Рсобливості розвитку дітей з вадами слуху

Будова та функції органу слуху. Види та причини порушення слуху, фактори ризику. Методи своєчасного виявлення дефекту. Особливості розвитку особистості глухої дитини. Соціалізація та адаптація в навколишньому світі, роль сім'ї та учбового закладу.

Рубрика Психология
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 24.06.2011
Размер файла 48,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Проблема дітей із вадами слуху актуальна на даному етапі розвитку сучасного суспільства та є однією із найголовніших і складних при організації навчання та налагодження міжособистісних стосунків.

Дитина з вадами слуху оволодіває мовою не так, як діти, які чують, вона потребує спеціальної системи навчання та виховання.

Проблема багатогранна. Питання вивчаються в різних аспектах: визначення феномена порушення слуху, аналіз основних сторін впливаючих на слух.

Порушення слухової функції обмежує міжособистісні контакти, що веде до збіднення соціального досвіду спілкування, недосконалості міжособистісних стосунків; уповільненому темпу розвитку соціальної перцепції і рефлексії. Тема дослідження- особливості розвитку дітей з вадами слуху.Увага приділяється особливостям розвитку дітей з вадами слуху.

Світ звуку відрізняється великою різноманітністю . Існують такі типи звуків: технічні, природні, речові та музикальні. Особливу групу складають речові звуки , які несуть в основному комунікативну роль . Звуковий сигнал є основним носієм інформації в спілкуванні людей. Крім того, слух дає дитяті можливість чути сигнали небезпеки, орієнтуватися, спілкуватися з іншими дітьми і набувати комунікативних навиків.

Слух - це більше, ніж просто один з органів чуття; слух грає важливу роль у формуванні поведінки і характеру дитяти. Звук збагачує уявлення дитини про світ. Звук є одним із регуляторів поведінки та діяльності людини. Бінауральність слуху чи можливість сприймати звук двома вухами, робить достатньо можливою точну локалізацію предметів в просторі. Динамічні або тимчасові характеристики мають принципове значення для формування слухового образу , оскільки вираженість процесу звучання в часі є специфічною ознакою звуку.

Одним із важливих способів емоційно-естетичного розвитку звуку є музика , сприймання якої базується на слуховій основі . За допомогою музики дитині передається зміст образів , станів, почуттів.

Порушення слуху зустрічаються доволі часто, як у дорослих так і у дітей. Часто ці порушення носять тимчасовий характер, наприклад при запаленні середнього вуха-отит, простуда і т.п.. Порушення слухової функції призводить до тяжких наслідків: обмежуються міжособистісні контакти ,що призводить до збіднення соціального досвіду спілкування,недосконалості міжособистісних стосунків,уповільненості темпу розвитку соціальної перцепції та рефлексії.

Рау Ф.Ф. вважав основним критерієм для віднесеня людини до тієї чи іншої категорії слухової недостатності повинна бути сприйнятність мови. Можливість розрізнення на слух тих чи інших елементів мови визначається, з однієї сторони , об`ємом та гостротою слухового сприйняття, з другої - степінь розвитку словесної мови.

Різні аспекти розвитку дітей с вадами слуху вивчаються в сучасній психології вітчизняної та зарубіжної психології (Т.Г. Богданова, Т.А. Григорьева,И.М. Соловьёв,Н.В.Яшкова,П. Олерон та інші).

Значну частину дітей з вадами слуху,складають діти,які слабо чують. Однак,особливості їхнього інтелектуального розвитку вивчені в меншій ступені. Мовний розвиток дітей,які слабо чують може бути різним-від мови -яка складається з окремих спотворених слів,до розвиненої мови з невеликими недоліками.

Виходячи із вище сказаного, визначу предмет, завдання, мету та структуру даної теми.

Мета: Дослідити та проаналізувати особливості розвитку глухих дітей.

Об`ект дослідження: аномалія слуху , така як-глухота.

Предмет: особливості глухих дітей.

Завдання: розкрити основні питання теми: поняття, форми ,причини, наслідки втрати слуху, аналіз ,структурованість доповіді, формулювання виводу.

I. Глухі діти

1.1 Будова та функції органу слуху

Слухове сприйняття забезпечується за допомогою повітряної і кісткової провідності. Звукові хвилі, розповсюджуючись по повітрю (повітряна провідність), досягають вуха, проникають в зовнішній слуховий прохід і викликають коливання барабанної перетинки, яка приводить в рух молоточок, ковадло і стремено.Рухи підстави стремена викликають зміни тиску рідині у внутрішньому вусі, приводячи до розповсюдження хвилі на базальну мембрану равлика. Слухові волоски волоськових кліток спірального органу, розташованого на базальній мембрані, упроваджені в покривну мембрану і коливаються під впливом хвилі, що пересувається.

При кожному коливанні хвилі базальна мембрана зміщується, максимум цього зсуву визначається частотою дратівливого тону. Високочастотні тони викликають максимальний зсув базальної мембрани у підстави равлика. При зменшенні частоти коливань точка максимального зсуву зрушується до верхівки равлика.

Про кісткову провідність слухові відчуття говорять в тих випадках, коли джерело звуків, контактуючи з кістками черепа, викликає їх вібрацію, у тому числі і в скроневій кістці, що викликає коливання хвиль в області базальної мембрани.

Коливання слухових волосків волоськових сенсорних кліток викликають деякі біоелектричні явища. Мікрофонні, змінні електричні коливання равликів, що точно передають частоту і інтенсивність дратівливого тону, виникають приблизно на 0,5 мс раніше потенціалу дії VIII черепного нерва.

Наявність даного латентного періоду свідчить про те, що в місці зіткнення волоськових кліток і дендрітов нерва равлика виділяється якийсь, поки не ідентифікований, нейротрансмітер. Всі нейрони нерва равлика активуються за наявності роздратуванні певної частоти і інтенсивності.

1.2 Види та причини порушення слуху. Фактори ризику

Детальний аналіз вад слуху глухих дітей та дітей ,які слабо чують дозволив Р.М.Боскіс визначити своєрідність психічного розвитку цих дітей та намітити основні напрямки диференційного навчання учнів з вадами слуху. Боскіс запропонувала нові критерії ,які враховують своєрідний розвиток дітей з вадами слуху:

А) ступінь втрати слуху;

Б) час виникнення втрати слуху;

В) Рівень розвитку мови.

Тому слід вважати із названих критеріїв наступні групи:

1) Глухі -діти,які народилися з порушеним слухом або втратили слух до початку мовного розвитку чи на ранніх етапах. До цієї групи відносять дітей, з такою ступінню ,яка лишає їх можливості природного сприймання та самостійного оволодіння нею. Вони оволодівають зоровим (читання з губ) та слухозоровим (за допомогою спеціальної апаратури) сприйманням словесної мови тільки в умовах спеціального навчання.Більше 85 дБ.

