Психологічні особливості креативності працівників банку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Бакалаврська робота

Психологічні особливості креативності працівників банку

ВСТУП

креативність психологічний працівник

Актуальність теми дослідження. Психологічні особливості творчообдарованої особистості постійно перебувають у полі зору дослідників, оскільки творчий потенціал нації розглядається як один з видів невичерпних природних ресурсів, раціональне використання яких є запорукою вирішення найгостріших проблем: економічних, політичних, національних, технічних тощо.

Вагомий внесок у дослідження проблеми креативності зробили вітчизняні та зарубіжні науковці, зокрема Г. Айзенк, Ф. Баррон, Дж. Гілфорд, Л. Дафт, В. Дружинін, А. Маслоу, М. Матюшкін, І. Мілославський, К. Роджерс, Р. Стернберг, П. Торренс, Е. Фром та інші.

Серед численних досліджень проблеми креативності варто виділити значну кількість праць присвячених саме розгляду психологічних особливостей творчообдарованої особистості (Т. Амабайл і М. Коллінз, Д.Б. Богоявленська, Дж. Гілфорд, В.М. Дружинін, Д. Мак-Кіннон, А. Маслоу, О.М. Матюшкін, В.О. Моляко, К. Роджерс, К. Тейлор, П. Торранс та ін.).

Багато науковців розуміють креативність як особливість інтелекту, інші - як специфічну потребу людини у пошуково-перетворювальній діяльності, деякі ототожнюють її з творчістю. Не існує єдності щодо природи креативності, тому деякі науковці розглядають її як створення людиною нових, оригінальних ідей щодо управлінської практики, які мають велике значення для розвитку організації. Інші пов'язують креативність із діяльністю людини, спрямованою на самовираження, прагнення зміни статусу та піднесення на вищий службовий щабель.

Творча людина, як правило, завжди виявляє собою інтерес до праці, характеризується відкритістю, незалежністю, наполегливістю, готовністю до створення принципово нових ідей, позбавлених традиційного мислення. Вона відкриває шляхи у незнане, уміє концентрувати увагу на суті проблеми, успішно здійснює цілеспрямовані зміни для вдосконалення структури або системи функціонування організації. Цій особистості притаманна висока толерантність до невизначених і невиконаних завдань, конструктивна активність у процесі їх виконання. Як зазначають науковці, особистість може відрізнятися всебічними знаннями і уміннями, знаходити нові підходи щодо вирішення ситуації, проте якщо у неї відсутня мотивація до виконання конкретної роботи, вона нічого не робитиме.

Особливо, креативність необхідна в сучасних умовах, коли відбуваються швидкі та глобальні зміни у всіх сферах нашого життя. Тому особистість, яка володіє здатністю справлятися з новизною та імпровізувати, високо цінуються в роботі і в сучасному суспільстві загалом, що і визначило тему нашого бакалаврського дослідження: «Психологічні особливості креативності працівників банку».

Отже, актуальність обраної теми зумовила мету нашого дослідження, а саме теоретично обґрунтувати та емпірично вивчити психологічні особливості креативності працівників банку.

Об'єкт дослідження - креативність особистості.

Предмет дослідження - психологічні особливості креативності працівників банку.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати основні теоретичні підходи до проблеми креативності особистості у сучасній психолого-педагогічній літературі.

2. Емпірично дослідити психологічні особливості креативності працівників банку.

3. Розробити рекомендації щодо підвищення рівня розвитку креативності на етапі професійної діяльності.

На різних етапах дослідження використовувалися адекватні меті й завданням методи: теоретичні, що дозволили систематизувати матеріал з проблеми: аналіз проблеми дослідження на основі вивчення психологічної, педагогічної літератури, аналіз і синтез емпіричних даних; емпіричні: тестування, бесіда, експертні оцінки; методи кількісної та якісної обробки результатів дослідження.

База дослідження. Дослідженням були охоплені 30 працівників ПАТ Банку «Київська Русь» в місті Києві, віком від 20 до 39 років.

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ КРЕАТИВНОСТІ ПРАЦІВНИКІВ БАНКУ

1.1 Поняття креативності в психології

Креативність з наукової точки зору розглядається як складне, багатопланове, неоднорідне явище, що виражається в різноманітті теоретичних і емпіричних напрямках її вивчення.

За період від перших спроб вивчення творчих здібностей до теперішнього часу дослідниками створено велика детальна картина феноменології креативності. З вивченням креативності пов'язані такі розумні особистості як Зігмунд Фрейд, К. Роджерс, Дж. Гілфорд, Е. Торренс, Р. Стернберг, Т. Амабайл, Я.А. Пономарьов, Д.Б. Богоявленська, A.M. Матюшкін, С.Л. Рубінштейн, А. Маслоу, Б.М. Теплов, В.Ф. Вишнякова, Р. Мей, Ф. Баррон, Д. Харрінгтон та інші. Не дивлячись на ці пишні тріади поняття креативності в даний момент не можна назвати чітко визначеним і сталим як у зарубіжних, так і у вітчизняних дослідженнях.

Всі дослідження, присвячені вивченню креативності, можна розділити на дві області [5]:

1. Перша з них складають дослідження, що базуються на концепції креативності як універсальної пізнавальної творчої здібності. Представники «пізнавального» напряму досліджують взаємозв'язок між креативністю, інтелектом, когнітивними здібностями і реальними досягненнями. Найбільш яскравими представниками даного напрямку є: Дж. Гілфорд, С. Тейлор, Е. Торренс, А.Я. Пономарьов, С. Меднік. У їхніх роботах представлено, в основному, вплив інтелектуальні пізнавальних характеристик на здатність продукувати нові ідеї.

2. Інший напрямок вивчає креативність з позиції своєрідності особистісних особливостей креативів. Багато експериментальних досліджень присвячені створенню «портрета творчої особистості», виявленню властивих їй характеристик, визначенню особистісних, мотиваційних та соціокультурних корелятів креативності.

Найбільш яскравими представниками цього (другого) напрямку є: Ф. Баррон, А. Маслоу, Д.Б. Богоявленська.

