Професійна деформація являє собою не обов'язковий, але реально можливий наслідок формування і розвитку особистості. З точки зору соціальної заданості це артефакт, так би мовити зворотня сторона формування і розвитку. З боку особистості - психологічна данина яку вона сплачує за високий рівень домагань, пристрасне захоплення діяльністю та надмірно вузьку професійну спеціалізацію.

Для виникнення професійної деформації необхідне виконання діяльності протягом певного часу, індивідуального для кожного працівника. Внаслідок цього відбуваються своєрідні зміни окремих рис, структури особистості в цілому.

Професійна деформація найбільш виразно проявляться при відтворенні і примноженні особистістю соціального досвіду. Один з таких проявів - викарбування самого себе (психологічне представництво) в інших людях, з якими особистість спілкується, виконує спільну діяльність.

Професійна деформація є важливим, найбільш актуальним і розповсюдженим типом деформації. Вона виникає на трудовій стадії соціалізації в результаті виконання діяльності ял професії і в цьому розумінні не можлива поза конкретною професійною діяльністю. Різновиди професійної деформації можна визначати за кількома ознаками. Перш за все за ведучим, основним видом людської діяльності, чи переважаючими в діяльності відповідними елементами. За цією ознакою розрізняється ігрова, навчальна, трудова деформація. Так, зокрема, в акторській діяльності, спорті, мистецтві домінує ігровий елемент, основу педагогічної діяльності складає навчальний елемент. В учбовій діяльності співробітників органів внутрішніх справ переважає забезпечувально-трудовий елемент, пов'язаний із створенням соціально безпечних умов життєдіяльності; пануванням правопорядку, організацією та управлінням поведінкою громадян. Під час навчання (підвищення кваліфікації, перепідготовки) та службової підготовки, наставництва в діяльності актуалізуються ігрові, навчальні елементи.

Іншою важливою ознакою є предмет діяльності та пов'язані з ним ціль і засоби. Відповідно до даної ознаки слід розрізняти деформації особистості, обумовлені виконанням професій типу "людина-природа", "людина-техніка", "людина-людина" та "людина-знакова система". Як вже зазначалось, діяльність співробітників ОВС відноситься до професій типу "людина-людина".

Власне професійну деформацію співробітників ОВС можна додатково аналізувати за такими її ознаками як міра її усвідомлення (неусвідомлена, невиразно усвідомлена, яскраво усвідомлена), характер відношення (виправдувально-пасивний, благодушно-поблажливий, конструктивно-критичний) та деякі інші.

Поглиблений розгляд та систематизація конкретних робіт дозволяють виявити нові тенденції. Перша з них полягає в тому, що ряд авторів розглядають професійну деформацію спеціально чи у зв'язку з іншими проблемами органів внутрішніх справ, не розкривають її змісту або тільки позначають його.

Друга тенденція пов'язана з намаганням більш детально окреслити сутність феномена. Ця сутність вбачається у негативних змінах особистості, які стосуються професійно необхідних якостей і негативно позначаються на діяльності. Називаються і деякі конкретні якості і характеристики і професійна спрямованість, особливості професійного мислення, зокрема функції аналізу та пошуку.

Третя тенденція характеризується спеціальним поглибленим розглядом не тільки сутності професійної деформації, а й тісно пов'язаними з нею питаннями критеріїв та конкретних показників.

Лазарєва В.О. зазначає, що професійна деформація виникає внаслідок багаторазового повторення типових ситуацій діяльності протягом тривалого часу. Вона є найбільш небезпечною зміною бо може призвести до навмисного порушення (недотримання) вимог закону. Конкретні прояви професійної деформації можна об'єднати в чотири "специфічні комплекси": процесуальний нігілізм, психологічна нестійкість, звинувачувальний нахил, психологічний захист. [16]

