоджувати конфлікти, приймати участь у тренувальних змаганнях, організовувати відпочинок спортсменів, створювати й підтримувати традиції колективу і робити масу інших, здавалося б, дивних для психолога справ, але сповна природних для педагога і будь-якої іншої людини, яка хоче допомогти спортсмену в його важкому спортивному житті.

Зацікавлені психологи доповнюють базове утворення роками самостійної роботи й самоосвіти, освоюють, апробують і удосконалюють методи впливу у своїй практичній діяльності. Якщо психолог не переходить від методів дослідження до методів впливу, він навряд чи одержить втішну оцінку від спортсмена й тренера.

Головний критерій діяльності практичного психолога спорту бути корисним спортсменам й тренерам, своєю особистою участю сприяти зростанню спортивних результатів і вдосконаленню особистості спортсмена. Ця корисність і продуктивність діяльності психолога спорту визначається системою окремих ланок його професійної підготовки:

1) базовим теоретичним, психопедагогічним утворенням;

2) оволодінням методами психологічного дослідження й пильної інтерпретацією одержуваних даних;

3) оволодінням методами психопедагогичної дії.

Практична психологія спорту, на думку Г.Д. Горбунова, цілком може бути названа спортивно-психологічної педагогікою, але краще всього для сприйняття й точніше по суті психопедагогікою спорту. У її основі лежить психологія вивчення й дії, а головне РЄ завдання - психологічне забезпечення підготовки спортсмена.

1.4 Психологічна специфіка спортивної діяльності

Спортивна психологія - галузь психологічної науки що вивчає закономірності прояву й розвитку, психіки людини в умовах спортивної діяльності.

Чим відрізняється спортивна діяльність від безлічі інших видів діяльність людини? Специфіка спорту -і в найвищій мотивації, що дозволяє піддавати себе багаторічним щоденним фізичним і психічним навантаженням з метою досягнення перемоги на змаганнях. Завдяки цій мотивації спорт став чудової природною лабораторією людських можливостей. Є основи виникнення цієї мотивації - зіставлення своїх результатів з досягненнями інших спортсменів, включенність спортсмена і команди в багатовікові досягнення фізичної культури, щоденне проникнення в таїнства людського організму, природи і техніки , можливість реалізації своїх здатностей й самоствердження, а також пізнання світу, забезпечення подальших життєвих перспектив: особових, матеріальних, освітніх.

Специфіка спорту в досконалої, складної й досить точної координації рухів, у надзвичайної прудкості рухових актів. Ці чудові якості рухів досягаються завдяки розвитку сенсомоторіки, вдосконаленню методик навчання, або тисячократному їхньому виконанню в надскладних умовах, а також завдяки удосконалюванню технічних засобів навчання, страховки.

Специфіка спорту - у високих вимогах до вольових якостей спортсменів у постійному подоланні труднощів об'єктивного й суб'єктивного характеру, у великої кількості стресових ситуацій до високої відповідальності за результат виступу.

Специфіка спорту - у видовищі, що залучає на стадіони і інші спортивні споруди, до телеекранів, у кінозали багатомільйонні маси людей, що переживають перипетії спортивних поєдинків, що активно виражають свої симпатії й антипатії спортсменам і командам. Ці видовища несуть у собі могутній емоційний заряд, уболівальників, що впливають на емоційне життя. Виникла сформувалась соціальна спортивна психологія - галузь спортивної психології, вивчаюча соціальну специфіку психічного віддзеркалення в спортивної діяльності.

1.5 Специфіка спорту як виду діяльності

Спорт одне з улюблених вправ цивілізації й з моменту свого зародження має не тільки апологетів, але й критиків. При всієї його, несумнівної величезної соціальної значимості не можна не визнати, що спонукальна. мотивуюча основа занять спортом вищих досягнень значною мірою лежить в області егоцентризму. Світ, яким би великий і різноманітний він не був, усього лише оточує “Я” спортсмена, його потреби, мети, мотиви, інтереси, установки, бажання, погляди, переконання і ін. Світ існуючий сам по собі, - це не більш ніж абстракція для будь-якої людини. У відбитті й відносинах кожного суб'єкта мир існує як би для нього. У тому числі спортсмен і тренер, головні персонажі спорту, діють у цьому світі зовні для інших, але по суті своєї все-таки для себе. Людська мораль й етикет направлені значною мірою на те, щоб якнайменше показати це оточуючим. Моральність - це «гальма» на інстинктах, на біологічній основі особистості, без її людина не виділилася б із тваринного світу. І у той же час кожна мораль - це в чомусь лукавство, тому що вона нерідко являється, обґрунтованим всіма прийнятним, але все-таки лицемірним прикриттям істинно існуючих природних передумов поводження. Сама суть суб'єктивного відбиття себе на цьому світі робить спортсмена з його завданнями в спорті егоцентристом. І погодить він свої інстинкти з вимогами навколишніх й суспільства в цілому тому, що він - істота розумна. Робити це йому часто й цікаво й вигідно, тому що, відмовляючись від дрібниць, він виграє у великому. Досягаючи успіху, спортсмен, тренер бачать, відчувають себе в центрі подій, що відбуваються навколо них. І для багатьох типажів особи, представлених у спорті, це опиняється над усе в системі ціннісних орієнтацій.

