Особливості самооцінки в юнацькому віці

Проблема самооцінки та її розвитку у психології. Психологічний аспект вивчення самооцінки як наукового феномену. Дослідження особливостей структури самооцінки в учнів старшого шкільного віку. Особливості адекватності самооцінки у курсантів-студентів.

Рубрика Психология
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 10.01.2016
Размер файла 347,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Зміст

  • Вступ
  • Розділ 1. Проблема самооцінки та її розвитку у психології
  • 1.1 Психологічний аспект вивчення самооцінки як наукового феномену
  • 1.2 Функції та структура самооцінки
  • 1.3 Особливості розвитку самооцінки в юнацькому віці
  • Висновки до 1 розділу
  • Розділ 2. Дослідження особливостей структури самооцінки в учнів старшого шкільного віку
  • 2.1 Організація та методики дослідження
  • 2.2 Дослідження часткової самооцінки у курсантів-студентів
  • 2.3 Дослідження особливостей адекватності самооцінки у курсантів-студентів
  • Висновки до розділу 2
  • Висновки
  • Список використаних джерел

ВСТУП

Актуальність дослідження. Сучасний етап розвитку суспільства характеризується соціальними змінами, кризовим станом і, таким чином, активно впливає на все життя особистості. Юність - період життя людини між дитинством і зрілістю. Наступ юності пов'язано з вираженими змінами в будові тіла і фізіології, мисленні і емоціях, моралі і соціального життя, а тому даний період дуже складний і має особливу значимість. Цей час істотних змін і для юнаків та їхніх батьків.

На цьому етапі розвитку людини необхідно актуалізується потреба в активному ставленні ставленні до себе, в самостійній побудові шикуванні власної оцінки своїх досягнень в поведінці, діяльності, перш за все передусім учбовій, і в прагненні діяти на основі цієї оцінки. На процес формування самооцінки юнаків впливають результати власної діяльності, оцінка з боку значущих дорослих (батьків, викладачів) та ровесників. Враховуючи чутливість юнаків до впливів сучасного соціуму, виникає необхідність у дослідженні психологічних особливостей структури самооцінки у осіб юнацького віку.

У вітчизняній психологічній літературі, велика увага приділена проблемам самооцінки дитини, підлітка, молодої людини та дорослої людини. Проблема розвитку самооцінки, структури, функцій, обговорюються в роботах С.Л. Рубінштейна, Р.Д. Азімової, В.В. Століна, Р.Х. Шакурова та інших вчених- психологів. Незважаючи на велику кількість досліджень, що стосується проблеми психологічних особливостей структури самооцінки у юнацькому віці, ця проблема і зараз є однією з актуальних проблем в психології.

Актуальність цієї проблеми обумовлена постійною зміною соціальних умов розвитку юнаків. Життя сучасних юнаків значною мірою відрізняється від життя їх однолітків у минулому. Крім того, в сучасній психології до теперішнього часу є актуальним дослідження самооцінки та її місця в структурі самосвідомості.

Усе сказане і зумовило вибір теми дослідження «Особливості самооцінки в юнацькому віці».

Об'єктом дослідження є вивчення особистісної самооцінки людини юнацького віку на прикладі курсантів-студентів НУЦЗУ.

Предметом роботи є особливості визначення рівня самооцінки на прикладі курсантів-студентів першого курсу НУЦЗУ.

Мета роботи визначити рівень самооцінки людини юнацького віку на прикладі курсантів-студентів першого курсу НУЦЗУ.

Зазначена мета передбачає вирішення наступних конкретних завдань:

1. Розглянути поняття про я-концепцію та її психологічну структуру.

2. Проаналізувати особливості самооцінки в юнацькому віці.

3.Визначити відмінності я-концепції у курсантів-студентів НУЦЗУ.

У нашому дослідженні використовувався метод теоретичного аналізу психолого-педагогічної літератури а далі а контент аналіз поняття самооцінка а методики самооцінки а статичні методи.

Структура курсової роботи. Робота складається з таких частин: вступ, основна частина (складається з двох розділів), висновки, список літератури (19 джерел). 1 малюнок, 2 діаграми, 3 таблиці.

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначається предмет дослідження, його об'єкт, мета і завдання. Вказується методологічна основа роботи.

Перший розділ висвітлює теоретичний матеріал досліджень самооцінки курсанта-студента.

Друга розділ складається з теоретичної методики дослідження та практичної її реалізації.

РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМА САМООЦІНКИ ТА ЇЇ РОЗВИТКУ У ПСИХОЛОГІЇ

1.1 Психологічний аспект вивчення самооцінки як наукового феномену

Починаючи з епохи Відродження ставлення до проблеми самопізнання і самооцінки розвивалося та змінювалося, як и сама психологічна наука. Леонардо да Вінчі говорив про те, що “людина є моделлю світу”. Самопізнання він розглядав як компонент самовизначення.

У європейській філософії XVII - XVIII ст. самооцінка є складовою більш широкого питання про те, в чому полягає особистість. Вона цікавила філософів переважно у двох аспектах: як цінність особистості та засіб її самореалізації. Виходячи з проведеного аналізу, можна сказати, що у Декарта самооцінка - абстрактний суб'єкт пізнання; у Локка - внутрішнє почуття; у Юма - сукупність змінюючих один одного самовідчуттів; у Фіхте - загальний суб'єкт діяльності; Кант зв'язував самооцінку з моральним ідеалом; Гегель розглядав самооцінку як підвищення від одиничного до загального; Фейєрбах відновлював у правах почуттєво-тілесну природу “Я”, підкреслюючи одночасно його діалогічність; Маркс ставив індивідуальне “Я” у зв'язок з конкретним процесом життєдіяльності індивіда, а через нього - з усією сукупністю суспільних відносин, продуктом та суб'єктом яких є індивід. “Я” ставало вузловою точкою перетворення соціального в індивідуального та навпаки [14].

Самооцінка є одна з істотних умов, завдяки чому індивід стає особистістю. Вона формує в індивіда потребу відповідати не тільки рівнем, оточуючих, але й рівнем власних особистісних оцінок. Правильно сформована самооцінка виступає не просто як знання самого себе, не як сума окремих характеристик, а як певне ставлення до себе, передбачає усвідомлення особистості як деякого стійкого об'єкта.

Самооцінка є центральною ланкою довільної саморегуляції, визначає напрямок і рівень активності людини, її ставлення до світу, до людей, до самого себе. Являє собою складний по психологічній природі феномен. Вона включена в безліч зв'язків і відносин з усіма психічними якостями особистості і виступає в якості важливої детермінанти всіх форм і видів її діяльності та спілкування. Витоки вміння оцінювати себе закладаються в ранньому дитинстві, а розвиток і вдосконалення відбувається протягом усього життя людини.

