Реабілітація осіб, що постраждали від насилля

Поняття насилля та його різновиди як соціальна проблема. Зміст соціальної роботи з жертвами насилля. Сутність соціальної реабілітації та причини, що зумовлюють її необхідність. Правовий аспект захисту. Заходи профілактики та способи його уникнення.

Рубрика Психология
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 20.12.2013
Размер файла 52,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Теоретико-методологічні засади реабілітаційної роботи з особами, що постраждали від насилля

1.1 Поняття насилля та його різновиди, як соціальна проблема

Світ пронизаний насильством, яке є формою і наслідком конфліктів та одночасно саме породжує все нові й нові конфлікти. Злочинність, терор, етнічні та соціальні зіткнення, політичний тиск та побутові порушення загальнолюдських прав служать сталими показниками насильства, що стимулюються, у свою чергу, засобами культури і масової інформації, що не дає можливості сумніватись в довгостроковості цього феномена. Насильство давно стало правилом життя, а інститути суспільства, в тому числі і владні, не тільки не пригнічують насильство, а й, як це не парадоксально, часто самі до нього вдаються.

Існує безліч понять насильства, які розробляються багатьма дослідниками. Це стосується представників психологічної теорії агресії, етики, кримінального права, теорії держави, численних філософських теорій. У ході систематизації цих понять вимальовуються дві основні групи, де переважаючими є або фізично-психологічні, або всеохоплюючі структурні характеристики. Використання будь-якого з понять цих двох груп при аналізі процесів насильства здається недостатнім. [4; 24]

Так, психологи трактують насильство як безпричинну, імпульсивну, ірраціональну, непомірну агресію. Визначення подібного роду, безсумнівно, є неповними і спірними: вони часто різні, не охоплюють зміст поняття у всій його повноті. Вони швидше ідентифікують конкретний вид насильства, який необхідно зрозуміти і визнати як факт.

Правознавці і політологи розуміють насильство в основному як державну дію (що спирається на право і обмежена правом) і як дію, спрямовану на навмисне нанесення збитку.

Ці визначення здаються недостатніми. Тому в даний час суспільствознавцями ведеться пошук третього поняття насильства, яке було б більш операційним і точним. Таким сьогодні вважається поняття так званого системного насильства, яке показує місце насильства в соціальній системі засобами соціологічної теорії. [4; 53]

Якщо йти по шляху, вказаному основоположником структурно-функціонального напряму Т. Парсонсом, то можна припустити, що носієм насильства є сама соціальна система. Продовжуючи цю лінію, ми віднесемо до соціальної системи систему комунікацій (Н. Луман), яка доступна спостерігачеві лише через дію. Комунікація сама управляє собою і за допомогою асімметрізаціі відтворює себе. Тоді насильство можна розглядати як комунікацію дій або реакцію на дію. Словом, насильство вбудовано в систему суспільства і саме є нічим іншим, як системою. [8; 67]

Дане визначення насильства більш підходить і для того, щоб зв'язати застосування насильства з його інтерпретацією засобами масової інформації. Так, у системі напруженої взаємодії людей будь-яке енергійне введення інформації в деяку дію при певних обставинах може або загострити (наприклад, заклик до непокори, навішування ярлика опонентові, образа), або розрядити (готовність до компромісу, жест покірності, жарт) ситуацію, що може спричинити насилля. В економіці, науці, мистецтві, релігії комунікація здійснюється, як правило, без застосування насильства.

У політичній підсистемі спостерігається дещо інша ситуація. Тут очевидна постійна загроза застосування насильства. Одночасно влада шукає шляхи для своєї легітимізації не через приведення в дію загрози насильства, а через комунікацію. Саме тому політична підсистема виявляється сприйнятливою до пропозицій легітимізації, сформульованої суспільством, відхиляє монополізацію насильства і направляє увагу на інші «державні завдання». [2; 30]

Таким чином, право ставить на місце насильства аргументацію, економічна система - артикуляцію інтересів, культура - моральні норми. [9; 84]

Відомо, що кожен вид насильства має персональну та інституційну форми, які в реальному житті важко відокремити одну від одної. Скажімо, фізично-психологічний вид насильства може бути представлений як особистий (вбивство, каліцтва, бійка, згвалтування, ляпас) і як інституційний (поранення і вбивство під час теракту, війни).

Аналіз ситуації, що склалася в світі показує, що юридичний контроль за проявом насильства в будь-якій формі малоефективний.

Насильство розглядають у чотирьох площинах: правовій, моральній, суспільно-політичній та психологічній. У правовій площині більшість випадків насильства карається законом. Та все-таки проблема полягає в тому, що жертви насильства не завжди звертаються по допомогу до правоохоронних органів, та й аналіз ситуації, що склалася в світі показує, що юридичний контроль за проявами насильства в будь-якій формі та попереджувальні заходи є малоефективними. [3; 55]

Насильство у моральній площині окреслює кривдження осіб, слабших фізично, часто з фізичними або психічними вадами.

У суспільно-політичній площині насильство набуває значних розмірів, про що свідчать війни, збройні конфлікти, акти непокори, а також бійки у громадських місцях.

У психологічній площині - це явища, що відбуваються у психіці людей, а також у їхніх стосунках. Головний зміст цього виду насильства - страждання жертви, її безсилля, внутрішній розлад, приниження.

Насильство має чотири спільних елементи:

- завжди являється наслідком продуманої дії, отже не є випадковим;

- пов'язується із порушенням певних прав особи чи групи осіб;

- присутній елемент послаблення здатності до захисту.

Насильство дуже часто присутнє в нашому житті і ми відіграємо в ньому певну роль. Залежно від ситуації ми є свідками, жертвами або ж кривдниками. Трагічність ситуації в тому, що свідки чи жертви насильницької діяльності переносять модель кривдницької поведінки у власне життя та продовжують чинити насильство. Власне створюється коло насильства: жертви стають кривдниками. [3; 27]

В сучасному суспільстві мають місце такі форми насилля як політичне, релігійне, інформаційне, домашнє та інші. Щодо видів, то їх нараховують чотири:

* фізичне;

* психологічне;

* економічне;

* сексуальне.

