Поняття "Я - концепції" увійшло до словника російського педагога - практика відносно недавно, на початку 70-х років. Але вивчення цієї психологічної структури велося давно. У роботах американського психолога У. Джеймса, засновника психоаналізу З. Фрейда і його дочки А. Фрейд закладені основи вивчення цього психічного феномену. Цій проблемі в достатній мірі присвячені роботи відомий вітчизняних психологів І.С. Кона, В.В. Століна, А.Г. Спіркина, І.І. Чеснокова.

Що ж таке "Я - концепція", яку роль вона відіграє в психічному житті дитини?"Я - концепція" - це результат, підсумковий продукт роботи самосвідомості (Психологічний словник. - М., 1997.). "Я - концепція" - система уявлень людини про саму себе, котра включає три складових.

Перша складова - слова, як правило, прикметники, до яких ми вдаємося для опису особливостей свого характеру, складових якостей особистості. Наприклад, "товариський", "спритний", "сильний", "терплячий" і т.д.

Друга складова - самооцінка, емоційно - афективна оцінка того уявлення, яке ми складаємо про себе.

Третя складова - поведінкова реакція, тобто конкретні дії, які можуть бути викликані образом "Я" і самооцінкою.

На думку Роберта Бернса, "Я-концепція" включає в себе такі три складові (4, с.43):

Когнітивна складова "Я-концепції" Уявлення індивіда про самого себе, як правило, здаються йому переконливими думці, чи є вони істинними або помилковими. Описуючи якоїсь людини, ми зазвичай вдаємося до допомоги прикметників: "надійний", "товариська", "сильний", "совестлівий" і т.д. Все це абстрактні характеристики, які ніяк не пов'язані з конкретною подією або ситуацією. Як елементи узагальненого образу індивіда вони відображають, з одного боку, стійкі тенденції в його поведінці, а з іншого - вибірковість нашого сприйняття. Те ж саме відбувається, коли ми описуємо самих себе: ми в словах намагаємося висловити основні характеристики нашого саме - сприйняття. Їх можна перераховувати до безкінечності, бо до них відносяться будь-які атрибутивні, рольові, статусні, психологічні характеристики індивіда, опис його майна, життєвих цілей і т.п. Всі вони входячи в "Образ Я" з різною питомою вагою - одні представляються індивіду більш значущими, інші - менш. Причому значимість елементів самоопису й відповідно до їх ієрархія можуть змінюватися залежно від контексту, життєвого досвіду індивіда або просто під впливом моменту. Такого роду самоопису - це спосіб охарактеризувати неповторність кожної особистості через поєднання її окремих рис.

Оцінна складова "Я-концепції" Якості, які ми приписуємо власної особистості, далеко не завжди є об'єктивними, і, ймовірно, з ними не завжди готові погодитися інші люди. Бути може, лише вік, стать, зріст, професія і деякі інші дані, які мають достатню незаперечність, не викличуть розбіжностей. В основному ж у спробах себе охарактеризувати, як правило, присутня сильний особистісний, оцінний момент. Іншими словами, "Я-концепція" - це не тільки констатація, опис рис своєї особистості, але і вся сукупність їх оціночних характеристик і пов'язаних з ними переживань. Навіть такі на перший погляд об'єктивні показники, як зростання чи вік, можуть для різних людей мати різне значення, обумовлене загальною структурою їх "Я-концепції".

Якщо людина володіє непривабливою зовнішністю, фізичними вадами, є соціально неадекватним (навіть якщо йому це тільки здається), що супроводжують його при будь-якій взаємодії із соціальним середовищем. У цьому випадку на шляху розвитку позитивної "Я-концепції" можуть виникнути серйозні труднощі. Навіть емоційно нейтральні на перший погляд характеристики власної особистості зазвичай містять в собі відкриту оцінку. Замислившись над будь-якою з характеристик вашого самоопису, ви швидше за все, в кожній з них зможете знайти хоча б легкий оціночний відтінок, існуючий іноді лише на периферії свідомості.