Самооцінка дозволяє зберегти стійкість особистості незалежно від мінливих ситуацій, забезпечуючи можливість залишатися самим собою. В даний час очевидним є вплив самооцінки юнацького віку на їхню поведінку та міжособистісні контакти [10, c. 2].

Проблематика самооцінки широко вивчається сучасною психологічною наукою і практикою: розроблено визначення даного поняття, підходи до її теоретичного вивчення, є певні відомості по видах і рівнях розвитку самооцінки, створені діагностичні методики, спрямовані на її дослідження. Згідно психологічного словника, самооцінка - оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. Належачи до ядра особистості, самооцінка є важливим регулятором її поведінки. Від самооцінки залежать взаємовідносини людини з оточуючими, його критичність, вимогливість до себе, відношення до успіхів та невдачам. Самооцінка впливає на ефективність діяльності людини і подальший її розвиток [18].

В сучасній психології існує ряд теоретичних підходів, пов'язаних з проблемою самооцінки, з природою її формування та розвитку.

Вітчизняна наука в контексті фундаментальних положень теорії Л.С. Виготського розглядає самооцінку, як компонент самосвідомості особистості в концепції діяльності і спілкування: «Всі процеси самосвідомості носять опосередкований характер оскільки вони розвиваються в діяльності людини і її спілкування з іншими людьми» [4, c. 174]. В роботах дослідників радянського періоду (С.Л. Рубінштейна, В.В. Століна, Р.Д. Азімової Р.Х. Шакурова) в загальнотеоретичному і методологічному аспектах питання про становлення самосвідомості і самооцінки проаналізоване в контексті розвитку самооцінки особистості. Дані автори розуміють самооцінку, як складний і багатогранний компонент самосвідомості (складний довготривалий процес опосередкованого пізнання себе, пов'язаний з рухом від одиничних, ситуативних образів через інтеграцію схожих ситуативних образів в цілісне утворення - розуміння особистого), що є прямим вираженням оцінки інших осіб, що беруть участь у розвитку особистості [1, 2, 8].

Таблиця 1.1

Визначення поняття самооцінки вченими-психологами

Автор

Поняття самооцінки

В.В. Столін

Самооцінка - це усвідомлення власної ідентичності незалежно від мінливих умов [11].

С.Л. Рубінштейн

Самооцінка - це поняття, яке виражає фундаментальні властивості особистості та разом з іншими факторами відображає її направленість та активність [11].

Р.Д. Азімова

Самооцінка - це постійно діюча система, що визначає позитивну і негативну сторону намірів і вчинків особистості. Вища форма саморегулювання на основі самооцінки полягає в своєрідному творчому відношенні до власної особистості - в прагненні змінити, поліпшити себе і в реалізації цього прагнення [17].

Р. Х. Шакуров

Самооцінка - це основа прояву таких властивостей особистості як самолюбство, гордість, самоповага, совість та пихатість [17].

Б.Г. Ананьєв

Самооцінка - це центральна ланка довільної саморегуляції, яка визначає напрямок і рівень активності людини, її відношення до світу, до людей, до самого себе [9].

М.І. Лісіна

Самооцінка - це породження двох різних за природою психологічних утворень: загальної самооцінки і конкретної самооцінки. Конкретна самооцінка у своєму походженні пов'язана з розвитком конкретних видів діяльності, в той час як загальна самооцінка виникає в перші місяці життя в процесі спілкування дитини з дорослими [7].

Отже, аналізуючи праці вітчизняних психологів (Б.Г. Ананьєв, М.І., С.Л. Рубінштейн, В.В.Століна, Р.Д. Азімова, М.І. Лісіна, Р. Х. Шакуров та ін.), можна сказати, що самооцінка - це оцінка себе людиною за окремою властивостью або власних можливостей спроможностей в цілому. Самооцінка в значній мірі зумовлює соціальну адаптацію особистості, є регулятором поведінки та діяльності, акумулює весь життєвий досвід людини.

Крім того, у роботах вітчизняних психологів показано вплив самооцінки на пізнавальну діяльність людини (сприйняття, уява, рішення інтелектуальних задач) і місце самооцінки в системі міжособистісних відносин, визначені

прийоми формування адекватної самооцінки, а в випадку її деформації - її перетворень шляхом виховних впливів на особистість [18].

У сучасній психології вивчення самооцінки вводиться в рамки більш широкої конструкції, іменованої Я-концепцією. Описову складову Я-концепції часто називають образом Я або картиною Я. Складову, пов'язану з відношенням до себе або до окремим своїм якостям, називають самооцінкою чи прийняттям себе».

Описуючи самих себе, ми в словах намагаємося висловити основні характеристики нашого звичного самосприйняття. До них відносяться будь-які атрибутивні, рольові, статусні, психологічні характеристики індивіда, опис його майна, життєвих цілей і т. п. Всі вони входять в образ Я з різною питомою вагою - одні представляються індивіду більш значущими, інші - менш. Такого роду самоопис - це спосіб охарактеризувати неповторність кожної особистості через поєднання її окремих рис. Автор фіксує в Я-концепції не тільки її когнітивну складову, але і емоційно-оцінну та потенційну поведінкову [15, c. 12].

Таким чином, самооцінка має комплексний характер, оскільки розповсюджується на різні появи особистості - інтелект, зовнішні дані, успішність у спілкуванні тощо. Вона також є динамічною, так як може змінюватись впродовж життя.

1.2 Функції та структура самооцінки

У реальному житті людини самооцінка функціонує як на свідомому, так і несвідомому рівнях. Становлення самооцінки психологи пов'язують з проявом у людини таких почуттів як компетентність, власна гідність, впевненість у собі, з розвитком потреби у знаннях. Психологи розглядають самооцінку як психічну систему, яка функціонує на різних рівнях. Людина виступає для самого себе як особливий об'єкт пізнання. Пізнання себе включено в ще більш широкий процес пізнання зовнішнього світу і здійснюється у неперервному взаємовідношенні людини зі світом. Як складне психологічне явище самооцінка не може бути ізольованою від всіх інших проявів психічного життя людини: вона пов'язана з його мисленням, пам'яттю. Одним із завдань нашого дослідження є визначення структури самооцінки та її функцій у розвитку особистості юнака. Можна виділити такі функції самооцінки: мотиваційну, орієнтаційну, регулятивну і рефлексивну. Мотиваційна функція самооцінки виявляється у вигляді мотивів, цілей, ідеалів, які виражають причини діяльності особистості. Орієнтаційна функція - успішна орієнтація юнаків системі самооцінки, яка неможлива без знання норм і еталонів самооцінки. Регулятивна функція самооцінки полягає у мобілізації людиною своїх сил, реалізації прихованих можливостей, творчого потенціалу. Рефлексивна функція самооцінки виявляється не тільки в знанні і розумінні суб'єктом самого себе, але й в з'ясуванні того, як інші розуміють “рефлексуючого”, його особистісні якості. Аналіз літератури показує, що в науковій літературі не існує єдиних позицій щодо розгляду структури самооцінки. Спільним для окремих авторів є виділення когнітивного та емоційно-ціннісного компонентів. Взаємодія когнітивного та емоційного компонентів можлива у таких варіантах: високий рівень розвитку когнітивного компоненту може виявлятися як і в адекватно високому задоволенні собою, так і неадекватно низькому. Але при цьому зберігається рефлексивно критичне ставлення особистості до себе [14].