Творчі компоненти інтелектуальних процесів завжди привертали увагу багатьох вчених. Однак у більшості досліджень творчості фактично не враховувалися індивідуальні відмінності в цих самих творчих здібностях, хоча і визнавалося, що різні люди наділені цими здібностями не в рівній мірі. Інтерес до індивідуальних відмінностей у творчих здібностях позначився у зв'язку з очевидними досягненнями в області тестометричних досліджень інтелекту, а також з не менш очевидними недоліками в цій області [52].

До початку 60-х років ХХ століття був уже накопичено масштабний досвід тестування інтелекту, що у свою чергу поставило перед дослідниками нові запитання. Зокрема, з'ясувалося, що професійні і життєві успіхи зовсім не прямо пов'язані з рівнем інтелекту, обчислюваним за допомогою тестів IQ.

Досвід свідчив, що люди з не дуже високим IQ виявляються здатні на неабиякі досягнення, а багато інших, чий IQ значно вище, нерідко від них відстають. Було висловлено припущення, що тут вирішальну роль грають якісь інші якості розуму, які не охоплені традиційним тестуванням.

Оскільки зіставлення успішності вирішення проблемних ситуацій з традиційними тестами інтелекту в більшості випадків показало відсутність зв'язку між ними, деякі психологи прийшли до висновку, що ефективність вирішення проблем залежить не від знань і навичок, вимірюваних інтелектуальними тестами, а від особливої здатності «використовувати дану в задачах інформацію різними способами й у швидкому темпі». Таку здатність назвали креативністю [6].

Торренс визначає креативність як здатність до загостреного сприйняття недоліків, прогалин в знаннях, відсутніх елементів, дисгармонії, усвідомлення проблем, пошук рішень, здогади, пов'язані з недостатнім для вирішення, формування гіпотез, перевірка і повторна перевірка цих гіпотез, їх модифікація, а також повідомлення результатів. Модель креативності Торренса включає три фактори:

- швидкість,

- гнучкість,

- оригінальність.

У даному підході критерієм є характеристики і процеси, що активізують творчу продуктивність, а не якість результату.

Гілфорд вперше запропонував досліджувати креативність з допомогою звичайних тестів «олівець-і-папір» [13].

Одним з таких тестів був його «Тест Незвичайного Використання», а також «Тести творчого мислення» Е. Торренса. Вперше стало можливим проведення досліджень на звичайних людях, порівнюючи їх за стандартною «креативною» шкалою. Проте був і негативний ефект. Ряд дослідників критикували швидкі тести «олівець-і-папір» як неадекватні способи вимірювання креативності. Деякі ж вважали, що швидкість, гнучкість, оригінальність не вловлюють сутності креативності, і що дослідження творчих здібностей звичайних людей не може допомогти зрозуміти природу виняткових прикладів креативності.

Спочатку Гілфорд включав до структури креативності крім дивергентного мислення здатність до перетворень, точність рішення і інші власне інтелектуальні параметри. Тим самим постулював позитивний зв'язок між інтелектом і креативністю. Але в експериментах виявилося, що високоінтелектуальні випробовувані можуть не проявляти творчої поведінки при вирішенні тестів, але не буває нізкоінтеллектуальних креативів. Пізніше Е.П. Торренс сформулював на основі фактичного матеріалу модель відносини креативності та інтелекту: при IQ до 120 балів інтелект і креативність утворюють єдиний фактор, при IQ понад 120 балів креативність стає не залежним від інтелекту чинником [23].

В іншому підході до концепції креативності як універсальної пізнавальної творчої здібності Пономарьова, креативність досліджується як процес, в якому виділяються різні фази, рівні і типи творчого мислення:

1 фаза - свідома робота (підготовка інтуїтивного проблиску нової ідеї);

2 фаза - несвідома робота (інкубація спрямовуючої ідеї);

3 фаза - перехід несвідомого у свідомість (переклад ідеї рішення в сферу свідомості);

4 фаза - свідома робота (розвиток ідеї, її остаточне оформлення та перевірка).

У якості «ментальної одиниці» виміру творчості розумового акту, «кванта» творчості Пономарьов пропонує розглядати різницю рівнів, що домінують при постановці та вирішенні задачі (задача завжди вирішується на більш високому рівні структури психологічного механізму, ніж той, на якому купуються засоби до її вирішення) [50].

Меднік також розглядає креативність як процес. Відповідно до цієї концепції креативність є процесом переконструювання елементів у нові комбінації, відповідно до поставленої задачі, вимогам ситуації і деяким спеціальним вимогам. Суть творчості по Меднік полягає в здатності долати стереотипи на кінцевому етапі розумового синтезу і в широті поля асоціацій.

Багато досліджень креативності «особистісного» напряму, а серед них слід виділити Баррона, вивчають роль мотивації в творчому процесі, а також вплив різних факторів соціального середовища на розвиток креативності.

Оскільки психологічні дослідження дотепер не виявили успадкованого індивідуальних відмінностей у креативності, як детермінанти творчих здібностей називають фактори зовнішнього середовища, які можуть зробити на їх розвиток як позитивне, так і негативний вплив. Баррон виділяє основні параметри соціального мікросередовища, що сприяють формуванню креативності [11]:

- низька обгрунтованість поведінки,

- висока ступінь невизначеності,

- наявність зразка креативної поведінки,

- створення умов для наслідування творчому поведінки,

- предметно-інформаційна обогащенность,

- соціальне підкріплення творчої поведінки.

Інший напрямок, автором якого є Маслоу, здатність до творчості, розглядає як установку на самореалізацію особистості. Головну роль в детермінації творчої поведінки відіграють мотивація, цінності, особистісні риси. Творчий процес пов'язаний з самоактуалізації, повної та вільної реалізацією своїх здібностей та життєвих можливостей. За Маслоу свобода, спонтанність, самоприйняття та інші риси дозволяють особистості найбільш повно реалізувати свій потенціал.

Богоявленська Д.Б. визначає креативність як глибинну особистісну властивість, яка виражається в оригінальній постановці проблеми, наповненою особистісним змістом [2].

Вивчення творчості як продуктивної і спонтанного явища здійснювалося за допомогою методу, названого автором «Креативне поле». У цих дослідженнях було встановлено, «що процес пізнання детермінований прийнятої завданням лише на першій стадії. Потім, в залежності від того, чи розглядає людина рішення задачі як засобів для здійснення зовнішніх стосовно пізнання цілей чи воно саме є мета, визначається і доля процесу. У першому випадку він обривається, як тільки вирішується завдання. У другому виникає феномен саморуху діяльності. Богоявленська підкреслюють, що креативність є спільною особливістю особистості і впливає на творчу продуктивність незалежно від сфери прояву особистісної активності.