2) Діти,які пізно оглухли -ті,хто втратив слух в тому віці ,коли мова уже була сформована. У них може бути різна ступінь порушення слуху і різний рівень збереженості мови, оскільки при виникненні порушення слуху без спеціальної підтримки мова починає розпадатися. Ці діти мають навички словесного спілкування. Важливим для них є освоєння навиків зорового або слухозорового сприймання словесної мови. Менше 85 дБ.

3) Діти, з частковою втратою слуху- (туговухі) -в залежності від ступеня збереженості слуху деякі з них можуть в деякій мірі самостійно оволодівати мовою , але така мова звичайно має ряд суттєвих недоліків,які підлягають корекції під час навчання.

На думку, Я.С.Тьомкіна , глухота також як і туговухість , представляє собою значну втрату слуху , при якому випробовуються труднощі при розмові, хоча до глухоти відноситься повна втрата слуху. Також автор звертає увагу на те, що глухота , в деяких умовах може частково відновлюватися , перетворюючись у туговухість , так я к і туговухість може перерости у повну глухоту. Тому при лікуванні порушення слуху в кожному випадку враховується стан слухового апарату даного хворого та немає необхідності класифікувати хворих по ступеню порушення слуху. Значення зорового сприймання мови зростає в залежності від тяжкості порушень слуху.

Принципіальна відміна часткового дефекту від тотального визначається можливістю дитиною хоча б в малій степені засвоїти мову за допомогою слуху.

Для виявлення причин порушення слуху необхідно прослідкувати всі спадкові фактори,які можуть обумовити появу порушення слуху у дитини. Сучасні дослідники в області сурдопсихології (Д.И. Тарасов,А.Н. Насєдкін,В.П. Лєбєдев та ін..) прийшли до висновку,що всі причини та фактори порушення слуху слід розділити на 3 групи:

- 1.Перша група-фактори,які впливають на плід,який розвивається під час вагітності матері або призводить до інтоксикації організму матері в цей період. Це вроджена вада слуху.

- 2.Друга група-це причини та фактори , які призводять до виникнення спадкової глухоти або туговухості.

- 3.Третя група-факторі ,які діють на цілісний орган слуху дитини в процесі її життя. Це надбані вади слуху.

Порушення слуху виникають в результаті захворювань,які вражають , середнє або внутрішнє вухо,слуховий нерв. Якщо вражене внутрішнє вухо стволова частина слухового нерву, в більшості випадків настає глухота, якщо ж середнє,то частіше спостерігається часткова втрата слуху.

Вчені ще виділяють так звані фонові та маніфестні фактори. Фонові фактори,або фактори ризику ,утворюють сприятливий фон для розвитку глухоти або туговухості. Маніфестні фактори викликають різке погіршення слуху.

До числа фонових факторів,частіше спадкового виникнення,слід віднести різні порушення обміну речовин,які ведуть до поступового накопичення шлаків в організмі,які погано впливають на різні органи та системи,в тому числі орган слуху. Фоновими факторами може бути перенесена матір`ю під час вагітності вірусними інфекціями,або вплив антибіотиків,які вживала мати,або асфіксація при родах.

Дослідження Л.В. Неймана (1959 р.) свідчать про те,що 70% випадків втрати слуху виникають у віці 2-3 років.

Зниження або відсутність слуху обмежує можливість пізнання оточуючого світу , заторможує розвиток пізнавальних процесів. Впливає на пам`ять,мислення. У дітей може виникнути тяжка психічна реакція на те,що вони не чують багатьох звуків або чують їх спотворено, не розуміють,що їм говорять. Це іноді призводить до повної відмови дитини від будь-якого спілкування, навіть до психічного захворювання.

Відомий французький філософ,гуманіст Мішель Монтель, в XVI ст. писав: « Більш тяжкий фізичний недолік,ніж сліпота. Він лишає людину її головної якості - здатності швидкого та вільного спілкування. Глухота - недолік соціальний по преимуществу. Він пряміше ,ніж сліпота, порушує соціальні зв`язки особистості.»

Погіршення або втрата слуху-повне або часткове зменшення здатності виявити або зрозуміти звуки. Викликаний широким діапазоном біологічних факторів та факторів оточуючого середовища. Звукові хвилі змінюються по амплітуді та частоті.

Амплітуда-найвище змінення тиску звукової хвилі.

Частота - число циклів в секунду синусоїдного компоненту звукової хвилі.

Глухота -- неспроможність сприймати звукові подразники, втрата слуху або таке його пониження, при якому неможливе розбірливе сприйняття мови. Глухота буває вродженою або набутою.

1.3 Особливості проявів порушень слуху

У дітей з порушеннями усіх трьох груп можливі ще додаткові первинні порушення різних органів та систем. Відомо декілька форм спадкового порушення слуху, яке сочетается з враженням зору, шкіряної поверхності , почок та інших органів (синдром Ушера , Альстрема,Альпорта,Пендреда та ін..) .

- Рухи підстави стремена викликають зміни тиску рідині у внутрішньому вусі, порушення діяльності вестибулярного апарату;

- різні варіанти порушення зору;

- мінімальна мозкова дизфункція ,яка призводить до первинної затримки психічного розвитку;

- широке враження ,викликаючи олігофренію;

- порушення мозкових систем,які ведуть до дитячого церебрального паралічу та іншим змінам в регуляції рухової сфери;

- локальні порушення мовно-слухової системи мозку (коркових та підкоркових утворень)

- захворювання центральної нервової системи та всього організму, які призводять психічні розлади (шизофренія,маніакально-депресивний психоз);

- тяжкі захворювання внутрішніх органів;

Можливість глибокої соціальноприводячи до розповсюдження хвилі на базальну мембрану равлика. Слухові волоски волоськових кліток спірального органу, розташованого на базальній мембрані, упроваджені в покривну мембрану і коливаються під впливом хвилі, що пересувається.

Коливання слухових волосків волоськових сенсорних кліток викликають деякі біоелектричні явища. Мікрофонні, змінні електричні коливання равликів, що точно передають частоту і інтенсивність дратівливого тону, виникають приблизно на 0,5 мс раніше потенціалу дії VIII черепного нерва.

Наявність даного латентного періоду свідчить про те, що в місці зіткнення волоськових кліток і дендрітов нерва равлика виділяється якийсь, поки не ідентифікований, нейротрансмітер. Всі нейрони нерва равлика активуються за наявності роздратуванні певної частоти і інтенсивності.

Набуте порушення слуху ,яке виникло внаслідок травми черепа, може бути пов`язане з порушенням не тільки рецепторного відділу слухового аналізатору, але й його провідних шляхів та коркової частини. Перенесений дитиною менінгіт або менінгоецефаліт може викликати порушення слуху й призвести до мозкової недостатності .