Людина засвоює оцінний зміст різноманітних характеристик, присутніх у його "Я-концепції". При цьому засвоєння нових оцінок може змінювати і значення засвоєних раніше. Наприклад, школяр, успішно здає іспити, вважає себе здібним учнем. Він гордий і задоволений собою, оскільки це визнається іншими: його успіхи викликають позитивні реакції вчителів, зустрічають підтримку в сім'ї і взагалі мають сприятливий соціальних резонанс. Однак ця позитивна самооцінка може виявитися поколебленої в результаті зриву на екзаменах, або у випадку, якщо в колі однолітків цінність успішності буде винесена на другий план яким-небудь іншим ціннісним орієнтиром, скажімо спортивними досягненнями. Крім того, у міру дорослішання здатний школяр може виявити, що успіхи в навчанні самі по собі ще не приносять щастя і не є гарантією успіху в інших життєвих ситуаціях. У цьому випадку загальна самооцінка може знизиться, але в цілому залишатися позитивною. Таким чином, самооцінка не є постійною, вона змінюється в залежності від обставин. Джерелом оціночних значень різних уявлень індивіда про себе є його соціокультурне оточення, в якому вони нормативно фіксуються в мовних значеннях. Наприклад, слова "нудний", "товстий", "ледачий" містять негативну іманентну оцінку, в той час як "розумний", "сміливий", "надійний" - позитивну. Джерелом оціночних уявлень індивіда можуть бути також соціальні реакції на якісь його прояви і самоспостереження.

Самооцінка виявляється у свідомих судженнях індивіда, в яких він намагається сформулювати свою значимість. Однак, як було показано, вона приховано або явно присутній в будь-якому самоописі. Будь-яка спроба себе охарактеризувати містять оцінний елемент, який визначається загальновизнаними нормами, критеріями і цілями, уявленнями про рівні досягнень, моральними принципами, правилами поведінки і т.д.

У літературі, присвяченій "Я-концепції", можна знайти два її розгорнутих визначення. Обидва вони узгоджуються з точкою зору, викладеної вище. Перше визначення належить К.Р. Роджерсу (16, с.48). Він стверджує, що "Я-концепція" складається з уявлень про власні характеристики і здібності індивіда, уявлень про можливості його взаємодії з іншими людьми і з навколишнім світом, ціннісних уявлень, пов'язаних з об'єктами і діями, і уявлень про цілі чи ідеях, які можуть мати позитивну чи негативну спрямованість. Таким чином, це - складна структурована картина, яка існує в свідомості індивіда як самостійна фігура або фон і включає як власне "Я", так і відносини, в які воно може вступати, а також позитивні та негативні цінності, пов'язані з сприймаються якостями і відносинами Я - у минулому, сьогоденні і майбутньому (24, с.58).

У другому визначенні, що належить Стейнс, "Я-концепція" формулюється як існуюча в свідомості індивіда система уявлень, образів і оцінок, що відносяться до самого індивіду. Вона включає оціночні уявлення, що виникають в результаті реакцій індивіда на самого себе, а також уявлення про те, як він виглядає в очах інших людей; на основі останніх формуються й уявлення про те, яким він хотів би бути і як він повинен себе вести.

Поведінкова складова "Я-концепції" Той факт, що люди не завжди ведуть себе у відповідності зі своїми переконаннями, добре відомий. Нерідко пряме, безпосереднє вираження установки в поведінці модифікується або зовсім стримується в силу його соціальної неприйнятності, моральних сумнівів індивіда або його страху перед можливими наслідками. Наприклад, підліток, який вважає себе людиною твердим і суворим, не може проявляти подібні якості характеру по відношенню до свого шкільного вчителя.

Будь-яка установка - це емоційно забарвлене переконання, пов'язане з певним об'єктом. Особливість "Я-концепції" як комплексу установок полягає лише в тому, що об'єктом у даному випадку є сам носій установки. Завдяки цій самонаправленості всі емоції та оцінки, пов'язані з "Образом Я", є дуже сильними і стійкими.