Рис.1.1 Компоненти структури самооцінки [16]

О. Федоренко виділяє наступні шляхи оцінювання себе індивідом:

· Оцінка зіставленням рівня домагань з об'єктивними результатами своєї діяльності.

· Оцінка через порівняння себе з іншими. Оцінюючи себе, індивід свідомо або мимоволі порівнює себе з іншими з огляду не тільки на власні досягнення, але й на соціальну ситуацію в цілому; оцінка шляхом інтеріоризації чужих оцінок.

Уявлення людини про себе багато в чому залежить від того, як оцінюють її інші. Під впливом позитивної думки самооцінка підвищується, негативної - знижується; оцінка через порівняння себе із самим собою; оцінка себе через порівняння образів «Я-реального» і «Я-ідеального» [13].

Можна також запропонувати структуру, яка включає такі компоненти: когнітивний, мотиваційно-ціннісний, практично-діяльнісний. В основу когнітивного компоненту покладено знання людини про себе, вони можуть бути ситуативними і стійкими, позитивними і негативними. Мотиваційно-ціннісний компонент характеризується позитивним ставленням до процесу самооцінювання, потребою пізнання власного “Я”, його позитивних і негативних характеристик, прагненням досягати успіху в спільній діяльності Таким чином самооцінка являє собою складний за своєю психологічною природою феномен. Вона пов'язана численними зв'язками і відношеннями з усіма психічними утвореннями [14].

Виділяються два умовні рівні самопізнання. На першому рівні самопізнання здійснюється у межах відношення, “Я - інша людина”. Якраз основну інформацію про себе людина одержує шляхом співвіднесення, порівняння самого себе з іншими людьми. На цьому рівні самопізнання виникають різноманітні образи себе і власної поведінки (у безпосередньому зв'язку із конкретною ситуацією). Відповідно на цьому рівні самопізнання знання про себе мають ситуативний характер. Найважливіші внутрішні прийоми самопізнання, що використовуються особистістю на даному рівні, самосприйняття та самоспостереження.

На другому рівні самопізнання відбувається у межах відношення Я - Я. Тут особистість в основному оперує готовими знаннями про себе, що були одержані у різний час і у різних ситуаціях. Це знання про себе узагальнюється й залежно від індивідуальних особливостей та індивідуалізованого перебігу самопізнання можна розрізняти більш чи менш глибокий, інтенсивний, розгорнутий процес пізнання самого себе. Найважливіший механізм даного рівня - самоосмислення та самоаналіз, що ґрунтується на самоприйнятті та самоспостереженні.

Самооцінка може бути адекватною, завищеною і заниженою. При сильних відхиленнях від адекватної самооцінки особистість може відчувати психологічний дискомфорт і внутрішні конфлікти. Сумніше за все те, що людина часто не усвідомлює дійсних причин цих явищ і шукає причини поза себе.

При завищеній самооцінці людина має таке уявлення про себе як особистість:

- набуває комплекс вищості («я самий правильний»), або комплекс («я краще всіх»);

- має ідеалізоване уявлення: про себе, про свої здібності і можливості, про своє значення для справи і для оточуючих людей (прагнучи жити відповідно до цього ідеального «Я», часто породжує нічим не виправдані претензії очікування домагання з іншими людьми; адже, як говорив Ф. Ларошфуко, нема кращого способу потрапити в халепу, ніж вважати себе кращим за інших);

При явно заниженою самооцінці людина:

· як правило, не упевнена в собі, сором'язлива, нерішуча, надмірно обережна;

· більш гостро потребує підтримки і схвалення оточуючих, залежить від них;

· конформна, легко піддається впливу інших людей, необдумано йде у них на поводу;

· страждаючи комплексом неповноцінності, прагне самоствердитися, (іноді - будь-якою ціною, що приводить його до нерозбірливості у засобах досягнення своїх цілей), гарячково надолужити згаяне, довести всім (і насамперед самому собі свою значимість, що він чогось вартий);

· ставить перед собою більш низькі цілі, ніж може досягти;

· нерідко йде в свої неприємності і невдачі, перебільшуючи їх роль у своєму житті;

· дуже вимогливий до себе і оточуючих, надмірно самокритичний, що нерідко призводить до замкнутості, заздрості, підозрілості, мстивості і навіть жорстокості;

· стає часто занудою, доводить оточуючих дрібницями, викликаючи конфлікти як у сім'ї, так і на роботі;

· має характерний зовнішній вигляд: голова трохи втягнута в плечі, хода нерішуча, як би вкрадлива, при розмові часто очі відводить убік.

Адекватність самооцінки визначається співвідношенням двох протилежних психічних процесів в людині:

- пізнавального, сприяє адекватності;

- захисного, що діє в напрямку, зворотному дійсності [12].

Таким чином, залежно від об'єкту оцінювання або за ступенем узагальненості, самооцінка існує в загальній та часткових формах. При загальній самооцінці об'єктом самооцінювання є особистість в цілому, а часткові самооцінки спрямовані на оцінку особистістю конкретний власних якостей, рис, властивостей, психічних станів, здібностей у певному виді діяльності. Загальна самооцінка в юнацькому, включаючи в себе когнітивний та емоційний компоненти, повинна бути пов'язаною з частковими самооцінками тих рис, які виявляються в спілкуванні, провідному виді діяльності та у ставленні до себе та інших.

1.3 Особливості розвитку самооцінки в юнацькому віці

Юність - важливий етап розвитку людини, який лежить між дитинством і дорослістю. Перехід від дитинства до дорослості зазвичай підрозділяється на два етапи: підлітковий вік та юність (юність відповідно поділяється на ранню і пізню).

Рання юність - в буквальному розумінні слова буквально «третій світ світ », що існує наявний між дитинством і дорослістю. Біологічно це період фізичного дозрівання. Більшість дівчат і значна частина частка хлопців юнаків вступають в нього вже постпубертатними, на його частку долю випадає завдання задача численних багаточисельних «доробок» і усунення диспропорцій, які обумовлені нерівномірністю дозрівання. Подальший дальший фізичний розвиток можна розглядати розглядувати вже як те, що належить до циклу дорослості.