Фізичне насильство - це навмисне нанесення побоїв, тілесних ушкоджень однією особою іншій, яке може призвести чи призвело до порушення нормального стану фізичного чи психічного здоров'я або навіть до смерті постраждалого, а також до приниження його честі та гідності. [1; 23]

Сексуальне насильство - це примушування до небажаних статевих стосунків, а також сексуальні дії щодо неповнолітньої особи. [1; 46]

Психологічне насильство - це насильство, пов'язане з тиском однієї особи на психіку іншої через навмисні словесні образи або погрози, переслідування, залякування, які доводять постраждалого до стану емоційної невпевненості, втрати здатності захистити себе і можуть заподіяти або заподіяли шкоду психічному здоров'ю. [1; 62]

Економічне насильство - це навмисні дії одного члена суспільства щодо іншого, спрямовані на те, щоб позбавити постраждалого житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які він має законне право. Такі дії можуть заподіяти шкоду фізичному чи психічному здоров'ю або навіть призвести до смерті постраждалого. [1; 69]

Незалежно від форми та виду насилля, способу, часу та місця його прояву, воно завжди лишатиметься соціальною проблемою.

1.2 Зміст соціальної роботи з жертвами насилля

Жертви насильства - особи, які зазнають насильства як примус, що здійснює соціальний суб'єкт (індивід, група, соціум) для досягнення поставлених цілей. [1; 154]

Окреслення глибини проблеми насилля, його впливу на життя людини раніше було спрямоване здебільшого на фізичні аспекти. Розгляд цих проблем через призму психосоціальних наслідків спрямований на розвиток нових перспектив. Це доводить необхідність організації конструктивнішого підходу до системи підтримки жертв насилля, що включав би форми, методи та стратегії допомоги потерпілим від насилля.

Людина, яка була піддана насильству знаходиться у стані страху і збудження. Тому потребує підтримки і заспокоєння. Потрібно відгородити потерпілого від цікавих людей і глумливого ставлення. У випадку нетактовного втручання в особисту проблему соціальний працівник повинен допомогти змінити місце проживання, роботу, звернутися до міліції чи в суд.

Для надання необхідної допомоги створюється мережа спеціальних закладів. Головною метою їх діяльності являється надання спеціалізованої, комплексної допомоги (психологічної, соціально-медичної, юридичної, педагогічної та іншої), особам, що знаходяться в кризовому та небезпечному, для фізичного та душевного здоров`я стані, стали жертвою насилля. [12; 65]

Пріоритетними напрямками діяльності таких закладів вважаються: виявлення осіб, що були піддані насильницьким діям та мають гостру необхідність у допомозі та підтримці; створення банку даних осіб, що знаходяться в соціально-небезпечному положенні; соціальний патронаж цієї категорії; надання кваліфікованої консультативної допомоги; реалізація реабілітаційних заходів та супровід осіб під час реабілітаційного періоду. [12; 214]

Особи, що зіштовхнулись з проблемою насилля, мають можливість особисто звернутись до спеціалізованого закладу або ж можуть бути виявлені через банк даних закладу чи установи соціальної сфери.

Після звернення людини за допомогою вона вже є клієнтом установи соціального захисту та знаходиться на обліку. Перш ніж почати розробку індивідуального плану співпраці спеціаліст зобов`язаний провести первинну оцінку випадку, що включає в себе:

- встановлення природи (етіології) порушення, травми, що є у жертви;

- ідентифікація чинників ризику повторного насилля;

- визначення характеру необхідних змін;

- визначення необхідності втручання з боку інших спеціалізованих служб та закладів (правоохоронні органи, медичні заклади, суд та інші).

Після визначення основних аспектів випадку, відбувається вибір стратегії, узгодження плану дій із клієнтом.

Наступним етапом з вирішення даної проблеми є надання комплексної допомоги жертві. Ця допомога відрізняється своєю багатофункціональністю, вона має не увазі взаємодію спеціалістів кризового відділення різноманітного профілю: психологів, спеціалістів з соціальної роботи, психотерапевтів, юристів.

Спеціаліст з соціальної роботи надає екстрену і комплексну соціальну допомогу (термінова економічна допомога, сприяння в наданні юридичних, медичних послуг) особам, що перенесли насилля, здійснює соціальний патронаж. [12; 73]

Юрист, в ході консультації допомагає знайти вихід із ситуації що склалась, наприклад, правильно оформити заяву до суду, прокуратури, оскаржити протиправні дії кривдника.

Психолог здійснює психологічну допомогу (консультування, діагностика). Організовує та проводить психокорекцій ні та реабілітаційні заняття з жертвами насилля.

Головна ціль втручання спеціалістів в подібну ситуацію полягає в тому аби надати всю необхідну інформацію та підтримку, щоб жертва могла прийняти власне рішення, намітити можливі шляхи виходів із ситуації, навчити протистояти агресорам, відкрити свій власний потенціал.

Спеціалісти центрів у своїй роботі з жертвами насилля використовують найрізноманітніші форми та методи роботи. Серед них: бесіди, консультації, «телефон довіри», соціальний патронаж, тренінги, «групи взаємодопомоги та самодопомоги», психодрама та інші. [12; 215]

В процесі консультації вивчається суть існуючої проблеми, пропонуються різноманітні варіанти, що можуть бути використані для її вирішення. В її ході спеціалісти застосовують наступні методи роботи: спостереження, тестування, переконання, інформування, метод художніх аналогій. Отримані дані фіксуються в документації.

Специфічним видом консультативної діяльності є екстрена психосоціальна допомога - «телефон довіри».

Особливе значення при роботі з особами, що пережили насильницькі дії відводиться «групам взаємодопомоги». Комплектування таких груп здійснюється на основі даних соціального патронажу та власного бажання постраждалих. Робота в «групі взаємодопомоги» дає можливість людині, відчувши співпереживання та взаємну підтримку, позбутись відчуття ізоляції, самотності та нерозуміння оточуючих, а також дозволяє отримати інформацію про шляхи вирішення проблеми.

Ефективним груповим методом роботи з такою категорією є психодрама. В психодрамі людина програє події, що дійсно відбувались з ними в минулому, вводячи в сюжет реальних осіб або видуманих персонажів. В ході програвання ситуації виникає емоційний зв`язок між учасниками, звільнення від накопичених негативних переживань, що сприяє формуванню нового бачення своєї життєвої ситуації. Ця техніка дозволяє особі, що постраждала від насилля, позбавитись комплексу жертви.

Суть соціальної роботи, методи та форми, які будуть застосовуватись в процесі співпраці фахівця та клієнта прямо залежать від ряду обставин: вид скоєних насильницьких дій, форма завданої шкоди, її масштаб, стать і вік жертви та інші чинники.