П'єдестал пошани в спорті - одні із їхніх символів виділення свого «Я». Перебуваючи на вищої сходинці пошани, спортсмен відчуває себе в єдиній, на цей час у центрі штучно створеної ситуації у світі спорту. Так само як і його тренер. Але п'єдестал пошани - це лише один із багаточисленних атрибутів спорту. Велоспорт вищих досягнень - це острів особливого життя. Він схожий на релігію: тут свої храми, гімни, одяги, ритуали, пости, символи, правила й т.д. Моляться тут на спортивний результат. І спосіб життя великих спортсменів, весь їх душевний світ настільки істотно відрізняється від миру не-спортсменів, що традиційні, стандартизовані оцінки їх особистості і діяльності виявляються просто несприйнятними. Потужне бажання реалізувати свою егоцентричну частку природу знаходить у спорті сприятливу основу. І спорт, природно, відбирає як своїх вірних служителів людей з найбільш вираженим прагненням до самоствердження, до слави, до переваги. На шляху до цього вони нерідко демонструють безприкладні подвиги і подолання своїх слабостей, стомлення, небезпеки, зовнішніх перешкод і ін. Це й багаторічні систематичні зусилля в тренуваннях і змаганнях, і звільнення від безлічі «мирських» радощів, ризик порушити здоров'я й не реалізувати себе в майбутньому в якійсь іншій діяльності.

1.6 Особливості емоційних переживань в спорті

Спортивна діяльності відрізняється сильними i яскравими емоційними переживаннями. Поза емоціями спорт немислимий. Насиченість спортивних дій сильними відчуттями, їх емоційна захопливість - це одна з найважливіших умов позитивного впливу спорту на особу людини. Але емоцiйнi переживання в спорті, як i всі iнши емоції, можуть бути станичними i астенічними i надавати, як позитивний, так i негативний влив на органні процеси i поведінку людини.

Серед великої різноманітності емоцій, що виявляються в процесі спортивної діяльності можна відзначити наступне:

1) Емоцiйнi переживання, пов'язані із значними змінами, що настають в життєдіяльності організму в процесі спортивних занять. Підвищена м'язова активність, складає характерну i необхідну особливість спортивних занять, якщо вони протікають нормально, завжди супроводжуються образним станом ейфорії (підвищенню жвавості дій, мови i т. п.), стеничними відчуттями бадьорості i життєрадісності. У випадках перетренування таж м'язова активність викликає астенічні емоції: знесилення, незадоволення i ін.

2) Емоцiйнi переживання, пов'язані з високим рівнем досконалості у виконанні технічно складних, важких i небезпечних фізичних вправ. Ці емоції відображають стан підвищеної загальної працездатності організму, переживання успіху у виконанні даної дії i викликану цим свiдомiсть особистої переваги: приємно відчувати себе сильним, спритним, сміливим, відважним, витривалим, упевненим в своїх силах, здатним виконати не всякому доступну важку вправу. Ці відчуття спiввiдносяться із здатністю спортсмена направляти великі зусилля волі, направлена на подолання значних труднощів, що є істотною рисою його вдачі, мірилом, за допомогою якого не лише сам спортсмен, але i , що оточують оцінюють його особисту гідність. Досить вказати на те, як зростає не лише в чужих очах, але і в своїх власних спортсмен, що успішно вирішив спортивне завдання, що зажадало великих вольових зусиль.

І навпаки, в разі травматичних пошкоджень або навіть просто невдалої спроби при виконанні важкої вправи, якими інколи закінчуються спортивні заняття, можуть викликати астенічне емоційне переживання: невпевненість, боязнь, загальмованість i ін. Переживання при виконанні небезпечних фізичних вправ стенічне відчуття успіху часто має в своїй основі подолання страху, викликаного виконанням спортивних дій в складних i важких умовах. У дослідного спортсмена, що досконало Володіє спортивною технікою, свідомість небезпеки i супроводжуюче його почуття страху не дезорганізовуватимуть поведінку, а, навпаки, викликають прилив сил, направлених на подолання небезпеки. У цих випадках у спортсмена виникає прагнення ще i ще випробувати своєрідне відчуття риску, в який елемент страху викликає задоволення, оскільки він супроводжується свiдомiстю власного уміння i сили, здатних здолати небезпечну перешкоду.