Поняття «юність» означає значить фазу переходу від залежного дитинства до самостійної і відповідальної дорослості, що припускає передбачає з одного боку завершення фізичного, зокрема статевого дозрівання, а з другого - досягнення соціальної зрілості.

Головне психологічне придбання надбання ранньої юності - відкриття відчиняти свого внутрішнього світу. Для юнака юнака зовнішній фізичний світ - тільки лише одна з із можливостей спроможностей суб'єктивного досвіду досліду , осереддям якого є з'являється він сам. Знаходячи здатність здібність занурюватися в себе, в свої переживання вболівання , юнак юнак заново заново відкриває відчиняє цілий світ нових емоцій, красу вроду природи, звуки музики. Відкриття відчиняти свого внутрішнього світу - радісна подія, що хвилює. Але та воно викликає спричиняє і багато тривожних, драматичних переживань вболівання . Разом з усвідомленням своєї унікальності, неповторності, несхожість на інших приходить відчуття почуття самоти самітності .

Французькі психологи (Б. Заззо і ін.) розрізняють підлітковий підліток «важкий скрутний вік » і «кризу юності», пов'язаний з виробленням світогляду , рішенням питання про сенс зміст життя, вибором професії. В цей період відбувається походить зростання зріст самоповаги, слабшає соромливість, стійкими стають самооцінки.

Самооцінка часто служить засобом коштом психологічного захисту. Бажання мати позитивний образ зображення « Я » нерідко незрідка спонукає індивіда перебільшити свою гідність і зменшити умаляти недоліки нестачі . В цілому загалом адекватність самооцінок з із віком підвищується. Самооцінка дорослих по більшості показників реалістичніші і об'єктивніші, чим юнацькі, а юнацькі - чим підліткові підліток . Але та ця тенденція є з'являється неоднозначною. Оцінюючи оцінювати свої математичні здібності, старшокласник може дорівнювати рівнятися на усереднену шкільну оцінку або порівнювати себе з із товаришами по класу, слабкішими слабими або сильнішими. Не знаючи еталону, що мається на увазі, і ситуації, в якій проводиться виробляє самооцінка, неможливо судити про її адекватність або помилковість. Крім того, різні якості мають для особи особистості неоднакове значення. Підліток може, наприклад, вважати себе за естетично нерозвиненого, що аніскільки ніскільки не погіршує його загального спільного самопочуття, оскільки тому що він не зраджує зрадив цій якості великого значення. І навпаки, хлопець юнак вважає себе за талановитого фізика, а його самоповага тим ні менш украй надто низька, оскільки тому що ґрунтується не на інтелектуальних , а на комунікативних властивостях.

Надзвичайно важливий поважний компонент самосвідомості - самоповага. Це поняття багатозначне многозначне , але та воно має на увазі і задоволеність собою, і ухвалення прийняття себе, і відчуття почуття власної гідності чесноти , і позитивне відношення ставлення до себе, і злагодженість свого наявного готівкового і ідеального « Я ».

Самоповага - це особиста особова ціннісна думка, виражена виказувати в установках індивіда до себе. Залежно від того, чи йде мова про цілісну самооцінку себе як особи особистості або про яких - небудь окремо виконуваних соціальних ролях, розрізняють загальну спільну і приватну самоповагу. Оскільки висока самоповага асоціюється з із позитивними, а низька - з із негативними заперечними емоціями, мотив самоповаги - це «особиста особова потреба максимізувати переживання вболівання позитивних і мінімізувати переживання вболівання негативних заперечних установок по відношенню до себе».

Висока самоповага зовсім не синонім зазнайства, зарозумілості і несамокритичності. Людина з із високою самоповагою вважає себе не гірше за інших, вірить в себе і в те, що може подолати здолати свої недоліки нестачі . Низька самоповага, навпаки, припускає передбачає стійке відчуття почуття неповноцінності, збитковості, що надає робить украй надто негативну заперечну дію на емоціональне самопочуття і соціальну поведінку особи особистості .

Юнаки юнаки з із низькою самоповагою особливо чутливі до всього, що як - то зачіпає їх самооцінку. Вони хворобливіше інших реагують на критику, сміх, осуд. Їх більше турбує непокоїть погана думка про них оточуючих. Вони хворобливо болючий реагують, якщо у них щось не виходить в роботі або вони виявляють в собі якийсь недолік нестача . Внаслідок цього багатьом з із них властива сором'язливість, схильність до психічної ізоляції, відходу догляду від дійсності в світ мрії, причому цей відхід догляд зовсім не добровільний. Чим нижче рівень самоповаги особи особистості , тим вірогідніше, що вона страждає від самоти самітності . У спілкуванні з із іншими такі люди відчувають почувають себе ніяково невмілий , вони заздалегідь наперед упевнені, що оточують про них поганої думки. Понижена самоповага і комунікативні труднощі знижують їх соціальну активність. Люди з із низькою самоповагою беруть значно меншу участь в суспільному громадському житті. Поставивши перед собою мету ціль , вони не особливо сподіваються надіються на успіх, вважаючи лічити , що у них немає для цього необхідних даних. Люди з із високою самоповагою більш самостійні надихають . Є наявний також цікаві , хоча і не цілком сповна однозначні дані про наявність зв'язку між самоповагою і відношенням ставленням до інших людей: людина, що позитивно відноситься до себе, зазвичай звично «приймає» і що оточують, тоді як негативне відношення ставлення до себе часто поєднується сполучається з із негативним заперечним , недовірливим або недоброзичливим відношенням ставленням до інших людей. Люди з із високою самоповагою значно більше задоволені своїм життям. Низька самоповага - один з характерних вдача супутників депресії [5,6].

Таким чином, логіка розвитку самосвідомості така, що на певній віковій стадії у людини необхідно актуалізується потреба в активному відношенні ставленні до себе, в самостійній побудові шикуванні власної оцінки своїх досягнень в поведінці, діяльності, перш за все передусім учбовій, і в прагненні діяти на основі цієї оцінки.

ВИСНОВКИ ДО 1 РОЗДІЛУ

1. Під терміном самооцінка мається на увазі оцінка себе людиною по окремій властивості або власних можливостей спроможностей в цілому загалом . Слід зазначити, що слід відзначити, що ні у вітчизняній, ні в зарубіжній літературі немає загальноприйнятого визначення даного концепту.

Існуючі визначення вказаного конструкта можна розділити на три класи: 1) самооцінка розглядається розглядує як когнітивна підструктура, образу зображення Я;

2) оцінка себе є емоційно емоціональний - ціннісним ставленням ставленням індивіда до себе (дане трактування є з'являється вельми дуже поширеним у вітчизняній і зарубіжній психології);

3) самооцінка розуміється як критична позиція суб'єкта по відношенню до свого потенціалу.