Звісно, кожен випадок, як і сама особа є особливим та індивідуальним, однак існує певна кількість загальних шляхів подолання наслідків насильницьких дій, а саме:

- ефект сублімації (трансформація потягу до насильства в бік витіснення);

- ефект катарсису (зміна ставлення до насильства на основі психологічної розрядки, що настає внаслідок дій, які заміщують реальний прояв насильства);

- ефект розвитку психологічних процесів (оволодіння клієнтом засобами розв'язання конфліктних ситуацій, автоагресії, емпатії, ідентифікації тощо). [3; 83]

Сама ефективність співпраці, ймовірність успішного втілення запланованих дій та досягнення бажаного результату у великій степені залежить від професійних здібностей фахівця. З цієї точки зору важливою є діяльність держави та її інститутів у напрямку підготовки кваліфікованих спеціалістів, служб та закладів.

1.3 Сутність соціальної реабілітації та причини, що зумовлюють її необхідність

Соціокультурна трансформація сучасного українського суспільства тісно пов'язана з розширенням сфери соціальної політики, одним із пріоритетів якої є забезпечення повноцінного функціонування суспільства, яке неможливе без створення умов для самореалізації кожної окремої людини. Об'єктами такої політики на сьогодні дедалі більше стають різноманітні групи населення, що потребують специфічних підходів та методів роботи.

Особи, що визнані суспільством як девіанти або мають обмежені фізичні можливості, чи люди, що перебувають у складних життєвих ситуаціях, постраждалі внаслідок незаконних, протиправних дій часто неспроможні до повноцінної життєдіяльності внаслідок втрати частини соціально важливих функцій. Наприклад, часто вони не можуть адаптуватися до суспільних змін, інтегруватися у соціум, зайняти бажану економічну чи соціальну позицію тощо. Відповідно, існує потреба в соціальній реабілітації та відновленні означених функцій таких осіб. [5; 97]

Поняття соціальної реабілітації неодноразово торкалися у своїх працях такі відомі дослідники та науковці як Г. Беккер, П. Бергер, І. Гофман, Н. Васильєва, Е. Дюркгейм, Т. Лукман, Т. Парсонс, В. Сайфулін, П. Сорокін, Т. Черняєва, А. Шевцов, П. Штомпка та інші. Відповідно, у сучасній науці існує кілька підходів до розуміння вищезгаданого поняття.

Соціальну реабілітацію можна розглядати у контексті таких основних напрямків: соціалізація, соціальна адаптація, соціальна нормативність та соціальний контроль, економічний підхід до вирішення соціальних проблем, соціальна мобільність. [5; 112]

Щодо першого напрямку, соціалізаційного, то соціальна реабілітація пов'язується з інтеграцією у суспільство та процесами соціалізації. Вагомий внесок у розробку цього напрямку зробили П. Бергер та Т. Лукман. Хоча безпосередньо соціальну реабілітацію автори не досліджували, але її зв'язок з соціалізацією можна теоретично вивести на основі розроблених ними теоретичних концепцій, де важливими є поняття первинної та вторинної соціалізації, а також інтерналізації.

Соціальну реабілітацію також пов'язують із поняттями соціальної адаптації в процесі соціалізації. Так, Т. Парсонс розглядав адаптацію як найважливішу умову соціалізації, що формує диференційований рольовий репертуар індивіда. [7; 45]

Окремо можна розглядати соціальну реабілітацію у зв'язку з економічним підходом до вирішення соціальних проблем Г. Беккера, дієвість якого дослідник продемонстрував на прикладі таких процесів та інститутів як дискримінація, освіта, злочинність, шлюб, планування сім'ї, а також використав для пояснення ірраціональної та альтруїстичної поведінки. [7; 58]

Соціальну реабілітацію розглядають і в контексті теорії соціальної мобільності П. Сорокіна, коли досліджується «перехід індивіда чи об'єкта, цінності, здійснений або модифікований завдяки діяльності, від однієї соціальної позиції до іншої». Важливим моментом в розумінні соціальної реабілітації за такого підходу є суб'єкт соціальної реабілітації. Якщо в попередніх теоріях в ролі суб'єкта виступало суспільство як таке, то у даному випадку йдеться про те, що особистість сама здатна до реабілітації (самореабілітації). [7; 96] Таким чином, соціальну реабілітацію в розрізі соціальної мобільності можна трактувати як висхідну мобільність особи, коли індивід долає перешкоди між групами та досягає повної соціальної адаптації. При цьому, важливими поняттями є зміна соціальної позиції та адаптація.

Таким чином, соціальну реабілітацію в науці можна розглядати в контексті різних соціальних процесів: соціалізації, соціальної нормативності, соціальної мобільності, створення соціального капіталу.

Варто зазначити, що окрім теоретичних підходів до визначення сутності соціальної реабілітації, поняття про неї формувалося і в ході практичної реалізації цього процесу. Виникнення такого процесу на практиці пов'язано із розвитком надання соціальних послуг у США, де основна мета реабілітації розумілася як інтеграція людей у суспільство. [15; 46]

Щодо формального визначення поняття, то воно сформувалося значно пізніше і зазнало суттєвих змін у часі. Організація заходів в царині реабілітації у міжнародному масштабі розпочалася 1958 році, коли відбулося перше засідання експертів Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) з медичної реабілітації. У визначенні ВООЗ передбачалося, що сутність соціальної реабілітація полягає в тому, щоб «не лише повернути людину до її попереднього стану, але й розвивати її фізичні та психологічні функції до оптимального рівня». [21; 37]

На зміну виключно медичному підходу поступово прийшло соціальне розуміння реабілітації, за якого наголошувалося на необхідності відновлення всіх соціальних можливостей людини. За визначенням Комітету експертів ВООЗ, за такого підходу соціальна реабілітація повинна включати ліквідацію або зменшення наслідків впливу негативних ситуацій, інтеграцію в суспільство, адаптацію людини та її безпосередній вплив на саме суспільство. Підтверджуючи вищесказане, слід зауважити, що на 12-ій Міжнародній конференції з реабілітації соціальну реабілітацію було визначено як процес, метою якого є отримання можливості до повноцінного функціонування. Мається на увазі здатність окремої людини діяти в різноманітних соціальних ситуаціях для успішного задоволення своїх потреб та право досягати максимальної вигоди від свого включення в суспільство. Таке розуміння соціальної реабілітації виникло порівняно недавно і об'єднало три основні аспекти: 1) вдосконалення змісту соціальної активності; 2) соціальний аспект будь-якого виду соціальної реабілітації та 3) власне соціальна реабілітація. [18; 65]

Схоже розуміння соціальної реабілітації дається також у словнику із соціальної роботи, який трактує її як процес і результат прийняття нових або зміни старих поглядів на певні соціальні явища і групи. Тобто, передбачається відновлення поваги до способу життя, діяльності, меж компетентності людини; визнання незаконного ставлення (морального чи правового) до певних явищ, груп чи окремих людей. Передумовою соціальної реабілітації у такому розумінні є усвідомлення провини суспільства за незаконне переслідування окремої особи чи груп людей.

