Холотропне дихання як метод психотерапії, самопізнання та особистісного зростання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

1.1 Трансперсональна психологія як теоретична база методу холотропного дихання

1.2 Принципи холотропної психотерапії

1.3 Теорія і практика проведення дихальних сесій

1.4 Динаміка переживань в холотропній терапії

Резюме

РОЗДІЛ 2. МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Матеріали дослідження

2.2 Методика «Неіснуюча тварина»

2.3 Торонтська алекситимічна шкала

2.4 Симптоматичний опитувальник Александровича

2.5 Методи математичної обробки результатів дослідження

Резюме РОЗДІЛ 3. РЕЗУЛЬТАТИ ВЛАСНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

3.1 Результати дослідження методикою «Неіснуюча тварина»

3.2 Результати дослідження методики «Торонтська алекситимічна шкала»

3.3 Результати дослідження методики «СОА»

3.4 Математична обробка результатів дослідження індивідуально-психолгічних особливостей

Резюме

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ХД - Холотропне дихання

СОА - Симптоматичний опитувальник Александровича

БПМ - Базова перинатальна матриця

СКД - Система конденсованого досвіду

ЗСС - Змінений стан свідомості

ТАШ - Торонтська алекситимічна шкала

ВСТУП

трансперсональна психологія холотропне дихання тест

В сучасній психотерапевтичній практиці немедичного характеру використовується багато методів, що призвані полегшити психологічний стан людини, розв'язати її внутрішні протиріччя та сприяти самоосягненню. Найбільша кількість таких методів розроблена в результаті практичної діяльності світил психологічної думки - Зігмунда Фрейда, Карла Густава Юнга, Карла Роджерса, Віктора Франкла, Станіслава Грофа та ін.

Незважаючи на наявність добре розробленої психотерапевтичної процедури, інтеграція таких методів в українське суспільство іноді зазнає труднощів через невідповідність західного менталітету авторів психотерапевтичних технік з марксистсько-ленінськими догматами населення пострадянського простору.

Сьогодні, є дуже важливим розповсюдження та популяризація психологічних знань, які приносять практичні результати в духовному розвитку нації, та зміцнення психологічного здоров'я громадян.

Ця наукова робота присвячена вивченню одного з методів світової групової психотерапії, що має назву «холотропне дихання»

Даний метод вперше з'явився на радянській землі в 1989 році, коли його винахідник Станіслав Гроф приїхав до Москви з метою проведення сеансу глибинної терапії з російськими лікарями. Після цієї події метод холотропного дихання почав впевнено розповсюджуватись серед спеціалістів в галузі людської психіки, інколи зустрічаючи опір з боку радикально налаштованих теоретиків біхевіоризму.

Однак не дивлячись на перешкоди та парадигмальні розбіжності, дуже скоро стало очевидно, що цей метод є дуже ефективним, безпечним та зручним у використанні. Він поєднує психотерапевтичні інструментарії наймогутніших шкіл психотерапії: арт-терапії, тілесно-орієнтованої психотерапії, психоаналізу, та багатьох іших.

Деякі спеціалісти насторожуються, коли чують назву цього методу та його принципи, бо він має зв'язок з трансперсональним, або містичним шаром свідомості. Недостатність глибинного досвіду та досвіду змінених станів свідомості, який, до речі, має першочергову цінність в підтриманні психологічного здоров'я людини, призводить до відторгнення ідей холотропної практики, проте осягнення трансперсональних горизонтів власної психіки на холотропних сеансах виникає тільки у людей, готових до такого досвіду.

В разі ж роботи тільки над стресовим та невротичним матеріалом, людина прагматично звільняє себе від подавленої психологічної енергії, що накопичилась в результаті психологічного травмування, або інших життєвих негараздів. А така практика теоретично не виходить за межи класичного психоаналізу і не може вважатись чимось містично далеким і дивним.

Мета і завдання дослідження

Мета:

1) Оцінка методу ХД за літературними даними та власними дослідженнями

Завдання:

1) Дослідити стан проблеми по літературним та електронним джерелам інформаціїї.

2) Оцінити ефективність використання методу ХД за допомогою психофізіологічних тестів.

РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

1.1 Трансперсональна психологія як теоретична база методу холотропного дихання

Трансперсональная психологія - один з напрямів сучасної психології, який почав оформлятися як самостійна галузь досліджень в кінці 60-х років в США [1]. Засновниками цього напряму виступили широко відомі психологи, психотерапевти і мислителі: А. Маслоу [2], С. Гроф [3,4,5], А. Уотс [6], Е. Сьютіч, М. Мерфі, С. Криппнер та ін. Трансперсональная психологія має глибокі корені в історії культури і релігії, в світових духовних практиках, які науково обгрунтовані в класичній і сучасній психології. Лідерами сучасної трансперсональної психології є С. Гроф, К. Уілбер [7], Ч. Тарт, А. Мінделл, С. Криппнер та інші, кожний з яких розвиває свій напрям досліджень, методи і школу.

Трансперсональна психологія вивчає свідомість в широкому спектрі його проявів: множинність станів свідомості, духовні кризи, околосмертні переживання, розвиток інтуїції, творчості, вищі стани свідомості, особисті ресурси. Вона спирається на цілісне бачення людини в переспективі його духовного зростання, класичну і некласичну філософську антропологію, світові духовні традиції, різноманітні способи самопізнання і психотерапії, такі, як медитація, холотропнє дихання, тілесно орієнтована психотерапія, терапія мистецтвом, робота з сновидіннями, активна уява, самогіпноз і т.д. [8]

Прикладне значення трансперсональної психології полягає в тому, що вона пропонує новий погляд на психічне здоров'я і патологію, забезпечуючи інтеграційний, багатоаспектний підхід до людини. Трансперсональні (надособистісні) переживання мають особливо могутні цілющі можливості, мають величезне значення для творчості, естетичного і етичного розвитку. Особливу актуальність набуває трансперсональний підхід в лікуванні наркоманії і алкоголізму як видів духовної кризи, психотерапії психозів і неврозів, в психологічному оздоровленні суспільства.

