Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Суспільство завжди приділяє особливу увагу проблемі поведінки людей, яка не відповідає загальноприйнятим або офіційно встановленим соціальним нормам.

В останні роки проблема насильства над жінкою та дитиною в сім'ї все більше привертає увагу фахівців. У США та Західній Європі перші роботи, присвячені цій проблемі, стали з'являтися, починаючи з 70-х років. Пізніше були розроблені різні соціальні програми для профілактики наслідків такого насильства.

В Україні проблема насильства в сім'ї тривалий час не була предметом спеціальних досліджень соціологів, психологів та соціальних працівників. Нею займалися, в основному, криміналісти при вивченні злочинів, які здійснювалися в сімейно-побутовій сфері. Однак, практика останніх років доводить концептуальне осмислення цього питання на державному рівні. Свідченням цього є прийняття законодавчої бази, і створення кризових центрів роботи з тими, хто потерпає від насильства в родині.

У нашій країні проблема сімейного насилля не стала предметом уваги не через її відсутність. Більше того, моделі насильницької поведінки поширюються через засоби масової інформації, телебачення, стають більш звичними у побуті. Помітно зросла агресивність підлітків. Останніми роками у зв'язку із загальною кризою суспільства інтерес до проблеми жорстокого поводження з дітьми значно зріс, що зумовило необхідність ретельнішого дослідження причин, форм, динаміки видів і пошуку, ефективніших методів соціального контролю - превентивних профілактичних, коректувальних, реабілітаційних і ін. Все це стимулює залучення ширшого кола фахівців - психологів, педагогів, юристів, соціальних працівників, медиків.

Однією з актуальних проблем, які стоять перед сучасним українським суспільством, є подолання і профілактика будь-яких проявів насильства щодо дітей. Протягом останнього десятиліття намітилась тенденція до усвідомлення насильства в сім'ї, яке є серйозною і масштабною проблемою, що породжує безліч інших соціальних та індивідуальних негараздів. Сформувалось розуміння того, що недостатньо тільки карати винних, реабілітувати жертву насильства і працювати з людиною, що скоїла насильство, щоб уникнути повторення ситуації, але основна увага суспільства повинна бути зосереджена на проведенні комплексної роботи щодо профілактики насильства. Тому дослідження з даної проблематики є надто актуальними.

Проблематика насильства - велика область, що розроблялась у світовій психології останні тридцять років [43, с. 108].

За останні десятиліття спостерігається активний психолого-педагогічний пошук і розробка питань сімейного насильства [81, с. 16]. Наукові основи психолого-педагогічної діяльності щодо попередження та подолання причин та наслідків насильства стосовно дітей в сім'ї висвітлено в працях А. Бондаровської, Т. Говорун, Т.Кікікнеджі, І. Трубавіної, М.Ліборакіної, О. Бондарчука.

Незважаючи на важливість і актуальність проблематики насильства, дотепер не існує єдиного бачення даної області, немає єдиної теоретичної і дослідницької парадигми, не склався повноцінний і концептуальний апарат, що і зумовило вибір теми нашого дослідження «Соціально-педагогічна профілактика насилля в сім'ї».

Об'єкт дослідження - сутність поняття насилля у сім'ї.

Предмет дослідження - соціально-педагогічна профілактика насилля в сім'ї.

Метою роботи: дослідження проблеми насилля в родині та сприяння формуванню психологічної компетентності батьків щодо виховання дітей.

Відповідно до мети поставлено такі завдання:

Вивчити історію жорстокості до дітей в родині.

Проаналізувати теоретичні підходи до пояснення причин виникнення проблеми насильства у сім'ї.

Розглянути соціально-педагогічні та психологічні характеристики жінок та дітей - жертв домашнього насилля.

З'ясувати види насильства щодо дітей, їх причини та наслідки.

Розробка загальних шляхів профілактики основних соціально-педагогічних та психологічних проблем жертв домашнього насилля.

Основні методи дослідження: аналіз наукової літератури, що забезпечило розгляд загальних теоретичних питань з проблеми дослідження; на основі системно-аналітичного методу здійснене теоретичне узагальнення наукової концепції, розробок і пропозицій провідних вітчизняних і зарубіжних вчених щодо проблеми насилля в родині; логічний аналіз літературних джерел дав змогу уточнити основні причини, види та наслідки насилля. З метою розробки конкретних теоретико-методичних рекомендацій щодо профілактики насилля в родині застосовувалися методи прогнозування та узагальнення отриманої статистичної інформації; за допомогою системно-узагальнюючого методу були зроблені висновки за результатами дослідження; діагностичні методи (анкетування, бесіди); обсерваційні методи (пряме, побічне, включене спостереження); прогностичні методи (експертних оцінок, узагальнення незалежних характеристик).

Апробація результатів дослідження. Матеріали дослідження обговорювались на засіданнях кафедри соціальної роботи та соціальної педагогіки (протокол №5 від 13.01.2011, протокол №7 від 4.03.2011).

За матеріалами дослідження опубліковано статтю «Насильство в сім'ї як соціальна проблема» у підсумковій збірці наукових робіт студентів та магістрантів Інституту психології, історії та соціології «Сучасні соціально-педагогічні процеси в Україні: тенденції, реалії, перспективи» (ПОЧУЄМО, ЗРОЗУМІЄМО, ДОПОМОЖЕМО), Випуск 3. Херсон, 2011, С. 67.

Структура і обсяг дипломної роботи: складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел (81 найменування).

1. Насилля як наукова соціально-педагогічна проблема

1.1 Жорстокість в сім'ї як історична проблема

жорстокість дитина родина жертва

Насильство в усіх його проявах існує в суспільстві ще з прадавніх часів. Якщо поспостерігати за історією людства на нашій планеті, то на жаль вона нагадувала б панораму розвитку та ескалації насильства і несправедливості.

Насильство відбувається в усіх прошарках населення, незалежно від культурного та економічного рівня сім'ї. Спираючись на наукові матеріали та дані соціологічних досліджень, можна із упевненістю сказати, що насильство в родині притаманне всім соціальним прошаркам, етносам та віковим категоріям. Тож неправильною є думка, що домашнє насильство в ваш час зустрічається рідко, оскільки воно притаманне старим часам, коли звичаї були більш жорстокими, а жінки вважалися власністю чоловіка.