Процесуальний нігілізм полягає в зневажливому ставленні до вимог закону, яке призводить до навмисного його порушення. Слід зазначити, що правовий нігілізм як порушення законності при виконанні службової діяльності відноситься до гостроактуальних проблем. Причиною проявів процесуального нігілізму є безкарність порушення слідчим вимог закону. Ця обставина стосовно ОВС в цілому може бути сформульована як неадекватний соціальний контроль за застосуванням співробітниками владних повноважень. З накопиченням професійного досвіду співробітники все краще орієнтуються у тому, які нормативні приписи можна порушувати без особливого ризику для себе. [6]

Другим параметром професійної деформації є психологічна нестійкість. Вона становить певну сукупність особливостей особистості, які проявляються в її нездатності протистояти різним впливам у процесі діяльності. Такими впливами пропонується вважати неправомірний тиск до прийняття незаконного рішення з боку громадськості, окремих посадових осіб (безпосереднього начальника), а також складні зовнішні умови роботи.

Третій параметр - звинувачувальний нахил - полягає у спотворенні вимог повного, всебічного і об'єктивного розслідування обставин справи. Він має два конкретних прояви. Перший - це внутрішня установка на винність звинуваченого, яка виникає внаслідок підозрілості, послаблення самокритичності, невмінні подивитись на свої дії та обставини справи ззовні.

професійна деформація міліція ризик

Другий прояв звинувачувального нахилу полягає в однобокому тлумаченні сумнівів на користь звинуваченого, порушенні його прав на захист.

Четвертим останнім показником професійної деформації виступає психологічний захист. Психологічний захист обумовлює зниження критичності до своїх дій і недоліків, перешкоджає адекватній оцінці якості роботи та причин, що викликають помилки, і тим самим виправдовує минулі і майбутні порушення. Застосування психологічного захисту дозволяє зберігати впевненість у правильності своїх дій, а помилки розглядати як неминучі, викликані зовнішніми обставинами, а тому не дуже небезпечні. У вітчизняній науці існують дані (В.Ф. Бассін, Б.С. Братусь, Д.М. Орлов) щодо реалізації психологічного захисту за допомогою заміщаючої компенсуючої діяльності. При цьому в останній можуть досягатись значні успіхи. Цікаво, що ця тенденція у своєрідній формі прослідковується в ОВС. На завершення розгляду основних тенденцій дослідження професійної деформації звернемо увагу на такі моменти.

Змістовна інтерпретація цього феномена найчастіше проводиться в площині окремих негативних відхилень у структурі особистості. Вони стосуються таких властивостей як пізнавальні процеси, спрямованість, досвід, воля, характер. Власне операційні тлумачення охоплюють широке коло параметрів та емпіричних ознак. Поєднуючою їх віссю слугує неадекватна оцінка своїх професійних дій і порушення нормативних приписів відносно об'єкта діяльності. Виділяються також деякі важливі зовнішні умови проявів професійної деформації - безкарність, корпоративність, перевантаженість. Професійна деформація людини як особистості являє собою комплекс специфічних і взаємопов'язаних змін в її структурі, виникаючих внаслідок здійснення трудової діяльності. Стосовно особистості співробітника ОВС ці зміни визначаються виконанням протягом певного часу правоохоронної діяльності як основної професії, перш за все. її змістом, організацією та умовами здійснення. Такі зміни виникають і проявляються на різних рівнях - процесів. Станів, властивостей особистості, її свідомості та підсвідомості. Сутність найбільш важливих змін полягає в наступному. По-перше, це гіпертрофія професійноважливих рис, подальша їх трансформація у свою протилежність. Так, пильність перетворюється в підозрілість, упевненість - у самовпевненість, стійкість - у байдужість, вимогливість - у прискіпливість, реальність - у перекази.

По-друге, це актуалізація і розвиток соціально негативних рис, зокрема, жорстокості, мстивості, брутальності, уседозволеності, цинізму, включаючи збочені форми їх виразу. Виникають і стають домінуючими певні психічні стани (розчарування, нудьга, дратівливість), що не сприяють ефективному виконанню службових обов'язків.