Існує особистісна спадкоємність і кровний зв'язок між гуманістичним і трансперсональним напрямами в психології. Засновниками обох напрямів були одні і ті ж люди - А.Маслоу, Е.Сутіч, А.Уотс, М.Мерфі, Д.Будженталь, Р.Лейнг, В.Франкл [9], Ф.Перлз. Десь з середини 60-х рр. вони стали відноситися до гуманістичної психології як до орієнтації, яку необхідно розширити і доповнити. Наприклад, Маслоу, що обгрунтував уявлення про «неутилітарні цінності буття», «пікові переживання» та «самоактуалізацію», що стали фундаментом і ядром програми гуманістичної психології, ввів пізніше ідею метапотреб, надособистістних цінностей - відкритого духовного горизонту людини, до якого вона завжди спрямована, і лише в цьому пристрасному устремлінні і реалізує своє призначення. Добре відома аналогічна думка Ніцше. Пророк Заратустра як зачарований невпинно повторює: «людина є щось, що повинно пересилити».

І в цьому пересилюванні, виході за межі, розмиканні історичних, культурних, індивідуальних меж і набуває значення саме поняття людини і обгрунтовується і гуманістична психологія, і, більш широко, вся антропологічна проблематика. Не випадково, що трансперсональна орієнтація була заявлена, сформульована, підтримана і інституційно оформлена і як Асоціація (в 1968 р.) і як журнал (перший номер вийшов в 1969 р.), філософськи і духовно досвідченими людьми - Маслоу, Сутічем, Уотсом, Мерфі, разом з якими активно зачинали новий напрям С.Гроф, Ч.Тарт, С.Кріппнер та інші. Засновники трансперсональної психології спрямовувалися не тільки вперед і угору, в безкрайні простори духу. Вони грунтовно заглиблювалися в історію релігії, психології, етнології і культури і серед своїх передтеч вказували, наприклад, американця У.Джеймса [10], першого серед психологів, який створив наукову енциклопедію «різноманіття релігійного досвіду» , швейцарця К.Г.Юнга [11], що збагатив психологію міфологічними, загальнокультурними, релігійними і містичними вимірами, італійця Р.Ассаджіолі [12], колишнього психоаналітика, який в створеному їм психосинтезі спирався на теософські, антропософскі і буддистськи вчення, долаючи з їх допомогою європейські культурно-антропологічні обмеження.

Трансперсональна орієнтація відрізнялася від гуманістичної акцентом на метапотребах і метоцінностях, тягою до подолання меж колишнього предметного поля досліджень, що задається проблемами самоактуалізації, творчості і гуманістичної психотерапії і педагогіки [13]. Вона зробила предметом науки психологічні виміри релігійного і містичного досвіду [14,15,16], поставила задачу обгрунтовування психології на матеріалі духовного пошуку світових філософських і релігійних традицій. Нове наочне поле, що вже не замикається західнохристиянською культурою, увібрало в себе містичні і східні підходи, такі як суфізм, буддизм, адвайта-веданта, йога, традиції північноамериканських індійців, туземних і стародавніх цивілізацій. Як програмна задача трансперсональна орієнтація спробувала освоїти суть і конкретні форми ідей, уявлень і практик з світового духовного досвіду людства і дати їм науковий вираз [17].

Але не можна сказати, що весь цей матеріал був абсолютно новою землею для психологів - існували дослідження К.Г.Юнга, М.Еліаде, Дж. Кембпелла і інших відомих учених - сходознавців, теологів, культурологів, істориків релігії. Чому все-таки десь на порозі 60-х - 70-х рр. відбулося радикальне загострення чутливості до трансперсональних тем, що в світі призвало до життя новий могутній психологічний рух?

Навіть зараз нам важко назвати і якось інтегрально визначити цей процес, і ми можемо намагатися відновлювати його по окремих явищах. Ми знаємо, що 1968 рік - це пік контркультури. Тільки що пройшли хвилі бітництва, хіппі, психоделічної революції, музики Бітлз, війни у В'єтнамі, які прорвали національні межі, познайомили молодь Заходу з новою, глобальною реальністю, проявленою вихором інформаційної революції, і показали крихкість і взаємозв'язок багатоманітних форм розумного життя у всіх куточках планети. Десь після другої світової війни виникло те, що Г.Гессе назвав «паломництвом в країну Сходу». В середовищі студентської молоді і у шукачів будь-якого віку зростає стійкий інтерес до східних філософських вчень, зокрема до вчення дзен-буддизму, стимульований неабиякою мірою американськими поетами А.Гінзбергом і Дж.Керуаком, культурологом А.Уотсом і японським дослідником Д.Судзуки. По Америці прокотилася чергова коммунітарна хвиля, на гребені якій створюються духовні комуни, відбуваються масштабні експерименти з новими стилями життя і пошуки нової спільності людей, що намагаються прорватися через обмежуючі стереотипи, вигодувані традиційним сімейним устроєм і здоровим глуздом. Через цю масштабну практику подолання оков і табу колишньої патріархальної цивілізації, практику, яка залучила в себе десятки мільйонів людей, і відбувалась конкретна посвята в свідомість як в сумісне буття в новому ціннісному горизонті, трансцендуючому егоїзм, індивідуалізм і європоцентризм.

Думаеться, що оформлення трансперсональної орієнтації [18] відбулося в надрах і на основі цієї практики, яка одержала назву контркультури і Нового століття. Контркультура, як ми знаємо, була бунтом молоді проти батьків, які утілювали колишню цивілізацію з її традиційними буржуазними цінностями, а нова цивілізація була вже глобальною цивілізацією - полікультурною, високотехнологічною, взаємозв'язаною, як ніколи раніше. Якщо скористатися терміном Л.Н.Гумільова, можна сказати, що якийсь вітер пассіонарності, що пронизав всі простори планети, став нести її жителів в новому еволюційному напрямі до всепланетарної посвяти в містерію «Людина». Бо дійсно, те, що виявилося як в утворенні трансперсональної психології і русі «Нове століття», так і в багатьох інших тенденціях - це зміна найглибинніших, фундаментальних установок і орієнтацій культури, зміна її типу [19].

Десь до середини нашого століття, до 50-х - 60-х рр., ще можна було провести достатньо чітку межу між двома наскрізними устремліннями людства - східним [20] і західним [21].