Таким чином, у глухих та слабочуючих дітей,окремо від порушень слуху можуть зустрічатися наступні види порушень:

- -педагогічної занедбаності.

Психічний розвиток дітей з порушеннями слуху -- це своєрідна дорога розвитку, що здійснюється в особливих умовах взаємодії із зовнішнім світом. При цьому дефіцитному типові порушеного розвитку первинний дефект слухового аналізатора веде до недорозвинення функцій, пов'язаних з ним найтісніше, а також до уповільнення розвитку ряду інших функцій, пов'язаних із слухом опосередковано.

Розвиток дитини відбувається в процесі чуттєвого сприйняття оточуючого світу , яке пов`язане з діяльністю різних органів чуття: зору, слуху,дотику,смаку. Основною особливістю слуху є відображення зовнішнього світу в формі звукових образів. Для вивчення причин вад слуху в кожному конкретному випадку необхідно просліджувати всі спадкові фактори ,які можуть обумовити появу порушення слуху у дитини.

В перші роки життя дитина з вадою слуху мало відрізняється від дитини зі збереженим слухом. Вона може бути більш спокійною,оскільки більшість звуків,які супроводжують життя його сім`ї і ті,якими повна вулиця на неї діють в меншій степені ,а дітей,які чують,вони викликають переляк,страх,порушення сну.

1.4 Методи своєчасного виявлення дефекту

Першу оцінку стану здоров`я слуху дитини дає педіатр або оториноларинголог на підставі опитування батьків.

Так, у віці до 4 місяців у батьків вияснюють , чи будить сплячу дитину неочиканий голосний звук. В 4-7 місяців виясняють чи робить дитина спроби повернутися до джерела звуку.

З другого-третього місяця життя у нормально розвиненої дитини,звуки все в більшій мірі починають виконувати роль сигналів,орієнтуючих її в обставині ближнього оточення. Дитина чує кроки матері,її голос. Починає розуміти деякі промови .В 7-8 місяців можуть охарактеризувати здатність дитини здатність локалізувати джерело звуку. У віці 9-12 місяців дитина розуміє окремі слова та фрази .Розвивається сама мовна активність.

Дитина,глуха від народження ,звичайно має недоліки слуху в діапазоні низьких та середніх звукових частот. Це дає йому можливість чути голосні низькі звуки. В голосній мові вона може розрізнювати тільки окремі звуки та склади.

Комплекс оживления , виникаючий на третьому місяці життя дитини ,може бути достатньо багатий своїми проявами чи навпаки мало помітний. Це залежить від поведінки матері ,яка спілкується з дитиною та інших близьких людей. Якщо вони активно виражають радість не тільки направленої до дитини мови, яку він майже не чує, але з доброзичливою мімікою,лагідними жестами,привітливими рухами рук, всього тіла,то дитина також радісно реагує на їх появу. У систематизації цих даних доцільно дотримуватися наступної схеми: 1. Характеристика стану слуху Міра втрати слуху (глухота, часткова втрата) - використовувати дані з медичної документації. Вік, в якому сталося порушення слуху: природжене порушення слуху, рання втрата слуху (у віці до трьох років), порушення слуху в пізнішому віці.

Причини, що привели до даного порушення. Наявність або відсутність в сім'ї родичів з порушеннями слуху.

2. Рівень розвитку рухової сфери Пантоміміка - постава, хода, індивідуальні пози. Міміка - загальний вираз обличчя, виразність мімічних рухів, характер природних жестів. Координація рухів (великих і дрібних).

Можливості збереження статичної і динамічної рівноваги.

3. Пізнавальна сфера Рівень розвитку різних видів сприйняття. Аналіз і синтез в процесі зорового сприйняття. Співвідношення в розвитку різних видів пам'яті (образною і словесною), різних способів запам'ятовування матеріалу (механічного і логічного). Всі методики раннього дослідження слуху в дітей можна умовно поділити на чотири групи.

1. Методики, основані на реєстрації різноманітних проявів безумовного орієнтовного рефлексу на звук.

2. Умовнорефлекторні методики.

3. Методики, які базуються на реєстрації електричних сигналів, що виникають як відгук на певне подразнення у різних відділах слухової системи.

4. Реєстрація отоакустичної емісії.

Основна мета дослідження слуху - встановлення мінімальної інтенсивності звуку, яка сприймається дитиною. Тому для проведення досліджень потрібно застосовувати найчутливіші методики.

Методики безумовного орієнтовного рефлексу на звук малочутливі. Для того, щоб одержати виразну відповідь дитини, потрібна інтенсивність звуку, яка на 60 - 70 дБ перевищує пороги слуху в нормі. Але незважаючи на низьку чутливість методики, вона може застосовуватись у випадках, коли необхідно встановити, чує дитина чи ні.

Умовно-рефлекторні методики чутливіші, з їх допомогою можна зареєструвати відхилення порогів сприймання звуку від норми в середньому всього на 20-30 дБ.

Методики реєстрації електричних імпульсів, що виникають у слуховій системі при дослідженні слуху, дають можливість також зареєструвати відповідь при інтенсивності сигналу, що наближається до порогової. Але великою перевагою цієї методики є можливість застосування її для дослідження слуху в дітей будь-якого віку та розвитку.

Глухі діти зазвичай починають гуліти , в той же час,що і нормально чуючі, але поступово замовкають, і лепіт у них не виникає , якщо дорослі спеціально його не викликають.

Для психічного розвитку глухої дитини на першому році життя дуже важливо ,як дорослі познайомлять її з оточуючим світом. При правильному вихованні глухої дитини дорослі промовляють окремі слова або склади близько до вуха дитини, привертаючи її увагу та зворотню реакцію.

Якщо глуха дитина не має додаткових органічних вражень, то вона починає ходити в кінці першого року життя або на початку другого. Вона починає оволодівати оточуючим середовищем,заново знайомиться з предметами. Користується вказівними жестами. Якщо самі батьки мають порушення слуху, то вони використовують стосовно до дитини мову жестів.

При забезпечені всіх необхідних умов вказаних вище, я дійшла висновків,що дитина з порушенням слуху,яка достигла трьох років по розвитку предметно-практичної діяльності, в якій проявляються пізнавальні та практичні вміння, - може знаходитися на рівні нормальних дітей. Однак вона дуже сильно відрізняється від дітей , які чують по розвитку мови. Дитина, якщо виховується в оточені людей,які нормально чують, як завжди користується в спілкуванні жестами, проговорює декілька лепітних слів, відносячи їх в достатньо широке коло предметів та явищ.

