Психологічне благополуччя та смисложиттєві орієнтації особистості

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»

ІНСТИТУТ ПРАВА ТА ПСИХОЛОГІЇ

Кафедра теоретичної та практичної психології

Курсова робота

з дисципліни «Психологія особистості»

на тему: «Психологічне благополуччя та смисложиттєві орієнтації особистості »

Виконала: студентка групи ПС-21

Симонович Д.Я.

Науковий керівник: доктор психологічних наук, доцент, професор

Лещинська О. А.

Львів-2018



ВСТУП

Актуальність дослідження. Проблема психологічного благополуччя особистості обумовлена низкою чинників: підвищенням невизначеності та непередбачуваності життя, зростанням стресогенних умов функціонування людини і, поряд із тим, прагненням сучасного суспільства до розвитку гармонійної, соціально адаптованої особистості. У сучасної людини все більше проявляється прагнення до внутрішньої рівноваги та гармонії, тобто досягнення психологічного благополуччя стає наріжною потребою особистості.

Також важливим компонентом структури особистості, який впливає на процес самоактуалізації, є смисложиттєві орієнтації особистості. Вивчення регулятивних механізмів смисложиттєвих орієнтацій, їхньої динаміки з огляду на формування, структурування і трансформацію, є важливою складовою у пізнанні розвитку особистості. Індивідуальна сукупність смисложиттєвих орієнтацій особистості, яка структурує свідомість та інтегрує поведінкову, когнітивну, емоційну складові смисложиттєвих конструктів, забезпечує відносно стійку спрямованість життєвого шляху. Орієнтири людини в процесі життя і є вектором, що задає напрямок до пошуку смислу життя і до становлення особистості.

Об`єкт дослідження. Ментальнопсихічна підструктура особистості.

Предмет дослідження: Психологічне благополуччя особистості.

Мета дослідження: Встановити сучасний стан дослідження психологічного благополуччя та смисложиттєвих орієнтацій особистості.

Завдання дослідження:

З'ясувати сучасні підходи до визначення понять «психологічне благополуччя» та «смисложиттєві орієнтації».

Теоретично проаналізувати сучасний стан досліджень психологічного благополуччя та смисложиттєвих орієнтацій.

Описати емпіричне дослідження взаємозв`язку емоційного інтелекту та психологічного благополуччя та представити результати дослідження.



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ПСИХОЛОГІЧНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ ТА СМИСЛОЖИТТЄВИХ ОРІЄНТАЦІЙ ОСОБИСТОСТІ

1.1 Поняття психологічного благополуччя

Проблема психологічного благополуччя особистості привертає увагу дослідників ще з середини ХХ ст. Теоретичне підґрунтя цього феномену склали дослідження Н. Бредберна, на думку якого психологічне благополуччя відображається у переживаннях людиною щастя або нещастя, загальної задоволеності або незадоволеності життям [11].

Порівняння психологічного благополуччя з іншими спорідненими поняттями дає змогу виокремити його основні характеристики. Поняття «психологічне благополуччя» тісно пов?язане з такими явищами, як «суб?єктивне благополуччя», «щастя», «душевний комфорт», «психологічне здоров?я», «якість життя», «самоактуалізація».

Поняття «суб?єктивне благополуччя» було введено в психологію Е. Дінером, який вважав, що відчуття власного благополуччя відображається у переважанні емоцій певного спектру - позитивних або негативних [11].

Деякі дослідники ототожнюють поняття «суб?єктивне благополуччя» та «психологічне благополуччя» [17], проте конструкт «суб?єктивне благополуччя» є більш широким. Зокрема, в структурі цього явища виокремлюються соціальна, духовна, фізична, матеріальна, психологічна складові [17].

Ототожнення психологічного благополуччя з суб?єктивним привело до того, що дослідники почали зв?язувати з цими двома поняттями інший психологічний конструкт - «щастя». Зокрема, М. Аргайл вважав цей термін синонімом суб?єктивного благополуччя, та означив їх спільні характеристики: стан переживання задоволеності життям та переважання позитивних емоцій [6]. М. Селігман також відзначав тотожність понять «щастя» та «благополуччя», стверджуючи, що їх об?єднує переважання позитивного емоційного тонусу [11].

Іншими поняттями, які також є близькими до психологічного благополуччя є «душевний комфорт» та «душевне здоров?я». П. Фесенко підкреслював, що психологічне благополуччя виключає душевний дискомфорт та душевне нездоров?я, оскільки роздратованість, нездатність приймати життєву напругу - характеристики душевного і психологічного неблагополуччя. Занизький емоційний тон, ворожість, проблемна психосоматика - ознаки ослаблення душевного здоров?я [19].

З усіма вищенаведеними поняттями тісно пов?язана дефініція «психологічне здоров?я». Вчені вважають, що об?єднувальною характеристикою для цих понять виступає екзистенційне переживання особистістю ставлення до власного життя [5; 20].

О. Андронікова відзначає ще одне поняття, з яким пов?язаний термін «психологічне благополуччя» - «якість життя». Дослідниця вважає, що ці поняття зближує суб?єктивне задоволення своїм життям, проте вчені підкреслюють специфіку якості життя, яка полягає в соціальній спрямованості на існуючу дійсність [5].

Поняття «самоактуалізація» також є близьким до психологічного благополуччя та вважається вченими одним з основних його параметрів [5; 30]. О. Андронікова наводить дані емпіричного дослідження щодо наявності прямих кореляцій психологічного благополуччя з такими показниками само- актуалізації, як саморозвиток, відкритість досвіду, осмисленість життя [5].