Східну орієнтацію в даному контексті можна б було визначити як прагнення до самовдосконалення, до езотеричних духовно-філософських шукань, а західна орієнтація, яка добре виражена, скажімо, в дослідженні М.Вебера про протестантську етику і дух капіталізму, - це орієнтація на перетворення "граду земного", на порятунок планети через соціальну трансформацію, служіння людству, розвиток демократичних структур. Така орієнтація тісно пов'язана з певним розумінням християнства як будівництва царства небесного на землі, в той час, як східна орієнтація більш пов'язана з індивідуальним порятунком. Цей, звичайно, умовний розподіл, оскільки завжди в рамках, наприклад, того ж буддизму, християнства або іудаїзму існували різні напрями - і містичні, і пов'язані з соціальним прогресом. Але проте до середини нашого століття ми можемо упевнено розрізняти практики індивідуального і соціального перетворення. А ось десь з 60-х рр. можна зафіксувати появу нового феномена - практика індивідуального вдосконалення раптом тісно злилася з практикою соціального перетворення. Виникло те, що можна назвати антропосоціотрансформацією - єдністю індивідуальної і соціальної трансформації, виступаючими як дві грані одного процесу. Звичайно, благоприємним середовищем цього процесу була контркультура. Але її початок зв'язаний не тільки з тим, що відбувається «революція свідомості» або «гуру- революція», що залучила мільйони людей, що залишаються в той же час активними членами західної цивілізації, в «паломництво в країну Сходу»; заняття східними психопрактиками. Головною причиною, як вже наголошувалося, стало становлення глобальної цивілізації, глобалізація всіх цивілізованих процесів на планеті - економічних, політичних, інформаційних, культурних, посилення загальної взаємозалежності, з появою якої ми починаємо сприймати себе вже жителями планети, «громадянами світу», а не окремої держави. Після початку інформаційної-комунікативної революції техносфера і інфраструктура утілили такі базисні характеристики свідомості як всесвязність і відвертість і опинилися в різкому конфлікті з маніпулятивним характером колишніх соціальних інститутів і зажадали їх трансформації. Ось, мабуть, основні цивілізаційні процеси, що викликали формування трансперсональної орієнтації і за те нове усвідомлення ситуації, яке в ній виражене.

На користь запропонованого пояснення говорять багато фактів. Наприклад, коли ще в 1945г. один з передтечей гуманістичної і трансперсональної психології англійський письменник О.Хакслі опублікував книгу про «вічну філософію», вона у той час не одержала широкого відгуку; роботи К.Г.Юнга [22], присвячені духовному пошуку і психології релігії теж залишалися відомими достатньо вузькому колу людей. Це справедливо і для багатьох робіт Дж.Кемпбелла [23] або М.Еліаде. А ось книги К.Кастанеди, опубліковані в 60-70-х рр. відразу стали бестселерами і явищем масової культури. І вже в цей час відбулося переоткриття книг тих антропологів, психологів, філософів і культурологів, які в своїх роботах трансцендирували європейський погляд на природу людини і досліджували аналогічний досвід світових духовних традицій. Так відбулося переоткриття «вічної філософії» з її непорушною істиною подолання всіх меж. «Людина є щось, що повинне пересилити», і людина одержує своє обгрунтовування, свою цілісність і своє значення в трансцендируванні. Адже по суті справи єство духовного пошуку в релігійно-філософських традиціях полягало в спробі подолання локальності життя людини, обмеженості його здібностей, його смертності, в спробі перходу людини в космічний вимір.

До речі, і практика науки, теж, як відзначає М.Мамардашвілі, має подібну спрямованість. Тут у людини створюються органи - наукові теорії, прилади, гіпотези, що переводять його в космічний вимір. Адже відкриття законів природи - це є ні що інше як робота людини через досвід його свідомості відповідним космосу і будови універсуму. Через практику філософії людина також стає відповідною Всесвіту як всеєдинству, одержує самообгрунтовування як космічний феномен. Через граничний досвід в області мистецтва людина також здатна трансцендировати свої межі і утілювати космічну гармонію. Весь цей досвід подолання себе через створення специфічних духовних органів для перекладу в космічні виміри був характерний для людини протягом всієї його історії. І тому, звичайно ж, він став головним напрямом дослідження трансперсональної психології. І це стало принципово новим порівняно з гуманістичною психологією.

Отже, виникло нове розширене дослідницьке поле, новий образ людини, відбулося подолання антропологічного масштабу, який існував в рамках гуманістичної орієнтації [25]. Була зроблена продуктивна спроба наново поглянути на людину в тих областях, де він виходить за свої межі - в екстатичному, релігійному, містичному досвіді, на межах його життя в досвіді смерті, вмирання і народження. Необхідність нового наукового розуміння людини привела до того, що до професійного складу трансперсонального руху увійшли не тільки психологи або такі традиційні гуманітарії як етнологи, культурологи або, скажімо, танатологи, але і представники, здавалося б, далеких професій - фізики, біологи, кібернетики. Річ у тому, що пошук нового наочного поля і нового бачення людини виявився співзвучним пошукам нової наукової парадигми і в інших, у тому числі, природничонаукових дисциплінах. Наприклад, фізик і філософ Ф.Капра показав в своєму дослідженні нової наукової парадигми «Поворотний пункт» (1983 р.), що криза науки і вигляд нової науки має ті ж відмінні риси як в психології, так і у фізиці, кібернетиці або біології. Героями його наступної книги, присвяченій тій же темі «Незвичайна мудрість: розмови з чудовими людьми» (1988 р.) стали психолог С.Гроф [25], лідер «антипсихіатрії» Р.Лейнг, фізик Дж.Чу, економіст Х.Хендерсон, фахівець по новій медицині і по лікуванню рака К.Саймонтон - люди, що є творцями нової наукової парадигми в психології, психіатрії, фізиці, економіці, медицині, а також політиці і філософії. З бесід з цими людьми Капра робить висновок: нова наукова парадигма у всіх цих областях дійсно має такі загальні риси як цілісність, системність, нові критерії науковості, нове обгрунтовування свого предмету, нове розуміння наукового закону, суб'єкта і об'єкту науки. Саме тому в рамках трансперсонального руху і об'єднуються передові учені з самих різних областей знання.

