Професійна деформація

2. Друга група представлена особистісними чинниками. Серед них виділяються професійно важливі якості особистості (воля, рішучість і педантичність), нереалістично високі очікування фахівця, недостатня професійна підготовка і професійний вік. Самостійними чинниками даної групи виступають випереджаюче формування трудових навиків по відношенню до професійно значущих якостей особистості, окремі професійні установки, а також деякі зміни, що відбуваються в процесі соціально-психологічної дезадаптації працівника пенітенціарної системи і в процесі його професійного пристосовування.

3. Чинники, сприяючі розвитку даного явища, можуть бути пов'язані з соціально-психологічними особливостями як професійного, так і позаслужбового середовища.

До даної (третьою) групи чинників відносять неадекватний стиль керівництва, напружені відносини в колективі працівників пенітенціарної системи, низьку соціальну оцінку професійної діяльності і несприятливий вплив найближчого соціального оточення поза службою (сім'ї, друзів).

4. Розгляд чинників, що обумовлюють обговорюване явище, уявляє собою першу частину реконструкції наукових уявлень про професійну деформацію. Проте, для того, щоб найбільш адекватно вибрати методи діагностики особових передумов професійної деформації і міри її профілактики, необхідно також описати конкретні вияви даного феномену.

1.4 Основні показники і рівні професійної деформації працівників

Вивчення проблеми показників професійної деформації дає відповіді на питання: де, яким чином виявляється феномен, за якими конкретними відомостями можна зробити надійний висновок про наявність професійної деформації у працівників різних підрозділів.

При визначенні показників, принципіальну роль грає те, які аспекти досліджуваного явища сприймаються за визначальні, істотні, випадкові. Професійна деформація правоохоронних спеціальностей виявляється безпосередньо в службовій діяльності, націлена на її об'єкт.

На практиці головним об'єктом діяльності стає правопорушник й особа, які викликають службовий інтерес: затримані, свідки, потерпілі. З розвитком деформації, другою, не менш важливою сферою проявів стає особистість самого працівника, її самосвідомість.

Визначивши сфери проявів, не менш важливо знайти «початкову крапку», порівнюючи з якою зміни особистості й результати діяльності можна було б констатувати як наявність деформації. Однією з позицій нашого підходу є розуміння професійної деформації як витрат формування й розвитку, не відповідних деякій соціальній здатності. В трудовій діяльності така заданість має вид конкретних вимог до людини як виконавця на фізичному, психічному, особистісному рівнях. Ці вимоги співвідносяться з наявністю й розвитком професійно важливих якостей, їхньому процесуальному прояву в діяльності.

Відносно працівника «вихідними крапками» можуть виступати модель особистості професіонала, професіограма, й її визначальна складова - психограма, посадова кваліфікаційна характеристика. В них відображується зміст й нормативно-правові підстави діяльності, необхідний перелік й міра розвитку професійно важливих якостей, протипоказання. На практиці це конкретизується у вигляді посадової інструкції, функціональних прав й обов'язків.

Висновок про наявність й рівні професійної деформації можна зробити опираючись на сукупність параметрів, які розкривають працівника в службовій діяльності, ставленні до соціального оточення й до самого себе. Ця сукупність складається з п'яти узагальнених показників:

1. упереджене ставлення до об'єкту службової діяльності;

2. суб'єктивне пояснення законопокірної поведінки;

3.перенесення стилю службового спілкування з об єктом діяльності,
професійних методів й прийомів на позаслужбову сферу, найближче соціальне оточення;

4.професійне оточення особистості працівника;

5.зміни в образі «Я» - системі представлень працівника про самого
себе;.

Упереджене ставлення до об'єкту службової діяльності обумовлює специфічний професійний стереотип цього об'єкту, який поступово зявляється у працівника. Власне професійний стереотип представляє собою зображення людини як представника конкретної групи, спільності, виконавця деякої соціальної ролі. Ця людина входить в сферу професійних інтересів працівника, а її зображення реалізується в службовій діяльності.

Особливість стереотипу, який обумовлює упереджене відношення, до об'єкту діяльності полягає в тому, що він формується не в умовах дефіциту власної інформації, а за рахунок накопичення особистого досвіду. Придбаючи у результаті вигляд усвідомленої установки - переконання, цей стереотип починає функціонувати за логікою саме підкріплення.

Другий показник професійної деформації, а саме довільно - суб'єктивне пояснення законопокірної поведінки, виявляється в тому, що працівник вважає допустимим умисно порушити нормативно-правову регламентацію службової діяльності («всі засоби допустимі для досягнення мети») - Зміст підстав таких поглядів складають дефекти правосвідомості працівника й його морально-вольової ненадійності. Остання полягає в нездатності протистояти тиску зі сторони заінтересованих людей - службових осіб, колег по роботі, самого об'єкта діяльності, його родичів. Такий тиск скоюється в морально-психологічній, матеріальній, фізичній формах й має широкий діапазон від відкритого залякування й загроз до формальної відміни й спокуси.

Конкретні порушення нормативно - правової регламентації службової діяльності разнообічні. Так для пенітенціарної системи найбільш поширеними є: не реакція на заяви про злочин, приховування злочинів від обліку; необгрунтоване порушення кримінальної справи за відсутності для цього підстав; незаконна відмова в збудженні кримінальної справи у випадках передбачених розслідуванням; порушення термінів розгляду заяв; не повідомлення зацікавлених осіб про відмову в порушенні кримінальної справи; неправильне складання акту про адмінправопорушення.

При розкритті змісту довільно-суб'єктивного пояснення законопокірної поведінки як одного з параметрів професійної деформації потрібно зупинитися на проблемі вживання алкогольних напоїв працівниками. При деяких умовах, на стадії вживання це вже саме по собі є порушенням нормативно-правової й професійно-етичної регламентації діяльності. Окрім цього, воно призводить до інших різних порушень. Спостереження за працівниками в службових й позаслужбових ситуаціях, дозволяє стверджувати, що більшість працівників вибирає алкоголь як спосіб зняття стомленості, психічної напруги. Найбільш часто це має місце за відсутності системи відновлювально-підтримуючих заходів й наявності психічної саморегуляції.