Аналіз вищезазначених понять дає підстави виокремити основні характеристики психологічно благополучної особистості: задоволеність різними аспектами життя, переважання позитивного емоційного тонусу, ціннісне ставлення до свого життя. Відповідно, провідними ознаками психологічно неблагополучної особистості виступають незадоволення оточуючою дійсністю та переважання негативних емоцій. Деякі вчені важливими рисами психологічно неблагополучної особистості вважають, також, порушення Я-концепції, афективне реагування, психічну дезадаптацію [5; 16].

Таким чином, як зарубіжні, так і вітчизняні науковці сходяться на думці, що психологічне благополуччя властиве здоровій особистості, яка адаптована до життя та характеризується, перш за все, позитивним емоційним самопочуттям.

Залежно від методологічних позицій, з яких досліджується феномен психологічного благополуччя, у структурі цього явища вчені виокремлюють різні структурні складові.

З точки зору гедоністичного підходу до вивчення психологічного благополуччя (Н. Бредберн, Е. Дінер), останнє розглядається як вияв задоволеності / незадоволеності життям. Модель психологічного благополуччя у даному випадку презентована як баланс позитивного та негативного емоційного реагування на події життя [11; 44].

З позицій евдемоністичного розуміння психологічного благополуччя (А. Вотерман, А. Кронік), його складові виявляються у формуванні певних особистісних настанов. Зокрема, за А. Кроніком, у структурі психологічного благополуччя виокремлюються гедоністичні, аскетичні, діяльні, споглядальні настанови, як засоби досягнення людиною стану емоційного комфорту та щастя [20].

Гуманістичний підхід до вивчення психологічного благополуччя (А. Маслоу, К. Роджерс, К. Юнг та ін.) акцентує увагу на позитивному психологічному функціонуванні особистості. У межах цього підходу К. Ріфф зробила узагальнення основних постулатів гуманістичної психології та запропонувала модель психологічного благополуччя, яка включає шість основних складових: самоприйняття, позитивні стосунки з іншими людьми, особистісне зростання, автономність, цілі в житті, управління оточуючим середовищем.

Психофізіологічний підхід до сутності психологічного благополуччя акцентує увагу на зв'язку цього явища з фізичними можливостями людини. Зокрема, А. Вороніна виокремлює в структурі психологічного благополуччя психічну та соматичну сфери функціонування людини. Ієрархічними рівнями психологічного благополуччя людини є психосоматичне здоровя'я, психічне здоров'я, психологічне здоров'я, соціальна адаптація[16].

Таким чином, у структурі психологічного благополуччя можна виокремити когнітивний (позитивна оцінка себе, інших, життя в цілому), емоційний (позитивні емоційні переживання), поведінковий (позитивні стосунки з іншими людьми) компоненти. На думку більшості вчених, саме емоційний компонент є найбільш важливим індикатором психологічного благополуччя, що підтверджує значущу роль емоційного інтелекту для психологічного благополуччя особистості.

Емоційний інтелект виявляється у здатності розуміти та управляти емоціями. Ця психічна властивість має адаптивне значення для ефективного прояву всіх компонентів психологічного благополуччя: когнітивного - більш точна оцінка власного емоційного стану та стану інших людей, рефлексія емоцій; емоційного - стимулювання позитивних емоційних переживань; поведінкового - оволодіння навичками емоційного самоконтролю у процесі міжособистісної взаємодії.

Емоційний інтелект передбачає сформовані здібності до розуміння власних емоцій та емоцій інших людей, до управління емоційною сферою. Ці емоційні здібності обумовлюють більш високу адаптивність до життя та ефективність у спілкуванні, що безпосередньо впливає на суб'єктивне відчуття особою власного психологічного благополуччя.

Спільною категорією для психологічного благополуччя та емоційного інтелекту є внутрішній світ переживань. Емоційний інтелект відображає його динаміку (рефлексія та регулювання емоцій та почуттів), психологічне благополуччя - результат (емоційний тонус).



1.2 Чинники та особливості психологічного благополуччя особистості

Л. Куликов своє бачення проблеми психологічного благополуччя презентує, виділяючи такі його чинники: Coцiальні - цe зaдoвoлeнicть ocoбиcтocтi cвoїм coцiaльним cтaтycoм i cтaнoм cоціуму, дo якoгo вона сeбe зaрaхoвyє, зaдoвoлeнicть мiжocoбиcтicними зв'язкaми, cтaтycoм y мiкpocoцiaльнoму oтoчeнні чи інтерес до «ідеального суспільства всього людства» (згідно з поглядами А. Адлером, пoчyття cпiльнoстi); дyхoвні - вiдчyття пpичeтнocтi дo дyхoвнoї кyльтypи cycпiльствa, ycвiдoмлeння мoжливocтi дoлyчaтиcя дo її бaгaтcтв poзyмiння cyтнoсті i пpизнaчeння людини, ycвiдомлeння пeрeживaння нею сeнсy життя; фiзичні - добре фiзичнe caмoпoчyття, фiзичний тoнyc, тiлeсний кoмфopт, що зaдoвільняє iндивiдa; мaтeрiaльні - зaдoвoлeнicть мaтeрiaльним acпeктoм cвoгo icнyвaння (житлo, хapчувaння, вiдпочинoк, тoщo), стaбiльнicть мaтepiaльнoгo стaткy; психологічні - yзгoджeнicть пcихiчних пpoцeсів i фyнкцiй, вiдчyття цiлicнoстi, внyтpiшньoї piвнoвaги [7, c. 476-510].

Куликов підкреслює значимість відчуття спільності, цілісності і внутрішньої рівноваги, як надзвичайно вагомих чинників, що сприяють усвідомленню і переживанню сенсу життя. Досягнення цього вимагає відповідної установки, яку ми можемо підтримувати, схвалюючи себе за досягнення якихось цілей; вагомим фактором є увага оточуючих, яка сприяє зміцненню нашої рішучості. Все це призводить, як зазначає Л. Куликов, до відчуття благополуччя, як безперервного процесу, який має на увазі певну життєву позицію і поведінку, що сприяє більш повній реалізації наших потенційних можливостей [7, c. 476-510].