Глуха дитина, яка зростає в оточені глухих, до трьох років оволодіває жестовою мовою, яка дозволяє спілкуватися з дорослими. За допомогою жестової мови вона може виразити свої потреби та бажання, виникаючі у неї труднощі, проьба до іншої людини про який-небудь предмет, своє відношення до тієї чи іншої ситуації. Тобто жестова мова у глухої дитини виконує роль засобу та способу соціального спілкування, що на даному етапі життя сприяє її всебічному розвитку психіки.

Розвиток психіки дітей с порушеннями слуху дошкільному віці суттєво залежить від того , яку сурдопедагогічну допомогу вони отримують. Багато дітей з 2-3 років , а іноді і з 4 відвідують дитячі заклади , де з ними проводяться спеціальні заняття в формі ігор по розвитку предметно-практичної діяльності, мовного чи музикального слуху ,різних видів мови , ритмічних та фізкультурних вмінь.

Особистість дитини формується поступово в процесі комунікативних дій з дорослими та однолітками, в процесі отримання соціального досвіду. Особистість дитини з недоліками слуху формується в умовах дефіциту інформації , яка надходить через слуховий аналізатор.

До кінця дошкільного віку ,тобто до 6-7 років, більша частина дітей з вадами слуху, які знаходилися в 2-3 роки в спеціальному колекційному закладі досягають рівень розвитку зорового сприймання, яке близьке до нормального. Діти добре розрізняють основні кольори предметів, не важкі геометричні форми, виокремлюють розмір предметів. Великі труднощі виникають при розрізнені багатьох кольорових відтінків , так як вони звичайно не володіють відповідними мовними позначеннями.

До виповнення 7 років,тобто часу вступу до школи , діти з порушеннями слуху при сприятливих умовах навчання та розвитку оволодівають мовою настільки ,що можуть виражати свої думки та бажання. Їхня мова переповнена порушеннями граматичної будови слова. Загальний розвиток у більшості глухих семилітнього віку значно поступається мовному розвитку однолітків,які чують нормально.

II. Особливості розвитку особистості глухої дитини

1.1 Пам`ять

Мимовільне запам`ятовування гірше,аніж в нормі, менш продуктивне і точне . Образи предметів у пам`яті залежать від яскравості , контрастності ознак, краще запам`ятовуються яскраві об`єкти, аніж малопомітні , незалежно від значимості. Особливо відстає словесна пам`ять . Часто допускають заміни слів : а) за звучанням; б) за значенням.

Відтворюючи фразу, можуть втратити слово і не прагнуть зробити речення без нього зрозумілим.

Організація пам`яті менш системна ,аніж в нормі. Рідше користуються прийомами осмисленого запам`ятовування.

З 1-3 класів - запам`ятовування за типом поширення : приріст об`єму відтворюваного матеріалу від повторення до повторення. Образи пам`яті молодших школярів з вадами слуху досить яскраві і живі , але значною мірою прив`язані до конкретних ситуацій. Образи ,які виникають під час читання художніх творів часто не відповідають описам, особливо це стосується описів просторових відношень . Творчій уяві властива недостатня гнучкість.

Недоліки розвитку аналізу негативно відбиваються в синтезі - він довго залишається менш послідовним і систематичним. Класифікація за простими ознаками більш успішна ,ніж за категоріями , особливі утруднення викликають вищі рівні узагальнення. Абстрагування утруднене , навіть на рівні ігрового використання предметів-замісників.

Вивчення особливостей пам'яті дітей з порушеним слухом має принципове значення для психології, оскільки саме в цій сфері можна знайти відповіді на важливі питання, зокрема на такій: якою мірою порушення слуху (первинне порушення) і особливості розвитку мови (вторинні відхилення) роблять вплив на розвиток різних видів пам'яті?

Пам'ять - найважливіша психічна функція, лежача в основі вчення. В процесі психічного розвитку відбувається зміна способів запам'ятовування, зростає роль виділення в матеріалі семантичних зв'язків, тобто, як і інші вищі психічні функції, пам'ять з безпосередньої перетворюється на опосередковану, з мимовільної - в довільну.

Образна пам'ять у глухих дітей так само, як в тих, що чують, характеризується свідомістю. Процес запам'ятовування у них опосередкує діяльністю по аналізу сприйманих об'єктів, по співвідношенню знов сприйнятого з утриманим раніше. В той же час специфічні особливості розвитку зорового сприйняття, в першу чергу те, що глухі діти відзначають в навколишніх предметах і явищах яскраві, контрастні ознаки, часто - неістотні, впливають на ефективність їх образної пам'яті.

Глухі діти раніше пізнають в об'єктах специфічне, чим особливе і загальне, відзначають неістотні деталі в збиток головним, але менш помітним. У дітей, що чують, ці два види пізнання предметів розвиваються одночасно, що приводить до все числу "рівнів різноспецифічного пізнавання, що зростає у них" (І. М. Солов'їв). Особливості виникаючого образу предмету залежать від сприйняття і впливають на подальше запам'ятовування і відтворення.

Глухі діти рідше користуються прийомами опосередкованого запам'ятовування, що негативно позначається на збереженні образів в пам'яті.

В процесі психічного розвитку глухих дітей образи пам'яті удосконалюються, формується уміння користуватися різними засобами для запам'ятовування. Для розвитку образної пам'яті необхідно удосконалювати пізнавальну діяльність дітей, розвивати їх мову, формувати розумові операції аналіз і синтез, порівняння, абстракцію; учити їх використовувати різні засоби для запам'ятовування.

У розвитку словесної пам'яті у дітей з порушеннями слуху спостерігаються великі складнощі, оскільки навіть в умовах спеціального вчення відставання в розвитку словесної мови приводить до відставання в розвитку словесної пам'яті. При запам'ятовуванні глухими дітьми пропозицій і зв'язних текстів були виявлені особливості, що відображають загальні закономірності засвоєння ними мови.

1.2 Особливості Уваги

Особливості уваги у дітей з вадами слуху підвищене навантаження під час сприйняття на зір вимагає більш глибокого зосередження , стійкої уваги. Внаслідок великої напруженості діти швидше втомлюються . Це веде до зниження швидкості виконання завдань та зростання кількості помилок.

Продуктивність уваги залежить від образної виразності матеріалу. Потрібно більше часу на входження в роботу. Затримується розвиток довільної уваги. Увага - це зосередженість психічної діяльності людини в даний момент часу на якому-небудь реальному або ідеальному об'єкті. Увага є динамічною характеристикою діяльності, оскільки активізує потрібні і гальмує непотрібні психічні процеси, сприяє цілеспрямованому відбору інформації, що поступає, регулює і контролює протікання діяльності.