2. Залежно від об'єкту оцінювання або за ступенем узагальненості, самооцінка існує в загальній та часткових формах. При загальній самооцінці об'єктом самооцінювання є особистість в цілому, а часткові самооцінки спрямовані на оцінку особистістю конкретний власних якостей, рис, властивостей, психічних станів, здібностей у певному виді діяльності. Загальна самооцінка в юнацькому віці, включаючи в себе когнітивний та емоційний компоненти, повинна бути суттєво пов'язаною з частковими самооцінками тих рис, які виявляються в спілкуванні, яке є дуже значущим для юнаків та у ставленні до себе та інших.

Чинниками розвитку самооцінки як складової самосвідомості є:

- результати власної діяльності;

- оцінки дорослих;

- оцінки ровесників.

3. Юність - важливий етап дозрівання і розвитку людини, який лежить між дитинством і дорослістю. Перехід від дитинства до дорослості зазвичай звично підрозділяється на два етапи: підлітковий підліток вік і юність.

Юність - це значить фаза переходу від залежного дитинства до самостійної і відповідальної дорослості, що припускає передбачає з одного боку завершення фізичного, зокрема статевого дозрівання, а з другого - досягнення соціальної зрілості. Головне психологічне придбання надбання ранньої юності - відкриття відчиняти свого внутрішнього світу. На цьому етапі розвитку людини необхідно актуалізується потреба в активному ставленні ставленні до себе, в самостійній побудові шикуванні власної оцінки своїх досягнень в поведінці, діяльності, перш за все передусім учбовій, і в прагненні діяти на основі цієї оцінки.

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ СТРУКТУРИ САМООЦІНКИ В УЧНІВ СТАРШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

2.1 Організація та методики дослідження

Юність - важливий етап дозрівання і розвитку людини, який лежить між дитинством і дорослістю. Це значить фаза переходу від залежного дитинства до самостійної і відповідальної дорослості, що припускає передбачає з одного боку завершення фізичного, зокрема статевого дозрівання, а з другого - досягнення соціальної зрілості. Головне психологічне придбання надбання ранньої юності - відкриття відчиняти свого внутрішнього світу. На цьому етапі розвитку людини необхідно актуалізується потреба в активному ставленні ставленні до себе, в самостійній побудові шикуванні власної оцінки своїх досягнень в поведінці, діяльності, перш за все передусім учбовій, і в прагненні діяти на основі цієї оцінки. На процес формування самооцінки юнаків впливають результати власної діяльності, оцінка з боку значущих дорослих (батьків, викладачів) та ровесників.

Самооцінка - це складне утворення, в структурі якої виділяють часткову та загальну самооцінки. Часткові самооцінки відображають оцінку суб'єктом своїх конкретних проявів і якостей. Загальна самооцінка - ієрархизована система часткових самооцінок, які знаходяться в динамічному взаємозв'язку між собою. Загальна та часткова самооцінки характеризуються набором показників, представлених у виді опозицій: адекватна - неадекватна, висока - низька, стійка - нестійка самооцінка[8].

Дослідження проводилось на базі Національного університету цивільного захисту України. У дослідженні брали участь курсанти-студенти 1-го курсу психологічного факультету в кількості 30 чоловік.

У ході дослідження були використані такі методи та методики:

- методи збору емпіричних даних (методика Дембо - Рубінштейн, методика С.А.Будассі).

Для дослідження часткової самооцінки (ЧС) застосовувалась методика Дембо - Рубінштейн. Під ЧС розуміються оцінки часткових, конкретних проявів і якостей індивіда. Провідна роль у цій системі приділяється ЧС по найбільш значущім для особистості якостям. Виділення в ході дослідження значущих для випробуваних якостей, за якими він буде себе оцінювати, дозволяє не тільки виявити показники окремих ЧС, але ЧС як системи. Основні показники ЧС, що можуть бути виявлені за допомогою цієї методики: висота, диференційованість та обґрунтованість.

Мною проводилася процедура дослідження:

випробуваним пред'являється набір шкал у вигляді бланків із зображенням вертикальних ліній довжиною 10 см. Шкали мають трохи помітну точку посередині, проставлену з метою уникнути помилки окоміру. Кожна лінія має свою назву.

Кожна людина оцінює свої здібності, можливості та характер. Умовно цю оцінку можна зобразити у вигляді вертикальної лінії, нижня точка якої вказує на саму низьку самооцінку, а верхня - на високу. У бланку зображено 7 таких ліній, де перша лінія (здоров'я) є пробною.

Піддослідному потрібно було оцінити себе по кожному з запропонованих якостей, сторін особистості і рискою (-) відмітивши на кожній лінії свою самооцінку. Після цього треба було відмітити, яким повинна бути ця якість, сторона особистості, щоб піддослідний був задоволений собою, відчуваючи гордість за себе. Відмітивши це на кожній лінії знаком (х).

Дослідження проводилось індивідуально. Час на виконання завдання не обмежувався.

Обробка та інтерпретація результатів:

Там де риска (-) та знак (х) співпадають в одному у тому ж місці:

0-1 разів - низька самооцінка;

2-4 разів - середня самооцінка;

5-6 разів - висока самооцінка;

Також з метою визначення адекватної самооцінки досліджуваних була використана методика С.А. Будассі.

Наводимо інструкцію виконання до методики С.А. Будассі

Інструкція № 1: Вам пропонується список з 48 слів, що позначають властивості особистості, з яких Вам необхідно вибрати 20, найбільшою мірою характеризують еталонну особу (назвемо її "мій ідеал") у Вашому уявленні. Природно, що в цьому ряду можуть знайти місце і негативні якості.

Інструкція №2: З двадцяти відібраних властивостей особистості Вам необхідно побудувати еталонний ряд d1 в протоколі дослідження, де на перших позиціях розташовуються найбільш важливі, з вашої точки зору, позитивні властивості особистості, а останніми - найменш бажані, негативні (20-й ранг - найбільш приваблива якість, 19-й - менше і аж до 1 рангу). Стежте, щоб ні одна оцінка-ранг не повторювалася двічі. Таким чином, відбувається оцінка ідеального, еталонного списку.

Після виконання цього завдання, частину бланку з графою d1 підгортають, щоб оцінки не було видно. Перед згинанням бали перевіряють на наявність повторів і надають інструкцію №3.

Інструкція №3: Тепер справа, в графі d2, відмітьте оцінкою 20-ту якість, яка на вашу думку, більш за все виражена у Вас оцінку (20-й ранг - якість, властива Вам найбільшою мірою, 19-й - якість, характерна для Вас дещо менше, ніж перше, і так аж до 1 рангу) Оцінки не повинні повторюватися.

Це, так званий, реальний ряд. Згодом бланк перевіряють на помилки.