Ряд авторів зловживання безпосередньо пов'язують з професійною деформацією, але точніше його буде розглядати як вірогідний, але не спеціальний показник професійної деформації. В цьому випадку його складову основу складають порушення або втрата адекватної професійної мотивації, розчарування в діяльності, втрата віри в можливість досягнення її мети й успішному розв'язанні конкретних задач. Разом із зловживанням алкоголем це виявляється у формально-пасивному виконанні обов'язків, порушеннях службової дисципліни.

Характеризуючи третій показник професійної деформації, а саме, перенесення стилю службового спілкування з об'єктом, окремих методів й прийомів на позаслужбової сфери, підкреслимо, що це перенесення відбувається неусвідомлено. З поглибленням деформації виникає тенденція до автоматизму.

Працівник може настільки ідентифікуватися з професією, що залишається професіоналом у всіх сферах позаслужбового життя. Конкретнім виявом цього є, наприклад, заняття в суспільному транспорті місця найзручнішого для розгляду, перевертання листків із записами лицьовою стороною вниз при появі сторонньої людини, фіксація зовнішності громадян, номерних знаків автомобілів, надання команд самому собі.

Характернім свідченням у межах цього показника є «прилипання до працівника» й розпюдження його у позаслужбових сферах; окремих елементів способу життя об'єкта діяльності: звичек, наприклад, вживання спеціально завареного чаю «чифіру», реакцій на конкретні події. Показовими є зміни в мові, що виявляються в збідненності лексикону, збільшенні вживання брутальних слів й висловлювань, широкому використанні жаргону.

Четвертий показник професійної деформації, а саме, своєрідне «огрублення» особистості, полягає в звуженні круга інтересів й потреб, їх змістовному спрощенні аж до примітивізму. Професійні інтереси починають посідати стійке домінуюче місце й підкоряють собі всі інші за принципом домінант-субдомінант. Службова діяльність виявляється самодостатньою, єдино важливою й бажаною сферою активності. Ще однією ознакою виступає емоційно-почуттєве переконання. Воно характеризується відсутністю або неадекватним емоційно-почуттєвим супроводом діяльності * поведінки у позаслужбових сферах. Частіше таке переконання виявляється в грубощах, жорстокості, втраті здібності до емпатії, професійному цинізмі.

Конкретними свідченнями професійного огрубіння особистості працівника виступають: 1) бажання під різними мотивами більше залишатися на службі за відсутності в цьому об'єктивної необхідності; 2) стійка зацікавленість до службових справ (за позаробочим часом, вихідні, відпустка); 3) відчуття буденності й бажаності при знаходженні в службовому середовищі порівняно до цивільного, носіння статутної форми одягу.

П'ятим показником професійної деформації є зміни в образі «Я», деформуючі зміни зачіпають по-перше професійну складову зображення «Я», це представлення про професійно значимі риси, їхня відповідність діяльності й можливості компенсації, задоволеність власною компетентністю, посадою, соціальним визнанням як професіонала, перспективами зростання.

Конкретними індикаторами змін в образі «Я» виступають:

1.стійка підвищена самооцінка;

2.хвороблива реакція на критику й контроль за своєю діяльністю;

3.жорстка орієнтація на свій досвід, включаючи презумпцію власної
непогрішності;

4.поблажки в професійній оцінці колег по роботі з орієнтацією на думку начальника.

Процесуально професійна деформація складається з трьох основних рівнів: початкового, середнього й глибинного, котрі по різному впливають на ефективність службової діяльності.

Початковий рівень характеризується незначними, зовнішньо малопомітними, переважно кількісними змінами в особистості. Вони виявляються від випадку до випадку відносно об'єкту діяльності. Працівник пізнає й опановує професійну діяльністю, формуючи власний стиль її виконання, але ще не потрапляє в залежність від служби. На цьому рівні професійна деформація ще не має помітної негативної дії на ефективність службової діяльності.

Середній рівень деформації показовий істотними кількісними змінами. Ознаками його є стійкі прояви по першому й другому показникам. Завершується формування професійного досвіду, службові інтереси посідають домінуюче місце. Працівник починає добре орієнтуватися в тому, якими нормами й обов'язками можна нехтувати або підмінити їх власним розумінням без особливого ризику понести відповідальність за це.

Найбільш помітні деформаційні зміни виникають в образі «Я», підвищується самооцінка, до критики й соціального контролю виникає відношення як до некомпетентного й заважає роботі. В службовій діяльності виникають окремі зриви. Суб'єктивно це пов'язане з негативним впливом на діяльність психологічного захисту. В ній починають домінувати механізми ілюзорного бачення дійсності, самого себе й тотального самовиправдання.

На глибинному рівні деформуючі зміни вражають всю особистість, яка попадає в повну залежність від професійної сфери. Ці зміни стійко виявляються на всіх п'яти показниках. Професійні риси трансформуються в свою протилежність, зникають внутрішні бар'єри супроти суб'єктивного розуміння законопокірної поведінки, перенесення стилю службового спілкування на позаслужбову поведінку. Працівник починає оцінювати себе як неперевершеного професіонала, зневажливо відноситися до мислей інших, котрі не співпадають з його власною позицією. Виникає соціальнопрофесійна ізоляція. Деформовані риси функціонують в автономному режимі, вони не чекають, а шукають й створюють ситуації сприяючі їх актуалізації.

Відносно ефективності службової діяльності на цьому рівні, можуть виникати зриви й невдачі, пов'язані з ослабленням внутрішнього контролю, самовпевненістю, втратою творчого підходу до розв'язання нових задач.

1.5 Прояви професійної деформації працівників пенітенціарної системи

Явище професійної деформації працівників пенітенціарної системи характеризується певним набором виявів, або ознак. Під виявами професійної деформації працівника пенітенціарної системи розуміється певна сукупність особових характеристик, за якими можна пізнати дане явище.