Визначаючи сутність терміну „креативність”, ми акцентуємо увагу, що в науковій літературі поняття „креативність” нерозривно пов'язане з поняттям „творчість”. Обидва поняття збігаються одне з одним, часто використовуються як синоніми. Причина цього і в походженні терміна „креативність” (від лат. creatio - творіння, від англ. creativity - творчий потенціал, творчі здібності). Як бачимо, в етимології терміну простежується наявність елемента творчості [42].

Відтак, на нашу думку, до того як було обґрунтовано поняття „креативності”, її складові досліджувалися як складові поняття „творчість”. Розглянемо детально це твердження.

Проблеми творчості здавна досліджувались філософами, педагогами, психологами. Філософи трактують творчість як процес людської діяльності, що створює якісно нові матеріальні та духовні цінності. Вона являє собою здатність людини з матеріалу, що надається дійсністю, творити (на основі пізнання закономірностей об'єктивного світу) нову дійсність, яка задовольняє різноманітні суспільні потреби. Види творчості визначаються характером творчої діяльності (винахідницька, організаторська, наукова, художня тощо).

У психологічній літературі існують різні підходи до визначення та трактування творчості. Л.С. Виготський розглядав творчість як створення нового. А. Брушлінський у творчості виокремив відкриття невідомого і створення нового. М. Дьяченко та Л. Кандибович визначили творчість як продуктивну форму активності й самостійності людини.

На думку Г. Альтшуллера, творчість - це діяльність, яка на основі реорганізації наявного досвіду і формування нових комбінацій знань породжує нове. Виявляється вона на двох рівнях. Для одного рівня творчості характерне використання наявних знань і розширення галузі їх застосування; на іншому - створюється абсолютно новий підхід, що змінює усталений погляд на об'єкт або галузь знань [28].

Сутність творчості як психологічної властивості полягає в інтелектуальній активності й чутливості до побічних продуктів діяльності. Зокрема, дослідник зазначив, що творча особистість бачить результати, які становлять принципову новизну, а нетворча - лише результати, спрямовані на досягнення мети.

Провідною ідеєю Г. Альтшуллера, що творчості, як і будь-якій діяльності можна вчитися, крім того навчати творчій діяльності потрібно всіх. Таку думку поділяє І. Лернер, який переконаний, що творчості можна навчати, дотримуючись трьох напрямків:

- навчання інтелектуальних операцій;

- навчання процедур творчої діяльності;

- формування ціннісного ставлення до творчості.

Заслуговує уваги дослідження аспектів творчості вченими В. Андрєєвим та В. Моляко, зокрема технічної творчості. Так В. Андрєєв, визначаючи творчість як вид людської діяльності, виокремлює низку ознак, що характеризують її як цілісний процес. При цьому, якщо з названих ознак виключити хоча б одну, то творча діяльність або не відбудеться, або діяльність не може бути названа творчою [12]:

- наявність протиріччя проблемної ситуації або творчого завдання;

- соціальна й особиста значимість і прогресивність, що робить внесок у розвиток суспільства й особистості (антисоціальна діяльність, навіть у її найбільш винахідливій формі, це - не творчість, а варварство);

- наявність об'єктивних (соціальних, матеріальних) передумов для творчості;

- наявність суб'єктивних (особистісних якостей: знань, умінь, позитивної мотивації, творчих здібностей) передумов для творчості;

- новизна й оригінальність процесу або результату.

У своїх працях стосовно вивчення творчого потенціалу особистості В. Моляко виокремлює такі його складові:

- задатки, схильності, що проявляються в підвищеній чутливості, певній вибірковості, перевагах, а також у динамічності психічних процесів;

- допитливість, прагнення до створення нового, схильність до пошуку й вирішення проблем;

- схильність до систематичних порівнянь, зіставлень, вироблення еталонів для наступного відбору;

- прояв загального інтелекту - прогнозування, розуміння, швидкість оцінок і вибору шляхів розв'язання, адекватність дій;

- емоційна забарвленість окремих процесів, емоційне ставлення, вплив почуттів на суб'єктивне оцінювання, вибір, перевагу тощо;

- уміння комбінувати, знаходити аналоги, реконструювати;

- схильність до зміни варіантів, економічність у рішеннях, раціональне використання засобів, часу й т. ін.;

- порівняно більш швидке оволодіння вміннями, навичками, технічними прийомами праці, виробничою майстерністю;

- здатності до вироблення особистісних стратегій і тактик при вирішенні загальних і нових спеціальних проблем, завдань, пошук виходу зі складних, нестандартних, екстремальних ситуацій, домінування інтересів і мотивів;

- загальне й естетичне задоволення від процесу й продуктів діяльності;

- несвідоме, інтуїтивне („позалогічне”) розв'язання проблеми;

- багатоваріантність рішень.

На думку Я. Пономарьова для творчої особистості характерні

1. оригінальність,

2. ініціативність,

3. висока самоорганізація,

4. значна працездатність.

Б. Ананьєв звертав увагу на такі властивості творчої особистості як глибина думок, незвичайність поставлених питань та рішень, інтелектуальну ініціативу. У дослідженнях Д. Богоявленської одиницею дослідження творчості запропоновано розглядати „інтелектуальну ініціативу”, а всі види творчої діяльності, на думку автора, об'єднує така здатність особистості, як „інтелектуальна активність”. П. Торранс визначив таку загальну особливість творчих особистостей, як потреба у розвитку, постійному зростанні [1].

А. Олах вважає, що творчим людям притаманні наступні особистісні риси:

- незалежність - особистісні стандарти важливіші за стандарти групи, неконформність оцінок і суджень;

- відкритість розуму - готовність повірити своїм і чужим фантазіям, сприйняття нового і незвичного;

- висока толерантність до невизначених і нерозв'язних ситуацій, конструктивна активність в цих ситуаціях;

- розвинуте естетичне відчуття, прагнення до краси.

Творчість аналізується у зв'язку з навчально-виховним процесом і визначається як свідома, активна діяльність людини, що спрямована на пізнання та перетворення дійсності, на створення нових оригінальних предметів і виражається в пошуках найбільш результативних методів навчання й виховання.