Розуміння сенсу власного благополуччя - це те, до чого прагне кожна людина впродовж усього життя. Однак, як зазначає Д. Шернофф, особистість, що володіє високим рівнем оптимізму і почуттям власної гідності, частіше відчуває стан захопленості життям. Саме ж психологічне благополуччя полягає в задоволенні екзистенціальних потреб особистості і настає тоді, коли людина прагне знайти відповіді на складні питання свого життя, такі як смерть, свобода, ізоляція, самототожність і щастя [3, c.148-155].

Загалом проблема психологічного благополуччя хapaктeризyє пeрeживaння i стaни, влaстиві здoрoвій ocoбиcтocтi. Не випaдкoвo пoняття «блaгoпoлyччя» викoриcтoвyєтьcя Вcecвiтньoю opгaнiзaцiєю oхopoни здopoв'я як ocнoвний критeрiй для визнaчeння здopoв'я, в якoмy здopoв'я - цe нe тiльки вiдcyтнiсть хвopoб aбo фiзичних дeфeктiв, a й стaн пoвнoгo фiзичнoгo, poзyмoвoгo i coцiaльнoгo блaгoпoлyччя.

Проаналізувавши різні підходи, можна виділити основні складові та чинники психологічного благополуччя : 1. Задоволеність життям як інтегральна когнітивно-емоційна оцінка. 2. Функціональний статус - психічний і психофізіологічний стан, тобто відсутність негативних переживань, станів, що мають негативні наслідки для організму і психіки, є необхідною складовою благополуччя. Довгий час ці проблеми залишалися пріоритетом медичного або біологічного розуміння благополуччя, однак безсумнівний їх зв'язок з психологічним аспектом даного феномену [10, c. 87-102]. 3. Ціннісно-мотиваційна сфера як загальна усвідомленість життя, так і індивідуальна система пріоритетів, система координат. 4. Уміння використовувати наявні можливості для досягнення поставлених значущих цілей, а також загальну несуперечність потреб і можливостей [18, c. 719-727]. 5. Соціальне благополуччя вимагає соціальної підтримки, відкритості у взаєминах, відсутності конфліктів, сприятливого соціального оточення, а також благополуччя близьких і значущих людей, безпосередньо пов'язаних з широтою образу Я. 6. Самооцінка і самоставлення, у тому числі впевненість у власних можливостях при подоланні негативних обставин, прийняття особистої відповідальності за власне життя, відсутність внутрішнього конфлікту.

Самоефективність, досягнення визначених цілей і наявність змістотворних перспектив. У анотованих теоріях (М. Аргайл, Е. Дінер, Р. Еммонс, І. Джідарьян, Л. Кулікова, М. Соколова) показано, що безпосередньо ні рівень фізичного здоров'я, ні матеріальний добробут, ні задоволення поставлених потреб не пов'язані з переживаннями щастя і благополуччя.

Благополуччя - це питання перцепції життя, суб'єктивного ставлення до ситуації і до власних можливостей, відчуття самореалізованості, затребуваності, реалізація свого потенціалу. Справедливо також припустити, що різні компоненти благополуччя будуть по-різному поєднуватися і мати різну значимість у залежності від індивідуальних, професійних та інших чинників [5, c. 41-45]

1.3 Поняття смисложиттєвих орієнтацій особистості

У сучасній психології особистість розглядається як цілісна система смислової регуляції життєдіяльності, що реалізується через окремі смислові угрупування, структури і процеси логіки життєвої необхідності в усіх проявах людини як суб'єкта життєдіяльності. Смислова сфера особистості є особливим чином організована сукупність смислових утворень (структур) і зв'язків між ними, що забезпечує смислову регуляцію цілісної життєдіяльності суб'єкта у всіх її аспектах. Інтегративні психічні процеси або процеси регуляції [11, с. 67] прийнято розглядати як спрямовані на побудову, організацію і регуляцію діяльності та поведінки, в яких досягається цілісність роботи всіх основних психічних механізмів [17].

Вивчення регулятивних механізмів смисложиттєвих орієнтацій, їхньої динаміки з огляду на формування, структурування і трансформацію, є важливою складовою у пізнанні розвитку особистості. Індивідуальна сукупність смисложиттєвих орієнтацій особистості, яка структурує свідомість та інтегрує поведінкову, когнітивну, емоційну складові смисложиттєвих конструктів, забезпечує відносно стійку спрямованість життєвого шляху. Орієнтири людини в процесі життя і є вектором, що задає напрямок до пошуку смислу життя і до становлення особистості. Смисложиттєві орієнтації належать до механізмів суб'єктивної регулятивної системи в смисловій сфері людини. Виходячи із того, що смислові структури людини в ситуативній і стійкій фазах буття виконують роль смислової регуляції її життєдіяльності, можна стверджувати про те, що 18 вони є, по суті, засобом зв'язку людини зі світом, забезпечуючи її смисложиттєву орієнтацію.

Свідома регуляція життєдіяльності дає можливість здобувати знання про те, чим є середовище, в якому здійснюється така регуляція, а також про можливий результат здійснюваних дій. Така регуляція і антиципація розуміється як функція смислу [2]. Смислові утворення здійснюють функцію контролю за життєдіяльністю і утворюють регуляторну систему, очолювану інтегральною смисловою регуляцією, оскільки «виокремлення окремих дій в цілісну, а, отже, і ефективну діяльність ... забезпечується ... смислом» [18, с. 9]. Регуляція діяльності ґрунтується на складних механізмах, які дають змогу не автоматично вирішувати завдання співвіднесення потреб, та інших смислотворних джерел, але й визначати їхню відносну значимість у кожен момент часу із урахуванням часової перспективи [19, с. 272]

Таким чином, інтегральна смислова регуляція є вищий регуляторний критерій у смисловій ієрархії, основа стійкості і цілісності особистості у всіх її життєвих проявах, так як «саме завдяки наявності смислових утворень виявляється можливою саморегуляція при постановці цілей, при усвідомленні своїх вчинків» [14, с. 108], а «смислова регуляція може розглядатися як система психологічних механізмів, що забезпечують цілісність процесу діяльності в інтенціональній сфері її суб'єкта» [12, с. 14].