Наступним проблемним питанням є визначення складових соціальної реабілітації. У словнику із соціальної роботи говориться про те, що соціальна реабілітація включає в себе медичну, професійну і технічну реабілітацію. При цьому, під медичною розуміється відновлення здоров'я, професійна передбачає підготовку до трудової діяльності, технічна включає використання технічних засобів для відновлення повноцінного функціонування організму людини. Але, такі складові є характерними для реабілітації людей з особливими потребами. Якщо ж говорити про соціальну реабілітацію осіб, які постраждали від насильницьких дій, то вона включає заходи із психологічної, медичної та професійної реабілітації, працевлаштування, надання правової допомоги та житла. [12; 76]

Реабілітація, по суті, це відновлення здібностей. А відновлення - це повернення до попереднього стану. Для особи, психічний, емоційний або ж фізичний стан якої зазнав негативних трансформацій в силу застосування до неї насильницьких дій, не залежно від їх форми та виду, повернення до нормального стану є передумовою подальшого успішного життя.

Особистість - це людина як носій певних індивідуальних властивостей, внутрішніх якостей та здібностей. На життєвому шляху будь-якої особи, не залежно від її статусу, статі, раси, віросповідання або віку, може трапитись ситуація в якій вона змушена буде виступати жертвою чиїхось незаконних насильницьких дій. В такому разі об`єктом посягання може виступати воля, свобода, бажання, життя особи. Піддаючись насильству найбільші людські цінності, носіями яких вона є, зазнають значної, а іноді непоправної шкоди. Саме в такий момент наступає час для здійснення реабілітаційної роботи, що направлена на відновлення загальнолюдських, необхідних для нормального життя та функціонування особи властивостей, внутрішніх якостей та здібностей.

Головними чинниками, що зумовлюють необхідність здійснення реабілітаційної роботи є потреба в повторній соціалізації особи та її реінтеграція в здорове суспільство, де вона матиме змогу успішно жити та виконувати покладені на неї суспільні функції.

1.4 Правовий аспект захисту від насилля

Злочини, спрямовані проти особи - проти її життя та здоров'я, проти її волі, честі та гідності становлять особливу суспільну небезпеку. Тому боротьба з ними є одним із пріоритетних напрямків діяльності органів внутрішніх справ. Серед таких злочинів особливе місце посідають злочини, пов'язані із насильством, оскільки вони є однією з головних причин виникнення та поширення багатьох соціально-негативних явищ, наприклад: безпритульність, нарко - та алкозалежність, безробіття, тощо. [18; 42]

Боротьба з таким небезпечним явищем, як насилля, на державному рівні виражається у створенні програм по боротьбі із ним; розробці нормативно-правової бази, що регламентує меж дозволеної поведінки та покарання за їх порушення; запозиченні успішного закордонного досвіду з вирішення цього питання; ратифікації актів міжнародного законодавства в даній галузі; розробці інноваційних методів боротьби з насиллям та запобігання йому.

В нашій країні права людини захищають не тільки закони України, а і міжнародні закони. В сучасному світі існує три рівні захисту прав людини, зокрема, захисту людини від насильства. [3; 92]

1. Національний рівень

Це українська юридична система та спеціальні комісії, які покликані займатися проблемами прав людини:

а) місцеве законодавство можна використати для розгляду конкретних справ у судах та спеціальних установах, які розглядають індивідуальні чи групові скарги;

б) міжнародне законодавство можна використовувати у місцевих судах - в Україні, як і в інших країнах, міжнародне законодавство втілюється через національні закони;

в) міжнародні документи можуть допомогти у тлумаченні національного законодавства.

До законодавчої бази України в сфері захисту прав людини належать:

1) Конституція України, згідно положень якої:

Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Стаття 27. Кожна людина має невід'ємне право на життя.

Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини.

Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.

Стаття 28. Кожен має право на повагу до його гідності.

Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.

Стаття 29. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Стаття 34. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

2) Закон України «Про попередження насильства в сім`ї»;

3) Кримінальний Кодекс України;

4) Сімейний Кодекс України.

Постраждала особа або її представник може поставити запитання, щодо захисту власної особи від насилля, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини Адреса: 252019 м. Київ, вул. Грушевського, 5, Тел. 293-34-37.

2. Регіональний рівень (європейський). Це європейська юридична система, європейські правозахисні органи.

Для виходу на регіональний чи міжнародний рівні потрібно показати, що вжиті достатні заходи для вирішення проблеми на національному рівні.

Для використання регіонального рівня країна повинна бути часткою цієї регіональної системи. Україна прийнята до Ради Європи й за умовами членства узгодила відповідні європейські документи з прав людини. Тому громадяни України можуть скаржитись на порушення власних прав, свобод та гідності до європейських установ та судів. В області регіональних систем захисту прав людини можна запропонувати Раду Європи. [3; 84]

До європейської законодавчої бази з питань захисту прав людини належать:

1) Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод, що зазначає:

Стаття 2. Право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання.

Стаття 3. Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

Стаття 4. Нікого не можна тримати в рабстві або в підневільному стані.

Стаття 5. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

2) Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 року;

3) Підсумковий документ Віденської зустрічі 1986 року представників держав-учасниць НВСЄ;

4) Документ Копенгагенської наради Конференції з людського виміру НБСЄ 1990 року;

5) Паризька Хартія для нової Європи 1990 року.

3. Міжнародний рівень. Організації 00Н, приєднані структури, та міжнародні суди та комісії.