Останнім часом в науковій літературі широкого розповсюдження набув термін „креативність”, який майже витіснив активно вживане словосполучення творчі здібності. Ці поняття сприймаються як синонімічні, отже виникає певний сумнів у доцільності введення нового іншомовного терміна. Однак, об'єктивно, креативність доцільно визначати не як деяку творчу здібність або сукупність таких, а як здібність до творчості. Поняття ці, хоча й дуже близькі, але не ідентичні [17].

Засновник дослідження креативності Дж. Гілфорд довів, що ефективність вирішення проблем залежить не від наявних знань і навичок, що вимірюються інтелектуальними тестами, а від особливої здатності „використовувати подану для розв`язання задачі інформацію різними способами й у швидкому темпі”. Таку особливість було названо креативністю.

Дж. Гілфорд та Е. Торранс виокремили 16 гіпотетичних інтелектуальних здібностей, що характеризують креативність мислення. Серед них - швидкість (кількість ідей, котрі виникають за певний часовий інтервал), гнучкість (здатність переорієнтовуватися з однієї ідеї на іншу) та оригінальність (здатність продукувати ідеї, що відрізняються від загальноприйнятих), а також допитливість (підвищена чутливість до проблем, які не викликають цікавості в інших), іррелевантність (логічна незалежність реакцій від стимулів). У 1967 р. Дж. Гілфорд об'єднав ці здібності в поняття „дивергентне мислення” - тип мислення, що відбувається у різних напрямках й уможливлює варіювання шляхів вирішення проблеми, призводить до несподіваних висновків і результатів. Конвергентне ж мислення спрямоване на аналіз всіх наявних способів розв'язання завдань, для того, щоб обрати з них лише одне правильне [38].

Конвергентне мислення орієнтується на заздалегідь відоме тривіальне вирішення проблеми, дивергентне мислення має прояв, коли проблема ще тільки повинна бути визначена, коли не існує наперед запропонованого, встановленого шляху її вирішення. Конвергентне мислення визначає інтелект, дивергентне - креативність.

У психології існує, принаймні, три точки зору на взаємозв'язок інтелекту та креативності. Дослідники (Г. Айзенк, Р. Стенберг, Л. Термен та ін.) розглядають інтелект і креативність як єдину людську здатність вищого плану. В. Дружинін характеризує цю позицію як редукцію креативності до інтелекту. В цьому випадку йдеться не про те, що це єдина здібність, а про те, що творчість - похідна інтелекту. Відтак при високому інтелекті - можливі високі творчі здібності, а при низькому - прояви творчості утруднені.

Немає жодної необхідності, вважає Г. Айзенк, виділяти креативність як особливу здатність. Здатність до будь-якого виду діяльності (наукової, художньої) насамперед забезпечується високим рівнем загального інтелекту.

Проте інші дослідники проблеми категорично наполягають на абсолютній незведеності креативності до інтелекту. Творчість - не адаптація до світу, а його перетворення. Причиною творчості є дезадаптація людини, її непристосованість до навколишнього природного й соціального світу. Глибинною причиною будь-якої людської творчості В. Вільчек бачив у первинному споконвічному відчуженні людини від природи й світу в цілому. А. Адлер вважав творчість засобом компенсації відкритого ним самим комплексу неповноцінності.

В. Дружинін також трактував інтелект і креативність, як дві різні загальні здібності, він пов'язував їх існування із процесами переробки інформації. Креативність відповідає за перетворення наявної у людини інформації й породження нескінченної безлічі нових моделей світу. Інтелект - за застосування цієї інформації в реальній практиці та адаптацію до навколишнього світу [9].

Третю точку зору на співвідношення інтелекту й креативності можна назвати компромісною. Її автори намагаються залагодити непримиренність двох перших позицій. Інтелект і креативність - різні фактори, але в той же час між ними є певний взаємозв'язок. Психологи (Д. Богоявленська, А. Маслоу й ін.) вважають, що творчих здібностей, як таких, не існує взагалі, - творча активність більше визначається особливими рисами особистості (допитливістю, ризикованістю тощо), ніж здібностями. Однак для прояву цієї активності необхідний високий рівень інтелектуальної обдарованості.

Найбільш розробленою моделлю цієї позиції виступає концепція „інтелектуального порогу” Е. Торранса. При низьких і середніх значеннях ІQ інтелект і креативність виступають як інтегрований фактор, тобто, люди з низьким інтелектом мають низьку креативність, люди із середнім інтелектом - середню креативність. І тільки при ІQ понад 120 інтелект і креативність стають незалежними факторами, отже ймовірні інтелектуали з ледве помітними творчими здібностями й інтелектуали з найвищою креативністю [5].

Разом з тим випадки значної розбіжності творчих і інтелектуальних здібностей наводить В. Дружинін у своїй монографії. Враховуючи науковий доробок дослідників М. Воллаха і Н. Когана він зауважив, що автори критично проаналізували процедуру проведення тестування в експериментах Д. Гілфорда й Е. Торранса та видозмінили ситуацію тестування (зняли змагальність, відмовилися від тимчасового обмеження рішення завдання, відмовилися від критерію точності) і в результаті отримали незалежність факторів креативності й інтелекту.

Вичерпне дослідження креативності й інтелекту, провела Е. Григоренко. Дослідниця виявила, що кількість гіпотез, які продукує індивід при вирішенні комплексного розумового завдання, корелюється із креативністю за Е. Торрансом, а правильність вирішення позитивно корелюється з рівнем загального інтелекту за Д. Векслером. Отже, креативність і загальний інтелект є здібностями, що визначають процес розв'язання розумової задачі, але на різних його етапах виконують різноманітні завдання.

Привабливість діагностики загальних, а не спеціальних здібностей полягає в тому, що є можливість вирішити одразу низку проблем, оскільки загальні здатності необхідні для будь-якої діяльності й, на думку багатьох дослідників, роблять основний внесок у детермінацію успішності [50].