Існує думка, що жінки своєю поведінкою самі провокують насильство з боку чоловіків! «не слухаються чоловіка», «суперечать йому», отже, вони заслуговують на покарання. Це поширене переконання свідчить про те, що проблема насильства над жінками є соціальною, вона криється в тендерних стереотипах, які з дитинства прищеплюються людям. Такі погляди свідчать й про те, що наше суспільство безпосередньо пов'язує шлюб та право власності на партнера.

Будь-які члени родини можуть стати об'єктом-жертвою насильства в сім"ї. Дослідники констатують п'ять типів сімейної жорстокості:

– чоловіка щодо дружини чи навпаки (так зване подружнє насилля);

– з боку батьків щодо дітей;

– дітей і онуків щодо пристарілих родичів;

– старших дітей щодо молодших;

– одних членів сім'ї щодо інших [62, с. 12].

Варто зауважити, що самі жертви насилля схильні приховувати свідчення та факти насильства та зловживання. Подібна поведінку може бути зумовлена такими причинами:

– жертва може бути залежна від насильника у своїх основних життєвих потребах, що пов'язані з її виживанням;

– страх перед посиленням насильства;

– страх залишити домівку та бути поміщеним у стаціонарний заклад;

– жертва може брати па себе відповідальність за поведінку насильника, відчувати сором чи провину за виховання дочки чи сина, які чинять насильство чи поблажливо ставляться до випадків насильства з боку інших;

– стосунки прив'язаності можуть бути набагато сильнішими, ніж бажання вийти із ситуації та покласти край насиллю;

– страх піддати небезпеці статус сім'ї в громаді;

– уявлення про те, що приватне домінує в сім'ї і стороннім людям немає справи до того, що відбувається між родичами [62, с. 13].

Якщо говорити про насильство над людьми літньою віку, то до нього відносять: відсутність медичної допомоги, погане харчування, насильницьке відокремлення від інших членів родини, привласнення їхніх грошей чи речей [62, с. 15].

Наслідком усіх цих дій може стати загроза життю й здоров'ю літнього члена родини. Найжорстокіші акти насильства набувають форми навмисного завдання збитку чи покалічення.

Окреслюючи проблему насильства, важливо констатувати, що насильство - це явище, яке виникає з діяльності людини. При цьому інколи

наголошують на тому, що насильство можна розглядати і як вияв бездіяльності. Прикладом цього можуть слугувати випадки ненадання допомоги людині, яка її потребує, ігнорування, недбале ставлення до дитини, людини похилого віку тощо. Така діяльність чи бездіяльність характеризується певними властивостями:

– умисність: насильство завжди спрямоване на досягнення певної цілі, воно є наслідком продуманої дії, тобто не є випадковим;

– порушення прав та свобод іншої людини: насильство завжди пов'язане з порушенням якихось прав особистості або групи осіб;

– низький рівень самозахисту: між учасниками насильницьких дій наявні різкі переваги: фізична сила (чоловік щодо дружини, батьки щодо дітей, дорослі щодо людей похилого віку), вікові переваги (батьків щодо дітей);

– спричинення шкоди (фізичної, моральної) [81, с. 25].

Сім'ї, де культивується насильство, здебільшого відчужені від суспільства, закриті від зовнішніх втручань. Цим самим вони позбавляють себе суспільної підтримки та можливості пошуку виходу з складного становища.

Однак 70% всіх жертв важких насильницьких актів у сім'ї становлять жінки і діти.

Офіційна статистика стосовно домашнього насильства не відображає реальної картини, оскільки більшість жертв не звертається за допомогою до органів внутрішніх справ. За даними опитувань, насильство в українській сім'ї - досить поширене явище.

Соціологічні дослідження свідчать: 68% жінок у країні потерпають від знущань у сім'ї, серед яких 20% - «зазвичай або часто» (найчастіше це побої з боку чоловіка), 50% жінок зазнавали сексуальних домагань на роботі, а 8% із них - досить часто [81, с. 25].

За результатами кримінологічних досліджень, у 57,2% сімейно-побутові злочини супроводжувались фізичним насильством над жертвою, у 18% - їхні учасники застосовували холодну зброю. Вартий уваги і той факт, що насильство в сім'ї не є винятковою монополією чоловіків - питома вага осіб жіночої статі, які вчинили злочини на побутовому ґрунті - 26,3% [52, с. 62].

На жаль, інформація про масштаби цього соціального зла в нашій країні є не зовсім об'єктивною та достовірного. Крім того, випадки насильства стосовно жінок, дітей, людей похилого віку, їхня поширеність та типологія залишаються здебільшого прихованими і не знаходять відображення у статистиці. Особливо це стосується сексуального та домашнього психологічного насильства.

Одним із найбільш несприятливих чинників, які руйнують не тільки сім'ю, а й душевну рівновагу дитини, є жорстоке поводження з дітьми. Замість того, щоб зміцнити сімейні узи, батьки, які допускають жорстокість щодо своєї дитини, руйнують в ній очікування любові, довіри і турботи, такі необхідні для соціального розвитку і формування здорової особистості.

Особливо гострою проблемою є насильство над дітьми, хоча ніяким іншим формам насильства виправдання не існує. Адже стан, який переживають скривджені діти стосуються кожного громадянина суспільства. Слід зазначити, одо згідно з дослідженнями можна зробити невеликий, але фатальний висновок, що більшість дітей із бідних сімей страждають від асоціального ставлення з боку батьків та інституцій, які теоретично були створені саме для того щоб допомагати та всебічно підтримувати таких дітей. Реальність така, що вірогідність кривдження дітей є в усіх соціальних верствах та в усіх сім'ях на різних етапах розвитку.

Діти - це майбутнє кожної держави. А тому фізичні та емоційні травми, які вони переживають, обкрадають суспільство та усіх його членів зокрема. Не завжди можна уникнути дитячих травм, але їхня мінімізація має стати важливою метою роботи соціального педагога.

Ще до недавнього часу такі терміни, як кривдження дитини, побити дружини, їецест були зрозумілими, хоча не визнавались як нагальні проблеми. Перші спроби визначення і осмислення насильства в сім'ї були зроблені наприкінці XIX століття, внаслідок індустріалізації та урбанізації, одо призвели до більшої концентрації населення та нових соціальних проблем.