По-третє, це пригнічення та подальша атрофія окремих рис, що суб'єктивно починають оцінюватись як другорядні, а то й зайві. Зміни такого характеру зачіпають адекватну самооцінку, професійну мотивацію, емпатію (здатність до емоційного співпереживання). Втрачається і переконаність у законослухняності громадян, можливостями ефективної роботи з правопорушеннями, особливо, злочинністю. Слід зазначити, що деякі характеристики набувають специфічного перекрученого вигляду. Найбільшою мірою це стосується такої важливої сфери як правосвідомість, ціннісні уявлення про мету, методи, засоби та прийоми професійної діяльності.

По-четверте, це неузгоджене, дисгармонійне, а в подальшому спотворене співвідношення окремих рис та їх груп. Таких, наприклад, як гнучкість і шаблонність професійного мислення, службові і позаслужбові інтереси, матеріальні і культурно-естетичні потреби, об'єктивність та упередженість у сприйнятті та розумінні інших людей. Головною закономірністю тут стає не поєднання і стимулювання розвитку під загальним кутом, а пригнічення, підкорення одного і абсолютизація іншого.

Важливим моментом такої концептуальної схеми є положення про незалежність окремих деформаційних змін особистості та відповідних їм проявів. Це означає, що такі зміни не можуть збігатись у часі виникнення та темпах розвитку і у конкретної людини (співробітника ОВС) характеризуватися різним "зрізовим" сполученням. Дане положення також обґрунтовує процесуальність професійної деформації (її розвиток і зворотність) та наявність певних рівнів. [13]

1.2 Теоретико-методологічні основи дослідження професійної деформації

Найбільш важливою функцією науки є відкриття та пояснення об'єктивних зв'язків у природі та суспільстві, розробка заходів їх практичного використання. Розвиток наукового пізнання знаходить своє відображення в поняттях. Останні, фіксуючі суттєві ознаки, характеристики дійсності, а також наукові проблеми, утворюють певну систему на рівні окремих наук, їх груп, філософських категорій.

Це призводить до, зокрема до виникнення нових, суміжних наук, зближення і взаємопроникнення понятійних апаратів.

Вперше в науковий вжиток деформація введена в механіці у зв'язку з вивченням зміни форми і розмірів тіла від прикладання механічних сил. Найбільш розповсюджені форми механічної деформації - розтягування, стискання, згинання, скручування. Ефект деформації може бути пружним, якщо вона зникає після впливу, і пластичним, якщо вона зберігається в тій чи іншій мірі. Суттєвим моментом такого тлумачення деформації є акцент на просторовій, кількісній зміні, що не обов'язково приводить до якісного погіршення.

У біології, фізіології, медицині поняття деформації використовується як пояснювальний механізм природного чи штучного відхилення органу, системи від норми, в результаті чого може змінюватися їхнє функціонування.

Екстраполяція поняття деформації в різні галузі науки призвело до того, що сьогодні ним охоплюється широке коло різнорідних, якісно відмінних одне від одного явищ, пов'язаних з різними формами руху матерії. З одного боку, сюди входять зміни взаємного розташування окремих частин фізичного тіла, а з іншого, характеристики поведінки людини, взаємодії різних соціальних груп. Причому, в даному випадку спостерігається не просто термінологічна спільність чи неточність, а розмаїття явищ, множинність аспектів і деякий загальний зміст.

Ці обставини дозволяють віднести деформацію до спеціальних наукових понять, тобто тих, що використовуються в ряді наук і різних галузях окремих наук. Даний клас понять, зароджуючись в окремих галузях чи на її стиках, створює передумови для синтезу знань. Він дозволяє об'єднати досліджувані різними науками об'єкти в цілісну теоретичну конструкцію, завдяки чому сам об'єкт починає "оглядатися" з єдиної, більш загальної точки зору.