Коли виникає наше "Я"? Які перші ознаки спогади? На думку В.Т. Бахур, доктора медичних наук, консультанта і керівника неврологічного циклу Центральної республіканської клінічної лікарні, перші спогади завжди дуже уривчасті, зафіксувати в пам'яті завдяки якомусь незвичайного поєднання обставин, надзвичайно загострили в цей момент емоційну сприйнятливість. І хоча якесь напівсвідоме відчуття і сприйняття в нашій пам'яті можуть в окремих випадках ставитися до досить раннім періодам життя, все ж зазвичай перші чіткі фрагменти наших спогадів припадають на вік не раніше трьох років.

А що ж до цього, до цих перших спогадів? На самих ранніх стадіях розвитку немовляти, принаймні, до 4 місяців, його особистість і навколишній світ ще абсолютно не диференціюються в його психіці. Цей яскравий, багатобарвний, багатозвучні "хаос", враження про світ ще навіть мінімально не систематизовані. Зовнішнє злито в психіці немовляти з внутрішнім. Навколишні предмети для немовляти до 4 місяців існують як його відчуття. Всі дії ще вкрай безладні, хаотичні.

Лише у віці 4-8 місяців дитина починає проводити дії, вже визначено спрямовані на предмети і явища, що існують поза ним і окремо від нього. У цей час і відбувається найпростіші виділення дитиною свого тіла з навколишнього. У мозку активно відбуваються процеси формування так званої схеми тіла: імпульси, що приходять від різних частин тіла, фіксуються в прогресивно дозріваючих мозкових структурах, створюючи в них якийсь стійкий комплекс, відповідних нашому тілесному єдності. Адже саме наше тіло, як пише радянський вчений Є.В. Черносвістов, - це те початок відліку, та формація, яка обмежує кожне наше "Я". Формування в мозку структур у вигляді "схеми тіла" і створює в нашій психіці основу нашого "Я" (25, с.89).

Такі перші щаблі відділення "Я" від "не-Я" знаходяться ще на абсолютно неусвідомлюваному рівні. Але тим не менш вони є великим і важливим кроком на шляху формування самосвідомості, тобто розуміння себе як окремої істоти, що знаходиться у світі, свідомо його сприймає і впливає на нього у своїх цілях. А надалі відбувається усе більш прискорюють процес формування двох систем в індивідуальній психіці - систему "Я" і системи "не - Я", тобто зовнішнього світу. Удосконалюється уявлення про свою фізичну індивідуальності - своєму тілі, які є кордоном між "Я" і "не - Я". Важливу роль у цих процесах відіграє вивчення дитиною зовнішнього вигляду інших людей. Адже вже в 8 місяців дитина дуже уважно вдивляється в оточуючих, в першу чергу мати, батька, братів, сестер.

Новий поштовх процеси індивідуалізації отримують з моменту виникнення мови. Разом зі словесним мисленням відбувається становлення більш високих рівнів або шарів "Я". На підставі цієї стадії розвитку психіки ми дізнаємося, що остаточне виділення свого "Я" дитиною відбувається приблизно на трирічний вік. Саме тоді дитина по відношенню до себе починає впевнено вживати особисті займенника "Я", "мій", в той час як раніше називав себе так, як звали його інші. За спостереженням Н.Г. Алексєєва, саме в 3 роки відбувається поєднання вживання дитиною свого імені, займенника "я" і ідентифікації свого образу в дзеркалі (1, с.78).

Розвиток і ускладнення системи "Я", системи самосвідомості, триває й надалі. Воно проходить через ряд етапів, стадій, і кожен новий етап додає щось нове до нашого "Я", робить його все більш складним.

Найважливішою складовою "Я-концепції" є самооцінка. Радянські психологи розглядають самооцінку як сторону самосвідомості особистості, як продукт її розвитку, породжуваний всій їй життєдіяльністю (Б.Г. Ананьєв, Л.І. Божович, С.Л. Рубінштейн). Самооцінка, як і самосвідомість в цілому, має суспільний характер і зумовлена соціальними умовами.