Посилаючись на існуючі дослідження, можна відзначити загальні особистісні якості, похідні від інтегральних регулятивних процесів: визначення мети, планування, прогнозування, антиципація, ухвалення рішень, самоконтроль, самопрограмування, корекція і т. ін. Недостатній розвиток цих процесів позначається іншими, негативними, також похідними від інтегральних процесів властивостями особистості: недалекоглядністю, незібраністю, нерішучістю, відсутністю самодисципліни, а також нездатністю адекватно орієнтуватися у просторі життєвих смислів [19].

Поряд із загальними існують і специфічні особливості, властиві окремим регулятивним інтегральним процесам. Так, процес утворення мети являє собою формування мети діяльності та її поділ на підцілі окремих дій. Мета є ідеальною формою майбутнього результату і розглядається в якості системоутворюючого фактору діяльності. На основі співвіднесення мети діяльності та мотиваційної сфери формується найважливіше психологічне утворення -- особистісний смисл діяльності [6].

В якості основних напрямків розвитку смислової регуляції виділяють: 1) прогресуючу інтеграцію; 2) ієрархізацію; 3) структурне ускладнення механізмів смислової регуляції; 4) когнітивне (ідеаторне) опосередкування смислової регуляції, її поширення в план прогнозів, уявлень і фантазій; 5) прогресуюче її опосередкування взаємовідносинами особистості з соціальними спільнотами, до яких вона належить; 6) прогресуюче усвідомлення і здатність рефлексивного ставлення до своїх смислових орієнтирів. Усі чотири виділених вимірювання пов'язані між собою і відображають як таку, що зростає з віком важливість зовнішнього світу, так і складність внутрішнього, що теж набуває ваги з віком [12, с. 289].

Модифікації індивідуальних відмінностей механізмів смислової сфери залежать від: 1) ступеня усвідомленості смислових орієнтацій; 2) телеологічності (метасмислової орієнтації); 3) рівня свідомості життя; 4) співвідношення ціннісної та споживчої регуляції; 5) структурної організації смислових систем; 6) тимчасової локалізації провідних смислових орієнтирів [12, с. 366].

Існує думка, що чинники діяльності особистості (мета, цінності, добробут, потреби, інтереси, мотиви, предмет діяльності), що утворюють систему, організаційні механізми (методи, організаційні та моральні принципи, механізми мотивації), організаційні форми (регламенти, правила, програми, плани) формують індивідуальну систему діяльності. Система сукупної соціальної діяльності особистості має складну вертикальногоризонтальну структуру, при якій вищий рівень -- це рівень смислу життя. Він визначає загальну ціннісно-цільову спрямованість життя і діяльності особистості [4]

Система сукупної діяльності особистості реалізуються за допомогою життєорієнтування особистості, а значить, смисложиттєві орієнтації є основними критеріями самоактуалізації та спрямованості особистості.

Смисложиттєві орієнтації розглядаються як: 1) складні соціальнопсихологічні утворення, які спричинені життєвими взаємовідносинами між людьми; 2) детермінанти напряму з межами самореалізації; 3) наслідок (підсумок) визначення життєвих цілей згідно з певною системою цінностей, пов'язаних із ідеєю самореалізації, яка конкретизується у життєвих планах та стратегіях. Найбільш концентрованим виявом особистості, її смисложиттєвих орієнтацій є феномен смислу життя.

Процес пошуку і знаходження смислу життя не можливий без визначення певного ставлення людини до самої себе. Саме на цій основі можливе задоволення потреб людини в самореалізації -- потреби дати собі через себе самого об'єктивність в об'єктивному світі і здійснити, створити себе. Смисл життя -- один із трьох центральних компонентів у структуруванні процесу життєдіяльності особистості, що складається з життєвої позиції, життєвої лінії і смислу життя, де життєва лінія є пролонгованою реалізацією життєвої позиції особистості, на чолі якої стоїть індивідуальний смисл життя [4].

У сучасній вітчизняній психології смисл життя розглядається як регулятивне поняття, властиве будь-якій розвинутій світоглядній системі, яке тлумачить властиві цій системі моральні норми, визначає, в ім'я чого необхідна вибрана та чи інша діяльність [7, с. 374]. Смисл життя є більш загальним поняттям відносно поняття «смисложиттєві орієнтації». Смисл життя як динамічна смислова система інтегрує безліч різнорівневих смислових структур і процесів. Він є найбільш загальною детермінантою смислової спрямованості життєвого шляху особистості.

Спираючись на дослідження, що існують, можна виділити узагальнюючі і уточнюючі поняття, що відображають різні рівні усвідомлення людиною навколишньої дійсності, наприклад: ситуативний зміст, життєвий смисл (життєва необхідність), смисл життя (розвиток і прагнення), смисл буття (надсмисл). Дані поняття є узагальнюючими категоріями, що містять окремі смислові утворення і відображають ієрархічні взаємозв'язки між компонентами мотиваційно-споживчої, ціннісно-смислової сферами особистості і різнорівневими структурами свідомості [19]. Головним регулятивом життєдіяльності упродовж життєвого шляху в цілому та в його певних відрізках, зокрема, є система цінностей, яка визнається особою в якості екзистенційного орієнтиру при виборі життєвих цілей.