Обробка результатів:

Мета обробки результатів - визначення зв'язку між ранговими оцінками якостей особистості, що входять до вистави "Я ідеальне" і "Я реальне". Міра зв'язку встановлюється за допомогою коефіцієнта рангової кореляції. Щоб вирахувати коефіцієнт, необхідно спочатку знайти різницю рангів d1 - d2 по кожній якості і занести отриманий результат у колонку d в протокол дослідження. Потім кожне отримане значення різниці рангів d звести в квадрат (d1 - d2)2 і записати результат у колонці d2. Підрахуйте загальну суму квадратів різниці рангів У d2 та внеси її в формулу:

r = l - 0,00075 x У d2,

де r - коефіцієнт кореляції (показник рівня самооцінки особистості).

Ключ до тесту Будассі на самооцінку:

Коефіцієнт рангової кореляції r може знаходитися в інтервалі від -1 до + 1. Якщо отриманий коефіцієнт становить не менш -0,37 і не більше +0,37 (при рівні достовірності рівному 0,05), то це вказує на слабкий незначний зв'язок (або його відсутність) між уявленнями людини про якість свого ідеалу і про реальні якості. Такий показник може бути обумовлений недотриманням інструкції піддослідним, але якщо вона виконувалася, то низькі показники означають нечітке уявлення людиною про свого ідеального і Я реального. Значення коефіцієнта кореляції від +0,38 до +1 - свідчення наявності значущого позитивного зв'язку між Я-ідеальним та Я-реальним. Це можна трактувати як прояв адекватної самооцінки або, при r від +0,39 до +0,89, як тенденція до завищення. Значення ж від +0,9 до +1 часто висловлюють неадекватно завищене самооцінювання. Значення коефіцієнта кореляції в інтервалі від -0,38 до -1 говорить про наявність значущого негативного зв'язку між Я-ідеальним та Я-реальним (відображає невідповідність або розбіжність уявлень людини про те, яким він хоче бути, і тим, який він у реальності). Це невідповідність пропонується інтерпретувати як занижену самооцінку. Чим ближче коефіцієнт до -1, тим більше ступінь невідповідності.

У запропонованій методиці дослідження самооцінки її рівень і адекватність визначаються як відношення між "Я-ідеальним" і "Я реальним". Уявлення людини про самого себе, як правило, здаються йому переконливими незалежно від того, чи базуються вони на об'єктивному знанні або суб'єктивній думці.

Процес самооцінювання може відбуватися двома шляхами:

1) шляхом зіставлення рівня своїх домагань з об'єктивними результатами своєї діяльності;

2) шляхом порівняння себе з іншими людьми.

Однак незалежно від того, чи лежать в основі самооцінки власні судження людини про себе або інтерпретації суджень інших людей, індивідуальні ідеали або культурно задані стандарти, самооцінка завжди носить суб'єктивний характер; при цьому її показниками можуть виступати адекватність і рівень.

Адекватність самооцінювання виражає ступінь відповідності людини про себе об'єктивним підставам цих уявлень. Рівень самооцінки виражає ступінь реальних і ідеальних, або бажаних, уявлень про себе. Адекватну позитивну самооцінку можна прирівняти до позитивного ставлення до себе, до самоповаги, прийняття себе, відчуття власної повноцінності. Низька або занижена самооцінка, навпаки, може бути пов'язана з негативним ставленням до себе, неприйняття себе, відчуття власної неповноцінності.

У процесі формування самооцінки важливу роль відіграє зіставлення образів реального Я і Я-ідеального. Тому той, хто досягає в реальності характеристик, що відповідають ідеалу, буде мати високу самооцінку. Якщо ж людина "малоефективно" долає розрив між цими характеристиками і реальністю своїх досягнень, її самооцінка, цілком ймовірно, буде низкою.

Самооцінка і ставлення людини до себе тісно пов'язані з рівнем домагань, мотивацій і емоційними особливостями особистості. Від самооцінки залежить інтерпретація набутого досвіду і очікування людини щодо самого себе та інших людей.

Результати

Від 4 - 1,0 до + 0,85 - Самооцінка висока неадекватна

Від + 0,84 до + 0,53 - Самооцінка висока адекватна.

Від + 0,52 до -0,1 - Самооцінка середня адекватна.

Від -0,09 до -0,32 - Самооцінка низька адекватна.

Від -0,33 до -1,0 - Самооцінка низька неадекватна.

2.2 Дослідження часткової самооцінки у курсантів-студентів

самооцінка психологічний адекватність

Традиційно виділяють три основні формальні параметри самооцінки: висоту, стійкість і адекватність. Дуже важливим поважний для самооцінки вважається її висота. Існують різні варіанти її вимірювання виміру . Як одна з найбільш поширених у вітчизняній експериментальній психології методик можна назвати накликати техніку Дембо - Рубінштейн [3], яка надає можливість спроможність дати кількісну характеристику самооцінки по показнику висоти.

Чинником фактором що впливає на висоту самооцінки є з'являється придушення негативних думок гадок про власні якості і характеристики [19]. Експериментально експериментальний показано, що люди, що пригнічують придушують негативну інформацію про себе, володіють нижчою самооцінкою і знаходяться перебувають в тривожнішому і депресивному настрої, чим що приймають її.

Американські психологи приводять призводять традиційну точку зору, яка полягає в тому, що люди з із низькою самооцінкою сфокусовані на самозахисті і мотивовані не на досягнення високих результатів, а на уникнення невдач.

Про важливість висотних характеристик самооцінки свідчить засвідчує ряд лава робіт, вказуючих показуючих на високу оцінку себе, яка є з'являється важливим поважним чинником фактором здоров'я і благополуччя . Показано, що бажані людиною життєві зміни у суб'єктів з із високою самооцінкою приводять призводять до поліпшення покращання здоров'я, тоді як у людей з із низькими її значеннями - до підвищення захворюваності.

Наступним кроком нашого дослідження було визначення висотних показників часткової самооцінки у учнів старшого шкільного віку, що наведений в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1.

Розподіл курсантів-студентів з різною висотою часткової самооцінки (%)

Часткова СО

Кількість чол.

%

Висока

5

17

Середня

11

36

Низька

14

47

Рис.2.2. Розподіл курсантів-студентів з різною висотою часткової самооцінки (в %)

2.3 Дослідження особливостей адекватності самооцінки у курсантів-студентів

Характеристика поведінки особистості в залежності від її самооцінки:

Люди із завищеною самооцінкою ставлять перед собою більш високі цілі, а не ті, які вони можуть реально досягти, у них високий рівень домагань, не завжди відповідає їх можливостям. Здорові якості особистості: гідність, гордість, самолюбство - перероджуються в зарозумілість, марнославство, егоцентризм. Неадекватна самооцінка своїх можливостей і завищений рівень домагань обумовлюють самовпевненість і відмова собі в праві на помилки. Розвиток зайвої самовпевненості може виступати наслідком відповідного стилю виховання в родині і школі. Самовпевнені люди не схильні до самоаналізу, що може стати причиною відсутності будь-якого самоконтролю, а це призводить до прийняття помилкових рішень і здійснення ризикових вчинків. Подальша втрата почуття необхідної обережності негативно впливає на безпеку, надійність і ефективність всієї життєдіяльності людини. Відсутність або недостатня потреба у самовдосконаленні ускладнює включення їх у процес самовиховання.