Дослідження показують, що критерії, за якими оцінюють якості людини в суспільстві і за якими він оцінює якості інших, застосовуються ним і по відношенню до самого себе. Підкреслюючи детермінацію самооцінки особистості суспільними відносинами, С.Л. Рубінштейн писав: "Громадська оцінка людини грунтується в нас. на його суспільно корисній праці. на тому, що він собою являє, і що він дає. Тому і його самооцінка визначається тим, що він як суспільний індивід робить для суспільства. Це нове. ставлення до праці є стрижнем, на якому перебудовується вся психологія особистості; воно ж стає основою і стрижнем її самосвідомості " (17, с.49).

Самооцінка - складне динамічне особистісне утворення, особистісний параметр розумової діяльності. Вихідним методологічним положенням для дослідників самооцінки є класичне положення К. Маркса про те, що "людина спочатку виглядає, як у дзеркало, в іншу людину. Лише поставившись до людини Павлу як до себе подібного, людина Петро відноситься до самого себе як до людини " (12, с.62).

На думку Л.І. Божовіча, пізнання іншого не тільки випереджає пізнання самого себе, але і служить для нього джерелом і опорою. Порівняння, зіставлення себе з іншими є загальновизнаним критерієм самооцінки. Порівнюючи себе з іншими людьми в процесі діяльності, людина помічає у себе те, що спочатку помічає в інших, і в результаті приходить до усвідомлення своїх вчинків і дій, властивостей і якостей власної особистості. Відбувається своєрідний перенесення різних властивостей особистості. Помічених в іншої людини, на самого себе. Це підтверджується результатами низки психологічних досліджень (5, с.350).

Найважливішим джерелом розвитку самооцінки є оцінка оточуючими людьми результатів поведінки і діяльності людини, а також безпосередньо якостей його особистості. На думку Л.І. Божович, громадська оцінка виконує двояку роль у формуванні самосвідомості школяра. "По-перше, будучи критерієм відповідності її поведінки вимоги оточуючих, вона ніби вказує людині на характер його взаємин з навколишнім середовищем і тим самим визначає і його емоційне благополуччя, його поведінку, і його ставлення до самого себе як суб'єкту поведінки. По-друге, громадська оцінка допомагає людині виділити ту чи іншу якість з конкретних видів поведінки та діяльності і зробити його предметом свідомості оцінки самої людини " (5, с.371). Б.Г. Ананьєв підкреслював, що вирішальне значення в утворенні думок про себе має життя в колективі і правильний розвиток оціночних відносин, що формують самооцінку (2, с.68).

Формуючись в процесі всієї життєдіяльності особистості, самооцінка, у свою чергу, виконує важливу функцію в її розвитку, виступає регулятором різних видів діяльності та поведінки людини. Багато радянські вчені вивчали самооцінку як властивість особистості, яка виконує певну функцію в її розвитку, яка обумовлює поведінку і діяльність людини, характер його взаємин з оточуючими людьми.

На думку Д, Б, Ельконіна, вже у дітей старшого дошкільного віку управління своєю поведінкою набуває "внутрішній механізм". Дитина починає регулювати свою поведінку через ставлення до себе, до своїх можливостей. Є.І. Савонько вважає, функція самооцінки як регулятора поведінки розвивається на ряду з розвитком інших психічних особливостей дитини і на кожній віковій ступені набуває якісну своєрідність. Розвиток цієї функції самооцінки вчені пов'язують зі становленням її стійкості, тому що саме стійка самооцінка висловлює вже сформувалося ставлення людини до себе і може мати суттєвий вплив на його поведінку (28, с.99).