Українські громадяни мають доступ до багатьох міжнародних структур та судів, оскільки Україна ратифікувала майже всі міжнародні конвенції та приєдналася до положень, які дають право міжнародним судам приймати скарги окремих громадян.

Скарги - інформації приватних осіб та громадських організацій можуть подаватися Спеціальному досліднику, призначеному 00Н для досліджень та повідомлень широкій громадськості про насильство проти людий у світі. Спеціального дослідника можна запросити до своєї країни, чи до свого офісу, чи помешкання. [4; 65]

Міжнародна ліга прав людини займається захистом прав людини у всьому світі з часів її заснування в 1941 році. Ліга тісно співпрацює з різними міжнародними організаціями для розробки новаторських підходів до зміцнення прав людини і тісно співпрацює з Організацією Об'єднаних Націй та міжнародними регіональними структурами.

До міжнародних правових актів щодо захисту прав людини належать:

1) Загальна декларація прав людини 1948 року;

2) Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року (підписаний Україною 20.03.1968 p.; ратифікований Україною 19.10.1973 p.; вступив у дію для України 3.01. 1976 p.);

3) Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 року (відповідно 20.03.1968 p.; 19.10.1973 p.; 23.03.1976 p.);

4) Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року (вступив у дію 23.03.1976 p.; Україна приєдналася 25.12.1990 р.);

5) Конвенція про попередження злочину геноциду і покарання за нього 1948 року (підписана Україною 16.12.1949 p.; ратифікована Україною 22.07.1954 p.; вступила в дію для України 15.02. 1955 p.);

6) Міжнародна конвенція про ліквідацію усіх форм расової дискримінації 1966 року (підписана Україною 7.03.1966 p.; ратифікована Україною 21.01.1969 p.; вступила в дію для України 7.04.1969 p.);

7) Конвенція про припинення злочину апартеїду і покарання за нього 1973 року (підписана Україною 20.02.1974 p.; ратифікована Україною 15.10.1975 p.; вступила в дію для України 18.07. 1976 p.);

8) Конвенція про ліквідацію усіх форм дискримінації у відношенні до жінок 1979 року (підписана Україною 17.07.1980 p.; ратифікована Україною 24.12.1980 р.; вступила в дію для України 3.09.1981 p.);

9) Конвенція про права дитини 1989 року (підписана Україною 14.02.1990 p.; ратифікована Україною 28.02.1991 p.; вступила в дію для України 27.09.1991 р.).

Для людини, що є обізнаною у вищезазначеному законодавстві та вміє ним послуговуватись, ризик стати жертвою насилля значно знижується. [18; 75]

Таким чином, після опрацювання матеріалу першого розділу можна зробити наступні висновки.

Теоретичний аналіз дав змогу з`ясувати, що поняття «насильство» розглядається вченими різних галузей знань по-різному: від вузького поняття - нанесення фізичної шкоди іншій особі, - до всеосяжної категорії - утиск прав людини.

Насильство може виявлятися в самих різних формах: від нав'язування прізвиська і образливого погляду до вбивства. Одиниці вимірювання насильства немає, проте масштаби його зростають. Воно має універсальний характер. Об'єктом його може стати будь-яка людина і будь-яка сім'я, незалежно від їх соціального положення, рівня життя, місця проживання.

Насильством наповнені всі сфери людського буття: політична, економічна, духовна та сімейно-побутова. Воно виражається у війнах, убивствах, знеціненні життя, пануванні таких явищ, як: антигуманність, агресія та жорстокість.

Інтерес учених з різних галузей знань до вивчення проблеми насильства значно зріс, що зумовило необхідність більш ретельного дослідження причин, форм, динаміки, видів насильства; пошук більш ефективних заходів соціального контролю: профілактичних, корегувальних, реабілітаційних та інших.

Різні галузі знань трактують значення «насилля» з різних точок зору. Юриспруденція акцентує увагу на порушенні правових норм. Соціологія виявляє причини і поширеність насильства, як соціальної девіації і визначає його як явище дискримінації особи, утиск або обмеження її прав і свобод. З економічної точки зору насильство можна розглядати як незаконну дію, яка приносить значно більший прибуток, ніж узаконені види діяльності в тій або іншій сфері. У філософії насильство визначається як застосування сили або загроза її застосування, як зведення сили в закон людських відносин. За словами Л.М. Толстого, «насилувати - значить робити те, чого не хоче той, над ким скоюється насильство». Всесвітня організація охорони здоров'я визначає насильство як: навмисне застосування фізичної сили або влади, дійсне або у вигляді загрози, направлене проти себе, проти іншої особи, групи осіб або громади, результатом якої є тілесні пошкодження чи високий ступінь їх вірогідності, смерть, психологічна травма, відхилення в розвитку або різного роду збитки.

Необхідність проведення соціально-реабілітаційної роботи з жертвами насилля обумовлюється тим, що постраждала особа не в силах сама подолати завдану шкоду, її наслідки та збитки. Постраждалий має необхідність повернутися до нормального, звичного для нього життя, з метою чого і здійснюється комплекс реабілітаційних заходів, які направлені на соціалізацію та реінтеграцію у здорове суспільство.

Створення та розробка спеціальних методів та форм роботи є першочерговим завданням державної політики у напрямку подолання наслідків насилля різних видів, оскільки успішне повернення особи до виконання його соціальної ролі є запорукою гармонійного розвитку суспільства.

З метою захисту громадян від різноманітних проявів насильницької поведінки в Україні успішно функціонують три рівні захисту прав людини: національний, регіональний та міжнародний. Кожен з рівнів включає в себе систему правових та законодавчих актів, направлених на запобігання насиллю та подолання його наслідків. При взаємодії всіх рівнів досягається створення ефективної мережі захисту населення.

2. Виявлення соціальних причин і чинників, що породжують насилля та їх профілактика

2.1 Мікросоціологія насилля, причини його виникнення

Останніми роками соціологи значно розширили свою базу емпіричного знання про ситуації насильства. Поширення відеокамер у 90-х роках шокувало чутливу публіку сценами жорстокості. Набагато більше інформації тепер доступно завдяки системі відеоспостереження за насильством різних типів. Мобільні телефони тепер записують відео з вуличними бійками. Фотографи стали більш безстрашними та всюдисущими.