Нова наукова парадигма, дійсно, необхідна для розуміння того антропологічного бачення, яке розвернулося в трансперсональній психології. І багато що тут вже зроблено. Достатньо відзначити нову картографію людскої психіки С.Грофа, його новаторські уявлення про духовну кризу, в яких він показав, що більшість захворювань таких, що класифікуються традиційною психіатрією, як неврози і психози по суті справи є кризами зростання, які в певних умовах виникають у всіх людей, а не хворобами. Традиційна психіатрія, нечутлива до цього процесу, в своїх класифікаціях заморожує його окремі фази як різні види патології [26], розглядаючи їх як ненормальності, а не як стадії еволюційного процесу. Ті, хто зараховується психіатрією в невротики і психотики - це частіше всього люди, які спонтанно перенесли могутній духовний досвід і не зуміли справитися з ним. Подружжям Гроф для допомоги таким людям створена міжнародна програма «Spiritual Emergency». Іншим лідером трансперсональної психології К.Уілбером здійснена інтеграція психотерапевтичних психологічних підходів на основі теорії спектру свідомості. Широку популярність здобуло вивчення медитації такими вченими як Р.Уолш, Д.Шапіро і М.Мерфі. Відбулося введення в науковий оборот східних езотеричних традицій.

Одніею з найцікавіших дослідницьких програм в області трансперсональної психології є «Проект дослідження резервних можливостей» Інституту Есален (США), початий в 1976 р. Суть проекту полягає в тому, щоб зібрати, каталогізувати за допомогою комп'ютерів і вивчити всі зафіксовані в світовій літературі прояви резервних можливостей людини. Керівник проекту М.Мерфі аналізує зібрані дані в об'ємистій книзі «Майбутнє тіла: дослідження подальших можливостей людскої еволюції»(1992). Мерфі питає, про що говорить феномен резервних можливостей людини, чому, наприклад, в спорті постійно відбувається зростання рекордів? Він вважає, що справа не тільки в тому, що людство знаходиться зараз в стані глобального стресу у зв'язку з глибинною структурною перебудовою всієї соціальної тканини, а також у зв'язку із збільшеною загрозою його знищення, але і в тому, що ми знаходимося на порозі нового видового стрибка. Глобальні зміни, що відбулися, збудили якісь нові можливості, необхідні для адаптації людства до нових умов. І феномен резервних можливостей говорить перш за все про перехід до цього нового рівня існування, і є по суті передднем еволюційного стрибка. На думку Мерфі, в недалекому майбутньому, може бути на початку ХХI століття, відбудеться масштабне освоєння управління будь-якими функціями тіла. Те, що зараз доступне небагатьом індивідам, що пройшли складну йогічну школу [27], стане фактом масової культури. Аналогічну протеевську міфологему майбутньго всевладдя тіла над духом розвиває киберпанківська культура і освоєння «віртуальної реальності», яке нещодавно розпочалося. Іншим вельми характерним явищем є відкриття трансперсонального виміру [28] усередині традиційних психотерапевтичних і психологічних підходів. Наприклад в 1980 р. під редакцією С.Бурштейна була видана книга під назвою «Трансперсональна психотерапія». В ній дається трансперсональний погляд на такі відомі психотерапевтичні підходи, як гештальттерапія, психосинтез, транзактний аналіз, аналітична психологія, психоаналіз, а також ряд підходів гуманістичної або екзистенціально-феноменологічної орієнтації.

Подібний зсув бачення вельми характерний для сучасної ситуації. Він показує, що між гуманістичною [29], трансперсональної психологією і попередніми підходами по суті немає ніякої непереборної прірви: вони по суті є ступенями магістрального розвитку психології.

В нових напрямах психології відбулося істотне розширення поля пошуку, і від первинної орієнтації у бік сходу гуманістична, і трансперсональна психологія спрямувалися на пошук власного грунту, углиб європейскої релігійно-філософскої і духовної традиції. В нових антологіях з гуманістичної і трансперсональної психології ми знаходимо імена Я.Беме, Е.Сведенборга, Мейстера Екхарта, батьків церкви, ісихастів православної традиції.

Подібні процеси відбуваються і в Росії, з самого заснування Російскої асоціації гуманістичної психології. В запрошення, яке одержували учасники засновницької конференції, пропонувалося назвати асоціацію Асоціацією гуманістичної і трансперсональної психології. На думку оргкомітету, це мало чималий сенс. Відомо, що Росія - це свого роду, кентаврична істота. І якщо Захід перевідкривав свої первинні трансперсональні виміри, вдивляючись в дзеркало сходу, то у Росії зв'язок з сходом відвічний, присутній протягом всієї її історії, як через візантійско-грецьку традицію, так і через прямі азіатські зіткнення. Тому ним виявилися близькі і європейська християнська традиція, західна персонологічна орієнтація, виражена в гуманістичному крилі асоціації, і трансперсональна орієнтація.

Відчизнянна традиція гуманістичної і трансперсональної психології має ряд виразних витоків. Це і чернеча - візантійська і староруська - традиція (практика ісихазму), це і практика традиційного устрою вітчизняного життя - селянскої общини і духоборчіх шукань від стародавніх розкольницьких громад до комун толстовок. Це і філософія срібного століття, в якій представлений весь спектр орієнтацій, - від яскраво виражених персонологічних, гуманістичних до містичних і трансперсональних. Це, звичайно, і російська література, представлена перш за все такими авторами екзистенціально-духовної орієнтації як Достоєвській і Толстой, а також письменниками срібного століття. Андрій Бєлий, наприклад, мав тісне відношення до трансперсональної традиції і був учнем Р.Штейнера. До Штейнеру були близькі і чета Мережковськіх, і актор Михайло Чехов. Знаменно, що одним з передтечей американскої гуманістичної і трансперсональної орієнтації був Г.І.Гурджієв - також наш співвітчизник. Його Інститут інтегрального розвитку людини перш, ніж влаштуватися в Парижі, знаходився в Росії. Ряд могутніх гуманістичних імпульсів містить культурно-історичний підхід Л.С.Виготського і філософська антропологія М.М.Бахтіна. Словом, у вітчизняної гуманістичної традиції багато витоків, і нам належить їх наново переосмислити, і для цього зараз відкрилася безліч можливостей.

Символом всепланетного синтезу культур є той факт, що, як Америка спочатку відкрила свої гуманістичні і трансперсональні виміри на Сході, так і Росія зустрічається з своєю відвічною гуманістичною і трансперсональної традицією через американську психологію. Почалося це пізнавання через книги американських авторів, які привозилися, переводилися і розповсюджувалися в самвидаві. Сьогодні цей процес взаємозбагачення і пізнавання вступає в нову фазу глобальних полікультурних контактів.