Зведення результатів, отриманих різними науками, до єдиного знаменника - важливий початковий етап комплексного вивчення, за яким йде біль важкий: створення цілісної теоретичної картини досліджуваного явища і розробка конкретних наукових рекомендацій для практики. Історичний аналіз розвитку наук свідчить, що кількість спеціальних наукових понять і міждисциплінарних теорій збільшується, а їх роль зростає. Разом з тим було б неправомірно надавати "деформації" статус поняття, загального для всіх чи більшості спеціальних наук, а тим більше філософської категорії. [20]

Стосовно людини в даному випадку методологічно важливо уникнути спокуси, про яку попереджав видатний психолог Л.С. Виготський, - є поняття, у яких по мірі розповсюдження в новій сфері обсяг зростає до нескінченності, а науковий зміст так само закономірно спадає до нуля. Ця пересторога буде витримана, якщо розглядати людину у вигляді цілісної багаторівневої системи. При такому підході людина виступає як єдність, але не тотожність фізичного тіла, організму, індивіда, особистості. Відповідно до цього доцільно розрізняти фізичну, фізіологічну та особистісну деформацію.

Виникаючі на певному рівні єдиної системи, деформація надалі може проявлятися на інших рівнях. Так, втрата людиною кінцівки, органа (фізична деформація), порушення водно - сольового балансу (фізіологічна деформація), викликають стійкі фантомні відчуття, уявлення, переживання. Вони спонукають людину вже як особистість до певної поведінки, дій і навіть оволодівають її свідомістю. З іншого боку зміщення чи глибока спеціалізація особистих інтересів, нахилів у певну ізольовану сферу можуть привести до деформації на нижчих рівнях, зокрема фізичному людини може виникати і міжрівнева деформація. Вона проявляється у змінах психосексуальної орієнтації за об'єктом чи статтю, розбіжності в анатомо - фізіологічній і психологічній належності до статі. Остання призводить до деформації рольової поведінки, психологічного, соціального та правового статусів особи.

Очевидно, що серед суспільних наук, об'єктами яких є особа, групи, спільності людей, головним розробником феномену деформації повинна виступати психологія. Саме вона може дати найбільш глибоке і, водночас, універсальне тлумачення деформації в цілому, актуального і розповсюдженого її виду - професійної деформації. Як зазначають правознавці, деформація стосовно особи це поняття вживається стосовно особи э феномен не стільки юридичний, скільки психологічний, і тому у сфері правових відносин проявляються суттєві, але далеко не всі її ознаки.

Поняття деформації все частіше використовується в цілому ряді галузей сучасної психології - загальний, педагогічний, віковий, соціальний, юридичний, психології праці. Воно вживається при характеристиці деяких соціальних груп - осіб з девіантною поведінкою, правопорушників, засуджених. Стосовно особи це поняття вживається у зв'язку з широким спектром психологічних явищ та рис: рушійними силами розвитку, свідомістю, вольовою активністю, діяльністю, самооцінкою, відношенням, психічними розладами.

Вивчення, контексту в якому вивчається поняття деформації, показує, що його зміст спеціально не розкривається, а синонімами частіше всього виступають терміни "аберація", "аномалія", "дефект", "порушення". "спотворення". Феномен деформації, що викликає інтерес у зв'язку з питанням виховання, забезпечення нормо слухняної поведінки, ефективного виконання професії типу "людина - людина", нажаль, ще не отримав у психології дослідження та інтерпретації, які б відповідали науковому і прикладному значенню. [14]

У суто методологічному плані так ситуація дещо парадоксальна пов'язана з вельми продуктивною розробкою марксистською психологією ідеї формуючого впливу діяльності на психіку і особистість. Ця ідея базується на фундаментальних принципах радянської психології - єдність свідомості та діяльності, розвитку психіки в діяльності. "Особистість як і свідомість формується в діяльності. При такій їх взаємодії діяльність є причиною, а формування свідомості і особистості наслідком. Ця теза була покладена в основу конкретних досліджень і отримала чисельні підтвердження на різноманітному емпіричному матеріалі.