Типовою є теорія „інтелектуального порогу” Г. Перкінса, який на підставі великої кількості кореляційних досліджень доводить, що для оволодіння кожною діяльністю потрібний необхідний і достатній рівень інтелекту. Якщо інтелект у індивіда нижчий цього рівня, він не може працювати, але перевищення інтелекту понад необхідний рівень не дає приросту продуктивності. Розбіжності продуктивності в особистостей, чий інтелект перевищує „рубіжний” рівень будуть визначатися мотивацією, особистісними рисами тощо, але не розбіжностями інтелекту. Важливо, що цей ефект стосується будь-якої діяльності (трудової, навчальної та ін.).

Отже, під час діагностики креативності необхідно враховувати наявність прояву її критеріїв: прояв креативності при тестуванні свідчить, що індивід - креативний, але зворотне - помилкове. Якщо розташовувати тести за рівнем регламентації поведінки людини у процесі діагностики, то ми отримаємо шкалу, на протилежних полюсах якої будуть, з одного боку, - високошвидкісні тести інтелекту, а з іншого боку, - ігрові методики діагностики креативності [3].

І художня, і дослідницька діяльності максимально сприяють творчим можливостям, оскільки для них характерне охоплення людини в цілому, а не окремими аспектами. Обидва процеси використовують і інтелект, і емоції, і естетичний смак, і моральність. Фактично така діяльність є сенсом людського життя.

Широко поширене переконання, що права півкуля мозку „емоційна” і відповідає за художню творчість, а ліва „розумова” відповідає за логічні здібності. Обидві півкулі взаємодіють, забезпечуючи взаємодоповнення пізнавальних функцій. Згідно з В. Леві, ліва півкуля розташовує просторову інформацію в тимчасовому порядку, а права півкуля - тимчасову інформацію в просторовому порядку. Процес розуміння полягає в тому, що одна форма впорядкування інформації (наприклад, тимчасова) по черзі переходить в іншу форму впорядкування інформації (просторову) і навпаки, а ритм цих взаємних переходів залежить від загального стану мозку [41].

Таким чином, цілковите розуміння як музики, так і математики, забезпечується взаємодією обох півкуль, і саме із цим процесом інтеграції „розумових” (лівопівкульних) й „емоційних” (правопівкульних) функцій пов'язані творчі здібності людини як у мистецтві, так і в науці.

Звертає на себе увагу залучення півкуль мозку в інтуїції, оскільки інтуїція, як здібність особистості осягати істину шляхом безпосереднього про неї розсуду без обґрунтування за допомогою доведення, з педагогічної точки зору, є складовою творчої діяльності. Розумовий процес, котрий призводить до отримання нової інформації про відносини й зв'язки об'єктів, у загальному випадку, коли вирішується досить складне завдання, вимагає участі обох півкуль. Цей процес може містити в собі кілька послідовних етапів, коли по черзі домінують обидві півкулі. Якщо домінує ліва півкуля, результати, досягнуті до цього моменту, можуть бути усвідомлені й висловлені. Якщо домінує ліва, розумовий процес відтворюється у підсвідомості, тому не усвідомлюються й вербально не оформлюється.

Численна кількість підходів до визначення природи креативності вже майже усталилася. Деякі її визначення представлено в термінах продукту - у наслідках діяльності; інші - у термінах процесу, особистісних рисах або необхідних для розвитку креативності зовнішніх умов.

За твердженням С. Степанова, С. Спірмен вважав, що креативність - це „сила людського розуму, що створює новий зміст шляхом зміни та створення нових зв'язків”, а В. Сімпсон визначив її як „здібність (здатність) до руйнування загальноприйнятого, звичного порядку слідування ідей у процесі мислення” [18].

Е. Торранс вважав, що креативність - це не спеціальна, а загальна здібність, яка базується на констеляції загального інтелекту, особистісних характеристик і здібностей до продуктивного мислення. Вона виявляється:

- під час дефіциту знань;

- у процесі включення інформації до нових структур і зв'язків;

- під час ідентифікації недостатньої інформації;

- в ході пошуку нових рішень та їх перевірки;

- при повідомленні результатів.

Під креативністю він розумів загострене сприйняття недоліків, прогалин у знаннях, дисгармонії та ін. Автор стверджував, що творчий процес поділяється на сприйняття проблеми, пошук рішення, прогнозування і формулювання гіпотез, їх модифікацію та знаходження результату. Критики цього визначення Е. Торранса звертали увагу на той факт, що в ньому відсутнє розмежування креативності та інших різновидів мислення.

За Дж. Джонсоном, креативність виникає як несподіваний продуктивний акт, здійснений виконавцем спонтанно у певних умовах соціальної взаємодії; разом з тим, виконавець враховує власні знання і можливості [3].

В наш час багатьма дослідниками використовується концепція, запропонована, за одними джерелами, Р. Муні у 1963 р., за іншими - А. Штерном у 1969 р. Згідно з цією концепцією креативність розглядають у таких основних аспектах:

1) як процес;

2) як продукт;

3) як особистість (власне, креативні здібності особистості);

4) як середовище (сфера, структура, соціальний контекст, котрі формують вимогу до продукту творчості);

5) як проблему, яка підлягає вирішенню.

Останній аспект у своїх дослідженнях креативності виокремлює К. Урбан.

Ф. Баррон і Д. Харрінгтон зробили наступні узагальнення щодо сутності креативності:

1) креативність - це здатність адаптивно реагувати на необхідність у нових підходах і нових продуктах та дозволяє усвідомлювати нове в існуванні, хоча сам процес може носити як свідомий, так і несвідомий характер;

2) створення нового творчого продукту передусім залежить від особистості творця й сили його внутрішньої мотивації;

3) специфічними властивостями креативного процесу, продукту й особистості є їх оригінальність, самостійність, валідність, адекватність завданню й ще одна властивість, що може бути названа придатністю - естетичною, екологічною, оптимальною формою, правильною й оригінальною на даний момент;

4) креативні продукти можуть бути дуже різні за природою: нове рішення проблеми в математиці, відкриття хімічного процесу, створення музики, картини або поеми, своєрідне розв'язання соціальних проблем.