Втім, ніякі факти не говорять самі за себе. Потрібна теоретична оптика, аби побачити, що ж насправді перед нами. Тож коли ми застосовуємо мікросоціологічну теорію до ситуацій насилля, отримуємо можливість не тільки краще інтерпретувати деталі візуальних свідчень, але й використовувати етнографічні спостереження та інтерв'ю, зосереджуючись на ключових процесах. Власне, етнографи також стали більш відважними, а ми завдяки цьому можемо роздивитися справжній перебіг насильства зблизька. До цього ми десятиліттями блукали, покладаючись то на офіційну статистику, то на анкетування жертв (яке переважно давало уявлення лише про кількісні показники), на інтерв'ю в'язнів, на польові інтерв'ю, а також на власний досвід сцен насильства. [7; 98]

Пояснення на макрорівні в термінах класу, етнічності, віку, гендеру, сім'ї, культури майже нічого не можуть нам сказати про причини виникнення насильства. Натомість ми можемо зараз зосередитися на динаміці взаємодій у конкретних ситуаціях. Ми стаємо ближчими до розгадки саме завдяки тому, що отримали доступ до інформації про ці ситуації, а не мусимо пояснювати все через макрокатегорії. [7; 105]

Ми маємо пояснити, чому насильство в багатьох випадках - насправді, навіть у більшості випадків - не втілюється в життя навіть тоді, коли існує реальна його загроза. Ми також маємо визначити, що вирізняє динаміку тих ситуацій, що зумовлюють дедалі глибше занурення в тунель насильства.

Ключовим мікросоціологічним інструментом для аналізу насильницьких ситуацій є ознаки емоцій. Психологи показали, що існують універсальні вираження для всіх основних емоцій. Емоції виражаються переважно на обличчі, але можуть виражатися і в поставі тіла. [10; 65]

Культурні штампи та панівний дискурс стверджують, що злість - це емоція насильства. Втім, дослідження сотень людей, які брали участь у військових зіткненнях, поліцейських арештах, повстаннях та пограбуваннях, показують, що злість насправді рідко можна побачити на обличчях причетних до насильства. Найпоширенішою емоцією в такій ситуації є страх чи, у м'якшій версії, напруга. Переважання саме цих емоцій також підтверджують дослідження феноменології суб'єкта насильства та відповідні дослідження фізіології. [10; 201]

Щоб відбулося насильство, люди мусять знайти спосіб обійти бар'єр емоцій страху та напруги.

Можна стверджувати, що злочин не так легко передбачити з життєвих обставин - бідності, расової приналежності чи сімейного виховання. Набагато більше людей підходять під характеристики, які вказують на схильності до злочинності, ніж тих, хто справді скоює злочини. Від початкових мотивацій чи нагод до злочину та насильства ще дуже далеко до інтеракційної здатності вдатися до них.

Світ злочинності, як і світ щоденного насильства, сам по собі конкурентний; переможцям у цьому змаганні вдалося вивчити прийоми емоційного домінування не лише над жертвами, а й, меншою мірою, над конкурентами - потенційними злочинцями та насильниками. Незначна меншість навчаються переборювати напругу та страх чи принаймні приборкувати їх достатньо, щоб успішно вчиняти насильство. Їм це вдається, перш за все, шляхом уважних спостережень за напругою та страхом інших людей, які вони використовують на свою користь. Не буде великим перебільшенням сказати, що жорстокі люди - це спеціалісти з управління страхом і напругою. [9; 57]

Для успішної боротьби із проявами насилля в усій різноманітності його форм та видів необхідне теоретичне дослідження та обґрунтування його причин.

Причини виникнення психологічного, фізичного і сексуального насилля приховані в особливостях характеру, мислення і стилю протистояння відносин «жертви» насилля з оточуючими людьми, деякі з яких провокують «жертву» на вибір варіанта насилля і змушений виступ в ролі «насильника». [7; 57]

Так, від нерозуміння істинних причин виникнення насилля в різній формі, за оцінку обставин, поки ще прийнято вибирати наслідок причини або проявлений чи видимий результат, і не аналізується справжня, прихована причина.

Практика скоєння насильницьких дій може тимчасово створювати ілюзію влади і могутності агресивного «насильника» над агресивністю «жертви». Насправді ж всі насильницькі акти свідчать про слабкість обох, «насильника» та його «жертви». [7; 62]

Словесне і психологічне насилля в більшості відношень подібне насиллю фізичному: причини в обох випадках, по суті, однакові, різняться лише проявлені наслідки.

Травмуюче ставлення до фізичного тіла, поведінка запального, грубого, агресивного характеру може наносити фізичну шкоду особі, тілесні травми різного ступеня важкості. Насильницькі дії психічного та морального характеру спричиняють глибокі душевні ушкодження та пригнічують загальний психічний стан особи.

Насилля це завжди вибух, вихід агресивної енергії, що накопичувалась протягом тривалого проміжку часу, яка виникла внаслідок негативних подій в минулому особи, зазнаних емоційних травм, не рідко причиною сплеску негативної енергії можуть слугувати психічні розлади особи, життєві негаразди та інше. Існує вірогідність того, що прояв агресивної, насильницької поведінки може трапитись раптово, через неправильну оцінку дійсності, невірне сприйняття слів або ставлення інших членів суспільства.

Насилля, яке одна людина коїть над іншою, відображає власні внутрішні страждання обох «насильника» і його «жертви». [9; 45]

Коли внутрішні переживання в стані високої степені агресивності у обох переповнюють чаші терпіння «жертва» починає шукати в своєму оточенні та притягувати до себе «насильника» з точно такими переживаннями і рівнем агресивності у мисленні, почуттях та емоціях - відбувається контакт і вибух.

Чим більші внутрішні душевні травми, тим сильніше і провокує «насильника» сама «жертва» - відбувається розрядка. При всій неправомірності їх поведінки такі люди насправді, в більшості випадків, не злі, а неврівноважені та несуть у собі сильний страх та страждання. [7; 61]

Під час з`ясування причин насилля важливим є науково обгрунтоване визначення поняття «жертва» та означення кола осіб, що можуть нею стати. Як це не дивно, але єдиного погодженого визначення й досі не існує. Пояснення, які містять словники, зачіпають ту сторону поняття, що відображає його різноманітні аспекти.

Існує ряд визначень цього поняття в юриспруденції, виділяють жертв катастроф, помсти, злочинів, інвентуальну жертву, латентну, потенційну та інші. Також є визначення жертви релігійної, політичної, ідеологічної боротьби, жертви обману, шантажу та багато інших. [9; 60]

Дослідник насильницької поведінки П.Р. Христенко дає таке визначення даному поняттю: жертва - це людина (сторона взаємодії), яка втратила значимі для неї цінності в результаті впливу на неї іншої людини (сторона взаємодії), групи людей, певної події чи обставин.