Роль сім'ї в життєдіяльності суспільства визначається тим, що їй властиві, з одного боку, риси соціального інституту, а з іншої - малої соціальної групи. Як соціальний інститут сім'я характеризується сукупністю соціальних норм, санкцій і зразків поведінки, що регламентують взаємини між подружжям, батьками, дітьми, іншими родичами. Як первинна мала група вона заснована на браку або кровній спорідненості, члени якої зв'язані спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю і взаємодопомогою.

Сім'я є основою держави, тому безпека сім'ї - державна проблема в багатьох країнах. Загострення соціально-економічних проблем в країні відбивається практично на кожній сім'ї. Падає рівень життя, зростає неспокій за майбутнє своє і своїх дітей, чому посилюється напруженість в сімейних відносинах.

Домашнє насильство - це цикл фізичної, словесної, духовної і економічної образи, що повторюється із збільшенням частоти, з метою контролю, залякування, навіювання відчуття страху з боку однієї особи по відношенню до іншої [42, с. 16].

Основна відмінність домашнього насильства від інших видів насильства полягає в тому, що воно відбувається між людьми, що полягають в близьких або споріднених відносинах, які розглядаються як безпечні і навіть вважаються захистом і підтримкою.

Останніми роками у зв'язку із загальною кризою суспільства інтерес до проблеми жорстокого поводження з дітьми значно зріс, що зумовило необхідність ретельнішого дослідження причин, форм, динаміки видів і пошуку, ефективніших методів контролю. Діти і підлітки є найуразливішою, незахищеною частиною нашого суспільства. Жорстоке поводження з ними, зневага їх інтересами не тільки завдає непоправної шкоди їх здоров'ю, і фізичному, і психічному, але також має тяжкі соціальні наслідки. Історичне відношення суспільства і держави до жорстокості в сім'ї мінялося. Раніше багато видів насильства в побуті було фактично узаконено.

Жорстоке поводження з дітьми - це феномен, існування якого відоме з моменту появи історичних записів людства і яке, мабуть, існуватиме завжди. Зв'язано це з тим, що насильство - це не тільки соціальне явище, але етимологія його мультифакторальна і тісно пов'язана з природою людини. Жорстокість по відношенню до дітей не залежить ні від суспільного устрою, ні від політичного устрою, проте, існує чітка відмінність між країнами, обумовлена тим, чи признається існування цієї проблеми, і які заходи приймаються державою по захисту дітей від насильства і попередженню його. Прикладом може служити колишній СРСР, де про цю проблему замовчувалося і вважалося, що в соціалістичному суспільстві, де діти є єдиним привілейованим класом, насильства відносно дітей і зневаги їх основними потребами бути не може.

Цією проблемою займалися тільки кримінологи і інші фахівці при вивченні сімейно-побутових злочинів. Насильство в сім'ї не могло стати соціально-психологічним проблемою в країні, де в кримінально-правовій доктрині пріоритетними об'єктами захисту були державні інтереси і державна власність.

В процесі переходу до ринкових умов почало спостерігатися зростання криміналізації суспільства в цілому. Даний процес не обійшов і сім'ю, в якій почав складатися особливий спосіб життя, при якому насильство алкоголізм, наркоманія стають нормою поведінки, що передається від одного покоління до іншого. Публічно про насильство в сім'ї заговорили зовсім недавно. Широка громадськість жорстокість у вихованні дітей формує людей малоосвічених, таких, що не уміють трудитися, створювати сім'ю, бути хорошими батьками, громадянами своєї країни, веде до відтворення насильства і жорстокості в суспільстві. Дослідження показали, що діти, яких «нашльопали», зовсім не пам'ятають, за що їх покарали. Вони тікають від дорослих, киплять злістю, зовсім не розкаюючись. Часто дорослий, караючи, тільки принижує дитину.

За твердженням В. Леви: «Ви даєте йому відчути себе безпорадним і нікчемним, нездібним бути «хорошим». Треба дати дитині зрозуміти, які результати його власних необачних дій, про які йому доводиться жаліти. Будь-яке інше покарання сприймається дитиною як помста, як бажання утвердиться за його рахунок» [41, с. 23].

Не дивлячись на те, що жорстоке відношення до дітей відоме ще з найдавніших часів, перші реальні заходи по захисту дітей від насильства були зроблені лише в XIX столітті, причому заслуга в цьому належить лікарям, які, через свою професію, спостерігали тяжкі наслідки жорстокості по відношенню до дітей. У 1680 р. французький професор судової медицини Тардье детально описав 32 випадки жорстокого поводження з дітьми, 18 з них померло. Перше «Суспільство попередженню жорстокості по відношенню до дітей» було організоване в СІНА в 1879 г., пізніше, в 1895 - в Англії [10, с. 23].

У 1961 р. американський педіатр Генрі Кемпе і його колеги в Іенвері організували мультидисциплинарну конференцію «Синдром збитої дитини», на якій було констатовано, що обов'язки і відповідальність лікаря по відношенню до дитини вимагає від нього повної оцінки проблеми і гарантії того, що повторної травми можливо запобігти. Саме там під його керівництвом були організовані перші групи (бригади) фахівців різного профілю для надання допомоги постраждалим дітям.

В кінці 70-х років поняття «Синдром побитої дитини» було розширене, і перший міжнародний конгрес з жорстокого поводження з дітьми і зневаги їх основними потребами відбувся в Женеві в 1976 р. [43, с. 110].

Слід зазначити важливу роль російських хірургів Н.І.Пірогова і С.Я. Долецкого в наданні допомоги дітям, постраждалим від насильства, і проведенні великої просвітницької роботи по попередженню цього феномена.

Не існує єдиного визначення жорстокого поводження з дітьми.

Проте, більшість дослідників і практиків в розвинених країнах користуються визначенням, запропонованим Гарбаріно: «Будь-яка дія або бездіяльність (упущення) по відношенню до дитини з боку батьків, осіб, їх замінюючих, а також установ або суспільства в цілому, внаслідок чого порушується фізичний або психологічний розвиток, здоров'я або благополуччя дитини, а також ущемляються його права і свобода» [60, с. 20].