3) Емоцiйнi переживання, пов'язані з ходом спортивної боротьби. Ці емоції завжди мають дуже напружений характер, в них відбивається великі зусилля, направлені на досягнення перемоги або найкращого результату. По своїй інтенсивності вони набагато перевищують емоцiйнi стани, яки доступні людині в його звичайній повсякденній діяльності. Не рідко вони отримують своєрідне віддзеркалення в мiмiцi емоційної напруги. В процесі спортивної боротьби при вдалому виконанні відповідального прийому (наприклад, коли футбольний або гандбольний м'яч забитий у ворота противника) емоційне переживання успіху може досягти мери бурхливого афекту радості. При невдачах не рідко настає відчуття розгубленості, знесилення, невпевненості в собі.

Емоцiйнi стани під час спортивних змагань часто характеризуються наявністю сильного збудження, що отримало назву «Спортивна злість» i що має величезне динамо генне значення. Під час цього стану спортсмен відчуває в собі колосальну силу, не відчуває втоми, всі його психічні процеси загострені, він проявляє здібність до дуже швидких i сильних реакцій.

4) Естетичні емоції. Найчастіше вони бувають пов'язані із сприйняттям ритму рухів, краса їх форми i інших сторін, що характеризують досконалість виконання фізичної вправи. Ці відчуття виникають при заняттях гімнастикою, фігурному катанні на ковзанах i тому подібне. Велике естетичне значення мають відчуття, що викликаються сприйняттям зовнішньої обстановки, в якій протікають спортивні заняття або змагання. Її урочистість, красиве зовнішнє оформлення місця занять, однакова форма, в яку одягнені учасники, присутність багато чисельних глядачів. Їх уважність, зацікавленість -- все це створює у учасників змагань підведений емоційний стан i бажання добитися успіху, показати з самого кращого боку свою спортивну підготовленість. Коли ж зовнішня обстановка спортивних змагань дуже буденна, це може привести до появи у спортсмена астенічних емоційних переживань.

5) Етичні відчуття, пов'язані з глибокою свiдомiстю суспільного значення своєї спортивної діяльності (відповідальність перед колективом за свої успіхи i невдачі в спортивному стані відчуття гордості i т. п.). Вони є могутньою стимул - реакцією мобілізації всіх сил спортсмена на подолання труднощів. Результат спортивної боротьби дуже часто залежить від етичних вiдчуттiв i прагнень спортсмена. Цьому допомагає відчуття відповідальності перед колективом. Спортсмен, що володіє цим відчуттям, ніколи не відмовиться від боротьби за інтереси свого колективу, якою б важкою ця боротьба не була.

Таким чином, для спортивної діяльності характерні:

а) яскраві i сильні емоцiйнi переживання, що глибоко захоплюють особу спортсмена i що роблять величезний вплив на його діяльність; одночасно це вимагає від спортсмена уміння володіти своїми емоціями i протидіяти тим з них, які носять астенічний характер;

б) різноманітність емоційних переживань, що охоплюють самі рiзнi за якістю емоції, - від простих фізичних вiдчуттiв, пов'язаних з м'язовою діяльністю, до глибоких етичних вiдчуттiв, в основі яких лежить спільність інтересів, об'єднуючих спортивний колектив в єдине ціле;

в) динамічність емоційних станів під час спортивних змагань, швидкі переходи від одних вiдчуттiв до інших, інколи протилежним по своєму характеру. Цьому сприяє i динамічність самих спортивних змагань, що проходять з великою інтенсивністю i не рідко супроводжуються швидкими i різкими переходами від поразки до перемоги i ін.

1.7 Психологічний аналіз перемог i поразок в змагання

Інтенсивний розвиток масової фізичної культури привів до істотного підвищення ролі самоконтролю.

Оскільки психологічна підготовленість спортсменів постійно змінюється, нова підлягає кiлькiсної i якісної оцінки в умовах етапного, поточного i оперативного контролю. В цілому психологічна підготовленість передбачає такі основні напрями як:

- формування мотивації занять спортом;

- виховання вольових якостей;

- аутогенне, ідеомоторне, психом'язове тренування;

- вдосконалення прудкості реагування;

- вдосконалення спеціалізованих вмінь;

- регулювання психічної напруженості;

- вироблення толерантності до емоційного стресу;

- управління стартовими станами.