Грандіозні зміни, що відбуваються сьогодні у всіх куточках нашої планети, що струшують всі соціальні групи і що зачіпають кожну людину, мають фундаментальні виміри, що до недавнього часу вислизали від філософского аналізу. Земна цивілізація вступає в нову точку свого зростання, яку можна охарактеризувати як вихід на свідому еволюцію. В різних країнах сотні мільйонів людей практикують ті або інші шляхи самопізнання і самоудосконалення. Так, за даними соціологічної фірми Д.Янкеловіча, більше 2% американців активно залучені в пошук альтернативних стилів життя і шляхів самопізнання. В будь-якій розвиненій країні існують неймовірна кількість всіляких організацій, інститутів, груп, громад, журналів і книг, що мають справу з цими темами. Скажімо, відвідувач лондонского магазина «Компендіум» може знайти тут десятки тисяч книг, сотні видео і аудіокасет, об'єднаних тематикою самопізнання і самовдосконалення. Західний інтелектуальний ринок пропонує споживачу тисячі практичних семінарів, на яких можна познайомитися з будь-якою філософско-релігійною традицією, езотеричною практикою [30], «новою релігією» або психологічним тренінгом [31]. Рухи оновлення соціального життя ще в 60-х - 70-х рр. нашого століття, які проявляли себе як альтернативні офіційному істеблішменту, сьогодні виявилися зінтегрованими в обширні соціальні проекти гуманізації культури через самореалізацію і самоудосконалення. І це вже не ескапізм, як бачилося в перших спробах їх осмислення. Унікальність сучасної ситуації полягає в тому, що рухи за гуманізацію і революцію свідомості сталі одними з найважливіших складових масової культури. Вони закликають до радикальної реформи всіх сфер життя сучасної західної цивілізації. І трансперсональна психологія виступає інтелектуальним лідером цього всеосяжного пориву до безмежного розвитку.

1.2 Принципи холотропної психотерапії

Холотропний підхід в психотерапії є важливою і ефективною альтернативою традиційним підходам глибинної психології [32], заснованої на вербальному обміні між терапевтом і пацієнтом. Термін «холотропный» означає «направлений на відновлення цілісності» або «рух у напрямі цілісності» (від грецьких слів holos - цільний і trepein - що “рухається у напрямі к.”). Основна філософська передумова холотропної терапії полягає в тому, що середня людина в нашій культурі живе і діє на рівні набагато нижче за свої потенційні можливості. Це збіднення пояснюється тим, що людина ототожнює себе лише з одним з аспектів своєї істоти, з фізичним тілом і Его. Таке помилкове ототожнення веде до несправжнього, хворого і позбавленого звершень способу життя, а також викликає емоційні і психосоматичні розлади психологічної природи. Розвиток симптомів дистресса, що не мають органічного походження, можна розглядати як показник того, що особа, що спирається на помилкові передумови, досягла критичного моменту, коли з очевидністю ясно, що колишній спосіб життя не тільки не “працює”, але вже і нестатечний. Тривалість і глибина такого зриву цілком корелює з розвитком психотичних явищ. Виникаюча в результаті ситуація виявляється кризовою або навіть критичної, але одночасно і дуже плідною. Симптоми, що виявилися, відображають зусилля організму звільнитися від стресів і травм і повернутися до природного функціонування.

Основна мета емпіричної (тобто заснованих на власному досвіді клієнта) техніки в психотерапії полягає в тому, щоб активізувати несвідоме, вивільнити енергію, зв'язану в емоційних і психосоматичних симптомах, перевести статичну рівновагу цієї енергії в потік досвіду. Холотропная терапія сприяє активізації несвідомого до такого ступеня, що це приводить до незвичайних станів свідомості [33]. Цей принцип порівняно новий в західній психотерапії, хоча він протягом сторіч використовувався в шаманській і цілительській практиці багатьох народів і в ритуалах різних сект [34].

Для психотерапії, яка використовує такі могутні засоби дії на свідомість, персоналістично і біографічно орієнтовані представлення сучасної академічної психології абсолютно недостатні і незадовільні. В такого роду роботі нерідко вже на першій сесії стає ясним, що корені психопатології тягнуться значно далі за події раннього дитинства і виходять за межі індивідуального несвідомого. Емпірична психотерапевтична робота розкриває за традиційними біографічними коренями симптомів глибокі зв'язки з позабіографічними областями душі, такими, як елементи зустрічі з глибинами смерті і народження, з характеристиками перинатального рівня, з широким спектром фактів трансперсональної природи.

Практична робота показує, що динамічна структура психогенних симптомів містить виключно могутні емоційні і фізичні енергії. Тому будь-яка спроба серйозно вплинути на них виключно проблематична. Потрібен терапевтичний контекст, що забезпечує і усилюючий безпосередній досвід, щоб одержати помітні результати в порівняно короткий термін. Крім того, маючи у вигляді багаторівневий характер психогенних симптомів, концептуальні рамки лікаря повинні включати перинатальний і трансперсональный [35] рівні психіки, без яких терапевтична робота не може бути повністю ефективною.

Якщо не опрацьовуються незакінчені гештальти серйозних психічних травм, якщо процес практичної терапії фокусується на біографічному рівні, то результати його звичайно неповні. Безпосередні і довгострокові ефекти драматизуються у міру поглиблення самоаналізу, досягаючи меж народження і смерті. Клаустрофобія і інші типи станів тривоги, депресія, суицидальні тенденції, алкоголізм, наркоманія, астма, мігрень, садомазохістські схильності і багато інших проблеми можуть глибоко пропрацюватись за допомогою переживань перинатального характеру. Проте в тих випадках, коли проблеми йдуть коренями в трансперсональну сферу, остаточний результат не може бути одержаний до тих пір, поки людина не погодиться на специфічні переживання трансперсонального досвіду. Тут можуть бути інтенсивні переживання минулих інкарнацій, сюжети расового і колективного несвідомого, а також багато інших тем.