В теперішній час існує декілька розроблених вітчизняними науковцями класифікацій жертв насилля, однак до сьогодні не виведено єдиної. Проте всі вони поєднуються за такими аспектами: вік, статева приналежність, рольовий статус, морально-психологічні ознаки, тяжкість злочину який перенесла особа, ступінь провини жертви та інші характеристики.

Оскільки причиною більшості насильницьких актів є підходяща для цього поведінка самої жертви, актуальною є класифікація жертв в залежності від характеру їхньої поведінки:

1. Активні жертви. В цю групу входять особи, поведінка яких не пов`язана з нападом або поштовхом у формі конфліктного контакту, але спричинена їм шкода відбулась при їх активному сприянні.

2. Ініціативні жертви. В цю групу входять особи, поведінка яких призводить до нанесення їм шкоди.

3. Пасивні жертви. В цю групу входять жертви, що не виявляють опору, протидії насильнику з різних на те причин.

4. Некритичні жертви. До цієї групи входять особи, що демонструють необачність, невміння правильно оцінити життєві ситуації.

5. Агресивні жертви. Цю групу складають особи, поведінка яких заключається в нападі на інших членів суспільства. [2; 127]

Таким чином стає очевидним, що основні причини проявів насильства полягають у сприятливій для цього поведінці самої жертви та у колись травмованій, будь-якими діями, психіці насильника.

2.2 Заходи профілактики насилля та способи його уникнення

Розглядаючи соціальну профілактику як усвідомлену та спеціально організовану діяльність, можна виділити послідовний ряд її основних стадій:

- Стадія попередження, основною задачею якої є здійснення заходів, формуючих у людини соціально допустиму систему цінностей. Це дозволяє їй уникати таких форм поведінки і діяльності, які можуть ускладнити процес життєдіяльності її самої та найближчого оточення. Так, виховуючи дитину в гуманістичному направленні, батьки закладають основу для формування у неї в майбутньому широкого та повноцінного кола спілкування, можливостей легко сходитись з людьми та вибудовувати ефективну систему взаємодії з ними.

- Стадія запобігання-направлена на прийняття сучасних та ефективних заходів не допуску виникнення ситуації, що може спричинити ускладнення процесу життєдіяльності особи. Так, інформуючи населення про те, які дії є протиправними і якими наслідками вони можуть обернутися, ми попереджаємо акти насилля.

- Стадія присікання-використовуючи соціально допустимі способи, блокування форм діяльності і поведінки особи, які можуть призвести до виникнення негативних наслідків для неї самої, її найближчого оточення та суспільства в цілому. Саме на вирішення цієї задачі направлена існуюча в будь-якому суспільстві система законодавчих, моральних, педагогічних, адміністративних та інших санкцій, що карають за скоєння певних дій або не допускають їх повторення. [16; 72]

За рекомендаціями ВООЗ розрізняють наступні стадії профілактики насилля: первинну, вторинну і третинну профілактику. [16; 46]

Термін «первинна профілактика» застосовується до заходів, що направлені на все населення.

Термін «вторинна профілактика» означає заходи, направлені на тих то ще не переживав насилля над собою, але знаходиться в ситуації підвищеного ризику.

Термін «третинна профілактика» охоплює заходи втручання в випадках, коли акт насилля вже відбувся, і втручання направлене на надання допомоги і попередження повторення насилля в майбутньому.

Послідовна реалізація вказаних стадій соціальної профілактики припускає використання найрізноманітніших прийомів і методів діяльності. На сьогодні можна говорити про існування наступних методів соціальної профілактики:

- Медико-соціальні - спрямовані на створення необхідних умов для збереження прийнятного рівня фізичного і соціального здоров'я людини. До їх числа відносяться медико-соціальна просвіта, пропаганда здорового способу життя, медико-соціальний патронаж і тому подібне.

- Організаційно-адміністративні - створення системи соціального контролю, розробка відповідної правової і законодавчої бази, формування системи органів і установ для здійснення діяльності по соціальній профілактиці. До цієї групи методів відносяться соціальний контроль і соціальний нагляд, соціальне управління і соціальне планування та ряд інших.

- Правові - розробка і створення відповідної системи правових норм та правил поведінки й діяльності людей в усіх сферах соціального життя, створення ефективної і діючої системи контролю за виконанням цих норм і правил. До цієї групи методів відносяться правова просвіта, правовий контроль, правові санкції.

- Педагогічні - формування у різних соціальних суб'єктів соціально прийнятної системи цінностей, норм, стереотипів і ідеалів, підвищення рівня знань і розширення кругозору. До їх числа відносяться давно і добре всім відомі методи освіти, виховання і просвіти.

- Економічні - спрямовані на підтримку прийнятного і гідного рівня життя людини і створення необхідних умов для задоволення його матеріальних потреб. Найчастіше для вирішення таких завдань використовуються економічне стимулювання, економічне заохочення, економічні пільги і економічна підтримка і тому подібне

- Політичні - створення в суспільстві ефективної системи політичних прав, свобод, цінностей і орієнтирів, що дозволяють усім соціальним суб'єктам відстоювати свої інтереси в соціально прийнятних і допустимих рамках. [18; 79]

Соціальний ефект використання цих методів соціальної профілактики на практиці буде істотно вищий за умови їх комплексного використання, тобто при розробці і реалізації системи соціально-профілактичних заходів. Залежно від того, які цілі переслідуватимуть ці заходи, можна виділити наступні їх різновиди:

- Нейтралізуючі, спрямовані на припинення яких-небудь тенденцій, можливостей (наприклад, позбавлення батьків батьківських прав).

- Компенсуючі, метою яких є заповнення понесеної суб'єктом втрати (реабілітація постраждалого від насильства, в спеціальному реабілітаційному центрі).

- Застережливі, що дозволяють не допустити виникнення обставин, сприяючих соціальним або особовим відхиленням (вилучення дитини з сім'ї, що веде девіантний спосіб життя, штрафи за хуліганство, обмеження волі).

- Усуваючі, спрямовані на усунення подібних обставин.