К. Урбан зазначає такі прояви креативності [46]:

1) створення нового, незвичайного, несподіваного продукту як рішення, завдяки інсайту та сенситивності, сприйнятої чи заданої проблеми, значення якої сенситивно сприймається;

2) на основі і шляхом інсайтного та широкого сприйняття існуючих, доступних, відкритих даних, а також відкритого і цілеспрямованого пошуку інформації шляхом аналізу, зорієнтованого на вирішення надзвичайно гнучких процесів обробки та використання незвичайних асоціацій і нових комбінацій даних, з допомогою власних широких вичерпних знань (досвіду) та/або уявних елементів;

3) за допомогою синтезу, структуризації та об'єднання даних, елементів, структур в нове гештальт-рішення;

4) нове гештальт-рішення, створене як продукт у продукті, який завдяки комунікації може бути сприйнятий іншими, представлений безпосередньо через органи відчуття або шляхом символічного показу та оцінений як такий, що має смисл та значення.

За визначенням Е. Фромма, креативність - це здатність дивуватися, відшукувати рішення в нестандартній ситуації, спрямованість на нове, вміння глибоко усвідомлювати власний досвід. “В центрі” феномену креативності вчений виокремлює його потенційні й актуальні “іпостасі”. Це пов'язано з процесами освоєння носієм потенційної креативності того чи іншого (нового для нього) виду діяльності, котрий має соціальне значення [46].

З позицій акмеології, Н. Вишнякова визначає креативність як притаманний багатьом особистостям процес та комплекс інтелектуальних та особистісних особливостей індивіда, що сприяє самостійному висуванню проблем, генеруванню більшої кількості оригінальних ідей і нешаблонному їх вирішенню.

У своїх доробках Я. Пономарьов розмежовує творчість та креативність на прикладі відмінності потенційної відповідності мети діяльності її результату, як ознаки діяльності - форми активності. Так, для творчого акту характерні неузгодженість мети (задуму, програми) і результату. Творча активність, на відміну від діяльності, може виникати у процесі здійснення останньої й пов'язана з породженням „побічного продукту”, що і є, зрештою, творчим результатом. Сутність креативності як психологічної властивості полягає в інтелектуальній активності й чутливості (сензитивності) до побічних продуктів своєї діяльності. Креативність, на думку автора, на відміну від творчості, відбувається не за принципами „тому що” або „для того, щоб” , а - „незважаючи ні на що”, тобто креативний процес є реальністю, яка спонтанно виникає і завершується [22].

З метою порівняння креативності і творчості, враховуючи результати теоретичного аналізу наукової літератури, ми доповнили порівняльну таблицю звичайного і творчого мислення Г. Альтшуллера характеристиками креативного мислення (див. табл.1.1).

Таблиця 1.1 Порівняльна характеристика звичайного, творчого і креативного мислення

Звичайне мислення	Творче мислення	Креативне мислення
Відношення до вимог задачі
тенденція до полегшення, спрощення	тенденція до ускладнення	тенденція до виходу за межі
Відношення до способу вирішення задачі
ухилення від складних кроків	прагнення йти шляхом поглиблення складності	пошук нового, нестандартного шляху
Загальне уявлення про об'єкт
нечітке, зосереджене на об'єкті-прототипі	чітке, спрямоване на пошук ідеального кінцевого варіанта	різнобічне, кількість кінцевих варіантів не обмежена
Об'ємне уявлення про об'єкт
однобічне поверхове	об'ємне, охоплює одночасно його підсистему, надсистему, до яких він належить	виходить за межі самого об'єкту, пов'язане з кількома суміжними, не завжди тотожними продуктами
Уявлення про розвиток об'єкта
без бачення його розвитку	бачиться в історичному розвитку: в минулому, сьогоденні й майбутньому, якщо буде збережена лінія розвитку	в історичному, часовому, просторовому та ін. аспектах
Гнучкість уявлення про об'єкт
„жорстке”	„пластичне”, легко піддається змінам у просторі і часі	„пластичне”, розглядається в межах різних галузей знання
Робота пам'яті
підказує близькі, а тому слабкі аналогії	підказує далекі (а тому сильні) аналогії, причому запас інформації постійно поповнюється за рахунок добору принципів, прийомів	підказує далекі, часом ірраціональні аналогії, в результаті запас інформації призводить до виникнення нової теорії
Вплив спеціалізації
бар'єр з часом стає все вищим	бар'єр постійно руйнується	виходить за межі свого дослідження, бар'єрів не існує
Управління процесом мислення
рівень не зростає	стає все більш керованим: дослідник оцінює розвиток мислення, відхиляє невдалі варіанти, легко здійснює розумові експерименти	інтуїтивне, дослідник зосереджує увагу на генерації нових ідей, гіпотез, проведенні експериментів, що породжує нову галузь знань

Представлена таблиця дає можливість порівняти характеристики звичайного і творчого мислення з креативним. Креативне мислення вирізняється більшою кількістю аспектів, має властивість виходити за межі поставленого завдання, що обумовлює нові пошуки, відкриття, розширення знань, відкриття нових рівнів цих знань.

Крім того, творчість і креативність відрізняються такими особливостями:

- чутливістю,

- емоційністю,

- уявою,

- швидкістю мислення,

- спонтанністю,

- доцільністю,

- ірраціональністю,

- регуляцією з боку свідомості,

- іррелевантністю,

- оригінальністю мислення,

- стійкістю властивості,

- соціальною та особистісною значущістю,

- самоактуалізацією,

- продуктивністю,

- проблемністю,

- інноваційністю,

- інтуїцією тощо, які притаманні обом видам діяльності, але проявляються в різному обсязі, що є наслідком спільності походження цих процесів.

1.2 Структура креативності

Професія працівника банку в нинішній час залишається видом діяльності, який не виключає творчості. Предмет його творчості - унікальний й неповторний підхід до виконання професійної діяльності. Крім того, працівник банку перебуває у процесі живого спілкування з колегами, коли кожна нова ситуація вимагає творчого й нешаблонного рішення.

В науковій літературі, яка присвячена проблемі креативності, виокремлюють такі аспекти: мотиваційний, когнітивний і поведінковий.

Мотивація креативної поведінки формується в ранньому дитинстві і ґрунтується на переживанні почуттів: „Я можу”, „У мене не виходить”, із сприйманням власних недоцільних бажань [2].

Когнітивний аспект креативності містить такі характеристики:

- продуктивність - багатство ідей, асоціацій, варіантів вирішення проблем;

- гнучкість - здатність швидко змінювати способи дій, переходити від одного класу об'єктів до іншого;

- оригінальність - рідкісність, незвичайність, унікальність способу розв'язання певної проблеми.