Феноменологія смислу життя та смисложиттєвих орієнтацій належить до поведінкової парадигми та її конкретизації у парадигмі життєвих взаємовідносин. Способом (механізмом) здійснення смислу життя є життєвий стиль, а способом здійснення смисложиттєвих орієнтацій -- життєві плани та стратегії. Існує думка, що смисл життя є визначальною парадигмою духовної, предметної діяльності і буття, вищий спосіб самореалізації людини.

Смисл життя формується людиною в процесі її духовної і предметно-практичної діяльності. Процес духовної і предметно-практичної діяльності людини формує смисложиттєві орієнтири, реалізуючись у діалектичній взаємодії суб'єкта та об'єкта. Людина як суб'єкт смислу свого існування об'єктивує його у своїй духовній і предметно-практичної діяльності. Як суб'єкт смисложиттєвої орієнтації вона реалізує себе в предметно-практичній та духовній діяльності як родова людська сутність. Реалізація родової людської сутності відувається шляхом осмислення світу і самої себе. Поняття «смисл життя» і «сутність людини» діалектично взаємопов'язані і взаємодоповнюють одне одного [13]

Діалектично взаємодіючі поняття «смисл життя» і «сутність людини» вказують на конфліктну дихотомічність природи особистості, дистанцію між тим, ким є людина і тим, ким вона хоче бути. Суб'єкт є і пасивним спостерігачем (об'єктом), і активним творцем власного життя (суб'єктом). Особистості як суб'єкту формування моральних пріоритетів потрібна група, в якій моральні орієнтири стали б нормою, їй необхідний соціум, із яким можна було б вступити в протиріччя. І одночасно із цим їй, як об'єкту, необхідна культура, з якої можна було б здобувати готові моральні принципи [13, с. 2307].

На додаток до вище сказаного, наведемо запропоновану Д. О. Леонтьєвим модель ідеальних типів життєвої позиції: 1) дієва позиція характеризується усвідомленістю та активністю; така людина протягом свого життя усвідомлює необхідність стати по відношенню до нього в активну позицію і керувати ним; 2) імпульсивна позиція характеризується активністю і відсутністю усвідомленості; така людина прагне керувати своїм життям, не маючи змоги його добре осмислити, управління своїм життям набуіває характеру хаотичних, імпульсивних рішень і змін, що не пов'язані єдиною логікою і життєвою метою; 3) споглядальна позиція характеризується усвідомленістю і відсутністю активності; усвідомлення подій свого життя як чогось окремого від свого «Я»; 4) страждальна позиція -- це відсутність усвідомленості та активності по відношенню до свого життя, повне пасивне підпорядкування обставинам, прийняття всього, що відбувається, як неминучого і неконтрольованого [14, с. 367]. Д. О. Леонтьєв вказує на наступні види смислових структур, зображених як перетворені форми життєвих відносин суб'єкта: 1) особистісний смисл; 2) смисловий конструкт; 3) смислова установка; 4) смислова диспозиція; 5) мотив; 6) особистісні цінністі.

Указані смислові структури є різними за ступенем узагальненості і за місцем в ієрархії у смисловій сфері особистості. Вони становлять рівні смислової регуляції життєдіяльності: 1) особистісні смисли і смислові установки відносно конкретної діяльності; 2) мотиви, смислові конструкти та диспозиції; 3) смислоутворювальні цінності [16]. 23 Основна функція смислових утворень полягає в регуляції діяльності, що задають і реалізують ті чи інші смислові спрямованості. Найбільш загальні смислові утворення стосуються питань світогляду, уявлень людини про смисл життя, його життєву мету і цінності, підтримують уявлення людини про себе. Для того, щоб зрозуміти феномен функціонування особистості в різних життєвих ситуаціях, необхідно розглядати смисл як систему, що забезпечує функціонування самої особистості. Смисли, поєднуючись в конструкти, перебувають в узгодженості один з одним, у єдності і обумовлюють смислове ставлення людини до реальності.

Вище сказане дає можливість зробити висновок про те, що смисложиттєві орієнтації - це основні критерії суб'єктивної регулятивної системи життєдіяльності особистості. Тобто, завдяки тому, що психічна активність носить осмислений характер, суб'єкту пізнання відкривається предметна картина, пов'язаних в систему, елементів, «а не безглуздий хаос різних предметів (зорове сприйняття), а не какофонія звуків (слухове сприйняття), а не складний асоціативний потік (мислення)» [2 , с. 145].

На основі таких міркувань, доходимо до висновку про те, що в смисложиттєвих орієнтаціях розкривається сутність людини, а значить, смисл її життя як процес духовного і предметного освоєння людиною світу і самої себе може розкриватися лише через осмислення свого місця у світі - через смисложиттєве орієнтування. Поняття «орієнтація» розглядається як процес і результат. Кожна людина протягом усієї життєдіяльності здійснює вибір: ціннісний, етичний, моральний, культурний, духовний тощо. Таким чином, відбувається зміна її смислових орієнтирів. Людина в онтогенезі та філогенезі вибудовує нові смислові життєорієнтири. Смислове поле трансформується протягом усієї життєдіяльності як окремого індивіда, так і людства в цілому. Активність життєвої позиції пов'язана не стільки зі смисловою регуляцією життєдіяльності, але й із розвитком екзистенційних механізмів свободи і відповідальності, що належать до більш високого регуляторного рівня. Усвідомленість в набагато більшій мірі характеризує індивідуальні особливості саме смислового рівня регуляції.