В науковій літературі можна знайти спроби класифікувати ці вияви. Наприклад, [22] відзначають, що вони виділяються як мінімум на наступних рівнях: мотиваційному, функціональному і комунікативному. В першому випадку йдеться про зниження зацікавленості і мотивованості до професійної діяльності. В другому - про зниження рівня його працездатності. І в третьому випадку - про втрату вміння адекватно взаємодіяти з оточуючими. Залежно від частоти подібних виявів і їхньої стійкості автори пропонують говорити про часткову професійну деформацію або повною - при стійкому вияві всіх указаних елементів.

[21] вважає, що численні вияви професійної деформації об'єднуються в специфічні системи. До таких систем вона відносить процесуальний (правовий) нігілізм, психологічний нестійкий, звинувачувальний уклон і психологічний захист.

[9] описує вияви професійної деформації у сфері етичної (наприклад, втрата уявлення про цивільне значення своєї роботи, коли офіцер протиставляє себе цивільній людині), у сфері інтелектуальної (зниження здібності до самостійного мислення і ухвалення розв'язань, схильність до шаблону і догматизму, завищена самооцінка), у сфері емоційної (звуження емоційної сфери особистості, ослаблення здатності контролювати і регулювати свої емоції і відчуття, конфліктність, апатія і наростаюче постійне відчуття втомленості) і у сфері професійної (наприклад, стереотипність дій).

Ураховуючи зміст наведених класифікацій, ми розглянемо наступні вияви професійної деформації: окремі професійні стереотипи і установки, правовий нігілізм, деякі захисні механізми, перенесення своєї службової ролі в позаслужбові взаємини і такі якості особистості як підозрілість і педантичність.

Кожний з названих виявів професійної деформації представлений двома складовими - психічною і соціально-психологічною(поведінковою).

1. Жорсткі професійні стереотипи і установки, які в них виявляються.

Відзначимо, що в психологічній літературі говорять про різні стереотипи, наприклад, соціальні, етнічні, динамічні стереотипи мислення і інші. В даному контексті маються на увазі професійні стереотипи, які є приватним варіантом стереотипів соціальних і формуються при засвоєнні професійного досвіду.

Представляючи собою вид стереотипу соціального [4], професійний стереотип характеризується відносною стійкістю та спрощеністю і складається за наявності неповної інформації, що стосується професійної діяльності.

Вироблені професійні стереотипи здатні забезпечити необхідну швидкість, точність і успішність діяльності. Проте, разом з цим, закріплюються зайва трафаретність в підходах, спрощеність в поглядах на трудові проблеми, що може призвести до зниження рівня професіоналізму [16] і розвитку професійної деформації.

Стереотипи тісно пов'язані з такими особовими утвореннями, як установки. Це виражається в тому, що установки виявляються в стереотипності сприйняття, мислення і поведінки [36]. Дані стереотипи взаємодіють, зокрема, з професійною «Я-концепцією» - установкою працівника пенітенціарної системи відносно себе як професіонала.

Розглянемо деякі професійні стереотипи і установки, які є виявом професійної деформації працівника пенітенціарної системи.

А. «Звинувачувальна спрямованість» [21] представляє собою схильність працівника пенітенціарної системи займати позицію, що звинувачує, по відношенню до людей, з якими доводиться стикатися в процесі виконання службових обов'язків. Тобто, коли представник підрозділу пенітенціарної системи часто в оцінці вчинків громадян вважає за краще виправдувальний підхід звинувачувальному.

В основі даного стеріотипа оцінки, на думку [15], можуть бути два явища. Перше представляє собою специфічну професійну установку - готовність працівника пенітенціарної системи звинувачувати підозрюваного і діяти по відношенню до нього відповідним чином. Формується ця установка в процесі виконання професійної діяльності. Так, постійне спілкування з самими різними людьми, у тому числі із злочинцями, дослідження їхніх особистісних особливостей і обставин подій, що відбулися, може розвинути надмірну підозрілість і упередженість, що призводить до утворення звинувачувальної установки [21, 20].

Друге явище, що знаходиться в основі «звинувачувального уклону» - це психологічний бар'єр, що заважає подолати у працівника пенітенціарної системи погляд на професійну ситуацію і об'єкт професійної діяльності. В даному випадку йдеться про психічний стан, що виявляється в неадекватній пасивності особистості і перешкоджаючому виконанню нею тих або інших дій. В основі виникнення психологічного бар'єру лежить посилення негативних переживань - відчуття вини, страху, тривоги і низької самооцінки [36]. Прикладом поведінкового вияву «звинувачувального уклону» - є дії, направлені на отримання в щоб не стало визнання людиною власної винності. Ці дії часто характерні для представників пенітенціарної системи, які бувають спровоковані на застосування заборонених прийомів дізнання і слідства [4].

Підкреслимо, що часто особа, що притягується до кримінальної відповідальності, дійсно винна в здійсненні злочину. Як відзначає [21], після багатократного повторення цієї обставини працівник пенітенціарної системи може втратити здатність бачити в собі неупередженого дослідника і звикає відчувати себе обвинувачем. В результаті формується певний стереотип оцінки у формі «звинувачувального уклону».

Б. Впевненість у власній непогрішності при розв'язанні професійних питань. Її утворює професійна установка представників підрозділів пенітенціарної системи на явну, не залежну від часу, місця і обставин, правильність скоюваних ними дій, займаних позицій і висновків, що виносяться, а також фіксована орієнтація на особистий професійний досвід і завищена оцінка ролі власних дій в розв'язанні професійних задач [9, 26, 31, 38].

Таким чином, психічна складова даного вияву професійної деформації полягає в завищеній самооцінці, впевненості в безпомилковості своїх думок, поглядів і вчинків, а іноді і в некритичному ставленні до протизаконних дій.

На поведінковому рівні впевненість у власній непогрішності може виявлятися в самих різних формах. Наприклад, в неадекватній і неконструктивній реакції на пропозицію рекомендацій по організації професійної діяльності.

В. Стереотип закритості. Він відноситься до професійного стереотипу оцінки і полягає в монополізації певної інформації, схильності до «самозасекречення» для додання собі уявної значності і отримання можливості для різного роду маніпуляцій. На психічному рівні даний стереотип відображає наявність у працівника сверхконтролю і схильності до хвилювань.