Але по мірі успішної розробки ідеї позитивна роль діяльності стала набувати абсолютизованого характеру, визначаючого практично єдину точку зору на проблему. У такому контексті непоміченим і як, наслідок, нерозвиненим виявилось сформульоване А.С. Макаренком положення про необов'язковий виховний ефект трудової діяльності. Спираючись на дане положення, ми провели вивчення психологічних аспектів праці як виховного засобу засуджених у місцях позбавлення волі. Особисто невмотивована, жорстоко примусова праця, в якій відсутні інтереси засудженого, формує шляхом тренування, навчання певній психофізіологічні, психічні риси, звички. Але на рівні вона нерідко здійснює розтлінний вплив, розбещує і морально калічить особистість. Зовнішній, соціальний бік праці сприймається засудженим як безглуздий, а внутрішній розглядається у вигляді засобу "убити час", можливості виготовити заборонені предмети, реалізувати злочинні наміри і т.п.

У педагогічній, віковій психології розробка формуючого впливу діяльності на особистість традиційно здійснюється у вигляді теорії ведучої діяльності і пов'язується з дитячим, підлітковим, почасти юнацьким віком. Подальший розвиток особистості декларувався, але практично не вивчався. Можливі труднощі професійного шляху обмежувалися вибором "своєї" професії, адаптацією до діяльності та трудового колективу. Між тим, професійна деформація - це реально існуюча і подеколи неминуча данина, котру "сплачує" людина за високий рівень домагань, пристрасне захоплення діяльністю, уналатеральний розвиток.

Другою причиною непопадання проблеми деформації в коло пріоритетних психологічних як і інших суспільних досліджень стали взаємовідносини психології з ідеологією радянського суспільства. Примусово затиснута в ідеологічний каркас, психологія була змушена виконувати роль обслуговуючого інструменту. Це передбачило не тільки науковий пошук і отримання об'єктивних даних, скільки "бажано правильне" пояснення і підтвердження ідеологічної догми, прийнятого політичного рішення. Внаслідок цього важливим методологічним питанням стало усунення власної деформації, що зазнала вітчизняна психологія з боку панувавшої суспільно-політичної системи.

Наслідки такого положення яскраво проявилися на прикладі вчення про нову радянську людину, що в психологічній площині розглядалося як всебічно і гармонійно розвинена особистість. Всебічність тлумачилася у вигляді набору необхідних і достатніх характеристик - розумових ідейно і моральних естетичних, емоційно - вольових. Кількісно і змістовно вони визначалися партійними документами. Можливі дисгармонії розвитку в окремих випадках констатувалися, але спеціально не вивчалися, оскільки із зони постановки дослідницьких завдань виключалися цілі пласти актуальних, але офіційно не визнаних питань. [12]

Проблема деформації і, перш за все, професійної в повній мірі зазнала впливу ідеологічних упереджень у зв'язку з "відомчою належністю". Як свідчать емпіричні дослідження професійна деформація реально існує серед співробітників правоохоронних органів і зокрема, ОВС. В умовах зрощування і наступного підпорядкування правоохоронних органів партійному апарату кадрова доктрина і стиль кадрової політики в ОВС не передбачали офіційного визнання існування професійної деформації. Побоювання отримати спростовуючи доктрину конкретні дані всіляко стримували як теоретичну розробку проблеми, так і її прикладне вивчання.

Однак гострота проблеми для ОВС обумовлена щонайменше трьома обставинами.

Перша полягає в тому, що службова діяльність абсолютна її більшості співробітників (служби карного розшуку, ДАІ, ДІМ, ППС, установ виконання покарань і таке інше) здійснюється у вигляді безпосереднього, частого, психологічно насиченого спілкування з об'єктами діяльності - іншими людьми. Навіть у тих випадках, коли безпосереднім об'єктом виступають певні предмети, речі, явища (експерти криміналісти, служба охорони, пожежні), спілкування є умовою службової діяльності.