Принципового значення в цьому випадку набувають способи визначення підготовленості спортсменів. В процесі контролю психічної підготовленості оцінюють наступне:

- особові i морально - вольові якості, що забезпечують досягнення високих спортивних результатів на змаганнях в різних видах спорту (здібність до лідерства, мотивація в досягненні перемоги, уміння концентрувати всі сили в потрібний момент, здібність до перенесення високих навантажень, емоційна стiйкiсть, здібність до самоконтролю i ін.);

- стабільність виступу на змаганнях за участю суперників високої кваліфікації, уміння показувати кращі результати на головних змаганнях;

- об'єм i зосередженість уваги у зв'язку із специфікою видів спорту i різних ситуацій змагань;

- здатність управляти рівнем збудження безпосередньо перед i в ході змагань (стiйкiсть до стресових ситуацій);

- міра досконалості різних сприйнять (візуальних, кiнеститичних) параметрів рухів, здібність до психічної регуляції м'язової координації, сприйняття i переробки інформації;

- можливість діяльності аналізатора, сенсорно-моторних реакцій, просторовочасової антиципації, здібність до формування випереджаючих рішень в умовах дефіциту часу i ін.

Продуктивним, також, виявився пiдхiд пошуку загальних проявів особи, що обусловлюють успіх в спорті. До таких рис слід віднести: сенситивність, емоційну стiйкiсть, активність в подоланні перешкод.

В цілому особові особливості, як i типологічні, слід враховувати в індивідуалізації управління спортивною діяльністю. Роль чинника особових особливостей в успiшностi спортивної діяльності також розглядається при обговоренні проблеми надійності спортсмена.

За даними спортивних психологів, до особових рис спортсменів, що найчастіше зустрічаються, відносяться: високий рівень агресивності (який майже завжди знаходиться під контролем у спортсмена високого класу), високий рівень мотивацій досягнення, екстраверсія i твердість характеру, авторитарність, емоційна стійкість i самоконтроль.

Дані досліджень показують, що спортсмени високого класу, що займаються цими видами спорту, не лише агресивніші, але i схильні вільніше виражати свої агресивні тенденції, чим представники так званої нормальної вибірки.

Становлення спортсмена неможливе без цілеспрямованого формування мотивів спортивної діяльності. Мотиви створюють принципову основу цілеспрямованої поведінки, способів подолання фрустрації досягши головної мети спортивні діяльності. На пiдставi цього формується динамічний компонент -- мотивація поведінки -- що виявляється в спрямованості поведінки (спонука до виконання конкретного тренувального навантаження) i суб'єктивних критеріях задоволення досягнення мети (реалізації активності поведінки) в конкретних умовах, в даний момент часу.

У дослідженнях мотивації спортивної діяльності позначено два напрями. Перший вивчає причини, чому спортсмени віддають перевагу одному виду діяльності над іншим, вплив різких мотивів, цінностей i потреб. У другому напрями робиться спроба пояснити, чому спортсмени працюють з різною мірою інтенсивності. Воно пов'язане з дослiдженями збудження i активації, яки впливають на інтенсивність виконання рухових завдань.

Мотиви в спортивній діяльності можна класифікувати по джерелу їх виникнення: зовнішнім i внутрішнім причинам, що детермінують поведінку. Наприклад, деякі мотиви виникають із зовнішніх по відношенню до індивіда або завдання джерелам. До них відносяться рiзнi форми явного i непрямого соціального заохочення (схвалення, похвала), а також вiдчутнiшi ознаки успіху -- грошові винагороди, дарунки. Іншими джерелами мотивації можуть бути особливості психіки даної особи, особиста потреба в успіху, вигнанки, спілкування i тому подібне, а також особливості самого рухового завдання. До останнього мотиву відносяться такі якості, як новизна, технічна або фізична складність вправ.

Характеристика мотиваційної структури окремого спортсмена важко не лише складністю системи цінностей, що с у нього, але також i можливістю впливу його минулого досвіду на формування стосунків до успіху, спорту, праці, авторитетів. У міру того як дитя стає дорослим, міра дії на нього різних мотивів також змінюється.

Спортсмени, мотивовані на успіх зазвичай ставлять перед собою в діяльності деяку позитивну мету, досягнення якої може бути однозначно розцінене як успіх. Вони виразно проявляють прагнення, в що б те не стало, добитися лише успiхiв в своїй діяльності, шукають такої, діяльності, активно в неї включаються, вибирають засоби і віддають перевагу діям, направленим на досягнення поставленої мети. У їх когнітивній сфері зазвичай є стійке чекання успіху. Такі спортсмени розраховують дістати схвалення за дію, направлені на досягнення поставленої, мети, а пов'язана з нею робота викликає у них позитивні емоцii.