Висновки до розділу 1

Виходячи з усього вищезазначеного, можна зробити наступні висновки:

Феномен психологічного благополуччя являє собою прагнення особистості до гармонії, цілісності, внутрішньої рівноваги. Структурними компонентами цього явища є: когнітивний (оцінка себе та інших), емоційний (переживання), поведінковий (навички взаємодії); основними складовими: позитивні стосунки з іншими, автономія, управління оточенням, особистісне зростання, життєва ціль та самоприйняття.

Емоційний інтелект передбачає сформовані здібності до розуміння власних емоцій та емоцій інших людей, до управління емоційною сферою. Ці емоційні здібності обумовлюють більш високу адаптивність до життя та ефективність у спілкуванні, що безпосередньо впливає на суб'єктивне відчуття особою власного психологічного благополуччя.

Спільною категорією для психологічного благополуччя та емоційного інтелекту є внутрішній світ переживань. Емоційний інтелект відображає його динаміку (рефлексія та регулювання емоцій та почуттів), психологічне благополуччя - результат (емоційний тонус).



РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ

2.1 Опис процедури дослідження психологічного благополуччя

Розглянемо дослідження щодо психологічного благополуччя особистості:

У дослідженні прийняли участь студенти історичного та психологогічного факультету віком від 18 до 23 років (середній вік досліджуваних становить 19,13 р.). Вибірка складалася з 39 чоловіків (52 %) та 36 жінок (48 %), усього 75 осіб. Усі випробовувані були детально проінструктовані щодо правильного виконання методик. Для підвищення достовірності результатів дослідження проводилося анонімно, у бланках відповідей досліджувані вказували тільки вік і стать.

Для вивчення характеристик психологічного благополуччя досліджуваних осіб було використано опитувальник «Шкали психологічного благополуччя» К. Ріфф в адаптації М. Лепешинського [17].

Ця методика - адаптований варіант англомовної методики The scales of psychological well-being, розроблений К. Ріфф. Методика була кілька разів валідизована в різних варіантах. Найбільш поширеним є варіант з 84 пунктів, що став підґрунтям для двох найбільш відомих версій: у 2005 році опитувальник був адаптований і валідизований Т. Шевеленковою і Т. Фесенко, у 2007 році - М. Лепешинським.

Обидві версії опитувальника складаються з 84 пунктів. Шість шкал та інтегральний показник, які були виділені авторами методики, знайшли своє відображення в обох валідизаціях. Кожна з цих шкал містить 14 пунктів - як прямих, так і зворотних.

Опитувальник «Шкали психологічного благополуччя» К. Ріфф - теоретично обґрунтований інструментарій, який призначений для вимірювання основних складових психологічного благополуччя: позитивні стосунки з іншими, особистісне зростання, управління оточенням, самоприйняття, автономія, наявність цілі в житті.

Шкала «Позитивні стосунки з іншими». Високі бали - людина має задовільні, довірчі взаємини з оточуючими; піклується про благополуччя інших; здатна співпереживати, допускає прихильність і близькі стосунки; розуміє, що людські стосунки будуються на взаємних поступках. Занизькі бали - людина має обмежену кількість близьких взаємин з оточуючими: їй складно бути відкритою, проявляти теплоту і піклуватися про інших; у міжособових стосунках, як правило, вона ізольована і фрустрована; не бажає йти на компроміси для підтримки важливих зв'язків з оточуючими.

Шкала «Особистісне зростання». Високі бали - людині властиве почуття безперервного розвитку, вона сприймає себе «зростаючою» особистістю, яка постійно самореалізується; відкрита новому досвіду, відчуває реалізацію свого потенціалу, спостерігає поліпшення в собі і своїх діях з плином часу; змінюється відповідно до своїх знань і досягнень. Низькі бали - людина усвідомлює відсутність власного розвитку, не самореалізується, відчуває нудьгу і не має інтересу до життя, часто нездатна встановлювати нові стосунки або змінювати свою поведінку.

Шкала «Управління оточенням». Високі бали - людина має владу і компетентна щодо управління оточенням, контролює власну зовнішню діяльність, ефективно використовує можливості, які надаються, здатна використовувати умови і обставини, які забезпечують задоволення особистих потреб та досягнення цілей. Низькі бали - характеризують особу як людину, що зазнає труднощів в організації повсякденної діяльності, почувається нездатною змінити або поліпшити життєві обставини, позбавлена почуття контролю над тим, що відбувається навколо неї.

Шкала «Самоприйняття». Високі бали - характеризують досліджуваного як людину, що позитивно ставиться до себе, знає і приймає різні сторони свого «Я», включаючи гарні й погані якості, позитивно оцінює своє минуле. Низькі бали - людина незадоволена собою, розчарована подіями свого минулого, відчуває занепокоєння з приводу деяких особистих якостей, бажає бути не тою, якою вона є.

Шкала «Ціль у житті». Високі бали - людина має мету в житті і почуття спрямованості; вважає, що минуле життя мало сенс; дотримується принципів, які були сформовані протягом життя; має наміри щодо майбутнього. Низькі бали - людина позбавлена сенсу в теперішній час; має замало життєвих замислів; у неї відсутнє почуття спрямованості, вона не бачить сенсу в своєму минулому житті; не має перспектив або переконань, що визначають сенс майбутнього.

Шкала «Автономія». Високі бали - характеризують досліджуваного як самостійного та незалежного, здатного протистояти спробам суспільства змусити думати і діяти певним чином; така людина самостійно регулює власну поведінку; оцінює себе відповідно до особистих критеріїв. Низькі бали - людина залежить від думки й оцінки оточуючих; у прийнятті важливих рішень покладається на думку інших; піддається спробам суспільства змусити думати і діяти певним чином.