Це спілкування носить активно - двобічний характер і за своєю суттю є суб'єкт - суб'єктним взаємовпливом. Психологічний підтекст поведінки, дій іншої людини стає складовою частиною життєдіяльності співробітника, що не проходить для останнього безслідно.

Друга обставина пов'язана с тим, що узагальнений об'єкт службової діяльності, виступаючий відносно співробітника більш ніж у 50 ролях, якостях (затриманий, свідок, заявник, перебуваючий на обліку і т.д.), має найбільшу питому вагу негативних морально - психологічних характеристик порівняно з об'єктами діяльності інших людинознавчих професій педагогів, акторів, керівників, лікарів. Нерідко це особи які ведуть аморальний, протиправний спосіб життя, занепалі, такі, що втратили почуття людської гідності. Спілкування з ними викликає негативні емоції призводить до стійкого дефіциту позитивних вражень, розчарування і зневіри в людях.

У той же час, якщо ці особи становлять службовий інтерес співробітники ОВС, навіть відчуваючи до них, як звичайна людина, огиду, презирство, антипатію, змушені контактувати з ними, включаючи встановлення довірливих відносин. Це передбачає активне, неформальне за зовнішніми ознаками спілкування з використанням співчуття, співпереживання, вміння "залізти в шкіру" іншої людини. У результаті у співробітника досить складно, образно кажучи, не розкрити власну особистість.

Не є таємницею, що деякі категорії громадян, контактуючі з співробітниками ОВС, керуються корисливо - упередженими цілями. Вони з свого боку, активно вивчають співробітників, особливо їх уподобання, "слабкості" і намагаються їх використати. На практиці це виражається у спробі дати хабара, спровокувати на незаконні дії, психологічно витонченому схилянні до службових зловживань, встановлення заборонених зв'язків і т.п.

Третя обставина, обумовлююча гостроту проблему професійної деформації для ОВС, полягає в тому, що в цілому ряді випадків співробітники за своїми особистісними якостями, рівнем професійної підготовки, авторитетом професійної ролі суттєво не переважають і навіть поступаються конкретним громадянам - об'єктам діяльності. Таке співвідношення об'єктивно сприяє виникненню і розвитку професійної деформації.

Таким чином виглядають основні причини не збігання важливості проблеми деформації, особливо професійної, як об'єкта теоретичного та прикладного вивчення і ступеня її реальної дослідженості.

При осмисленні психологічного змісту деформації слід враховувати ще і внутрішню динаміку розвитку психологічної науки. Сьогодні психологія являє собою широко розгалужену "крону" окремих дисциплін, більшість з яких диференціюється. Процес диференціації "по вертикалі" поєднується з більш вираженою тенденцією інтеграції "по горизонталі" - як у рамках психології, так і по за нею. Одна з особливостей інтегративної тенденції полягає в тому що психологія як відносно молода самостійна наука, відчуває помітний вплив методології інших наук. При чому сила і значення цього впливу далеко не завжди визначається тим на скільки близькі об'єкти та предмети наукового дослідження.

Дана тенденція разом з безсумнівними перевагами приховує в собі і потенційну небезпеку. Тут принципово важливо уникнути впливу редукціонізму як методологічної установки зводити явища більш високого рівня до явищ якісно іншого, біль простого рівня. Редукціонізм створює враження більш зрозумілості і водночас, точності та об'єктивності понять. На справді ж та реальність, яку віддзеркалює поняття, а саме - деформація спрощується шляхом накладення на неї пояснювальних схем, сконструйованих для вивчення феномену на інших рівнях.

Головними різновидами редукціонізму є психологічні і поза психологічний. Перший пояснює особистість через індивіда, психіку, різні аналогії на рівні психофізіології. Другий інтерпретує особистість використовуючи засоби інших наук, найчастіше соціології, кібернетики, фізики і фізіології. Підвищена небезпека поза психологічного редукціонізму полягає не в самому застосуванні "зовнішніх" методів, теоретичних схем, що при системному, ієрархічному дослідженні деформації не тільки припустимо, а й доцільно. Редукціонізм виникає при підміні предмета вивчення, глобальної експансії методичного і теоретичного арсеналу, маніпульовані ним без урахування якісної своєрідності досліджуваного явища. Історичний аналіз свідчить, що психологія весь час відчувала і відчуває тиск редукціоністських тенденцій.