Самооцінка-це знання людиною самого себе і ставлення до себе в їх єдності. Самооцінка включає в себе виділення людиною власних умінь, вчинків, якостей, мотивів і цілей своєї поведінки, їх усвідомлення та оціночне до них ставлення. Уміння людини оцінити свої сили і можливості, устремління, співвіднести їх із зовнішніми умовами, вимогами навколишнього середовища, вміння самостійно ставити перед собою ту чи іншу мету має величезне значення у формуванні особистості.

Самооцінка в залежності від своєї форми (адекватна, завищена, занижена) може стимулювати або, навпаки, пригнічувати активність людини. Неадекватна, низька самооцінка знижує рівень соціальних домагань людини, сприяє розвитку невпевненості у власних можливостях, обмежує життєві перспективи людини. Така самооцінка може супроводжуватися важкими емоційними зривами, внутрішнім конфліктом і т.д. Занижена самооцінка завдає шкоди і суспільству, тому що людина не в повній мірі реалізує свої сили і можливості, працює не з повною віддачею.

Західноєвропейські та американські психологи розглядають самооцінку як механізм, що забезпечує людині орієнтацію в навколишньому середовищі, узгодженість його внутрішніх вимог до себе із зовнішніми умовами. При цьому соціальне середовище розуміється ними як завжди ворожа людині, ворожа його потребам і прагненням. Ця точка зору З. Фрейда і неофройдистів (К. Хорні, Е. Фромм). Оскільки самооцінка людини, вважають вони, складається під тиском постійного конфлікту між внутрішніми пробудженнями і зовнішніми заборонами, адекватна самооцінка неможлива в принципі. Уявлення людини про саме собі є неповним, спотвореним. На думку З. Фрейда, найбільш складні і гострі внутрішні конфлікти особистості пов'язані з переоцінкою і недооцінкою своєї особистості. Ідеалізоване уявлення людини про своє "Я" постійно стикається з актуальним і реальними "Я" (23, с.67).

Від самооцінки людини залежить характер його спілкування, відносини з іншими людьми, успішність його діяльності, подальший розвиток його особистості. Адекватна самооцінка дає людині моральне задоволення. Самооцінка, особливо здібностей і можливостей особистості, виражає певний рівень домагань, визначається як рівень завдань, які особистість ставить перед собою в житті і до виконання яких вважає себе здатною. Рівень домагань людини і, отже, характер його самооцінки яскраво виявляються в різних ситуаціях вибору, як у важких життєвих ситуаціях, так і в повсякденній діяльності, в громадській роботі.

Невдача чи успіх найбільш гостро переживаються в тій діяльності, яку сама людина вважає для себе основною, де у нього є високі домагання.

Можна виділити наступні рівні розвитку самооцінки:

Перший рівень розвитку самооцінки можна назвати процесуально-ситуативним. НА даному рівні самооцінки людина не встановлює зв'язку між своїми вчинками і якостями особистості. Він оцінює своє "Я" лише за певними безпосереднім зовнішнім результатами діяльності. У зв'язку з тим, що ці результати не обов'язково адекватні особових можливостей людини і можуть бути повністю обумовлені збігом зовнішніх обставин, самооцінка має тенденцію до необ'єктивності. Стихійність, випадковість, суперечливість зовнішніх ситуацій сприяє тенденції до нестійкості самооцінки. Самозміна на цьому рівні самооцінки носить характер самовиправлення вчинків, коли людина, вирішуючи виправитися. Не має ще на увазі розвиток властивостей особистості, а має на увазі лише здійснення одних вчинків або відмова від інших.

Другий рівень розвитку самооцінки можна назвати якісно - ситуативним. Для нього характерно те, що людина встановлює прямолінійні зв'язку між своїми вчинками і якостями, тобто вчинення (несовершеніе0 окремого вчинку ототожнює з наявністю (відсутністю) відповідної якості. Людина не абстрагує якість від вчинку і не усвідомлює, що якість особистості виражається набагато багатше і складніше, ніж окремий акт поведінки. Так як окремий вчинок не обов'язково адекватний ототожнюється з ним якості і може мати випадковий і часом суперечить іншим вчинкам характер, самооцінка на цьому рівні має тенденцію до необ'єктивності і нестійкості. У зв'язку з тим, що людина ототожнює засвоєння якості з фактором конкретного вчинку, він схильний обмежувати програму самовиховання окремими розрізненими актами поведінки. Випадкові коливання самооцінки сприяють ситуативності самовиховання.