При домінуванні мотивації досягнення успіху спортсмен вважає за краще завдання середньої i злегка підвищеної мери трудності, оскільки їх рішення, старання i здібності можуть виявитися що найкраще. При переважанні мотивації уникнення невдач -- завданні вибираються легкі або важкі, яки практично нездiйснимi. В прагнучого до успіху привабливість завдання, інтерес до неї після невдачі в її рішенні зростає, а для орієнтованого на невдачу, -- падає.

Мотивовані на досягнення успіху спортсмени в ситуації вибору між негайною винагородою або великим, але відстроченим за часом, вибирають останнє. Спортсмени з низькою схильністю до досягнення вiдрiзняються більшою прихільнiстю до сьогодення і меншою здатністю відстрочити задоволення.

Прагнучі до успіху свої досягнення приписують внутрішньо особливими чинникам (здібностям, старанням i тому подібне), а уникаючи невдачі -- зовнішнім чинникам (легкості або трудності виконуваного завдання, везінню i тому подібне). Спортсмени, що мають сильно виражений мотив уникнення невдачі, схильні недооцінювати свої можливості, швидко розстроюються при невдачах, знижують самооцінку, а , хто орієнтований на успіх, поводяться протилежним чином: адекватно оцінюють свої здібності, мобiлiзуються при невдачах, йдуть вперед, а не розстроюються.

Стан тренованості i стан спортивної форми -- окремі випадків психофізіологічного стану спортсменів, під яким розуміється «цiлiсна реакція особи на зовнішні i внутрішні стимул - реакції, направлена на досягнення корисного результату». Оскільки людина не може одночасно знаходитися в декількох цiлiсних станах («перманентному», «поточному» i «оперативному»), слідує цей цілий стан пiдроздiляти на рiзнi по стiйкостi (або рiзнi по оборотності зміни) елементи. При цьому найбільш конструктивним представляється дихотомічне ділення, коли менш стійкі, динамічні елементи стану об'єднуються в оперативний компонент, а більш стацiонарнi, перманентні -- в стійкий компонент цiлiсного стану.

Стан «спортивної форми» відрізняється єдністю енергетичних складових оперативного i стійкого компонентів. Чим більше перевищення рівня активацiї над оптимальним, тим нижче рівень активаційних резервів, гірше настрій, «слабкіше» бажання тренуватися -- i тим нижче успiшнiсть виступу на змаганнях. З іншого боку, чим рівень активації легше оптимального, тим краще настрій, «сильніше» бажання тренуватися, але тим нижче здібність до реалізації енергетичних ресурсів i нижче успiшнiсть на змаганнях. Ріст спортивних результатів i їх престижність, збільшення конкуренції, відповідальність спортсмена за свій спортивний результат збільшують психічна напруга спортсмена під час змагань.

Залежно від індивідуальних особливостей спортсмена, його фізичних i психічних якостей, етапів спортивного вдосконалення можливі всілякі підходи до вирішення оптимізації стартового стану i управління ним. При раціональному психічному настрої на майбутні змагання підвищене збудження має бути направлене не на переживання i небезпеку, а на концентрацію уваги на вузлових компонентах техніко - тактичних i функціональних проявів, облік яких забезпечує успішний виступ в змаганнях. Такий настрій формує упевненість в своїх силах, викликає активне бажання боротися за перемогу.

Також, на перемогу i поразку в змаганнях впливає стресовий стан. У стресі не рідко спостерігається певна дисоціація фізіологічних i психологічних показників. Так, при обстеженні спортсменів під час змагань багато разів реєструвалася частота сердечних скорочень 150-180 ударів в хвилину, дихання -- до 30 i більш за цикли в хвилину. Після змагань було виявлено підвищення виділення стероїдних гормонів i реакції білої крові, що характеризує виражений стрес. В той же час свої професiйнi дії ці спортсмени виконували на високому рiвнi майстерності. Загальновизнано, що залежність рівня досягнень спортсмена в змаганнях від мери стресу має криволiнiйний характер. Іншими словами, при слабкому i середньому стресі досягнення спортсменів відносно високі, а при стресі високого рівня воли можуть бути гірше за результат, показали в умовах тренування. Одностайні фахiвцi в тому, що кожен спортсмен має свій індивідуальний стресовий поріг, тобто лише певна доля стресу, певний його рівень є оптимальним i дозволяє спортсменові показувати найкращий результат. Рівень стресу вище або нижче оптимального не сприяє досягненню високого результату.