З урахуванням цієї перестороги визначимо ту частину загального змісту феномену деформації, що може бути використана для безпосереднього психологічного аналізу стосовно людини, особистості. Деформація - це процес і разом з цим результат зовнішнього певного за характером впливу, вона виявляється в зміні параметрів, характеристик об'єкта, впливу, що в підсумку викликає зміну його функціонування.

На рівні особистості деформація являє собою якісне відкриття від певного соціального орієнтира, норми, що призводить до змін у поведінці та діяльності. У найбільш загальному вигляді деформація особистості обумовлена соціальними та біопсихічними причинами. Соціальні причини призводять до моральної і протиправної деформації. Біопсихічна деформація включає алкогольний, наркотичний, токсичний і патологічний типи.

Деформація не є "річчю в собі", вона неминуче проявляється в різних сферах активності особистості, що в сукупності складають її спосіб життя. У відповідності з цим можна розрізняти трудову, громадсько-політичну, культурно дозвільну та побутову деформацію. Підкреслимо, що в теоретичному плані виділені компоненти способу життя і відповідні деформації виступають як взаємопов'язані. У реальному житті вони можуть існувати і проявлятися незалежно одна від одної.

При розгляді деформації як об'єкта наукового дослідження необхідно врахувати, що конкретні деформації можуть виникати на сприятливому ґрунті так званої загальної або неспецифічної деформації.

Остання, як свідчать дослідження складається вже в дитячому, підлітковому віці під впливом перш за все стосунків у сім'ї, а надалі - із ровесниками. [9]

Орієнтація на батьків, повна залежність від них поступово змінюється явна відносну самотність. Авторитарні методи виховання підростаючої особистості чи надмірне захвалювання з боку батьків породжують бажання привернути увагу до себе, самоствердитися будь - якими засобами, стійко завищений рівень домагань не находять визнання у оточуючих.

В наслідок цього виникають несприятливі психологічні новоутворення з власною логікою розвитку, що оформляються в рисі особистості. Спочатку вони проявляються лише в ситуаціях, які безпосередньо сприяли їх виникненню. У подальшому набувають прихованої, але самостійної форми існування. Вони ще не проявляються без особливої необхідності, та особистість вже готова їх "застосувати".

На жаль, цьому сприяють і певні перекоси у суспільній свідомості. Так, у нашому повсякденному житті досить поширене уявлення про затриману "компетентними" органами людину як безумовно винувату, хоча її провину може встановити лише суд. Інше уявлення - максимальна суворість покарання, включаючи публічні форми, є найбільш ефективним засобом боротьби зі злочинністю.

Коли несприятливі риси особистості досягають відносно завершеного розвитку, вони починають, умовно кажучи, шукати відповідну ситуацію, створювати живильне середовище для власного прояву. Приклад: особа, схильна до алкоголізму. Найбільш важливе питання для неї: "Ти мене поважаєш?" - це увага, визнання її неординарності, виключності оточуючими людьми. Але як цього досягти? Найкоротший шлях - не змінитися самому, а створити зовнішні умови, тобто знайти "компаньйона", готового для такого визнання. Ось чому ця людина, для якої алкоголь дуже важлива цінність, так настійливо шукає "третього" і охоче ділиться з ним спиртним, непокоїться, якщо "третій" відстає. Коли ж компаньйон не дуже активний у визнанні, починається сварка або ж замінюється на більш "тямущого".

Отже, стосовно професійної деформації загальна або неспецифічна деформація виступає передумовою у вигляді особистої схильності людини до неї.