Поведінковий аспект креативності (за І. Корчугановим) припускає реалізацію креативних властивостей на поведінковому рівні: опанування певними поведінковими автоматизмами, способами дій відбуваються завдяки навчанню.

Видатним науковцем, професором університету Ганновера у Німеччині К. Урбаном розроблено компонентну модель креативності [5], сутність якої полягає в наступному: можна виділити шість компонентів креативності, які відносяться до двох груп - когнітивних та особистісних.

Когнітивні:

1) дивергентне мислення та дивергентні дії;

2) загальні знання та розумова база;

3) база спеціальних знань і специфічних умінь.

Особистісні:

1) зосередженість і захопленість задачею;

2) мотивація та мотиви;

3) відкритість і толерантність до невизначеності.

Розглянемо сутність кожного із зазначених компонентів.

Дивергентне мислення та дивергентні дії. Складові цього компонента креативності були виокремлені ще Дж. Гіфордом [12]:

- швидкість (легкість, продуктивність) характеризується кількістю ідей, що виникли за одиницю часу;

- оригінальність - здатність продукувати ідеї, що відрізняються від загальноприйнятих;

- гнучкість мислення - здатність висувати різноманітні ідеї, переходити від одного аспекту проблеми до іншого, використовувати різноманітні стратегії рішення проблем;

- категорія розвиток, уточнення означає, що творче рішення повинно бути досліджено щодо відповідності проблемі та розроблено таким чином, щоб воно могло бути повідомлене значущим іншим.

Вихідною посилкою креативних процесів є сенситивність до проблеми, здатність її знайти. Ті самі факти можуть виявитися стимулом для пошуку в одного індивіда, у той час, як інший не побачить у них нічого, що потребує вивчення. Прагнення ставити питання від природи властиво всім нормальним дітям. А здатність запитувати тісно пов'язана з їх природною допитливістю, прагненням до дослідження і знання. Автор зауважує, що саме в цьому полягає зв'язок дивергентного мислення з іншими особистісними некогнітивними властивостями. Ці взаємодії виявляються між різними основними компонентами креативності. І це становить основну властивість пропонованої системи [5].

Загальні знання та розумова база. Не тільки сенситивність до проблеми, але й усі дивергентні субкомпонента пов'язані з іншим компонентом системи. Дивергентне мислення повинне ґрунтуватися на широкому сприйнятті, глибокій загальній інформаційній і розумовій базі. Швидке сприйняття, обробка інформації і даних, збереження їх у гнучкій і легко доступній мережній системі пам'яті визначають схильність до швидкого, гнучкого асоціативного мислення.

Переформулювання, перевизначення, реконструкція проблеми потребує їхнього аналізу й оцінки корисності. Аналіз, міркування і логічне мислення необхідні для збору і підготовки інформації, що необхідно на початковій стадії творчого процесу; вони потрібні й на кінцевій стадії, коли разом із критичним і оцінним мисленням, відбувається реалізація й удосконалювання творчої ідеї або продукту.

База спеціальних знань і специфічних умінь. Звичайно, одне лише дивергентне мислення не може привести до творчих досягнень у спеціальній області без оволодіння відповідними знаннями. Інсайти є малоймовірними, якщо відсутні знання у відповідній області, оскільки інсайти залежать від одержання, оцінки й інтеграції знань, необхідних і корисних для поданої задачі [17].

Зосередженість і захопленість задачею. Знаходження всеосяжних і докладних знань та умінь у спеціальній області вимагає високої дисципліни, захопленості задачею і зосередженості на ній. Розглянута проблема і тематично пов'язана з нею область повинні зберігатися у центрі уваги протягом тривалого часу, хоча і з різною інтенсивністю. Концентрація і селективність необхідні для збору, аналізу, оцінки й обробки інформації.

Мотивація та мотиви. Відповідна мотивація, бажано внутрішньої природи, є необхідною умовою творчості. Важливість мотивації підкреслюють й інші дослідники креативності: Т. Ембайл [7], Дж. Хейс [9]. Так, Т. Ембайл підкреслює роль внутрішньої мотивації, що виникає як реакція індивіда на внутрішні властивості задачі, що стоїть перед ним. Дж. Хейс під час досліджень довів, що не існує суто когнітивних змінних, за якими можна було б ідентифікувати здатну до творчості особистість, бо відмінність у сформованості креативності залежать від варіативності у мотивації, що веде до когнітивних розходжень, наприклад, приводячи до різниці в інтенсивності оволодіння і розмірах необхідних знань і умінь.

Субкомпонентами відкритості та толерантності до невизначеності є опір груповому тиску, автономність мислення, принаймні у визначені інтервали часу. Готовність йти на ризик сприяє виникненню віддалених асоціацій, схильність до гри й експериментування сполучаються зі швидкістю та гнучкістю, толерантність до невизначеності - із захопленістю. К. Урбан наголошує, що жоден компонент сам по собі не може забезпечити творчий процес, що веде до креативного продукту. Автор розглядає означену модель як функціональну систему, компоненти і субкомпонента якої у різних комбінаціях використовуються в неоднаковій мірі. Кожен з них виконує на визначеній стадії, на визначеному рівні у визначеній ситуації свою незалежну функціонально адекватну роль; кожен з них є передумовою і результатом інших.Професор Гарварда Т. Ембейл пропонує модель креативності, яка ґрунтується на взаємодії трьох компонентів [7]:

1) навички, пов'язані із певною галуззю знань (domain-related skills) - знання у певній галузі, технічні навички і талант у спеціальній галузі;

2) креативні навички (creativity-related skills) - робочий стиль мислення, евристики для генерування нових ідей та особистісні риси;

3) мотивації - бажання зробити якусь справу заради неї самої чи зацікавлення діяльністю певної людини у певний час. Основні моменти зазначеної моделі креативності перегукуються із розглянутою вище моделлю К. Урбана, тому не потребують більш детального пояснення.

Дещо інший підхід обрав Д. Треффінджер [8] для розкриття структури креативності: за основу взято динамічне поєднання чотирьох основних компонентів:

1) характеристики (генерування ідей, занурення вглиб ідей, відкритість і мужність під час дослідження ідей і дослуховування до "внутрішнього голосу");

2) операції (прийоми та методи генерування й аналізу ідей, розв'язання проблем і прийняття рішень);

3) контекст (культура, клімат, фізичне оточення, в якому перебуває людина);

4) результати (продукти та ідеї).