Особливості в розвитку уваги дітей з порушеннями слуху пов'язані з тим, що для них більше значення має зорове сприйняття, а значить, основне навантаження по переробці інформації, що поступає, лягає на зоровий аналізатор. Наприклад, сприйняття словесної мови за допомогою прочитування з губ вимагає повної зосередженості на обличчі людини, що говорить, сприйняття дактільной мови - на положеннях пальців рук.

Продуктивність уваги у глухих школярів більшою мірою, чим у їх однолітків, що чують, залежить від образотворчої виразності сприйманого матеріалу. Чим краще глухе дитя прочитує з губ, тим легше йому зосередити увагу на тому, що говорить, тим менше він стомлюватиметься. Для людини, що спілкується з людьми, що не чують, обов'язкові певні правила поведінки - потрібно стояти або сидіти лицем до глухої людини, уникати непотрібних ходінь, жестикуляцій. В процесі вчення глухих дітей для залучення і регуляції уваги поважно використовувати різні види чутливості, наприклад тактильну і вібраційну. Таким чином, розвиток уваги у глухих дітей полягає в становленні довільної уваги як свідомого і контрольованого, у формуванні основних властивостей уваги, таких, як стійкість, розподіл, перемикана.

1.3 Особливості сприймання

Сприйняття має активний саморегулірующий характер. Його активність реалізується завдяки участі рухових компонентів - рухів периферичних частин аналізаторів, переміщень тіла або його частин. Всі рухи, включені в акт сприйняття, мають значення для аналізу впливаючих подразників, їх синтезу в цілісний образ предмету. Успішність сприйняття визначається конкретними умовами протікання діяльності і минулим досвідом. У практичній діяльності сприйняття стає активним, цілеспрямованим процесом пізнання. З першими діями дитяти, направленими на зовнішні об'єкти і пристосованими до їх місця розташування, форми і інших особливостей, зв'язано формування наочності сприйняття. Цілісність - це елементарна форма наочності: всякий об'єкт, ситуація сприймаються як стійке системне ціле, навіть якщо його деякі частини не можуть бути спостережувані. Константна - відносна незалежність сприйманих характеристик об'єкту від їх відображення на рецепторних поверхнях. Джерелом константної є активні перцептивні дії.

У розвитку всіх видів відчуттів і сприйнять у дітей з недоліками слуху є специфічні особливості. Велике значення для компенсації порушень слуху набуває зорового сприйняття. Розвиток зорового сприйняття слід розглядати відповідно до етапів його формування в дитячому віці. У глухих дітей сприйняття і пізнавання протікало повільніше, ніж у однолітків, що чують. Їм вимагалося більше часу для того, щоб виділити інформативні ознаки предмету. Зорове сприйняття форми предметів складається в практичній наочно-маніпулятивній діяльності дітей при одночасному опануванні відповідних позначень. У глухих дітей дошкільного віку з'являються цілісні образи предметів, що дає їм можливість справлятися із складанням розрізних картинок з 2-5 частин. Як показало дослідження Н. В.Яшкової, при сприйнятті зображень глухі діти випробовують скруту в сприйнятті і розумінні перспективних зображень, просторово-часових стосунків між змальованими предметами; у них виникають труднощі в сприйнятті предметів в русі, в незвичайному ракурсі, при сприйнятті контурних зображень; діти не взнають предмет, якщо він частково закритий іншим.

1.4 Особливості емоцій

На розвиток емоційної сфери глухих дітей впливають певні несприятливі чинники. Порушення словесного спілкування частково ізолює глухого від тих, що оточують його людей, що говорять, що створює труднощі в засвоєнні соціального досвіду. Дітям, що не чують, не доступне сприйняття виразної сторони усної мови і музики. Відставання в розвитку мови негативно позначається на усвідомленні своїх і чужих емоційних станів і обумовлює спрощеність міжособових стосунків. Пізніше залучення до художньої літератури обідняє світ емоційних переживань глухого дитяти, приводить до труднощів формування співпереживання іншим людям і героям художніх творів. До чинників, що сприятливо впливають на емоційний розвиток глухих дітей, можна віднести їх увагу до виразної сторони емоцій, здібність до опанування різних видів діяльності, використання міміки, виразних рухів і жестів в процесі спілкування. Основні напрями в розвитку емоційної сфери у дитяти з порушеним слухом ті ж, що і в що нормально чує: і той і інший народжується з готовим механізмом оцінки значущості зовнішніх дій, явищ і ситуацій з точки зору.

їх стосунки до життєдіяльності - з емоційним тоном відчуттів. Вже на першому році життя починають формуватися власне емоції, які носять ситуативний характер, тобто виражають оцінне відношення до ситуацій, що складаються або можливим. Розвиток власне емоцій відбувається по наступних напрямах - диференціація якостей емоцій, ускладнення об'єктів, що викликають емоційний відгук, розвиток здатності регулювати емоції і їх зовнішні прояви. Вивчення розвитку емоцій дітей з порушеннями слуху стає особливо актуальним в даний час у зв'язку з тим, що досягнуті успіхи в розробці загальної теорії емоцій, у визначенні характеру і причин можливих порушень в емоційному розвитку дітей (Р. М. Бреслав, Ст До. Вілюнас, А. Ст Запоріжець, Я.С.Неверовіч, В.В.Лебедінський).

У міру розвитку симпатії до іншої людини у дитяти виникає і синтонія як здатність відгукуватися на емоційний стан іншої людини, перш за все - близького. Синтонія є основою співпереживання як здібності "привласнювати" основні властивості емоційного стану іншої людини і вчувствоваться в його життєву ситуацію.

Встановлено, що відносна бідність емоційних проявів у глухих дошкільників лише побічно обумовлена їх дефектом і безпосередньо залежить від характеру емоційно-дієвого і мовного спілкування з дорослими. Так, глухі діти глухих батьків виявляють найбільшу кількість емоційних проявів різного типа, у тому числі і інтелектуальних емоцій, і наближаються за цими показниками до дітей, що чують. На емоційному розвитку дітей і їх взаєминах з батьками і іншими членами сім'ї також негативно позначається відірваність від сім'ї (перебування в дитячих установах інтернатного типа). Ці особливості соціальної ситуації розвитку дітей з порушеннями слуху обуславлівают трудності в усвідомленні емоційних станів, в їх диференціації і узагальненні. Емоції і відчуття беруть участь в підпорядкуванні безпосередніх бажань ігровим обмеженням, при цьому дитя може обмежити себе навіть в найулюбленішому вигляді активності - руховому, якщо по правилах гри потрібно завмерти. Поступово дитя опановує уміння стримувати бурхливі вирази відчуттів, наприклад може стримати сльози.