Соціально-психологічний компонент цього стереотипу може виявлятися, наприклад, в агресивній поведінці працівників у відповідь на критичні вислови на їхню адресу. На думку [4], такі критичні зауваження можуть бути присутніми у пресі відносно розголосу фактів ухвалення неправосудних вироків, здійснення незаконних арештів і затримань і т.д. Як вважають ті ж автори, цей стереотип заважає системі МВС постійно удосконалюватися.

В той же час, відзначимо, що існує інформація, яку дійсно не можна розголошувати. Тому в основі механізму виникнення даного стереотипу лежить процес пристосовування працівника до організаційно-управлінських, власне професійним і іншим особливостям самої діяльності, зокрема, до роботи в умовах дотримання службової таємниці.

Уточнимо, що професійні стереотипи (не тільки оцінки, але і сприйняття, мислення) несуть дуже важливу функцію в оцінці людиною навколишнього світу: «прискорюють процес пізнання, скорочують час реакції на виниклу ситуацію» [36]. У фахівця початківця утворення стереотипів може бути корисним. Професійні стереотипи - невід'ємне віддзеркалення досягнутого високого рівня майстерності, тобто вияв не тільки знань, але і вмінь, що цілком автоматизувалися, і навиків, керованих підсвідомими установками. Вони розвиваються, як правило, з тих якостей, які особливо корисні для даної професії [16]. Проте, будь-який стереотип, що є істинним в одному випадку, в іншому може виявитися помилковим, відповідаючим конкретній професійній ситуації. Тобто він може бути ефективним для вирішення одних професійних задач і виконувати консервативну роль при розв'язанні інших.

2. Перенесення своєї службової ролі, професійних установок і стереотипів в позаслужбові взаємини також розглядається багатьма авторами [16, 26, 38] як самостійний вияв професійної деформації особистості.

Здійснення професійної діяльності, особливо якщо вона особливо значуща для індивіда і виконується тривалий час, як правило, призводить до засвоєння їм певної ролевої позиції, ухваленої в даному професійному середовищі і до формування професійній адаптованості.

Проте, особистість є членом не тільки професійної, але і інших груп, в яких вона може виявитися дезадаптированою. Це відбувається, коли професійна роль і її адаптивні стратегії розпюджуються на позаслужбові сфери, де соціальні очікування і орієнтації можуть не співпадати з професійними. [28] підтверджує цю гадку і говорить, що при доброму пристосовуванні в трудовому колективі особистість може бути дезадаптированою.

На психічному рівні стан дезадаптації викликає розвиток певних захисних механізмів особистості. Поведінка ж людини, на думку [16], в цьому випадку стає неадекватною обстановці і спілкування з нею ускладнюється.

У представників різних служб обговорюваний вияв професійної деформації може носити специфічний характер. Дослідження, проведені [38], показали, що використовують жаргонні вирази в зовні службової діяльності 43% опитаних працівників кримінального розшуку, 17% співробітників ОБЕЗ, 20% працівників слідства. На вияви зайвої агресивності і дратівливості указали 56% співробітників кримінального розшуку, 25% співробітників ОБЕЗ, 50% працівників ДАІ, 38% працівників слідчого апарату. Перенесення стилю службової діяльності і спілкування, окремих професійних методів і прийомів на позаслужбові сфери, на думку [26], спочатку здійснюється підсвідомо, а надалі має тенденцію до автоматизму.

3. Правовий нігілізм представляє собою усвідомлене ігнорування вимог закону, що виключає, проте, злочинний задум [4]. Названий вияв професійної деформації має декілька форм.

А. Правовий нігілізм як зневажливе ставлення до вимог закону або неприйняття необхідних за законом заходів. При цьому на психічному рівні процесуальні розпорядження оцінюються працівником як формальні і другорядні, а принцип доцільності протиставляється принципу законності [21].

Правовий нігілізм може виражатися в поведінці як службова бездіяльність. Йдеться про ситуації, коли закон вимагає від працівників пенітенціарної системи втручання, надання допомоги потерпілим, припинення злочинних дій і так далі, а вони цих вимог не виконують з різних причин не злочинного характеру. Наприклад, через дефіцит часу, невміння, зайнятості і перевантажень.

Іншим поведінковим виявом цієї форми правового нігілізму служить формально-пасивне виконання обов'язків, пов'язане з розчаруванням в професійній діяльності і невірою в можливість досягнення її офіційних цілей [26].

Б. Ігнорування вимог закону у формі псевдоактивності і «імітації бурхливої діяльності. Цей вияв професійної деформації може виражатися в поведінці як тяганина при розслідуванні кримінальних справ [20], підміна професійної діяльності складанням різного роду паперів [10], необгрунтоване залучення осіб до кримінальної відповідальності, грубість по відношенню до громадян, особливо затриманим за здійснення правопорушень [4, 27].

Психічною складовою цієї ознаки професійної деформації можуть бути такі особливості особистості, як схильність до педантизму і стійкість афекту, що поєднуються з нестандартним мисленням і нонконформністю.

В. Довільне тлумачення закону. В його основі лежить така поведінка працівника, коли він маніпулює правовими категоріями (винен, не винен та ін.) залежно від певних обставин, наприклад, від показників звітності. При цьому відбувається притуплення почуття професійного обов'язку, зростання егоїзму і егоцентризму [9]. Така поведінка може бути пов'язане із зневагою працівником деяких етичних цінностей.

До форм правового нігілізму як виявів професійної деформації деякі автори відносять випадки злочинної діяльності самих працівників пенітенціарної системи [3].

Це загальнокримінальні злочини: вбивства, крадіжки державного і особистого майна, розбійні напади, бракон'єрить, хуліганство і ін. Сюди ж відносяться злочини нерозривно пов'язані з приналежністю до підрозділів пенітенціарної системи, наприклад, фальсифікація кримінальної справи, відмова у збудженому стані справи і ін.