Третій рівень можна назвати якісно-консервативним. Для нього характерно дозвіл прямолінійних, формальних зв'язків між вчинками і якостями особистості. Якість особистості абстрагується людиною від конкретного вчинку, виступає в його свідомості як самостійна об'єктивна реальність. Усвідомлення того, що конкретний вчинок не означає засвоєння відповідного йому якості, руйнування прямолінійних зв'язків між ними, недостатня усвідомленість нових складних зв'язків між властивостями особистості і поведінкою призводять до певного відриву у свідомості людини його внутрішнього світу від безпосереднього практичного поведінки. Головну роль в самооцінці приймає констатація вже досягнутого раніше рівня розвитку властивостей особистості поряд з недооцінкою коректив, внесених в характеристику внутрішнього світу новими змінами в поведінці. У результаті самооцінка має тенденцію до консервативності і недостатньою об'єктивності.

Четвертий рівень можна назвати якісно-динамічним. Він характеризується усвідомленням складних зв'язків між якостями особистості і вчинками. Відрив внутрішнього світу від безпосереднього поведінки долається. Самооцінка має тенденцію до об'єктивності, динамічна у відповідності зі змінами у внутрішньому світі людини і при цьому стабільно відображає реальний рівень розвитку якостей особистості. Самооцінка особистості дається з урахуванням її ставлення до самовиховання. Самовиховання стає цілком усвідомленим, планомірним і активним процесом.

Рівні самооцінки - це послідовно висхідні, послідовно пов'язані між собою щаблі її генезису. Вони якісно специфічні. Кожен генетично більш пізній рівень самооцінки виникає не за допомогою знищення раніше існуючого, а на основі перетворення попереднього. Генетично більш ранні рівні самооцінки в процесі її становлення в перетвореному виді входять у структуру більш пізніх рівнів, і ця многоступенчатость високих рівнів самооцінки зумовлює складний характер їх функціонування.

Самооцінка - результат складного і тривалого процесу, в якому взаємодіють різні чинники її формування: оцінки оточуючих, аналіз самою людиною своїх успіхів і невдач, результатів діяльності, в яких проявляються якості його особистості. Основними засобами і прийомами самооцінки є: самоспостереження, самоаналіз, самозвіт, самоконтроль, порівняння:

Самоспостереження - це спостереження людини над своїми вчинками, поведінкою, діяльністю, а також над своїми переживаннями. Існує два види самоспостереження: безпосереднє і ретроспективне (тобто самоспостереження за тим, як вів себе людина колись у минулому, що він переживав). Важливо звернути увагу на те, що самоспостереження не повинно перетворюватися на безплідне самоспоглядання і самолюбування, а має служити розвитку процесів самосвідомості та самовдосконалення особистості. Слід аналізувати не тільки внутрішні переживання, попередні дії або вчинку, але і результати діяльності, власну поведінку. Практична діяльність одночасно і перевіряє, і формує якості особистості.

Самоаналіз передбачає самоспостереження, використовує матеріал, що отримується в результаті його. Самоаналіз в тій чи іншій мірі здійснюється в різних видах повсякденної діяльності людей, а так само в їх роздумах про себе. Якщо ж самоаналіз супроводжується свідомою установкою людини аналізувати свої певні вчинки, що характеризують ті чи інші властивості власної особистості, психічні процеси, що має місце при самовихованні, це підвищує систематичність і цілеспрямованість самоаналізу.

Різні люди в залежності від умінь і навичок можуть здійснювати самоаналіз із різною ефективністю. Важливо підкреслити небезпеку однобічності висновків самоаналізу, можливість суб'єктивізму в інтерпретації людиною тих чи інших своїх вчинків, поведінки, досягнень та невдач.