Дослідження показали, що впродовж шкільного віку відбуваються істотні зрушення в розвитку емоційної сфери дітей з порушеннями слуху - вони опановують багато понять, що відносяться до емоцій і вищих соціальних відчуттів, краще пізнають емоції по їх зовнішньому вираженню і словесному опису, правильно визначають причини, що їх викликають. Це відбувається значною мірою в результаті розвитку пізнавальної сфери - пам'яті, мови, словесно-логічного мислення. Все це в цілому обідняє світ переживань глухого школяра, створює у нього труднощі розуміння емоційних станів інших людей, спрощує міжособові стосунки, що складаються. Скрути у висловлюванні своїх бажань і відчуттів при спілкуванні з тими, що оточують можуть привести до порушення соціальних стосунків, появи підвищеної дратівливості і агресивності, невротичних реакцій.

1.5 Особливості уяви

Суть уяви як пізнавального процесу полягає в перетворенні вистав, створенні нових образів на основі тих, що є. Уява виражається в побудові образу засобів і кінцевого результату діяльності, в створенні програми поведінки в тих випадках, коли ситуація невизначена, у відтворенні образів, відповідних опису об'єкту.

У дітей з порушеннями слуху специфічні особливості уявлення обумовлені повільним формуванням їх мови, в особливості своєрідного розвитку значень слів, відставанням в розвитку сюжетно-рольової гри та мислення. Як показали досліди Г.Л. Виготської ,глухі діти не переходять до предметно-процесуальних ігор, головним чинником яких є відтворення дій з предметами, до сюжетно-рольових ,які потребують утворення уявної ігрової ситуації. У дітей з порушеннями слуху специфічні особливості уяви обумовлені сповільненим формуванням їх мови, зокрема своєрідним розвитком значень слів, відставанням в розвитку сюжетно-ролевої гри і мислення. Як показали дослідження Г.Л.Вигодськой, глухі дошкільники довго не переходять від наочно-процесуальних ігор, головним в яких є відтворення дій з предметами, до сюжетно-ролевих, вимагаючих створення уявної ігрової ситуації.

Дослідження особливостей відтворюючої уяви, проведене М. М. Нудельманом, показало, що образи, що виникають у глухих школярів при читанні літературних творів, не завжди відповідають опису. Така невідповідність часто є результатом неповного розуміння дітьми сенсу прочитаного. У малюнках, зроблених до розповіді, змальовувана обстановка не завжди відповідає його вмісту.

Уява глухих дошкільнят як би довше «прив`язане» до сприймання, а потім до пам`яті .Глухі діти часто не можуть використовувати предмети-замісники, у них спостерігаються труднощі у формуванні пізнавальної функції уяви, пізніше, ніж у дітей, які чують, відбувається розділ в ланцюгу «предмет-образ-слово». Таким чином, вже на ранніх етапах онтогенезу глухі діти починають відставати від дітей, які добре чують, в розвитку уяви. Хоча образи пам`яті у них відрізняються достатньою яскравістю та життєвістю , відставання в розвитку понятійного мислення заважає відволіканню від конкретного значення слова. Це затрудняє як відтворення образів по словесному опису, так і в формуванні нових образів.

При зміненні здатності сприймати мову, спостерігається зниження здатності до прийому,переробки , зберіганню та використанню інформації .У дітей з вадами слуху зниження характерне тільки для окремого періоду онтогенезу ( в деяких відношеннях).

У дітей з порушенням слуху важке словесне опосередкування , яка може мати перехідний характер , при адекватних умовах співвідношення неопосеркованого та опосередкованого запам`ятовування змінюється на користь останнього. Діти навчаються користуватися адекватними прийомами осмисленого запам`ятовування у відношенні наглядного та словесного матеріалу.

Характерним є уповільнення процесу формування понять . У дітей з вадами слуху ця закономірність має свої тимчасові та структурні особливості прояву. По мірі оволодіння мовою , глуха дитина посилює більш точні та узагальнені значення слів, що набуває здатності оперувати відволікаючими поняттями . Вузькість пізнавальних процесів,досить сильно затрудняє життя в соціальному середовищі.

Відомо,що дитина як чує , так і говорить. Іншими словами, не отримуючи із-за туговухості повної акустичної інформації , в процесі навчання мові , вона не може яким-небудь способом її восполнить та відтворює в ній недоліки слуху.

Відомо, що врата слуху - це надзвичайно великий стрес для людини будь-якого віку. Глухота або приглухуватість як хвороба не має локального характеру, вона тісно взаємоповя`зана зі станом організму та звичайно супроводжується тими чи іншими функціональними нервово-психічними розладами.

Так, при обстеженні хворих з нейросенсорною приглухуватістю було виявлено, що для 80% сенсорна депривація є надзвичайно сильною психотравмою із подальшим розвитком неврогенних реакцій того чи іншого ступеня, а саме: неврастенія - 33%, депресивний невроз - 18%, невроз страху 9%, а у 40% діагностовано неврозоподібний стан. У дітей внутрішній стан при сенсорній депривації представлений емоційно-чутливою (несвідомою) сферою. Він має специфічні особливості і багато в чому залежить від первинного етіологічного фактора, часу виникнення, порушення слуху, статі, а також екзогенних впливів. Зауважу, що у дітей 6-7 років з вадами слуху переважають неврологічні розлади та майже відсутні психологічні переживання із-за свого дефекту.

У частини дошкільників та молодших школярів з сенсорною депривацією переважають емоційні порушення: а) гнів, страх, боязкість, тривога; б) порушення поведінки: негативізм, агресивність, жорстокість у відношенні до однолітків; в) вестибулярні розлади: запаморочення голови, порушення рівноваги; г) моторні розлади: гіперактивність, психомоторне збудження, нервові тики; д) шкідливі звички. З віком більшість дітей починає усвідомлювати свої вади, що може привести до стійких емоційних розладів, а у важких випадках - до депресії та неврозу. Зауважу, що сенсорна депривація є психотравмою для дитини переважно у ситуації соціальних контактів з чуючими людьми, у своєму ж мікросоціумі глухі не відчувають нервово-психічного напруження.

Профілактика нервово-психічного напруження, та більш важких психоемоційних розладів є надзвичайно важливою не тільки як засіб попередження захворювань серцево-судинної системи, а і тому, що саме психологічні, а не фізичні ускладнення обмежують нашу життєдіяльність. Глуха дитина має ті ж самі фактори ризику, що і чуюча, але до них додається сенсорна депривація. Таким дітям набагато складніше адаптуватися до умов життя у світі чуючих. Тому потрібно особливу увагу приділяти таким питанням: 1. Характер відношення дитини до сенсорного дефекту; 2. Взаємовідносини з матір'ю, іншими членами родини; 3. Ставлення сім'ї, оточуючих до дефекту дитини; 4. Характер спілкування дитини із колективом у спеціальному закладі; 5. Залучення дитини до мікросоціуму глухих; 6. Виявленням у дитини супроводжуючих розладів та їх рання корекція та лікування.