Різні школи психотерапії сильно відрізняються одна від одної розумінням природи і функціонування психіки людини, інтерпретацією походження і динаміки психогенних симптомів, а також установками щодо успішної стратегії і техніки психотерапії. Така фундаментальна розузгодженність поглядів з основних питань, є однією з причин того, що психотерапія не має статусу наукової процедури. Можна підтримати ідею, вперше висунуту Карлом Густавом Юнгом, що психіка має свій в розпорядженні могутній потенціал самооздоровлення [36], а джерелом автономних цілющих сил є колективне несвідоме. Звідси задача лікаря зводиться до того, щоб допомогти дістатися до глибинних шарів психіки, не займаючись раціональним розглядом проблем з використанням яких-небудь специфічних методів зміни психічної ситуації людини по наперед виробленому плану. Зцілення виявляється результатом діалектичної взаємодії свідомості з індивідуальним і колективним несвідомим.

Техніка психотерапії, розроблена на основі сучасних досліджень свідомості, спирається в першу чергу на безпосереднє переживання як початковий трансформуючий засіб. Вербальні варіанти застосовуються на стадії підготовки і потім - після закінчення сеансу, щоб усилити інтеграцію переживань. Лікар формує русло роботи, створює доброзичливу робочу обстановку і пропонує техніку, яка активізує несвідоме за допомогою дихання, музики і роботи з тілом.

В таких умовах наявні симптоми посилюються і з латентного стану переходять в проявлений, стаючи доступними свідомості. Задача лікаря полягає в тому, щоб сприяти такому спонтанному прояву, повністю довіряючи цьому автономному оздоровчому процесу. Симптоми є заблокованою енергією і гранично концентрованим досвідом. І тут симптом виявляється не тільки проблемою, але і можливістю в рівному ступені.

Коли енергія вивільняється, симптом трансформується в усвідомлюване переживання і, завдяки цьому може бути відпрацьований. Дуже важливо, щоб лікар сприяв мимовільному розкриттю, не втручаючись в процес і специфіку переживань, якого характеру вони би не набували - біографічного, перинатального або трансперсонального.

Головне кредо холотропної терапії полягає у визнанні потенціалу незвичайних станів свідомості [37], здібних до трансформації і еволюції, і володіючих оздоровчою дією, Оскільки в цих станах свідомості людська психіка виявляється здібною до спонтанної цілющої активності, холотропна терапія використовує методи активації психіки і індукції незвичайних станів свідомості. Це, як правило, призводить до зміни динамічної рівноваги початкових симптомів, трансформованих в потік незвичайних переживань, зникаючих в цьому процесі.

Дуже важливо, щоб терапевт сприяв розкриттю (розвитку) цього процесу, навіть якщо він і не розуміє його в якийсь момент. Деякі переживання, не дивлячись на могутню трансформуючу силу, можуть і не мати ніякого специфічного змісту; вони можуть бути інтенсивно проявленими емоціями або фізичними напругами, що змінялися глибоким полегшенням і релаксацією. Досить часто инсайт і специфічний зміст виникає пізніше або навіть на подальших сеансах. В одних випадках розв'язання (результати) виявляються на біографічному рівні, в інших - в перинатальному матеріалі або в темах трансперсональних переживань. Іноді драматично протікаючий цілющий процес і трансформація особи що супроводжуються розтягнутими в часі результатами, асоціюються з досвідом, непіддатливим раціональному розумінню.

Сама процедура холотропної терапії [38] включає: контрольоване дихання, спонукальну музику і різні форми використовування звуку, а також фокусуючу роботу з тілом. Століттями був відомий факт, що за допомогою дихання, регульованого різними способами, можливо впливати на стан свідомості. Процедури, які використовувалися в цих цілях в стародавніх культурах сходу, варіювалися досить широко - від активних (насильних) втручань в дихальний процес до витончених методів духовних практик. Глибокі зміни в свідомості можуть бути викликані зміною частоти дихання - гіпервентиляцією і, навпаки, уповільненням, а також комбінацією цих прийомів. Із загальноприйнятої фізіологічної точки зору гіпервентиляція веде до надмірного виділення з організму вуглекислого газу, розвитку гіпокапнії із зниженням парціального тиску вуглекислого газу в альвеолярному повітрі і кисню в артеріальній крові, а також до респіраторного алкалозу. Деякі дослідники простежували гіпервентиляционний ланцюжок змін гомеостазу ще далі, аж до біохімічних процесів в мозку. Виявилося, що зміни тут вельми нагадують ті, які виникають під дією психоделиков. А це означає, що інтенсивне дихання може бути неспецифічним каталізатором глибинних психічних процесів. Численні експерименти С.Грофа виявили, що в пневмокатарсісі основне значення має не специфічна техніка дихання (їх превелика множина в різних підходах), але сам факт того, що дихання протягом 30-90 хвилин виконувалось в більш швидкому темпі і більш глибоко, ніж звичайно. В цьому випадку багато учасників психотерапевтичної сесії зазнають глибоких трансформуючих переживаннь. Більшість з них в символічній формі переживає процес смерті-відродження, або навіть буквально згадують свою власну появу на світ. На багатьох прикладах можна підтвердити правоту Вільгельма Райха щодо того, що психологічний опір і захист використовують механізми обмеження дихання. Респірація - автономна функція, але на неї можна чинити вольовий вплив. Почастішання ритму дихання і посилення його ефективності сприяє вивільненню і прояву матеріалу несвідомого (і надсвідомого).

Дійсно, поки не засвідчиш на сесії або не випробуєш цей процес особисто, важко повірити, виходячи з одних теоретичних підстав, в силу і ефективність цієї техніки.

Характер і перебіг сесій з використанням методу гипервентиляції істотно розрізняється у різних людей, тому описати цей досвід можна лише в загальних і середньостатистичних виразах.

Іноді тривала гіпервентиляція усилює релаксацію, відчуття розширення (свідомості) і комфорту, викликає світлові бачення. Трапляються сильні переживання, пов'язані із захоплюючим відчуттям любові і єднання зі всіма людьми, природою, космосом і Богом. Переживання такого роду володіють виключно цілющою силою, їх слід заохочувати і всіляко сприяти їх розвитку; це обговорюється наперед на попередній бесіді.

Просто дивно, яка безліч людей під впливом західної культури або з яких-небудь інших причин не в змозі прийняти екстатичні переживання без страждань і важкої роботи, а іноді навіть і за цих умов. Можливо, це пов'язано з відчуттям незаслуженої такого досвіду і виникаючим у зв'язку з цим відчуттям провини. Якщо це вдається роз'яснити, і людина приймає такі переживання, то сеанс від початку до кінця проходить без яких-небудь втручань з боку терапевта і виявляється виключно благотворним і продуктивним. У міру накопичення кількості сеансів вірогідність такого гладкго протікання зростає. Проте в більшості випадків гіпервентиляція спочатку викликає достатньо драматичні слідства у формі інтенсивних емоційних і психосоматичних проявів.