Про поширеність жорстокого поводження з дітьми можна судити по такому показнику, як число дітей, відібраних протягом року у батьків, були позбавлені батьківських прав. Кількість таких дітей збільшилася в 5 років в 3 рази. За той же проміжок часу число дітей, що забираються щорічно у батьків без позбавлення останніх їх батьківських прав, виросло в 2 рази. Цей показник відображає як число дітей, що піддалися жорстокому зверненню, так і випадки зневаги основними потребами дітей. Неухильно росте число «соціальних сиріт» - дітей, що залишилися без піклування батьків. Якщо в 1992 р. їх було враховано 428,4 тис, то в 2000 р. офіційні дані дають 662,5 тисяч [60, с. 22].

Важливим інтегрованим показником, що відображає поширеність зневаги потребами дітей, є смертність дітей від неприродних причин (нещасні випадки, отруєння, втопили, вбивства, самогубства). У структурі смертності дітей від 0 до 15 років смерть від неприродних причин стійко займає перше місце, складаючи 25% від всіх причин смерті дітей цього віку [62, с. 14].

Отже, проблема жорстокого поводження з дітьми в сім'ї має багатовимірну природу. Це обумовлює необхідність системного, комплексного підходу до вирішення проблеми. Ключ до ефективності такої комплексної допомоги лежить у її координації, що доцільно покладати на соціальні служби.

1.2 Аналіз теоретичних підходів щодо пояснення причин виникнення проблеми насильства в сім'ї

У багатьох країнах сімейне насильство розглядається як серйозна соціальна проблема і входить в сферу інтересів різних академічних і практичних дисциплін. Вельми актуальною дана проблема є і для України, що знаходиться в тривалому і хворобливому періоді від одного політичного і соціально-економічного устрою до іншого. Як показує історія цивілізації, глобальні зміни в суспільстві завжди супроводжуються озлобленням.

Тоталітарна свідомість у родинному чи будь-якому іншому вихованні виробляє насилля, створює той контекст, у якому навіть окремі ненасильницькі дії дитина сприймає як вияв примусу, що викликає неочікувані для дорослих поведінкові реакції. Які спонукають їх до тактики насилля.

За В.Г. Постовим, українська родина та виховання підростаючих поколінь повинні відповідати ідеалам, перевіреним віками, а саме: ідеалу сім'я як першооснови життя людини, своєрідної фортеці, яка забезпечує розвиток і захист особистості; ідеалу праці - найповнішої форми вияву творчих здібностей і можливостей людини, джерела достатку й радості, забезпечення повноцінного життя родини; ідеалу духовності - синтетичної форми осягнення світу й себе в єдиному реальному вимірі творчої діяльності та гуманного ставлення до навколишнього середовища й людей [54, с. 16].

Розглядаючи родину як вагомий чинник виховання, і науковці, і практики схиляються до висновку, що українська сім'я сьогодні зазнає серйозних змін. На її функціях соціалізації несприятливо позначаються такі негаразди, як зубожіння населення, житлові проблеми, деградація системи традиційних виховних цінностей, безробіття, правова та матеріальна незахищеність подружніх пар та їхніх дітей.

Втрата колишніх соціальних орієнтирів і конфлікт життєвих цінностей, невпевненість в майбутньому, нестабільність соціально-економічної ситуації, зниження рівня життя, а також необхідність увалювати нестандартні рішення (що само по собі є дискомфортним, а нерідко і стресовим чинником) сприяють наростанню і інтенсивнішому прояву агресивності і жорстокості.

В зв'язку з цим сучасне насильство розглядається як своєрідна форма невротичного протесту особи проти різного роду стресових чинників, що тиснуть на неї, і умов соціального життя, до яких їй важко адаптуватися.

Насильство є засобом використання психічного, емоційного тиску або фізичної сили з метою заподіяння шкоди людини.

Сімейне насилля - це форма деструктивної соціальної взаємодії в сім'ї, що відображає її загальне неблагополуччя і порушення в ціннісно-нормативній сфері індивідів. Насилля в сім'ї є чинником соціального ризику, що спричиняє поглиблення соціально-психологічної та моральної відчуженості, взаємну недовіру і ворожість стосовно інших членів сім'ї, брутальність і жорстокість у спілкуванні [74, с. 15].

Типова модель сімейного насилля - це застосування сили сильнішим стосовно слабшого члена сім'ї. Сила може бути фізична чи обумовлена соціальним статусом.

Жертвою такої агресивної поведінки може стати:

– дівчинка-підліток, яка страждає від сексуальних переслідувань свого вітчима;

– хлопчик, якого лупцює мати алкоголічка;

– старенька бабуся, яку ненавидить її сусід;

– літній чоловік, якого принижує власна дочка [51, с. 28].

Однак здебільшого від насильства в сім'ї потерпають хлопці та дівчата. Це явище в Україні має не лише побутовий (домашнє насильство), а й соціальний характер (торгівля людьми).

У теорії і практиці соціальної роботи в даний час існує декілька різних підходів до пояснення причин виникнення насильства в сім'ї. Серед них:

– психологічна напруга, стрес;

– ситуативні чинники: алкогольне, наркотичне сп'яніння, матеріальні
труднощі [52, с. 46].

При виявленні причин сімейного насильства можна використовувати два підходи. Соціологічний підхід визначає насильство як соціокультурну обумовленість, тобто насильство є стереотип сімейних відносин, вихованим з дитинства, прийнятим в даній групі населення. Соціальні чинники (соціально-економічне положення сім'ї, безробіття, погані житлові умови) також є збудниками стресу, що веде до поганого поводження з членами сім'ї. Соціально-психологічний підхід розглядає насильство як результат негативного особистого життєвого досвіду, травми дитинства» [51, с. 28].

За статистичними даними, в Україні кожен другий-третій шлюб розпадається. Неспроможність чоловіка взяти на себе матеріальне забезпечення сім'ї, тобто економічно підтвердити свою соціальну роль у родині, є вагомим чинником непорозумінь та конфліктів у взаєминах подружжя. У таких родинах дуже часто спостерігається відмежування чоловіка від нагальних проблем шляхом «втечі від реальності» як непродуктивного виходу із складного особистісного конфлікту.

Крім того, більше половини шлюбів є невдалими, нестійкими. Незважаючи на те, що сім'я зберігається, батьки не розлучаються, при цьому у значній кількості сімей спостерігаються стійкі конфліктні ситуації, що виникають внаслідок зловживання батьків спиртними напоями, непідготовленості до подружнього життя, невміння будувати взаємостосунки між собою, з дітьми, педагогічної недосвідченості [52, с. 48].