Тяжкий та тонкий акустичний механізм слугує умовою виникнення сигнальної функції слова. Процес пов`язування реальних явищ дійсності з означаючими їх звуковими комплексами не може обходитися без участі слухового аналізатору. Акустичне сприймання відіграє також важливу роль в формуванні емоційної сфери. Дитина з порушенням слуху лишається можливості слухати музику, звучання людської мови,що призводить до дефіциту емоцій, спрощення міжособистісних відносин. А.П. Гозова отмечает труднощі розуміння різних відтінків емоцій інших людей , у них з важкістю формуються морально-етичні уявлення та поняття.

В. Петшак відмічає уповільнене формування самоконтролю за особистісними емоціями , почуттями , поведінкою у дітей з порушенням слуху. При неблагосприятливому соціальному оточенні у дитини з недостатністю слуху можуть розвитися негативні риси характеру , як егоцентричність , ригідність,підвищена внушаемость , імпульсивність.

Затримка розвитку мовних кінестезій, яка виникає у дитини в результаті зниження слуху , усугубляет перешкоди до аналізу та синтезу мовних звуків.

Таким чином, у дитини ,яка погано чує порушується реальний зв`язок між основними аналізаторами , які забезпечують нормальний розвиток мовлення.

Затримка розвитку сигнальної функції слів, також може перешкоджати використанню дитиною залишкових можливостей слухового апарату.

1.6 Особливості мислення

Мислення - це особлива ідеальна діяльність людини, яка виникає, формується, розвивається в суспільстві, коли людина перебуває у певному соціокультурному середовищі і вступає в багатогранні відносини з природним і соціальним світом, що її оточує.

Види мислення, його відповідність віковим нормам; характеристика рівня узагальнень, міра розвитку розумових операцій. Пізнавальний процес, що характеризується узагальненим і опосередкованим віддзеркаленням дійсності.

В даний час досить чіткий охарактеризовано три основні стадії розвитку дитячого мислення - наочно-дієве, наочно-образне і словесно-логічне, або понятійне. У останній стадії виділяються дві підстадії залежно від узагальненості, рівня сформованості понять, характеру використовуваного матеріалу - конкретно-понятійне і абстрактно-понятійне мислення.

Розвиток мислення дітей з вадами слуху відбувається в тому ж напрямку,що і у нормально чуючих ; розвиваються можливості синтезу,порівняння,практичного аналізу,але процеси більш складного характеру,які мають потребу у високому рівні узагальнення та синтезуванні цілого ,- розвиваються більш повільно.

У глухих дітей, які опановують словесну мову тих, що набагато пізніше чують і на іншій сенсорній основі, саме в розвитку мислення спостерігається значно більше специфічних особливостей, чим в розвитку інших пізнавальних процесів. Проблема розвитку мислення у ранооглохших дітей давно привертає увагу філософів і психологів, оскільки аналіз своєрідної ситуації розвитку глухого дитяти дозволяє краще зрозуміти роль мови в процесі розвитку і функціонування мислення. Наочно-дієве мислення обов'язково включає зовнішні дії з предметом, при цьому дитя використовує різні предмети як засоби для досягнення мети. При вирішенні практичних завдань виникає необхідність перенести принцип рішення з однієї ситуації в іншу, що приводить до формування відповідних наочно-дієвих узагальнень. А. В. Запорожец досліджував особливості наочно-дієвого мислення глухих дітей, що не володіють жодним виглядом мови. Він пред'являв дітям завдання різної складності, в яких потрібно було застосувати засоби, наприклад скористатися палицею або лінійкою для того, щоб дістати якийсь видалений предмет; домовне мислення інертне, позбавлене рухливості. Осмисливши річ з певної точки зору, дитя насилу від цього відмовляється, якщо лише зовнішня обстановка не приходить до нього на допомогу. Самі ж домовні узагальнення служать передумовою для оволодіння жестової або словесною мовою. Вчення глухого дитяти мови, яке грає важливу роль в подальшому розвитку його мислення, передбачає попереднє знайомство з наочним вмістом мови. Таке знайомство, на думку А. Ст Запоріжця, може статися лише в результаті придбання дитям практичного досвіду і сенсорного виховання. Практичний досвід дитяти - це і знайомство з предметами, створеними руками людини, і співвідношення дій з їх результатами, і початок встановлення причинно-наслідкових зв'язків, наприклад, між дією, здійснюваною за допомогою знаряддя, і переміщенням предмету. Тим самим діти пізнають міжнаочні стосунки і зв'язки, що ведуть до адекватного способу діяльності. Засвоєні дитям за допомогою дорослого суспільно вироблені способи вживання предметів і є його перші знання.

Повноцінне наочно-образне мислення служить фундаментом для формування словесно-логічного мислення. Розвинене наочно-образне мислення підводить дітей до порогу логіки, дозволяє створювати узагальнені модельні вистави, на яких будується формування понять. У зв'язку з пізнішими термінами формування наочно-образного мислення із сповільненим розвитком словесної мови перехід на стадію словесно-логічного мислення у глухих дітей відбувається протягом довшого часу, ніж у нормально чуючи. Це виявляється і в розвитку розумових операцій. Розумові операції - найбільш загальні дії, інтеріорізірованні, організовані в системи і оборотні. Вказані властивості розумових операцій формуються поступово. Така розумова операція, як абстракція, формується в процесі сюжетно-ролевої гри і учбової діяльності. Однією з характерних особливостей сюжетно-ролевої гри є використання предметів-заступників, тобто використання відповідно до ігрової ситуації предметів, що мають в житті інше призначення. Виділення одних ознак замінюючих предметів і відвернення від останніх засноване на абстракції. Діти, що чують, при заміщенні предметів зазвичай і називають ці предмети відповідно до їх нового ігрового вживання.

Глухі діти зазнають труднощі при використанні предметів-заступників. Навіть предмети, функціонально придатні для заміни, не завжди ними застосовуються, оскільки їм важко відвернутися від їх реального функціонального призначення, переосмислити і використовувати в іншій якості.

Таким чином, в становленні всіх розумових операцій у дітей з порушеннями слуху спостерігаються труднощі. До семи-восьми років розумові операції дитяти, що чує, починають набувати такої важливої властивості, як оборотності (Ж.Піаже). Психологічним критерієм її появи служить формування у дитяти уявлення про збереження кількості речовини, потім - ваги, об'єму і тому подібне З того часу дитя стає здатний здолати вплив сприйняття і опановує уміння застосовувати операції у конкретних ситуаціях, що поступово ускладнюються.