У процесі і на основі логічного самоаналізу зароджується і формується самозвіт.

Самозвіт - це звіт людини перед самим собою про процес і результати власної діяльності, власних вчинках і проявилися в них якостях особистості. Самозвіт може здійснюватися у формі усного мовлення, спеціальних щоденників.

Можна виділити два види самозвіту: підсумковий та поточний.

Підсумковий самозвіт - самозвіт за досить тривалий період часу, коли на певному життєвому етапі виявляється ступінь відповідності між зобов'язаннями, які людина вважав для себе посильними і добровільно прийняв, і об'єктивними результатами діяльності. Самозвіт, котрому передує детальний систематичне фіксування своїх вчинків, досягнутих результатів діяльності, глибокий і всебічний аналіз, який характеризується встановленням причинного залежно між вчинками та властивостями власної особистості, сприяє підвищенню об'єктивності результатів самопізнання. Основний підсумкового самозвіту, як правило, служить самоаналіз значного фактичного матеріалу, що характеризує поведінку людини в різних ситуаціях і обставинах протягом досить тривалого періоду часу. Зіставлення отриманих даних дозволяє краще обґрунтувати свої думки і зробити більш об'єктивні висновки про себе, якостях власної особистості.

Поточний самозвіт - самозвіт людини за короткий проміжок часу - день, кілька днів, тиждень. Такий вид самозвіту характерний для процесу самовиховання: людина, ставлячи завдання викоренити свої недоліки і розвинути позитивні якості особистості, систематично фіксує дані самоаналізу, що свідчать про ступінь реалізації розробленої програми самовиховання.

Здатність людини відзначати навіть незначні зрушення в роботі над собою має виключне значення для розвитку процесу самовиховання.

Правильне використання самоаналізу і самозвіту сприяє тому, що самооцінка стає більш самостійною і об'єктивної, досить незалежною і стійкою від впливів випадкових оцінок інших. Один із способів самооцінки - це соціальне порівняння, співставлення думок про себе оточуючих.

Самоконтроль - це здатність людини встановлювати відхилення реалізованої програми діяльності від заданої і вносити корективи до плану діяльності. Отже, наявність програми практичного поведінки, програми власної діяльності - неодмінна умова здійснення самоконтролю. Особливе значення має довільний самоконтроль для стабілізації, підвищення стійкості діяльності по самовихованню.

Порівняння постійно використовується людьми в їх роздумах про себе, про оцінці вчинків і які з них якостей особистості. А.Я. Арета виділяє наступні види порівняння: "тотальне, глобальне, або повне (коли порівнюємо себе з кимось у цілому, у всьому), та парціальний, або часткове (коли порівнюємо себе в окремій області), презентне (порівняння себе з ким-то в сучасності, в даний момент) і ретроспективне (порівняння себе з ким-то в минулому, або порівняння "сьогоднішнього Я" з тим, яким ми були в минулому, рік, п'ять, і т.д. років тому)".

Самооцінка - результат постійного зіставлення того, що людина спостерігає в собі, з тим, що він бачить в інших людях, і в той же час з тим, що, як він припускає, бачать в ньому інші.

Виділення коштів самооцінки може бути зроблено лише умовно, тому що реальний процес самопізнання характеризується їх взаємодією і нерозривному взаємністю.

Висновки:

Центральної характеристикою будь-якої особистості є "Я-концепція".

Самооцінка визначається як складне динамічне особистісне утворення, особистісний параметр розумової діяльності.

Формування самооцінки відбувається на декількох рівнях.

Основними засобами і прийомами самооцінки є: самоспостереження, самоаналіз, самозвіт, самоконтроль, порівняння.

Найголовнішою особливістю самооцінки молодшого школяра є її високий рівень. Дана особливість-це вікова норма для даного періоду розвитку особистості.

1.2. Фактори формування самооцінки дітей молодшого шкільного віку