Для визначення рівня емоційного інтелекту та його складових в осіб юнацького віку нами було застосовано методику оцінки «емоційного інтелекту» Н. Холла [13]. Методика спрямована на вивчення здатності розуміти міжособистісні стосунки, що репрезентуються в емоціях, та здатності до управління емоційною сферою. Опитувальник складається з 30 тверджень та містить 5 шкал:

1. Емоційна обізнаність - це усвідомлення і розуміння своїх емоцій, постійне поповнення власного словника емоцій. Люди з високою емоційною обізнаністю більше, ніж інші, знають про власні внутрішні стани.

2. Управління своїми емоціями - це емоційна гнучкість, іншими словами, довільне керування своїми емоціями.

3. Самомотивація - управління своєю поведінкою засобом керування емоціями.

4. Емпатія - це розуміння емоцій інших людей, вміння співпереживати поточному емоційному стану іншої людини, а також готовність надати підтримку. Це вміння зрозуміти стан людини за мімікою, жестами, мовними інтонаціями та «мовою» тіла.

5. Розпізнавання емоцій - вміння ідентифікувати емоційні стани інших людей.

Наступна методика, яку було використано у ході емпіричного дослідження, - графічний тест «Зірки та хвилі» У. Аве-Лаллемант [1]. Графічний тест є проективною методикою, що спонукає до відображення власних емоційних переживань у малюнку небесних зірок та морських хвиль.

Основні показники, які було використано при аналізі малюнка: (1) емпатійність; (2) співвідношення раціонального та емоційного; (3) емоційна збудливість; (4) розуміння емоцій (потреба в осмисленні емоцій).

Залежно від особливостей зображення малюнку було надано оцінку кожного із зазначених вище показників за шкалою від 0 до 5 балів. За даними автора графічного тесту, гармонійне співвідношення води і зоряного неба вказує на емоційно-раціональну збалансованість; тонування та затушовування деталей малюнку свідчить про емпатійність особи, яка виконувала даний тест; емоційна збудливість проявляється у бурхливому характері хвиль; потреба у розумінні емоцій - в особливостях заштриховування та у ретельному прорисовуванні деталей малюнку.

До отриманих у дослідженні емпіричних даних було застосовано наступні методичні процедури: 1) формування груп досліджуваних з різним рівнем психологічного благополуччя; 2) порівняння виділених груп досліджуваних з різними рівнями психологічного благополуччя за показниками емоційного інтелекту; 3) аналіз взаємозв'язків між основними показниками психологічного благополуччя та емоційного інтелекту особистості.



2.2 Аналіз результатів дослідження психологічного благополуччя

Аналіз показників психологічного благополуччя досліджуваних показав, що у більшості осіб юнацького віку, незалежно від статі, у цілому по виборці спостерігаються середній або низький рівні психологічного благополуччя та його складових. Найбільш сформованою у цілому по виборці є така складова психологічного благополуччя як автономія, прагнення до незалежності та самостійності. Найменш сформованою складовою психологічного благополуччя в осіб юнацького віку виявилася здатність до управління оточенням, до того ж у хлопців зафіксована занизька здатність до постановки життєвих цілей, а у дівчат недостатньою мірою виражено самоприйняття.

У більшості осіб юнацького віку у цілому по виборці спостерігаються середній або низький рівні психологічного благополуччя.

Наступним кроком нашого дослідження стало порівняння окремих груп молоді з високим та низьким рівнями психологічного благополуччя.

Порівняння середніх значень показників емоційної сфери показало наявність відмінностей: у групі досліджуваних з високим рівнем психологічного благополуччя переважають загальний показник емоційного інтелекту та його складових: емоційна обізнаність, самомотивація, емпатія, розпізнавання емоцій . Це означає, що здатність розуміти власні емоції та емоції інших людей сприяє посиленню внутрішньої цілісності, гармонійності, задоволеності своїм життям.

Також було встановлено, що в осіб з високим рівнем психологічного благополуччя переважає потреба в розумінні емоцій. Для рисунків цих осіб за тестом «Зірки та хвилі» типовими є зображення з насиченим та чітким заштриховуванням деталей малюнка.

За іншими показниками емоційної сфери (емоційно-раціональна збалансованість, емоційна збудливість, емпатійність) відмінностей встановлено не було. Оскільки тест «Зірки та хвилі», як проективна методика, зорієнтований передусім на вивчення неусвідомлених настанов, то недостатня сформованість у досліджуваних з низьким рівнем психологічного благополуччя показника щодо розуміння емоцій може свідчити про слабку спрямованість цих осіб на світ емоцій, їх неусвідомлене прагнення ігнорувати емоційні прояви.

Отже, дані дослідження показали, що для осіб з високим рівнем психологічного благополуччя більше, ніж для інших досліджуваних, властиві характеристики, пов'язані з ефективним орієнтуванням у сфері емоцій як власних, так й інших людей.

Висновки до розділу 2

За результатами емпіричного дослідження було встановлено, що більшість осіб, незалежно від статі, характеризуються середнім або низьким рівнями психологічного благополуччя. Найменш сформованими є такі складові психологічного благополуччя, як: здатність до управління оточенням, постановка життєвих цілей, самоприйняття.

В осіб з високим рівнем психологічного благополуччя показники емоційного інтелекту та його складових (емоційна обізнаність, самомотивація, емпатія, розпізнавання емоції), потреба в розумінні емоцій виявилися більш сформованими, ніж у досліджуваних з іншими рівнями психологічного благополуччя.