Перш ніж перейти до опису наступного вияву професійної деформації відзначимо, що згідно офіційних даних останніх років працівниками пенітенціарної системи нерідко скоюються порушення законності і службової дисципліни. Серед них - вживання спиртних напоїв на службі, грубість і нетактовність відносно громадян, незаконні адміністративні затримання, фальсифікація матеріалів, необгрунтовані відмови в збудженому стані справи, спотворення статистичної звітності і інші. Названі порушення відносяться до поведінкових (соціально-психологічних) виявів професійної деформації представників підрозділів пенітенціарної системи. В деяких випадках вони можуть бути показником дії захисних механізмів.

4. Вияви професійної деформації, до розвитку яких призводять дії неадаптивних захисних механізмів особистості працівників пенітенціарної системи.

В науковій літературі під захисними механізмами маються на увазі спеціальні форми психічного захисту, що виробляються силами Я і вживаються:

- особистістю в конфлікті [45, 46]. Конфлікт може бути внутрішнім і представляти собою внутрішню напругу, викличну тривогу, або зовнішнім, обумовленим реальною небезпекою, що йде із зовнішнього світу [37].

Результатом функціонування захисних механізмів є психологічний захист - регулятивна система стабілізації особистості, направлена на усунення або зведення до мінімуму відчуття тривоги, пов'язаного з усвідомленням конфлікту [41]. Психологічний захист поділяється на успішний та неуспішний. Результатом успішного психологічного захисту є припинення імпульсів, що провокують тривогу. Неуспішний навпаки викликає їхнє постійне повторення [36].

Також відзначимо, що захисні механізми виробляються в процесі пристосовування і при цьому можуть бути адаптивними і неадаптивними. Використання адаптивних захисних механізмів особистості приводить, як правило, до професійного розвитку і ефективного розв'язання скрутних службових ситуацій. Постійне ж застосування неадаптивних захисних механізмів призводить до розвитку виявів професійної деформації особистості.

Психічний захист особистості не є безпосереднім виявом професійної деформації, проте служить механізмом, що обумовлює розвиток таких виявів в поведінці.

Раціоналізація - процес, за допомогою якого ці дії пояснюються причинами, не тільки реабілітуючими ці дії, але і приховуючими їхню істинну мотивацію [37]. Наприклад, [21] розглядає як механізми психологічного захисту працівників пенітенціарної системи міркування про недосконалість закону і формальності його розпоряджень, що дозволяє виправдовувати їхнє порушення. В процесі виконання службової діяльності дійсно можуть виникати об'єктивні труднощі і проблеми, а механізм раціоналізації виявляється одним з можливих способів розв'язання цих проблем.

Надалі застосування цього захисного механізму може призвести до того, що професійні інтереси починають підпорядковувати собі всі інші. [26] відзначає, що круг інтересів і потреб, не пов'язаних з професійною діяльністю, звужується і спрощується аж до примітивізму. Службова діяльність і все пов'язане з нею стає єдиною важливою сферою активності.

Заміняюча діяльність, значення якої зводиться до того, щоб залишити колишнім, «законсервувати» [17] внутрішню суперечність, що склалася, і пристосуватися до нього. Одним з видів замінюючої діяльності є прагнення до так званого «символічного самодоповнення» [14], вживаємого особистістю в процесі самоутвердження. В основі самосимволізуючої поведінки лежить компенсаторний принцип. Відчуття власної повноцінності і компетентності при цьому досягається за рахунок символів (поведінкових, матеріальних), які сигналізують суспільству, що людина заслужила те, щоб розглядати його як доброго фахівця.

У працівника пенітенціарної системи цей механізм може виявлятися в перебільшеній увазі до зовнішньої атрибутики професійної діяльності, особливо атрибутиці влади і в зайвій регламентації своїх дій збоку керівництва [9].

Одним з виявів професійної деформації працівників пенітенціарної системи є орієнтація на посилювання покарання як універсального способу підвищення ефективності боротьби з правопорушеннями в суспільстві [4]. Даний вияв також відноситься до компенсаторних механізмів особистості. Його дія призводить до розвитку таких якостей, як жорстокість, мстивість, дратівливість, нетерпимість по відношенню до оточуючих [11, 38].

Без використання психологічного захисту в складних і екстремальних умовах діяльності неможлива саморегуляція і самозбереження особистості працівника. Проте, інтенсивне і постійне функціонування захисних механізмів призводить до розвитку виявів професійної деформації. На думку [22], у міру збільшення стажу роботи і накопичення негативної дії стресогенних чинників захисні можливості організму і психологічний потенціал захисту особистості у працівника зменшуються і відбувається різке збільшення захворюваності з виявами професійної деформації, а також ознаками непридатності до подальшого виконання ним обов'язків.

5. Деякі дослідники [16, 26] вважають особливими виявами професійної деформації такі якості особистості, як надмірна підозрілість працівників пенітенціарної системи по відношенню до оточуючих людей і педантичність.

Так, згідно [26, 38], підозрілість розвивається з професійно важливої якості особистості - пильності. У зв'язку з тим, що в процесі виконання службових обов'язків охоронець порядку часто стикається з обманом, підступністю і лицемірством, у нього можуть виробитися підвищена недовірливість і зайва пильність. Інтенсивний вплив професійного досвіду деколи приводить до втрати віри в людей, готовності підозрювати оточуючих в здійсненні непристойних дій і злісному намірі, спонукає бачити в кожному запідозреному злочинця [16]. Схильність до підозрілості, як правило, розвивається з таких особистісних характеристик, як реалістичність думок і вчинків, скептицизм і неконформність, які й визначають успішність у виконанні службових функцій. На поведінковому рівні надмірна підозрілість призводить до тенденційності і шаблонності в діяльності. В цьому випадку професійна деформація посилюється.