Ще одним важливим аспектом вивчення деформації є поведінка, яку юристи називають девіантною, а психологи - відхиленою. Девіантна поведінка відноситься до тих міждисциплінарних проблем, по всьому "полю" яких ведеться пожвавлена дискусія, підживлювана не тільки науковими, а й політичними, ідеологічними інтересами.

Деформація і девіація являють собою тісно пов'язані, але, що не збігаються за обсягом, феномени. Девіантна поведінка передбачає хоча б часткову, локальну деформацію особистості, в той час як остання не зводиться тільки до девіація. А має й інші суттєві характеристики.

Як психологічний феномен відхильність пов'язується з розходженням норм активності особистості і соціальних норм. Останні є сукупністю вимог та приписів з боку соціального середовища до особистості як її члена, тобто особи, взаємодіючої з іншими представниками середовища - окремими людьми, їх групами. Соціальні норми регламентують активність особистості в найбільш важливих для середовища сферах: політичній, правовій, релігійній, культурній та ін. вони виконують функції інтеграції, стабілізації, контролю, спадкоємності, забезпечуючи тим самим функціонування соціального середовища. Ці функції носять універсальний характер, незалежний від рівня розповсюдженості норм - суспільства в цілому, нації, соціального прошарку, різних великих і малих груп. Важливо підкреслити, що норми фіксують такі соціальні зв'язки та відносини, які визнаються, поділяються, схвалюються більшістю.

Розглядаючи відхильність як прояв деформації, слід мати на увазі, що мова йде про певний різновид ненормативної поведінки. У цьому зв'язку доречно сказати, що можливість ненормативної поведінки обумовлена тим, що людська свідомість здатна виходити за рамки будь - яких стереотипів і виробляти нові, що не існували раніше, варіанти поведінки.

Предметом мого аналізу є різновид ненормативної поведінки, який негативно, засуджуюче оцінюється соціальним середовищем і проявляється у формах правопорушень, корупції, хабарництва, сексуальної розбещеності і т.п. міру відхильності найпростіше встановити через співвідношення з системою соціального контролю та санкції.

Психологічна площина розгляду відхильності передбачає увагу не тільки до об'єктивної, а й суб'єктивної сторін. У межах даного підходу доцільно розглянути теорію, запропоновану відомим американським психологом Т. Шибутані. Необхідність цього обумовлена ще й тим, що тривалий час об'єктивне викладення та аналіз його поглядів підмінялося упередженим, партійно замовленим коментарем.

В основі концепції лежить співвідношення орієнтацій особистості з нормами референтної групи. У відповідності з цим пропонується розрізнити три типи відхилення поведінки: конформну, імпульсивну, компульсивну. Конформна поведінка характеризується тим, що особистість дотримується норм певної групи, які біль широким соціальним середовищем оцінюються як ті, що не збігаються з її стандартами. При цьому особистість усвідомлює стандарти середовища, але при виборі "група - середовище" обирає перше. Приклад: угрупування підлітків таких як "любера", футбольні фанати т. і., їх дії засуджує суспільство, але у групі однодумців схвалюється і підтримується.

Другий тип відхильної поведінки - імпульсивна - виникає у зв'язку з тимчасовою втратою самоконтролю. Найчастіше це обумовлено сильним збудженням. І як наслідок, особистість може поводитись навіть в супереч власним поглядам і нормам. У практичному плані імпульсивний тип важливий у співвіднесені з психічною нормою. Це дозволяє визначити стан та правову відповідальність (осудний, неосудний) особистості за власну поведінку.

Компульсивна поведінка, як третій тип відхилення, обумовлена низькою соціальною адаптивністю. В особистості формуються стійкі орієнтації, які постійно проявляються незалежно від зміни ситуації. навіть усвідомлення того, що поведінка стала безглуздою, небезпечною для самої людини, не призводить до її зміни. Компульсивна поведінка грає роль захисного механізму і таким чином зберігає особистість, на яку позитивно не впливає ні покарання ні заохочення. Біль того покарання тільки стимулює негативні реакції, зокрема агресивність і жорстокість.

1.3 Сутність професійної деформації, її різновиди