психологічний благополуччя смисложиттєвий інтелект



ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

1. З`ясували сучасні підходи до вивчення понять «психологічне благополуччя» та «смисложиттєві орієнтації» і отримали такі результати : Поняття «психологічне благополуччя» тісно пов?язане з такими явищами, як «суб?єктивне благополуччя», «щастя», «душевний комфорт», «психологічне здоров?я», «якість життя», «самоактуалізація». У структурі психологічного благополуччя можна виокремити когнітивний (позитивна оцінка себе, інших, життя в цілому), емоційний (позитивні емоційні переживання), поведінковий (позитивні стосунки з іншими людьми) компоненти. На думку більшості вчених, саме емоційний компонент є найбільш важливим індикатором психологічного благополуччя, що підтверджує значущу роль емоційного інтелекту для психологічного благополуччя особистості. Загалом проблема психологічного благополуччя хapaктeризyє пeрeживaння i стaни, влaстиві здoрoвій ocoбиcтocтi. Смисложиттєві орієнтації - це основні критерії суб'єктивної регулятивної системи життєдіяльності особистості. Тобто, завдяки тому, що психічна активність носить осмислений характер, суб'єкту пізнання відкривається предметна картина, пов'язаних в систему, елементів, «а не безглуздий хаос різних предметів (зорове сприйняття), а не какофонія звуків (слухове сприйняття), а не складний асоціативний потік (мислення)»

2. Теоретично проаналізували сучасний стан досліджень психологічного благополуччя і ми розглянули такі методики, на основі яких було проведено дослідження: опитувальник «Шкали психологічного благополуччя» К. Ріфф в адаптації М. Лепешинського, графічний тест «Зірки та хвилі» У. Аве-Лаллемант.

3. Описали емпіричне дослідження взаємозв`язку емоційного інтелекту та психологічного благополуччя та отримали такі результати результати дослідження: більшість осіб, незалежно від статі, характеризуються середнім або низьким рівнями психологічного благополуччя. Найменш сформованими є такі складові психологічного благополуччя, як: здатність до управління оточенням, постановка життєвих цілей, самоприйняття.

В осіб з високим рівнем психологічного благополуччя показники емоційного інтелекту та його складових (емоційна обізнаність, самомотивація, емпатія, розпізнавання емоції), потреба в розумінні емоцій виявилися більш сформованими, ніж у досліджуваних з іншими рівнями психологічного благополуччя.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Аве-Лаллемант У. Графический тест «Звезды и Волны» / У. Аве-Лаллемант. - СПб.: «Речь»; «Семантика-С», 2002. - 240 с.

Андреева И. Н. Азбука эмоционального интеллекта / И. Н. Андреева. - СПб.: БХВ-Петербург, 2012. - 288 с.

Андреева И. Н. Эмоциональный интеллект: исследование феномена / И. Н. Андреева // Вопросы психологии. - 2006. - № 3. - С. 78-86.

Андреева И. Н. Предпосылки развития эмоционального интеллекта / И. Н. Андреева // Вопросы психологии. - 2007. - № 5. - С. 57-65.

Андронникова О. О. Психологическое благополучие и здоровье как актуальная потребность современного человека в рамках девиктимизации / О. О. Андронникова, Е. В. Ветерок // Вестник Кемеровского государственного университета. - 2016. - № 1. - С. 72-76.

Аргайл М. Психология счастья / М. Аргайл. - СПб.: Питер, 2003. - 271 с.

Батурин Н. А. Теоретическая модель личностного благополучия / Н. А. Батурин, С. А. Баштаков, Н. В. Гафарова // Вестник Южно-Уральского государственного университета. - 2013. -Т. 6. - № 4. - С.4-14.

Березовская Т. П. Эмоциональное развитие старшеклассников в условиях общеобразовательной школы с театральным уклоном : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. психол. наук : спец. 19.00.07 «Педагогическая психология» / Т. П. Березовская. - Минск, 2004. - 24 с.

Бочарова Е. Е. Современные подходы в методологии исследования субъективного благополучия // Известия Саратовского университета. Серия: Философия. Психология. Педагогика. - 2013. - Т. 13. - № 1-2. - С. 73-78.

Бекузарова А. Т. Психологическое благополучие как предмет зарубежных и отечественных исследований / А. Т. Бекузарова // Актуальные проблемы психологического знания. - 2014. - № 2. - С. 16-25.

Брэдберн Н. Структура психологического благополучия / Н. Брэдберн. - Ярославль: Инфра, 2005. - 13 с.

Бреслав Г. М. Психология эмоций / Г. М. Бреслав. - М.: Смысл; Издательский центр «Академия», 2004. - 544 с.

Василюк Ф. Е. Психология переживания / Ф. Е. Василюк. - М.: Изд-во МГУ, 1984. - 268 с.

Васьківська С. В. Основи психологічного консультування : підруч. / С. В. Васьківська. - 2-ге вид. - К.: Ніка-Центр, 2011. - 424 c.

Вачков И. В. Основы технологии группового тренинга / И. В. Вачков. - М.: Издательство «Ось-89», 1999. - 176 с.

Воронина А. В. Оценка психологического благополучия школьников в системе профилактической и коррекционной работы психологической службы : дис. на соиск. учен. степени канд. психол. наук : спец. 19.00.04 «Медицинская психология» / А. В. Воронина. - Томск, 2002. - 220 с.

Гоулман Д. Эмоциональный интеллект / Д. Гоулман; пер. с англ. А.П. Исаевой. - М.: АСТ: Москва Хранитель, 2008. - 478 с.

Деревянко С. П. Развитие эмоционального интеллекта в тренинговых группах / С. П. Деревянко // Психологический журнал. - Минск, 2008. - № 2 (18). - С. 79-84.

Журавльова М. О. Розвиток емоційного інтелекту майбутніх психологів у процесі професійної підготовки : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. психол. наук : спец. 19.00.07 «Вікова та педагогічна психологія» / М. О. Журавльова. - К., 2014. - 22 с.

Зарицька В. В. Теоретико-методологічні аспекти розвитку емоційного інтелекту у контексті професійної підготовки : монографія / В. В. Зарицька; Класич. приват. ун-т. - Запоріжжя: Вид-во КПУ, 2010. - 304 с.

Размещено на Allbest.ru