- Контролюючі, сприяючі подальшому спостереженню за ефективністю соціально-профілактичних заходів. [12; 63]

Питання профілактики насилля, попередження його проявів має різноманітні аспекти. Один з них, той яким нам легше за все управляти-це віктимність потенційної жертви насилля.

Віктимність або віктимогенність - це набуті людиною фізичні, психічні або соціальні риси та ознаки, які підвищують вірогідність перетворитися на жертву (акту насилля, злочину, деструктивного культу). Віктимізація - це процес набуття віктимності, або іншими словами-це процес і результат перетворення людини в жертву. Віктимізація таким чином поєднує в собі і динаміку (реалізацію віктимності), і статику (реалізовану віктимність). Як відхилення від норм безпечної поведінки вона реалізується в сукупності соціальних (статусні характеристики рольових жертв і поведінкові відхилення від норм індивідуальної та соціальної безпеки), психічних (патологічна віктимність, страх перед злочинністю) і моральних (інтеріоризація віктимогенних норм, правил поведінки) проявів. [19; 69]

Віктимність можна як розвивати в собі, так і подолати. З точки зору профілактики бажаним є її подолання, тобто усунення тих рис, якостей, а іноді і звичок, що підвищують ймовірність опинитьсь на місці жертви.

За для уникнення можливості стати жертвою насилля кожен громадянин має бути обізнаним з рядом умов та обставин, при яких цей ризик значно зростає.

Фактори ризику:

1. Вживання алкоголю, наркотичних та психотропних засобів, все це притупляє інстинкт самозбереження (адекватну оцінку загрозливої ситуації), перешкоджає швидкій та усвідомленій орієнтації і діям.

2. 90% актів насилля скоюються в темний час доби. Не варто в нічний та вечірній час відвідувати малознайомі місця та заклади.

3. Ексцентрична та викликаючи поведінка, надто яскравий одяг та макіяж можуть стати зовнішнім фактором, що викличе насильницькі наміри.

4. Спілкування з малознайомими людьми.

5. Прояви агресії в сторону інших осіб. [12; 75]

Таким чином, незважаючи на складність роботи по соціальній профілактиці, життя постійно переконує, що легше і з набагато меншими витратами для суспільства і особи не допустити можливих відхилень в поведінці і діяльності соціального суб'єкта, чим потім боротися і долати виниклі негативні і несприятливі наслідки.

Розвиток сучасного суспільства дає гарну можливість науковцям для вивчення природи, причин та наслідків такого соціально негативного й небезпечного явища як насилля.

Головним інструментом для аналізу насильницьких актів стають емоції. Дані отримані з різноманітних галузей науки, таких як фізіологія, психологія, фізіогноміка та інші, дають можливість спростувати поширений стереотип про те, що головними рушійними силами насильницьких дій є злість та гнів. Опираючись на отриману при аналізі інформацію спеціалісти дійшли висновку, що головною емоцією яка керує насильником є страх. Він може виражатися у виразі обличчя або поставі, тембрі та силі голосу. Однак, справжні насильники вправно маскують свій страх та напругу.

Насправді подібні емоції переживають обидві сторони акту насилля, «насильник» та «жертва», однак вся різниця полягає в тому, що насильник оволодів прийомами домінування. Отже, можна зробити висновок, що особа яка чинить насильство не сильніша за свою жертву, також відчуває страх, але вона вчасно приховала свої емоції та змогла підкорити власній волі людину, яка не володіє прийомами домінування.

Причини насилля майже завжди заключаються в підсвідомості його суб`єктів. Найпоширенішими з них є отримані в минулому особи психічні та емоційні травми, недоліки або прогалини у сімейному виховинні та освітньому процесі, вплив екстремальної ситуації, в якій знаходиться особа, на її свідомість та інші.

За для уникнення скоєння нових актів насилля спеціалістами з даного питання були розроблені профілактичні заходи, що дають змогу попередити прояви насильницької поведінки, а як наслідок і шкоду завдану нею.

Розрізняють наступні стадії пофілактики насилля: первинну, вторинну і третинну профілактику.

Загальна соціальна профілактика цього негативного явища здійснюється на таких стадіях: попередження, запобігання, присікання.


Подобные документы

  • Український варіант проблеми насильства над жінкою та дитиною в сім'ї. Домашнє насилля, його особливості та види. Соціально-психологічні характеристики жінок та дітей-жертв сімейного насилля. Методи соціальної роботи з жертвами сімейного насилля.

    творческая работа [28,6 K], добавлен 05.04.2008

  • З’ясування наслідків зґвалтувань на особистість жінки. Посттравматичні стресові розлади. Порівняння психологічних особливостей жінок, що зазнали і що не зазнали сексуального насилля. Розробка рекомендацій щодо реабілітації жертв сексуального насилля.

    дипломная работа [164,6 K], добавлен 25.03.2011

  • Особливості сексуального насильства у межах посттравматичного стресового розладу. Загальні поняття про посттравматичні стресові розлади. Психологічні наслідки зґвалтувань для жінки. Рекомендації щодо реабілітації жінок, які зазнали сексуального насилля.

    дипломная работа [180,7 K], добавлен 16.02.2011

  • Основні новоутворення у підліткововому віці. Міжнародне дослідження впливу Інтернет мереж на цінності сучасної молоді. Психосексуальний розвиток підлітків. Лібералізація ціннісних уявлень. Віртуальне хижацтво, порнографія, насилля, інформаційна небеспека.

    дипломная работа [118,3 K], добавлен 10.06.2014

  • Види соціальних конфліктів та причини їх виникнення. Методи та форми профілактики і запобігання конфліктів в організації. Експериментальне дослідження вивчення технологій соціальної роботи по профілактиці конфліктів в організаціях соціальної сфери.

    дипломная работа [789,6 K], добавлен 26.07.2011

  • Необхідність ситуаційного аналізу поводження в ході консультаційної роботи при спробах пояснити труднощі, які людина зазнає у формальному й неформальному спілкуванні. Мета, правила, елементи та роль соціальної ситуації, послідовність поведінкових актів.

    реферат [25,3 K], добавлен 18.10.2010

  • Поняття соціальної парадигми, її сутність і особливості, місце в сучасній психології, історія розвитку. Аналіз сучасної соціальної парадигми в контексті освіти, її застосування та вплив на загальний стан молоді в умовах загальноосвітньої середньої школи.

    курсовая работа [34,5 K], добавлен 18.02.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.