Порушення взаємин у сім'ях, де чоловік зловживає алкоголем, часто призводить до різноманітних форм насильства, спрямованого на дружину та дітей. Слід зазначити, що тут йдеться не тільки про фізичне насильство, а й про психологічне, яке притаманне всім конфліктним сім'ям.

Знервованість, відсутність побутових умов, постійна роздратованість, брутальність, сварки, відсутність милосердя - все це призводить до негативного емоційно-психологічного клімату сім'ї, стресових ситуацій, морального перенапруження, дефіциту позитивних емоцій, породжуючи у зв'язку з цим депресивні стани дитини.

Як показали дослідження М. Асанової, М.Ліборакіної та інших контингент осіб, що здійснюють насильницькі дії, абсолютно неоднорідний, але в них є спільні психологічні риси, такі як: емоційна холодність і нечутливість, невміння співчувати і поставити себе на місце іншого, але у той же час крайня чутливість до небажаних зовнішніх впливів, а також агресивність і жорстокість, підвищена тривожність і страх, невміння контролювати свої вчинки і стримувати емоції [6, с. 32]. Це з переважній більшості ригідні особистості, злопам'ятні, вони довго, іноді все життя, зберігають старі, що навіть мали місце в дитинстві образи, коли причини, що їх викликали давно зникли. У них також є присутньою ще одна якість - невміння чи нездатність переборювати свої внутрішні проблеми і знімати відповідні їм хворобливі переживання.

Більшість дослідників, зокрема С.Ільїна І. Захарьева, сходяться на тому, що результатами пережитого в дитинстві емоційного насильства, так званими «відставленими ефектами травми» є порушення Я-концепції, почуття провини, депресія, труднощі в міжособистісних стосунках і сексуальні дисфункції [27, с. 45].

На відміну від інших типів насильства домашнє насильство має свої особливості:

1. Це не одноразова дія. Це - процес, який складається із циклів насильства, які тримаються на продовженні стосунків потерпілої і кривдника.

2. Якщо насильство виявилось в сім'ї хоч один раз, воно обов'язково повториться.

3. Це насильство завжди відбувається протягом тривалого проміжку часу і має тенденцію до зростання.

4. Це насильство в сім'ї відбувається в будь-яких верствах, незважаючи на класові, расові, культурні, релігійні, соціально-економічні аспекти.

5. Це насильство між особами, які є, як правило, залежними один від одного. Найчастіше домашнє насильство замовчується і приховується обома сторонами від оточуючих [32, с. 25].

На думку винуватця, воно є ефективним, швидким способом досягнення мети, без великих І затрат. Інші, ненасильницькі, методи вимагають значних зусиль. Людина не відмовиться від того, що дає ефект, якщо їй не запропонувати альтернативи. Якщо насильник не навчиться іншому ефективному способові спілкування з близькими людьми, то він буде продовжувати здійснювати над ними насильство.

Слід зауважити, що реакція як суспільства, так і міліції на випадки домашнього насильства часто є неадекватною і навіть ворожою стосовно потерпілої жінки, а кримінальні покарання домашніх кривдників бувають більш м'якими порівняно з покараннями за аналогічні порушення, здійснені проти сторонніх осіб. 92-97% насильницьких дій стосовно жінок здійснюють чоловіки. Чому так відбуваються? Не тому, що чоловіки від природи гірші, а тому, то існують в системі, в якій перевагу мають влада, сила, гроші.

Утримання чоловіком сім'ї призводить до залежності жінки, адже домашня праця (виховання дитини, догляд за оселею тощо) суспільством працею необґрунтовано не вважається.

У ставленні до дітей чоловіки і жінки здійснюють акти насильства однаковою мірою. Дитина найбільше може стати жертвою, тому що вона не може себе захистити. Жінки потерпають від чоловіків-кривдників, а діти потерпають як від чоловіків так і від жінок - жертв домашнього насильства. Так утворюється страшний ланцюг насильства. Це слід пояснити жінкам, які потерпши, тоді вони в більшості випадків припиняють насилля над своїми дітьми.

Насильство дорослих дітей над батьками має свої корені в минулому: часто це ті діти, які вже виросли і повертають батькам насильство, що здійснюють проти них в дитинстві.

Насильство старших дітей над молодшими здійснюється як відображення ситуації «батько - мати». Старші діти відчули смак влади. Вони вважають, що свою владу, свої переваги над слабшими слід використовувати.

У насильстві одних членів сім'ї над іншими беруть участь свекри, невістки, тещі, зяті, дідусі, бабусі, діти, дядьки. Насильство здійснюється над більш слабкими і беззахисними: людьми старшого віку чи дітьми; людьми з обмеженими фізичними і психічними можливостями; людьми, які залежать від інших,

У міжнародному професійному співтоваристві соціальних працівників на даний час прийнята наступна типологія насильства, яка ґрунтується на характері насильницьких дій і містить у собі такі види насильства:

Фізичне насильство: вбивство, спроба вбивства, побиття, знущання, нанесення фізичних ушкоджень, штовхани, опіки, шпурляння різними предметами.

У фізичному і сексуальному насильстві завжди наявний психологічний компонент. Погане ставлення до дитини існує в контексті міжособистісних стосунків, і ці стосунки психологічно стали заразливими, маніпулятивними, такими, що відштовхують або принижують [73, с. 21].

Психологічне і емоційне насильство: позбавлення свободи чи утримання під наглядом мимо волі жінки, постійне висліджування, погрози, залякування, шантаж, постійний контроль життя і спілкування з оточуючими, ізоляція, заборона на спілкування (навіть з рідними).

Спектр психологічного насильства включає:

а) психологічні впливи (погрози, приниження, образи, надмірні
вимоги, надмірна критика);

б) психологічні ефекти (втрата довіри до себе і світу, занепокоєння,
тривожність, схильність до самоти, затримка психічного чи фізичного розвитку);

в) психологічні взаємодії (непередбачуваність, непослідовність, безвідповідальність, невпевненість).

Психологічні й емоційне насильство іноді важко розпізнати й ідентифікувати тому, що на відміну від фізичного насильства в цьому випадку явні ознаки насильства рідко можна спостерігати, а наслідки можуть бути надзвичайно важкими.

Поведінка, яка призводить до емоційного розладу, що включає залякування, погрози чи емоційний шантаж, у тому числі навіювання почуття страху за власну безпеку, за здоров'я дітей чи близьких, погрози стосовно права опіки над дітьми, а також агресивна поведінка, ігри з ножами, пістолетом чи рушницею.