Російські психологи також робили спроби розробки структури креативності.

Так, Т. Баришева [1] вивела інваріантну формулу креативності дорослих:

креативність = мотивація (дивергентність, здатність до перетворень) + естетичні параметри (формотворчість, перфекціонизм, асоціативність).

Інтегрують всю структуру - екзистенції - креативна модель світу - система уявлень людини: про світ як стимул для творчості; про себе як суб'єкта творчих перетворень; про творчість як цінність. Автор вважає, що креативну модель світу можна розглядати як новотвір процесу розвитку дорослої людини.

Т. Баришева характеризує креативну модель світу як: багатогранну (життя багатофакторне і багатополярне); амбівалентну (реальність існує в єдності протилежностей); мобільну, готову до реконструкції (світ постійно змінюється); парадоксальну (світ суперечливий і парадоксальний).

Д. Завалишина пропонує свою модель структури креативності, яка ґрунтується на підході виділення на велику кількість характеристик креативності обмеженої кількості інтегральних параметрів, що характеризують основні особливості будь-якої творчості [4].

Таких параметрів нею запропоновано два: відкритість суб'єкта зовнішньому світові та вихід за межі первісного рівня перетворення. Відкритість суб'єкта зовнішньому світові характеризується засобом зв'язку творчої особистості зі світом і об'єднує дослідницьку (пізнавальну, пошукову) активність та ініціативу суб'єкта, його вразливість, сприйнятливість. Говорячи про вихід за межі первісного рівня перетворення, автор має на увазі спеціальне формування нових шарів психічної організації суб'єкта, в результаті чого продуктивний процес стає багатомірним.

І. Гриненко визначив структуру креативності, що є динамічною взаємодією п'ятьох компонентів:

1. мотиваційного (передбачає формування мотивації успіху);

2. емоційно-ціннісного (сприяння стану психофізіологічної когерентності та прийняття засад культури);

3. когнітивного (засвоєння знань психолого-педагогічних основ креативності);

4. конативного (оволодіння специфічними навичками - прийомами і методами генерування та аналізу ідей);

5. результативного (створення креативного навчального продукту - тексту) [3].

В. Фрицюк розроблено структуру креативності та названо такі компоненти:

- пізнавальний (когнітивний) - типові для креативів характеристики мислення і сприйняття;

- емоційно-мотиваційний (мотиваційний) - установка на професійну значущість цієї якості, на її особистісно-ціннісне значення, що розвивається від позитивного емоційного ставлення до стійкої потреби у творчій діяльності;

- діяльнісно-творчий (поведінковий) - характеризує реалізацію креативних рис на поведінковому рівні [6].

Проаналізувавши перелічені погляди на структуру креативності, ми дійшли висновків:

1) на сьогодні серед педагогів і психологів немає узгодженої, єдиної думки щодо структури креативності;

2) важливим компонентом креативності є здатність людини до дивергентного мислення та сенситивності;

3) вирішальну роль відіграє мотивація (бажано внутрішня);

4) креативні досягнення неможливі без засвоєння людиною загальних і специфічних знань, пов'язаних із креативністю;

5) важливу роль відіграє позитивний емоційний стан людини, віра у свої можливості.

1.3 Особливості професійної діяльності працівників банку

Основою успішного функціонування банку є компетентність працівників, що в ньому працюють. Відповідно до вимог професійно-кваліфікаційних характеристик професійна компетенція банківського працівника визначається сукупністю завдань, умінь та знань, необхідних працівнику для виконання відповідних посадових обов'язків. Тому професійну компетенцію можна розподілити на чотири основних рівні:

1. Фахова компетенція - знання, уміння, навички, досвід, які необхідні банківському працівнику для виконання певних службових завдань.

2. Ділова компетенція - певні якості банківського працівника: організованість, ініціативність, ефективність, працьовитість, що сприяють реалізації службових завдань.

3. Морально-психологічна компетенція - самооцінка, справедливість, об'єктивність, культура поведінки тощо як необхідний чинник самоорганізації фахівця.

4. Інтелектуальна компетенція - загальна ерудиція, уміння аналізувати явища в різних сферах економічного життя, знати методологію і мати навички прийняття оптимального рішення.

Фахова компетенція банківського працівника - це набір фахових знань персоналу, достатній для ефективного функціонування кредитно-фінансової установи (банку) у межах поставлених перед нею цілей та завдань.

Володіння фаховою компетенцією передбачає наявність трьох складових: знань (я знаю), навичок поведінки (я вмію) і мотивації (я зроблю), (див. рисунок 1.1.).

Рис.1.1. Складові фахової компетенції

Зростання популярності методу моделювання компетенції можна пояснити його перевагами над традиційно використовуваним методом опису виробничої поведінки - посадової інструкцією. На відміну від посадової інструкції, де описується, які функції повинен виконувати працівник (складати річні звіти, проводити щотижневі “летючки” тощо), “карта компетенції” визначає, яким має бути працівник для успішної роботи у певній сфері. Останнє є набагато прийнятнішим у сучасних умовах, оскільки завдання, що постають перед працівником, та функції, які він виконує, змінюються так само швидко, як і потреби клієнтів, а просту роботу окремих працівників усе більше замінюють інноваційні технології [4].

Успіх функціонування банку, його імідж, репутація, надійність, стабільність та ефективність діяльності залежать від наявності фахових навичок банківських працівників, рівня їх інтелекту, професійної освіти, компетенції і вміння працювати на цьому ринку. Тому першочерговою необхідністю для будь-якого комерційного банку є правильна побудова кадрової політики комерційного банку щодо всього персоналу та працівників, які займатимуться міжбанківськими кредитами, зокрема. Адже недостатня кількість цих працівників буде знижувати рівень виконання цих операцій і збільшувати ризик допущення помилок при аналізі фінансового стану банку. Тому на сьогодні для комерційних банків необхідною є розробка процесу ефективної кадрової політики. Отже, комерційним банкам потрібно, у першу чергу, щоб було визначено стратегію кадрової політики, тобто варто визначити пріоритети, розписати основні положення та норми, зробити детальний аналіз кадрової інформації тощо [45].