Люди з заниженою самооцінкою зазвичай ставлять перед собою більш низькі цілі, ніж ті, які можуть досягти, перебільшуючи значення невдач. При заниженій самооцінці людина характеризується іншою крайністю, протилежної самовпевненості, - надмірної невпевненістю в собі. Невпевненість, часто об'єктивно необґрунтована, є стійкою якістю особистості і веде до формування у людини таких рис як пасивність та "комплекс неповноцінності". Це відбивається і на зовнішньому вигляді людини: голова втягнута в плечі, хода нерішуча, вона похмура і не усміхнена. Оточуючі іноді сприймають таку людину за сердиту, злу, неконтактну і наслідком цього стає ізоляція від людей, самотність.

Невпевненості в собі можуть сприяти і деякі суб'єктивні фактори: тип вищої нервової діяльності, риси темпераменту тощо.

Наприклад, невпевненість виступає в якості однієї з характеристик тривожності. Подолання невпевненості через процес саморозвитку ускладнений через зневіру людини в свої можливості, перспективи і кінцевий результат, але в будь-якому разі вона можлива і необхідна, тому що значно підвищує якість життя.

Найбільш сприятлива адекватна самооцінка, що передбачає рівну визнання людиною як свої гідності, так і те, що на перший погляд здається недоліком. В основі оптимальної самооцінки, що виражається через позитивну властивість особистості - впевненість, лежать необхідний досвід і відповідні знання. Впевненість у собі дозволяє людині регулювати рівень домагань і правильно ставиться до своїх можливих помилок. Впевнена людина відрізняється рішучістю, твердістю, умінням знаходити і приймати рішення, послідовно їх реалізовувати.

Упевнена людина спокійно і конструктивно відноситься до допущених помилок, аналізуючи їх причини, з тим, щоб по можливості не повторити їх знову.

Розвивати у себе адекватну самооцінку можна на основі самопізнання.

Пізнавши і оцінивши себе, людина може свідомо, а не стихійно керувати своєю поведінкою і успішно займатися саморозвитком.

Таблиця 2.2

Розподіл курсантів-студентів з різною адекватністю самооцінки (%)

СО

К-сть чоловік

%

Висока неадекватна

4

13

Висока адекватна

4

13

Середня адекватна

18

60

Низька адекватна

2

7

Низька неадекватна

2

7

Рис.2.2. Розподіл курсантів-студентів з різною адекватністю самооцінки (в %)

Аналізуючи отримані дані можна сказати, що у курсантів-студентів переважає середня адекватна самооцінка (60 % досліджуваних).

Це можна пояснити віковою динамікою адекватності самооцінки.

В загалі адекватність самооцінок з із віком підвищується.

Це можна пояснити тим, що самооцінка дорослих по більшості показників більш реалістична та об'є ктивна, ніж юнацька, а юнацька більш об'є ктивна, ніж підліткова.

Треба враховувати зміну з із віком самих критеріїв самооцінки. Наприклад, оцінюючи оцінювати свої творчі здібності, юнак може порівнювати себе з із товаришами по групі, слабкішими слабими або сильнішими, не знаючи еталону, що мається на увазі, і ситуації, в якій проводиться виробляє самооцінка, неможливо судити про її адекватність або помилковість. Крім того, різні якості мають для особи особистості неоднакове значення. Юнак може, наприклад, вважати себе за естетично нерозвиненого, що аніскільки ніскільки не погіршує його загального спільного самопочуття, оскільки тому що він не додає наділяє цій якості великого значення. І навпаки: хлопець юнак вважає себе за талановитого фізика, а його самоповага не тим менш украй надто низька, оскільки тому що ґрунтується не на інтелектуальних, а на комунікативних властивостях.

Чим важливіше поважний для особи особистості оцінювана оцінювати властивість, тим вірогідніше включення приєднання в процес самооцінки механізмів психологічного захисту. За даними Я.Л. Коломінського, юнаки , відхилені відкидати ровесниками , схильні перебільшувати свій груповий статус, бачити своє положення становище в колективі сприятливішим, ніж насправді. У юнацькому віці самооцінка іноді інколи змінюється і дуже різко. У юнацтві масштаб самооцінок помітно збільшується укрупняє ; «внутрішні» якості усвідомлюються пізнішим «зовнішніх», зате натомість старші надають їм більше значення. Образ «Я» і самоповага юнаків у біля яких статеве дозрівання позаду залежать перш за все передусім від успішності їх діяльності і від характеру вдачі взаємовідносин з із тими, що їх оточують, старшими і однолітками [6].

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2

1. При визначенні висотних показників часткової самооцінки з'ясовано, що в курсантів-студентів переважає низька часткова самооцінка.

2. Результати дослідження адекватності самооцінки показали, що в курсантів-студентів переважає середня адекватна самооцінка.

Розгорнуті повинні бути висновки за результатами методик та за 3 параграфами другого розділу

ВИСНОВКИ

Проаналізувавши літературу за проблемою дослідження та отримавши результати у ході практичного дослідження, ми змогли сформулювати такі висновки

1. Самооцінка - це компонент самосвідомості, який включає поряд із знаннями про себе, оцінку людиною самої себе, власних здібностей, моральних рис і вчинків.

Самооцінка - це складне утворення, в структурі якої виділяють часткові та загальну самооцінки.

Часткові самооцінки виникають з розвитком конкретних видів діяльності і відображають оцінку суб'єктом власних вчинків, дій, можливостей в цих видах діяльності.

Загальна самооцінка - це ієрархізована система часткових самооцінок, які знаходяться в динамічному взаємозв'язку між собою.

2. Юність - визначений етап дозрівання і розвитку людини, який лежить між дитинством і дорослістю. Перехід від дитинства до дорослості зазвичай звично підрозділяється на два етапи: підлітковий підліток вік і юність.

Юність - це значить фаза переходу від залежного дитинства до самостійної і відповідальної дорослості, що припускає передбачає з одного боку завершення фізичного, зокрема статевого дозрівання, а з другого - досягнення соціальної зрілості. Головне психологічне придбання надбання ранньої юності - відкриття відчиняти свого внутрішнього світу. На цьому етапі розвитку людини актуалізується потреба в активному відношенні ставленні до себе, в самостійній побудові шикуванні власної оцінки своїх досягнень в поведінці, діяльності, перш за все передусім учбовій, і в прагненні діяти на основі цієї оцінки.