Примус жінки силою чи погрозами до будь-якої поведінки чи дії, від яких жінка має право ухилитися; постійна поведінка, мета якої - зганьбити, дискредитувати чи принизити особисту гідність жінки, глузування над розумовими і фізичними даними, висміювання і словесні образи, приниження жінки перед нею самою чи перед близькими. Безпідставні обмеження можливості розпоряджатися спільним майном, нанесення шкоди домашнім тваринам. Позбавлення можливості належним чином харчуватися і відпочивати. Примусові аборти і примусові вагітності [73, с. 22].

Сексуальне насильство: ґвалтування чи сексуальне домагання | іноді в присутності дітей, інших людей), примушення займатися сексом проти волі людини, сексуальні переслідування за відсутності почуттів.

У науковій літературі до основних наслідків сексуального насильства відносять депресію, само деструктивну поведінку, відчуженість.

В умовах сьогодення, коли молодь має низький просвітницький рівень культури статевих стосунків, зростає кількість неблагополучних сімей, сімей групи ризику, спостерігається конфліктність у стосунках - все це ставить під загрозу якісність сімейного виховання дітей, дотримання їхніх прав та потреб.

Дослідження дають надзвичайно багатий матеріал щодо поширеності сексуального насильства в сім'ї. Існують також дані про те, то «групою ризику» стосовно сімейного насильства є усиновлені або взяті на виховання діти.

Як зазначає Мак Намава, до моменту досягнення шкільного віку, троє з чотирьох таких дітей набувають травматичного сексуального досвіду [43,108].

Причинами зменшення добровільного повідомлення про сексуальне насильство в сім'ї слід відмітити такі;

– сутність самої природи сімейного насилля;

– її секретність і сором;

– юний вік жертв сексуального насильства в сім'ї;

– залежне положення жертви [57, с. 51].

Часто після акту насилля жертва, тим більше якщо це дитина, відчуває провину за те, що не змогла дати відсіч, що довіряла насильнику.

Індикаторами сексуального насильства над дітьми є:

– незвичні сексуальні пізнання для віку 7-11 років;

– сексуальні прояви поведінки;

– самостемуляція гені талій;

– різка зміна почуттів, що стосується конкретної людини або місця;

– саморуйнівна поведінка;

– недовіра;

– хронічна дипресія [57, с. 53].

За даними Н.Б. Морозової, майже 86% дівчаток на території нашої країни починають статеве життя із сексуального насильства, кожна третя з них стає проституткою під безпосереднім керівництвом дорослих, у тому числі і безпосередньо відповідальних за її виховання [54, с. 30].

Ю.М. Антонян, А.А. Ткаченко виділяють ряд ознак, що характеризують вибірку осіб схильних до сексуальних злочинів, визначаючи тим самим основні дотичні для профілактики сексуальних злочинів. Насильство вчиняють насамперед особи, що відносяться на думку авторів, до наступних груп ризику:

– особи в сім'ї яких є душевнохворі, або батьки алкоголіки чи наркомани;

– підлітки, що виховуються без контролю і вживають алкоголь і наркотики;

– особи з аномаліями психіки або педагогічно запущені діти;

– особи з проявом гіперсексуальності;

– особи, схильні до самогубства на сексуальному ґрунті;

– особи, схильні до насильницьких дій, що виявляють деякі
сексуальні риси [4, с. 30].

Таким чином, із зазначеної групи ризику більшу частину складають діти і підлітки, що свідчить про необхідність ранньої профілактичної роботи, починаючи із шкільного, а можливо, і більш раннього віку. Для здійснення повноцінної діяльності щодо профілактики сексуальних злочинів на цьому етапі необхідна погоджена діяльність педагогів, психологів, батьків (там де це можливо), соціальних педагогів.

Отже, якими б суперечливими не були дані, очевидно, що в останні роки тема сексуального насильства, якому дитина піддається в сім'ї стає чи не найпопулярнішою в дослідженнях сімейної проблематики й набуває не тільки психологічного, а й соціального звучання.

Економічне насильство: фінансовий контроль і фінансові обмеження, заборона займатися певним видом діяльності, працювати взагалі, заборона вчитися чи підвищувати кваліфікацію. Свідоме знищення майна, навмисне нанесення шкоди особистому майну людини, позбавлення можливості користуватися одягом чи майном. Позбавлення їжі, позбавлення медичної допомоги. Але найбільш поширеним видом домашнього насилля є насилля чоловіка над жінкою та батьків над дитиною.

Незалежно від того, в якій формі відбувається насильство, з часом його прояви стають дедалі жорстокішими. Агресивна поведінка здійснюється без урахування фізичного чи душевного стану жертви. Людина, яка ображає іншу, не замислюється над наслідками для скривдженого своїх дій чи висловлювань. Навпаки, в цій ситуації прояви насильства спрямовані на демонстрацію своєї сили, свого контролю та зверхності над жертвою. Саме таким чином кривдник намагається вирішити свої особистісні конфлікти, а саме, замінити контроль над своїм внутрішнім світом та своєю життєвою позицією контролем над пішою людиною. Отже агресію викликають почуття власної безпорадності, незахищеності та невпевненості у собі.

Мінакова К.Д, Собута М. зазначають, що серед найбільш поширених форм насильства над жінками в Україні - фізичне та психологічне домашнє насилля. Розмаїття його форм, множинність чинників роблять його сьогодні небезпечним фактором соціальної дійсності. Домашнє насильство поширюється почуттям сорому, традиціями, які не дозволяють жінкам повідомляти про деякі акти насилля стосовно них 45, с. 43].

Проблема насильства в сім'ї є надзвичайно складною для соціологічних досліджень. Насильство досить багатогранне явище. Як зазначалось, під ним розуміються не тільки жорстокі факти фізичного поводження, але й сексуальні домагання та психологічне насилля, чого не завжди розуміють жінки. Психологам та соціологам відомо, що навіть самі жінки не вважають у багатьох випадках себе жертвами насилля, тому що «звикли» до такого способу існування. Дані соціологічних і сліджень свідчать, що навіть зґвалтування визнають насильством лише 59% жінок [12, с. 25].