Педантизм, на думку деяких авторів [23, 24, 34], розвивається з такої якості особистості, як пунктуальність. Останнє характеризується прагненням до позитивності і грунтовності в своїх діях, сумлінністю у виконанні своїх обов'язків, які поєднуються з тенденцією продумувати все до останньої дрібниці [23]. Пунктуальність є професіонально важливою якістю особистості працівника пенітенціарної системи [16, 25], оскільки забезпечує методичне, акуратне і розсудливе виконання службових обов'язків. Проте, дуже частий і інтенсивний неспокій з приводу зробленого утрудняє вияв ініціативи і ухвалення розв'язань і перешкоджає успішному здійсненню професійних функцій. Однією з форм захисту пунктуальних людей від постійних сумнівів може стати спеціально вироблений педантизм, в основі якого лежить ідея про те, що якщо все наперед ретельно продумати, передбачити і потім діяти, не відступаючи від наміченого плану, то нічого небезпечного не станеться [24].

На поведінковому рівні педантизм, як і підозрілість, призводить до здійснення працівником шаблонних, стереотипних дій, не завжди адекватних професійної ситуації і утрудняючих успішне виконання оперативних службових функцій.

Чинники особистісної властивості можна також позначити як особові передумови розвитку професійної деформації. Якщо ці передумови під впливом службової діяльності і професійної ролі стають сильно виразними, то ми розглядаємо їх як вияви професійної деформації.

Висновки до параграфу: до виявів професійної деформації відносяться фіксовані і неадекватні службовій ситуації професійні стереотипи і установки, правовий нігілізм, перенесення своєї службової ролі в позаслужбові взаємини, такі особистісні особливості, як надмірна підозрілість і педантичність, а також поведінка, до розвитку якої призводить дію неадаптивних захисних механізмів особистості працівника пенітенціарної системи.

Кожний з названих виявів має дві складові - психічну і соціально-психологічну. Іншими словами, професійна деформація розпюджується на різні рівні особистості. Це виражається в специфічних змінах психічних процесів, станів, властивостей і поведінки.

Таким чином, аналіз сучасного стану проблеми професійної деформації дозволяє зробити ряд обгрунтованих висновків:

1. Виконання професійної діяльності працівником пенітенціарної системи викликає у нього певні особові зміни, у тому числі розвиток професійної деформації.

2. Сутність професійної деформації полягає в тому, що це явище представляє собою результат специфічних особових змін, що відбуваються у фахівця в ході виконання професійної діяльності під впливом різних чинників. До останніх в науковій літературі відносять чинники, обумовлені специфікою професійної діяльності, особовими особливостями працівника пенітенціарної системи і соціально-психологічним кліматом в службовому колективі і за його межами.

3. Чинниками, сприяючими виникненню професійної деформації працівника пенітенціарної системи і пов'язаними із специфікою служби, є детальна правова регламентація діяльності і її екстремальний характер, владні повноваження працівників пенітенціарної системи, умови організації і об'єкт службової діяльності, психічні і фізичні перевантаження, підвищена відповідальність і корпоративність.

В самостійну групу виділяються чинники, представлені деякими особовими особливостями представника підрозділів пенітенціарної системи. До них відносяться нереалістично високі особові очікування фахівця, його недостатня професійна підготовка, професійні установки, деякі професійно важливі якості особистості і випереджаюче формування трудових навиків по відношенню до цих якостей. Крім того, до цієї групи відносять професійний вік, деякі особові зміни, що відбуваються в процесі соціально-психологічної дезадаптації особистості працівника пенітенціарної системи і в процесі його професійного пристосовування.

Чинники, сприяючі розвитку даного явища, можуть бути пов'язані з соціально-психологічними особливостями як професійного, так і позаслужбового середовища. До даної групи чинників відносять неадекватний стиль керівництва, напружені відносини в колективі працівників пенітенціарної системи, низьку соціальну оцінку професійної діяльності і несприятливий вплив найближчого соціального оточення поза службою (сім'ї, друзів).

4. В результаті узагальнення наукових даних виявилося можливим

виділити деякі сукупності особових характеристик, названі виявами, або ознаками, професійної деформації працівника пенітенціарної системи. Аналіз і теоретичне вивчення цих виявів показали, що вони виявляють себе щонайменше на двох рівнях - психічному і соціально-психологічному (поведінковому) - і включають жорсткі і неадекватні професійні стереотипи і установки, правовий нігілізм, неадаптивні захисні механізми особистості, надмірно виразимі підозрілість працівника пенітенціарної системи по відношенню до оточуючих людей і педантичність, а також перенесення своєї службової ролі в позаслужбові взаємини.

5. Спираючись на попередні роботи в області психології, педагогіки і інших наук, можна зробити висновок, що характеристики професійної деформації, пов'язані з особовими особливостями працівника пенітенціарної системи, виступають самостійним аспектом психологічного дослідження і можуть вивчатися психологічними методами і методиками.

Особливо актуальним представляється виявлення і вивчення таких особистісних особливостей, які ще не сталі виявами професійної деформації, але при певних умовах службової діяльності можуть призвести до їхнього розвитку. Іншими словами, ці особливості створюють особову схильність, схильність працівників пенітенціарної системи до розвитку виявів професійної деформації і можуть бути названі особовими передумовами даного феномена.

У зв'язку з цим, емпірична частина даної роботи направлена на виявлення і вивчення особливостей проявів професійної деформації працівників пенітенціарної системи за допомогою методів різної спрямованості.

2. Характеристика вибірки та методів дослідження

В теоретичній частині даної роботи центральне місце займає феномен професійної деформації співробітників пенітенціарної системи. Цей феномен виділяється на тлі проблеми особового і професійного розвитку фахівця в період зрілості.

Феномен професійної деформації розглядається нами як єдине ціле: складалася цілісна картина характеристик цього феномена, вивчених в науковій літературі. Особлива увага зверталася на докладний опис характеристик професійної деформації, що відносяться до двох її аспектів - виявам і чинникам.

Особові передумови до розвитку професійної деформації не є виявами даного феномена, але при певних умовах службової діяльності створюють схильність до розвитку цих виявів. Дані характеристики професійної деформації виступають самостійним її аспектом. Проте, не дивлячись на існування досліджень обговорюваного явища, зараз відсутній інструментарій, достатній для більш точної і своєчасної діагностики особових характеристик, що спричиняють за собою його розвиток. Тому виникає потреба в знаходженні наукових методів і методик, які дозволяли б визначати особову схильність співробітників пенітенціарної системи до виникнення виявів професійної деформації.