3. Дослідження адекватності та висоти загальної та часткової самооцінки показало, що в курсантів-студентів переважає низька часткова самооцінка та середня адекватна загальна самооцінка. Це можна пояснити тим що Самооцінка - достатньо досить складне утворення людської психіки. Вона виникає на основі узагальнювальної роботи процесів самосвідомості, яка проходить минає різні Для юнацького віку є характерним становлення свого специфічного світогляду. У цей період ще не усвідомлюється повним обсягом суб'єктивність своїх домагань і об'єктивність своїх можливостей. А також, процес встановлення самооцінки не може бути кінцевим скінченним , оскільки сама особа особистість постійно розвивається, а отже, змінюється і її уявлення, поняття про себе, емоційно емоціональний - ціннісне відношення ставлення до себе. Все це і приводить призводить до зміни змісту вмісту , способу вироблення самооцінки і міри її участі в регуляції поведінки особи особистості . Зміст вміст самооцінки багатоаспектний, так само як складна і багатоаспектна сама особа особистість . Самооцінка дорослих по більшості показників реалістичніші і об'єктивніші, чим юнацькі, а юнацькі - чим підліткові. Це дає оцінювати визначені характеристики як загальні для представників раннього юнацького віку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авдеева Л.И. Особенности самооценки младших школьников, воспитывающихся в учреждениях закритого типа: автореферат канд. психол. наук: / Авдеева Л.И. - М.,2005.

2. Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания / Б. Г. Ананьев. М.: Наука, 2000. -351 с.

3. Бороздина Л.В., Молчанова О.Н. Самооценка пожилых // Сообщение 1.Вестник МГУ.Сер.14.Психология 1998. № 4. Сообщение 2. Вестник МГУ.Сер.14.Психология 1999. № 1.

4. Джемс. У. Психология. / Джемс. У. М.: Педагогика, 1991

5. Захарова А.В., Худобина Е.Ю. Взаимодействие когнитивного и эмоционального компонентов самооценки в младшем школьном возрасте // Новые исследования в психологии и в возрастной физиологии. М.: Педагогика,1990.- Вып.1.

6. Кон И.С. Психология ранней юности. М., Просвещение, 1989.

7. Киричук О.В., Тарасюк С.О. Психологічні особливості Я-концепції безробітного: навч. метод. посіб. / О.В. Киричук, С.О. Тарасюк. - К.: ІПК ДСЗУ, 2012. - 148 с.

8. Леонтьев, А.Н. Деятельность. Сознание. Личность / А.Н. Леонтьев. - М., 1977. - С.304

9. Психоаналіз. Самооцінка дошкільника.

http://doshkolenok.kiev.ua/psichdoshk/367-samoocinka-doshkilnyka.html

10. Психологічні особливості прояву самооцінки у дітей старшого дошкільного віку: [Електронний ресурс] / О.К. Таран // С. 2- Режим доступу до статті: http://mp2.umo.edu.ua/wp-content/uploads/2012/04/Таран.pdf

11. Рубинштейн С.Л. Исследование самооценки // Экспериментальные методики патопсихологии. - М.: Медицина, 1970. - С. 187-190.

12. Самооценка личности: [Електронний ресурс] // PSYERA - гуманитарно-правовой портал - Режим доступу к статье: http://psyera.ru/samoocenka-lichnosti-64.htm

13. Самооційнка як елемент структури життєтворчості особистості: [Електронний ресурс] / Н.Г. Богданова - Режим доступу до статті: http://www.rusnauka.com/9_NND_2014/Philosophia/2_164055.doc.htm

14. Сутність самооцінки, її структура і функції в особистісному розвитку: (Уманський державний педагогічний університет імені П. Тичини. «Умань») [Електронний ресурс] / Павло Дячук, Людмила Перфільєва, Анатолій Яценко // С. 2-3. - Режим доступу до статті: http://dspace.udpu.org.ua:8080/jspui/bitstream/6789/452/1/sytnist_samoocinku.pdf

15. Сущность самооценки и ее соотношение с Я-концепцией: [Електронний ресурс] / Л. В. Бороздина. // Весн. Моск. Ун-та. Сер. 14. Психология -2011. - №1. С. 55-56. - Режим доступу к журналу: http://msupsyj.ru/pdf/vestnik_2011_1/vestnik_2011-1_54-65.Pdf

16. Структурно-динамическая модель самооценки: [Електронний ресурс] / А.В. Захарова // теоретические исследования - Режим доступу к статье: http://www.voppsy.ru/issues/1989/891/891005.htm


Подобные документы

  • Проблема самооцінки у вітчизняній і зарубіжній психології. "Я-концепція" особистості - психологічна категорія. Фактори формування самооцінки дітей молодшого шкільного віку. Діагностика самооцінки молодших школярів. Рекомендації вчителю по роботі з дітьми.

    курсовая работа [124,1 K], добавлен 20.02.2011

  • Теоретичні аспекти дослідження розвитку самооцінки у підлітковому віці. Поняття і фактори формування самооцінки. Розвиток самооцінки у підлітковому віці. Роль самооцінки у самовихованні підлітків та вплив батьків і однолітків. Емпіричне дослідження.

    дипломная работа [53,7 K], добавлен 21.01.2009

  • Поняття самооцінки особистості у вітчизняній та зарубіжній психології. Особливості її розвитку в підлітковому віці. Місце рефлексії у формуванні здібностей людини. Особливості співвідношення рівнів самооцінки та значимості вмінь і учбових здібностей.

    курсовая работа [304,9 K], добавлен 15.05.2014

  • Загальне поняття агресивності і самооцінки, особливості їх розвитку і прояву в підлітковому віці. Дослідження учнів ліцею за методикою С.А. Будассі, встановлення наявності кореляційного взаємозв’язку між формами агресивної поведінки та рівнем самооцінки.

    курсовая работа [55,0 K], добавлен 14.03.2011

  • Розробка психолого-педагогічні рекомендації вчителям та батькам щодо формування адекватної самооцінки підлітка. Методика визначення рівня самооцінки за Дембо-Рубінштейн у модифікації А.М. Прихожан та методика загальної самооцінки Г.Н. Казанцевої.

    курсовая работа [373,1 K], добавлен 24.02.2015

  • Психологічні особливості підліткового віку. Причини виникнення і форми прояву агресивної поведінки. Розвиток самооцінки в підлітковому віці. Коригуюча програма по зменшенню агресії та підвищенню рівня самооцінки. Методика діагностуючого експерименту.

    дипломная работа [351,4 K], добавлен 12.05.2010

  • Тривожність як прояв емоційної сфери. Причини виникнення тривожності і особливості її прояву у дітей молодшого шкільного віку. Особливості розвитку самооцінки у молодших школярів. Анкета діагностики тривожності А. Прихожан, проективна методика Л. Карпова.

    курсовая работа [49,7 K], добавлен 31.01.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.