Всі види та форми насильства мають потенціал гострих і важких -і слідків для всіх членів суспільства. Як свідчать результати спеціальних досліджень, діти, які часто спостерігали насильство в сім'ї, і «а самі безпосередньо були жертвами фізичного чи сексуального нападу,: голом набувають статусу осіб з девіантною поведінкою [52, с. 35]. Жертви різних видів насильства частіше вдаються до суїциду, так як вони не можуть і не вміють зупинити насилля проти самих себе і проти інших.

Проаналізувавши наукову літературу можна зробити висновок, що ж існує єдиної теорії, здатної повністю пояснити всі випадки й причини сімейного насильства. Приймаючи до уваги складність внутрішнього світу, особливості соціальної взаємодії та характер сім'ї як соціальної структури, потрібно все ж таки враховувати усе різноманіття сімей, індивідуальні характеристики їх членів й ті соціальні відхилення, які переплітаючись, можуть викликати насильство. Все це надає особливого значення взаємному впливу людей один на одного і пов'язаними з цим впливом вчинками, які передують насильству і слідують за ним.

Вітчизняні (І.М. Трубавіна, А. Бондаровська, Л. Алексєєва та ін.) та закордонні дослідники (Х.Вінфінг, Дж. Барнз та ін.) одержали деякі характеристики сімейного насильства. У насильстві як інтерактивному процесі виділяють суб'єкт, здійснюючий його, і жертва. Якісний і кількісний аналіз даних із зареєстрованих випадків сімейного насильства показує наступне:

– психологічне і фізичне насильство є найбільш розповсюдженими;

– ґвалтівниками найчастіше виступають родичі, а не чужі люди, тобто насильство відбувається в родині;

– частота насильства не пов'язана з етнічною чи конфесійною приналежністю;

– рівень освіти не корелює з частотою насильства;

– питома вага душевнохворих серед ґвалтівників досить низька -10-5%, тоді як люди з різними психічними розладами типу депресій і важких тривожних розладів складають до 60%;

– насильство зустрічається частіше в родинах, де шлюб зберігається заради дітей;

– сімейне насильство носить циклічний характер, причому замкнуте сімейне коло з залежними членами родини найчастіше є причиною відтворення його в наступних поколіннях [71, с. 35].

Отже, під сімейним насильством розуміють агресивні і ворожі дії стосовно членів сім'ї, в результаті яких об'єкту насильства можуть бути заподіяні шкода, травма чи приниження, а іноді смерть. Такі дії можуть представляти собою фізичне і сексуальне насильство, пошкодження особистого майна і незадоволення базових проблем.

1.3 Соціально-педагогічна характеристика стану сучасної сім'ї в Україні

Останнє десятиріччя стало періодом трансформацій ціннісних пріоритетів у багатьох суспільствах. Нинішні зміни відбуваються під знаком повернення цінностей сім'ї як оплоту виживання та «благополуччя». Дослідження життєвих орієнтацій населення України за останні п'ять років показують досить сталу тенденцію до пріоритету цінності сім'ї серед основних сфер життя. І це цілком природно, оскільки саме сім'я забезпечує базисні потреби людини і суспільства.

Родина була, є і завжди буде важливим середовищем формування особистості та провідним інститутом її виховання, відповідаючи не тільки за соціальне відтворення певного образу життя.

За висновками В.Є. Савки, сім'я спрямовує свої зусилля на розв'язання найважливіших для неї на даний момент проблем, враховуючи водночас і перспективи свого розвитку.

Сім'я ? це насамперед складне соціально-педагогічне явище, яке має інтегровану структуру і визначається певними соціально-педагогічними параметрами.

Родина є своєрідною моделлю великого суспільства, яка відтворює у собі сукупність суспільних відносин: соціальних, національних, політичних, економічних, соціокультурних, завдяки чому діти від - народження залучаються до системи суспільних відносин.

І.М. Трубавіна зазначає, що зв'язок сім'ї із середовищем надає можливості розглядати її як малу соціальну групу, що підпорядковується законам розвитку суспільства й колективу, а наявність структурних і функціональних компонентів, які мають відмінності в кожній із родин, - як своєрідну замкнену систему [71, с. 18].

Сьогодні сім'я розглядається як провідний мікрофактор соціалізації особистості, оскільки є персональним середовищем її життя і розвитку.

Кожна епоха накладає свій відбиток на зміст, характер, динаміку взаємин батьків і дітей. Це зумовлюється як прагненням старших поколінь до гармонізації сімейних відносин, узгодження спільних дій з пітьми та іншими членами сім'ї, дотримання визначених моральних та етичних норм, які існують у суспільстві, так і багатьма суперечностями доби та особливостями розвитку і функціонування малого колективу, ким є кожна сім'я. Крім цього важливу роль у формуванні стосунків батьків і дітей в сучасній родині, як і раніше відіграють економічні чинники, фізичне, психічне і моральне здоров'я суспільства, етнонаціональні особливості, сімейні традиції і звичаї, педагогічна готовність до народження і виховання дітей.

Стаття 1 Конвенції про права дитини, що прийнята Генеральною асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року та ратифікована постановою Верховної Ради України 27 лютого 1991 року, проголошує, що дитиною є кожна людська істота до досягнення нею вісімнадцятирічного віку [37, с. 18].

Отже, сім'я є одним з основних об'єктів соціальної політики, через який здійснюється охорона і захист прав дитини. Сім'я, що є осередком прав суспільства, постійно відчуває на собі (безпосередньо або опосередковано) ті зміни, що відбуваються в країні і відповідно сама накладає відбиток на розвиток суспільства.

Здавна сім'я вважається інститутом, який служить збереженню традиційних цінностей, суспільної моралі, захистом у випадку зникнення життєвих негараздів. За результатами соціологічного дослідження молоді люди, відповідаючи на запитання «До кого ви найчастіше звертаєтесь у разі необхідності вирішення своїх проблем», найчастіше називали батьків та родичів (56%), лише 16% називали друзів і 0,6% ? державні установи [52, с. 28].

Найбільш авторитетними для респондентів є думки, що надходять із сімейного оточення. 34% опитаних вказали, що точка зору членів сім'ї е для них «абсолютно авторитетною», а ще 54% - «досить авторитетною». Лише для 7% опитаних ця думка не має значення, 0,7% - викликає у них негативну реакцію і 7% - не звертають увагу на їхню точку зору [52, с. 28].