Стисло зупинимося на тих помилкових уявленнях щодо гіпервентиляції, які укорінялися в медичній моделі Заходу. В підручниках по фізіології дихання так званий «синдром гіпервентиляції» описується як стандартний і обов'язковий фізіологічний відгук на прискорене дихання. Сюди перш за все відноситься знаменитий «карпопедальный спазм» - мимовільне сіпання і спазм рук і ніг.

Симптоми синдрому гипервентиляції зазвичай розглядаються в патологічному контексті і пояснюються на мові біохімічних змін у складі крові, таких, як збільшення лужності і пониження іонізації кальцію. Добре відомо, що деякі пацієнти, страждаючі психічними захворюваннями, схильні до розвитку форм гіпервентиляції з драматичними емоційними і психосоматичними проявами; це особливо характерно для хворих на істерію. Звичайно при прояві ознак гіпервентиляції починають давати транквілізатори, робити внутрішньовенні вливання кальцію, накладати на обличчя паперовий пакет, щоб запобігти зменшенню двоокису вуглецю в легенях. Таке розуміння гіпервентиляції не зовсім вірне. Існує безліч людей, у яких не розвивається класичний «синдром гіпервентиляції» навіть після тривалих сеансів; навпаки, вони переживають відчуття зростаючої релаксації, інтенсивні сексуальні відчуття і навіть містичні переживання. У деяких з них з'являються напруги в різних частинах тіла, але характер цих напруг сильно відрізняється від «карпопедального спазму». Більш того, тривала гіпервентиляція не тільки не викликає прогресуючого наростання напруги, але приводить до критичної кульмінації, глибокою релаксацією, що змінялася. Характер цієї послідовності зіставимо з оргазмом. На додаток до цього в холотропних сеансах, що повторюються, загальна кількість мускульних напруг і драматичних емоцій, як правило, знижується. Все, що відбувається в цьому процесі, можна інтерпретувати як прагнення організму відреагувати на зміну біохімічної ситуації за допомогою винесення на поверхню в достатньо стереотипній формі різних застарілих, глибоко захованих напруг і звільнення від них за допомогою периферичної розрядки. Це звичайно відбувається двома способами.

Перший з них має форму катарсису і відреагування, яке включає тремор, сіпання, драматичні рухи тіла, покашлювання, перехоплення дихання, блювотні позиви, скрики і інші звукові прояви або посилення діяльності автономної нервової системи. Цей механізм добре відомий в традиційній психіатрії з робіт З.Фрейда і Д.Бройера, присвячених дослідженню істерії. Він використовується в традиційній психіатрії при лікуванні травматичних і емоційних неврозів, а також в новій експериментальній психіатрії, такий, як неорайхіанска практика, гештальтпрактика і первинна терапія Артура Янова.

Другий механізм - принципово новий для психіатрії і психотерапії і, як представляється, набагато більш ефективний і цікавий, ніж перший. В цьому випадку глибокі напруження виявляються у формі тривалих скорочень і тривалих спазмів. Підтримуючи таку м'язову напругу протягом довгого часу, організм розтрачує величезну кількість енергії, що скопилася, і, звільняючись від неї, полегшує своє функціонування.

Типовий результат холотропного сеансу - глибоке емоційне звільнення (розвантаження) і фізична релаксація. Таким чином, тривала гіпервентиляція є виключно могутнім і дійсним засобом зняття стресу, сприяючим емоційному і психосоматичному оздоровленню. Спонтанні випадки гіпервентиляції у людей, страждаючих психічними захворюваннями, можна, отже, розглядати як спробу самолікування. Аналогічне розуміння знаходимо в літературі, що описує техніку духовного розвитку, наприклад, Кундалини-йогу, де прояви подібного роду носять назву «крийя». З цього виходить, що спонтанну гипервентиляцию треба всіляко підтримувати, а не пригнічувати.

1.3 Теорія і практика проведення дихальних сесій

Холотpопное дихання (ХД) як техніка складається з чотирьох основних частин:

1. Дихання як таке.

У дихання є дві характеристики: частота і глибина. Під час ХД бажано дихати і глибше і частіше. Проте, оскільки повністю сумістити найглибше і інтенсивне дихання часто важко, можна за своїм бажанням дихати або глибоко і не дуже часто або часто, але не дуже глибоко (дихання собаки ).

Особливу увагу слі уділяти диханню на початку сесії (~20 мін.), оскільки цей час найбільш важливий для занурення в змінений стан свідомості (ЗСС). Hа протязі решти сесії ХД вам краще всього прислухатися до своїх суб'єктивних відчуттів і відповідно до них міняти частоту і інтенсивність дихання. Цілком можливо, що на якийсь час вам взагалі захочеться перестати дихати, і це нормально, якщо є частиною проходячого у Вас процесу.

2. Направляюча музика.

Музика може бути будь-яка основна умова, щоб в ній не було слів ні рідної ні якої-небудь іншої мови. Hеобходимо, щоб підібрана вами музика при прослуховуванні викликала у вас сильні емоції. Проте не рекомендується використовувати музику, яку ви раніше часто слухали.

Далі приводится зразкову музична структура для сесії ХД узяту з книги: В.В.Козлов - "Витоки усвідомлення - теорія і практика інтеграційних технологій"

Годинник/Хвилини Типи музики

00:00-00:08 1. Легка, спонукаюча, допомагаюча диханню музика.

00:08-00:20 Ще більш стимулююча дихання музика.

00:20-00:40 2. Барабан або етнічна ритмічна музика.

(грати, поки ритмічний рух в кімнаті не спаде)

00:40-01:15 3. Драматична музика. (грати, поки драмане піде на спад)

01:15-01:30 4. Серцева музика. (відвертість, теплота, музика польоту)

01:30-... 5. Споглядальна музика. (спокійна, але ще достатньо інтенсивна музика, яка може служити основою для продовження роботи)

Тут треба ще додати, що перед початком сесії бажано якийсь час присвятити розслабленню. Можна використовувати будь-які релаксаційні технікі без занурення в транс і музику типу "звуків природи" - м'яко, що не викликає зайвих емоцій і спогадів.