У зв'язку з цим нами було організоване і проведене емпіричне дослідження, направлене:

а) на перевірку гіпотез, що стосуються виявлення ролі специфіки службової діяльності і стажу роботи в системі виправних закладів в розвитку професійної деформації працівників пенітенціарної системи;

б) на визначення можливостей окремих психологічних методів у виявленні особових передумов розвитку професійної деформації працівників.

2.1 Характеристика досліджуваних осіб

Дослідження проводилося в Олексіївської виправно-трудової колонії №25 та Виправно-трудової колонії №42 м. Харкова.

У дослідженні взяли участь працівники:

1. Начальницького складу колонії (НС);

2. Офіцерській склад чергових варт колонії (ОСЧВ);

3. Рядовий та сержантський склад чергових варт(РтаССЧВ).

Кількісний розподіл досліджуваних за підрозділами та стажем роботи наведений у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1. Кількісний розподіл досліджуваних

Групи досліджуваних	Розподіл досліджуваних
	Кількість чоловік	%
За підрозділами
РтаССЧВ	47	49,47
ОСЧВ	27	28,42
НС	21	22,11
За стажем роботи в колонії
До 5 років	7	7,40
5 - 10 років	67	70,51
10 - 15 років	12	12,63
Більш 15	9	9,46

Загальна кількість працівників колонії, які прийняли участь у дослідженні склала 95 чоловік. Це були чоловіки віком від 22 до 48 років.

2.2 Характеристика методів дослідження

Дослідження проводилося за допомогою таких методів:

1. Методика Ямпольського.

2. Методика особистісного диференціалу.

3. Методика портретних виборів Сонді.

Методика Ямпольського.

Методологічною основою тесту є синтез двох різних підходів до дослідження особистості, втілених у методиках ММРІ (діагностика типу особистості) і 16-Р (підхід до досліджень особистості на базі рис). Таким чином, автором ПДТ була здійснена побудова нової системи понять, інтегральної щодо нових підходів.

Тест побудований на базі структурно-ієрархічної моделі особистості і призначений для практичних психологів, що працюють в області підбору і розміщення кадрів.

Методика складається з 187 стверджень.

Відповідно до методики Ямпольского, особистість містить у собі наступні шкали.

- Фактор «невротизм» (шкала 1) призначений для виміру рівня невротизації. Змістовно фактор близький до поняття астенічної особистості в прикордонній психіатрії, а також факторам «нейротизм» і «мобілізація енергії-регресії» у моделях особистості Г. Айзенка і Р.Б. Кеттелла. Дослідження показують, що високі показники по шкалі говорять про високу тривожність, збудженість у сполученні зі швидкою втомленістю:

- у міжособистісних відносинах (афективні спалахи швидко змінюються каяттям, слізливістю);

- у сфері самосвідомості (тривожність, боязкість, ранимість, вразливість)

- у сфері фізичних відчуттів (візити до лікарів без об'єктивних причин, іпохондричні відчуття).

Низькі показники: спокій, невимушеність, емоційна зрілість, об'єктивність в оцінці себе й інших людей, сталість у планах і прихильностях. Загальна картина характеризується відчуттям сили, бадьорості, здоров'я, волею від тривог і невротичної скутості, від переоцінки самого себе і своїх особистих проблем і від надмірного занепокоєння з приводу можливого неприйняття інших людей.

- Фактор «психотизм» (шкала 2) призначений для виміру ступеня психічної адекватності особистості. Фактор змістовно близький до фактора «психотизм-нормальність» у моделі особистості Г. Айзенка і до фактора «реалізм-психотична тенденція» у моделі Р.Б. Кеттелла.

Високі показники: аутізм, відособленість, чудакуватість, ексцентричність. У сполученні високим невротизмом «мимозоподібність», хвороблива ранимість, втеча у світ вимислів і фантазій. У сполученні низьким невротизмом - заповзятливість, енергійність, цілеспрямованість, крайній суб'єктивізм, агресивність, безцеремонність.

Низькі: стандартність, стереотипність у мисленні і поводженні, повне злиття із середовищем, безумовне пристосування до навколишнього оточення. Ступінь соціалізації поводження прямо залежить від значимої групи. У соціальному середовищі швидко засвоюються психопатичні форми поводженні. У сприятливих умовах - акуратність, миролюбство, товариськість. Низький рівень активності й ініціативи.

- Фактор «депресія» (шкала 3) призначений для виміру глибини суб'єктивних переживань, що виникають при зниженні загального фону настрою. Змістовно фактор відбиває самооцінку домінуючого фону настрою, ідеї самозвинувачення, низьку фрустраційність, толерантність, суб'єктивні труднощі в організації діяльності.

Високі показники: похмурість, заглибленість у власні переживання, за якими схована чуйність і постійна готовність до самопожертви. Швидка стомлюваність при інтелектуальних навантаженнях. Нерідко - повільність, неоперативність, скарги на загальне почуття «важкості», «ліні». Максимальна форма протесту - «суїцид».

Низькі показники: природна життєрадісність, енергійність і заповзятливість. Багатство і гнучкість психіки, невимушеність у міжособистісних відносинах. Недолік контролю над власними імпульсами веде до непослідовності, безтурботності, що призводить до втрати довіри й з боку навколишніх.

- Фактор «совісність» (шкала 4) вимірює ступінь поваги до соціальних норм і етичних вимог. Фактор позитивно корелює з успішністю навчання і рівнів досягнень у соціальній сфері. Високі показники характерні для осіб професія яких вимагає акуратності, обов'язковості, і сумлінності: адміністраторів, юристів. Низькі оцінки характерні для асоціальних психопатів, правопорушників.

Високі показники: почуття відповідальності, сумлінності, стійкість моральних принципів. Висока сумлінність сполучається з високим самоконтролем до ствердження загальнолюдських цінностей.

Низькі показники: мінливість, відхилення від виконання своїх зобов'язань, схильність ігнорування загальноприйнятих правил, зневага брехня заради одержання суб'єктивної вигоди.