Найбільшою мірою точка зору членів сім'ї є авторитетною для молодих людей (вказали, що вона «абсолютно» або «досить» авторитетна, 91% опитаних віком від 14 до 28 років) [52, с. 33].

Низький авторитет родинного оточення може бути чинником формування поганого соціального самопочуття. Так, серед тих респондентів, які вказали на низький авторитет для них думок, висловлюваними членами їх родин, 25% відповіли, що їх рідко полишає почуття пригніченості, невдоволення [52, с. 35].

Дослідники вказують на ще одну залежність: чим більший авторитет має для респондентів родинне оточення, тим частіше вони переймаються проблемами суспільної моралі. Так, серед респондентів, для яких родинне товчення має абсолютний авторитет, 42% занепокоєні падінням моралі, серед тих, для кого воно є «досить авторитетним» -36%, серед тих, для кого вона не має значення - 33%, а з-поміж тих, хто не звертає уваги на точку зору членів родини - лише 27% [52, с. 15].

Ускладнення виховних завдань суспільства, сім'ї і школи пояснюється недостатнім теоретичним, методологічним та методичним обґрунтуванням мети, завдань, способів та ідеалів виховання особистості дитини в нинішніх умовах, збільшенням кількості дітей з відхиленнями у поведінці та криміногенністю соціального середовища, зростанням психологічного, емоційного тиску на духовний світ сучасної людини, новими її потребами, які значною мірою має формувати сім'я.

Зрештою, під дією зовнішніх та внутрішньо сімейних факторів нині швидше розвивається і сама дитина. Тому керівництво її духовним і моральним розвитком вимагає високої педагогічної майстерності батьків, створення відповідних матеріальних і психолого-педагогічних умов її виховання, взаємодії з дорослими.

Ставлення батьків до дітей визначається, як правило, двома основними чинниками - щирими, доброзичливими почуттями та соціальним обов'язком і створення відповідних умов для його виконання. Лише розумно поєднуючи почуття і обов'язок можна «враховувати на успішне формування в сім'ї повноцінної в духовному, моральному та громадянському відношеннях особистості дитини».

Сучасна українська сім'я є складною за структурою, але водночас стійкою динамічною системою, яка встановлює специфічну економічну, духовну, моральну, загалом позитивно ціннісні атмосферу життєдіяльності людей. Вона формує в індивіда соціальні і суспільні норми поведінки. Створюючи певний соціально-психологічний клімат, сім'я багато в чому визначає розвиток особистості дитини як нині, так і в майбутньому.

За структурою можна виділити сім'ї, в яких сімейне життя будують усі члени такого колективу. їх участь у цьому процесі є демократичною і рівномірною, гармонізованою за інтересами, метою, цілями і способами їх досягнення. Такі сім'ї відзначаються особливою життєстійкістю і цілеспрямованістю, дружніми, міцними родинними зв'язками, щирістю і теплотою почуттів, взаємопідтримкою. Тут панує демократія, яка передбачає співробітництво, взаємодопомогу, багату культуру почуттів і емоцій. Розподіл сімейних ролей у таких сім'ях відбувається відповідно до конкретних обставин ґрунтується, головним чином, на посильній участі кожного члена сім'ї у всіх сімейних справах, на спільному розв'язанні важливих сімейних проблем [68, с. 41].

Сім'я може бути як могутнім фактором розвитку та емоційно-психологічної підтримки особистості, так і джерелом психічної травми людини і пов'язаними з нею різноманітними особистісними розладами.

Адже є сім'ї, де між дорослими і дітьми встановлюються безапеляційні і безцеремонні стосунки, в родині панує авторитаризм, жорстокість, агресія. Стосунки батьків і дітей тут мають більш деструктивний і відцентровий характер, аніж гармонійний.

Соціально-педагогічний аналіз проблеми насильства свідчить, що, як і дорослі, діти страждають через брак спілкування, відсутність соціально значущої діяльності, притаманний синдром безпорадності, розгубленості, надмірної тривожності, жорстокість, конфліктність та байдужість з боку сім'ї - все це прояв сучасної кризи сім'ї та дитинства.

Важливим механізмом соціального наслідування виступає батьківський приклад. В.М. Галузинський та М.Б.Євтух стверджують, що особистий приклад батьків, як головний метод сімейного виховання, порівняно з усіма іншими методами і засобами, має найбільший вплив як позитивному, так і в негативному плані [13, с. 41].

Насильство в сім'ї порушує такі права людини, як право кожного на рівний захист перед законом і відсутність дискримінації за ознакою підлоги, віку, сімейного або соціального статусу; право не піддаватися жорстокому зверненню; право на життя і фізичну недоторканність; право на високі стандарти фізичного і психічного здоров'я.

Таким чином, вплив повсякденного життя сім'ї, значення власної побутової поведінки батьків, повсякденне родинне спілкування зумовлює вироблення у дитини на неусвідомленому рівні певних л-стереотипів поведінки, які в свою чергу визначають не тільки окремі звички й життєві установки, а й великою мірою впливають на вироблення дитиною моделі свого майбутнього життя. Державна політика в сфері сім'ї дедалі більше спрямовується на створення таких економічних, матеріально-побутових та соціальних умов, які б забезпечували розвиток сім'ї, а в ній і взаємин батьків і дітей як цілісної системи, побудованої на кровно-родиних і духовних зв'язках поколінь. Гармонізація стосунків батьків і дітей зміцнюється лише за у мов зближення їхніх духовних інтересів і потреб, мети і змісту життя та багатства й неповторності форм і способів його виявлення у життєдіяльності кожної особистості в сім'ї.

2. Напрями роботи соціальних служб у формуванні ненасильницької культури у сім'ї та суспільстві

2.1 Види насильства щодо дітей: причини і наслідки

Ми живемо в світі, однією з найхарактерніших ознак якого є насильство. За даними соціологічного дослідження встановлено, що витоки жорстокості та насильства частіше за все треба шукати в сім'ї. Так, близько 60% батьків систематично виявляють агресивне ставлення до своїх дітей, у 17% таких батьків агресивність характеризується особливою грубістю. Таким чином, домашнє насильство вже стало національною ганьбою. Поняття сім'я у нас звичайно асоціюється з безпекою і захистом, із місцем, де можна знайти відпочинок і порозуміння. Проте дедалі частіше ми дізнаємося про існування сімей, у яких люди живуть ніби «в зоні військових дій». І страждають від цього слабкі, незахищені, перш за все - діти.