3. Робота з тілом.

Однією з основних задач сітеpа є робота з тілом. Власне кажучи, існує ціла галузь, що вивчає методики роботи з тілом - тілесно-орієнтована терапія. І чим більше методик знає ваш сітер, тим краще. Проте все знати все одно неможливо і тому є ряд певних речей, які потрібно знати обов'язково. Найголовніше правило полягає в тому, що сітер робить тільки те, про що просить його дихаючий, а не те, що він думає, що дихаючому потрібно.

Якщо ви дотримуєте хоча б це правило, то ви може і не допоможете, проте точно вже нічого не зіпсуєте.

Тепер про те, в чому полягає робота з тілом - це опрацьовування блоків і зажимів.

Коли дихаючий починає сесію (особливо вперше) у нього можуть виникнути тілесні блоки, що заважають йому просуватися далі в глибину переживання. Вони виражаються в тому, що у нього якби зводить м'язи (частіше руки або ноги ). Такі блоки дихаючий повинен опрацьовувати сам через напругу м'язів. Сітер може допомогти створити цю напругу, але у жодному випадку не намагатися виконати цю роботу за дихаючого. Hапpимеp якщо зводить руку, то сітер берет дихаючого за неї і дихаючий тягне руку ситеpа на себе, причому задача дихаючого зібрати всі свої фізичні сили і навіть трохи більше, щоб справитися з цим опором.

Зажими виникають спонтанно в перебігу сеансу і виявляються у вигляді болю в тій або іншій ділянці тіла. Для опрацьовування зажиму дихаючий може попросити ситеpа натиснути на турбуючу ділянку. Може бути боляче, проте для успішного опрацьовування необхідно пройти через цей біль. Тут треба особливо відзначити ті ділянки з якими працювати заборонено: область лиця, горла, області геніталій і область грудей у жінок. Такі зажими рекомендується опрацьовувати побічно: так, наприклад, зняти напругу в паховій області можна, створивши дихаючому можливість чинити опір, зсовуючи (або розсовуючи) ноги в стегновій частині, для опрацьовування горлового зажиму можна дати дихаючому ганчірку, яку дихаючому в цьому випадку необхідно із зусиллям скручувати.

4. Методики інтеграції досвіду.

Після закінчення дихальної сесії не варто відразу братися за повсякденні справи. Дуже важливо (і це треба передбачити наперед), щоб після сесії у вас було достатньо часу, щоб спокійно переварити те, що ви пережили. Коли сесія закінчилася полежите трохи, а за тим можете спробувати намалювати мандалy.

Мандала є звичайним малюнком олівцями, пастеллю, фарбами або просто ручкою. Відмінність мандалы від звичайного малюнка в тому, що на чистому листі спочатку малюється максимальний за розмірами рівний круг, а за тим вже в цьому крузі малюється малюнок. Ви можете намалювати стільки мандал, скільки вам покажеться потрібним. Hа мандалі зовсім не обов'язково зображати щось конкретне, малюйте так, як малюється, а не так, як вважаєте потрібним намалювати. І абсолютно не важливо умієте ви малювати чи ні, тут важлива не художня освіта, а можливість самовираження. Можна навіть просто узяти в руки олівець, закрити очі і намалювати те, що вийде. Закінчивши малювання корисно обговорити одержаний досвід з сітером. І тут важливо, щоб сітер не намагався аналізувати переживання дихаючого, а просто вислухав його з розумінням. Причому в цій частині і полягає основне мистецтво хорошого ситеpа. Дуже важливо вислухати з увагою і щирістю, не засуджуючи ні чого з почутого і не виказуючи своїх "розумних" ідей з приводу того, що відбулося. На жаль дуже мало людей можуть зробити таку здавалося б просту річ і повезе тому дихаючому, якому попадеться сітер, здатний на безумовну эмпатію.

Характер і перебіг холотропного сеансу [39] залежать від індивідуальних особливостей людини і міняються в процесі сеансу. Іноді сеанс може протікати від початку до кінця без яких-небудь емоційних або психосоматичних збоїв. Проте, в більшості випадків починається все з достатньо драматичного досвіду, який після якогось часу, індивідуально значущого, зміняється сильними емоціями і розвитком стереотипних патернів м'язових напруг.

Емоційні прояви, спостережувані в цьому контексті, мають широкий спектр [40]; найтиповіші з них - гнів і агресія, турбота, печаль і депресія, відчуття невдачі, приниженості, вини і нікчемності. Фізичні прояви [41] включають окрім м'язової напруги також головні болі і болі в різних частинах тіла, перехоплювання дихання, нудоту, блювоту, задуху, підвищене слиновиділення, потіння, сексуальні відчуття і різноманіття моторних рухів.

Зустрічаються люди, які залишаються абсолютно спокійними, майже нерухомими; вони можуть випробовувати дуже глибокі переживання, і при цьому сторонньому спостерігачу здається, що з ними або нічого не відбувається, або вони просто сплять. Інші люди виявляються дуже збудженими і демонструють підвищену моторну активність. Їх трясе, скручує в якихось складних рухах, перекочує з боку на бік, вони приймають утробні пози, поводяться як немовлята, що б'ються в родових каналах, або виглядають і діють як новонароджені немовлята. Також досить часто можна спостерігати рухи, що нагадують повзання, плавання, копання, лазіння і ним подібні.

Нерідко рухи і жести бувають дивно рафінованими, складними, специфічними і багатоманітними. Можна бачити дивні анімалистичні рухи, що імітують змій, птахів і інших представників цього світу, супроводжувані відповідними звуками.

В певних частинах тіла під час дихального сеансу розвиваються фізичні напруги [42]. Не будучи простими фізіологічними реакціями на гіпервентиляцію, вони є складними психосоматичними структурами, залежними від індивідуальних особливостей і мають, як правило, специфічний психологічний зміст, характерний для даної людини. Іноді вони є посиленим варіантом звичних напруг і болів, проявлених у вигляді хронічних проблем або ж у формі симптомів, що виникають в моменти емоційних або фізичних стресів, стомлення, при безсонні, слабкості, викликаною хворобою, вживанням алкоголю або наркотиків. В інших випадках їх можна розглядати як реактивацію старих проблем, що виникли в період дитинства, пубертата або в результаті важкого емоційного стресу.