У розвитку словесно-логічного, або понятійного, мислення у дітей з порушеннями слуху спостерігається ще більша своєрідність в порівнянні з його розвитком у однолітків, що чують. Словесно-логічне мислення характеризується використанням понять, логічних конструкцій, що формуються і функціонують на базі мовних засобів. У зв'язку з цим великого значення набуває питання про співвідношення в розвитку мислення і мови.

адаптація глухий дитина вади

III. Соціалізація та адаптація в навколишньому світі

1.1 Діяльність

Процес становлення активної взаємодії з оточуючим середовищем у людей з недостатністю слуху відбувається повільно , так як даний дефект відмежовує можливості сприймання інформації , тормозя тим самим процеси інтелектуального розвитку, оволодіння мовою, адаптація до умов оточуючої дійсності.

Діяльність облич з недостатністю слуху має свої особливості уже в ранньому віці. Так в розвитку предметної діяльності від неспецифічних дій до специфічних відбувається повільно та нерівномірно по зрівнянню з дітьми, які нормально чують. Такі діти, справляючись із завданням на необхідність використання знаряддя , не завжди осознают назначення того чи іншого предмету, намагаючись створити дію напряму , а не посредством допоміжного предмету. Перехід від примітивних способів орієнтування до більш важким значно утруднений.

Предметна діяльність формує у дітей предметно-дієве мислення , розвиває компенсаторні здатності організму. Особливості учбової діяльності дітей з порушенням слуху досліджувались О.Г. Речицькою , яка виявила ряд проблем у формуванні учбової діяльності у даної категорії дітей . Так вона зауважила, що утруднення у вирішенні задач, які потребують процесу аналізу та синтезу . Вона також виявила знижений рівень самоконтролю у дітей , які навчаються , який однак підвищується шляхом применения поетапного формування розумових дій.

Дана методика дозволила сформувати більш високий рівень самоконтролю та покращити результати письмових робіт у 2-2,5 рази. Трудова діяльність характеризується низьким рівнем просторової орієнтації , уповільненя швидкості виконання робіт.

Труднощі, які діти з порушеннями слуху випробовують в розвитку пізнавальної сфери, впливають на протікання процесів соціалізації, на їх соціальний і особистісний розвиток. Під соціалізацією розуміють процес засвоєння людиною соціального досвіду, залучення його до суспільних стосунків. В процесі соціалізації особа набуває якостей, необхідних для життя в суспільстві, засвоює певні цінності і форми поведінки. При цьому людина сама активно бере участь в освоєнні норм соціальної поведінки і міжособових стосунків, в придбанні умінь і навиків, необхідних для успішної реалізації відповідних соціальних ролей і функцій. У процесах соціалізації визначальне значення мають досвід ранніх етапів онтогенезу, пов'язаний з формуванням психічних функцій і первинних форм соціальної поведінки; передача соціального досвіду через систему вчення і виховання; і, нарешті, взаємний вплив людей в процесі спілкування і спільної діяльності.

На рівень соціалізації дітей з порушенням слуху робить вплив такий чинник, як наявність або відсутність порушень слуху у батьків. Дослідження К. Мідоу (1980) показали, що глухі діти, глухих батьків мають вищий рівень соціальної зрілості, незалежності і здатності узяти відповідальність на себе, чим глухі діти батьків, що чують (обидві групи дітей жили в інтернаті). Це відставання пов'язане з особливостями родинного виховання, зокрема з гіперопікою, яка характерна для батьків, що чують, по відношенню до дітей з порушеннями слуху. Той же автор наводить дані про надання дитяті незалежності і самостійності: майже половина глухих батьків і лише 15% батьків, що чують, дозволяють своїм дітям з порушеннями слуху одним грати на довколишній території.

Прагнучи однаково відноситися до дітей, що чують і не чують, батько, що чує, швидше понизить вимоги до дитяти, що чує, чим надасть таку ж міру незалежності дитяті з порушеним слухом. Матері хлопчиків, що чують, схильні реагувати на труднощі, з якими ті стикаються, збільшенням вимог до них, тоді як матері хлопчиків з порушеннями слуху реагують пом'якшенням вимог.

1.2 Самооцінка

На формування самооцінки дітей з порушеннями слуху впливають різні чинники - умови родинного виховання, учбові навики і досягнення, міра розвитку комунікативних навиків, умови вчення.

Глухі батьки дають глухим дітям позитивну ролеву модель поведінки. На формування завищеної самооцінки впливає той факт, що глухі діти отримують похвалу за менші досягнення; сповільнені темпи інтелектуального розвитку у глухих дітей приводять до пізнішого формування механізмів рефлексії і самоаналізу.


Подобные документы

  • Планування дитини, як фактор благополучного розвитку особистості. Роль матері та батька у розвитку особистості, сімейні фактори (типи ставлення батьків до дитини), що впливають на цей процес. Педагогічно-психологічні дослідження відхилень небажаних дітей.

    реферат [31,6 K], добавлен 04.02.2011

  • Етіологія, класифікація затримки психічного розвитку. Основні групи причин, які можуть обумовлювати затримку психічного розвитку дитини. Особливості пізнавальних процесів дітей з затримкою психічного розвитку. Причини порушеного сприйняття у дітей із ЗПР.

    курсовая работа [45,8 K], добавлен 24.06.2011

  • Охарактеризовано фактори виникнення проблем соціального функціонування особистості дитини. Визначено важливі суб’єктивні показники готовності до успішної соціалізації дошкільнят. Пошук шляхів подолання труднощів розвитку в дошкільному дитинстві.

    статья [23,0 K], добавлен 31.08.2017

  • Поняття соціалізації, зміст та оцінка значення даного процесу в житті та особистісному становленні підлітка. особливості соціалізації в умовах сучасної школи. Мотивація навчання дитини, її методи та інструменти. Адаптація дитини в середовищі школи.

    презентация [750,9 K], добавлен 26.10.2013

  • Загальна характеристика психологічних і соціальних особливостей дітей з вадами психофізичного розвитку. Можливість використання ігротерапевтичних методів для соціальної реабілітації даної категорії дітей. Принципи відбору дітей для групових занять.

    дипломная работа [186,4 K], добавлен 17.02.2011

  • Розвиток особистості дитини в освітній організації, як проблема діяльності практичного психолога. Методики діагностування особистості дитини віком 14-15 років. Напрямки, форми і методи роботи психолога з розвитку особистості дитини в освітній організації.

    дипломная работа [189,2 K], добавлен 14.10.2010

  • Фізичний розвиток. Дозрівання організму дитини. Соціальна ситуація розвитку. Трудова діяльність. Особливості навчання. Сенсорний розвиток. Інтелектуальний розвиток. Психологічні особливості розвитку особистості дошкільника.

    реферат [12,9 K], добавлен 10.04.2007

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.