- Фактор «розторможеність» (шкала 5) розроблений для виміру ступеня стриманості соціалізованості поводження особистості.

Високі показники: розкутість, живий відгук на будь-які події, що відбуваються. Відсутність соціальної конформності, поганий самоконтроль, імпульсивність, що пов'язана з недостатньою соціалізацією потягів, прагнення до гострих афективних переживань.

Низькі показники: підвищена ідентифікація із соціальними вимогами, конформність, поступливість, стриманість, обережність поводження. Можливе звуження кола інтересів і ослаблення потягів. Нелюбов до змін, упереджене відношення до нового, перевага обов'язковості, ніж обдарованості. Вузькість кола або відсутність власних захоплень, несхвальне відношення до чужих захоплень.

- Фактор «загальна активність» (шкала 6) вимірює загальний рівень активності й енергійності особистості. Шкали аналогічного змісту маються в більшості тестів для дослідження темпераменту.

Високі показники: стенічність, заповзятливість, активне досягнення цілей. Прагнення (і здатність) бути у колективі, узяти на себе роль лідера, згуртувати, правильно розподілити обов'язки, власність.

Низькі показники: пасивність, безініціативність, підвищена стомлюваність, повільність у рухах. Прагнення не брати на себе зайвої відповідальності, ухилятися від виконання додаткових обов'язків.

- Фактор «боязкість» (шкала 7) призначений для виміру незручності, скутості в інтерперсональних, чутливість до погроз. По змісту близький до фактора «Н» у моделі особистості Р.Б. Кеттелла.

Високі показники: сором'язливість, нерішучість при боротьбі мотивів за необхідністю прийняття рішень. Прагнення знаходитися в тіні і ні в що не втручатися. Успішність у виконанні справ, що вимагають старанності, ретельності.

Низькі показники: сміливість, рішучість, схильність до ризику, швидкість рішень і їхнє виконання навіть при зіткненні з незначними обставинами, нестерпність відтягнень, подвійності, чекання. Воля, незалежність у колективі, прагнення бути на очах, в усе втручатися.

- Фактор «комунікативності» (шкала 8) спрямований на вимір широти й інтенсивності спілкування, на змістовному рівні має багато загального з факторами «А» і «Q4».

Високі показники: багатство і яскравість емоційних проявів, природність і невимушеність поводження, готовність до співробітництва, доброта і м'якосердечність, прагнення працювати і відпочивати в колективі.

Низькі показники: млявість афектів, холодність, формальність міжособистісних відносин. Прагнення уникати близькості, підтримувати лише зовнішні форми товариських відносин, «спілкуватися» лише з книгами і речами.

- Фактор «естетичної вразливості» (шкала 9) вимірює чутливість до естетичних і художніх цінностей. Шкала складається переважно з питань факторів «І» і «М» опросника 16-Р і питань шкали Мf із ММРІ.

Високі показники: багатство уяви, схильність до захоплень. Судження про життя носять безпосередньо-чуттєвий, інтуїтивний характер. У спілкуванні не вистачає почуття відповідальності, реалізму, мисленню бракує порядку і зв'язаності. Протипоказані роботи потребуючі пильності і точності.

Низькі показники: зрілість, урівноваженість, розсудливість, твереза оцінка обставин і людей, переважність розумового та абстрактного типу мислення, пам'яті і сприйняття. У несподіваних ситуаціях може не вистачати уяви і спритності, оскільки безпосереднє сприйняття виражене слабко.

- Фактор «жіночності» (шкала 10) вимірює ступінь ідентифікації з жіночою роллю, що вказується культурою і суспільством.

Високі показники: чутливість, м'якість, схильність до хвилювань, поступливість, скромність у поводженні (але не в самооцінці), підвищений інтерес до людей і нюансів міжособистісних відносин. Доступне розуміння рушійних сил людського поводження, уміння без натиску залучити на свій бік.

Низькі показники: сміливість, заповзятливість, схильність до самоствердження, ризику, до швидких і рішучих дій без достатнього їхнього обмірковування та обґрунтування. Інтереси вузькі і практичні, у поводженні бракує оригінальності, віра в силу і презирство до рефлексії і самоаналізу.

- Фактор верхнього рівня «психічна неврівноваженість» (шкала 11) призначений для інтегральної оцінки психічної стійкості. Оцінка по цій шкалі є узагальненням оцінок по трьох шкалах нижнього рівня: невротізма, психотізма, депресії.

Високі показники: стан дезадаптації, тривожність, втрата контролю над потягами, дезорганізація поводження. Хронічна втома, почуття власної неповноцінності, непристосованості. Напруженість, конфліктність. Недолік конформності та дисципліни.

Низькі показники: відсутність внутрішньої напруженості, задоволеністю собою і своїми успіхами, готовність відповідати соціальним нормам і вимогам.

- Фактор верхнього рівня «асоціальність» (шкала 12) сформований з питань двох шкал нижнього рівня - совісність і розторможеність і призначений для оцінки соціальної пристосованості.

Високі показники: моральна неповноцінність. Відсутність вищих соціальних почуттів: відповідальності, любові, сорому. Байдужість до похвали і покарань. Посилення вітальних насолод - тяга до насолоди сильніше всяких затримок і обмежень. Бажання нестійкі, якщо переважає низька совісність, по опису поводження - це моральне кредо, якщо ж розторможеність, то безвідповідальність активно реалізується в спілкуванні.

Низькі показники: підвищена ідентифікація із соціальними нормами, конформність, поступливість, скромність, залежність. Можлива вузькість кола інтересів. У діяльності не вистачає напористості, особливо в досягненні сугубо особистої мети. Постійна готовність вислухати і прийняти поради від старших чи більш досвідчених людей.

- Фактор верхнього рівня «екстраверсія» (шкала 13) вимірює ступінь соціальної контактності особистості. Оцінка по шкалі формується шляхом узагальнення 3-х шкал нижнього рівня: загальна активність, боязкість, комунікативністьть. Аналогічні по змісту фактори маються також у моделях особистості Г. Айзенка і Р.Б. Кеттелла.